Постановление ВСУ по пересмотру о возможности нарушения законодательства для защиты прав кредиторов при обращении взыскания на ипотеку путем признания права собственности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів: 
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., 
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, визнання договору іпотеки припиненим за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Позивач зазначав, що 13 січня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким він надав у позику відповідачу 3 млн 188 тис. 10 грн, що складало 399 тис. доларів США за курсом Національного банку України (далі – НБУ) на день укладення договору, строком на 3 роки. 

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 1 березня 2012 року між сторонами укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку позивачу було передано квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу.

Посилаючись на те, що зобов’язання за договором позики відповідач не виконав, унаслідок чого станом на 16 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 8 млн 799 тис. 814 грн 41 коп., уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив у рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки – вказану квартиру, визнавши за ним право власності на іпотечне майно.
 
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначав, що умови повернення позики в доларах США при наданні її в гривнях суперечать нормам статей 524, 533, 1046, 1049 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); курс долара по відношенню до гривні з 2012 року зріс, а позику було надано в гривні. 

Посилаючись на те, що під час укладення договору позики він не звернув уваги на несправедливі умови правочину щодо визначення зобов'язання позичальника в доларах США, оскільки курс долара був стабільний, ОСОБА_2 просив визнати договір позики недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. 

Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що в силу частини другої статті 548 ЦК України договір іпотеки також є недійсним, оскільки має похідний характер від основного зобов’язання. Підставою для визнання договору іпотеки недійсним є також відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення цього правочину, оскільки на момент його укладення в квартирі, що є предметом іпотеки, проживали його малолітні діти. 
 
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки – вказану квартиру за договором іпотеки від 1 березня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 13 січня 2012 року, визнавши за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд відмовив.

Апеляційний суд м. Києва 7 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року рішення апеляційного суду скасувала, залишила в силі рішення суду першої інстанції. 
 
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення апеляційного суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 16 ЦК України, статей 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
 
На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого, 19, 21 і 29 червня, 10 липня 2017 року, постанов Верховного Суду України від 30 березня і 14 вересня 2016 року та ухвал Верховного Суду України від 23 березня, 19 червня та 11 липня 2017 року. 
 
Заслухавши суддю-доповідача та представників ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
 
Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 січня 2012 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за яким позикодавець надав у позику позичальнику 3 млн 188 тис. 10 грн, що складало 399 тис. доларів США за курсом НБУ на день укладення договору, строком на 3 роки. 

Згідно з додатковою угодою № 1 до вказаного договору позики від 7 листопада 2012 року сторони збільшили строк виконання грошового зобов'язання, зазначивши, що повернення суми грошових коштів у розмірі 399 тис. доларів США позичальник зобов'язується здійснити до 1 жовтня 2015 року згідно з визначеним у договорі графіком.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 1 березня 2012 року між сторонами укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку ОСОБА_1 було передано квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2.

Станом на 16 травня 2016 року загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем складала 8 млн 799 тис. 814 грн 41 коп., в складі якої: основна заборгованість – 319 тис. доларів США, що еквівалентно 8 млн 199 тис. 243 грн 82 коп., інфляційні нарахування на суму боргу за період з 1 жовтня 2015 року до 16 травня 2016 року – 527 тис. 750 грн 85 коп., 3 % річних за несвоєчасне повернення суми боргу за період з 1 жовтня 2015 року до 16 травня 2016 року – 152 тис. 819 грн 74 коп.

За пунктом 5.1 договору іпотеки сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, яке здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому цим Законом. 
 
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, посилаючись на положення статті 578, частини першої статті 590 ЦК України. З висновками суду першої інстанції погодився й суд касаційної інстанції, зазначивши, крім того, що хоч місцевий суд і неправильно застосував положення статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», але правильно вирішив спір по суті, оскільки виходив з факту невиконання позичальником договірних зобов’язань за договором позики, а тому висновок суду щодо задоволення позову про звернення стягнення на заставлене майно є по суті захистом порушених прав позикодавця щодо виконання позичальником грошових зобов’язань, забезпечених іпотекою. 
 
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, оскільки сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, що виключає виникнення права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду, а відтак відсутні правові підстави для визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем за рішенням суду.
 
Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого, 19, 21 і 29 червня, 10 липня 2017 року містяться висновки про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу є позасудовим способом захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням у договорі іпотеки, що унеможливлює виникнення права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 16 ЦК України, статей 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
 
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. 

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). 

Аналогічні правові висновки містяться й у судових рішеннях суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння. 
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач не виконував умов кредитного договору, кредит не погасив, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки або на укладення від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна. 

Хоч у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань. 

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак правильно вирішив спір по суті, тому підстав для скасування судового рішення цього суду немає. 
 
Крім зазначеного, на обґрунтування передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень заявник надав постанови Верховного Суду України:

- від 30 березня 2016 року, у якій міститься висновок про те, що згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При вирішенні такої категорії справ суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки. Крім того, суди попередніх інстанцій, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, не взяли до уваги умов договору іпотеки про прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність у рахунок виконання основного зобов'язання за згодою іпотекодавця. Цим же пунктом передбачено також, що зазначений іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса. Суди попередніх інстанцій не встановили наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правова підстава для реєстрації права власності іпотекодержателя. Таким чином, оскільки суд не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції;

- від 14 вересня 2016 року, у якій зазначено, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, дає підстави для висновку, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання йому права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що умов договору відповідач не виконував, кредит не погасив, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки або на укладення від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна. Хоч у справі, яка переглядається, суд, ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань. Таким чином, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували статті 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак правильно вирішили спір по суті. А оскільки внаслідок винесення Верховним Судом України власного рішення результат по суті спору не зміниться, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Отже, зміст зазначених постанов Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 16 ЦК України, статей 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку». 
 
Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.
 
Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :
 
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
 
Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-1446цс17

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотеко держателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. 

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). 

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1446цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B8DB34A67F52D083C22581AE004D9E8C

[ANTIRAID]

ВСУ принял очередное заведомо незаконное решение, нарушающее нормы действующего законодательства. ВСУ указал, что хотя такой способ как признания в судебном порядке права собственности на предмет ипотеки не предусмотрено, в связи с чем и было отменено решение апелляцией, однако, если защищаются права банка, то закон нарушать можно и кассационный суд с судом первой инстанции приняли не законное решение, однако его нужно оставить в силе.

[west11]

ВСУ в очередной раз "отличился" своим пристрастием к  кредиторам.. Вот только почему вывод Антирейда о тотальном беззаконнии ВСУ-ков содержит: "если защищаются права банка" ? Там ведь речь идет о позике, а не о кредите ...

[babaika]

В этом постановлении "....Смешались в кучу кони, люди, И залпы тысячи орудий Слились в протяжный вой…" (с) М.Ю.Лермонтов

Здесь и ипотека и залог и кредит и заем/ссуда, но главное, что как верно заметил Антирейд :

9 часов назад, ANTIRAID сказал:

закон нарушать можно и кассационный суд с судом первой инстанции приняли не законное решение, однако его нужно оставить в силе.

Совсем потеряли и стыд и совесть и элементарную порядочность!

[babaika]

В страшном сне трудно себе представить, что будет после того когда изменения в кодексы принятые стадом баранов вступят в силу.

Вот такие вот постановления будут иметь судебный прецедент.

[west11]

9 часов назад, babaika сказал:

Вот такие вот постановления будут иметь судебный прецедент.

А може все-таки, нет ? Понимаю, что это не уверенность, и даже не предположение, а  слабая надежда.... Но что остается после принятия новых кодексов  - ждать с замиранием, а вдруг у кого-то в голове, что-то блеснет :-)

[Bolt]

2 часа назад, west11 сказал:

А може все-таки, нет ? Понимаю, что это не уверенность, и даже не предположение, а  слабая надежда.... Но что остается после принятия новых кодексов  - ждать с замиранием, а вдруг у кого-то в голове, что-то блеснет :-)

А, уже слабая, раньше как мне помнится была больше...))) А, что нам остаётся, ждать с замиранием когда прогнуться по них, вот и всё... ((( Что блеснёт и у кого...)) Если и блеснёт что-то, то это последняя клейма перегорела значит у них в голове, пусть лучше больше у них ничего не блестит, уже наблестело...

[Bolt]

12 часов назад, babaika сказал:

В страшном сне трудно себе представить, что будет после того когда изменения в кодексы принятые стадом баранов вступят в силу.

Н-да... Ждём час "ч"... (((

Наша участь уже предрешена...

[west11]

5 часов назад, Bolt сказал:

А, уже слабая, раньше как мне помнится была больше...)))

В жизни постоянны лишь перемены - сейчас слабая, а завтра, смотришь и окрепнет :-)

[Bolt]

1 час назад, west11 сказал:

В жизни постоянны лишь перемены - сейчас слабая, а завтра, смотришь и окрепнет :-)

"Век живут надеждою люди"...