Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Вектор плюс в обращении взыскания на предмет ипотеки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

1 липня 2015 року м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року.

 

в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 11 травня 2006 року. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 травня 2006 року в сумі 181 673 грн. 70 коп. на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернути стягнення на трикімнатну квартиру НОМЕР 1 загальною площею Р кв.м., яка знаходиться АДРЕСА 1 і належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності, шляхом реалізації з прилюдних торгів.

 

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року, позов задоволено. Звернуто стягнення на трикімнатну квартиру НОМЕР 1 АДРЕСА 1 загальною площею Р кв. м., із початковою ціною 220 493 грн., яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у рахунок погашення 181 673 грн. 70 коп. заборгованості за кредитним договором від 11 травня 2006 року, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Луцького міськрайонного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року залишено без змін. 

 

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 257, 261, 530, 631, частини 2 статті 1050 ЦК України та статті 39 Закону України «Про іпотеку».

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

 

На підставі пункту 2 статті 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

 

На підставі статті 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. 

 

Судом встановлено, що 11 травня 2006 року між ПАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на суму 30 000 доларів США строком на 5 років з кінцевим терміном повернення коштів 11 травня 2011 року зі сплатою 14 % річних. В той же день, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_2, було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку іпотекодержателю АКБ «ТАС - Комерцбанк» (правонаступник якого ВАТ «Сведбанк») нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру НОМЕР 1 загальною площею Р кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА 1, оцінену сторонами договору у 220 493 грн. Договір посвідчено нотаріально та внесено відповідний запис у Державний реєстр іпотек. 

 

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» і позивачем ТОВ «ФК «Вектор Плюс» були укладені договори: факторингу НОМЕР 2, про відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1; про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним банком з відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

 

14 грудня 2012 року банком надсилалось письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги - ОСОБА_1 для відома.

 

Також судами встановлено, що станом на 28 листопада 2012 року заборгованість по кредитному договору не сплачена в сумі 325 742 грн. 57 коп. У зв’язку з цим 16 вересня 2013 року відповідачам надсилались товариством досудові вимоги щодо виконання договірних зобов’язань з пропозиціями про їх належне виконання та роз’ясненням подальших дій ТОВ «ФК «Вектор Плюс» щодо майна відповідачів, яке знаходиться в іпотеці.

 

Крім того, як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 серпня 2011 року, на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції перебував виконавчий напис НОМЕР 3, вчинений приватним нотаріусом 15 липня 2011 року про звернення стягнення на трикімнатну квартиру НОМЕР 1 загальною площею Р кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА 1. 

 

Постановою старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції вищезазначений виконавчий напис повернуто стягувачу.

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позовна давність для захисту позивачем свого інтересу не сплила, оскільки строк дії кредитного договору та договору іпотеки визначено до 11 травня 2011 року, а позов пред’явлено 23 вересня 2013 року, тобто в межах передбаченого законом трьохрічного строку.

 

Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, від 17 вересня 2014 року, від 2 жовтня 2014 року, від 12 листопада 2014 року, від 19 листопада 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких, відповідно до умов договору, визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Отже існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 87 статей 257, 261, 530, 631, частини 2 статті 1050 ЦК України та статті 39 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

 

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

 

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦК України).

 

Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. 

 

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 

 

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

 

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

 

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

 

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України). 

 

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). 

 

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору – до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом та процентів за користування ним, кінцевий строк повернення кредиту – до 11 травня 2011 року (пункт 1.1 договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів – щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 3.1 договору) і для процентів за користування кредитом (пункт 3.3 договору).

 

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

 

Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

 

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 11 травня 2011 року.

 

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

 

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

 

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

 

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України).

 

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

 

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

 

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитного договору (пунктами 3.1, 3.3) позичальник зобов’язаний погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, і щомісяця в період з «01» по «10» сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним (пункт 8.1.).

 

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

 

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів - кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. 

 

Згідно довідки розрахунку заборгованості за кредитним договором від 16 вересня 2013 року жодних платежів в рахунок погашення заборгованості з 28 листопада 2008 року від позичальника не надходило (а.с. 17). У свою чергу банк звернувся до суду із зазначеним позовом 20 вересня 2013 року.

 

У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 11 травня 2011 року – з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору - та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

 

Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

 

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

 

Керуючись пункт 1 частини першої статті 355, пункт 1 частини першої статті 360-3, частини першої та другої статті 360-4 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/490D29341F80C7C8C2257E7D0025DD67

[getikalex]

Двоякое впечатление.

 

С одной стороны вроде как суд уже почти согласился с тем, что срок давности обращения взыскания на предмет ипотеки начинается с момента неуплаты очередного платежа, а не срока договора.

 

висновок суду про початок перебігу позовної давності з 11 травня 2011 року – з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору - та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

 

 

 

Но с другой стороны суд вроде как сразу подправляет эту идею, и уточняет, что речь все-таки идет о праве требования возвращения долга, который надо пересчитать с учетом срока давности каждого платежа

 

у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. 

 

 

Никак суд не решится поставить точку - так все-таки через 3 года после последнего платежа  взыскивать ипотеку уже нельзя в принципе, или все-таки можно, но только после того, как пересчитать задолженность с учетом сроков давности по платежам.

[Vladimir AB]

Ви хочете прямо слово в слово щоб ВСУ описав, під кожен випадок... Я вважаю дане рішення можна і потрібно застосовувати і під іпотеку та вказувати судам на першу Вашу цитату із рішення. 

[у.zaporozhskiy]

 

Двоякое впечатление.

 

С одной стороны вроде как суд уже почти согласился с тем, что срок давности обращения взыскания на предмет ипотеки начинается с момента неуплаты очередного платежа, а не срока договора.

 

 

Но с другой стороны суд вроде как сразу подправляет эту идею, и уточняет, что речь все-таки идет о праве требования возвращения долга, который надо пересчитать с учетом срока давности каждого платежа

 

 

Никак суд не решится поставить точку - так все-таки через 3 года после последнего платежа  взыскивать ипотеку уже нельзя в принципе, или все-таки можно, но только после того, как пересчитать задолженность с учетом сроков давности по платежам.

 

Под второй случай есть Постановление ВСУ от 2014 года по Кредитным инициативам.

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі

 № 6-169цс14

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

 

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

 

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

 

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

 

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань.

 

http://www.scourt.go...2257D8500220427

[Obelix]

Чтоб поставить точку в этих прениях, лучше банку подать досудебное требование, где чотко показать, что в связи с нарушением платежной дисциплины, банк считает срок возврата кредита таким, что наступил. И требует в теч 10 (30) дней уплатить тело, процент и неустойку.

В противном случае он будет вынужден обратиться в суд.

 

Такое письмо конкретизирует дату начала ИД и снимет все кривотолки в суде.

[у.zaporozhskiy]

Объединяем постановления ВСУ с похожим применение норм материального права: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7166&page=3

[у.zaporozhskiy]

Чтоб поставить точку в этих прениях, лучше банку подать досудебное требование, где чотко показать, что в связи с нарушением платежной дисциплины, банк считает срок возврата кредита таким, что наступил. И требует в теч 10 (30) дней уплатить тело, процент и неустойку.

В противном случае он будет вынужден обратиться в суд.

 

Такое письмо конкретизирует дату начала ИД и снимет все кривотолки в суде.

Однозначно, весь вопрос, когда его нет.

И приходится использовать последний платеж для начала исчисления исковой давности, в том числе по ипотеке.

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/50527742

 

Державний герб України

У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16 вересня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,суддів:  Коротуна В.М., Маляренка А.В.,Парінової І.К., Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія» «Вектор Плюс» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія» «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області                                   від 27 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, із початковою ціною 220 493 грн, яка належить на праві власності             ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 травня 2006 року в розмірі 181 673 грн 70 коп., шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних                              справ від 3 вересня 2014 року касаційну скаргу представника                                                    ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилено. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 29 квітня 2014 року залишено без змін.

Постановою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року заяву ОСОБА_6 задоволено.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних                              справ від 3 вересня 2014 року скасовано та направлено справу на новий касаційний розгляд.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Вектор Плюс», суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позовна давність для захисту позивачем свої цивільних прав не сплила, оскільки строк дії кредитного договору та договору іпотеки визначено до                11 травня 2011 року, а позов пред'явлено 23 вересня 2013 року, тобто в межах передбаченого цивільним законом трьохрічного строку.

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків                (частина перша статті 626 ЦК України).

Судами встановлено, що 11 травня 2006 року між ПАТ «Сведбанк» і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір на суму 30 000 дол. США строком на 5 років з кінцевим терміном повернення коштів до 11 травня    2011 року зі сплатою 14 % річних.

На забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 травня 2006 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_7, було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку іпотекодержателю АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого ВАТ «Сведбанк», нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру № 81 загальною площею                        66,7 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, оцінену сторонами договору у 220 493 грн. Договір посвідчено нотаріально та внесено відповідний запис у Державний реєстр іпотек.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» були укладені договори: факторингу, про відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_6; про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним банком з                ОСОБА_6 та ОСОБА_7

14 грудня 2012 року банк надіслав ОСОБА_6 письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги

Також судами встановлено, що станом на 28 листопада 2012 року заборгованість за кредитним договором становить 25 742 грн 57 коп., яка  боржником не погашена  У зв'язку з цим 16 вересня 2013 року відповідачам надсилались товариством досудові вимоги щодо виконання договірних зобов'язань з пропозиціями про їх належне виконання та роз'ясненням подальших дій ТОВ «ФК «Вектор Плюс» щодо майна відповідачів, яке знаходиться в іпотеці.

Крім того, як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 серпня 2011 року, на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції перебував виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом 15 липня 2011 року про звернення стягнення на трикімнатну квартиру № 81 загальною площею                        66,7 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1.

Постановою старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції вищезазначений виконавчий напис повернуто стягувачу.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом     та процентів за користування ним, кінцевий строк повернення кредиту - до       11 травня 2011 року (пункт 1.1 договору), так і строки виконання зобов'язань     зі щомісячним погашенням платежів - щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 3.1 договору) і для процентів за користування кредитом (пункт 3.3 договору).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу                (частина друга статті 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору - до моменту  виконання  сторонами  в  повному  обсязі  взятих  на  себе  зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 11 травня    2011 року.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок                (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки   (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судами встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (пунктами 3.1, 3.3) позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок  щомісяця, і щомісяця в період з «01» по «10» сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним (пункт 8.1.).

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається  з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів - кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту  (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Згідно довідки розрахунку заборгованості за кредитним договором          від 16 вересня 2013 року жодних платежів в рахунок погашення заборгованості з 28 листопада 2008 року від позичальника не надходило               (а.с. 17). У свою чергу банк звернувся до суду із зазначеним позовом тільки            20 вересня 2013 року.

У  зв'язку  з  наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 11 травня 2011 року - з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору - та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Вищезазначеного суди не врахували, помилково не застосували до спірних правовідносин положення, передбачені ст. ст. 253-258, 530, 631 ЦК України та дійшли передчасного висновку про задоволення позову ТОВ «ФК «Вектор Плюс», не встановили чи пропущено позивачем строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, а також коли розпочався перебіг позовної давності.

Враховуючи зазначене, судові рішення не можуть залишатися в силі, допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від                          27 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від                29 квітня 2014 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.            

Головуючий                                                                                                                  О.О. Дьоміна

Судді:                                                                                                                                   В.М. Коротун

                                                                                                                                                                     А.В. Маляренко

                                                                                                                                                                     І.К. Парінова

                                                                                                                                                                     О.В. Ступак