Решение Голосеевского райсуда о признании недействительным договора ипотеки с Ощадбанком

[ANTIRAID]

№ 2-4936/11

РІШЕННЯ
іменем України

21.11.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Сеніна В.Ю.
при секретарі Распутній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

в с т а н о в и в:

у серпні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус КМНО ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 (далі –позивач-1) та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017.

В забезпечення виконання зобов’язань позивача-1 за кредитним договором, 24.05.2007 між відповідачем та ОСОБА_2 (далі –позивач-2) було укладено договір іпотеки № 921 за умовами якого вона передала відповідачу в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, а умови кредитного договору є несправедливими, оскільки курс іноземної валюти підвищився, а отже значно зросла і сума боргу, а також на те, що договір іпотеки є несправедливим по відношенню до ОСОБА_2, оскільки при його укладанні останній не було надано необхідної, доступної та достовірної інформації щодо виконання його умов та передбачуваних наслідків, просять визнати недійсними кредитний договір, договір іпотеки та зобов’язати приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон запис про іпотеку, зазначену вище квартиру.

В судовому засіданні представники позивачів –ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Будучи присутнім в минулих судових засіданнях проти позову заперечував, посилаючись на наявні у справі письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу-1 кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, на відсутність якої посилається позивач, то якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, а отже вимога про визнання кредитного договору є необґрунтованою та задоволенню не підлагає.

Доводи позивачів про те, що ОСОБА_1 не міг передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства, а відтак не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти –гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач-1 повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

Щодо визнання недійсним договору іпотеки, суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі –Закон) у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Пленум Верховного Суду України у п. 7 своєї постанови № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначив, що вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності.

Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов'язання продавців, виготівників, виконавців.

Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними.

Пунктом 4 статті 1 Закону передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Як зазначив відповідач у своїх запереченнях, ОСОБА_1 особисто надав до банку всі документи щодо поручителя –ОСОБА_2, а отже остання була позбавлена можливості прийняття самостійного рішення під час вибору послуги. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що враховуючи похилий вік ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач забезпечив їй можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійного рішення при вирішенні питання щодо укладання договору іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечним боргом є основне зобов’язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним Законом визначено як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, пов’язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов’язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов’язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця.

На момент розгляду справи відповідач не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена та надана позивачам.

Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов’язковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, за вказаних вище обставин суд вважає, що при укладанні договору іпотеки зазначені вище вимоги законодавства дотримано не було, а тому іпотечний договір слід визнати недійсним.

Оскільки суд визнає недійсним іпотечний договір, то є обґрунтованою та підлягає задоволенню вимога про зобов’язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон відомості про іпотеку.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 192, 203, 215, 524, 533, 1054 ЦК України та ст.ст. 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати недійсним іпотечний договір від 24 травня 2007 року № 921, укладений між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», в особі Шевченківського відділення № 5441, та ОСОБА_2.

Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 у м. Києві.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»на користь ОСОБА_2 8 гривень 50 коп. судового збору та 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19928472

[Siringa]

Ого... Даже так... а банк аппеляцию подавал?

[alexburko]

Апеляция срежет...

[Кошка]

У меня на мое встречное заявление судья решил:

Частиною другою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що регулює права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, передбачається і встанолвюється обов»язок для кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту надати споживачу у письмовій формі розгорнуту інформацівю згідно встановленого переліку про умови кредитування . У разі ненадання такої інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Але зазначена норма почала діяти в редакції Закону України №3161-IVвід 1 грудня 2005 року «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», яким була прийнята нова редакція цього Закону. До того часу, тобто на момент укладання між позивачкою ОСОБА_1В та Ощадбанком оспорюваного договору кредитування та іпотечного договору вказана норма не була прийнята і не діяла. Таким чином, позовні вимоги про визнання правочину недійсним, а саме кредитного договору №294 від 18 липня 2005 року з підстав не надання позичальником перед укладанням договору письмової розгорнутої інформації щодо умов кредитування, що передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», є небгрунтованими.

если закон был принят после совершения сделки, он может быть применен к указанной сделки? (кредитный договор был заключен в июле 2005г, а закон про права потребителей принят в декабре 2005 года)

[Гранд Иншур]

У меня на мое встречное заявление судья решил:

Частиною другою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що регулює права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, передбачається і встанолвюється обов»язок для кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту надати споживачу у письмовій формі розгорнуту інформацівю згідно встановленого переліку про умови кредитування . У разі ненадання такої інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Але зазначена норма почала діяти в редакції Закону України №3161-IVвід 1 грудня 2005 року «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», яким була прийнята нова редакція цього Закону. До того часу, тобто на момент укладання між позивачкою ОСОБА_1В та Ощадбанком оспорюваного договору кредитування та іпотечного договору вказана норма не була прийнята і не діяла. Таким чином, позовні вимоги про визнання правочину недійсним, а саме кредитного договору №294 від 18 липня 2005 року з підстав не надання позичальником перед укладанням договору письмової розгорнутої інформації щодо умов кредитування, що передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», є небгрунтованими.

если закон был принят после совершения сделки, он может быть применен к указанной сделки? (кредитный договор был заключен в июле 2005г, а закон про права потребителей принят в декабре 2005 года)

Боюсь, что судья написал правильно. ИМХО.

[у.zaporozhskiy]

Апеляция срежет...

Почему вы так считаете?

В целом хорошее решение, единственное не раскрыто, почему суд считает данный договор недействительным в связи с не предоставлением данной информации?

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

...

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Волевиявлення учасника не було вільним, поэтому нужно подбить

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки

1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Под это суд пытался подбить?

суд умалчивает.

[Кошка]

Посмотрела на дату принятия закона (2003г) все поняла, мне почему-то прочиталось, что в выше приведенном решении кредитный договор был заключен ранее принятого закона. Поэтому мой вопрос не совсем по теме. Но все равно спасибо за ответ.

Непонимаю, почему пользуются и везде слышно про статью 11 Закона о правах потребителя, а эту статью, что ее применили для защиты я увидела впервые и про нее ничего не слышно, я бы свое время этой статьей воспользовалась, если бы знала.

[alexburko]

Почему вы так считаете?

Из практики, из реального положения: я выиграл дело в первой инстанции, но вот апелляция... Заседание переносится уже третий раз, продолжается "судебное следствие", хотя по сути банк возразить не может ни-че-го, а пропустить решение судьи боятся так, что аж... болеют. (перенесли заседание на конец года, "судья-докладчик - на больничном", хотя судья разгуливает себе в мантии по апелляции, румянец - очень даже здоровый...)

А мотивировка данного дела однозначностью и неопровержимостью не впечатляет. Посему...

[Йивгеней]

Да, Алекс, неугодные решения они ооочень не любят "пропускать"...Стопорят их всеми силами.

Вот интересно было бы в КСУ поднять вопрос по ст.99.

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

[Abadonna]

Да, Алекс, неугодные решения они ооочень не любят "пропускать"...Стопорят их всеми силами.

Вот интересно было бы в КСУ поднять вопрос по ст.99.

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Хорошее предложение, интересно посмотреть на реакцию судей если КС вновь поддержит заёмщиков.

[nameless]

Так уже ж есть постановы веховной рады о том, что НБУ профукал стабильность, и виноватый в этом.

А толку?

[у.zaporozhskiy]

Из практики, из реального положения: я выиграл дело в первой инстанции, но вот апелляция... Заседание переносится уже третий раз, продолжается "судебное следствие", хотя по сути банк возразить не может ни-че-го, а пропустить решение судьи боятся так, что аж... болеют. (перенесли заседание на конец года, "судья-докладчик - на больничном", хотя судья разгуливает себе в мантии по апелляции, румянец - очень даже здоровый...)

А мотивировка данного дела однозначностью и неопровержимостью не впечатляет. Посему...

Алекс дайте ссылку на Ваше решение первой инстанции.

Заседание уже было?

[alexburko]

Алекс дайте ссылку на Ваше решение первой инстанции.

Заседание уже было?

В апелляции? Целых три...

В четверг, надеюсь, последнее... В четверг и выложу.