Постановление ВСУ по пересмотру о выплате страхового возмещения по полису ОСАГО в порядке регресса с учетом франшизы и коэффициента износа деталей

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., –

за участю представника:

публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» – Чалої І.М.,
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі – ПАТ «НАСК «Оранта») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року у справі № 910/32969/15 за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Талісман Страхування» (далі – ПрАТ «СК «Талісман Страхування») до ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування шкоди в порядку регресу,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ПрАТ «СК «Талісман Страхування» звернулося до суду з позовом до ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування в порядку регресу шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач за договором добровільного страхування транспортних ризиків від 19 травня 2015 року № 1360.01.15 у зв’язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода, далі – ДТП) виплатив власнику застрахованого транспортного засобу, який було пошкоджено, страхове відшкодування в розмірі 61 504,83 грн. 

Цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи застраховано ПАТ «НАСК «Оранта» за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ 3911129.

Виплативши страхове відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу, ПрАТ «СК «Талісман Страхування» просило стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» в порядку регресу шкоду в межах ліміту (50 000,00 грн) його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн.

ПАТ «НАСК «Оранта» у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 11 079,51 грн з огляду на те, що заявлену позивачем до стягнення суму страхового відшкодування було визначено із вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ПрАТ «СК «Талісман Страхування» 50 000,00 грн страхового відшкодування, а також 1 218,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 08 серпня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 910/32969/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «НАСК «Оранта», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просить частково скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 11 079,51 грн.

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 14 червня 2016 року у справі № 910/14337/15, від 23 серпня 2016 року у справі № 910/7109/16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «НАСК «Оранта», перевіривши наведені ПАТ «НАСК «Оранта» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 19 травня 2015 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Рітейл Страхування» (правонаступником якого є ПрАТ «СК «Талісман Страхування») (страховик) і ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортних ризиків № 1360.01.15, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням автомобілем Mitsubishi Outlander 2.4 Sport, 2008 р.в., державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1. Розділом 8 «Особливі умови» договору передбачено, що визначення розміру збитків покладається на СТО страховика; згідно з розділом 7 договору при пошкодженні транспортного засобу франшиза становить 0 грн.

07 вересня 2015 року на перехресті проспекту Свободи – вулиці Вірменській у м. Львові сталася ДТП за участю автомобіля Mitsubishi, що належить ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля Daewoo Lanos, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, під керуванням ОСОБА_3. Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою управління Державтоінспекції Головного управління МВС України від 07 вересня 2015 року № 71782949.

ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 п. п. 16.11 Правил дорожнього руху України, згідно з постановою Сихівського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2015 року у справі № 464/7999/15-п зазначену особу визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Цивільно-правову відповідальність власника автомобіля Daewoo Lanos, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_2, перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу, застраховано у ПАТ «НАСК «Оранта» за полісом № АІ 3911129. Ліміт за шкоду майну за цим полісом становить 50 000,00 грн, франшиза – 0 грн.

Згідно з рахунком від 08 вересня 2015 року № 0131, складеним ТОВ «Ніко-захід» (ремонтне СТО застрахованого позивачем автомобіля), вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi становить 61 504,83 грн.

Відповідно до висновків, викладених у звіті про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу від 17 вересня 2015 року № 78/06.09.15, складеному суб’єктом оціночної діяльності ТОВ «Юніверсал Асістенс-Україна», вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi становить 60 678,52 грн; коефіцієнт фізичного зносу – 0,5367, вартість відновлювального ремонту цього транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу – 37 379,92 грн.

Згідно зі страховим актом ПрАТ «СК «Талісман Страхування» від 22 вересня 2015 року № 01022.1501.01к (розпорядження на виплату) та розрахунком страхового відшкодування до цього страхового акта від 22 вересня 2015 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi з урахуванням зносу, а також сума страхового відшкодування, яка підлягає до виплати за договором, становить 61 504,83 грн, отримувач ТОВ «Ніко-захід».

Відповідно до платіжного доручення від 29 вересня 2015 року № 1 страхове відшкодування у розмірі 61 504,83 грн перераховано ТОВ «Ніко-захід».

12 листопада 2015 року позивач направив ПАТ «НАСК «Оранта» заяву про компенсацію виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 61 504,83 грн.

Судові рішення у справі, яка розглядається, щодо розміру страхового відшкодування, підстав і порядку його визначення з посиланням на положення статей 9, 25, 27 Закону України «Про страхування», статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 993, 1192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) мотивовано тим, що звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Тому відшкодування шкоди в порядку регресу здійснюється саме в межах фактично понесених витрат, а наявність страхового акта, платіжного доручення та рахунка, виставленого особою, яка надала послуги з відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування. Отже, відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту (50 000,00 грн) його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн.

Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. 

У справі, яка розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо порядку і розміру відшкодування витрат, понесених у зв’язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

За змістом статті 980 ЦК, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 ЦК і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов’язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як установлено судами попередніх інстанції, на час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем ПАТ «НАСК «Оранта» на підставі договору (полісу) № АІ 3911129 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 

Згідно з частиною другою статті 999 ЦК до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом. 

Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. 

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак спеціальні норми Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов’язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов’язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов’язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Ураховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача у зв’язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов’язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000,00 грн) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв’язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи із вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи. 

За таких обставин суди всіх інстанцій у справі, яка розглядається, неправильно застосували норми матеріального права, не врахували обсягу відповідальності страховика за полісом обов’язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страхувальником шкоди цим третім особам і дійшли помилкового висновку про обов’язок відповідача відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності, виходячи із розміру фактично здійснених позивачем витрат із виплати страхового відшкодування.

У зв’язку з наведеним судові рішення, постановлені у справі, підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи, зокрема щодо правильності здійснення розрахунків грошових вимог, які заявлені до стягнення, перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції. 

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 08 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 17 березня 2016 року у справі № 910/32969/15 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. 

Головуючий Т.Є. Жайворонок 
Судді:
І.С. Берднік
А.А. Ємець

Постанова від 22 березня 2017 року № 3-1344гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/54B109FB5BE95AB2C225810C005719E9

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что при взыскании суммы выплаченной в порядке регресса страховщиком по полису ОСАГО, необходимо из выплачиваемой суммы вычесть франшизу и учесть коэффициент износа деталей, в соответствии с нормами законодательства.