Решения 3-х инстанций о недействительности уступки права требования по кредитному договору

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

 

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"18" червня 2013 р.

 

Справа № 910/3358/13

 

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Остапенка О.М.

 

за участю представників сторін

 

від позивача: представник - Сорока С.С. ( за довіреністю)

 

від відповідача : представник - Гудов Я.В., ( за довіреністю), Зима Д.Л. ( за довіреністю)

 

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо - промислова компанія" 

 

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2013р.

 

у справі № 910/3358/13 (суддя: Блажівська О.Є.)

 

за позовом Державного підприємства "Селидіввугілля"

 

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо - промислова компанія" 

 

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16.07.2008р.

 

ВСТАНОВИВ:

 

В лютому 2013 року позивач звернувся з позовом, в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.07.2008 року, укладений між АКПАБ «Україна» та ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія».

 

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.03.2013 року позовні вимоги задоволені повністю: визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.07. 2008 року, укладений між Акціонерним комерційним агропромисловим Банком «Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія».

 

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, сторонами якого є клієнт та фактор. В оспорюваному договорі фактором виступає ТОВ «Українська гірничо-промислова компанія», а клієнтом АКА ПАБ «Україна», при цьому зазначив, що відповідач не є фінансовою установою, що має право надавати фінансові послуги. Зазначив також, що правочин, вчинений особою без відповідного дозволу, є оспорюваним в силу ст. 227 ЦК України. 

 

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 112 том1), в якій просив скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції при винесені рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Не прийнято до уваги надані докази, а саме постанови Вищого господарського суду України від 18.03.2009 року по справам № 1\161, 136, 19\414 та 19\600 від 24.03.2009 року, відповідно до яких здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з Акціонерного агропромислового банку «Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» щодо виконання наказів господарського суду Донецької області у зазначених справах. Також зазначив, що відповідно до п.4 ст.1 Закону України від 07.03.2002 року «Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб - вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» ліквідатору банку надано виключне право вчиняти дії, передбачені чинним законодавством України щодо продажу або уступки права вимоги банку, а отже договір щодо уступки права вимоги укладений з дотриманням норм чинного законодавства.

 

В подальшому відповідач неодноразово уточнював вимоги апеляційної скарги, просив визнати незаконним рішення господарського суду м. Києва щодо відновлення процесуальних строків у справі №910/3358/13 від 22.03.2013р. Скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013р. Припинити провадження по справі.

 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2013 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо - промислова компанія" та призначено її до розгляду на 23.04.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

 

19.04.2013р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

 

23.04.2013р. у судове засідання представники сторін не з'явились, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегією суддів було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 15.05.2013р.

 

14.05.2013р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

 

15.05.2013р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

 

15.05.2013р. представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. Колегія суддів заслухавши думку представника позивача стосовно клопотання, ухвалила, клопотання задовольнити, розгляд справи відкласти на 29.05.2013р.

 

29.05.2013р. розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О., у зв'язку з перебуванням судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці, змінено склад колегії судді: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Остапенко О.М.

 

Відповідач у судовому засіданні 29.05.2013 року подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції в Донецькій області. Зазначене клопотання мотивував тим, що останній приймав участь у справах у справах № № 1\36, 1\161, 1\248, 19\414, № 19\600.

 

Відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

 

Розглянувши клопотання відповідача, колегія суддів відхилила його у зв'язку із тим, що товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» не довів яким чином, рішення у даній справі буде зачіпати права чи обов'язки відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції в Донецькій області .

 

29.05.2013 року у судовому засіданні, колегія суддів заслухавши представників сторін, оголосила перерву до 04.06.2013 року.

 

04.06.2013 року у судовому засіданні, колегія суддів заслухавши представників сторін, оголосила перерву до 12.06.2013 року

 

12.06.2013 року у судовому засіданні, колегія суддів заслухавши представників сторін, ухвалила відкласти розгляд справи на 18.06.2013року.

 

12.06.2013 року через відділ документального забезпечення суду, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 року було залучено в якості співвідповідача Акціонерний комерційний агропромисловий Банк «Україна», та відкладено розгляд справи на 18.06.2013р.

 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 року припинено апеляційне провадження щодо співвідповідача Акціонерного комерційного агропромислового Банку «Україна» на підставі п. 6 ч.1 ст. 80 ГПК України.

 

18.06.2013р. у судове засідання з'явились представники сторін та надали свої пояснення по справі.

 

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

 

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 16 липня 2008 року між Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна», в особі ліквідатора банку «Україна» Родіонової Марини Олексіївни та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо - промислова компанія» укладено договір про відступлення права вимоги (а.с. 14-15 том 1).

 

Предметом зазначеного договору, відповідно до п. 1.1 було відступлення права вимоги, що належить первісному кредитору по всім зобов'язанням в тих обсягах і на умовах, які існували на момент переходу цих прав ( до укладання цього договору), що виникли у правовідносинах Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» з Державним підприємством «Селидіввугілля», за власними борговими зобов'язаннями, які виникли за кредитним договором № 3 від 29.06.1998 року, договором застави № 3 від 29.06.1998 року та підтверджені рішеннями Господарського суду Донецької області від 26.03.2004 року про стягнення основного боргу та відсотків за кредитним договором ( справа 1\36) та від 22.06.2004 року про звернення стягнення на заставлене майно ( справа № 1\161), а також як правонаступника по борговим зобов'язанням перед АК АПБ « Україна» :

 

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта « Курахівська» за рішенням Господарського суду Донецької області від 27.11.2001 року про повернення авансового платежу за договором 12-13\5 від 03.02.2000 року ( справа № 19\600) та від 20.08.2002 року про стягнення відсотків за користування кредитом ( справа 19\414);

 

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта «Росія» за рішенням Господарського суду Донецької області від 23.06.2003 року про стягнення боргу за простим векселем № 66335418178566» ( справа № 1\248)

 

При цьому за умовами договору, а саме п.2.1 та п.2.2 (а.с. 14 том 1) за відступлення прав вимоги Новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору кошти в сумі 638 100 грн. протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Розрахунки здійснюються новим кредитором шляхом безготівкового перерахунку коштів зі свого рахунку на накопичувальний рахунок Первісного кредитора.

 

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу ( фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона ( фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони ( клієнта) за плату ( у будь-який передбачений договором спосіб, клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє грошове право вимоги до третьої особи ( боржника).

 

Особливістю договору факторингу відповідно до ст. 1079 ЦК України є те, що сторонами в зазначеному договорі є фактор і клієнт. При цьому клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором банк або інша фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

 

Суд першої інстанції вірно визначив, що в оспорюваному договорі фактором виступає ТОВ «Українська гірничопромислова компанія, а клієнтом АКА ПАБ « Україна».

 

 При цьому, здійснюючи фінансування оспорюваного договору з Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна» коштів в сумі 638 100, 00 грн., відповідач отримав право вимоги по борговим зобов'язанням в розмірі 13 871 628,24 грн.

 

Також, згідно преамбули Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон встановлює правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

 

Пунктом 11 ст. 4 Зазначеного закону прямо передбачено, що факторинг відноситься до фінансових послуг. 

 

Водночас частиною 4 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

 

Як видно з матеріалів справи та доказів наданих сторонами, укладаючи зазначений договір відповідач надавав фінансові послуги не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги.

 

Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу може бути визнаний судом недійсним.

 

Колегія суддів погоджується, також, з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою особою в разі, якщо порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, що потребує ліцензування. Зазначений висновок кореспондується з пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

 

Необґрунтованим є посилання відповідача на преюдиціальність в порядку ст. 35 ГПК України постанов Вищого господарського суду у справах № 1\161, 1\36, 19\600 від 18.03.2009 року та № 1\248 від 24.03.2009 року, відповідно до яких здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з Акціонерного агропромислового банку «Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю « Українська гірничо-промислова компанія», оскільки відповідно до змісту зазначених постанов питання щодо недійсності оскаржуваної угоди не було предметом розгляду в суді касаційної інстанції. При цьому за змістом статті 227 ЦК правочин, вчинений особою без відповідного дозволу є оспорюваним, а відтак такий правочин, виходячи з положень статті 215 ЦК України, може бути визнаний недійсним судом лише у випадку звернення з відповідною позовною вимогою.

 

Колегія суддів вважає, що заява відповідача про застосування строків терміну позовної давності, подана відповідачем 31 травня 2013 року до суду апеляційної інстанції (а.с. 149 том 2) не може бути задоволена.

 

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України , позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Згідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у суді апеляційної інстанції заявити про сплив строку позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим судо

 

Як видно з матеріалів справи представник відповідача був присутнім при розгляді справи в суді першої інстанції, заявив клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами, однак заяви про застосування наслідків спливу позовної давності не подавав.

 

Таким чином, суд першої інстанції не мав підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, тоді як підстави для задоволення такої заяви судом апеляційної інстанції відсутні.

 

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

 

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

 

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

 

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-промислова компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року у справі № 910/3358/13 - залишити без задоволення.

 

Рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2013 року у справі № 910/3358/13 - залишити без змін.

 

Матеріали справи № 910/3358/13 повернути до місцевого господарського суду.

 

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

 

Головуючий суддя Руденко М.А.

Судді Дідиченко М.А.

Остапенко О.М.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31968342

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

18 вересня 2013 року Справа № 910/3358/13

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

 

за участю директора відповідача - Гудова Я.В. нак. № 8-к від 1 вересня 2010 року,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року у справі господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Селидіввугілля" до ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" про визнання договору недійсним,

 

ВСТАНОВИВ:

 

У лютому 2013 року Державне підприємство "Селидіввугілля" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" (далі - відповідач) з позовом про визнання договору недійсним з мотивів порушення при укладенні договору вимог ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

 

Рішенням господарського суду міста Києва від 22 березня 2013 року задоволено клопотання Державного підприємства "Селидіввугілля" про відновлення процесуальних строків.

 

Позов задоволено повністю.

 

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 16 липня 2008 року, укладений між Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна" та ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія".

 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року апеляційну скаргу ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" залишено без задоволення.

 

Рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2013 року залишено без змін.

 

У касаційній скарзі ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 22 березня 2013 року, відмовити у задоволенні клопотання Державного підприємства "Селидіввугілля" про відновлення процесуальних строків для подачі позовної заяви, у задоволенні позову відмовити та припинити провадження у справі.

 

Посилається на порушення судами норм ст. ст. 6, 8, ч. 1 ст. 41, ч. 5 ст.124, п. 9 ч. 3 ст. 129, ч. 2 ст. 150 Конституції України, ст. 257, ч. 3. ст. 267, п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514, п. 1 ст. 638, ст.ст. 655, 656 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, ч. 2 ст. 35, ст. ст. 36, 37, ч. 1 ст. 43, п. 3 ч. 2 ст. 54, ст. 56, п. 3 ч. 1 ст. 57, ст. 59, п. 2 ч. 1 ст. 62, п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. ст. 65, 69, 77, п. 2 ч. 1 ст. 80, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, пп. 4 п. 4 ст. 1 Закону України "Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб-вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (яка діяла на момент укладення договору), ст. 4 Закону України "Про судовий збір", розділ 1 спірного договору.

 

Вважає, що судом першої інстанції необгрунтовано задоволено клопотання позивача про відновлення процесуальних строків для подання позовної заяви, позбавлено відповідача права подання відзиву на позов, який, у порушення вимог ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, на адресу останнього не надсилався.

 

Зазначає, що ДП "Селидіввугілля" не є стороною спірного договору, предмет якого не зачіпає та не порушує прав та інтересів останнього, з огляду на те, що заміна стягувача для боржника (позивача) не змінює суті зобов'язання.

 

Вказує на те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу майнового зобов'язання, а не договором факторингу, є чинним та таким, який відповідає вимогам ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України.

 

Заявник касаційної скарги наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги, що законність спірного договору була предметом дослідження Вищим господарським судом України та Верховним судом України у справах № № 1/161, 1/36, 19/600, 1/248, за наслідками якого суди дійшли висновку про розповсюдження на даний договір положень про договір купівлі-продажу, у зв'язку з чим провадження у даній справі підлягало припиненню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

 

Зазначає, що спірний договір був укладений в період дії спеціального Закону України "Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб-вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", яким встановлена особлива процедура ліквідації Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" і ліквідатору банку надано право, зокрема, здійснювати продаж (уступку) вимог банку, утворених кредитними та вексельними боргами за ліквідаційною вартістю без будь-яких обмежень, відтак, між ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" та Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна" правомірно укладено договір купівлі-продажу майнового боргу.

 

Представники позивача у судове засідання не з'явились.

 

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги позивач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

 

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

 

Згідно ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

 

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 липня 2008 року між Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна", в особі ліквідатора банку "Україна" Родіонової Марини Олексіївни, та ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" укладено договір, предметом якого є відступлення права вимоги, що належить первісному кредитору за всіма зобов'язанням в тих обсягах і на умовах, які існували на момент переходу цих прав (до укладання цього договору), що виникли у правовідносинах Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" з Державним підприємством "Селидіввугілля", за власними борговими зобов'язаннями, які виникли за кредитним договором № 3 від 29 червня 1998 року, договором застави № 3 від 29 червня 1998 року та підтверджені рішеннями господарського суду Донецької області від 26 березня 2004 року про стягнення основного боргу та відсотків за кредитним договором (справа 1/36) та від 22 червня 2004 року про звернення стягнення на заставлене майно (справа № 1/161), а також як правонаступника за борговими зобов'язаннями перед Акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна":

 

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта "Курахівська" за рішенням господарського суду Донецької області від 27 листопада 2001 року про повернення авансового платежу за договором 12-13/5 від 3 лютого 2000 року (справа № 19/600) та від 20 серпня 2002 року про стягнення відсотків за користування кредитом (справа 19/414);

 

- Державного відкритого акціонерного товариства шахта "Росія" за рішенням господарського суду Донецької області від 23 червня 2003 року про стягнення боргу за простим векселем № 66335418178566.

 

За пунктами 2.1, 2.2 договору за відступлення прав вимоги новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору кошти в сумі 638100 грн. протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Розрахунки здійснюються новим кредитором шляхом безготівкового перерахунку коштів зі свого рахунку на накопичувальний рахунок первісного кредитора.

 

Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спірного договору є відступлення права грошової вимоги за плату, вказаний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а тому доводи заявника касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин норм закону про купівлю-продаж не знаходять свого підтвердження.

 

За приписами ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

 

Так, судами встановлено, у спірному договорі фактором виступає ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія", а АКБ ПАБ "Україна" - клієнтом, при цьому, фінансуючи такий договір у сумі 638 100, 00 грн., відповідач отримав право вимоги за борговими зобов'язаннями на суму 13 871 628, 24 грн.

 

Правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пунктом 11 ст. 4 якого факторинг віднесено до фінансових послуг.

 

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих видів фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

 

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач надавав фінансові послуги, не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги, тобто, в порушення правил, що регулюють інститут фінансових послуг.

 

Заперечуючи проти зазначених висновків судів попередніх інстанцій, заявник касаційної скарги посилається на положення Закону України "Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних осіб-вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна", яким ліквідатору банку надано права здійснювати продаж (уступку) вимог банку без будь-яких обмежень, а тому вважає, що спірний договір укладено правомірно.

 

Між тим, положення вказаного Закону містять приписи щодо прав ліквідатора банку "Україна", проте, цей Закон не обумовлює жодних виключень щодо інших учасників ринку фінансових послуг, зокрема, не скасовує вимогу спеціального статусу та ліцензії для надання послуг з факторингу для кредиторів Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна". 

 

Згідно ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу може бути визнаний судом недійсним.

 

Водночас, з урахуванням наведеного, вимога про визнання такого правочину недійсним може бути заявлена як стороною такого правочину, так і будь-якою особою в разі порушення її прав чи законних інтересів, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, що потребує ліцензування.

 

У касаційній скарзі ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" посилається на порушення судами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиційності встановлених господарськими судами обставин у справах № № 1/161, 1/36, 19/600, 1/248, у межах яких, як зазначає заявник, судами досліджувалось питання дійсності спірного договору, у зв'язку з чим вважає, що провадження у даній справі необхідно було припинити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

 

Втім, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що питання недійсності спірного договору не було предметом розгляду у межах зазначених справ, в яких розглядалось питання правомірності заміни кредитора у зобов'язанні на стадії виконавчого провадження.

 

Крім того, за змістом ст. 227 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений особою без відповідного дозволу є оспорюваним, а тому, враховуючи положення ст. 215 Цивільного кодексу України, може бути визнаний судом недійсним лише за зверненням з відповідною позовною вимогою.

 

Таким чином, суд касаційної інстанції не вбачає порушення судами попередніх інстанцій ст. 35, п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

 

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Втім, заявити про сплив строку позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви у суді першої інстанції, зокрема, у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим судом.

 

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, під час вирішення спору місцевим господарським судом клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" не заявлялось, між тим, представник відповідача був присутнім під час розгляду справи судом першої інстанції, а, отже, був обізнаний про наявність спору щодо недійсності спірного договору.

 

Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору по суті та не спростовують висновків, покладених в основу оскаржуваних судових рішень.

 

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми 1077-1079 Цивільного кодексу України, положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", що регулюють спірні правовідносини, та дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору.

 

Враховуючи викладене, судові рішення законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

 

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Касаційну скаргу ТОВ "Українська гірничо-промислова компанія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 червня 2013 року - без зміни.

 

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33698023

[ANTIRAID]

Данным решением подтверждено право лица чья задолженность переуступлена оспорить сам договор уступки требования.

[Alexx]

Скажите, а подобное решение ВССУ есть ? Или можно в ВСУ представить это решение ?

[Виктория Земскова]

А есть решение первой инстанции? в реестре его нет.

[у.zaporozhskiy]

Скажите, а подобное решение ВССУ есть ? Или можно в ВСУ представить это решение ?

Да.Можно.

[у.zaporozhskiy]

А есть решение первой инстанции? в реестре его нет.

В реестре действительно нет.

Его нужно просить лишь у участников процесса.

[АлПет]

К договору об уступке права требования применили ст. факторинга и при этом ни слова не сказали почему этот договор квалифицировали как "факторинг"

[у.zaporozhskiy]

К договору об уступке права требования применили ст. факторинга и при этом ни слова не сказали почему этот договор квалифицировали как "факторинг"

Потому что было необходимо снести договор уступки

Постепенно нарабатывается практика оспаривания договоров уступки/факторинга, когда иск подается не стороной договоров.

[getikalex]

Боюсь не получится. Уж больно высоки ставки.

Это же если кто-то один оспорит договор и признает договор уступки недействительным - летит весь портфель купленных кредитов/ипотек.

За такие деньги можно в суде признать что Папа Карло и Буратино - финансовые учреждения

[Астрея]

Вопрос: если по договору переуступки прав требования банк передал факторингу по ипотечному договору право требования на дом, который принадлежит ипотекодателю и участок, который принадлежит соседям, не имеющим никакого отношения к ипотеке, можно сносить договор переуступки прав требования по ст. 41 КУ?

Для справки: банк по ошибке взял в ипотеку часть участка соседей без их согласия.

Что в этом случае делать с договором факторинга, который был заключен в тот же день?  Спасибо.

[у.zaporozhskiy]

Вопрос: если по договору переуступки прав требования банк передал факторингу по ипотечному договору право требования на дом, который принадлежит ипотекодателю и участок, который принадлежит соседям, не имеющим никакого отношения к ипотеке, можно сносить договор переуступки прав требования по ст. 41 КУ?

Для справки: банк по ошибке взял в ипотеку часть участка соседей без их согласия.

Что в этом случае делать с договором факторинга, который был заключен в тот же день?  Спасибо.

А почему ст. 41 КУ?

по какому пути в результате решили пойти?