ANTIRAID

Постановления БП-ВС о неправомерном отказе ФГВФЛ в выплате гарантированной суммы при перечислении вкладчику финансовой помощи до введения ВА

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

м. Київ

Справа N 712/10864/16-а

Провадження N 11-817апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Ключник А.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Музичук Л.В.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської ОлениСтепанівни (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, АТ "Банк "Фінанси та Кредит", Банк відповідно), Фонду про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року (суддя Мар'єнко Л. М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року (судді Перцова Т.С., Жигилій С.П., Дюкарєва С.В.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_5 звернувся з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси і Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду;

- визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року;

- зобов'язати Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси і Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду та Фонд подати до суду звіт про виконання судового рішення у цій адміністративній справі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня набрання ним законної сили.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 7 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, позов задовольнив частково:

- визнав протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язав уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду;

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Зобов'язав уповноважену особу Фонду подати до суду звіт про виконання судового рішення у цій адміністративній справі не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня набрання ним законної сили.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено ознак нікчемності угоди від 23 січня 2015 року між позивачем та АТ "Банк "Фінанси та Кредит", відповідачем не було винесено рішення про визнання правочину неплатоспроможного банку нікчемним із визначенням конкретної підстави, передбаченої частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) та застосування наслідків нікчемності; не надано доказів звернення до суду із позовом про визнання договорів безпроцентної фінансової позики недійсними або обвинувального вироку суду, який набрав законної сили щодо наявності злочинного мотиву дій позивача, а отже, невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду. Таким чином, уповноважена особа Фонду зобов'язана надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду, та зобов'язання Фонду здійснити усі необхідні дії для включення позивача до цього реєстру, суд першої інстанції виходив з їх передчасності та необґрунтованості, оскільки позивача не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, а тому на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, уповноважена особа Фонду звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального правапри визначенні підсудності спору, порушує питання про їх скасування та просить провадження у справі закрити або направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції чи ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги уповноважена особа Фонду зазначає, що фактично цей спір стосується правомірності зарахування банком коштів та правомірності здійснення банком операцій. На думку скаржника, цей спір є цивільно-правовим, що є підставою для закриття провадження у справі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2018 року цю справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки уповноважена особа Фонду оскаржує рішення судів з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

У судовому засіданні представник позивача просила касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій -без змін.

Представник Фонду підтримала вимоги касаційної скарги, посилаючись на викладені у ній мотиви, та просила її задовольнити частково: постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій, 23 січня 2015 року ОСОБА_5 шляхом підписання анкети-заяви акцептував публічну пропозицію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на укладення договору про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України. На підставі зазанченого договору АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкрив позивачу поточний рахунок НОМЕР_2, а також картковий рахунок НОМЕР_1 та оформив платіжну картку до нього.

При цьому на момент укладення правочину з банком та відкриття банківського рахунку ОСОБА_5 працював на посаді генерального директора ТОВ "Лада-Україна".

Упродовж липня 2013 року по грудень 2014 року позивач неодноразово звертався до вищого органу управління ТОВ "Лада-Україна" - загальних зборів учасників, з проханнями про надання йому безпроцентної фінансової допомоги (позики) на поворотній основі з метою вирішення сімейних питань (на оздоровлення дітей та придбання сімейного автомобіля), з огляду на його суттєвий вклад у розвиток господарської діяльності товариства та досягнення значних економічних результатів під його керівництвом.

22 та 26 січня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ "Лада-Україна" із застосуванням методу опитування прийнято рішення про задоволення прохання позивача та надання генеральному директору товариства на поворотній основі безпроцентної позики (поворотної безпроцентної фінансової допомоги) на оздоровлення дітей та вирішення соціально-побутових потреб.

На підставі укладених з ТОВ "Лада-Україна" договорів позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1 та від 26 січня 2015 року N 2 на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у АТ "Банк "Фінанси та Кредит", надійшли грошові кошти у розмірі 230 тис. грн. що підтверджується банківськими виписками від 23 січня та 26 січня 2015 року, а саме:

23 січня 2015 року - 130 тис. грн за договором позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1;

26 січня 2015 року - 100 тис. грн за договором позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 26 січня 2015 року N 2.

Упродовж січня-серпня 2015 року на виконання вимог договору банківського рахунку позивач отримав зі свого рахунку грошові кошти у сумі 24 549,90 грн. що підтверджується банківською випискою за період з 23 січня по 1 вересня 2015 року.

На підставі постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2015 року N 171 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці - з 18 вересня по 17 грудня 2015 року.

Залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн. що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.

На офіційному сайті Банку за посиланням http://www.fcbank.com.ua/ опубліковано оголошення про те, що виплата коштів вкладникам проводиться через банки-агенти. Відповідно до розміщеної на сайті інформації за договорами банківського вкладу та банківського рахунку для вкладників Харківської області виплати здійснювалися через ПАТ КБ "Південний". З цією метою ОСОБА_5 неодноразово звертався до банку-агента - ПАТ КБ "Південний", однак кожного разу його працівники повідомляли про відсутність відомостей щодо позивача на виплату грошових сум.

У зв'язку із цим 17 листопада 2015 року позивач надіслав звернення до уповноваженої особи Фонду з проханням пояснити причини відсутності даних позивача у реєстрах вкладників та вжиття нею необхідних заходів для вирішення зазначеного питання, на яке уповноваженою особою Фонду листом від 23 листопада 2015 року N 3-037310/22638 надано відповідь, що причинами неповернення позивачу грошових коштів, які знаходяться на банківському рахунку НОМЕР_2 в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у межах гарантованої суми, є необхідність здійснення перевірки правових підстав розміщення цих коштів на банківському рахунку позивача.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та призначено уповноваженою особою Фонду Чернявську О.С. строком на два роки - з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року.

З метою з'ясування причин неповернення вкладу, а також з метою включення до переліку осіб, які мають право на відшкодування гарантованих сум, а в подальшому - включення до реєстру вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", позивач звернувся до Фонду із відповідною заявою від 15 січня 2016 року, на яку Фондом надано відповідь листом від 3 лютого 2016 року N 37-036-6307/16.

Зазначеним листом позивачеві рекомендовано звернутися до уповноваженої особи Фонду, а уразі незгоди з рішенням щодо розміру відшкодування у переліку вкладників - оскаржити зазначене рішення до суду.

Не погодившись з бездіяльністю уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом про оскарження такої бездіяльності, зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як про вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, а також про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та зобов'язання другого відповідача включити ОСОБА_5 до вказаного реєстру.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду з посиланням на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

За правилами частин першої та другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Посилання уповноваженої особи Фонду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, є помилковим, і Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону N 2343-XII на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.

Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі N 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 зазначив про те, що уповноваженою особою Фонду його протиправно невключено до переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалось вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частини другої статті 26 Закону N 4452-VI).

Стосовно порядку визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, то відповідно до частини першої статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини другої статті 27Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закон України від 7 грудня 2000 року

N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року N 14 (далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

У пункті 6 розділу III Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.

Підсумовуючи наведене, можна зазначити, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень частиною другою статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.

Вкладником згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

З матеріалів справи вбачається, що позивач укладав з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" договір про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України, а отже в розумінні закону є вкладником.

На підставі укладених з ТОВ "Лада-Україна" договорів позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) від 23 січня 2015 року N 1 та 26 січня 2015 року N 2 на поточний рахунок ОСОБА_5, відкритий у АТ "Банк "Фінанси та Кредит", надійшли грошові кошти у розмірі 230 тис. грн. що підтверджується банківськими виписками від 23 січня та 26 січня 2015 року.

Упродовж січня-серпня 2015 року на виконання вимог договору банківського рахунку позивач отримав зі свого рахунку грошові кошти у сумі 24 549,90 грн. що підтверджується банківською випискою за період з 23 січня по 1 вересня 2015 року.

На підставі постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних" в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2015 року N 171 було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці - з 18 вересня по 17 грудня 2015 року.

Судом встановлено, що залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн. що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.

Отже, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (18 вересня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону N 4452-VI. При цьому, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону N 4452-VI.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли вірного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ "Банк "Фінанси та Кредит", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року, та зобов'язання Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду за зазначеним договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є необґрунтованою та передчасною.

Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскільки ОСОБА_5 не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду юрисдикції адміністративних судів правомірними, а також погоджується із задоволенням вимог щодо визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників та зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Банк Фінанси та Кредит" за рахунок Фонду.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської Олени Степанівни залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич

  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Большая палата согласилась с судами нижестоящих инстанций, которые удовлетворяя частично исковые требования, исходили из того, что ответчиком не доказано, а судом не установлено признаков ничтожности сделки между истцом и АО "Банк" Финансы и Кредит ".

Ответчиком было вынесено решение о признании сделки неплатежеспособного банка ничтожной без определения конкретного основания, предусмотренного частью третьей статьи 38 Закона Украины от 23 февраля 2012 N 4452-VI "О системе гарантирования вкладов физических лиц" и применении последствий ничтожности: не представлено доказательств обращения в суд с иском о признании договоров беспроцентного финансового займа недействительными или обвинительного приговора суда, вступившего в законную силу о наличии преступного мотива действий истца, а следовательно, невключение истца в перечень вкладчиков АО "Банк" Финансы и Кредит ", которые имеют право на возмещение средств по вкладам за счет Фонда, что является противоправным бездействием уполномоченного лица Фонда. Таким образом, уполномоченное лицо Фонда обязано предоставить Фонду дополнительную информацию об истце как вкладчике, который имеет право на возмещение средств по вкладам в АО "Банк" Финансы и Кредит "за счет Фонда.

  • Haha 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ошибка в номере дела

правильный номер 820/1317/16 

а помощники судьи Прокопенко — халтурщики

 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Еще одно подобное постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 грудня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/2211/15

Провадження N 11-888апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича (далі - Фонд; уповноважена особа Фонду; ПАТ "Банк "Київська Русь", Банк відповідно), Фонду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року (судді Саприкіна І.В., Безименна Н.В., Карпушова О.В.),

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, додаткову інформацію про позивача щодо виплати відшкодування у розмірі 190 тис. грн;

- зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію про виплату позивачу відшкодування у сумі 190 тис. грн за рахунок коштів Фонду;

- зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив частково:

- зобов'язав уповноважену особу Фонду включити до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, додаткову інформацію про позивача щодо виплати відшкодування у сумі 190 тис. грн.

- зобов'язав уповноважену особу Фонду надати Фонду додаткову інформацію про виплату ОСОБА_3 відшкодування у сумі 190 тис. грн за рахунок Фонду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що відповідачем не доведено ознак нікчемності угоди між ОСОБА_3 та Банком, передбаченої частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), а отже, невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду. Таким чином, уповноважена особа Фонду зобов'язана надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду, суд апеляційної інстанції виходив з їх передчасності та необґрунтованості, оскільки позивача не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, а тому на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У скарзі просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишивши в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року. Окрім того, у касаційній скарзі уповноважена особа Фонду звертає увагу суду на те, що цей предмет спору щодо визнання дійсності правочину та виконання сторонами правочину своїх договірних зобов'язань має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_3 у запереченнях на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року -без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою 24 липня 2018 року цю справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки уповноважена особа Фонду оскаржує рішення суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій, 16 березня 2015 року між ОСОБА_3 та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України (далі - Асоціація) укладено договір N 44-15/КР, згідно з яким Асоціація зобов'язується надати йому безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позивач - повернути її Асоціації у повному обсязі по закінченню терміну цього договору.

17 березня 2015 року між позивачем і ПАТ "Банк "Київська Русь" був укладений договір про відкриття банківського рахунку N 23808-34, відповідно до умов якого Банк відкриває ОСОБА_3 поточний рахунок N НОМЕР_1 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Того ж дня на рахунок позивача від Асоціації надійшли грошові кошти у сумі 190 тис. грн.

19 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) N 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 19 березня 2015 року прийнято рішення N 61 про запровадження в Банку з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації.

20 березня 2015 року на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) опубліковано оголошення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду в ПАТ "Банк "Київська Русь".

25 червня 2015 року ОСОБА_3, дізнавшись про відсутність його у переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою, у якій просив включити його в реєстр вкладників та повідомити про прийняте рішення.

16 липня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ N 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 липня 2015 року N 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь".

На офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) опубліковано оголошення про те, що з 24 липня 2015 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "Банк "Київська Русь" через установи банків-агентів Фонду.

1 жовтня 2015 року уповноважена особа Фонду листом N 8932/16 повідомила ОСОБА_3 про те, що операцію щодо перерахування 17 березня 2015 року коштів в сумі 190 тис. грн на поточний рахунок позивача на підставі пункту 2 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI визнано сумнівною.

Не погоджуючись із бездіяльністю уповноваженої особи Фонду щодо невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_3 звернувся до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

За правилами частин першої та другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Законом N 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VІФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Нормами статті 27 Закону N 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Саме тому в частині восьмій статті 36 Закону N 4452-VI зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) на банки не поширюється.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного (господарського) судочинства немає.

Зважаючи на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі N 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі N 820/12122/15.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні спору стосовно правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що уповноваженою особою Фонду його протиправно не включено до переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалося вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (частина друга статті 26 Закону N 4452-VI).

Стосовно порядку визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, то відповідно до частини першої статті 27 Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини другої статті 27Закону N 4452-VI уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Пунктами 3-5 розділу III Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року N 14 (далі - Положення), передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

У пункті 6 розділу III Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, передбачає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.

Підсумовуючи наведене, можна зазначити, що уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону N 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування.

Вкладником згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

З матеріалів справи вбачається, що позивач укладав з ПАТ "Банк "Київська Русь" договір про відкриття банківського рахунку, а отже, в розумінні закону є вкладником.

На підставі укладених із Асоціацією договорів позики (безвідсоткової поворотної фінансової допомоги) від 16 березня 2015 року на поточний рахунок ОСОБА_3, відкритий у ПАТ "Банк "Київська Русь", надійшли грошові кошти у розмірі 190 тис. грн. що сторонами не заперечується.

На підставі постанови НБУ від 19 березня 2015 року N 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" в ПАТ "Банк "Київська Русь" рішенням виконавчої дирекції Фонду від цієї ж дати N 61 було запроваджено тимчасову адміністрацію з 20 березня 2015 року.

Отже, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (20 березня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону N 4452-VI. При цьому відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону N 4452-VI.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли правильного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду за договором про відкриття банківського рахунку, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є необґрунтованою та передчасною.

Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскільки ОСОБА_3 не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників.

З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає висновок суду апеляційної інстанції про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правомірним, а також погоджується із задоволенням вимог щодо визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників та зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок Фонду.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

неужели даже Прокопенко начал понимать сущность этой мародёрской конторы ФГВФЛ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
на перший погляд, цю постанову ухвалено на користь позивача, — вкалдника, пограбованого Фондом грабування
 
але це лише на перший погляд
 
насправді, цим судовим рішенням порушене Фондом грабування суб'єктивне право — судом не захищено та не поновлено
 
ця постанова — яскравий приклад так званого "декоративного правосуддя", коли формально рішення ухвалено нібито на користь позивача, однак реальна, практична ефективність такого рішення близька до нуля
 
тобто акт правозастосування формально вчинено, але реального, ефектвиного правозахисту — не відбулось
 
таким чином, ця постанова не відповідає вимогам статті 13 Конвенції
 
дивіться самі:
 
так звані "уповноважені особи" Фонду грабування перебувають з Фондом в трудових відносинах, не мають самостійної процесуальної правоздатності (згідно зі ст.43 КАСУ, ст.16 ЗУ про систему грабування), діють виключно в інтересах Фонду та на виконання волі Фонду
 
дії цих осіб з включення вкладників в якісь "переліки" є лише окремою (і першою) стадією дій самого Фонду з включення цих вкладників до загального реєстру в межах одного й того процесу
 
розділення цього процесу на дві окремі стаді (осьо уповноважана особа вносить в перелік, а осьо Фонд грабування вносить цей перелік в загальний реєстр) — є штучним, надуманим, і спрямованим на перешкоджання захисту прав вкладників від свавілля Фонду грабування, та на уведення Фонду та його працівників від відповідальності за скоєні ними порушення прав вкладників
 
за логікою суддів Великої Палати, вкладнику тепер слід дочекатись поки так звана "уповноважена особа" (працівник Фонду) на виконання цього рішення внесе його в перелік (а це може взяти до 9-10 місяців), аж потім пред'являти новий позов до Фонду грабування про зобов'язання внести цю інформацію в загальний реєстр (і знову сплачувати судовий збір, і знову чекати розгляду в усіх судових інстанціях 2-3 роки)
 
а може потім же подавати та в усіх інстанціях підртимувати позов до бухгалтера Фонду, щоб той вніс платіж до системи? ну а шо, бухгалтер теж працівник Фонду, так само як і "уповноважена особа" перебуває з Фондом в трудових відносинах, і так само діє на виконання делегованих Фондом повноважень, давайте і його визнавати "особою, уповноваженою на виконання делегованих функцій"?
 
коли я кажу, що адмінка це не суд — я маю на увазі саме цю інституціональну неспроможність адміністративних судів до ефективного захисту та поновлення порушеного права
 
установа, яка нездатна ефективно захистити та поновити порушене право — не може називатися судом
 
не обманюйте себе
 
 
"Судом встановлено, що залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_5 у Банку станом на дату введення тимчасової адміністрації склав 205 450,10 грн, що підтверджується банківською випискою від 9 листопада 2015 року.
 
Отже, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації (18 вересня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. При цьому, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
 
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, які дійшли вірного висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення ОСОБА_5 до переліку вкладників АТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду.
 
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо невнесення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду за договором про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України від 23 січня 2015 року, та зобов'язання Фонд здійснити усі необхідні дії для включення ОСОБА_5 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за рахунок Фонду за зазначеним договором, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є необґрунтованою та передчасною.
 
Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскільки ОСОБА_5 не було включено уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, то на момент розгляду справи судом у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників".

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      6 лютого 2019 року 
      м. Київ 
      Справа № 462/2646/17
      Провадження № 11-1272апп18 
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 462/2646/17 за позовом ОСОБА_3 до Управління державної реєстрації Львівської міської ради (далі - Управління державної реєстрації), третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Війтівській» (далі -ОСББ «На Війтівській»), про визнання незаконними дій, скасування державної реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (судді Нос С. П., Курилець А. Р., Хобор Р. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
      - визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію державного реєстратора Управління державної реєстрації Фенчин Віри-Ярини Володимирівни - державну реєстрацію юридичної особи - ОСББ «На Війтівській» в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) про проведення державної реєстрації юридичної особи від 10 червня 2016 року, номер запису 1020000039099;
      - зобов'язати Управління державної реєстрації внести до ЄДР запис щодо скасування проведення державної реєстрації юридичної особи ОСББ «На Війтівській» в ЄДР про проведення державної реєстрації юридичної особи від 10 червня 2016 року, номер запису 1020000039099.
      На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. 10 червня 2016 року державним реєстратором Фенчин В.-Я. В. було здійснено реєстрацію юридичної особи - ОСББ «На Війтівській», яке створено власниками квартир будинків № 2, 4, 6, 8 на АДРЕСА_2 та будинку № АДРЕСА_1, яка не відповідає вимогам закону, оскільки заяву про державну реєстрацію прийнято від сторонньої, неуповноваженої особи, із неповними даними та даними, які суперечать вимогам державної реєстрації юридичної особи.
      Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 13 квітня 2018 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував державну реєстрацію державного реєстратора Управління державної реєстрації ОСББ «На Війтівській» від 10 червня 2016 року, номер запису 1020000039099; у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання Управління державної реєстрації вчинити певні дії відмовив за безпідставністю.
      Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 серпня 2018 року рішення Залізничного районного суду міста Львова від 13 квітня 2018 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). 
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, бо між сторонами виник спір про право цивільне, який має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).
      Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду.
      На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір у цій справі стосується незаконних дій державного реєстратора щодо створення юридичної особи - ОСББ «На Війтівській», а не оспорення порушення її житлових прав, тобто спір про право відсутній, а отже, справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
      У відзиві на касаційну скаргу ОСББ «На Війтівській» зазначає, що позивачкою не надано жодних доказів, що її права як співвласника майна багатоквартирного будинку порушені, з урахуванням того, що позивачка є учасником ОСББ «На Війтівській» та має право брати участь у діяльності ОСББ, та яким чином будуть відновлені її права шляхом скасування державної реєстрації створення юридичної особи. Дії ОСОБА_3 спрямовані на недопущення роботи ОСББ «На Війтівській» та відведення останнім земельної ділянки для обслуговування будинків.
      Управління державної реєстрації у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року - без змін. Теж вважає, що ОСОБА_3 не надала жодних доказів, що її права як співвласника майна багатоквартирного будинку порушені, з урахуванням того, що позивачка є учасником ОСББ «На Війтівській» та має право брати участь у діяльність ОСББ, та яким чином будуть відновлені її права шляхом скасування державної реєстрації створення юридичної особи.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 вересня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 24 жовтня 2018 року - передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини справи.
      10 червня 2016 року державним реєстратором Управління державної реєстрації ФенчинВ.-Я. В. здійснено реєстрацію юридичної особи - ОСББ «На Війтівській», яке створено власниками квартир будинків № 2, 4, 6, 8 на АДРЕСА_2 та будинку № АДРЕСА_1.
      Заяву про державну реєстрацію створення юридичної особи - ОСББ «На Війтівській» подав 10 червня 2016 року заявник - ОСОБА_5
      Однак ОСОБА_5 не є засновником юридичної особи ОСББ «На Війтівській», про що не вказано в поданій заяві, і не є співвласником нерухомого майна багатоквартирних будинків, які ввійшли до складу ОСББ «На Війтівській».
      Не погоджуючись із вказаною реєстрацією та вважаючи порушеними свої права внаслідок здійснення реєстрації юридичної особи - ОСББ «На Війтівській, позивачка звернулася до суду із цим адміністративним позовом.
      Розглядаючи та вирішуючи справу по суті заявлених вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Апеляційний суд закрив провадження у справі виходячи із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки між сторонами виник спір про право цивільне, який має вирішуватись за правилами ЦПК.
      Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи судами, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).
      Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб'єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб'єкта владних повноважень.
      При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб'єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.
      Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      За приписами пункту 3 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      Згідно зі статтею 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
      Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III).
      Статтею 1 цього Закону встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
      Відповідно до статті 4 Закону № 2866-III об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
      Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
      Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
      Як убачається з матеріалів справи та позовних вимог, ОСОБА_3 є мешканцем будинку та власником квартири в будинку, який увійшов до новоствореного та зареєстрованого ОСББ «На Війтівській». При цьому вважає, що державну реєстрацію проводив ОСОБА_5, який не є уповноваженою особою і, на думку позивача, не може бути керівником ОСББ «На Війтівській», а отже, допущено порушення її житлових прав.
      Отже, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_3 - мешканкою будинку, що увійшов до новоствореного та зареєстрованого ОСББ «На Війтівській», яка має право брати участь у його діяльності, та фактичними учасниками зазначеного новоствореного ОСББ і державним реєстратором щодо державної реєстрації юридичної особи - ОСББ «На Війтівській».
      За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо державної реєстрації юридичної особи - ОСББ «На Війтівській», скільки приватного інтересу, а саме права ОСОБА_3 як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на думку ОСОБА_3, державним реєстратором Управління державної реєстрації при реєстрації юридичної особи - ОСББ «На Війтівській».
      Викладені у касаційній скарзідоводи щодо помилковості висновку апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР суб'єктом владних повноважень запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.
      При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
      Велика Палата Верховного Суду постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, заповнюючи цю прогалину закону, зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи )пункт 3 частини першої статті 1 статті 20 ГПК), а тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.
      Отже, цей спір має вирішуватися за правилами ГПК незалежно від суб'єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК)
      Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Статтею 351 КАС визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково дійшов висновку про те, що цей спір має вирішуватися за правилами ЦПК, а тому наявні підстави для зміни постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 рокув її мотивувальній частині з викладених вище підстав.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 рокув частині встановлення предметної юрисдикції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та визначивши право позивача на звернення із цим позовом до суду в порядку господарського судочинства.
      3. У решті судове рішення залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко В.С. Князєв О.Г. Яновська
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80224650
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      13 березня 2019 року
      Київ
      справа №712/8985/17
      адміністративне провадження №К/9901/49333/18
      Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
      судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
      суддів: Олендера І.Я., Гімона М.М., Гриціва М.І., Данилевич Н.А., Ханової Р.Ф., Смоковича М.І.,
      розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №712/8985/17,
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» до Черкаської міської ради про визнання нечинним рішення про встановлення місцевих податків, провадження по якій відкрито
      за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року (постановлену у складі судді Пироженка В.Д.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року (постановлену у складі колегії суддів Сорочка Є.О., Літвіної Н.М., Федотова І.В.)
      ВСТАНОВИВ:
      І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» звернулось до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до Черкаської міської ради, в якому просило визнати нечинним, таким, що не набрало чинності рішення Черкаської міської ради «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» від 22 січня 2015 року №2-672 (далі - Рішення №2-672).
      Позовні вимоги обґрунтовано тим, оскаржене Рішення №2-672 не було опубліковано у встановлений законом спосіб, а тому позивач вважає його таким, що не вступило в законну силу та, як наслідок, є нечинним.
      Короткий зміст рішень судів першої інстанції та апеляційної інстанцій
      Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» до Черкаської міської ради про визнання нечинним, таким, що не набрало чинності рішення Черкаської міської ради від 22 січня 2015 року за №2-672 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» - залишено без розгляду.
      Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року залишено без змін.
      Залишаючи позов без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду, далі -КАС України), суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач, звернувшись у липні 2017 року до суду з позовом про скасування Рішення №2-672, пропустив шестимісячний строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 99 КАС України, без поважних на те причин.
      Визнаючи причини пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач був обізнаний про існування Рішення №2-672 у 2015 році, оскільки саме в цьому періоді його застосовував при самостійному обчисленні, декларуванні і сплаті податків до місцевого бюджету. Крім того, суди дійшли висновку про те, що обставини належного чи неналежного оприлюднення оскаржуваного рішення міської ради не впливають на факт обізнаності позивача про це рішення.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» звернулось з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), частини п'ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 99, частини третьої статті 171, частини першої статті 223 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      Зокрема, вказує на те, що шестимісячний строк звернення до суду ним не пропущений, оскільки лише з моменту офіційного опублікування акта органу місцевого самоврядування, особа, права якої порушені таким актом, має реальну можливість дізнатися про його зміст, а тому саме з цього моменту починається відраховуватись строк звернення з позовом до суду. Позивач зазначив, що опублікування Рішення №2-672 в Інформаційному віснику Черкаської міської ради «Місто» не може вважатись офіційним оприлюдненням, оскільки вказаний випуск друкованого засобу масової інформації не містить публікації додатків до рішення, зокрема Додатку 1. Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, в якому встановлено ставку податку.
      Відзив на касаційну скаргу Черкаська міська рада не надіслала, що не заважає подальшому розгляду справи.
      ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
      Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2018 року прийнято до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду.
      ІIІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
      Судами попередніх інстанцій встановлено, що Черкаською міською радою прийнято Рішення №2-672, яке опубліковане 02 лютого 2015 року у Інформаційному віснику Черкаської міської ради №1, яке належить Комунальному підприємству «Муніципальне інформаційне агенство «Черкаси» Черкаської міської ради.
      Позивач протягом 2015 року самостійно обчислював, декларував та сплачував податок, який відповідач встановив оскарженим Рішенням №2-672.
      25 травня 2017 року позивач направив до відповідача запит на отримання публічної інформації, в якому просив надати інформацію про таке: « 1. Де та у який спосіб було оприлюднено Рішення?; 2. Чи було Рішення офіційно опубліковано у друкованому засобі масової інформації?; 3. Чи є у Черкаської міської ради комунальний друкований засіб масової інформації?; Чи укладено Черкаською міською радою угоди (угоду) із будь-якими засобами масової інформації щодо офіційного опублікування рішень Черкаської міської ради?».
      Відповідач листом від 09 травня 2017 року №7671-01-9 надав відповіді на поставлені позивачем у запиті запитання.
      Не погоджуючись з Рішенням №2-672, позивач у липні 2017 року звернувся до суду з цим позовом. При цьому, позивач наголошує на тому, що дізнався про порушення своїх прав оскаржуваним Рішенням №2-672 лише після отримання листа Черкаської міської ради від 29 травня 2017 року.
      IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Суд виходить з таких міркувань.
      Суд касаційної інстанції наголошує на том, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      Статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
      Пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
      Згідно частини п'ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
      Відповідно до статті 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
      Особливості оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів місцевого самоврядування передбачені статтею 171 КАС України. Правила цієї статті не містять спеціальних вимог до строку звернення до адміністративного суду з позовами, предметом оскарження яких є нормативно-правові акти.
      Згідно частини першої, другої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
      Таким чином, законодавець встановлює строк звернення до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася або мала б дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
      Перевіряючи обґрунтованість висновку судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, Суд враховує сутність і ознаки нормативно-правового акту.
      Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки:
      - приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою;
      - містить загальнообов'язкові правила поведінки, легітимізовані людьми;
      - розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.
      Згідно частини першої статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.
      Прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту про встановлення місцевих податків чи зборів визначає передумови виникнення у платника податків податкового обов'язку за відповідним податком чи збором, який полягає у його обчисленні, декларуванні та/або сплаті в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України.
      Тому, звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб'єктивних прав, свобод, інтересу.
      Конституційний Суд України у рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
      Суд зазначає, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб'єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.
      Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.
      Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги таке:
      - багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту;
      - дійсність факту перебування суб'єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом;
      - дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
      - чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача);
      - чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду;
      - коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула?
      З урахуванням вищезазначеного, можна зробити висновок, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.
      Зважаючи на наведений аналіз норм права та фактичних обставин адміністративної справи, змісту правового регулювання, Суд робить висновок про порушення норм процесуального права при постановлені ухвали Соснівським районним судом м. Черкаси та прийнятті постанови Київським апеляційним адміністративним судом.
      За правилами частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      За таких обставин Суд робить висновок, що оскаржені ухвала Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року мають бути скасовані з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
      ПОСТАНОВИВ:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаська будівельно-торгова компанія» - задовольнити.
      2. Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року й постанову Київського апеляційного адміністративного суду 28 березня 2018 року у адміністративній справі №712/8985/17 - скасувати.
      3. Справу направити на продовження розгляду до Соснівського районного суду м. Черкаси.
      4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
      Суддя-доповідач В.М.Бевзенко
      Судді І.Я.Олендер
      М.М.Гімон
      М.І.Гриців
      Н.А.Данилевич
      Р.Ф.Ханова
      М.І.Смокович
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80457637
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 761/32696/13-ц
      Провадження N 14-606цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" Венської О.О. на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року в складі судді Гриньковської Н.Ю. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів Рубан С.М., Желепи О.В., Іванченка М.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" про визнання майнових прав на об'єкт інвестування,
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД"), який в подальшом уточнив, про визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
      ОСОБА_4 зазначив, що 21 липня 2003 року між ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" та ОСОБА_5 було укладено договір N 1594/322-64 (р) про спільну діяльність по дольовій участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку та низку додаткових угод до нього, відповідно до умов яких ОСОБА_5 зобов'язався в якості внеску у спільну діяльність по дольовій участі у будівництві, внести грошовий внесок у розмірі в еквіваленті 179 тис. 411 доларів США 16 центів в національній валюті України по курсу Національного банку України, а ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", в свою чергу, зобов'язалося завершити будівництво багатоквартирного будинку відповідно до проекту та вимог державних будівельних норм та передати ОСОБА_5 в натурі 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4 секційний будинок), та паркомісце НОМЕР_1 у другій черзі будівництва, блок "В", на другому поверсі вказаного комплексу. Строк закінчення будівництва та введення об'єкта будівництва в експлуатацію згідно з умовами договору було встановлено IV квартал 2009 року. ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором зі сплати пайових внесків виконав у повному обсязі.
      ОСОБА_4 зазначив, що 29 серпня 2013 року між відповідачем та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду про розірвання договору N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року про спільну діяльність по дольовій участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку, згідно з умовами якої ОСОБА_5 передав раніше внесений пай за договором у розмірі 179 тис. 411 доларів США 16 центів в якості паю за договором N 0326/322-405 від 02 вересня 2013 року та всі права на оформлення права власності на 4-х кімнатну квартиру НОМЕР_3 на 9-му поверсі - позивачу ОСОБА_4, а 02 вересня 2013 року між позивачем та ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" було укладено договір 0326/322-405 про пайову участь у будівництві, згідно з умовами якого 179 тис. 411 доларів США 16 центів зараховано як перший внесок за договором на підставі додаткової угоди від 29 серпня 2013 року до договору N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року.
      Посилаючись на те, що до узгодженої сторонами дати відповідач не ввів будинок в експлуатацію, чим порушив права позивача як інвестора за договором, в частині передачі у власність зазначеної квартири та паркомісця та позбавляє його права вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, позивач просив визнати за ним майнові права на 4-х кімнатну квартиру НОМЕР_3, загальною площею 175,3 кв. м, яка буде знаходитись на 9-му поверсі будинку N АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок)" та паркомісце НОМЕР_1 у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1
      Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об'єкт інвестування - 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 в "Житлово-громадському комплексі по АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок)". Визнано за ОСОБА_4 майнові права на об'єкт інвестування - паркомісце НОМЕР_1 у другій черзі будівництва, блок "В", комплексу на АДРЕСА_1 на другому поверсі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що до завершення будівництва об'єкта нерухомості та введення його в експлуатацію позивачу як інвестору належать майнові права на цей об'єкт, а тому, враховуючи, що відповідачем не виконуються належним чином взяті на себе зобов'язання, будинок АДРЕСА_1 не введено в експлуатацію, суд дійшов висновку про визнання за позивачем майнових прав на вищевказані спірні об'єкти.
      У березні 2017 року до суду з апеляційною скаргою звернувся ліквідатор ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" Венська О.О.
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу відхилено, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року залишено без змін.
      Відхиляючи наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що цей спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства (за твердженням скаржника ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство відносно ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД"), апеляційний суд виходив з того, що заявник копії відповідного рішення суду не надав, а в постанові Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року про визнання банкрутом боржника - ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", якою було призначено ліквідатором Венську О.О., відомості про порушення стосовно боржника в 2012 році справи про банкрутство не зазначені, процедура визнання його банкрутом та початок ліквідації провадилися в загальному порядку.
      Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правельність ухваленого судом рішення.
      У липні 2017 року ліквідатор ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" Венська О.О. подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не дотрималися норм процесуального права в частині юрисдикції розгляду справи, оскільки Господарський суд Автономної Республіки Крим 16 липня 2012 року порушив справу N 5002-4/2325/2012 про банкрутство відносно ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", відповідну ухвалу розміщено на офіційному сайті "Судова влада України" в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому справа за позовом ОСОБА_4 відноситься до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У червні 2018 року справу отримаво Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року призначено справу до судового розгляду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 28 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Суди встановили, що 21 липня 2003 року між ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" та ОСОБА_5 було укладено договір N 1594/322-64 (р) про спільну діяльність по дольовій участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку (далі -договір про спільну діяльність).
      Відповідно до умов пункту 3.1 цього договору ОСОБА_5 зобов'язався в якості внеску у спільну діяльність по дольовій участі у будівництві внести грошовий внесок у розмірі в еквіваленті 182 тис. 661 долар США в національній валюті України по курсу Національного банку України (далі - НБУ) на момент оплати поетапно у строк до 10 березня 2005 року.
      Відповідно до пунктів 3.2-3.4 договору про спільну діяльність, відповідач зобов'язався завершити будівництво багатоквартирного будинку, відповідно до проекту й вимог будівельних норм та передати пайщику в натурі 4-х кімнатну квартиру НОМЕР_2 на 9-му поверсі, проектною площею 164,56 кв. м у строк - І квартал 2005 року.
      Згідно з умовами додаткової угоди N 1 від 15 квітня 2004 року до договору про спільну діяльність, сторони доповнили пункт 3.2 в частині встановлення зобов'язання відповідача надати пайщику одне місце паркінгу у другій черзі будівництва комплексу по АДРЕСА_1 вартістю, що діє на момент продажу, але не більше ніж 15 тис. доларів США.
      Додатковою угодою N 2 від 20 квітня 2005 року до договору про спільну діяльність сторони доповнили пункт 3.2, вказавши, що відповідач надає пайщику одне місце паркінгу у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1 у строк - IV квартал 2007 року.
      Згідно з положеннями додаткової угоди N 3 від 17 березня 2009 року до договору про спільну діяльність, сторони узгодили зміну: розміру внеску за договором, сума якого на дату укладення договору складає еквівалент 179 тис. 403 долари США 50 центів, в гривні по офіційному курсу НБУ на момент сплати; будівельного номеру квартири з НОМЕР_2 на НОМЕР_3, проектної площі квартири з 164,56 кв. м на 162,50 кв. м; строку закінчення будівництва та введення об'єкту в експлуатацію - IV квартал 2009 року.
      Відповідно до додаткової угоди N 4 від 05 квітня 2012 року до договору про спільну діяльність змінено проектну площу квартири з 162,50 кв. м на 175,30 кв. м
      Додатковою угодою N 5 від 06 квітня 2012 року до договору про спільну діяльність встановлено назву об'єкту будівництва "Житлово-громадський комплекс по АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, IV секційний будинок)".
      Суди встановили та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 зобов'язання за договором про спільну діяльність зі сплати пайових внесків виконав у повному обсязі, що підтверджується копіями квитанцій про сплату пайових внесків (т. 1, а. с. 23-27).
      У подальшому згідно з додатковою угодою від 29 серпня 2013 року до договору про спільну діяльність, сторони дійшли згоди про розірвання договору про спільну діяльність по дольовій участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року та встановили, що раніше внесений пай за договором про спільну діяльність в розмірі еквівалентному 179 тис. 411 доларів США 16 центів, передається як пай ОСОБА_4, проти чого не заперечував ОСОБА_5
      02 вересня 2013 року між ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" та ОСОБА_4 було укладено договір N 0326/322-405 пайової участі у будівництві, відповідно до пункту 1.1 якого учасники цього договору зобов'язалися спільно діяти для досягнення загальної мети, а саме: отримання правовстановлюючих документів, проектування, будівництво та введення в експлуатацію житлово-громадського комплексу по АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4-секційний будинок).
      03 вересня 2013 року на виконання умов додаткової угоди від 29 серпня 2013 року до договору про спільну діяльність між ОСОБА_6, яка діяла в інтересах ОСОБА_5, та позивачем було складено та підписано акт прийому-передачі оригіналів документів, а саме: договору про спільну діяльність N 1594/322-64 (р) від 21 липня 2003 року з додатковими угодами до нього; технічного паспорта Київського БТІ на квартиру НОМЕР_3 у будинку НОМЕР_4, виготовленого станом на 31 серпня 2011 року (інвентаризаційна справа N 44237); квитанції до приходно-касових ордерів в кількості 15 штук на суму 954 тис. 856 грн 60 коп. (а. с. 28).
      Відповідно до положень пункту 3.1 договору пайової участі пай у загальній сумі, еквівалентній 179 тис. 411 доларів США 16 центів, в гривнях за офіційним курсом НБУ на момент зарахування враховується як пайовий внесок за даним договором на підставі додаткової угоди від 29 серпня 2013 року до договору про спільну діяльність від 21 липня 2003 року, укладеного ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" з ОСОБА_5
      Згідно з підпунктом 3.6.1 договору пайової участі, пайщику по завершенню будівництва об'єкта із створеної учасниками спільної дольової власності, виділяється його дол. в натурі у вигляді 4-х кімнатної квартири НОМЕР_3 на 9-му поверсі, загальною площею 175,3 кв. м, а також одне місце паркінга в даному об'єкті N 16 та одне місце паркінга у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1 НОМЕР_1 на другому поверсі.
      Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон N 1560-XII).
      Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону N 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів.
      Згідно зі статею 4 Закону N 1560-XII об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь яке майно, а також майнові права.
      Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
      Згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
      За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
      Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
      Судами встановлено, що ОСОБА_4 виконав свої зобов'язання сторони за договором N 0326/322-405 пайової участі у будівництві в повному обсязі, сплатив пайові внески та додаткові внески у визначених договорами сумах, у зв'язку з чим, за умовами договору, набув майнових прав щодо "долі пайщика", зокрема, права на отримання в подальшому у спіної квартири та двох місць для паркування.
      ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", в якості свого вкладу за договором пайової участі у будівництві, прийняло на себе зобов'язання завершити будівництво вищевказаного будинку, з подальшим виділенням пайщику його дол. в натурі.
      Вказаним договором також встановлювалися строки виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
      Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
      Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Отже, висновки судів про те, що до завершення будівництва об'єкту нерухомості, а саме 4-кімнатної квартири АДРЕСА_1 (1 черга будівництва, 4- секційний будинок), а також місця паркінгу у другій черзі будівництва блок "В" комплексу по АДРЕСА_1 на другому поверсі і введення їх в експлуатацію, позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт, є правильними.
      Встановивши під час розгляду справи, що відповідачем не виконувалися належним чином взяті на себе зобов'язання, а також, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 на той час не було введено в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем майнових прав на вищевказані спірні об'єкти.
      Доводи касаційної скарги про те, що вказаний спір повинен розглядатися господарським судом, оскільки ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство відносно ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", не заслуговують на увагу, оскільки в постанові Господарського суду Київської області від 04 серпня 2016 року про визнання банкрутом боржника "ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД", відомості щодо порушеної щодо боржника в 2012 році справи про банкрутство не зазначені, процедура визнання його банкрутом та початок ліквідації провадилися в загальному порядку Господарським судом Київської області вже після розгляду справи судом першої інстанції. Недоведеність факту порушення провадження у справі про банкрутство Господарським судом Автономної Республіки Крим 16 липня 2012 року встановлено апеляційним судом; ця обставина не може бути переоцінена в межах касаційного провадження.
      Доводи касаційної скарги, що судом не в повному обсязі встановлено та з'ясовано обставини спірних правовідносин за договорами про пайову участь спростовуються матеріалами справи.
      Щодо решти доводів касаційної скарги, зокрема, що на час звернення до суду першої інстанції з позовом у грудні 2013 року відповідач не порушив жодного права позивача, оскільки відповідно до пункту 1.2 договору про пайову участь у будівництві визначено та узгоджено сторонами строк виконання зобов'язань до 30 червня 2014 року, то судами ці доводи обгрунтовано не взяті до уваги, оскільки встановлено наступне.
      Об'єкт будівництва по АДРЕСА_1, в м. Києві ТОВ "Фірма "Консоль ЛТД" не завершила, наприкінці 2012 року будівництво припинила. Воно було закінчене за ініціативою інвесторів зазначеного будинку за їх особисті додаткові кошти.
      Апеляційним судом встановлено, що на час розгляду справи на спірний об'єкт будівництва Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єкта: житлово-громадського комплексу на АДРЕСА_1 (І черга будівництва,4-секційний будинок) (т. 1, а. с. 82).
      Також, судом встановлено, що ОСОБА_4 оформив право власності на квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 16 квітня 2015 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтвом про право власності на машиномісце.
      Згідно Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Христов проти України" (рішення від 19 лютого 2009 року, заява N 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
      В даному випадку, скаржник звернувся до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, ухвалене близько чотирьох років тому.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" Венської Оксани Олександрівни залишити без задоволення.
      Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 червня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко