ВС - КЦС определил, что внесудебное взыскание по ип/оговорке - один из видов принудительного взыскания

[babaika]

ВС в постановлении от 31 октября 2018 року, дело № 465/1310/17 определил, что внесудебное взыскание по ипотечной оговорке фактически является принудительным взысканием без согласия собственника

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 465/1310/17

провадження № 61-29771 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва АллаМихайлівна

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М., про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 15 грудня 2016 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11096020000 (далі - кредитний договір), на забезпечення виконання зобов'язань за яким того ж дня між банком та

ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_5 (далі - майнові поручителі) укладено іпотечний договір, згідно якого майновими поручителями передано в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру загальною площею 37,9 кв. м, житловою площею 16, 9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до якого до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2014 року, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі

34 235,72 дол. США, що еквівалентно 272 951,12 грн.

З інформаційної довідки від 24 лютого 2017 року № 81217239 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, їй стало відомо, що за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. 11 квітня 2016 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1, що перебувала в іпотеці, перереєстровано за ТОВ «Кей-Колект».

Оскільки зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача та інших майнових поручителів, зазначене нерухоме житлове майно, як таке, що відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону.

Посилаючись на наведене ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про право власності № 16925503 від

11 квітня 2016 року на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект»; поновити відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про зазначений об'єкт нерухомого майна, що передували скасованим записам.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31889864 від 17 жовтня 2016 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., яким проведено державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Скасовано реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КобелєвоїА. М. про право власності №16925503 від

11 квітня 2016 року на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Поновлено відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об'єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що передували скасованим записам.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наслідками прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на те, що спірна квартира підпадає під дію такого Закону, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140 кв. м.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, оскільки цей Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а відтак не може бути підставою для відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі договорів, укладених в порядку, встановленому законом, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356 цс 15.

Мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті, протягом строку його дії, є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Крім того апеляційний суд зазначив, що нотаріус не був залучений до участі у справі щодо оскарження його протиправних дій та рішень, як суб'єкта, наділеного владними повноваженням щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просила скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року та залишити у силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року, з огляду на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріус не може бути відповідачем у спорах, що виникають із цивільних правовідносин, пов'язаних з нотаріальною дією, оскільки не є юридично заінтересованою у результатах вирішення справи особою. Крім того, апеляційний суд не урахував положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України «Про іпотеку» та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідає вимогам пункту першого зазначеного Закону, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.

У поясненнях, що надійшли у жовтні 2018 року, ТОВ «Кей-Колект» зазначило, що положення Закону України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu:"; розповсюджуються на примусову реалізацію майна, стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку на виконання умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору, а тому на спірні правовідносини мораторій не поширюється. Квартира АДРЕСА_1, передана в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом, не відповідає критеріям визначеним пунктом 1 Закону України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu:";, оскільки не використовувалася як постійне місце проживання позичальника, з якою позивача пов'язують родинні стосунки.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

25 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 грудня 2006 року між

АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11096020000, відповідно до якого позичальнику надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі

33 000 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, в цей же день, між АКІБ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано однокімнатну квартиру загальною площею 37,9 кв. м, житловою площею

16,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до підпунктів 4.2, 4.6 договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем, іпотекодавцями - майновими поручителями та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та розділу V Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до якого до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором.

Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 31889864 від 17 жовтня 2016 року, право власності на нерухоме житлове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 було перереєстровано на нового власника - ТОВ «Кей-Колект».

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України &qu , пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України &q?ен;Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України &qu"';Про іпотеку&quць;, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі

№ 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України &qu01;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qusp; не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Обгрунтовуючи свій висновок про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя та відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації права власності за іпотекодержателем, з посиланням на правовийвисновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, апеляційний суд не врахував, що фактичні обставини у цій справі та у справі № 6-1356цс15 не є подібними. Зокрема, у справі № 6-1356цс15 Верховним Судом України проананалізовано правовідносини, що виникли за наслідками звернення іпотекодержателя до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у той час як у справі, що є предметом перегляду, іпотекодержатель у позасудовому порядку на дату розгляду спору набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди, як власників.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстраціїправа власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотекина підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України &qu=U;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q? м; є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Зважаючи на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що Законом України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu

Натомість, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обгрунтованого висновку, що за наслідками прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року підлягає скасуванню, з залишенням у силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року.

Частиною першою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений при її поданні судовий збір у розмірі 2 304,00 грн підлягає стягненню з ТОВ «Кей-Колект» на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року скасувати, рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня

2017 рокузалишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 2 304,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий:                                                                        В. А. Стрільчук

Судді:                                                                                             В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78129590

 

 

 

[babaika]

ВС определил, что государственная регистрация права собственности по ипотечной оговорке – принудительное взыскание имущества без согласия собственника такого имущества.

Такой вывод дает основания считать, что мораторий по валютным кредитам является препятствием в регистрации права собственности на предмет ипотеки по ст.37 ЗУ «Об Ипотеке»

[Лев]

Виктору Андреевичу - респект!

[pzs]

решение бомба для валютных заемщиков,тем более что закон про банкротство физлиц еще не подписан презиком.

[juri_rv]

10 часов назад, pzs сказал:

решение бомба для валютных заемщиков,тем более что закон про банкротство физлиц еще не подписан презиком.

Учитывая затяжной характер подобных судебных поцессов, а также, что с подписанием закона о банкротстве гарант не забариться, то это решение больше напоминает исполнение последней просьбы приговоренного к смертной казни.

[centurion]

4 hours ago, juri_rv said:

Учитывая затяжной характер подобных судебных поцессов, а также, что с подписанием закона о банкротстве гарант не забариться, то это решение больше напоминает исполнение последней просьбы приговоренного к смертной казни.

В точку !!! Ложка мёда в бочке дёгтя.(((

[babaika]

4 часа назад, juri_rv сказал:

Учитывая затяжной характер подобных судебных поцессов, а также, что с подписанием закона о банкротстве гарант не забариться, то это решение больше напоминает исполнение последней просьбы приговоренного к смертной казни.

 

31 минуту назад, centurion сказал:

В точку !!! Ложка мёда в бочке дёгтя.(((

Слишком скептически настроены господа.

Считаю, что данное решение дает большие возможности в спорах по ипотечной оговорке и не только. Многие суды ошибочно считали, что подписав договор ипотеки ипотекодатель дал добровольное согласие на реализацию предмета ипотеки. Однако это не так, поскольку внесудебное взыскание, т.е. взыскание по ип/оговорке - один из видов принудительного взыскания, что собственно и подтвердил ВС указав на эти важные обстоятельства.

...говоря "человеческим языком" ипотекодержатель не может просто взять договор ипотеки и обратившись к регистратору переоформить предмет ипотеки...

[juri_rv]

1 час назад, babaika сказал:

 

Слишком скептически настроены господа.

Считаю, что данное решение дает большие возможности в спорах по ипотечной оговорке и не только. Многие суды ошибочно считали, что подписав договор ипотеки ипотекодатель дал добровольное согласие на реализацию предмета ипотеки. Однако это не так, поскольку внесудебное взыскание, т.е. взыскание по ип/оговорке - один из видов принудительного взыскания, что собственно и подтвердил ВС указав на эти важные обстоятельства.

...говоря "человеческим языком" ипотекодержатель не может просто взять договор ипотеки и обратившись к регистратору переоформить предмет ипотеки...

Я же написал , что подобные споры носят затяжной характер, то есть могут длиться по многу месяцев, а то и лет. поэтому существует вероятность того, что пока Вы ведете подобный спор, в действие вступит закон про банкотство и тогда результат будет совсем не тот на который Вы рассчитывали.

Многие суды  так и считали, но иногда встечались и исключения полностью совпадающие  с теми  выводами, к которым пришел ВС.

Обычно ипотекодатель так и делает. Он просто берет договор ипотеки и обратившись к регистратору переоформляет предмет ипотеки. А вот ипотекодателю придется после этого доказывать свою правоту в судах, используя в качестве аргументов  подобные решения для защиты своей позиции  . И все это при условии , что на тот момент эти аргументы будут актуальны.

[centurion]

3 hours ago, juri_rv said:

Я же написал , что подобные споры носят затяжной характер, то есть могут длиться по многу месяцев, а то и лет. поэтому существует вероятность того, что пока Вы ведете подобный спор, в действие вступит закон про банкотство и тогда результат будет совсем не тот на который Вы рассчитывали.

Многие суды  так и считали, но иногда встечались и исключения полностью совпадающие  с теми  выводами, к которым пришел ВС.

Обычно ипотекодатель так и делает. Он просто берет договор ипотеки и обратившись к регистратору переоформляет предмет ипотеки. А вот ипотекодателю придется после этого доказывать свою правоту в судах, используя в качестве аргументов  подобные решения для защиты своей позиции  . И все это при условии , что на тот момент эти аргументы будут актуальны.

Именно! И не нужно забывать об отмене моратория. Как составная часть  закона о банкротстве это "сладкая парочка" даст хорошие козыри ипотекодержателям и многим судьям. 

[babaika]

7 часов назад, juri_rv сказал:

Я же написал , что подобные споры носят затяжной характер, то есть могут длиться по многу месяцев, а то и лет. поэтому существует вероятность того, что пока Вы ведете подобный спор, в действие вступит закон про банкотство и тогда результат будет совсем не тот на который Вы рассчитывали.

Многие суды  так и считали, но иногда встечались и исключения полностью совпадающие  с теми  выводами, к которым пришел ВС.

Обычно ипотекодатель так и делает. Он просто берет договор ипотеки и обратившись к регистратору переоформляет предмет ипотеки. А вот ипотекодателю придется после этого доказывать свою правоту в судах, используя в качестве аргументов  подобные решения для защиты своей позиции  . И все это при условии , что на тот момент эти аргументы будут актуальны.

 

4 часа назад, centurion сказал:

Именно! И не нужно забывать об отмене моратория. Как составная часть  закона о банкротстве это "сладкая парочка" даст хорошие козыри ипотекодержателям и многим судьям. 

Вы видимо не совсем прониклись в глубину мысли которую я изложил...))))

Да не в моратории тут дело. Я давал разъяснения, могу повторить..

"....Считаю, что данное решение дает большие возможности в спорах по ипотечной оговорке и не только. Многие суды ошибочно считали, что подписав договор ипотеки ипотекодатель дал добровольное согласие на реализацию предмета ипотеки. Однако это не так, поскольку внесудебное взыскание, т.е. взыскание по ип/оговорке - один из видов принудительного взыскания, что собственно и подтвердил ВС указав на эти важные обстоятельства.

...говоря "человеческим языком" ипотекодержатель не может просто взять договор ипотеки и обратившись к регистратору переоформить предмет ипотеки..."

Момент не в моратории, а в оговорке, вернее в том, что ВС определил взыскание по оговорке - принудительным взысканием, а не добровольным....

Без разницы когда мораторий "слетит", важно, что перерегистрация по оговорке - принудительное взыскание. 

7 часов назад, juri_rv сказал:

А вот ипотекодателю придется после этого доказывать свою правоту в судах, используя в качестве аргументов  подобные решения для защиты своей позиции  . И все это при условии , что на тот момент эти аргументы будут актуальны.

Момент именно в том, что эти моменты всегда были актуальны....

".......Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна...."

[west11]

Тоже хотелось бы быть оптимистично настроенным, но меня мучают смутные сомнения: "Момент именно в том, что эти моменты всегда были актуальны....

".......Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна...."

Не просматривается отсюда вывод о том, что для "Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя..." необходимым условием является "згода" ипотекодателя. Ведь все мы понимаем, что в таком случае НИ ОДИН ЗАЕМЩИК СОГЛАСИЯ НЕ ДАСТ, и банковские получат патовую ситуацию - звернути стягнення на іпотеку, шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, в судовому порядку - не законно, в позасудовому - необхідна згода іпотекодавця (якої не має)...
 

[babaika]

27 минут назад, west11 сказал:

Не просматривается отсюда вывод о том, что для "Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя..." необходимым условием является "згода" ипотекодателя. Ведь все мы понимаем, что в таком случае НИ ОДИН ЗАЕМЩИК СОГЛАСИЯ НЕ ДАСТ, и банковские получат патовую ситуацию - звернути стягнення на іпотеку, шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, в судовому порядку - не законно, в позасудовому - необхідна згода іпотекодавця (якої не має)...

...так не просматривается вывод или все мы прекрасно понимаем?....

...взыскание по ипотечной оговорке - внесудебное, принудительное  взыскание....

....в судебном порядке пускай взыскивают и если сильно желают, что маловероятно , потом оформляют на себя...

....кстати, есть ипотекодатели дающие согласие, многие из дающих такое согласие ещё и дают доверенность....

О так называемой патовой ситуации...институт ипотеки/залога направлен и собственно создан для обеспечения обязательств, а не для отъёма желаемого или смены права собственности на желаемое имущество посредством договорных отношений...

[seedoro]

Вот интересное не оспоренное  Кей-Коллектом

Справа № 369/4148/15-ц
Провадження №2/369/2134/15

[Bolt]

В 21.12.2018 в 17:05, seedoro сказал:

Вот интересное не оспоренное  Кей-Коллектом

Справа № 369/4148/15-ц
Провадження №2/369/2134/15

 

Справа № 369/4148/15-ц

Провадження №2/369/2134/15

РІШЕННЯ

Іменем України

03.12.2015 року

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді                                      Медвідь Н.О.

при секретарі                                            Маршалковській О.Р.        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом   ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернувся до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись на те, що  28.12.2007 ОСОБА_2 уклала з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», кредитний договір          № 11277679000.

Відповідно до умов кредитного договору банк зобовязувався надати позичальнику кредит у сумі 45000,00 USD, а позичальник зобовязувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № 11277679000 від 28.12.2007 ОСОБА_2 та банк, уклали іпотечний договір № 5538 від 12/28/2007 року. Відповідно до умов іпотечного договору в іпотеку було передано нерухоме майно: земельна ділянка, кадастровий номер 3222481601:01:051:0365, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Інститутська, площею 0,0733 га., що належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності, виданого Києво-Святошинським управлінням земельних ресурсів на підставі договору дарування земельної ділянки посвідченого 29.06.2004 Апишковою 3.І. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області.

13.02.2012 банк відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», відповідно до договору факторингу № 2 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до відповідача за зобовязаннями по кредитному договору №11277679000 від 28.12.2007 та іпотечним договором № 5538 від 28.12.2007.

В порушення умов Кредитного договору, позичальник свої зобовязання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 01.12.2013. заборгованість ОСОБА_2 за Кредитним договором № 11277679000 становить 45475,07 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає -717187,33 гривень, а саме: заборгованість по основній сумі кредиту33034,11 USD, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.11.2014 складає - 520980,95грн.; заборгованість за процентами - 12440,96 USD, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.11.2014 складає - 196206,38грн.

Тому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11277679000від 28.12.2007 , яка складає 45475,071180, з переведенням іноземної валюти в гривню за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання ТОВ «Кей-Колект» права власності на - земельну ділянку, кадастровий номер 3222481601:01:051:0365, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с.Гатне, вул. Інститутська, площею 0,0733 га. що належить іпотекодавцю на підставі права власності; визнати за ТОВ «Кей-Колект» право власності на вищезазначену земельну ділянку та припинити право власності ОСОБА_1 на неї; стягнути з відповідачки судовий збір у розмірі 3654,00гривень.

В судовому засіданні представник позивача не зявився, надіслав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав .

Представник відповідача проти позову заперечувала, вважає позов необґрунтованим.

Суд, вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

Судом встановлено, що 28.12.2007 відповідачка уклала з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», кредитний договір № 11277679000, відповідно до умов якого банк зобовязувався надати позичальнику кредит у сумі 45000,00 USD), а позичальник зобовязувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

Згідно до договору іпотеки № 5538 від 12.28.2007 предметом іпотеки є нерухоме майно: земельна ділянка, кадастровий номер 3222481601:01:051:0365, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Інститутська, площею 0,0733 га, що належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності, виданого Києво-Святошинським управлінням земельних ресурсів на підставі договору дарування земельної ділянки посвідченого 29 червня 2004 року Апишковою 3.І. приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах , передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Враховуючи положення глави 24 ЦК України яка містить підстави набуття права власності, також ст.. 81 ЗК України яка закріплює підстави набуття права власності за громадянами на земельну ділянку , також ст.. 82 , якою закріплені підстави набуття права власності на землю за юридичними особами , вимога позивача про визнання права власності на предмет іпотеки , яким є земельна ділянка , яка належить відповідачу на праві власності , не має під собою правового підґрунтя, а тому відсутні права, які підлягають захисту і в цій частині.

Окрім тверджень у позові про те, що відповідач не виконав умови кредитного договору, щодо визнання за позивачем права власності на земельну ділянку відповідача та позбавлення відповідача права власності на неї, не надано жодного доказу, вимоги про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку з підстав визначених в позовній заяві, суперечать вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Частиною 5 ст. З Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Як зазначено вище 13.02.2012 банк відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», відповідно до договору факторингу № 2 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до відповідача за зобовязаннями по кредитному договору №11277679000 від 28.12.2007 та іпотечним договором № 5538 від 28.12.2007, але відсутні докази належного повідомлення позивача про набуття ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеним з ПАТ «УкрСиббанк».

За ст. 1077 ЦК України договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За приписами п. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, виходячи з приписів законодавства, основною умовою, за якої виникає обов'язок боржника здійснити платіж факторові, є саме одержання останнім письмового повідомлення із зазначенням в ньому грошової вимоги та відомостей про фактора.

Однак, як свідчать матеріали справи, зокрема, долучені до позовної заяви додатки. - повідомлення про набуте ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором разом із зазначенням суми на адресу відповідача не надсилалося. Отже, даних про отримання ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги, як передумови виконання грошової вимоги, новому кредитору матеріали справи не містять. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позичальник письмово попереджалася про відступлення права грошової вимоги до фактора позивачем не надано.

В даному випадку, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ТОВ «Кей-Колект» права власності є недотримання вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому, жодних доказів наявності рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, позивач для суду не надав.

В даному випадку, слід зауважити на висновках Верховного Суду України, викладених ним в аналізі від 01 лютого 2015 року, в яких з питання розгляду подібних спорів зазначається наступне: «Суди повинні мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013р. у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов язання».

Лише після набуття рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення до Державної виконавчої служби та у випадку неналежного виконання такого судового рішення, ТОВ «Кей-Колект» має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. А тому, в даному випадку, заявлений позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, є передчасним, з огляду на що не підлягає задоволенню.

Як вбачається із заявлених позовних вимог, ТОВ «Кей-Колект» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_3 в розмірі 45 475,07 USD просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ТОВ «Кей-Колект» права власності на земельну ділянку за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Інститутська, що належить іпотекодавцю на підставі права власності.

Таким чином, ТОВ «Кей-Колект» заявляються позовні вимоги про стягнення заборгованості в іноземній валюті.

Згідно з ч. ч. 1 і 2 ст. 5, ч. 1 ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Так, в даному випадку п. 2 ст. 1 вказаного Декрету Кабміну, до валютних операцій, зокрема, відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до п.1.2 Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 № 281, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, передбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» та «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 ст. 5 Декрету № 15-93.

Для здійснення фінансовими установами факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, останні повинні мати відповідний письмовий дозвіл НБУ, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 та яка надається фінансовим установам згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297.

З огляду на вище викладене, враховуючи те, що при предявленні позовних вимог ТОВ «Кей-Колект» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, сума заборгованості, яка є обовязкова для визначення на підставі ст. 3. ст. 39 Закону України «Про іпотеку», визначена в розмірі 45 475,07 USD, тобто в іноземній валюті, необхідною є наявність у останнього ліцензії Національного Банку України на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно відповіді Національного банку України від 13 травня 2015 року №28-113/32304 на запит ЮК «Касьяненко і партнери» було повідомлено, що Національний банк України не надавав ТОВ «Кей-Колект» генеральну та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Наведене підтверджує те, що ТОВ «Кей-Колект» не має необхідного обсягу цивільної правоздатності для здійснення будь-яких операцій з іноземною валютою, у тому числі здійснення операцій з факторингу, нарахування відсотків та штрафних санкцій за операціями в іноземній валюті або приймання від позичальника коштів в іноземній валюті без отримання генеральної ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою, в тому числі і предявлення позову про стягнення заборгованості в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

ТОВ «Кей-Колект» всупереч заявам і гарантіям, викладеним в Договорі факторингу, в порушення ч. З ст. 91 ЦК України, не має повної цивільної правоздатності в частині обслуговування кредитних договорів у іноземній валюті.

З огляду на вище викладене, відсутність у ТОВ «Кей-Колект», як генеральної, гак і індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Національним банком України, враховуючи заявлені позовні вимоги в іноземній валюті, позов ТОВ «Кей-Колект» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення цієї заборгованості за кредитним договором, задоволенню не підлягають.

Таким чином, підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання за ТОВ «Кей-Колект» права власності на земельну ділянку та припинення права власності відповідача на неї, відсутні.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 319, 593, 653 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», ст. ст.10, 11, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: