Постанова ВСУ щодо нарахування процентів та неустойки після рішення суду про стягнення боргу

[Vladimir AB]

                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

25 травня 2016 року

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

    

головуючого суддів:

Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  26 жовтня 2015 року, 

 

в с т а н о в и л а :

 

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Позивач зазначав, що 10 січня 2007 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 2 тис. 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідачка зобов’язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Посилаючись на те, що відповідачка зобов’язання за цим кредитним договором не виконала, унаслідок чого станом на 30 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 11 тис. 433 грн 3 коп., уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив стягнути з відповідачки 11 тис. 183 грн 3 коп. заборгованості за кредитним договором.

Веселинівський районний суд Миколаївської області рішенням від 29 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_1 на користь банку 3 тис. 270 грн 62 коп. заборгованості за кредитним договором від 10 січня 2007 року, з яких: 1 тис. 500 грн процентів за користування кредитом; 1 тис. грн комісії; 520 грн 62 коп. штрафу (процентна складова); 250 грн штрафу (фіксована частина). 

Апеляційний суд Миколаївської області рішенням від 24 липня 2015 року рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 29 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та загальної суми заборгованості змінив, зменшивши розмір кредитної заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки, до 1 тис. 650 грн 37 коп., з яких: 227 грн 84 коп. процентів за користування кредитом; 651 грн 91 коп. комісії. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2015 року відмовив ПАТ КБ «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 611, 1048, 1049 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» надало копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада           2015 року та постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 10 січня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі – ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 2 тис. 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних з розрахунку 360 календарних днів на рік за користування кредитом та комісії за обслуговування кредиту – 1 % від суми заборгованості.  Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної карти. Згідно з пунктом 9.12 Умов і Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про закінчення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк.   

За змістом заяви ОСОБА_1 від 10 січня 2007 року ця заява, а також Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною картою і Тарифи банку є складовими кредитного договору.

13 листопада 2008 року Веселинівський районний суд Миколаївської області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1  на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» 3 тис. 465 грн 31 коп. заборгованості за кредитним договором від 10 січня 2007 року.  

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції вважав, що наявні підстави, передбачені частиною другою статті 616 ЦК України щодо права суду зменшити розмір збитків та неустойки, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, зокрема умисне або необережне сприяння збільшенню розміру збитків.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії та загальної суми заборгованості, що підлягають стягненню з відповідачки, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що правила частини другої статті 616 ЦК України застосовуються лише до збитків та неустойки (штрафу, пені), а не до процентів за користування кредитом та комісій, які не вважаються санкціями за порушення зобов’язань; при цьому з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, отже, із цього часу банк не мав права на отримання обумовлених договором процентів і комісій поза строком дії кредитного договору. 

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом частини третьої статті 1049 ЦК України не припиняє обов’язку позичальника сплатити проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048 цього Кодексу; більш того, проценти за позикою підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

У постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що в разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.  Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути лише суму, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки згідно з вищезазначеними правовими нормами на користь позикодавця також необхідно стягнути проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до частини першої статті 1048 цього Кодексу.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 1048, 1049 ЦК України та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм.

Вирішуючи питання щодо правильного застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується  повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено сплату процентів на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статей 1048, 1049 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо розрахунку процентів за користування кредитом. 

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

 п о с т а н о в и л а :

 

Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 24 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий                                                                         Л.І. Охрімчук

 

Судді:                                                                                            В.І. Гуменюк

 

                                                                                                          Н.П. Лященко        

 

                                                                                     В.М. Сімоненко

 

                                                                                     А.Г. Ярема

 

                                                                                                                                                               

 

                                                                                     

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-157цс16

 

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

 

 

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук

 

ВСУ зробив висновок, що проценти та неустойка нараховуються банками вічно.

[Алехандро мучачо]

а как же ВССУ №6-28531св14 про  

"Таке свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом.

       Таким чином, з моменту набрання рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року законної сили, право банку на отримання процентів за кредитним договором припинилось."?

[vit]

В постанове ВСУ не идет речь о досрочном взыскании. Судя по тексту, речь идет о текущей задолженности.

А в приведенной вами ухвале ВССУ как раз наоборот:

"При цьому, як на підставу для задоволення позову суд послався на п. 4.2.4 договору про дострокове виконання зобов'язання за цим договором"

 

[Vladimir AB]

У вище зазначеній постанові ВСУ ситуація, коли був виданий наказ на стягнення боргу, але не відомо один момент: цим наказом стягнуто все тіло кредиту чи тільки поточна заборгованість. Крім цього, кредитний договір є діючим. Але факт залишається фактом: вся позитивна практика ВССУ щодо неправомірності нарахування % та неустойки після рішення суду та постанова пленуму ВССУ №5 похитнулись.

 

[у.zaporozhskiy]

В 13.06.2016 в 12:30, Vladimir AB сказал:

                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

 

П О С Т А Н О В А

 

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

 

 

25 травня 2016 року

м. Київ

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                                               

 

 

 

                                                                                     

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

 

у справі № 6-157цс16

 

 

 

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

 

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

 

 

 

 

 

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук

 

 

ВСУ зробив висновок, що проценти та неустойка нараховуються банками вічно.

Плохое постановление-не вовремя.

Чем дольше у власти одни и те же люди, тем хуже практика.

По данному делу необходимо было заявить о применении исковой давности и суд должен быть отказать в целом.

 

[AntiBank]

37 минут назад, y.voronizhskiy сказал:

Плохое постановление-не вовремя.

Чем дольше у власти одни и те же люди, тем хуже практика.

По данному делу необходимо было заявить о применении исковой давности и суд должен быть отказать в целом.

 

Совершенно верно. Как правило, банкиры после выигранного дела расслабляются и исковая давность проходит пока исполняется решение суда. Я знаю много таких случаев. Получили решение суда и годами исполняют его. А о том, что исковая давность по новым требованиям проходит забывают и упускают сроки. 

[Vladimir AB]

У Альфа банка строк позовноi давностi в договорах збiльшено до 50 рокiв, тому вiн в будь- якому випадку не пропустить...

Зараз Альфа подав до суду пiсля рiшення третейского суду, строк позовноi давностi не минув (50 рокiв), теперь мiркую, Як вiдбити позов

[Vladimir AB]

Строк пред'явлення в.л. альфа пропустив, звернувся до нотаріуса— нотаріус вчинив напис, я його скасував. Тепер подав позов 

[Bolt]

1 час назад, Vladimir AB сказал:

У Альфа банка строк позовноi давностi в договорах збiльшено до 50 рокiв, тому вiн в будь- якому випадку не пропустить...

Зараз Альфа подав до суду пiсля рiшення третейского суду, строк позовноi давностi не минув (50 рокiв), теперь мiркую, Як вiдбити позов

Плохо, что даже Вы в этот прикол верите... Суды уже и то не верят...))

[Bolt]

1 час назад, Vladimir AB сказал:

Строк пред'явлення в.л. альфа пропустив, звернувся до нотаріуса— нотаріус вчинив напис, я його скасував. Тепер подав позов 

Трудно понять... Это всё в такой последовательности и происходило... ?))

[Vladimir AB]

8 часов назад, Bolt сказал:

Плохо, что даже Вы в этот прикол верите... Суды уже и то не верят...))

Доведіть протилежне

[Bolt]

14 часов назад, Vladimir AB сказал:

Доведіть протилежне

Зачем, если у Вас выработана своя чёткая позиция...))) Это Вы лучше мне покажите практику...

[Vladimir AB]

Только что, Bolt сказал:

Зачем, если у Вас выработана своя чёткая позиция...))) Это Вы лучше мне покажите практику...

До чого тут практика? Кредитним договором, який підписаний позичальником, збільшений строк позовної давності. Крапка.

[Bolt]

26 минут назад, Vladimir AB сказал:

До чого тут практика? Кредитним договором, який підписаний позичальником, збільшений строк позовної давності. Крапка.

Действительно, зачем она нужна, если есть своё видение...))) Это Вы сейчас цитируете какое-то решение суда, там так и написано, про крапку, или это сами так решили и не стоит Вам ничего говорить...))