Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Родовид банку в обращении взыскания на ипотеку

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

27 травня 2015 року

 

м. Київ

 

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів Балюка М.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

Барбари В.П., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М.,

Берднік І.С., Колесника П.І., Сеніна Ю.Л.,

Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

Шицького І.Б.,

 

за участі представника публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - ОСОБА_1,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, треті особи: приватне підприємство «Блокер», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія – ФС», ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія – ФС», ОСОБА_3, про визнання договорів припиненими за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року,

 

в с т а н о в и л и:

 

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі – ВАТ «Родовід Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та приватним підприємством «Блокер» (далі – ПП «Блокер») укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 млн 700 тис. грн зі ставкою 22 проценти річних, а ПП «Блокер» зобов’язалось повернути наданий кредит у строк до 25 лютого 2008 року та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Додатковою угодою від 28 лютого 2007 року збільшено розмір відновлювальної кредитної лінії до 15 млн грн. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено два договори іпотеки, за умовами яких останній передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, а також житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою. У подальшому до кредитного договору були внесені зміни додатковими угодами від 21 лютого 2008 року, 15 травня 2008 року, 3 червня 2008 року, 30 вересня 2008 року, 10 жовтня 2008 року, 23 січня 2009 року та 28 вересня 2009 року, у результаті яких сума відновлювальної кредитної лінії склала 10 млн грн, ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 28,5 процента річних, а у випадку невиконання окремих умов договору – в розмірі 30 процентів річних, починаючи з 30 січня 2009 року; позичальник зобов’язується повернути кредит згідно з графіком зниження ліміту до 20 січня 2010 року. Крім того, 21 лютого 2008 року, 17 червня 2008 року, 13 жовтня 2008 року та 30 січня 2009 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчені додаткові угоди до договорів іпотеки щодо зміни відсоткової ставки за користування кредитом, вартості нерухомого майна, переданого в іпотеку та строків повернення кредиту.

 

Посилаючись на зазначені обставини та невиконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 8 листопада 2012 року складала 21 млн 714 тис. 783 грн 82 коп., позивач просив звернути стягнення на предмети іпотек.

 

У квітні 2013 року ОСОБА_2 пред’явив зустрічний позов про визнання договору іпотеки припиненим, посилаючись на припинення ПП «Блокер» як юридичної особи, у зв’язку із чим припинились всі зобов’язання позичальника і, як наслідок, його зобов’язання за договорами іпотек.

 

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 жовтня 2013 року в задоволення позову ПАТ «Родовід Банк» та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2013 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 жовтня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2013 року в частині задоволення позову ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 жовтня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року в сумі 15 млн 830 тис. 175 грн 89 коп. звернуто стягнення на предмети іпотек, що належать ОСОБА_2 на праві власності, зокрема: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій цей будинок розташований, а також житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою, шляхом продажу предметів іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

 

Додатковим рішенням апеляційного суду Київської області від 23 грудня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено: рішення апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року залишено без змін.

 

У лютому 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_3 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини другої статті 258 та статті 578 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 65 Сімейного кодексу України (далі – СК України) та частини першої статті 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон «Про іпотеку»).

 

У зв’язку із цим ОСОБА_3 просив скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2015 року зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Родовід Банк» - ОСОБА_1, дослідивши доводи заяви, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

 

Судами апеляційної та касаційної інстанцій установлено, що 7 лютого 2013 року рішенням засновників припинено ПП «Блокер» унаслідок реорганізації шляхом перетворення у приватне акціонерне товариство «Блокер» (далі – ПАТ «Блокер»); ліквідація ПП «Блокер» у передбаченому статтею 111 ЦК України порядку проведена не була, інформація про реєстрацію ПАТ «Блокер» відсутня.

 

Відмовляючи у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПП «Блокер» припинило своє існування відповідно до частини другої статті 104 ЦК України, тому в силу положень статті 609 ЦК України припинились усі його зобов’язання за кредитним договором, а також припинились зобов’язання ОСОБА_2 за договорами іпотеки згідно з пунктом 2 частини першої статті 593 ЦК України та статей 3, 17 Закону «Про іпотеку».

 

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, послався на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому позивач набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предметів іпотеки. Підстави вважати, що зобов’язання за договорами іпотеки припинені, відсутні, оскільки в матеріалах справи немає доказів того, що ПП «Блокер» припинило діяльність шляхом ліквідації, як це передбачено статтею 609 ЦК України.

 

Суд касаційної інстанції погодився із зазначеними висновками апеляційного суду, посилаючись на правильність застосування положень статей 104, 526, 609, 610, 625, 1054, 1050 ЦК України, статей 3, 17 Закону «Про іпотеку» та статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців».

 

ОСОБА_3 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

 

Для прикладу заявник надав постанову Вищого господарського суду України від 17 червня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року, 13 листопада 2013 року, 22 січня 2014 року, 5 лютого 2014 року, 2 квітня 2014 року, 30 липня 2014 року та 13 серпня 2014 року.

 

У наданих для порівняння ухвалах від 5 лютого 2014 року, 2 квітня 2014 року, 30 липня 2014 року та 13 серпня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловив правову позицію, що відповідно до частини другої статті 258 ЦК України нарахування суми пені не може перевищувати одного року.

 

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, ухвалюючи рішення від 27 травня 2014 року, залишене без змін ухвалою суду касаційної інстанції, звернув стягнення на вищезазначені предмети іпотек у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 15 млн 830 тис. 175 грн 89 коп. При цьому, зазначена сума заборгованості була встановлена судом апеляційної інстанції у рішенні від 27 червня 2013 року в справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 та ПП«Блокер» про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке було залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2013 року. 

 

Таким чином, у справі яка є предметом перегляду питання нарахування суми заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року, у тому числі пені, не вирішувалося, оскільки зазначена сума встановлена в іншій справі, рішення якої набрало законної сили і не є предметом перегляду Верховним Судом України.

 

В ухвалах від 13 листопада 2013 року та 22 січня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловив правову позицію, що відповідно до частини другої статті 6 Закону «Про іпотеку», статті 578 ЦК України майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку (заставу) лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

 

У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_2 передав у іпотеку:

 

- житловий будинок АДРЕСА_2, та належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2005 року, а також земельну ділянку за цією ж адресою, що належить ОСОБА_2 на праві власності згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2005 року (т. 1, а. с. 29 – 35);

 

- житловий будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від

 

24 вересня 2005 року, а також земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, що належить останньому на праві власності згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 червня 2004 року (т. 1, а. с. 48 – 54).

 

Про наявність інших власників/співвласників на спірне нерухоме майно ОСОБА_2 ні під час укладення договорів іпотеки ні у зустрічній позовній заяві не зазначав.

 

Суди не встановили наявність інших власників, крім ОСОБА_2, на зазначені перемети іпотеки, за таких обставин не було застосовано статтю 65 СК України.

 

Отже, у наданих заявником для порівняння судових рішеннях судів касаційної інстанції від 13 листопада 2013 року та 22 січня 2014 року встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається, що не можна вважати неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права.

 

У постанові Вищого господарського суду України від 17 червня 2014 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року судами касаційної інстанції установлено порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 39 Закону «Про іпотеку», зокрема при зверненні стягнення на предмет іпотеки не зазначено загальний розмір вимог та (або) всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодерждателю з вартості предмета іпотеки, а також не було встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки або таку ціну визначено з порушенням вищезазначених норм матеріального права.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

 

Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

 

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

 

При цьому, посилаючись на загальний розмір заборгованості не зазначив всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону «Про іпотеку». Посилання апеляційного суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону «Про іпотеку».

 

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

 

З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.

 

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтями 355, 3604 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановили:

 

Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

 

355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

М.І. Балюк

Н.П. Лященко

В.П. Барбара

Л.І. Охрімчук

І.С. Берднік

Я.М. Романюк

Л.І. Григор’єва

Ю.Л.Сенін

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко

Т.Є. Жайворонок

І.Б. Шицький

П.І. Колесник

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-61цс15

 

Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

 

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/01DE36041ABD27A0C2257E5F001D3B7C

[ANTIRAID]

Для информации:

 

Стаття 38. Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки 

 

 Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між 

іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна 

суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні 

ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови 

іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно 

з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед 

іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною 

продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. ( Частина 

статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3273-IV 

( 3273-15 ) від 22.12.2005 ) 

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/898-15/print1434194986810432

 

Таким образом обращать взыскание на предмет ипотеки возможно только при наличии оценки.

[у.zaporozhskiy]

 

Для информации:

 

Стаття 38. Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки 

 

 Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між 

іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна 

суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні 

ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови 

іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно 

з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед 

іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною 

продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. ( Частина 

статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3273-IV 

( 3273-15 ) від 22.12.2005 ) 

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/898-15/print1434194986810432

 

Таким образом обращать взыскание на предмет ипотеки возможно только при наличии оценки.

 

Вот это поворот.

Многие недавнии решения можно будет пересмотреть в ВСУ.

единственный вопрос, что будет делать ВСУ в таком случае?

направлять в дело в суд первой инстанции для осуществлении оценки?

[logoped]

А сколько банки приняли себе в собственность и сколько было обращено взысканий в досудебном порядке, по оговоркам в Д ипотеки, да по заниженной стоимости. Что с ними делать? Жарить?

 

Вспомнилось:

- Мама, Вы хотите жареная риба?

- Да, сынок, но риби ж нету.

- Мама, Вы жарьте, рыба будет. 

[у.zaporozhskiy]

А сколько банки приняли себе в собственность и сколько было обращено взысканий в досудебном порядке, по оговоркам в Д ипотеки, да по заниженной стоимости. Что с ними делать? Жарить?

 

Вспомнилось:

- Мама, Вы хотите жареная риба?

- Да, сынок, но риби ж нету.

- Мама, Вы жарьте, рыба будет. 

У меня как раз такой случай.

Думаю, как это использовать в случае, когда обращение взыскание на предмет ипотеки было осуществлено на основании договора об удовлетворении требований ипотекодержателя от 12.08.2011 путем признания права собственности на квартиру ипотекодателя.

Оценки вообще не было, хотя ее обязательность в таком случае предусмотрена договором.

Какой способы защиты выбрать в таком случае?

отменить право собственности банка и признать свое право собственности?

[logoped]

Для информации:

 

Стаття 38. Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки 

 

 Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між 

іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна 

суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні 

ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови 

іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно 

з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед 

іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною 

продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. ( Частина 

статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3273-IV 

( 3273-15 ) від 22.12.2005 ) 

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/898-15/print1434194986810432

 

Таким образом обращать взыскание на предмет ипотеки возможно только при наличии оценки.

И всё равно

У разі невиконання цієї умови

іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно

з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед

іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною

продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

[diplomat777]

 

Для информации:

 

Стаття 38. Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки 

 

 Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між 

іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна 

суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні 

ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови 

іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно 

з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед 

іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною 

продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. ( Частина 

статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3273-IV 

( 3273-15 ) від 22.12.2005 ) 

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/898-15/print1434194986810432

 

Таким образом обращать взыскание на предмет ипотеки возможно только при наличии оценки.

 

Интересно, почему Вы сделали именно такой вывод, учитывая, что в данной норме есть еще один способ определения цены продажи предмета ипотеки, а имеено: "Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між 

іпотекодавцем і іпотекодержателем (!) або на підставі оцінки майна (!)"

суб'єктом оціночної діяльності

[Tasha]

Из статьи на сайте: "Очень важный момент — это должен быть свежий документ. «Банк не может воспользоваться той оценкой, которая проводилась по залогу во время выдачи кредита. Залог должны оценить снова, и заключению оценщика должно быть не более шести месяцев. Если у финучреждения нет такого документа, то его требования к заемщику суд не должен удовлетворять в связи с необоснованностью. Банку должно быть отказано в иске», — отметил в разговоре с «Вестями» старший партнер адвокатской компании «Кравец и Партнеры» Ростислав Кравец." ( http://antiraid.com.ua/news/29241-ipotechnym-neplatelshhikam-dali-shans-ottyanut-vyselenie.html)

В связи с вышеуказанным, большая просьба, дать ссылку на кокретную норму нормативно-правовой акта о 6 месячном сроке оценки. Я искала и не нашла. нужно срочно для кассации. Нам отказали в поторной экспертизе.

[Allenka]

Добрый день. А если банк хочет обратить взыскание на предмет ипотеки путем признания права собственности на него, как тогда происходит оценка ипотеки? В законе написано, что стоимость ипотеки определяется на момент набуття права власності. А право собственности приобретается в момент регистрации его.......Какая ж тогда ст-сть указ-ся в решинии.....

[у.zaporozhskiy]

Из статьи на сайте: "Очень важный момент — это должен быть свежий документ. «Банк не может воспользоваться той оценкой, которая проводилась по залогу во время выдачи кредита. Залог должны оценить снова, и заключению оценщика должно быть не более шести месяцев. Если у финучреждения нет такого документа, то его требования к заемщику суд не должен удовлетворять в связи с необоснованностью. Банку должно быть отказано в иске», — отметил в разговоре с «Вестями» старший партнер адвокатской компании «Кравец и Партнеры» Ростислав Кравец." ( http://antiraid.com.ua/news/29241-ipotechnym-neplatelshhikam-dali-shans-ottyanut-vyselenie.html)

В связи с вышеуказанным, большая просьба, дать ссылку на кокретную норму нормативно-правовой акта о 6 месячном сроке оценки. Я искала и не нашла. нужно срочно для кассации. Нам отказали в поторной экспертизе.

 

Этот срок указывается в самом выводе об оценки недвижимого имущества.

Необходимость указания самого срока в таком выводе предусмотрено, если не ошибаюсь стандартом и приказом Минюста.

Для чего Вам была необходима повторная оценка?

[у.zaporozhskiy]

Добрый день. А если банк хочет обратить взыскание на предмет ипотеки путем признания права собственности на него, как тогда происходит оценка ипотеки? В законе написано, что стоимость ипотеки определяется на момент набуття права власності. А право собственности приобретается в момент регистрации его.......Какая ж тогда ст-сть указ-ся в решинии.....

На момент вынесения решения.

По моему убеждению, если Вы не заключали допсоглашения после 2009 года, то банк должно быть отказано в требованиях о признании права собственности на предмет ипотеки.

Это случайно не Приват?

[Allenka]

На момент вынесения решения.

По моему убеждению, если Вы не заключали допсоглашения после 2009 года, то банк должно быть отказано в требованиях о признании права собственности на предмет ипотеки.

Это случайно не Приват?

Ничего больше не заключали. Уксрсоц. Почему должно быть отказано? Договор от 2007г.

[у.zaporozhskiy]

Ничего больше не заключали. Уксрсоц. Почему должно быть отказано? Договор от 2007г.

Потому, что это внесудебный способ удовлетворения требований ипотекодержателя об обращении взыскания на предмет ипотеки.

+ исковая давность.

[Allenka]

Потому, что это внесудебный способ удовлетворения требований ипотекодержателя об обращении взыскания на предмет ипотеки.

+ исковая давность.

постановление пленума №5 2012р. -разрешает в судебном порядке звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності

[у.zaporozhskiy]

постановление пленума №5 2012р. -разрешает в судебном порядке звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності

Отличный план.

Давайте еще вспомним обобщения Луспеника.

если договор до 12.12.2008, то нет.

[Allenka]

Отличный план.

Давайте еще вспомним обобщения Луспеника.

если договор до 12.12.2008, то нет.

а что за дата 12.12.2008?

[у.zaporozhskiy]

ЗАКОН УКРАЇНИ Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва

Із змінами і доповненнями, внесеними
 Законами України
 від 29 червня 2010 року N 2367-VI,
 Бюджетним кодексом України
 від 8 липня 2010 року N 2456-VI,
 від 9 вересня 2010 року N 2504-VI,
 Податковим кодексом України
 від 2 грудня 2010 року N 2755-VI,
 Законами України
 від 23 грудня 2010 року N 2856-VI,
 від 17 лютого 2011 року N 3038-VI,
 від 22 грудня 2011 року N 4220-VI,
 Кодексом цивільного захисту України
 від 2 жовтня 2012 року N 5403-VI,
Законом України
 від 16 жовтня 2012 року N 5459-VI

 

III. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім абзаців другого - дев'ятого підпункту 15 пункту 4 цього розділу, які набирають чинності з 14 квітня 2009 року.

 

друге речення частини першої викласти в такій редакції: "Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки";

частину третю викласти в такій редакції:

"Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати";

6) частину першу статті 37 викласти в такій редакції:

"Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання";

 

Насколько я помню, до даты опубликования этого закона: Дата вступления документа в силу: 14.01.2009, норма о праве банка/ипотекодержателя приобрести право собственности на предмет ипотеки была мертвой.

Поэтому эти положения не могут быть распространены на договора заключенные до 14.01.2009 и в которые не были внесены изменения.

 

 

,

[NIKI]

Интересно, почему Вы сделали именно такой вывод, учитывая, что в данной норме есть еще один способ определения цены продажи предмета ипотеки, а имеено: "Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між 

іпотекодавцем і іпотекодержателем (!) або на підставі оцінки майна (!)"

суб'єктом оціночної діяльності

Проходя на практике в Апеляційному суді Києва ми отримали  з цього приводу досить цікаву думку одного из суддів апеляційногосуду - що знайло своє відображення й в рішеннні суду ,  а саме - ап.суд вказує, що сторони в договорі іпотеки погоджували та погодили лише вартість предмету іпотеки для його передачі в іпотеку . В той самий час коли для звернення стягнення потрібно визначення та погодженння  між сторонами саме ціни продажу                ( власне  про це йдеться мова й в ст. 38 ЗУ " Про іпотеку" - 

початкова ціна   предмета   іпотеки   для   його    подальшої реалізації

тобто закон оперує терміном саме початкова ціна ... для реалізації, що сторони укладаючи договір іпотеки дійсно не погоджували.

Так . вартість  предмету іпотеки для його передання в іпотеку це одне, а початкова (тобто стартова) ціна для продажу - це інше. Ми з свого боку коли заперечували у суді ( а банк просив вказати як початкову саме ціну наявну в договорі іпотеки та стверджував , що саме її сторони і погодили - тобто нібито є згода сторін  ) проти позиції банку  посилалися зокрема на той факт , що вартість предмету іпотеки визначалася в 2008 році на підставі незалежної оцінки  - але строк дії вказаної оцінки був лише 6 місяців. Й на даний час вона не може ббратися до уваги. Крім того вартість  нерухомого майна  для його продажу  має  відповідати  дійсній ринковій вартості саме на момент вирішення справи у суді. Суд вирішуючі справу має ( саме суд , а не держвиконавець) визначити початкову ціну.  Тому позиція ВСУ в даному випадку на наш погляд є  вірною. А позиція  ап. суду в даному випадку лише добавляє певну аргументацію на користь  цього. Так - ст. 38 ЗУ " Про іпотеку" законодавець хотів та встановив дійсно порядок визначенння початкової ціни .

Сподиваємося , що ця інформація може бути цікавою для усіх  - як аргумент у суді .                

[у.zaporozhskiy]

Из чего вы решили, чо до 2009 эти нормы были «мертвые»?

Покажите на примере норм закона «до» и «после», можно подкрепить свою позицию решением вышки, но по аналогичному спору, а не так как обычно.....

Не было предусмотрено порядка обращения взыскания на предмет ипотеки путем приобретения права собственности.

Меня больше волнует вопрос, у кого-то ипотекодержатели оформляли право собственности на себя, если договор был заключен до 2009 года и не было допсоглашений к нему после.

 

п.с. по поводу практики, встречал ее давно и тогда сделал такой вывод, если бы она была под рукой не поднимал бы этот вопрос.

[у.zaporozhskiy]

Проходя на практике в Апеляційному суді Києва ми отримали  з цього приводу досить цікаву думку одного из суддів апеляційногосуду - що знайло своє відображення й в рішеннні суду ,  а саме - ап.суд вказує, що сторони в договорі іпотеки погоджували та погодили лише вартість предмету іпотеки для його передачі в іпотеку . В той самий час коли для звернення стягнення потрібно визначення та погодженння  між сторонами саме ціни продажу                ( власне  про це йдеться мова й в ст. 38 ЗУ " Про іпотеку" - 

початкова ціна   предмета   іпотеки   для   його    подальшої реалізації

тобто закон оперує терміном саме початкова ціна ... для реалізації, що сторони укладаючи договір іпотеки дійсно не погоджували.

Так . вартість  предмету іпотеки для його передання в іпотеку це одне, а початкова (тобто стартова) ціна для продажу - це інше. Ми з свого боку коли заперечували у суді ( а банк просив вказати як початкову саме ціну наявну в договорі іпотеки та стверджував , що саме її сторони і погодили - тобто нібито є згода сторін  ) проти позиції банку  посилалися зокрема на той факт , що вартість предмету іпотеки визначалася в 2008 році на підставі незалежної оцінки  - але строк дії вказаної оцінки був лише 6 місяців. Й на даний час вона не може ббратися до уваги. Крім того вартість  нерухомого майна  для його продажу  має  відповідати  дійсній ринковій вартості саме на момент вирішення справи у суді. Суд вирішуючі справу має ( саме суд , а не держвиконавець) визначити початкову ціну.  Тому позиція ВСУ в даному випадку на наш погляд є  вірною. А позиція  ап. суду в даному випадку лише добавляє певну аргументацію на користь  цього. Так - ст. 38 ЗУ " Про іпотеку" законодавець хотів та встановив дійсно порядок визначенння початкової ціни .

Сподиваємося , що ця інформація може бути цікавою для усіх  - як аргумент у суді .                

Было бы отлично, если бы Вы дали ссылку на свое определение или решение апелляционного суда.

[Allenka]

Редакция ЗУ " Про іпотеку" 2006 р.

Стаття 37. Передача іпотекодержателю права власності на
                предмет іпотеки

     Іпотекодержатель   може   задовольнити  забезпечену  іпотекою
вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.  Договір
про задоволення вимог іпотекодержателя,  який передбачає  передачу
іпотекодержателю  права  власності  на  предмет  іпотеки в рахунок
виконання  основного  зобов'язання,  є  правовою   підставою   для
реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,  що
є предметом іпотеки.

Ст. 36.  - Договір про  задоволення  вимог іпотекодержателя,  яким також
вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає
можливий  спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно
до цього Закону.

 

Практика ВСУ ( в подтверждение возможности приобретать право собственности у судовому порядку по застереженню у ІД):

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19130683

[у.zaporozhskiy]

Редакция ЗУ " Про іпотеку" 2006 р.

Стаття 37. Передача іпотекодержателю права власності на

                предмет іпотеки

     Іпотекодержатель   може   задовольнити  забезпечену  іпотекою

вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.  Договір

про задоволення вимог іпотекодержателя,  який передбачає  передачу

іпотекодержателю  права  власності  на  предмет  іпотеки в рахунок

виконання  основного  зобов'язання,  є  правовою   підставою   для

реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,  що

є предметом іпотеки.

Ст. 36.  - Договір про  задоволення  вимог іпотекодержателя,  яким також

вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає

можливий  спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно

до цього Закону.

 

Практика ВСУ ( в подтверждение возможности приобретать право собственности у судовому порядку по застереженню у ІД):

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19130683

Вопрос в том, на основании чего было признано право собственности за банком?

Перед этим было решение о признании права собстсвенности или право собственности было приобретено во внесудебном порядке.

[у.zaporozhskiy]

На основании оговорки.

 

Вот и возвращаемся сюда http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5058&page=136  и внимательно понимаем сообщение  #2701, #2703

Но это лишь в случае, если в оговорке в договоре ипотеки четко расписан порядок такого приобретения.

[diplomat777]

Проходя на практике в Апеляційному суді Києва ми отримали  з цього приводу досить цікаву думку одного из суддів апеляційногосуду - що знайло своє відображення й в рішеннні суду ,  а саме - ап.суд вказує, що сторони в договорі іпотеки погоджували та погодили лише вартість предмету іпотеки для його передачі в іпотеку . В той самий час коли для звернення стягнення потрібно визначення та погодженння  між сторонами саме ціни продажу                ( власне  про це йдеться мова й в ст. 38 ЗУ " Про іпотеку" - 

початкова ціна   предмета   іпотеки   для   його    подальшої реалізації

тобто закон оперує терміном саме початкова ціна ... для реалізації, що сторони укладаючи договір іпотеки дійсно не погоджували.

Так . вартість  предмету іпотеки для його передання в іпотеку це одне, а початкова (тобто стартова) ціна для продажу - це інше. Ми з свого боку коли заперечували у суді ( а банк просив вказати як початкову саме ціну наявну в договорі іпотеки та стверджував , що саме її сторони і погодили - тобто нібито є згода сторін  ) проти позиції банку  посилалися зокрема на той факт , що вартість предмету іпотеки визначалася в 2008 році на підставі незалежної оцінки  - але строк дії вказаної оцінки був лише 6 місяців. Й на даний час вона не може ббратися до уваги. Крім того вартість  нерухомого майна  для його продажу  має  відповідати  дійсній ринковій вартості саме на момент вирішення справи у суді. Суд вирішуючі справу має ( саме суд , а не держвиконавець) визначити початкову ціну.  Тому позиція ВСУ в даному випадку на наш погляд є  вірною. А позиція  ап. суду в даному випадку лише добавляє певну аргументацію на користь  цього. Так - ст. 38 ЗУ " Про іпотеку" законодавець хотів та встановив дійсно порядок визначенння початкової ціни .

Сподиваємося , що ця інформація може бути цікавою для усіх  - як аргумент у суді .                

В приведенном Вами примере не совсем понятно как была изначально определена начальная цена продажи предмета ипотеки, а также была ли она прописана в договоре, как это предусмотрено ст. 38 Закона.

Нюанс в том, что в ст. 38 Закона, как я уже говорил, указаны 2 варианта определения цены предмета ипотеки: 1) по соглашению сторон; 2) оценки, как следствие, не совсем понятно, какая норма закона разрешает применять 6 месячный срок действия оценки к первому варианту определения цены предмета ипотеки. И это при том, что последний установлен сторонами в договоре и этот пункт договора является действующим, даже по прошествии нескольких лет. А суды, как правило, учитывая нормы ст. 525, ст. 526, ст. 627 ГК Украины, ну и ст. 38 Закона,  

То, что Вы пытались убедить апелляцию, в том что требования ко 2 ( второму) пункту распространяются и на 1 (первый) пункт( в части 6 месячного срока действия оценки), меня не удивляет, поскольку надо пытаться убеждать суд разными способами, однако, не понятно, какими нормами права, подтверждается Ваша позиция, учитывая, что начальная цена продажи определена договором, а не оценщиком.

[у.zaporozhskiy]

В приведенном Вами примере не совсем понятно как была изначально определена начальная цена продажи предмета ипотеки, а также была ли она прописана в договоре, как это предусмотрено ст. 38 Закона.

Нюанс в том, что в ст. 38 Закона, как я уже говорил, указаны 2 варианта определения цены предмета ипотеки: 1) по соглашению сторон; 2) оценки, как следствие, не совсем понятно, какая норма закона разрешает применять 6 месячный срок действия оценки к первому варианту определения цены предмета ипотеки. И это при том, что последний установлен сторонами в договоре и этот пункт договора является действующим, даже по прошествии нескольких лет. А суды, как правило, учитывая нормы ст. 525, ст. 526, ст. 627 ГК Украины, ну и ст. 38 Закона,  

То, что Вы пытались убедить апелляцию, в том что требования ко 2 ( второму) пункту распространяются и на 1 (первый) пункт( в части 6 месячного срока действия оценки), меня не удивляет, поскольку надо пытаться убеждать суд разными способами, однако, не понятно, какими нормами права, подтверждается Ваша позиция, учитывая, что начальная цена продажи определена договором, а не оценщиком.

Я так понимаю, что все зависит от формирования пункта о стоимости предмета ипотеки.