ANTIRAID

Постановления БП-ВС о неправомерном отказе ФГВФЛ в выплате гарантированной суммы при перечислении вкладчику финансовой помощи до введения ВА

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 712/10864/16-а

Провадження N 11-817апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ключник А.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Музичук Л.В.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської ОлениСтепанівни (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, АТ "Банк "Фінанси та Кредит", Банк відповідно), Фонду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року (суддя Мар'єнко Л. М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (судді Перцова Т.С., Жигилій С.П., Дюкарєва С.В.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_5 звернувся з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси і Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду;

- визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року;

- зобов'язати Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду та Фонд подати до суду звіт про виконання судового рішення у цій адміністративній справі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня набрання ним законної сили.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 7 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, позов задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язав уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду;

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Зобов'язав уповноважену особу Фонду подати до суду звіт про виконання судового рішення у цій адміністративній справі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня набрання ним законної сили.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено ознак нікчемності угоди від 23 січня 2015 року між позивачем та АТ "Банк "Фінанси та Кредит", відповідачем не було винесено рішення про визнання правочину неплатоспроможного банку нікчемним із визначенням конкретної підстави, передбаченої частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) та застосування наслідків нікчемності; не надано доказів звернення до суду із позовом про визнання договорів безпроцентної фінансової позики недійсними або обвинувального вироку суду, який набрав законної сили щодо наявності злочинного мотиву дій позивача, а отже, невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду. Таким чином, уповноважена особа Фонду зобов'язана надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду, та зобов'язання Фонду здійснити усі необхідні дії для включення позивача до цього реєстру, суд першої інстанції виходив з їх передчасності та необґрунтованості, оскільки позивача не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, а тому на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, уповноважена особа Фонду звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального правапри визначенні підсудності спору, порушує питання про їх скасування та просить провадження у справі закрити або направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції чи ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги уповноважена особа Фонду зазначає, що фактично цей спір стосується правомірності зарахування банком коштів та правомірності здійснення банком операцій. На думку скаржника, цей спір є цивільно-правовим, що є підставою для закриття провадження у справі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2018 року цю справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки уповноважена особа Фонду оскаржує рішення судів з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

У судовому засіданні представник позивача просила касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій -без змін.

Представник Фонду підтримала вимоги касаційної скарги, посилаючись на викладені у ній мотиви, та просила її задовольнити частково: постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій, 23 січня 2015 року ОСОБА_5 шляхом підписання анкети-заяви акцептував публічну пропозицію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на укладення договору про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України. На підставі зазанченого договору АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкрив позивачу поточний рахунок НОМЕР_2, а також картковий рахунок НОМЕР_1 та оформив платіжну картку до нього.

При цьому на момент укладення правочину з банком та відкриття банківського рахунку ОСОБА_5 працював на посаді генерального директора ТОВ "Лада-Україна".

Упродовж липня 2013 року по грудень 2014 року позивач неодноразово звертався до вищого органу управління ТОВ "Лада-Україна" - загальних зборів учасників, з проханнями про надання йому безпроцентної фінансової допомоги (позики) на поворотній основі з метою вирішення сімейних питань (на оздоровлення дітей та придбання сімейного автомобіля), з огляду на його суттєвий вклад у розвиток господарської діяльності товариства та досягнення значних економічних результатів під його керівництвом.

22 та 26 січня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ "Лада-Україна" із застосуванням методу опитування прийнято рішення про задоволення прохання позивача та надання генеральному директору товариства на поворотній основі безпроцентної позики (поворотної безпроцентної фінансової допомоги) на оздоровлення дітей та вирішення соціально-побутових потреб.

На підставі укладених з ТОВ "Лада-Україна" договорів позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1 та від 26 січня 2015 року N 2 на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у АТ "Банк "Фінанси та Кредит", надійшли грошові кошти у розмірі 230 тис. грн. що підтверджується банківськими виписками від 23 січня та 26 січня 2015 року, а саме:

23 січня 2015 року - 130 тис. грн за договором позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1;

26 січня 2015 року - 100 тис. грн за договором позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 26 січня 2015 року N 2.

Упродовж січня-серпня 2015 року на виконання вимог договору банківського рахунку позивач отримав зі свого рахунку грошові кошти у сумі 24 549,90 грн. що підтверджується банківською випискою за період з 23 січня по 1 вересня 2015 року.

На підставі постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2015 року N 171 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці - з 18 вересня по 17 грудня 2015 року.

Залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн. що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.

На офіційному сайті Банку за посиланням http://www.fcbank.com.ua/ опубліковано оголошення про те, що виплата коштів вкладникам проводиться через банки-агенти. Відповідно до розміщеної на сайті інформації за договорами банківського вкладу та банківського рахунку для вкладників Харківської області виплати здійснювалися через ПАТ КБ "Південний". З цією метою ОСОБА_5 неодноразово звертався до банку-агента - ПАТ КБ "Південний", однак кожного разу його працівники повідомляли про відсутність відомостей щодо позивача на виплату грошових сум.

У зв'язку із цим 17 листопада 2015 року позивач надіслав звернення до уповноваженої особи Фонду з проханням пояснити причини відсутності даних позивача у реєстрах вкладників та вжиття нею необхідних заходів для вирішення зазначеного питання, на яке уповноваженою особою Фонду листом від 23 листопада 2015 року N 3-037310/22638 надано відповідь, що причинами неповернення позивачу грошових коштів, які знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_2 в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у межах гарантованої суми, є необхідність здійснення перевірки правових підстав розміщення цих коштів на банківському рахунку позивача.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та призначено уповноваженою особою Фонду Чернявську О.С. строком на два роки - з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року.

З метою з'ясування причин неповернення вкладу, а також з метою включення до переліку осіб, які мають право на відшкодування гарантованих сум, а в подальшому - включення до реєстру вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", позивач звернувся до Фонду із відповідною заявою від 15 січня 2016 року, на яку Фондом надано відповідь листом від 3 лютого 2016 року N 37-036-6307/16.

Зазначеним листом позивачеві рекомендовано звернутися до уповноваженої особи Фонду, а уразі незгоди з рішенням щодо розміру відшкодування у переліку вкладників - оскаржити зазначене рішення до суду.

Не погодившись з бездіяльністю уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом про оскарження такої бездіяльності, зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як про вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, а також про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та зобов'язання другого відповідача включити ОСОБА_5 до вказаного реєстру.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду з посиланням на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

За правилами частин першої та другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Посилання уповноваженої особи Фонду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, є помилковим, і Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі N 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначив про те, що уповноваженою особою Фонду його протиправно невключено до переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалось вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частини другої статті 26 Закону N 4452-VI).

Стосовно порядку визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, то відповідно до частини першої статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини другої статті 27Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закон України від 7 грудня 2000 року

N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року N 14 (далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

У пункті 6 розділу III Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.

Підсумовуючи наведене, можна зазначити, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень частиною другою статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.

Вкладником згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

З матеріалів справи вбачається, що позивач укладав з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" договір про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України, а отже в розумінні закону є вкладником.

На підставі укладених з ТОВ "Лада-Україна" договорів позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1 та 26 січня 2015 року N 2 на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у АТ "Банк "Фінанси та Кредит", надійшли грошові кошти у розмірі 230 тис. грн. що підтверджується банківськими виписками від 23 січня та 26 січня 2015 року.

Упродовж січня-серпня 2015 року на виконання вимог договору банківського рахунку позивач отримав зі свого рахунку грошові кошти у сумі 24 549,90 грн. що підтверджується банківською випискою за період з 23 січня по 1 вересня 2015 року.

На підставі постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2015 року N 171 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці - з 18 вересня по 17 грудня 2015 року.

Судом встановлено, що залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн. що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.

Отже, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (18 вересня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону N 4452-VI. При цьому, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону N 4452-VI.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли вірного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року, та зобов'язання Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду за зазначеним договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є необґрунтованою та передчасною.

Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскільки ОСОБА_5 не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду юрисдикції адміністративних судів правомірними, а також погоджується із задоволенням вимог щодо визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників та зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської Олени Степанівни залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата согласилась с судами нижестоящих инстанций, которые удовлетворяя частично исковые требования, исходили из того, что ответчиком не доказано, а судом не установлено признаков ничтожности сделки между истцом и АО "Банк" Финансы и Кредит ".

Ответчиком было вынесено решение о признании сделки неплатежеспособного банка ничтожной без определения конкретного основания, предусмотренного частью третьей статьи 38 Закона Украины от 23 февраля 2012 N 4452-VI "О системе гарантирования вкладов физических лиц" и применении последствий ничтожности: не представлено доказательств обращения в суд с иском о признании договоров беспроцентного финансового займа недействительными или обвинительного приговора суда, вступившего в законную силу о наличии преступного мотива действий истца, а следовательно, невключение истца в перечень вкладчиков АО "Банк" Финансы и Кредит ", которые имеют право на возмещение средств по вкладам за счет Фонда, что является противоправным бездействием уполномоченного лица Фонда. Таким образом, уполномоченное лицо Фонда обязано предоставить Фонду дополнительную информацию об истце как вкладчике, который имеет право на возмещение средств по вкладам в АО "Банк" Финансы и Кредит "за счет Фонда.

  • Haha 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

ошибка в номере дела

правильный номер 820/1317/16 

а помощники судьи Прокопенко — халтурщики

 

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Еще одно подобное постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 грудня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/2211/15

Провадження N 11-888апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича (далі - Фонд; уповноважена особа Фонду; ПАТ "Банк "Київська Русь", Банк відповідно), Фонду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року (судді Саприкіна І.В., Безименна Н.В., Карпушова О.В.),

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, додаткову інформацію про позивача щодо виплати відшкодування у розмірі 190 тис. грн;

- зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію про виплату позивачу відшкодування у сумі 190 тис. грн за рахунок коштів Фонду;

- зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив частково:

- зобов'язав уповноважену особу Фонду включити до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, додаткову інформацію про позивача щодо виплати відшкодування у сумі 190 тис. грн.

- зобов'язав уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію про виплату ОСОБА_3 відшкодування у сумі 190 тис. грн за рахунок Фонду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що відповідачем не доведено ознак нікчемності угоди між ОСОБА_3 та Банком, передбаченої частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), а отже, невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду. Таким чином, уповноважена особа Фонду зобов'язана надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду, суд апеляційної інстанції виходив з їх передчасності та необґрунтованості, оскільки позивача не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, а тому на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У скарзі просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишивши в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року. Окрім того, у касаційній скарзі уповноважена особа Фонду звертає увагу суду на те, що цей предмет спору щодо визнання дійсності правочину та виконання сторонами правочину своїх договірних зобов'язань має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_3 у запереченнях на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року -без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою 24 липня 2018 року цю справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки уповноважена особа Фонду оскаржує рішення суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій, 16 березня 2015 року між ОСОБА_3 та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України (далі - Асоціація) укладено договір N 44-15/КР, згідно з яким Асоціація зобов'язується надати йому безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позивач - повернути її Асоціації у повному обсязі по закінченню терміну цього договору.

17 березня 2015 року між позивачем і ПАТ "Банк "Київська Русь" був укладений договір про відкриття банківського рахунку N 23808-34, відповідно до умов якого Банк відкриває ОСОБА_3 поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Того ж дня на рахунок позивача від Асоціації надійшли грошові кошти у сумі 190 тис. грн.

19 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) N 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 19 березня 2015 року прийнято рішення N 61 про запровадження в Банку з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації.

20 березня 2015 року на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) опубліковано оголошення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду в ПАТ "Банк "Київська Русь".

25 червня 2015 року ОСОБА_3, дізнавшись про відсутність його у переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою, у якій просив включити його в реєстр вкладників та повідомити про прийняте рішення.

16 липня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ N 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 липня 2015 року N 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь".

На офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) опубліковано оголошення про те, що з 24 липня 2015 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "Банк "Київська Русь" через установи банків-агентів Фонду.

1 жовтня 2015 року уповноважена особа Фонду листом N 8932/16 повідомила ОСОБА_3 про те, що операцію щодо перерахування 17 березня 2015 року коштів в сумі 190 тис. грн на поточний рахунок позивача на підставі пункту 2 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI визнано сумнівною.

Не погоджуючись із бездіяльністю уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_3 звернувся до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

За правилами частин першої та другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного (господарського) судочинства немає.

Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі N 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що уповноваженою особою Фонду його протиправно не включено до переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалося вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина друга статті 26 Закону N 4452-VI).

Стосовно порядку визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, то відповідно до частини першої статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини другої статті 27Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року N 14 (далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

У пункті 6 розділу III Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.

Підсумовуючи наведене, можна зазначити, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.

Вкладником згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

З матеріалів справи вбачається, що позивач укладав з ПАТ "Банк "Київська Русь" договір про відкриття банківського рахунку, а отже, в розумінні закону є вкладником.

На підставі укладених із Асоціацією договорів позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) від 16 березня 2015 року на поточний рахунок ОСОБА_3, відкритий у ПАТ "Банк "Київська Русь", надійшли грошові кошти у розмірі 190 тис. грн. що сторонами не заперечується.

На підставі постанови НБУ від 19 березня 2015 року N 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" в ПАТ "Банк "Київська Русь" рішенням виконавчої дирекції Фонду від цієї ж дати N 61 було запроваджено тимчасову адміністрацію з 20 березня 2015 року.

Отже, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (20 березня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону N 4452-VI. При цьому відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону N 4452-VI.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли правильного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду за договором про відкриття банківського рахунку, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є необґрунтованою та передчасною.

Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскільки ОСОБА_3 не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає висновок суду апеляційної інстанції про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правомірним, а також погоджується із задоволенням вимог щодо визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників та зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

  • Thanks 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

неужели даже Прокопенко начал понимать сущность этой мародёрской конторы ФГВФЛ?

Share this post


Link to post
Share on other sites
на перший погляд, цю постанову ухвалено на користь позивача, — вкалдника, пограбованого Фондом грабування
 
але це лише на перший погляд
 
насправді, цим судовим рішенням порушене Фондом грабування суб'єктивне право — судом не захищено та не поновлено
 
ця постанова — яскравий приклад так званого "декоративного правосуддя", коли формально рішення ухвалено нібито на користь позивача, однак реальна, практична ефективність такого рішення близька до нуля
 
тобто акт правозастосування формально вчинено, але реального, ефектвиного правозахисту — не відбулось
 
таким чином, ця постанова не відповідає вимогам статті 13 Конвенції
 
дивіться самі:
 
так звані "уповноважені особи" Фонду грабування перебувають з Фондом в трудових відносинах, не мають самостійної процесуальної правоздатності (згідно зі ст.43 КАСУ, ст.16 ЗУ про систему грабування), діють виключно в інтересах Фонду та на виконання волі Фонду
 
дії цих осіб з включення вкладників в якісь "переліки" є лише окремою (і першою) стадією дій самого Фонду з включення цих вкладників до загального реєстру в межах одного й того процесу
 
розділення цього процесу на дві окремі стаді (осьо уповноважана особа вносить в перелік, а осьо Фонд грабування вносить цей перелік в загальний реєстр) — є штучним, надуманим, і спрямованим на перешкоджання захисту прав вкладників від свавілля Фонду грабування, та на уведення Фонду та його працівників від відповідальності за скоєні ними порушення прав вкладників
 
за логікою суддів Великої Палати, вкладнику тепер слід дочекатись поки так звана "уповноважена особа" (працівник Фонду) на виконання цього рішення внесе його в перелік (а це може взяти до 9-10 місяців), аж потім пред'являти новий позов до Фонду грабування про зобов'язання внести цю інформацію в загальний реєстр (і знову сплачувати судовий збір, і знову чекати розгляду в усіх судових інстанціях 2-3 роки)
 
а може потім же подавати та в усіх інстанціях підртимувати позов до бухгалтера Фонду, щоб той вніс платіж до системи? ну а шо, бухгалтер теж працівник Фонду, так само як і "уповноважена особа" перебуває з Фондом в трудових відносинах, і так само діє на виконання делегованих Фондом повноважень, давайте і його визнавати "особою, уповноваженою на виконання делегованих функцій"?
 
коли я кажу, що адмінка це не суд — я маю на увазі саме цю інституціональну неспроможність адміністративних судів до ефективного захисту та поновлення порушеного права
 
установа, яка нездатна ефективно захистити та поновити порушене право — не може називатися судом
 
не обманюйте себе
 
 
"Судом встановлено, що залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн, що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.
 
Отже, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (18 вересня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
 
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли вірного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду.
 
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року, та зобов'язання Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду за зазначеним договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є необґрунтованою та передчасною.
 
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскільки ОСОБА_5 не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників".

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 922/4519/14
      Провадження № 12-34гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» (далі - ТОВ «Бад-Алтай») на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року (судді Терещенко О. І., Сіверін В. І., Слободін М. М.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року (суддя Чистякова І. О.) у справі № 922/4519/14 за заявою ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ТОВ «Бад-Алтай» до Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація» (далі - КП «Фармація») про стягнення коштів у розмірі 470 621,27 грн.
      ВСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст вимог
      1.1. У листопаді 2019 року ТОВ «Бад-Алтай» звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою, у якій просило суд замінити сторону (боржника) виконавчого провадження № 50542105, приєднаного до зведеного виконавчого провадження № 53577514, з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом Харківської області 19 грудня 2014 року у справі № 922/4519/14, з КП «Фармація» на двох боржників: КП «Фармація» як основного боржника та Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація Північ» (далі - КП «Фармація Північ») як субсидіарного боржника.
      1.2. Заяву обґрунтовано тим, що відповідно до розпоряджень голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 16 червня 2015 року № 239 та від 1 вересня 2015 року № 370 КП «Фармація» було реорганізовано та утворено шляхом виділу з нього КП «Фармація Північ», затверджено розподільчий баланс щодо такого виділу. Таким чином, КП «Фармація Північ» є правонаступником КП «Фармація» і відповідно до приписів частини третьої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) несе субсидіарну відповідальність і за зобов`язаннями юридичної особи - КП «Фармація», які не перейшли до цього товариства за розподільчим балансом. Тому суд має замінити боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним), а виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятись щодо обох боржників.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року, відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом Харківської області у справі № 922/4519/14.
      2.2. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що приписами статті 109 ЦК України не передбачено переходу в порядку правонаступництва зобов`язань, що не перейшли за розподільчим балансом до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, а отже, відсутні будь-які передбачені законом підстави як для вибуття первісного боржника внаслідок заміни сторони виконавчого провадження в порядку правонаступництва, так і для вступу КП «Фармація Північ» як субсидіарного боржника у виконавче провадження. Адже можливість звернення кредитора до субсидіарного боржника визначено законодавством, зокрема статтею 619 ЦК України, у вигляді звернення до нього з вимогою або з позовом, а не в порядку залучення субсидіарного боржника до виконавчого провадження. Відповідальність субсидіарного боржника є додатковою та наступає виключно у разі незадоволення вимог кредитора основним боржником внаслідок прямої відмови останнього або неотримання кредитором у розумний строк відповіді на вимогу до основного боржника про виконання зобов`язання.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У лютому 2020 року ТОВ «Бад-Алтай» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року, у якій просило скасувати повністю вказані постанову та ухвалу, ухвалити нове судове рішення, яким замінити сторону (боржника) виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Господарського суду Харківської області від 19 грудня 2014 року у цій справі з КП «Фармація» на двох боржників - КП «Фармація» як основного та КП «Фармація Північ» як субсидіарного.
      3.2. За доводами скаржника суди при розгляді заяви не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, проігнорували приписи частини третьої статті 109 ЦК України, залишили поза увагою те, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно КП «Фармація Північ» у розділі «Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа» зазначено КП «Фармація», не взяли до уваги те, що приписи частини другої статті 619 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки положення наведеної статті стосуються випадків, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно і основний, і субсидіарний боржники.
      3.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 922/4519/14 за касаційною скаргою ТОВ «Бад-Алтай» та призначено її до розгляду, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      3.4. Ухвалою суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2020 року справу № 922/4519/14 разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      3.5. Мотивуючи ухвалу, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України). Відповідно, у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження. Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду № 905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.
      3.6. Разом з тим у справах № 913/862/15 та № 904/3787/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду за правовідносин, тотожних правовідносинам у справі № 922/4519/14, процесуальне правонаступництво за приписами статті 52 ГПК України можливе на будь-якій стадії судового процесу; статтею 334 ГПК України передбачена можливість здійснити заміну сторони у виконавчому провадженні, а також здійснити заміну боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження; норми матеріального права (стаття 109 ЦК України)передбачають субсидіарну відповідальність юридичної особи, що утворилась внаслідок виділу, за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу; при цьому процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення, до якого натомість вступає правонаступник цієї сторони; в той же час, процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цього правовідношення і не вибуває та дійшов висновку щодо можливості застосування аналогії закону, виходячи з правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15.
      3.7. Відтак об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15. На думку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у спірних правовідносинах у матеріальному правовідношенні відбулася заміна первісного боржника двома боржниками, а відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, якщо такі зобов`язання згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, в порядку правонаступництва.
      3.8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 травня 2020 року прийняла до розгляду справу разом з касаційною скаргою та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      4. Позиція учасників справи
      4.1. У відзиві на касаційну скаргу КП «Фармація» просило залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на ухвалення оскаржуваних судових рішень з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. ТОВ «Бад-Алтай» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до КП «Фармація» про стягнення заборгованості, а саме: 426 677,70 грн суми основного боргу, 24 349,62 грн пені, 16 603,93 грн інфляційних втрат та 3 000,02 грн - 3 % річних, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині оплати одержаного товару.
      5.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 2 грудня 2014 року у справі № 922/4519/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 4 березня 2015 року, позов задоволено повністю.
      5.3. За результатом перегляду справи № 922/4519/14 за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 2 грудня 2014 року скасоване в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24 349,62 грн пені та 487,00 грн судового збору. Стягнуто з позивача на користь відповідача 487,00 грн. судового збору за подання заяви про перегляд рішення у справі за нововиявленими обставинами. В іншій частині рішення залишено без змін.
      5.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 травня 2015 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23 червня 2015 року, відстрочено виконання рішення у справі про стягнення з відповідача на користь позивача 426 677,70 грн суми основного боргу, 16 603,93 грн інфляційних втрат, 3 000,02 грн - 3 % річних, 8 925,44 грн витрат зі сплати судового збору до 1 вересня 2015 року.
      5.5. Постановами від 22 та 23 серпня 2016 року виконавче провадження № 50542105 з примусового виконання рішення у справі № 922/4519/14 передано відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області.
      5.6. Постановою від 15 березня 2017 року виконавче провадження № 50542105 приєднано до зведеного провадження №53577514, яке знаходиться у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області.
      5.7. Згідно з розпорядженнями голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 16 червня 2015 року № 239 та від 1 вересня 2015 року № 370 КП «Фармація» було реорганізовано та утворено шляхом виділу з останнього КП «Фармація Північ»; затверджено розподільчий баланс щодо виділу КП «Фармація Північ» з КП «Фармація».
      5.8. Як встановили суди попередніх інстанцій, за змістом розшифровки стрічки 1615 розподільчого балансу: «Кредиторська заборгованість за товари, роботи послуги, що передаються від КП «Фармація» до КП «Фармація Північ», останньому кредиторська заборгованість перед позивачем не передавалась.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      6.3. Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
      6.4. Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Також відповідно до частин першої та другої статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
      6.5. Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв`язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.
      6.6. За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
      6.7. Виходячи зі змісту наведеної норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні (відповідно до статей 512 і 520 ЦК України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
      6.8. За частиною першою статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
      6.9. Статтею 109 ЦК України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
      6.10. За змістом частини третьої цієї статті юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
      6.11. За відсутності відповідних законодавчих обмежень зміна виду відповідальності юридичної особи з основного боржника на субсидіарного за приписами статті 109 ЦК України відбувається також у разі, коли щодо юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вирішено судовий спір як щодо єдиного чи основного боржника у зобов`язальних правовідносинах.
      6.12. Таким чином, хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом. Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).
      6.13. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.
      6.14. При цьому, враховуючи викладене вище, положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.
      6.15. В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.
      6.16. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду враховує те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.
      6.17. Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.
      6.18. Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.
      6.19. Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).
      6.20. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
      6.21. Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15.
      6.22. Разом з тим, мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України). Відповідно у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження. Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду № 905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.
      6.23. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
      6.24. Таким чином, враховуючи, що КП «Фармація Північ» утворено шляхом виділу з КП «Фармація» і у зв`язку з цим несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями останнього перед позивачем, господарські суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      7.2. Ураховуючи викладене, ухвала та постанова в цій справі про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви ТОВ «Бад-Алтай».
      8. Щодо судового збору
      8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, судові витрати, понесені ТОВ «Бад-Алтай» у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, покладаються на відповідача.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» задовольнити.
      Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року у справі № 922/4519/14 скасувати.
      Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.
      Замінити боржника у виконавчому провадженні № 50542105, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 53577514 з примусового виконання судового наказу у справі № 922/4519/14, з Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація» (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 33, оф. 2, код ЄДРПОУ 01975442) на двох боржників: Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація» (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 33, оф. 2, код ЄДРПОУ 01975442) як основного боржника та Комунальне підприємство «Луганська обласна «Фармація Північ» (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Науки, 5, код ЄДРПОУ 40045927) як субсидіарного боржника.
      Стягнути з Комунального підприємства «Луганська обласна «Фармація» (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, 33, оф. 2, код ЄДРПОУ 01975442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20-а, код ЄДРПОУ 32011411) 4023 (чотири тисячі двадцять три) грн судового збору,сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 90228177
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 756/3456/19
      Провадження № 14-543цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк»),
      відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «ОСОБА_4» (далі - ПП «ОСОБА_4»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша будівельна компанія 2006» (далі - ТОВ «ПБК 2006»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Поссітів» (далі - ТОВ «Поссітів»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Сідвелс» (далі - ТОВ «Сідвелс»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Полвакс-Україна» (далі - ТОВ «Полвакс-Україна»),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса A. М.
      у цивільній справі за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПП «ОСОБА_4», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна», про виділ частки зі спільного майна в натурі та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У березні 2019 року ПАТ «Ощадбанк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило виділити в натурі Ѕ частину із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ПП «ОСОБА_4», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна» для звернення стягнення на них та визначити за ОСОБА_2 Ѕ частину зазначених часток ОСОБА_1 у статутних капіталах указаних юридичних осіб.
      На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 07 жовтня 2011 року та 05 вересня 2013 року ПАТ «Ощадбанк» та Приватне підприємство «Спецзовнішкомплект» (далі - ПП «Спецзовнішкомплект») уклали кредитні договори. На забезпечення виконання цих договорів ПАТ «Ощадбанк», ПП «Спецзовнішкомплект» та ОСОБА_2 уклали договори поруки, згідно з якими останній зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником у повному обсязі за виконання зобов`язань ПП «Спецзовнішкомплект».
      У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитних договорів утворилася заборгованість у загальному розмірі 101 544 052,34 грн, яку стягнуто з ОСОБА_2 як поручителя за рішенням суду. Рішення суду не виконане.
      Позивач зазначив, що з вересня 1996 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , шлюб розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року.
      ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 здійснила внески до статутних капіталів зазначених юридичних осіб та стала їх учасником, а саме:
      - 10 000,00 грн до статутного фонду ПП «ОСОБА_4», частка у статутному капіталі якого складає 100 %;
      - 990 000,00 грн до статутного фонду ТОВ «ПБК 2006»,частка у статутному капіталі якого становить 33 %;
      - 42 000,00 грн до статутного фонду ТОВ «Поссітів», частка у статутному капіталі якого складає 70 %;
      - 537,00 грн до статутного фонду ТОВ «Сідвелс», частка у статутному капіталі якого становить 4,8 %;
      - 11 732 985,00 грн до статутного фонду ТОВ «Полвакс-Україна», частка у статутному капіталі якого складає 99 %.
      Боржник ОСОБА_2 не має жодного зареєстрованого майна, за рахунок якого може бути виконано рішення суду про стягнення заборгованості, ухиляється добровільно погасити заборгованість. На думку позивача, єдиним способом захисту його прав є виділення в натурі з відповідних часток ОСОБА_1 у господарських товариствах Ѕ частини у її частках статутного капіталу для звернення стягнення на них.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      22 березня 2019 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва відмовлено у відкритті провадження у справі.
      Суд першої інстанції керувався тим, що спір між сторонами виник щодо правочинів у сфері здійснення господарської діяльності, оскільки позивач бажає виділити в натурі Ѕ частину часток відповідача у господарських товариствах з метою стягнення заборгованості з ОСОБА_2 як поручителя у виконанні зобов`язань за відповідними кредитними договорами. У зв`язку з цим суд вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      29 травня 2019 року постановою Київського апеляційного суду скасовано ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Оскільки спір між сторонами виник щодо виділу частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, тобто стосується сімейних правовідносин, то такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що в разі задоволення позову ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 буде позбавлена права власності на Ѕ частину належних їй часток у статутному капіталі господарських товариств, що у свою чергу припинить частину її корпоративних прав.
      Оскільки спір у цій справі стосується права власності ОСОБА_1 на частки у статутному капіталі господарських товариств, то він є корпоративним і повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Ощадбанк» указувало на законність та вмотивованість постанови апеляційного суду та необґрунтованість касаційної скарги, яку просило залишити без задоволення.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      17 липня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      08 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 04 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час передачі справи), якою передбачалося, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального,господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
      Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
      Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      При цьому необхідно враховувати, що в силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві, разом з тим установлення обставин справи, з`ясування характеру спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, - є обов`язком суду.
      У поданій до суду в порядку цивільного судочинства позовній заяві ПАТ «Ощадбанк» просило:
      - виділити в натурі Ѕ частину із часток ОСОБА_1 , що є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ПП «ОСОБА_4», ТОВ «ПБК 2006», ТОВ «Поссітів», ТОВ «Сідвелс», ТОВ «Полвакс-Україна» для звернення стягнення на них;
      - визначити за ОСОБА_2 по Ѕ частині зазначених часток ОСОБА_1 у статутних капіталах указаних юридичних осіб.
      Отже, сам позивач визначив предмет і підстави позову саме як виділення частки майна в натурі у спільному сумісному майні подружжя для звернення стягнення на нього.
      Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що він є кредитором, а ОСОБА_2 - боржником перед банком на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року. ОСОБА_2 не має майна, на яке можна звернути стягнення. Під час виконання рішення у ОСОБА_1 виявлено майно, яке придбано за час перебування нею у шлюбі з ОСОБА_2 . Позивач зазначив, що Ѕ частина майна належить ОСОБА_2 , тому просив на підставі статей 60, 63, 70, 73 Сімейного кодексу України (тут і далі - СК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначити та виділити частку ОСОБА_2 у спільному сумісному майні подружжя.
      Питання поділу майна подружжя врегульовано у СК України і вказані спори за предметною юрисдикцією підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Статтею 1 СК України встановлено, що цей Кодекс визначає, у тому числі майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.
      У статті 2 СК України вказано, що цей Кодекс регулює, зокрема сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям.
      Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 7 СК України).
      Відповідно до статті 8 цього Кодексу якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
      Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
      Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
      У статті 63 СК України зазначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
      Відповідно до статті 65 цього Кодексу дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша).
      При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга).
      Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя).
      Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта).
      У частині першій статті 67 СК України вказано, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
      Разом з тим за правилами статті 69 цього Кодексу дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша).
      Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
      З огляду на зміст позовної заяви можна зробити висновок, що спір виник щодо виділу частки, що належить одному з подружжя у спільному сумісному майні, тобто стосується сімейних правовідносин, а тому відповідно до положень статті 19 ЦПК України цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Разом з цим слід зазначити й таке.
      Статтею 371 ЦК України передбачено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
      Виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
      Відповідно до частини першої статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
      У разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (частина друга статті 366 ЦК України).
      Доводи ОСОБА_1 , наведені у касаційній скарзі, про те, що вона має частку в статутному капіталі господарських товариств, а спір є корпоративним спростовуються наступним.
      Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
      Згідно з положеннями статей 83, 88 ЦК України, статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII) товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами.
      Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону № 1576-XII товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств.
      Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.
      Згідно зі статтею 115 ЦК Українита статтею 12 Закону № 1576-XII господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
      Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
      Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.
      Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства (підприємства) зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
      При цьому спір існує саме між подружжям, а не між тим з подружжя, хто не є учасником товариства, та товариством.
      Висновок щодо застосування зазначеної норми права викладений у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.
      Разом з цим у зазначеній постанові Верховного Суду України та в постановах від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13 вирішувалося питання про склад спільного майна подружжя та зроблено висновок про те, яке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, хоча майнові права на нього могли виникнути за рахунок коштів подружжя, набутих під час їх спільного проживання.
      Із суб`єктного складу учасників справи вбачається, що позивачем є банк - кредитор, а відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є подружжям.
      Спір стосується не визначення часток учасника господарських товариств, а визначення частки одного з подружжя у майні, яке банк вважає спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 .
      Тому за вказаних правовідносин не застосовується правова позиція Верховного Суду України щодо виділення частки зі статутного фонду учасника господарського товариства, а лише у частині визначення складу спільної сумісної власності подружжя у контексті прав на частку у майні господарського товариства в одного із подружжя.
      З огляду на вказані положення норм матеріального права, враховуючи предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, апеляційний суд зробив правильний висновок, що спір про виділ частки зі спільного майна подружжя, за вирішенням якого звернувся банк до суду, випливає із сімейних правовідносин,тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не є господарським (корпоративним).
      Суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Однак апеляційний суд цю помилку виправив, скасувавши ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на вказане оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В. В. Пророк
      Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
      В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов Н. П. Лященко
      М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформлено суддею Ситнік О. М.
      Джерело: ЄДРСР 90228540
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 червня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 160/8324/19
      Провадження № 11-20заі20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
      представників:
      позивача - Ладана Леоніда Євстафійовича , Кривицького Сергія Миколайовича,
      відповідача - Кривошея Андрія Олексійовича ,
      третьої особи - Пенсійного фонду України - Петручені Ірини Володимирівни,
      розглянула у судовому засіданні зразкову справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (далі - Центр), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пенсійний фонд України (далі - ПФУ), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
      за апеляційними скаргами Центру та ПФУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року (судді Рибачук А. І., Берназюк Я. О., Мороз Л. Л., Бучик А. Ю., Желєзний І. В.).
      ВСТАНОВИЛА :
      У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
      - визнати протиправними дії Центру щодо відмови йому в підготовці та наданні до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області (далі - Управління) оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) і премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 1 квітня 2019 року основного розміру його пенсії;
      - зобов`язати Центр підготувати та надати до Управління нову довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та з урахуванням положень Постанови № 704, з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 1 квітня 2019 року перерахунку основного розміру його пенсії.
      Позовні вимоги обґрунтував тим, що у зв`язку з набранням законної сили 5 березня 2019 року судовим рішенням у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 45), зокрема щодо переліку видів грошового забезпечення, які обов`язково повинні включатися до довідки про розмір грошового забезпечення позивача (військового пенсіонера) та які в подальшому повинні враховуватися пенсійним органом під час обчислення пенсії та проведення її перерахунку, а також щодо форми цієї довідки, відповідач повинен керуватись актами вищої юридичної сили, а саме положеннями статей 43 та 63 Закону № 2262-ХІІ та статті 9 Закону № 2011-XII, які визначають перелік таких видів грошового забезпечення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відтак відмова Центру в підготовці та надані до Управління оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року у зв`язку з тим, що Урядом не приведено у відповідність підзаконні нормативно-правові акти (не внесені зміни у Порядок № 45 щодо форми довідки), є протиправною і такою, що порушує вимоги статей 3, 8, 9, 19, 22, 24, 46, 58, 124 Конституції України, пенсійне законодавство України, Закон України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та гарантоване йому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право мирно володіти своїм майном.
      Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О. В. ухвалою від 16 вересня 2019 року відкрила провадження у справі № 160/8324/19 за позовом ОСОБА_3 до Центру про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
      11 листопада 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшли матеріали адміністративної справи № 160/8324/19 разом з поданням судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіної О. В. від 7 листопада 2019 року про розгляд цієї справи Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як зразкової.
      Доцільність розгляду цієї справи як зразкової обґрунтовано тим, що у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває 53 типових справ, спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права та у яких позивачами заявлені аналогічні вимоги.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 листопада 2019 року відкрив провадження у зразковій справі та призначив її до розгляду.
      Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
      Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у підготовці та наданні до Управління оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року є неправомірними, а тому відповідача належить зобов`язати скласти та подати до Управління нову довідку про розмір грошового забезпечення позивача відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, статті 9 Закону №2011-XII та з урахуванням положень Постанови № 704, з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для проведення з 1 квітня 2019 року перерахунку основного розміру пенсії позивача.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував, що з 5 березня 2019 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, тому з цієї дати ОСОБА_3 має право на отримання пенсії виходячи з розміру складових, розрахованих за положеннями Постанови № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ та статті 9 Закону № 2011-ХІІ. Не погодившись із таким рішенням, Центр та ПФУ подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
      Центр в апеляційній сказі наводить доводи щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду і вважає, що суд належним чином не дослідив усі докази у справі та не з`ясував усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Так, відповідач зазначає, що, оскільки відповідно до приписів частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій проводиться на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України та з урахуванням положень пункту 1 Порядку № 45та постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 804 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», Центр не має повноважень самостійно проводити нарахування та видачу довідок із включенням додаткових видів грошового забезпечення.
      Крім того, Центр вказує, що у березні 2018 року надав Управлінню довідку про грошове забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_3 у зв`язку із прийняттям Постанови № 704, а надання інших довідок з іншими даними з тих самих підстав не передбачено.
      Відповідач наводить доводи також і про те, що прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетентності Уряду та не може здійснюватися судом.
      Також відповідач вважає, що судом обрано неправильний спосіб захисту прав позивача та наводить доводи про те, що порушене право позивача може бути відновлене шляхом визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо встановлення порядку перерахунку пенсії у зв`язку з визнанням протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанова № 103.
      Центр зазначає, що на порушення вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при ухваленні рішення у справі не взяла до уваги заперечення Центру на відповідь позивача на відзив, оскільки отримало ці заперечення вже після 17 грудня 2019 року.
      ПФУ в апеляційній скарзі наводить доводи, аналогічні доводам Центру.
      Крім цього, ПФУ стверджує про помилковості висновків суду стосовно визначення дати здійснення перерахунку пенсії - 5 березня 2019 року, яка, за доводами скаржника, може бути встановлена лише Кабінетом Міністрів України.
      ПФУ не погоджується й з висновком суду про те, що підставою для перерахунку раніше призначених пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення військовослужбовців може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, та що суд помилково застосував положення пункту 23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління ПФУ від 30 січня 2007 року № 3-1 (зі змінами; далі - Порядок № 3-1), не в системному зв`язку з абзацом першим цього ж пункту та пунктом 24.
      Крім того, ПФУ вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критерію ефективності, оскільки його виконання потребує виділення з Державного бюджету України коштів в обсязі 42,2 млрд. грн.
      У відзиві на апеляційні скарги Центру і ПФУ ОСОБА_3 просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін та наводить доводи про те, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду не порушено норми матеріального і процесуального права та що скаржники не спростували докази та аргументи позову.
      Обставини цієї справи можна викласти таким чином.
      З 16 лютого 2013 року ОСОБА_3 перебуває на обліку в Управлінні та отримує пенсію за вислугу років (35 років, календарних 32), призначену відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
      Згідно із протоколом від 16 лютого 2013 року пенсія позивача обрахована в основному розмірі 80 % грошового забезпечення, яке складалось із таких сум:
      посадовий оклад - 1358 грн;
      оклад за військове звання - 130 грн;
      процентна надбавка за вислугу років 40 % - 595 грн 20 коп.;
      середньомісячні суми додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, у тому числі: надбавки за роботу з таємними виробами, носіями, документами (фіксована сума) %; надбавки за особливо важливі завдання %; премії 90 %.
      30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, яка набрала чинності 1 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
      21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, пунктами 1, 2 якої встановлено перерахувати з 1 січня 2018 року пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення зі служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови № 704.
      Вказаний перерахунок був здійснений Управлінням з таких сум грошового забезпечення:
      посадовий оклад - 7190 грн; оклад за військовим званням - 1410 грн, процентна надбавка за вислугу років 50 відсотків - 4 300 грн, премії - 0 грн.
      5 березня 2019 року набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45.
      23 липня 2019 року у зв`язку з набранням 5 березня 2019 року законної сили рішенням у справі № 826/3858/18 ОСОБА_3 звернувся до Центру із заявою, у якій просив надати до Управління оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: у відсоткових розмірах, не менших тих, з яких обчислювався основний розмір його пенсії до 1 березня 2018 року [(надбавка за виконання особливо важливих завдань (50 %), надбавка за роботу, що передбачає допуск до державної таємниці (10 %) та премія (90 %)], для проведення обчислення та перерахунку його пенсії з 5 березня 2019 року.
      Відповідач листом від 16 серпня 2019 року повідомив позивачу про те, що прийняття ним рішення щодо видачі довідки з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Постановою № 704, виходить за межі повноважень Центру, оскільки після визнання протиправними та нечинними в судовому порядку у справі № 826/3858/18 пунктів 1 та 2 Постанови № 103 Уряд не виконав вимоги частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ та не вніс зміни в постанову щодо форми довідки. При цьому відповідач вказав на те, що від Управління не надходили списки осіб, пенсії яких підлягають перерахунку.
      ОСОБА_3 , вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиготовлення та ненадання до Управління оновленої довідки про його грошове забезпечення з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року для здійснення обчислення та перерахунку з 1 квітня 2019 року основного розміру пенсії, звернувся до суду із цим позовом.
      Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційних скаргах та відзивах на них доводи, заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення з огляду на таке.
      Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ.
      Статтею 9 Закону № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
      Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
      - посадовий оклад, оклад за військовим званням;
      - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
      - одноразові додаткові види грошового забезпечення.
      Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
      Статтею 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      За частинами першою, другою та четвертою статті 63 Закону№ 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
      Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
      Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
      Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
      Частина вісімнадцята статті 43 Закону № 2262-ХІІ встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
      Відповідно до частини третьої статті 51 згаданого Закону перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
      Пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-ХІІ, у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
      Абзацом першим пункту 5 Порядку № 45 у редакції Постанови № 103 встановлено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
      Додаток 2 до Порядку № 45 містить форму довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку Постановою № 103 було викладено в новій редакції, у якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).
      Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнав протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45.
      Оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до додатку 2 Порядку № 45, у якому визначено форму довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, були визнані судом протиправними та нечинними, то з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/3858/18 діє редакція додатку 2 до Порядку № 45, яка діяла до зазначених змін.
      При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач та Управління, у зв`язку із втратою чинності положеннями пунктів 1, 2 Постанови № 103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45, не змінився.
      Зокрема, на час звернення ОСОБА_3 до відповідача із заявою про видачу оновленої довідки про розміри його грошового забезпечення пункт 3 Порядку № 45 передбачав, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної у списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням ПФУ.
      Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені зі служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
      Згідно з абзацами другим та четвертим пункту 2.6 Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 грудня 2014 року № 937, на обласні військові комісаріати покладаються: оформлення та подання до органів, що призначають пенсії, документів для призначення за Законом пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам сімей померлих військовослужбовців і осіб, звільнених з військової служби; визначення розміру грошового забезпечення для обчислення і перерахунку пенсій органами, що призначають пенсії, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» (зі змінами) та Порядку № 45 і Порядку № 3-1. У разі якщо розмір грошового забезпечення на день призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей змінився, обласний військовий комісаріат складає довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій згідно з нормами, що діють на день призначення пенсії за відповідною посадою.
      Тобто на відповідача покладено функції зі складання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для визначених осіб або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством після надходження від територіального пенсійного органу списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 45.
      Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок № 3-1.
      Відповідно до пункту 24 Порядку№ 3-1 про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону № 2262-ХІІ уповноважені структурні підрозділи зобов`язані у п`ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв`язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п`яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток № 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п`ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
      Тотожні за змістом положення щодо процедури перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців у разі зміни розміру їх грошового забезпечення містяться у пунктах 2, 3 Порядку № 45.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами скаржників про відсутність підстав для задоволення позовних вимог стосовно зобов?язання Центру підготувати та надати до Управління нову довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 5 березня 2019 року, оскільки Кабінетом Міністрів України не встановлено умови та порядку перерахунку пенсії позивачу після визнання протиправними та нечинними пунктів 1, 2 Постанови № 103, бо така процедура встановлена Порядком № 45.
      30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, яка набрала чинності 1 березня 2018 року та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
      Зокрема, цією постановою установлено такі додаткові види грошового забезпечення:
      - надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцям в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, порядок та умови виплати якої визначається керівниками державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою (абзац четвертий підпункту 1 пункту 5 Постанови № 704);
      - надбавка за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (підпункт 6 пункту 6 Постанови № 704).
      Підпунктом 2 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
      Отже, з 5 березня 2019 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, тому з цієї дати ОСОБА_3 має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ та статті 9 Закону № 2011-ХІІ.Разом із цим до моменту отримання належної довідки від відповідача в пенсійного органу не виникає обов`язку з перерахунку пенсії позивача.
      Водночас відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону.
      Згідно із частинами другою і третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
      Перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно із цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 804 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі - Постанова № 804), якою визначено відповідний порядок виплати перерахованих сум підвищених пенсій, не впливає на обов`язок Центру щодо складання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ та не встановлює інших умов і порядку для такого перерахунку.
      Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).
      Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
      Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше в рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд установив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року «Гайгузус проти Австрії», у якому якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
      За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
      З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованими посилання ПФУ на необхідність виділення з Державного бюджету України коштів в обсязі 42,2 млрд. грн як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
      Відмова Центру в наданні оновленої довідки та, як наслідок, відмова пенсійного органу у проведенні позивачу перерахунку пенсії порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року).
      Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007.
      Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 7 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 3 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
      Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає за потрібне зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 16 квітня 2018 року у зразковій справі № 825/506/18, з яким погодилася й Велика Палата Верховного Суду, дійшов висновку, що за відсутності правових підстав для перерахунку пенсії позивачу у Прокуратури Чернігівської області не було підстав для видачі йому довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії. Однак обставини цієї справи відмінні від обставин справи, що розглядається, бо на час звернення позивача до Прокуратури Чернігівської області із заявою про видачу довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду, подібну до тієї, що обіймав позивач, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівникам прокуратури» станом на 1 вересня 2017 року положення нормативно-правових актів, якими затверджувалась форма такої довідки та визначався порядок її заповнення, втратили чинність, а іншого нормативного-правового акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта видачі відповідної довідки, немає.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг Центру та ПФУ, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
      Міркування і твердження скаржників в апеляційних скаргах не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      Згідно із частиною першою статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у рішенні цього суду висновків, то апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
      Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 241-243, 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційні скарги Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України і Пенсійного фонду України залишити без задоволення.
      Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов
      О. М. Ситнік
      М. І. Гриців
      В. Ю. Уркевич
      Д. А. Гудима
      О. Г. Яновська
      Ж. М. Єленіна
      Джерело: ЄДРСР 90228179
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      1 липня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/332/15
      Провадження № 11-751апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Національного банку України (далі - НБУ) в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Євгенія Вікторовича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно), Фонду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року (суддя Амельохін В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року (судді Горбань Н. І., Земляна Г. В., Сорочко Є. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2015 року НБУ звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду в частині неперерахування коштів, отриманих від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі НБУ, для позачергового задоволення вимог останнього, а також зобов`язати уповноважену особу Фонду перерахувати кошти, обліковані на окремому аналітичному рахунку в Банку, на користь НБУ та в подальшому перераховувати такі кошти позивачу не пізніше ніж наступного робочого дня з дня їх отримання.
      Обґрунтовуючи позовні вимоги, НБУ послався на те, що з огляду на початок із 16 квітня 2014 року здійснення процедури ліквідації Банку та призначення уповноваженої особи Фонду, вважається таким, що настав строк виконання грошових зобов`язань Банку за укладеним з НБУ договором стабілізаційного кредиту, який, серед іншого, було забезпечено договором застави прав вимоги за кредитами, наданими позичальникам Банку.
      Кредиторські вимоги за договором стабілізаційного кредиту 8 травня 2014 року було заявлено позивачем до Банку та підтверджено останнім.
      НБУ зазначив, що на виконання умов договору застави прав вимоги за кредитами в Банку, вимог Закону України «Про заставу» та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна Банку та формування ліквідаційної маси кошти, отримані від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі позивача, та акумульовані Банком, мали бути перераховані НБУ.
      Проте уповноваженою особою Фонду, незважаючи на неодноразові вимоги НБУ про позачергове задоволення вимог перерахувати йому акумульовані кошти позичальників Банку, цього протиправно не зроблено з безпідставним посиланням на те, що кредиторські вимоги НБУ віднесено до сьомої черги вимог кредиторів, а також на можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, заставна вартість якого є достатньою для покриття заборгованості Банку за стабілізаційним кредитом.
      Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 6 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, позов НБУ задовольнив.
      У ході розгляду справи суди встановили таке.
      28 грудня 2012 року НБУ та Банк уклали договір про надання стабілізаційного кредиту № 01 (далі - Кредитний договір).
      За умовами Кредитного договору кредитор (НБУ) надає позичальнику (Банк) стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності в сумі 80 000 000 грн на строк з 3 січня 2013 року до 31 грудня 2014 року (включно).
      28 грудня 2012 року НБУ та Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Пріорітет Україна» уклали іпотечний договір № 2624, за змістом якого він забезпечує вимоги НБУ, що випливають з договору про надання стабілізаційного кредиту від 28 грудня 2012 року № 01 та будь-яких додаткових договорів до нього, які укладені між сторонами та будуть укладені в майбутньому.
      Згідно з пунктом 5 іпотечного договору на забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором ТОВ «Пріорітет Україна» надало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме майновий комплекс (літ. «А», «В», «Г») загальною площею 3469,30 кв. м, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Нова, 1. Відповідно до пункту 9 іпотечного договору загальна вартість предмета іпотеки складає 64 686 382,86 грн.
      28 грудня 2012 року НБУ та Публічне акціонерне товариство «Сеніко» (далі - ПАТ «Сеніко») уклали іпотечний договір № 2625, за умовами якого він забезпечує вимоги НБУ, що випливають з Кредитного договору та будь-яких додаткових договорів до нього, що укладені між сторонами та будуть укладені в майбутньому. Згідно з пунктом 5 іпотечного договору на забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором ПАТ «Сеніко» надало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс - 22 цегляні будівлі (літ. «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «З», «К», «Л», «Ж», «М», «Н», «С», «Т», «Ф», «Ш», «О», «П», «Р», «Х», «Щ», «Ч») загальною площею 5765,90 кв. м. Сторони домовились, що загальна вартість предмета іпотеки складає 66 000 000 грн.
      На забезпечення виконання зобов`язань Банку за укладеним із НБУ Кредитним договором між ними також укладено договір застави майнових прав від 12 квітня 2013 року № 01 (далі - Договір застави), предметом застави за яким є майнові права за договорами про надання кредиту, що укладені Банком з фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору.
      Згідно з пунктом 3.4.7 Договору застави Банк у разі дострокового витребування погашення боржниками заборгованості за кредитними договорами (кредиту та процентів за користування ним) зобов`язаний наступного робочого дня з дати зарахування грошових коштів від боржника на рахунок Банку перерахувати отримані грошові кошти на користь НБУ як заставодержателя.
      16 квітня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 29 про початок здійснення процедури ліквідації Банку та призначення уповноваженої особи Фонду з 17 години 30 хвилин 16 квітня 2014 року по 15 квітня 2015 року.
      8 травня 2014 року НБУ звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою № 06-306/8107 про визнання його кредитором Банку, в якій повідомлено, що заборгованість останнього станом на 7 травня 2014 року за Кредитним договором становить 74 939 285, 22 грн, у зв`язку із чим позивач просив врахувати в реєстрі вимог кредиторів Банку вимоги НБУ на вказану суму.
      Уповноваженою особою Фонду подано на затвердження, а виконавчою дирекцією Фонду затверджено результати інвентаризації майна та формування ліквідаційної маси.
      НБУ неодноразово звертався до уповноваженої особи Фонду з вимогами щодо акумуляції та перерахування коштів, отриманих від позичальників Банку, майнові права за якими перебувають у заставі НБУ на забезпечення Кредитного договору, однак у відповідь відповідач лише підтверджував отримання Банком таких коштів, проте не здійснював їх перерахування з посиланням на те, що вимоги НБУ віднесено до сьомої черги вимог кредиторів і що інше заставне майно акціонерів повністю забезпечує погашення заборгованості за стабілізаційним кредитом.
      Крім того, уповноважена особа Фонду як на підставу для неперерахування НБУ коштів, отриманих від позичальників Банку, для позачергового задоволення вимог НБУ посилалася на те, що останній вже звернувся до Господарського суду міста Києва з позовами до ПАТ «Сеніко» та ТОВ «Пріорітет Україна» про звернення стягнення на предмети іпотеки для задоволення вимог за Кредитним договором.
      У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність неперерахування НБУ уповноваженою особою Фонду коштів, отриманих від позичальників Банку, права вимоги за кредитами яких перебувають у заставі НБУ, для позачергового задоволення вимог останнього.
      Суди керувалися тим, що в силу вимог пункту 3 частини другої статті 46 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VI) з дня призначення уповноваженої особи Фонду, тобто з 16 квітня 2014 року, у Банку виник обов`язок у повному обсязі повернути НБУ кошти (та нараховані проценти за користування ними), отримані за Кредитним договором. При цьому частиною п`ятою статті 590 Цивільного кодексу України, як і частиною четвертою статті 20 Закону України «Про заставу» передбачено право НБУ як заставодержателя на власний розсуд обирати черговість та предмет, щодо якого здійснюється звернення стягнення, в тому числі звернути стягнення на всі речі (права) одночасно.
      У свою чергу, Банк якзаставодавець при одержанні від своїх боржників у рахунок виконання зобов`язань грошових сум, які стали предметом застави, зобов`язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави (стаття 52 Закону України «Про заставу»).
      Таким чином, на переконання судів попередніх інстанцій, з огляду на наведені вимоги законодавства, а також згідно з пунктом 2.21 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, уповноважена особа Банку після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна Банку та формування ліквідаційної маси була зобов`язана перераховувати НБУ кошти, що надійшли та надходили на погашення заборгованості за кредитами Банку, майнові права за якими знаходились у заставі НБУ відповідно до Договору застави.
      Не погодившись із такими судовими рішеннями, уповноважена особа Фонду подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці судові рішення, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову та закрити провадження у справі в частині позовних вимог до уповноваженої особи Фонду.
      Касаційна скарга, серед іншого, обґрунтована неможливістю розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства та віднесення її до юрисдикції господарських судів, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу стягнення з одного господарюючого суб`єкта на користь іншого коштів за кредитним договором, забезпеченим договором застави майнових прав.
      Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не подали.
      Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Як установлено матеріалами справи, НБУ звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на зобов`язання уповноваженої особи Фонду перерахувати на користь НБУ кошти для позачергового задоволення кредиторських вимог останнього за договором про надання стабілізаційного кредиту за рахунок заставлених Банком на забезпечення виконання цього договору майнових прав вимоги за кредитами у Банку.
      Обґрунтовуючи подання цього позову до адміністративного суду, НБУ послався на публічно-правовий характер спірних правовідносин з огляду на особливий статус Фонду, який за Законом № 4452-VI є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
      Зазначений Закон встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема: вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      Відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 4452-VI Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за винятком випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.
      Статтею 46 Закону № 4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов`язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду (частина перша).
      З дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав (частина друга).
      За частиною четвертою статті 46 Закону № 4452-VI протягом трьох днів з дня призначення уповноваженої особи Фонду керівники банку (або уповноважена особа, якщо в банку здійснювалася тимчасова адміністрація) забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку уповноваженій особі Фонду.
      Статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
      1) виконує повноваження органів управління банку;
      2) приймає до свого відання майно (кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу та виконує функції з управління та реалізації майна банку;
      3) складає не пізніше ніж через три дні з дня свого призначення перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
      4) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;
      5) у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб;
      6) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю;
      7) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх;
      8) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які підлягають обов`язковому зберіганню;
      9) виконує повноваження, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону;
      10) здійснює відчуження активів і зобов`язань банку в разі, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.
      За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм, на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
      Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб`єкта господарювання - Банку, що ліквідується) та виникли саме з Банком.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені НБУ вимоги випливають із зобов`язань Банку за укладеними між ними договорами.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо права НБУ на позачергове задоволення його кредиторських вимог за договором про надання Банку стабілізаційного кредиту за рахунок заставлених останнім на забезпечення виконання цього договору майнових прав вимоги за кредитами у Банку та щодо обов`язку уповноваженої особи Фонду перерахувати на користь НБУ відповідні кошти не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Такий висновок відповідає висновку, висловленому раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16 відповідно.
      Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувані в цій справі судові рішення ухвалено без дотримання правил предметної юрисдикції.
      За нормами частини третьої статті 3 КАС у чинній редакції провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
      На підставі частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
      Отже, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 рокупідлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
      За змістом частини третьої статті 354 КАС у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
      За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
      Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
      Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат на підставі частини шостої статті 139 КАС не здійснюється.
      Керуючись статтями 238, 239, 341, 345, 349, 354, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Євгенія Вікторовича задовольнити частково.
      2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року скасувати, провадження у справі закрити.
      3. Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 90228192