Постановление ВСУ по пересмотру о возможности после решения суда о взыскании долга взыскать проценты, пени и штрафы в пределах срока исковой давности до полного возврата кредита

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
Яреми А.Г. 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2015 року, 

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з відповідним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, мотивуючи вимоги наступним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2009 року, яке набрало законної сили, позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про дострокове стягнення з відповідачів на користь позивача всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 8 травня 2009 року, задоволено повністю. 

Посилаючись на те, що відповідачі зазначене рішення суду виконали лише в грудні 2010 року, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у квітні 2014 року звернулося до суду з позовом про стягнення з них на підставі статей 526, 530, 599, 610, 1048 та 1054 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) заборгованості, яка виникла станом на 7 квітня 2014 року в розмірі 2746025,65 грн. та складається із: суми строкової заборгованості по процентам в розмірі 346,63 доларів США, що еквівалентно 4038,58 грн.; суми простроченої заборгованості по процентам в розмірі 27515,07 доларів США, що еквівалентно 320577,18 грн.; суми строкової заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 1765,48 грн.; суми простроченої заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 105928,80 грн. та пені за прострочення заборгованості по кредиту, відсоткам у розмірі 2313715,61 грн., які позивач обчислив, починаючи з травня 2009 року і до моменту звернення до суду з позовом у квітні 2014 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року позов задоволено частково: стягнуто солідарно з відповідачів суму строкової заборгованості за процентами; суму простроченої заборгованості за процентами; суму строкової заборгованості по щомісячній комісії; суму простроченої заборгованості по щомісячній комісії у розмірах, що просив позивач, та зменшено суму пені за прострочення заборгованості з виплати кредиту з 2313715,61 грн. до 320577,18 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2015 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2015 року у відкритті касаційного провадження відмовлено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2015 року залишено без змін.

У листопаді 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2015 року, з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав, а саме: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 526, 530, 599, 610, 1048 та 1054 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. Заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2015 року і прийняти нове рішення, яким скасувати Рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2015 року, а Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року залишити без змін. 

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня, 2 жовтня, 20 листопада 2013 року, 12 березня 2014 року, та на постанову Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1206цс15.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника відповідачів, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під час розгляду справи суди встановили, що 01 грудня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 184000,00 доларів США зі сплатою 11,6 % річних.

Згідно пунктів 4.1, 4.2 договору позичальниця взяла на себе зобов’язання сплачувати проценти за користування кредитом до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок позичальника.

Крім того, сторони погодились, що ОСОБА_1 щомісяця, в строк з 26 по останнє число (включно) кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 1765,48 грн. до моменту повного виконання зобов’язань по поверненню кредитних коштів (п. 4.7. кредитного договору).

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору при порушенні зобов’язання по поверненню кредиту, погашенню процентів за користування кредитом, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором, позичальник сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних коштів (їхньої першої частини) та діє до повного виконання сторонами узятих на себе зобов’язань. 

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань боржника за кредитним договором.

Унаслідок неналежного виконання боржником обов’язків зі сплати кредитних коштів, у ОСОБА_1 станом на 08 травня 2009 утворилась заборгованість у розмірі 1458798,38 грн. 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2009 року позов банку про стягнення заборгованості був задоволений повністю: стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 8 травня 2009 року у розмірі 1458798,38 грн., та складалась із: 1309769,09 грн. – основна заборгованість, 58748,12 грн. – заборгованість по процентам, 1765,48 грн. – заборгованість по комісії, 88515,69 грн. - пеня. 

Зазначене рішення суду боржники виконали в грудні 2010 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором погашена саме у грудні 2010 року, у зв’язку з чим нараховані позивачем суми за невчасне повернення кредитних коштів, підлягають стягненню з урахуванням зменшення розміру пені через недоведеність збитків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, керувався тим, що договірні правовідносини між сторонами унаслідок ухвалення судом 29 жовтня 2009 року рішення про стягнення усієї суми заборгованості за договором припинились, а тому нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних та пені поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

У наданих для порівняння судових рішеннях судів касаційної інстанції зроблено такі висновки:

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року суд касаційної інстанції, не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами лише в межах строку дії договору, зазначив, що чинне законодавство не пов’язує закінчення строку дії договору з припиненням грошового зобов’язання боржника й не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків; 

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року суд касаційної інстанції виходив з того, що видача судового наказу, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами кредитного договору;

- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року, від 12 березня 2014 року та постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання належних йому сум, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. 

- у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 міститься правовий висновок, відповідно до якого наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій та процентів, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 526, 530, 599, 610, 1048 та 1054 ЦК України. 

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Поряд із цим, за змістом частини другої статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України, змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.

Як установили суди, кошти за кредитним договором в належному розмірі були повернуті на виконання рішення суду лише в грудні 2010 року. Отже, з огляду на положення статей 599, 1049 ЦК України усі нарахування за користування коштами та інші виплати, передбачені договором, підлягають стягненню до цієї дати, але в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 цього кодексу встановлено, що для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.

Позовна давність відповідно до статті 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (заяву від 17 липня 2014 року подано до винесення рішення судом першої інстанції, а.с. 54).

З огляду на зазначені норми за наявності заяви відповідача суд зобов’язаний обговорити можливість застосування позовної давності та за необхідності застосувати її.

Відповідно до статті 3602 ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору.

За таких обставин рішення судів у цій справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2015 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 червня 2015 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук 
Я.М. Романюк
А.Г. Ярема

Правовий висновок у справі № 6-2631цс15

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу.

Отже, усі нарахування за користування коштами та інші виплати, передбачені договором, підлягають стягненню до дати повернення позики, але в межах строку позовної давності.

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

Постанова від 21 вересня 2016 року № 6-2631цс15

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7AE1D63C80FEEEF8C22580530041325A

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз сделал на мой взгляд абсолютно необоснованный и не базирующийся на позициях ВСУ о добросовестности и справедливости вывод о возможности взыскания процентов, пени и штрафов по кредитному договору после исполнения решения суда до момента его полного исполнения. Единственное, что указано правильно это необходимость применения сроков исковой давности для такого взыскания.

[Bolt]

8 часов назад, ANTIRAID сказал:

ВСУ в очередной раз сделал на мой взгляд абсолютно необоснованный и не базирующийся на позициях ВСУ о добросовестности и справедливости вывод о возможности взыскания процентов, пени и штрафов по кредитному договору после исполнения решения суда до момента его полного исполнения. Единственное, что указано правильно это необходимость применения сроков исковой давности для такого взыскания.

Может они хотят этим сказать, что как бы право такое теоретически есть, но исковая давность по любому должна быть заявлена и применена... То есть шансы у банка невелики для такого взыскания... А иначе действительно чепуха какая то получается... Может ВСУ смотрит немного дальше нас... Мне так кажется, ну не могут же они просто так тупить...

[noaloned]

А мне кажется что в условиях набора в новый состав ВС они сейчас принимают все что угодно, противореча себе самим, закону, логике и т. д.  Особенно ярко это проявляется с начала сентября

[у.zaporozhskiy]

51 минуту назад, noaloned сказал:

А мне кажется что в условиях набора в новый состав ВС они сейчас принимают все что угодно, противореча себе самим, закону, логике и т. д.  Особенно ярко это проявляется с начала сентября

Они зарабатывают деньги на пенсию.

[centurion]

Если мне не изменяет память, ВСУ ранее выдал противоположную по смыслу постанову, в которой указывалось следующее - если кредитор подал иск о взыскании задолженности, то он воспользовался своим правом о досрочном возврате, т.е. в одностороннем порядке изменил срок действия договора и в дальнейшем повторного права обращаться в суд по взысканию не имеет. Как-то так. На форуме эта тема обсуждалась. Сейчас нет времени искать.

[ais]

1 час назад, centurion сказал:

Если мне не изменяет память, ВСУ ранее выдал противоположную по смыслу постанову, в которой указывалось следующее - если кредитор подал иск о взыскании задолженности, то он воспользовался своим правом о досрочном возврате, т.е. в одностороннем порядке изменил срок действия договора и в дальнейшем повторного права обращаться в суд по взысканию не имеет. Как-то так. На форуме эта тема обсуждалась. Сейчас нет времени искать.

Тоже помню, что такое было, но помню, что ВСУ еще говорило о том, что если решение суда не выполнено, то кредитор имеет право в тоже время взыскать долг и через ипотеку.
 

[Obelix]

13 часов назад, centurion сказал:

Если мне не изменяет память, ВСУ ранее выдал противоположную по смыслу постанову, в которой указывалось следующее - если кредитор подал иск о взыскании задолженности, то он воспользовался своим правом о досрочном возврате, т.е. в одностороннем порядке изменил срок действия договора и в дальнейшем повторного права обращаться в суд по взысканию не имеет. 

Ага... и если шо, то на суму решения если не исполнено - только по 625-й как компенсацию втрат.

Какой нах срок? Срок вышел, когда банк заявил о досрочном истребовании.

Бляди.