Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности взыскания с поручителей солидарно и правомерности нарушения зак-ва о защите прав потребителей

ANTIRAID · November 28, 2015

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 – про визнання договорів недійсними за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року,

встановила:

У червні 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 22 листопада 2007 року закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), уклало з ОСОБА_1 кредитний договір на придбання нерухомого майна в сумі 500 тис. доларів США зі строком повернення кредиту до 24 листопада 2031 року. Кредит надавався шляхом відкриття поточного рахунку на ім’я ОСОБА_1 зі сплатою процентів, розмір яких складається з фіксованого відсотка 3,99 % річних + FIDR (ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, яка залежно від зміни вартості кредитних ресурсів банку може ним змінюватися).

Позивачі зазначали, що умови договору (пункт 1.11.1 частини 2) суперечать вимогам законодавства, оскільки передбачено сплату суми кредиту та процентів у валюті кредиту – доларах США. Крім того, в договорі відсутня дата видачі кредитних коштів; неоднозначно та нечітко визначено розмір процентної ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка – 3, 99 % річних з невизначеним FIDR не відповідає розрахункам, зазначеним в графіку платежів, та є завищеним; у договорі немає його сукупної вартості та розміру фактичного подорожчання кредиту. Позивачі вказували, що сторони фактично не досягли згоди з усіх істотних умов договору та заперечували отримання ними траншу в розмірі 24 тис. 461 долар США 7 центів чи в іншій сумі за додатковою угодою від 15 червня 2009 року.

У зв’язку із цим позивачі просили суд визнати недійсними кредитний договір від 22 листопада 2007 року, додатковий договір від 6 січня 2009 року й додатковий договір від 15 червня 2009 року, укладені ЗАТ «ОТП Банк» з ОСОБА_1, та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки від 22 листопада 2007 року, укладений ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 22 листопада 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна – жилого будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею S_1, на якій розміщений цей жилий будинок. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також просили визнати недійсними договори поруки від 22 листопада 2007 року, укладені ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 й ОСОБА_3.

У червні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову ПАТ «ОТП Банк» посилалося на те, що 22 листопада 2007 року останнє уклало з ОСОБА_1, кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 500 тис. доларів США, який зобов’язувався повернути зі сплатою процентів за його користування за встановленою плаваючою процентною ставкою 4,99 % річних + FIDR у строк до 24 листопада 2031 року. Факт отримання кредиту підтверджується меморіальним ордером від 22 листопада 2007 року.

Для забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором ПАТ «ОТП Банк» 22 листопада 2007 року уклало окремі договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, відповідно до умов яких кожен з них зобов’язувався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором. У зв’язку з невиконанням відповідачами зобов’язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилась заборгованість у сумі 9 млн 560 тис. 12 грн 59 коп, з яких: сума основного боргу – 501 тис. 891 доларів США 50 центів, що за курсом Національного банку України (далі –НБУ) станом на 3 квітня 2014 року становило 6 млн 308 тис. 324 грн 46 коп.; проценти за користування кредитом – 258 тис. 704 долари США 93 центи, що за курсом НБУ становило 3 млн 251 тис. 688 грн 14 коп., які ПАТ «ОТП Банк» просило стягнути з відповідачів.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 1 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними: кредитний договір від 22 листопада 2007 року, додаткові договори до кредитного договору від 6 січня та 15 червня 2009 року, укладені ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк»; договір іпотеки від 22 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк»; договір поруки від 22 листопада 2007 року, укладений ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк»; договір поруки від 22 листопада 2007 року, укладений ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк». Зобов’язано приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження жилого будинку і земельної ділянки площею S_1, що розташовані АДРЕСА_1. Зустрічний позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» 277 тис. 188 доларів 9 центів США, що за курсом НБУ становило 3 млн 266 тис. 809 грн 20 коп. У задоволенні іншої частини позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року рішення районного суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк», третя особа – приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як солідарних боржників на користь ПАТ «ОТП Банк» 760 тис. 596 доларів США 43 центи заборгованості, що на день розгляду справи складало 8 млн 964 тис. 9 грн 24 коп., з яких: основний борг у розмірі 501 тис. 891 долар США 50 центів; проценти за користування кредитом – 258 тис. 704 долари 93 центи. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» судові витрати в розмірі 566 грн 7 коп. з кожного.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 11 березня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих саме норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 листопада 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого ЗАТ «ОТП Банк» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 500 тис. доларів США на придбання нерухомого майна зі строком повернення кредиту до 24 листопада 2031 року та зі сплатою 3,99 % річних + FIDR з розрахунку 360 днів у році. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати платежів, що зменшуються.

6 січня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір, яким установлено розрахунок процентів з плаваючою процентною ставкою з фіксованим відсотком 2,99 % річних + FIDR, та встановили підвищення процентної ставки до 4 % річних за порушення позичальником будь-якого зобов’язання за кредитним договором та цим додатковим договором.

15 червня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір, яким внесли зміни та доповнення до кредитного договору та встановили: до 15 червня 2009 року розмір плаваючої процентної ставки з фіксованим відсотком 3,99 % + FIDR; з 15 червня до 16 листопада 2009 року – фіксовану процентну ставку в розмірі 6,5 %; із 16 листопада 2009 року до повного виконання зобов’язань за кредитним договором – плаваючу процентну ставку з фіксованим відсотком 4,62 % + FIDR (пункти 3.2–3.4 договору); повернення частини кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів (пункти 2.1.3.1, 2.2.1 договору); надання позичальнику траншу в сумі 24 тис. 461 долар США 7 центів з метою погашення прострочених процентів.

Крім того, 22 листопада 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований зазначений житловий будинок, площею S_1.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 22 листопада 2007 року ПАТ «ОТП Банк» уклало з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 два договори поруки, відповідно до яких кожен з них прийняв на себе зобов’язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором.

У зв’язку з невиконанням відповідачами зобов’язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, утворилася заборгованість.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність вільного волевиявлення учасників кредитного договору, оскільки під час його укладання банк приховав від позивача повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та не попередив позичальника про валютні ризики, що позбавило позичальника можливості здійснити свідомий вибір схеми кредитування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та про задоволення позову ПАТ «ОТП Банк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з дійсності правочину, оскільки, укладаючи кредитний договір, ОСОБА_1 ознайомився та погодився з порядком видачі кредитних коштів, встановленням плати за кредит та розміром процентних ставок, що, на думку суду, підтверджується його анкетою-заявою від 1 вересня 2007 року про намір отримати ним кредит в розмірі 500 тис. доларів США. Крім того, судом апеляційної інстанції визнано доведеним факт отримання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 500 тис. доларів США на підставі заявки на видачу готівки та виписки з особового рахунку.

Разом з тим в ухвалі від 22 жовтня 2014 року, наданій заявником для порівняння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, погоджуючись із висновком апеляційного суду, вказував, що в порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав позивачу як споживачу фінансових послуг у галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовної сукупної вартості кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим порушив вимоги чинного законодавства. З огляду на це суд дійшов висновку, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності внаслідок істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків, погіршують становище споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та, як наслідок, визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, оскільки ці договори є похідними від основного.

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року міститься висновок про правильне застосування статті 554 ЦК України щодо солідарного стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором. Згідно із цим висновком на підставі статті 554 ЦК України поручителі несуть солідарну відповідальність перед кредитором за порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, лише коли вони спільно дали поруку. При укладенні поручителями окремих договорів поруки, умовами яких не передбачена їх солідарна відповідальність між собою за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, між ними не виникає солідарної відповідальності перед кредитором.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 554 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору, додаткових договорів, договору іпотеки та договорів поруки, позивачі посилалися, зокрема, на те, що в кредитному договорі неоднозначно та нечітко визначено розмір процентної ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка – 3, 99 % річних з невизначеним FIDR не відповідає розрахункам, зазначеним у графіку платежів, та є завищеним; у договорі немає його сукупної вартості та розміру фактичного подорожчання кредиту.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

За положеннями частини пятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентнгої ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі – Правила), банки зобовязані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов’язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

Додатковими договорами встановлено: розрахунок процентів з плаваючою процентною ставкою з фіксованим відсотком 2,99 % річних + FIDR та підвищення процентної ставки до 4 % річних за порушення позичальником будь-якого зобов’язання за кредитним договором; до 15 червня 2009 року розмір плаваючої процентної ставки з фіксованим відсотком – 3,99 % + FIDR; з 15 червня до 16 листопада 2009 року – фіксовану процентну ставку в розмірі 6,5 %; із 16 листопада 2009 року до повного виконання зобов’язань за кредитним договором – плаваючу процентну ставку з фіксованим відсотком 4,62 % + FIDR.

Плаваюча процентна ставка – це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.

У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.

Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов‘язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

За таких обставин у справі, яка переглядається, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій є правильними в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними.

Однак, cтягнувши з боржника та поручителів як солідарних боржників на користь банку заборгованість за кредитним договором, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми статті 554 ЦК України.

Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобов’язанням, адже виникає на підставі договору.

За нормами статті 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов’язання, виникає кілька самостійних зобов’язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов’язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.

Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов’язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред’явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов’язання, не має права пред’явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.

У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору.

З огляду на викладене й на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України немає.

Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 березня 2015 року (справа № 6-35цс15).

Отже, висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про наявність безумовних підстав для солідарного стягнення з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов’язання за кредитним договором забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки.

Таким чином, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається Верховним Судом України, неправильно застосували норми статті 554 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору в частині задоволення зустрічних позовних вимог банку, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для зміни ухвалених у цій справі судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині способу стягнення заборгованості.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року в частині способу стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як солідарних боржників змінити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 760 тис. 596 доларів США 43 центи заборгованості за кредитним договором, що на день розгляду справи складало 8 млн 964 тис. 9 грн 24 коп., а саме суму основного боргу в розмірі 501 тис. 891 долар США 50 центів; проценти за користування кредитом у розмірі 258 тис. 704 долари США 93 центи; судові витрати в розмірі 566 грн 7 коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» 760 тис. 596 доларів США 43 центи заборгованості за кредитним договором, що на день розгляду справи складало 8 млн 964 тис. 9 грн 24 коп., а саме суму основного боргу в розмірі 501 тис. 891 долар США 50 центів; проценти за користування кредитом в розмірі 258 тис. 704 долари США 93 центи; судові витрати у розмірі 566 грн 7 коп. з кожного.

У решті рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2014 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-511цс15

У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобовязання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

У справі, яка переглядається, укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 3,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.