Постановление ВС-КГС о неподведомственности третейским суда рассматривать споры проистекающие из договора лизинга с физлицом и не соответствии состава третейского суда

[ANTIRAID]

Державний герб України

Постанова
Іменем України

17 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 796/138/2018
провадження № 61-40895 ав 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого-Пророка В. В. (суддя-доповідач)суддів: Висоцької В. С., Фаловської І. М. учасники (сторони третейського розгляду):

позивач в третейському спорі-Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (в судове засідання не з'явився),відповідач в третейському спорі-ОСОБА_4 (в судове засідання не з'явився),

розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди), за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, постановлену у складі судді Махлай Л. Д. в місті Києві, повний текст якої складений 10 липня 2018 року,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог заявника

1. У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (далі - ТОВ «ФК «Фангарант груп») звернулось до Апеляційного суду міста Києва як суду першої інстанції із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» (далі - постійно діючий третейський суд АРРФП) від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди) (далі - рішення третейського суду від 03 травня 2018 року).

2. Свою заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» обґрунтовувало тим, що 09 серпня 2016 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) та ОСОБА_4 було укладено договір про отримання товарів в системі «Плати Пізніше» (далі - договір від 09 серпня 2016 року). Відповідно до пункту 1.1. договору від 09 серпня 2016 року в момент підписання цього договору всі існуючі та майбутні права ФОП ОСОБА_5 за цим договором відступаються на користь ТОВ «ФК «Фангарант груп», яке є також стороною договору від 09 серпня 2016 рокута виступає у ролі процесинг-центра, передбаченого умовами даного договору.

3. Пункт 8.6. договору від 09 серпня 2016 року містить третейське застереження, яке передбачає розгляд спорів сторін, що виникають щодо договору від 09 серпня 2016 року, або у зв'язку з ним, окрім спорів щодо захисту прав споживачів, постійно діючим третейським судом АРРФП. Сторони цього договору погодили, що в процесі розгляду та вирішення відповідних спорів буде застосовуватись Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП (далі - регламент третейського суду АРРФП).

4. У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 неналежним чином виконував свої зобов'язання по договору від 09 серпня 2016 року, ТОВ «ФК «Фангарант груп» звернулось до постійно діючого третейського суду АРРФП. 03 травня 2018 року постійно діючим третейським судом АРРФП було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Рішенням третейського суду від 03 травня 2018 року позов ТОВ «ФК «Фангарант груп» задоволено повністю.

Короткий зміст судового рішення, прийнятого апеляційним судом як судом першої інстанції

5. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, повний текст якої складений 10 липня 2018 року, у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року відмовлено.

6. Судове рішення апеляційного суду, прийняте ним як судом першої інстанції, мотивоване тим, що підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду викладені у статті 486 ЦПК України.

7. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про захист прав споживачів) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

8. Пункт 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про третейські суди) передбачає, що третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

9. За договором від 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 є покупцем певних товарів, а тому є споживачем в силу закону незалежно від того, вважав його таким ФОП ОСОБА_5, чи ні. Виходячи з суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин, що були предметом розгляду у третейському суді, за результатами якого було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року, спір не підвідомчий третейському суду.

10. З наданих ТОВ «ФК «Фангарант груп» матеріалів не вбачається, що склад третейського суду для розгляду відповідної справи призначався у відповідності до вимог Закону про третейські суди. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 486 ЦПК України, якщо склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону суд відмовляє у видачі виконавчого листа.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

11. 24 липня 2018 року ТОВ «ФК «Фангарант груп» надіслало до Верховного Суду апеляційну скаргу, вважаючи, що відповідне судове рішення апеляційного суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

12. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фангарант груп»просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

13. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що спірні правовідносини не регулюються Законом про захист прав споживачів, оскільки підставою позову ТОВ «ФК «Фангарант груп» є невиконання боржником умов договору. ТОВ «ФК «Фангарант груп» не є споживачем, оскільки звернулось до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником умов договору.

14. Відповідно до статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (далі в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, - ЦК України), частини п'ятої статті 28 та частини першої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), частини першої статті 22 Закону про захист прав споживачів, пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовом про захист прав споживачів» (далі - Постанова № 5) до справ про захист прав споживачів відносяться справи, в яких споживач є позивачем, який просить захистити його права споживача. ОСОБА_4 під час розгляду відповідної справи постійно діючим третейським судом АРРФП не здійснював ніяких дій на свій захист, отже правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникали та не розглядались постійно діючим третейським судом АРРФП.

15. Правовідносини із договорів виникають між сторонами договору, правовідносини щодо захисту прав споживачів виникають між споживачем та органом, що уповноважений захищати права споживачів.

16. Сторони договору від 09 серпня 2016 року обумовили застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП, частина перша статті 27 якого передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.

17. Ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП про призначення складу суду від 17 квітня 2018 року у зв'язку з відсутністю будь-яких письмових повідомлень та відомостей щодо узгодження сторонами відповідного спору кандидатури третейського судді для одноособового вирішення спору, в тому числі, у зв'язку з закінченням встановленого ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП від 03 квітня 2018 року терміну для узгодження відповідними сторонами кандидатури судді, матеріали відповідної справи було передано для одноособового розгляду та вирішення справи по суті Голові постійно діючого третейського суду АРРФП ОСОБА_6 Отже, постійно діючий третейський суд АРРФП здійснив розгляд вищезазначеного спору у складі, який відповідав вимогам законодавства.

18. Інші доводи апелянта суд касаційної інстанції не приймає до уваги відповідно до вимог статей 76, 77, 80 ЦПК України.

(2) Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

19. Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Згідно із частиною другою статті 24 та частиною другою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

21. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України в порядку письмового провадження розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами.

22. Частиною другою цієї статті передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним 372 ЦПК України чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

23. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (згідно із пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України).

24. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (згідно із частинами четвертою та п'ятою статті 268 ЦПК України).

25. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

26. Клопотань сторін про відкладення розгляду справи до Верховного Суду не надходило. Сторони справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явились, причини неявки Верховному Суду не повідомили. В зв'язку з цим, Верховний Суд, керуючись зазначеними нормами ЦПК України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій як суду першої інстанції

27. Частиною третьою статті 487 ЦПК України передбачено, що ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.

28. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

29. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).

30. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

31. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

32. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України).

33. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

34. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

35. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина перша та друга статті 89 ЦПК України).

36. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 376 ЦПК України).

37. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

38. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (частина третя статті 376 ЦПК України).

39. При розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 486 ЦПК України.

40. Згідно із статтею 486 ЦПК України суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Дані положення кореспондуються зі змістом статті 56 Закону про третейські суди.

41. Апеляційним судом як судом першої інстанції встановлено, що 09 серпня 2016 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір № 60031001584 про отримання товарів у системі «ПлатиПізніше». За умовами цього договору ФОП ОСОБА_5 зобов`язався поставити ОСОБА_4 товари, перелік яких зазначено у договорі від 09 серпня 2016 року на загальну суму 26 393,00 грн, а останній зобов`язався оплатити ці товари відповідно до строків та умов оплати, визначених договором від 09 серпня 2016 року.

42. На підставі пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року суд апеляційної інстанції встановив наявність третейської угоди у вигляді третейського застереження про передачу спору, який випливає з умов виконання договору, на розгляд третейському суду. Договір від 09 серпня 2016 року недійсним не визнавався, третейське застереження не скасовувалося.

43. 03 травня 2018 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» було прийнято рішення у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант Груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та судових витрат на загальну суму 54 981,36 грн. Вказаним рішенням третейського суду позов задоволено повністю.

(1.1) Щодо підвідомчості справи третейському суду

44. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом (частина четверта статті 4 ЦПК України). Останнє кореспондується зі змістом частини першої статті 21 ЦПК України та частиною першою статті 5 Закону про третейські суди.

45. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону про третейські суди (частина перша статті 5 Закону про третейські суди).

46. Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону про третейські суди). Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (частина перша статті 12 Закону про третейські суди).

47. Третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) (згідно із пунктом 14 частини першої статті 6 Закону про третейські суди).

48. Преамбула Закону про захист прав споживачів встановлює, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Це кореспондує змісту частини першої статті 11 Закону про захист прав споживачів.

49. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів).

50. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування Закону про захист прав споживачів та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (згідно із пунктом 4 частини першої статті 21 Закон про захист прав споживачів). Нижче вказується про порушення цього принципу в контексті вибору відповідачем кількісного складу третейського суду для розгляду спору з позивачем у постійно діючому третейському суді АРРФП.

51. У пункті 2.3. договору від 09 серпня 2016 року чітко зазначено, що ОСОБА_4 отримує товари (послуги) за цим договором для особистих потреб, а не з метою використання у підприємницькій діяльності.

52. Враховуючи вищезазначене, дія Закону про захист прав споживачів поширюється на договір від 09 серпня 2016 року та відносини позивача й відповідача, які випливають з цього договору.

53. Права споживача не виникають лише на підставі звернення споживача до суду з метою їх захисту. Їх існування, порушення або дотримання не визначаються тим, яка сторона спору щодо таких прав подала позов до суду, або зробила це першою. Будь-які вимоги контрагента по договору до споживача також стосуються захисту прав споживача, оскільки можуть впливати на обов'язки споживача в силу приписів частини п'ятої статті 11 ЦК України, яка передбачає можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з рішень суду.

54. Положення нормативних документів, на які посилається позивач в якості підтвердження нормативної визначеності справ щодо захисту прав споживачів не відповідають такому твердженню позивача. Жодне з них не містить переліку справ, які визначені як справи про захист прав споживачів. Стаття 11 ЦК України вказує на підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Статті 15 та 16 ЦК України встановлюють загальне право на захист цивільних прав та інтересів та право звернення до суду за таким захистом кожної особи, а не тільки споживачів товарів. Частина перша статті 22 Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом, що відповідає тій же статті 16 ЦК України. Частин п'ята статті 28 ЦПК України лише встановлює додаткові дискреційні критерії визначення підсудності справ про захист прав споживачів. Частина перша статті 187 ЦПК України регулює загальні питання відкриття провадження у справі. Пункт 6 Постанови № 5 вказує на те що заяви про захист прав споживачів мають відповідати загальним вимогам до позовних заяв, передбаченим статтею 137 (зміст і форма позовної заяви) попередньої редакції Цивільного процесуального кодексу.

55. Враховуючи вищезазначене, твердження позивача про те, що правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникають між сторонами договору не відповідає дійсності. Захищене право споживача забезпечується, в першу чергу, виконанням вимог Закону про захист прав споживачів позивачем в рамках договору від 09 серпня 2016 року, а не судовим примусом його до цього. Позивач пропонує звужене тлумачення таких правовідносин, яке зводиться фактично до правовідносин, які виникають в рамках реалізації споживачем свого права звернення до суду, яке випливає зі змісту статей 15 та 16 ЦК України. Зміст Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів є обов'язком, наприклад, постачальників товарів або надавачів послуг незалежно від звернення споживача у суд. Саме по собі виконання вимог Закону про захист прав споживачів без судового спонукання до цього також є захистом прав споживачів, яке відбувається шляхом виконання відповідних зобов'язань.

56. Абзац другий пункту 2 Постанови № 5 прямо вказує на можливість виникнення правовідносин з захисту прав споживачів з договорів.

57. Суд дійшов висновку про безпідставність заявлених аргументів позивача в цій частині. Вищезазначені встановлені судом попередньої інстанції фактичні обставини справи підтверджуються.

58. Суд попередньої інстанції на підставі фактичних даних - договору від 09 серпня 2016 року - встановив наявність третейської угоди між сторонами цього договору у вигляді третейського застереження (пункт 8.6. відповідного договору), яка відповідає вимогам статті 12 Закону про третейські суди. Згідно цієї третейської угоди сторони від 09 серпня 2016 року домовились про розгляд підвідомчих третейським судам спорів між ними постійно діючим третейським судом АРРФП.

59. Враховуючи вищезазначене, постійно діючий третейський суд АРРФП прийняв рішення у справі, яка непідвідомча третейському суду відповідно до закону, що на підставі пункту 2 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.

(1.2) Щодо складу третейського суду

60. Закон про третейські суди регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (згідно із частиною першою статті 1 Закону про третейські суди).

61. Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються Законом про третейські суди та регламентом третейського суду (згідно із частиною четвертою статті 10 Закону про третейські суди).

62. Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду, який не повинен суперечити Закону про третейські суди (згідно із частиною третьою статті 28 Закону про третейські суди).

63. Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду Законом про третейські суди (згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону про третейські суди).

64. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту (частина друга та третя статті 12 Закону про третейські суди).

65. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді) (частина перша статті 16 Закону про третейські суди).

66. Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода (частина перша та друга статті 14 Закону про третейські суди).

67. Третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до Закону про третейські суди для вирішення спорів у третейському суді (згідно із абзацом другим частини першої статті 2 Закону про третейські суди).

68. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду (частина третя статті 16 Закону про третейські суди).

69. Згідно із частиною першою статті 4 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП сторони мають право вільно призначати чи обирати третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі призначення чи обрання суддів.

70. Відповідно до частини другої статті 21 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП в ухвалі про порушення провадження у справі Голова постійно діючого третейського суду АРРФП пропонує сторонам у 5-денний строк з дати отримання ухвали обрати третейських суддів відповідно до третейської угоди або положень регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП та сповістити їх ім'я і прізвища постійно діючому третейському суду АРРФП.

71. Частина перша статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається Головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.

72. Згідно пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року його сторони домовились про застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП при вирішенні цим третейським судом спорів між ними, але не закріпили кількісний склад третейського суду.

73. З матеріалів справи та доказів, наданих позивачем, не слідує, що відповідач узгодив з позивачем доручення Голові постійно діючого третейського суду АРРФП призначення чи обрання суддів для третейського розгляду відповідного спору. Також не слідує погодження відповідачем кількісного складу третейського суду, зокрема, одноособового розгляду спору третейським суддею.

74. Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП не містить конкретного механізму обрання сторонами кількісного складу третейського суду, а визначає лише механізм обрання персонального складу третейського суду, зокрема в статтях 4 та 21. Умови частини першої статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП регулюють питання обрання Головою постійно діючого третейського суду АРРФП одного третейського судді для здійснення одноособового розгляду спору за умови, що такий розгляд здійснюється суддею третейського суду одноособово. Для застосування даного положення регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП необхідно мати згоду всіх сторін спору на одноособовий розгляд їх спору суддею третейського суду. Така згода відсутня.

75. Враховуючи вищезазначене, склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам Закону про третейські суди, що на підставі пункту 6 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.

(2) Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

76. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

77. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, на підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, Верховний Суд, як суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фангарант груп» без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року без змін.

Керуючись частиною другою статті 24, частиною другою статті 351, статтями 247, 374, 375, 381, 382, 384, пунктом 1 частини третьої статті 389, частиною третьою статті 487 ЦПК України,

Постановив:

1. Залишити без задоволенняапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».

2. Залишити без змін ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька
В. В.Пророк
І.М. Фаловська
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76566313

[ANTIRAID]

Верховный суд указал, что права потребителя не возникают только на основании обращения потребителя в суд с целью их защиты. Их существование, нарушение или соблюдение не определяются тем, какая сторона спора относительно таких прав подала иск в суд, или сделала это первой. Любые требования контрагента по договору к потребителю также касаются защиты прав потребителя, поскольку могут влиять на обязанности потребителя в силу предписаний части пятой статьи 11 ГК Украины, которая предусматривает возможность возникновения гражданских прав и обязанностей из решений суда. Таким образом такой спор не подведомствен третейским судам.

Кроме того,  регламент постоянно действующего третейского суда АРРФП не содержит конкретного механизма избрания сторонами количественного состава третейского суда, а определяет лишь механизм избрания персонального состава третейского суда, в частности в статьях 4 и 21. Условия части первой статьи 27 регламента постоянно действующего третейского суда АРРФП регулирующих вопросы избрания председателем постоянно действующего третейского суда АРРФП одного третейского судьи для осуществления единоличного рассмотрения спора при условии, что такое рассмотрение осуществляется судьей третейского суда единолично. Для применения данного положения регламента постоянно действующего третейского суда АРРФП необходимо иметь согласие всех сторон спора на единоличное рассмотрение их спора судьей третейского суда. Такое согласие отсутствует.

[Vladimir AB]

Залишити без задоволенняапеляційну скаргу ...??? технічна ?