Начать досудебное расследование  

5 голосов

  1. 1. Открывают ли по Вашему заявлению о преступлении уголовное производство?

    • Да, в течение 24 часов.
      1
    • Нет. Приходится обращаться к следственному судье.
      4


Recommended Posts

Уважаемые посетители форума,

следственный судья после четырехмесячного рассмотрения жалобы задним числом определил «обязать уполномоченных должностных лиц Управления полиции внести сведения в ЕРДР и начать досудебное расследование». Должностные лица не чешутся.

Вопрос. Каков срок действия определения следственного судьи и что, собственно, с этим определением делать дальше? Обращаться ли в исполнительный суд?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
22 минуты назад, wwd сказал:

 

Уважаемые посетители форума,

следственный судья после четырехмесячного рассмотрения жалобы задним числом определил «обязать уполномоченных должностных лиц Управления полиции внести сведения в ЕРДР и начать досудебное расследование». Должностные лица не чешутся.

Вопрос. Каков срок действия определения следственного судьи и что, собственно, с этим определением делать дальше? Обращаться ли в исполнительный суд?

Эти определения бессрочные. Нужно обратится в тот орган который обязали и уточнить номер дела и следователя.

  • Like 2
  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
10 часов назад, ANTIRAID сказал:

Эти определения бессрочные. Нужно обратится в тот орган который обязали и уточнить номер дела и следователя.

+ к этому, у следователя необходимо попросить  витяг з кримінального провадження № 0000...00 (семнадцать цифр)

  • Thanks 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Следственный судья вынес определение об отказе в удовлетворении жалобы на невнесение сведений в ЕРДР на основании отсутствия лица, подавшего жалобу. Потерпевший отсутствовал по уважительным причинам. Первая повестка была возвращена доблестными сотрудниками «Укрпочты» раньше положенного срока (уж сколько вреда такими сюрпризами «Укрпочта» натворила...), а вторая получена потерпевшим, как водится, уже после заседания суда.

Поскольку определения в таких случаях обжалованию не подлежат, возникает вопрос, как исправить ситуацию, а также, наказать судью?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

wwd   - писати скаргу на суддю в Вищу раду правосуддя, там  на сайті є бланк. + ЗПЗ написати ще раз, + дзвонити  (чи написати) в Урядовий контактний центр щодо бездіяльності поліцаїв ...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 11.02.2018 в 23:30, wwd сказал:

Следственный судья вынес определение об отказе в удовлетворении жалобы на невнесение сведений в ЕРДР на основании отсутствия лица, подавшего жалобу. Потерпевший отсутствовал по уважительным причинам.

Формальная причина. Предполагаю, что либо жалоба была не убедительная и составлена не верно, либо само обращение/заявление/сообщение о совершении правонарушения не верно, не корректное и так далее. Суд не ломая себе голову вынес такое вот определение.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 11.02.2018 в 23:30, wwd сказал:

Поскольку определения в таких случаях обжалованию не подлежат, возникает вопрос, как исправить ситуацию, а также, наказать судью?

Подайте новое заявление/обращение о правонарушении через канцелярию (свой экземпляр с отметкой) и через день - два узнайте по номеру ЖЄО ( журнал єдиного обліку) номер в реестре и кто следователь. Если будут что-то рассказывать, сразу готовьте жалобу в суд. Можете ещё обратиться (письменно) к начальнику следствия  с просьбой сообщить о внесенных данных в реестр, это подложите к жалобе.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      справа № 752/11464/16-к
      провадження № 51-355км17
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 лютого 2018 року м. Київ
      Касаційний кримінальний суд Верховного Суду колегією у складі:
      головуючого Бущенка А.П.,суддів Голубицького С.С., Григорєвої І.В. ,
      за участю секретаря судового засідання захисника прокурора Манацької І.А., Клименка І.А. Пономарьової М.С.,
      розглянув в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100000000006, щодо ОСОБА_7 за касаційною скаргою захисника Клименка І.А. на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року про повернення апеляційної скарги.
      Обставини справи
      1. Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
      2. Захисник оскаржив зазначений вирок в апеляційному порядку.
      3. Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 22 грудня 2016 року повернув заявнику його апеляційну скаргу в зв'язку з тим, що вона подана особою, яка не має право на апеляційне оскарження. На обґрунтування свого висновку, суддя-доповідач послався на те, що захисник на підтвердження своїх повноважень надав лише копії свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю та договору з обвинуваченим про надання правової допомоги, але не надав ордер.
      Доводи касаційної скарги
      4. У касаційній скарзі захисник просить на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 438 КПК, скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Він вважає, що правова позиція апеляційного суду суперечить змісту статті 50 КПК та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
      Оцінка суду
      5. Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, які підтримали касаційну скаргу захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга підлягає задоволенню.
      6. Матеріали провадження (а.с. 193 та 194) свідчать, що захисник на підтвердження своїх повноважень надав копії (1) свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № 1540/10 та (2) договору з обвинуваченим про надання правової допомоги від 01 серпня 2016 року.
      7. Суть питання, яке порушене перед касаційним судом у цій справі, зводиться до правильності тлумачення апеляційним судом пункту 2 частини першої статті 50 КПК, яка передбачає:
      «1. Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
      1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;
      2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
      8. Відповідно до позиції апеляційного суду, словосполучення «ордером, договором із захисником» означає «ордером та договором із захисником», і, таким чином, тільки наявність цих двох документів може підтвердити повноваження захисника.
      9. Суд не може погодитися з таким тлумаченням цього положення.
      10. В цьому випадку використана синтаксична конструкція, в якій однорідні члени речення з'єднані безсполучниковим зв'язком і між двома останніми членами речення стоїть розділовий сполучник «або».
      11. Така синтаксична конструкція часто використовується в законодавстві. Наприклад:
      «Експертом … є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями… (стаття 69 КПК).
      «Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України» (стаття 6 КК).
      «Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків (стаття 49 ГК).
      12. В усіх цих випадках вживання «або» для з'єднання однорідних членів речення створює альтернативний перелік. Якщо такий перелік перелічує умови для настання певного правового наслідку, це означає, що наслідок настає за наявності хоча б однієї з перелічених умов.
      13. Суд не бачить підстав при тлумаченні пункту 2 частини першої статті 50 КПК відступати від звичайного значення, яке надається цій синтаксичній конструкції законодавцем.
      14. Крім того, на користь того, що умови підтвердження повноважень захисника, зазначені у пункті 2 частини першої статті 50 КПК, застосовуються альтернативно, свідчать й інші положення законодавства.
      15. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Тобто ордер і договір є документами, які в рівному ступені посвідчують існування договірних відносин між адвокатом і його клієнтом.
      16. Таким чином, пункт 2 частини першої статті 50 КПК визначає, що повноваження захисника мають вважатися підтвердженими, якщо - на додаток до документу, передбаченого пунктом 1, - захисник надав хоча б один з документів, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті.
      17. Відповідно до частини другої статті 50 КПК «встановлення будь-яких додаткових … умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається». Всупереч цьому положенню, апеляційний суд, вимагаючи на додаток до договору надати також ордер, встановив такі додаткові умови.
      18. Виходячи з наведеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню через істотне порушення кримінального процесуального закону в значенні частини першої статті 412 КПК, а скарга захисника поверненню до суду апеляційної інстанції для вирішення питань, передбачених статтями 398 та 399 КПК.
      На підставі викладеного суд, керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК, постановив:
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року про повернення апеляційної скарги захисника Клименка І.А. на вирок Голосіївського районного суду м. Києва щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
      Судді:
      А.П. Бущенко С.С. Голубицький І.В. Григорєва
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/72150999
    • Автор: ANTIRAID
      Справа №127/24449/15-к
      Провадження №1-кп/127/27/17
       
      ВИРОК
        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      10 січня 2018 року                                                                                м. Вінниця
      Вінницький міський суд Вінницької області  
        в складі:  
                         головуючого судді                             Каленяка Р.А.
                         при секретарях                                  Табачук В.О., Сташко В.С.,
      за участю:
                    прокурорів                                        Степанова Д.В., Олексієнка О.Ю., Калитко В.В.,
                          захисників                                     Опанасюка П.П., Кудельського А.А.,
                         обвинувачених             ОСОБА_3, ОСОБА_4,
       
      розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вінниці матеріали кримінального провадження №42014020000000040, які надійшли з прокуратури Вінницької області з обвинувальним актом по обвинуваченню:
      ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт. Дашів, Іллінецького району, Вінницької області, громадянки України, українки, працюючої на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, розлученої, на утриманні неповнолітній син, з вищою освітою, раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1,
       
      за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України;
      ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженки с. Городківка, Крижопільського району, Вінницької області, громадянки України, українки, з вищою освітою, працюючої на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2,
       
      за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України,-
      ВСТАНОВИВ:
      ОСОБА_3 згідно наказу виконувача начальника Головного Управління Міндоходів у Вінницькій області від 23 травня 2013 року №7-0, призначена на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.
      Відповідно до посадової інструкції головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3, зобов'язана проводити дослідження за матеріалами оперативних та слідчих підрозділів фінансових розслідувань територіальних органів Міндоходів, правоохоронних органів та інших організацій, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів та іншими правопорушеннями, організовувати та проводити заходи з відпрацювання сумнівних фінансових операцій, які проводяться суб'єктами господарювання в пріоритетних галузях економіки та оформлювати їх результати, організовувати та проводити фінансові розслідування діяльності платників податків та осіб щодо ризику легалізації (відмивання) доходів за типом-використання бюджетних коштів, шляхом обробки зовнішніх та внутрішніх інформаційних джерел, отримувати відомості за індивідуальними запитами, використовувати типології Держфінмоніторингу та оформлювати їх результати, використовувати бази даних та інших інформаційних ресурсів Міндоходів, отриманих у рамках міжвідомчої взаємодії, діючих нормативно-правових актів, угод, протоколів, використовувати у встановленому порядку базами даних інформаційними джерелами органів державної податкової служби, інших державних та правоохоронних органів для отримання інформації, необхідної для роботи відділу та створення на її основі банку даних про сумнівні операції, несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань і функцій згідно з чинним законодавством, являючись державним службовцем 11 рангу 6 категорії, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являючись працівником правоохоронного органу вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, а саме співучасть у виді виконавця у службовому підроблені, тобто складані службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу та внесення до нього завідомо неправдивих відомостей за наступних обставин.
      Головний державний ревізор - інспектор відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3, будучи службовою особою - представником влади, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являючись працівником правоохоронного органу 25 липня 2013 року перебуваючи у своєму службовому кабінеті в приміщенні Головного управління Міндоходів у Вінницькій області у м. Вінниці, вул. Хмельницьке Шосе, 7, діючи умисно, на виконання письмової вказівки (резолюції) начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4, з метою збільшення розміру донарахованих податків та надання можливості органу досудового розслідування (СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області) безпідставного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 212 КК України відносно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика», у порушення п. 191.1.35 ст. 191, п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, п. 4.1 Порядку взаємодії між підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом та підрозділами податкової міліції затвердженого наказом ДПС України від 05 грудня 2011 року № 196, без проведення належної перевірки склала офіційний документ - висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, до якого внесла завідомо неправдиві відомості про те, що ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» у порушення п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України у квітні 2012 безпідставно проведено коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 91452,00 грн., у сторону зменшення по податковій накладній № 176 від 28 квітня 2012 року, яка виписана ДП «Кондитерська корпорація «Рошен», внаслідок чого у висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року ОСОБА_3 недостовірно вказала, що вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року, після чого підписала в графі: «Головний державний податковий ревізор-інспектор відділу фінансових розслідувань УБВДОЗШ ДПС у Вінницькій області ОСОБА_3» та передала вказаний офіційний документ для погодження начальнику управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4
      У подальшому, з метою реалізації вищевказаного умислу, 25 липня 2013 року ОСОБА_3 слала лист «Про надання матеріалів», який був підписаний начальником управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 та зареєстрований 25 липня 2013 року за № 65/16-01-12, згідно якого висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року із внесеними вищевказаними завідомо неправдивими відомостями, в порушення вимог п. 2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків затверджених наказом ДПС України від 31 жовтня 2012 року № 948 безпідставно передано на адресу виконувача обов'язків начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_5 для прийняття відповідного рішення.
      Листом від 30 липня 2013 року № 137/07-07-04 за підписом виконувача обов'язків начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_5 повідомлено начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 про те, що в результаті розгляду матеріалів перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» в висвітлених у висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 складеного УБВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області 25.07.2013 слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Вінницькій області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №32013010000000162 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.
      Недостовірність внесених відомостей ОСОБА_3 до висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 в частині: «вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року» підтверджено висновком експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року № 1673/13-21 та висновком експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області № 11 від 07 жовтня 2014 року.
      ОСОБА_4 згідно наказу виконувача начальника Головного Управління Міндоходів у Вінницькій області від 23 травня 2013 року № 19-0, призначена на посаду начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.
      Відповідно до Положення про управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у?Вінницькій області ОСОБА_4 безпосередньо здійснює всі необхідні організаційні і методичні заходи для забезпечення своєчасного та якісного виконання всіма працівниками покладених на Управління завдань та організовує їх роботу з виявлення фактів відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, координації діяльності з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, з іншими структурними підрозділами органів ДПС та забезпечує дотримання законності при виконанні службових обов'язків працівниками Управління, надає працівникам вказівки організаційно-розпорядчого характеру та щодо основної діяльності Управління, контролює їх виконання, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Управління основних завдань і функцій згідно з чинним законодавством, являючись державним службовцем 9 рангу 6 категорії, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являлась працівником правоохоронного органу.
      Начальник управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4, будучи службовою особою - представником влади, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», являючись працівником правоохоронного органу 25 липня 2013 року у своєму службовому кабінеті в приміщенні Головного управління Міндоходів у Вінницькій області у м. Вінниці, вул. Хмельницьке Шосе, 7, діючи умисно, з метою збільшення розміру донарахованих податків та надання можливості органу досудового розслідування (СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області) безпідставного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 212 КК Українивідносно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика», у порушення п. 19-1.1.35 ст. 19-1 п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, п. 4.1 Порядку взаємодії між підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, та підрозділами податкової міліції затвердженого наказом ДПС України від 05 грудня 2011 року № 196, надала головному державному ревізору - інспектору відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3 письмову вказівку (резолюцію), проставлену на доповідній записці за підписом начальника відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 від 25 липня 2013 року, про написання висновку спеціаліста щодо ухилення від сплати податків ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика».
      У подальшому, 25 липня 2013 року ОСОБА_4, продовжуючи реалізацію вказаного умислу, погодила шляхом підписання офіційний документ - висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, який складений ОСОБА_3 без проведення належної перевірки та до якого ОСОБА_3 внесено завідомо неправдиві відомості про те, що ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» у порушення п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України у квітні 2012 безпідставно проведено коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 91452,00 грн. у сторону зменшення по податковій накладній № 176 від 28.04.2012, яка виписана ДП «Кондитерська корпорація «Рошен», у наслідок чого у висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року ОСОБА_3 недостовірно вказано, що вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452 грн.
      Цього ж дня, тобто 25 липня 2013 року ОСОБА_4 будучи службовою особою - представником влади, згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» являючись працівником правоохоронного органу у своєму службовому кабінеті в приміщенні Головного управління Міндоходів у Вінницькій області у м. Вінниці, вул. Хмельницьке Шосе, 7, діючи умисно, з метою збільшення розміру донарахованих податків та надання можливості органу досудового розслідування (СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області) безпідставного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 212 КК України відносно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика», у порушення п. 2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків затверджених наказом ДПС України від 31 жовтня 2012 року № 948, внесених ОСОБА_3 до офіційного документу - висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013, підписала складений ОСОБА_3 супровідний лист № 65/16-01-12 від 25 липня 2013 та надала офіційний документ - висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013, до якого внесено завідомо неправдиві відомості про заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в оперативне управління Головного управління Міндоходів у Вінницькій області для прийняття рішення згідно ст. 214 КПК України.
      Листом від 30 липня 2013 року № 137/07-07-04 за підписом виконувача обов'язків начальника оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_5 повідомлено начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_4 про те, що в результаті розгляду матеріалів перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» в висвітлених у висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 складеного УБВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області 25.07.2013 слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Вінницькій області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 32013010000000162 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.
      Недостовірність внесених відомостей ОСОБА_3 до висновку спеціаліста від 25 липня 2013 року № 25/16-01/00382013 в частині: «вбачається заниження ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» сум податку на додану вартість у розмірі 91452,00 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року» підтверджено висновком експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року № 1673/13-21 та висновком експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області № 11 від 07 жовтня 2014 року.
      Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала.
      Суду пояснила, що на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області вона працює з червня 2013 року. У її обов'язки входить проведення фінансових розслідувань, досліджень, встановлення фактів легалізації доходів одержаних злочинним шляхом та інше.
      ОСОБА_3 25 липня 2013 року отримала доповідну записку начальника відділу аналізу сумнівних операцій УБЗВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 про те, що на виконання контрольного завдання Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Міністерства доходів і зборів України від 11 липня 2013 року проаналізовано результати планової виїзної перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" від 16 липня 2013 року. За результатами проведеного аналізу встановлено, що ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" 17 травня 2012 року подала розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457 259 грн. та ПДВ на суму 91 452 грн. по податковій накладній, яка була виписана ДП „Кондитерська корпорація „Рошен". Підставою для коригування податкових зобов'язань з ПДВ вказано „Зміна номенклатури". Відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України зміна асортименту після переходу права власності на поставлені товари не є підставою для коригування податкових зобов'язань. У зв'язку з цим ОСОБА_6 просила розглянути питання щодо доцільності написання висновку спеціаліста по виявлених додаткових ймовірних фактах заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91 452 грн. в зв'язку з безпідставним коригуванням податкових зобов'язань ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" за квітень 2012 року, що дасть можливість збільшити загальний розмір ухилення від сплати податків, з метою порушення кримінального провадження за ч. 1 ст. 212 КК України та прискорить відшкодування збитків державі. Дана доповідна записка, згідно резолюції начальника управління ОСОБА_8 була розписана на неї „для написання висновку спеціаліста".
      ОСОБА_3 на підставі службової записки ОСОБА_6 та на виконання вказівки начальника управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ОСОБА_8 був написаний висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, де були підтверджені викладені в службовій записці ОСОБА_6 порушення податкового законодавства з боку ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" та було зазначено, що вбачається заниження ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість в розмірі 91 452 грн., в зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. Даний висновок спеціаліста був погоджений начальником УБЗВДОЗШ ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 Висновок спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року листом № 65/16-01-12 від 25 липня 2013 року був переданий на оперативне управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області у відповідності до п.2.5. Наказу ДПС України „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків" від 31 жовтня 2012 року № 948.
      При складанні висновку ОСОБА_3 використовувала доповідну записку начальника відділу ОСОБА_6 від 25 липня 2013 року, копія акту перевірки від 16 липня 2013 №2415/2201/00382013 „Про результати планової перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика", копія податкового повідомлення-рішення від 23 липня 2013, копія розрахунку коригування сум ПДВ за квітень 2012 року №9027303443 від 17 травня 2012 року та бази даних. Порядок дослідження питань щодо можливого ухилення від слати податків суб'єктами господарювання передбачений наказом ДПС України від 05 грудня 2011 року №196, яким зокрема передбачено, що в ході практичного відпрацювання сумнівних фінансових операцій підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом проводиться детальний аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, які підозрюються в їх проведенні, готуються запити до державних органів та суб'єктів господарювання про надання податкової інформації, здійснюється опитування осіб, причетних до проведення фінансових операцій. Висновок спеціаліста фактично обвинувачена склала на підставі доповідної записки ОСОБА_6, все, що було зазначено у службовій записці ОСОБА_3 відобразила у висновку.
      Відповідно до вказівки начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ОСОБА_8 ОСОБА_3 висновок спеціаліста №25/16-01/00382013 від 25.07.13 року передала в оперативне управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області для прийняття відповідного рішення.
      ОСОБА_3 проводила аналіз (дослідження) фінансово-господарської діяльності з метою встановлення сумнівних фінансових операцій, в ході проведення якого, було встановлено факт ймовірного, безпідставного коригування податкового зобов'язання ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2011 року.
      Начальником управління ОСОБА_8 надавалась ОСОБА_3 вказівка у вигляді резолюції «Для написання висновку спеціаліста». Крім того, ОСОБА_6 усно наголошувала про необхідність термінового написання висновку.
      Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала.
      Суду пояснила, що на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області вона працює з 01 червня 2013 року.
      25 липня 2013 на виконання контрольного завдання Міндоходів від 11 липня 2013 начальником відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 було проведено аналіз результатів планової виїзної перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика", які відображені в акті від 16 липня 2013 №2415/2201/00382013. В ході аналізу ОСОБА_6 встановлено, що ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" 17 травня 2012 подано розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457 259 грн. в т.ч. ПДВ 91452 грн. по податковій накладній № 176 від 28.04.2008 р. Підставою для коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розрахунку коригування вказано „зміна номенклатури".
      В службовій записці в тому числі зазначено, що відповідно до п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. підставою для коригування суми податкових зобов'язань після постачання товарів є будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, тобто зміна асортименту не є підставою для коригування податкових зобов'язань. У зв'язку із цим, ОСОБА_6 запропонувала розглянути питання щодо доцільності написання висновку спеціаліста по виявлених додаткових ймовірних фактах заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" за квітень 2012 року.
      Дана доповідна записка нею була розписана на головного державного ревізор-інспектора відділу аналізу сумнівних операцій ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3 з резолюцією „для написання висновку спеціаліста".
      25 липня 2013 року ОСОБА_3 складений висновок спеціаліста, відповідно до якого встановлено порушення податкового законодавства з боку ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" та було зазначено, що вбачається заниження ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. Відповідно до п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України зміна асортименту після переходу права власності на поставлені товари не є підставою для коригування податкових зобов'язань тому встановлено заниження платником сум податку на додану вартість в розмірі 91 452 грн. внаслідок безпідставного коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. Вказаний висновок зроблений на підставі баз даних АІС „Податки", „Податковий блок".
      Обвинувачена ОСОБА_4 проводила аналіз фінансово-господарської діяльності ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» на підставі положення про управління та наказу ДПС України №196 від 05 грудня 2011, наказу ДПС України від 31 жовтня 2012 №948.
      В ході проведення аналізу обвинуваченою досліджувався акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.2013 року про результати планової виїзної перевірки ПАТ «ВКФ».
      Обвинуваченій ОСОБА_3 з приводу складання висновку спеціаліста № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013 року ОСОБА_4 надала вказівку у вигляді резолюції «Для написання висновку спеціаліста».
      Незважаючи на невизнання обвинуваченими вини у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України їх вина доведена показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні.
      Свідок ОСОБА_9, допитана в судовому засіданні, суду пояснила, що на теперішній час вона працює старшим слідчим з особливо важливих справ Слідчого Управління Головного Управління Державної Фіскальної Служби України.
      У липні 2013 року вона працювала слідчим з ОВС ВКР слідчого управління фінансових розслідувань головного управління Міндоходів у Вінницькій області.
      Керівником ОСОБА_9 було розписано до виконання матеріали, які свідок вивчила та прийняла рішення в порядку ст. 214 КПК України, а саме про внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення за ознаками ч.1 ст.212 КК України стосовно службових осіб ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика».
      Після внесення слідчим відомостей в ЄРДР начальник слідчого відділу підтверджує їх внесення до ЄРДР, після чого вказана інформація направляється до прокуратури, де створюється група прокурорів - процесуальних керівників.
      Які саме документи стали підставою внесення відомостей до ЄРДР свідок не пам'ятає.
      Свідок не пам'ятає чи призначала вона виїзну перевірку у Вінницькій кондитерській фабриці.
      Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що на посаді начальника відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області працює з червня 2013 року. В її обов'язки входить виявлення сумнівних операцій, які можуть бути пов'язані із легалізацією доходів, формування банку даних, забезпечення роботи по відпрацюванню сумнівних операцій.
      Обвинувачених вона знає, перебуває в робочих стосунках.
      25 липня 2013 року свідком на виконання контрольного завдання Міндоходів від 11 липня 2013 було проведено аналіз результатів планової виїзної перевірки ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика", які відображені в акті від 16 липня 2013 №2415/2201/00382013. В ході аналізу встановлено, що ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" проводила сумнівні операції які були описані в акті перевірки. Виявлені сумнівні операції були внесені до банку даних сумнівних операцій.
      При аналізі баз даних встановлено, що 17 травня 2012 ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" подано розрахунок коригування сум податку на додану вартість, до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457259 грн. в тому числі ПДВ 91452 грн. по податковій накладній № 176 від 28 квітня 2008 р. Підставою для коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розрахунку коригування вказано „зміна номенклатури".
      Відповідно до п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755 - VI підставою для коригування суми податкових зобов'язань після постачання товарів є будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, тобто зміна асортименту не є підставою для коригування податкових зобов'язань. Перевірка даного питання не відображена в актах перевірок ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика"
      У зв'язку вище викладеним свідком підготовлена доповідна записка, в якій запропоновано розглянути питання щодо доцільності написання висновку спеціаліста по виявлених додаткових ймовірних фактах заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку із безпідставним проведенням коригування податкових зобовязань ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" за квітень 2012 року.
      Вказана доповідна записка від 25 липня 2013 була передана начальнику управління ОСОБА_4 для прийняття рішення.
      Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що на посаді заступника начальника відділу організації викриття економічних злочинів ОУ ГУ Міндоходів у Вінницькій області він працює з травня 2013 року, в його обов'язки входить організація роботи підпорядкованого відділу.
      25 липня 2013 за № 65/16-01-12 на ім'я виконувача обов'язків начальника ОУ ОСОБА_5 від начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 скеровано матеріали перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» для прийняття відповідного рішення. До матеріалів перевірки входили: копія доповідної записки начальника відділу аналізу сумнівних операцій ОСОБА_6 висновок № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 та додаток до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 рік ПАТ «Вінницька кондитерська компанія». Вказані матеріали розписані на нього ОСОБА_5 Він доручив проаналізувати матеріали старшому о/у з ОВС ОСОБА_11
      У подальшому вказані матеріали направлені до СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області у порядку ст. 214 КПК України.
      На ім'я виконувача обов'язків начальника ОУ ОСОБА_5 від начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 направлено копія доповідної записки начальника відділу аналізу сумнівних операцій ОСОБА_6 висновок № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 та додаток до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 рік ПАТ «Вінницька кондитерська компанія» для прийняття відповідного рішення.
      Згідно супровідного листа від 25.07.2013 за № 65/16-01-12, до оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області направлені матеріали перевірки ПАТ «ВКФ» у відповідності до п.2.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом ДПС України від 31.10.2012 № 948.
      Пунктом 2.5 встановлено порядок передачі матеріалів до слідчих підрозділів податкової міліції. Відповідно до пункту 2.5.1., якщо за наслідками перевірки зменшено до відшкодування суми податку на додану вартість або виявлено порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за якими сума завданої державі шкоди або замаху на заподіяння шкоди є достатньою для притягнення до кримінальної відповідальності, підрозділ, який проводив перевірку, зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем прийняття податкового повідомлення-рішення, письмово повідомити про це підрозділ податкової міліції і передати матеріали перевірки для прийняття рішення згідно зі ст.ст. 97, 112 КПК України (з моменту набрання чинності Кримінальним процесуальним кодексом України - ст.214) незалежно від оскарження в адміністративному чи судовому порядку зменшених до відшкодування сум податку на додану вартість або донарахованих податкових зобов'язань», чи уповноважене оперативне управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області приймати рішення в порядку ст. 214 КПК України.
      Свідок ОСОБА_11, допитаний в судовому засіданні суду пояснив, що працює на посаді оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів ОУ ГУ Міндоходіву Вінницькій області з липня 2013. В його обов'язки входить документування та викриття економічних злочинів.
      25.07.2013 року за № 65/16-01-12 на ім'я виконувача обов'язків начальника ОУ ОСОБА_5 начальником управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8 скеровано матеріали перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» для прийняття відповідного рішення. До матеріалів перевірки входили: копія доповідної записки начальника відділу аналізу сумнівних операцій ОСОБА_6, висновок № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 та додаток до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року ПАТ «Вінницька кондитерська компанія». Вказані матеріали розписані на свідка, з резолюцією проаналізувати та/або доповісти.
      Після вивчення вказаних матеріалів свідок доповів ОСОБА_10 про наявність ймовірної суми ухилення від сплати податків посадовими особами ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» згідно висновку № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013.
      Згідно висновку № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013 встановлено ймовірне заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн.
      У подальшому вказані матеріали направлені до СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області у порядку ст. 214 КПК України.
      В подальшому слідчим ОСОБА_9 надавались свідку письмові доручення у вище вказаному кримінальному провадженні, зокрема щодо встановлення місць реєстрації, місць фактичного проживання службових осіб ПАТ «ВКФ».
      Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12  суду пояснив, що з 2 грудня 2006 року він працює на посаді директора ТОВ Вінницького комбінату хлібопродуктів №2.
      Свідку відомо, що слідчим управлінням ГУ Міндоходів на підставі акту перевірки було внесено відомості до ЄРДР за ч.1 ст. 212 КК України, за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ПАТ «ВКФ». Не погодившись з даними рішеннями ГУ Міндоходів у Вінницької області, ТОВ Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 дані факти оскаржив до Вінницького окружного адміністративного суду.
      В подальшому у ході розслідування кримінального провадження слідчим було призначено додаткову камеральну перевірку діяльності вказаного підприємства, а саме дотримання вимог нарахування податку на прибуток за 2012 та 2013 роки, за результатами якої складено акт про порушення нарахування податку на прибуток на 1370000 грн.
      За результатами розгляду позовів ТОВ ВКХП №2 до ГУ Міндоходів у Вінницькій області щодо скасування рішення-повідомлення за результатами перевірки від липня 2013 та акту камеральної перевірки в рамках кримінального провадження, рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду дані процесуальні акти ГУ Міндоходів були скасовані, а кримінальне провадження було закрито.
      Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона працює на посаді головного бухгалтера ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з листопада 2013 року.
      Упродовж з 13.05.2013 по 12.07.2013 на ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» працівниками Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС була проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства. На той час свідок працювала на посаді заступника головного бухгалтера. Усі документи, що витребовувались працівниками, що здійснювали перевірку надавались у їх розпорядження.
      За наслідками проведеної планової виїзної документальної перевірки, складено акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.13, яким встановлено порушення ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" норм Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено факт заниження податку на додану вартість на загальну суму 504263 грн.
      На підставі даного акту Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 23.07.13 № 0003892202 про нарахування грошового зобов'язання підприємству в сумі 630329 грн.
      ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» не бажаючи створення конфліктних ситуацій оплатило суму грошового зобов'язання в розмірі 630329 грн., що підтверджується платіжними дорученням № 25647 від 24.07.2013.
      Згідно ухвали слідчого судді, на підприємстві вилучались бухгалтерські документи стосовно господарських операцій, які стосувались порушень відповідно до висновків акту № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року.
      Зі змісту ухвали суду про проведення обшуку стало відомо, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення стали акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року та висновок спеціаліста № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013, у якому ніби то вбачається заниження службовими особами ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість у розмірі 91 452,00 грн.
      На підприємстві проводилась позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за лютий-квітень 2012» за наслідками якої складено акт від 04.10.2012 № 2336/15/00382013, під час проведення якої порушень, що зазначені у висновку спеціаліста № 25/16-01-00382013 від 25.07.2013 встановлено не було.
      Також, з метою визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.13 № 0003892202 про нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» грошового зобов'язання в сумі 630329 грн., за результатами проведеної перевірки по акту № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року підприємство 09.08.2013 року звернулось із адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.
      Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.09.2013 року адміністративний позов ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» задоволено частково, а саме визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 № 0003892202 Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області.
      Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що з 2001 року вона працює на посаді начальника юридичного відділу ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика».
      У 2013 році на ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» працівниками Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.11 року по 31.12.12 року, по податку на додану вартість. За наслідками проведеної планової виїзної документальної перевірки, складено акт № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року, яким встановлено порушення ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" норм Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 504263 грн.
      На підставі даного акту Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 23.07.13 № 0003892202 про нарахування грошового зобов'язання підприємству в сумі 630329 грн.
      24.07.2013 року ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» не бажаючи створення конфліктних ситуацій оплатило суму грошового зобов'язання в розмірі 630329 грн., що підтверджується платіжними дорученням № 25647 від 24.07.2013.
      Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що станом на 2012 рік він працював першим заступником начальника слідчого управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області. У його обов'язки входило загальне керівництво слідчим управлінням.
      25 липня 2013 року з оперативного управління ГУ Міндоходів у Вінницькій області надійшли матеріали, що свідчили про наявність в діях службових осіб ПАТ «ВКФ» ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.
      Начальником СУ ФР Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_16 накладено резолюцію, якою його зобов'язано розглянути, прийняти рішення, та 25 липня 2013 року доповісти про результати розгляду.
      ОСОБА_15 передав вказані матеріали слідчому ОСОБА_9 з резолюцією «розглянути по суті вирішити в порядку чинного законодавства України. Доповісти».
      ОСОБА_9 доповіла свідку, що згідно акту планової виїзної документальної перевірки підприємства № 2415/2201/00382013 від 16 липня 2013 року встановлено, що ПАТ «ВКФ» занижено податок на додану вартість на суму 504263 грн.
      Згідно висновку спеціаліста від 25.07.2013 року, який підписаний ОСОБА_3 та погоджений з ОСОБА_8 вбачається заниження ПАТ «ВКФ» сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., у зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року. За наслідками вказаної розмови із працівниками галузевого відділу було прийнято рішення про внесення відомостей до ЄРДР, щодо службових осіб ПАТ «ВКФ» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, про що ним повідомлено начальника ОСОБА_16
      25.07.2013 року слідчий ОСОБА_9 внесла відомості до ЄРДР з наступним змістом «Службові особи ПАТ «ВКФ» за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 згідно акту перевірки № 2415/2201/00382013 встановлено факт заниження податку на додану вартість на загальну суму 504315 грн., та згідно висновку спеціаліста № 25/16-01/00382013 від 25.07.2013 встановлено заниження сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн. Враховуючи вищевикладене службові особи ухилились від сплати податків на загальну суму 595767 грн.».
      Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що обвинувачених знає, перебуває в робочих стосунках. Станом на 2013 рік свідок працював інспектором в структурі ДФС України.
      Свідку відомо, що на ВК "Вінницька кондитерська фабрика» проводились перевірки на податок на доходи фізичних осіб. ОСОБА_17 перевіряв правильність податку на доходи фізичних осіб. За результатами перевірки було складено відповідний акт, у якому свідок поставив свій підпис.
      По перевірці податку на доходи фізичних осіб ВК "Вінницька кондитерська фабрика» порушень не виявлено.
      Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що до жовтня 2013 року вона працювала головним бухгалтером Вінницької кондитерської фабрики.
      Свідку відомо, що на фабриці проводились перевірки податкової інспекції, за результатами якої було відкрито кримінальне провадження. Підставою для внесення відомостей до ЄДРДР став висновок спеціаліста.
      В подальшому вищевказане кримінальне провадження було закрито в зв'язку з відсутністю складу злочину.
      Свідок ОСОБА_18 допитана в судовому засіданні, суду пояснила, що обвинувачених вона знає, перебуває з ними в нормальних стосунках. У 2013 році свідок входила до складу комісії, перевіряла податок з фізичних осіб «Вінницької кондитерської фабрики Рошен». За результатами перевірки було складено акт, підприємство погодилось з виявленими порушеннями, та усунуло їх.
      Свідок ОСОБА_19, допитана в судовому засіданні суду пояснила, що на даний час вона працює в ГУ ДФС у Вінницькій області, з обвинуваченими перебуває в робочих стосунках.
      В 2013 році свідок працювала на посаді ревізора у валютному відділі Вінницької ОДПІ, входила до комісії та здійснювала планову перевірку в валютному відділі ВКФ «Вінницька кондитерська фабрика». Порушень виявлено не було, про що було складено відповідний акт.
      Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що на даний час працює менеджером на підприємстві "Земля Поділля". Станом на 2013 рік свідок працював головним державним ревізор-інспектором по відшкодуванню ПДВ Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів .
      У 2012 році у «ВК Вінницька кондитерська фабрика» проводилась перевірка, за результатами якої було складено висновок, було виявлено порушення на 1630 грн., про що відображено було в акті за період лютого 2012 року по квітень 2012 року.
      Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_21 суду пояснив, що він на теперішній час працює на посаді заступника директора Вінницького НДЕКЦ МВС України.
      Відповідно до постанови слідчого прокуратури ОСОБА_22 він проводив судово-економічну експертизу, за результатами проведення якої було складено висновок. Свій висновок №11 від 07 жовтня 2014 року підтверджує, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку попереджений.
      Документи, які були передані до експертної установи через канцелярію для проведення вищевказаної експертизи ОСОБА_21 досліджував та вказав їх у своєму висновку.
      Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 суду пояснив, що він працює головним державним ревізором-інспектором Вінницької ОДПІ. З обвинуваченими перебуває в робочих стосунках. Свідок входив до складу ревізор-інспекторів ВОДПІ під час проведення планових виїзних перевірок.
      В обов'язки ОСОБА_23, в ході планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 по 30.11.2012 року, входило здійснення перевірки прибутку, податку на додану вартість, коригування податкового кредиту.
      В ході перевірки були виявлені порушення були вказані в акті №2415/2201/00382013 від 16 липня 2013 року.
      Вищевказаний акт був оголошений під підпис уповноваженим працівниками ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика».
      Свідок ОСОБА_24 суду пояснила, що вона працює на посаді заступника начальника управління відділу документальних перевірок ГУ ДФС у Вінницькій області. З обвинуваченими перебуває в робочих стосунках.
      Станом на 2013 рік свідок працювала начальником відділу організації та супроводження перевірок платників податків.
      ОСОБА_24 в ході планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 по 30.11.2012 року, здійснювала перевірку податку на прибуток, податку на додану вартість, коригування податкового кредиту, про що складений відповідний акт. В ході вказаної перевірки було виявлено ряд порушень, які були оголошені уповноваженим особам ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика».
      Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 суду пояснила, що вона працює головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Вінницькій області.
      ОСОБА_25 входила до складу комісії, яка здійснювала планову виїзну перевірку ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, з 01.11.2012 по 30.11.2012 року.
      Свідок здійснювала перевірку готівкових розрахунків, застосування реєстратора розрахункових операцій, по яких порушень не встановлено.
      За результатами проведеної перевірки було складено акт №2415/2201/00382013 від 16 липня 2013 року.
      Інші свідки, які вказані в реєстрі матеріалів досудового розслідування судом не допитувалися, так як сторони провадження не заявляли клопотань про їх допит.
      Крім показань свідків вина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.27, ч.1 ст. 366 КК України підтверджується і іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні:
      - витягом з кримінального провадження №42014020000000040 відповідно до якого 14 березня 2014 року до ЄРДР внесено відомості за ч.1 ст.365 КК України;
      - витягом з кримінального провадження №42014020000000041 відповідно до якого 14 березня 2014 року до ЄРДР внесено відомості за ч.1 ст.366 КК України;
      - постановою про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 17 березня 2014 року, відповідно до якої об'єднано матеріали кримінального провадження №42014020000000040 з №42014020000000041;
      - скаргою директора ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» ОСОБА_26 на неправомірні дії посадових осіб Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області;
      - висновком №16 начальника відділу оперативних розробок УВБ ГУ Міндоходів у Вінницькій області підполковника податкової міліції ОСОБА_27, складеного за матеріалами службової перевірки розгляду скарги директора ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» ОСОБА_26 на неправомірні дії посадових осіб Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, відповідно до якого на адресу начальника ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_28 направлено подання про вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8, начальника відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_6 та головного державного ревізор-інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3;
      - рапортом начальника відділу прокуратури Вінницької області Білоуса С. від 14 березня 2014 року, відповідно до якого встановлено порушення працівниками УБЗВДОЗШ ГУ Міндоходів положень законодавства, які перевищуючи свої службові повноваження, склали завідомо неправдивий висновок спеціаліста від 25 липня 2013 року, внаслідок якого СУ ГУ Міндоходів безпідставно розпочало кримінальне провадження за ч.1 ст. 212 КК України за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика»;
      - положенням про управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області, яким визначені посадові обов'язки та відповідальність начальника управління;
      - посадовою інструкцією головного державного ревізора-інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3;
      - податковою накладною ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від 28 квітня 2012 року, на загальну суму з урахуванням ПДВ 548711,03 грн.;
      - розрахунком №177 від 28 квітня 2012 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної за договором від 01 січня 2012 року, відповідно до якого сума коригування податкового зобов'язання та податкового кредиту на суму 91451, 84 грн.;
      - актом №734 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 144 000 грн. від 30 квітня 2012 року;
      - актом №735 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 378066,25 грн. від 30 квітня 2012 року;
      - актом №722 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 25007,76 грн. від 30 квітня 2012 року;
      - актом №780 здачі-прийняття робіт за квітень 2012 року на суму 1637,02 грн. від 30 квітня 2012 року;
      - актом Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції №2336/15/00382013 від 04 жовтня 2012 року, відповідно до якого встановлено, що на порушення пп.198.6 ст. 198, п.200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року ПАТ «ВКФ» у податковій декларації з ПДВ за березень 2012 року з врахуванням уточнюючих розрахунків завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на 1630 грн.;
      - податковою декларацією з податку на додану вартість ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2012 року ;
      - розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2012 року ;
      - розрахунком коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість Д1 ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за квітень 2012 року ;
      - журналом вхідної та вихідної кореспонденції управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області за липень 2013 року;
      - висновком експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження за заявою адвоката Білошкурського О.В. №1673/13-21 від 30 серпня 2013 року, відповідно до якого коригування кількісних і вартісних показників (розрахунок №177 від 28 квітня 2012) до податкової накладної №176 від 28.04.2012 на загальну суму 548711,03 грн. в тому числі ПДВ 91451,84 грн. проведене у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Порядку №1379 і відповідає даним бухгалтерського та податкового обліку ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика».
      Висновки акту перевірки від 04.10.2012 року №2336/15/00382013 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» (код ЄДРПОУ - 00382013) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за лютий - квітень 2012 року» документально підтверджуються;
      - актом № 2415/2201/00382013 від 16.07.13 року, яким встановлено порушення ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" норм Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 504263 грн.
      - доповідною запискою від 25 липня 2013 року начальника відділу аналізу сумнівних операцій УБВДОЗШ ОСОБА_6;
      - висновком спеціаліста головного державного ревізора - інспектора відділу аналізу сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_3 № 25/16-01/00382013 від 25 липня 2013 року, погодженого начальником управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ Міндоходів у Вінницькій області ОСОБА_8, відповідно до якого за результатами проведеного аналізу встановлено, що ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» 17.05.2012 року за реєстраційним номером 9027303443 подано розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1) за квітень 2012 року по коригуванню податкових зобов'язань в сторону зменшення на обсяг постачання 457259 грн. та ПДВ на 91452 грн. по податковій накладній №176 від 28.04.2008р., яка була виписана ДП «Кондитерська корпорація «Рошен». Підставою для коригування податкових зобов'язань з податку на додану вартість вказано «зміна номенклатури».
      Відповідно до п. 192.1 ст.192 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), підставою для коригування суми податкових зобов'язань після постачання товарів є будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадку повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів, тобто зміна асортименту після переходу права власності на поставлені товари не є підставою для коригування податкових зобов'язань.
      Таким чином, вбачається заниження ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика" сум податку на додану вартість в розмірі 91452 грн., в зв'язку з безпідставним проведенням коригування податкових зобов'язань за квітень 2012 року;
      - висновком судового експерта ОСОБА_21 №11 від 07 жовтня 2014 року, відповідно до якого документально підтверджується коригування кількісних\вартісних показників (розрахунок №177 від 28.04.2012) до податкової накладної № 176 від 28.04.2012 на загальну суму 548711,03 грн. в т.ч. ПДВ 91451,84 грн. проведене у відповідності до вимог Податкового кодексу України та Порядку 1379 і відображено в бухгалтерському та податковому обліку ПАТ Вінницька кондитерська фабрика». Висновок акту № 2336/15/00382013 від 04.10.2012 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на подану вартість за лютий - квітень 2012 року щодо завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового - кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 1630,00 грн., документально та нормативно не підтверджується. Висновок акту № 2415/2201/00382013 від 16.07.2013 «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, по податку на додану вартість за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 з 01.05.2012 по 30.09.2012 з 01.11.2012 по 30.11.2012 щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 504263,00 грн., документально та нормативно не підтверджується;
      - наказом голови Державної податкової служби України № 196 від 05 грудня 2011 року «Про затвердження порядку взаємодії між підрозділами боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом та підрозділами податкової міліції»;
      - податковою декларацією з податку на додану вартість ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» за серпень 2012 року ;
      - податковою накладною ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від 24 лютого 2012 року ;
      - податковою накладною ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» від 01 червня 2012 року.
      Оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що вина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.27, ч.1 ст. 366 КК України знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду. Показання свідків логічні та узгоджені між собою, тоді як пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, суперечать іншим показанням та фактичним обставинам справи, тому  суд критично оцінює показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх невинність і вважає, що таким чином вони намагаються ввести суд в оману та прагнуть уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
      Адвокат Опансюк П.П. в інтересах обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявив клопотання про визнання недопустимими доказів по кримінальному провадженні, а саме:
      - роздруківки з Інтернет ресурсу «Єдина база податкових знань»;
      - роздруківки консультації Інтернет ресурсу Ліга-Закон;
      - висновок експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року №1673/13-21;
      - висновок експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області №11 від 07 жовтня 2014 року;
      - письмовий носій інформації, що має назву Наказ ДПС України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами державної податкової служби під час організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків №948 від 31 жовтня 2012 року;
      - письмовий носій інформації невідомого процесуального походження із колонтитулом «Додаток 1 до наказу ДПС України від ___.____.2012 року №___» із рукописним написом «Порядок передачі документів»;
      - первинну бухгалтерську (накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) та податкову (два примірники декларації з ПДВ за серпень 2012 року, розрахунок коригування до податкової декларації з ПДВ (Д1) документацію ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» по взаємовідносинам з ТОВ «Наяда Україна», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «ВКП «Котлогаз», ПП «Вінкабель», за серпень 2012 року, в зв'язку з тим, що останні докази отримані з порушенням вимог Кримінально-процесуального законодавства.
      Суд не бере до уваги клопотання адвоката про визнання недопустимими доказами, а саме висновку експертного дослідження Вінницького відділення КНДІСЕ від 30 серпня 2013 року №1673/13-21, висновку експерта НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області №11 від 07 жовтня 2014 року, так як вони проводились відповідно до вимог чинного Кримінального-процесуального кодексу України.
      Крім того, в судовому засіданні допитувався експерт ОСОБА_21, який проводив експертизу №11 від 07 жовтня 2014 року та підтвердив її.
      Роздруківки з Інтернет ресурсу «Єдина база податкових знань», роздруківки консультації Інтернет ресурсу Ліга-Закон, письмовий носій інформації, що має назву Наказ ДПС України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами державної податкової служби під час організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків №948 від 31 жовтня 2012 року, письмовий носій інформації невідомого процесуального походження із колонтитулом «Додаток 1 до наказу ДПС України від ___.____.2012 року №___» із рукописним написом «Порядок передачі документів», первинну бухгалтерську (накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) та податкову (два примірники декларації з ПДВ за серпень 2012 року, розрахунок коригування до податкової декларації з ПДВ (Д1) документацію ПАТ «Вінницька кондитерська фабрика» по взаємовідносинам з ТОВ «Наяда Україна», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ТОВ «ВКП «Котлогаз», ПП «Вінкабель», за серпень 2012 року, судом не досліджувався, а тому суд також не бере вказані документи до уваги, як докази по кримінальному провадженню.
      Згідно довідок КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. Ющенка» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на обліку не перебувають.
      Згідно довідок Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на обліку не перебувають.
      За місцем проживання та роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 характеризуються позитивно.
      Оцінивши досліджені докази, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому суд кваліфікує її дії за ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, тобто співучасть у виді виконавця у службовому підробленні, тобто складані службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу та внесення до нього завідомо неправдивих відомостей.
      Оцінивши досліджені докази, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду, а тому суд кваліфікує її дії за ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, тобто співучасть у виді виконавця у службовому підробленні, тобто видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу;
      Обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судом не встановлені.
      Кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 було вчинене 25 липня 2013 року.
      Відповідно до вимог ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості.
      Відповідно до вимог ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе ніж обмеження волі, пройшло два роки.
      Таким чином, виходячи з вищенаведеного, обвинувачена ОСОБА_3 підлягає звільненню від відбування призначеного їй покарання.
      Крім того, кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 було вчинене 25 липня 2013 року.
      Відповідно до вимог ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості.
      Відповідно до вимог ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе ніж обмеження волі, пройшло два роки.
      Таким чином, виходячи з вищенаведеного, обвинувачена ОСОБА_4 підлягає звільненню від відбування призначеного їй покарання.
      При обрані виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_3 суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, що відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утримання неповнолітнього сина.
      При обрані виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, що відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
      Також суд вважає, що судові витрати по проведенню експертизи слід покласти на обвинувачених, оскільки її проведення було зумовлено розслідуванням вчинення ними кримінального правопорушення.
      З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченої, суд вважає, що виправлення та запобігання вчинення нових злочинів ОСОБА_3 можливе без ізоляції її від суспільства, а тому їй необхідно призначити покарання у виді штрафу, з позбавленням права обіймати певні посади на певний строк.
      З урахуванням викладеного, конкретних обставин кримінального провадження, особи обвинуваченої, суд вважає, що виправлення та запобігання вчинення нових злочинів ОСОБА_4 можливе без ізоляції її від суспільства, а тому їй необхідно призначити покарання у виді штрафу, з позбавленням права обіймати певні посади на певний строк.
      На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 370, 371, 374 КПК України, ч.1 ст.49 КК України, суд, -                                                        
      УХВАЛИВ:
      Визнати винною ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу, в розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, 4250 грн. з позбавлення права обіймати посади в органах ДФС України строком на три роки.
      Звільнити ОСОБА_3 від призначеного судом основного та додаткового покарання, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
      Визнати винною ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу, в розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, 4250 грн. з позбавлення права обіймати посади в органах ДФС України строком на три роки.
      Звільнити ОСОБА_4 від призначеного судом основного та додаткового покарання, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 27 ч.1 ст. 366 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
      Стягнути на користь держави витрати за проведення експертних досліджень та експертиз солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - 17592 (сімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 96 коп.
      На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом 30 діб з моменту його проголошення.
      Суддя:
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/71491896
    • Автор: ais
      Есть два решения судов, вступившие в силу,  по одному и тому же кредитному договору между банком и заемщиком. Решения в итоге по сути одинаковые, но в одном опирались на "типа" оригинал, а в другом на его нотариально заверенную копию, которые судя из определений отличаются. Т.е. спустя годы, в одном из судов вдруг была предъявлена нотариально заверенная копия, которая не совпадает по тексту с оригиналом, а точнее ранее предъявляли "сомнительные" оригиналы, которые явно были не настоящими, но суд закрывал на это глаза
      Что можно предпринять в такой ситуации или что обычно делают в таком случае?
      ПС. хотелось бы привлечь к криминальной ответственности отдельных лиц, но кого? работников банка, которые участвовали ранее в процессах и предъявили в суде фальсифицированный документ? но разве это перспективно и может иметь результат?
      ПС2. цель - отмена предыдущих негативных решений по вновь открывшимся обстоятельствам.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Ковтюк Є.І.,
      суддів:
      Вус С.М.,
      Канигіної Г.В.,
      Короткевича М.Є.,
      Пошви Б.М.,
      Школярова В.Ф.,
      за участю:
      секретарів Коваленко О.В., Тімчинської І.О.,
      прокурора Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,
      засудженого ОСОБА_1 і
      захисника ОСОБА_3 у режимі відеоконференції,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1,
      у с т а н о в и л а:
      Апеляційний суд Миколаївської області вироком від 27 вересня 2002 року засудив ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, неодноразово судимого, за частиною третьою статті 289, частиною четвертою статті 187, частиною третьою статті 357, частиною першою статті 263, пунктами 4, 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі – КК) на підставі статті 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
      Колегія суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ ухвалою від 16 січня 2003 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_4 залишила без задоволення, а вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року – без зміни.
      6 червня 2016 року засуджений звернувся до суду з клопотанням про зарахування йому у строк покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року, строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі відповідно до вимог Закону України № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 24 грудня 2015 року (далі – Закон № 838-VІІІ).
      Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 1 серпня 2016 року відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року, за правилами частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ з тих підстав, що він засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, яке, згідно зі статтею 51 КК, до строкових 
      Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 7 вересня 2016 року залишив апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 серпня 2016 року – без змін.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15 листопада 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).
      Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, касаційний суд дійшов висновку, що диспозиція частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ вказує на строковий вимір покарання, яке підлягає перерахунку, а тому положення цієї норми до покарання у виді довічного позбавлення волі не застосовуються, оскільки воно не має строкового виміру, тобто не має певного строку покарання. 
      У заяві заступник Генерального прокурора (далі – прокурор) порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК. Твердить, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах допустив неоднакове застосування норми частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ, яке полягає у різному трактуванні законних підстав її застосування до осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, і це зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Зазначає, що висновок суду касаційної інстанції в оспореному рішенні про те, що особам, засудженим до довічного позбавлення волі, на відміну від осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, строк попереднього ув’язнення не зараховується у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, є помилковим. 
      На думку прокурора, в оспореному рішенні суд касаційної інстанції мав би застосувати норму частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ так, як її застосував касаційний суд в ухвалі від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2, і дійти однакового з ним висновку, що передбачені правила зарахування строку попереднього ув’язнення у строк позбавлення волі мають застосовуватись як до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, так і до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Касаційний суд обґрунтував це рішення тим, що, відповідно до вимог статті 52 КК, таке покарання як позбавлення волі має два види: довічне і на певний строк. При цьому передбачені у частині п’ятій статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ правила зарахування строку попереднього ув’язнення у строк позбавлення волі не розмежовують останнє на вищезазначені два види і не містять будь-яких обмежень щодо покарання у виді довічного позбавлення волі.
      Прокурор просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 серпня 2016 року, а також ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі – Суд) заслухала суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи заяви і просив її задовольнити, пояснення засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_3, які вважали, що заява прокурора підлягає задоволенню, дослідила матеріали кримінального провадження і матеріали, додані до заяви, обговорила вимоги заявника і дійшла висновку про таке. 
      1. Справа про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 допущена до провадження Суду за заявою прокурора з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК - неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання). 
      Неоднакове застосування норми матеріального права, викладене у заяві, не стосується застережень, зазначених у пункті 1 статті 445 КПК, та процесуального аспекту касаційного перегляду судових рішень, ухвалених на стадії виконання вироку, тому обмеження для перегляду Судом відсутні.
      Особливістю перегляду Судом судових рішень із зазначеної підстави є встановлення однаковості/неоднаковості застосування касаційним судом і правильності розуміння (тлумачення) цих норм в оскаржуваному та порівнюваному судових рішеннях, тобто їх розуміння судом у процесі правозастосування, що зумовлює ухвалення рішень, які мають різний зміст у подібних правовідносинах.
      Відповідно до практики Суду рішення касаційного суду про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 428 КПК, є остаточним і таким, що завершує стадію касаційного провадження, а відтак надає особі право на звернення про перегляд такого рішення Судом у порядку, передбаченому пунктом 1 статті 445 КПК.
      2. Предметом перегляду рішень у зазначеній справі є неоднакове застосування касаційним судом частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ до осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі.
      Зіставлення правових позицій суду касаційної інстанції щодо застосування положень частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, висловлених у рішенні, про перегляд якого порушено питання в заяві, та в рішенні, доданому до заяви для порівняння, дають підстави вважати, що ця норма застосована неоднаково. Відмінність у застосуванні однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, що потягло ухвалення рішення щодо ОСОБА_1, яке за своїм правовим змістом різниться з рішенням щодо ОСОБА_2, дає змогу проводити перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК.
      Отже, Суду належить проаналізувати зміст частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ і надати висновок, чи поширюються положення цієї норми закону на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
      3. Відповідно до положень статті 52 КК основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
      Статтею 63 КК визначено, що покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
      Довічне позбавлення волі – найсуворіше покарання у кримінальному праві України. Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк за обмежене коло особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. 
      Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, а) про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування – «після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьома статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК); б) про виникнення права на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру – після відбуття п’яти років строку покарання (частина шоста статті 151 КВК); в) про виникнення права на розгляд питання про переведення з одних приміщень камерного типу в інші та з приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень – «після фактичного відбуття … не менше п’яти років строку покарання» (частина друга статті 151-1 КВК).
      Крім того, згідно з частиною другою статті 87 КК актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років.
      4. Законом України № 838-VІІІ частину п’яту статті 72 КК викладено в редакції, згідно з якою зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
      Тобто в зазначеній нормі визначено порядок розрахунку строку попереднього ув’язнення та позбавлення волі, але при цьому не вказано, для якого саме позбавлення волі (довічного чи на певний строк) слід застосовувати це правило.
      Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 838-VІІІ цей Закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.
      У приписах частини п’ятої статті 72 КК у редакції Закону № 838-VІІІ зазначено про те, що передбачені в ній правила зарахування строку попереднього ув’язнення мають застосовуватися у період дії цієї норми при засудженні осіб до позбавлення волі. 
      Статтею 24 Конституції України громадянам гарантована рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом.
      Встановлення різних правил щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі є дискримінаційним заходом у розумінні Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 грудня 1950 року.
      З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 висловив наступну правову позицію: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод».
      Правову позицію щодо дотримання принципів справедливості й рівності перед законом осіб, які вчинили злочини, незалежно від призначеного покарання, Конституційний Суд України також висловив у Рішеннях від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004.
      5. Із матеріалів кримінальної справи убачається, що ОСОБА_1 засуджено вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року за вчинення низки злочинів, у тому числі особливо тяжких, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Цей вирок набрав законної сили 16 січня 2003 року. Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 обчислено з 9 березня 2002 року.
      Закон № 838-VІІІ, яким частину п’яту статті 72 КК викладено в редакції, що зобов’язувала суди зараховувати попереднє ув’язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, набрав чинності 24 грудня 2015 року. З клопотанням про застосування цієї норми засуджений звернувся до суду 6 червня 2016 року. Але суд відмовив у задоволенні такого клопотання засудженого.
      Застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, Закону № 838-VІІІ не може бути обмежено, оскільки передбачені частиною п’ятою статті 72 КК правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув’язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення з клопотанням про помилування. 
      Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що в наданому для порівняння рішенні суду касаційної інстанції від 14 лютого 2017 року міститься правильний висновок щодо необхідності зарахування засудженому до довічного позбавлення волі у строк відбування покарання попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. 
      Наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для задоволення заяви. 
      З урахуванням особливостей перегляду судових рішень у порядку Глави 33 КПК Суд скасовує ухвалу касаційного суду від 15 листопада 2016 року, а також рішення судів нижчестоящих інстанцій і направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
      6. Відповідно до частини 4 статті 455 КПК у постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.
      З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку про те, що положення частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використане родове поняття позбавлення волі, яке складає зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зараховування попереднього ув’язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, які засуджені до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, які засуджені до довічного позбавлення волі.
      Керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      заяву заступника Генерального прокурора задовольнити. 
      Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2016 року, а також ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 серпня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
      Головуючий: Є.І. Ковтюк 
      Судді: 
      С.М. Вус Б.М. Пошва
      Г.В. Канигіна В.Ф. Школяров
      М.Є. Короткевич 
      ОКРЕМА ДУМКА
      Судді Верховного Суду України Пошви Б.М. щодо постанови Верховного Суду України від 26 жовтня 2017 року (далі - ВСУ) у справі за заявою заступника Генерального прокурора Стрижевської А.А. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 15 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1, якою йому, як засудженому до довічного позбавлення волі, відмовлено у задоволенні клопотання про зарахування у строк покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року, строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення до двох днів позбавлення волі відповідно до вимог Закону України ¹ 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 24 грудня 2015 року (далі – Закон № 838-VІІІ).
      Постановою від 26 жовтня 2017 року ВСУ задовольнив заяву заступника Генерального прокурора і скасував судові рішення про відмову ОСОБА_1, засудженому до довічного позбавлення волі за вчинення в т.ч. особливо тяжких злочинів у зарахуванні строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення до двох днів позбавлення волі, відповідно до вимог Закону ¹ 838-VІІІ у строк покарання і направив справу для розгляду його клопотання на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, ВСУ зробив висновок про застосування частини п’ятої статті 72 Кримінального кодексу України (далі – КК) в редакції Закону № 838-VІІІ і до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
      Такого висновку ВСУ дійшов на підставі заяви заступника Генерального прокурора про те, що відмова ВССУ у зарахуванні строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення до двох днів позбавлення волі згідно Закону № 838-VІІІ у строк покарання особам, засудженим до довічного позбавлення волі, на відміну від осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, є помилковою. 
      На думку заступника Генерального прокурора, у рішенні щодо ОСОБА_1, суд касаційної інстанції мав би застосувати норму частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ так, як її застосував касаційний суд в ухвалі від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2, і дійти однакового з ним висновку, що передбачені правила зарахування строку попереднього ув’язнення у строк позбавлення волі мають застосовуватись як до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, так і до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. 
      На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора зазначала, що статтею 51 КК таке покарання як позбавлення волі має два види: на певний строк і довічне. Оскільки частиною п’ятою статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ правила зарахування строку попереднього ув’язнення у строк позбавлення волі не розмежовують останнє на вищезазначені два види і не містять будь-яких обмежень щодо покарання у виді довічного позбавлення волі, а тому вважала, що воно повинно застосовуватись і до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
      З висновком ВСУ у постанові щодо ОСОБА_1 про застосування частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі та на підставі статей 375 і 454 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не погоджуюсь та висловлюю окрему думку про таке.
      1. Закон № 838-VІІІ, який був чинним з 24 грудня 2015 року до 18 травня 2017 року, тобто до прийняття Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» № 2046-VІІІ (далі – Закон № 2046-VІІІ).
      Цим Законом № 2046-VІІІ Верховна Рада України повернула попередню редакцію частини п’ятої статті 72 КК України, яка передбачала правила зарахування судом засудженим до позбавлення волі строку попереднього ув’язнення у строк покарання день за день, відмовившись від змінених у 2015 році правил зарахування день за два. 
      2. Чинним до 18 травня 2017 року Законом № 838-VІІІ, крім правил зарахування строку попереднього ув’язнення з розрахунку день за два, було передбачено випадки обмеження конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність, які давали підстави для такого зарахування. 
      Зокрема, такі випадки включали: а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; ґ) перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження. 
      Однак із судових рішень щодо ОСОБА_1 не можна було дійти висновку, що суди першої та апеляційної інстанції перевіряли дотримання конституційного права на свободу та особисту недоторканність засудженого при постановленні вироку, в тому числі, і в період досудового слідства у справі. 
      Дана обставина могла бути предметом зарахування фактично відбутого, але не врахованого періоду часу порушення права на свободу і особисту недоторканність засудженого у судових рішеннях і таке стало підставою для їх скасування і повернення справи на новий судовий розгляд для перевірки і виправлення можливої судової помилки, якщо таке порушення мало місце.
      Проте, доводи заступника Генерального прокурора у справі щодо ОСОБА_1, що суд касаційної інстанції мав би застосувати норму частини п’ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ так, як її застосував касаційний суд в ухвалі від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2, і дійти однакового з ним висновку, що передбачені правила зарахування строку попереднього ув’язнення у строк позбавлення волі мають застосовуватись як до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, так і до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, на моє переконання, не є прийнятними і суперечать змісту самої заяви. 
      Зокрема, у заяві заступник Генерального прокурора зазначає, що статтею 51 КК таке покарання як позбавлення волі має два види: згідно пункту 11 - позбавлення волі на певний строк і за пунктом 12 – довічне позбавлення волі. 
      Аналогічне визначення як різних видів основних покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі міститься і в статті 52 КК.
      Так, згідно положень статті 63 КК покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на строк від одного до п’ятнадцяти років до кримінально-виконавчої установи закритого типу, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
      Довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання у КК, яким замінено смертну кару як вид покарання Законом України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483, що свідчить не про «родове покарання» у виді позбавлення волі, а про його окремий вид.
      Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк за обмежене коло особливо тяжких злочинів, в т.ч. і тих, за які засуджено ОСОБА_1, і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. 
      Оскільки у Законі № 838-VІІІ законодавцем не визначено до якого із вищезазначених двох видів покарання: позбавлення волі на певний строк чи до довічного позбавлення волі можуть застосовуватися правила, передбачені частиною п’ятою статті 72 КК України, тому суд не вправі вирішувати питання, яке належить до виключної компетенції законодавчого органу.
      Поширення дії Закону № 838-VІІІ на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не може бути застосуванням аналогії кримінального закону щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, оскільки у кримінальному праві аналогія закону не допускається.
      Прикладом втручання ВСУ у матеріальний закон міститься у справі № 5-1кс11, де ВСУ 2/3 складу суддів усіх судових палат, виключив з призначеного покарання засудженому за частиною другою статті 307 КК додаткове покарання у виді конфіскації майна «передбачене спеціальним законом як обов’язкове». Підставою для такого рішення була стаття 59 КК Загальної частини КК, яка передбачала можливість застосування додаткового покарання в санкціях Особливої частини КК у виді конфіскації майна в залежності від корисливого характеру дій засудженої особи.
      Що стосується можливості застосування судами Закону № 838-VІІІ, то Загальна частина КК таких можливостей не передбачає, а зазначений закон, з часу його прийняття, потребує перевірки на його відповідність нормам Конституції України.
      Заперечення можливості застосування Закону № 838-VІІІ до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не є відмовою від виправлення судової помилки у рішеннях національних судів щодо осіб, яких незаконно засуджено, в т.ч. і до довічного позбавлення волі, що, на жаль, має місце у кримінальному судочинстві України. 
      Вважаю, що виправлення судової помилки щодо незаконно засуджених осіб (і не тільки до довічного позбавлення волі) є нереалізованим в українській судовій практиці, але поширеним інститутом (способом) виправлення судових помилок та недоліків судочинства через верховенство права в країнах-членах Ради Європи, які визначено практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд), і міжнародним договором, яким є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). 
      Зокрема, у рішенні «Яременко проти України» (№ 2) Суд, зазначив, що «згідно з його усталеною практикою пункт 1 статті 6 Конвенції не гарантує право на відновлення провадження та зазвичай не є застосовним до скарг щодо відновлення в екстраординарному порядку провадження у завершених судових справах, якщо тільки природа, обсяги та специфічні риси провадження щодо певної скарги у відповідній правовій системі не є такими, що провадження за такою скаргою охоплюватиметься сферою застосування пункту 1 статті 6 Конвенції та гарантіями щодо справедливого суду, якими він наділяє сторони провадження, яке було завершене, перш за все передбачено національним законодавством України, а отже перегляд справи у порядку виключного провадження (пункт 52).
      У справах щодо України практика Суду є обов’язковою до виконання українськими судами і всіма державними органами, відповідно до статті 46 Конвенції, і положень частини другої статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року.
      Крім того, частиною першою статті 13 цього Закону передбачено «заходи загального характеру, які вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді». Зокрема, для судів таким заходом «є зміна практики застосування чинного законодавства». 
      У цьому ж рішенні у справі «Яременко проти України» (№ 2) Суд підтвердив, що «стаття 6 Конвенції застосовується до провадження, в якому особа обвинувачується у вчиненні злочину, доки не буде остаточно встановлено обґрунтованість цього обвинувачення. Нове провадження після прийняття до розгляду заяви про перегляд справи може вважатися таким, що стосується встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення» (пункт 56), (окрема думка у справі №5-440кс(15)16). 
      Наведене законодавче забезпечення підтверджує наявність правових підстав для зміни практики українськими судами, в т.ч. для виправлення судових помилок та недоліків судочинства через дію верховенство права у справах, де будь-яка особа є незаконно засудженою.
      Враховуючи наведене і те, що на підставі статті 458 КПК, суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновку Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів, вважаю, що можливість перевірки конституційності Закону № 838-VІІІ не втрачено ні у справі щодо ОСОБА_1, ні щодо іншої особи .
      Суддя Верховного Суду України Б.М. Пошва
      Постанова від 26 жовтня 2017 року № 5-121кс(15)17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D3E045DB08D9A19CC22581DE00405B1B
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 жовтня 2017 року
      м. Київ
      Верховний Суд України у складі:
      головуючого судді-доповідача Короткевича М.Є.,
      суддів: Берднік І.С., Вус С.М., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Школярова В.Ф.,
      при секретарях: Гапон С.А., Тімчинській І.О.,
      за участю: прокурора Генеральної прокуратури України Курапова М.В., 
      засудженого ОСОБА_1 у режимі відеоконференції та захисника Тарахкала М.О.,
      розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом,
      установив:
      вироком Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ року народження, громадянина України, з повною середньою освітою, судимого вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2000 року за сукупністю злочинів, передбачених частиною 1 статті 223, частиною 1 статті 222, частиною 3 статті 81 Кримінального кодексу України 1960 року, до позбавлення волі на строк чотири роки без конфіскації майна, засуджено:
      1 за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України 2001 року (далі – КК) до позбавлення волі на строк п’ятнадцять років; 
      2 за пунктами 6, 13 частини 2 статті 115 КК до довічного позбавлення волі;
      3 за частиною 2 статті 185 КК до позбавлення волі на строк чотири роки; 
      4 за частиною 4 статті 187 КК до позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього майна;
      5 за частиною 3 статті 357 КК до обмеження волі на строк два роки.
      На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі, визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. 
      Цивільний позов потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь кожного по 50 000 грн відшкодування моральної шкоди.
      ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 3 серпня 2005 року приблизно о 16 год. 30 хв. у лісосмузі поблизу залізничного мосту через річку Псел у м. Суми, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, вчинив умисне вбивство своєї знайомої ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклої особистої неприязні, завдавши їй розкладним ножем удар у ліву половину грудної клітки та нанісши дві різані рани шиї, в результаті чого потерпіла померла на місці злочину від гострої втрати крові. Після цього ОСОБА_1, діючи повторно, таємно викрав майно потерпілої на загальну суму 3013 грн, вжив заходів для приховання слідів злочину та зник з місця події.
      9 серпня 2005 року приблизно о 21 год. ОСОБА_1, перебуваючи в гостях у знайомої ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА, з метою заволодіння чужим майном вчинив розбійний напад на ОСОБА_5, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а саме завдав потерпілій ударів по голові, повалив на підлогу долілиць та продовжив нанесення ударів, від яких потерпіла знепритомніла. Будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_5 з корисливих мотивів, закривши дихальні шляхи потерпілої та перекривши доступ повітря, що спричинило механічну асфіксію та зумовило її смерть. Після цього ОСОБА_1 заволодів майном потерпілої на загальну суму 3919 грн, а також її паспортом та військовим квитком її чоловіка ОСОБА_6, заховав труп у диван, вжив заходів для приховання слідів злочину та зник з місця події.
      Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 серпня 2006 року вирок змінено: виключено з мотивувальної частини висновки суду про наявність у засудженого умислу на розбійний напад та умисне вбивство потерпілої до того, як він зайшов у її житло, зазначені при викладенні фактичних обставин вчинених злочинів за епізодом умисного вбивства ОСОБА_5. У решті вирок залишено без зміни. 
      Рішенням Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) «Тимченко проти України», яке набуло статусу остаточного 13 жовтня 2016 року, встановлено порушення у справі ОСОБА_1:
      6 статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) у зв’язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників міліції;
      7 статті 3 Конвенції у зв’язку з неефективністю розслідування на національному рівні за скаргою заявника на жорстоке поводження;
      8 пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з порушенням права заявника не свідчити проти себе та присуджено заявнику 9000 євро відшкодування моральної шкоди і 1810 євро компенсації судових та інших витрат.
      У заяві засуджений ОСОБА_1 просить переглянути його справу з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 КПК – у зв’язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом, скасувати вирок та ухвалу і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник твердить, що, згідно з рішенням ЄСПЛ «Тимченко проти України», в основу обвинувального вироку щодо нього покладено недопустимі докази, а саме його визнавальні свідчення, отримані в період досудового розслідування з моменту затримання 17 серпня 2005 року по 13 лютого 2006 року, у зв’язку з чим потрібно переоцінити всю сукупність доказів у справі, адже виключення посилань на них із тексту судових рішень буде недостатнім та суперечитиме тлумаченню Конвенції в рішенні «Яременко проти України», в якому ЄСПЛ вказав на необхідність у таких випадках ретельного розгляду доказів у справі в межах повного нового розгляду. 
      Заслухавши суддю-доповідача, доводи засудженого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Тарахкала М.О., які підтримали заяву засудженого та його процесуальні вимоги, доводи прокурора Курапова М.В., який вважав, що належним способом відновлення порушених прав засудженого ОСОБА_1 буде скасування судових рішень щодо нього та повторний розгляд справи судом першої інстанції, Верховний Суд України дійшов таких висновків. 
      1. Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права з огляду на положення статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон № 3477-IV) та відповідних процесуальних норм, зокрема статті 9 КПК. Також на підставі статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов’язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV, з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого ЄСПЛ, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
      Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням остаточних рішень ЄСПЛ, пропонує застосовувати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, у випадках:
      - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, – наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      - коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (Рекомендації N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, прийняті на 694-му засіданні заступників міністрів).
      2. Зі змісту рішення ЄСПЛ на користь ОСОБА_1 вбачається, що засуджений скаржився за статтею 3 Конвенції, зокрема, на те, що він зазнавав фізичного жорстокого поводження та психологічного тиску з боку працівників міліції 18 серпня 2005 року і в подальшому, а також що органи державної влади не провели ефективного розслідування у зв’язку з цим. Визнаючи прийнятною скаргу ОСОБА_1 в цій частині, ЄСПЛ зазначив у пункті 66 рішення: «згідно медичної документації, що міститься у матеріалах справи, на момент затримання 17 серпня 2005 року заявник мав певні тілесні ушкодження. …наступного дня заявник пройшов судово-медичну експертизу, за результатами якої було задокументовано значно більше тілесних ушкоджень. … Походження цих додаткових тілесних ушкоджень, отриманих заявником під час перебування під контролем органів влади, ніколи не пояснювалось». ЄСПЛ кваліфікував поводження із заявником як нелюдське та таке, що принижує гідність. Також ЄСПЛ установив, що «вперше заявник поскаржився органам влади на стверджуване жорстоке поводження 30 вересня 2005 року. Жодного розслідування у зв’язку з цим проведено не було. Більше того, вбачається, що заявник не був належним чином захищений від подальшого психологічного тиску з боку працівників міліції, яких він звинувачував у жорстокому поводженні. Так, згідно матеріалів справи, вони продовжували відвідувати його в ІТТ, а потім – у СІЗО, незважаючи на протилежні твердження слідчого». ЄСПЛ зазначив, що «коли зрештою було розпочато розслідування, воно переважно обмежувалося допитами працівників міліції, які заперечували достовірність тверджень заявника. … Загалом із матеріалів справи не вбачається жодних вагомих зусиль, спрямованих на підтвердження або спростування версії подій заявника».
      За пунктом 1 статті 6 Конвенції ОСОБА_1 скаржився, зокрема, на порушення його права не свідчити проти себе. Із цього приводу ЄСПЛ нагадав, що заборона використання доказів, отриманих із порушенням права зберігати мовчання та права не свідчити проти себе є загальновизнаними стандартами, що лежать в основі поняття справедливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції (пункт 97 рішення), та наголосив, що допустимість свідчень, отриманих за допомогою катування або жорстокого поводження з порушенням статті 3 Конвенції, як доказів з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їх використання вирішальним для засудження обвинуваченого судом (пункт 98 рішення). У цій справі ЄСПЛ установив, що «органи влади несуть відповідальність за тілесні ушкодження, яких заявник зазнав за невстановлених обставин під час його перебування під контролем працівників міліції незадовго до його першого допиту (пункти 66–69 рішення). Заявник порушив це питання у суді першої інстанції та просив не враховувати ці зізнання. У судовому засіданні він також скаржився на постійний психологічний тиск на нього з боку зазначених працівників міліції. Проте суд першої інстанції не здійснив жодної спроби перевірити твердження заявника та відхилив його скаргу лише на тій підставі, що розслідування цього питання вже проводилося органами прокуратури. Такий формальний підхід видається ще більш дивним з огляду на те, що суд першої інстанції все-таки встановив порушення у зв’язку з надмірною тривалістю тримання заявника в ITT (місце тримання під вартою при органах внутрішніх справ), де він зазнавав різного виду тиску з боку працівників міліції, причетних до стверджуваного жорстокого поводження із заявником». Зрештою у пункті 100 рішення «Тимченко проти України» ЄСПЛ вказав, що «свідчення заявника проти себе зіграли важливу роль у його засудженні, незважаючи на те, що в подальшому відмовився від них як таких, що були отримані під тиском».
      Зокрема, в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 судом покладено його визнавальні показання як підозрюваного від 18 і 19 серпня 2005 року, як обвинуваченого – від 27 серпня і 1 вересня 2005 року, під час відтворення обстановки і обставин події – від 19 серпня 2005 року. У вироку суд першої інстанції зазначив, що під час додаткового допиту як обвинуваченого 30 вересня 2005 року ОСОБА_1 змінив надані раніше визнавальні показання і став твердити про свою непричетність до вбивств ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та про вчинення цих злочинів особами на ім’я ОСОБА_7 і ОСОБА_8, з якими він познайомився у травні 2005 року. Згідно з вироком, у результаті заходів, вжитих під час досудового та судового слідства для встановлення місця перебування вказаних ОСОБА_1 осіб і перевірки їх причетності до вбивства ОСОБА_4 і ОСОБА_5, факт існування цих осіб та їх причетність до вчинення злочинів не підтвердились. Проаналізувавши сукупність зібраних у справі доказів, показання ОСОБА_1 під час досудового слідства і в судовому засіданні, колегія суддів, яка ухвалила обвинувальний вирок, дійшла висновку, що на початковому етапі досудового слідства в період з 18 серпня по 30 вересня 2005 року ОСОБА_1, визнаючи свою винуватість на допитах як підозрюваний та обвинувачений, у присутності адвоката, надав об’єктивні свідчення про вчинені ним умисні вбивства ОСОБА_4 і ОСОБА_5, заволодіння їхнім майном, а також документами ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а надалі змінив свої початкові показання та висунув версію про вчинення цих злочинів іншими особами, що не знайшло підтвердження під час досудового й судового слідства, а тому колегія суддів не погодилася з доводами підсудного і розцінила їх як спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за вчинені особливо тяжкі злочини.
      ЄСПЛ, розглядаючи передбачене статтею 41 Конвенції питання щодо справедливої сатисфакції у зв’язку з порушенням Конвенції, крім присудження ОСОБА_1 грошового відшкодування моральної шкоди, зазначив у пункті 111 свого рішення, що «у випадку, коли особу, як це мало місце у цій справі, було засуджено судом за результатами провадження у справі, що не відповідало вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення за загальним принципом є новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника».
      Отже, констатований ЄСПЛ характер (зміст) порушень Конвенції свідчить про те, що провадження у справі ОСОБА_1 не відповідало критерію справедливості, а оскільки він і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, – наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту, то відновлення його попереднього юридичного стану повинно бути здійснено шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, як того вимагає ОСОБА_1 у заяві до Верховного Суду України.
      3. З огляду на те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права сторін у справі, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що метою запобіжного заходу є подальший розгляд справи судом, який повинен підтвердити або спростувати підозру, яка була підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, Верховний Суд України дійшов висновку, що обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою потрібно залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року.
      Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, Верховний Суд України
      п о с т а н о в и в:
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Вирок Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 серпня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
      Обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.
      Головуючий М.Є. Короткевич
      Судді: 
      І.С. Берднік
      С.М. Вус
      М.І. Гриців
      В.І. Гуменюк
      А.А. Ємець
      Т.Є. Жайворонок
      Г.В. Канигіна
      Є.І. Ковтюк
      О.В. Кривенда
      Н.П. Лященко
      Б.М. Пошва
      О.Б. Прокопенко
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      В.Ф. Школяров
      Окрема думка
      судді Верховного Суду України Короткевича М.Є. щодо 
      постанови Верховного Суду України від 23 жовтня 2017 року 
      у провадженні № 5-131кс(15)17 
      за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом
      Верховний Суд України (далі – Суд) задовольнив заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього на підставі встановлення Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) в рішенні у справі «Тимченко проти України», яке набуло статусу остаточного 13 жовтня 2016 року, порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція), а саме статті 3, пункту 1 статті 6 Конвенції. Суд скасував вирок Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Суду від 17 серпня 2006 року щодо ОСОБА_1 і направив справу на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції. Водночас Суд постановив «обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом 2012 року».
      Погоджуюсь із рішенням Суду про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та направлення справи на новий судовий розгляд, але вважаю безпідставним рішення про залишення без зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 
      Керуючись частиною 2 статті 454 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), вважаю за необхідне зазначити таке.
      Позицію з цього питання мною було висловлено в окремих думках щодо постанов Суду від 6 лютого 2017 року у провадженні № 5-455кс(15)16 та від 9 жовтня 2017 року у провадженні № 5-159кс(15)17. 
      Суд, залишаючи без зміни обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, відновив дію обраного 12 років тому запобіжного заходу, який втратив свою дію з моменту набрання законної сили вироком Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року після розгляду справи судом касаційної інстанції 17 серпня 2006 року, хоча положення глави 33 КПК не наділяють Суд процесуальними повноваженнями вирішувати питання щодо запобіжного заходу.
      Частина 1 статті 5 Конвенції встановлює, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність і нікого не може бути позбавлено свободи, крім певних випадків (наприклад, законний арешт особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушення) і відповідно до процедури, встановленої законом. У пункті 24 рішення у справі «Чанєв проти України» ЄСПЛ зауважив, що слово «законний» і словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом» у пункті 1 статті 5 Конвенції за своєю суттю відсилають до національного законодавства та встановлюють зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм. 
      Згідно зі статтею 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
      Суд зазначив у мотивувальній частині постанови: «Виходячи з того, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права сторін у справі, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що метою запобіжного заходу є подальший розгляд справи судом, який повинен підтвердити або спростувати підозру, яка була підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, Верховний Суд України дійшов висновку, що обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою потрібно залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року».
      Проте ні КПК 2012 року, ні Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року (далі – КПК 1960 року) не передбачають процедури відновлення дії раніше обраного запобіжного заходу. Процесуальні норми встановлюють, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (взяття під варту) суд може обрати, змінити або скасувати. За певних обставин дію запобіжного заходу може бути продовжено судом у межах строку досудового розслідування. 
      Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обрано ОСОБА_1 Зарічним районним судом м. Суми 20 серпня 2005 року за поданням слідчого прокуратури. Постановою цього ж суду від 17 жовтня 2005 року запобіжний захід продовжено до чотирьох місяців, тобто до 18 грудня 2005 року. 16 грудня 2005 року суддя Апеляційного суду Сумської області продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до шести місяців, а саме до 18 лютого 2006 року. Під час попереднього розгляду кримінальної справи 27 березня 2006 року суддя Апеляційного суду Сумської області, призначивши справу до судового розгляду на 10 квітня 2006 року, постановив «мірою запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 залишити утримання під вартою».
      Ухваливши 12 травня 2006 року обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 та призначивши йому остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Сумської області постановила залишити запобіжним заходом тримання під вартою до набрання вироком законної сили. Після розгляду справи судом касаційної інстанції 17 серпня 2006 року вирок набрав законної сили і засуджений почав відбувати покарання у виді довічного позбавлення волі, строк якого постановлено рахувати з 17 серпня 2005 року (з моменту його фактичного затримання). Тобто сукупний строк тримання ОСОБА_1 під вартою становив 1 рік вже на момент набрання вироком законної сили (більш як 12 років тому).
      Одна із загальних засад кримінального провадження, яка гарантує забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, установлює, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою. Крім того, кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений (стаття 12 КПК). 
      Принцип законності кримінального провадження означає, зокрема, що суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. А у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 статті 7 КПК.
      Також кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики ЄСПЛ, який, надаючи тлумачення статті 5 Конвенції, послідовно зазначає про необхідність переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від його тривалості.
      Зокрема в рішенні у справі «Кулік проти України» від 2 лютого 2017 року ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції з огляду на те, що рішення про взяття під варту не встановлювало чіткого строку дії запобіжного заходу, що само по собі суперечить вимозі законності, закріпленій у статті 5 Конвенції, і вказав, що ця проблема є повторюваною у справах проти України. У пунктах 156–157 цього рішення ЄСПЛ зазначив: 
      а) «пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством – він також повинен бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nestak у. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74, від 27 лютого 2007 року)»;
      б) «тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» та «проти» звільнення (див. рішення у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86, від 14 жовтня 2010 року)»;
      в) «Обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади (див. рішення у справах «Белчев проти Болгарії» (Belchev v. Bulgaria), заява № 39270/98, п. 82, від 08 квітня 2004 року та «Кастравет проти Молдови» (Castravet v. Moldova), заява № 23393/05, п. 33, від 13 березня 2007 року)».
      Отже, на мою думку, Суд безпідставно залишив без зміни запобіжний захід, обраний ОСОБА_1 12 років тому, строк якого закінчився в момент набрання вироком законної сили (17 серпня 2006 року), оскільки це рішення Суду не ґрунтується на нормах кримінального процесуального закону (як 1960 року, так і 2012 року), а обґрунтування цього рішення, наведене в постанові від 23 жовтня 2017 року, суперечить тлумаченню пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема в рішенні ЄСПЛ у справі «Кулік проти України».
      Згідно з частиною 3 статті 455 КПК, за наявності підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 цього Кодексу, Суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Відповідно до положень статті 4 Кримінально-виконавчого кодексу України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили. Оскільки обвинувальний вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд, підстави обмеження свободи ОСОБА_1, який відбував покарання за цим вироком, зникли, а тому питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 повинно вирішуватися судом, на розгляд якого надійде дана справа, за правилами параграфу 1 глави 18 КПК 2012 року, а не Верховним Судом України в порядку глави 33 КПК 2012 року, яка не наділяє його процесуальними повноваженнями вирішувати питання щодо запобіжних заходів.
      Суддя Верховного Суду України М.Є. Короткевич
      Постанова від 23 жовтня 2017 року № 5-131кс(15)17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6C6E72EFB9F51A25C22581D1004399EF