Постановление ВСУ по пересмотру о признании исполнительной надписи в пользу Правекс-банка не подлежащей исполнеию

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

4 березня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,-

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року, 

 

в с т а н о в и л а:

 

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» (далі – ПАТ КБ «Правекс – Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

 

Зазначала, що 19 вересня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Правекс – Банк» (далі - АКБ «Правекс – Банк») і нею був укладений кредитний договір у розмірі 167 800 доларів США на строк до 19 вересня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ними також було укладено 19 вересня 2008 року іпотечний договір, згідно з яким вона передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

 

ПАТ КБ «Правекс – Банк» є правонаступником АКБ «Правекс-Банк».

 

24 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за заявою АКБ «Правекс-Банк» було вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири, надано право ПАТ КБ «Правекс-Банк» задовольнити свої вимоги, за період з 1 грудня 2008 року до 24 березня 2010 року в розмірі 205 448 доларів США, що складаються із заборгованості за кредитом, процентів та пені за несвоєчасну сплату кредиту й процентів.

 

ОСОБА_1 просила суд визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, і скасувати його, оскільки вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме: пунктів 283, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 3 березня 2004 року за № 283/8882, (далі – Інструкція), у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, статті 35 Закону України «Про іпотеку»; статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат».

 

Зокрема, посилалась на те, що жодних вимог про усунення нею порушень і про намір вчинити певні дії, як того вимагає стаття 35 Закону України «Про іпотеку» та пункт 283 Інструкції, від іпотекодержателя вона не отримувала. Крім того, указана у виконавчому написі сума явно перевищує фактичний розмір заборгованості перед банком, спір щодо розміру заборгованості перебував на розгляді в суді.

 

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано виконавчий напис від 24 березня 2010 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_1) таким, що не підлягає виконанню. 

 

Додатковим рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 травня 2014 року стягнуто солідарно з ПАТ КБ «Правекс-Банк» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 114 грн 70 коп., а саме по 57 грн 35 коп. з кожного. 

 

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2014 року залишено без змін. 

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій і залишення без змін рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», яка регулює підстави вчинення виконачих написів нотаріусами.

 

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та від 26 листопада 2014 року.

 

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 вересня 2008 року між АКБ «Правекс – Банк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір НОМЕР_2 у розмірі 167 800 доларів США на строк до 19 вересня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання 19 вересня 2008 року між ними також було укладено іпотечний договір НОМЕР_2, згідно з яким позивачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

 

У зв’язку з порушенням ОСОБА_1 умов договору у вересні 2009 року ПАТ КБ «Правекс – Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Справа перебувала в провадженні суду. Проте 24 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за заявою АКБ «Правекс – Банк» було вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року належить на праві власності ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири, надано право ПАТ КБ «Правекс-Банк» задовольнити свої вимоги, що за період з 1 грудня 2008 року до 24 березня 2010 року склали 20 5448 доларів США, заборгованості за кредитом, процентів та пені за несвоєчасне сплату кредиту й за несвоєчасну сплату процентів (а.с. 6). 

 

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року позов ПАТ КБ «Правекс – Банк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 180 633 доларів США кредитної заборгованості на користь ПАТ КБ «Правекс – Банк» (а.с. 61).

 

Задовольняючи позов в справі, яка переглядається, суд виходив з того, що на момент вчинення виконавчого напису між ОСОБА_1 і банком існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, який перебував на розгляді в суді.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові. апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачка отримала вимогу про необхідність погашення боргу, яку протягом тридцяти днів не виконала, а нотаріусу були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому він правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки.

 

Посилання ж ОСОБА_1 на те, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса борг був іншим, ніж зазначено в ньому, є безпідставним, оскільки правовідносини за договором припинені не були, тому заборгованість може змінюватись.

 

Разом із тим у інших справах, що виникли з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, судом, на відміну від справи, яка переглядається, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та від 26 листопада 2014 року, містяться висновки про те, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса існував судовий спір з приводу стягнення заборгованості, що не свідчить про безспірність суми заборгованості для виконавчого напису. 

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 88 Закону України «Про нотаріат».

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

 

Згідно з пунктом 283 Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.

 

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

 

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

 

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. В результаті сума заборгованості за період з 1 січня 2009 року по 3 вересня 2009 року стягнута з ОСОБА_1 двічі. 

 

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частини першої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва 

Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк 

Ю.Л. Сенін

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015 року у справі № 6-27цс15

 

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

 

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання.

 

Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F5BE89CF2D371D59C2257E0600306687

[ais]

Попадает ли под такую правовою позицию ВСУ случай когда:

1. дата позовной заявы Кредитора про стягнення заборгованості (в т.ч. дата документа расчета долга) раньше даты ВН.

2. дата ухвали про 1-е засідання по такой заяві позже даты ВН.

[ШВЕЙК]

Рік назад по першій інстанції  ст.230 ЦК задоволено-по другій відмовленю, а ВССУ не прийняв до розгляду. ЧИ БУДУДЬ ЗМІНИ ТЕПЕР ПО ПРИВАТБАНКУ???

[batyshka]

Попадает ли под такую правовою позицию ВСУ случай когда:

1. дата позовной заявы Кредитора про стягнення заборгованості (в т.ч. дата документа расчета долга) раньше даты ВН.

2. дата ухвали про 1-е засідання по такой заяві позже даты ВН.

На мою думку, саме подання до суду позову, вже є спором.