Постановление БП-ВС о юрисдикции споров при оспаривании действий в ликвидируемом банке и отсутствии последствий признания договора ничтожным


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 910/12294/16
провадження № 12-9зг18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Кібенко О. Р.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В.В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Черненка О. В.,

та представників учасників справи:

від позивача - Вабіщевич Т. В., Орлова О. В.,

від відповідача - Носенко Т. С.,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Герасименко Т. В.,

розглянула у судовому засіданні

заяву Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»

про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, ухваленого суддею Підченком Ю. О.,

постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року, ухваленої у складі колегії суддів Баранця О. М., Калатай Н. Ф., Пашкіної С. А.,

постанови Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року, ухваленої у складі колегії суддів Кролевець О. А., Євсікова О. О., Самусенко С. С.,

у справі Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Централ Капітал»

до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Капіталь Груп»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свікон»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватна фірма «Мустанг»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство «Косвас»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю

«Мале сільськогосподарське підприємство «АЗС-НИВА-1»,

про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Централ Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Централ Капітал», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», Банк, відповідач) про:

- визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку Гулеєм Олександром Івановичем (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) від 15 квітня 2016 року № 60, про визнання нікчемними договорів (далі - наказ №60);

- визнання недійсним наказу № 60, в частині визнання нікчемними договорів;

- визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

2. Протягом 2015 - 2016 років позивач і відповідач уклали такі договори:

- договір купівлі-продажу від 24 липня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2288;

- договори купівлі-продажу від 02 та 08 вересня 2015 року, посвідчені приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є. В. та зареєстровані у реєстрі за №№ 2557, 2558, 2611, відповідно;

- договори № 3 від 25 січня 2016 року, № 4 від 10 лютого 2016 року, № 5 від 19 лютого 2016 року, № 6 від 26 лютого 2016 року, № 7 від 03 березня 2016 року, № 8 від 09 березня 2016 року про внесення змін до договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 28 серпня 2015 року, укладеного між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал»;

- договір відступлення права вимоги (договір цесії) від 24 липня 2015 року;

- кредитний договір № 008-08-15 від 05 серпня 2015 року.

3. 17 березня 2016 року Правління Національного банку України ухвалило постанову № 169 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних».

4. На виконання цієї постанови виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації і призначено Гулея О. І. уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку.

5. 15 квітня 2016 року Гулей О. І. на підставі пунктів 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» видав наказ № 60 про визнання нікчемними правочинів, вчинених Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, та доручив директору департаменту запровадження тимчасової адміністрації Фонду вжити необхідних заходів для застосування наслідків нікчемності правочинів.

6. 17 травня 2016 року Банк направив позивачу повідомлення про нікчемність перелічених у цьому наказі правочинів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Господарський суд міста Києва рішенням від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року, позов задовольнив повністю.

8. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у договорах ознак нікчемності, передбачених пунктами 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і вказали на необхідність розгляду спору в порядку господарського судочинства, оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку. Суди також визначили, що на спори, які виникають на стадії функціонування тимчасової адміністрації або ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Короткий зміст заяви та відзиву на неї

9. 10 травня 2017 року Банк звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України і скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від

14 листопада 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі № 910/12294/16, а також ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

10. 30 серпня 2017 року ТОВ «ФК «Централ Капітал» подало відзив на заяву Банку, в якому просило відмовити в її задоволенні.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи відповідача (особи, яка подала заяву)

11. Заявник стверджує, що:

11.1. Відповідачем у спорах про визнання недійсним наказу № 60 про нікчемність правочинів, підписаного уповноваженою особою Фонду, має бути Фонд, а не Банк. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили Банк (юридичну особу - суб'єкта господарювання) із суб'єктом владних повноважень - Фондом (від імені якого приймає рішення працівник Фонду - уповноважена особа на здійснення тимчасової адміністрації банку), що призвело до неоднакового застосування норм матеріального (статей 16, 35, 36, 38 та 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») та процесуального права (статей 21, 24 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 06 листопада 1991 року №1798-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, далі - ГПК України);

11.2. Спірні правовідносини є публічно-правовими, а тому цей спір має вирішуватися судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-IV з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України). Вищий господарський суд України дійшов помилкового висновку про те, що справа щодо оскарження законності наказу № 60, підписаного уповноваженою особою Фонду, про визнання договорів Банку нікчемними підвідомча господарським судам. Такий висновок зумовив неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм процесуального права (статті 12 та пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України і частини другої статті 17 КАС України);

11.3. Наказ про нікчемність правочинів є не одностороннім правочином, а правовим актом індивідуальної дії. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «правочин» і «правовий акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень», що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статей 202, 215 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

12. 27 лютого 2018 року відповідач надав додаткові пояснення, у яких повідомив про різницю правових позицій позивача в аналогічних справах. Так, в Окружному адміністративному суді міста Києва розглядається адміністративна справа, у якій ТОВ «ФК «Централ Капітал» оскаржує аналогічні накази уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними інших правочинів (договорів). У цій справі позивач зазначає, що спори з уповноваженою особою Фонду є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому позов пред'явлено ТОВ «ФК «Централ Капітал» до уповноваженої особи Фонду, а не до Банку. Натомість у справі, яку розглядає Верховний Суд, позов пред'явлено до Банку, і той самий позивач стверджує, що спір має розглядатись у порядку господарського судочинства.

Позиція позивача, викладена у відзиві на заяву

13. ТОВ «ФК «Централ Капітал», заперечуючи проти вимог Банку, стверджує, що:

13.1. Банк є належним відповідачем, оскільки уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку виступає у спірних відносинах не як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку;

13.2. Спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки на спори, що виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, що підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14;

13.3. Дії Банку з видання оспорюваного наказу мають усі ознаки одностороннього правочину, і суди попередніх інстанцій правильно захистили порушене право у спосіб, що відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, а саме шляхом визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом № 60, визнання недійсним цього наказу, а також визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, укладених між позивачем і відповідачем.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правил і меж розгляду заяви Верховним Судом

14. Заява про перегляд судових рішень розглядається Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», далі - Закон №2147-VIII (підпункти 1, 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону).

15. Так, відповідно до статей 11114, 11116 ГПК України Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд рішень господарських судів може бути подана виключно з наступних підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних відносинах (пункт 1 частини першої 11116 ГПК України);

2) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ (пункт 2 частини першої 11116 ГПК України);

3) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних відносинах норм матеріального права (пункт 3 частини першої 11116 ГПК України).

16. Подібність відносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Щодо визначення юрисдикції

17. Заявник стверджує про наявність неоднакового застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального та процесуального права (підпункту 1 пункту 1 статті 12 та частини першої статті 80 ГПК України, частини другої статті 17 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та про відступ судом касаційної інстанції від правових позицій Верховного Суду України при визначенні юрисдикції спору.

18. На підтвердження цього Банк у заяві про перегляд судових рішень посилається на правові висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 12 січня 2017 року у справі № 826/8273/16, ухвалі ВГСУ від 10 лютого 2017 року у справі 826/25115/15, ухвалі ВАСУ від 08 лютого 2017 року у справі № 826/24648/15, ухвалі ВАСУ від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15, постанові Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 826/12348/15 й ухвалах Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 819/2132/15 та від 13 вересня 2016 року у справі № 815/5455/15.

19. Велика Палата вважає, що постанова Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 826/12348/15, а також ухвали Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 819/2132/15, від 13 вересня 2016 року у справі № 815/5455/15 не можуть бути взяті до уваги у якості підстав для перегляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 11116 ГПК України, адже цими рішеннями заявникам відмовлено у перегляді рішень судів касаційних інстанцій і вони не місять правових висновків суду з питань юрисдикції.

20. В ухвалі ВАСУ від 12 січня 2017 року у справі № 826/8273/16, ухвалі ВАСУ від 10 лютого 2017 року у справі №826/25115/15, ухвалі ВАСУ від 08 лютого 2017 року у справі № 826/24648/15, ухвалі ВАСУ від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15 суди зробили правовий висновок, що спірні правовідносини є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами КАС України, зважаючи на прийняття рішення про нікчемність правочинів уповноваженою особою Фонду як суб'єктом владних повноважень.

21. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі є цивільно-правовим (господарсько-правовим) і належить до юрисдикції господарських судів, оскільки на спори, які виникають на стадії функціонування тимчасової адміністрації в банку або ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

22. Проаналізувавши викладені в зазначених вище постановах правові висновки, Велика Палата Верховного Cуду вважає, що існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій статті 12 та пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України і частини другої статті 17 КАС України.

23. Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування норм процесуального права.

24. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

25. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

26. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

27. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

28. Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватно-правовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

29. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

30. Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку. Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй відповідних повноважень мають право:

- вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

- укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

- повідомляти сторін за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

- приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю та інше.

31. Уповноважена особа Фонду діє в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку (частина четверта статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

32. Згідно із частинами першою та другою статті 38 цього Закону Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

33. На виконання вказаних приписів оспорюваним наказом № 60 уповноваженої особи Фонду, виданим останнім як органом управління Банком, деякі правочини Банку віднесено до нікчемних. Цей наказ є результатом внутрішньої перевірки правочинів Банку, забезпеченої уповноваженою особою Фонду, і внутрішнім документом Банку, обов'язковим для виконання працівниками, та не породжує обов'язків у контрагентів Банку, оскільки обов'язок повернути майно (кошти) виникає у контрагентів не на підставі наказу про виявлення нікчемних правочинів, а в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України). Таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення.

34. Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, Банк як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених у наказі, підписаному уповноваженою особою Фонду, до нікчемних.

35. Оскільки позивач оскаржує наказ про віднесення правочинів до нікчемних, виданий уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління Банком, що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

36. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи Банку про те, що спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

37. Водночас, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір, який розглядається, підвідомчий господарським судам відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (справи про банкрутство). Він не є спором про банкрутство, а отже, має вирішуватися за правилами господарського судочинства з інших підстав, ніж передбачено наведеною нормою ГПК України, з огляду на таке.

38. Даний спір пов'язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).

39. Згідно з абзацами третім і дев'ятим частини першої статті 1 Закону №2343-XII під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено цим Законом. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подану відповідну заяву. При цьому під неплатоспроможністю розуміється неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

40. Водночас, визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (в тому числі ліквідація) в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону № 2343-XII.

41. Так, за змістом Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один із способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.

42. Отже спори, які пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не слід ототожнювати зі справами про банкрутство справи щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема наказів щодо виявлених нікчемних правочинів.

43. З урахуванням наведеного, цей спір підвідомчий господарським судам не відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (справи про банкрутство), а має розглядатися в порядку господарського судочинства згідно з пунктом 1 частини першої цієї ж статті з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин, а також ураховуючи те, що він пов'язаний з укладенням господарського договору.

44. Відтак, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, дійшовши висновку про підвідомчість такого спору господарським судам, оскільки спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, які регламентуються актами цивільного та господарського законодавства, тому вирішення даного спору не відноситься до компетенції адміністративних судів, а підлягає розгляду господарським судом.

Щодо належного відповідача

45. Заява про перегляд також обґрунтована тим, що суди касаційної інстанції господарської й адміністративної юрисдикцій при визначенні належного відповідача неоднаково застосували одні й ті самі норми матеріального права (статті 16, 35, 36, 38 та 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), а також норм процесуального права (статей 21, 24 ГПК України) при визначенні належного відповідача, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

46. В обґрунтування наявності зазначеної підстави Банк додав до заяви копії ухвал ВАСУ: від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15, від 02 червня 2016 року у справі № 819/2132/15, від 01 лютого 2017 року у справі № 826/6687/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 819/2134/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 804/229/16, від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15.

47. Велика Палата Верховного суду доходить висновку, що наведені заявником ухвали ВАСУ: від 02 червня 2016 року у справі № 819/2132/15, від 01 лютого 2017 року у справі № 826/6687/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 819/2134/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 804/229/16 не можуть бути враховані для підтвердження підстав для перегляду, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 11116 ГПК України, адже правовідносини між сторонами, до яких судом застосовувалися зазначені заявником норми матеріального права, не можуть вважатися подібними. Так:

- ухвалу ВАСУ від 02 червня 2016 року постановлено у справі № 819/2132/15 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити фізичну особу до переліку вкладників ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, про визнання протиправним і скасування наказу уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту).

- ухвалу ВАСУ від 01 лютого 2017 року постановлено у справі № 826/6687/15 про визнання неправомірними дій уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» при складанні протоколу, яким оформлено результати роботи комісії з перевірки договорів (інших правочинів), укладених банком, про зобов'язання уповноваженої особи внести позивачів до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, про зобов'язання Фонду затвердити реєстр вкладників для здійснення виплат.

- ухвали ВАСУ: від 15 лютого 2017 року постановлено у справі № 819/2134/15 та від 15 лютого 2017 року постановлено у справі № 804/229/16 за позовами фізичної особи до уповноваженої особи Фонду про визнання протиправними дій цієї уповноваженої особи щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного з ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду; про визнання протиправними дій цієї уповноваженої особи щодо визнання договору нікчемним, визнання протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо не включення позивача до переліку вкладників та про зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до цього переліку. Ці ухвали також не є підставою для перегляду, оскільки зазначеними ухвалами справу направлено на новий розгляд, тобто вона не є остаточним рішенням у справі.

48. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені заявником ухвали ВАСУ: від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15 та від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15 можуть бути враховані для підтвердження підстав для перегляду, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 11116 ГПК України з огляду на наступне.

49. Ухвалою ВАСУ від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15 залишено в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, якою задоволено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору, укладеного між АТ «Златобанк» та позивачем, про визнання протиправним і скасування рішення цієї ж особи про визнання договору нікчемним. При цьому, відповідачем у цій справі була уповноважена особа Фонду, а Фонд - третьою особою.

50. Ухвалою ВАСУ від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15 залишено без змін постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року, якою задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» до уповноваженої особи Фонду, третя особа - Фонд, про визнання протиправними дій і рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору, укладеного між ПАТ «ОМЕГА БАНК» та позивачем, та скасування рішення цієї уповноваженої особи про визнання нікчемним договору. У цій справі відповідачем була уповноважена особа Фонду.

51. Ухвалою ВАСУ від 09 березня 2017 року постановленою у справі № 815/4560/15 залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, якими частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» про визнання протиправними дій щодо визнання нікчемними договорів, укладених між ПАТ «Імексбанк» та позивачем, а також ПАТ «Імексбанк» з ТОВ «Фрегат», визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання правочинів нікчемними, визнання протиправними дій щодо оприлюднення через веб-сайт ПАТ «Імексбанк» повідомлення про нікчемність правочинів, зобов'язання оприлюднити через цей сайт інформацію про скасування рішення. Відповідачем у цій справі була уповноважена особа фонду, а третьою особою - ПАТ «Імексбанк».

52. Проте, жодна з зазначених у пунктах 48 - 51 цієї постанови ухвал не містить правових висновків щодо належного чи неналежного відповідача за даною категорією справ. Але залишення без змін рішень судів попередніх інстанцій, у яких відповідачем було визначено уповноважену особу Фонду, а не банк, щодо якого введено процедуру тимчасової адміністрації чи ліквідації, свідчить про погодження ВАСУ з правовою позицією про те, що саме уповноважена особа Фонду є належним відповідачем у справах, наданих для порівняння.

53. Водночас, ВГСУ упостанові від 20 лютого 2017 року у справі № 910/12294/16, що переглядається, вказав на помилковість тверджень скаржників про те, що належним відповідачем у справі є не Банк, а уповноважена особа Фонду. Суд дійшов висновку, що належним відповідачем є саме Банк, оскільки спірним наказом визнані нікчемними договори, стороною яких є Банк, а уповноважена особа Фонду, діючи від імені Банку, не виступає у цих відносинах як самостійний суб'єкт.

54. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що має місце неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права (статей 16, 35, 36, 37, 38, 42 та 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), а також норм процесуального права (статей 21, 24 ГПК України) при визначенні належного відповідача.

55. Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування відповідних норм матеріального і процесуального права.

56. Банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб'єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника Банку).

57. Отже, відносини між сторонами господарських договорів, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не має жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а Фонд не набуває самостійних прав й обов'язків, оскільки він діє на підставі закону від імені Банку. Представництво банку Фондом ґрунтується наприписах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

58. Наказ № 60 видано на підставі даних внутрішньої перевірки, проведеної працівниками Банку. Накази уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання виключно працівниками Банку (пункт 2 частини четвертої статті 37 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб»), такі накази не можуть містити жодних приписів, адресованих третім особам, зокрема, контрагентам Банку. Таким чином, наказ № 60 є документом, виданим уповноваженою особою Фонду, що діяв у якості органу управління Банку, і є внутрішнім документом Банку.

59. З огляду на вищенаведені положення законодавства та враховуючи те, що спірним наказом визнані нікчемними договори, стороною яких є Банк, і уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, а діє від імені Банку, апеляційний і касаційний господарські суди правильно визначили, що саме Банк є належним відповідачем у справі.

60. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами позивача та відхиляє як необґрунтовані аргументи Банку про те, що належним відповідачем у спорах про визнання недійсним наказу про нікчемність правочинів має бути так уповноважена особа Фонду, а не Банк.

Щодо визнання наказу про нікчемність правочинів одностороннім правочином

61. У заяві про перегляд судових рішень Банк вказав на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права (статей 202, 215, 216 ЦК України) при вирішенні питання про правову природу наказу про нікчемність правочинів.

62. На обґрунтування підстав для перегляду Банком надано копії ухвал ВАСУ: від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15, від 01 лютого 2017 року у справі № 826/6687/15.

63. У наведених ухвалах рішення уповноваженої особи Фонду про визнання правочинів Банку нікчемними визнано «розпорядчим рішенням» та «рішенням суб'єкта владних повноважень».

64. У рішенні, яке переглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками місцевого й апеляційного господарських судів про те, що видання оскаржуваного наказу уповноваженою особою Фонду є одностороннім правочином, укладеним з метою досягнення конкретного цивільно-правового результату для сторін у вигляді необхідності вчинення дій для застосування наслідків недійсності договорів (повернення майна, коштів тощо).

65. Проаналізувавши викладені в зазначених вище судових рішеннях правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що має місце неоднакове застосування судами касаційних інстанцій статей 202, 203, 214, 215 ЦК України при визначенні правової природи наказу про нікчемність правочину.

66. Велика Палата дійшла наступних висновків щодо застосування норм матеріального права.

67. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, а для інших осіб - лише у випадках, установлених законом, або за домовленістю з цими особами (стаття 202 ЦК України).

68. Згідно із частинами першою та другою статті 38 Закону України

«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

69. За результатами цієї перевірки виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

70. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.

71. Відтак, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», наведеними у заяві про перегляд судових рішень, про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

72. Зважаючи на викладені положення закону, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним наказу № 60, як одностороннього правочину Банку.

73. Щодо інших вимог позовної заяви Велика Палата Верховного суду дійшла наступних висновків. 

74. Відповідно до статті 55 Конституції України і статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

75. Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) способом захисту прав і законних інтересів може бути, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Втім, цю норму слід застосовувати з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України, яким до способів захисту віднесено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Банк у спірних правовідносинах не діє в якості суб'єкта владних повноважень і не здійснює жодних управлінських функцій щодо позивача.

76. Обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу №60 не підлягає задоволенню.

77. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

78. Частиною другою статті 20 ГК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено також визнання відсутності прав. Водночас, як зазначено вище, якщо сторона договору, укладеного з банком, не погоджується з правовою оцінкою банку такого правочину як нікчемного, банк вправі звернутися до суду про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Процесуальне право кожної особи на звернення до суду гарантоване законом, а його реалізація не може порушити прав позивача. Отже, позовна вимога про визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які віднесено до категорії нікчемних, також не підлягає задоволенню.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ

79. Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 111-25 ГПК України у разі неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору суд може скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

80. З огляду на наведене, заява про перегляд підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову (пункт 1 частини першої статті 111-24 ГПК України).

Щодо судових витрат

81. Відповідно до пункту 11 частини другої статті 11111 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

82. Частиною cьомою статті 49 цього ж Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

83. Оскільки в цьому випадку Верховний Суд приймає нове рішення про відмову у задоволенні позову, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача у справі.

ВИСНОВКИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

84. Відносини між сторонами господарських договорів, у яких однією зі сторін є банк, який виводиться з ринку і від імені якого діє уповноважена особа Фонду або Фонд, є приватноправовими. Відповідно, спори щодо нікчемності правочинів між суб'єктами господарювання є господарсько-правовими і мають розглядатися судами господарської юрисдикції. У цих правовідносинах Фонд або його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не мають владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку, саме Банк є належним відповідачем у справі.

85. За результатами перевірки, передбаченої статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником Банку в межах своїх повноважень. Такий наказ не є одностороннім правочином.

86. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

87. Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 11124, 11125, 11127, 11128 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И ЛА :

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційногогосподарського суду від 14 листопада 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі № 910/12294/16 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

4. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капіталь Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свікон», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватна фірма «Мустанг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство «Косвас», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мале сільськогосподарське підприємство «АЗС-НИВА-1», про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права, відмовити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (04119, м. Київ, вул. Деревлянська, 17-А, код ЄДРПОУ 38123843 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20, код ЄДРПОУ 22906155) 5 374,20 (п'ять тисяч триста сімдесят чотири) грн 20 коп судового збору за розгляд заяви про перегляд постанови касаційної інстанції, 4 960,80 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн 80 коп судового збору за розгляд касаційної скарги, 4 547,40 (чотири тисячі п'ятсот сорок сім) грн 40 коп судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Головуючий В. С. Князєв Суддя-доповідачО. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич Н. П. Лященко О. Г. Яновська Л. М. Лобойко 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74188635

Link to comment
Share on other sites

Большая палата указала, что отношения между сторонами хозяйственных договоров, в которых одной из сторон является банк, который выводится с рынка и от имени которого действует уполномоченное лицо Фонда или Фонд, является частноправовыми. Соответственно, споры о ничтожности сделок между субъектами хозяйствования является хозяйственно-правовыми и должны рассматриваться судами хозяйственной юрисдикции. В этих правоотношениях Фонд или его уполномоченное лицо, действуя от имени Банка, не имеют властных полномочий для другой стороны этих сделок. Поскольку уполномоченное лицо Фонда не выступает в этих правоотношениях как самостоятельный субъект, а действует от имени Банка, именно Банк является надлежащим ответчиком по делу.

По результатам проверки, предусмотренной статьей 38 Закона Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц», выявляются сделки, которые являются ничтожными в силу предписаний (на основании) закона. Приказ (решение или другой документ) о ничтожности сделок является внутренним распорядительным документом Банка как субъекта хозяйствования, выданным Фондом или уполномоченным лицом Фонда как руководителем Банка в пределах своих полномочий. Такой приказ не является односторонней сделкой.

Приказы (решения) о ничтожности сделок не могут устанавливать обязанности для третьих лиц, в том числе контрагентов Банка, поэтому сам факт издания приказа о ничтожности сделки не может считаться нарушением прав другой стороны сделки.

Link to comment
Share on other sites

  • 5 weeks later...

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н.П., Ситнік О.М.

на постанову від 11 квітня 2018 року

у справі N 910/12294/16
провадження N 12-9зг18

Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України

від 20 лютого 2017 року, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Централ Капітал" до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (далі - ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", Банк) про:

- визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна здійснення тимчасової адміністрації Банку (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) від 15 квітня 2016 року N 60 про визнання нікчемними договорів (далі - наказ N 60);

- визнання недійсним наказу N 60 у частині визнання нікчемними договорів;

- визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що:

- відповідач не довів обставин, з якими закон пов'язує нікчемність укладених між сторонами договорів, тоді як позивач надав докази на спростування поданих відповідачем доводів такої нікчемності;

- обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам національного законодавства України як такий що, відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, тобто є ефективним. Оскільки наслідком прийняття оскаржуваного наказу є створення конкретного цивільного правового результату для позивача та відповідача, зокрема, у вигляді необхідності вчинення дій щодо застосування наслідків недійсності договорів (повернення майна, коштів тощо), вольові дії відповідача з прийняття вказаного наказу, що передбачені актами цивільного законодавства (Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), мають усі ознаки одностороннього правочину, а тому до його вчинення поширюються загальні вимоги цивільного законодавства, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У будь-якому разі, незалежно від правової природи спірного наказу, ключовим у вирішенні цього спору є надання правової оцінки правомірності його прийняття;

- спірним наказом уповноваженої особи Фонду визнано нікчемними договори, стороною яких є ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна", отже, останній є належним відповідачем у цій справі, а уповноважена особа Фонду (Фонд) відповідно до вимог чинного законодавства діє від імені Банку і не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт;

- зазначений спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.

10 травня 2017 року Банк звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 111-16 ГПК України (тут і далі - у редакції, встановленій підпунктом 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу для розгляду таких заяв).

Посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статей 16, 35, 36, 38, 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 202, 215 ЦК України, статей 21, 24, 80 ГПК України, частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" просило скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заяву мотивовано тим, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували зазначені норми права та дійшли неправильного висновку щодо юрисдикції спору (на думку заявника, цей спір належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства), щодо визначення належного відповідача у цьому спорі (на переконання заявника, ним має бути уповноважена особа Фонду) та щодо визначення правової природи наказу уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними договорів (за твердженням заявника, цей наказ є рішенням, розпорядчим актом суб'єкта владних повноважень).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (далі - Постанова), заяву Банку задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "ФК "Централ Капітал" відмовлено.

Цілком погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що спір у цій справі має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Такий висновок ґрунтується на системному аналізі статей 1, 2, 12, 20 ГПК України, статей 2, 3, 17 КАС України, статей 3, 36-38, 46, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який полягає в тому, що Фонд (уповноважена особа Фонду) у частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію/який знаходиться на стадії ліквідації, є по суті керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, а в правовідносинах банку, які випливають з договорів, ним укладених, уповноважена особа Фонду діє як представник сторони договірних відносин.

Разом з тим не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду, яка переглянула справу також у зв'язку з неоднаковим застосуванням статей 202, 203, 214, 215 ЦК України при визначенні правової природи наказу про нікчемність правочину (п. 65 Постанови).

Для порівняння було використано надані заявником копії ухвал Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 11 лютого 2016 року у справі N 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі N 826/12348/15, від 1 лютого 2017 року у справі N 826/6687/15 (п. 62 Постанови).

Аналіз вказаних ухвал свідчить про те, що ВАСУ в усіх цих судових рішеннях визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду та скасував рішення про визнання правочинів нікчемними, тобто прийняв таке ж рішення, як у справі, що переглядалася.

Отже, підстав для перегляду справи про неоднакове застосування норм матеріального права щодо природи оскаржуваного наказу як одностороннього правочину у Великої Палати Верховного Суду не було.

Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником банку в межах своїх повноважень, а не одностороннім правочином.

Висновок суду мотивовано тим, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перевірка правочинів Банку і виданий оспорюваний наказ. Наказ Банку не є підставою для застосування наслідків нікчемності правочинів, тому не може вважатися одностороннім правочином, адже він не є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані в іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних.

Відповідно до частини третьої статті 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною п'ятою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що наказ Банку про нікчемність правочину не може вважатись одностороннім правочином, оскільки не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, - прямо суперечить частині п'ятій статті 38 цього Закону (п. 77 Постанови).

Фонд має повноваження на визнання правочинів нікчемними на підставі положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у поєднанні з нормами ЦК України, які регулюють порядок визнання правочинів нікчемними, зокрема частинами першою, другою статті 228 цього Кодексу, якими визначено правові наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

До зазначених правовідносин підлягають застосуванню норми статей 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Неправильним, на нашу думку, є також висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу N 60 не підлягає задоволенню (п. 76 Постанови).

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Тобто Фонд перевіряє і встановлює, чи є підстави для визнання правочину нікчемним.

Отже, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій та ухваливши рішення про відмову в позові, Велика Палати Верховного Суду неправильно застосувала норми матеріального та процесуального права.

Крім того, у пункті 48 Постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені заявником для порівняння постанови ВАСУ від 11 лютого 2016 року у справі N 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі N 826/12348/15 та від 9 березня 2017 року N 815/4560/15 є підставою для перегляду судових рішень за пунктами 1, 2 частини першої статті 111-16 ГПК України щодо належного (неналежного) відповідача.

Велика Палата Верховного Суду неправильно застосувала положення 1, 2 частини першої статті 111-16 ГПК України з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України підставою перегляду судових рішень є неоднакове застосування норм матеріального права, тоді як визначення належного (неналежного) відповідача - це питання процесуальне.

Відповідно до пункту 2 зазначеної норми переглядаються судові рішення у зв'язку з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм процесуального права, але лише у двох випадках:

- при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі;

- якщо рішення прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

Оскільки статтею 111-16 ГПК України передбачено виключні підстави для перегляду судових рішень, а оскаржуване рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі, ВеликаПалата Верховного Суду вийшла за межі своїх повноважень, переглянувши справу з підстав визначення належного (неналежного) відповідача.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміють право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії", заяви N 6878/75, 7238/75).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").

Велика Палата Верховного Суду, погодившись із висновками судів про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та що належним відповідачем у справі є саме Банк, фактично заперечила мотиви, з яких суди дійшли висновку щодо юрисдикції, вказавши на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин законодавства про банкрутство, і скасувала судові рішення, якими спір вирішено по суті, лише з підстав визначення природи оспорюваного наказу N 60, залишивши поза увагою обставини й підстави, з яких позивач просив визнати його недійсним, зокрема, питання правової оцінки правомірності прийняття оспорюваного наказу.

Крім того, відмовивши в позові по суті спору, Велика Палати Верховного Суду позбавила позивача можливості в разі пред'явлення до нього позову про витребування майна захищати своє право шляхом оспорювання наказу як такого, що не відповідає вимогам частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судді Н.П. Лященко О.М. Ситнік

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

В отдельном мнении судьи Большой палаты указали на отсутствие оснований у Большой палаты пересматривать решение в связи с отсутствием неодинакового применения норм права, а также фактическим лишением истца права на судебную защиту.

  • Like 2
  • Sad 1
Link to comment
Share on other sites

5 часов назад, alex_s_2000 сказал:

Интересно, хоть какие-нибудь последствия будут?

 

Нет не будет... Так как окрема думка не является таковой...

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О.Б. на постанову від 11 квітня 2018 року у справі N 910/12294/16 (провадження N 12-9зг18)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фінансова компанія "Централ Капітал" до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (далі - Банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Фінансова компанія "Капіталь Груп", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд); ТОВ "Свікон"; Приватна фірма "Мустанг"; Приватне підприємство "Косвас", ТОВ "Мале сільськогосподарське підприємство "АЗС-НИВА-1", про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права.

У липні 2016 року ТОВ "Фінансова компанія "Централ Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку, в якому просило:

- визнати недійсним односторонній правочин Банку, оформлений наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку Гулеєм Олександром Івановичем (далі - уповноважена особа Фонду) від 15 квітня 2016 року N 60 про визнання нікчемними договорів (далі - Наказ);

- визнати недійсним Наказ Банку, виданий уповноваженою особою Фонду, в частині визнання нікчемними договорів;

- визнати відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року, позов задоволено повністю.

ВеликаПалата Верховного Суду постановою від 11 квітня 2018 року заяву відповідача задовольнила. Рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі скасувала, ухваливши нове рішення. У задоволенні позову ТОВ "Фінансова компанія "Централ Капітал" відмовлено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір.

На думку суддів Великої Палати Верховного Суду, такий спір підвідомчий господарським судам, оскільки спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, які регламентуються актами цивільного та господарського законодавства.

Ключовим мотивом такого рішення визнано те, що на спори цієї категорії не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки оскаржуваний Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником Банку в межах своїх повноважень, а не як суб'єктом владних повноважень.

Також зазначено, що уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку, тому належним відповідачем у справі є Банк.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є приватно-правовим та належить до юрисдикції господарських судів, проте з таким висновком не погоджуюсь з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року N 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (;an=37" target="_blank">пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

На час винесення постанови Великою Палатою Верховного Суду чинним є КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Здійснюючи перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, потрібно з'ясувати чи дотримано судами положень КАС, які були чинними на момент винесення рішення у справі.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 6) розсудливо; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій цієї статті КАС.

Крім того, необхідно врахувати правове регулювання юрисдикції адміністративних судів, передбачене КАС у редакції Закону N 2147-VIII.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС у редакції Закону N 2147-VIII юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина друга статті 4 КАС у редакції Закону N 2147-VIII).

З аналізу наведених норм права вбачається, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи спірних правовідносин, з'ясуванням статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду та його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються, порядок здійснення контролю за його діяльністю.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суспільні відносини регулюються обов'язковими до виконання нормативно-правовими актами, які видаються органами законодавчої та виконавчої влади, у межах наданих їм повноважень.

Верховна Рада України, реалізуючи законодавчу функцію, визначила Фонд та Національний банк України особливими суб'єктами, які мають повноваження у сфері регулювання банківської діяльності, гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Спеціальними законами у цій сфері є Закон України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) та Закон України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність".

Системний аналіз зазначених законів дає підстави стверджувати, що законодавцем закріплено за Фондом нормотворчу та регулятивну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідацію. Фонд також уповноважений здійснювати функції нагляду та перевірки банків та має право на застосування примусу (у тому числі, шляхом накладення адміністративних санкцій), що переконливо свідчить про наявність у Фонду владних та управлінських повноважень.

За правилами частини сьомої статті 3 Закону N 4452-VI органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатись в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій та повноважень.

Статтею 1 Закону N 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.

У межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (частини перша, друга статі 6 Закону N 4452-VI).

Отже, законодавець наділив Фонд виключними повноваженнями у сфері забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, при реалізації яких Фонд виконує функції державного управління, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС.

У зазначеній справі (в якій переглядається рішення суду касаційної інстанції) спір виник через те, що уповноважена особа Фонду на підставі частини першої та другої статті 38 Закону N 4452-VI, здійснивши перевірку правочинів на предмет виявлення правочинів, які є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, винесла Наказ та віднесла до нікчемних правочин, укладений між позивачем та Банком.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя цієї статті містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

Фактично позивачем оскаржено рішення уповноваженої особи Фонду у формі Наказу виданого на виконання владних управлінських повноважень у результаті здійсненої перевірки правочинів на предмет їх нікчемності. Водночас, підставою своїх позовних вимог позивач зазначив частину першу статті 54 Закону N 4452-VI, якою передбачено, що рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

На мою думку, дії та рішення уповноваженої особи Фонду при виконанні вимог частини другої статті 38 Закону N 4452-VI, вчиняються на виконання функцій та завдань Фонду та належать до його компетенції як суб'єкта владних повноважень.

Так, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює низку функцій, зокрема здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків (частина перша та друга статті 4 Закону N 4452-VI).

Тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (стаття 2 Закону N 4452-VI).

Особливості запровадження процедури тимчасової адміністрації, права та обов'язки Фонду та уповноваженої особи Фонду на період запровадження тимчасової адміністрації банку передбачено Розділом VII Закону N 4452-VI.

Після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд покладено обов'язок вжити заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені статтею 38 Закону N 4452-VI.

З аналізу положень частин першої, другої статті 38 Закону N 4452-VIвбачається, що обов'язок Фонду щодо збереження активів банку реалізується шляхом забезпечення проведення Фондом протягом дії тимчасової адміністрації перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними.

Вказана норма стосується виключно правочинів, однією із сторін якого є банк щодо якого запроваджено тимчасову адміністрацію, тобто свідчить про те, що законодавець передбачив спеціальні норми, які покликані встановити нікчемні правочини, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Ці норми мають пріоритет над загальними нормами цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів.

Отже, обов'язки Фонду, визначені у статті 38 Закону N 4452-VI, стосуються реалізації законодавчо закріплених функцій та повноважень Фонду та виконуються з метою збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку при проведенні процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку під час тимчасової адміністрації. У таких правовідносинах Фонд діє як суб'єкт владних повноважень, адже реалізація даної функції Фонду має публічний (за сферою реалізації) та владний характер (за методом впливу).

Таким чином, Фонд при виконанні обов'язку, передбаченого статтею 38 Закону N 4452-VI, діє як суб'єкт владних повноважень у розумінні КАС.

Відповідно до частини десятої статті 38 Закону N 4452-VI усі або частина повноважень Фонду, визначених цією статтею, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду.

Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 статті 2 Закону N 4452-VI).

Абзацом другим частини третьої статті 34 Закону N 4452-VІпередбачено, що усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Тобто делегування повноважень Фонду є правом, а не обов'язком Фонду та обсяг делегованих повноважень у кожному конкретному випадку може бути різним.

Оскільки обов'язок Фонду, визначений статтею 38 Закону N 4452-VI, віднесений до компетенції Фонду як суб'єкта владних повноважень при реалізації публічно-владних управлінських функцій, то виконання цього обов'язку уповноваженою особою Фонду при делегуванні їй таких повноважень свідчить про те, що вона діє як посадова особа, а не як керівник банку. Той факт, що Фонд делегує частину повноважень уповноваженій особі Фонду не змінює владний та управлінський характер таких функцій, а також не змінює їх суті та змісту. Отже, в цьому випадку має місце публічний і владний характер діяльності самої уповноваженої особи Фонду.

Таким чином, спір, предметом якого є перевірка законності дій чи рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, Фонд чи уповноважена особа Фонду не були сторонами правочинів, які укладені між позивачем і Банком, а відповідно між позивачем та уповноваженою особою Фонду не виникло інших правовідносин, ніж ті, що випливають з оскаржуваного Наказу, який за своєю юридичною природою є рішенням суб'єкта владних повноважень, винесеним на підставі та у спосіб визначений Законом.

Отже, обсяг та зміст конкретних обставин цієї справи та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що незгода з рішенням уповноваженої особи Фонду про віднесення правочину до переліку нікчемних, підстави визнання яких встановлені законом, спричиняють публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Правовідносини, які складаюся між зацікавленими особами та уповноваженою особою Фонду стосовно зазначених та подібних їм обставин, є публічними, за яких ця особа на підставі регулятивного акта реалізує владні управлінські повноваження (функції), однією з яких, зокрема, і є її обов'язок прийняти рішення про віднесення правочину (договору) до нікчемних на підставі закону.

На моє переконання, саме за правилами адміністративного судочинства особа, яка оскаржує дії Фонду чи її уповноваженої особи, вправі (за наявності для цього підстав та з дотриманням процедури розгляду) вимагати визнання протиправним дій чи рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину до нікчемних, у разі коли таке рішення прийнято не на підставі закону, який містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними (частина 3 статті 38 Закону N 4452-VI).

Оскільки позовні вимоги в цій справі стосуються оскарження Наказу, який є актом (рішенням) суб'єкта владних повноважень, то відповідачем у такій справі має бути Фонд або уповноважена особа Фонду, якій делеговані відповідні повноваження, а не Банк.

Разом із тим суди всіх трьох інстанцій у цій справі необґрунтовано відхиляли клопотання Банку про заміну неналежного відповідача. Банк як відповідач у справі не порушував права та інтереси позивача та не видавав спірний Наказ "Про визнання нікчемними правочинів", оскільки це виключно повноваження Фонду як суб'єкта владних повноважень.

Крім того, не можу погодитись із висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 37 Закону N 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй повноважень) має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З положень статей 37, 38 Закону N 4452-VI вбачається, що Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення ознак, які свідчать про нікчемність правочинів, тобто мають право здійснити юридичну кваліфікацію таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Такі повноваження мають характер публічно-владних, оскільки під час їх реалізації в односторонньому порядку виражається воля суб'єкта владних повноважень - Фонду або його уповноваженої особи, а їх реалізації зумовлює правові наслідки для банку, його контрагентів чи вкладників, незалежно від їх волі чи бажання.

Таким чином, оскільки в силу вимог статті 38 Закону N 4452-VI Фонд зобов'язаний у межах заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втратам майна та збитків банку протягом дії тимчасової адміністрації, здійснити не тільки перевірку правочинів на предмет виявлення нікчемних правочинів, але і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів, то таке рішення Фонду або уповноваженої особи впливає на права іншої сторони.

Зважаючи на те, що у відносинах, які виникають при виконанні обов'язку, передбаченого статтею 38 Закону N 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа здійснюють публічно-владні управлінські функції і за змістом статті 4 КАС він є суб'єктом владних повноважень, то цей спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, перелік справ, які підлягають розгляду у порядку господарського судочинства визначений у статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону N 2147-VIII (далі - ГПК).

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Таким чином, ця норма процесуального права виключає розгляд у порядку господарського судочинства справ у спорах, які стосуються оскарження актів суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду, перевіряючи справу з точки зору дотримання Вищим господарським судом України матеріального і процесуального права повинна була за наслідками розгляду справи рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі N 910/12294/16 скасувати та ухвалити рішення про закриття провадження у справі.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду О.Б. Прокопенко

Link to comment
Share on other sites

В этом отдельном мнении судья Большой палаты считает, что подобные споры подведомственны административной юрисдикции.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...