ANTIRAID

Постановление БП-ВС о юрисдикции споров при оспаривании действий в ликвидируемом банке и отсутствии последствий признания договора ничтожным

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 910/12294/16
провадження № 12-9зг18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Кібенко О. Р.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В.В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Черненка О. В.,

та представників учасників справи:

від позивача - Вабіщевич Т. В., Орлова О. В.,

від відповідача - Носенко Т. С.,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Герасименко Т. В.,

розглянула у судовому засіданні

заяву Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»

про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, ухваленого суддею Підченком Ю. О.,

постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року, ухваленої у складі колегії суддів Баранця О. М., Калатай Н. Ф., Пашкіної С. А.,

постанови Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року, ухваленої у складі колегії суддів Кролевець О. А., Євсікова О. О., Самусенко С. С.,

у справі Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Централ Капітал»

до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Капіталь Груп»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свікон»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватна фірма «Мустанг»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство «Косвас»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю

«Мале сільськогосподарське підприємство «АЗС-НИВА-1»,

про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Централ Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Централ Капітал», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», Банк, відповідач) про:

- визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку Гулеєм Олександром Івановичем (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) від 15 квітня 2016 року № 60, про визнання нікчемними договорів (далі - наказ №60);

- визнання недійсним наказу № 60, в частині визнання нікчемними договорів;

- визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

2. Протягом 2015 - 2016 років позивач і відповідач уклали такі договори:

- договір купівлі-продажу від 24 липня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2288;

- договори купівлі-продажу від 02 та 08 вересня 2015 року, посвідчені приватним нотаріусом КМНО Морозовим Є. В. та зареєстровані у реєстрі за №№ 2557, 2558, 2611, відповідно;

- договори № 3 від 25 січня 2016 року, № 4 від 10 лютого 2016 року, № 5 від 19 лютого 2016 року, № 6 від 26 лютого 2016 року, № 7 від 03 березня 2016 року, № 8 від 09 березня 2016 року про внесення змін до договору відступлення права вимоги (договору цесії) від 28 серпня 2015 року, укладеного між Банком та ТОВ «ФК «Централ Капітал»;

- договір відступлення права вимоги (договір цесії) від 24 липня 2015 року;

- кредитний договір № 008-08-15 від 05 серпня 2015 року.

3. 17 березня 2016 року Правління Національного банку України ухвалило постанову № 169 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до категорії неплатоспроможних».

4. На виконання цієї постанови виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 368 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Петрокоммерц-Україна» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації і призначено Гулея О. І. уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку.

5. 15 квітня 2016 року Гулей О. І. на підставі пунктів 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» видав наказ № 60 про визнання нікчемними правочинів, вчинених Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, та доручив директору департаменту запровадження тимчасової адміністрації Фонду вжити необхідних заходів для застосування наслідків нікчемності правочинів.

6. 17 травня 2016 року Банк направив позивачу повідомлення про нікчемність перелічених у цьому наказі правочинів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Господарський суд міста Києва рішенням від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року, позов задовольнив повністю.

8. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у договорах ознак нікчемності, передбачених пунктами 2, 3, 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і вказали на необхідність розгляду спору в порядку господарського судочинства, оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку. Суди також визначили, що на спори, які виникають на стадії функціонування тимчасової адміністрації або ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Короткий зміст заяви та відзиву на неї

9. 10 травня 2017 року Банк звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України і скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від

14 листопада 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі № 910/12294/16, а також ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

10. 30 серпня 2017 року ТОВ «ФК «Централ Капітал» подало відзив на заяву Банку, в якому просило відмовити в її задоволенні.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи відповідача (особи, яка подала заяву)

11. Заявник стверджує, що:

11.1. Відповідачем у спорах про визнання недійсним наказу № 60 про нікчемність правочинів, підписаного уповноваженою особою Фонду, має бути Фонд, а не Банк. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили Банк (юридичну особу - суб'єкта господарювання) із суб'єктом владних повноважень - Фондом (від імені якого приймає рішення працівник Фонду - уповноважена особа на здійснення тимчасової адміністрації банку), що призвело до неоднакового застосування норм матеріального (статей 16, 35, 36, 38 та 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») та процесуального права (статей 21, 24 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 06 листопада 1991 року №1798-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, далі - ГПК України);

11.2. Спірні правовідносини є публічно-правовими, а тому цей спір має вирішуватися судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-IV з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України). Вищий господарський суд України дійшов помилкового висновку про те, що справа щодо оскарження законності наказу № 60, підписаного уповноваженою особою Фонду, про визнання договорів Банку нікчемними підвідомча господарським судам. Такий висновок зумовив неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм процесуального права (статті 12 та пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України і частини другої статті 17 КАС України);

11.3. Наказ про нікчемність правочинів є не одностороннім правочином, а правовим актом індивідуальної дії. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «правочин» і «правовий акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень», що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статей 202, 215 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

12. 27 лютого 2018 року відповідач надав додаткові пояснення, у яких повідомив про різницю правових позицій позивача в аналогічних справах. Так, в Окружному адміністративному суді міста Києва розглядається адміністративна справа, у якій ТОВ «ФК «Централ Капітал» оскаржує аналогічні накази уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними інших правочинів (договорів). У цій справі позивач зазначає, що спори з уповноваженою особою Фонду є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому позов пред'явлено ТОВ «ФК «Централ Капітал» до уповноваженої особи Фонду, а не до Банку. Натомість у справі, яку розглядає Верховний Суд, позов пред'явлено до Банку, і той самий позивач стверджує, що спір має розглядатись у порядку господарського судочинства.

Позиція позивача, викладена у відзиві на заяву

13. ТОВ «ФК «Централ Капітал», заперечуючи проти вимог Банку, стверджує, що:

13.1. Банк є належним відповідачем, оскільки уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Банку виступає у спірних відносинах не як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку;

13.2. Спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки на спори, що виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, що підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14;

13.3. Дії Банку з видання оспорюваного наказу мають усі ознаки одностороннього правочину, і суди попередніх інстанцій правильно захистили порушене право у спосіб, що відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, а саме шляхом визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом № 60, визнання недійсним цього наказу, а також визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, укладених між позивачем і відповідачем.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правил і меж розгляду заяви Верховним Судом

14. Заява про перегляд судових рішень розглядається Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», далі - Закон №2147-VIII (підпункти 1, 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону).

15. Так, відповідно до статей 11114, 11116 ГПК України Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд рішень господарських судів може бути подана виключно з наступних підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних відносинах (пункт 1 частини першої 11116 ГПК України);

2) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ (пункт 2 частини першої 11116 ГПК України);

3) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних відносинах норм матеріального права (пункт 3 частини першої 11116 ГПК України).

16. Подібність відносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Щодо визначення юрисдикції

17. Заявник стверджує про наявність неоднакового застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального та процесуального права (підпункту 1 пункту 1 статті 12 та частини першої статті 80 ГПК України, частини другої статті 17 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та про відступ судом касаційної інстанції від правових позицій Верховного Суду України при визначенні юрисдикції спору.

18. На підтвердження цього Банк у заяві про перегляд судових рішень посилається на правові висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 12 січня 2017 року у справі № 826/8273/16, ухвалі ВГСУ від 10 лютого 2017 року у справі 826/25115/15, ухвалі ВАСУ від 08 лютого 2017 року у справі № 826/24648/15, ухвалі ВАСУ від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15, постанові Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 826/12348/15 й ухвалах Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 819/2132/15 та від 13 вересня 2016 року у справі № 815/5455/15.

19. Велика Палата вважає, що постанова Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 826/12348/15, а також ухвали Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року у справі № 819/2132/15, від 13 вересня 2016 року у справі № 815/5455/15 не можуть бути взяті до уваги у якості підстав для перегляду відповідно до пункту 3 частини першої статті 11116 ГПК України, адже цими рішеннями заявникам відмовлено у перегляді рішень судів касаційних інстанцій і вони не місять правових висновків суду з питань юрисдикції.

20. В ухвалі ВАСУ від 12 січня 2017 року у справі № 826/8273/16, ухвалі ВАСУ від 10 лютого 2017 року у справі №826/25115/15, ухвалі ВАСУ від 08 лютого 2017 року у справі № 826/24648/15, ухвалі ВАСУ від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15 суди зробили правовий висновок, що спірні правовідносини є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами КАС України, зважаючи на прийняття рішення про нікчемність правочинів уповноваженою особою Фонду як суб'єктом владних повноважень.

21. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі є цивільно-правовим (господарсько-правовим) і належить до юрисдикції господарських судів, оскільки на спори, які виникають на стадії функціонування тимчасової адміністрації в банку або ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

22. Проаналізувавши викладені в зазначених вище постановах правові висновки, Велика Палата Верховного Cуду вважає, що існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій статті 12 та пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України і частини другої статті 17 КАС України.

23. Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування норм процесуального права.

24. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

25. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

26. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

27. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

28. Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватно-правовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

29. Помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), оскільки визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

30. Відповідно до статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 37 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку. Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй відповідних повноважень мають право:

- вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

- укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

- повідомляти сторін за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

- приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю та інше.

31. Уповноважена особа Фонду діє в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку (частина четверта статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

32. Згідно із частинами першою та другою статті 38 цього Закону Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

33. На виконання вказаних приписів оспорюваним наказом № 60 уповноваженої особи Фонду, виданим останнім як органом управління Банком, деякі правочини Банку віднесено до нікчемних. Цей наказ є результатом внутрішньої перевірки правочинів Банку, забезпеченої уповноваженою особою Фонду, і внутрішнім документом Банку, обов'язковим для виконання працівниками, та не породжує обов'язків у контрагентів Банку, оскільки обов'язок повернути майно (кошти) виникає у контрагентів не на підставі наказу про виявлення нікчемних правочинів, а в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України). Таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення.

34. Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, Банк як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених у наказі, підписаному уповноваженою особою Фонду, до нікчемних.

35. Оскільки позивач оскаржує наказ про віднесення правочинів до нікчемних, виданий уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління Банком, що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

36. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи Банку про те, що спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

37. Водночас, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір, який розглядається, підвідомчий господарським судам відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (справи про банкрутство). Він не є спором про банкрутство, а отже, має вирішуватися за правилами господарського судочинства з інших підстав, ніж передбачено наведеною нормою ГПК України, з огляду на таке.

38. Даний спір пов'язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII).

39. Згідно з абзацами третім і дев'ятим частини першої статті 1 Закону №2343-XII під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено цим Законом. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подану відповідну заяву. При цьому під неплатоспроможністю розуміється неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

40. Водночас, визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (в тому числі ліквідація) в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону № 2343-XII.

41. Так, за змістом Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки та банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один із способів, визначених статтею 39 цього ж Закону.

42. Отже спори, які пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не слід ототожнювати зі справами про банкрутство справи щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема наказів щодо виявлених нікчемних правочинів.

43. З урахуванням наведеного, цей спір підвідомчий господарським судам не відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (справи про банкрутство), а має розглядатися в порядку господарського судочинства згідно з пунктом 1 частини першої цієї ж статті з огляду на суб'єктний склад та зміст правовідносин, а також ураховуючи те, що він пов'язаний з укладенням господарського договору.

44. Відтак, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права, дійшовши висновку про підвідомчість такого спору господарським судам, оскільки спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, які регламентуються актами цивільного та господарського законодавства, тому вирішення даного спору не відноситься до компетенції адміністративних судів, а підлягає розгляду господарським судом.

Щодо належного відповідача

45. Заява про перегляд також обґрунтована тим, що суди касаційної інстанції господарської й адміністративної юрисдикцій при визначенні належного відповідача неоднаково застосували одні й ті самі норми матеріального права (статті 16, 35, 36, 38 та 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), а також норм процесуального права (статей 21, 24 ГПК України) при визначенні належного відповідача, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

46. В обґрунтування наявності зазначеної підстави Банк додав до заяви копії ухвал ВАСУ: від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15, від 02 червня 2016 року у справі № 819/2132/15, від 01 лютого 2017 року у справі № 826/6687/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 819/2134/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 804/229/16, від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15.

47. Велика Палата Верховного суду доходить висновку, що наведені заявником ухвали ВАСУ: від 02 червня 2016 року у справі № 819/2132/15, від 01 лютого 2017 року у справі № 826/6687/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 819/2134/15, від 15 лютого 2017 року у справі № 804/229/16 не можуть бути враховані для підтвердження підстав для перегляду, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 11116 ГПК України, адже правовідносини між сторонами, до яких судом застосовувалися зазначені заявником норми матеріального права, не можуть вважатися подібними. Так:

- ухвалу ВАСУ від 02 червня 2016 року постановлено у справі № 819/2132/15 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити фізичну особу до переліку вкладників ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, про визнання протиправним і скасування наказу уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту).

- ухвалу ВАСУ від 01 лютого 2017 року постановлено у справі № 826/6687/15 про визнання неправомірними дій уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» при складанні протоколу, яким оформлено результати роботи комісії з перевірки договорів (інших правочинів), укладених банком, про зобов'язання уповноваженої особи внести позивачів до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, про зобов'язання Фонду затвердити реєстр вкладників для здійснення виплат.

- ухвали ВАСУ: від 15 лютого 2017 року постановлено у справі № 819/2134/15 та від 15 лютого 2017 року постановлено у справі № 804/229/16 за позовами фізичної особи до уповноваженої особи Фонду про визнання протиправними дій цієї уповноваженої особи щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного з ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», зобов'язання уповноваженої особи подати до Фонду інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду; про визнання протиправними дій цієї уповноваженої особи щодо визнання договору нікчемним, визнання протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо не включення позивача до переліку вкладників та про зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до цього переліку. Ці ухвали також не є підставою для перегляду, оскільки зазначеними ухвалами справу направлено на новий розгляд, тобто вона не є остаточним рішенням у справі.

48. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені заявником ухвали ВАСУ: від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15 та від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15 можуть бути враховані для підтвердження підстав для перегляду, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 11116 ГПК України з огляду на наступне.

49. Ухвалою ВАСУ від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15 залишено в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, якою задоволено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору, укладеного між АТ «Златобанк» та позивачем, про визнання протиправним і скасування рішення цієї ж особи про визнання договору нікчемним. При цьому, відповідачем у цій справі була уповноважена особа Фонду, а Фонд - третьою особою.

50. Ухвалою ВАСУ від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15 залишено без змін постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року, якою задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека Кредит» до уповноваженої особи Фонду, третя особа - Фонд, про визнання протиправними дій і рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору, укладеного між ПАТ «ОМЕГА БАНК» та позивачем, та скасування рішення цієї уповноваженої особи про визнання нікчемним договору. У цій справі відповідачем була уповноважена особа Фонду.

51. Ухвалою ВАСУ від 09 березня 2017 року постановленою у справі № 815/4560/15 залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, якими частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» про визнання протиправними дій щодо визнання нікчемними договорів, укладених між ПАТ «Імексбанк» та позивачем, а також ПАТ «Імексбанк» з ТОВ «Фрегат», визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання правочинів нікчемними, визнання протиправними дій щодо оприлюднення через веб-сайт ПАТ «Імексбанк» повідомлення про нікчемність правочинів, зобов'язання оприлюднити через цей сайт інформацію про скасування рішення. Відповідачем у цій справі була уповноважена особа фонду, а третьою особою - ПАТ «Імексбанк».

52. Проте, жодна з зазначених у пунктах 48 - 51 цієї постанови ухвал не містить правових висновків щодо належного чи неналежного відповідача за даною категорією справ. Але залишення без змін рішень судів попередніх інстанцій, у яких відповідачем було визначено уповноважену особу Фонду, а не банк, щодо якого введено процедуру тимчасової адміністрації чи ліквідації, свідчить про погодження ВАСУ з правовою позицією про те, що саме уповноважена особа Фонду є належним відповідачем у справах, наданих для порівняння.

53. Водночас, ВГСУ упостанові від 20 лютого 2017 року у справі № 910/12294/16, що переглядається, вказав на помилковість тверджень скаржників про те, що належним відповідачем у справі є не Банк, а уповноважена особа Фонду. Суд дійшов висновку, що належним відповідачем є саме Банк, оскільки спірним наказом визнані нікчемними договори, стороною яких є Банк, а уповноважена особа Фонду, діючи від імені Банку, не виступає у цих відносинах як самостійний суб'єкт.

54. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що має місце неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права (статей 16, 35, 36, 37, 38, 42 та 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), а також норм процесуального права (статей 21, 24 ГПК України) при визначенні належного відповідача.

55. Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування відповідних норм матеріального і процесуального права.

56. Банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб'єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника Банку).

57. Отже, відносини між сторонами господарських договорів, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не має жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а Фонд не набуває самостійних прав й обов'язків, оскільки він діє на підставі закону від імені Банку. Представництво банку Фондом ґрунтується наприписах Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

58. Наказ № 60 видано на підставі даних внутрішньої перевірки, проведеної працівниками Банку. Накази уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання виключно працівниками Банку (пункт 2 частини четвертої статті 37 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб»), такі накази не можуть містити жодних приписів, адресованих третім особам, зокрема, контрагентам Банку. Таким чином, наказ № 60 є документом, виданим уповноваженою особою Фонду, що діяв у якості органу управління Банку, і є внутрішнім документом Банку.

59. З огляду на вищенаведені положення законодавства та враховуючи те, що спірним наказом визнані нікчемними договори, стороною яких є Банк, і уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, а діє від імені Банку, апеляційний і касаційний господарські суди правильно визначили, що саме Банк є належним відповідачем у справі.

60. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами позивача та відхиляє як необґрунтовані аргументи Банку про те, що належним відповідачем у спорах про визнання недійсним наказу про нікчемність правочинів має бути так уповноважена особа Фонду, а не Банк.

Щодо визнання наказу про нікчемність правочинів одностороннім правочином

61. У заяві про перегляд судових рішень Банк вказав на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права (статей 202, 215, 216 ЦК України) при вирішенні питання про правову природу наказу про нікчемність правочинів.

62. На обґрунтування підстав для перегляду Банком надано копії ухвал ВАСУ: від 11 лютого 2016 року у справі № 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі № 826/12348/15, від 01 лютого 2017 року у справі № 826/6687/15.

63. У наведених ухвалах рішення уповноваженої особи Фонду про визнання правочинів Банку нікчемними визнано «розпорядчим рішенням» та «рішенням суб'єкта владних повноважень».

64. У рішенні, яке переглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками місцевого й апеляційного господарських судів про те, що видання оскаржуваного наказу уповноваженою особою Фонду є одностороннім правочином, укладеним з метою досягнення конкретного цивільно-правового результату для сторін у вигляді необхідності вчинення дій для застосування наслідків недійсності договорів (повернення майна, коштів тощо).

65. Проаналізувавши викладені в зазначених вище судових рішеннях правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що має місце неоднакове застосування судами касаційних інстанцій статей 202, 203, 214, 215 ЦК України при визначенні правової природи наказу про нікчемність правочину.

66. Велика Палата дійшла наступних висновків щодо застосування норм матеріального права.

67. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, а для інших осіб - лише у випадках, установлених законом, або за домовленістю з цими особами (стаття 202 ЦК України).

68. Згідно із частинами першою та другою статті 38 Закону України

«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

69. За результатами цієї перевірки виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

70. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.

71. Відтак, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», наведеними у заяві про перегляд судових рішень, про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

72. Зважаючи на викладені положення закону, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним наказу № 60, як одностороннього правочину Банку.

73. Щодо інших вимог позовної заяви Велика Палата Верховного суду дійшла наступних висновків. 

74. Відповідно до статті 55 Конституції України і статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

75. Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) способом захисту прав і законних інтересів може бути, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Втім, цю норму слід застосовувати з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України, яким до способів захисту віднесено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Банк у спірних правовідносинах не діє в якості суб'єкта владних повноважень і не здійснює жодних управлінських функцій щодо позивача.

76. Обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу №60 не підлягає задоволенню.

77. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

78. Частиною другою статті 20 ГК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено також визнання відсутності прав. Водночас, як зазначено вище, якщо сторона договору, укладеного з банком, не погоджується з правовою оцінкою банку такого правочину як нікчемного, банк вправі звернутися до суду про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Процесуальне право кожної особи на звернення до суду гарантоване законом, а його реалізація не може порушити прав позивача. Отже, позовна вимога про визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які віднесено до категорії нікчемних, також не підлягає задоволенню.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ

79. Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 111-25 ГПК України у разі неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору суд може скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

80. З огляду на наведене, заява про перегляд підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову (пункт 1 частини першої статті 111-24 ГПК України).

Щодо судових витрат

81. Відповідно до пункту 11 частини другої статті 11111 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

82. Частиною cьомою статті 49 цього ж Кодексу передбачено, що якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

83. Оскільки в цьому випадку Верховний Суд приймає нове рішення про відмову у задоволенні позову, судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача у справі.

ВИСНОВКИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

84. Відносини між сторонами господарських договорів, у яких однією зі сторін є банк, який виводиться з ринку і від імені якого діє уповноважена особа Фонду або Фонд, є приватноправовими. Відповідно, спори щодо нікчемності правочинів між суб'єктами господарювання є господарсько-правовими і мають розглядатися судами господарської юрисдикції. У цих правовідносинах Фонд або його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не мають владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку, саме Банк є належним відповідачем у справі.

85. За результатами перевірки, передбаченої статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником Банку в межах своїх повноважень. Такий наказ не є одностороннім правочином.

86. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

87. Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 11124, 11125, 11127, 11128 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И ЛА :

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційногогосподарського суду від 14 листопада 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі № 910/12294/16 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

4. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» до Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капіталь Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свікон», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватна фірма «Мустанг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство «Косвас», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мале сільськогосподарське підприємство «АЗС-НИВА-1», про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права, відмовити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (04119, м. Київ, вул. Деревлянська, 17-А, код ЄДРПОУ 38123843 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 20, код ЄДРПОУ 22906155) 5 374,20 (п'ять тисяч триста сімдесят чотири) грн 20 коп судового збору за розгляд заяви про перегляд постанови касаційної інстанції, 4 960,80 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн 80 коп судового збору за розгляд касаційної скарги, 4 547,40 (чотири тисячі п'ятсот сорок сім) грн 40 коп судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Головуючий В. С. Князєв Суддя-доповідачО. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич Н. П. Лященко О. Г. Яновська Л. М. Лобойко 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74188635

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что отношения между сторонами хозяйственных договоров, в которых одной из сторон является банк, который выводится с рынка и от имени которого действует уполномоченное лицо Фонда или Фонд, является частноправовыми. Соответственно, споры о ничтожности сделок между субъектами хозяйствования является хозяйственно-правовыми и должны рассматриваться судами хозяйственной юрисдикции. В этих правоотношениях Фонд или его уполномоченное лицо, действуя от имени Банка, не имеют властных полномочий для другой стороны этих сделок. Поскольку уполномоченное лицо Фонда не выступает в этих правоотношениях как самостоятельный субъект, а действует от имени Банка, именно Банк является надлежащим ответчиком по делу.

По результатам проверки, предусмотренной статьей 38 Закона Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц», выявляются сделки, которые являются ничтожными в силу предписаний (на основании) закона. Приказ (решение или другой документ) о ничтожности сделок является внутренним распорядительным документом Банка как субъекта хозяйствования, выданным Фондом или уполномоченным лицом Фонда как руководителем Банка в пределах своих полномочий. Такой приказ не является односторонней сделкой.

Приказы (решения) о ничтожности сделок не могут устанавливать обязанности для третьих лиц, в том числе контрагентов Банка, поэтому сам факт издания приказа о ничтожности сделки не может считаться нарушением прав другой стороны сделки.

Share this post


Link to post
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н.П., Ситнік О.М.

на постанову від 11 квітня 2018 року

у справі N 910/12294/16
провадження N 12-9зг18

Відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України

від 20 лютого 2017 року, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Централ Капітал" до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (далі - ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", Банк) про:

- визнання недійсним одностороннього правочину Банку, оформленого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна здійснення тимчасової адміністрації Банку (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно) від 15 квітня 2016 року N 60 про визнання нікчемними договорів (далі - наказ N 60);

- визнання недійсним наказу N 60 у частині визнання нікчемними договорів;

- визнання відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що:

- відповідач не довів обставин, з якими закон пов'язує нікчемність укладених між сторонами договорів, тоді як позивач надав докази на спростування поданих відповідачем доводів такої нікчемності;

- обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам національного законодавства України як такий що, відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, тобто є ефективним. Оскільки наслідком прийняття оскаржуваного наказу є створення конкретного цивільного правового результату для позивача та відповідача, зокрема, у вигляді необхідності вчинення дій щодо застосування наслідків недійсності договорів (повернення майна, коштів тощо), вольові дії відповідача з прийняття вказаного наказу, що передбачені актами цивільного законодавства (Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), мають усі ознаки одностороннього правочину, а тому до його вчинення поширюються загальні вимоги цивільного законодавства, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У будь-якому разі, незалежно від правової природи спірного наказу, ключовим у вирішенні цього спору є надання правової оцінки правомірності його прийняття;

- спірним наказом уповноваженої особи Фонду визнано нікчемними договори, стороною яких є ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна", отже, останній є належним відповідачем у цій справі, а уповноважена особа Фонду (Фонд) відповідно до вимог чинного законодавства діє від імені Банку і не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт;

- зазначений спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.

10 травня 2017 року Банк звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 111-16 ГПК України (тут і далі - у редакції, встановленій підпунктом 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу для розгляду таких заяв).

Посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статей 16, 35, 36, 38, 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 202, 215 ЦК України, статей 21, 24, 80 ГПК України, частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" просило скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заяву мотивовано тим, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували зазначені норми права та дійшли неправильного висновку щодо юрисдикції спору (на думку заявника, цей спір належить вирішувати в порядку адміністративного судочинства), щодо визначення належного відповідача у цьому спорі (на переконання заявника, ним має бути уповноважена особа Фонду) та щодо визначення правової природи наказу уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемними договорів (за твердженням заявника, цей наказ є рішенням, розпорядчим актом суб'єкта владних повноважень).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (далі - Постанова), заяву Банку задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 17 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "ФК "Централ Капітал" відмовлено.

Цілком погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що спір у цій справі має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Такий висновок ґрунтується на системному аналізі статей 1, 2, 12, 20 ГПК України, статей 2, 3, 17 КАС України, статей 3, 36-38, 46, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який полягає в тому, що Фонд (уповноважена особа Фонду) у частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, до якого застосовано тимчасову адміністрацію/який знаходиться на стадії ліквідації, є по суті керівником банківської установи, оскільки після призначення тимчасової адміністрації керівництво банку втрачає свої повноваження, а в правовідносинах банку, які випливають з договорів, ним укладених, уповноважена особа Фонду діє як представник сторони договірних відносин.

Разом з тим не можемо погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду, яка переглянула справу також у зв'язку з неоднаковим застосуванням статей 202, 203, 214, 215 ЦК України при визначенні правової природи наказу про нікчемність правочину (п. 65 Постанови).

Для порівняння було використано надані заявником копії ухвал Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) від 11 лютого 2016 року у справі N 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі N 826/12348/15, від 1 лютого 2017 року у справі N 826/6687/15 (п. 62 Постанови).

Аналіз вказаних ухвал свідчить про те, що ВАСУ в усіх цих судових рішеннях визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду та скасував рішення про визнання правочинів нікчемними, тобто прийняв таке ж рішення, як у справі, що переглядалася.

Отже, підстав для перегляду справи про неоднакове застосування норм матеріального права щодо природи оскаржуваного наказу як одностороннього правочину у Великої Палати Верховного Суду не було.

Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником банку в межах своїх повноважень, а не одностороннім правочином.

Висновок суду мотивовано тим, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перевірка правочинів Банку і виданий оспорюваний наказ. Наказ Банку не є підставою для застосування наслідків нікчемності правочинів, тому не може вважатися одностороннім правочином, адже він не є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані в іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних.

Відповідно до частини третьої статті 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною п'ятою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що наказ Банку про нікчемність правочину не може вважатись одностороннім правочином, оскільки не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, - прямо суперечить частині п'ятій статті 38 цього Закону (п. 77 Постанови).

Фонд має повноваження на визнання правочинів нікчемними на підставі положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у поєднанні з нормами ЦК України, які регулюють порядок визнання правочинів нікчемними, зокрема частинами першою, другою статті 228 цього Кодексу, якими визначено правові наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

До зазначених правовідносин підлягають застосуванню норми статей 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Неправильним, на нашу думку, є також висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що обов'язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу N 60 не підлягає задоволенню (п. 76 Постанови).

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Тобто Фонд перевіряє і встановлює, чи є підстави для визнання правочину нікчемним.

Отже, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій та ухваливши рішення про відмову в позові, Велика Палати Верховного Суду неправильно застосувала норми матеріального та процесуального права.

Крім того, у пункті 48 Постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені заявником для порівняння постанови ВАСУ від 11 лютого 2016 року у справі N 804/6671/15, від 25 лютого 2016 року у справі N 826/12348/15 та від 9 березня 2017 року N 815/4560/15 є підставою для перегляду судових рішень за пунктами 1, 2 частини першої статті 111-16 ГПК України щодо належного (неналежного) відповідача.

Велика Палата Верховного Суду неправильно застосувала положення 1, 2 частини першої статті 111-16 ГПК України з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 111-16 ГПК України підставою перегляду судових рішень є неоднакове застосування норм матеріального права, тоді як визначення належного (неналежного) відповідача - це питання процесуальне.

Відповідно до пункту 2 зазначеної норми переглядаються судові рішення у зв'язку з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм процесуального права, але лише у двох випадках:

- при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі;

- якщо рішення прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

Оскільки статтею 111-16 ГПК України передбачено виключні підстави для перегляду судових рішень, а оскаржуване рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі, ВеликаПалата Верховного Суду вийшла за межі своїх повноважень, переглянувши справу з підстав визначення належного (неналежного) відповідача.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміють право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії", заяви N 6878/75, 7238/75).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції").

Велика Палата Верховного Суду, погодившись із висновками судів про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та що належним відповідачем у справі є саме Банк, фактично заперечила мотиви, з яких суди дійшли висновку щодо юрисдикції, вказавши на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин законодавства про банкрутство, і скасувала судові рішення, якими спір вирішено по суті, лише з підстав визначення природи оспорюваного наказу N 60, залишивши поза увагою обставини й підстави, з яких позивач просив визнати його недійсним, зокрема, питання правової оцінки правомірності прийняття оспорюваного наказу.

Крім того, відмовивши в позові по суті спору, Велика Палати Верховного Суду позбавила позивача можливості в разі пред'явлення до нього позову про витребування майна захищати своє право шляхом оспорювання наказу як такого, що не відповідає вимогам частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судді Н.П. Лященко О.М. Ситнік

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

В отдельном мнении судьи Большой палаты указали на отсутствие оснований у Большой палаты пересматривать решение в связи с отсутствием неодинакового применения норм права, а также фактическим лишением истца права на судебную защиту.

  • Like 2
  • Sad 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 часов назад, alex_s_2000 сказал:

Интересно, хоть какие-нибудь последствия будут?

 

Нет не будет... Так как окрема думка не является таковой...

Share this post


Link to post
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О.Б. на постанову від 11 квітня 2018 року у справі N 910/12294/16 (провадження N 12-9зг18)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фінансова компанія "Централ Капітал" до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (далі - Банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Фінансова компанія "Капіталь Груп", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд); ТОВ "Свікон"; Приватна фірма "Мустанг"; Приватне підприємство "Косвас", ТОВ "Мале сільськогосподарське підприємство "АЗС-НИВА-1", про визнання недійсними одностороннього правочину, наказу та визнання відсутнім права.

У липні 2016 року ТОВ "Фінансова компанія "Централ Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку, в якому просило:

- визнати недійсним односторонній правочин Банку, оформлений наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Банку Гулеєм Олександром Івановичем (далі - уповноважена особа Фонду) від 15 квітня 2016 року N 60 про визнання нікчемними договорів (далі - Наказ);

- визнати недійсним Наказ Банку, виданий уповноваженою особою Фонду, в частині визнання нікчемними договорів;

- визнати відсутнім права Банку вчиняти дії щодо застосування наслідків недійсності договорів, які визнані нікчемними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року, позов задоволено повністю.

ВеликаПалата Верховного Суду постановою від 11 квітня 2018 року заяву відповідача задовольнила. Рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі скасувала, ухваливши нове рішення. У задоволенні позову ТОВ "Фінансова компанія "Централ Капітал" відмовлено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір.

На думку суддів Великої Палати Верховного Суду, такий спір підвідомчий господарським судам, оскільки спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, які регламентуються актами цивільного та господарського законодавства.

Ключовим мотивом такого рішення визнано те, що на спори цієї категорії не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки оскаржуваний Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником Банку в межах своїх повноважень, а не як суб'єктом владних повноважень.

Також зазначено, що уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені Банку, тому належним відповідачем у справі є Банк.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є приватно-правовим та належить до юрисдикції господарських судів, проте з таким висновком не погоджуюсь з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Конституційний Суд України зазначив, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року N 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень (;an=37" target="_blank">пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

На час винесення постанови Великою Палатою Верховного Суду чинним є КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Здійснюючи перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, потрібно з'ясувати чи дотримано судами положень КАС, які були чинними на момент винесення рішення у справі.

Статтею 6 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 6) розсудливо; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій цієї статті КАС.

Крім того, необхідно врахувати правове регулювання юрисдикції адміністративних судів, передбачене КАС у редакції Закону N 2147-VIII.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС у редакції Закону N 2147-VIII юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина друга статті 4 КАС у редакції Закону N 2147-VIII).

З аналізу наведених норм права вбачається, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи спірних правовідносин, з'ясуванням статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду та його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються, порядок здійснення контролю за його діяльністю.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суспільні відносини регулюються обов'язковими до виконання нормативно-правовими актами, які видаються органами законодавчої та виконавчої влади, у межах наданих їм повноважень.

Верховна Рада України, реалізуючи законодавчу функцію, визначила Фонд та Національний банк України особливими суб'єктами, які мають повноваження у сфері регулювання банківської діяльності, гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Спеціальними законами у цій сфері є Закон України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) та Закон України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність".

Системний аналіз зазначених законів дає підстави стверджувати, що законодавцем закріплено за Фондом нормотворчу та регулятивну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідацію. Фонд також уповноважений здійснювати функції нагляду та перевірки банків та має право на застосування примусу (у тому числі, шляхом накладення адміністративних санкцій), що переконливо свідчить про наявність у Фонду владних та управлінських повноважень.

За правилами частини сьомої статті 3 Закону N 4452-VI органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатись в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій та повноважень.

Статтею 1 Закону N 4452-VI встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.

У межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (частини перша, друга статі 6 Закону N 4452-VI).

Отже, законодавець наділив Фонд виключними повноваженнями у сфері забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, при реалізації яких Фонд виконує функції державного управління, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС.

У зазначеній справі (в якій переглядається рішення суду касаційної інстанції) спір виник через те, що уповноважена особа Фонду на підставі частини першої та другої статті 38 Закону N 4452-VI, здійснивши перевірку правочинів на предмет виявлення правочинів, які є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, винесла Наказ та віднесла до нікчемних правочин, укладений між позивачем та Банком.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону N 4452-VI Фонд протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя цієї статті містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними.

Фактично позивачем оскаржено рішення уповноваженої особи Фонду у формі Наказу виданого на виконання владних управлінських повноважень у результаті здійсненої перевірки правочинів на предмет їх нікчемності. Водночас, підставою своїх позовних вимог позивач зазначив частину першу статті 54 Закону N 4452-VI, якою передбачено, що рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

На мою думку, дії та рішення уповноваженої особи Фонду при виконанні вимог частини другої статті 38 Закону N 4452-VI, вчиняються на виконання функцій та завдань Фонду та належать до його компетенції як суб'єкта владних повноважень.

Так, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює низку функцій, зокрема здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків (частина перша та друга статті 4 Закону N 4452-VI).

Тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (стаття 2 Закону N 4452-VI).

Особливості запровадження процедури тимчасової адміністрації, права та обов'язки Фонду та уповноваженої особи Фонду на період запровадження тимчасової адміністрації банку передбачено Розділом VII Закону N 4452-VI.

Після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд покладено обов'язок вжити заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачені статтею 38 Закону N 4452-VI.

З аналізу положень частин першої, другої статті 38 Закону N 4452-VIвбачається, що обов'язок Фонду щодо збереження активів банку реалізується шляхом забезпечення проведення Фондом протягом дії тимчасової адміністрації перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними.

Вказана норма стосується виключно правочинів, однією із сторін якого є банк щодо якого запроваджено тимчасову адміністрацію, тобто свідчить про те, що законодавець передбачив спеціальні норми, які покликані встановити нікчемні правочини, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Ці норми мають пріоритет над загальними нормами цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів.

Отже, обов'язки Фонду, визначені у статті 38 Закону N 4452-VI, стосуються реалізації законодавчо закріплених функцій та повноважень Фонду та виконуються з метою збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку при проведенні процедури виведення з ринку неплатоспроможного банку під час тимчасової адміністрації. У таких правовідносинах Фонд діє як суб'єкт владних повноважень, адже реалізація даної функції Фонду має публічний (за сферою реалізації) та владний характер (за методом впливу).

Таким чином, Фонд при виконанні обов'язку, передбаченого статтею 38 Закону N 4452-VI, діє як суб'єкт владних повноважень у розумінні КАС.

Відповідно до частини десятої статті 38 Закону N 4452-VI усі або частина повноважень Фонду, визначених цією статтею, можуть бути делеговані Фондом уповноваженій особі Фонду.

Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 статті 2 Закону N 4452-VI).

Абзацом другим частини третьої статті 34 Закону N 4452-VІпередбачено, що усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає обсяг повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.

Тобто делегування повноважень Фонду є правом, а не обов'язком Фонду та обсяг делегованих повноважень у кожному конкретному випадку може бути різним.

Оскільки обов'язок Фонду, визначений статтею 38 Закону N 4452-VI, віднесений до компетенції Фонду як суб'єкта владних повноважень при реалізації публічно-владних управлінських функцій, то виконання цього обов'язку уповноваженою особою Фонду при делегуванні їй таких повноважень свідчить про те, що вона діє як посадова особа, а не як керівник банку. Той факт, що Фонд делегує частину повноважень уповноваженій особі Фонду не змінює владний та управлінський характер таких функцій, а також не змінює їх суті та змісту. Отже, в цьому випадку має місце публічний і владний характер діяльності самої уповноваженої особи Фонду.

Таким чином, спір, предметом якого є перевірка законності дій чи рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, Фонд чи уповноважена особа Фонду не були сторонами правочинів, які укладені між позивачем і Банком, а відповідно між позивачем та уповноваженою особою Фонду не виникло інших правовідносин, ніж ті, що випливають з оскаржуваного Наказу, який за своєю юридичною природою є рішенням суб'єкта владних повноважень, винесеним на підставі та у спосіб визначений Законом.

Отже, обсяг та зміст конкретних обставин цієї справи та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що незгода з рішенням уповноваженої особи Фонду про віднесення правочину до переліку нікчемних, підстави визнання яких встановлені законом, спричиняють публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

Правовідносини, які складаюся між зацікавленими особами та уповноваженою особою Фонду стосовно зазначених та подібних їм обставин, є публічними, за яких ця особа на підставі регулятивного акта реалізує владні управлінські повноваження (функції), однією з яких, зокрема, і є її обов'язок прийняти рішення про віднесення правочину (договору) до нікчемних на підставі закону.

На моє переконання, саме за правилами адміністративного судочинства особа, яка оскаржує дії Фонду чи її уповноваженої особи, вправі (за наявності для цього підстав та з дотриманням процедури розгляду) вимагати визнання протиправним дій чи рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину до нікчемних, у разі коли таке рішення прийнято не на підставі закону, який містить перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними (частина 3 статті 38 Закону N 4452-VI).

Оскільки позовні вимоги в цій справі стосуються оскарження Наказу, який є актом (рішенням) суб'єкта владних повноважень, то відповідачем у такій справі має бути Фонд або уповноважена особа Фонду, якій делеговані відповідні повноваження, а не Банк.

Разом із тим суди всіх трьох інстанцій у цій справі необґрунтовано відхиляли клопотання Банку про заміну неналежного відповідача. Банк як відповідач у справі не порушував права та інтереси позивача та не видавав спірний Наказ "Про визнання нікчемними правочинів", оскільки це виключно повноваження Фонду як суб'єкта владних повноважень.

Крім того, не можу погодитись із висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 37 Закону N 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй повноважень) має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З положень статей 37, 38 Закону N 4452-VI вбачається, що Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення ознак, які свідчать про нікчемність правочинів, тобто мають право здійснити юридичну кваліфікацію таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Такі повноваження мають характер публічно-владних, оскільки під час їх реалізації в односторонньому порядку виражається воля суб'єкта владних повноважень - Фонду або його уповноваженої особи, а їх реалізації зумовлює правові наслідки для банку, його контрагентів чи вкладників, незалежно від їх волі чи бажання.

Таким чином, оскільки в силу вимог статті 38 Закону N 4452-VI Фонд зобов'язаний у межах заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втратам майна та збитків банку протягом дії тимчасової адміністрації, здійснити не тільки перевірку правочинів на предмет виявлення нікчемних правочинів, але і вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів, то таке рішення Фонду або уповноваженої особи впливає на права іншої сторони.

Зважаючи на те, що у відносинах, які виникають при виконанні обов'язку, передбаченого статтею 38 Закону N 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа здійснюють публічно-владні управлінські функції і за змістом статті 4 КАС він є суб'єктом владних повноважень, то цей спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, перелік справ, які підлягають розгляду у порядку господарського судочинства визначений у статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону N 2147-VIII (далі - ГПК).

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Таким чином, ця норма процесуального права виключає розгляд у порядку господарського судочинства справ у спорах, які стосуються оскарження актів суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду, перевіряючи справу з точки зору дотримання Вищим господарським судом України матеріального і процесуального права повинна була за наслідками розгляду справи рішення Господарського суду міста Києва від 17 серпня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 20 лютого 2017 року у справі N 910/12294/16 скасувати та ухвалити рішення про закриття провадження у справі.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду О.Б. Прокопенко

Share this post


Link to post
Share on other sites

В этом отдельном мнении судья Большой палаты считает, что подобные споры подведомственны административной юрисдикции.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      05 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 917/2267/14
      Провадження N 12-32гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод",
      відповідач - Приватне виробничо-комерційне підприємство "Пружини Сервіс",
      скаржник - Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго",
      приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 917/2267/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс" про стягнення 1 032 593,04 грн за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року (головуючий суддя Геза Т.Д., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.) та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року (суддя Солодюк О.В.) за скаргою Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави наведених у скарзі вимог
      1. 22 серпня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (далі - ПАТ "Полтаваобленерго") звернулося до Господарського суду Полтавської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича (далі - приватний виконавець) щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273, якою накладено арешт на грошові кошти боржника у розмірі 58 199,26 грн. розміщені на рахунку ПАТ "Полтаваобленерго" та сплачені боржником як передоплата за договором про постачання електричної енергії від 28 жовтня 2008 року N 273, а також зобов'язано ПАТ "Полтаваобленерго" перерахувати ці кошти протягом п'яти робочих днів на депозитний рахунок приватного виконавця.
      2. Скаргу мотивовано тим, що зазначену постанову винесено приватним виконавцем з порушенням приписів статей 2, 18, 48 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" з огляду на те, що відповідно до умов договору про постачання електричної енергії від 28 жовтня 2008 року N 273 після отримання коштів попередньої оплати від боржника за придбану ним електричну активну та реактивну енергію ПАТ "Полтаваобленерго" набуло право власності на ці кошти на підставі положень статті 334 Цивільного кодексу України. Крім того, за твердженням скаржника, рахунок, на який відповідно до умов зазначеного договору сплачує кошти боржник, є рахунком зі спеціальним режимом використання, призначений виключно для зарахування коштів за електричну енергію та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, на який згідно з приписами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" заборонено звернення стягнення та накладення арешту.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. Харківський апеляційний господарський суд постановою від 02 березня 2015 року у цій справі, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08 грудня 2015 року, стягнув з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс" (далі - боржник) на користь Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод") заборгованість у розмірі 1 032 593,04 грн. 20 651,86 грн - судового збору та 10 325,93 грн - судового збору за подання апеляційної скарги.
      4. 23 травня 2015 року Господарський суд Полтавської області видав наказ про стягнення з боржника на користь ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" вказаних коштів, який перебуває на виконанні у вказаного приватного виконавця (виконавче провадження N 56454273).
      5. 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 з виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 23 травня 2015 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти боржника у розмірі 58 199,26 грн. розміщені на рахунку ПАТ "Полтаваобленерго" та сплачені боржником як передоплата за договором про постачання електричної енергії від 28 жовтня 2008 року N 273, а також зобов'язано ПАТ "Полтаваобленерго" перерахувати ці кошти протягом п'яти робочих днів на депозитний рахунок приватного виконавця.
      6. У подальшому, ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до Господарського суду Полтавської області зі вказаною скаргою на дії приватного виконавця щодо винесення зазначеної постанови від 10 серпня 2018 року.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      7. Господарський суд Полтавської області ухвалою від 13 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року, скаргу ПАТ "Полтаваобленерго" задовольнив. Визнав неправомірними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 та скасував цю постанову.
      8. Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що дії приватного виконавця щодо накладення арешту не відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", оскільки відповідний рахунок (на який приватним виконавцем накладено арешт) є рахунком зі спеціальним режимом використання, звернення стягнення та накладення арешту на який заборонено Законом України "Про виконавче провадження".
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      9. У січні 2019 року приватний виконавець звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року, а провадження у цій справі закрити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження і передав цю справу разом із касаційною скаргою приватного виконавця на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції є порушення ними правил предметної юрисдикції.
      11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      12. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки у разі оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця щодо виконання судових рішень, виданих у межах господарського судочинства, особами, які не є сторонами (їх представниками) у виконавчому провадженні або не є прокурором в межах господарського спору, така скарга підлягає розгляду відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, тобто розгляд скарги у цій справі належить до компетенції адміністративних судів.
      13. Також особа, яка подала касаційну скаргу, вказала, що грошові кошти, внесені боржником на рахунок ПАТ "Полтаваобленерго" як попередня оплата, до моменту подання остаточних показів розрахункових засобів обліку електроенергії не є власністю ПАТ "Полтаваобленерго", а є власністю боржника, що спростовує неможливість накладення на них арешту.
      Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
      14. У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Полтаваобленерго" на касаційну скаргу приватного виконавця, в якому зазначено, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права, а також з дотриманням норм процесуального права, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства України звернення стягнення та накладення арешту на рахунок, на якому розміщені кошти зі сплати вартості придбаної електричної енергії та розрахунку з учасниками оптового ринку електричної енергії, - заборонено.
      15. Також, за твердженням особи, яка подала відзив, незважаючи на те, що ПАТ "Полтаваобленерго" не є стороною виконавчого провадження N 56454273, його права порушено оскаржуваними діями приватного виконавця саме в межах зазначеного виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 23 травня 2015 року, тому відповідна скарга підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства.
      16. Інші учасники справи своєї позиції стосовно касаційної скарги приватного виконавця письмово не виклали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      17. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      18. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      19. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
      20. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      21. Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
      22. Частиною першою статті 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
      23. Водночас за змістом положень статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      24. Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      25. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      26. Оскільки Господарським процесуальним кодексом України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      27. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 815/2255/16 (провадження N 11-177апп18) та від 27 березня 2019 року у справі N 823/359/18 (провадження N 1470апп18).
      28. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
      29. За матеріалами справи ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до господарського суду зі скаргою на вказані дії приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 з примусового виконання наказу Господарського суду Полтавської області від 23 травня 2015 року у цій справі.
      30. Відтак, з огляду на вказані приписи Закону України "Про виконавче провадження", скаржник (ПАТ "Полтаваобленерго"), який оскаржує зазначені дії приватного виконавця у межах цієї справи про стягнення коштів з боржника (Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пружини Сервіс") на користь стягувача (ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод"), не є стороною вказаного виконавчого провадження.
      31. Ураховуючи те, що ПАТ "Полтаваобленерго" не є стороною виконавчого провадження N 56454273 і не наділене правом щодо оскарження вказаних дій приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року в передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про можливість розгляду скарги ПАТ "Полтаваобленерго" в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, оскільки згідно з приписами частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" розгляд цієї скарги віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
      32. За таких обставин, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги приватного виконавця про підвідомчість цього спору (який стосується судового оскарження дій приватного виконавця особою, яка не є стороною відповідного виконавчого провадження) адміністративним судам є обґрунтованими.
      33. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги приватного виконавця, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що скарга ПАТ "Полтаваобленерго" на дії приватного виконавця стосовно винесення постанови про арешт коштів боржника від 10 серпня 2018 року у виконавчому провадженні N 56454273 не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, а відноситься до юрисдикції адміністративних судів, звідси - оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції у цій справі є такими, що прийняті з порушенням норм процесуального права.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      34. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      35. Згідно із частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      36. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга приватного виконавця підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року та ухвала Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року - скасуванню із закриттям провадження за скаргою ПАТ "Полтаваобленерго" у цій справі.
      Щодо судових витрат
      37. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Висновок щодо застосування норм права
      38. Відповідно до статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" та частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича задовольнити.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2018 року скасувати.
      3. Провадження за скаргою Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича у справі N 917/2267/14 закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 916/3156/17
      Провадження N 12-304гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М.,
      Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" (представник - адвокат Іванов А.О.),
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (представник - адвокат Новікова Т.О.),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - Щербина О.Ю.),
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" (представник - не з'явився),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 916/3156/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд", про визнання договору недійсним за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду
      від 29 серпня 2018 року (головуючий суддя Діброва Г.І., судді Принцевська Н.М., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня
      2018 року (головуючий суддя Д'яченко Т. Г., судді Малярчук І.А.,
      Погребна К.Ф.) та
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію Акціонерного товариства "Імексбанк" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (далі - ТОВ "Авенсіс"), у якій просило суд застосувати наслідки недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року, сторонами якого були ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Авенсіс", повернувши сторони у стан, який існував до укладання цього правочину, шляхом скасування державної реєстрації припинення обтяжень щодо майнових прав за договором від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південінвестсервіс" (далі - ТОВ "Південінвестсервіс"), які (майнові права) належать майновому поручителю ТОВ "Авенсіс". Також ПАТ "Імексбанк" просило суд залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фріз Буд" (далі - ТОВ "Фріз Буд").
      2. Позовні вимоги обґрунтовано встановленням під час перевірки правочинів неплатоспроможного банку вилучення ліквідних предметів застави шляхом укладення додаткових договорів і договорів про розірвання відповідних договорів застави, зокрема спірного договору від 23 грудня 2014 року. Позивач посилається на те, що, розірвавши договір застави, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості позичальника, внаслідок чого відповідний договір про розірвання є нікчемним у силу пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      3. У подальшому ПАТ "Імексбанк" подало до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просило визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, посилаючись на пункт 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом якого нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4. 15 серпня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (кредитор) та ТОВ "Фріз Буд" (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії
      N 30/14 (далі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
      5. Відповідно до підпункту 1.1.1 цього кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, у межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 грн (надалі - транш), зі сплатою 18,1 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше
      11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором.
      6. У пункті 1.3 кредитного договору сторони погодили, що на забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 29 серпня
      2014 року укладає відповідні правочини із майновими поручителями:
      - Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестсервіскомпані" (далі - ТОВ "Інвестсервіскомпані") - договір застави майнових прав на договір від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ "Інвестсервіскомпані" та Акціонерним товариством "Чорноморська транспортна компанія" (далі - АТ "Чорноморська ТК"), заставна вартість об'єкта застави за оцінкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайзер" (далі - ТОВ "Апрайзер") складає 171 700 000,00 грн.
      - ТОВ "Авенсіс" - договір застави майнових прав на договір від 11 липня
      2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс", заставна вартість якого згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 99 280 000,00 грн;
      - Товариством з обмеженою відповідальністю "Блек Cі Ріелті Груп" (далі - ТОВ "Блек Cі Ріелті Груп") - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення N 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, заставна вартість яких згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 90 000 000,00 грн.
      7. Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами (пункт 1.3 кредитного договору).
      8. Відповідно до пункту 7.3 кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань.
      9. Додатковою угодою від 29 вересня 2014 року N 1 ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Фріз Буд" дійшли згоди викласти пункт 1.3 кредитного договору в такій редакції: "У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає із майновим поручителем ТОВ "Блек Cі Ріелті Груп" - договір іпотеки, предметом якого є нежитлові приміщення N 202 загальною площею 3 324 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 2-А, приміщення N 202, заставною вартістю, згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" 90 000 000,00 грн. який діє до моменту передачі в іпотеку наступного майна майновим поручителем: Акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі - АТ "ФК "Чорноморець") іпотечний договір наступної черги, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 4 000 000 000,00 грн. згідно оцінки ТОВ "Апрайзер". Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами".
      10. Додатковою угодою від 10 жовтня 2014 року N 2 до кредитного договору сторони змінили порядок нарахування процентів.
      11. 23 грудня 2014 року сторони уклали додаткову угоду N 3 до кредитного договору, якою викладено підпункт 1.1.1 договору в такій редакції: "Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 296 590 000,00 (двісті дев'яносто шість мільйонів п'ятсот дев'яносто тисяч) гривень, надалі за текстом кожна частина окремо - "Транш", а у сукупності - "Транші", зі сплатою фіксованої процентної ставки - 18 % (вісімнадцять) процентів річних (далі - процентна ставка) та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 11 серпня 2017 року (включно) на умовах, визначених цим договором".
      12. Також цією додатковою угодою викладено пункт 1.3. кредитного договору у новій редакції: "У якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор не пізніше 31 грудня 2014 року укладає із майновим поручителем АТ "ФК "Чорноморець" іпотечний договір, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вулиця Енгельса), будинок 1/20, заставною вартістю 7 800 000 000,00 (сім мільярдів вісімсот мільйонів) гривень згідно оцінки ТОВ "Апрайзер". Кредит, виданий кредитором, також забезпечується всім належним позичальнику майном і коштами".
      13. На підтвердження наявності заборгованості ТОВ "Фріз Буд" за кредитним договором станом на 01 лютого 2018 року позивач до матеріалів справи надав розрахунок заборгованості та виписки з рахунку боржника.
      14. Із витягу з протоколу засідання кредитного комітету ПАТ "Імексбанк"
      від 27 листопада 2014 року N 92/5 вбачається, що кредитний комітет прийняв рішення внести зміни в частині забезпечення в умови кредитування ТОВ "Фріз Буд" згідно з кредитним договором:
      - вивести з-під застави майнові права на договір від 04 липня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині житлових приміщень площею 16 509,47 кв. м, який укладено між ТОВ "Інвестсервіскомпані" та АТ "Чорноморська ТК". Заставна вартість об'єкта застави згідно оцінки ТОВ "Апрайзер" складає 171 700 000,00 грн;
      - вивести з-під застави майнові права на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс". Заставна вартість об'єкта застави, згідно оцінки ТОВ "Апрайзер", складає 99 280 000,00 грн;
      - узгодити вартість іпотеки згідно актуалізованого висновку ТОВ "Апрайзер"
      від 20 листопада 2014 року, яка належить майновому поручителю - АТ "ФК "Чорноморець" та предметом якої є нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" загальною площею 80 289 кв. м, розташовані за адресою:
      м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), буд. 1/20, у сумі 7 800 000 000,00 грн.
      15. Згідно із цим протоколом членами кредитного комітету вирішено ці зміни здійснити без стягнення комісії банку, не пізніше 31 грудня 2014 року; внести зміни в предмет забезпечення після підписання додаткової угоди до кредитного договору.
      16. ПАТ "Імексбанк" зазначив, що цей протокол відображає результат рішення керівного органу банку, за яким банк відмовився від власних майнових вимог до заставодавця, а також свідчить про намір банку припинити дію відповідного договору застави.
      17. 25 грудня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (іпотекодержатель) та АТ "ФК "Чорноморець" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець виступив майновим поручителем за зобов'язаннями 41 юридичної особи - боржників, серед яких ТОВ "Фріз Буд", яке забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором та додатковими угодами N 1
      від 29 вересня 2014 року, N 2 від 10 жовтня 2014 року, N 3 від 23 грудня 2014 року, який укладено між іпотекодержателем та ТОВ "Фріз Буд", стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо. Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається боржнику іпотекодержателем (кредитором) на таких умовах: сума кредиту складає 296 590 000,00 грн. строк повернення кредиту - 11 серпня
      2017 року, відсоткова ставка визначається кредитним договором у розмірі 18 % річних (пункт 1.1 іпотечного договору).
      18. Пунктами 1.3 - 1.5 іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", які складаються з будівель загальною площею 80 289 кв. м, основною площею 67 037,5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/ 20 та розташовані на земельній ділянці, площею 62 403 кв. м, яка перебуває в оренді АТ "ФК "Чорноморець" згідно з договором оренди землі, посвідченим 20 вересня 2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим N 3088, зареєстрованого в Одеському міському відділі Одеської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис
      від 30 вересня 2010 року за N 041050500068. Оціночна вартість предмета іпотеки згідно з висновком від 20 листопада 2014 року N 112014/7-1 експерта-оцінювача - ТОВ "Апрайзер" становить 7 800 000 000,00 грн. Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 7 800 000 000,00 грн.
      19. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13 жовтня 2017 року N 100287849 вбачається, що право власності на об'єкт іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець" зареєстроване 16 травня 2017 року за ПАТ "Імексбанк".
      20. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 27 травня 2015 року N 105 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Імексбанк" з відшкодуванням цього ж дня з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду було неодноразово продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Імексбанк".
      21. З акта перевірки правочинів на предмет нікчемності (який підписаний не всіма членами комісії та не має дати його складання) вбачається, що укладений банком правочин (договір про розірвання договору застави від 23 грудня 2014 року), що став підставою для припинення договору застави майнових прав від 15 серпня 2014 року, предметом якого є майнові права на договір від 11 липня 2012 року та додатковою угодою до нього від 05 березня 2013 року на будівництво об'єкта дольової власності сторін у частині двоповерхової будівлі складу N 4 з двома підземними поверхами орієнтовною загальною площею 21 285 кв. м, який укладено між ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Південінвестсервіс", які належать майновому поручителю ТОВ "Авенсіс", та виступав як забезпечення зобов'язань ТОВ "Фріз Буд" за кредитним договором, тому з огляду на приписи частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України такий правочин є нікчемним та до нього застосовуватися наслідки його недійсності, що зумовлює проведення відповідних дій, спрямованих на відновлення порушеного права банку.
      22. 30 листопада 2017 року позивач надіслав ТОВ "Фріз Буд" та ТОВ "Авенсіс" повідомлення N 4025 про нікчемність правочину, в якому було зазначено, що уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ "Імексбанк" під час здійснення тимчасової адміністрації при здійсненні перевірки правочинів було виявлено договір про розірвання договору застави майнових прав, укладений
      23 грудня 2014 року, на підставі якого було розірвано договір застави майнових прав, укладений 15 серпня 2014 року.
      23. У силу положень статті 202 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позивач повідомив ТОВ "Фріз Буд" та ТОВ "Авенсіс" про нікчемність договору про розірвання договору застави майнових прав, укладеного 23 грудня 2014 року та зазначив, що застава за договором застави майнових прав, укладеним 15 серпня 2014 року, не є припиненою, заставодержателем є ПАТ "Імексбанк".
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      24. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду
      від 29 серпня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав з посиланням на недоведеність позивачем його вимог і ненадання відповідних доказів.
      25. Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав для визнання недійсним нікчемного договору, укладання якого не підтверджено належними доказами у справі. Судові рішення аргументовано посиланням на положення статей 11, 15, 16, 203, 215, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України та статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      26. У жовтні 2018 року ПАТ "Імексбанк" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року й рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року, в якій просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      27. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження та прийняв до розгляду касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк", надавши учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
      28. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
      від 11 грудня 2018 року цю справу разом з касаційною скаргою ПАТ "Імексбанк" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      29. Згідно із частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
      30. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
      у справі N 577/5321/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ") в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я., про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, де зазначено, що наслідки нікчемності правочину настають для сторін у силу вимог закону, Фонд самостійно не може застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, а в разі їх виявлення зобов'язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом. Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.
      31. Мотивуючи свою незгоду з висновками, викладеними Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 та обґрунтовуючи необхідність відступити від цих висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилається на правові висновки, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц, згідно з якими законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
      32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Однак у випадку невизнання іншою особою такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
      33. Отже, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачає, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина третя статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), тому такий спосіб захисту не призведе до реального відновлення порушених прав позивача.
      34. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, Велика Палата Верховного Суду справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      35. Скаржник, не погодившись із судовими рішеннями, у касаційній скарзі наголошує, зокрема, на обґрунтованості звернення до суду з позовом до ТОВ "Авенсіс" про визнання недійсним нікчемного договору, наявності між позивачем і відповідачем відносин на підставі договору застави та укладенні нікчемного договору про розірвання договору застави, що підтверджено витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, випискою з особового рахунка ТОВ "Фріз Буд" і протоколом засідання кредитного комітету ПАТ "Імексбанк"
      від 27 листопада 2014 року N 92/5.
      36. Скаржник наголошує, що оскаржувані судові рішення не відповідають критеріям, визначеним статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими та ухваленими не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, без надання оцінки усім аргументам учасників справи.
      37. У своїх письмових поясненнях ПАТ "Імексбанк" також звертає увагу на правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах N 911/954/16, N 910/20827/16, N 914/1316/16, у яких зазначено, що сторона договору не позбавлена права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним нікчемного правочину.
      38. У судовому засіданні представник ПАТ "Імексбанк" на обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не заборонений Цивільним кодексом України, є ефективним та дозволить банку відновити свої порушені права. Також наголошував на відсутності підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі N 577/5321/17.
      Позиція Фонду
      39. Фонд у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, винесені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ "Імексбанк".
      40. Щодо акта перевірки правочинів на предмет нікчемності Фонд наголошує, що сама собою нікчемність правочинів, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не залежить від наявності чи відсутності рішення уповноваженої особи Фонду чи форми документа, в якій складено результати виявлення нікчемних правочинів.
      41. У судовому засіданні представник Фонду просив задовольнити касаційну скаргу, зазначивши, що, розірвавши договір застави майнових прав, банк відмовився від власних майнових вимог, від можливості задовольнити кредиторські вимоги за рахунок договору застави майнових прав, отже, він є нікчемним відповідно до положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, вказував, що такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним, передбачений цивільним законодавством, оскільки тільки суд може встановити факт нікчемності шляхом визнання недійсним нікчемного правочину. Просив суд задовольнити касаційну скаргу.
      Позиція ТОВ "Авенсіс"
      42. Відповідач письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ПАТ "Імексбанк" не виклав.
      43. Представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що позивач не довів суду, що нікчемний правочин було виявлено під час тимчасової адміністрації банку. Зауважив, що такий правочин було виявлено на стадії ліквідації банку, що є порушенням положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також зазначив, що безоплатної відмови банку від власних майнових вимог не відбулося, оскільки після укладення правочину про розірвання договору застави майнових прав між ПАТ "Імексбанк" та АТ "ФК "Чорноморець" було укладено договір іпотеки, який забезпечував вимоги іпотекодержателя за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки - об'єктів нерухомого майна. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
      Судова практика
      (1) Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17
      44. Виходячи зі змісту постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17 ПАТ "УПБ" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я., про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.
      45. У справі N 577/5321/17 суди встановили, що 30 квітня 2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", відповідно до якої було установлено низку обмежень у здійсненні діяльності ПАТ "УПБ", зокрема, банк було зобов'язано не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд ПАТ "УПБ", крім відчуження майна, що перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя, за ціною, не нижчою ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб'єктом оціночної діяльності.
      46. 28 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстровано у реєстрі за номером 1613.
      47. Згідно з наказом від 29 травня 2015 року N 26/ТА уповноваженою особою Фонду було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ".
      48. У результаті перевірки комісією виявлено, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року було допущено низку порушень законодавства України та обмежень, установлених Національним банком України. Приймаючи рішення про визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року, комісія посилалась на наявність підстав, визначених у пунктах 1-3, 7, 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      49. Відповідно до частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
      50. Суд касаційної інстанції дійшов таких висновків. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.
      51. При виявленні нікчемних правочинів Фонд не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку (щодо перевірки договорів, інших правочинів), підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.
      52. Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 28 травня 2015 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.
      (2) Постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16
      53. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16 дійшов таких висновків.
      54. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      55. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
      56. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами.
      (3) Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц.
      57. У цих постановах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків, які хоч дещо й відрізняються від висновків, зроблених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, але є досить близькими.
      58. Зокрема, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      59. Однак у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
      60. Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина третя статті 36 Закону).
      61. Вимоги про встановлення нікчемності оспорюваного договору позивач до суду не пред'являв, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачав, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним способом та не матиме реальне відновлення порушених прав позивача.
      62. Верховний Суд також звертає увагу, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель", від імені якого діє Уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації Ожго Є.В., не позбавлений права подачі позову до суду про застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України).
      63. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
      64. Таким чином, у цих постановах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розрізняє позовні вимоги про визнання нікчемного договору недійсним, з одного боку, та про встановлення нікчемності договору - з іншого.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      65. Щодо обраного позивачем способу захисту цивільних прав - про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      66. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      67. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.
      68. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові
      від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.
      69. Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
      70. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
      71. При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
      72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
      від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18),
      від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18),
      від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18).
      73. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, викладеними в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі N 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі N 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі N 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України у цій частині.
      74. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
      75. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
      76. Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 463/5896/14-ц (провадження N 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
      77. Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      78. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
      79. За статтею 38 ЗаконуУкраїни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      80. Відповідно до частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без установлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      81. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      82. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      83. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16 (провадження N 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 (провадження N 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15 (провадження N 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі N 826/8273/16 (провадження N 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
      84. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
      85. У цій справі банк (як сторона правочину) стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави майнових прав. Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави ПАТ "Імексбанк". За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України). Водночас позивач відповідну позовну вимогу не пред'являв.
      86. Отже, позовна вимога ПАТ "Імексбанк" про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.
      87. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      88. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      89. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      90. З огляду на викладене касаційна скарга ПАТ "Імексбанк" підлягає задоволенню частково. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      Щодо судових витрат
      91. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      92. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
      93. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими в задоволенні позову ПАТ "Імексбанк" відмовлено, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Висновок щодо застосування норм права
      94. Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
      95. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року у справі N 916/3156/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2018 року у справі N 916/3156/17 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 916/190/18
      Провадження N 12-302гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М.,
      Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      позивач - Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (представник - адвокат Мицька Р.М.),
      відповідач - Публічне акціонерне товариство "Одесагаз" (представник - адвокат Сідєльніков А.В.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 916/190/18 за позовом Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" про стягнення 11 281 588,48 грн. за касаційною скаргою Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року (головуючий суддя Головей В.М., судді Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року (суддя Погребна К.Ф.) та
      УСТАНОВИЛА:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У лютому 2018 року Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України") звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" (далі - ПАТ "Одесагаз") про стягнення заборгованості в розмірі 11 281 588,48 грн. яка складається з інфляційних втрат в розмір 10 787 039,37 грн за період із 01 січня по серпень 2015 року за зобов'язаннями з оплати основного боргу, що виникли на підставі договору N 06/10-1992 від 20 грудня 2010 року, та трьох процентів річних за період з 30 січня по 30 серпня 2015 року в розмірі 494 549,11 грн.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 22 жовтня 2012 року у справі N 5017/2643/2012, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказані періоди відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. Як установили суди попередніх інстанцій, 20 грудня 2010 року між ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Одесагаз" (покупець), найменування якого було змінено на ПАТ "Одесагаз" на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", був укладений договір N 06/10-1992 про закупівлю природного газу за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві в 2011 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти цей газ та оплатити постачальнику його вартість в обсязі, зазначеному в пункті 3.1 цього договору.
      4. Відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за вказаним договором щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості придбаного природного газу, унаслідок чого за ПАТ "Одесагаз" утворилась заборгованість, про стягнення якої ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" було подано відповідний позов до Господарського суду Одеської області.
      5. Рішенням Господарського суду Одеської області 22 жовтня 2012 року у справі N 5017/2643/2012 первісний позов ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" задоволено частково та на його користь стягнуто з ПАТ "Одесагаз" 32 163 892,93 грн основного боргу, три проценти річних у сумі 1 938 473,77 грн. 3 731 380,04 грн збитків від інфляції та 700 000,00 грн пені; в решті позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним відмовлено.
      6. Вказане судове рішення залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2012 року, яка у свою чергу залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28 травня 2013 року.
      7. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17 січня 2014 року у справі N 5017/2643/2012 відповідачу було надано розстрочку виконання рішення суду від 22 жовтня 2012 року в загальному розмірі 38 558 676,55 грн на 60 місяців за таких умов: протягом періоду із січня 2014 року по грудень 2018 року включно ПАТ "Одесагаз" зобов'язане щомісячно перераховувати на користь ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 642 644,91 грн. протягом січня 2019 року ПАТ "Одесагаз" зобов'язане перерахувати на користь позивача грошові кошти в сумі 642 626,86 грн.
      8. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 лютого 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 травня 2014 року, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17 січня 2014 року у справі N 5017/2643/2012 залишено без змін.
      9. У подальшому ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" знову звернулось до господарського суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.
      10. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 червня 2014 року у справі N 916/1146/14 стягнуто з ПАТ "Одесагаз" на користь позивача три проценти річних у сумі 1 276 520,58 грн та 224 202,86 грн інфляційних нарахувань; у задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.
      11. Надалі на забезпечення виконання зобов'язання за договором про закупівлю природнього газу N 06/10-1992 між ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" (іпотекодержатель) та ПАТ "Одесагаз" (іпотекодавець) 29 серпня 2015 року укладено договір іпотеки. В іпотечному договорі сторони зафіксували, що заборгованість у вигляді основного боргу за договором N 06/10-1992 становить 28 248 892,93 грн.
      12. У зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення Господарського суду Одеської області від 22 жовтня 2012 року у справі N 5017/2643/2012 позивач нарахував інфляційні втрати на суму 10 787 039,37 грн за період з 01 січня по 30 серпня
      2015 року від основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн та три проценти річних на суму 494 549,11 грн за цей же період від основного боргу в розмірі 28 248 892,93 грн та звернувся з відповідним позовом до місцевого господарського суду.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року у справі N 916/190/18, у задоволенні позову відмовлено повністю.
      14. Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.
      15. Апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції від 17 лютого 2014 року про розстрочку виконання рішення суду у справі N 5017/2643/2012 змінила сам спосіб виконання відповідного рішення суду, а отже, змінила строки настання негативних наслідків для відповідача у вигляді можливості нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасним виконання рішення суду.
      Короткий зміст касаційної скарги
      16. У серпні 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року у справі
      N 916/190/18, в якій скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України", призначив розгляд справи у судовому засіданні та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      18. 16 листопада 2018 року ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на те, що суди при винесенні рішень не врахували висновків, які містяться в постановах Верховного Суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
      19. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2018 року передав справу N 916/190/18 разом з касаційною скаргою ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на підпункт 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
      20. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що в цій справі постало питання щодо визнання розстрочки чи відстрочки виконання рішення як підстави для зміни строків виконання зобов'язання.
      21. У своїй ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження N 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.
      22. Отже, Верховний Суд України з посиланням на частину п'яту статті 11 цього Кодексу, згідно з якою у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, фактично визнав розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду зміною строків виконання зобов'язання.
      23. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України
      від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження
      N 3-1276гс15), Велика Палата Верховного Суду цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подали касаційну скаргу
      24. ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" у своїй касаційній скарзі посилається на невідповідність оскаржуваного рішення нормам частини другої статті 19,
      статті 151-2 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого та неупередженого розгляду справи судом, а також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 11, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 2, 7, 11, 13, 15, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України.
      25. Скаржник зазначає, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов'язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов'язанні.
      26. У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, та зауважив, що згідно із частиною п'ятою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є зобов'язання, які можуть виникати із рішення суду, але виключно в тих випадках, які передбачені цивільним законодавством, зокрема, визнання договору укладеним, розірвання договору, визнання його недійсним, тобто коли таке зобов'язання не існує без рішення суду та без наявності такого рішення не може бути виконане. Отже, ухвала про надання розстрочки виконання судового рішення не змінює строків виконання відповідного зобов'язання.
      Позиція ПАТ "Одесагаз"
      27. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу вказує, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення.
      28. У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що не погоджується з наведеними у касаційній скарзі доводами, оскільки скаржник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому зауважив, що суди не досліджували питань, пов'язаних з правильністю нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, з наявністю або відсутністю заборгованості та підстав для застосування позовної давності. Також відповідач указує на правильність судових рішень попередніх інстанцій щодо зміни порядку виконання зобов'язання у зв'язку з ухваленням рішення суду про надання розстрочки виконання судового рішення.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      29. Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
      30. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
      31. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
      32. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.
      33. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
      34. Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
      35. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
      36. Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      37. Стосовно доводів скаржника про те, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, не змінює строків виконання грошового зобов'язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов'язанні, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      38. Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      39. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      40. Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
      41. З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
      42. Згідно із положеннями статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      43. Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
      44. Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
      45. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
      46. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
      47. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
      48. Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов'язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
      49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих у зв'язку з невиконанням у період прострочення боржника грошового зобов'язання зі сплати основного боргу за спожитий природний газ.
      50. Натомість у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року
      у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження N 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення.
      51. Предметом позову у справі N 905/3137/14-908/5775/14 є стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду суми основного боргу за період із дня набрання рішенням законної сили до дня погашення заборгованості.Відповідно до судового рішення у справі N 24/362 суд постановив розстрочити його виконання на 6 місяців, з 15 квітня до 15 жовтня 2012 року шляхом щомісячного перерахування сум, у тому числі й суми основного боргу. Відповідач зазначену суму боргу погасив 07 грудня 2012 року.
      52. Отже, Верховний Суд України у своїй постанові зазначив про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" трьох процентів річних за несвоєчасний розрахунок у розмірі 48 273,15 грн за період часу, до якого розстрочено виконання судового рішення - 15 жовтня
      2012 року, до моменту погашення суми основного боргу - 07 грудня 2012 року.
      53. Оскільки з огляду на викладене вище такий висновок вбачається недостатньо мотивованим, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від указаного правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 лютого 2016 року у справі N 905/3137/14-908/5775/14 (провадження
      N 3-1276гс15), та зазначає, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов'язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
      54. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
      55. У своїй позовній заяві ДК "Газ Україна" НАК "Нафтогаз України" просить стягнути з відповідача 11 281 588,48 грн. а саме: інфляційні втрати в розмірі 10 787 039,37 грн та три проценти річних в розмірі 494 549,11 грн., які нараховані на залишок заборгованості відповідача перед позивачем. При цьому інфляційні втрати розраховані позивачем за період з 01 січня по 30 серпня 2015 року, а три проценти річних - з 30 січня по 30 серпня 2015 року.
      56. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням її часткового погашення, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов'язання.
      57. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      58. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.
      59. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідача перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      60. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
      61. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      62. Ураховуючи викладене, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу ДК "Газ Україна"
      НАК "Нафтогаз України" слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      63. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Висновок щодо застосування норм права
      64. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
      65. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.
      2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 22 травня 2018 року у справі N 916/190/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк В.І. Данішевська Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Г. Яновська