ANTIRAID

Постановление ВС-КГС о неправомерности внесудебного обращения взыскания нотариусом предмета ипотеки по валютному кредиту во время действия моратория

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Постанова
Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 465/1310/17
провадження № 61-29771 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М., про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 15 грудня 2016 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11096020000 (далі - кредитний договір), на забезпечення виконання зобов'язань за яким того ж дня між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_5 (далі - майнові поручителі) укладено іпотечний договір, згідно якого майновими поручителями передано в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру загальною площею 37,9 кв. м, житловою площею 16, 9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до якого до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2014 року, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 235,72 дол. США, що еквівалентно 272 951,12 грн.

З інформаційної довідки від 24 лютого 2017 року № 81217239 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, їй стало відомо, що за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. 11 квітня 2016 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1, що перебувала в іпотеці, перереєстровано за ТОВ «Кей-Колект».

Оскільки зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача та інших майнових поручителів, зазначене нерухоме житлове майно, як таке, що відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону.

Посилаючись на наведене ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про право власності № 16925503 від 11 квітня 2016 року на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект»; поновити відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про зазначений об'єкт нерухомого майна, що передували скасованим записам.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31889864 від 17 жовтня 2016 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., яким проведено державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Скасовано реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КобелєвоїА. М. про право власності №16925503 від 11 квітня 2016 року на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект».

Поновлено відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об'єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що передували скасованим записам.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наслідками прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на те, що спірна квартира підпадає під дію такого Закону, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140 кв. м.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, оскільки цей Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а відтак не може бути підставою для відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі договорів, укладених в порядку, встановленому законом, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356 цс 15.

Мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті, протягом строку його дії, є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Крім того апеляційний суд зазначив, що нотаріус не був залучений до участі у справі щодо оскарження його протиправних дій та рішень, як суб'єкта, наділеного владними повноваженням щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав.

У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просила скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року та залишити у силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року, з огляду на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріус не може бути відповідачем у спорах, що виникають із цивільних правовідносин, пов'язаних з нотаріальною дією, оскільки не є юридично заінтересованою у результатах вирішення справи особою. Крім того, апеляційний суд не урахував положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України «Про іпотеку» та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідає вимогам пункту першого зазначеного Закону, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб.

Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.

У поясненнях, що надійшли у жовтні 2018 року, ТОВ «Кей-Колект» зазначило, що положення Закону України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu:"; розповсюджуються на примусову реалізацію майна, стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку на виконання умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору, а тому на спірні правовідносини мораторій не поширюється. Квартира АДРЕСА_1, передана в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом, не відповідає критеріям визначеним пунктом 1 Закону України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu:";, оскільки не використовувалася як постійне місце проживання позичальника, з якою позивача пов'язують родинні стосунки.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

25 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11096020000, відповідно до якого позичальнику надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 33 000 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, в цей же день, між АКІБ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано однокімнатну квартиру загальною площею 37,9 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до підпунктів 4.2, 4.6 договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем, іпотекодавцями - майновими поручителями та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та розділу V Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до якого до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором.

Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 31889864 від 17 жовтня 2016 року, право власності на нерухоме житлове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 було перереєстровано на нового власника - ТОВ «Кей-Колект».

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .

Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України &qu , пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України &q?ен;Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України &qu"';Про іпотеку&quць;, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України &qu01;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qusp; не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Обгрунтовуючи свій висновок про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя та відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації права власності за іпотекодержателем, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, апеляційний суд не врахував, що фактичні обставини у цій справі та у справі № 6-1356цс15 не є подібними. Зокрема, у справі № 6-1356цс15 Верховним Судом України проананалізовано правовідносини, що виникли за наслідками звернення іпотекодержателя до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у той час як у справі, що є предметом перегляду, іпотекодержатель у позасудовому порядку на дату розгляду спору набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди, як власників.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстраціїправа власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотекина підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України &qu=U;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q? м; є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Зважаючи на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що Законом України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu

Натомість, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обгрунтованого висновку, що за наслідками прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року підлягає скасуванню, з залишенням у силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року.

Частиною першою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений при її поданні судовий збір у розмірі 2 304,00 грн підлягає стягненню з ТОВ «Кей-Колект» на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року скасувати, рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 2 304,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
О.В. Ступак
Г.І. Усик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78129590

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Верховный суд поставил точку в трактовании возможности обращения взыскания на предмет ипотеки во время действия моратория и указал на противоправность перерегистрации имущества нотариусом.

В решении суд указал, что суд первой инстанции правильно установив фактические обстоятельства дела и характер спорных правоотношений, пришел к обоснованному выводу, что по результатам принятого частным нотариусом Киевского городского нотариального округа Кобелевой А. Н. решения о проведении государственной регистрации права собственности на однокомнатную квартиру за ООО «Кей -Колект» по соответствующему предостережению в ипотечном договоре, фактически произошло принудительное взыскание указанного имущества без согласия собственника, несмотря на запрет, установленный Законом Украины «О моратории на взыскание имущества граждан Украины, предоставленного в качестве обеспечения кредитов в иностранной валюте».

  • Like 5

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Это постановление обсуждалось вот здесь 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      Єдиний унікальний номер справи 753/11096/15-ц
      Номер провадження: 22-ц/824/1800/2019
      Головуючий у суді першої інстанції Л.К. Леонтюк
      Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
      13 лютого 2019 року місто Київ
      Номер справи 761/19980/17
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
      головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
      суддів: Мазурик О.Ф., Стрижеуса А.М.
      секретар судового засідання: Горак Ю.М.
      сторони:
      позивач ОСОБА_3
      відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно»
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5
      на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Леонтюк Л.К., в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва о 17год. 37хв., повне рішення складено 11 липня 2018 року, -
      в с т а н о в и в:
      У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ТОВ «Бі - Майно», треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна реєстраційна служба України, ТОВ «Кей - Колект», приватний нотаріус КМНО Єгорова М.Є., про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру.
      В обґрунтування позову зазначив, що він уклав з банком кредитний договір в забезпечення виконання якого 16.05.2008 року уклав з ПАТ «УкрСиббанк» іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м. Відповідно до умов укладеного 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, Банк відступив право вимоги за кредитним договором № 11346209000 та право вимоги за договором іпотеки № 85507. Йому стало відомо, що право власності на іпотечне майно було зареєстровано за ТОВ «Бі- Майно» на підставі договору купівлі - продажу укладеного між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Бі - Майно». Вважає, що перехід права власності на належне йому майно відбулося в супереч вимогам закону, а тому просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ «Бі - Майно» спірну квартиру та визнати за ним право власності на неї.
      Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3
      Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
      В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не врахував, що право власності на квартиру було набуто відповідачем в порядку примусового звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна. Судом першої інстанції проігноровано, що ТОВ «Кей - Колект» не мало жодних правових підстав для укладення договору купівлі - продажу квартири, право власності на квартиру набуто без достатніх правових підстав. Суд не врахував, що всупереч вимогами Закону України «Про іпотеку» позивачу не надходило жодних повідомлень про порушення ним основного зобов'язання та/або іпотечного договору, у матеріалах справи відсутні докази відправлення та отримання позичальником повідомлення. У нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності в позасудовому порядку за ТОВ «Кей - Колект» без вчинення нотаріальних дій з майном. Звернув увагу суду на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції стороною позивача неодноразово заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса КМНО Єгоровї М.Є., ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей - Колект» в позасудовому порядку, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні такого клопотання та ухвалив незаконне рішення.
      У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав.
      Представник ТОВ «Кей - Колект» Магалова Д.Г. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, рішення суду просила залишити без змін як законне та обґрунтоване. Своїм правом на подачу відзиву Товариство не скористалося.
      Представник Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кривов'яз О.В. у судовому засіданні покладалася на розсуд суду, посилаючись на те, що дії Управління як третьої особи не оскаржуються. Відзиву на апеляційну скаргу Управління не подавало.
      Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Від приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності у зв'язку з великою завантаженістю. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від відповідача не надходило.
      Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
      Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
      Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
      Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
      Як вбачається із матеріалів справи, 16 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346209000, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 85 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.05.2029 року.
      Цього ж дня, у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого позичальник надав в іпотеку кредитору належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м.
      Пунктом 5 договору іпотеки № 85507 від 16.05.2008 року сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами у будь - який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь - якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
      Судом встановлено, що право вимоги за вищевказаним договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року відповідно до укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу №1, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» було передано ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за зазначеними вище договором кредит та іпотечним договором.
      Згідно з ч.1, ч.2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
      Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 липня 2016 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., було зареєстровано за ТОВ «Кей - Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація квартири була здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. 17 квітня 2015 року, запис про право власності №9410078, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 1036, виданий 16.05.2008, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М.Є. Реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі договору іпотеки.
      17 квітня 2015 року між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Бі - Майно» було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м. Договір було посвідчено нотаріально, право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав власності.
      Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3, посилаючись на те, що перехід права власності на належне йому майно відбувся поза його волею, всупереч вимогам закону, просив суд витребувати з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1
      Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.
      Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки суд не встановив усіх обставин спору.
      Так, ОСОБА_3 вважаючи протиправним рішення приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. щодо відчуження (перереєстрації права власності в позасудовому порядку) належної йому на праві власності квартири, оскаржив таке рішення приватного нотаріуса у судовому порядку, оскільки реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Кей - Колект» була здійснена нотаріусом без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», а право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кей - Колект» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Посилався на те, що у нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ТОВ «Кей - Колект» без вчинення нотаріальної дії з майном та він не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей - Колект», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку».
      Із матеріалів справи вбачається, що 06.02.2017 року стороною позивача заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №753/23580/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення, мотивованим тим, що розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру неможливий до вирішення справи про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей - Колект».
      Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
      Проте, всупереч вимогам закону, суд першої інстанції провадження у даній справі не зупинив, чим позбавив позивача можливості довести належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається у позовній заяві. Суд дійшов передчасних висновків щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження заявлених вимог.
      Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
      Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України).
      Так, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2018 року задоволено позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., згідно з яким 17 квітня 2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 620880280000, за ТОВ «Кей - Колект» на підставі договору іпотеки №85507 від 16.05.2008.
      Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 13.08.2018 року.
      Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що дії приватного нотаріуса КМНО ЄгоровїМ.Є. в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ТОВ «Кей - Колект» визнані судом неправомірними, оскільки між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд також дійшов висновку, що нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. На момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для житлового будинку.
      Так, положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
      Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов'язки та наслідки не підлягають виконанню.
      Отже, враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, залишилася у володінні ОСОБА_3, саме він є її власником і користувачем, дана квартира є іпотечним майном.
      Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння.
      Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
      Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
      Добросовісне придбання згідно зі статтею 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
      Жодних доказів про згоду ОСОБА_3 на відчуження спірної квартири матеріали справи не містять. Таких доказів не подано стороною відповідача і до суду апеляційної інстанції.
      Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
      Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.
      Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»).
      Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
      Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України.
      Отже, порушення судом норм процесуального права призвели до ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки суд передчасно дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позивачем заявлених вимог.
      Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
      Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про витребування належного йому на праві вланості іпотечного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1.
      Разом з тим, позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, оскільки рішення приватного нотаріуса на підставі якого було здійснено перехід права власності від позивача до ТОВ «Кей - Колект» скасовано судом. Відтак власником спірної квартири є ОСОБА_3, а тому таке право власності не потребує повторного визнання за позивачем в судовому порядку.
      Із матеріалів справи вбачається та визнавалося позивачем, що оригінали правовстановлюючих документів на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 були передані ОСОБА_3 ПАТ «УкрСиббанк» на виконання вимог іпотечного договору від 16.05. 2008 року. А тому, ОСОБА_3 слід вирішувати питання щодо повернення йому правовстановлюючих документів на спірну квартиру з ПАТ «УкрСиббанк» або правонаступником банку. Підстави для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в судовому порядку відсутні.
      Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки, рішенням апеляційного суду позов задовольняється частково (а саме, в частині витребування майна), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 3654,00 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 481,00 грн., що разом складає 9 135,00 грн.
      Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,-
      п о с т а н о в и в :
      Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково.
      Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
      Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно» (код ЄДРПОУ 39527652, адреса: м. Київ, провулок Артилерійський, 5-В) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) квартиру АДРЕСА_1.
      В решті позову відмовити.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно» (код ЄДРПОУ 39527652, адреса: м. Київ, провулок Артилерійський, 5-В) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 135,00 грн.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
      Повна постанова складена 25 лютого 2019 року.
      Судді:
      Л.Д.Поливач
      О.Ф.Мазурик
      А.М.Стрижеус
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80115704
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
      справа № 753/23580/17
      провадження № 2/753/2000/18
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      "13" липня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
      головуючого судді Комаревцевої JI.B.,
      за участю секретаря Гаврилюк О.В.
      представника позивача ОСОБА_2
      представника третьої особи ОСОБА_3
      розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 (02068, АДРЕСА_1) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (місто Київ, вул. Велька Васильківська, 72, прим. 143), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, АДРЕСА_1) про визнання протиправним та скасування рішення,
      В С Т А Н О В И В: 
      У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПН КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Колект», про визнання протиправним та скасування рішення.
      Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.05.2008 між ним та ПАТ «УкрСиббанкй» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11346209000, в забезпечення виконання якого між тими ж сторонами було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач надав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., що належить йому на праві власності.
      Пізніше, 12.12.2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ "УкрСиббанк" передало ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за вказаними договорами від 16.05.2008, укладеними з ОСОБА_4
      Позивачу стало відомо, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки: реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»; право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кей-Колект» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; у відповідача було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» без вчинення нотаріальної дії з майном; відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку»; відповідачем не було перевірено належність права вимоги за Договором іпотеки ТОВ «Кей-Колект», договір відступлення права вимоги є нікчемним правочином та не тягне за собою жодних правових наслідків.
      У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просили їх задовольнити.
      Відповідач до суду не з'явилась, однак направила на адресу суду заяву про слухання справи у її відсутності, своєї позиції щодо вирішення спору суду не виклала, відзиву на позов до суду не подала.
      Представник ТОВ «Кей-Колект» у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 просив відмовити, з підстав викладених у письмових поясненнях на позов.
      Вислухавши пояснення представника позивача, представника ТОВ «Кей-Колект», дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
      Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      За приписами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
      Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року №3, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК.
      Позовні вимоги ОСОБА_4 виникли із цивільних правовідносин, спрямовані на захист цивільних прав позивача, а повноваження відповідача щодо здійснення реєстрації прав власності в даному випадку спрямовані на виникнення/припинення цивільних прав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що даний спір є спором про цивільне право, розгляд якого має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
      Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2008 року позивачем та ПАТ «УкрСибабнк», було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11346209000, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 85 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.05.2029.
      В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 16.05.2008 між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач надав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., що належить йому на праві власності.
      Судом також встановлено, шо 12.12.2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ "УкрСиббанк" передало ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за вказаними договорами від 16.05.2008, укладеними з ОСОБА_4
      Як вбачається з належним чином завіреної копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.07.2016, право власності на зазначену квартиру, було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація квартири була здійснена відповідачем 17.04.2015, запис про право власності №9410078, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 1036, виданий 16.05.2008, видавник: ПН КМНО ОСОБА_6
      Як вбачається із зазначеної Інформаційної довідки, реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі Договору іпотеки.
      Дослідивши умови Договору іпотеки суд звертає увагу на положення п. 5.2, де зазначено «Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки:
      5.2.1. Передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»;
      5.2.2. Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
      Водночас, суд звертає увагу на те, що положення пункту 5 Іпотечного договору не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, оскільки, вказане положення Іпотечного договору не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачає один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
      Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Однак, є неправомірними дії відповідача в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ТОВ «Кей-Колект», оскільки, між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Також, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 судом приймається до уваги той факт, що матеріали цивільної справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, а відтак, нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
      Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 судом приймається до уваги те, що на момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для житлового будинку.
      Дійсно, як вбачається з положень Кредитного договору ОСОБА_4 отримав грошові кошти у доларах США, тобто, кредит було надано ПАТ «УкрСибабнк» в іноземній валюті. Водночас, як вбачається з умов Іпотечного договору, квартира, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., тобто, не перевищує 140,00 кв. метрів.Суд враховує, що вказана квартира є єдиним місцем проживання позивача, та у власності останнього не перебуває іншого нерухомого майна, що підтверджується належним чином завіреною адвокатом Кравцем Р.Ю. 22.07.2016Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта.
      Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
      Крім того, відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      Тобто, ТОВ «Кей-Колект» відповідно до вимог Порядку №1127 мали бути надані відповідачу в установленому порядку письмова вимога про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником такої вимоги.
      Більше того, направлення такої вимоги передбачено Іпотечним договором.
      Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не було направлено зазначеної вимоги , у зв'язку з чим і не було отримано відповідачем письмової вимоги про усунення порушень.
      З рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, що саме направлялось позивачу, у вказаних повідомленнях не зазначено номер вихідного номеру листа, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати, чи направлялася позивачу письмова вимога.
      З урахуванням викладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ПН КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення є такими, що підлягають задоволенню.
      Керуючись ст.ст. 12-13, 76-89, 258-259, 265, 268, ЦПК України, суд, -
      У Х В А Л И В:
      Позовні вимоги ОСОБА_4 (02068, АДРЕСА_1) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (місто Київ, вул. Велька Васильківська, 72, прим. 143), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, АДРЕСА_1) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
      Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, згідно з яким 17 квітня 2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 620880280000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки № 85507 від 16.05.2008.
      Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
      Повний текст рышення виготовлено 13.07.2018
      СУДДЯ Л.В. КОМАРЕВЦЕВА
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75271138
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      28.01.2019
      Справа № 756/1569/18
      УКРАЇНА
      ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
      _________________________________________________________________
      Унікальний № 756/1569/18
      Провадження №2/756/873/19
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 січня 2019 року
      Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
      головуючого судді О.В. Диби
      за участю секретаря І.О. Шпак
      розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Білан Світлана Володимирівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
      ВСТАНОВИВ:
      ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15.01.2007 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8. З метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання 15.01.2007 між ОСОБА_1 та відповідачем укладено Іпотечний договір №028/15-13, за яким позивач передала в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
      Постановою приватного виконавця Білан С.В. від 19.01.2018 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №17817 від 04.09.2017, здійсненого приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А., за яким пропонується задовольнити вимогу Банку та звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з тим, що станом на 30.05.2017 заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить 1 815 617,76 грн.
      Позивач зазначає, що вказаний виконавчий напис вчинено без наявності достатніх правових підстав для його вчинення та з порушенням норм чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких вчинявся виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором, оскільки зобов'язання позивача за Іпотечним договором є припиненими.
      На підставі викладеного просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 04.09.2017 приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. за №17817 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1.
      В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача звернувся до суду із заявою, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, справу просив розглядати за його відсутності та за відсутності позивача.
      Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду відзив, в яких просив розглядати справу за його відсутності, проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що звернувся до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису відповідно до вимог чинного законодавства і вчинений виконавчий напис відповідає вимогам закону. Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
      Третя особа приватний виконавець Білан С.В. в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
      Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
      Судом встановлено, що 15.01.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8, за умовами якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти у розмірі 301 280,00 доларів США строком до 14.02.2018 зі сплатою 12,5% річних за користування кредитними коштами (а.с. 167-171).
      З метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання 15.01.2007 між ОСОБА_1 та відповідачем укладено Іпотечний договір №028/15-13, за яким позивач передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 134,5 кв.м, що належить Іпотекодавцеві на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності Серія НОМЕР_2, виданого 23.02.2005 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (а.с. 11-14).
      ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що її син ОСОБА_5 повідомив відповідача шляхом направлення відповідної заяви з доданими документами від 08.09.2015 (а.с. 19-23).
      Частиною 1 ст. 608 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
      Статтями 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      Положеннями ст. 1281 ЦК України визначено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
      Після смерті ОСОБА_4 жодний із спадкоємців не подав заяви про прийняття спадщини, отже якщо спадщина не була прийнята в цілому, то до спадкоємців не перейшли обов'язки за Кредитним договором.
      Учасниками судового процесу, клопотань про витребування спадкової справи відносно майна померлої ОСОБА_4 не заявлялися, а суд обмежений у праві збирати докази з власної ініціативи.
      Згідно ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Тобто на іпотекодавця може бути покладено обов'язок виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника спадкоємця, який прийняв спадщину, та згоди іпотекодавця відповідати за нового боржника у випадку переведення боргу за забезпечувальним зобов'язанням.
      Таким чином, позивач вважає, що зобов'язання за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8 від 15.01.2007 є припиненим з дня, наступного за днем, коли Банк втратив право вимоги - з 17.03.2016.
      13.06.2017 позивач отримала лист-вимогу від ПАТ «Укрсоцбанк» про усунення порушень та добровільне виселення з підстав того, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість (а.с. 27-28).
      26.06.2017 позивач направила на адресу відповідача лист, у якому вимагала звернутися Банку до реєстраційних органів з метою проведення державної реєстрації припинення іпотеки та зняття заборони відчуження майна у зв'язку з тим, що зобов'язання за іпотечним договором були припинені з моменту припинення основного зобов'язання - з 17.03.2016, а отже Банк не має права звертатися до неї з вимогою про сплату заборгованості. Однак, жодної відповіді отримано не було (а.с. 29, зворот).
      Дані дії позивача свідчать про неможливість віднесення зобов'язання по кредитному договору до безспірного.
      Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
      Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні» №2 від 31.01.1992 при вирішенні справ, пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
      У статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
      У відповідності до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 №1172 в редакції чинній на час вчинення виконавчого напису для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно подаються оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів) та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
      Відповідно до п.3.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2012 № 296/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
      Пунктом .3.5 глави 16 розділу ІІ цього Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
      Таким чином, на час вчинення виконавчого напису зобов'язання за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8 від 15.01.2007 не було безспірним, а отже існував спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.
      За таких обставин позовні вимоги про визнання вищезазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню.
      Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 206, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
      УХВАЛИВ:
      Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Білан Світлана Володимирівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 04 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі за №17817 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1);
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019)) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
      Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
      Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
      Суддя: О.В.Диба
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/79772837
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 січня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 306/1224/16-ц
      Провадження N 14-501цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3
      відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва АллаМихайлівна (далі - приватний нотаріус), Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертна оцінка плюс" (далі - ТОВ "Експертна оцінка плюс"), ОСОБА_5
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року у складі судді Ганчак Л.Ф. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів Готри Т.Ю., Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г.
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Кей-Колект", приватного нотаріуса, ТОВ "Експертна оцінка плюс", ОСОБА_5 про визнання дій нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно такими, що вчинені з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та скасування державної реєстрації, та
      УСТАНОВИЛА:
      У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просилавизнати дії приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2, за ТОВ "Кей-Колект" такими, що вчинені з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок N 1127), а також скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове використання для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2.
      Позовна заява мотивована тим, що 20 серпня та 12 листопада 2007 року між Акціонерним товариством інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 укладено договори про надання кредиту в розмірі 175 000, 00 доларів США та 125 000,00 доларів США відповідно.
      На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 20 серпня та 12 листопада 2007 року укладено договори іпотеки та наступної іпотеки, предметом яких є об'єкт незакінченого будівництва житлового будинку готовністю 95,9 %, за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0925 га в АДРЕСА_2.
      Також позивачка вказувала, що у 2009 році Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", передало за договором уступки права вимоги за вказаними кредитними договорами ТОВ "Кей-Колект".
      Зазначала, що після звернення до державного реєстратора дізналася, що вона не є власником вказаного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки та наступної іпотеки, оскільки приватним нотаріусом 09 грудня 2015 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на нього за ТОВ "Кей-Колект".
      Вказувала, що нотаріальні дії вчинено з порушенням Порядку N 1127 та Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) через те, що вона вимоги про усунення порушення від іпотекодержателя не отримувала та нотаріусу не було надано документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також іпотечне майно в момент переходу права власності до ТОВ "Кей-Колект" було оцінено значно нижче, ніж в момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, у зв'язку із чим ОСОБА_3 просила позов задовольнити.
      Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нерухоме майно - незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2 такими, що вчинені з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868 (далі - Порядок N 868). Скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно - незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням вимог статті 37 Закону N 898-IV, умов укладеного між сторонами договору іпотеки від 12 листопада 2007 року, а також Порядку N 868, оскільки позивачці не було направлено вимогу про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки, а також не надано підтвердження щодо проведення оцінки спірного нерухомого майна, оскільки вартість житлового будинку та земельної ділянки на момент переходу права власності до ТОВ "Кей-Колект" вказана нижчою, ніж під час укладення договору іпотеки.
      Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.
      Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність проведення приватним нотаріусом реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" на спірне нерухоме майно, а також з огляду на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15, зазначив, що цей спір пов'язаний із невиконанням умов цивільно-правової угоди (кредитного договору), тому не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      У квітні 2017 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі.
      Доводи, наведені в касаційній скарзі
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що зміст позовних вимог та обраний позивачкою спосіб захисту вказують на те, що дослідженню судами підлягали не договірні правовідносини, а дії приватного нотаріуса як суб'єкта владних повноважень; підтвердження незаконності проведеної оцінки іпотечного майна під час реєстрації права власності відсутні, а навпаки оцінку було проведено відповідно до норм чинного законодавства, при цьому нотаріус виступав як державний реєстратор і порушити вимоги Закону N 898-IV не міг; вимогу про усунення порушень було направлено позивачці 16 квітня 2014 року; спір стосується перевірки законності дій державного реєстратора (приватного нотаріуса) як суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект", оцінка законних дій якої входить до юрисдикції адміністративних судів України, а отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 17 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що 20 серпня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 11201152000, згідно з умовами якого позивачка отримала 175 000,00 доларів США строком до 20 серпня 2018 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 20 серпня 2007 року, за яким остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить їй на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
      Також суди з'ясували, що 12 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк",правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір споживчого кредиту N 11250557000, згідно з яким ОСОБА_3 отримала 125 000,00 доларів США строком до 12 листопада 2014 року.
      На забезпечення виконання зобов'язань за указаним договором 12 листопада 2007 року між цими ж сторонами укладено договір іпотеки (наступної іпотеки), згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить ОСОБА_3 на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га., цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
      Відповідно до договору факторингу N 1, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", останнє набуло прав вимоги, у тому числі й за укладеними між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_3 кредитними договорами, договором іпотеки від 20 серпня 2007 року та наступної іпотеки від 12 листопада 2007 року.
      У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору та існуванням заборгованості, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на зазначені вище житлове приміщення та земельну ділянку.
      09 грудня 2015 року приватним нотаріусом прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за іпотекодержателем ТОВ "Кей-Колект".
      Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 червня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором 09 грудня 2015 року здійснено реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за ТОВ "Кей-Колект" (номер запису про право власності 12453626).
      Підставами виникнення права власності вказано договори іпотеки від 20 серпня та 12 листопада 2007 року, а внесення запису - рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 грудня 2015 року.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
      Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).
      Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
      Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
      Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
      Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
      Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
      Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 вказувала про відсутність підстав для оформлення права власності за ТОВ "Кей-Колект", з огляду на незаконність дій приватного нотаріуса через порушення вимог Закону N 898-IV, а також невідповідність порядку набуття іпотекодержателем права власності на спірне житлове приміщення умовам укладених договорів іпотеки та наступної іпотеки.
      Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на житловий будинок і земельну ділянку внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" під час реалізації прав, передбачених договором іпотеки та наступної іпотеки та дій приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ "Кей-Колект", які є похідними, пов'язаними з діями ТОВ "Кей-Колект", тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      Саме такі правові висновки викладені в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18, а також від 12 грудня 2018 року у справі N 14-486цс18 відступати від яких Велика Палата Верховного Суду підстав не вбачає.
      Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та відповідача ТОВ "Кей-Колект".
      Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.
      Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20 серпня 2007 року між сторонами у справі укладено договір іпотеки, а 12 листопада 2007 року між ними укладено договір наступної іпотеки, згідно з умовами якого позивачка передала в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ТОВ "Кей-Колект", об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить позивачці на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
      Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону N 898-IV.
      Зокрема, частиною першою статті 35 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
      За змістом статті 36 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Частиною третьою статті 37 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
      Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
      У даному спорі суди встановили, що пунктом 2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення переданого в іпотеку майна у випадках, передбачених договором.
      Пунктом 4.1 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, або у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або у разі ліквідації юридичної особи - іпотекодавця, або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або в інших випадках відповідно до діючого законодавства.
      Як передбачено пунктом 4.2 цього договору іпотеки, звернення стягненняздійснюється напідставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки від 12 серпня 2007 року у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки (у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки), іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно зі статтею 35 Закону N 898-IV.
      У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених у повідомлені, про яке йдеться в пункті 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення. Звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону N 898-IV (пункти 4.4, 4.5 договору іпотеки).
      У пункті 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону N 898-IV.
      Пунктами 5.2, 5.3 договору іпотеки передбачено, що в разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя із зазначенням способу задоволення вимог.
      Також пунктом 1.2 договору наступної іпотеки визначено, що ринкова вартість предмета іпотеки - об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, згідно зі звітом оціночної діяльності становить 2 870 925,00 грн. а згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Комунальним унітарним підприємством "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації" від 30 жовтня 2007 року інвентаризаційна вартість майна - 8 715 417,00 грн.
      За змістом пунктів 4.1, 4.2 цього договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки, в інших випадках, відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону N 898-IV.
      Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
      Частиною першої статті 10 Закону N 1952-ІVвизначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.
      Згідно з частиною першої статті 11 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      За змістом статті 18 Закону N 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
      Згідно з пунктом 57 Порядку N 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
      Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
      У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону N 1952-IV та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
      За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов'язку, передбаченого як Законом N 898-IV, так і Порядком N 1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності, зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" проведена всупереч норм чинного законодавства.
      Крім того, судами встановлено, що у матеріалах справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поданого до відділення зв'язку 16 квітня 2014 року (трек-номери 0315044069246/8932100138530), в якому зазначено найменування відправника не ТОВ "Кей-Колект", а іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрборг".
      При цьому суди з'ясували, що згідно з відомостями Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (https://ukrposhta.ua/) інформація про відправлення за вищевказаними номерами відсутня, оскільки не зареєстрована в системі.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується, що вказане повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки відправником значиться не ТОВ "Кей-Колект", а інша особа та матеріали справи не містять жодних підтверджень вчинення таких дій саме відповідачем ТОВ "Кей-Колект" чи від його імені.
      Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що спірний предмет іпотеки повністю добудовано та він має 100 % готовності. Оцінка предмета іпотеки на момент набуття права власності за іпотекодержателем та визначення його ринкової вартості у розмірі 2 563 480,20 грн є значно нижчою, ніж на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, коли готовність житлового будинку становила 95,9 %. Оцінка предмета іпотеки здійснена суб'єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об'єкта будівництва, а тому вона не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна.
      Такі обставини ТОВ "Кей-Колект" жодним чином не спростовані, доводи касаційної скарги в цій частині щодо правильності визначення вартості предмета іпотеки були предметом розгляду як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, їм надано правову оцінку, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази.
      Крім того, у пункті 2.1. договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель протягом 10 календарних днів зобов'язаний попередити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором.
      Доказів про повідомлення іпотекодателя про відступлення прав як за кредитним договором, так і за договором іпотеки матеріали справи не містять.
      З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення.
      Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      О.С. Золотніков О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
      Лобойко Л.М.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      5 грудня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 757/1660/17-ц
      Провадження N 14-396 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Каховка Пром-Агро" (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець Валентини Юріївни (далі також - нотаріус), Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей" (далі також - третя особа), про визнання дій незаконними та відновлення становища, яке існувало до порушення,
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року, постановлену суддею Цокол Л.І., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Пікуль А.А., Борисової О.В. і Ратнікової В.М.
      Учасники справи:
      позивач: ТзОВ "Каховка Пром-Агро" (представник - адвокат Мойсук Людмила Анатоліївна);
      відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю., Міністерство юстиції України;
      третя особа: Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
      1.1. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 цілісного майнового комплексу, розташованого в Херсонській області за адресою: м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, 19 (далі - 92/100 майнового комплексу);
      1.2. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо державної реєстрації за третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу;
      1.3. Відновити становище позивача, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України відновити у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно запис про право власності позивача на 92/100 майнового комплексу.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. 7 квітня 2016 року приватний нотаріус Івченко А.В. на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 зареєстрував за позивачем право власності на 92/100 майнового комплексу. На примірнику цього рішення, який прошитий, пронумерований і скріплений печаткою, станом на 6 квітня 2016 року було зазначено, що воно набрало законної сили 12 березня 2016 року.
      2.2. 18 квітня 2016 року Київський апеляційний господарський суд ухвалою порушив апеляційне провадження у справі N 910/16594/15.
      2.3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 було чинним протягом певного періоду (з 12 березня до 18 квітня 2016 року), зокрема, і на момент здійснення державної реєстрації права власності за позивачем, а тому позивач вважав себе законним власником 92/100 майнового комплексу.
      2.4. 18 травня 2016 року нотаріус:
      2.4.1. Прийняла рішення, індексний номер 29645187, та внесла запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 майнового комплексу;
      2.4.2. Прийняла рішення, індексний номер 29648122, та внесла запис про державну реєстрацію права власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу.
      2.5. Станом на 18 травня 2016 року у нотаріуса не було підстав для скасування запису про державну реєстрацію права власності позивача, оскільки:
      2.5.1. Порушення апеляційного провадження у справі N 910/16594/15 не свідчило про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року;
      2.5.2. Нотаріус встановив наявність суперечностей між заявленим третьою особою речовим правом і вже зареєстрованим правом власності на майновий комплекс за позивачем, однак не відмовив третій особі у державній реєстрації;
      2.5.3. Третя особа набула право власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2015 року, який посвідчував інший нотаріус (Сергеєв О.О.);
      2.5.4. Третя особа подала ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право вже було зареєстроване у Державному реєстрі прав;
      2.5.5. На момент вчинення нотаріусом оспорюваних дій було зареєстроване обтяження (арешт) на 92/100 майнового комплексу.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 29 травня 2017 року Печерський районний суд м. Києва ухвалою відмовив у відкритті провадження.
      4. Мотивував тим, що спори, які виникають у сфері оскарження дій нотаріуса як державного реєстратора, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 4 жовтня 2017 Апеляційний суд міста Києва ухвалою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, дійшовши висновку, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції вважав, що:
      5.1. Висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є правильними, оскільки позивач оскаржує дії нотаріуса, який як державний реєстратор здійснює владні управлінські функції, тобто є суб'єктом владних повноважень;
      5.2. Необґрунтованими є доводи позивача про те, що якщо спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав, зумовлених невиконанням умов цивільно-правової угоди, та через подальшу реєстрацію права власності державним реєстратором на підставі такої угоди, то така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, і суд мав застосувати висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 20 жовтня 2017 року позивачзвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      8. Мотивував тим, що позивачоскаржує ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту відповідає пунктам 4 і 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способами захисту цивільних прав й інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
      10. Стверджує, що апеляційний суд неналежно дослідив доводи апеляційної скарги щодо сформульованого у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 висновку Верховного Суду України про те, що спір про оскарження дій державного реєстратора не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      11. Відповідачі та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції спору
      12. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      13. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
      14. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у вказаній редакції суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      15. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
      16. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      18. Предметом спору у цій справі є визнання незаконними дій нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на частину майнового комплексу, здійснення державної реєстрації такого права за третьою особою, а також відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його права власності.
      19. Підставою для звернення з цим позовом став факт вибуття майна з володіння позивача шляхом оформлення прав на нього за третьою особою. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що незаконними рішеннями нотаріус порушила права й інтереси позивача як власника майна.
      20. Позивач вказав, що у господарській справі N 910/16594/15 за його позовом до Міністерства юстиції України, третьої особи, ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" та ПАТ "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсними торгів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно, витребування його та зобов'язання вчинити дії він просив, зокрема, визнати недійсним договір від 25 червня 2015 року купівлі-продажу нерухомого майна - 92/100 майнового комплексу виробництва з переробки сої, укладеного ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" з третьою особою.
      21. Обґрунтовуючи заявлені у вказаній справі вимоги, позивач стверджував, що вказаний договір купівлі-продажу став підставою для прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності за третьою особою.
      22. Станом на час звернення з позовом у справі N 757/1660/17-ц апеляційний розгляд у господарській справі N 910/1659415 не завершився. Отже, спір про право між позивачем та третьою особою станом на час розгляду справи у суді першої інстанції вирішений не був.
      23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      24. За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п'ятої статті 3 зазначеного Закону).
      25. Тобто, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
      26. Отже, якби не заява третьої особи про реєстрацію права власності на 92/100 майнового комплексу, який третя особа вважала своїм, нотаріус не вніс би запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на це майно та не зареєстрував би його за третьою особою.
      27. Спірні правовідносини у справі N 757/1660/17-ц виникли між суб'єктами господарювання, які в різний період часу вважали себе власниками одного й того ж майна: третя особа - на підставі оспореного у господарській справі N 910/16594/15 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2015 року, а позивач - на підставі судового рішення у господарській справі N 910/16594/15, яке набрало законної сили, з огляду на що, на думку позивача, третя особа набула право власності на 92/100 майнового комплексу без достатньої правової підстави.
      28. Тобто, у спірних правовідносинах нотаріус, маючи повноваження на вчинення реєстраційних дій, лише реалізовував волю третьої особи, яка вважала себе власником майнового комплексу.
      29. Звертаючись до нотаріуса із заявою про скасування державної реєстрації прав позивача на 92/100 майнового комплексу, третя особа намагалася у такий спосіб повернути це майно собі. Те саме намагався зробити позивач, звернувшись з позовом у справі N 757/1660/17-ц. Тому наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на зміст і стан речового права позивача та третьої особи.
      30. Відтак, незважаючи на те, що позивач доводить неправомірність дій нотаріуса, питання встановлення дійсного власника 92/100 майнового комплексу та правомірності підстави проведення державної реєстрації речового права, обов'язково постане перед судом, який вирішуватиме цей спір.
      31. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      32. Позивачами є, зокрема, підприємства, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є, зокрема, юридичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у вказаній редакції).
      33. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає (пункт 6 частини першої статті 20), що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
      34. З огляду на вказаний припис, а також на висновки, яких вище дійшлаВелика Палата Верховного Суду, цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. Вирішення питання правомірності набуття третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.
      35. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16,якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
      36. Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову ВеликоїПалати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).
      37. У справі N 757/1660/17-ц нотаріус, який зазначений відповідачем і діяв як державний реєстратор, не є суб'єктом, законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою позивача.
      38. Крім того, позивач не звертався до нотаріуса із заявою про вчинення реєстраційних дій щодо 92/100 майнового комплексу, а предмет позову стосується дій, вчинених нотаріусом в інтересах третьої особи. Тобто, позивач оспорив право власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу, що, на думку позивача, незаконно вибула з його володіння після того, як у судовому порядку вже був вирішений спір про право між цими юридичними особами, і судове рішення набрало законної сили.
      39. Вирішення господарським судом справи N 910/16594/15 за позовом позивача до третьої особи не змінює господарської юрисдикції справи N 757/1660/17-ц. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що у позивача з третьою особою виник новий спір про право, але з іншої підстави, а саме через стверджуване позивачем заволодіння третьою особою його майном шляхом реєстрації прав на нього на підставі ухвали апеляційного суду про порушення апеляційного провадження у господарській справі N 910/16594/15.
      40. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний (пункт 36).
      41. ВеликаПалата Верховного Суду також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (N 21-41а16). У вказаній справі позивачем була фізична особа-іпотекодавець. Вимоги мотивувала незаконністю дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором. Верховний Суд України дійшов висновку про те, що такий спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Отже, обставини справи N 826/4858/15 суттєво відрізняються від обставин справи N 757/1660/17-ц.
      (1.2) Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах
      42. З огляду на викладені вище висновки щодо юрисдикції Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постановах від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17, від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14 вона дійшла протилежного висновку: оскільки станом на час розгляду цих справ спір про право на нерухоме майно чи про його обтяження вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі, Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.
      42.1. У справі N 619/2019/17 позивач вказував на те, що на підставі чинного рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення це його право було зареєстроване. Однак реєстраційну дію щодо переходу права власності державний реєстратор скасував на підставі рішення того ж суду, який за нововиявленими обставинами скасував своє рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності. Позивач стверджував, що дії державного реєстратора зі скасування реєстрації права власності позивача незаконні, оскільки відповідне рішення суду, що стало підставою для такого скасування не набрало законної сили. У постанові від 14 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вирішила, щотака справа належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки спір про право власності на нежитлові приміщення вже був вирішений судами господарської юрисдикції та не міг стати підставою для закриття провадження в адміністративній справі, а позивач не порушував перед адміністративним судом питання про визнання права на предмет іпотеки і вимоги до державного реєстратора цими обставинами не обґрунтовував.
      42.2. У справі N 808/8972/15фізична особа просила визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора та зобов'язати поновити запис про обтяження (арешт) квартири, здійснений на підставі іншого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Вважала, що оскаржене рішення державний реєстратор прийняв з порушенням вимог закону, залишивши поза увагою те, що заяву про реєстрацію припинення обтяження щодо квартири подала неналежна особа на підставі неіснуючого судового рішення.Суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини у цій справі пов'язані із забезпеченням позову щодо права власності на майно, яке виникло на підставі договірних правовідносин, забезпечених судовим рішенням у цивільній справі, а тому такий спір не є публічно-правовим. Натомість, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року дійшла висновку про те, що у цій справі спір про право відсутній, а досліджуватися мають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.
      42.3. У справі N 804/20728/14 фізична особа звернулася з позовом до державного реєстратора, який на підставі чинного рішення суду, ухваленого у цивільній справі, зареєстрував право власності на нерухоме майно позивача за юридичною особою. Проте вказане судове рішення надалі було скасоване судом касаційної інстанції, після чого інший державний реєстратор відмовив позивачеві у реєстрації за ним права власності на те саме майно, мотивуючи тим, що таке право вже зареєстроване за юридичною особою. У постанові від 5 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір не має ознак приватноправового, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивач не порушує перед судом питання правомірності/неправомірності набуття права власності на нерухоме майно, а предметом перевірки у цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      42.4. Тобто, у зазначених справах Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, якщо станом на час розгляду справи спір про право на нерухоме майно вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі.
      43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави.
      44. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі N 823/378/16).
      45. У пункті 49 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      46. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду вже відступила від висновку, сформульованого в її постановах від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14, зокрема, на тій підставі, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тому такі спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстроване право чи обтяження, мають вирішуватися залежно від суб'єктного складу їх сторін судами господарської або цивільної юрисдикції.
      47. Для забезпечення узгодженості з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, судової практики щодо юрисдикції суду у всіх спорах про скасування рішення державного реєстратора чи запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно чи їх обтяжень в інтересах особи, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій, Велика Палата Верховного Суду відступає також від її висновку, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17.
      48. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може відмовитися від такого висновку на користь іншого.
      49. Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      50. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      51. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      52. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
      53. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
      54. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      55. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми процесуального права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальні частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвали Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
      (2.2) Щодо судових витрат
      56. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      57. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
      58. Позивач у касаційній скарзі не ставив питання про повернення судового збору через відмову у відкритті провадження у справі, наполягаючи на скасуванні ухвал судів першої й апеляційної інстанцій і на переданні справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      59. Отже, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання про повернення позивачеві суми сплаченого судового збору.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      60. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (близький за змістом припис був закріплений у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (абзац 2 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
      61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (близький за змістом припис був закріплений у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      62. Розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства.
      63. Належним відповідачем у таких справах є особа, зареєстроване право на майно якої чи зареєстроване обтяження права, встановленого в інтересах якої оспорюється; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Каховка Пром-Агро" задовольнити частково.
      2. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська