Постановление Апелляционного суда Киева об отказе Укрсоцбанку во взыскании задолженности

[ANTIRAID]

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/1251/2018

Головуючий в 1-й інстанції - Белоконна І.В.

756/5050/15-ц

Доповідач Чобіток А.О.

ПОСТАНОВА
Іменем України

25 січня 2018 року Апеляційний суду міста Києва в складі:

колегії суддів судової палати в цивільних справах

Головуючого судді - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.
при секретарі - Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року позивач пред'явив позов до відповідача та зазначав, що 23.08.2007 між позивачем Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 40.29-48/387, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 606 000,00 грн. зі сплатою 13,25 процентів річних на термін до 22.08.2032 року.

Позивач всі зобов'язання які були покладені на нього згідно істотних умов договору виконав в повному обсязі, а саме видав кредит у розмірі 606 000,00 грн..

Відповідач не належним чином виконувала свої зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 27 березня 2015 року у неї перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 940 960,66 грн., яка складається з наступного: 557 500,65 грн. - заборгованість за кредитом; 261 823,98 грн. - заборгованість за відсотками; 9 841,13 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 10 193,16 грн. - розмір інфляційних витрат за кредитом; 52 509,31 грн. - розмір інфляційних витрат за відсотками.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 940 960,66 грн., яка складається з наступного: 557 500,65 грн - заборгованість за кредитом; 261 823,98 грн. - заборгованість за відсотками; 9 841,13 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 10 193,16 грн - розмір інфляційних витрат за кредитом; 52 509,31 грн - розмір інфляційних витрат за відсотками,а також судові витрати у розмірі 3 654 грн..

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд постановив рішення на припущеннях,оскільки в матеріалах справи відсутні докази про надання кредиту за вказаним договором,про наявність у відповідача заборгованості за цим кредитним договором,про відсутність вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту. Крім того вказував,що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач надав виписку з особового рахунку відповідача про рух коштів за кредитним договором, у якій зазначається заборгованість по відсотках, нарахування штрафних санкцій, чим підтверджується безспірність заборгованості за кредитним договором.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача,обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України у редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.08.2007 між позивачем Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 40.29-48/387, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 606 000,00 грн. зі сплатою 13,25 процентів річних на термін до 22.08.2032 року,що не оспорюється відповідачем.

Звернувшись з даним позовом до суду, позивач в позовній заяві зазначив,що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за умовами кредитного договору № 40.29-48/387 від 23.08.2007 року щодо погашення отриманих кредитних коштів,утворилася заборгованість у розмірі 940 960,66 грн., яка складається з наступного: 557 500,65 грн. - заборгованість за кредитом; 261 823,98 грн. - заборгованість за відсотками; 9 841,13 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 10 193,16 грн. - розмір інфляційних витрат за кредитом; 52 509,31 грн. - розмір інфляційних витрат за відсотками.

В судові засіданні суду першої інстанції сторони не з'являлися. Позивач отримуючи судові повістки, подавав заяви про розгляд його позову за відсутністю представника. Відповідач не отримував судові повістки за адресою,яку зазначив позивач в позовній заяві: АДРЕСА_1 і де за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у місті Києві вона не зареєстрована.

Задовольнивши позовні вимоги та стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором,яка станом на 27 березня 2015 року дорівнювалася 940 960 грн.66 коп.,суд першої інстанції виходив з доведеності позову належними та допустимими доказами, зокрема:розрахунком заборгованості,наданим позивачем (а.с.12-19).

Апеляційний суд вважає, що такий висновок не відповідає обставинам справи та вимогам закону,що регулює правовідносини,які виникли між сторонами, у зв'язку з чим заслуговують на увагу доводи в апеляційної щодо відсутності в справі доказів щодо розміру заборгованості за вказаним договором,а також дати припинення виконання зобов'язання відповідачем щодо погашення заборгованості.

Відповідно до ст..76,80,81 ЦПК України доказами є будь які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин,які мають значення для вирішення справи. Належними є докази які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи,які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази,які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмету доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Такі ж положення містили ст..ст.57-60 ЦПК України у редакції, яка була чинна на час постановлення рішення судом першої інстанції.

Так з матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем був доданий розрахунок заборгованості по кредитному договору укладеному між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 28.09.2011 року за № 013ВІ1011098001 і за яким заборгованість зазначена в розмірі 157 148,59 грн.(а.с.12-19).

Інших доказів на підтвердження розміру заборгованості зазначеному в позовній заяві позивачем не надано.

Проте суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги, не перевірив відповідність вимог позивача наданим ним доказам,не викликав представника позивача для надання останнім особистих пояснень для з'ясування вказаних обставин,що призвело до ухвалення рішення,висновки якого не відповідають обставинам справи і є підставою для його скасування за ст..309 ЦПК України в редакції 2004 року, який діяв на час ухвалення рішення.

Крім того судом апеляційної інстанції встановлені обставини,які свідчать про відсутність у позивача права на судовий захист свого права у такий спосіб ,оскільки позов пред'явлений зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Пунктами 1.1, 1.1.2 договору № 40.29-48/387,укладеного 23.08.2007 року, сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом всього часу дії договору в розмірі 2020 грн. до 10 числа місяця наступного за місяцем у графіку та в останній користування кредитом з кінцевим терміном основного зобов'язання до 22 серпня 2032 року.

За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов'язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 4.2 цього договору, від суми простроченого платежу (п.п. 1.1 та 2.4 кредитного договору).

Крім того, відповідно до пунктів 3.3.9, 4.5 договору позичальник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору. У разі невиконання (неналежного виконання)позичальником обов'язків,визначених п.п.3.3.8,3.3.9 цього договору,протягом більше ніж 90(дев'яносто) календарних днів,строк користування кредитом вважається таким,що сплив,та,відповідно,позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі,сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню) (а.с.23-25).

З наданого представником відповідача копії розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № 40.29-48/387 від 23.08.2007 року,який був наданий позивачем в справу 3756/5050/15 ц за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за іншим кредитним договором № 013ВІ1011098001 від 28.09.2011 року вбачається, що останній платіж був сплачений відповідачем на погашення заборгованості за кредитом 15.07.2009 року, а на погашення процентів за користування кредитом нею був сплачений платіж 28.11.2011 року.

Встановлена судом апеляційної інстанції вказана обставина не оспорена позивачем,а навіть підтверджена доданим до відзиву на апеляційну скаргу випискою з особового рахунку відповідача про рух коштів за кредитним договором № 40.29-48/387 від 23.08.2007 року.

За визначенням пункту 4.5. договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 14 жовтня 2009 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено - на 14 жовтня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 17 квітня 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Після зміни строку виконання зобов'язання до 14 жовтня 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5. договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 14 жовтня 2009 року,а також вимога позивача від 16.01.2014 року не підлягали виконанню.

З огляду на вказані обставини,суд апеляційної інстанції вважає,що доводи відповідача стосовно спливу строку позовної давності на пред'явлення до нього позивачем даного позову заслуговують на увагу.

Оскільки суд апеляційної інстанції вважає,що відповідач належним чином не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання,як це вимагала ст..74 ЦПК України в редакції 2004 року,суд апеляційної інстанції вважає,що відповідач з поважних причин не заявила клопотання про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження видачі позивачем кредитних коштів відповідачу.

Відповідачем не спростовано факт укладення кредитного договору та внесення на погашення кредитних коштів платежів за кредитом та відсотків в 2009 році,як вже зазначалось вище.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку,що суд першої інстанції постановив рішення на припущеннях, а позивач не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачем його права на отримання заборгованості за кредитним договором за вказаних обставин,що дає підстави суду апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

Керуючих ст..ст.374,376,381-384,390 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - Судді -

http://reyestr.court.gov.ua/Review/71952759

[ANTIRAID]

Это наше решение. Апелляционный суд Киева отменил заочное решение Оболонского райсуда о взыскании задолженности в связи с отсутствием надлежащего расчета и не совпадением его с суммой, которую банк хотел взыскать. Кроме того, суд счет уважительным отсутствия заявления о применении сроков исковой давности в связи с принятием заочного решения и ненадлежащим уведомлением стороны о рассмотрении дела в суде первой инстанции.

В договорах Укрсоцбанка четко предусмотрен срок наступления исполнения основного обязательства при неисполнении условий договора за что большое спасибо находящемуся в бегах бывшему банкиру Тимонькину.

Уважаемые судьи, я понимаю Вашу нагрузку, но попросите хотя бы помощников проверять расчет задолженности и обращать внимание на сумму, а также уведомлять стороны. Судейский орган инквизиции в лице ВСП считает это грубейшим нарушением, не стоит так рисковать ради проворовавшихся банков.

[juri_rv]

2 часа назад, ANTIRAID сказал:

Это наше решение. Апелляционный суд Киева отменил заочное решение Оболонского райсуда о взыскании задолженности в связи с отсутствием надлежащего расчета и не совпадением его с суммой, которую банк хотел взыскать. Кроме того, суд счет уважительным отсутствия заявления о применении сроков исковой давности в связи с принятием заочного решения и ненадлежащим уведомлением стороны о рассмотрении дела в суде первой инстанции.

В договорах Укрсоцбанка четко предусмотрен срок наступления исполнения основного обязательства при неисполнении условий договора за что большое спасибо находящемуся в бегах бывшему банкиру Тимонькину.

Уважаемые судьи, я понимаю Вашу нагрузку, но попросите хотя бы помощников проверять расчет задолженности и обращать внимание на сумму, а также уведомлять стороны. Судейский орган инквизиции в лице ВСП считает это грубейшим нарушением, не стоит так рисковать ради проворовавшихся банков.

Поэтому Тимонькин и в бегах

[ron6340]

Аналогичное решение.

                                                                        

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

Єдиний унікальний номер справи: 668/14231/15-ц          Головуючий в І інстанції: Кузьміної О.І.

Номер провадження № 22-ц/791/989/16        Доповідач: Вербицька Л.І.

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого Вербицької Л.І.

суддів:          Капітан І.А.

              ОСОБА_1,

секретар       Сікора О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м.Херсона від 25 грудня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

У Х В А Л И Л А:

В листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ОСОБА_4) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № НЕНЗGК НОМЕР_1 від 11.02.2008 року в загальній сумі 97090,71 доларів США, що еквівалентно 2307846 грн.27 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 19318,09 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 17762,84 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у сумі 555,69 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобовязань з договором у сумі 54820,71 доларів США, штрафу (фіксована частина) у сумі 10,52 доларів США та штрафу (процентна складова) у сумі 4622,87 доларів США, посилаючись на невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобовязань за вказаним кредитним договором та поручительством відповідача ОСОБА_3 перед банком по зобовязанням ОСОБА_2, які випливають з кредитного договору.

Рішенням Суворовського районного суду м.Херсона від 24 грудня 2015 року позов задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Банку 37636,62 доларів США, що еквівалентно 894622 грн.46 коп. в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором № НЕНЗGК НОМЕР_1 від 11.02.2008 року та пеня у розмірі 459190 грн.00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Банку по 10153 грн.60 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду і ухвалити нове посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону, а також просять застосувати строк позовної давності до заявлених Банком вимог.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог колегія суддів вважає, що скарга Банку підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідачів підлягає задоволенню.

Ухвалюючи заочне рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими і відповідачі мають нести солідарну відповідальність як боржник та поручитель за кредитним договором від 11.02.2008 року. При цьому, визначаючи розмір заборгованості, суд зменшив розмір пені та штрафу у звязку з значним перевищенням цих нарахувань до розміру збитків, а тому позов задовольнив частково.

Однак, з такими висновками суду погодитися не можна оскільки до них суд дійшов в порушення норм матеріального і процесуального права, що згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 26100,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 11.02.2028 року. Цієї ж дати між Банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки згідно якого остання зобовязалася відповідати за зобовязання ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 06.07.2009 року задоволено позов Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3. Постановлено: в рахунок погашення  заборгованості за кредитним договором № НЕНЗGК НОМЕР_1 від 11.02.2008 року, в розмірі 21906,45 доларів США звернути стягнення на будинок загальною площею 29,1 кв.м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: Херсонська область, м.Херсон, смт. Антонівка, провулок Космонавтів будинок 7, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладенням договору купівлі-продажу від свого імені, на підставі іпотечного договору № НЕНЗGК НОМЕР_1 від 11.02.2008 року.

Виселити ОСОБА_3, яка зареєстрована і проживає у будинку, розташованій за адресою: Херсонська область, м.Херсон, смт. Антонівка, провулок Космонавтів будинок 7, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м.Херсон, смт.Антонівка.

Згідно ч.3ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що згідно наданих суду розрахунків станом на 12.03.2009 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 21906,45 доларів США з яких вбачається, що ця сума визначена згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якою керувався суд при вирішенні спору і складає загальну суму заборгованості за договором, а не на час вирішення цього спору.

Крім того, цим рішенням суду звернуто стягнення на будинок на підставі договору іпотеки укладеного 11.02.2008 року за яким ОСОБА_3 надала Банку в іпотеку належний їй на праві власності житловий будинок.

Таким чином, звернувши стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості розмір якої було визначено в порядку дострокового погашення, ОСОБА_4 фактично змінив строк виконання основного зобовязання, який за кредитним договором мав закінчуватися 11.02.2028 року.

Відповідно до п.12 договору поруки порука припиняється після закінчення пяти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Частиною 4 ст.559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

ОСОБА_4 змінив строк виконання основного зобовязання, що встановлено рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 06.07.2009 року, пятирічний строк предявлення вимоги до поручителя спливає у липні 2014 року і з цього часу поруку слід вважати припиненою. Банк звернувся до суду з вимогою до поручителя у листопаді 2015 року.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що згідно п.16 договору поруки поручитель зобовязався відповідати за виконання боржником зобовязань по поверненню кредиту, в тому числі, сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 12 відсотків за місяць (а.с.20).

Натомість, з наданих Банком розрахунків вбачається, що з жовтня 2008 року ОСОБА_4 збільшив відсоткову ставку за користування кредитом до 15,12000 відсотків.

Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

ОСОБА_4 Банком згідно вимог передбачених ст.60 ЦПК України не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин щодо надання поручителем ОСОБА_3 згоди на збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом поруку слід вважати припиненою з жовтня 2008 року.

ОСОБА_4 на час предявлення вимоги до поручителя (10.08.2015 року а.с.8,9) обовязки ОСОБА_3 за договором поруки були припинені з двох вищезазначених підстав стягнення з неї у солідарному порядку з боржником заборгованості за кредитним договором є безпідставним, а тому позовні вимоги Банку у цій частині є необґрунтованими.

Крім того, згідно п.5.5. кредитного договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Як вже зазначалося, зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення кредитної заборгованості ОСОБА_4 змінив строк виконання основного зобовязання.

При цьому, маючи право за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки також на дострокове стягнення кредитної заборгованості, ОСОБА_4 звернувся з такими вимогами до боржника після спливу передбаченого договором пятирічного строку.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, що передбачено ст.257 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

У спірних правовідносинах за умовами кредитного договору сторони встановили строк позовної давності тривалістю у пять років.

ОСОБА_4 згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, а строк виконання основного зобовязання Банком було змінено, пятирічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогами до боржника слід відраховувати з липня 2009 року набрання рішення суду чинності, яким встановлено факт зміни Банком строку виконання основного зобовязання. Таким чином, звернувшись до суду з вимогою у листопаді 2015 року ОСОБА_4 пропустив строк позовної давності, що згідно ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Будь-яких поважних причин пропуску строку позовної давності судом апеляційної інстанції не встановлено. Навпаки, тривале не звернення з вимогою до боржника призвело до нарахування Банком заборгованості станом на 18.11.2015 року у розмірі 97090,71 доларів США. При цьому, боржник отримав 11.02.2008 року кредит в сумі 26100,00 доларів США; на час звернення стягнення не предмет іпотеки 26.07.2009 року заборгованість складала 21906,45 доларів США, що свідчить про часткове погашення кредиту. Крім того, предмет іпотеки було реалізовано Банком і 25.06.2014 року від реалізації отримано 4456,75 доларів США, які були розподілені на пеню 1938,45 доларів США; витрати на реалізацію 845,27 доларів США і знов на пеню 1673,03 доларів США. Ці обставини були встановлені судом апеляційної інстанції і підтверджуються наданими представником Банку довідками, виписками з рахунку, копіями меморіального ордеру. Зазначені докази були досліджені судом апеляційної інстанції у порядку визначеному ч.2 ст.303 ЦПК Україниоскільки їх неподання до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами про що свідчить вирішення судом спору у заочному порядку і за відсутності позивача. Слід також зазначити, що позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог взагалі не зазначав про наявність договору іпотеки, рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 06.07.2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізацію Банком житлового будинку у 2014 році і порядок розподілу отриманих коштів.

Зазначене свідчить про те, що в порушення ч.2 ст.27 ЦПК України Банком до початку розгляду справи по суті не були подані суду усі наявні у нього докази для підтвердження заявлених позовних вимог. ОСОБА_4 за заявою Банку справа розглянута судом за відсутності позивача, то зазначені докази не були подані і під час вирішення судом спору. Таким чином, позивачем не дотримано вимог передбачених ч.3 ст.27 УПК України, яка встановлює, що особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Щодо застосування судом апеляційної інстанції наслідків пропуску позивачем строку позовної давності до позовних вимог заявлених до боржника ОСОБА_2

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції спір вирішено у заочному порядку за відсутності позивача і відповідачів.

У поданій представником ОСОБА_2 до суду першої інстанції заяві про перегляд заочного рішення зазначено про наявність рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.07.2009 року, про ненаправлення боржнику звіту про розподіл отриманих від реалізації предмету іпотеки коштів, а також про сплив позовної давності щодо вимог до боржника.

Не зясувавши поважність причини неявки в судове засідання відповідачів та їх представників (а.с.68), не звернувши увагу на зазначені у заяві докази, які не були надані позивачем, але мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалою від 08.02.2016 року заяву про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі відкрито 11.12.2015 року (а.с.32) і справа була призначена до розгляду на 24.12.2015 року на 11-45 годин. Згідно повідомлення ОСОБА_2О, отримав копії матеріалів позову 19.12.2015року (вихідний день). За змістом повідомлення відповідачу було направлено судове повідомлення у вигляді судової повістки-повідомлення в порядку ч.2 ст.74 ЦПК України (а.с.33).

Відповідно до вимог ч.4 ст.74 ЦПК України судова повістка-повідомлення має бути вручена завчасно. ОСОБА_4 повістка-повідомлення була вручена ОСОБА_2 за три робочих дні до дати судового засідання (24.12.2015 року) не можна вважати, що таке вручення є завчасним в розумінні ч.4 ст.74 ЦПК України.

Крім того, відповідачу ОСОБА_5 матеріали позову, а також повістка-повідомлення не було вручено оскільки повернуті суду з відміткою «закінчився строк зберігання», що не є належним повідомленням про час та місце судового засідання відповідно до визначеного порядку ст.74-76 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив заочне рішення з недотриманням порядку заочного розгляду справи.

Внаслідок допущених судом першої інстанції порушень, відповідачів було позбавлено можливості реалізувати свої права передбачені ст.ст.27, 31 ЦПК України, зокрема й щодо звернення з заявою про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

ОСОБА_4 заява про застосування строків позовної давності окрім зазначення про це у заяві про перегляд заочного рішення, була також подана і при розгляді справи судом апеляційної інстанції, виходячи з положень цивільно-процесуального закону щодо завдання цивільного судочинства та ст.ст.1, 4, 10, 27, 31, 57-61 ЦПК України колегія суддів вважає, що заява може бути прийнята судом апеляційної інстанції оскільки виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції іншим процесуальним шляхом поновити порушені права відповідача ОСОБА_2О, неможливо.

Апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню частково оскільки рішення суду, ухвалене в порушення вимог матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню в повному обсязі, але доводи скарги щодо задоволення позову в частині відмови колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що не обґрунтовані вимогами закону і не відповідають фактичним обставинам справи, які були встановлені судом апеляційної інстанції.

Рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим за вищезазначених підстав, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову до ОСОБА_3 слід відмовити за необґрунтованістю, оскільки порука є припиненою, у задоволенні позову до ОСОБА_2 слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст.ст.88, 303,307, 309 ЦПК України, ст.ст.256, 261, 267, 559, 1050 ЦК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду від 24 грудня 2015 року скасувати, ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 за пропуском строку позовної давності.

Відмовити у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 за необґрунтованістю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору в сумі 14891,93 грн.

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено вкасаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий( підпис)

Судді(підпис) (підпис)

     З оригіналом згідно:

     Копія ухвали оформлена 29 серпня 2016 року.

     Ухвала набрала законної сили 17 серпня 2016 року.

    Суддя:                                                  Л.І. Вербицька

    

    ОСОБА_6Сікора

[ron6340]

Суд кассационной инстанции не согласился.

 

 

У Х В А Л А

іменем  україни

 

27 вересня 2017 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого     Ткачука О.С.,

 

суддів:                 Висоцької В.С.,          Гримич М.К.,

УмновоїО.В.,             Фаловської І.М.

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 11 лютого 2008 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 26 100 доларів США на строк до 11 лютого 2028 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_4 договір поруки. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 18 листопада 2015 року становить 97 090,71 доларів США та яку позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів кредитну заборгованість у розмірі 97 090,71 доларів США, що еквівалентно 2 307 846 грн. 27 коп.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 24 грудня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 лютого 2008 року у розмірі 37 636,62 доларів США, що еквівалентно 894 622 грн. 46 коп., та пеню у розмірі 459 190 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у результаті невиконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку солідарні боржники, позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив представник ОСОБА_3 у заяві про перегляд заочного рішення, а реалізувати ці права до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач не міг у силу допущених судом порушень норм ЦПК України.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.  

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 11 лютого 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 26 100 доларів США на строк до 11 лютого 2028 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_4 договір поруки.

Пред'являючи позов, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 18 листопада 2015 року становить 97 090,71 доларів США та яку позичальник та його поручитель, незважаючи на вимоги, не погасили.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

 

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, викладеної у заяві по перегляд заочного рішення районного суду при тому, що у перегляді заочного рішення було відмовлено.

Оскільки ст. 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності, яка не була заявлена в суді першої інстанції до ухвалення рішення.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-780цс15 та від 02 березня 2016 року № 6-2307цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Наведеного апеляційний суд не врахував та дійшов до помилкового висновку про можливість застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки до ухвалення заочного рішення, яке було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, відповідач із заявою про застосування строку позовної давності не звертався, а на стадії апеляційного провадження таке право у нього відсутнє. Задовольнивши заяву ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності, яку він подав шляхом звернення із заявою про перегляд заочного рішення районного суду, апеляційний суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

 

Крім того, задовольняючи заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України не дав належної оцінки твердженням позивача про переривання строку позовної давності шляхом звернення до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 06 липня 2009 року, а також про те, що це рішення було виконано лише у 2014 році, після чого банк і дізнався, що кошти від реалізації предмета іпотеки не покривають заборгованості відповідачів.

Разом з тим, апеляційний суд не перевірив, чи було предметом розгляду у попередній справі під час визначення розміру кредитної заборгованості, на погашення якої проводилось стягнення, підвищення ставки відсотків річних за кредитом.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                    О.С. Ткачук      

Судді:                                                                В.С. Висоцька

М.К.Гримич

О.В.Умнова

І.М.Фаловська

[ron6340]

Решение апелляции.

                                                                        

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

Справа 668/14231/15-ц                                                                                     Головуючий в І інстанції Кузьміна О.І.

Провадження №22-ц/791/217/18                                                                                       Доповідач: Ігнатенко П.Я.

                                                                                                                  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

25 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

ГоловуючогоІгнатенко П.Я.Суддів:Воронцової Л.П.  Полікарпової О.М.СекретарПісоцька Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», та апеляційної скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 25 грудня 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 24 грудня 2015 року в частині часткового задоволення позову публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 залишити без змін.

Рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 24 грудня 2015 року в частині часткового задоволення позову публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах - Верховного Суду.

Головуючий           підпис                         П.Я.Ігнатенко

Судді:                підпис                         Л.П.Воронцова

підпис                         О.М.Полікарпова

     З оригіналом згідно:

Копія оформлена 25 січня 2018 року

Постанова набрала законної сили 25 січня 2018 року

Суддя                                              П.Я.Ігнатенко

Секретар судового засідання Т.І.Пісоцька

 

[Bolt]

22 часа назад, ANTIRAID сказал:

Это наше решение. Апелляционный суд Киева отменил заочное решение Оболонского райсуда о взыскании задолженности в связи с отсутствием надлежащего расчета и не совпадением его с суммой, которую банк хотел взыскать. Кроме того, суд счет уважительным отсутствия заявления о применении сроков исковой давности в связи с принятием заочного решения и ненадлежащим уведомлением стороны о рассмотрении дела в суде первой инстанции.

В договорах Укрсоцбанка четко предусмотрен срок наступления исполнения основного обязательства при неисполнении условий договора за что большое спасибо находящемуся в бегах бывшему банкиру Тимонькину.

Уважаемые судьи, я понимаю Вашу нагрузку, но попросите хотя бы помощников проверять расчет задолженности и обращать внимание на сумму, а также уведомлять стороны. Судейский орган инквизиции в лице ВСП считает это грубейшим нарушением, не стоит так рисковать ради проворовавшихся банков.

Остаётся теперь дождаться только кассацию...