ANTIRAID

Постановление БП-ВС о невозможности переуступить долг по кредиту физлицу и обязательности нотариального заверения договора по уступке права по ипотеке

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 465/646/11

Провадження N 14-222цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) та касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року (у складі судді Мікули О.І.) та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року (у складі суддів Савуляка Р.В., Крайника Н.П., Мельничука О.Я.) у цивільній справі за позовом Кредитної спілки "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року Кредитна спілка "Християнська злагода" (далі - КС "Християнська злагода") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 млн 207 тис. 1 грн 84 коп., яка включає 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп. позики, 23 тис. 666 грн витрат на правову допомогу, та звернути стягнення на передане в іпотеку майно в межах його вартості та інше майно, що перебуває у власності відповідачів.

У грудні 2010 року КС "Християнська злагода", а також позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися з новим позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 було укладено кредитні договори, а саме: договір N 112/07 від 19 березня 2007 року, договір N 173/07 від 4 травня 2007 року, договір N 173/07 від 7 травня 2010 року, договір N 222/07 від 27 червня 2007 року, договір N 228/07-03 від 9 липня 2007 року, договір N 245/07 від 18 липня 2007 року, відповідно до яких ОСОБА_5 отримала кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп.

З метою забезпечення зобов'язань за зазначеними кредитними договорами між сторонами було укладено договір іпотеки та договори поруки, згідно з якими поручителями за зобов'язаннями ОСОБА_5 виступили ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Водночас позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_3 є кредиторами КС "Християнська злагода", що підтверджується судовими рішеннями, однак кредитна спілка не має можливості виконати свої зобов'язання перед ними внаслідок невиконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитними договорами. КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум своєї заборгованості перед ними.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачі просили:

- стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп., на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане ОСОБА_5 в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1;

- стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь КС "Християнська злагода" витрати за надання правової допомоги в сумі 23 тис. 666 грн. судовий збір у сумі 51 грн та витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн. з ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" - 439 тис. 635 грн 84 коп. на користь ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як поручителі несуть солідарний обов'язок з виплати кредиту, однак лише в межах суми, за яку поручилися: ОСОБА_9 - 30 тис. грн. ОСОБА_8 - 605 тис. грн. Оскільки виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Згідно з договором про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року КС "Християнська злагода" передала ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 частину належного їй права вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в частині сум заборгованості КС "Християнська злагода" перед цими особами. Оскільки при заміні кредитора до нового кредитора переходять усі права в повному обсязі - як ті, що випливають зі змісту основного зобов'язання, так і ті, що забезпечують виконання вимоги кредитора, зокрема порука й іпотека, то позовні вимоги нових кредиторів є обґрунтованими в тій частині, що й вимоги кредитної спілки до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, та в розмірі, визначеному договором про відступлення права вимоги.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов КС "Християнська злагода", ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 задоволено частково:

- стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в межах 605 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року;

- стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в межах 30 тис. грн на користь КС "Християнська злагода" 439 тис. 635 грн 84 коп. за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року;

- стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 130 тис. 482 грн. на користь ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн. на користь ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн. на користь ОСОБА_3 - 400 тис. грн шляхом звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, а саме квартиру АДРЕСА_1 (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. XCIV площею 2,6 кв. м);

- у задоволенні позовних вимог КС "Християнська злагода" до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 23 тис. 666 грн відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_5 отримала в КС "Християнська злагода" кредит на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., проте зобов'язання щодо повернення цих коштів не виконала. ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, ОСОБА_8 виступила поручителем з виконання зобов'язань ОСОБА_5, передбачених кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року, тому відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною. Оскільки виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_5 забезпечувалося іпотекою, то вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 168 кв. м) є обґрунтованими. Доводи ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості її правового статусу, визначеного законом, не мала права відступати право вимоги за кредитним договором ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, адже це не передбачено законом, суд відхилив як необґрунтовані. Недійсність укладеного договору про відступлення права вимоги прямо не встановлено законом, а відтак у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правомірність такого договору презюмується.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не містить положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами поруки. Рішення суду першої інстанції фактично виконане ще в 2012 році. Оскаржуване рішення апеляційної інстанції передбачає подвійне стягнення на користь кредитної спілки заборгованості в сумі 439 тис. 635 грн 84 коп. в порушення прав та інтересів інших стягувачів. Для повернення заборгованості кредитній спілці достатньо суми стягнення солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Вказує, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_5 та поручителів за відповідними кредитними договорами (N 173/07 від 4 і 7 травня 2007 року та N 112/07 від 19 березня 2007 року) не врахував тієї обставини, що право вимоги за цими кредитними договорами кредитна спілка відступила іншим кредиторам. Крім того, рішенням апеляційної інстанції стягнуто з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_9 за кредитним договором N 112/07 439 тис. 635 грн 84 коп., хоча остання за цим договором отримала кредитні кошти в сумі 30 тис. грн., лише в межах зазначеної суми виступив поручителем і ОСОБА_9 також посилається на неправильний висновок апеляційного суду щодо відмови у стягненні витрат на правову допомогу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які знали про існування оскаржуваного рішення від 6 травня 2011 року, оскільки їх представники брали участь у судовому засіданні і за цей час вчинялися виконавчі дії в межах виконавчого провадження. Скасування рішення через тривалий час порушує принцип юридичної визначеності і є втручанням у право мирно володіти майном.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що кредитна спілка з огляду на її правовий статус не має права відступати право вимоги за кредитним договором. ОСОБА_5 вказує, що такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15). Тому позивачі безпідставно набули право стягнення з неї заборгованості на підставі договору про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року. Крім того, безпідставно звернуто стягнення на іпотечне майно відповідно до договору іпотеки від 8 травня 2007 року, оскільки цей договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань саме за кредитним договором N 175/07 від 7 травня 2007 року, а докази про надання кредитних коштів за цим договором відсутні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2017 року КС "Християнська злагода" надала заперечення на касаційні скарги, в яких просить рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивовано тим, що у кредитної спілки з огляду на її правовий статус немає права відступати право вимоги за кредитним договором. Також вважає неправильними висновки судів про задоволення вимог інших позивачів за рахунок іпотечного майна, оскільки прав за іпотечним договором вона не відступала.

У листопаді 2017 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 надали заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просять відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення мотивовано тим, що посилання ОСОБА_5 на висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15) та 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15), безпідставні, оскільки КС "Християнська злагода" відступила не право кредитодавця, а право кредитора без отримання будь-якої компенсації (доходу), зменшивши таким чином свою заборгованість перед членами кредитної спілки, за депозитні кошти яких було надано кредит ОСОБА_5 Вважають, що укладений договір про відступлення права вимоги від 7 грудня 2010 року є договором цесії, а не договором факторингу, тоді як зазначені правові позиції стосуються укладення саме договору факторингу.

У листопаді 2017 року ОСОБА_7 надала додаткові заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_5, в яких просить відхилити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 лютого 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки така передача необхідна для забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором за участю кредитних спілок. Крім того, колегія вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (N 6-59цс15) та від 2 вересня 2015 року (N 6-667цс15).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, та врахувавши наведені доводи в запереченнях на касаційні скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки вона просить скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року з підстави невмотивованого поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_5 та ОСОБА_8, при цьому не порушує питання про скасування відповідної ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеним особам, а саме ухвали Апеляційного суду Львівської області від 15 липня 2016 року.

Суди встановили, що 19 березня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 112/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 30 тис. грн строком до 19 березня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 1136 від 19 березня 2007 року та N 1192 від 21 березня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 5 тис. грн та 25 тис. грн відповідно.

На забезпечення виконання зобов'язання за цим договором між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_9 було укладено договір поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року.

4 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 100 тис. грн строком до 4 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів N 2032 від 4 травня 2007 року та N 2064 від 5 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 70 тис. грн та 30 тис. грн відповідно.

7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 173/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 505 тис. грн строком до 7 травня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 2647 від 10 травня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2772 від 15 травня 2007 року - 75 тис. грн., видаткового касового ордера N 2851 від 21 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2893 від 22 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2914 від 23 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 2931 від 24 травня 2007 року - 75 тис. грн. видаткового касового ордера N 3126 від 2 червня 2007 року - 55 тис. грн.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_8 було укладено відповідні договори поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року.

27 червня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 222/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 25 тис. грн строком до 27 червня 2008 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 3614 від 27 червня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 25 тис. грн.

9 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 228/07-03, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 500 тис. грн строком до 9 липня 2010 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткових касових ордерів: N 4106 від 16 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 55 тис. 500 грн. N 4219 від 20 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4243 від 23 липня 2007 року - 75 тис. грн. N 4330 від 26 липня 2007 року - 25 тис. 743 грн. N 4101 від 6 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4704 від 9 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4822 від 15 серпня 2007 року - 75 тис. грн. N 4972 від 22 серпня 2007 року - 43 тис. 757 грн.

18 липня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 245/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 23 тис. 342 грн строком до 18 липня 2009 року. На виконання зазначеного договору відповідно до видаткового касового ордера N 4172 від 18 липня 2007 року ОСОБА_5 отримала з каси КС "Християнська злагода" 23 тис. 342 грн.

Таким чином, ОСОБА_5 за вищезазначеними договорами отримала кредитні кошти на загальну суму 1 млн 183 тис. 335 грн 84 коп., які не повернула.

7 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір N 175/07, за умовами якого ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 1 млн 515 тис. грн. строком до 7 травня 2010 року (вимоги про стягнення заборгованості за цим договором не є предметом спору у цій справі).

8 травня 2007 року між КС "Християнська злагода" та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, за умовами якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належне їй майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, що складається з чотирьох кімнат житловою площею 88,3 кв. м та кухні, загальна площа квартири 168 кв. м (до квартири відноситься комора в підвалі під літ. "XCIV" площею 2,6 кв. м).

Пунктом 1.3 вказаного договору іпотеки передбачено, що іпотека за цим договором забезпечує повне виконання позичальником зобов'язань перед іпотекодержателем, що виникають із кредитного договору N 175/07, інших договорів, які укладені та/або будуть укладені між сторонами, за умовами яких іпотекодатель зобов'язується перед іпотекодержателем повернути отримані кредитні кошти в розмірі 1 млн 515 тис. грн., що на день укладення договору еквівалентно 300 тис. дол. США.

7 грудня 2010 року між КС "Християнська злагода" (первісний кредитор) та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (нові кредитори) укладено договір про відступлення права вимоги.

Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що первісний кредитор передає частину належного йому права вимоги, а нові кредитори приймають на себе право часткової вимоги, що належить первісному кредитору до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 згідно кредитних договорів N 112/07 від 19 березня 2007 року, 173/07 від 4 травня 2007 року, 175/07 від 7 травня 2007 року, 222/07 від 27 червня 2007 року, 228/07-03 від 9 липня 2007 року, 245/07 від 18 липня 2007 року, договору іпотеки від 8 травня 2007 року в частині сум заборгованості первісного кредитора перед новими кредиторами згідно договорів про залучення внесків на депозитні рахунки, на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.

Пунктом 2.3 зазначеного договору встановлено, що нові кредитори мають право вимагати від боржників (ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) виконання зобов'язань даного договору на користь: ОСОБА_6 - 130 тис. 482 грн 02 коп., ОСОБА_7 - 46 тис. 388 грн 44 коп., ОСОБА_4 - 166 тис. 830 грн 72 коп., ОСОБА_3 - 400 тис. грн., на загальну суму 743 тис. 701 грн 18 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги у справі яка розглядається, суди виходили з того, що позичальник за кредитними договорами ОСОБА_5 допустила неналежне виконання їх умов щодо повернення кредиту, кредитор в особі КС "Християнська злагода" у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству України уступив право вимоги іншим фізичним особам - позивачам у справі, які правомірно ставлять питання про стягнення заборгованості за кредитом в межах відступлених їм вимог.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема договорів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою та/або заставою.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом пункту 3.2 укладених між сторонами договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов договору позики.

Зазначеним пунктом договорів передбачено солідарну відповідальність боржника та поручителів.

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 узяв на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями, що випливають з кредитного договору N 112/07 від 19 березня 2007 року, за яким ОСОБА_5 отримала кредит у сумі 30 тис. грн.

Отже, ОСОБА_9 несе солідарний обов'язок з виплати вказаного кредиту в межах 30 тис. грн лише з ОСОБА_5

Також згідно з договорами поруки N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року ОСОБА_8 виступила поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_5, передбаченими кредитними договорами N 173/07 від 4 та 7 травня 2007 року відповідно. Загальна сума кредиту за вказаними кредитними договорами становить 605 тис. грн.

Таким чином, ОСОБА_8 несе солідарний обов'язок з виплати зазначеного кредиту в межах 605 тис. грн лише з ОСОБА_5

Відтак відповідальність ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не може бути солідарною.

Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

У цій справі укладено різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники.

Саме до цього зводяться висновки суду апеляційної інстанції щодо солідарної відповідальності боржника з кожним поручителем окремо за окремими договорами поруки в межах забезпечених сум заборгованості.

При цьому рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Разом з тим, в порушення зазначених вище норм закону, апеляційний суд стягнув солідарно з боржника та поручителя ОСОБА_9 на користь кредитної спілки заборгованість за кредитним договором N 112/07 від 19 березня 2007 року в розмірі 439 тис. 635 грн 84 коп., в той час як розмір заборгованості за цим договором становить 30 тис. грн. згідно з договором поруки N 112/07 від 19 березня 2007 року ОСОБА_9 взяв на себе обов'язок відповідати за цим зобов'язанням саме в такому розмірі.

Статтею 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV, тут і на далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право в разі невиконання основного зобов'язання звернути стягнення на предмет іпотеки (стаття 12 Закону N 898-IV).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в зазначеному розмірі та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди виходили з того, що КС "Християнська злагода" відступила їм в установленому законом порядку вимоги за іпотечним договором.

Разом з тим, поза увагою судів залишились вимоги статті 24 Закону N 898-IV, відповідно до якої правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Проте будь-які докази про наявність нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні.

Підставою для передачі та прийняття цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення кредитними спілками права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Аналогічна позиція вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року (справа N 909/968/16).

З огляду на викладене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судами першої та апеляційної інстанцій, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2011 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 1 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата указала, что без внимания судов остались требования статьи 24 Закона N 898-IV, согласно которой сделка об уступке прав по ипотечному договору подлежит нотариальному удостоверению. Сведения о такой уступке подлежат государственной регистрации в установленном законодательством порядке. Однако любые доказательства о наличии нотариально удостоверенного договора в материалах дела отсутствуют.

Кроме того, статьей 1054 ГК Украины определен перечень лиц, которые могут быть Кредитодателями в кредитных правоотношениях. Таковыми являются банк или другое финансовое учреждение. Этот перечень является исчерпывающим. 

Как следует из установленных судами обстоятельств, с заключением договора об уступке права требования по кредитному договору, произошла замена кредитодателя, который является финансовым учреждением, имеющим право на осуществление операций по предоставлению финансовых услуг, на физических лиц, которые не могут предоставлять финансовые услуги согласно приведенными нормами права. Таким образом, уступка права требования по кредитному договору в пользу физического лица противоречит положениям части 3 статьи 512 и статьи 1054 ГК Украины, поскольку для обязательств, которые возникли на основании кредитного договора, характерно специальный субъект, а именно, кредитор - банк или другое финансовое учреждение.

  • Like 5

Share this post


Link to post
Share on other sites

Маленькое уточнение для лучшего понимания темы поста, если позволите... Запрет на уступку права требования в пользу физ. лица распространяется ТОЛЬКО на кредитные договора... В других случаях, например, договор между двумя субъектами хозяйствования по которому проведена уступкаа права требования в пользу физ. лица не противоречит Закону ? Ведь для такого случая ст. 1054 ЦК Украины не применяется ? И как нужно использовать эту правовую позицию, если речь идет о договоре ПОЗЫКИ, ведь ч. 2 ст 1054 как бы намекает на определенное "родство" правоотношений кредитных и позиковых ? Было бы интересно послушать мнение участников Форума.

Share this post


Link to post
Share on other sites
15 минут назад, west11 сказал:

Маленькое уточнение для лучшего понимания темы поста, если позволите... Запрет на уступку права требования в пользу физ. лица распространяется ТОЛЬКО на кредитные договора... В других случаях, например, договор между двумя субъектами хозяйствования по которому проведена уступкаа права требования в пользу физ. лица не противоречит Закону ? Ведь для такого случая ст. 1054 ЦК Украины не применяется ? И как нужно использовать эту правовую позицию, если речь идет о договоре ПОЗЫКИ, ведь ч. 2 ст 1054 как бы намекает на определенное "родство" правоотношений кредитных и позиковых ? Было бы интересно послушать мнение участников Форума.

На мой взгляд, все что касается кредитных правоотношений запрещено переуступать. Что же касается займа, то было постановление БП-ВС и там все можно. Но тут исключительно кредит.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
3 часа назад, ANTIRAID сказал:

На мой взгляд, все что касается кредитных правоотношений запрещено переуступать. Что же касается займа, то было постановление БП-ВС и там все можно. Но тут исключительно кредит.

Спасибо за Ваше мнение И я так думаю, но посоветоваться с юридическим сообществвом никогда на будет лишним.

Share this post


Link to post
Share on other sites

А как поступить, если на момент уступки новый кредитор был фин.установой, а на момент подачи иска в суд - перестал быть таковой.(это я про ОТП Факторинг)

Share this post


Link to post
Share on other sites
17 часов назад, Хомя4ок сказал:

А как поступить, если на момент уступки новый кредитор был фин.установой, а на момент подачи иска в суд - перестал быть таковой.(это я про ОТП Факторинг)

ИМХО никак, так как статус финансовой установы, на момент переуступки права (договор факторинга) ОТП Факторинг имел, а отсутствие такого статуса не является препятствием для подачи иска в суд (по стягненню кредитного долга или еще как...). Если физ. лицо имеет долг перед юридическим лицом, то юрику не обязательно иметь статус фин. учреждения для подачи иска в суд.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 часа назад, west11 сказал:

ИМХО никак, так как статус финансовой установы, на момент переуступки права (договор факторинга) ОТП Факторинг имел, а отсутствие такого статуса не является препятствием для подачи иска в суд (по стягненню кредитного долга или еще как...). Если физ. лицо имеет долг перед юридическим лицом, то юрику не обязательно иметь статус фин. учреждения для подачи иска в суд.

1. Так никто и не говорит, что ОТП Факторинг не может подать иск в суд при отсутствии статуса фин.установы.

Вопрос в другом - а докажет ли он суду, что не имея такого статуса, в его пользу надлежит взыскивать задолженность по договору о предоставлении потребительского кредита, по которому он стал кредитором в результате подписания договора факторинга № 22/12/14/5 от 22.12.2014. (иск в суд подан в ноябре 2015)

2. Как-то расплывчато "Если физ. лицо имеет долг перед юридическим лицом"... какой долг? в чем он выражен?

Share this post


Link to post
Share on other sites

А щодо продажу кредитів ФГВФО через аукціон фізичним особам?? Можливо застосовувати дану позицію ВП-ВС, як рахуєте? 

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 часов назад, Хомя4ок сказал:

1. Так никто и не говорит, что ОТП Факторинг не может подать иск в суд при отсутствии статуса фин.установы.

Вопрос в другом - а докажет ли он суду, что не имея такого статуса, в его пользу надлежит взыскивать задолженность по договору о предоставлении потребительского кредита, по которому он стал кредитором в результате подписания договора факторинга № 22/12/14/5 от 22.12.2014. (иск в суд подан в ноябре 2015)

2. Как-то расплывчато "Если физ. лицо имеет долг перед юридическим лицом"... какой долг? в чем он выражен?

Давайте посмотрим на вопрос: "Как поступать ...?" Я Вам ответил - никак и предложил обоснование. Вы согласились с такими аргументами и сразу предложили мне пофантазировать на тему "а докажет ли ОН..." ? Надеюсь знаете на кого возлагается  обязанность по доказыванию ? Вот когда увидим доказательства ОТП Фака, тогда можна будет давать им оценку... А Вы предлагаете мне сыграть в шахматы самому с собой - выдвинуть за ОТП-ка аргументы и самому же их опровергнуть... Может еще и заплатить им гонорар за то что согласились выслушать? :D

  " Как-то расплывчато..." - хорошо что Вы тяготеете к  конкретике, но это была теоретическая посылка к общим нормам, которые могут быть применимы в этой ситуации.

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 часов назад, Vladimir AB сказал:

А щодо продажу кредитів ФГВФО через аукціон фізичним особам?? Можливо застосовувати дану позицію ВП-ВС, як рахуєте? 

На мою думку для аукціона ця позиція ВП-ВС не працює. Згадайте, в основі висновку ВП покладений аналіз відступлення права вимоги до ФО шляхом надання фін. послуги. А при аукціоні відбувається купівлі-продаж, а для такої операції суб'єктний склад сторін не має значення.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      01 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 909/1294/15
      Провадження № 12-33гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      представників учасників справи:
      ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_5.,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» - Русина Ю. Ю., Скриннікової Н. С.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року, ухвалене суддею Михайлишиним В. В.,
      та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Скрипчук О. С., Зварич О. В., Якімець Г. Г.,
      у справі за позовом ОСОБА_1
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (далі - ТОВ «Моноліттрансбуд»)
      про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, скасування державної реєстрації змін до статуту товариства.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис (11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року.
      2. Позов мотивовано тим, що оспорювані рішення прийняті з порушенням права позивача на повідомлення його про скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» та за відсутності кворуму. ОСОБА_1 посилався на обставини підроблення його підпису у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3 , а також у протоколі загальних зборів учасників цього товариства від 13 травня 2014 року № 13/05. Крім того, стверджував, що оспорювані рішення порушують його права на частку в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки він не складав, не підписував та не подавав заяву про передачу належної йому частки на користь ОСОБА_3 , а також не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки.
      3. На підтвердження своїх доводів позивач надав висновки судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
      4. Також у процесі розгляду справи позивач указував на те, що заява про вихід з товариства на порушення вимог чинного законодавства нотаріально не засвідчена.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      5. ОСОБА_1 як засновником та учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» 12 травня 2014 року до товариства подано заяву про вихід зі складу його учасників та передачу належної йому частки у статутному капіталі цього товариства у розмірі 100 % на користь ОСОБА_3
      6. 13 травня 2014 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Моноліттрансбуд», на яких прийняті рішення про: обрання головою зборів ОСОБА_1 , а секретарем зборів Олексюка Андріана Івановича; прийняття ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ «Моноліттрансбуд»; виведення ОСОБА_1 зі складу учасників товариства згідно з поданою заявою; затвердження складу учасників товариства ТОВ «Моноліттрансбуд» та розподіл часток статутного капіталу (частка ОСОБА_3 - 100%, що в грошовому виразі становить 29 000 грн); внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його у новій редакції; доручення ОСОБА_4 вжити необхідні дії, пов`язані з державною реєстрацією змін до установчих документів ТОВ «Моноліттрансбуд».
      7. Згідно з даними протоколу реєстрації учасників зборів ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року на цих зборах були присутні учасник товариства ОСОБА_1 , директор товариства ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 , якого було обрано секретарем зборів.
      8. У провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області перебували кримінальні провадження за відповідними заявами ОСОБА_1 № 12015090010001592 про підробку директором ТОВ «Моноліттрансбуд» ОСОБА_3 документів, на підставі яких останній став учасником цього товариства, та № 12015090010001729 за фактом незаконного заволодіння правовстановлювальними документами на квартири та земельну ділянку, які були об`єднані в одне провадження № 12015090010001592. У процесі розслідування цього кримінального провадження вчинено низку слідчих дій, допитано свідків, проведено експертизи стосовно достовірності підписів ОСОБА_1. на згаданих вище документах.
      9. Відповідно до висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 в заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
      10. Згідно з висновком комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року № 7273/7274/16-32/7275/7276/16-34/11096-11102/16-34/11103-11106/16-33 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підписи від імені ОСОБА_1 у заяві від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколах реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05 виконані ОСОБА_1
      11. З метою додаткового з`ясування обставин справи суд першої інстанції призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, який натомість повідомив суд про неможливість її проведення у зв`язку із застосуванням під час попередньої експертизи руйнуючих методів дослідження зразків підписів, внаслідок чого ці зразки було знищено.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      12. Суди розглядали справу неодноразово.
      13. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2017 року, в позові відмовив.
      14. Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2017 року зазначені судові рішення скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
      15. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року, в позові відмовив.
      16. Зазначені судові рішення мотивовані доведеністю обставин щодо підписання позивачем заяви від 12 травня 2014 року про вихід зі складу учасників товариства, протоколів реєстрації учасників зборів від 13 травня 2014 року та загальних зборів учасників товариства за цією ж датою № 13/05. Суди також зазначили, що чинне на момент складення заяви законодавство не передбачало обов`язкового нотаріального посвідчення такої заяви.
      17. Суди визнали висновок комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз належним та допустимим доказом у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) і відхилили висновки інших двох експертиз, на які посилався позивач.
      18. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання позивача на те, що він не укладав договорів, спрямованих на відчуження належної йому частки в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», оскільки виходячи з положень частини першої статті 147 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 6.4 статуту товариства його учасник мав право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      19. 08 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування рішень судів попередніх інстанцій та задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      20. Касаційну скаргу мотивовано порушенням статті 147 ЦК України, статей 10, 53 Закону України «Про господарські товариства» щодо змісту й порядку здійснення права учасника на вихід з товариства та продажу частки іншій особі, оскільки позивач не здійснював такого свого права вільно та на власний розсуд, зокрема шляхом безоплатної та добровільної передачі ОСОБА_3 своїх корпоративних прав у ТОВ «Моноліттрансбуд» за заявою від 12 травня 2014 року.
      21. Скаржник стверджує про порушення вимог законодавства та статуту товариства щодо порядку скликання та проведення загальних зборів 13 травня 2014 року, зокрема в частині відповідного інформування учасників, відсутності кворуму, а також наголошує, що він не підписував заяву про вихід зі складу учасників товариства. Посилається на неналежність та недопустимість висновку комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 15 липня 2016 року з огляду на положення частини четвертої статті 101 ГПК України, а також на необґрунтоване ігнорування судами попередніх інстанцій висновків двох інших експертиз.
      22. ОСОБА_1 наголошує на відсутності документів, які могли б підтвердити достовірність факту передачі ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору, спрямованого на відчуження частки. Також позивач зазначає, що припущення про укладення ним правочину дарування сторонній особі ( ОСОБА_3 ) 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд, єдиним учасником якого він був більше 10-ти років і сумарна ринкова вартість активів якого на момент відчуження частки за оцінкою позивача складала більше 100 млн грн, є повністю нелогічним і навіть абсурдним.
      Доводи інших учасників справи
      23. ТОВ «Моноліттрансбуд» надало відзив на касаційну скаргу про залишення її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суди обґрунтовано відхилили висновки експертиз, на які посилався позивач, як такі, що спростовуються іншими доказами у справі, яким надана належна оцінка.
      24. Відповідач зазначає, що відсутність укладеного сторонами цивільно-правового договору про відчуження частки пояснюється тим, що ОСОБА_1 належним чином добровільно скористався своїм правом на відступлення частки, передбаченим статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», статтею 147 ЦК України, пунктом 6.4 статуту товариства, та безоплатно передав свою частку в розмірі 100 % у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» на користь ОСОБА_3
      25. Відповідач також звертає увагу суду на той факт, що 16 серпня 2016 року старшим слідчим в ОВС СУ ГУНП в Івано-Франківській області прийнято постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру кримінальних правопорушень за № 12015090010001592 від 22 квітня 2015 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 358, частиною першою статті 357 Кримінального кодексу України.
      26. Івано-Франківський міський суд ухвалою від 03 жовтня 2017 року у справі № 344/11750/17, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року, відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на зазначену постанову про закриття кримінального провадження, оскільки під час досудового розслідування слідчим проведено всі можливі та необхідні слідчі дії, допитано свідків, призначено експертизи, а встановленим під час досудового розслідування обставинам дано відповідну правову оцінку.
      27. За результатами розгляду правоохоронними органами заяви ОСОБА_2 , поданої в інтересах ОСОБА_1 , про те, що висновок експертів від 15 липня 2016 року є завідомо неправдивим, постановою слідчого СВ Солом`янського УП ГУНП у м. Києві від 25 вересня 2018 року кримінальне провадження № 12018100090004904 закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України. У постанові про закриття кримінального провадження зазначено, що застосування руйнуючих методів дослідження (вирізка штрихів та вологе копіювання) здійснено на підставі дозволу слідчого.
      Рух касаційної скарги
      28. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      29. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника щодо неправильної оцінки висновків судових почеркознавчих експертиз від 27 квітня 2015 року № 177 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Івано-Франківській області та від 16 червня 2015 року № 8263/8264/15-32 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та інших доказів. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
      30. Натомість, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
      31. Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 травня 2014 року ОСОБА_1 як одноосібний учасник подав до ТОВ «Моноліттрансбуд» заяву про вихід зі складу учасників товариства та передачу належної йому частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_3 . На загальних зборах учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» прийняті рішення, зокрема, про вхід ОСОБА_3 до складу учасників товариства; про вихід ОСОБА_1 зі складу учасників товариства; про затвердження нового складу учасників товариства; про внесення змін до статуту товариства шляхом викладення та затвердження його в новій редакції; про уповноваження ОСОБА_4 на проведення всіх необхідних дій, пов`язаних з державною реєстрацією змін до установчих документів товариства, про що складений протокол № 13/05.
      32. Суди обґрунтовано спростували твердження позивача про порушення положень Закону України «Про господарські товариства» під час скликання і проведення загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» 13 травня 2014 року, оскільки ОСОБА_1 був не тільки засновником та учасником товариства із часткою в його статутному капіталі 100 %, а й головою зборів, а тому скликання позачергових зборів та їх проведення входило до його обов`язків.
      33. Також суди дійшли правильних висновків про необов`язковість нотаріальної форми заяви про вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю та обґрунтовано не застосували до спірних відносин сторін висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 14 березня 2011 року у справі № 12/198, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації змін до статуту.
      34. Разом з тим суди також установили, що відчуження ОСОБА_1 як учасником ТОВ «Моноліттрансбуд» своєї частки ОСОБА_3 не оформлювалося сторонами шляхом укладення цивільно-правового договору.
      35. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.
      36. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
      37. Договором згідно зі статтею 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу).
      38. Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
      39. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України «Про господарські товариства».
      40. Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.
      41. Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття «відступлення» і «відчуження» є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.
      42. Термін «відступлення» використовувався у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року стосовно майнових прав, які не визнавалися об'єктами і не могли перебувати в цивільному обороті, тобто продаватись, даруватись тощо, на відміну від речей. Тому їх можна було лише відступити, а не продати. За такою моделлю правовідносин майнові права в однієї особи припинялись, а в іншої виникали. Навпаки, за статею 190 чинного ЦК України майнові права дорівняні речам і тому стали об'єктом, який є оборотоздатним. Тому їх можна продавати, дарувати тощо. Утім у статті 53 Закону України «Про господарські товариства» та статті 147 ЦК України поряд із терміном «відчуження» вживається й застарілий термін «відступлення». Контекст, в якому цей термін вживається, свідчить про те, що відступлення означає «відчуження частки на користь іншої особи». Відтак це вольова дія, яка являє собою правочин.
      43. Про вірність такого тлумачення свідчить і те, що в новому Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06 лютого 2018 року, внаслідок ухвалення якого втратили чинність стаття 147 ЦК України та стаття 53 Закону України «Про господарські товариства», взагалі не вживається термін «відступлення» щодо частки учасника у статутному капіталі. Відповідно до частини першої статті 21 зазначеного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
      44. Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.
      45. Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору.
      46. Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.
      47. Відповідач стверджує, що отримав від позивача частку безоплатно. Втім ані заява про виведення зі складу товариства від 12 травня 2014 року, ані протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року не містять відомостей щодо умов передачі частки, тобто її відчуження, зокрема відомостей про безоплатність такої передачі. У заяві вказано «передаю належну мені частку на користь ОСОБА_3 », у протоколі зазначено «вивести ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» згідно поданої заяви».
      48. Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина друга статті 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
      49. Згідно з вимогами частини третьої статті 719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
      50. Статтею 207 ЦК України визначено вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      51. Заява ОСОБА_1 від 12 травня 2014 року про його виведення зі складу товариства і передання частки ОСОБА_3 та протокол загальних зборів учасників ТОВ «Моноліттрансбуд» від 13 травня 2014 року,підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не можуть вважатися договором дарування, укладеним у письмовій формі, оскільки у цих документах хоча й вживається термін «передача частки», але неможливо встановити умови такого правочину, погоджені сторонами, адже не вказано про те, чи відбувається відчуження частки на оплатній чи безоплатній основі. Таким чином, ці документи не можуть вважатися такими, в яких письмово виражено волевиявлення обох сторін на укладення договору дарування чи будь-якого іншого договору (купівлі-продажу, міни тощо).
      52. Разом з тим підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.
      53. За таких умов набуття іншою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства.
      54. Аргумент відповідача про те, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції, чинний на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, заява про перехід чи передачу частки учасника іншій особі була достатньою підставою для проведення державної реєстрації змін до статуту відхиляється Великою Палатою Верховного Суду. Адже в разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства.
      55. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.
      56. Чинне законодавство не зобов`язує сторін надавати договори про відчуження частки товариству для ухвалення рішення про внесення змін до статуту та для подальшої державної реєстрації таких змін, адже такі договори можуть містити конфіденційну інформацію, яку сторони договору не мають намір розкривати третім особам. Але саме ці правочини є підставою для будь-яких подальших дій учасника, який відчужує частку, нового власника частки, товариства, включно з державною реєстрацією відповідних змін. Без укладення договору між власником частки ці дії є вчиненими без належної правової підстави.
      57. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги аргументи скаржника про відсутність доказів, які могли б підтвердити достовірність факту відчуження ним корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладеного сторонами цивільно-правового договору дарування, спрямованого на безоплатне відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд», чи іншого договору, спрямованого на таке відчуження на оплатній основі.
      58. Крім того, тлумачення вчинених сторонами дій як таких, що передбачали безоплатний перехід до ОСОБА_3 частки в статутному капіталі ТОВ «Моноліттрансбуд» у розмірі 100 % (дарування), не відповідає принципам справедливості та пропорційності, адже створює істотний економічний дисбаланс для ОСОБА_1 ; така безоплатна передача є для позивача вочевидь економічно недоцільною дією, вона позбавляє позивача права власності на частку 100 % у товаристві. Тому для нього зазначена безоплатна передача не має економічного сенсу. Якщо тлумачити дії сторін як правочин щодо дарування, то це означало б, що позивач раптово, без будь-якого економічного обґрунтування та власного інтересу вирішив значно погіршити своє становище; у такому випадку права й обов`язки сторін договору виглядали б вочевидь непропорційно. За поясненнями позивача, між ним і ОСОБА_3 відсутні дружні, родинні чи будь-які інші відносини, які б могли пояснити такий правочин.
      59. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного ухвалою від 27 лютого 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388.
      60. У постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388 Верховний Суд України зазначив, що господарські суди, вказуючи на те, що рішення учасників товариства про включення до складу товариства нових учасників та перерозподіл часток у статутному капіталі прийнято за відсутності цивільно-правових угод про відступлення частки, не врахували, що закон вимагає для прийняття такого рішення волевиявлення учасників товариства, їх згоди. Спосіб же відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не від способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з`ясуванні змісту положення «іншим чином» стосовно цього спору треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №916/2386/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9835/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 903/568/17.
      61. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків:
      60.1 Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
      60.2 Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного).
      62. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорювані рішення загальних зборів учасників та державна реєстрація змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд», внаслідок чого ОСОБА_1 було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розімірі 100% статутного капіталу перейшла у власність ОСОБА_3 , були здійснені без належних правових підстав.
      63. Тому заявлені позивачем у цій справі вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників відповідача, оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту ТОВ «Моноліттрансбуд» (реєстраційний запис 11191050016001676), здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, є ефективним способом захисту його порушеного права та підлягають задоволенню.
      ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
      Щодо суті касаційної скарги
      64. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      65. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      66. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Щодо судових витрат
      67. Судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на відповідача.
      ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
      68. Відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України «Про господарські товариства», є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
      69. Відповідно до вимог статей 717, 719 ЦК України договір дарування частки (корпоративних прав) у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдаровуваного).
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2018 року у справі № 909/1294/15 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлених протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05, та скасування державної реєстрації змін до статуту цього товариства, реєстраційний запис 11191050016001676, здійсненої державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції 22 травня 2014 року, задовольнити.
      4. Визнати недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», оформлені протоколом від 13 травня 2014 року № 13/05.
      5. Скасувати державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд», реєстраційний запис 11191050016001676, здійснену 22 травня 2014 року державним реєстратором Івано-Франківського міського управління юстиції.
      6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліттрансбуд» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Симона Петлюри, 10, код ЄДРПОУ 33427566) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 15 480 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн 20 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
      Т. О. Анцупова В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      01 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 916/2721/18
      Провадження № 12-64гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      учасники справи:
      позивач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (представник - адвокат Федоренко М. В.),
      відповідач - Професійна спілка робітників морського транспорту «Одеського морського порту» (представник - не з`явився);
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 916/2721/18 за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Професійної спілки робітників морського транспорту «Одеського морського порту» про визнання недійсним пункту колективного договору за касаційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року (головуючий суддя Поліщук Л. В., судді Бєляновський В. В., Богатир К. В.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року (суддя Цісельський О. В.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог
      1. У грудні 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Професійної спілки робітників морського транспорту «Одеського морського порту» (далі - Профспілка) про визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, укладеного між позивачем (роботодавець) і відповідачем на 2016-2018 роки та зареєстрованого Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради 10 травня 2016 року за № 08/158-023.
      2. Позов мотивовано тим, що за змістом спірного пункту 2.12 колективного договору Підприємство зобов`язано інформувати Профспілку про його економічний та фінансовий стан, всі зміни в організації виробництва та праці, оплати праці, та планах його соціального розвитку, а також виключно за погодженням з Профспілкою приймати рішення з питань, що стосуються змін в організації виробництва і праці, трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників, проте, за твердженням позивача, такі положення колективного договору виходять за межі компетенції сторін цього договору та регулюють порядок здійснення господарської діяльності, тобто суперечать нормам чинного законодавства і повинні бути визнані судом недійсними.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. Між роботодавцем - Підприємством в особі начальника Одеської філії Підприємства Соколова М. Ю. та Профспілкою (яка уповноважена представляти інтереси найманих працівників Підприємства), в особі голови Профспілки Зайкова В . Н. було укладено колективний договір на 2016-2018 роки, який затверджений на конференції трудового колективу 22 січня 2016 року та вступає в силу з 12 квітня 2016 року. Цей договір зареєстрований Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради 10 травня 2016 року за № 08/158-023.
      4. Згідно з пунктом 2.12 указаного договору Підприємство своєчасно інформує Профспілку про економічний та фінансовий стан підприємства, про всі зміни в організації виробництва та праці, оплати праці, планах соціального розвитку ОФ ДП «АМПУ», що готуються не менше, ніж за 2 місяці. Підприємство зобов`язано приймати рішення з питань, що стосуються змін в організації виробництва і праці, трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників виключно за погодженням з Профспілкою, з дотриманням чинного законодавства, умов Генеральної, Галузевої угод і цього договору.
      5. Звертаючись з позовом, Підприємство вказало, що положення пункту 2.12 колективного договору виходять за межі компетенції сторін цього договору та регулюють порядок здійснення господарської діяльності, тому мають бути визнані судом недійсними.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      6. Господарський суд Одеської області ухвалою від 10 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.
      7. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спір у цій справі виник щодо недійсності пункту колективного договору та стосується врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, тому за своєю правовою природою він не є господарським і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Крім того, суд апеляційної інстанції, на підтвердження такої позиції посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      8. У березні 2019 року Підприємство звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року й ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження та передав цю справу разом із касаційною скаргою Підприємства на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції є порушення ними правил предметної юрисдикції.
      10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Підприємство вказує, що оскільки сторонами спору у цій справі є юридичні особи, то з огляду на суб`єктний склад сторін такий спір відноситься до юрисдикції господарських судів і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      12. Скаржник також зазначає, що чинне законодавство та статут Підприємства не передбачає необхідності обов`язкового погодження з профспілками питання щодо впровадження змін в організації виробництва і праці; інформування профспілок про всі зміни в організації виробництва та праці, що готуються, здійснюються не пізніше як за три місяці, а не за два, як зазначено у пункті 2.12 колективного договору. Отже, оскільки положення пункту 2.12 цього договору регулюють порядок здійснення господарської діяльності (організаційно-господарські та внутрішньогосподарські повноваження суб`єкта господарювання), то, на думку Підприємства, цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
      13. Крім того, Підприємство посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), в якій зазначено, що профспілка не є представником трудового колективу чи окремого члену трудового колективу, отже, вона має вважатися такою, що діє від власного імені як позивач. Оскільки відповідачем у цій справі є також юридична особа, то, на думку скаржника, за суб`єктним складом цей спір підлягає вирішенню в господарській юрисдикції.
      14. У судовому засіданні представник позивача підтримав наведені в касаційній скарзі доводи.
      Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
      15. Профспілка своєї позиції стосовно касаційної скарги Підприємства письмово не виклала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      16. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      17. Як уже зазначалося, позовними вимогами у цій справі є визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, укладеного між Підприємством та Профспілкою.
      18. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив із того, що спір спрямовано на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а отже, висновок господарського суду першої інстанції про те, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, є правильним.
      19. Велика Палата Верховного Суду частково погоджується зі вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
      20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      21. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      22. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      23. За змістом частини першої статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
      24. Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
      25. Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки. (стаття 2, частини перша, друга статті 246 Кодексу законів про працю України).
      26. Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 Кодексу законів про працю України).
      27. За змістом статей 1, 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
      28. Статтею 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.
      29. Приписами статті 10 Кодексу законів про працю України та статті 1 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-XII «Про колективні договори і угоди» визначено, що колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
      30. Колективний договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони (стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди»).
      31. Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди». У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.
      32. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      33. Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання.
      34. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
      35. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).
      36. Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.
      37. Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, установлені статтею 9 цього Закону - трудовим арбітражем.
      38. При цьому за статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.
      39. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту).
      40. У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є страйк.
      41. Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
      42. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник щодо визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, яким, як стверджує позивач, визначено порядок здійснення господарської діяльності Підприємства.
      43. За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
      44. З огляду на викладені положення законодавства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      45. Спори, підвідомчі господарським судам України, визначені, як згадувалось вище, статтею 20 Господарського процесуального кодексу України та виникають вони у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.
      46. Натомість колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      47. За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, в порядку цивільного судочинства судами загальної юрисдикції розглядаються справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      48. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено положень, які б віднесли спір у цій справі до таких, що підвідомчі господарським судам.
      49. Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є визнання недійсним пункту колективного договору, тобто позивач ставить питання про зміну укладеного колективного договору.
      50. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник не між суб`єктами господарювання щодо здійснення господарської діяльності, що врегульована Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України або іншими актами господарського і цивільного законодавств, а між юридичними особами з приводу трудових і соціально-економічних правовідносин, що регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про колективні договори і угоди».
      51. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      52. Така позиція відповідає висновкам Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 479/58/19 (провадження № 61-7495св19), під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
      53. З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є обґрунтованими, проте вони мали б бути мотивованими наведеними вище аргументами щодо неможливості вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів.
      54. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання скаржника у своїй касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), оскільки предметом спору у справі було визначення частки трудового колективу в майні Державного підприємства «Електронмаш» та визнання недійсним наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині збільшення статутного капіталу. Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю. Тоді як у справі, що розглядається, предметом спору є визнання недійсним пункту колективного договору, оскарження якого стосується зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення спорів в яких регулюється Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
      55. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу Підприємства слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      56. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      57. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      58. З огляду на викладене касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої й апеляційної інстанцій - зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.
      Щодо судових витрат
      59. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      60. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими провадження у справі закрито, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.
      2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року у справі № 916/2721/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року у справі № 916/2721/18 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя
      -доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      01 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 910/3907/18
      Провадження № 12-46гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
      учасники справи:
      позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (представник - не з`явився),
      відповідачі - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (представник - адвокат Штуць Н. Г.), Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮРС-Груп» (представник - не з`явився),
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство «Сетам» (представник - не з`явився), на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» (представник - не з`явився),
      розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/3907/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮРС-Груп», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства «Сетам», на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор», про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів за касаційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року (головуючий суддя Дідиченко М. А., судді Смірнова Л. Г., Пономаренко Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року (суддя Бойко Р. В.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог
      1. У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Агентство) про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та зміну предмета позову):
      1) визнання недійсними проведених Державним підприємством «Сетам» (далі - ДП «Сетам») електронних торгів з продажу лота № 268238 (категорія: сільськогосподарська продукція; назва об`єкта: зерно кукурудзи 3 класу (кормові потреби (ДСТУ 4525:2006) у кількості 134 419 кг; рік збирання урожаю: 2017; далі - спірне майно) та їх результатів, оформлених протоколом проведення електронних торгів від 19 березня 2018 року № 322276;
      2) визнання недійсним укладеного між Агентством і ТОВ «ЮРС-Груп» договору купівлі-продажу зерна від 26 березня 2018 року № 1.
      2. Позовні вимоги мотивовані порушенням Агентством визначених Законом України від 10 листопада 2015 року № 772-VIII «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон № 772-VIII) повноважень, що полягає в організації та проведенні електронних торгів з продажу належного ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» спірного майна за відсутності правових підстав для цього. Зокрема, передача вказаного майна в управління Агентству була здійснена виключно з метою його збереження, а тому в останнього, за відсутності згоди власника такого активу чи відповідного судового рішення, не було правомочності в силу приписів указаного Закону і Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 719 (далі - Порядок реалізації арештованих активів), для здійснення відчуження спірного майна на оскаржуваних торгах. Позивач також посилався на порушення Агентством положень Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» при виборі організатором спірних торгів ДП «Сетам».
      Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      3. 10 жовтня 2017 року між Приватним підприємством «Едельвейс і К» (постачальник) і ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (покупець) укладено договір поставки № 10/01-01, за умовами якого покупець набув право власності на зерно кукурудзи 3 класу (видаткові накладні від 10 жовтня 2017 року № 3, від 11 жовтня 2017 року № 4 та від 16 жовтня 2017 року № 5).
      4. 25 жовтня 2017 року та 23 листопада 2017 року ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (поклажодавець) передало ТОВ «Кононівський елеватор» (зерновий склад) на зберігання зерно кукурудзи 3 класу загальною кількістю 134 776 кг, що підтверджується складськими квитанціями на зерно № 567 (бланк АЧ № 529014) та № 699 (бланк АЧ № 269689) відповідно. Така передача була здійснена на підставі попередньо укладеного договору складського зберігання сільськогосподарської продукції від 07 липня 2017 року № 07/07-0Х.
      5. 06 грудня 2017 року слідчий суддя Київського районного суду міста Полтави ухвалою у кримінальній справі № 552/7979/17 (провадження № 1-кс/552/2487/17) задовольнив клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Полтавської області про арешт майна та наклав арешт на спірне майно (зерно кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг), заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні розпоряджатися ним, передав відповідне арештоване майно на відповідальне зберігання у приміщеннях, спорудах майнового комплексу, складах ТОВ «Кононівський елеватор» і поклав обов`язок зберігання на службових осіб цього товариства.
      6. 28 грудня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалою у кримінальній справі № 552/7979/17 частково задовольнив апеляційну скаргу представника ТОВ «Кононівський елеватор», ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2017 року скасував у частині передачі зерна на зберігання ТОВ «Кононівський елеватор» і постановив у цій частині нову ухвалу, передавши спірне майно Агентству для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження.
      7. 19 березня 2018 року на замовлення Агентства ДП «Сетам» провело електронні торги з продажу лота № 268238, а саме: зерна кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг (спірне майно), переможцем яких із ціною продажу розміром 500 000,00 грн визнано ТОВ «ЮРС-Груп», про що складено протокол проведення електронних торгів від 19 березня 2018 року № 322276.
      8. 26 березня 2018 року між Агентством (продавець) і ТОВ «ЮРС-Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу зерна № 1, за умовами якого на підставі електронних торгів (оформлених протоколом від 19 березня 2018 року № 322276) продавець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, передати покупцю актив - спірне майно (зерно кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг), право на яке підтверджується складськими квитанціями від 25 жовтня 2017 року № 567 та від 23 листопада 2017 року № 699, а покупець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, оплатити та прийняти актив.
      9. Пунктом 4 договору купівлі-продажу зерна встановлено, що ціна активу визначена у протоколі проведення електронних торгів №322276 від 19 березня 2018 року та становить 500 000,00 грн. Відповідно до пунктів 5, 6 договору сплата ціни активу здійснена у повному обсязі до моменту укладення цього договору.
      10. На підставі договору купівлі-продажу зерна продавець передав, а покупець прийняв складські квитанції від 25 жовтня 2017 року № 567 та від 23 листопада 2017 року № 699, що підтверджується актом приймання-передавання від 26 березня 2018 року.
      11. У подальшому ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» звернулося до Господарського суду міста Києва зі вказаним позовом про визнання недійсними зазначених електронних торгів та укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу зерна.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      12. Господарський суд міста Києва рішенням від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року, позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу зерна від 26 березня 2018 року № 1, укладений між Агентством і ТОВ «ЮРС-Груп». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
      13. Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що внаслідок проведення прилюдних торгів і укладення оспорюваного договору безпідставно припинилося право власності позивача на майно (предметом договору є належне позивачу спірне майно), яке було передане для забезпечення його збереження Агентству в управління на підставі судового рішення в іншій справі - № 552/7979/17, тобто вказаний договір укладено з порушенням вимог частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та статті 21 Закону № 772-VIII, що є підставою для визнання його недійсним.
      14. Також суди попередніх інстанцій указали, що правочином, який порушує права та інтереси позивача шляхом відчуження належного йому майна, є укладений між відповідачами договір, проте самі торги, оформлені протоколом від 19 березня 2018 року № 322276, не є правочином, що виключає можливість визнання їх недійсними.
      15. Крім того, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17, зазначив, що цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за своєю правовою природою є спором про право (стосовно правомірності набуття права власності на майно на підставі оспорюваного договору).
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      16. У січні 2019 року Агентство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року і рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2019 року відкрив касаційне провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 05 березня 2019 року передав цю справу разом з касаційною скаргою Агентства на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції є порушення ними правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
      18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права (положень частини другої статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України) щодо визнання оспорюваного договору недійсним, а також порушенням судами норм процесуального права, оскільки розгляд спору у цій справі належить до компетенції адміністративних судів. Агентство вважає, що, вживаючи заходи з управління арештованими у кримінальному провадженні активами, воно діє як суб`єкт владних повноважень і виконує покладені на нього законодавством завдання та функції, тому між Агентством та позивачем відсутній спір про право, а спірні правовідносини не відносяться до юрисдикції господарських судів.
      20. У судовому засіданні представник Агентства підтримав наведені в касаційній скарзі доводи.
      Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
      21. У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на касаційну скаргу, в якому вказано, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір в порядку господарського судочинства, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки предметом позову у цій справі є визнання недійсним правочину з продажу на електронних торгах майна, яке незаконно та безпідставно вибуло з власності позивача.
      22. У березні 2019 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ДП «Сетам», в яких зазначено, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими та прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки з огляду на приписи Закону № 772-VIII Агентство мало повноваження щодо управління спірним майном саме шляхом його реалізації на електронних торгах. Також ДП «Сетам» вказало, що проведені ним електронні торги з продажу спірного майна, оформлені протоколом від 19 березня 2018 року № 322276, є правочином та можуть визнаватися недійсними.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
      Щодо юрисдикції суду
      23. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      24. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      25. Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункти 1, 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
      26. Натомість, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
      27. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      29. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
      30. Разом з тим спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
      31. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
      32. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18).
      33. При цьому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      34. Предметом позову в цій справі є визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного на підставі цих торгів між Агентством (продавець) і ТОВ «ЮРС-Груп» (покупець), на підставі яких, за твердженням позивача, він втратив належне йому майно.
      35. Правові та організаційні засади функціонування Агентства визначено приписами Закону № 772-VIII, відповідно до частини першої статті 2 якого Агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
      36. Визначаючи характер спірних правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 1 Закону № 772-VIII термін «активи» у цьому Законі вживається в такому значенні - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні. Водночас «управлінням активами» є діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.
      37. Крім цього, Закон № 772-VIII визначає функції і повноваження Агентства, за змістом пункту 4 частини першої статті 9 та пункту 4 частини першої статті 10 якого Агентство виконує функції, зокрема, з організації здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами, з метою виконання яких, у тому числі, укладає цивільно-правові угоди з юридичними та фізичними особами з питань, пов`язаних з проведенням оцінки та управлінням активами.
      38. Виходячи з викладеного Агентство як суб`єкт владних повноважень (центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом), реалізовуючи державну політику у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, може брати участь не лише в публічно-правових відносинах щодо здійснення ним владних управлінських функцій, а може бути й учасником відносин, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (приватноправових відносин), - під час здійснення Агентством діяльності з володіння, користування та/або розпорядження вказаними активами, належними фізичним чи юридичним особам, яка безпосередньо стосується виникнення, зміни або припинення прав таких осіб на ці активи.
      39. У справі, яка розглядається, як установлено судами попередніх інстанцій, наслідком дій Агентства, спрямованих на організацію і проведення торгів з продажу спірного майна, та укладення на їх підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу з ТОВ «ЮРС-Груп», стало припинення права власності ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на це майно.
      40. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про визнання недійсними електронних торгів з продажу спірного майна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні) та укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу цього майна (активів) має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
      41. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги Агентства про те, що між ним та позивачем відсутній спір про право, а спірні правовідносини відносяться до юрисдикції адміністративних судів, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані.
      42. Більше того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особа, яка подала касаційну скаргу, вказуючи на те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів, не ставить питання про закриття провадження у цій справі (в цілому чи в певній частині позовних вимог), а всупереч викладеним у касаційній скарзі запереченням щодо розгляду цієї справи господарськими судами, просить у результаті касаційного перегляду рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог - тобто вирішити спір за правилами господарського судочинства.
      Щодо вирішення спору по суті
      43. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що внаслідок організації Агентством торгів із продажу спірного майна та укладення ним на їх підставі оспорюваного договору купівлі-продажу вказане майно безпідставно вибуло з власності позивача, оскільки передавалося судом Агентству в управління виключно для забезпечення його збереження. Тому, з огляду на незаконну реалізацію Агентством спірного майна, яке воно було зобов`язане зберегти, відповідний договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного законодавства України і підлягає визнанню недійсним.
      44. Велика Палата Верховного Суду з приводу задоволеної судами попередніх інстанцій позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також обраного позивачем способу захисту своїх прав зазначає таке.
      45. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
      46. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.
      47. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
      48. Позивач обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні). Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
      49. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, Агентство не вправі було відчужувати його майно, оскільки Апеляційним судом Полтавської області в межах кримінальної справи № 552/7979/17 покладено обов`язок на Агентство щодо управління рухомим майном шляхом забезпечення його збереження, а не шляхом продажу.
      50. Водночас задоволення жодної з вимог, заявлених позивачем, не приведе до поновлення майнових прав позивача. Зазначене свідчить про те, що позивачем обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
      51. За змістом статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
      52. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України.
      53. У випадках коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 Цивільного кодексу України.
      54. Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.
      55. Відповідно до положень частини першої статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
      56. Згідно із частиною другою статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
      57. Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець (ТОВ «ЮРС-Груп») не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу зерна.
      58. В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 Цивільного кодексу України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.
      59. Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачем з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна.
      60. Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» про визнання недійсними проведених електронних торгів та їх результатів та про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна не можуть бути задоволені з мотивів, викладених у цій постанові. До того ж права позивача як власника спірних активів щодо цього майна обмежено застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу в спосіб, встановлений законом.
      61. За таких обставин рішення судів першої й апеляційної інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, щодо належних способів захисту прав та інтересів позивача.
      62. Звідси Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу Агентства слід задовольнити, рішення судів першої та апеляційної скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      63. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      64. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України).
      65. З огляду на наведене касаційна скарга Агентства підлягає задоволенню, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року і рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      66. Частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      67. Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      68. Таким чином, стягненню на користь Агентства з ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» підлягають судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції - 2643,00 грн, а також у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції - 3524,00 грн.
      Висновок щодо застосування норм права
      69. Спори про визнання недійсними електронних торгів з продажу Агентством активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та укладених на їх підставі договорів купівлі-продажу відповідних активів мають розглядатися як спори, пов`язані з порушенням цивільних прав власників цих активів, а тому є приватноправовими й підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів задовольнити.
      2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року скасувати.
      3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (49000, м. Дніпро, просп. Пушкіна, буд. 67, кв. 95, код ЄДРПОУ 20208889) на користь Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 41037901) 6167,00 грн (шість тисяч сто шістдесят сім гривень 00 копійок) судових витрат.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя
      -доповідач
      В. Ю. Уркевич
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      О. С. Ткачук
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      02 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 127/16567/17
      Провадження № 14-305цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», Національне антикорупційне бюро України, про встановлення факту виходу зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року, постановлену суддею Бессараб Н.М., та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року, прийняту у складі суддів Салом Т.Б., Береговим О.Ю., Якименко М.М.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд» (далі - ТОВ «МБР-Трейд»), в якому посилався на те, що у жовтні 2012 року ОСОБА_1 заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд». Восени 2014 року він був обраний народним депутатом. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року він передав ОСОБА_3 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд».
      2. Ураховуючи те, що станом на час звернення до суду його не виключено зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», позивач просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства з 21 листопада 2014 року.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      4. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року скасовано, матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      5. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року вказану заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
      6. Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження.
      7. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.
      8. Постанова мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір щодо виключення зі складу учасників товариства, який повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У травні 2018 року представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, просив скасувати судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись при цьому на те, що: встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» з 21 листопада 2014 року не може ставитись як позовна вимога в господарському судочинстві; між ним та зазначеним товариством не існує спору по суті його виходу зі складу учасників товариства, що виключає можливість звернення до суду із позовом; у випадку звернення до господарського суду із позовом до ТОВ «МБР-Трейд», ОСОБА_1 звернувся б до самого себе, оскільки у державному реєстрі він значився засновником і директором цього товариства.
      Доводи інших учасників справи
      10. У липні 2018 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалося на те, що спір про вихід особи зі складу учасників товариства повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.
      11. Крім того, НАБУ послалося на те, що було порушено кримінальну справу за фактом подання народним депутатом ОСОБА_1 недостовірних відомостей у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік щодо недекларування ним корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «МБР-Трейд». Відтак, НАБУ вважає, що існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      12. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
      13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      14. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      15. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      16. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Короткий виклад обставин справи
      17. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилався на те, що у жовтні 2012 року він заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд», а восени 2014 року був обраний народним депутатом до Верховної Ради.
      18. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 передав 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд» ОСОБА_3
      19. Посилаючись на те, що відомості про його виключення зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства.
      Позиція Верховного Суду
      20. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      21. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      22. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      23. Разом з тим стаття 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) як і стаття 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      24. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
      25. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      26. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      27. Пунктом 3 частини першої статті 116 ЦК України, частиною першою статті 88 ГК України та пунктом «в» частини першої статті 10 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, право учасника вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.
      28. Вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.
      29. Відповідно до статті 7 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов`язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру.
      30. З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що існує певний порядок для виходу особи зі складу учасників товариства, заключним кроком у якому є реєстрація такого виходу у державному реєстрі.
      31. У разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв`язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов`язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв`язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону № 1576-XII.
      32. Щодо можливості розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження слід зазначити наступне.
      33. Відповідно до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - у редакції на час звернення ОСОБА_1 до суду) суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
      У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
      Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
      34. ОСОБА_1 просить встановити факт його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», посилаючись при цьому на те, що такі відомості не були внесені до державного реєстру. Відтак, між ним та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір про право, зокрема щодо оскарження бездіяльності останнього в частині неподання відомостей щодо зміни власника товариства до державного реєстратора, який має вирішуватися в позовному провадженні.
      35. Крім того, встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора.
      36. Разом з тим, спори, пов`язані із виходом учасника з товариства, носять характер корпоративних та відповідно до статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) та статті 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.
      37. Доводи касаційної скарги про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» не існує спору, у тому числі й корпоративного, про вихід зі складу учасників товариства, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду з підстав наведених вище. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги також рішення Господарського суду Вінницької області від 02 серпня 2018 року у справі № 902/168/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МБР-Трейд», яким відмовлено у позові про зобов`язання останнього вчинити дії щодо внесення змін до установчих документів станом на дату підписання заяви про передачу прав та обов`язків власника та внеску у статутний капітал шляхом подання необхідних документів для здійснення державної реєстрації змін до відомостей у державному реєстрі щодо засновників та директора ТОВ «МБР-Трейд».
      38. Інші доводи касаційної скарги зводяться до розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», тому Велика Палата Верховного Суду їх до уваги не приймає.
      39. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      40. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      41. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      Ю .Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      В.С. Князєв
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      02 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 346/79/17
      Провадження № 14-471 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Ткачука О.С.
      суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року, постановлену колегією суддів Мелінишин Г. П., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог скарги
      1. У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк», Банк) звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - державний виконавець Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, державний виконавець).
      2. Скарга мотивована тим, що на виконанні у Коломийському МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189, вчиненого 09 серпня 2013 року про звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартет» (далі - ТОВ «Квартет») на користь АТ «БМ Банк». 30 грудня 2016 року на адресу Банку з Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області надійшло повідомлення, в якому зазначено, що вартість майна, яке належить ТОВ «Квартет» згідно оцінки, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт-Консалтинг», (далі - ТОВ «Віконт-Консалтинг») становить 16 858 989,00 грн без ПДВ. Однак скаржник вважає, що звіт про оцінку майна було складено з порушенням чинного законодавства, а вартість майна, яке належить боржникові, значно завищена.
      3. У зв`язку з викладеним Банк просив скасувати звіт про оцінку майна від 20 грудня 2016 року, складений ТОВ «Віконт-Консалтинг» та зобов`язати Коломийський МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області призначити повторну експертизу.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року в задоволенні скарги відмовлено.
      5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем було дотримано норми законодавства щодо оцінки нерухомого майна, яке підлягало стягненню на користь Банку, ним було залучено суб`єкта оціночної діяльності та повідомлено скаржника про результати оцінки. Заперечуючи проведену державним виконавцем оцінку нерухомого мана, скаржник не надав належних і допустимих доказів того, що звіт про оцінку такого майна складений з порушенням норм законодавства.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року скасовано та закрито провадження у справі.
      7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оскільки ПАТ «БМ БАНК» оскаржує дії державного виконавця щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, а не рішення суду загальної юрисдикції, ухваленого в порядку ЦПК України, то така скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      8. 12 квітня 2017 року ПАТ «БМ БАНК» подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, тому його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. На думку ПАТ «БМ БАНК», його вимоги в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги скарги Банку підлягають розгляду адміністративним судом, є неправильним.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      9. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою відкрив касаційне провадження у цій справі.
      10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції. Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      11. 01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      12. 14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      14. 27 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      15. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
      16. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      17. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      18. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      20. Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини).
      21. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду був урегульований у статті 74 Закону № 1404-VIII.
      22. Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII).
      24. Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.
      25. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VIIЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
      26. ЦПК України у вказаній редакції передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ.
      27. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у статтях 447-453 розділу VII.
      28. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      29. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      30. Отже, за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
      31. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник звернулася зі скаргою за правилами статті 383 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, а також, що скаржник оскаржує дії відділу ДВС у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189 від 09 серпня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., про звернення стягнення на майно ТОВ «Квартет».
      32. Тобто, скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення у цивільній справі, а документа, виданого приватним нотаріусом.
      33. З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підвідомчість спору адміністративному суду.
      34. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 14 березня 2018 року (справа № 213/2012/16), від 14 листопада 2018 року (справа № 161/15523/17), від 20 березня 2019 року (справа № 821/197/18/4440/16).
      35. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      36. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      37. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      38. Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року - без змін.
      Щодо судових витрат
      39. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      40. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного судового рішення без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають.
      Керуючись статтями 402-404, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      Ю .Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
      В.С. Князєв