Определение ВССУ об отказе Укргазбанку во взыскании долга
Считаете Вы решение законным и справедливым?
2 members have voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 752/10274/16-ц
провадження № 61-7108св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Карпенко С. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Солоної Альони Андріївни на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Борисвої О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк
«Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк»; банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2008 року між акціонерно-комерційним банком «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 496-001/08P, відповідно до умов якого останньому було надано грошові кошти в сумі 300 000,00 доларів США зі сплатою 13,99 % процентів річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за договором кредиту до 19 серпня 2028 року.
В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту, між банком, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 20 серпня 2008 року укладено договори поруки: № 496-001/08P-1, № 496-001/08P-2, № 496-001/08P-3, № 496-001/08P-4, № 496-001/08P-5, відповідно до яких останні зобов`язалися у повному обсязі солідарно з позичальником відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 10 червня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 447 475,71 доларів США, з яких: заборгованість зa кредитом в розмірі 280 244,00 доларів США; заборгованість за процентами в розмірі 167 231,71 доларів США.
ПАТ КБ «Правекс-Банк» просило стягнути солідарно з боржника й поручителів суму боргу в розмірі 447 475,71 доларів США та вирішити питання судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. При цьому, суд першої інстанції застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 02 листопада 2017 року у справі № 6-1174цс16.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» судові витрати в розмірі 58 736,37 грн з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки у період з жовтня
2012 року по жовтень 2016 року відповідачем було здійснено переказ готівки на виконання умов кредитного договору, що свідчить про переривання строку позовної давності. А оскільки зобов?язання ОСОБА_1 було забезпечено договорами поруки, згідно умов яких поручителі зобов?язались відповідати за належне виконання ОСОБА_1 його зобов?язань за кредитним договором, то така заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку солідарно з кожним поручителем окремо.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
24 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. мотивована тим, що оскільки факт прострочення погашення заборгованості за кредитом та частково за сплатою відсотків мав місце за період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року, то у відповідності до пункту 4.4 кредитного договору, строк користування кредитом припинився 11 квітня 2012 року. Таким чином моментом виникнення у банка права на подачу позову та звернення до суду за захистом порушеного права є 12 квітня 2012 року.
ОСОБА_1 жодних платежів, починаючи з 01 квітня 2012 року, на погашення кредитної заборгованості не вчиняв, вказаних банком в розрахунку платежів в розмірі 10,00 доларів США, 50,00 доларів США та 100,00 доларів США не вносив, внесення вказаних сум були умисними, неправомірними діями банку, для того щоб переривати строки позовної давності до позичальника та поручителів.
Судом апеляційної інстанції не було взято до уваги посилання представника ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, в якій зазначено, що «..якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати».
29 листопада 2017 року представник ОСОБА_2 - адвокат Солона А. А. через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Солоної А. А. мотивована тим, що оскільки факт прострочення погашення заборгованості за кредитом та частково за сплатою відсотків мав місце за період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року, то у відповідності до пункту 4.4 кредитного договору, строк користування кредитом для боржника, а від так і для поручителя, припинився 11 квітня 2012 року. Таким чином моментом виникнення у банка права на подачу позову та звернення до суду за захистом порушеного права як до боржника, так і до поручителя є 12 квітня 2012 року.
ОСОБА_1 жодних платежів, починаючи з 01 квітня 2012 року, на погашення кредитної заборгованості на вчиняв.
Апеляційним судом не було взято до уваги посилання представника ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.
Доводи інших учасників справи
31 липня 2018 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що про припинення строку користування кредитом банк письмово повинен був повідомити про це позичальника (пункт 4.4 кредитного договору). Проте жодних повідомлень щодо припинення кредитного договору банк не направляв боржнику.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У лютому 2018 року касаційні скарги разом з доданими до них матеріалами передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. та представника ОСОБА_2 - адвоката Солоної А. А. на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 рокуу даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Голосіївського районного суду міста Києва.
Зупинено виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.
У серпня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
06 жовтня 2020 року справа надійшла до Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. та представника ОСОБА_2 - адвоката Солоної А. А. на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 серпня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 496-001/08P, відповідно до умов якого останньому було надано грошові кошти в сумі 300 000,00 доларів США зі сплатою 13,99 % процентів річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за договором кредиту до 19 серпня 2028 року.
Відповідно до умов договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 19 серпня № 496-001/08Р були внесені зміни до пункту 4.1. кредитного договору та внесені зміни до пунктів 10.2, 10.13 договору кредиту щодо збереження умов конфіденційності умов договору та засад збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про позичальника.
Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору з врахуванням внесених змін, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом щомісяця, до 10 числа наступного місяця включно, відповідно до графіка погашення кредиту, встановленого в додатку 2 до даного договору.
Пунктом 4.2 кредитного договору визначено, що відсотки за користування кредитом підлягають сплаті позичальником щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також у момент припинення дії кредитного договору, зазначеного в пункті 1.2 кредитного договору.
Сторони домовились, що у випадку виникнення у позичальника прострочення погашення заборгованості за кредитом та/або сплатою відсотків за користування кредитом, строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 даного договору припиняється достроково, на 11 день місяця, наступного за місяцем, у якому виникло прострочення. Про припинення строку прострочення кредиту банк письмово повідомляє позичальника (пункт 4.4 договору).
Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, ОСОБА_1 з квітня 2012 року порушив умови договору щодо погашення кредиту та відсотків, зокрема, сплачував заборгованість у розмірі, який не був передбачений графіком погашення кредиту.
В забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту, між банком, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 20 серпня 2008 року укладено договори поруки: № 496-001/08P-1, № 496-001/08P-2, № 496-001/08P-3, № 496-001/08P-4, № 496-001/08P-5, відповідно до яких останні зобов`язалися у повному обсязі солідарно з позичальником відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
За умовами договорів поруки договори поруки набирають чинності з дати їх підписання сторонами і діють до 19 серпня 2031 року.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов`язань, було укладено договір: іпотеки № 496-001/08р-1 від 20 серпня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_5 , згідно якого ОСОБА_5 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та договір іпотеки № 496-001/08Р-2 від 20 серпня 2008 року між АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 згідно якого останні передали в іпотеку належне їм на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 6.1.11 кредитного договору, позичальник, зобов`язався протягом строку дії договору щомісяця сплачувати комунальні платежі і вартість спожитої електроенергії по об`єкту нерухомого майна, переданому в іпотеку, відповідно до пункту 3.1 даного договору.
Пунктом 9.4 договору кредиту передбачено, що при невиконанні позичальником за договором кредиту пункту 6.1.11 строк користування грошовими коштами припиняється достроково, на 30-й день прострочення по сплаті комунальних платежів та/або електроенергії.
Згідно довідки від 13 лютого 2017 року, виданої головою правління ОСББ «Волинь», ОСОБА_5 , як власник квартири АДРЕСА_1 , має заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг, яка виникла у 2010 році.
За умовами пункту 6.1.14 договору кредиту позичальник зобов`язаний протягом строку дії даного договору забезпечити страхування майна, переданого в іпотеку банку відповідно до пункту 3.1 даного договору, шляхом укладення щорічно до 19 серпня договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком, а також письмово узгоджувати умови договору страхування та не здійснювати дій, направлених на зміну цих умов.
У випадку невиконання позичальником пунктів 3.1, 6.1.4 даного договору строк користування грошовими коштами, зазначений у пункті 1.2 даного договору, припиняється достроково, на 4-й день прострочення виконання, при цьому позичальник сплачує штраф у розмірі 100 % від суми, зазначеної в пункті 1.1 даного договору.
07 жовтня 2009 року між ВАТ УСК «Дженералі Гарант» та ОСОБА_5 укладено договір УБG 0051831 добровільного страхування нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що була передана в іпотеку згідно договору іпотеки від 20 серпня 2008 року № 496-001/08р-1, строк дії якого закінчився 06 жовтня 2010 року.
07 жовтня 2009 року між ВАТ УСК «Дженералі Гарант» та ОСОБА_3 укладено договір УБG 0051829 добровільного страхування нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , що була передана в іпотеку згідно договору іпотеки від 20 серпня 2008 року № 496-001/08р-1, строк дії якого закінчився 06 жовтня 2010 року.
По закінченню строків дії договорів страхування, ОСОБА_1 не здійснив дій пов`язаних з подальшим страхуванням майна, переданого в іпотеку банку.
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у кредитному договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання та визначили умови такого повернення коштів.
Представником позивача ПАТ КБ «Правекс-Банк» до суду апеляційної інстанції було надано належним чином завірені копії заяв про переказ готівки, згідно яких ОСОБА_1 здійснював оплату заборгованості за кредитом, а саме: заяву на переказ готівки № FJB1228201648215 від 08 жовтня 2012 на суму 100,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1300902870074 від 09 січня 2013 року на суму 100,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1306003539254 від 01 березня 2013 року на суму 100,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1315604706245 від 05 червня 2013 року на суму 100,00 доларів США.; заяву на переказ готівки № FJB1324505806962 від 02 вересня 2013 року на суму 100,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1403807757904 від 07 лютого 2014 року на суму 50,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1407008125548 від 11 березня 2014 року на суму 50,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1415509134171 від 04 червня 2014 року на суму 50,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1427610491544 від 03 жовтня 2014 року на суму 50,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1507012063832 від 11 березня 2015 року на суму 10,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1519413090912 від 13 липня 2015 року на суму 10,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1533714134250 від 03 грудня 2015 року на суму 10,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1609714876705 від 06 квітня 2016 року на суму 10,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1618715320864 від 05 липня 2016 року на суму 10,00 доларів США; заяву на переказ готівки № FJB1628015733127 від 06 жовтня 2016 року на суму 10,00 доларів США.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подав до суду заперечення, в якому просив застосувати строки позовної давності.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки у період з жовтня 2012 року по жовтень 2016 року відповідачем було здійснено переказ готівки на виконання умов кредитного договору, що свідчить про переривання строку позовної давності. А оскільки зобов'язання ОСОБА_1 було забезпечено договорами поруки, згідно умов яких поручителі зобов?язались відповідати за належне виконання ОСОБА_1 його зобов?язань за кредитним договором, то така заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку солідарно з кожним поручителем окремо.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу.
З матеріалів справи відомо, що в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту, між банком, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 20 серпня 2008 року укладено договори поруки: № 496-001/08P-1, № 496-001/08P-2, № 496-001/08P-3, № 496-001/08P-4, № 496-001/08P-5, відповідно до яких останні зобов`язалися у повному обсязі солідарно з позичальником відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.
За умовами договорів поруки договори поруки набирають чинності з дати їх підписання сторонами і діють до 19 серпня 2031 року.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору, сторони погодили кінцевий термін погашення кредиту - 19 серпня 2028 року.
Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 4.1 договору, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору).
Таким чином, строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору.
У пункті 4.4 кредитного договору, сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплати відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 даного договору припиняється достроково, на 11-й день місяць, наступного за місяцем, у якому виникло прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
Встановлено, що останній платіж за кредитним договором відповідно до графіка погашення кредиту та умов договору відповідач ОСОБА_1 здійснив
01 березня 2012 року, а тому за умовами пункту 4.4 кредитного договору строком повернення кредиту вважається 11 день місяця, наступного за місяцем, у якому виникло прострочення, тобто 11 квітня 2012 року.
Таким чином, з урахуванням зміни строку виконання кредитного зобов?язання з 19 серпня 2028 року на 11 квітня 2012 року (пункт 4.4 кредитного договору) банк не мав права нараховувати відсотки після зміни строку виконання зобов?язання.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ним розраховано заборгованість станом на 10 червня 2016 року, а строк дії кредитного договору було змінено на 11 квітня 2012 року. Тобто, позивачем розраховано проценти за кредитом поза межами дії кредитного договору.
Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (касаційне провадження № 14-10цс18).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18) та від 21 квітня 2021 року у справі № 211/5281/16-ц (провадження № 61-15522св19).
Апеляційний суд, встановивши, що строк виконання основного зобов?язання було змінено на 11 квітня 2012 року, оскільки неналежний платіж було здійснено 01 березня 2012 року, проте, в подальшому ОСОБА_1 здійснював оплату заборгованості за кредитом, а саме: заява на переказ готівки № FJB1228201648215 від 08 жовтня 2012 на суму 100,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1300902870074 від 09 січня 2013 року на суму 100,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1306003539254 від 01 березня 2013 року на суму 100,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1315604706245 від 05 червня 2013 року на суму 100,00 доларів США.; заява на переказ готівки № FJB1324505806962 від 02 вересня 2013 року на суму 100,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1403807757904 від 07 лютого 2014 року на суму 50,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1407008125548 від 11 березня 2014 року на суму 50,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1415509134171 від 04 червня 2014 року на суму 50,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1427610491544 від 03 жовтня 2014 року на суму 50,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1507012063832 від 11 березня 2015 року на суму 10,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1519413090912 від 13 липня 2015 року на суму 10,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1533714134250 від 03 грудня 2015 року на суму 10,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1609714876705 від 06 квітня 2016 року на суму 10,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1618715320864 від 05 липня 2016 року на суму 10,00 доларів США; заява на переказ готівки № FJB1628015733127 від 06 жовтня 2016 року на суму 10,00 доларів США, апеляційний суд дійшов правильного висновку про переривання строку позовної давності відповідно до частини першої статті 264 ЦК України.
Проте , розглядаючи спір, та стягуючи солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором в розмірі 447 475,71 доларів США, яка розрахована станом на 10 червня 2016 року, апеляційний дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, не перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (касаційне провадження № 14-10цс18).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційні скарги представника ОСОБА_8 - Кравця Р. Ю. та представника ОСОБА_2 - Солоної А. А. задовольнити частково, скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Солоної Альони Андріївнизадовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
М. Є. Червинська
Судді:
А. Ю. Зайцев
С. О. Карпенко
В. М. Коротун
В. І. Крат
Джерело: ЄДРСР 99575184
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
Іменем України
1 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12876/19
Провадження № 12-94гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т.О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П. учасників справи:
Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» - Метенка Т. І.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» - Бабія А. В., Савчука А. В.
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» (далі - ТОВ «Інновер Україна», відповідач, виконавець) на рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/12876/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (далі - ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», позивач, замовник) до ТОВ «Інновер Україна» про стягнення 4 346 226,28 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. 18 вересня 2019 року ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Інновер Україна» про стягнення 4 346 226,28 грн, у тому числі: 2 193 860,43 грн авансового платежу, 548 118,01 грн - пені, 534 749,28 грн - 10% штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 10 днів, 1 069 498,56 грн - 20% штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 30 днів.
1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 9 листопада 2017 року № IWK17028NIT (далі - Договір) в частині своєчасного надання послуг з налаштування та здійснення модифікацій до програмного продукту та відповідно до здійсненої передоплати, внаслідок чого згідно з умовами договору відповідач зобов`язаний сплатити обумовлені договором пеню та штрафи за порушення строку надання послуг за кожним з етапів, а також повернути 2 193 860,43 грн сплачених позивачем авансових платежів за послуги, щодо яких не оформлено акти приймання-передачі етапу наданих послуг.
1.3. Відповідач заперечив проти позову, посилаючись на те, що надав послуги на загальну суму 2 193 860,43 грн, отже, відсутні підстави для повернення авансового платежу. Щодо нарахованих пені та штрафів указав, що нарахування штрафних санкцій повинно проводитись у цілому за прострочення за договором, а не окремо за кожним етапом; нарахування двох штрафів за одне й те саме порушення суперечить положенням статті 61 Конституції України. Також, на думку відповідача, розмір неустойки має бути зменшений судом на 68 %, оскільки відповідач виконав зобов`язання на 68 % від орієнтовної вартості послуг за договором, а прострочення виконання відбулось внаслідок очікування фактичного розгляду позивачем тестових сценаріїв і надання погодження або зауважень щодо них, що позбавило відповідача можливості перейти до подальшого виконання договору.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. 9 листопада 2017 року ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» як замовник та ТОВ «Інновер Україна» як виконавець уклали Договір, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з надання послуг, а замовник зобов`язаний прийняти і оплатити належним чином надані послуги за Договором. Згідно з визначеннями, що містяться в розділі 1 Договору, послуги - надання послуг з налаштування, здійснення модифікацій до програмного продукту відповідно до вимог замовника та впровадження програмного продукту (програмного забезпечення Microsoft Dynamics NAV 2017) з необхідними модифікаціями як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів.
2.2. Розділами 2 - 4, 8, 10 Договору сторони узгодили предмет Договору, вартість послуг та порядок розрахунків, порядок приймання-передачі наданих послуг, строк дії договору та умови його розірвання, відповідальність сторін тощо. Так, умовами пункту 3.1 Договору визначено, що орієнтовна вартість послуг, що повинні бути надані виконавцем за Договором, складає гривневий еквівалент 100 380,00 дол. США (без ПДВ), що на дату підписання Договору складає 2 673 746,38 грн без ПДВ.
2.3. Фактична вартість наданих послуг визначається на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг у порядку, визначеному розділом 4 Договору. При цьому сторони погодили, що зміна вартості послуг загалом не може перевищувати 15 % від орієнтовної вартості послуг, визначеної в пункті 3.1 Договору (пункт 3.2 Договору).
2.4. Пунктом 3.4 Договору сторони узгодили, що оплата послуг здійснюється згідно з виставленими виконавцем рахунками відповідно до плану надання послуг, що наведений у додатку № 1 до Договору, на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг. Виконавець готує рахунки на оплату та акт приймання-передачі етапу наданих послуг за фактом закінчення етапу надання послуг, результатом яких є завершений та готовий для використання один або декілька бізнес-процесів, що наведені в додатку №1.
2.5. Приймання-передача наданих послуг за Договором здійснюється поетапно та оформлюється підписанням сторонами актів приймання-передачі етапів наданих послуг (пункт 4.1. Договору).
2.6. Згідно з пунктом 4.2. Договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати завершення надання послуг за відповідним етапом виконавцем останній складає, підписує та направляє на адресу замовника акт у двох екземплярах. Протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання акта замовник підписує наданий виконавцем акт та направляє підписаний екземпляр виконавцю, або в той же строк надає мотивовану відмову від прийняття послуг із зазначенням недоліків (невідповідність модифікацій та/або налаштувань відповідного бізнес-процесу вимогам замовника (пункт 2.2. Договору)) та узгоджує термін їхнього усунення. При цьому термін усунення недоліків не може перевищувати 10 (десяти) робочих днів (пункт 4.3. Договору). Виконавець зобов`язаний усунути вказані замовником недоліки в узгоджений термін. Після усунення виконавцем недоліків приймання-передача наданих послуг за відповідним етапом здійснюється в порядку, визначеному пунктами 4.2., 4.3. Договору. При цьому час, витрачений виконавцем на усунення недоліків, замовником не оплачується (пункт 4.4. Договору).
2.7. Після надання всіх послуг за Договором виконавець зобов`язаний провести роботи з інтегрального тестування програмного продукту для забезпечення функціонування програмного продукту як цілісного комплексу з метою повноцінного використання замовником в його господарській діяльності. Підтвердженням функціонування програмного продукту як цілісного комплексу вважається підписаний сторонами акт впровадження програмного продукту (пункт 4.5. Договору). Сторони погодили, що виконавець зобов`язаний попередньо (до підписання акта) надавати тестовий сценарій замовнику для виконання тестування ключовим користувачем (відповідальний за конкретний бізнес-процес) відповідного бізнес-процесу з метою підтвердження наявності необхідних модифікацій (пункт 4.6 Договору).
2.8. Згідно з визначеннями термінів, наведеними в розділі 1 Договору, тестовий сценарій - документ, який готується та надається виконавцем після надання послуг по етапу (бізнес-процесу) для кожного із ключових користувачів для тестування модифікацій і налаштувань програмного продукту та їх погодження і приймання. Ключовий користувач - працівник замовника, який є відповідальним за певний бізнес-процес, здійснює тестування в програмному продукті та приймає рішення про відповідність функціонування бізнес-процесу в програмному продукті вимогам замовника, зазначеним у пункті 2.2 Договору.
2.9. Після отримання замовником тестового сценарію ключовий користувач замовника зобов`язаний протягом трьох робочих днів протестувати наданий документ, погодити його або надати зауваження. У випадку, якщо замовник не виконує своїх зобов`язань згідно з цим пунктом протягом 10 (десяти) календарних днів, такий тестовий сценарій вважається погодженим замовником без зауважень (пункт 4.7. Договору).
2.10. Приймання замовником виконаних робіт (наданих послуг) за етапами за Договором здійснюється шляхом оформлення тестових сценаріїв з бізнес-процесів, передбачених етапами 1, 2 надання послуг та визначених у додатку № 1 «План надання послуг» до Договору, з метою тестування ключовим користувачем замовника та підтвердження наявності необхідних модифікацій, та в разі відсутності зауважень до тестового сценарію з відповідного бізнес-процесу, такий тестовий сценарій вважається погодженим. За результатами погодження та прийняття послуг по модифікації та налаштуванню програмного продукту в частині окремих бізнес-процесів, передбачених етапами надання послуг відповідно до додатку № 1 до Договору, складаються відповідні акти надання послуг, що передують прийманню-передачі певного етапу надання послуг в цілому з оформленням відповідного акта.
2.11. Пунктом 10.5. Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного в Плані надання послуг, що сталися з вини виконавця, зокрема, останні зобов`язаний сплатити на користь замовника:
- пеню в розмірі 0,1 % від орієнтованої вартості послуг за Договором (пункт 3.1) за кожен день такого прострочення (підпункт 10.5.1. пункту 10.5. Договору);
- штраф у розмірі 10 % від орієнтованої вартості послуг за Договором (пункт 3.1) за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів (підпункт 10.5.2. пункту 10.5. Договору).
2.12. Відповідно до пункту 10.6. Договору у випадку відмови від надання послуг за Договором (порушення строку надання послуг, передбаченого планом надання послуг, на строк понад 30 календарних днів) виконавець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання відповідної письмової вимоги від замовника повернути останньому суму, що дорівнює різниці між сумою авансового платежу та сумою підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг, та додатково сплатити штраф у розмірі 20 % від орієнтованої вартості робіт за Договором (пункт 3.1.).
2.13. Додатком № 1 до Договору є План надання послуг з очікуваною тривалістю і вартістю, відповідно до якого: дата початку - 11 грудня 2017 року, дата закінчення - 5 вересня 2018 року, вартість робіт - 100 380,00 дол. США.
2.14. Дослідивши зміст прав та обов`язків сторін у цій справі, суди визначили, що Договір за правовою природою є господарським договором підряду, оскільки він містить зобов`язання як з виконання роботи, так і з передачі її майнового результату, визначеного та віддільного від дій, а саме програмного продукту, у власність іншій особі (замовникові).
2.15. Суди з`ясували, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв пакет документів, у яких зазначається перелік модифікацій та вимог замовника до програмного продукту, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 14 листопада 2017 року.
2.16. За змістом рахунку від 4 грудня 2017 року позивач платіжним дорученням від 6 грудня 2017 року № 7068 перерахував відповідачу 977 656,55 грн авансового платежу.
2.17. 20 серпня 2018 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору, у якій виклали в новій редакції пункт 2.3 Договору, визначивши строк надання послуг, зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг» (етап № 1 - до 30 листопада 2018 року, етап № 2 - до 25 березня 2019 року). Також сторони виклали у новій редакції додаток №1 до Договору «План надання послуг» , згідно з якою 1-й етап: дата початку - 13 грудня 2017 року, дата закінчення - 30 листопада 2018 року, вартість - 93 315,00 дол. США; 2-й етап: дата початку - 6 червня 2018 року, дата закінчення - 25 березня 2019 року, вартість - 7 065,00 дол. США.
2.18. 10 вересня 2018 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до Договору, у якій дійшли згоди щодо збільшення обсягу надання послуг за Договором та визначили, що строк надання послуг зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг» (етап № 1 - до 30 листопада 2018 року, етап № 2 - до 25 березня 2019 року, етап № 3 - до 28 листопада 2018 року). Також сторони виклали в новій редакції додаток № 1 до Договору «План надання послуг», згідно з якою 1-й етап: дата початку - 13 грудня 2017 року, дата закінчення - 30 листопада 2018 року, вартість - 93 315,00 дол. США; 2-й етап: дата початку - 6 червня 2018 року, дата закінчення - 25 березня 2019 року, вартість - 7 065,00 доларів США; 3-й етап: дата початку - 24 вересня 2017 року, дата закінчення - 28 листопада 2017 року, вартість - 18 2016,95 дол. США.
2.19. Окрім цього, сторони доповнили Договір пунктом 10.8 у такій редакції: «пункт 10.8. Положення пунктів 10.5, 10.5.1, 10.5.2, 10.6 Договору не застосовуються до надання послуг згідно етапу 3 додатку № 1 до Договору».
2.20. Суди встановили, що на виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу грошові кошти в загальній сумі 2 193 860,43 грн.
2.21. Також суди встановили, що виконавець виконав та відповідно прийняв і сплатив замовнику без претензій та зауважень частину робіт (програмного продукту), передбачених договором, за актами наданих послуг, у яких зазначався перелік модифікацій та вимог замовника до програмного продукту. Тобто на виконання умов спірного Договору, з урахуванням прийнятих та погоджених позивачем тестових сценаріїв, відповідачем виконані, а позивачем прийняті за обсягом та якістю послуги на загальну суму 2 193 860,43 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних актів надання послуг та звітів про виконані роботи з модифікації та налаштування програмного продукту щодо бізнес-процесів, передбачених пунктами 1.1.1, 1.1.2, 1.1.4, 1.2.1.- 1.2.4, 1.2.6.-1.2.10. етапу № 1 згідно з додатком № 1 «План надання послуг» до Договору (із змінами та доповненнями).
2.22. 20 березня 2019 року позивач направив відповідачу лист за вих. № 52/13-03/19, у якому вказав про прострочення надання послуг за етапом № 1 на 110 днів та за етапом № 3 на 112 днів, тому вимагає надати послуги за етапом № 1, етапом № 2 та етапом № 3 в строк не пізніше 25 березня 2019 року та оформити надання послуг актами приймання-передачі послуг відповідно до пункту 4 Договору.
2.23. Виконавець у відповіді від 11 квітня 2019 року на вказаний лист зазначив, що роботи за етапом № 1 та № 3 не виконані, оскільки замовник не виконав тестування окремих тестових сценаріїв та не надав погодження або зауважень. Щодо робіт за етапом № 2, то ним була підготовлена нова версія Плану надання послуг.
2.24. 10 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням-вимогою, у якій вказав, що станом на 10 травня 2019 року порушення строків надання послуг складає: за етапом № 1 - 160 календарних днів, за етапом № 2 - 46 календарних днів та по етапу № 3 - 158 календарних днів, тому повідомив з посиланням на статтю 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)про відмову від прийняття послуг у зв`язку з простроченням виконавцем виконання зобов`язань за Договором, а також про відсутність власних зобов`язань з оплати неприйнятих результатів послуг та вимагав від відповідача сплатити на його користь згідно з підпунктами 10.5.1-10.5.3 пункту 10.5. договору пеню та штрафи від вартості послуг.
2.25. Виконавець у відповіді від 24 травня 2019 року на повідомлення-вимогу зазначив, що ним було направлено ряд тестових сценаріїв, проте замовник не вчинив дії, визначені пунктом 4.7 Договору, щодо зобов`язання ключових користувачів замовника протягом 3-х робочих днів протестувати надані документи, погодити їх або надати зауваження. Зазначене, за твердженням виконавця, унеможливило продовження ним виконання зобов`язання щодо надання послуг, оскільки відсутнє будь-яке підтвердження наявності необхідних модифікацій за налаштованими бізнес-процесами у замовника, відповідно неможливо встановити подальші налаштування, модифікації та впровадити елементи програмного продукту, що у свою чергу залежать від налагодженого функціонування попередніх бізнес-процесів.
2.26. Посилаючись на положення пункту 2.3.1 Договору, відповідно до якого строк надання послуг пропорційно збільшується на строк порушення замовником вимог пункту 4.7 Договору, виконавець зазначав про відсутність факту порушення строку надання послуг та підстав у замовника для відмови від прийняття послуг, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні вимог замовника щодо сплати виконавцем штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.
2.27. 6 серпня 2019 року позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу, у якій повторно повідомив відповідача про порушення строків надання послуг (за етапом № 1 - 160 календарних днів, за етапом № 2 - 45 календарних днів) та з урахуванням зазначеного, посилаючись на пункти 10.5.1, 10.5.2, 10.5.3 Договору, вимагав сплатити на користь замовника пеню та штрафи відповідно до наведеного у вимозі розрахунку.
2.28. У подальшому позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути 2 193 860,43 грн авансового платежу (пункт 10.6 Договору), 548 118,01 грн пені (пункт 10.5.1 Договору), 534 749,28 грн - 10 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 10 днів (пункт 10.5.2 Договору), 1 069 498,56 грн - 20 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 30 днів.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 29 січня 2020 року позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн 10 % штрафу, 1 069 498,56 грн 20 % штрафу та 32 385,49 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
3.2. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що матеріали справи доводять факт порушення відповідачем строків надання послуг за Договором, апунктами 10.5. та 10.6 Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного у Плані надання послуг, що сталося з вини виконавця; розмір пені та штрафу, перерахований судом відповідно до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням встановленого судом періоду нарахування, становить 548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн штрафу в розмірі 10 % та 1 069 498,56 грн штрафу в розмірі 20 % за прострочення надання послуг за Договором за кожним окремим етапом надання послуг, що відповідає вимогам норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним.
3.3. Зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18).
3.4. Суд указав, що норми чинного законодавства України не містять прямої заборони щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбачених умовами договору.
3.5. Щодо відмови в задоволенні вимог у частині стягнення авансового платежу суд указав, що за умовами договору поверненню підлягає сума авансу, яка дорівнює різниці між сумою авансового платежу та сумою підписаних сторонами актів приймання-передачі етапу наданих послуг, а згідно з наявними у справі доказами відповідач фактично надав послуги загальною вартістю 2 193 860,43 грн, що перевищує суму сплаченого авансу, крім того, вказані послуги прийняті позивачем без зауважень.
3.6. Також суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій за клопотанням відповідача.
3.7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року рішення Господарського суду міста Києва від 21 січня 2020 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), погодився з висновками місцевого господарського суду, вказавши також, що неустойки, передбачені пунктами 10.5 та 10.6 договору, застосовано за різні порушення договору.
4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
4.1. У жовтні 2020 року ТОВ «Інновер Україна» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року в частині задоволення позову й ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ТОВ «Інновер Україна» на користь ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» 171 119, 77 грн, а також стягнути на його користь судові витрати.
4.2. Відповідач зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 61 Конституції України, пункту 6 частини першої статті 3, частини другої статті 6, частини третьої статті 509, частини третьої статті 551, частини першої статті 627 ЦК України та частини першої статті 216, статті 233 ГК України.
4.3. Так, рішенням господарських судів попередніх інстанцій за одне й те саме цивільне правопорушення з нього було стягнуто за прострочення в один і той самий період дві неустойки: 1) неустойку у формі пені та штрафу за пунктом 10.5. Договору в розмірі 10 %; 2) неустойку у формі штрафу за пунктом 10. 6. Договору в розмірі 20 % у першому випадку за прострочення понад 10 днів, а у другому випадку - понад 30 днів. Суди не врахували, що заперечення відповідача на позов стосувалися не відсутності можливості одночасного застосування штрафу і пені за одне порушення, а неможливості одночасного стягнення двох неустойок за пунктами 10.5 та 10.6 Договору за одне й те ж прострочення, що суперечить статті 61 Конституції України.
4.4. Спірні неустойки нараховані позивачем за порушення строків кожного окремого етапу надання послуг, у той час коли базою для нарахування неустойки встановлено вартість всіх робіт, а не вартість кожного етапу, що вказує на неправильне застосування судами частини другої статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України і частини першої статті 216 ГК України.
4.5. Відтак відповідач у касаційній скарзі зазначає, що позовні вимоги є законними і такими, що підлягають задоволенню, лише в частині стягнення неустойки, передбаченої умовами пункту 10.6 Договору, за порушення строків надання послуги за Договором загалом, а не за порушення строків кожного з етапів надання послуг,
4.6. Нарахована неустойка має бути зменшена судом на 68 %, тобто на розмір виконаного відповідачем зобов`язання за Договором відповідно до вартості послуг, та має становити 171 119,77 грн. Відхиляючи заяву відповідача про зменшення розміру неустойки, суди не дотрималися принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності.
4.7. За доводами касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій винесено без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 912/1153/19, від 10 липня 2018 року у справі № 927/1091/17, від 16 квітня 2018 року у справі № 904/149/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 902/1054/17, від 6 березня 2018 року у справі № 910/9040/17, від 27 січня 2020 року у справі № 910/5051/19, від 6 листопада 2018 року у справі № 913/89/18, від 4 грудня 2018 року у справі № 916/65/18, від 3 липня 2019 року у справі № 917/791/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» заперечло проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Позивач вказав, що позиція судів відповідає вимогам чинного законодавства, суди надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та обґрунтуванням щодо наявності підстав для нарахування санкцій за порушення умов Договору, та стягнення визначеної позивачем за умовами Договору неустойки.
6. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 3 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2020 року справу разом зі скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 ГПК України.
6.2. Мотивуючи передачу справи, суд касаційної інстанції навів перелік правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, у яких суд дійшов висновку, що зменшення розміру неустойки є правом суду, тож суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність/відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
6.3. Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка, тощо.
6.4. Водночас притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення, обраховане за один і той самий період, у вигляді стягнення двох штрафів у різному розмірі суперечить положенням статті 61 Конституції України як нормам прямої дії.
6.5. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наявність у договорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, двох видів штрафу (двох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки з огляду на правову природу негрошового зобов`язання не відповідає статті 61 Конституції України. Вказаний критерій з огляду на застосовану конструкцію формулювання та його правовий характер є абсолютним та має застосуватися у всіх випадках, не враховуючи наявності чи відсутності іншого.
6.6. Виключна правова проблема, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, полягає у відсутності одного варіанту реалізації розсуду суду, який можна було вважати правильним у контексті щодо застосування в системному зв`язку з нормами інших законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України, при цьому її вирішення має міжюрисдикційний характер, є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на сьогодні існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо порядку прийняття рішення у такій категорії справи. Тож наведене не може бути вирішено відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження. Вирішення правової проблеми необхідне також для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між свободою договору та засадами цивільного законодавства, передбаченими статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність). Крім того, існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому.
6.7. Ухвалою від 12 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
7.2. Відповідно до приписів частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо співвідношення свободи договору і таких засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, як справедливість, добросовісність, розумність
7.3. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
7.4. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.
7.5. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
7.6. Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
7.7. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
7.9. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
7.10. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.
7.11. Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 ЦК України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
Щодо вимог про застосування пені
7.12. Стаття 61 Конституції України передбачає, щоніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії.
7.13. У свою чергу відповідач стверджує, щосуди помилково визначили, що в його діях мало місце порушення декількох різних зобов`язань перед позивачем, а також двічі застосовували відповідальність одного й того ж самого виду (штраф), тому в результаті задоволення позовних вимог він був притягнений неодноразово до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.
7.14. За змістом частини першої та другої статті 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
7.15. Положеннями статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.
7.16. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
7.17. Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
7.18. Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
7.19.Відповідно неналежне виконання господарського зобов`язання полягає у простроченні підрядника у строк виконати роботи за договором підряду.
7.20. Таке ж розуміння прострочення боржника в зобов`язанні вбачається і з приписів частини першої статті 612 ЦК України, за якою боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
7.21. Наслідком прострочення виконання зобов`язання є відповідальність боржника перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
7.22. Зміст прав та обов`язків учасників господарських відносин за договором підряду полягає в тому, що одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 837 ЦК України).
7.23. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
7.24. Як уже зазначалося, дослідивши зміст прав та обов`язки сторін у цій справі, суди визначили, що Договір за правовою природою є господарським договором підряду, оскільки він містить зобов`язання як з виконання роботи, так і з передачі у власність іншій особі (замовникові) її майнового результату, певно визначеного та віддільного від дій, а саме впровадження програмного продукту (програмного забезпечення Microsoft Dynamics NAV 2017) з необхідними модифікаціями як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів.
7.25. Стаття 846 ЦК України надає сторонам договору підряду можливість встановити у договорі строки виконання роботи або її окремих етапів. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання в розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
7.26. Частина друга статті 849 ЦК України надає замовнику право під час виконання роботи відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.
7.27. Суди встановили, що відповідно до змісту визначених у Договорі термінів та за умовами Договору в первісній редакції зобов`язання виконавця полягає в налаштуванні, здійсненні та модифікації програмного продукту як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг у розумінні укладеного договору, а за Планом надання послуг з очікуваною тривалістю і вартістю дата їх початку - 11 грудня 2017 року, дата закінчення - 5 вересня 2018 року, вартість робіт - 100 380,00 дол. США.
7.28. При цьому Договором визначено, зокрема, санкції, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного у Плані надання послуг, що сталися з вини виконавця.
7.29. Щодо нарахування загальної суми пені, визначеної за умовами підпункту 10.5.1 Договору, сторони погодили її розмір - 0,1 % від орієнтовної вартості послуг (пункт 3.1 Договору) за кожен день такого прострочення, що нараховується за весь період прострочення виконання робіт за Договором.
7.30. Крім нарахування пені, сторони погодили штраф у розмірі 10 % від орієнтованої вартості послуг за Договором за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів та додатково штраф у розмірі 20 % від орієнтованої вартості робіт за Договором у випадку відмови від надання послуг за порушення строку надання послуг на строк понад 30 календарних днів.
7.31. Тобто у всіх випадках за наявності прострочення підрядника за Планом надання послуг нарахування пені та штрафу було передбачено від орієнтованої вартості робіт за Договором.
7.32. У подальшому, уклавши додаткові угоди до Договору, сторони змінили строк надання послуг, зазначений у додатку № 1 до Договору «План надання послуг», та виклали цей додаток в новій редакції, розмежувавши строки впровадження окремих бізнес-процесів у складі програмного продукту як цілісного комплексу.
7.33. Водночас суди попередніх інстанцій не навели обставин справи щодо внесення сторонами змін до умов Договору в частині застосування відповідальності за прострочення виконання зобов`язання виконавцем.
7.34. Визначаючи пеню, передбачену за прострочення строку надання послуг, позивач, ураховуючи погоджені додатковою угодою строки, вказав про порушення строків надання послуг окремо за першим етапом - 160 днів (з 1 грудня 2018 року до 10 травня 2019 року) та окремо за другим етапом - 45 днів (з 26 березня 2019 року до 10 травня 2019 року).
7.35. Разом з тим нарахування пені окремо за етапами запланованих послуг, визначених у додатку № 1 «План надання послуг» до Договору, є помилковим, оскільки відповідно до змісту визначених у Договорі термінів зобов`язання виконавця полягає в налаштуванні, здійсненні та модифікації програмного продукту як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг у розумінні укладеного Договору з оформленням відповідного акта, що відповідає передбаченому умовами Договору порядку нарахування пені з орієнтовної вартості всього зобов`язання в цілому.
7.36. Датою закінчення робіт за договором є 25 березня 2019 року, тому строк прострочення складає 45 днів (з 26 березня 2019 року до 10 травня 2019 року), за який підлягає стягненню пеня в розмірі 120 318,59 грн
7.37. Нарахування ж санкцій за прострочення виконання відповідачем тих бізнес-процесів, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг виконання робіт з впровадження цілісного програмного продукту, чи прострочення послідовності впровадження бізнес-процесів програмного продукту, об`єднаного в етапи, за кожним із цих етапів на суму орієнтовної вартості робіт за договором в цілому не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Щодо вимог про застосування штрафу
7.38. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
7.39. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
7.40. Задовольняючи позовні вимоги в частині нарахування пені та штрафу, суди встановили, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо надання послуг, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови Договору, підписавши його; доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов`язань надано не було, протоколу розбіжностей стосовно застосування до виконавця відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов`язань, передбачених розділом 10 Договору, сторони не склали, тож дійшли висновку про можливість стягнення і пені, і штрафу, вказавши про різні види відповідальності, передбачені умовами Договору.
7.41. Відповідна правова позиція не суперечить позиції, що викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17 та від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17.
7.42. Разом з тим умовами договору сторони, крім нарахування пені, погодили штраф у розмірі 10 % від орієнтованої вартості послуг за Договором за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів, та додатково штраф у розмірі 20 % від орієнтованої вартості робіт по Договору у випадку відмови від надання послуг за порушення строку надання послуг на строк понад 30 календарних днів.
7.43. Задовольняючи позов у цій частині позовних вимог, суди дійшли висновку про можливість стягнення двох видів штрафу, передбачених Договором, оскільки норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбаченого пунктом 10.5. Договору додаткового штрафу в розмірі 10 % від орієнтованої вартості робіт за Договором (пункт 3.1) та визначеного пунктом 10.6 Договору додаткового штрафу в розмірі 20 % від орієнтовної вартості робіт за Договором (пункт 3.1) в разі відмови від надання послуг (порушення строків надання послуг, передбачених Планом надання послуг, на строк понад 30 календарних днів).
7.44. За висновками судів, цими умовами передбачена різна відповідальність за порушення зобов`язання.
7.45. Однак стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки, як уже зазначалося вище, з установлених судами обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів.
7.46. Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.
7.47. Тому є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу за прострочення виконання робіт з впровадження цілісного програмного продукту, затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів; у решті штрафу слід відмовити.
8. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду
8.1. Як зазначено вище, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
8.2. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
8.3. Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
8.4. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
8.5. Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1 Відповідно до приписів статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
9.2. З огляду на наведені вище приписи, здійснюючи перегляд судових рішень у межах доводів касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 300 ГПК України, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року у справі № 910/12876/19 - скасувати в частині задоволених позовних вимог, у цій частині прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 120 318,59 грн пені, та 534 749, 28 грн - 20 % штрафу, у решті рішення та постанову залишити без змін.
10. Щодо повернення судового збору
10.1. 27 травня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Інновер Україна» про повернення йому 65 815, 80 грн судового збору, сплаченого в розмірі більшому, ніж встановлено законом.
10.2. Розмір судового збору, порядок його виплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 123 ГПК України).
10.3. За змістом підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
10.4. Відповідно до положень частини четвертої статті 6 вказаного Закону якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
10.5. Відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 836 від 5 жовтня 2020 року відповідач сплатив суму судового збору в розмірі 130 386,78 грн, разом з тим оскаржував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення 2 152 365, 85 грн (548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн - 10 % штрафу, 1 069 498,56 грн -20 % штрафу). Відповідно сума, яка мала бути сплачена до суду касаційної інстанції, становить 64 570,98 (200 % від суми, що підлягала сплаті в частині оскаржуваних вимог 32 285,49 грн).
10.6. Отже, відповідач надмірно сплатив судовий збір в частині 65 815, 80 грн (130 386, 78 грн - 64 570, 98 грн), тому клопотання відповідача підлягає задоволенню, а вказану суму йому слід повернути з Державного бюджету України.
11. Щодо розподілу судових витрат
11.1. За частиною першою статті 315 ГПК України у резолютивній частині постанови касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
11.2. Також відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
11.3. За змістом резолютивних частин оскаржених судових рішень суди попередніх інстанцій вирішували питання розподілу судових витрат між сторонами справи в частині судового збору. Таким чином, новому розподілу підлягають суми судового збору, сплачені сторонами у зв`язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної інстанцій, а також розподілу підлягає сума судового збору, сплачена за подання касаційної скарги.
11.4. За частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
11.5.За висновками суду касаційної інстанції, обґрунтованими та належними до задоволення визнані позовні вимоги в частині 655 067,87 грн. Тому на відповідача покладаються судові витрати у вигляді частини сплаченого позивачем судового збору за розгляд позовної заяви судом першої інстанції (платіжне доручення від 4 вересня 2019 року № 5058) пропорційно частині задоволених позовних вимог (15,07 %) у розмірі 9 826,02 грн (655 067,87 грн х 1,5 %). Решта сплаченого позивачем судового збору в суді першої інстанції в розмірі 55 367,37 грн (65 193,39 грн - 9 826,02 грн) покладається на позивача.
11.6. За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 97 790,09 грн (платіжне доручення № 223 від 4 березня 2020 року), однак з урахуванням частини оскарження відповідачу належало сплатити 48 428,24 грн (2 152 365, 85 грн х 1,5 % х 150 %) і саме в цій частині сплачений судовий збір підлягає розподілу між сторонами. Пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (15,07 % від заявлених позовних вимог, 30,43 % від оскаржених вимог) суму 14 739 ,03 грн (655 067,87 х 1,5 % х 150 %) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, слід покласти на відповідача, а 33 689,21 грн - на позивача.
11.7. За подання касаційної скарги відповідач сплатив 130 386,78 грн (платіжне доручення № 836 від 5 жовтня 2020 року), однак з урахуванням частини оскарження відповідачу належало сплатити 64 570,98 грн (2 152 365, 85 грн х 1,5 % х 200 %) і саме в цій частині сплачений судовий збір підлягає розподілу між сторонами. Ураховуючи результат касаційного розгляду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (15,07 % від заявлених позовних вимог, 30,43 % від оскаржених вимог), суму 19 652,04 грн (655 067,87 х 1,5 % х 200 %) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, слід покласти на відповідача, а 44 918,94 грн - на позивача.
11.8. Тож загальна сума судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарги, яка підлягає розподілу між сторонами, становить 112 999,22 грн, з яких на відповідача покладається 34 391,07 грн (14 739,03 грн + 19 652,04 грн), а на позивача - 78 608,15 грн, які позивач має відшкодувати відповідачу за наслідками касаційного провадження.
11.9. Водночас відповідач має відшкодувати позивачу 9 826,02 грн судового збору, сплаченого останнім за подання позовної заяви, при цьому доказів виконання рішення суду першої інстанції в частині відшкодування судового збору матеріали справи не містять.
11.10. Відповідно до частини одинадцятої статті 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
11.11. Отже, сума судового збору, який за наслідками розгляду справи слід стягнути з позивача на користь відповідача, становить 68 782,13 грн (112 999, 22 грн - 34 391, 07 грн - 9 826,02 грн).
Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року у справі № 910/12876/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 2/37, к.4, код ЄДРПОУ 37401803) на користь Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 33152471) 120 318 (сто двадцять тисяч триста вісімнадцять) гривень 59 коп. пені та 534 749 (п`ятсот тридцять чотири тисячі сімсот сорок дев`ять) гривень 28 коп. - 20 % штрафу. У решті позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу відмовити.
В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 33152471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 2/37, к.4, код ЄДРПОУ 37401803) 24 561 (двадцять чотири тисячі п`ятсот шістдесят одну) гривню 02 копійки судового збору.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 2/37, к.4, код ЄДРПОУ 37401803) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 65 815 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять) гривень 80 копійок, що сплачений за платіжним дорученням від 5 жовтня 2020 року № 836, отримувач платежу - ГУК у місті Києві/ Печерський р-н/22030102, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007, код отримувача (код за ЄДРПОУ)- 38004897, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку - Судовий збір (Верховний Суд, 055).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв
Суддя-доповідач Л. І. Рогач
Судді:
Т. О. Анцупова
О. С. Золотніков
В. В. Британчук
Л. Й. Катеринчук
Ю. Л. Власов
Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва
К. М. Пільков
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима
О. М. Ситнік
В. І. Данішевська
В. М.Сімоненко
Ж. М. Єленіна
І. В. Ткач
С. П. Штелик
Джерело: ЄДРСР 98524309
-
By ANTIRAID
СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua
03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08
________________________________________________________________________________
Справа № 760/12553/16-ц
Провадження №2/760/357/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
І . Вступна частина
03 березня 2021 року в місті Києві
Солом`янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Семененко А.Д.
представника Позивача - Вижги В.В.
представників Відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
ІІ. Описова частина
У липні 2016 року Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором №KIG0GA0000808M від 12.07.2016.
Зокрема, Позивач просив стягнути з Відповідача заборгованість в розмірі 53655,25 доларів США, яка складалася з:
-17111,10 доларів США - заборгованості за кредитом;
-65262,09 доларів США - заборгованості за процентами;
-686,28 доларів США - заборгованості за комісією за користування кредитом;
-121849,09 доларів США - заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань з повернення кредиту.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 25.07.2016 відкрито провадження у справі.
06 вересня 2017 року до суду надійшла уточнена позовна заява про стягнення заборгованості, в якій Позивач посилаючись на диспозитивність щодо права заявляти вимоги, зменшив позовні вимоги до суми в розмірі 49141,40 доларів США, яка складається з:
-31409,75 доларів США - заборгованості за процентами;
-343,14 доларів США - заборгованості за комісією;
-17388,51 доларів США - заборгованості за пенею.
Позивач посилається на те, що 12 липня 2006 року між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту у вигляді поновлювальної кредитної лінії на суму в розмірі 26300,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості.
Позивач зазначає, що в порушення умов кредитного Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував та станом 29 березня 2017 року мав заборгованість по договору на загальну суму в розмірі 123746,90 доларів США, яка включала в себе:
- 31409,75 доларів США - заборгованість за тілом кредиту;
- 343,14 доларів США - заборгованість за процентами;
- 91994,01 доларів США - заборгованість за пенею.
З огляду на таке Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Представник Позивача у судовому засіданні підтримав позов.
Відповідач та його представники у судовому засіданні проти позову заперечували з підстав, викладених у письмовому відзиві. Зокрема, зазначили, що Позивач 09.12.2016 в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки, якою було забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитними договором №KIG0GA0000808M від 12.07.2016, шляхом визнання права власності на неї. Відтак, на думку сторони Відповідача, Банк у повному обсязі задовольнив своїй вимоги за кредитним договором, у зв`язку з чим усі подальші його вимоги згідно зі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» є недійсними.
Крім того, сторона Відповідача заявила про застосування наслідків пропуску Позивачем строків позовної давності за заявленими вимогами, оскільки строк надання кредиту в договорі був погоджений до 12.07.2010. А крім того, як стверджував Відповідач, раніше Позивач звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, і рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07.02.2013 у задоволенні зазначеного позову було відмовлено у зв`язку з необгрунтованістю розрахунку заборгованості (безпідставністю підвищення процентної ставки, відсутністю первинних доказів отримання коштів та їх погашення тощо).
ІІІ . Мотивувальна частина
Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановив наступне.
12 липня 2006 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №KIG0GA0000808M від 12.07.2016, згідно з яким Відповідач отримав в кредит суму в розмірі 26300 доларів США строком до 12.07.2010.
З наявної у справі постанови Верховного Суду в справі №760/16905/17 вбачається наступне.
В порядку забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором між сторонами 12 липня 2006 року був укладений Договір іпотеки, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належала Відповідачу на праві власності.
Відповідно до частин першої, другої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції на час укладення договору іпотеки сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частинами першою, другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Так, в іпотечному договорі від 12 липня 2006 року № КІGOG0000808М наявне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у якому передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
Вважаючи, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання з погашення кредиту, 18 серпня 2016 року банк надіслав іпотекодавцю письмове повідомлення про те, що у нього наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 210925,52 доларів США, тому запропонував іпотекодавцю погасити кредитний борг в указаному розмірі протягом 30 днів, а в разі невиконання цієї вимоги залишає за собою право розпочати процедуру звернення стягнення в позасудовому порядку на заставлену квартиру.
Встановлено, що в подальшому за заявою ПАТ КБ «Приватбанк» 09 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О., як державний реєстратор, вніс запис № 17975552 про державну реєстрацію прав та обтяжень, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_1 , зареєстрував за ПАТ КБ «ПриватБанк».
Встановлено, що зазначене рішення приватного нотаріуса було оскаржене ОСОБА_1 до суду. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12.07.2018 в справі №760/16905/17, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19.12.2018, позов було задоволено, рішення приватного виконавця визнане незаконним та скасоване.
Разом з тим, постановою Верховного суду від 05.08.2020 рішення першої та апеляційної інстанцій в справі №760/16905/17 були скасовані, і у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
Таким чином, станом на день розгляду даної справи рішення приватного виконавця 09.12.2016 про визнання за АТ КБ «Приватбанк» в позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 - є чинним.
При цьому, частина 6 статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
За таких обставин, враховуючи, що вимоги АТ КБ «Приватбанк» були задоволені саме за процедурою позасудового врегулювання - шляхом визнання права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки, до наступних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», які заявлені в даному провадженні, слід застосовувати положення ст. 36 Закону і вважати їх недійсними з огляду на фактичне повне виконання боржником своїх зобов`язань.
Посилання представника Відповідача на те, що вартості предмета іпотеки, яка набута Позивачем у власність в рахунок погашення позичальником заборгованості, недостатньо для її повного покриття, а вимоги у даному позові заявлені саме на непокриту вартістю предмета іпотеки заборгованість ОСОБА_1 , суд не сприймає, оскільки така позиція прямо суперечить положенням ч. 6 ст. 36 Закону України «Про іпотеку».
Норми ж статті 47 Закону України «Про іпотеку», на які посилається у відповіді на відзив Позивач, стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з прилюдних торгів, і на відносини з позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки не поширюються.
Відтак, позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» слід вважати безпідставними, і у задоволенні позову необхідно відмовити.
IV. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст. 599 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
1.У задоволенні позову відмовити.
2.Судові витрати покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк».
3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4.Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ: 14360570;
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя :
Джерело: ЄДРСР 95282789
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 288/1595/13
провадження № 61-13486 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року в складі судді Рудник М. І. та на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2016 року в складі колегії суддів Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Я. В.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просило стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 662 983,44 грн, з яких:
- 1 533 385,11 грн заборгованості за тілом кредиту;
- 842 076,38 грн заборгованості за відсотками;
- 1 287 521,95 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 19 листопада 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2622/1107/71-082, за умовами якого банк надав позичальникові кредит у сумі 197 000 доларів США.
На забезпечення виконання основного зобов`язання 19 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
У результаті укладених договорів факторингу ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року та відповідним договором поруки.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником обов`язків з погашення кредиту станом на 16 липня 2013 року виникла заборгованість у загальному розмірі 3 662 983,44 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року врозмірі 3 662 983,44 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що позичальник неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилися заборгованість. ТОВ «Кредитні ініціативи», отримавши право вимоги за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року, в передбачений договором спосіб направило відповідачам вимогу про досудове врегулювання спору, яка залишена ними без виконання.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 грудня 2013 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову; доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що відповідачі не спростували розмір заборгованості, яка вирахувана позивачем відповідно до договірних умов та норм матеріального права.
Апеляційний суд встановив факт переходу до ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року.
Аргументи учасників справи
У серпні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3 ,на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Зазначає, що розрахунок заборгованості є неповним, оскільки не містить зазначення окремих періодів та відсоткової ставки.
Вказує, що всупереч положенням частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ТОВ «Кредитні ініціативи» не звертався до позичальника з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту, а тому позовні вимоги заявлені передчасно. Вимога від 17 липня 2013 року, на яку посилається ТОВ «Кредитні ініціативи» в позовній заяві, не була отримана відповідачами та не може бути підставою для дострокового стягнення кредитної заборгованості.
Посилається на те, що позивач неправомірно здійснив розрахунок пені в доларах США із зазначенням гривневого еквіваленту та без урахування річного строку позовної давності. Суди також не застосували положення статті 551 ЦК України щодо можливості зменшення розміру пені.
Зазначає, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не довело факт отримання права вимоги за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року.
Вказує, що суди не врахували факт пропуску позивачем строку на звернення з частиною позовних вимог до поручителя.
У листопаді 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало заперечення на касаційну скаргу та просило залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Позивач послався на те, що розрахунок заборгованості є обґрунтованим і містить усі необхідні дані, зокрема, періоди та дати платежів, які здійснені або мали бути здійснені позичальником.
ТОВ «Кредитні ініціативи» не погоджується з доводами позичальника про пропуск позовної давності, оскільки в договорі сторони збільшили вказаний строк до десяти років.
Указує, що позивач направляв на адресу відповідачів вимогу про дострокове погашення боргу рекомендованим листом.
Уважає, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року до ТОВ «Кредитні ініціативи».
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі та до закінчення касаційного провадження зупинено виконання оскаржених судових рішень.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
06 червня 2019 року дану справу передано судді Антоненко Н. О.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 листопада 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2622/1107/71-082, згідно якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 197 000 доларів США на строк з 19 листопада 2007 року по 12 травня 2036 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.
Відповідно до договору поруки № 2611/1107/71-082-Р-1 від 19 листопада 2007 року ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення коштів за кредитним договором № 2622/1107/71-082.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 16 липня 2013 року ОСОБА_1 має заборгованість перед банком урозмірі 458 273,92 долари США, що по курсу НБУ станом на дату розрахункустановило 3 662 983,44 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 191 841 дол. США (1 533 385,11 грн); за відсотками - 105 351,73 дол. США(842 076,38 грн); пеня - 161 081,19 дол. США(1 287 521,95 грн).
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого банк відступив фактору свої права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками. Одночасно з правами вимоги до фактора перейшли всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.
28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» переуступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками.
17 липня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендованими листами направило вимогу про досудове врегулювання спору № 2013/07/Б-0-107 та надало відповідачам строк до 7 днів з дня відправлення даної вимоги для дострокового погашення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом і штрафнихсанкцій.
Апеляційний суд установив, що факт переходу права вимоги до ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором № 2622/1107/71-082 підтверджується договорами факторингу від 28 листопада 2012 року; довідкою ПАТ «Омега банк», що є правонаступником ПАТ «Сведбанк», про проведені розрахунки за договором факторингу №15; витягом із Статуту ПАТ «Омега банк»; довідкою ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про проведені розрахунки з ТОВ «Кредитні ініціативи»; витягом переліку кредитних договорів по договору факторингу від 28 листопада 2012 року; витягом про реєстрацію в державному реєстрі іпотек від 19 листопада 2007 року; витягом про реєстрацію змін в державному реєстрі іпотек від 06 грудня 2012 року з приводу того, що новим іпотекодержателем є ТОВ «Кредитні ініціативи»; випискою №1 з протоколу №19 від 20 листопада 2012 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
За приписами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно пункту 3.10 кредитного договору № 2622/1107/71-082від 19 листопада 2007 року, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_1 , у випадках порушення умов договору вимога про виконання порушеного зобов`язання направляється банком позичальнику в письмовому вигляді та підлягає виконанню в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище тридцятиденного строку вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні листа з повідомленням про вручення, або дата зазначена в повідомленні, яке отримане позичальником особисто в банку.
У пунктах 20, 21, 25, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором»; «…суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту»; «…порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».
Предметом позову в справі, що переглядається, є дострокове стягнення кредитної заборгованості.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що між позичальником та позивачем виникли кредитні відносини, однак належно не дослідили зміст кредитного договору, не з`ясували, на які потреби виданий кредит та чи є він споживчим, а отже, не встановили, які права й обов`язки мали сторони спірних правовідносин при укладенні й виконанні умов кредитного договору, та не визначалися з тим, чи поширюється на спірні правовідносини дія Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема частини десятої статті 11 вказаного Закону, якою визначено порядок дострокового стягнення кредитної заборгованості за договорами про надання споживчого кредиту.
Дійшовши висновку про дотримання ТОВ «Кредитні ініціативи» положень договору, які регулюють порядок направлення вимоги про дострокове погашення кредиту, суди виходили з того, що такі вимоги направлені на адресу відповідачів рекомендованими листами. При цьому, суди не надали оцінки пункту 3.10 кредитного договору, згідно якого відповідні вимоги мають направлятися «листом з повідомленням про вручення»; не перевірили факт отримання таких вимог позичальником і поручителем та, за відсутності опису вкладення в поштові відправлення, не з`ясували які саме документи були направлені ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу відповідачів.
Неповне встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, в частині наявності в позивача права на звернення до суду з вимогами про дострокове стягнення кредитної заборгованості за договором № 2622/1107/71-082 від 19 листопада 2007 року, зумовило передчасний висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи».
Апеляційний суд допущених судом першої інстанції порушень не усунув, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги та не навів мотивів відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі, чим допустив порушення частини другої статті 315 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2016 року скасувати,справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Житомирської області від 13 липня 2016 рокувтрачає законну силу й подальшому виконанню не підлягає.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов
Джерело: ЄДРСР 94938464
-
By ais
Сначала Стягувач подал исполнительный лист (решение суда о взыскании долга) в ДВС, потом через какое то время его забрал. ДВС в свою очередь потом открыла новое исполнительное производство (ИП) по взысканию исполнительного сбора (ИС) и на сегодня еще его не взыскала с должника.
Стягувач снова подал ИЛ, но уже частному исполнителю (ЧИ), который успешно нужную сумму долга фактически полностью взыскал с должника, а также ИС и затраты ИП.
Согласно п.5 ч.5 и ч.8 ст.27 и Закону України «Про виконавче провадження», при таких обстоятельствах ДВС уже не имеет право взыскать ИС с должника.
Иск в админ.суд подается в 10-дневный срок с момента неправомерных действий исполнителя. Но гос.исполнитель согласно закона издал постанову о взыскании ИС, но еще ничего не взыскал, т.е. ничего пока не нарушил (ни закона, ни прав должника).
То что оспаривать нужно именно постановление о взыскании исп.сбора, а не что либо другое - это понятно.
А теперь собственно вопрос:
Что требовать, чтобы иск приняли (сроки подачи) и избежать двойного взыскания исполнительного сбора?
ПС. может как то так: "визнати постанову про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню", т.е. основание - это уже взысканный ИС и то что до этого времени ДВС его не взыскала. Т.о. обойти сроки подачи и что еще нет нарущений со стороны ДВС.
-
-
Темы
-
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.