Решение Апелляционного суда Одесской области о взыскании с Укрсоцбанка безосновательно списанных средств по договору поручительства

[ANTIRAID]

Державний герб України

Номер провадження № 22-ц/785/5867/13

 

Головуючий у першій інстанції Бондарь В.Я.

 

Доповідач Дрішлюк А. І.

 

Категорія - 27

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________________

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

17.07.2013 року м. Одеса

 

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

 

головуючого судді Дрішлюка А.І.,

суддів Процик М.В., Заїкіна А.П. 

при секретарі судового засідання - Булгак Х.О.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», за участю третьої особи - ПП «ЄС-Сервіс» про визнання третейського застереження недійсним та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, - 

 

встановила:

 

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» та просив визнати недійсним пункт 5.2 договору банківського рахунку №660/Ф01.1-10 від 29 грудня 2008 року, укладеного між ним та ПАТ «Укрсоцбанк», стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 1481071,86 грн. як безпідставно набуті (том І, а.с.2-10). В процесі слухання справи, ОСОБА_2 змінив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним пункт 3.2. договору банківського рахунку №660/ФО1.1-10 від 29.12.2008 р., укладеного між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на його користь грошові кошти в сумі 612391,69 грн., у якості повернення безпідставно набутих (том ІІ, а.с.63-64).

 

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що 29 грудня 2008 року, він уклав із Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» договір банківського рахунку №660/Ф01.1-10. Згідно пункту 1.1. якого, останній зобов'язався відкрити поточний рахунок № 2620/НОМЕР_1 та надавати послуги розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов укладеного Договору, Правил обслуговування банківських поточних рахунків фізичних осіб, відкритих в Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».

 

З вказаного рахунку, банком, без доручення позивача, списувались грошові кошти у загальному розмірі 76616 доларів США, що станом на 30.04.2013 року за курсом НБУ складає 612 391,69 грн. Зазначену суму позивач просить стягнути на його користь, у якості повернення безпідставно набутих грошових коштів. В обґрунтування вимог про визнання пункту 3.2. договору банківського рахунку №660/ФО1.1-10, в якому міститься третейське застереження, недійсним посилався на те, що зазначене третейське застереження не відповідає чинному законодавству України, оскільки порушує його право на судовий захист, гарантоване ст.55 Конституції України. Також зазначає, що можливість звернення до третейського суду не може розглядатися як забезпечення його права на судовий захист, оскільки під останнім Конституція розуміє звернення саме до державного суду. Крім того, Закон України «Про третейські суди» не передбачає можливості оскарження рішення третейського суду навіть у разі, якщо воно є явно незаконним. Вважає, що розгляд справ та вирішення спорів про захист прав споживачів, відповідно до вимог законів України «Про захист прав споживачів» не відноситься до компетенції третейських судів, оскільки є виключною прерогативою судів загальної юрисдикції.

 

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі (том ІІ, а.с.81-87).

 

Не погоджуючись з ухваленим рішення, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на його користь грошових коштів у сумі 612391,69 грн. задовольнити у повному обсязі (том ІІ, а.с.90-93).

 

В обґрунтування скарги зазначає, що суд не прийняв до уваги те, що грошові кошти, які банк безпідставно списував з рахунку апелянта, зараховувались на активні внутрішньобанківські рахунки, а саме на рахунок 2073, за яким банки здійснювали облік довгострокових кредитів в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунок 2078, за яким банки здійснювали облік нарахованих доходів за кредитами в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунок 2079, за яким банки здійснювали облік прострочених нарахованих доходів за кредитами в інвестиційну діяльність, що надані суб'єктам господарювання; рахунок 2077, за якими банки здійснювали облік простроченої заборгованості за кредитами, що надані суб'єктам господарювання. Тобто грошові кошти, які банк списував з поточного рахунку апелянта, зараховувались на відповідні кредитні рахунки, розпорядником яких був відповідач, а тому апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку що отримувачем безпідставно списаних коштів було ПП «ЄС-СЕРВІС». Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що за договором №660/Ф01.1-10 банківського рахунку від 29.12.2008 року, банк зобов'язався відкрити апелянту поточний рахунок в гривні, а не в іноземній валюті. Інших договорів апелянт з банком не укладав, тому не зрозуміло як банк списував з гривневого рахунку апелянта іноземну валюту. Окрім цього, банком було надано платіжні доручення, з тексту яких вбачається, що призначенням платежу є «перерахування переказу на погашення кредиту по кредитному договору 08-660/117-304 від 28.07.2008 року та договору поруки 06-09/1430 від 28.07.2008 року, але фактично такого договору поруки не існує, оскільки договір поруки укладався 25.07.2008 року, а не 28.07.2008 року, і апелянт доручив банку здійснювати договірне списання грошових коштів, тобто якщо б банк мав право списувати грошові кошти з рахунку апелянта, він би списував їх не на підставі сфальсифікованих платіжних доручень, а на підставі меморіальних ордерів. Апелянт звертає увагу на те, що рішення постановлено судом без врахування положень Постанови Правління НБУ від 18.06.2003 року №254, Постанови Правління НБУ від 17 червня 2004 року №280, а також Постанови Правління НБУ №492 від 12.11.2013 року. Апелянт вважає помилковим висновок суду щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 1212-1213 ЦК України, оскільки будь-яких правових підстав для списання грошових коштів у банку не було, а внаслідок таких дій майно ОСОБА_2 зменшилось на 76616 долари США. Зазначені кошти вибули з його рахунку на підставі сфальсифікованих платіжних доручень. 

 

09 липня 2013 року на адресу апеляційного суду Одеської області надійшло заперечення Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в якому зазначається, що рахунки на які було здійснено списання коштів відноситься до класу 2 «операції з клієнтами», тобто грошові кошти які списував банк з поточного рахунку позивача зараховувались на відповідні кредитні рахунки, а саме погашення відсотків за договором не відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 від 28.07.2008 року, які були відкриті індивідуально позичальнику банка ПП «ЄС-Сервіс» для здійснення погашення кредиту, а не доходів банку. Перерахування грошових коштів на погашення відсотків за Договором відновлювальної кредитної лінії не можна вважати безпідставно набутими грошовими коштами, оскільки була наявна підстава, зокрема заборгованість за Договором. Щодо твердження апелянта про порушення Постанови НБУ від 12.11.2003 року №492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній валюті та іноземних валютах», зазначає, що рахунок з якого списувались кошти та який вказаний у платіжних дорученнях є валютним, а позивач замовчує про те, що він звертався до Господарського суду Одеської області про встановлення факту нікчемності (недійсності) Договору відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 від 28.07.2008 року і, у задоволенні його позову було відмовлено. Щодо вимог про визнання недійним третейського застереження зазначає, що Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. З огляду на наведене, просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року залишити без змін.

 

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник подану апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

 

Представник Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 не визнав, просив її відхилити, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року залишити без змін.

 

Представник третьої особи ПП «ЄС-СЕРВІС» у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

 

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

 

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

 

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

 

Предметом позову є вимоги щодо стягнення грошової сумі у розмірі 612 391,69 грн. та визнання третейського застереження вчиненого у Договорі банківського рахунку №660/ФО1.1-10 від 29 грудня 2008 року недійним. 

 

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання третейського застереження недійсним суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстав для визнання її недійсною немає. Такий висновок повністю узгоджується з чинним законодавством та висновками ВСУ України, викладеними в постанові від 26.12.2011 р. по справі №6-75цс11. Звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ст. 1, 5 Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України Верховний Суд України вказав, що відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

 

Згідно з частиною 1 ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди. Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 ч. 2 постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині на спростовують правильних висновків суду першої інстанції про необхідність відмові в задоволенні позовних вимог в частині визнання третейського застереження недійсним. 

 

Разом з тим, приймаючи рішення по справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 612 391,69 грн., суд першої інстанції виходив з того, що банк безпідставно перерахував з поточного рахунку позивача грошові кошти на загальну суму 612 391,69 грн., однак підстав для застосування статей 1212, 1213 ЦК України, щодо повернення безпідставно набутого майна, у суду немає, оскільки ці грошові кошти були отримані третьою особою, а не відповідачем, а тому слід було відмовити в задоволенні позовних вимог про повернення грошових коштів.

 

Повністю з таким висновком колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного. 

 

Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений договір банківського рахунку №660/Ф01.1-10. За умовами зазначеного Договору, останній зобов'язався відкрити ОСОБА_2 поточний рахунок №2620/НОМЕР_1 в гривні та надавати послуги з розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов цього Договору, Правил обслуговування банківських поточних рахунків фізичних осіб, відкритих в Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», затв. Рішеннями Правління АКБ «Укрсоцбанк» та вимог чинного законодавства (том І, а.с.24-25). Як було встановлено в судовому засіданні в апеляційному суді Одеської області при цьому редакція договору, яка була у позивача відрізнялась, від той, яка знаходилась у банку, вказівкою на наявність рахунку в іноземній валюті (т.2, а.с. 123). Оскільки позивач свою підпис на редакції договору банку не оспорював, то вказана редакція приймається до уваги колегією суддів. 

 

За умовами укладеного між сторонами Договору №660/Ф01.1-10 банківського рахунку від 29 грудня 2008 року, ОСОБА_2 доручив банку здійснювати договірне списання з рахунку плати за надані банком послуги з розрахунково-касового обслуговування в розмірі передбаченому тарифами (п.2.2. Договору). Також пунктом 2.5. вказаного Договору була встановлена заборона на проведення операцій пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

 

Як вбачається з виписки з історії операцій та не заперечується сторонами, з вказаного рахунку здійснювалось списання грошових коштів на погашення відсотків за кредитним договором №08-660/117-304 від 28.07.2008 року, договором поруки 06-09/1430 та зарахування переказаних коштів на погашення виниклої прострочки (том І, а.с.26-29).

 

Одночасно, між відповідачем та фізичною собою підприємцем ОСОБА_2 існував договір №660/137-Ю01.1, укладений 29.04.2008 р. предметом якого було відкриття поточного рахунку та надання послуг з розрахункового - касового обслуговування (т.2, а.с. 131).

 

В матеріалах справи наявний Договір не відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 укладений 28 липня 2008 року між ПП «ЄС-СЕРВІС» в особі директора ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», відповідно до якого останній зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 660190,00 доларів США, з наступним порядком надання траншів кредиту, а саме: по мірі потреби, зі сплатою 14,5 процентів річних за кредитом та комісії та терміном погашення заборгованості не пізніше 27 липня 2013 року. Також пунктом 1.4. цього Договору передбачено, що виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором забезпечується договором застави, іпотечним договором та договором поруки (том І, а.с.16-23).

 

Згідно договору поруки №06-09/1430 від 25 липня 2008 року поручитель - фізична особа підприємниць ОСОБА_2 зобов'язався перед Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» солідарно відповідати за виконання ПП «ЄС-СЕРВІС» у повному обсязі зобов'язань за Договором не відновлювальної кредитної лінії №08-660/117-304 від 25 липня 2008 року, а саме щодо повернення кредиту у сумі 660190 доларів США з графіком погашення відповідно до умов Договору кредиту (том ІІ, а.с.66-67).

 

На підставі платіжних доручень в іноземній валюті, а саме: №16 від 05.07.2010 року на суму 600 доларів США (том І, а.с.168), №15 від 07.06.2010 року на суму 7659,75 доларів США (том І, а.с.169), №15 від 11.05.2010 року на суму 7412,65 доларів США (том І, а.с.170), №14 від 13.04.2010 року на суму 3,92 доларів США (том І, а.с.171), №13 від 10.03.2010 року на суму 6921,91 доларів США (том І, а.с.172), №7 від 04.09.2009 року на суму 7664,74 доларів США (том І, а.с.173), №5 від 07.07.2009 року на суму 7911,98 доларів США (том І, а.с.174), №24 від 19.01.2011 року на суму 246,66 доларів США (том І, а.с.175), №24 від 19.01.2011 року на суму 113 доларів США (том І, а.с.176), №22 від 14.12.2010 року на суму 7893,95 доларів США (том І, а.с.177), №23 від 12.11.2010 року на суму 117,08 доларів США (том І, а.с.178), №22 від 12.11.2010 року на суму 7155,05 доларів США (том І, а.с.179), №20 від 09.09.2010 року на суму 7896,92 доларів США (том І, а.с.180), №20 від 09.08.2010 року на суму 100 доларів США (том І, а.с.171), №19 від 09.08.2010 року на суму 7405,73 доларів США (том І, а.с.182), №18 від 07.07.2010 року на суму 7412,66 доларів США (том І, а.с.183), №17 від 07.07.2010 року на суму 100 доларів США (том І, а.с.184), з рахунку ОСОБА_2 - №2620/1020273782/1 на рахунок Приватного підприємства «ЄС-СЕРВІС» - №20785660798181 переказувались грошові кошти у вищевказаних розмірах на загальну суму 76 616 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 612 391,69 грн.

 

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 12 вересня 2012 року по справі була призначена судова почеркознавча експертиза, проведення якої доручено експертам Науково-Дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Одеській області (том І, а.с.234-235)

 

Висновком Науково-Дослідного Експертно-Криміналістичного Центру при УМВС України в Одеській області №16-П від 25 січня 2013 року було встановлено, що підписи на платіжних дорученнях в іноземній валюті, а саме: №16 від 05.07.2010 року, №15 від 07.06.2010 року, №15 від 11.05.2010 року, №14 від 13.04.2010 року, №13 від 10.03.2010 року, №7 від 04.09.2009 року, №5 від 07.07.2009 року, №24 від 19.01.2011 року, №22 від 14.12.2010 року, №24 від 19.01.2011 року, №23 від 12.11.2010 р., №22 від 12.11.2010 року, №20 від 09.09.2010 року, №20 від 09.08.2010 року, №19 від 09.08.2010 року, №17 від 07.07.2010 року, №18 від 07.07.2010 року, у графах «Підпис платника» виконані не ОСОБА_2, а іншою особою (том ІІ, а.с.9-20).

 

При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно з п. 8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті №135 від 29.03.2001р. якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на проведення договірного списання передбачається в договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі розпорядження платника (згідно з додатком 24-а) договірне списання коштів з його рахунку, оформляє меморіальний ордер у порядку, передбаченому пунктом 23 розділу II цієї Інструкції. Меморіальні ордери на списання грошових коштів відповідачем не оформлювались. При цьому п. 1.3. договору поруки від 25.07.2008 року ФОП ОСОБА_2 доручив банку здійснювати на підставі меморіальних ордерів, оформлених банком, договірне списання грошових коштів з поточних рахунків поручителя. Оскільки вказаний договір позивач підписував як фізична особа підприємець, та мав окремий вищевказаний поточний рахунок, то слід зробити висновок, що таке списання могло мати місце 1) на підставі меморіальних ордерів; 2) з поточних рахунків фізичної особи - підприємця. Проте, списання було проведено з рахунку фізичної особи в іноземній валюті з підробкою підпису позивача на платіжних дорученнях, оскільки інших підстав для списань з цих рахунків у відповідача передбачених законом або договором не було. На користь такої позиції колегії суддів свідчить також аналіз Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 р., яка встановлює різний правовий режим розрахункових рахунків фізичних осіб та фізичних осіб підприємців. Вирішуючи спір також слід прийняти до уваги, що рахунок, з якого проводилось списання на момент укладання договору поруки ще не існував, а був відкритий лише в грудня 2008 р., тому позиція відповідача, щодо існування підстав для договірного списання з цього рахунку, зокрема відповідно до договору поруки, не відповідають хронології подій. 

 

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

У відповідності до частини 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

 

Статтею 1071 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

 

З огляду на те, що будь-якого рішення суду щодо підтвердження правомірності списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_2 суду надано не було, а списання грошових коштів відбувалось на підставі платіжних доручень в іноземній валюті підпис на яких, за встановленою висновком судової почеркознавчої експертизи, вчинений не ОСОБА_2, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що банк безпідставно перераховував з поточного рахунку позивача №2620/НОМЕР_1 грошові кошти у зальній сумі 612 391,69 грн. Суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи вважав, що підстав для застосування положень статей 1212, 1213 ЦК України немає, в силу виникнення між сторонами правовідносин з обслуговування банківського рахунку та отримання грошових коштів третьою особою. Водночас посилання суду на те, що списання відбулось не на користь відповідача, а на користь третьої особи - Приватного підприємства «ЄС-СЕРВІС» не має правового значення, для повної кваліфікації, оскільки кінцевим отримувачем грошових коштів був банк, який отримував їх та зараховував на погашення заборгованості третьої особи, що не заперечувалось сторонами. Якщо б йшлося про нормальний розвиток правовідносин, і позивач підписував платіжні доручення на списання грошових коштів, то отримувачем таких коштів можна було б визнати третю особу, оскільки в такому випадку позивач передавав грошові кошти третій особі - ПП «ЄС-Сервіс» для наступного погашення заборгованості. Разом з тим, як вбачається з встановлених обставин справи, позивач таких доручень не підписував, тобто грошовими коштами не розпоряджався.

 

Згідно зі ст. 1073 ЦК України у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, навіть якщо кваліфікувати спірні відносини між сторонами провадження щодо повернення грошових коштів, як договірні, то законодавець вказує на обов'язок банку повернути безпідставно списані грошові кошти та відшкодувати збитки. Отже, збитком є щось інше (в значенні ст. 23 ЦК України), ніж грошові кошти, що були списані безпідставно, оскільки вони вказані законодавцем окремо від збитків. За позицією обраною відповідачем, останній вважав, що у нього були підстави для списання грошових коштів, зокрема договір поруки укладений з ФОП ОСОБА_2, проте пояснити природу підписів на платіжних дорученнях та відсутність меморіальних ордерів представники не змогли, оскільки події мали місце при попередній адміністрації банку.

 

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Списуючи грошові кошти банк фактично позбавив ОСОБА_2 права безперешкодно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку гарантоване частиною 2 ст. 1066 ЦК України. Суд першої інстанції та колегія суддів встановила, що були відсутні як підстави списання, так і порушений порядок списання грошових коштів з рахунку фізичної особи - позивача. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що помилка в кваліфікації спірних відносин має наслідком відмову в задоволенні позову. З такою позицією суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки помилкове посилання на норму права при наявності фактичних підстав для задоволення позову не може мати наслідком відмову в позові. Позивач підстави позову не змінював (а.с.2-9, т. 1, а.с. 57, 58, т.2), посилаючись протягом процесу на безпідставність списання та порушення умов договору банківського рахунку (т.2, а.с. 58, абз. 2), проте далі за текстом вказував статтю 1212 ЦК України, яка, на думку колегії суддів, застосовується у разі неможливості отримати захист прав чи інтересу іншим способом передбаченим законом. Як роз'яснив ВСУ в п. 9 постанови № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

 

Колегія суддів, виходячи зі змісту та сенсу постанови ВСУ від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13 в порядку виключного провадження, вважає за необхідне надати ефективний судовий захист вимогам позивача, а тому на підставі п. 3,4 ст. 309 ЦК України скасовує рішення суду в частині відмови в стягненні грошових коштів, та ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно списаних грошових коштів. 

 

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1073-1076 ЦК України, ст.ст. 303, 304, 307, п.п. 3,4 ч.1. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -

 

ВИРІШИЛА:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року - задовольнити частково. 

 

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року в частині відмови в стягненні грошових коштів - скасувати. 

 

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (вул. Ковпака, 29 м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 09328015) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти в сумі 612 391, 69 грн.

 

В іншій частині рішення Приморського районного суду м.Одеси від 21 травня 2013 року залишити без змін.

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

 

Судді апеляційного суду Одеської області

А.І. Дрішлюк 

А.П. Заїкін 

М.В. Процик

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32550362