Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитной карте в связи с пропуском сроков исковой давности


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

6 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      6
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів Лященко Н.П., Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 13 квітня 2007 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання заяви, на підставі якого остання отримала кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 22,80 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Посилаючись на зазначені обставини та неналежне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого станом на 30 листопада 2013 року утворилася заборгованість у сумі 13 тис. 664 грн 34 коп., з яких: 4 тис. 216 грн 57 коп. – заборгованість за кредитом, 4 тис. 869 грн 13 коп. – заборгованість за процентами, 3 тис. 451 грн 77 коп. – заборгованість з комісії за користування кредитом, 500 грн – штраф (фіксована частина) та 626 грн 87 коп. – штраф (процентна складова), – позивач просив стягнути з відповідачки зазначену суму заборгованості.

Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 18 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Приватбанк» відмовив.

Апеляційний суд Черкаської області 24 грудня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» задовольнив частково: стягнув на його користь з ОСОБА_1 4 тис. 216 грн 57 коп. заборгованості за кредитним договором, 3 тис. 1 грн 25 коп. заборгованості з відсотків на прострочену суму, 1 тис. 723 грн заборгованості з комісії за користування кредитом; у задоволенні решти позовних вимог відмовив; вирішив питання розподілу судових витрат,

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 24 грудня 2015 року залишила без змін.

У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме 253, 256-259 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року й рішення Апеляційного суду Черкаської області 24 грудня 2015 року скасувати та залишити без змін рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 лютого 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 13 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений договір шляхом підписання заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг (далі – Умови), Правилами користування платіжною карткою складає між сторонами кредитний договір.

На підставі зазначеного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 22,80 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Кредитний ліміт ОСОБА_1 неодноразово змінювався, зокрема 28 квітня 2007 року до 6 тис. грн., 28 березня 2008 року – 10 тис грн., 18 жовтня 2008 року – 5 тис. грн., 21 травня 2009 року – 4 тис. 220 грн.

ОСОБА_1 не виконала своїх зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого в неї перед ПАТ КБ «ПриватБанк» утворилася заборгованість.

У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 не визнала позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на сплив позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню у межах трирічного строку позовної давності, про застосування якого просила відповідач, та посилаючись на те, що останнім днем картки визначено 30 квітня 2013 року, а позивач звернувся до суду з позовом 22 січня 2014 року, суд апеляційної інстанції стягнув заборгованість з відсотків та комісії з січня 2011 року, а заборгованість за кредитом у повному розмірі ( 4 тис. 216 грн. 57 коп.)

На обґрунтування своїх доводів заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 30 січня 2014 року та постанови Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, 11 березня та 3 червня 2015 року.

Надана для порівняння ухвала від 7 жовтня 2015 року не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалене у справі рішення апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням вимог статей 212–214, 316 цього Кодексу, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.

Рішення апеляційного суду також не може обґрунтовувати підставу перегляду судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки не є рішеннями суду касаційної інстанції.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться висновок про те, що:

- умови, в яких установлено позовну давність тривалістю у 5 років, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності (від 11 березня 2015 року № 6-16цс15);

- відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору (від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та 3 червня 2015 року № 6-31цс15).

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про правильність застосування в подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до  статті 1048 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, у заяві сторони узгодили, що заборгованість за договором сплачується щомісячними платежами у розмірі 2 % суми заборгованості.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні висновки Верховного Суду України містяться в наданих для порівняння постановах від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та 3 червня 2015 року № 6-31цс15.

У справі, яка переглядається, суди установили, що ОСОБА_1 у 2007 та 2008 роках виконувала умови кредитного договору, а в подальшому припинила оплату чергових платежів і що кредитор звернувся до суду з вимогами надавши розрахунок заборгованості станом на 13 листопада 2013 року.

Установивши, що останній платіж за договором ОСОБА_1 здійснила 24 квітня 2009 року, а з позовними вимогами банк звернувся до суду в січні 2014 року, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанцій, передчасно стягнув заборгованість у повному розмірі не обчисливши її з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Посилаючись на пункт 3.1.1 та 5.4 Умов, якими визначено строк погашення процентів за кредитом щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці суди апеляційної й касаційної інстанцій, не звернули увагу на те, що Умови не містять підпису відповідача.

При цьому апеляційний суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розуміла відповідачка, підписуючи заяву, а також те, що Умови передбачали таку сплату щомісячних платежів на момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови не змінювались, ураховуючи, що зміст пунктів 3.1.1 та 5.4 Умов та умови підписаної ОСОБА_1 заяви містять розбіжності.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області 24 грудня 2015 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 та рішення Апеляційного суду Черкаської області 24 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Апеляційного суду Черкаської області.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-2462цс16

У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

Постанова від 14 грудня 2016 року № 6-2462цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DD479D60F497C144C225809100535EA8

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

ВСУ в очередной раз указал, что исковая давность по требованиям кредитора о возврате кредитных средств и процентов за пользование кредитом, возврат которых в соответствии с условиями договора определен периодическими ежемесячными платежами, должна исчисляться с момента наступления срока погашения очередного платежа. Кроме того ВСУ обратил внимание, что Условия кредита предоставленные банком в суд не подписаны заемщиком, поэтому их как доказательство не принимает.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

А что было у меня не так?)) Я старался как лучше...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

11 часов назад, ANTIRAID сказал:

ВСУ в очередной раз указал,

А почему очередной раз, по моему первый раз указал это в карточных правоотношениях с Приватом...

Link to comment
Share on other sites

1 час назад, Bolt сказал:

А почему очередной раз, по моему первый раз указал это в карточных правоотношениях с Приватом...

Позиция уже такая была :)

 

Link to comment
Share on other sites

37 минут назад, ANTIRAID сказал:

Позиция уже такая была :)

Интересно было бы посмотреть...)))

Позиций таких было полно, но в карточных кредитах Привата они были не применимы... Везде указывалось на срок действия карточки как на срок в целом... В том числе и касательно подписи на Условиях... Подпись на условиях касалась только увеличения срока исковой давности, суды так и говорили, а теперь указали, что это касается не только этого... 

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • 3 months later...

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...