Постановление ВСУ по пересмотру о исковой давности по искам прокурора в интересах государства об возврате незаконно отчужденных земельных участках

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_1, третя особа – реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки за заявою ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор (далі – прокурор) в інтересах держави звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що прокурорською перевіркою встановлено, що підпунктом 5.46 пункту 5 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею S_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації АДРЕСА_1. На підставі цього рішення 

ОСОБА_1 отримала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на зазначену земельну ділянку та здійснила державну реєстрацію цього державного акта.

Вважаючи, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням вимог водного, земельного та містобудівного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, розташована у м. Бердянську на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, проектна документація із землеустрою щодо її відведення затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації, прокурор в інтересах держави просив визнати недійсними підпункт 5.46 пункту 5 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею S_1 для ведення індивідуального дачного будівництва АДРЕСА_1, виданий на ім’я ОСОБА_1; скасувати державну реєстрацію зазначеного державного акта; зобов’язати управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки; зобов’язати ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року позов прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради задоволено частково: визнано недійсним підпункт 5.46 пункту 5 рішення Бердянської міської ради від 28 січня 2010 року НОМЕР_2 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею S_1 для ведення індивідуального дачного будівництва; визнано недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на зазначену земельну ділянку та скасовано його державну реєстрацію. Зобов’язано управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки та зобов’язано ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 8 квітня 2015 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов’язання управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, відхилено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року в залишеній без змін частині рішенням апеляційного суду та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 8 квітня 2015 року залишено без змін.

13 вересня 2016 року від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 до Верховного Суду України надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року, яка подана з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) у поєднанні з пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI). 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 8 червня 2016 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У справі, яка переглядається, суди, з’ясувавши питання щодо спливу строку позовної давності, дійшли висновку про те, що прокурор не пропустив такий строк на звернення до суду із зазначеним позовом і до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон № 4176-VI, оскільки право на звернення до суду із цим позовом виникло у січні 2010 року й на момент набрання чинності Закону № 4176-VI (15 січня 2012 року) строк позовної давності не сплив, а тому звернення прокурора до суду з позовом у червні 2013 року відповідає вимогам пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI про право особи протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Разом з тим у наданій заявником постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15 зроблено правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України , яка діяла до набрання чинності Законом № 4176-VI, спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, отже, не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави, а сплив позовної давності для зазначених спорів починається з дати, коли орган, в інтересах якого подано позов прокурором, дізнався про порушене право.

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України правовому висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 257 ЦК України у поєднанні з пунктом 4 частини першої статті 268 цього Кодексу в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 4176-VI, тобто до 15 січня 2012 року. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті в редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року, зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Однак зазначена норма матеріального права за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від незаконних дій держави та її органів щодо порушення права власності або інших речових прав громадян з її боку.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, суди безпідставно застосували до спірних правовідносин положення пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI.

Оскільки під час розгляду справи слід встановити, з якого часу особі, в інтересах якої пред’явлено позов прокурором, стало відомо про порушене право, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 3602, 335 ЦПК України не може встановлювати ці обставини, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Тому судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 8 квітня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2015 року скасувати в чатині задоволених позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко
Судді:
В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі № 6-2304цс16

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті в редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року, зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Однак зазначена норма матеріального права за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від незаконних дій держави та її органів щодо порушення права власності або інших речових прав громадян з її боку.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів.

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

Постанова від 15 листопада 2017 року № 6-2304цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/57AFE76D539227CEC22581E2004251CF

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал, что учитывая статус государства и его органов как субъектов властных полномочий положения пункта 4 части первой статьи 268 ГК Украины не распространяются на иски прокуратуры, предъявляемые от имени государства и направлены на защиту права государственной собственности или иного вещного права государства, нарушенного незаконными правовыми актами органа государственной власти.

На такие иски распространяются положения статьи 257 ГК Украины относительно общей исковой давности, а на основании части первой статьи 261 настоящего Кодекса течение исковой давности начинается со дня, когда государство в лице его органов как субъектов властных полномочий узнало или могло узнать о нарушении своих прав и законных интересов.

[0720]

ну да, часть четвертая статьи 13 Конституции — все субъекты права собственности равны перед законом