Постановление ВСУ о противоправности в судебном порядке признания права собственности на ипотеку однако возможности такого обращения

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., 
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 січня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2016 року, 

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 9 червня 2008 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 50 тис. 820 дол. США 58 центів зі сплатою 12,88 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 8 червня 2033 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого відповідачі передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами, унаслідок чого останнє стало новим кредитором у зазначених зобов’язаннях.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 3 серпня 2015 року складала 1 млн грн 210 тис. 739 грн 81 коп., з яких тіло кредиту – 1 млн 3 тис. 799 грн 31 коп., проценти – 156 тис. 177 грн 40 коп.; пеня – 47 тис. 953 грн 59 коп.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту – 436 грн 31 коп.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентам – 2 тис. 373 грн 20 коп.

Вважаючи, що позичальник належним чином не виконав зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, ПАТ «Дельта Банк» просило у рахунок погашення цієї заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на іпотечне майно.

Деснянський районний суд м. Чернігова рішенням від 6 листопада 2015 року позов задовольнив.

Апеляційний суд Чернігівської області рішенням від 15 січня 2016 року змінив рішення суду першої інстанції, ухвалив доповнити резолютивну частину рішення наступним абзацом: «Реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» не проводити на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 березня 2016 року зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

У заяві ОСОБА_2 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 33, 36-39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку».

На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_2 посилається на постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року (№ 6-1851цс15) у справі за позовом приватного підприємства «Юридичний департамент «Дікон ЮГ» до фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, у заяві ОСОБА_2 посилається на судові рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2012 року (№ 6-30900св11) у справі за позовом кредитної спілки «Агро-Кредит» до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки та 23 травня 2012 року (№ 6-9687св12) у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, ухвалюючи постанову від 30 березня 2016 року (№ 6-1851цс15) та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із частиною третьою статті 36 цього Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

У рішенні від 8 лютого 2012 року (№ 6-30900св11) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно, керувався тим, що як у статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і в договорі іпотеки передбачено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати зазначене питання таким способом. 

Постановляючи ухвалу від 23 травня 2012 року (№ 6-9687св12) та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд дійшов висновку про те, що статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Під час ухвалення судових рішень, суди вказаних вимог статті 39 Закону не виконали, не зазначили початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, не визначили способу реалізації предмета іпотеки та інше.

Натомість у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалив рішення про задоволення позову та постановив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на іпотечне майно.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права (статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку»), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 9 червня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 50 тис. 820 дол. США 58 центів зі сплатою 12,88 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 8 червня 2033 року.

9 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Сведбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого відповідачі передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги, за умовами якого ПАТ «Сведбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами.

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 3 серпня 2015 року склала 1 млн грн 210 тис. 739 грн 81 коп., з яких тіло кредиту – 1 млн 3 тис. 799 грн 31 коп., проценти – 156 тис. 177 грн 40 коп.; пеня – 47 тис. 953 грн 59 коп.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту – 436 грн 31 коп.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентам – 2 тис. 373 грн 20 коп.

Згідно з пунктом 12 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (підпункт 12.1); на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 12.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, або продаж іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (підпункти 12.3, 12.3.1, 12.3.2).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних Верховного Суду України виходить з такого. 

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 

Разом з тим порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України можна зробити висновок про те, що законодавець визначає три способи захисту для задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що умов договору відповідачка не виконувала, кредит не погасила, у зв’язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Хоч у справі, яка переглядається, суд, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов’язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитора щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов’язань.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 листопада 2015 року, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Л.І. Охрімчук 
Я.М. Романюк

Правова позиція Верховного Суду України 
у справі № 6-1388цс16

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України можна зробити висновок про те, що законодавець визначив три способи захисту для задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). 

Хоч у справі, яка переглядається, суд, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов’язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитора щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов’язань.

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

Постанова від 24 травня 2017 року № 6-1388цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8FFE97771D2A74F6C2258132004EFD58

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз с целью защиты прав банка признавая грубейшее нарушение норм законодательства и отсутствия оснований для признания права собственности в судебном порядке указал, что несмотря на незаконность решений их нужно оставить в силе т.к. права банка защищены. Это очередной пример отсутствия верховенства права в Украине.

[getikalex]

Маятник ипотеки в собственность качнулся опять в сторону банков.

Интересно, как после таких решений можно преподавать право, как науку. а не способ шулерства по заказу....

[ремикс]

Да сколько можно....ещё недавно ВСУ пачками отказывал Дельте, а что поменялось....

[ремикс]

А никому не приходило в голову подать на судьев ВСУ для привлечения ну как минимум к дисциплинарной ответственности за двойные стандарты и манипуляцию всей судейской системой.

У меня такое впечатление, что им по приколу - они ветры дуют - сначала в одну сторону и смотрят как склоняется вся система, а потом в другую ....

[west11]

Фантастика ! При таком ВСУ даже амеба станет ярым сторонником люстрации...

[west11]

4 часа назад, ремикс сказал:

Да сколько можно....ещё недавно ВСУ пачками отказывал Дельте, а что поменялось....

Будет можно еще столько сколько будет сидеть эта компашка из ВСУ... Создается такое впечатление, что это делается специально. Такой беспредел уже и скрыть не получается, всем уже очевидно, что ВСУ - главный нарушитель Законов, накакой добросовестности, никакой объективности, никакого правосудия, одна "заказуха"... Может подкладывают мину для нового Верховного суда, так сказать оставляют "задел" ?