Выселение с ипотеки по иску покупателя.

[у.zaporozhskiy]

Подскажите. Суд выписал пять исполнительных листов на выселение из ипотечного жилья. Открыто пять исполнительных производств. В отношении ребенка мы подали иск о признании ипотеки недийсной и приостановили одно исполнительное производство. Как должны поступить исполнители по остальным листам? Выселить отца, мать и остальных детей, оставив одного ребенка в доме? Ребенку 15лет. 

Может выселить.

Сколько остальным детям?

А может нужно подумать в плоскости оснований для выселения?

Кредит был выдан на приобретение жилья?

на основании какого решения выдано исполнительный лист?

Вы его оспаривали?

Апелляционный суд и ВССУ оставил его в силе?

какой банк?

какой кредитор?

какие были требования в иске?

желательно посмотреть все документы по этому делу.

[у.zaporozhskiy]

Подскажите. Суд выписал пять исполнительных листов на выселение из ипотечного жилья. Открыто пять исполнительных производств. В отношении ребенка мы подали иск о признании ипотеки недийсной и приостановили одно исполнительное производство. Как должны поступить исполнители по остальным листам? Выселить отца, мать и остальных детей, оставив одного ребенка в доме? Ребенку 15лет. 

что решили делать по Вашему делу?

[logoped]

Решение апелляционного суда об отказе в выселении по иску покупателя ипотечной квартиры (банк подал кассацию).

Справа №489/2016/15-ц 25.04.2016 25.04.2016 25.04.2016

Справа №489/2016/15-ц                                   Головуючий по першої інстанції Тихонова Н.С.

Провадження №22-ц/784/989/16                      Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 44    

Рішення

Іменем України

25 квітня 2016 року                                                                     місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

            представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

                     представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 -

                     ОСОБА_6,

 

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Ленінський районний відділ у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, Служба у справах дітей Адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради, про виселення без надання іншого жилого приміщення,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_2 пред'явив вищевказаний позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, ОСОБА_8, який обґрунтований наступним.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 13 травня 2014 року укладеного з Акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк»), яке діяло на підставі ст.38 Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_4, позивач є власником квартири АДРЕСА_1.

В зазначеній квартирі зареєстровані та продовжують проживати, на думку позивача, без належних правових підстав, колишній власник - відповідач у справі ОСОБА_4 та члени його сім'ї - ОСОБА_8, ОСОБА_5 та неповнолітній син ОСОБА_7

Після придбання квартири, ОСОБА_2 своєї згоди на проживання відповідачів в ній не надавав та договору найму житла вони не укладали.

 

Маючи намір в подальшому проживати в цій квартирі, позивач                             02 грудня 2014 року направив відповідачам письмову вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку в 30-денний термін, яку останні проігнорували.

Посилаючись на те, що на письмові звернення про добровільне звільнення квартири та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 разом з членами його сім'ї не реагують, у зв'язку з чим він не має можливості вселитись до належної йому на праві власності квартири, ОСОБА_2, керуючись                     ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.391,383 ЦК України, просив суд виселити ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_7 із двокімнатної квартири АДРЕСА_1, без надання їм іншого жилого приміщення та стягнути з відповідачів на його користь судовий збір.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від                            03 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп., тобто по 81 грн. 20 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову в задоволені позовних вимог.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги                цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення ухвалено не у повній відповідності з вищевказаними вимогами.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, суд першої інстанції виходив з того, що проживання у спірній квартирі колишнього власника ОСОБА_4 та членів його сім'ї перешкоджає позивачу, який є власником спірної квартири на теперішній час, в повній мірі реалізувати своє право власності, а від так, наявні підстави для усунення перешкод у користуванні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_4 шляхом виселення відповідачів з неї без надання останнім іншого житла.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками районного суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправнопозбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

 

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За положеннями ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чиобмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.ст.41,47,55 Конституції України, ст.ст.316-319,325,386,391 та 405 ЦК України, ст.ст. 9,109 ЖК України під правом власності слід розуміти право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і тільки власникові у повній мірі належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Тільки він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При цьому власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 13 липня 2007 року між ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею                  45.8 кв.м., житловою площею 28.5 кв.м., розташовану у будинку АДРЕСА_3 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №191В/2007 від 13 липня 2007 року, згідно з умовами якого банком було надано ОСОБА_4 кредит у розмірі 29 950 доларів США, строком з 13 липня 2007 року по 12 липня 2017 року та сплатою процентів у розмірі 14.5 % річних (а.с.85-87).

Згідно із п.5 іпотечного договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки та наявне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 5.2.1 передбачено, що іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки, зокрема, від свого імені продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством.

13 травня 2014 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, що належала на праві власності                 ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області, зареєстрований в реєстрі за №859 (а.с.10-11).  

Як свідчить підпункти 1.2, 1.3 пункту 1 умов зазначеного договору                 купівлі-продажу, вказана квартира належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Миколаївською службою приватизації державного житлового фонду                              08 лютого 1999 року; договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Добриновою Л.А. 20 червня 2007 року за реєстровим №260.

При цьому, іпотекодатель особисто повідомлений про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки із зазначенням умов договору, ціни продажу, з дотриманням вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку», що підтверджується повідомленням від 26 грудня 2013 року, яке було іпотекодавцем отримано особисто.

Умови зазначеного договору купівлі-продажу квартири також свідчать про те, що іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки - зазначену вище квартиру в позасудовому порядку, а саме: шляхом укладення від свого імені з позивачем договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

При цьому, умови вищевказаного договору купівлі-продажу не містять даних про те, що вказана квартира є вільною та в ній ніхто не проживає.

Звернення ж позивача до суду з позовною заявою про виселення відповідачів - тобто мешканців зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення, свідчать про те, що на час звернення іпотекодержателем стягнення на зазначене іпотечне майно, шляхом продажу квартири позивачу, питання про звільнення квартири її мешканцями іпотекодержателем не було вирішено.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено  договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачено                           ст.38 Закону України «Про іпотеку»

 

Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору                        купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.      

Протягом тридцяти денного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки.

З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки,  не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Частиною першою ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя ст.109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Тобто, ч.2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі                     ст.38 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього Закону, так і нормаст.109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому, за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч.4 ст.109 ЖК УРСР).

З огляду на те, що у справі, яка переглядається, квартиру, що є предметом договору іпотеки, придбано відповідачем не за рахунок отриманого кредиту, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

Виходячи з того, що суд першої інстанції був іншої думки та задовольнив позовні вимоги, то даний висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

За таких обставин, рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2016 року на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Також, відповідно до ст.88 ЦПК України з позивача ОСОБА_2 на користь відповідач ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 267 грн. 96 коп., сплачений при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів  

 

 

 

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 267 (двісті шістдесят сім) грн. 96 коп. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом   двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

    

Головуючий                              Т.В. Серебрякова

 

Судді:                                   О.І. Галущенко

 

П.П. Лисенко

 

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57483688

 

  

[у.zaporozhskiy]

В 02.02.2016 в 15:51, logoped сказал:

может. но предварительно Вам обязаны направить уведомление об избрании такого способа взыскания с предлагаемой ценой продажи,  там и сроки укажут.

При этом оценка должна быть рыночной, а не заниженной, кроме этого при проживании детей в предмете ипотеке, должно быть получено разрешений органа опеки и попечительства.

При получении уведомления-требования о досрочном возврате кредита нужно максимально аргументированно на него отреагировать.

[у.zaporozhskiy]

В 26.05.2016 в 11:05, logoped сказал:

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі                     ст.38 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього Закону, так і нормаст.109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому, за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Спорный момент, ведь по сути после того, как предмет ипотеки реализован.

Правоотношения по договору ипотеки прекращаются?

[у.zaporozhskiy]

В 26.05.2016 в 11:05, logoped сказал:

Решение апелляционного суда об отказе в выселении по иску покупателя ипотечной квартиры (банк подал кассацию).

 

 

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 267 (двісті шістдесят сім) грн. 96 коп. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом   двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

    

Головуючий                              Т.В. Серебрякова

 

Судді:                                   О.І. Галущенко

 

П.П. Лисенко

 

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57483688

 

  

Почему не остановили производство по выселению до решения по недействительности договора купли-продажи?

[у.zaporozhskiy]

В 02.02.2016 в 21:22, chechel сказал:

Скажите пожалуйста в чем разница заключения договора до 2009 года и после?

Вопрос в ипотечной оговорке.

По сути по договорам до 2009 года, невозможно приобрести право собственности или продать предмет ипотеки третьему лицу.

Но суды считают, что не имеет значение, когда заключен договор ипотеки, оговорка достаточное основания для обращения взыскания на предмет ипотеки во внесудебном порядке.

[у.zaporozhskiy]

В 04.02.2016 в 21:36, chechel сказал:

Получается что по договорам до 2009 года нельзя делать перерегистрацию по оговорке. Я правильно понимаю?

К сожалению, судебная практика идет путем, что можно.

 

[у.zaporozhskiy]

В 06.02.2016 в 15:58, logoped сказал:

Спасибо Ярослав. Недействительность уже заявлена и производство будет остановлено.

Относительно только выселения- наша позиция заключается в том, что выселение, это последовательные, взаимосвязанные действия при обращении банком взыскания на предмет ипотеки и покупатель непосредственный участник этого безобразия, а потому применение правил ст. 40 ЗУ Про ипотеку и ст. 109 ЖК о которых говорит ВСУ обязательно. Пока так.

Апелляционный суд согласился с Вами, что в случае продажи предмета ипотеки ипотекодержателем в пользу третьего лица, правоотношения по договору ипотеки не прекращаются?

А что указано в договоре ипотеки по этому поводу?

[babaika]

13 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

К сожалению, судебная практика идет путем, что можно.

 

dyx именно об этом утверждал....

...но есть основной момент который никто не желает принять во внимание (никто-активные пользователи форума). Сумма долга, т.е. спор о существующей задолженности при взыскании по ипотечной оговорке.

[у.zaporozhskiy]

В 16.02.2016 в 11:48, виталий денисенко сказал:

Подскажите. Суд выписал пять исполнительных листов на выселение из ипотечного жилья. Открыто пять исполнительных производств. В отношении ребенка мы подали иск о признании ипотеки недийсной и приостановили одно исполнительное производство. Как должны поступить исполнители по остальным листам? Выселить отца, мать и остальных детей, оставив одного ребенка в доме? Ребенку 15лет. 

Можно было в обеспечение просить остановить все исполнительные производства.

Ведь в случае признания и.д. недействительным, решение обращение взыскания на предмет ипотеки будет пересмотрено по вновьвыявленным и отменено.

[у.zaporozhskiy]

3 минуты назад, babaika сказал:

dyx именно об этом утверждал....

Помню, знаю, надеюсь со временем поменяется.

[babaika]

6 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

Помню, знаю, надеюсь со временем поменяется.

Поменяется, если начнёте создавать спор о сумме долга, есть/нет, фактическая задолженность и пр. Аналог - ИНН. В противном случае будете "биться об стенку горохом."

[у.zaporozhskiy]

1 час назад, babaika сказал:

dyx именно об этом утверждал....

...но есть основной момент который никто не желает принять во внимание (никто-активные пользователи форума). Сумма долга, т.е. спор о существующей задолженности при взыскании по ипотечной оговорке.

Спор должен быть на момент регистрации права собственности?

Как правило, люди обращаются, когда имущество давно зарегистрировано, а не когда к ним приходят требования о возможном обращении взыскания на предмет ипотеки.

 

П.с. Вы все правильно говорите, во всех исках, которые подаем, обязательно указываем на отсутствие бесспортности, а именно то, что сумма не установлена не одним решением суда, заемщик и ипотекодатель ее не признавали.

п.с.2 Наличие спора станет особо актуальным о регистрациям 2016 года, ведь по сути нотариусам с 01.01.2016, насколько я понял, предоставили право регистрировать право собственности без осуществления нотариального действия.

[у.zaporozhskiy]

1 час назад, babaika сказал:

Поменяется, если начнёте создавать спор о сумме долга, есть/нет, фактическая задолженность и пр. Аналог - ИНН. В противном случае будете "биться об стенку горохом."

По регистрациям 2015 года в этом нет надобности в связи со сложившейся практикой ВАСУ.

По регистрации 2016 года будет актуально.

Вы считаете, что стоит подавать иск о неправомерности начисления суммы задолженности: причины могут быть разные, например, односторонее повышение процентной ставки, начисление пени за срок более 12 месяцев?

п.с. Такой иск в 99% случаев возможно подать лишь после того, как регистрация осуществлена?

алгоритм действий: подать иск о неправомерности начисления суммы задолженности.

На основании открытого производство по этому иску, остановить производство о признании противоправным и отмене решения нотариуса о регистрации права собственности.

[frau]

В 26.05.2016 в 11:05, logoped сказал:

Решение апелляционного суда об отказе в выселении по иску покупателя ипотечной квартиры (банк подал кассацию).

Справа №489/2016/15-ц 25.04.2016 25.04.2016 25.04.2016

Справа №489/2016/15-ц                                   Головуючий по першої інстанції Тихонова Н.С.

Провадження №22-ц/784/989/16                      Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 44    

Рішення

Іменем України

25 квітня 2016 року                                                                     місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

            представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

                     представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 -

                     ОСОБА_6,

 

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2016 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Ленінський районний відділ у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, Служба у справах дітей Адміністрації Ленінського району Миколаївської міської ради, про виселення без надання іншого жилого приміщення,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_2 пред'явив вищевказаний позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, ОСОБА_8, який обґрунтований наступним.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 13 травня 2014 року укладеного з Акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк»), яке діяло на підставі ст.38 Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_4, позивач є власником квартири АДРЕСА_1.

В зазначеній квартирі зареєстровані та продовжують проживати, на думку позивача, без належних правових підстав, колишній власник - відповідач у справі ОСОБА_4 та члени його сім'ї - ОСОБА_8, ОСОБА_5 та неповнолітній син ОСОБА_7

Після придбання квартири, ОСОБА_2 своєї згоди на проживання відповідачів в ній не надавав та договору найму житла вони не укладали.

 

Маючи намір в подальшому проживати в цій квартирі, позивач                             02 грудня 2014 року направив відповідачам письмову вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку в 30-денний термін, яку останні проігнорували.

Посилаючись на те, що на письмові звернення про добровільне звільнення квартири та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 разом з членами його сім'ї не реагують, у зв'язку з чим він не має можливості вселитись до належної йому на праві власності квартири, ОСОБА_2, керуючись                     ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.391,383 ЦК України, просив суд виселити ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, неповнолітнього ОСОБА_7 із двокімнатної квартири АДРЕСА_1, без надання їм іншого жилого приміщення та стягнути з відповідачів на його користь судовий збір.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від                            03 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп., тобто по 81 грн. 20 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову в задоволені позовних вимог.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги                цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення ухвалено не у повній відповідності з вищевказаними вимогами.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, суд першої інстанції виходив з того, що проживання у спірній квартирі колишнього власника ОСОБА_4 та членів його сім'ї перешкоджає позивачу, який є власником спірної квартири на теперішній час, в повній мірі реалізувати своє право власності, а від так, наявні підстави для усунення перешкод у користуванні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_4 шляхом виселення відповідачів з неї без надання останнім іншого житла.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками районного суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправнопозбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

 

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За положеннями ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чиобмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.ст.41,47,55 Конституції України, ст.ст.316-319,325,386,391 та 405 ЦК України, ст.ст. 9,109 ЖК України під правом власності слід розуміти право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і тільки власникові у повній мірі належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Тільки він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При цьому власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 13 липня 2007 року між ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру НОМЕР_1, загальною площею                  45.8 кв.м., житловою площею 28.5 кв.м., розташовану у будинку АДРЕСА_3 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №191В/2007 від 13 липня 2007 року, згідно з умовами якого банком було надано ОСОБА_4 кредит у розмірі 29 950 доларів США, строком з 13 липня 2007 року по 12 липня 2017 року та сплатою процентів у розмірі 14.5 % річних (а.с.85-87).

Згідно із п.5 іпотечного договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки та наявне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 5.2.1 передбачено, що іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки, зокрема, від свого імені продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством.

13 травня 2014 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, що належала на праві власності                 ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області, зареєстрований в реєстрі за №859 (а.с.10-11).  

Як свідчить підпункти 1.2, 1.3 пункту 1 умов зазначеного договору                 купівлі-продажу, вказана квартира належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Миколаївською службою приватизації державного житлового фонду                              08 лютого 1999 року; договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Добриновою Л.А. 20 червня 2007 року за реєстровим №260.

При цьому, іпотекодатель особисто повідомлений про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки із зазначенням умов договору, ціни продажу, з дотриманням вимог ст.38 Закону України «Про іпотеку», що підтверджується повідомленням від 26 грудня 2013 року, яке було іпотекодавцем отримано особисто.

Умови зазначеного договору купівлі-продажу квартири також свідчать про те, що іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки - зазначену вище квартиру в позасудовому порядку, а саме: шляхом укладення від свого імені з позивачем договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

При цьому, умови вищевказаного договору купівлі-продажу не містять даних про те, що вказана квартира є вільною та в ній ніхто не проживає.

Звернення ж позивача до суду з позовною заявою про виселення відповідачів - тобто мешканців зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення, свідчать про те, що на час звернення іпотекодержателем стягнення на зазначене іпотечне майно, шляхом продажу квартири позивачу, питання про звільнення квартири її мешканцями іпотекодержателем не було вирішено.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено  договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки передбачено                           ст.38 Закону України «Про іпотеку»

 

Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору                        купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.      

Протягом тридцяти денного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки.

З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки,  не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Частиною першою ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя ст.109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Тобто, ч.2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі                     ст.38 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.40 цього Закону, так і нормаст.109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому, за положенням ч.2 ст.109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч.4 ст.109 ЖК УРСР).

З огляду на те, що у справі, яка переглядається, квартиру, що є предметом договору іпотеки, придбано відповідачем не за рахунок отриманого кредиту, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого постійного жилого приміщення.

Виходячи з того, що суд першої інстанції був іншої думки та задовольнив позовні вимоги, то даний висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

За таких обставин, рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2016 року на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Також, відповідно до ст.88 ЦПК України з позивача ОСОБА_2 на користь відповідач ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 267 грн. 96 коп., сплачений при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів  

 

 

 

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення без надання іншого жилого приміщення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 267 (двісті шістдесят сім) грн. 96 коп. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом   двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

    

Головуючий                              Т.В. Серебрякова

 

Судді:                                   О.І. Галущенко

 

П.П. Лисенко

 

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57483688

 

  

Что с кассацией? В реестре нет решения.

[frau]

В 18.06.2016 в 11:48, y.voronizhskiy сказал:

Спорный момент, ведь по сути после того, как предмет ипотеки реализован.

Правоотношения по договору ипотеки прекращаются?

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62020632      Решение устояло.

[Bolt]

13 часов назад, frau сказал:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62020632      Решение устояло.

Кузнецов однако!!!