Решение Каменко-Днепровского райсуда о признании недействительным кредитного договора с Приватбанком и пересчете его в гривну

[ANTIRAID]

Справа № 2-766/2011

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2011 р. м. Кам’янка-Дніпровська

Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого судді Петрова В.В.
при секретарі Крук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення,

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»звернулося до ОСОБА_1 з позовом про звернення стягнення, в якому зазначає, що 01.08.2008 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZPAOAN57660896, за яким останній 04.08.2008 року отримав кредит на суму 19 621,88 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном погашення до 03.08.2015 року.

ПАТ КБ «Приватбанк» також зазначає, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у зв’язку з порушенням ним умов повернення кредиту. Так, станом на 22.08.2011 року вона становить 26204,61 доларів США, яка складається з таких сум:

- 14362,27 доларів США –заборгованість за кредитом,
- 4203,80 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом,
- 1126,88 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом,
- 5233,985 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором,

а також штрафи відповідно до умов кредитного договору:

- 31,36 доларів США –штраф (фіксована частина),
- 1246,35 доларів США – штраф (процентна складова).

Позивач зазначає, що в забезпечення зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави майна –автомобілю DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. «Приватбанк» бажає звернути стягнення та реалізувати предмет застави шляхом безпосереднього продажу автомобілю, однак зазначає, що це неможливо без фактичного знаходження предмету застави у володінні ПАТ КБ «Приватбанк».

ПАТ КБ «Приватбанк» просить суд:

1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. в сумі 26204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/316 від 19.08.2011 р. складає 208890,02 грн.

2. Звернути стягнення на предмет застави: автомобіль DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, зі зняттям вказаного автомобілю з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень для здійснення продажу.

3. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

13 грудня 2011 року ОСОБА_1 подав до ПАТ КБ «Приватбанк» зустрічний позов про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 року недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити певні дії. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає наступне: 01 серпня 2008 р. між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», було укладено кредитно-заставний договір за № ZPAOAN57660896, відповідно до якого банком було надано кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору.

ОСОБА_1 вказує, що в договорі існує ряд положень, які не відповідають чинному законодавству та погіршують його становище як споживача у порівнянні із законодавчо визначеними умовами. Відповідач-позивач ОСОБА_1, посилаючись в позові на відповідні норми закону, вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним з таких підстав: суттєво порушені його права як споживача, зокрема: договір містить ряд незаконних умов (право банку в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку, вимогу про обов'язок ОСОБА_1 підшукувати покупця на предмет договору застави, деякі пункти взагалі протирічать нормам цивільного кодексу та звужують його права як споживача послуг по отриманню кредиту, умова щодо особистого визначення банком судів, де будуть вирішуватися спори. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що кредит було надано для певних цілей –оплати за придбання ним автомобілю, який і став предметом застави. Саме для цієї цілі були перераховані кошти організації, з якою ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу автомобілю, і кошти перераховувалися саме в гривні, а не в доларах. ОСОБА_1 як підставу своїх вимог про порушення його прав як споживача також вказує і те, що договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Крім того, Банком порушено його права, оскільки несправедливою є умова в договорі, згідно з якою зокрема: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

В позові ОСОБА_1 зазначає, що п. 17.1.5 кредитно-заставного договору було зазначено, що датою погашення кредиту є 03.08.2015 року. Курс долару, згідно до додатку № 2 до кредитно-заставного договору, становив 4,64 грн. за 1 долар США. Сума кредиту становила 14 752,35 доларів США.

Як видно з договору купівлі-продажу № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р., ОСОБА_1 придбав у TOB «Автоприват» автомобіль NEXIA-2, 2008 року випуску за 63 300 грн. та, згідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу від 24.07.2008 р., зобов'язувався протягом одного банківського дня з моменту укладення цього договору внести аванс на поточний рахунок Продавця згідно реквізитів та призначення платежу, зазначених в рахунку-фактурі на автомобіль. Після зарахування авансу на поточний рахунок продавця останній виписує та надає покупцю довідку-рахунок на ім'я покупця з відміткою про те, що продаж автомобіля здійснено за рахунок кредиту із зазначенням напису: «Кредит через ПриватБанк». Саме в національній валюті було здійснено розрахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 04.08.2008 р. Саме для цієї мети було надано кредит, що слідує із його змісту. Однак ПриватБанк угоду про надання кредиту в іноземній валюті замаскував під інший правочин: нібито ОСОБА_1 купив у них долари за своєю заявою від 01.08.2008 р. в м. Дніпропетровськ, хоча всі дії здійснювалися в м. Енергодар Запорізької області.

Наступною підставою своїх вимог ОСОБА_1 вказує те, що Договір від 01.08.2008 р. є спільним договору і кредиту, і застави. Підпису його дружини на цьому договорі кредиту немає, лише на окремому аркуші від неї отримано згоду на укладення кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р., а також на передачу Банку у заставу будь-якого майна, що належить їм на праві спільної власності з метою забезпечення зобов'язань і реалізацію цього майна у випадку невиконання мною цього договору. Ця умова вважається відповідачем-позивачем незаконною та такою, що порушує права ОСОБА_3, яка, відповідно до ст. 60 CK України, є співвласником всього майна подружжя, набутого під час шлюбу.

ОСОБА_1 в позові вказує, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Цієї вимоги закону ПриватБанком виконано не було. Жодних попереджень кредитно-заставний договір не передбачав. Такої умови не містить навіть розділ про права позичальника.

Відповідач-позивач вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним та зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» врегулювати відносини за правилами тієї угоди, яка була фактично здійснена, а саме, за угодою про надання споживчого кредиту в сумі 68450,90 грн. станом на дату кредитування 01.08.2008 р., та зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок заборгованості, оскільки за купівлю автомобілю гроші були перераховані у гривнях. ОСОБА_1 зазначає, що кредитний договір є удаваним правочином, оскільки його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України - гривні. Кредит було видано шляхом зарахування грошових коштів на вказаний поточний рахунок, на цей же рахунок було зараховані грошові кошти, які нібито пройшли конвертацію. Тобто кредит з початку було видано з рахунку, який відкрито у національній валюті України - гривні. Відповідач-позивач в позові зазначає, що оскільки правочин вчинено з метою приховати інший правочин на підставі статті 235 ЦК України необхідно визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; оскільки між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, в розмірі 68450,90 гривень, що було еквівалентно 14 752,35 доларів США по комерційному курсу відповідача, який на 01 серпня 2008 року складав 464 гривні за 100 доларів США, тобто відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором.

ОСОБА_1 в позові наводить докази того, що з моменту укладення кредитного договору ним сумлінно виконувалися всі взяті на себе обов'язки по кредитному договору, в тому числі, відбувалося погашення боргових зобов'язань та плата за користування кредитом, встановлена кредитним договором та графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору. Так ним було сплачено загальну суму 16330,24 грн. Оскільки сума кредиту становила 68450,90 грн. (14752,35 доларів США * 4,64 грн. = 68450,90 грн.), а ним вже сплачено 16 330,24 грн., то залишок кредиту становить 52120,66 грн. З розрахунку ОСОБА_1 доводить, що ним понесено витрати при купівлі валюті та при втратах на зарахуванні Банком як еквіваленту в такій сумі: 337,58 грн.

Також ОСОБА_1 в позові вказує, що автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів, і вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість.

Відповідач-позивач ОСОБА_1 просить:

Захистити його права як споживача за договором про надання споживчого кредиту шляхом визнання дій відповідача неправомірними.

Визнати кредитно-заставний договір № гРАОА№7660896 від 01.08.2008 року недійсним з часу його укладення.

Зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 р. по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68450,90 грн. під 15% річних.

В судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_4, яка діє від імені ПАТ КБ «Приватбанк»на підставі довіреності (а.с. 33) позов ПАТ КБ «Приватбанк»повністю підтримала, дала пояснення, аналогічні викладеному у позові. Зустрічний позов ОСОБА_1 представник не визнала, просила залишити його без задоволення, суду пояснила, що до видачі кредиту позичальнику ОСОБА_1 була надана повна інформація про умови кредитування, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення тощо. Це власноручно підтвердив сам ОСОБА_1 своїм підписом на анкеті-заяві від 01.08.2008 р. та довідці про стандартні умови кредитування ПриватБанку та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 01.08.2008 р., на підставі якої відбулась видача кредиту. Крім того, зазначає, що до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, застосування законодавства про захист прав споживачів можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування, тому вважає, ОСОБА_1 помилково застосував положення ЗУ "Про захист прав споживачів" та безпідставно не сплатив судовий збір. Стосовно інших вимог позову представник ПАТ КБ "ПриватБанк" вказує, що ОСОБА_1 не взяв до уваги ст. 5 ЦК України (дія актів цивільного законодавства у часі), тому хибними є твердження ОСОБА_1, що в договорі є пункт 6.3.1., який містить право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, оскільки кредитний договір був укладений 01.08.2008 року, а Закон який заборонив збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку набрав чинності з 10 січня 2009 року. Також представник позивача ОСОБА_4 посилається на те, що ОСОБА_1 до банку звернувся добровільно та самостійно виявив бажання отримати кредит на умовах, зазначених у вище переліченому договорі. Тобто він свідомо звернувся до Банку з метою отримання кредиту та отримав кредит за своїм бажанням саме на умовах, що викладені в зазначеному вище договорі, який укладений належним чином із дотриманням принципу свободи договору, який тепер підлягає обов’язковому виконанню. В забезпечення виконання обов'язків по зазначеному кредитно-заставному договору ОСОБА_1 надав в заставу банку транспортний засіб. Після того, як він став порушувати умови погашення, він за власною волею віддав заставний транспортний засіб на реалізацію, про що свідчить його підпис на акті від 27.10.2009 р., але ж довіреності на право продажу не дав. Тобто транспортний засіб було передано банку на добровільних підставах. Але за таких підстав банк не мав права реалізувати транспортний засіб. На цих підставах представник вважає, що посилання відповідача-позивача на здійснення перерахунку заборгованості є безпідставним. Щодо видачі кредиту у валюті представник ПАТ КБ «Приватбанк»дала такі пояснення: Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валютні операції визначені як наступні:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

• операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Згідно чинного законодавства операцією банку, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку. Договором, відповідно до статті 626 ЦК України, визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі кредитний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення. Таким чином, визнання договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає Позивач. Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що для надання банком кредиту в іноземній валюті необхідна індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, представник вважає це твердження хибним з наступних причин. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані як грошові одиниці України - гривні, так й іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання. Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93. Під валютними операціями, згідно ст. 1 Декрету, розуміються операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно до ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави."

Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому представник пояснила, що коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії. Відповідно до листа НБУ від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлено, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Хоча вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Представник позивача-відповідача ОСОБА_4 зазначила, що здійснювані на той час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк не вимагали отримання індивідуальної ліцензії Національного банку. Разом з цим, зауважила, що обраний позивачем засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті, оскільки в силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допущено не було. Також представник ПАТ КБ «Приватбанк» зауважила, що колегією суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року за № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті. Також представник банку просить суд звернути увагу суду на той факт, що при укладенні зазначеного договору однією з умов, а саме п. 10.1.11 було передбачено, що Позичальник запевняє, що укладення і виконання договору не суперечить чинному законодавству України. Отже, за викладених вище обставин, посилання ОСОБА_1 на необхідність отримання банком індивідуальної ліцензії при видачі кредиту у валюті є необґрунтованими. А також ОСОБА_4 зазначила, що строк давності для звернення до суду ОСОБА_1 із позовом сплив, бо договір укладався 01.08.2008 р. Представник просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до ПАТ КБ "ПриватБанк".

В судовому засіданні відповідач-позивач ОСОБА_1 вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» повністю не визнав, просив їх залишити без задоволення, суду пояснив, що з позовними вимогами він не погоджується із наступних підстав:

1. Позивач в позові зазначає, що він просить в рахунок погашення заборгованості в сумі 26 204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 складає 208 890,02 грн. звернути стягнення на автомобіль, що був предметом застави. Однак позивач взагалі не обґрунтовує саму суму заборгованості, а він категорично з нею не погоджується та має зустрічні вимоги до Банку.

2. Автомобіль DAEWOO модель NEXIA, 2008 р.в., д/н НОМЕР_1, 27 жовтня 2009 р. у нього було вилучено співпрацівником «Приватбанку» ОСОБА_6, що підтверджується копією акту про прийняття автомобілю боржника від 27.10.2009 р.

Автомобіль було передано на реалізацію за ринковою ціною та доручено направити отримані від реалізації кошти на погашення заборгованості у випадку невиконання зобов’язань перед ПриватБанком. ОСОБА_1 вважає, що з цього часу заборгованість йому нараховувати позивач не мав права. Права на продаж автомобіля ним було передано, сам транспорт також у нього було вилучено, жодних дій, направлених на реалізацію заставленого майна Позивач не здійснив.

3. Строк договору кредиту спливає лише 03.08.2015 р. Позивач-відповідач, не дочекавшись закінчення строку договору, вживає таких дій як вилучення у ОСОБА_1 предмета застави та звернення до суду з позовом за чотири роки до закінчення строку договору.

Відповідач-позивач вважає, якщо автомобіль у нього було вилучено 27.10.2009 року, то і заборгованість необхідно було нараховувати саме на цю дату, а не на 22.08.2011 р., як це зробив позивач.

У п. 17.10 договору передбачено, що ціна заставленого майна становить 63 300 грн. Жодних дій, направлених на реалізацію предмета застави Позивач-відповідач не виконав. Крім того, вимоги ОСОБА_1 також направлено не було. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає, що вимоги банку не обґрунтовані, безпідставні та є такими, що не підлягають задоволенню, тому просить позов ПАТ КБ «ПриватБанк»про звернення стягнення залишити без задоволення.

Свої вимоги по зустрічному позову відповідач-позивач ОСОБА_1 підтримав у повному об’ємі, просив їх задовольнити, дав пояснення, аналогічні тим, що викладені ним у своєму позові.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача-відповідача ПАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_4, а також пояснення відповідача-позивача ОСОБА_1, суд приходить до наступного висновку:

Між сторонами 01 серпня 2008 року було укладено угоду, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 9-13), за якою банком було надано ОСОБА_1 як Позичальнику, кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору.

За змістом п. 17.1.3 цього кредитно-заставного договору № ZPAOAN57660896 від 01 серпня 2008 року кредит було надано для певної мети (а.с. 13): для придбання позичальником автомобілю, для оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, для оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі, для оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується на момент кредиту, для оплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що сплачується на момент видачі кредиту.

Всі ці кошти Банком було сплачено у національній валюті –гривні, що підтверджується документами: договором купівлі-продажу у ТОВ «Автоприват» від 24.07.2008 р. за № СФ- 0023948 автомобілю ОСОБА_1, рахунком-фактурою № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. на суму 63300 грн., платіжним дорученням від 04.08.2008 р., за яким Банком перераховано АвтоПланета_Запоріжжя_1 суму 63200 грн. в рахунок сплати за автомобіль згідно до рахунку № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. ОСОБА_1, ордером-розпорядженням Бухгалтерії № 1 про списання з рахунку ОСОБА_1 суми 63200 грн. при цьому призначенням платежу є видача кредиту згідно кредитного договору № ZPAOAN57660896. Саме цим і підтверджується, що насправді було надано кредит у національній валюті –гривні, що не відповідає змісту договору. При чому гроші було зараховано на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1, хоча за договором ОСОБА_1 придбав автомобіль у ТОВ «Автоприват». Також порушення прав ОСОБА_1 як споживача підтверджуються і заявою без номеру від 01.08.2008 р. про продаж іноземної валюти, за якою визначено, що винагорода банку складає різницю між ціною продажу, що була визначена підприємством, та більш вигідною ціною, за якою банк здійснив продаж іноземної валюти, винагорода сплачується в українських гривнях. При цьому призначенням платежу є перерахування коштів для продажу доларів, а вже гривні перераховуються знову ж таки на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1 за автомобіль, Страховій компанії «Інгосстрах»як страхову премію за договором особистого страхування, і як страхову премію за договором страхування наземного транспорту, а також ДП «Інформаційний центр»за реєстрацію обтяжень рухомого майна на загальну суму 66461,80 грн., яка складається з сум: 63200 грн. + 316 грн. + 2911,80 грн. + 34 грн., що на 1989,10 грн., ніж надано кредит у гривневому еквіваленті (68 450,90 грн. –66 461,80 грн.)

При чому Банк в цій заяві у примітці зазначив, що у випадку, якщо попит на валюту, яку клієнт продає на міжбанківському валютному ринку, відсутній, Банк має право за кошти Клієнта купувати іншу валюту на міжнародних ринках із подальшим продажем її за гривню на міжбанківському валютному ринку.

Банк фактично продав ОСОБА_1 іноземну валюту, при цьому не зазначивши рахунок ОСОБА_1, і на цю валюту уклав з ним же кредитно-заставний договір, за яким вже у гривнях перераховував кошти для виконання цілей кредиту. Суд вважає, що дії банку суперечать п. 1.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, який встановлює, що умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Такого договору між Банком і ОСОБА_1 укладено не було. Фактично Банк змусив ОСОБА_1 купувати у нього валюту за курсом, за яким Банк здійснював її продаж, і вже у валюті вносити кошти для погашення кредиту. Пункт 5.2 цієї Інструкції регламентує, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій. Який фактично було відкрито рахунок для погашення кредитів в іноземній валюті, Банк суду не довів. Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України обов’язок доказування покладено на сторону, яка посилається на обставини як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд приходить до висновку, що фактично мав місце договір кредиту в національній валюті, а договір кредитування в іноземній валюті приховує справжній правочин. Стаття 235 ЦК України зазначає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Додатково представник ПАТ КБ «Приватбанк»посилається на те, що ОСОБА_1 своїм підписом на заяві-анкеті підтвердив правильність вчинюваних Банком дій та погодився з ними, однак замовчує про те, що ОСОБА_1 виявив бажання в цій же заяві про оформлення на своє ім’я кредитки «Універсальна»тип VISA валюта UAH з кредитним лімітом 3160 грн., в заяві зазначено і номер карти –НОМЕР_3. При цьому в базу даних дані про кредит внесено якраз у гривнях, а саме: вартість товару –63300 грн., аванс 100 грн., особисті характеристики ОСОБА_1: дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, п. 2.4 –поточні зобов’язання 71 548,90 грн., що на 5 087,10 грн. більше, ніж було перераховано для цілей кредиту (71 548,90 грн. –66 461,80 грн.) і на 3 098 грн. більше, ніж було надано кредит у гривневому еквіваленті (71 548,90 грн. –68 450,90 грн.)

Сертифікатом AFR 271844 підтверджується, що його видано ОСОБА_1 на придбання автомобілю DAEWOO Nexia 1.6 2008 вартістю 63300 грн за умови внесення першого внеску не менше 100 грн. на термін кредиту 7 років, кредитуючи організація ПриватБанк, оформлення кредиту при наданні сертифікату проводиться до 23.08.2008 р., сертифікат отримав, з умовами кредитування погодився 25.08.2008 року ОСОБА_1 Таким чином, цими документами також підтверджується фактичний кредит, наданий ОСОБА_1 у національній валюті –гривні.

Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від якого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. В пп. а) п. 13.7 договору кредиту передбачено, що витрати на юридичні послуги включаються до сум платежів, що не є правильним.

Частиною 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»встановлено, що забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону. Договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Це також є порушення прав споживача.

Також підставою для визнання кредитно-заставного договору недійсним є те, що ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 на окремому від договорі аркуші зобов’язалися перед Банком всім своїм майном, набутим ними у період шлюбу, що протирічить закону. ОСОБА_8 з договором застави-кредиту від 01.08.2008 р. ознайомлена не була, про що свідчить те, що на цьому договорі відсутній її підпис та особисті дані.

Посилання представника ПАТ КБ «Приватбанку»на те, що строк позовної давності сплив, оскільки договір було укладено 01.08.2008 р., суд до уваги не приймає, так як ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

ОСОБА_1 не знав про порушення своїх прав, що підтверджується тим, що ним частково було погашено кредит на умовах, що були виставлені Банком. Останній платіж ним було здійснено 29.05.2009 року, що підтверджується наданими до матеріалів справи оригіналами квитанцій, а строк договору ще триває до 03.08.2015 року. Тому суд вважає, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 не пропустив.

Правонаступництво ПАТ КБ «Приватбанку»після ЗАТ КБ «Приватбанк»підтверджується наданої копією статуту (нової редакції) ПАТ КБ «Приватбанку».

Згідно до матеріалів справи (а.с. 19) ПАТ КБ «ПриватБанк»29.07.2009 р. отримав банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які станом на 24.07.2009 передбачали, зокрема:

- Ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» - На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

- Пункти 5-11 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»: Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Однак договір було укладено із ЗАТ КБ «Приватбанк», а відповідно до копії дозволу № 22-2, виданого 29.07.2003 р. ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу, який також є в матеріалах справи, та свідчить про те, що ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на перелік операцій:

1. Операції з валютними цінностями:

- Неторговельні операції з валютними цінностями;

- Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) в іноземній валюті;

- Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

- Відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними;

- Відкриття кореспондентських рахунків в банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій з ними;

- Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України,

- Залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках,

- Операції з банківськими металами на валютному ринку України,

- Операції з банківськими металами на міжнародних ринках,

- Інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках,

Отже Банк оформив надання кредиту саме у іноземній валюті, не маючи ліцензії, посилаючись, що на той час вони мали дозвіл на це, хоча фактично надав гривневий кредит, що підтверджується вищезазначеними доказами.

Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що немає механізму надання індивідуальних ліцензій, і тому прямої заборони у видачі таких кредитів особам немає, суд оцінює критично з таких підстав: згідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Оскільки між сторонами фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором.

ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту, що підтверджується оригіналами квитанцій, що є в матеріалах справи. Так він сплатив кошти в сумі 16 330,24 грн:

09.09.2008 р. за 1563,95 грн. він купив по 4,86 грн. за 1 долар 321,8 доларів США, одночасно сплатив банку цю суму в доларах, яку банк вважав еквівалентною 1561,08 грн.,

09.10.2008 р. - 1866,44 грн. за курсом 5,80 грн. за 1 долар на суму 321,8 доларів США, того ж дня цю суму в доларах сплачено банку, що еквівалентно 1585,35 грн.,

13.11.2008 р. - 321,8 доларів США за курсом 5,86 грн., для чого знадобилось 1887,68 грн., сплативши цю суму в доларах банку, який виставляє цю суму, еквівалентну 1860,00 грн.,

15.01.2008 р. ОСОБА_1 сплатив банку 2543,80 грн. як надходження на рахунки за вкладами,

15.01.2009 р. - за 1053,57 грн. за курсом конвертації 8,65 грн. за 1 долар ОСОБА_1 купив 121,80 доларів США, одночасно ним сплачено 200 доларів США , що еквівалентно 1540,00 грн.,

10.03.2009 р. - 650 грн. курс конвертації 7,8156 грн. за 1 долар, банку сплатив 83,17 доларів США.

14.05.2009 р. - 111,38 грн., 140 доларів США, що еквівалентно 1067,29 грн.,

20.05.2009 р. –ОСОБА_1 за 2289, грн. купив 300 доларів, вніс їх банку еквівалент у гривні - 2286,24 грн., та 38,79 грн., також ним внесено на рахунок 50 грн. та 110 грн.,

29.05.2009 р . - за 2910,49 він купив 378,97 доларів за курсом 7,68 грн. за 1 долар, сплатив 39,01 грн., банку сплатив 378,97 доларів США, що еквівалентно у гривні - 2887,30 грн., що на 23.19 грн. дорожче, ніж банк вважав як еквівалент.

Тому ОСОБА_1 Банку сплатив всього суму 16 330,24 грн., тоді залишок кредиту становить 52 120,66 грн. (68450,90 грн. –16330,24 грн.)

Автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів. Суд вважає, що з цього розра хунку необхідно визначати заборгованість по кредиту.

Надання кредитів в іноземній валюті передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ». Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини.

Згідно із ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця —гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. І саме у гривні було надано кредит, що знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. ст. 4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання Банком кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій ПриватБанку в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 17.1.1 договору ПАТ КБ «Приватбанк»надав ОСОБА_1 кредит у сумі 14 752,35 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі.

Відповідно до п.4.5 Кредитного договору сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на відкритий рахунок банку. Однак Банк не надав доказу того, що на ім’я ОСОБА_1 було відкрито валютний рахунок, договору про це між ними складено не було.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між сторонами в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, за відсутності договору про відкриття валютного рахунку суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення ОСОБА_1 оформлене ним в договорі на суму, еквівалентну 14732,35 доларам по курсу 4,64 грн. за 1 долар, в анкеті-заяві, в якій йому відкрито кредитну картку в гривнях, в договорі купівлі-продажу автомобілю в гривнях, в заяві про укладення договору страхування наземного транспорту від 01.08.2008 р. зі сплатою страхової премії в розмірі 4,6% від дійсної вартості автомобілю 63300 грн. в сумі 2911,80 грн., в самому договорі страхування наземного транспорту від 04.08.2008 р. із зазначенням в п. 10.1 страхового платежу, в заяві про укладення договору особистого страхування від 01.08.2008 р. і в договорі на суму 316 грн. Таким чином, суд приходить до висновку, що саме на досягнення таких цілей було направлено волевиявлення позичальника ОСОБА_1

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способу захисту своїх порушених прав є визнання правочину недійсним.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що ОСОБА_1 сам запевнив у договорі той факт, що порушень законодавства не було, суд до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 не є особою, що має спеціальні знання у юриспруденції, та не може засвідчувати такий факт, крім того, це твердження спростовується матеріалами справи, які обумовлені вище та яким судом дана оцінка як доказам.

Щодо передачі автомобілю Банку, представник ПАТ КБ «Приватбанк» не надав жодних заперечень, не довів ті обставини, що були здійснені будь-які дії, які б свідчили про повідомлення ОСОБА_1 про існування у нього заборгованості після передачі предмету застави, жодних листів чи повідомлень йому направлено не було, жодних дій, направлених для реалізації автомобілю і для погашення кредиту Банком не проводилось, тому вина ОСОБА_1 у подальшому зростанні заборгованості за кредит не доведена.

Стаття 614 ЦК України регламентує, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Актом від 27 жовтня 2009 р. (а.с. 39) про передачу автомобіля, який був предметом застави, представнику Приватбанку, ОСОБА_1 довів відсутність своєї вини, так як за умовами розділу 13 договору Банк мав право звернути стягнення на предмет застави, який був Банком прийнято від ОСОБА_1 27 жовтня 2009 року. Повідомлення про заборгованість банк надіслав лише два роки поспіль –22.09.2011 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 14), що також свідчить про недобросовісне надання Банком послуг по кредитуванню ОСОБА_1 як споживачу.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. встановлює, що виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання виконавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання виконавцю права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю виконавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; надання виконавцю права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що дії Банку є неправомірними.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Посилання представника позивача-відповідача ОСОБА_4 на ст. 19 Конституції України є таким, що невірно нею трактується, оскільки стаття 19 Конституції передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок являє собою стан впорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється, існує і функціонує внаслідок реалізації норм права відповідно до принципу законності. У частині 2 цієї статті встановлюється відповідний спеціально-дозвільний тип правового регулювання, притаманний органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам. Фактично йдеться про принцип «заборонено все, крім дозволеного законом». ПАТ КБ «Приватбанк»не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. У випадку необхідності роз’яснення щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії вони мали право звернутися за офіційним роз’ясненням подальшого порядку в цій сфері. Щодо посилання на рішення Верховного Суду України від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, то суд приходить до висновку, що саме це рішення стосується тих сторін, що є учасниками тієї справи.

Стаття 212 ЦПК України зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Прийняття судом рішення має ґрунтуватися на принципах законності та обґрунтованості, як того вимагає ст. 213 ЦПК України. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, у разі непогодження з судовим рішенням норми ЦПК України, зокрема стаття 13 ЦПК України забезпечує особам, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом, ці ж права передбачені в розділі 5 ЦПК України.

На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок.

Позов ПАТ КБ «Приватбанку»не задоволено, тому в силу ст. 88 ЦПК України, судові витрати відносяться на його рахунок, а позов ОСОБА_1 задоволено, тому з ПАТ КБ Приватбканку»належить стягнути на рахунок держави судові витрати в сумі 94,10 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 99 Конституції України, ст. 3, ст. 16 ч. 2 п. 2, ст. 192 ч. 4, ст. 202 ч. 1, ст. 203 ч.ч. 1, 3, 5, ст. 215 ч. 1, ст. 216 ч. 1, ст. 227, ст.ст. 235, 264, 524, 533, 548 ч. 2, 614, 1054 ч. 1 ЦК України, ст. 3, 8 ч. 8, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, п. 2 ст. 1, ч. 1 та 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 2 ч. 2 та ч. 4 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 і п. 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ», п . 1.5, п. 5.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, суд

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення –залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати дії закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», - неправомірними.

Визнати кредитний договір № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. недійсним з часу його укладення.

Зобов’язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 року по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68 450,90 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста п’ятдесят грн. 90 коп.) під 15 (п’ятнадцять) процентів річних.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, індекс 49094, судовий збір на користь держави в сумі 94 грн. 10 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які приймали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Петров

http://reyestr.court.gov.ua/Review/20678133

[ANTIRAID]

За найденное решение спасибо форумчанину Tavrija77

[КомпаньонЪ]

Возникает один вопрос, на основании чего необходимо производить оплату 15% годовых, если договор признан недействительным? Это уже получается мнимый правочин, а не недействительный. Или я не прав?

[ANTIRAID]

Возникает один вопрос, на основании чего необходимо производить оплату 15% годовых, если договор признан недействительным? Это уже получается мнимый правочин, а не недействительный. Или я не прав?

Вы правы, по тексту он признается мнимым. Но суд, якобы исходил из того, что деньги у заемщика были и он ими пользовался. К тому же заемщик именно так сформировал свои исковые требования за пределы которых суд выйти не может.

[КомпаньонЪ]

Вы правы, по тексту он признается мнимым. Но суд, якобы исходил из того, что деньги у заемщика были и он ими пользовался. К тому же заемщик именно так сформировал свои исковые требования за пределы которых суд выйти не может.

Не станет ли это основанием для отмены решения апелляцией ....

[nameless]

Шото демагогия какая-то.

Куча текста, домыслы и вообще странное решение....

Признавали удаваным, признали недействительным, написали что у банка лицензии нет, но какая должна быть - так и не написали...

Снесут однозначно.

[alexburko]

Сыровато. Но при определенных обстоятельствах может пройти в апеляции...

[ANTIRAID]

Не станет ли это основанием для отмены решения апелляцией ....

Для апелляции тут не паханное поле. Но очень будем надеяться, что оставят в силе.

[у.zaporozhskiy]

Для апелляции тут не паханное поле. Но очень будем надеяться, что оставят в силе.

Одним словом Бардак.

Лицо просило одновременно признать договор и недействительным и применить к нему последствия мнимости.

Видно судья уходит на пенсию.

Такое: Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин.

Не допускают в решениях уже почти, как год.

Смешивая все в кучу перебили весь позитив решения, который мог бы быть

На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок.

Полный колапс юридической мысли

[doroshal]

Одним словом Бардак.

Лицо просило одновременно признать договор и недействительным и применить к нему последствия мнимости.

Видно судья уходит на пенсию.

Такое: Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин.

Не допускают в решениях уже почти, как год.

Смешивая все в кучу перебили весь позитив решения, который мог бы быть

На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок.

Полный колапс юридической мысли

Да ,согласен белеберда полная. Что просили ? Признать недийсним договор или мнимым ... Как то все не понятно. Дай бог ,конечно ,чтоб оно прошло апеляцию.Судья наверно очень ненавидит "Приватбанк" что так постарался .... в решениии "смешались и кони ,и люди ,и пушки"...

[alexburko]

Судья наверно очень ненавидит "Приватбанк" что так постарался .... в решениии "смешались и кони ,и люди ,и пушки"...

...или очень любит президентов США ... Но тогда по любви мог бы и постараться!...

[Siringa]

...или очень любит президентов США ... Но тогда по любви мог бы и постараться!...

Да может просто толкового юриста рядом не было, чтоб решение красиво прописать. Судди ж - они тоже люди... ну вот сочинил, как на душу легло ;-)

[у.zaporozhskiy]

Да может просто толкового юриста рядом не было, чтоб решение красиво прописать. Судди ж - они тоже люди... ну вот сочинил, как на душу легло ;-)

Возможно юрист все смешал на флешке, а судья не проверял, что подписывал.

[shoblavobla]

краткость - сестра таланта. В принципе, для кого-то - просто сестра))))

Выводы в решении суда, думаю соответствуют предъявленным искам (первичный, встречный).

Но, вот как так суд слепил в решение и удовлетворил, защитив права потребителя - возбуждает различные фантазии в воспаленном мозгу моем))

С мыслью "Франклин нам поможет" судья напряг помощника и адвоката, и всей кагалой отписали ришЕнько!

[ronin301]

Вы правы, по тексту он признается мнимым. Но суд, якобы исходил из того, что деньги у заемщика были и он ими пользовался. К тому же заемщик именно так сформировал свои исковые требования за пределы которых суд выйти не может.

и тем самым освободил от уголовного преследования, неумных клерков банка. а это, как минимум КОРУПЦИЯ. и по моему необходимо обратиться в прокуратуру, для превлечения судь к ответственности.

[snigur]

Добрий день. Шановні юристи, як Ви вважаєте основою для прийняття зазначеного вище рішення було порушення закону "про захист прав споживачів", чи надання кредиту в іноземній валюті.

Незрозуміло наступне: всі хто голосував визнали рішення законим та справедливим, а ті люди, які виявили бажання прокоментувати тему натякають, що рішення не таке вже й законне.

[у.zaporozhskiy]

Добрий день. Шановні юристи, як Ви вважаєте основою для прийняття зазначеного вище рішення було порушення закону "про захист прав споживачів", чи надання кредиту в іноземній валюті.

Незрозуміло наступне: всі хто голосував визнали рішення законим та справедливим, а ті люди, які виявили бажання прокоментувати тему натякають, що рішення не таке вже й законне.

Люди, которые комментировали знают, что такие решения просто так не принимаются, а если и принимаются, то это очень большые исключения.

[mississ]

Какова судьба решения? Устояло в апелляции?

[shoblavobla]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25256534

нет, не устояло

[shoblavobla]

пичаль-беда, но прогнозируемая

[shoblavobla]

ну и вот http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22186858

[у.zaporozhskiy]

Ипотеку вывели?

[shoblavobla]

упс... Дык ришенько ж не встпило?.. Как ипотеку вывести? Или это о другом деле?

[shoblavobla]

Думаю, что ипотеку автор решения первой инстанции мог вывести либо по согласованию с банком, либо похерив ее