АлПет

Если закрывают ИП, то снимаются все существующие аресты по этому ИЛ не так ли?

Цель-- чтобы не было обременений(ареста) на мое имущество на время рассмотрения апелляционной. В случае проигрыша в апелляции моментально скинуть недвигу. Я в этом процессе поручитель. Несмотря на существующее отдельное решение суда о прекращении поруки с даты 10.01.2009, суд первой инстанции (по иску банка поданного в суд 02.2010, через 13 месяцев после даты прекращения поруки) тупо удовлетворяет исковые требования банка в сумме ххх солидарно с заемщиком на дату прекращения поруки и отдельно с заемщика на дату уточнения иска. Сумма ххх на дату прекращения поруки состоит из оставшегося тела кредита (до 2028г) + небольшой проссрочки на эту дату. Причем поручитель не получал требование банка погасить даже эту небольшую проссрочку и к заемщику не было требований о доссрочном погашении. Требование банка к поручителю было 07.2009 на небольшую проссрочку. Решение тупейшее. Я был уверен относительно поруки. Но если находится один неадекват в первой инстанции, то нет гарантии , что в апелляции не найдется такой же. П.С. К стартовому сообщению добавлю, что заявление банка о выдаче исполнительного подано без доверенности подписанта, а его доверенность в материалах дела просрочена на 9 месяцев.

Доброго дня коллеги. Прошу помощи клуба в следующей ситуации: 1. 15.01.16 была оглашена вступительная и резулятивная часть решения , в котором требования банка удовлетворены. 2. 22.01.16 изготовлено полное решение. 3. 04.02.16. подано заявление в суд о том, что полный текст решения не получен, просьба выслать решение способом предусмотренным ЦПКУ (рекомендованным с уведомлением). 4.12.02.16 решение из суда поступило на почту, я его не получал. Написал заявление на почту о сохранении почтовых отправлений в течении 2-х месяцев. За это время нашел в реестре решение, готовлю апелляцию. Были не совсем понятны вопросы о размере суд.сбора. 5. 01.04.16. получил уведомление с почты о новом рекомендованном письме,посланным из нашего города, ни от кого весточек я не жду. В этот же день ознакомился в суде с делом и узнал, что банк по заявлению от 18.03. получил исполнительный лист. В деле нет моего заявления от 04.02. с просьбой выслать решение ( у меня есть мой экземпляр с отметкой канцелярии суда). Я обоснованно предполагаю, что получил новое письмо из исполнительной. Получается, что суд выдал исполнительный лист не удостоверившись, что получено ли решение и прошли сроки на апелляционное обжалование, т.е. решение не вступило в законную силу. Прошу подсказки по алгоритму моих действий в такой ситуации. 1. Получить письмо из исполнительной, ознакомиться с материалами, потребовать сделать ксерокопию ИЛ, получить на почте решение суда, справку с почты о дате получения этого решения, подать иск в суд о признании ИЛ не подлежащим исполнению ( или не действительным, или еще как?), так как решение еще не вступило в силу. Паралельно подать апелляционную. Какие нюансы такого иска? Какой СС заплатить? Нужно ли подавать какое-либо заявление в исполнительную? Кого ставить ответчиком, третьим лицом?

Классное и справедливое решение ВСУ, которое обязательно к применению для начисления СС всеми судами Украины. Спасибо за выложенное решение.

Когда я выиграл апелляцию у банка и в решении было указано о взыскании СС в мою пользу, то я направил заявление банку с требованием выполнить решение суда, указал реквизиты счета для возврата СС. Также в письме указал на статью УК об ответсвенности за невыполнение решения суда. В течении 2-х недель деньги перечислили, перезвонили, а также прислали письмо в котором сообщалось о перечислении денег. Ваша логика по возврату СС одному из апеллянтов и взыскании СС с другого ответчика в части пропорциональной удовлетворенных исковых требований абсолютно верна, главное чтобы так также определил суд.

Кстати не такие уж они тупые. Один из "Исполнителей" выселения мне рассказал, что после перерегистрации переоформляют договора как новые собственники с электроснабжением, газовиками и тут же пишут заявление на отключение. Последствия предположите сами...

У КК, которых представляет "Укрборг" правая рука не знает,что делает левая. С вами заключило договор одно подразделение, другое рассылает всем без разбору письма, третье трезвонит по тел. Созвонитесь с тем с кем заключали реструктуризацию и потребуйте обьяснений. Думаю все прояснится.

Можно. Чем будете обосновывать? Как кредитор взыскивал с 2011? Есть ли зарегистрированное имущество на поручителе? Может кредитор еще раз подал иск на %% с 2011?

Это может иметь последствие для поручителя, банк совершил действие- поручительство прекратилось, впоследствии банк отменил свое решение, но поручительство не восстанавливается.

Апелляция должна была взыскать СС с кредитора в пользу поручителя.

2620 тоже записная книжка отдельного владельца счета, там тоже нет (наличных) денег. Вообще-то наличные деньги только в кассе, но по определению деньги бывают наличные и в виде учетных записей на счету-записной книжке (безналичные). На 2620 тоже учитывается ваше право требования от банка налика или перевода безналом.

А мне в админ. суде сказали, что могут сделать только "голые" ксерокопии без заверения. Правда это сказала секретарь судьи, может она не совсем в курсе КАСУ.

Не правда! "Заява на видачу гот1вки" -- это документ, подтверждающий получение налички со своего счета 2620хххх., и ни коим образом не подтвердающий происхождение средств на этом счету ( может они там 100 лет лежат, а може д1до з Америки загнав). Поэтому единственным подтверждением "правильной" выдачи кредитных денег в инвалюте есть документ под названием "мемор1альний валютний ордер" 2233ууу -- 2620ххх, где 2620ххх это счет указанный к кредитном договоре, кроме того в мем. одере должно быть указано "выдача кредита согласно кред. договора №1234 от дд.мм.ггг с ФИО". С момента зачисления средств на 2620хххх кредит выдан, что дальше делать с этим баблом это ваше дело: то ли получить наликом по "Заяве на видачу", то ли перечислить по "Заяве на переказ", то ли продать на межбанке и тд. И если любое из этих событий случиться через месяц после зачисления на 2620ххх, то это не значит, что в этот день вы получили кредит, он получен в момент зачисления на 2620ххх.

Видел в апел. суде апел. жалобу подписанную 4-мя ответчиками (гражданское дело по спору между соседями). СС уплачен от одного, производство открыли. Правильно ли это? Могу ли я подать одну ап. жалобу от заемщика и поручителя и оплатить одним СС? Ваше мнение коллеги.

На главный вопрос этой ветки форума: как платить СС на апелляцию и кассацию на решение суда в пользу банка по исковому до 01.09.15 так никто и не ответил. Неужели никто еще не сталкивался с такой ситуацией за 5 месяцев? Вот сейчас возникла реальная задача оплата СС за апелляцию на решение суда взыскать 200000 долларов США. Иск подавался в 2010, СС составлял 1700 грв. + информационное 120 грв. В 2015 банк увеличил исковые требования и доплатил СС 1954 грв. Как в таком случае платить СС за апелляцию? 1. Вариант 200000х27=5400000грв. х 1,5%=81000 х 110%=89000 грв 2 вариант (1700+1954)х 110%= 4019,4 грв. и как-то еще надо привязатьс к мин.зп в 2016г. В 2010 СС справлялся по Декрету "Про державне мито" и был в пределах 3-100 необлагаемых налогом минимумов 17грв. Четкого ответа форум так и не дал. Пленум №10 ВССУ по этому поводу высказался очень непонятно (для меня по крайней мере): 11. Розміри ставок (????) судового збору визначаються з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява, інша заява і скарга подані до суду. Це стосується, зокрема, і випадків, коли заява про забезпечення позову або доказів, апеляційна чи касаційна скарга подаються пізніше. При цьому ставки (вероятно розмір ???) судового збору також визначаються розміром мінімальної заробітної плати, встановленої у році, коли позовну заяву, іншу заяву і скаргу було подано до суду. Во первых ВССУ впутывает в понятие размера СС слово ставка, это вероятно ошибка, потому что ставкиСС никак не зависят от мин.зп, а устанавливаются только законом. Последннее предложение вероятно должно было связать размер СС со ставкой в год подачи иска и размером мин. зп в соответствующем году подачи апелляции (логично ???), но из текста п.11 постановления пленума это никак не вяжется. Итак вопрос о размере СС на апелляцию по старым искам остается открытым.

Все в одном пункте требования: "Визнати протиправними дії при прийнятті рішення, скасувати рішення"

Да, верно предмет ипотеки, который ВРЕМЕННО был в собственности у КК , был выкуплен по дог. купли-продажи членом семьи заемщика (третьим лицом) после решения админсуда ( которое в связи с апелляцией КК не вступило в силу). Решение о выкупе было принято с учетом обстоятельств о которых я сообщал и на приемлемых условиях (цене). Но раз КК апеллирует, то игра продолжается , тем более после решения ВАСУ по 231 розпорядженню. Сейчас козыри у меня.

Только пришел из админ. суда. Кей колект подал апелляцию на решение 1-й инстанции. В понедельник суд отправит в АП.суд. Про апел. Кобелевой ведомостей нет.

Наше решение http://reyestr.court.gov.ua/Review/55131251 Выкладываю свои объяснения по иску в судебном заседании: Пояснення до позовної заяви надане в судовому засіданні 13.01.2016р. Підстави для скасування оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 24578914 від 19 вересня 2015р. (а.с. 117) виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. викладені в позовній заяві . Проте, після ознайомлення з матеріалами реєстраційної справи №161112421101 (а.с.104-136), довожу до відома суду додаткові обставини, кожна з яких є самостійною підставою для визнання протиправними дії державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. при прийняті оскаржуваного рішення. Державний реєстратор прав на нерухоме майно при здійсненні своїх повноважень керується Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004р. та виданих на підставі цього закону нормативно-правовими актами. Зокрема «Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затверджений Постановою КМУ №868 від 17.10.2013р. (далі по тексту Порядок 868) регламентує дії державного реєстратора при прийнятті рішення при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Державний реєстратор Кобелєва А.М при розгляді заяви №13378506 від 19.09.2015р. (а.с. 106 на обороті) та прийнятті оскаржуваного рішення припустила наступні порушення вимог Порядку 868 чинного на момент прийняття рішення (Витяг з Порядку 868 додається до цього пояснення): В картці прийому заяв (а.с. 112) зазначено лише один документ, яким заявник обґрунтовує виникнення переходу права власності на нерухоме майно - договір іпотеки №2760 від 27.12.2007р. Приписами п.8 ч.2 ст.9 ЗУ №1952-ІV встановлено, що державний реєстратор у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав. Такі додаткові документи передбачені п.46 Порядку 868: 46. Для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; Ця норма законодавства корелюється з приписами ст.35 Закону України «Про іпотеку», де також зазначається про необхідність надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення основного зобов’язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. В документах реєстраційної справи №161112421101 (а.с.104-136) відсутні визначені законодавством необхідні для реєстрації додаткові документи, а в картці прийому заяв (а.с.112) відсутні відомості, що зазначені документи додавались до заяви. За таких умов у ТОВ «Кей-Колект» не виникло право прийняти рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а у державного реєстратора Кобелєвої А.М. не було правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення і проведення державної реєстрації прав. Приписами ст.35 ЗУ «Про Іпотеку» встановлено, що якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, то іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Рішення юридичної особи оформляється у вигляді письмового документа. В документах реєстраційної справи №161112421101 відсутній визначений ст.35 ЗУ «Про іпотеку» такий документ як «Рішення ТОВ «Кей-Колект» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на підставі договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р.»., а в картці прийому заяв (а.с.112) відсутні відомості, що зазначений документ додавався до заяви. Також в довіреності заявника (а.с. 108) не вказано право приймати рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких умов у державного реєстратора Кобелєвої А.М. не було правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення і проведення державної реєстрації прав. Приписами п.12 Порядку 868 імперативно встановлено 12. У разі подання заяви від імені юридичної особи державний реєстратор, який є користувачем Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, одержує інформацію із зазначеного Реєстру щодо такої особи. В документах реєстраційної справи №161112421101 (а.с.104-136) відсутні документи з інформацією про ТОВ «Кей-Колет» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Відтак відсутня інформація про правоздатність ТОВ «Кей-Колект» на момент подання заяви про державну реєстрацію прав, а також інформація про податковий номер, повну назву та юридичну адресу товариства, що необхідна для реєстрації прав. Приписами п.1 ч.2 ст.9 ЗУ №1952-ІV, а також нормами п.15 Порядку 868 імперативно встановлено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор перевіряє повноваження заявника, в даному випадку п.Кожиної Н.В., яка діє на підставі довіреності (а.с. 108) від імені ТОВ «Кей-Колект». Статтею 248 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення представництва за довіреністю, зокрема це скасування довіреності та припинення юридичної особи, що видала довіреність. Главами 4 та 5 розділу І «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 визначено порядок перевірки повноважень представника юридичної особи, а саме передбачено отримання інформації з Єдиного реєстру довіреностей та інформації з відповідних державних реєстрів про юридичну особу. В документах реєстраційної справи №161112421101 (а.с.104-136) відсутні документи про перевірку приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. повноважень заявника. Приписами п.1 ч.2 ст.9 ЗУ №1952-ІV, а також нормами п.15 Порядку 868 встановлено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: Відповідності відомостей про нерухоме майно наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах. В договорі іпотеки №2760 від 27.12.2007р.(а.с.110-111) зазначено, що предмет іпотеки складає квартиру з трьох житлових кімнат, загальна площа квартири ХХХ,3 кв.метри. В Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно №44162546 (а.с.114-116) в відомостях про об’єкт нерухомого майна (а.с.115) зазначена квартира загальною площею УУУ,6 кв.метрів. Державний реєстратор, встановивши невідповідність відомостей про нерухоме майно наявних у Державному реєстрі прав та поданому для реєстрації договору іпотеки зобов’язаний витребувати у заявника технічний паспорт на об’єкт нерухомості у відповідності до п.42 Порядку 868. Нормами п.37 Порядку 868 визначені документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно. Із змісту договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р.(а.с.110-111) не вбачається безумовний перехід прав власності на предмет іпотеки. Приватний нотаріус Кобелєва А.М. в оскаржуваному рішенні 24578914 від 19 вересня 2015р. не вказала по якому саме пункту договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р. на її думку виникло право набуття прав власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. В довіреності заявника вказано право представляти інтереси ТОВ «Кей-Колект» з питань пов’язаних з набуттям у власність Товариства за договорами іпотеки будь-якого нерухомого майна у порядку ст.37 ЗУ «Про іпотеку» з правом подання необхідних документів. Це означає, що і заявник і приватний нотаріус Кобелєва А.М. вважають підставою для переходу права власності п.5 договору іпотеки «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя». Проте наявність в договорі іпотеки «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не означає автоматичного застосування цієї статті договору як підставу для виникнення безумовного переходу права власності без аналізу змісту самого застереження. Так в пункті 5.2.1. договору іпотеки передбачено лише можливість передачі прав власності на предмет іпотеки за певних умов на підставі окремого договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Це відповідає нормам ст.37 ЗУ «Про іпотеку» в редакції чинній при укладанні договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р. Сторони договору іпотеки керувались чинним на момент укладення законодавством і могли передбачати тільки ті наслідки, які були визначені законом в цей час. Норми ст.37 ЗУ «Про іпотеку» які прирівнюють застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки до окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя набули чинності з 14 січня 2009р. і не застосовуються до договорів іпотеки укладених до цієї дати на підставі вимог ч.1 ст.58 Конституції України. Така ж правова позиція викладена у роз’ясненні Міністерства юстиції України «Щодо змін до Закону «Про іпотеку» відносно стягнення в позасудовому порядку майна, яке виступає предметом застави чи іпотеки» від 18.02.2009р. (http://old.minjust.gov.ua/news/18660). В окремому договорі про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки (або у відповідному застереженні у договорах іпотеки укладених після 14.01.2009р.) мають вказуватись всі істотні умови передбачені законодавством для договорів відчуження нерухомого майна, зокрема ціну нерухомості на момент відчуження. Це також корелюється з вимогами ст.37 ЗУ «Про іпотеку» де імперативно указано, що іпотекодержатель набуває у власність предмет іпотеки за вартістю визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності. В документах реєстраційної справи відсутній звіт субєкта оціночної діяльності про ціну квартири. Також на сайті Мінюсту України розміщено роз’яснення «Стосовно питання укладання договорів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та реєстрації прав власності на майно, що було предметом іпотеки» (http://old.minjust.gov.ua/4766). Державний реєстратор Кобелєва А.М. в порушення норм ч.1 ст.58 Конституції України, норм ст.ст. 35. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку», норм ст.9 ЗУ №1952-ІV, норм п.п.15, 36, 37 Порядку 868 провела державну реєстрацію прав власності на підставі неналежного документа - договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р. яким не встановлюється і не підтверджується безумовний перехід права власності на предмет іпотеки, навіть при наявності «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя». Нормами ч.5 ст.3 ЗУ №1952-ІV, а також нормами п.2 Порядку 868 встановлено, що приватний нотаріус виконує функцію державного реєстратора по проведенню державної реєстрації прав на нерухоме майно лише у випадку вчинення нотаріальної дії з цим нерухомим майном. В документах реєстраційної справи №161112421101 (а.с.104-136) відсутні документи про вчинення нотаріальної дії з квартирою №3 будинку №ХХ по вулиці ХХХХХ в м.ХХХХХ 19.09.2015р. приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. Таким чином прийнявши оскаржуване рішення 24578914 від 19 вересня 2015р. (а.с. 117) по проведенню державної реєстрації прав на нерухоме майно приватний нотаріус Кобелєва А.М. незаконно привласнила собі повноваження державного реєстратора, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення. В самому рішення 24578914 від 19 вересня 2015р. (а.с. 117) приватний нотаріус Кобелєва А.М. посилається як на підставу своїх дій на документ, який втратив чинність, а саме «Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затверджений постановою КМУ №703 від 22.06.2011р. (Перелік постанов КМУ, що втратили чинність додається) Приписи п.3 Порядку 868 встановлюють, що у випадках, передбачених законодавством, рішення щодо державної реєстрації прав приймає державний реєстратор Мін'юсту. Такі випадки передбачені «Порядком взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013р. №607/5 (надалі Порядок 607, додається до цього пояснення). Нормами п.2 Порядку 607 (в редакції чинній на 19.09.2015р.) передбачено, що у випадку державної реєстрації прав власності що виникають на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, така реєстрація проводиться виключно державним реєстратором Мін'юсту . Відповідно до п.4 Порядку 607 нотаріус у день прийняття заяви про державну реєстрацію прав (у випадку в тому числі проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя) передає таку заяву на розгляд до Мін'юсту. У приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. відсутні навіть повноваження розглядати заяву №13378506 від 19.09.2015р. (а.с. 106 на обороті) При проведенні державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя приватний нотаріус Кобелєва А.М. незаконно привласнила собі повноваження державного реєстратора Мін'юсту і прийняла незаконне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 24578914 від 19 вересня 2015р. (а.с. 117) не маючи на це повноважень. Прошу суд встановити викладені обставини та відобразити їх в судовому рішенні, дати належну оцінку цим обставинам при прийнятті рішення. 13.01.2016р. ПІБ

Суд сбор за админ иск по признанию противоправной перегистрации на КК 551,2 грн. не так дорого и надо подавать. Вопрос в том, что дальше будете делать. Когда КК перегистрирует, то припиняє ипотеку, но оставляет заборону на відчуження нерухомого майна на старого собственника. Когда я выиграл у КК 1-ю инстанцию админа, то КК сразу согласился на условия которые им раньше отвергались: продать ВРЕМЕННО ИХ квартиру бывшему ипотекодержателю за 1/3 оставшегося тела кредита ( о %% и речи не было) и закрыть вопрос. Так и случилось, при этом КК снял заборону, выдал справку об отсутствии претензий по КД. Я считаю что исход нормальный с учетом некоторых обстоятельств: заемщику реально грозит суд. решение по взысканию долга по другому кредиту в другом банке, новый владелец квартиры член семьи заемщика и не отвечает по его обязательствам, и другое обстоятельство о котором возможно расскажу позже, не хочу сглазить.

Из моего иска: Проте наявність в договорі іпотеки «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» не означає автоматичного застосування цієї статті договору як підставу для виникнення безумовного переходу права власності без аналізу змісту самого застереження. Так в пункті 5.2.1. договору іпотеки передбачено лише можливість передачі прав власності на предмет іпотеки за певних умов на підставі окремого договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Це відповідає нормам ст.37 ЗУ «Про іпотеку» в редакції чинній при укладанні договору іпотеки №2760 від 27.12.2007р. Сторони договору іпотеки керувались чинним на момент укладення законодавством і могли передбачати тільки ті наслідки, які були визначені законом в цей час. Норми ст.37 ЗУ «Про іпотеку» які прирівнюють застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в договорі іпотеки до окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя набули чинності з 14 січня 2009р. і не застосовуються до договорів іпотеки укладених до цієї дати на підставі вимог ч.1 ст.58 Конституції України. Така ж правова позиція викладена у роз’ясненні Міністерства юстиції України «Щодо змін до Закону «Про іпотеку» відносно стягнення в позасудовому порядку майна, яке виступає предметом застави чи іпотеки» від 18.02.2009р. (http://old.minjust.gov.ua/news/18660). Еще вот это: http://old.minjust.gov.ua/4766

Новый собственник -- добросовестный приобретатель. Если бы выселение происходило пр решению суда на звернення стягнення на 1потечну квартиру, которая не куплена на кредитные деньги, то банк должен предоставить жилье. Но банковское жулье давно нашло выход: покупают за копейки развалюху в заброшенном селе и предоставляют жилье. В законе не указано критерии предоставляемого жилья, новое возможно даже на ххх квадратов больше. По ипотечной оговорке -- это добровольный внесудебный способ решения взаимоотношений. попробуйте оспорить регистрацию ипотечного жилья за банком по ипотечной оговорке, мне кажется так больше шансов. Для более подробных советов мало информации, а именно : 1. когда был заключен ДИ до 01.2009 или позже ? 2. как прописано в ипотечной оговорке процедура ? 3. была ли соблюдена процедура перед применением ипотечной оговорки согласно ст.35,36,37 ЗУ "Про ипотеку" ? 4. Как проходила перерегистрация за банком: у госрегистратора, у нотариуса, у спец регистратора Минюста ? Изучите тему http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7732&page=1 , может быть поможет. Успехов Вам.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37217408 Справа № 161/16470/13-ц Провадження № 2/161/727/14 ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 лютого 2014 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Пушкарчук В.П., при секретарі Акайомовій Т.В., з участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Мельник В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного і іпотечного договорів, договору поруки та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року, іпотечного договору від 26.08.2008 року та договору поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року, а також зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.08.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі відділення № 11 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних. 26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 29.05.2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до даного договору , якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання. 26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Позивач вважає, що вищевказаний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства України, а подальше його використання завдає значних матеріальних збитків. Стверджує, що надання кредитних коштів за кредитним договором № 74-Б від 26.08.2008 року відповідає ознакам споживчого кредиту, тому до даних правовідносин застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Такі самі вимоги викладені в п. 2.1 Постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, в п. 2.4. даної постанови зазначено, що Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Позивач ОСОБА_1 вказує, що такої переддоговірної роботи з ними банком не було проведено. Також його не було повідомлено про наявні форми кредитування, відмінності між ними. Натомість, банк запропонував йому укласти договір за ануїтентною схемою, яка є найбільш не вигідно для нього і відповідно найбільш вигідною для банку. Крім того, йому взагалі не було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що призвело до того, що позивач був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання. Таким чином, банк замовчав важливу інформацію про умови кредитування. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається: детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача. Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Кредитний договір має містити графік платежів. Договір № 74-Б від 26.08.2008 року абсолютно не відповідає зазначеним вимогам. Банк взагалі не повідомив позивача про сукупну вартість кредиту ні до, ні під час укладення, ні в самому договорі. Таким чином, позивач вважає, що банк свідомо ввів його в оману щодо істотної умови договору - його ціни. В іншому випадку він не підписав би подібного договору на таких підставах. Також відсутній в кредитному договорі графік платежів. Під час укладення договору позивач не міг оцінити його реальну вартість. Сплачуючи кошти в повернення кредиту, позивач позбавлений можливості контролювати, яким чином банк розподіляє їх на тіло та відсотки, не знає, скільки ще коштів йому потрібно сплатити. Факт навмисного ненадання банком позичальнику важливої інформації, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є такою, що вводить в оману. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Банк вдався до обману при визначенні розміру щомісячного ануїтентного платежу, розмір якого становить 968,92 доларів США. Однак за підрахунками позивача розмір щомісячного платежу відповідно до базових умов кредитування, вказаних в договорі, повинен становити 769,41 доларів США, що підтвердив відповідним розрахунком. Таким чином, банк щомісячно вимагає від позивача сплатити зайві 199,51 доларів США. Станом на 26.08.2013 року розмір переплати за користування кредитом за 5 років, а фактично сплачені відсотки, становить - 12 259,34 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. Таким чином, банк додатковою угодою № 1 до спірного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки, включив положення, які відповідно до зазначених норм є несправедливими, так як містять умови про зміну у витратах, а саме, щодо плати за обслуговування кредиту. Крім того, за умовами п. 1.3.2 Додаткової угоди № 1 плата за управління кредитом сплачується окремо від суми мінімально необхідного платежу, визначеного п. 3.3.1 Договору, і нараховується щомісячно від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом без врахування розміру відсотків. Як зазначав позивач, графіку платежів по кредитному договору немає. Тобто виникає ситуація, при якій позивач повинен щомісяця платити окремо від суми щомісячного мінімального платежу певну суму комісії, розмір якої чітко не визначений, яку сам позивач повинен розрахувати. Але, враховуючи, те що останній позбавлений інформації про те, яку частину коштів з місячного платежу банк зараховує на відсотки, а яку на тіло кредиту, не може правильно визначити суму заборгованості по кредиту і, відповідно, суму комісії. Так само, відповідач визначає суму комісії, хоча в договорі чітко зазначений її розмір та порядок розрахунків. Відповідно до п. 3.5 Кредитного договору, якщо на протязі дії цього Договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим Договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому Договору в наступному порядку: плата за управління Кредитом; прострочені відсотки за користування Кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи; прострочена сума Кредиту; сума Кредиту. Таким чином, із грошової суми, яка має бути заплачена за певний місяць, банк в першу чергу вирахує плату за управління кредитом, розмір якої невідомий і змінюється щомісяця. Тоді банк вирахує різницю із тієї суми, яку позивач планував заплатити в погашення відсотків та тіла кредиту. Відповідно в останнього виникає заборгованість із сплати відсотків та/чи тіла кредиту, на яку нараховуватиметься пеня та штрафи. На підставі викладеного, позивач вказує, що проаналізувавши зазначені положення кредитного договору № 74-Б, можна дійти висновку, що умови даного договору викладені таким чином, щоб у позичальника без його відома та поза його волею могла сформуватись заборгованість по сплаті кредитних платежів, на яку банк зміг би нарахувати пеню, і, відповідно, отримати додаткову протиправну вигоду. 29 травня 2009 року між ОСОБА_1 та банком було укладено Додаткову угоду № 2, відповідно до умов якої внесено зміни в розділ 3 Договору «Порядок надання кредиту та сплати заборгованості» наступним пунктом: 3.5. При умові виконання позичальником умов Договору, Кредитом кожні 6 календарних місяців зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. Відповідно квитанцій про внесення коштів на виконання умов кредитного договору позивачем, з дати підписання додаткової угоди № 2 до кредитного договору, повністю виконувались умови кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року. Однак Банком додаткових угод з позивачем щодо зменшення відсотком ставки підписано не було. На думку позивача управління кредитом передбачає ініціювання банком укладення відповідних додаткових угод. Відповідно до п. 3.8 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Відповідачем не було виконано вимоги даного пункту правил, не було попереджено про те, що позивач нестиме валютні ризики під час виконання кредитного договору. Однак ці ризики йому все одно довелось нести, оскільки після укладення договору значно зріс курс долара США по відношенню до гривні України, це потягло значне збільшення боргових зобов'язань. На підставі наведеного позивачі просили визнати недійсними кредитний договір № 74-Б від 26.08.2008 року, іпотечний договір від 26.08.2008 року та договір поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року, а також зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків. 10 грудня 2013 року ПАТ КБ «Надра» в особі відділення ПАТ КБ «Надра» Луцьке РУ звернулося із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свій позов мотивує тим, що 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на споживчі потреби в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних. 26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору, відповідно до умов якого поручитель і позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Статтею 1056 ЦК України встановлено, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Враховуючи, що 24.09.2013 року ухвалою Луцького міськрайонного суду відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійним кредитного договору, банк змушений достроково стягувати заборгованість за кредитним договором № 74-Б укладеного з позивачем. Керуючись п.п. 4.2.8., 4.3.5. оспорюваного договору, банком було надіслано позичальнику вимогу-претензію про дострокове погашення кредиту. Дану вимогу-претензію позичальником було отримано, проте кредит не погашений. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Про необхідність погашення платежів тиа відсотків за користування кредитом відповідачів було повідомлено листами-претензіями про дострокове погашення кредиту № 02-01/1893, № 02-01/1894 від 15.11.2013 року, проте кредит та відсотки відповідачами не погашено. Станом на 01.12.2013 року заборгованість за кредитним договором № 74-Б від 26.08.2008 року становить 557 333,34 грн., з них: заборгованість по тілу кредиту - 68 363,57 долари США, еквівалент - 546 430,01 грн.; заборгованість по відсотках - 1 083,78 долари США, еквівалент - 8 662,65 грн.; заборгованість по комісії - 280,33 доларів США, еквівалент - 2 240,68 грн. Згідно умов договору, відповідач несе відповідальність перед банком за невиконання положень договору. Збитки завдані банку відповідачем внаслідок невиконання положень договору, підлягають негайному безумовному відшкодуванню відповідачем за першою вимогою банку. Позивач просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість по кредитному договору № 74-Б від 26.08.2008 року в розмірі 557 333,34 гривень та судові витрати по справі. Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні первісний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив його задовольнити. Зустрічний позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні первісний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила його задовольнити. Зустрічний позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні. Представник ПАТ КБ «Надра» Мельник В.М. проти первісного позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні. Зустрічний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила його задовольнити. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного та зустрічного позовів слід відмовити з наступних підстав. Судом встановлено, що 26.08.2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Надра» в особі відділення № 11 укладено кредитний договір № 74-Б, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 74 590,00 доларів США на строк кредитування до 20.08.2028 року із сплатою процентів за користування кредитом 10,99 % річних (а.с. 7-10). 26.08.2008 року було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки (а.с. 11). 29.05.2009 року було укладено додаткову угоду № 2 до даного договору , якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання (а.с. 16). 26.08.2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Надра» було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручилася перед кредитором за належне виконання позивальником взятих на себе зобов'язань по даного кредитному договору (а.с. 14). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.08.2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12-13). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Пунктом 2 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у своїй позовній заяві стверджують, що після підписання Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року позичальнику стало відомо що ануїтентна схема кредитування є найбільш дорогою для них. В спростування даного твердження позивачів, відповідачем надано копію Договору № 44/08 від 17.09.2008 року про надання компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків (а.с. 93-94), укладеного між ОСОБА_1 та Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву, згідно якого ОСОБА_1 (п.п. 1.1) Фонд від імені держави відшкодовує частину відсотків за кредитом, що надається позичальнику на придбання житла комерційним банком: Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра». Розмір часткової компенсації, що надається позичальнику розраховується та сплачується фондом згідно з додатком 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору, та погоджується позичальником (п.п. 2.2. даного договору). Також щодо твердження позивачів, що банком не було проведено з ними переддоговірної роботи перед укладенням з ОСОБА_1 кредитного договору. В спростування наведеного позичальником власноруч, за 15 календарних днів до дати підписання кредитного договору - 26.08.2008 року, було підписано анкету-заяву від 11.08.2008 року (а.с. 96), в якій вказано: «Із основними умовами надання кредиту ознайомлений». Також 29.05.2009 року між позичальником та банком було укладено Додаткову угоду № 2 до оспорюваного кредитного договору, яким встановлено щомісячно мінімально необхідних платежів: 03 червня 2009 року по травень 2010 року включно - нараховані відсотки у порядку передбаченому п. 1.3.1. кредитного договору, тобто 968,92 доларів США; з червня 2010 року по травень 2015 року включно - 1026,38 доларів США; з червня 2015 року по травень 2028 року включно - 971,97 доларів США. Того ж дня, 29.05.2009 року, між поручителем ОСОБА_5 та банком було укладено додаткову угоду №1 до договору поруки № 74Б/П від 26.08.2008 року, якою ОСОБА_5 зобов'язалася перед кредитором за належне виконання взятих зобов'язань ОСОБА_1 за оспорюваним кредитним договором. Таким чином позивач, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився на них, наслідком чого стало підписання ним кредитного договору 26 серпня 2008 року. В пунктах 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору зазначена сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, у пунктах 3.1, 3.1.1., 7.1.1. та інших, передбачені щомісячна сума необхідного платежу, строк внесення платежів, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, право дострокового виконання зобов'язань за договором та його умови. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної норми (на яку у своїй заяві посилається позивач), банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст. 15 та 23 цього Закону. Тобто споживач має право на відшкодування завданих даними діями збитків, однак передбачених законом правових підстав для визнання недійсним у даному випадку кредитного договору немає. Отже, на час укладення кредитного договору, позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним. Виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, так як особисто підписавши кредитний договір, він засвідчив отримання зазначеної вище інформації на, те, що погодився з умовами кредитного договору. Крім того, позивачем щомісячно вносилися мінімально необхідні платежі на погашення даного кредиту, що є підтвердженням схвалення правочину. Окрім того, вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних правових наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України. Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегульовувати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Посилання позивачів на те, що вищевказаний кредитний договір укладений з порушенням вимог діючого законодавства є безпідставними, оскільки під час укладення кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов цього договору точно в договорі визначили свої наміри. При цьому сторони не мали на меті інших цілей, ніж ті, що передбачені чинним законодавством України для кредитних договорів, а саме: банк зобов'язався надати позичальнику кредит у відповідному розмірі в іноземній валюті, а позичальник зобов'язався повернути кредит у тій же валюті, в якій він його отримав, у строки, встановлені договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Особистий підпис позивача свідчить про те, що він погодився на всі умови, які зазначені у кредитному договорі. Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року передбачено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним, суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536,638, 1056-1 ЦК України). В поданій позовній заяві позивачі звертають увагу суду на те, що вони оскаржують переддоговірну роботу між банком та позичальником, а також відповідність кредитного договору вимогам чинного законодавства України в частині порушення прав позивача як споживача кредитних послуг до та в момент підписання сторонами оспорюваного кредитного договору. Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт його обману. А тому посилання позивачів на не ознайомлення їх перед укладенням кредитного договору з правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не може свідчити про те, що вони не були ознайомлені з умовами кредитного договору та не дає підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки спростовується дослідженими в суді матеріалами справи. Крім того, слід зазначити, що застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» можливе щодо спорів, які виникають з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини, які регулюються Цивільним кодексом України. Отже, судом встановлено, що на момент вчинення правочину, тобто укладення кредитного договору, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняла кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. Згідно з частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Крім того, позивачі, посилаючись на частину 2 статті 548 ЦК України, як на підставу для визнання іпотечного договору та договору поруки недійсними, вказувала на те, що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення. З огляду на наведене, та беручи до уваги, що кредитний договір № 74-Б від 26.08.2008 року не визнається судом недійсним, тому відсутні також підстави і для визнання недійсними зазначених вище іпотечного договору та договору поруки, а також для зобов'язання відповідача зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків. Інші доводи первісного позову є власним тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та обставин справи, в зв'язку з чим суд вважає їх необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Таким чином, суд не вбачає жодних підстав для визнання недійсним кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», іпотечного договору від 26.08.2008 року, договору поруки № 74-Б/П від 26.08.2008 року та зобов'язання зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту 12 259,34 доларів США надмірно сплачених відсотків, а тому, в задоволенні первісного позову слід відмовити за безпідставністю вимог. Також не підлягає до задоволення і зустрічний позов ПАТ КБ «Надра», оскільки представником позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні надано пояснення щодо відсутності порушень кредитного договору з боку відповідача ОСОБА_1, кредит сплачується вчасно, що підтверджено копіями квитанцій про сплату кредиту, відсотків та комісії, наданими позивачами за первісним позовом (а.с. 17-57). Крім того, у зустрічному позові позивач посилається на п.п. 4.2.8. Кредитного договору, згідно якого банк має право відмовитися від надання позичальнику передбаченого цим Договором кредиту, а також вимагати від позичальника штрафних санкцій за цим Договором, - у разі отримання банком несприятливої інформації, що свідчить про можливість невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов'язань за цим Договором чи Договорами забезпечення виконання зобов'язань (під такою несприятливою інформацією сторони розуміють документи державних органів про обшук, виїмку, арешт чи примусове списання коштів, розкриття банківської інформації стосовно позичальника чи пов'язаних з ним осіб, порушення кримінальної справи стосовно учасника або працівника позичальника або пов'язаних з ним осіб тощо), або в разі встановлення, що кредитна інформація містить ознаки такої, яка згідно з законодавством підлягає фінансовому моніторингу. Проте позивачем за зустрічним позовом не надано жодних доказів існування такої несприятливої інформації, а посилання на те, що відповідачами за зустрічним позовом подано до суду позов про визнання недійсним кредитного договору, суд до уваги не бере. Отже, суд не вбачає жодних підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором № 74-Б від 269.08.2008 року з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_5, а тому, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити за безпідставністю вимог. Керуючись ст.ст. 3, 10, 15, 30, 60, 210, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 6, 60, 203, 215-216, 230, 236, 509, 524, 526, 548, 627, 628,638, 1046, 1049, 1054, 1056 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, - в и р і ш и в : В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління про визнання недійсними кредитного і іпотечного договорів, договору поруки - відмовити за безпідставністю. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити за безпідставністю. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання скарги про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/37217408 На мій погляд відсутність узгодженого загального розміру кредиту в КРЕДИТНОМУ ДОГОВОРІ (істотня умова КД) , як того вимагає законодавство (НБУ, постанова 168) є підставою для того, щоб суд встановив КД не укладеним (таким, що не відбувся).

Почитайте внимательно ПКУ.(ст.50-60 по моему, точно не помню). Налоговая должна была выслать ППР податкове пов1домлення-р1шення с указанием основания начисления налога, суммы, сроков уплаты. Если в срок не уплачено ( если не обжаловано, то налоговое обязательство считается согласованным), то обязательство превращается в налоговый долг и ДП1 высылает требование уплатить, может принять решение о применении налогового залога имущества, но суд обязательно.