Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии полномочий у Фонда соцстраха от несчастных случаев оспаривать акты расследования несчастного случая

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Волкова О.Ф.,
Гриціва М.І.,
Гуменюка В.І.,
Кривенди О.В.,
Охрімчук Л.І.,
Прокопенка О.Б.,
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві до Територіального управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Мостобуд», ОСОБА_1, про скасування актів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 вересня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л и :

У лютому 2014 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі – Управління) звернулося до суду з позовом до Територіального управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві (далі – ТУ Держгірпромнагляду) про скасування акта спеціального розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_2, за формою Н-5 та акта про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 від 18 березня 2011 року.

Управління зазначало, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 16 години 55 хвилин на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві, а саме на залізничній ділянці «Київ-Московський – Дарниця», де працівники мостобудівельного загону № 2 Публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (далі – ПАТ «Мостобуд») виконували роботи з насування у проектне положення прогонової споруди 1П секції № 2 на залізничних опорах залізнично-автомобільного переходу через р. Дніпро, стався нещасний випадок з монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій ОСОБА_2, унаслідок якого він загинув.

Комісія з розслідування нещасного випадку на виробництві, до складу якої входив і представник Управління, склала акти за формою Н-5 та Н-1 від 18 березня 2011 року, в яких відображено обставини та причини нещасного випадку та встановлено, що нещасний випадок пов'язаний з виробництвом.

Позивач вважає, що ці акти не відповідають вимогам закону, оскільки не зафіксовано впливу на ОСОБА_2 небезпечного виробничого фактора чи середовища під час настання нещасного випадку. Водночас в акті зазначено, що супутньою причиною нещасного випадку було перебування потерпілого на будівельному майданчику в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується довідкою Київського міського бюро судово-медичної експертизи від 3 березня 2011 року. Крім того, під час нещасного випадку, унаслідок якого настала смерть, ОСОБА_2 не виконував трудові обов’язки. Отже, відповідно до статті 14 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності» (далі – Закон № 1105-XIV), у складанні акту за формою Н-1 слід було відмовити та скласти акт за формою НПВ.

Суди розглядали справу неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 9 вересня 2015 року, позов Управління задоволено: скасовано акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2, за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 від 18 березня 2011 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити провадження у справі в частині вимог Управліня про скасування актів, оскарження рішення про затвердження актів індивідуальної дії, а в частини вимог щодо оскарження висновків та рішень спеціальної комісії про причини та обставини нещасного випадку – відмовити в задоволенні позову з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 22 Закону України «Про охорону праці», пунктів 58, 59 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (далі – Порядок).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 20 червня 2007 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2013 року, постанови Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року, 28 листопада 2011 року та 17 квітня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим Кодексом.

За положенням пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 16 години 55 хвилин по вулиці Баренбойма у м. Києві на будівництві Дарницького залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро, а саме на залізничній ділянці «Київ-Московський – Дарниця», де працівники мостобудівельного загону № 2 ПАТ «Мостобуд» виконували роботи з насування у проектне положення прогонової споруди 1П секції № 2 на залізничних опорах залізнично-автомобільного переходу через р. Дніпро, стався нещасний випадок, унаслідок якого ОСОБА_2, який працював монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій у мостобудівельному загоні № 2 ПАТ «Мостобуд», загинув.

Відповідно до пункту 6 акта за формою Н-5, складеного ТУ Держгірпромнагляду, нещасний випадок, який стався з монтажником сталевих та залізобетонних конструкцій ОСОБА_2, пов’язаний з виробництвом, у зв’язку із чим вказано скласти акт за формою Н-1. 

18 березня 2011 року т.в.о. начальника ТУ Держгірпромнагляду затвердив акт за формою Н-1 НОМЕР_1 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову Управління, виходив з того, що нещасний випадок, який стався з ОСОБА_2, не пов’язаний з виробництвом, оскільки під час настання нещасного випадку останній не виконував трудових обов’язків, добровільно вчинив стрибок на небезпечний поріг, хоча знав про можливість спуститися безпечним шляхом, перебував у стані алкогольного сп’яніння, не зумовленого виробничим процесом, яке й стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та організаційних причин.

Надана заявником ухвала Верховного Суду України від 20 червня 2007 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів та передав справу на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова Верховного Суду України від 1 грудня 2009 року не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вона ухвалена за наслідками перегляду справи за винятковими обставинами.

У постановах Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року та 17 квітня 2013 року, на які в своїй заяві посилається ОСОБА_1, міститься висновок про те, що у разі незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом актів за формою Н-5, Н-1 або НПВ чи незгоди з висновком розслідування про обставини та причини нещасного випадку, рішення комісії може бути оскаржене до суду.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2013 року, постановленій у справі з аналогічних правовідносин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що Управління не має повноважень звертатися до суду з позовом про оскарження актів форми Н-1 та Н-5, оскільки чинним законодавством таке право передбачено за роботодавцем, потерпілим або членом його сім’ї чи особою, яка представляє його інтереси, а статтею 55 Закону № 1105-XIV передбачено право виконавчих органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) звертатися до суду за вирішенням спорів щодо сум страхових внесків, розміру шкоди та прав на відшкодування, накладення штрафів, а факт нещасного випадку на виробництві Фондом оскарженню не підлягає.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції один і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС Укарїни) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України зазначено, що суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом першим частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як убачається зі справи, що переглядається, оспорювані акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною роботодавцем, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Така ж правова позиція висловлена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 26 квітня 2016 року (справа № 21-404а16).

Захист прав, свобод та інтересів працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, здійснюється у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону № 1105-ХІV факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

За змістом статті 22 Закону України «Про охорону праці», пунктів 10, 13, 38 та 58 Порядку роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов’язаний своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку.

Зазначена комісія зобов’язана з’ясувати обставини та причини нещасного випадку за відповідною формою.

У разі незгоди з висновками спеціальної комісії щодо обставин та причин нещасного випадку керівник Держнаглядохоронпраці або його територіального органу має право призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування такого випадку спеціальною комісією в іншому складі і за результатами її роботи скасувати висновки попередньої спеціальної комісії.

Пунктом 59 Порядку передбачено, що рішення спеціальної комісії може бути оскаржено у судовому порядку у разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім'ї чи особи, яка представляє його інтереси, зі змістом затвердженого акта форми Н-5, форми Н-1 (або форми НПВ).

Перелік осіб, яким надано право на таке оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Фонд та його робочі органи не належать до переліку осіб, яким надано право оспорювати зміст указаних актів, оскільки складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає і не порушує прав та інтересів Фонду.

Статтею 55 Закону № 1105-ХІV передбачено право виконавчих органів Фонду звертатися до суду за вирішенням спорів щодо сум страхових внесків, розміру шкоди та прав на відшкодування, накладення штрафів та з інших питань, але факт нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, який пов'язаний з виробництвом, не може бути оскаржений Фондом (його регіональними відділеннями).

Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який задовольнив позовні вимоги Управління та скасував акти за формою Н-1 та Н-5.

Беручи до уваги наведене, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України встановили, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 вересня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві до Територіального управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Мостобуд», ОСОБА_1, про скасування актів, відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
О.Ф. Волков
Л.І. Охрімчук
М.І. Гриців 
О.Б. Прокопенко
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
О.В. Кривенда
В.М. Сімоненко

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 31 травня 2017 року у справі
№ 6-1767цс16

Оспорювані Управлінням Фонду акти складено спеціальною комісією з розслідування нещасного випадку, утвореною роботодавцем, до складу якої увійшли не лише представники органів державної влади. При цьому вказана комісія не здійснювала владні управлінські функції на основі законодавства, а розслідувала нещасний випадок на виробництві та склала відповідні акти, тому вони не можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді.

Пунктом 59 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві передбачено, що рішення спеціальної комісії може бути оскаржено у судовому порядку у разі незгоди роботодавця, потерпілого або члена його сім'ї чи особи, яка представляє його інтереси, зі змістом затвердженого акта форми Н-5, форми Н-1 (або форми НПВ).

Перелік осіб, яким надано право на таке оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Фонд та його робочі органи не належать до переліку осіб, яким надано право оспорювати зміст указаних актів, оскільки складання акта та підтвердження фактичних обставин нещасного випадку на виробництві не зачіпає і не порушує прав та інтересів Фонду.

Разом з тим вищезазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду, який задовольнив позовні вимоги Управління та скасував акти за формою Н-1 та Н-5.

Постанова від 31 травня 2017 року № 6-1767цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4B437B8831B586BBC225813F00421101

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что пунктом 59 Порядка расследования и ведения учета несчастных случаев, профессиональных заболеваний и аварий на производстве предусмотрено, что решение специальной комиссии может быть обжаловано в судебном порядке в случае несогласия работодателя, потерпевшего или члена его семьи или лица, представляющего его интересы, с содержанием утвержденного акта формы Н-5, формы Н-1 (или формы НПВ).

Перечень лиц, которым предоставлено право на такое обжалование, является исчерпывающим и расширительному толкованию не подлежит. Фонд и его рабочие органы не входят в перечень лиц, которым предоставлено право оспаривать содержание указанных актов, поскольку составление акта и подтверждения фактических обстоятельств несчастного случая на производстве не затрагивает и не нарушает прав и интересов Фонда.