ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии полномочий у Фонда соцстраха от несчастных случаев оспаривать акты расследования несчастного случая

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Волкова О.Ф.,
Гриціва М.І.,
Гуменюка В.І.,
Кривенди О.В.,
Охрімчук Л.І.,
Прокопенка О.Б.,
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві до Територіального управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Мостобуд», ОСОБА_1, про скасування актів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 вересня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У лютому 2014 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі – Управління) звернулося до суду з позовом до Територіального управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві (далі – ТУ Держгірпромнагляду) про скасування акта спеціального розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_2, за формою Н-5 та акта про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 від 18 березня 2011 року.

Управління зазначало, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 16 години 55 хвилин на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві, а саме на залізничній ділянці «Київ-Московський – Дарниця», де працівники мостобудівельного загону № 2 Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (далі – ПАТ «Мостобуд») виконували роботи з насування у проектне положення прогонової споруди 1П секції № 2 на залізничних опорах залізнично-автомобільного переходу через р. Дніпро, стався нещасний випадок з монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій ОСОБА_2, унаслідок якого він загинув.

Комісія з розслідування нещасного випадку на виробництві, до складу якої входив і представник Управління, склала акти за формою Н-5 та Н-1 від 18 березня 2011 року, в яких відображено обставини та причини нещасного випадку та встановлено, що нещасний випадок пов'язаний з виробництвом.

Позивач вважає, що ці акти не відповідають вимогам закону, оскільки не зафіксовано впливу на ОСОБА_2 небезпечного виробничого фактора чи середовища під час настання нещасного випадку. Водночас в акті зазначено, що супутньою причиною нещасного випадку було перебування потерпілого на будівельному майданчику в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується довідкою Київського міського бюро судово-медичної експертизи від 3 березня 2011 року. Крім того, під час нещасного випадку, унаслідок якого настала смерть, ОСОБА_2 не виконував трудові обов’язки. Отже, відповідно до статті 14 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності» (далі – Закон № 1105-XIV), у складанні акту за формою Н-1 слід було відмовити та скласти акт за формою НПВ.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 вересня 2015 року, позов Управління задоволено: скасовано акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2, за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 від 18 березня 2011 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити провадження у справі в частині вимог Управліня про скасування актів, оскарження рішення про затвердження актів індивідуальної дії, а в частини вимог щодо оскарження висновків та рішень спеціальної комісії про причини та обставини нещасного випадку – відмовити в задоволенні позову з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 22 Закону України «Про охорону праці», пунктів 58, 59 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (далі – Порядок).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 20 червня 2007 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2013 року, постанови Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року, 28 листопада 2011 року та 17 квітня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом.

За положенням пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 16 години 55 хвилин по вулиці Баренбойма у м. Києві на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро, а саме на залізничній ділянці «Київ-Московський – Дарниця», де працівники мостобудівельного загону № 2 ПАТ «Мостобуд» виконували роботи з насування у проектне положення прогонової споруди 1П секції № 2 на залізничних опорах залізнично-автомобільного переходу через р. Дніпро, стався нещасний випадок, унаслідок якого ОСОБА_2, який працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій у мостобудівельному загоні № 2 ПАТ «Мостобуд», загинув.

Відповідно до пункту 6 акта за формою Н-5, складеного ТУ Держгірпромнагляду, нещасний випадок, який стався з монтажником сталевих та залізобетонних конструкцій ОСОБА_2, пов’язаний з виробництвом, у зв’язку із чим вказано скласти акт за формою Н-1. 

18 березня 2011 року т.в.о. начальника ТУ Держгірпромнагляду затвердив акт за формою Н-1 НОМЕР_1 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову Управління, виходив з того, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_2, не пов’язаний з виробництвом, оскільки під час настання нещасного випадку останній не виконував трудових обов’язків, добровільно вчинив стрибок на небезпечний поріг, хоча знав про можливість спуститися безпечним шляхом, перебував у стані алкогольного сп’яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке й стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин.

Надана заявником ухвала Верховного Суду України від 20 червня 2007 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів та передав справу на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вона ухвалена за наслідками перегляду справи за винятковими обставинами.

У постановах Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року та 17 квітня 2013 року, на які в своїй заяві посилається ОСОБА_1, міститься висновок про те, що у разі незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом актів за формою Н-5, Н-1 або НПВ чи незгоди з висновком розслідування про обставини та причини нещасного випадку, рішення комісії може бути оскаржене до суду.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2013 року, постановленій у справі з аналогічних правовідносин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що Управління не має повноважень звертатися до суду з позовом про оскарження актів форми Н-1 та Н-5, оскільки чинним законодавством таке право передбачено за роботодавцем, потерпілим або членом його сім’ї чи особою, яка представляє його інтереси, а статтею 55 Закону № 1105-XIV передбачено право виконавчих органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) звертатися до суду за вирішенням спорів щодо сум страхових внесків, розміру шкоди та прав на відшкодування, накладення штрафів, а факт нещасного випадку на виробництві Фондом оскарженню не підлягає.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції один і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС Укарїни) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України зазначено, що суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом першим частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як убачається зі справи, що переглядається, оспорювані акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною роботодавцем, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Така ж правова позиція висловлена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 26 квітня 2016 року (справа № 21-404а16).

Захист прав, свобод та інтересів працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, здійснюється у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону № 1105-ХІV факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

За змістом статті 22 Закону України «Про охорону праці», пунктів 10, 13, 38 та 58 Порядку роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов’язаний своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку.

Зазначена комісія зобов’язана з’ясувати обставини та причини нещасного випадку за відповідною формою.

У разі незгоди з висновками спеціальної комісії щодо обставин та причин нещасного випадку керівник Держнаглядохоронпраці або його територіального органу має право призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування такого випадку спеціальною комісією в іншому складі і за результатами її роботи скасувати висновки попередньої спеціальної комісії.

Пунктом 59 Порядку передбачено, що рішення спеціальної комісії може бути оскаржено у судовому порядку у разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім'ї чи особи, яка представляє його інтереси, зі змістом затвердженого акта форми Н-5, форми Н-1 (або форми НПВ).

Перелік осіб, яким надано право на таке оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Фонд та його робочі органи не належать до переліку осіб, яким надано право оспорювати зміст указаних актів, оскільки складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає і не порушує прав та інтересів Фонду.

Статтею 55 Закону № 1105-ХІV передбачено право виконавчих органів Фонду звертатися до суду за вирішенням спорів щодо сум страхових внесків, розміру шкоди та прав на відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, але факт нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, який пов'язаний з виробництвом, не може бути оскаржений Фондом (його регіональними відділеннями).

Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який задовольнив позовні вимоги Управління та скасував акти за формою Н-1 та Н-5.

Беручи до уваги наведене, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України встановили, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 вересня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві до Територіального управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Мостобуд», ОСОБА_1, про скасування актів, відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
О.Ф. Волков
Л.І. Охрімчук
М.І. Гриців 
О.Б. Прокопенко
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
О.В. Кривенда
В.М. Сімоненко

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 31 травня 2017 року у справі
№ 6-1767цс16

Оспорювані Управлінням Фонду акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною роботодавцем, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Пунктом 59 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві передбачено, що рішення спеціальної комісії може бути оскаржено у судовому порядку у разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім'ї чи особи, яка представляє його інтереси, зі змістом затвердженого акта форми Н-5, форми Н-1 (або форми НПВ).

Перелік осіб, яким надано право на таке оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Фонд та його робочі органи не належать до переліку осіб, яким надано право оспорювати зміст указаних актів, оскільки складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає і не порушує прав та інтересів Фонду.

Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який задовольнив позовні вимоги Управління та скасував акти за формою Н-1 та Н-5.

Постанова від 31 травня 2017 року № 6-1767цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4B437B8831B586BBC225813F00421101

Share this post


Link to post
Share on other sites

ВСУ указал, что пунктом 59 Порядка расследования и ведения учета несчастных случаев, профессиональных заболеваний и аварий на производстве предусмотрено, что решение специальной комиссии может быть обжаловано в судебном порядке в случае несогласия работодателя, потерпевшего или члена его семьи или лица, представляющего его интересы, с содержанием утвержденного акта формы Н-5, формы Н-1 (или формы НПВ).

Перечень лиц, которым предоставлено право на такое обжалование, является исчерпывающим и расширительному толкованию не подлежит. Фонд и его рабочие органы не входят в перечень лиц, которым предоставлено право оспаривать содержание указанных актов, поскольку составление акта и подтверждения фактических обстоятельств несчастного случая на производстве не затрагивает и не нарушает прав и интересов Фонда.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 761/24489/17
      Провадження № 14-362цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Концерн «Військторгсервіс»,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс»
      на постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Рубан С. М., Іванченка М. М.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат, і
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Концерну «Військторгсервіс» на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 399 380,63 грн за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2017 року, надбавку до посадового окладу за вислугу років у розмірі 15 968,27 грн, інфляційні втрати у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати у розмірі 32 742,82 грн, компенсацію за невикористані відпустки за 2011 та 2012 роки у розмірі 12 357,84 грн, а всього - 460 449,59 грн.
      На обґрунтування вказаних вимог зазначив, що 06 березня 2012 року його достроково з ініціативи Концерну «Військторгсервіс» звільнено з роботи з посади генерального директора цього концерну за пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме з підстав, передбачених контрактом.
      Посилаючись на положення статей 83, 95, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР)та статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», вважав порушеним своє право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, на компенсацію збитків за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, а також компенсації за затримку виплати заробітної плати та за невикористані щорічні відпустки.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Концерн «Військторгсервіс» не має будь-якої заборгованості перед ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою бухгалтерії концерну від 24 жовтня 2017 року № 05/2204, згідно з якою заборгованість відповідача з виплати заробітної плати перед позивачем за період лютий - березень 2012 року відсутня.
      Останньою постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: стягнуто з Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000,00 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.
      Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач ні під час звільнення, ні на вимогу позивача в липні 2013 року не виплатив нарахованих йому при звільненні та належних до виплати сум у розмірі 24 540,63 грн. Указана сума вирахувана на підставі довідки Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) з приводу нарахованих та виплачених позивачу сум. При цьому апеляційний суд зробив висновок про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що відповідає правилам статті 117 КЗпП України, який з урахуванням принципу співмірності становить 50 000,00 грн.
      Відмовляючи в іншій частині вимог, суд керувався тим, що в матеріалах справи відсутні докази, у якому розмірі позивачу виплачувались надбавки в 2017 році і чи вони виплачувались узагалі, якими локальними актами такі надбавки встановлювались та в якому розмірі. Надбавки, про які позивач заявляв у позові, входять до структури заробітної плати позивача і в суду немає підстав вважати, що вони не були нараховані. Позовні вимоги про стягнення коштів за невикористану відпустку суд також вважав безпідставними, оскільки відповідно до тієї ж довідки ДФС, позивачу окремо було нараховано та виплачено 12 774,22 грн, що може бути компенсацією за невикористані відпустки.
      Вимоги в частині індексації заробітної плати в розмірі, визначеному позивачем, задоволенню не підлягають, оскільки позивач зробив розрахунок з надуманого ним розміру заробітної плати, який первинними бухгалтерськими документами не встановлений. Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку, за яким індексація заробітної плати здійснюється роботодавцем на час проведення її виплати. У разі недотримання відповідачем законодавства щодо проведення індексації заробітної плати та в разі порушення строків її виплати позивач матиме право повторно звернутись до суду в цій частині позовних вимог.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У квітні 2019 року Концерн «Військторгсервіс» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися Господарським судом міста Києва, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство Концерну «Військторгсервіс», оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року частково та змінити її резолютивну частину, а справу не передавати на новий розгляд.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права лише в межах касаційної скарги Концерну «Військторгсервіс»
      Суди установили, що ОСОБА_1 відповідно до наказу міністра оборони України від 28 липня 2005 року № 449 та трудового контракту від 28 липня 2005 року № 449 працював у державному господарському об`єднанні - Концерні «Військторгсервіс» на посаді генерального директора.
      Згідно з наказом міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 124 (зі змінами, внесеними відповідно до наказу міністра оборони України від 06 березня 2012 року № 137) ОСОБА_1 звільнений з роботи за пунктом 8 статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом).
      На підтвердження того, що заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась, надано письмову інформацію Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 грудня 2017 року за № 10/26/58-13-01-10, згідно з якою за січень - березень 2012 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 41 113,19 грн, однак фактично виплачено за указані три місяці заробітну плату у розмірі 16 572,56 грн та утримано податок у розмірі 6 268,47 грн (т. 1, а. с. 181).
      Указана інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві додатково підтверджена податковою інспекцією на запит суду (т. 1, а. с. 187).
      ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2012 року по день звільнення - 06 березня 2012 року Концерном «Військторгсервіс» нараховувалась заробітна плата, однак у повному розмірі виплачена не була, незважаючи на те, що позивач у 2013 році звертався із заявою про виплату йому заборгованості із заробітної плати при звільненні, що підтверджується його письмовим зверненням до Концерну «Військторгсервіс» від 04 липня 2013 року (т. 1, а. с. 50).
      Указане звернення ОСОБА_1 до Концерну «Військторгсервіс» залишене без задоволення.
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заборгованості із заробітної плати, надбавки до посадового окладу, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та інфляційних втрат.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи у суді першої інстанції) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому суди повинні враховувати також принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      Помилковим є твердження у касаційній скарзі, що позовні вимоги у цій справі про стягнення заробітної плати повинні були розглядатися господарським судом, у якому відкрито провадження у справі про банкрутство відповідача.
      19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції.
      У пункті 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      Установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 березня 2017 року порушено провадження у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс» (http:/reyestr.court.gov.ua/Review/65535654).
      Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що в разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону № 2343-XII.
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб`єктного складу сторін.
      Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.
      У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.
      Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого відповідача не може бути порушена. Такі спори повинні вирішуватися за правилами господарського судочинства.
      Проте згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2018 року у справі № 910/23971/16 задоволено заяву боржника про затвердження мирової угоди у цій справі від 27 березня 2018 року; затверджено мирову угоду від 06 березня 2018 року, укладену між кредиторами та боржником у справі № 910/23971/16 про банкрутство Концерну «Військторгсервіс». Пунктом 4 цієї ухвали закрито провадження у справі № 910/23971/16 (т. 2, а. с. 160 - 166).
      Тобто на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду відсутня порушена господарським судом справа про банкрутство відповідача.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що закриття провадження у цивільному судочинстві поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки судами цивільної юрисдикції уже розглянуто справу по суті, а розгляд спору у порядку господарського судочинства у справі про банкрутство унеможливлене тим, що такого провадження уже не існує.
      У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані сторони повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
      У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
      Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
      Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
      У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема, у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18?24 рішення).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції правомірно вирішив у порядку цивільного судочинства справу, оскільки втрачена можливість розгляду справи в господарському суді, який закрив справу про банкрутство відповідача.
      Щодо розгляду справи по суті, то слід вказати таке.
      Статтею 43 Конституції України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
      Це право кореспондується з вимогами статті 233 КЗпП України та статті 21 Закону № 108/95-ВР.
      Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сумм, належних працінвикові при звільненні, власник або уповнвоажений ним орган в усякому випадку повинен у зазанчений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
      Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
      При наявності спору про розмір належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
      Враховуючи, що відповідач згідно вимог статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) не надав доказів про належну виплату позивачу при його звільненні нарахованої заробітної плати, а в матеріалах справи наявна інформація Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про нараховану та фактично виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , то апеляційний суд правильно обґрунтував висновок про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 24 540,63 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 50 000,00 грн.
      Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      У такому разі розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Концерну «Військторгсервіс» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86036696
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 640/293/19
      Провадження № 11-654апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі, у якій ОСОБА_1 подано касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду
      від 23 квітня 2019 року (судді Василенко Я. М., Кузьменко В. В., Шурко О. І.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 у січні 2019 року звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апеляційного суду Київської області, в якому з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог просила:
      1) визнати протиправною бездіяльність керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. щодо незабезпечення належними умовами праці помічника судді ОСОБА_1 в період перебування в трудових відносинах з Апеляційним судом Київської області з 22 червня 2015 року по 02 січня 2018 року, дискримінаційною у формі утиску за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      2) визнати дії керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. під час винесення наказу від 27 листопада 2017 року № 703-ос/ка «Про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам суду» у розмірі 30 відсотків до посадового окладу помічникам суддів з 01 листопада до 29 грудня 2017 року та наказу від 28 листопада 2017 року № 756-ос/ка «Про преміювання працівників суду», яким встановлена щомісячна премія помічникам судді в розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час, по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      3) зобов`язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати за період з 01 листопада по 29 грудня 2017 року;
      4) визнати недійсним, протиправним, дискримінаційним наказ в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      5) визнати трудовий договір, оформлений наказом від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка, про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. безстроковим;
      6) визнати протиправним наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      7) скасувати наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      8) зобов`язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку на підставі наказу від 09 лютого 2018 року № 74-ос/ка «Про внесення змін до наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка» відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року;
      9) визнати протиправними дії Апеляційного суду Київської області щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 як надлишково сплачених коштів за грудень 2017 року у сумі 9714,39 грн;
      10) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 9714,39 грн;
      11) поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Лівінського С. В. з 02 січня 2018 року;
      12) зобов`язати Апеляційний суд Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 25 лютого 2019 року роз`єднав позовні вимоги за № 1, 2, 3, 8, 9, 10, виділивши їх у самостійне провадження.
      3. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 25 лютого 2019 року залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про:
      - визнання недійсним, протиправним, дискримінаційним наказу в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;
      - визнання трудового договору, оформленого наказом від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка, про продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. безстроковим;
      - визнання протиправним наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      - скасування наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
      - поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Лівінського С. В. з 02 січня 2018 року;
      - зобов`язання Апеляційного суду Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні
      2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 % до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року.
      4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року про залишення позову без розгляду скасував, провадження у справі закрив.
      5. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, стосується трудових правовідносин і має вирішуватись судом за правилами цивільного судочинства.
      З 01 травня 2016 року працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби. Тому посада, з якої було звільнено ОСОБА_1 , не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      6. Не погоджуючись із зазначеним судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Посилається на помилковість висновку суду апеляційної інстанцій про те, що справу необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень, а патронатна служба в державних органах є публічною службою. Заявниця вказує, що предметом спору є порушення трудових прав працівника патронатної служби, який працював у державному органі і був звільнений у січні 2018 року, а отже, спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Позиція інших учасників справи
      7. Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
      Рух касаційної скарги
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 червня 2019 року призначив її до розгляду.
      9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 03 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів та аргументів учасників справи
      11. Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати накази керівника апарату Апеляційного суду Київської області щодо продовження виконання обов`язків додаткового помічника судді та звільнення з посади помічника судді, визнати трудовий договір безстроковим, поновити на посаді помічника судді та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
      12. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
      від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      13. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      14. Положеннями пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
      15. Крім того, відповідно до пункту 17 частини першої вказаної статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      16. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      17. Положеннями статті 157 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
      18. 01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року «Про державну службу», згідно з преамбулою якого він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
      19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
      20. При цьому пунктом 18 частини третьої статті 3 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.
      21. Згідно з частиною першою статті 92 Закону України «Про державну службу» до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем`єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.
      22. Отже, з 01 травня 2016 року посада помічника судді не відноситься до посад державної служби, а є патронатною службою.
      23. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, підпадає під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участі з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      24. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17.
      25. Ураховуючи суть спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      26. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.
      27. За правилами частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      28. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      29. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 2, 19, 345, 349, 353, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року скасувати.
      3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, поновлення на роботі - направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 86036737
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      8 листопада 2019 року
      м. Київ
      Справа № 711/8138/18
      Провадження № 14-607цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н. П.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» (далі - ЗАТ «АТП-2361») на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року у складі суддів Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Храпка В. Д. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «АТП-2361» про визнання рішень позачергових загальних зборів акціонерного товариства частково недійсними,
      ВСТАНОВИЛА:
      У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що загальними зборами ЗАТ «АТП-2361» у 2006 році його було обрано на посаду голови правління цього товариства. У жовтні 2011 року його було звільнено із займаної посади за прогули на підставі наказу, підписаного виконуючим обов`язки голови правління ЗАТ «АТП?2361».
      Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц його позов до ЗАТ «АТП-2361» про поновлення на роботі задоволено частково та поновлено ОСОБА_1 на посаді голови правління цього товариства із 7 жовтня 2011 року.
      20 вересня 2018 року ОСОБА_1 отримав листа ЗАТ «АТП-2361», з якого дізнався, що пунктом 5 рішень позачергових зборів акціонерів цього товариства від 21 серпня 2018 року на виконання зазначеного судового рішення було вирішено поновити його на посаді голови правління ЗАТ «АТП?2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно.
      Вважає, що рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц не виконано. Всупереч частині другій статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» боржник наказу або розпорядження про поновлення на роботі стягувача не видав, відповідного запису до трудової книжки не вніс. На порушення пункту 12 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих і службовців підприємств, установ, організацій адміністрацією боржника не було допущено ОСОБА_1 до робочого місця та до виконання своїх посадових обов`язків, чим порушено його право на працю.
      Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсними рішення позачергових зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року в частині пункту 5, яким вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5?річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно.
      Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ЗАТ «АТП-2361» про закриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил юрисдикції.
      Рішенням цього ж суду від 23 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факту порушення його прав відповідачем у зв`язку з прийняттям рішення щодо поновлення його на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обирався, тобто до 19 грудня 2011 року включно. Виконавче провадження з примусового виконання рішення у справі № 711/116/15-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року на час розгляду цієї позовної заяви не завершено та у ньому тривають виконавчі дії. Факт прийняття позачерговими зборами акціонерів товариства оскаржуваного рішення як можливе повне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді був предметом дослідження судом під час розгляду скарг на дії та рішення державного виконавця в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 711/116/15?ц, виданого 19 квітня 2017 року Придніпровським районним судом м. Черкаси, і цьому факту надано правову оцінку. Прийняття оскаржуваного рішення зборів акціонерів жодним чином не змінює обсягу відповідальності вказаного товариства з виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі.
      Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними рішення позачергових зборів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року в частині пункту 5, а саме про поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5-річного терміну, на який він обраний, тобто до 19 грудня 2011 року включно».
      Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення про поновлення на роботі не може постановлятися під умовою. Питання про припинення обов`язків голови правління у зв`язку із закінченням терміну, на який його було обрано, вирішується в іншому порядку, а не під час виконання судового рішення. Оскільки рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року не виконано, ОСОБА_1 фактично до роботи не був допущений, а отже, не поновлений на роботі, то його права порушені.
      У липні 2019 року ЗАТ «АТП-2361» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що предметом спору у цій справі є законність рішення вищого органу управління акціонерним товариством - загальних зборів акціонерів, прийнятого у межах своїх повноважень та спрямованого на реалізацію статутних управлінських функцій, зокрема щодо повноважень членів виконавчого органу (правління), а тому спір, хоч і зачіпає площину трудових правовідносин, є переважно корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Питання про поновлення позивача на посаді вирішено загальними зборами як вищим органом управління акціонерним товариством та не порушує його прав. Строк чинності рішення загальних зборів ЗАТ «АТП-2361» від 20 грудня 2006 року в частині обрання ОСОБА_1 на посаду голови правління товариства на 5 років сплив 19 грудня 2011 року, а тому поновити його на посаді без прийняття загальними зборами рішення про повторне обрання його на цю посаду неможливо. Прийняття такого рішення є дискреційними повноваженнями виключно загальних зборів акціонерів товариства.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 7 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі.
      У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ЗАТ «АТП-2361» залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року без змін. Зокрема, вважає, що оскільки відповідач не подавав апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з підстав недотримання предметної юрисдикції, а також не заявляв про це під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, він є таким, що погодився із визначеною предметною юрисдикцією і не може посилатися на цей факт у своїй касаційній скарзі. Оспорюваним рішенням загальних зборів товариство порушує право позивача на обов`язкове виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі не видано, а видання будь-яких інших документів (наказів, розпоряджень, рішень тощо) не свідчить про виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 вересня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на момент постановлення зазначеної ухвали, з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року справу прийнято до розгляду.
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням загальних зборів ЗАТ «АТП-2361» від 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 обрано на посаду голови правління цього товариства строком на 5 років.
      На підставі рішення наглядової ради ЗАТ «АТП-2361» від 6 жовтня 2011 року про відкликання та звільнення ОСОБА_1 із займаної посади в.о. голови правління цього товариства цього ж дня видав наказ про звільнення позивача з посади голови правління товариства за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року, яке набрало законної сили, у справі № 711/116/15-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року.
      На виконання зазначеного рішення суду Придніпровським районним судом м. Черкаси 19 червня 2017 року видано виконавчий лист, на підставі якого 23 березня 2018 року Придніпровським відділом державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області відкрито виконавче провадження.
      Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ «АТП-2361» від 21 серпня 2018 року на виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління цього товариства із 7 жовтня 2011 року до закінчення 5?річного терміну, на який його було обрано, тобто до 19 грудня 2011 року включно.
      Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Натомість Господарський процесуальний кодекс України встановлює юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      Як зазначалось вище, у справі № 711/116/15-ц ОСОБА_1 оскаржував своє звільнення із займаної посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогули).
      Тобто у справі, що розглядається, позивач оскаржує рішення загальних зборів товариства про його поновлення на посаді, яке прийнято на виконання рішення суду у цивільній справі за трудовим спором про поновлення на роботі. Підставою цього позову ОСОБА_1 зазначив порушення своїх трудових прав, яке полягає у фактичному невиконанні зазначеного судового рішення, оскільки поновлення на роботі незаконно звільненого працівника має відбуватися шляхом видання відповідного наказу або розпорядження, а не шляхом прийняття рішення загальних зборів; поновленого працівника має бути допущено до роботи.
      Питання про оскарження дій (рішень) уповноваженого органу товариства, спрямованих на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності, позивачем не порушуються.
      З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства.
      Обставини цієї справи відрізняються від обставин справи № 145/1885/15-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 30 січня 2019 року, на яку посилається в касаційні скарзі ЗАТ «АТП-2361». У зазначеній постанові зроблено висновок про те, що спір про визнання незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) голови правління від виконання повноважень і виключення його з числа осіб, які мають право підпису, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Натомість у справі № 711/8138/18 позивач наполягає на порушенні його трудових прав у зв`язку з поновленням на роботі у спосіб, що суперечить резолютивній частині судового рішення у трудовому спорі та закону.
      Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
      Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
      Згідно зі статтею 129? Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
      Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконаннявсіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ).
      Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
      Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
      Згідно з пунктом 5 протоколу оскаржуваних загальних зборів рішення від 21 серпня 2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді прийнято з метою виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 29 березня 2017 року у справі № 711/116/15-ц.
      При цьому відповідач, пославшись на судове рішення, яким позивача поновлено на посаді голови правління ЗАТ «АТП-2361» із 7 жовтня 2011 року, прийняв рішення про поновлення ОСОБА_1 із 7 жовтня до 19 грудня 2011 року, мотивуючи це тим, що 20 грудня 2006 року позивача було обрано на посаду строком на 5 років і цей строк на час поновлення його на посаді закінчився. Тобто таким рішенням загальних зборів про поновлення на роботі на виконання судового рішення відповідач фактично одночасно припинив трудові відносини з позивачем. При цьому доказів видання наказів про поновлення ОСОБА_1 на посаді та про припинення з ним трудових відносин з певної дати на підставі відповідних норм закону суду не надано. Разом з тим рішення вищого органу управління товариства не може підміняти собою розпорядчий акт відповідача, прийнятий на виконання судового рішення, та довільно тлумачити останнє.
      Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення про поновлення на роботі не може постановлятися під умовою та має відповідати резолютивній частині судового рішення, на виконання якого приймається. Питання про припинення обов`язків голови правління у зв`язку із закінченням терміну, на який його було обрано, вирішується в іншому порядку, а не під час виконання судового рішення.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ЗАТ «АТП-2361» підлягає залишенню без задоволення.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АТП-2361» залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року у справі № 711/8138/18 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Н. П. Лященко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      О. С. Золотніков
      Джерело: ЄДРСР 85679198
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      10 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 921/36/18
      Провадження № 12-293гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Бакуліної С. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року (головуючий Малех І. Б., судді Матущак О. І., Плотніцький Б. Д.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року (суддя Руденко О. В.)у справі № 921/36/18 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Тернопільський комбінат по виробництву шляхово-будівельних матеріалів» (далі - ПрАТ «Тернопільський КШБМ») та Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача - ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення наглядової ради, скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, зобов`язання поновити відомості.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ПрАТ «Тернопільський КШБМ»та Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської областіпро визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський КШБМ» від 4 січня 2018 року; скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу; зобов`язання поновити у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про ПрАТ «Тернопільський КШБМ» станом на 21 січня 2018 року.
      1.2. На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що, прийнявши 4 січня 2018 року оспорюване рішення, Наглядова рада ПрАТ «Тернопільський «КШБМ» порушила положення частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та визначений законодавством та установчими документами порядок управління акціонерним товариством. Правовим наслідком цього стало примусове та незаконне позбавлення ОСОБА_1 прав і можливості виконувати функції директора товариства. При цьому позивач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року №1-рп/2010, згідно з яким усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що цей спір виник не з корпоративних відносин, а відтак не підлягає вирішенню в господарському суді та має вирішуватись судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач не є та не був акціонером господарського товариства на день прийняття оспорюваного рішення Наглядовою радою, а був лише посадовою особою ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», що не є тотожними поняттями, є фізичною особою, яка не здійснює підприємницьку діяльність.
      2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2.1. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 18 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначивши, що спір, який виник у цій справі, не підлягає вирішенню в господарському суді, а має вирішуватись судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач не є та не був акціонером господарського товариства на день прийняття Наглядовою радою оспорюваного рішення, а був лише посадовою особою ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», та є фізичною особою, яка не здійснює підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим, з урахуванням суб`єктного складу сторін у справі, дійшов висновку, що цей спір виник не з корпоративних відносин.
      2.2. Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що не підлягають вирішенню господарським судом і позовні вимоги про вчинення органом місцевого самоврядування відповідних реєстраційних дій, оскільки вони є похідними від вимог про визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський «КШБМ»у спорі, який ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав визначив як корпоративний (пункт 13 частини першої статті 20 ГПК України).
      3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      3.1. Не погодившись з постановою Львівськогоапеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.
      3.2. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що всупереч визначеному акціонерами порядку реалізації права на управління, закріпленому в Статуті ПрАТ «Тернопільський «КШБМ», нормах законодавства, приписах статті 92 ЦК України, Наглядовою радою товариства було протиправно змінено чинний порядок корпоративного управління товариством. А саме - спірним рішенням Наглядової ради товариства було протиправно позбавлено позивача функцій, обов`язків і повноважень, наданих йому акціонерами в структурі корпоративного управління, а отже, можливості брати участь в реалізації корпоративних відносин і можливості впливати на виникнення, реалізацію, зміну і припинення корпоративних прав акціонерів. З огляду на вказані доводи, зазначаючи, що цей спір виник з корпоративних правовідносин, позивач вважає безпідставними висновки попередніх судових інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки заявлені вимоги підлягають розгляду господарським судом.
      4. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      4.1. Оскільки ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      4.2. Управління товариством здійснюють його органи -загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
      4.3. Нормами ЦК України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
      4.4. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      4.5. Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п`ятій статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова Наглядової ради чи особа, уповноважена на те Наглядовою радою.
      4.6. Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов`язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов`язків міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права.
      4.7. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
      4.8. У зв`язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      4.9. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
      4.10. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України.
      4.11. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, щовиникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      4.12. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
      4.13. З огляду на викладені вище норми законодавства та Рішення Конституційного Суду України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «Тернопільський КШБМ» від 4 січня 2018 року, яким ОСОБА_1 було відсторонено від виконання повноважень директора товариства, є такою, що виникла з корпоративних відносин, а отже, її вирішення належить до юрисдикції господарського суду.
      4.14. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц.
      4.15. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).
      4.16. Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення. У цьому разі теж має місце зупинення роботи посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.
      4.17. Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
      4.18. Водночас у цій справі позивач оскаржує рішення Наглядової ради щодо його відсторонення від виконання повноважень директора. Цей спір не є трудовим, а стосується управління діяльністю юридичної особи.
      4.19. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, щовиникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Отже, спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.
      4.20. Оскільки позовні вимоги про вчинення органом місцевого самоврядування відповідних реєстраційних дій є похідними від спору про визнання недійсним рішення Наглядової ради, розгляд вимог про скасування/поновлення запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу, а також вирішення питання про належність (ефективність) обраного позивачем способу захисту в частині цих вимог, також належить до юрисдикції господарського суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      4.21. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      4.22. Частиною шостою статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      4.23. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року у справі № 921/36/18 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Щодо судових витрат
      4.24. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18 квітня 2018 року у справі № 921/36/18 скасувати.
      3. Справу № 921/36/18 направити до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      С. В. Бакуліна
      Судді: Н. О. Антонюк
      Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85412893
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 263/3949/17
      Провадження № 14-359цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - Приватне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» (далі - ПрАТ «Азовзагальмаш»),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Маріупольська первинна профспілкова організація № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» (далі - Маріупольська профспілка),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року у складі судді Шевченко О. А. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року у складі колегії суддів Гаврилової Г. Л., Пономарьової О. М., Зайцевої С. А.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Азовзагальмаш», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Маріупольська профспілка, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати незаконним наказ (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору, поновити її на роботі з 22 лютого 2017 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 лютого 2017 року до дня ухвалення рішення у справі.
      На обґрунтування вимог позивачка зазначила, що з 07 березня 2012 року вона працювала в ПрАТ «Азовзагальмаш» на посаді інженера. 22 лютого 2017 року звільнена із займаної посади наказом № 129к з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
      Вважала своє звільнення таким, що відбулося з порушенням вимог закону, просила позов задовольнити.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачці право звернутися із цим позовом до Господарського суду міста Києва, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі - ПАТ «Азовзагальмаш»).
      Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш», а тому саме господарський суд вирішує всі майнові спори за вимогами до боржника, у тому числі спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб, до яких відноситься ОСОБА_1
      Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року скасовано ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року у частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення заборгованості із заробітної плати, справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині (закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року залишено без змін.
      Апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями розглядати вимоги ОСОБА_1 майнового характеру в порядку цивільного судочинства, а тому погодився із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
      Крім того, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не уточнив позовних вимог та зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі за вимогами про стягнення заробітної плати. При цьому апеляційний суд вважав, що матеріали справи містять суперечливі відомості щодо цих позовних вимог.
      Також апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про визнання наказу (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору незаконним та поновлення на роботі з тих підстав, що оскільки ОСОБА_1 є посадовою особою, то спір має розглядатися в господарському суді, в якому перебуває справа про банкрутство боржника.
      Апеляційний суд указав, що позивачка не перебувала на державній службі, отже, не може вважатись посадовою особою, її робота не була пов`язана із обслуговуванням матеріальних цінностей підприємства.
      У зв`язку з цим апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачка як інженер була посадовою особою у розумінні пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини четвертої статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просила скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року в частині закриття провадження у справі щодо її позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд повинен був застосувати статтю 110 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал), згідно з якою позови з трудових правовідносин можуть пред`являтися за місцем проживання позивача, а також, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
      Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
      При цьому повинен враховуватися принцип правової визначеності, що не допускає наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях.
      Суди встановили, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/3262/16 про банкрутство ПАТ «Азовзагальмаш». Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та розпочато процедуру розпорядження майном товариства (а. с. 44).
      Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Азовзагальмаш» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2016 року залишено без змін.
      Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
      У зв`язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
      Згідно з пунктом 7 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
      Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
      Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
      Аналогічний правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17, від 30 січня 2019 року у справі № 265/536/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
      Статтею 28 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
      Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов`язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника.
      Пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) було передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
      Відповідно до частини дев`ятої статті 16 ГПК України (у зазначеній редакції) справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
      Аналогічна норма міститься й у пункті 7 частини першої статті 20 чинного ГПК України.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Азовзагальмаш», стосовно якого порушено справу про банкрутство після 19 січня 2013 року (20 квітня 2016 року), з вимогами, зокрема про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал), тому що спір стосовно вказаних позовних вимог підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що виключає можливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства.
      Підстав вважати, що суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині своїх висновків порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      Згідно зі змістом касаційної скарги, ОСОБА_1 не оскаржує ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року в частині скасування ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року щодо закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про визнання незаконним наказу (розпорядження) від 22 лютого 2017 року № 129к про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення заборгованості із заробітної плати, та направлення справи в цій частині позовних вимог до суду першої інстанції для продовження розгляду. Тому ухвала Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року в зазначеній частині не переглядається у касаційному порядку.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Із урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в нескасованій частині та ухвалу апеляційного суду в оскаржуваній частині залишити без змін. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 травня 2017 року в нескасованій апеляційним судом частині та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова В. С. Князєв
      С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85415069