Постановление Ровенского апелляционного хозсуда об отказе во взыскании коллекторам с поручителя по валютному договору с банком Форум

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

24 вересня 2012 року

 

Справа № 5004/429/12

 

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

 

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Юрчук М.І. ,

судді Філіпова Т.Л. 

при секретарі Довгалюк О.П.

 

за участю представників сторін:

 

позивача: Алексюк М.І. (довіреність б\н від 5 квітня 2012 року) 

відповідача: Бугайов А.О. (довіреність б\н від 21 вересня 2012 року) 

третя особа 1:Котик С.Ю. (довіреність № 57 від 30 березня 2012 року)

 

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" на рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року р. у справі №5004/429/12 (суддя Черняк Любов Олександрівна)

 

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал"

 

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" 

 

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укрнафто-Ресурс"

 

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 

 

про стягнення 1 606 700,52 євро та 5 000 грн. 00 коп.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" (надалі-Позивач) звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовною завою (т. 1, а.с. 3-6) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" (надалі-Відповідач) про стягнення 1 543 255,56 Євро заборгованості по кредиту, 6 344,96 Євро заборгованості по відсотках та просить стягнути 5000 грн. 00 коп. штрафу за невиконання зобов'язань, передбачених пунктом 4.4 кредитного договору. Участь у справі брали треті особи без самостійних вимог на стороні Відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укрнафто-Ресурс" (надалі-Третя особа 1); Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Україно-Англійське підприємство "Західна нафтова компанія" (надалі-Третя особа 2).

 

Рішенням господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року по даній справі (т. 2, а.с. 96-99) з підстав, вказаних у даному рішенні, позов задоволено. Дане рішення суду першої інстанції прийнято в межах зменшеної суми позовних вимог (зменшення здійснене в частині стягнення з Відповідача 5 000 грн. 00 коп.). Відповідно даним рішенням стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 606 700,52 Євро в тому числі: 1 543 255,56 Євро заборгованості по кредиту; 634 44,96 Євро заборгованості за процентами. Судовий збір покладено на Відповідача.

 

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (т. 2, а.с. 32-35) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав висвітлених в апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

 

Третя особа 2 подала відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 45-48), в якому з підстав, висвітлених у даному відзиві, просить рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року скасувати.

 

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 56-59), в якому з підстав, висвітлених у даному відзиві, просить рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

 

Ухвалою суду від 6 вересня 2012 року (т. 2, а.с. 77-78) з підстав вказаних у цій ухвалі, продовжено строк розгляду апеляційної скарги Відповідача на п'ятнадцять днів. Дане вчинено за відповідною заявою представника Позивача (т. 2, а.с. 74).

 

Водночас, ухвалою суду від 6 вересня 2012 року (т. 2, а.с. 79-80) відкладено розгляд даної справи на 24 вересня 2012 року на 14 годину 30 хвилин.

 

В судовому засіданні від 24 вересня 2012 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

 

В судовому засіданні представник Позивача підтримав доводи, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу.

 

В судовому засіданні представник Третьої особи 1 підтримав доводи Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі.

 

В судове засідання від 24 вересня 2012 року представник Третьої особи 2 не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Третя особа 2 була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а.с. 81). Жодних заяв чи клопотань від Третьої особи 2 не надходило…

 

Враховуючи усе вищевказане та приписи статей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Третьої особи 2.

 

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача та Третьої особи 1, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити та оскаржуване рішення скасувати з прийняттям нового рішення, котрим в позові відмовити виходячи з наступного.

 

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 18 липня 2006 року між акціонерним комерційним банком "Форум" (правонаступником якого згідно з преамбулою Статуту є публічне акціонерне товариство «Банк Форум»; надалі-Банк) та Третьою особою 2 як позичальником було укладено генеральний кредитний договір № 0025/06/20-KL (т. 1, а.с. 21-28; надалі-Договір 1) з додатковими договорами (т. 1, а.с. 29-55).

 

Відповідно до пункту 1.1 Договору 1: Банк зобов'язався надати Третій особі 2 кредитні кошти у формі відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не перевищує 3 950 000 Євро, а Третя особа 2 зобов'язалася прийняти та належним чином використати і повернути Банку отримані кредитні кошти (транші), а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, згідно умов Договору та додаткових договорів.

 

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно пункту 1.3.1 Договору 1 визначено, що: Банк здійснює видачу кредитних коштів (траншів) Третій особі 2 в межах максимального ліміту кредитування повністю або окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються Третьою особою Банку, та додаткових договорів, що є невід'ємною частиною Договору.

 

Колегія суду, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а саме: (меморіальний ордер № 15143 від 18 липня 2006 року, на суму 792 600,00 Євро, меморіальний ордер № 16520 від 27 липня 2006 року, на суму 1 578 700,00 Євро; т. 1, а.с. 56) констатує, що Банком взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору були виконанні у повному обсязі.

 

Підпунктом 2.3.2 Договору 1 передбачено, що: Третя особа 2 зобов'язана у строки, в порядку та на умовах визначених Договором 1 та додатковими договорами, в повному обсязі повернути Банку суму кредитних коштів (траншів), наданих в межах максимального ліміту кредитування, сплачувати проценти за користування кредитними коштами (траншами).

 

Як вбачається з матеріалів справи, Третьою особою 2 свої зобов'язання (у строки, порядку та на умовах, визначених Договором 1) в повному обсязі не було виконано. Доказів погашення заборгованості Третьою особою 2 суду апеляційної інстанції подано не було.

 

Водночас, як встановлено, судом, додатковим договором № 0025/06/20-KL-І-17 від 27 травня 2011 року до Договору 1 Банк та Третя особа 2 внесли зміни до пункту 1.1 Договору 1, встановивши максимальний ліміт кредитування у розмірі 1 543 255,56 Євро. Також в даному додатковому договорі Банк та Третя особа 2 підтвердили, що на дату його підписання заборгованість Третьої особи 2 перед Банком становить 1 543255,56 Євро та датою повернення кредитних коштів в межах максимального ліміту кредитування є 29 липня 2011 року.

 

Відповідно до пункту 1.4.1.1 Договору 1: проценти за користування кредитними коштами (траншами), наданими позичальнику в межах максимального ліміту кредитування, розраховується на основі процентної ставки, визначеної у відповідному додатковому договорі. При цьому, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами (траншами), встановленої відповідними додатковими договорами, не може перевищувати розмір максимальної процентної ставки, що вказана у графі 6 розділу 1 Договору 1.

 

Пунктом 1.4.1.3 Договору 1 визначено, що: сплата процентів Третьою особою 2 здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитними коштами (траншами). Проценти за користування кредитними коштами (траншами) сплачується позичальником у валюті кредитування самостійно шляхом перерахування на рахунок для обліку заборгованості по процентах за користування по процентах за користування кредитними коштами (траншами), зазначений в додатковому договорі, щомісячно, не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами (траншами).

 

Згідно з підпунктом 1.8.1 Договору 1 (чинна редакція якого затверджена додатковим договором № №0025/06/20-KL-17 від 27 травня 2011 року) Банк має право вимагати повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

 

Згідно статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

 

Відповідно до статей 526, 599 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

В силу дії пункту 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

 

З матеріалів справи вбачається, що 18 липня 2006 року між Банком та Відповідачем було укладено договір поруки (т. 1, а.с. 57; надалі-Договір 2) та додаткові угоди до Договору 2 (т. 1, а.с. 58-62).

 

Водночас, за змістом, згідно статті 553 Цивільного кодексу України: за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

 

В силу дії пункту 1.1 Договору 2: Відповідач поручився перед Банком за виконання Третьою особою 2 зобов'язань за Договором 1, який було укладено між Банком та Третьою особою 2 у повному обсязі зобов'язань, за умовами якого Третя особа 2 зобов'язалася повернути кредиторові кредитні кошти в розмірі 1 543 255,56 Євро з кінцевим терміном повернення до 29 липня 2011 року, сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами з розрахунку 10 % річних в Євро і можливі неустойки у розмірі та у випадках, передбачених Договором.

 

Пунктом 1.2 Договору 2 визначено, що вказані зобов'язання Відповідача перед Банком є безумовними і ніяких умов, крім передбачених Договором 2 не потребують.

 

Згідно пункту 2.1 Договору 2 встановлено зобов'язання Відповідача в разі невиконання та/або порушення боржником будь-яких своїх зобов'язань за кредитним договором - погасити заборгованість по Договору 1, а саме: суму кредиту, нараховані проценти по кредиту, можливу неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені Договором.

 

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2011 року між Банком та Позивачем було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 (т. 1, а.с. 63-75; надалі-Договір 3), відповідно до пункту 2.1 котрого предметом купівлі-продажу за Договором 3 є права вимоги за кредитами.

 

Водночас, суд зауважує і те, що загальний розмір несплаченого основного зобов'язання та процентів, що були відступлені згідно Договору 3, становить 1 606 700, 52 Євро.

 

В силу дії підпункту 2.2.5 пункту 2.2 Договору 2: Банк має право уступати свої права, що виникли з кредитного договору чи у зв'язку з кредитним договором, іншим особам (особі) та повідомляти таким особам (особі) інформацію про позичальника і його діяльність, та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності.

 

Відповідно до пункту 1 статті 512 Цивільного кодексу України: кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

 

Згідно пункту 1 статті 514 Цивільного кодексу України: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України: заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Колегія суду зауважує, що обґрунтовуючи позовні вимоги умовами вищезазначених договорів та окремими нормами діючого законодавства, у зв'язку з тим, що Третя особа 2 не виконала взятих на себе за Договором зобов'язань, Позивач просив стягнути з Відповідача, як солідарного поручителя, заборгованість, 1 606 700,52 Євро в тому числі: 1 543 255,56 Євро заборгованості по кредиту, та 634 44,96 Євро заборгованості за процентами на користь Позивача.

 

Як зазначено вище, судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги Позивача.

 

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду.

 

Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що зі змісту Договору 3 вбачається, що предметом купівлі-продажу за Договором 3 є «Права вимоги за кредитами».

 

Визначення «Права вимоги за Кредитами» наведено в пункті 1.1 Договору 3 і висвітлено сторонами Договору 3 в наступній редакції: «Права Вимоги за Кредитами» означає права вимоги Банка у якості кредитодавця до Третьої особи 2 за Договором 1 щодо виплати основної суми кредитних коштів (основного зобов'язання) та сплати нарахованих станом на Дату Відступлення процентів за Договором 1, а також будь-які інші права та засоби захисту прав, які доступні Банку у якості кредитодавця стосовно виплати основної суми кредитних коштів та сплати нарахованих процентів. Розміри несплачених сум основного зобов'язання та нарахованих процентів за Договором 1 вказані у частині 1 Додатку 1 до Договору 1. 

 

Дослідивши умови Договору 3, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що даним Договором 3 прямо не передбачено продаж Банком Позивачу разом з сумою зобов'язань Третьої особи 2 за Договором 1 ще й зобов'язань Відповідача за Договором 2 (незважаючи на те, що далі в додатку 1 до Договору 3 Банк і Позивач перераховує договори поруки, проте безпосередньо в Договорі 3 Банк і Позивач не обумовив факт продажу прав вимоги за даними договорами). З огляду на усе вищевказане, колегія суду критично оцінює звернення Позивача до Відповідача з даним позовом з посиланням на Договір 3, котрий не визначає на право Позивача ставити таку вимогу до поручителя (Відповідача), оскільки останній не купив у Банку право такої вимоги за змістом Договору 3, а лише придбав права вимоги за Договором 1.

 

Крім того, колегія суду зауважує, що переглядаючи спірні правовідносини на предмет відповідності вимогам діючого законодавства в частині проведення валютних операцій та, вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні правоположення чинного законодавства, обставини справи та наявні в матеріалах справи докази.

 

Відповідно до Договору 1 та меморіальних ордерів № 15143 від 18 липня 2006 року, на суму 792 600,00 Євро, № 16520 від 27 липня 2006 року, на суму 1 578 700,00 Євро. кредит надавався в іноземній валюті.

 

Згідно із підпункту 1.5.4 пункту 1.5 Договору 1: повернення кредитних коштів має здійснюватись у валюті кредитування (тобто, в іноземній валюті).

 

У відповідності із підпунктом 1.4.1.3 пункту 1.4.1 Договору 1 передбачено, що сплата процентів Позичальником здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитними коштами. Проценти за користування кредитними коштами сплачуються Позичальником у валюті кредитування самостійно шляхом перерахування на Рахунок для обліку заборгованості по процентах за користування кредитними коштами.

 

Водночас, колегія суду зауважує, що в пункті 1.1 Договору 3 в абзаці 20 визначено. що «Ціна Купівлі»означає 16 783 906 грн. 94 коп., що є еквівалентом загальної несплаченої суми заборгованості за основною сумою кредитних коштів та нарахованими процентами за Договором 1 на дату відступлення в розмірі 1 606 700, 52 Євро.

 

Згідно статті 192 Цивільного кодексу України: законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

 

Відповідно до частини 2 статті 198 Господарського кодексу України: виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

 

Частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

 

Відповідно до частини 2 статі 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, зі змінами та доповненнями, валютними операціями є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

 

Пунктом 3 частини 1 статті 1 Декрету визначено, що до валютних цінностей відноситься, зокрема, іноземна валюта (тобто, іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України).

 

Частинами 1, 2, 4 статті 5 Декрету визначено, що здійснювати валютні операції мають право лише ті суб'єкти, які отримали індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій.

 

В силу дії пункту "г" частини 4 статті 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

 

Водночас, як вбачається з матеріалів справи Позивач не має індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій і в свою чергу, не лише придбав борг в іноземній валюті, але й сформував позовну вимогу за котрою вимагає стягнення саме іноземної валюти, а не її еквіваленту.

 

Враховуючи вищенаведені нормативні акти, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що право вимоги Позивача щодо повернення кредитних коштів та процентів за Договором 1 може бути реалізовано лише за умови наявності у Позивача індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій.

 

Колегія суду також зауважує, що у зв'язку з відсутністю такої ліцензії, Позивач не має права на отримання грошових коштів в іноземній валюті.

 

Враховуючи усе вищевказане, суд апеляційної інстанції констатує, що місцевий господарський суд при вирішенні спірних правовідносин по даній справі не дослідив об'єм куплених Позивачем за Договором 3 прав, а також не врахував вказані вище вимоги закону щодо регулювання проведення валютних операцій, у зв'язку з чим дійшов до невірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

 

Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

 

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія суду вважає, що доводи апелянта є обґрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

 

Судові витрати по справі суд покладає на Позивача.

 

Керуючись статями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс"- задоволити.

 

2. Рішення господарського суду Волинської області від 11.06.12 р. у справі № 5004/429/12 - скасувати.

 

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

 

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" (01001, м. Київ, провулок Музейний, 28; код 37700941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 48; код 32269816) судовий збір в розмірі 32 190 грн. 00 коп. за розгляд апеляційної скарги.

 

5. Доручити господарському суду Волинської області видати наказ. 

 

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

 

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

 

8. Справу № 5004/429/12 повернути на адресу господарського суду Волинської області. 

 

Головуючий суддя Василишин А.Р.

 

Суддя Юрчук М.І. 

 

Суддя Філіпова Т.Л. 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/26168569

[у.zaporozhskiy]

Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що зі змісту Договору 3 вбачається, що предметом купівлі-продажу за Договором 3 є «Права вимоги за кредитами».

 

Визначення «Права вимоги за Кредитами» наведено в пункті 1.1 Договору 3 і висвітлено сторонами Договору 3 в наступній редакції: «Права Вимоги за Кредитами» означає права вимоги Банка у якості кредитодавця до Третьої особи 2 за Договором 1 щодо виплати основної суми кредитних коштів (основного зобов'язання) та сплати нарахованих станом на Дату Відступлення процентів за Договором 1, а також будь-які інші права та засоби захисту прав, які доступні Банку у якості кредитодавця стосовно виплати основної суми кредитних коштів та сплати нарахованих процентів. Розміри несплачених сум основного зобов'язання та нарахованих процентів за Договором 1 вказані у частині 1 Додатку 1 до Договору 1. 

Дослідивши умови Договору 3, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що даним Договором 3 прямо не передбачено продаж Банком Позивачу разом з сумою зобов'язань Третьої особи 2 за Договором 1 ще й зобов'язань Відповідача за Договором 2 (незважаючи на те, що далі в додатку 1 до Договору 3 Банк і Позивач перераховує договори поруки, проте безпосередньо в Договорі 3 Банк і Позивач не обумовив факт продажу прав вимоги за даними договорами).

 

Классно отбили поручителя. Логично, что если передавали право требование только по кредитному договору, то не передавали право требование по договору поручительства.

Хорошо написано.

 

Данным решение стало невозможно взыскание задолженности  и с заемщика:

Водночас, як вбачається з матеріалів справи Позивач не має індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій і в свою чергу, не лише придбав борг в іноземній валюті, але й сформував позовну вимогу за котрою вимагає стягнення саме іноземної валюти, а не її еквіваленту.

 

Враховуючи вищенаведені нормативні акти, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що право вимоги Позивача щодо повернення кредитних коштів та процентів за Договором 1 може бути реалізовано лише за умови наявності у Позивача індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій.

 

Колегія суду також зауважує, що у зв'язку з відсутністю такої ліцензії, Позивач не має права на отримання грошових коштів в іноземній валюті.

 

[у.zaporozhskiy]

Коллегия таже, поручитель тот же: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6260 (наверное не просто так).

Но решения мне очень нравится.

Правда решение, размещенное в топике этой темы, мне нравится больше.

[Obelix]

Поручителей отбили, если банки фактор не подпишут доп,по которому передадут право требовать от поручителей...или банк сам не подаст иск.

По валюте...

Ну так никто не мешает фактору подать новый иск в грн.

Так что по сути это полуметра.

Хотя... Иногда даже такое поражение, может отбить охоту у фактора к дальнейшим судебным тяжбам.

[у.zaporozhskiy]

Поручителей отбили, если банки фактор не подпишут доп,по которому передадут право требовать от поручителей...или банк сам не подаст иск.

По валюте...

Ну так никто не мешает фактору подать новый иск в грн.

Так что по сути это полуметра.

Хотя... Иногда даже такое поражение, может отбить охоту у фактора к дальнейшим судебным тяжбам.

Вопрос в том, что станет возможным применение ч. 4 ст. 559 ЦК (если позволяют положения договора поручительства), ведь требование к заемщику, думаю, уже направлено.

[Obelix]

Возможно...

Как вариант сгодится,при наличии условий.

[centurion]

Поручителей отбили, если банки фактор не подпишут доп,по которому передадут право требовать от поручителей...или банк сам не подаст иск.

По валюте...

Ну так никто не мешает фактору подать новый иск в грн.

Так что по сути это полуметра.

Хотя... Иногда даже такое поражение, может отбить охоту у фактора к дальнейшим судебным тяжбам.

А как фактор может сам без доп. соглашения изменить валюту обязательства?