Решение апелляционного суда Одесской области о признании недейсвтительной третейской оговорки в договоре с Укрсоцбанком


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

10 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      9
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      9
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Справа №22ц-429/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Категорія ЦП:

Головуючий у першій інстанції: Загороднюк В.І.

Доповідач: Фадєєнко А.Ф.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2010 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого: Фадєєнко А.Ф.,

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

при секретарі Пачевій Є.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання договору частково недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

06.07.2009 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 26.10.2007 року між сторонами укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/13-2.06/662 (далі: Договір), відповідно до якого акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» зобов’язався надати позивачці грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання – на споживчі потреби (далі: Кредит).

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Посилаючись на несправедливість умов договору в частині вказівки у Договорі про вирішення спору Третейським судом при Асоціації українських банків у порядку черговості окремих суддів, що порушує істотний баланс договірних прав і обов’язків на шкоду позивачки, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним пункт 6.2 Договору від 26.10.2007 року.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що можливість передання спорів на вирішення третейським судом передбачена Законом України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України.

21.10.2007 року суд першої інстанції постановив рішення про визнання недійсним пункту 6.2 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/13-2.06/662 від 26.10.2007 року, який укладено між ОСОБА_2 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк».

В апеляційній скарзі відповідач просив рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову позивачці у позові через те, що ОСОБА_2 вільно погодилась на розгляд спору у третейському суді.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні з викладенням його резолютивної частині у новій редакції.

Судом встановлено, що 26.10.2007 р. між сторонами укладений договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 2007/13-206/662, відповідно до якого акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_2 грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (а.с. 5-10).

Кредит наданий на споживчі потреби (а.с. 6).

Приймаючи до уваги, що кредит наданий позивачці – фізичній особі, для особистих потреб, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що права споживачки захищені спеціальним законом – Законом України «Про захист прав споживачів».

Статтею 22 зазначеного Закону передбачено судовий захист прав споживачів, а ст. 110 ЦПК України щодо альтернативної підсудності надано споживачці право вибору підсудності у судах загальної юрисдикції, а саме: за місцем проживання споживачки або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Згідно ст. 17 ЦПК України сторони мають права передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

У частині 2 ст. 1 та ст. 5 Закону України «Про третейські суди» стосовно права передачі спору на розгляд третейського суду зазначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону.

Третейський суд – недержавний незалежний орган (ст. 2 Закону України «Про третейські суди»), у даному випадку, утворений юридичними особами – українськими банками, які об’єднались в Асоціацію для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, має діяти на принципах, які передбачені ст. 4 зазначеного Закону, у тому числі:

- законності;

- незалежності;

- рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом;

- змагальності сторін;

- всебічності, повноти та об’єктивності вирішення спорів.

Визнання і дія в Україні (ст. 8 Конституції України) принципу верховенства права має бути притаманне усій системі судів, як державних так і недержавних, які вирішують будь-які спори, що виникають з цивільних правовідносин.

Тому, виходячи із положень ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположним свобод, згідно якій «кожен має право на справедливий розгляд його справи…незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов’язків цивільного характеру…», суд має завжди бути «встановленим законом».

Адже, правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства завжди буде позбавлений легітимності, яка вимагається у демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб.

Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Булут проти Австрії» (Bulut c. Autriche) від 22.02.1996 р., Recueil 1996-11, с. 359, п. 29, та «Бускаріні проти Сан-Марино» (Buscarini c. Saint-Marin) (ухв.) від 04 травня 2000 року, № 31657/96, неопубліковане). Термін «закон», про який ідеться в цьому положенні, стосується, таким чином, не лише законодавства щодо створення і компетенції судових органів, а й будь-якого іншого положення національного права, невиконання якого робить неправомірною участь одного або кількох суддів у розгляді справи. Тут йдеться, зокрема, про положення щодо повноважень, щодо несумісностей і щодо відводу суддів (див. рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme et autres c. Belgidue), № 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, CEDH 2000-У11 п. 99).

Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення пункту 1 статті 6 (див. справи «Цанд проти Австрії» (Zand c. Autriche), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 15, c. 70, п. 68-71, та «Россі проти Франції» (Rossi c. France), заява № 11879/85, рішення Комісії від 06 грудня 1989 року, DR 63, с. 105).

Про те, що термін «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, звернуто також увагу Європейським Судом з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (рішення від 20.07.2006 р. п. 24 рішення).

У позові позивачка посилалась на несправедливість умов п. 6.2 Договору щодо визначення кількості суддів третейського суду із зазначенням їх прізвищ, черговості розгляду справи цими суддями; створення Третейського суду при Асоціації українських банків за кошти банків, який не може бути повністю неупередженим при розгляді спорів з фізичними особами – споживачами послуг Банку; позбавлення її можливості скористатися спеціальним законом «Про захист прав споживачів», який надає право звернення до суду загальної юрисдикції – за місцем проживання у м. Одесі, а не за місцем знаходження Банку – у м. Києві, що тягне значні витрати.

Суд, який розглядає справу має бути «безстороннім» і «незалежним» за ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Поняття незалежності та об’єктивної безсторонності тісно пов’язані між собою.

З суб’єктивної точки зору суд не повинен виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання.

Об’єктивний підхід стосується надання судом необхідних гарантій для відсутності можливості будь-якого правомірного сумніву щодо безсторонності і незалежності суду.

Визначення у п.6.2 Договору черговості окремих суддів Третейського суду, які повинні розглядати спір між сторонами, що виключає принцип випадковості розподілу справ, створення суду суб’єктами підприємницької діяльності – українськими банками, за кошти банків, не дає необхідних гарантій, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву стосовно безсторонності та незалежності третейського суду.

Тому третейський суд - недержавний орган, який виявляє будь-який сумнів в об’єктивності та неупередженості не лише законності самого існування такого суду, а й складу суддів, не може вважатися судом встановленим законом відносно оскарженого рішення суду у розумінні ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачка на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» вправі звернутися до суду загальної юрисдикції, як органу державної влади, та не вбачає підстав для скасування рішення суду про визнання недійсним п.6.2 Договору.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у період розгляду справи у суді першої інстанції позивачка не виявила бажання скористатися правом для передачі справи на розгляд третейського суду, в якому підлягають розгляду справи лише у разі взаємного волевиявлення сторін у спорі.

Всупереч ст. 5 Закону України «Про третейські суди» сторони не уклали третейську угоду щодо передачі справи до третейського суду.

Пленум Верховного Суду України у п. 13 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснив, що резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215–217 ЦПК.

Однак, суд на це увагу не звернув та у резолютивній частині рішення чітко не висловив висновки по суті спору, пославшись лише на те, що визнає недійсним п.6.2 Договору, не зазначивши зміст цього пункту.

Тому рішення суду підлягає зміні з викладенням його резолютивної частині у новій редакції.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2009 року змінити, виклавши його резолютивну частину у новій редакції:

Позов ОСОБА_2 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання договору частково недійсним задовольнити.

Визнати недійсним пункт п. 6.2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/13-2.06/662 від 26 жовтня 2007 року, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, в якому зазначено:

«У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.»

Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення, через Верховний Суд України.

Головуючий

Судді

Вірність копії засвідчую:

суддя апеляційного суду А.Ф. Фадєєнко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9990190

Link to comment
Share on other sites

Решение расписано очень грамотно со ссылкой на международные правовые акты и Конвенцию прав человека. В принципе данное решение апелляционного суда можно применять во всех спорах связанных с третейскими судами.

Link to comment
Share on other sites

Решение расписано очень грамотно со ссылкой на международные правовые акты и Конвенцию прав человека. В принципе данное решение апелляционного суда можно применять во всех спорах связанных с третейскими судами.

що виключає принцип випадковості розподілу справ, створення суду суб’єктами підприємницької діяльності – українськими банками, за кошти банків, не дає необхідних гарантій, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву стосовно безсторонності та незалежності третейського суду.

Первый раз такое встречаю

обращаюсь ко всем:

какова практика сейчас в судах по признанию третейской оговорки недействительной?

какие подводные камни встречаются?

Link to comment
Share on other sites

Рассказываю про практику. Сегодня, в заседании по сути (заседание второе, был объявлен перерыв т.к. банк не надав документы, что он уже ПАТ) судья вдруг сказала банку: Вы же там подавали клопотання о рассмотрении в третейском суде? :blink: Вы до сих пор поддерживаете свое клопотання?

Банк, конечно же, говорит:ага. А Вы, позывач? (это я ). Говорю: нет, конечно. у меня в иске четко прописана никчемность пункта договора про третейскую угоду.

" суд в нарадчей кимнате" И через три минуты выдала ухвалу залышити справу без розгляду по п.6. ст 207 ЦПК.

Вот так-то! Пишу апелляцию, ждите вопросов :)

Если кому-то интересно, прокомментируйте.

Link to comment
Share on other sites

Решение расписано очень грамотно со ссылкой на международные правовые акты и Конвенцию прав человека. В принципе данное решение апелляционного суда можно применять во всех спорах связанных с третейскими судами.

Решение вообще убойное. Читал и плакал. Явно писалось не судьёй и не помощником... адвокат отработал свой гонорар.

Больше смахивает на решение какого-то американского суда.

Link to comment
Share on other sites

Комментарий к решению Апелляционного суда Одесской обл. от 12.01.2010 № 22ц-429-10

Решением местного суда от 21.09.10 удовлетворен иск о признании недействительным третейского соглашения заключенного истицой с Укрсоцбанком . Как сказано в этом решении третейское соглашение противоречит подпункту 6 пункта 1 ст.4 , ст.22 Закона «О защите прав потребителей».

Решением Апелляционного суда Одесской обл от 12.01.2010 решение местного суда оставлено в силе.

Мотивировочная часть решения апелляционного суда содержит следующие доводы:

1) третейcкий суд АУБ не является «безстороннім» і «незалежним» , т.к. создан субъектами предпринимательской деятельности –банками, за средства банков, при выборе судей этого суда нарушается « принцип випадковості розподілу справ…».

2) «позивачка не виявила бажання скористатися правом для передачі справи на розгляд третейського суду, в якому підлягають розгляду справи лише у разі взаємного волевиявлення сторін у спорі...

Всупереч ст. 5 Закону України «Про третейські суди» сторони не уклали третейську угоду щодо передачі справи до третейського суду».

Считаю, решение ап суда поверхностным , надуманным, логически противоречивым , незаконным . Ни один из приведенных местным и ап. судом доводов не является основанием для признания третейского соглашения недействительным, что видно из следующего:

1. Спорное третейское соглашение не противоречит Закону «О защите прав потребителей»

В решении местного суда сказано, что третейское соглашение противоречит подпункту 6 п.1 ст.4 и ст 22 Закона «О защите прав потребителей».

В подпункте 6 п.1 ст.4 , ст.22 Закона «О защите прав потребителей» сказано, что «захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом» . В тоже время на основании ст.17 ГПК, ч.2 ст.12 ХПК действует общее правило согласно котрому «будь-який спір підвідомчий державному суду сторони мають право передати на розгляд до третейського суду, крім випадків установлених законом». Закон «О защите прав потребителей» не содержит запрета на передачу спора на рассмотрение третейского суда. Закон «О третейских судах» также не исключает споры с участием потребителей из подведомственности третейского суда.

2. Вывод ап суда о том, что третейский суд АУБ не является «безстороннім і незалежним» основан на явно ошибочных доводах апелляционного суда.

В доказательство того, что третейский суд АУБ не является «безстороннім і незалежним» ап. суд привел явно ошибочный довод о том, что третейский суд при АУБ создан субъектами предпринимательской деятельности - банками и за средства банков.

Однако у апелляционного суда не было и не могло быть никаких доказательств того, что третейский суд при АУБ создан субъектами предпринимательской деятельности - банками и за средства банков, что видно из устава АУБ и Положения о третейском суде АУБ .

Третейский суд при АУБ создан Ассоциацией украинских банков, которая согласно ее устава является негосударственной, независимой, некоммерческой организацией ( см. ст.1 Положения о третейском суде при АУБ и п. 1.3 Устава АУБ - http://tretsud.aub.org.ua/index.php?option...1&Itemid=12, http://aub.org.ua/index.php?option=com_con...&Itemid=34)

Согласно законодательства для учреждения третейского суда от его учредителей не требуется внесения каких-либо денежных средств. У ап суда также не было и не могло быть доказательств фактического внесения денежных средств банками на создание третейского суда при АУБ, т.к. никаких дополнительных средств на создание третейского суда АУБ или банками фактически не выделялось.

Кроме того при третейском рассмотрении спора требование о «незалежності і безсторонності» касается не третейского суда, а третейских судей ( см. п.2 ч.1 ст.4 , ст.18 Закона «О третейских судах»), т.к. третейский суд не является юридическим лицом и не имеет никаких полномочий по отношению к судьям третейского суда !

Более того несоблюдение судьями третейского суда предъявленных к ним требований, в том числе требований о «незалежності і безсторонності» не может быть основанием для признания недействительным третейского соглашения, т.к. Закон «О третейских судах» прямо устанавливает другие последствия нарушения этого требованиями судьями третейского суда . Нарушение этих требований третейскими судьями согласно ст.ст. 51, 56 Закона «О третейских судах» является основанием для отмены решения третейского суда или отказа от выдачи исполнительного документа на решение третейского суда, а не - для признания недействительным третейского соглашения!

Что касается довода апелляционного суда о том, что в третейском суде АУБ нарушается « принцип випадковості розподілу справ…», то согласно Закона «О третейских судах» в негосударственных третейских судах, в отличие от государственных судов, третейские судьи могут выбираться сторонами спора (см. п.7 ч.1 ст.4 , ч.1 ст.16 этого закона). Согласно третейской оговорке заключенной истицей с Укрсоцбанком указанные в этой третейской оговорке третейские судьи были выбраны истицей и банком при заключении третейского соглашения, что не противоречит закону.

3. Апелляционный суд сделал явно ошибочный и логически противоречивый вывод о не заключении третейского соглашения и его недействительности.

Апелляционный суд явно ошибочно сделал вывод о том, что спорное третейское соглашение не является заключенным.

Суд обосновал этот вывод тем, что истица «не виявила бажання скористатися правом для передачі справи на розгляд третейського суду, в якому підлягають розгляду справи лише у разі взаємного волевиявлення сторін у спорі...»

Однако спорное третейское соглашение имеет все существенные условия предусмотренные ст.12 Закона «О третейских судах». Соответственно в силу ст 638 ГКУ оно является заключенным. Третейское соглашение является соглашением о рассмотрении спора в третейском суде . Согласно ст.629 ГКУ стороны соглашения обязаны выполнять его условия. Односторонний отказ от выполнения обязательств не допускается. Не желание стороны третейского соглашения (истицы) выполнять заключенное соглашение о рассмотрении спора в третейском суде не имеет юридического значения!

Кроме того, если ап суд считает третейское соглашение не заключенным, то не заключенное третейское соглашение не может быть признано недействительным!

4. Комментируемое решение апелляционного суда прямо противоречит другому более позднему решению этого же апелляционного суда от 16.07.2010, определению Ровненского апелляционного суда от 18.08.2010, а также – постановлениям ВХСУ от 4.08.2010 от 12.08.2010, в которых дана противоположная оценка доводов о недействительности такой же третейской оговорки, которую рассматривал состав суда по комментируемому решению.

См. Решение Одесского апелляционного суда от 16.07.2010 см. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11226702

Ухвалу Ровненского апелляционного суда от 18.08.2010 http://reyestr.court.gov.ua/Review/10793474

Постановление Высшего хозяйственного суда от 4.08.2010 по д № 2/242 см http://reyestr.court.gov.ua/Review/10738314

Постановление ВХСУ от 12.08.2010 по д 30/232-09-6069 http://reyestr.court.gov.ua/Review/10793284

Третейское соглашение, заключенное с участием УСБ не раз было предметом рассмотрения и Верховного суда Украины см.

Ухвалу ВСУ от 14.04.2010 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/9229765

Ухвалу ВСУ от 20.10.2010 http://tretsud.aub.org.ua/index.php?option...8&Itemid=28

Link to comment
Share on other sites

Комментарий к решению Апелляционного суда Одесской обл. от 12.01.2010 № 22ц-429-10

Решением местного суда от 21.09.10 удовлетворен иск о признании недействительным третейского соглашения заключенного истицой с Укрсоцбанком . Как сказано в этом решении третейское соглашение противоречит подпункту 6 пункта 1 ст.4 , ст.22 Закона «О защите прав потребителей».

Решением Апелляционного суда Одесской обл от 12.01.2010 решение местного суда оставлено в силе.

Мотивировочная часть решения апелляционного суда содержит следующие доводы:

1) третейcкий суд АУБ не является «безстороннім» і «незалежним» , т.к. создан субъектами предпринимательской деятельности –банками, за средства банков, при выборе судей этого суда нарушается « принцип випадковості розподілу справ…».

2) «позивачка не виявила бажання скористатися правом для передачі справи на розгляд третейського суду, в якому підлягають розгляду справи лише у разі взаємного волевиявлення сторін у спорі...

Всупереч ст. 5 Закону України «Про третейські суди» сторони не уклали третейську угоду щодо передачі справи до третейського суду».

Считаю, решение ап суда поверхностным , надуманным, логически противоречивым , незаконным . Ни один из приведенных местным и ап. судом доводов не является основанием для признания третейского соглашения недействительным, что видно из следующего:

1. Спорное третейское соглашение не противоречит Закону «О защите прав потребителей»

В решении местного суда сказано, что третейское соглашение противоречит подпункту 6 п.1 ст.4 и ст 22 Закона «О защите прав потребителей».

В подпункте 6 п.1 ст.4 , ст.22 Закона «О защите прав потребителей» сказано, что «захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом» . В тоже время на основании ст.17 ГПК, ч.2 ст.12 ХПК действует общее правило согласно котрому «будь-який спір підвідомчий державному суду сторони мають право передати на розгляд до третейського суду, крім випадків установлених законом». Закон «О защите прав потребителей» не содержит запрета на передачу спора на рассмотрение третейского суда. Закон «О третейских судах» также не исключает споры с участием потребителей из подведомственности третейского суда.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УЗАГАЛЬНЕННЯ від 11.02.2009

Практика застосування судами Закону України "Про третейські суди"*

1) згідно з п. 7 ст. 6 Закону N 1701-IV третейські суди не можуть розглядати справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України. Таким чином, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах. Таким чином, виключно державними судами розглядаються справи щодо землі (відповідно до положень Земельного кодексу України (далі - ЗК), зокрема ч. 2 ст. 158 ЗК, за якою виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей); щодо визнання правочину дійсним або недійсним (відповідно до положень ЦК (зокрема, ч. 2 ст. 218, ч. 3 ст. 215 та ін.); щодо житла (відповідно до положень Житлового кодексу України (зокрема ст. 109 цього Кодексу); щодо самочинного будівництва (відповідно до положень ЦК (зокрема, ст. 376) тощо. Керуючись цим, при розгляді справ про видачу виконавчого документа на рішення третейського суду щодо таких питань, суди мають відмовляти у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду на підставі п. 2 ч. 6 ст. 56 Закону N 1701-IV.

* Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України Л. І. Охрімчук та головним консультантом відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики О. Є. Бурлай, к. ю. н.

что вы скажете на такой довод???

ч. 3 ст. 215 ЦК 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Закон «О защите прав потребителей» не содержит запрета на передачу спора на рассмотрение третейского суда. Закон «О третейских судах» также не исключает споры с участием потребителей из подведомственности третейского суда

вы что издеваетесь???

Защита прав потребителей это исключительная компетенция государственных судов и Узагальнення Вам в помощь

Я понимаю, что у Вас все проплачено в судах, но не до такой же степени, более беспредельных решений, чем в третейских судах я не встречал

«будь-який спір підвідомчий державному суду сторони мають право передати на розгляд до третейського суду, крім випадків установлених законом»

в данной норме имеется в виду, спор, который возник.

Главный Вывод:

Третейская оговорка ограничивает право заемщика на защиту его прав, как потребителя исключительно судом. (третейская оговорка ничтожна)

Третейская оговорка противоречит требованиям закона о зппп и Закона о третейских судах, защита прав потребителей осуществляется третейским судом, на третейское рассмотрение передается неограниченное количество споров и неконкретный спор.

Link to comment
Share on other sites

Тю, кумэ, я шось пропустыв?

Юрыстконсулт_1 - а шо цэ було?

Вы ж, панове, чудово розумиэте, що третэйский суд судить по вказывцы банку?

Ото вже розвели хохлосрач...

Антирейд - спосибо за решение.

Кстати, вы нехотите обработать по-науке Евро суд и то на что ссылался адвокат в данном иске, с целью написать иск в евро-суд?

Я понимаю, что это стоит времени и денег, но думаю что этот вопрос можно решить паролем на скачивание, или что-то типа того.

Или если идти в безплатном ракурсе - можно просто подборку необходимых актов и решений, который подойдут под евро-иск?

Link to comment
Share on other sites

  • 3 months later...

А где можно найти сам иск в первую инстанцию и/или в апелляцию? Боюсь при составлении подобного иска от обратного набокопорить.

Хорошая новость!

http://news.ligazakon.ua/news/2011/2/3/37207.htm

3.02.11 | 13:05

Парламент запретил третейским судам рассматривать дела о защите прав потребителей-клиентов банков

Парламент запретил третейским судам рассматривать дела о защите прав потребителей-клиентов банков

Верховная Рада внесла изменения в статью 6 Закона "О третейских судах" относительно подведомственности дел в сфере защиты прав потребителей третейским судам.

Законом дела по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза), отнесены к таким, которые не могут рассматриваться третейскими судами.

Определено, что после вступления в силу данного Закона третейские суды прекращают рассмотрение дел по спорам о защите прав потребителей, в том числе потребителей услуг банка (кредитного союза), рассмотрение которых было начато до дня вступления в силу настоящего Закона, о чем выносится мотивированное постановление.

Соответствующий законопроект зарегистрирован под № 6670-1.

http://news.ligazakon.ua/news/2011/2/3/37207.htm

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам

Верховна Рада України постановляє:

I. Частину першу статті 6 Закону України "Про третейські суди" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 35, ст. 412; 2009 р., N 30, ст. 421) доповнити пунктом 14 такого змісту:

"14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки)".

II. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності через десять днів з дня його опублікування.

2. Після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.

Президент України

В. ЯНУКОВИЧ

м. Київ

3 лютого 2011 року

N 2983-VI

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link...03/T112983.html

Link to comment
Share on other sites

Что-то проснулось в Даццком королевстве? :)

Спосибо Януковичу. Уважаемый Янукович - разбирайтесь дальше с проблемами Банка и Клиента, вам зачтётся голосами и почётом.

Link to comment
Share on other sites

Рассказываю про практику. Сегодня, в заседании по сути (заседание второе, был объявлен перерыв т.к. банк не надав документы, что он уже ПАТ) судья вдруг сказала банку: Вы же там подавали клопотання о рассмотрении в третейском суде? :blink: Вы до сих пор поддерживаете свое клопотання?

Банк, конечно же, говорит:ага. А Вы, позывач? (это я ). Говорю: нет, конечно. у меня в иске четко прописана никчемность пункта договора про третейскую угоду.

" суд в нарадчей кимнате" И через три минуты выдала ухвалу залышити справу без розгляду по п.6. ст 207 ЦПК.

Вот так-то! Пишу апелляцию, ждите вопросов :)

Если кому-то интересно, прокомментируйте.

Насколько я помню, вопрос третейки с Укрсоцем Вас интересовал давно. Почему Вы не воспользовались решениями Апел.суда и ВСУ по этому вопросу, размещённым на форуме накануне ? Ситуация абсолютно идентичная. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...ic=1648&hl=
Link to comment
Share on other sites

  • 3 weeks later...

Что-то проснулось в Даццком королевстве? :)

Спосибо Януковичу. Уважаемый Янукович - разбирайтесь дальше с проблемами Банка и Клиента, вам зачтётся голосами и почётом.

Блин, защита прав потребителей и раньше не была подведомственна третейским судам.

Ст. 22 ЗУ о зпп.

Проблема в том, что право взыскивать через третейский суд у банков все равно осталось.

а в третейском суде ловить заемщику нечего.

Link to comment
Share on other sites

  • 7 months later...

О защите прав потребителей

ВС УССР

Закон от 12.05.1991 № 1023-XII редакция действует с 10.11.2011

Стаття 22. Судовий захист прав споживачів

1. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

2. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

3. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

(частина третя статті 22 із змінами, внесеними

згідно із Законом України від 08.07.2011 р. N 3674-VI)

(положенням частини третьої статті 22 дано офіційне

тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. N 15-рп/2011)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

11.02.2009

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Практика застосування судами Закону України "Про третейські суди"

1) згідно з п. 7 ст. 6 Закону N 1701-IV третейські суди не можуть розглядати справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України. Таким чином, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням

51 народного депутата України щодо відповідності

Конституції України (конституційності) положень

абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3,

пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське

самоврядування" Закону України "Про третейські суди"

(справа про завдання третейського суду)

м. Київ Справа N 1-3/2008

10 січня 2008 року

N 1-рп/2008

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України ( 254к/96-ВР ) водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина

друга статті 22, стаття 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

4. Зі змісту клопотання випливає, що його автори порушують питання щодо відповідності положень абзацу сьомого статті 2, статті 3 Закону ( 1701-15 ) частинам першій, п'ятій статті 124, статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Вони вважають, що в цих нормах Закону ( 1701-15 ) фактично закріплюється статус

третейських судів як органів здійснення правосуддя.

На основі порівняльного аналізу Конституційний Суд України дійшов висновку про відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР ) зазначених положень Закону ( 1701-15 ).

Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ (пункт 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 14 жовтня 1997 року N 44-з)

( vz44u710-97 ).

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Отже, оспорювані положення Закону не порушують припис статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України).

Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Link to comment
Share on other sites

Мда...только из суда...плевали они на все доводы. В признании третейской оговорки недействительной - отказали.

Даже не смотря на решение КСУ о распространении ЗУ о зпп на правоотношение и после заключения кредитного договора?

Я думал, что решения изменятся, но я так понял, что система движется, так как ей удобно.

Link to comment
Share on other sites

  • 1 year later...

Решение расписано очень грамотно со ссылкой на международные правовые акты и Конвенцию прав человека. В принципе данное решение апелляционного суда можно применять во всех спорах связанных с третейскими судами.

як отримати належне завірену копію даного рішення? а то копію, завірену мною, з реєстру в мене суддя відмовився долучити до справи? Дякую.

Link to comment
Share on other sites

як отримати належне завірену копію даного рішення? а то копію, завірену мною, з реєстру в мене суддя відмовився долучити до справи? Дякую.

Вам её не предоставят, т.к. Вы не являлись участником процесса.

Да, Вам действительно не повезло с судьёй. Обычно суды принимают решения из реестра. Лично я ссылку на решение указываю в иске и на самой копии решения из реестра тоже эту ссылку вставляю.

Но в этом я вижу и позитив - значит Ваш иск сильно обоснованный. Данное решение гармонично вписывается в Вашу схему и судье нужны зацепки для её развала.

Значит движитесь в правильном направлении.

Link to comment
Share on other sites

Вам её не предоставят, т.к. Вы не являлись участником процесса.

Да, Вам действительно не повезло с судьёй. Обычно суды принимают решения из реестра. Лично я ссылку на решение указываю в иске и на самой копии решения из реестра тоже эту ссылку вставляю.

Но в этом я вижу и позитив - значит Ваш иск сильно обоснованный. Данное решение гармонично вписывается в Вашу схему и судье нужны зацепки для её развала.

Значит движитесь в правильном направлении.

Вот и я о том же, возможно не было ссылки на реестр?
Link to comment
Share on other sites

Вот и я о том же, возможно не было ссылки на реестр?

та наче були. а, повторно подам з підтримкою нормативки і з зі всімі реквізитами прямо з сайту.

Link to comment
Share on other sites

та наче були. а, повторно подам з підтримкою нормативки і з зі всімі реквізитами прямо з сайту.

через канцелярию, обязаны подшить к делу...распечатку делать с сайта реестра судебных решений, если судья сомневаться, то у них есть прямой доступ к реестру со всеми данными....

Link to comment
Share on other sites

як отримати належне завірену копію даного рішення? а то копію, завірену мною, з реєстру в мене суддя відмовився долучити до справи? Дякую.

Судья и не должен его приобщать. В Уркаине - не прецедентное право.

Да и помочь оно сможет мало чем как судебная практика - оно отменено ВССУ по формальным основаниям и направлено на новое рассмотрение.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      провадження № 22-вк/824/163/2021
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      УХВАЛА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 липня 2021 року м. Київ
      Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Писана Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських Банків від 12 травня 2016 року у справі №653/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та поновлення строку на його пред`явлення та заміну сторони виконавчого листа,
      ВСТАНОВИВ:
      Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року у справі № 653/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позовні вимоги задоволено та стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 5 911 240 грн та третейський збір у розмірі 25 500 грн.
      16 червня 2021 року представник АТ «Альфа-Банк» - Дегтярьов Є.В. звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого листа та заміну сторони виконавчого листа за рішенням третейського суду та поновлення строку на його пред`явлення.
      Згідно з ч. ч. 1, 2,3 ст. 483 ЦПК України питання видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Суд за клопотанням заявника може поновити пропущений строк на подання заяви про видачу виконавчого листа, якщо визнає причини його пропуску поважними.
      На обґрунтування причин пропуску строку заявник зазначає, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 січня 2017 по справі № 755/11715/16-ц частково задоволено заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року, а саме в частині стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
      Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року у справі № 653/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором залишено в силі.
      Враховуючи, що стягувачем були наведені причини, за яких стягувачем пропущений строк на подання заяви про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду, судом було поновлено пропущений строк на подання заяви про видачу виконавчого листа ухвалою Київського апеляційного суду від 18 червня 2021 року.
      В той же час, під час розгляду справи у судовому засіданні представник боржника заперечив щодо поважності наведених стягувачем причин, проти яких боржник був позбавлений можливості заперечити на стадії прийняття судом заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
      Так, представник вказує, що 27 січня 2017 року Апеляційний суд міста Києва виніс ухвалу по справі №755/11715/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб: ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року. Своєю ухвалою Апеляційний суд міста Києва скаргу відхилив, ухвалу суд першої інстанції залишив без змін.
      Таким чином зазначає, що станом на 27 січня 2017 року існувало рішення, яке набрало законної сили і яким було вирішено питання щодо законності/незаконності рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року.
      Вважає, що оскільки банк звернувся до суду із заявою про заміну сторони, видачу виконавчого листа за рішенням третейського суду та поновлення строку на його пред`явлення до виконання 16 червня 2021 року, не обґрунтовуючи поважність такого пропуску строків жодним належним та допустимим доказом, то строки на звернення до суду із вказаною заявою є пропущеними без поважних причин.
      У судовому засіданні представник стягувача просив заяву задовольнити, а представник боржника у задоволенні заяви відмовити на підставі п. 3. ч. 1 ст. 786 ЦПК України.
      Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Судом встановлено, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року у справі №653/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позовні вимоги задоволено та стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 5 911 240 грн та третейський збір у розмірі 25 500 грн.
      Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 січня 2017 по справі № 755/11715/16-ц частково задоволено заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року, а саме в частині стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
      Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 12 травня 2016 року у справі № 653/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором залишено в силі.
      Провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів визначено главою 4 розділу IX ЦПК України.
      Відповідно до ч. 4 ст. 485 ЦПК України якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі пункту 6 частини першої статті 251 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду.
      Таким чином, слід визнати обґрунтованими заперечення боржника про те, що стягувач не навів поважних причин, що об`єктивно перешкоджали стягувачу своєчасно звернутись до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. А та обставина, що боржники оскаржували рішення третейського суду, могла бути підставою для зупинення розгляду заяви, а не забороною щодо такого звернення.
      Відтак перевіривши доводи обох сторін у судовому засіданні підстав для визнання причин пропуску стягувачем строку для звернення за видачею виконавчого листа поважними не встановлено.
      Відповідно до положень ч. 3 ст. 485 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 486 цього Кодексу.
      Статтею 486 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними (п. 3 ч. 1 указаної статті).
      За результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа (ст.487 ЦПК України).
      Враховуючи наведене, у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських Банків від 12 травня 2016 року у справі №653/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та поновлення строку на його пред`явлення та заміну сторони виконавчого листа необхідно відмовити.
      Керуючись ст.ст.259, 260, 263, 483, 486, 487 ЦПК України, апеляційний суд, -
      УХВАЛИВ:
      Відмовити у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських Банків від 12 травня 2016 року у справі №653/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
      Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної ухвали суду.
      Ухвала суду, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
      Головуючий Т.О. Писана
      Джерело: ЄДРСР 98517365
    • By ANTIRAID
      Обзор содержит информацию, в частности, о:
      - подведомственность дел по спорам о взыскании задолженности по кредитным договорам;
      - подведомственность дел об оспаривании решений третейских судов и о выдаче приказа на принудительное исполнение решений третейских судов;
      - подсудности дел об обжаловании решений третейских судов и о выдаче приказа на принудительное исполнение решений третейских судов;
      - основания для отмены решений третейских судов и для выдачи приказов на принудительное исполнение решений третейских судов.
      https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Ogljad_rishen_tret.pdf
      Огляд судової практики розгляду ВС справ щодо оскарження рішень третейських судів і про видачу наказів на їх примусове виконання за період з 01.01.2018 по 31.05.2019.pdf
    • By ЮліяВолодимирівна
      Друзі, прошу Вашої поради. Отримана ухвала про відкриття судового провадження третейським судом. Позов подав Приватбанк , відповідач-1 юридична особа якій був встановлений кредитний ліміт, відповідач-2 поручитель - звичайна фізична особа. В Умовах згаданих позивачем між банком і клієнтом існує третейське застереження, а по договору поруки між банком та поручителем відсутнє третейське застереження. Банк просить стягнути заборгованість солідарно, але я так розумію, що вирішувати питання щодо відповідальності поручителя має суд загальної юрисдикції.Зрозуміло, що кредит не споживчий і поручитель не є споживачем. Порадьте, що краще зараз вчинити? Подати клопотання про закриття провадження на підставі відсутності третейської угоди між позивачем та відповідачем-2?
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      17 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа № 796/138/2018
      провадження № 61-40895 ав 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого-Пророка В. В. (суддя-доповідач)суддів: Висоцької В. С., Фаловської І. М. учасники (сторони третейського розгляду):
      позивач в третейському спорі-Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (в судове засідання не з'явився),відповідач в третейському спорі-ОСОБА_4 (в судове засідання не з'явився),
      розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди), за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, постановлену у складі судді Махлай Л. Д. в місті Києві, повний текст якої складений 10 липня 2018 року,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст вимог заявника
      1. У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп» (далі - ТОВ «ФК «Фангарант груп») звернулось до Апеляційного суду міста Києва як суду першої інстанції із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» (далі - постійно діючий третейський суд АРРФП) від 03 травня 2018 року у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про отримання товарів на умовах лізингу (оренди) (далі - рішення третейського суду від 03 травня 2018 року).
      2. Свою заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» обґрунтовувало тим, що 09 серпня 2016 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) та ОСОБА_4 було укладено договір про отримання товарів в системі «Плати Пізніше» (далі - договір від 09 серпня 2016 року). Відповідно до пункту 1.1. договору від 09 серпня 2016 року в момент підписання цього договору всі існуючі та майбутні права ФОП ОСОБА_5 за цим договором відступаються на користь ТОВ «ФК «Фангарант груп», яке є також стороною договору від 09 серпня 2016 рокута виступає у ролі процесинг-центра, передбаченого умовами даного договору.
      3. Пункт 8.6. договору від 09 серпня 2016 року містить третейське застереження, яке передбачає розгляд спорів сторін, що виникають щодо договору від 09 серпня 2016 року, або у зв'язку з ним, окрім спорів щодо захисту прав споживачів, постійно діючим третейським судом АРРФП. Сторони цього договору погодили, що в процесі розгляду та вирішення відповідних спорів буде застосовуватись Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП (далі - регламент третейського суду АРРФП).
      4. У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 неналежним чином виконував свої зобов'язання по договору від 09 серпня 2016 року, ТОВ «ФК «Фангарант груп» звернулось до постійно діючого третейського суду АРРФП. 03 травня 2018 року постійно діючим третейським судом АРРФП було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Рішенням третейського суду від 03 травня 2018 року позов ТОВ «ФК «Фангарант груп» задоволено повністю.
      Короткий зміст судового рішення, прийнятого апеляційним судом як судом першої інстанції
      5. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, повний текст якої складений 10 липня 2018 року, у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року відмовлено.
      6. Судове рішення апеляційного суду, прийняте ним як судом першої інстанції, мотивоване тим, що підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду викладені у статті 486 ЦПК України.
      7. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про захист прав споживачів) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
      8. Пункт 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про третейські суди) передбачає, що третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      9. За договором від 09 серпня 2016 року ОСОБА_4 є покупцем певних товарів, а тому є споживачем в силу закону незалежно від того, вважав його таким ФОП ОСОБА_5, чи ні. Виходячи з суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин, що були предметом розгляду у третейському суді, за результатами якого було прийнято рішення третейського суду від 03 травня 2018 року, спір не підвідомчий третейському суду.
      10. З наданих ТОВ «ФК «Фангарант груп» матеріалів не вбачається, що склад третейського суду для розгляду відповідної справи призначався у відповідності до вимог Закону про третейські суди. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 486 ЦПК України, якщо склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону суд відмовляє у видачі виконавчого листа.
      Короткий зміст вимог апеляційної скарги
      11. 24 липня 2018 року ТОВ «ФК «Фангарант груп» надіслало до Верховного Суду апеляційну скаргу, вважаючи, що відповідне судове рішення апеляційного суду прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
      12. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фангарант груп»просить скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ «ФК «Фангарант груп» про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
      13. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що спірні правовідносини не регулюються Законом про захист прав споживачів, оскільки підставою позову ТОВ «ФК «Фангарант груп» є невиконання боржником умов договору. ТОВ «ФК «Фангарант груп» не є споживачем, оскільки звернулось до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання боржником умов договору.
      14. Відповідно до статей 11, 15, 16 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (далі в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, - ЦК України), частини п'ятої статті 28 та частини першої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), частини першої статті 22 Закону про захист прав споживачів, пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовом про захист прав споживачів» (далі - Постанова № 5) до справ про захист прав споживачів відносяться справи, в яких споживач є позивачем, який просить захистити його права споживача. ОСОБА_4 під час розгляду відповідної справи постійно діючим третейським судом АРРФП не здійснював ніяких дій на свій захист, отже правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникали та не розглядались постійно діючим третейським судом АРРФП.
      15. Правовідносини із договорів виникають між сторонами договору, правовідносини щодо захисту прав споживачів виникають між споживачем та органом, що уповноважений захищати права споживачів.
      16. Сторони договору від 09 серпня 2016 року обумовили застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП, частина перша статті 27 якого передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.
      17. Ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП про призначення складу суду від 17 квітня 2018 року у зв'язку з відсутністю будь-яких письмових повідомлень та відомостей щодо узгодження сторонами відповідного спору кандидатури третейського судді для одноособового вирішення спору, в тому числі, у зв'язку з закінченням встановленого ухвалою постійно діючого третейського суду АРРФП від 03 квітня 2018 року терміну для узгодження відповідними сторонами кандидатури судді, матеріали відповідної справи було передано для одноособового розгляду та вирішення справи по суті Голові постійно діючого третейського суду АРРФП ОСОБА_6 Отже, постійно діючий третейський суд АРРФП здійснив розгляд вищезазначеного спору у складі, який відповідав вимогам законодавства.
      18. Інші доводи апелянта суд касаційної інстанції не приймає до уваги відповідно до вимог статей 76, 77, 80 ЦПК України.
      (2) Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
      19. Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      20. Згідно із частиною другою статті 24 та частиною другою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
      21. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України в порядку письмового провадження розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами.
      22. Частиною другою цієї статті передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним 372 ЦПК України чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      23. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (згідно із пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України).
      24. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (згідно із частинами четвертою та п'ятою статті 268 ЦПК України).
      25. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
      26. Клопотань сторін про відкладення розгляду справи до Верховного Суду не надходило. Сторони справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явились, причини неявки Верховному Суду не повідомили. В зв'язку з цим, Верховний Суд, керуючись зазначеними нормами ЦПК України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
      (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій як суду першої інстанції
      27. Частиною третьою статті 487 ЦПК України передбачено, що ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.
      28. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
      29. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).
      30. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
      31. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      32. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України).
      33. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
      34. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
      35. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина перша та друга статті 89 ЦПК України).
      36. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 376 ЦПК України).
      37. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
      38. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (частина третя статті 376 ЦПК України).
      39. При розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 486 ЦПК України.
      40. Згідно із статтею 486 ЦПК України суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Дані положення кореспондуються зі змістом статті 56 Закону про третейські суди.
      41. Апеляційним судом як судом першої інстанції встановлено, що 09 серпня 2016 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір № 60031001584 про отримання товарів у системі «ПлатиПізніше». За умовами цього договору ФОП ОСОБА_5 зобов`язався поставити ОСОБА_4 товари, перелік яких зазначено у договорі від 09 серпня 2016 року на загальну суму 26 393,00 грн, а останній зобов`язався оплатити ці товари відповідно до строків та умов оплати, визначених договором від 09 серпня 2016 року.
      42. На підставі пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року суд апеляційної інстанції встановив наявність третейської угоди у вигляді третейського застереження про передачу спору, який випливає з умов виконання договору, на розгляд третейському суду. Договір від 09 серпня 2016 року недійсним не визнавався, третейське застереження не скасовувалося.
      43. 03 травня 2018 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Розвитку ринку фінансових послуг» було прийнято рішення у справі № 2018/0402-006 за позовом ТОВ «ФК «Фангарант Груп» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та судових витрат на загальну суму 54 981,36 грн. Вказаним рішенням третейського суду позов задоволено повністю.
      (1.1) Щодо підвідомчості справи третейському суду
      44. Угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом (частина четверта статті 4 ЦПК України). Останнє кореспондується зі змістом частини першої статті 21 ЦПК України та частиною першою статті 5 Закону про третейські суди.
      45. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону про третейські суди (частина перша статті 5 Закону про третейські суди).
      46. Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону про третейські суди). Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (частина перша статті 12 Закону про третейські суди).
      47. Третейські суди в порядку, передбаченому Законом про третейські суди, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) (згідно із пунктом 14 частини першої статті 6 Закону про третейські суди).
      48. Преамбула Закону про захист прав споживачів встановлює, що цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Це кореспондує змісту частини першої статті 11 Закону про захист прав споживачів.
      49. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів).
      50. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування Закону про захист прав споживачів та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (згідно із пунктом 4 частини першої статті 21 Закон про захист прав споживачів). Нижче вказується про порушення цього принципу в контексті вибору відповідачем кількісного складу третейського суду для розгляду спору з позивачем у постійно діючому третейському суді АРРФП.
      51. У пункті 2.3. договору від 09 серпня 2016 року чітко зазначено, що ОСОБА_4 отримує товари (послуги) за цим договором для особистих потреб, а не з метою використання у підприємницькій діяльності.
      52. Враховуючи вищезазначене, дія Закону про захист прав споживачів поширюється на договір від 09 серпня 2016 року та відносини позивача й відповідача, які випливають з цього договору.
      53. Права споживача не виникають лише на підставі звернення споживача до суду з метою їх захисту. Їх існування, порушення або дотримання не визначаються тим, яка сторона спору щодо таких прав подала позов до суду, або зробила це першою. Будь-які вимоги контрагента по договору до споживача також стосуються захисту прав споживача, оскільки можуть впливати на обов'язки споживача в силу приписів частини п'ятої статті 11 ЦК України, яка передбачає можливість виникнення цивільних прав та обов'язків з рішень суду.
      54. Положення нормативних документів, на які посилається позивач в якості підтвердження нормативної визначеності справ щодо захисту прав споживачів не відповідають такому твердженню позивача. Жодне з них не містить переліку справ, які визначені як справи про захист прав споживачів. Стаття 11 ЦК України вказує на підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Статті 15 та 16 ЦК України встановлюють загальне право на захист цивільних прав та інтересів та право звернення до суду за таким захистом кожної особи, а не тільки споживачів товарів. Частина перша статті 22 Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом, що відповідає тій же статті 16 ЦК України. Частин п'ята статті 28 ЦПК України лише встановлює додаткові дискреційні критерії визначення підсудності справ про захист прав споживачів. Частина перша статті 187 ЦПК України регулює загальні питання відкриття провадження у справі. Пункт 6 Постанови № 5 вказує на те що заяви про захист прав споживачів мають відповідати загальним вимогам до позовних заяв, передбаченим статтею 137 (зміст і форма позовної заяви) попередньої редакції Цивільного процесуального кодексу.
      55. Враховуючи вищезазначене, твердження позивача про те, що правовідносини щодо захисту прав споживачів не виникають між сторонами договору не відповідає дійсності. Захищене право споживача забезпечується, в першу чергу, виконанням вимог Закону про захист прав споживачів позивачем в рамках договору від 09 серпня 2016 року, а не судовим примусом його до цього. Позивач пропонує звужене тлумачення таких правовідносин, яке зводиться фактично до правовідносин, які виникають в рамках реалізації споживачем свого права звернення до суду, яке випливає зі змісту статей 15 та 16 ЦК України. Зміст Закону про захист прав споживачів вказує на те, що захист прав споживачів є обов'язком, наприклад, постачальників товарів або надавачів послуг незалежно від звернення споживача у суд. Саме по собі виконання вимог Закону про захист прав споживачів без судового спонукання до цього також є захистом прав споживачів, яке відбувається шляхом виконання відповідних зобов'язань.
      56. Абзац другий пункту 2 Постанови № 5 прямо вказує на можливість виникнення правовідносин з захисту прав споживачів з договорів.
      57. Суд дійшов висновку про безпідставність заявлених аргументів позивача в цій частині. Вищезазначені встановлені судом попередньої інстанції фактичні обставини справи підтверджуються.
      58. Суд попередньої інстанції на підставі фактичних даних - договору від 09 серпня 2016 року - встановив наявність третейської угоди між сторонами цього договору у вигляді третейського застереження (пункт 8.6. відповідного договору), яка відповідає вимогам статті 12 Закону про третейські суди. Згідно цієї третейської угоди сторони від 09 серпня 2016 року домовились про розгляд підвідомчих третейським судам спорів між ними постійно діючим третейським судом АРРФП.
      59. Враховуючи вищезазначене, постійно діючий третейський суд АРРФП прийняв рішення у справі, яка непідвідомча третейському суду відповідно до закону, що на підставі пункту 2 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.
      (1.2) Щодо складу третейського суду
      60. Закон про третейські суди регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (згідно із частиною першою статті 1 Закону про третейські суди).
      61. Порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються Законом про третейські суди та регламентом третейського суду (згідно із частиною четвертою статті 10 Закону про третейські суди).
      62. Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду, який не повинен суперечити Закону про третейські суди (згідно із частиною третьою статті 28 Закону про третейські суди).
      63. Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду Законом про третейські суди (згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону про третейські суди).
      64. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту (частина друга та третя статті 12 Закону про третейські суди).
      65. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді) (частина перша статті 16 Закону про третейські суди).
      66. Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода (частина перша та друга статті 14 Закону про третейські суди).
      67. Третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до Закону про третейські суди для вирішення спорів у третейському суді (згідно із абзацом другим частини першої статті 2 Закону про третейські суди).
      68. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду (частина третя статті 16 Закону про третейські суди).
      69. Згідно із частиною першою статті 4 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП сторони мають право вільно призначати чи обирати третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі призначення чи обрання суддів.
      70. Відповідно до частини другої статті 21 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП в ухвалі про порушення провадження у справі Голова постійно діючого третейського суду АРРФП пропонує сторонам у 5-денний строк з дати отримання ухвали обрати третейських суддів відповідно до третейської угоди або положень регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП та сповістити їх ім'я і прізвища постійно діючому третейському суду АРРФП.
      71. Частина перша статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП передбачає, що при третейському розгляді справи одноособовим третейським суддею сторони спільно призначають одноособового третейського суддю. Якщо сторони не узгодять кандидатуру одноособового третейського судді у 5-ти денний термін з дня отримання ухвали постійно діючого третейського суду АРРФП з вимогою про це, одноособовий третейський суддя призначається Головою постійно діючого третейського суду АРРФП, про що постановляється ухвала.
      72. Згідно пункту 8.6. договору від 09 серпня 2016 року його сторони домовились про застосування регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП при вирішенні цим третейським судом спорів між ними, але не закріпили кількісний склад третейського суду.
      73. З матеріалів справи та доказів, наданих позивачем, не слідує, що відповідач узгодив з позивачем доручення Голові постійно діючого третейського суду АРРФП призначення чи обрання суддів для третейського розгляду відповідного спору. Також не слідує погодження відповідачем кількісного складу третейського суду, зокрема, одноособового розгляду спору третейським суддею.
      74. Регламент постійно діючого третейського суду АРРФП не містить конкретного механізму обрання сторонами кількісного складу третейського суду, а визначає лише механізм обрання персонального складу третейського суду, зокрема в статтях 4 та 21. Умови частини першої статті 27 регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП регулюють питання обрання Головою постійно діючого третейського суду АРРФП одного третейського судді для здійснення одноособового розгляду спору за умови, що такий розгляд здійснюється суддею третейського суду одноособово. Для застосування даного положення регламенту постійно діючого третейського суду АРРФП необхідно мати згоду всіх сторін спору на одноособовий розгляд їх спору суддею третейського суду. Така згода відсутня.
      75. Враховуючи вищезазначене, склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам Закону про третейські суди, що на підставі пункту 6 частини першої статті 486 ЦПК України є підставою для відмови судом у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду від 03 травня 2018 року. Апеляційний суд дійшов правильних висновків з цього питання та не порушив норми процесуального права, правильно застосував норми матеріального права.
      (2) Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
      76. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
      77. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, на підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, Верховний Суд, як суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність залишити апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фангарант груп» без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року без змін.
      Керуючись частиною другою статті 24, частиною другою статті 351, статтями 247, 374, 375, 381, 382, 384, пунктом 1 частини третьої статті 389, частиною третьою статті 487 ЦПК України,
      Постановив:
      1. Залишити без задоволенняапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».
      2. Залишити без змін ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 липня 2018 року.
      3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант груп».
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Судді: В. С. Висоцька
      В. В.Пророк
      І.М. Фаловська
       
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76566313
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      23 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 910/22696/16
      Провадження N 12-48гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Уркевича В.Ю.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      учасники справи:
      заявник - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",
      відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамаг Л.Т. Д.", ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бобер", Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамік Полісся",
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 910/22696/16 Господарського суду міста Києва за заявою Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамаг Л.Т. Д.", ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобер", Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамік Полісся" про стягнення заборгованості за генеральним договором від 30 квітня 2013 року N BL15224 та договорами поруки за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамаг Л.Т. Д." на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року (головуючий суддя Калатай Н.Ф., судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 червня 2017 року (суддя Мандриченко О.В.).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст і підстави позовних вимог
      1. У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16 за позовом ПАТ "Універсал Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Керамаг Л.Т. Д.", ОСОБА_4, ТОВ "Бобер", ТОВ "Керамік Полісся" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 30 квітня 2013 року N BL15224 (далі - генеральний договір) та договорами поруки. Позов заявлено з таких підстав.
      2. 30 квітня 2013 року між ПАТ "Універсал Банк" (кредитор) і ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." (позичальник) укладено генеральний договір з подальшими змінами й доповненнями, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується здійснювати на користь позичальника кредитні операції у межах ліміту цього договору, а позичальник зобов'язаний виконати всі обов'язки, що випливають зі змісту кредитної операції, цього договору та додаткових договорів. Усі спори, які виникають при виконанні цього договору, додаткових договорів або у зв'язку з ними чи випливають з них, підлягають розгляду Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків згідно з його регламентом (пункт 8.4 договору).
      3. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за зазначеним договором ПАТ "Універсал Банк" було укладено договори поруки від 30 квітня 2013 року N BL15224-П1 та N BL15224-П2 із ОСОБА_4 і ТОВ "Бобер" відповідно, а також договір поруки від 08 жовтня 2013 року N BL15224-П3 з ТОВ "Керамік Полісся".
      4. У жовтні 2016 року ПАТ "Універсал Банк" звернулося до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків із зазначеним позовом до ТОВ "Керамаг Л.Т. Д.", ОСОБА_4, ТОВ "Бобер" і ТОВ "Керамік Полісся" з огляду на невиконання позичальником своїх зобов'язань за генеральним договором, а також на підставі вказаних договорів поруки.
      5. Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків рішенням від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16 за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ТОВ "Керамаг Л.Т. Д.", ОСОБА_4, ТОВ "Бобер" і ТОВ "Керамік Полісся" позов задовольнив частково. Стягнув з ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." на користь ПАТ "Універсал Банк" 1 994 795,13 грн заборгованості та 21 117,89 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору. У задоволенні вимог до ОСОБА_4, ТОВ "Бобер" і ТОВ "Керамік Полісся" суд відмовив з огляду на припинення договорів поруки від 30 квітня 2013 року N BL15224-П1 і N BL15224-П2 та від 08 жовтня 2013 року N BL15224-П3.
      6. У подальшому ПАТ "Універсал Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із зазначеною завою. Заяву мотивовано тим, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16 не виконується ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." добровільно, а тому підлягає примусовому виконанню.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      7. Господарський суд міста Києва ухвалою від 13 червня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року, зазначену заяву ПАТ "Універсал Банк" задовольнив. Видав наказ на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16, яким стягнуто з ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." на користь ПАТ "Універсал Банк" 1 994 795,13 грн заборгованості та 21 117,89 грн витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, а також судовий збір.
      8. Обґрунтовуючи свої рішення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про відсутність передбачених чинним законодавством підстав для відмови у видачі виконавчого документа, оскільки встановили, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16 не було скасоване судом, відповідна справа підвідомча третейському суду, заявник не пропустив строку для звернення за видачею виконавчого документа, це рішення третейського суду прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, яка не визнавалася недійсною, а склад третейського суду відповідав вимогам Закону України "Про третейські суди".
      9. Також суд апеляційної інстанції указав, що саме Господарський суд міста Києва є компетентним судом у розумінні положень статті 56 Закону України "Про третейські суди", який повинен вирішувати питання про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16, оскільки цим рішенням відмовлено в задоволенні позовних вимог до фізичної особи та вирішено стягнути заборгованість з однієї юридичної особи на користь іншої.
      Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
      10. 28 грудня 2017 року ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 червня 2017 року та закрити провадження у справі N 910/22696/16.
      11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо правильності визначення юрисдикції господарських судів, оскільки з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) та статті 56 Закону України "Про третейські суди" заява ПАТ "Універсал Банк" про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16, в якій вирішувався спір щодо укладених для забезпечення виконання зобов'язання правочинів, стороною яких є фізична особа, не підлягала розгляду в порядку господарського судочинства, що у свою чергу було підставою для припинення провадження у цій справі.
      Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
      12. 01 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "Універсал Банк" на касаційну скаргу, в якому стверджується, що заявник звернувся до господарського суду із заявою про видачу виконавчого документа на виконання зазначеного рішення третейського суду виключно в частині вимог до ТОВ "Керамаг Л.Т. Д.", при цьому в задоволенні позовних вимог до фізичної особи - ОСОБА_4 цим рішенням третейського суду було відмовлено, тому саме Господарський суд міста Києва є компетентним судом у розумінні положень Закону України "Про третейські суди" та повинен розглядати подану ним заяву.
      13. Інші учасники справи (ОСОБА_4, ТОВ "Бобер", ТОВ "Керамік Полісся") своєї позиції у справі не висловили.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 лютого 2018 року поновив ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." строк на касаційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 13 червня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року, відкрив касаційне провадження і прийняв касаційну скаргу ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
      15. 12 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу разом з касаційною скаргою ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. Оскільки ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." оскаржує ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 березня 2018 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      Щодо юрисдикції суду
      17. Звертаючись із касаційною скаргою про перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, скаржник зазначив, що оскільки одним з учасників цієї справи є фізична особа, то Господарський суд міста Києва не є компетентним судом у цій справі в розумінні положень Закону України "Про третейські суди", а справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає наведені в касаційній скарзі доводи обґрунтованими з огляду на таке.
      18. Відповідно до статті 7 Закону України "Про третейські суди" в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc). Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів (за змістом статті 14 цього Закону).
      19. Згідно із частиною першою статті 14 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду приймається після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Рішення оголошується у засіданні третейського суду.
      20. Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду (стаття 50 Закону України "Про третейські суди").
      21. Статтею 55 Закону України "Про третейські суди" визначено, що рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні, якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.
      22. Водночас відповідно до статті 56 Закону України "Про третейські суди" заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом, де компетентним є місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом (абзац 10 статті 2 цього Закону).
      23. З наведених положень Закону України "Про третейські суди" вбачається, що, вирішуючи питання про визначення компетентного суду в розумінні цього Закону, необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства.
      24. Отже, правильне визначення підвідомчості цієї справи залежить від установлення того, до суду якої юрисдикції належить спір у справі N 75/16, що розглядався Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.
      25. Так, відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      26. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)).
      27. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів, та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      28. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
      29. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 11, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
      30. Натомість відповідно до положень статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (в чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства, а також справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, іноземного суду.
      31. Предметом розгляду в Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків у справі N 75/16 були позовні вимоги про стягнення з юридичної особи - позичальника на користь юридичної особи - кредитора заборгованості за укладеним між ними генеральним договором на здійснення кредитних операцій, а також про стягнення цієї заборгованості з поручителів, у тому числі й з фізичної особи, за укладеними між ними і кредитором відповідними договорами поруки.
      32. Таким чином, оскільки вимога про стягнення заборгованості за зазначеним договором була заявлена у справі N 75/16, яка розглядалася Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, до юридичної особи - позичальника та, зокрема, до фізичної особи - поручителя, який погодився розділити відповідальність з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за генеральним договором, то за суб'єктним складом сторін ця справа належить до юрисдикції загальних судів і підлягала б розгляду в порядку цивільного судочинства (за відсутності угоди сторін про передачу спору на вирішення третейським судом).
      33. Звідси розгляд заяви ПАТ "Універсал Банк" про видачу виконавчого документа на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 жовтня 2016 року у справі N 75/16 також належить до юрисдикції загальних судів і не є підвідомчим господарському суду.
      34. За таких обставин суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      35. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      36. Згідно із частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      37. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ТОВ "Керамаг Л.Т. Д." підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із закриттям провадження у справі.
      Щодо судових витрат
      38. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Висновок щодо застосування норм права
      39. За змістом положень Закону України "Про третейські суди" при вирішенні питання щодо визначення компетентного суду в розумінні цього Закону необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства.
      Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамаг Л.Т. Д." задовольнити.
      2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 червня 2017 року скасувати.
      3. Провадження у справі N 910/22696/16 закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко