Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности взыскание в одном производстве задолженности по кредитному договору по разным видам юрисдикций

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до приватного підприємства «Лізен», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу та зустрічними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою за заявою приватного підприємства «Лізен» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 березня 2015 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 жовтня 2014 року, 

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі – ПАТ «Універсал Банк») звернулось до суду з позовом до приватного підприємства «Лізен» (далі – ПП «Лізен»), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу. 

Позивач зазначав, що 20 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі – ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ПП «Лізен» укладено кредитний договір (з відкриттям невідновлювальної кредитної лінії), за яким банк здійснював фінансування господарської діяльності позичальника шляхом кредитування невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 300 тис. доларів США, строком на 120 місяців з 23 липня 2007 року до 21 липня 2017 року зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом. За згодою сторін умови цього договору змінювалися згідно з відповідними додатковими угодами.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 20 липня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договори поруки від 20 липня 2007 року, 22 лютого 2011 року, 28 березня і 30 серпня 2012 року, за якими поручителі зобов’язались відповідати перед банком у повному обсязі за невиконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору та додаткових угод.

Унаслідок неналежного виконання ПП «Лізен» зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 9 серпня 2013 року складала 240 тис. 914 доларів США 56 центів, з яких: 221 тис. 622 долари США 90 центів заборгованості за кредитом; 2 тис. 669 доларів США 52 центи простроченої заборгованості за тілом кредиту; 18 тис. 985 доларів США 96 заборгованості за процентами та 21 долар США 41 цент пені. 

3 квітня 2013 року банк на адресу боржника та поручителів надіслав вимоги про погашення простроченої заборгованості, у разі невиконання яких строк погашення кредиту вважався таким, що настав на 31 день з моменту отримання цих вимог.

У зв'язку з подальшим невиконанням зобов'язань за кредитним договором банк повторно направив 8 серпня 2014 року на адресу позичальника та поручителів вимоги про погашення простроченої заборгованості. 

Посилаючись на неналежне виконання умов кредитного договору, позивач просив стягнути з боржника та поручителів солідарно 1 млн 944 тис. 695 грн 22 коп. заборгованості за кредитним договором. 

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічними позовами до ПАТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою. Позивачі зазначали, що між ПАТ «Універсал Банк» та ПП «Лізен» був укладений кредитний договір від 22 лютого 2011 року, на забезпечення виконання зобов’язань за яким між банком та ними укладено договори поруки. 

Посилаючись на те, що ПП «Лізен» за вказаним кредитним договором кредитних коштів не отримувало, згідно з копіями меморіальних ордерів кошти видавалися за кредитним договором від 20 липня 2007 року, зобов’язання за яким вони не забезпечували, позивачі просили визнати правовідносини за вказаними договорами поруки припиненими. 

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 7 жовтня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» задовольнив: стягнув солідарно з ПП «Лізен», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» 1 млн 944 тис. 695 грн 22 коп. заборгованості за кредитним договором. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовив.

Апеляційний суд Тернопільської області рішенням від 26 березня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» змінив: стягнув солідарно з ПП «Лізен» та ОСОБА_1, солідарно з ПП «Лізен» та ОСОБА_2, солідарно з ПП «Лізен» та ОСОБА_3, солідарно з ПП «Лізен» та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» 1 млн 944 тис. 695 грн 22 коп. заборгованості за кредитним договором; у решті рішення суду залишив без змін.
 
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 грудня 2015 року рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін.
 
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 березня 2015 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 жовтня 2014 року ПП «Лізен» просить скасувати зазначені судові рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «Лізен» про стягнення боргу та провадження у цивільній справі в цій частині закрити з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 15, 16, пункту 1 частини першої статті 205 цього Кодексу.

На обґрунтування заяви ПП «Лізен» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня, 6 липня 2016 року. 
 
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПП «Лізен» доводи, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
 
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 липня 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ПП «Лізен» укладено кредитний договір (з відкриттям невідновлювальної кредитної лінії), за яким банк здійснював фінансування господарської діяльності позичальника шляхом кредитування невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 300 тис. доларів США, строком на 120 місяців з 23 липня 2007 року до 21 липня 2017 року зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом. За згодою сторін умови цього договору змінювалися згідно з відповідними додатковими угодами.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 20 липня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договори поруки від 20 липня 2007 року, 22 лютого 2011 року, 28 березня і 30 серпня 2012 року, за якими поручителі зобов’язались відповідати перед банком у повному обсязі за невиконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору та додаткових угод.

Унаслідок неналежного виконання ПП «Лізен» зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 9 серпня 2013 року складала 240 тис. 914 доларів США 56 центів, з яких: 221 тис. 622 долари США 90 центів заборгованості за кредитом; 2 тис. 669 доларів США 52 центи простроченої заборгованості за тілом кредиту; 18 тис. 985 доларів США 96 заборгованості за процентами та 21 долар США 41 цент пені. 

3 квітня 2013 року банк на адресу боржника та поручителів надіслав вимоги про погашення простроченої заборгованості, у разі невиконання яких строк погашення кредиту вважався таким, що настав на 31 день з моменту отримання цих вимог.

У зв’язку з подальшим невиконанням зобов’язань за кредитним договором 8 серпня 2014 року банк повторно направив на адресу позичальника та поручителів вимоги про погашення простроченої заборгованості. 
 
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» та відмову в задоволенні зустрічного позову, установивши, що позичальник належним чином не виконував зобов’язань, передбачених умовами кредитного договору, унаслідок чого утворилась заборгованість, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд в цій частині, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості на користь банку.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині покладення на відповідачів солідарної відповідальності (поручителів та боржника), апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, застосувавши норми статей 553, 554 Цивільного кодексу України, вважав, що поручителі поручилися відповідати за виконання зобов’язань боржника за різними договорами поруки, а тому їх не можна вважати спільними поручителями.

При цьому суди вирішили спір у порядку цивільного судочинства.
 
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня, 6 липня 2016 року, наданих заявником для порівняння, касаційний суд, вирішуючи спори у справах за позовами юридичних осіб про стягнення кредитної заборгованості з боржників (кредитора і поручителів) – фізичних та юридичних осіб, указав, що не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, тому спори в частині вирішення вказаних позовних вимог до юридичних осіб підлягають розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України). 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 15, 16, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.
 
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
 
Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 1, статтями 2, 12 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.
 
Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства. 

У справі, яка переглядається, вирішуючи позовні вимоги юридичної особи – банку до юридичної особи – боржника та фізичних осіб – поручителів та зустрічні позовні вимоги фізичних осіб до банку, які виникли з окремих договорів кредиту й поруки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до провадження спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та розглянули його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства. 
 
За таких обставин у цій справі суди неправильно застосували норми статей 15, 16, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору, а це відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 3604 цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «Лізен» про стягнення боргу та закриття провадження у справі у цій частині.
 
У поданій до Верховного суду України заяві питання щодо перегляду судових рішень в іншій частині не порушується. 
 
Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, підпунктом «б» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

постановила:
 
Заяву приватного підприємства «Лізен» задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26 березня 2015 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 жовтня 2014 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до приватного підприємства «Лізен» про стягнення боргу скасувати, провадження у справі в цій частині закрити. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2205цс16
 
У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 1, статтями 2, 12 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства. 

У справі, яка переглядається, вирішуючи позовні вимоги юридичної особи – банку до юридичної особи – боржника та фізичних осіб – поручителів та зустрічні позовні вимоги фізичних осіб до банку, які виникли з окремих договорів кредиту й поруки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до провадження спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та розглянули його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства. 
 
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 16 листопада 2016 року № 6-2205цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2B74B005E891ADAAC225807900399285

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал на невозможность в одном производстве рассматривать споры по разным видам юрисдикции. К физлицам нужно обращаться в общий суд, к юрлицам в хозяйственный.

[alexburko]

Наше решение.

 

[Bolt]

5 часов назад, alexburko сказал:

Наше решение.

Поздравляю...