denaram

Чи є підставою для припинення поруки в зв’язку з переуступкою права вимоги за відсутності згоди поручителя ?

Recommended Posts

Чи припиняється порука у разі, якщо первісний кредитор (наприклад ОТП Банк) переуступив право вимоги за кредитним договором новому кредитору (наприклад ОТП Факторинг) з тих підстав, що поручитель поручався саме перед первісним кредитором, а стосовно нового кредитора з поручителем, а ні первісний, а ні новий кредитор нічого не погоджував (не підписував) ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Думаю нет . Припинення поруки ст.559 ч.1 или ч.4 ЦК Украины .Но в результате отступления права вимоги  порука не припиняеться .

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
15 hours ago, denaram said:

Чи припиняється порука у разі, якщо первісний кредитор (наприклад ОТП Банк) переуступив право вимоги за кредитним договором новому кредитору (наприклад ОТП Факторинг) з тих підстав, що поручитель поручався саме перед первісним кредитором, а стосовно нового кредитора з поручителем, а ні первісний, а ні новий кредитор нічого не погоджував (не підписував) ?

Закон молчит, как рыба

10 hours ago, doroshal said:

Думаю нет . Припинення поруки ст.559 ч.1 или ч.4 ЦК Украины .Но в результате отступления права вимоги  порука не припиняеться .

С одной стороны, поручительство в случае факторинга вроде бы и не  прекращается.

С другой стороны, договор факторинга не заключается с поручителем и не предполагает перехода права требования к нему. Поручитель согласно договора поручительства остается обязанным первичному кредитору по уже несуществующему обязательству, уже несуществующего для него должника.

Так что, как скажет мудрый судья...

  • Like 3

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 19.01.2018 в 10:14, Лев сказал:

Закон молчит, как рыба

С одной стороны, поручительство в случае факторинга вроде бы и не  прекращается.

С другой стороны, договор факторинга не заключается с поручителем и не предполагает перехода права требования к нему. Поручитель согласно договора поручительства остается обязанным первичному кредитору по уже несуществующему обязательству, уже несуществующего для него должника.

Так что, как скажет мудрый судья...

какая интересная ремарка!  натолкнули на мысли (имею такую ситуацию)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: NadinKa
      После прочтения данной темы 
       
      возник вопрос -  существуют ли сроки, в которые исполнитель должен/обязан/может вернуть стягувачу исполнительный лист по причине отсутствия  у должника имущества и денежных средств? 
      В законе об ИП я ответа не нашла, возможно что-то есть во внутренних инструкциях ДВС?
      Хочу разобраться в этом вопросе,  поскольку на протяжении уже 6 лет тянется производство по взысканию долга по кредиту,
      последнее действие исполнителя - временный запрет на выезд за границу должнику, причем в ходатайстве  в суд исполнитель указал, что должник имущества не имеет (это судя из Ухвали на сайте Судовой влади).
      Заранее благодарна за отклик.
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      30 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 569/2749/15-ц
      Провадження N 14-123цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атман" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області (суддя Харченко С.П.) від 10 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області (судді Собіна І.М., Боймиструк С.В., Хилевич С.В.) від 16 травня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атман", ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
      УСТАНОВИЛА:
      У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк", банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило суд стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атман" (далі - ТОВ "Атман", боржник) та ОСОБА_3 (поручителя) заборгованість за кредитним договором N 185-08 від 16 квітня 2008 року в розмірі 101280,58 євро та судові витрати.
      Позовну заяву мотивовано тим, що 16 квітня 2008 року ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Атман" уклали кредитний договір N 185-08 (далі - Кредитний договір), за умовами якого останнє отримало кредит у сумі 157 320,00 євро зі строком повернення коштів до 15 грудня 2014 року. На забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 24 жовтня 2012 року банк уклав з ОСОБА_3 договір поруки, відповідно до умов якого поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором - ПАТ "Кредобанк". ТОВ "Атман" своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконувало, внаслідок чого станом на 24 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 101280,58 євро, з яких: 81300,06 євро - неповернута сума кредиту; 14221,97 євро - прострочені відсотки за користування кредитними коштами; 4743,17 євро - пеня за прострочення основної суми кредиту за період з 24 травня по 23 листопада 2014 року; 1015,38 євро - пеня за простроченими процентами за вказаний період; 16 грн 60 коп. - пеня за простроченою комісією за адміністрування кредиту за період з 24 травня по 17 червня 2014 року.
      Рішенням Рівненського міського суду від 10 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ "Кредобанк" задоволено.
      Стягнуто солідарно з ТОВ "Атман" та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Кредобанк" 101280,58 євро заборгованості за Кредитним договором, 16 грн 60 коп. пені за прострочену комісію за адміністрування кредиту та 3 тис. 654 грн судового збору.
      Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 16 травня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, зменшено заборгованість за Кредитним договором, яку було стягнуто солідарно з ТОВ "Атман" та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Кредобанк", з 101280,58 євро до 74616,24 євро та 251 тис. 88 грн. 58 коп. пені.
      Стягнуто з ТОВ "Атман" та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Кредобанк" 3 тис. 654 грн судового збору.
      У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Атман", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Кредобанк" відмовити.
      Касаційну скаргу ТОВ "Атман" мотивувало тим, що розрахунки заборгованості за Кредитним договором, надані сторонами, мають розбіжність щодо погашення процентів. ТОВ "Атман" клопотало перед судом про призначення судово-економічної експертизи, проте розгляд справи відбувся без її проведення, тобто суд не встановив дійсного розміру заборгованості. Крім того, боржник зазначив, що провадження необхідно закрити в частині позовних вимог до ТОВ "Атман", оскільки у справі об'єднані в одне провадження вимоги, що повинні розглядатися за правилами різних видів судочинства, а саме: вимоги банку до ОСОБА_3 підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, а вимоги до ТОВ "Атман" - за правилами господарського судочинства, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 18 листопада 2015 року в справі N 6-1737цс15 та від 1 липня 2015 року в справі N 6-467цс15.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 16 травня 2016 року.
      25 січня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли письмові заперечення ПАТ "Кредобанк" на касаційну скаргу ТОВ "Атман". Заперечення позивач мотивував тим, що розрахунок заборгованості складено на підставі виписок про рух коштів за рахунком ТОВ "Атман", він є достовірним та правомірно взятий судом до уваги як належний доказ. Позивач також зазначив, що вимоги банку до відповідачів є однорідними, пов'язаними між собою, тому можуть бути об'єднані в одне провадження і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      01 лютого 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 06 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
      Суди встановили, що 16 квітня 2008 року ПАТ "Кредобанк" та ТОВ "Атман" уклали Кредитний договір (зі змінами та доповненнями), згідно з яким останнє отримало кредит у розмірі 157320,00 євро під 12 % річних з кінцевим терміном повернення до 15 грудня 2014 року. Зобов'язання позивача за кредитним договором виконані в повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером N 163994 від 16 квітня 2008 року.
      24 жовтня 2012 року з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Атман" перед кредитором, між ПАТ "Кредобанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником та несе солідарну з ним відповідальність.
      ТОВ "Атман" своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконувало, внаслідок чого станом на 24 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 83309,52 євро, з яких: 74616,25 євро - неповернута сума кредиту; 7433,36 євро - пеня за прострочення основної суми кредиту за період з 03 травня по 08 жовтня 2015 року; 1259,91 євро - пеня за простроченими процентами за вказаний період.
      Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2016 року встановлено, що порука ОСОБА_3 щодо солідарної відповідальності за невиконання зобов'язання ТОВ "Атман" за Кредитним договором не є припиненою.
      Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Задовольняючи позов банку та стягуючи солідарно з ТОВ "Атман" та поручителя ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що унаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.
      Наведені в касаційній скарзі ТОВ "Атман" доводи про те, що суд не встановив розміру заборгованості за Кредитним договором, оскільки в розрахунках сторін містяться розбіжності щодо розміру заборгованості за процентами, є безпідставними, з огляду на те, що суд дослідив оригінали деталізованих розрахунків заборгованості за тілом кредиту та процентами за Кредитним договором, надані стороною позивача, окрім того, на виконання вимог ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 07 вересня 2015 року відповідач надав належним чином завірені копії платіжних доручень про сплату ТОВ "Атман" грошових коштів на виконання умов Кредитного договору (а. с. 59 - 156, т. 2).
      Згідно зі статтею 12 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Разом з тим відповідачі жодним чином не спростували розміру заборгованості за Кредитним договором згідно з розрахунком, наданим стороною позивача.
      Щодо наведених у касаційній скарзі доводів про порушення судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
      У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) булопередбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Разом з тим при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
      Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу.
      У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      Вимога про стягнення заборгованості за Кредитним договором була заявлена у цій справі юридичною особою - банком ПАТ "Кредобанк" до юридичної особи - ТОВ "Атман" як позичальника за Кредитним договором, а також до його поручителя - ОСОБА_3, який за умовами договору поруки погодився солідарно відповідати з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язань за Кредитним договором.
      Стаття 1 ГПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителем - фізичною особою.
      ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
      Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      Отже, критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього.
      Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року N 14-40цс18, 21 березня 2018 року N 14-41цс18 та від 25 квітня 2018 року N 14-74цс18.
      Отже, суд першої інстанції (в частині, яка не змінена рішенням апеляційного суду) та суд апеляційної інстанції, зробили правильний висновок про задоволення позову та обґрунтовано розглянути спір у порядку цивільного судочинства, тому касаційна скарга ТОВ "Атман" задоволенню не підлягає.
      Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки і цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд розподілу судових витрат не здійснює.
      Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атман" залишити без задоволення.
      Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 16 травня 2016 року та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2015 року (в частині, яка не була змінена рішенням апеляційного суду) залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Номер провадження 2/754/2394/15
      Справа №754/3586/15-ц
      РІШЕННЯ
      Іменем України
      23 липня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва
      під головуванням судді Бабко В.В.
      за участю секретаря Базік А.В.
      розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
      В С Т А Н О В И В:
      Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29.11.2007року був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014 з відповідачем ОСОБА_1 та з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором, були укладені договори поруки № К2НСАЕ00000014/2 з відповідачем ОСОБА_2, і № К2НСАЕ00000014/1 з відповідачем ОСОБА_3
      Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернула, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, а також пеню, в зв'язку з чим має заборгованість у сумі 44084,20доларів США, що еквівалентно 695207,83грн. Тому позивач просять стягнути суму боргу та сплачені судові витрати солідарно з відповідачів.
      Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника, позов підтримують з викладених в ньому підстав.
      Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, оскільки звернення позивач до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, адже у 2011році Деснянський районний суд м.Києва виніс рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а тому мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився. Крім того, зазначив, що вимога до поручителів протиправна, оскільки позивач не пред'явив до поручителів вимоги протягом встановлених шести місяців, також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали згоду на зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором щодо збільшення обсягу відповідальності, а саме збільшення процентної ставки по кредиту.
      Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили.
      Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого.
      В судовому засіданні встановлено, що 29.11.2007року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1договору, є надання кредиту в розмірі 21107,00доларів США на наступні цілі: 14000,00 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29.11.2007року, договором особистого страхування від 29.11.2007року на строк до 28.11.2008року у сумі 1114,00 доларів США, а також у розмірі 5566,00доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 відсотків річних і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків щомісяця від суми виданого кредиту, з терміном дії договору по 28.11.2012року включно.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/2.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007року.
      Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      За розрахунком банку загальна заборгованість станом на 15.01.2015р. за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року становить 144084,20дол.США, з яких: 10451,31доларів США - заборгованість за кредитом; 2,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 33630,49доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
      Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та представником відповідача ОСОБА_1, що Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.10.2011 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено, яким стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88дол.США, з яких: 11148,79доларів США - заборгованість за кредитом; 1564,85доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2288,80доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.
      Тобто, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.
      Отже, не можна погодитись з поясненнями представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що оскільки рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість з відповідача ОСОБА_1, невиконане, то договір продовжує діяти, проценти по кредиту правомірно продовжують нараховуватись до повного погашення кредиту.
      Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
      Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
      Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
      Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
      Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
      При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст.530, 631 ЦК України).
      Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
      У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
      Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
      Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
      Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
      Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідальність, яка може бути застосована до відповідача ОСОБА_1 це лише на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги.
      Відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.
      Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи,що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
      Стаття 10 ЦПК України, закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
      Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).
      Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи, суд вважає необґрунтованими також позовні вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості з поручителів, і тому суд вважає слід відмовити в задоволенні останніх вимог позову, з наступних підстав.
       Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
      Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 
      Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
      Частина 4 ст. 559 ЦК України, встановлює правило згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      Як встановлено судом, Банк з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до винесення та після рішення Деснянським районним судом м.Києва від 18.10.2011р. не звертався. Правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки у відповідності ч. 4 ст. 559 ЦПК України, спростовуючих доказів Банком суду не надано.
      Таким чином, порука за договорами поруки № К2НСАЕ00000014/2 та №К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007 року припинилась, ще 31.11.2011 року, а Банк звернувся до суду з позовом до поручителів лише 11.03.2015р.
      Крім того, судом встановлено, що договір поруки №К2НСАЕ00000014/2 не містить дату укладання договору, що не надає можливості встановлення цивільної дієздатності поручителя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час укладання договору поруки, оскільки станом на 29.11.2007 року він ще не досяг повноліття, а отже не набув повної цивільної дієздатності, відповідно до ч. 2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
      Отже, суд звертає увагу, що якщо, поручитель на час укладення договору поруки був неповнолітнім, а ст.ст. 31 і 32 ЦК України обмежують можливість вчиняти правочини фізичними особами, які мають часткову та неповну цивільну дієздатність, то при укладенні таких правочинів повинна бути письмова згода батьків або органу опіки та піклування.
      Також, відповідно до п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., передбачено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
      Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
      Між тим, обставин щодо наявності таких цивільних правовідносин між сторонами, на що як на правову підставу позову посилався представник позивача, судом не встановлено, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим обставинам.
      Крім того, суд вважає за потрібним зазначити, що зміст позовної заяви стосовно предмету договору про надання кредитивних коштів не співпадає зі змістом самого кредитного договору (п.7.1 договору) № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року, який був предметом дослідження та на який як на доказ посилався представник позивача. 
      Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст.ст. 24 та 129).
      Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено ст.60 ЦПК України.
      Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
      А оскільки суд відмовив в задоволенні позову, всі судові витрати покладаються на позивача.
      Враховуючи викладене і керуючись Конституцією України, Постановою №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., ст.ст. 22, 203, 230, 252, 509, 526, 530, 553, 554, 559, 598-601, 610, 611, 631, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-61,169, 212-215ЦПК України, суд
      В И Р І Ш И В:
      В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити. 
      Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.
      Суддя Бабко В.В.
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47757049
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      17 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 545/1014/15-ц
      Провадження N 14-54 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (далі також - ПАТ "КБ "Експобанк", позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Експобанк" до Приватного підприємства "ПМДК-19" (далі також - ПП "ПМДК-19", боржник), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі разом - поручителі) про стягнення заборгованості за кредитним договором
      за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Кривчун Т.О., Карнауха П.М., Чумак О.В.
      Учасники справи:
      позивач: ПАТ "КБ "Експобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Експобанк",
      відповідачі: ПП "ПМДК-19", ОСОБА_3, ОСОБА_4.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 березня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до боржника і поручителів про стягнення з них заборгованості за кредитним договором N 17-КР від 20 липня 2011 року (далі - кредитний договір) у сумі 4 305 819,58 грн. яка складається із: заборгованості за простроченим кредитом - 2 441 176,75 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту - 843 995,57 грн. пені за простроченими відсотками - 26 355,96 грн. штрафу за несвоєчасну сплату кредиту - 740 700,00 грн. штрафу за несвоєчасну сплату процентів - 253 591,30 грн.
      2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням боржником зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 18 березня 2015 року виникла вказана заборгованість, за погашення якої солідарно з боржником відповідають поручителі, які уклали відповідні договори поруки: N 14-П від 20 липня 2011 року - з ОСОБА_3 і N 15-П від 20 липня 2011 року - з ОСОБА_4 (далі - договори поруки).
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 3 грудня 2015 року Полтавський районний суд Полтавської області ухвалив рішення закрити провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, а в задоволенні позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.
      4. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги до юридичної особи про стягнення заборгованості не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки їх слід розглядати за правилами господарського судочинства. Суд вказав, що заявлені позовні вимоги не є взаємопов'язаними, і їх окремий розгляд не впливає на вирішення спору по суті.
      5. Відмовляючи у задоволенні позову до поручителів, суд вказав, що в укладених з ними договорах поруки не визначений строк, після спливу якого порука припиняється. А тому застосовується частина четверта статті 559 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, коли кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.
      6. Суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 17 вересня 2014 року у справі N 6-6цс14, дійшов висновку, що оскільки термін виконання основного зобов'язання чітко визначений - 27 серпня 2013 року, то з цього часу позивач міг упродовж 6 місяців пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту. А відтак, на момент звернення позивача до суду порука припинилася.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      7. 18 лютого 2016 року Апеляційний суд Полтавської області скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив: стягнув солідарно з боржника та поручителів на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 4 305 819,58 грн.
      8. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що договір поруки має додатковий до основного зобов'язання характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель за загальним правилом відповідає перед кредитором солідарно з боржником. Зазначені позовні вимоги взаємопов'язані між собою, окремий їх розгляд неможливий, а тому відсутні підстави для закриття провадження в частині позовних вимог до боржника.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У березні 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргудо Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
      10. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року та залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 3 грудня 2015 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      11. 6 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ОСОБА_3 оскаржує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      13. ОСОБА_3 вважає, що провадження у справі в частині позовних вимог до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором має бути закрито, оскільки ці вимоги слід розглядати в порядку господарського судочинства.
      14. Крім того, на момент звернення до суду з позовом порука припинилась, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув заборгованість за кредитом з поручителів.
      Позиція позивача й інших відповідачів
      15. Позивач й інші відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      16. Цивільний процесуальний кодекс (далі -ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      17. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      18. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      19. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).
      20. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся з позовом до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки боржник допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а інші відповідачі є поручителями за кредитним договором.
      22. Полтавський районний суд Полтавської області 3 грудня 2015 року ухвалив рішення закрити провадження у справі в частині позовних вимог до боржника.
      23. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до юридичної особи, суд першої інстанції констатував, що позовні вимоги до боржника про стягнення заборгованості не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки їх слід розглядати в порядку господарського судочинства. Суд вказав, що заявлені позовні вимоги не є взаємопов'язаними, і їх окремий розгляд не впливає на вирішення спору по суті.
      24. Апеляційний суд Полтавської області 18 лютого 2016 року рішенням скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив: стягнув солідарно з боржника і поручителів на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 4 305 819,58 грн.
      25. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд вважав, що договір поруки має додатковий до основного зобов'язання характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель за загальним правилом відповідає перед кредитором солідарно з боржником. Позовні вимоги, на думку суду, взаємопов'язані між собою, окремий їх розгляд неможливий, а тому відсутні підстави для закриття провадження в частині позовних вимог до боржника.
      26. Так, стаття 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) вказувала на те, щоне допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.
      27. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) та стаття 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не встановлювали відповідної заборони.
      28. Проте поряд з предметним критерієм при визначенні юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      29. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до юридичної особи-боржника за вказаним договором, а також до фізичних осіб-поручителів, кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із боржником за наслідки невиконання ним зобов'язання за кредитним договором.
      30. Вирішення в межах господарського судочинства цього спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а в межах цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься різними судами за правилами різних видів судочинства.
      31. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, які є юридичними особами, та поручителями, які є фізичними особами.
      32. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містить обмежень щодо розгляду вказаного предмету в залежності від суб'єктного складу учасників процесу.
      33. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про необхідність розгляду позовних вимог до боржника та поручителів-фізичних осіб в порядку цивільного судочинства.
      34. Відповідно до статті 126 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
      35. Відтак, позовні вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.
      36. Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      37. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
      38. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з поручителями.Відтак, останні не дали спільно поруку, а тому не несуть солідарної відповідальності перед позивачем. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з боржником. Вказане випливає з пункту 1.2 договорів поруки.
      39. За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника та кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором. Відтак, в силу солідарного обов'язку боржника з поручителями перед кредитором, останній має право вибору на звернення до боржника та поручителів разом чи до будь-кого з них окремо. Тому якщо процесуальний закон не обмежує кредитора предметним чи суб'єктним критерієм щодо розгляду спору, такий спір підлягає розгляду в порядку того судочинства, яке обрав кредитор.
      40. У цьому спорі предмет позову є однаковим щодо кожного з відповідачів і стосується стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителів солідарно. Позовна вимога є однорідною щодо кожного відповідача та нерозривно пов'язана з обов'язком щодо належного виконання умов кредитного договору. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача, зокрема належне виконання рішення суду, буде можливим за умов розгляду спору в межах однієї справи одним судом.
      41. Велика Палата Верховного Суду враховує, що позов до боржника та поручителів стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року. З огляду на те, що ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спору з вказаними предметом і суб'єктним складом за правилами цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що спір за позовом кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів-фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
      42. Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 23, 31-34, 44-48, 56-64 постанови від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40 цс 18).
      43. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи ОСОБА_3 щодо необхідності розгляду позовних вимог до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами господарського судочинства.
      (1.2) Щодо припинення поруки
      44. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
      45. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
      46. З огляду викладені приписи порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
      47. Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі N 6-6цс14 вказав на те, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов'язання поруки. Право кредитора й обов'язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку.Навіть якщо в межах строку поруки була пред'явлена претензія, і поручитель не виконав вказані у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.
      48. Відповідно до пункту 1.4 договорів поруки порука припиняється лише у разі належного виконання кредитного договору. Проте ця умова договорів поруки не встановлює у розумінні статті 251 ЦК України строк, зі спливом якого порука припиняється.
      49. У кредитному договорі (зі змінами відповідно до угоди N 26/17-КР від 8 жовтня 2012 року) визначений строк виконання основного зобов'язання.
      50. З огляду на це необхідно застосовувати припис частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки у разі, якщо у договорі не встановлений строк її дії і якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      51. Після спливу строку виконання основного зобов'язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася.
      52. Позивач у листі до поручителів від 18 серпня 2014 року N 1104/3107 (отриманому 27 серпня 2014 року) пред'явив вимогу поза межами строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, а до суду звернувся аж 30 березня 2015 року. Відтак, позивач не може просити про захист у судовому порядку його права на виконання основного зобов'язання поручителями.
      53. На цій підставі Полтавський районний суд Полтавської області у рішенні від 3 грудня 2015 року у задоволенні позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.
      54. З таким висновком суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду погоджується та вважає, що рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог до поручителів не відповідає нормам матеріального права.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      55. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      56. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      57. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою, та скасовує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог до поручителів; у цій частині залишає в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителів, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишає без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      58. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, покладені на поручителів за результатами перегляду справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтями 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати. У цій частині залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 3 грудня 2015 року про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Повний текст постанови підписаний 10 травня 2018 року.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      28 березня 2018 року
      м. Київ
      справа № 756/4514/16-ц
      провадження № 61-11924св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Висоцької В. С.,
      суддів: Лесько А. О.(суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
      відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у складі головуючого судді Камбулова Д. Г. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у складі суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
      ВСТАНОВИВ:
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ«Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
      Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Подільського відділення та ОСОБА_4 був укладений договір про надання кредиту № 01ЗАІ20121026001 (далі - Договір), згідно з яким відповідачу було надано у користування грошові кошти на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
      Відповідно до пункту 1.1. Договору надання кредиту здійснювалось одним траншем у сумі 83 700,00 грн зі сплатою 19,6 відсотків річних на перший річний період, а на наступні - відсоткова ставка плаваюча.
      Відповідно до пункту 1.2. Договору кредит надавався відповідачу для оплати придбаного автомобіля «Sкоdа Осtaviа А5», 2012 року випуску, чорного кольору.
      26 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 01ЗАІ20121026001-ПОР, згідно умов якого поручитель зобов'язалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку передбаченим кредитним договором № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року.
      Позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_4 грошові кошти.
      В порушення умов договору кредиту, відповідач протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни.
      Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі прострочення відповідачем строків сплати відсотків, визначених пунктами 3.2.3, 3.3.14. Договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктом 1.1. Договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення.
      Відповідно до пункту 4.2. Договору у разі порушення відповідачем вимог пунктів 3.3.2, 3.3.19 Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 0,5 відсотків від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок.
      Відповідно до пункту З.2.З. Договору кредитор має право вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на 1 календарний місяць (пункт 3.2.3.1 Договору), у зв'язку з чим ОСОБА_4 відповідно до пункту 3.3.8 Договору зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення кредитора згідно з пунктом 3.2.3. Договору про невиконання вимог пунктів 3.2.3.1.-3.2.3.6. Договору повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти з можливою неустойкою.
      Станом на 21 січня 2016 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_4 складає 120 783,04 грн, з них: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн.
      У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року у сумі 120 783,04 грн та судові витрати.
      Заочним рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.
      Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року у розмірі 120 783,04 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн.
      Вирішено питання судового збору.
      Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 своїх зобов'язань за Договором, забезпечених договором поруки з ОСОБА_5, не виконував, тому на підставі статей 526, 530, 554, 611 ЦК України з боржника і поручителя необхідно солідарно стягнути заборгованість у сумі 120 783,04 грн.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилено. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року залишено без змін.
      Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд повністю погодився з висновками суду першої інстанції.
      У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати вищевказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок заборгованості позичальника є необґрунтованим та недоведеним. Повідомлень щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту відповідачі від позивача не отримували. У порушення вимог абзацу 2 пункту 2.4.2 Договору кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У той же час, внаслідок збільшення процентної ставки з 01 жовтня 2014 року обсяг відповідальності ОСОБА_5, як поручителя за Договором збільшився без її згоди, тому відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука є припиненою. Крім того, у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється у частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції не було враховано, що існують беззаперечні підстави для припинення поруки відповідно до частин четвертої статті 559 ЦК України.
      У червні 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ПАТ «Укрсоцбанк» надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому банк посилався на те, відповідно до змісту статей 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України відсутність попереднього повідомлення боржника чи поручителя про порушення кредитного договору, не позбавляє позивача на звернення до суду за захистом своїх прав. Пунктом 2.4. Договору визначено, що розмір процентної ставки є змінним та визначається як сума базової процентної ставки кредитування та маржі. ОСОБА_5 поручилась за виконання кредитного договору саме на таких умовах, жодних змін після його укладення сторонами не вносилось. Отже, підстави для застосування статті 559 ЦК України відсутні.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки зазначеним вище вимогам закону судові рішення не відповідають.
      Суди установили, що 26 жовтня 2012 року між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Подільського відділення та ОСОБА_4 був укладений Договір, згідно з яким ОСОБА_4 надано у користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 83 700,00 грн з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26 жовтня 2017 року включно.
      Відповідно до пункту 1.2. Договору кредит надавався відповідачу для оплати придбаного автомобіля «Sкоdа Осtaviа А5 Ambition», 2012 року випуску, чорного кольору.
      У 2.4. Договору зазначено, що розмір процентної ставки за цим Договором є змінним (фіксується періодично) та визначається як сума Базової процентної ставки кредитування та Маржі.
      Розмір Базової процентної ставки кредитування фіксується щорічно на підставі оприлюднених офіційних даних Національного банку України, як це зазначено у пункті 2.4. цього Договору. На перший річний період (з «26» жовтня 2012 по «30» вересня 2013) встановлюється Процентна ставка за користування кредитом у розмірі 19,6 % (Базова процентна ставка кредитування 18,50 % плюс Маржа 1,10 %) (пункт 2.4.1.1.).
      26 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 01ЗАІ20121026001-ПОР, згідно умов якого поручитель зобов'язалася перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником умов щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку, передбаченими кредитним договором від 26 жовтня 2012 року № 013АІ20121026001.
      Відповідно до меморіального ордера від 26 жовтня 2012 року № 47 позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_4 кредит у сумі 83 700,00 грн.
      Разом з цим у порушення умов Договору ОСОБА_4 протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни.
      Відповідно до пункту 4.1. Договору у разі прострочення відповідачем строків сплати відсотків визначених пунктами 3.2.3, 3.3.14. Договору, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пунктом 1.1. Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення.
      Відповідно до пункту 4.2. Договору у разі порушення відповідачем вимог пунктів 3.3.2, 3.3.4, 3.3.6, 3.3.7, 3.3.9-3.3.19 цього Договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 0,5 відсотків від суми фактичної заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками за кожний випадок.
      Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_4 за Договором, наданим ПАТ «Укрсоцбанк», станом на 21 січня 2016 року загальний її розмір складає 120 783,04 грн, з них: сума заборгованості за кредитом - 68 427,20 грн, сума заборгованості за відсотками - 25 778,00 грн; пеня за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок - 10 463,95 грн; пеня за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок - 5 373,65 грн; розмір інфляційних витрат за кредитом - 6 548,50 грн; розмір інфляційних витрат за відсотками - 4 191,74 грн.
      Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
      За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
      Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
      Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
      Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
      Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника (пункт 6.2.) не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.
      Як убачається з Договору, боржник ОСОБА_4 (а відтак і поручитель) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 26 жовтня 2017 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком погашення платежів (пункт 1.1.1 Договору).
      Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
      Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.
      Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      У пункті 1.1.1. Договору погашення кредиту та сплата нарахованих процентів за користування кредитів здійснюється наступним чином: починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, Позичальник щомісячно, 26 числа сплачує Кредитору рівні суми грошових коштів, кожна з яких включає в себе заборгованість за кредитом та процентами, розрахованих за весь строк користування Кредитом, згідно з графіком погашення Кредиту.
      Відповідно до пункту 1.1 договору поруки Поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором кредиту № 013АІ20121026001 від 26 жовтня 2012 року.
      Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати 26 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
      У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
      Суди попередніх інстанцій, стягуючи солідарно з боржника поручителя заборгованість у сумі 120 783,04 грн, не врахували вищенаведених норм матеріального права, та що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), не з'ясували, коли боржником був здійснений останній платіж за Договором по кожному із складових заборгованості, не встановили, з якого моменту необхідно рахувати строки позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредиту і відповідно до цього, яка сума підлягає стягненню, та не встановили, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців по кожному місячному платежу та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє.
      Доводи касаційної скарги про припинення поруки у зв'язку зі зміною процентної ставки без повідомлення та згоди поручителя є помилковими з огляду на наступне.
      Відповідно до пункту 2.1.1.2. договору поруки ОСОБА_5 погодилася солідарно відповідати за виконання зобов'язань позичальника, передбачених Договором, зокрема сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі, визначеному Договором, додатковими угодами/договорами про внесення змін (доповнень) до Договору, згідно з якими буде змінюватись розмір процентної ставки, а також сплата комісій у розмірі, строки та в порядку, що визначені Договором.
      У 2.4. Договору зазначено, що розмір процентної ставки за цим Договором є змінним (фіксується періодично) та визначається як сума Базової процентної ставки кредитування та Маржі.
      Розмір Базової процентної ставки кредитування фіксується щорічно на підставі оприлюднених офіційних даних Національного банку України.
      Крім того, суди не звернули уваги, що зміст забезпеченого порукою зобов'язання складає повернення кредиту в сумі 167 400 грн з порядком погашення, що визначений умовами Договору та кінцевим терміном повернення усієї суми кредиту до 26 жовтня 2017 року (включно).
      Разом з цим предметом Договору є кредит у розмірі 83 700 грн, а не 167 400 грн.
      Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      Таким чином, оскільки судами не з'ясовано належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не досліджено та не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам, в силу статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої судам належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
      Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року скасувати.
      Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73304583