Определение Киевского апелляционного административного суда, оставивее в силе Постановление Окружного администативного суда г. Киева об отмене распор

[у.zaporozhskiy]

Нацкомфинуслуг от 03.04.2009 № 231.

Установлено договор купли-продажи кредитного портфеля является договором факторинга.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25667269

 

Державний герб України
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-4145/12/2670                                                  Головуючий у 1-й інстанції:  Бояринцева М.А.    

Суддя-доповідач:  Романчук О.М

У  Х  В  А  Л  А

Іменем України

"07" серпня 2012 р.                                                                                                 м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді                    Романчук О.М.,

суддів:                                        Глущенко Я.Б.,

                                                       Шелест С.Б.,

        при секретарі:                                Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків з фінансових послуг України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»про визнання нечинним та скасування розпорядження, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, третя особа Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»про визнання нечинним та скасування розпорядження від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК.

Постановою Окружного адміністративного суду мста Києва від 26 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 року скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 грудня 2011 року Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України складено акт про порушення ТОВ «ОТП Факторинг Україна»законодавства у сфері фінансових послуг № 12/42/2/3-ф.

Відповідно до вищезазначеного акту, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» внаслідок набуття прав грошової вимоги до боржників - фізичних осіб та, вимагаючи сплатити від них відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань, припустилось порушень нормативно-правових актів у сфері регулювання фінансових послуг, а саме:

- частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо недодержання в своїй діяльності вимоги щодо надання послуги з факторингу з урахуванням Цивільного кодексу України:

1) частини першої статті 1079 Цивільного кодексу України в частині не визначення у договорі факторингу сторін як фактор і клієнт;

2) частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України в частині укладання товариством договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, за яким одна сторона (фактор) не передає або не зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника);

3) частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України в частині укладання договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, предметом якого є відступлення права вимоги, яке не є грошовою і строк платежу за якою не настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), а саме: товариству відступлено право майнової вимоги до боржників - фізичних осіб за забезпеченими договорами іпотеки та/або застави майна шляхом заміни заставодержателя;

- абзаців першого, другого та третього пункту 1 Розпорядження    Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових установ» щодо:

1) не фінансування товариством клієнта -суб'єкта господарювання, який уклав договір про відступлення права вимоги, і з якого не випливає право грошової вимоги, а саме: по договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року товариству відступлено право майнової вимоги до ОСОБА_3 за договором застави № PCL-701/014/2008 від 17 січня 2008 року, укладеного Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» з ОСОБА_3, яким фінансування банку не передбачено;

2) набуття товариством відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників, які не є суб'єктами господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, а саме: товариство набуло відступлене право за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року до боржника -фізичної особи ОСОБА_5 за кредитним договором № CL-701/014/2008 від 17 січня 2008 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»;

3) не отримання клієнтом плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди від фактора, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

За наслідками складення вищезазначеного акту відповідачем винесено розпорядження від 10.01.2012 року № 44/421/12/3-ФК, яким вжито до товариства заходів впливу, а саме: зобов'язано усунути вищезазначені порушення вимог законодавства про фінансові послуги та повідомити Держфінпослуг про виконання розпорядження у строк до 10.02.2012 року.

Проте, на думку позивача, дане розпорядження є незаконним, а тому воно має бути скасоване як таке, що суперечить вимогам законодавства.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України від 12.07.2001, № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(далі -Закон № 2664).

Статтею 4 Закону № 2664-ІІІ передбачено, що послуги у сфері факторингу вважаються фінансовими.

Частиною п'ятою статті 5 Закону № 2664-III встановлено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає (стаття 1077 Цивільного  кодексу України).

Згідно ч. 1 ст.1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Згідно пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 03.04.2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, ознаками договору факторингу є сукупність вищезазначених операцій з фінансовими активами.

Як вбачається з договорів про відступлення права вимоги, заборгованість виникла по кредитних договорах, укладених банком з фізичними особами.

Відтак, виходячи з системного аналізу вищенаведених правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що нормами чинного законодавства не встановлено обмежень щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб'єктами господарювання.

Крім того, згідно підпункту «а»пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Проте, ні зазначеною статтею, ні іншими статтями Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку договір, який укладений між ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за своєю правовою природою є фактично договором факторингу та відповідає нормам Цивільного законодавства, оскільки передбачає відступлення права грошової вимоги по портфелю кредитних договорів та в якому визначено сторін як фактор і клієнт.

З огляду на зазначене, порушень позивачем абзацу 2 пункту 1 Розпорядженням Держфінпослуг від 03.04.2009 року № 231 «Про відновлення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», вимог ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та перерахованих вище норм Цивільного законодавства колегією суддів не вбачається.

Між тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в порушення норм чинного законодавства розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги від імені Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України видано одноособово членом Комісії - виконуючим обов'язків директора інспекційного департаменту.

Так, відповідно до частини першої статті 21 Закону № 2664-ІІІ державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У пункті 4 частини першої статті 20 Закону № 2664-ІІІ зазначено, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом застосування уповноваженими державними органами заходів впливу.

Пунктом 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 157 визначено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади.

Статтею 23 Закону № 2664-ІІІ встановлено, що уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.

Уповноважений орган складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів Уповноваженого органу -директорів департаментів, яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України.

Основною формою роботи Уповноваженого органу є засідання, які збираються за потребою, але не рідше одного разу на місяць.

Отже, комісія є колегіальним органом і застосування заходів впливу щодо виявлених порушень законодавства на ринку фінансових послуг має здійснюватися колегіально.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України оскаржуване розпорядження було винесено з порушенням норм законодавства у сфері фінансових послуг, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 кодексу).

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків з фінансових послуг України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                                       Романчук О.М

          

Судді:                                                                                              Глущенко Я.Б.

                                                                                                        Шелест С.Б.

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/23993863

 

Державний герб України
  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 року                     № 2а-4145/12/2670

В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Власенкової О.О., Патратій О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

до 1) Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України,

2) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»

про визнання нечинним та скасування розпорядження,

В C Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про скасування розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК.

Ухвалою суду від 28 березня 2012 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 4 квітня 2012 року.

          Ухвалою суду від 12 квітня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

          В судовому засіданні 24 квітня 2012 року представники позивача та третьої особи підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

          Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, заперечень чи пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надали, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України,  якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Пункт перший статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у  разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи неявку представників відповідачів в судове засідання 24 квітня 2012 року, суд прийшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні та на основі наявних матеріалів справи.

          В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Цивільний кодекс України, закони України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», «;Про заставу», Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року № 125, Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 157,  Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»та зазначає, що  розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства оскільки укладений між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року за своєю правовою природою є договором факторингу та відповідає нормам глави 73 Цивільного кодексу України. Також позивач зазначив, що укладання договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, згідно якого здійснено відступлення права вимоги за договором застави від 17 січня 2008 року, відбувалося на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року та у повній відповідності з вимогами статей 3 та 27 Закону України «Про заставу»та положень статей 512-516 та 577 Цивільного кодексу України. Також позивач зазначив про те, що висновок наведений в акті перевірки стосовно порушення у вигляді набуття позивачем відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників, які не є суб'єктами господарювання, суперечить чинному законодавству.  Крім того, позивач зазначає, що розпорядження видане Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України з порушеннями норм чинного законодавства України.

          Представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»підтримав позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в повному обсязі з огляду на Конституцію України, Цивільний кодекс України, закони України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», «;Про заставу», Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року № 125, Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 157,  Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»та зазначив, що  розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

          Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України 10 січня 2012 року видала розпорядження № 44/421/12/3-ФК, яким зобов'язала  Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»усунути порушення зазначені у пункті 1, 2 констатуючої частини розпорядження, про що письмово повідомити Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України та надати відповідні підтверджуючі документи, завірені підписом керівника та печаткою товариства, в термін до 10 лютого 2012 року.

          Згідно констатуючої частини зазначеного розпорядження товариством порушені вимоги чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг, а саме:

          - частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»щодо недодержання в своїй діяльності вимоги щодо надання послуги з факторингу з урахуванням Цивільного кодексу України, а саме:

          1) частини першої статті 1079 Цивільного кодексу України в частині не визначення у договорі факторингу сторін як фактор і клієнт;

          2) частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України в частині укладання товариством договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, за яким одна сторона (фактор) не передає або не зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника);

          3) частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України в частині укладання договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, предметом якого є відступлення права вимоги, яке не є грошовою і строк платежу за якою не настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), а саме: товариству відступлено право майнової вимоги до боржників -фізичних осіб за забезпеченими договорами іпотеки та/або застави майна шляхом заміни заставодержателя.

          - абзаців першого, другого та третього пункту 1 Розпорядження    Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових установ»щодо:

          1) не фінансування товариством клієнта -суб'єкта господарювання, який уклав договір про відступлення права вимоги, і з якого не випливає право грошової вимоги, а саме: по договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року товариству відступлено право майнової вимоги до ОСОБА_1 за договором застави № PCL-701/014/2008 від 17 січня 2008 року, укладеного Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»з ОСОБА_1, яким фінансування банку не передбачено;

          2) набуття товариством відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників, які не є суб'єктами господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, а саме: товариство набуло відступлене право за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року до боржника -фізичної особи ОСОБА_2 за кредитним договором №/014/2008 від 17 січня 2008 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»;

          3) не отримання клієнтом плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди від фактора, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

          Розпорядження видане на підставі акту про порушення законодавства у сфері фінансових послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»від 22 грудня 2011 року № 12/42/2/3-ф, яким встановлено порушення частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»та абзаців першого, другого та третього пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг».

          Як вбачається з матеріалів справи, позивач, не погоджуючись з розпорядженням про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК, 30 січня 2012 року подав скаргу № 88 від 30 січня 2012 року, в якій просив виконуючого обов'язки Голови  Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України скасувати розпорядження як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства.

          Рішенням Першого заступника Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»від 30 січня 2012 року № 88 залишено без задоволення, розпорядження члена Комісії -виконуючого обов'язки директора інспекційного департаменту від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК залишено без змін.

Закон України від 12.07.2001 № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(із змінами та доповненнями, далі -Закон № 2664-ІІІ) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

          Відповідно до статті 4 Закону № 2664-ІІІ послуги у сфері факторингу вважаються фінансовими.

Пунктом 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2010 року № 157 (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади.

Згідно з пунктом 3 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України  Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції здійснює державне регулювання та нагляд за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї обов'язків здійснює відповідно до законодавства державне регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ (підпункт 5 пункту 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України).

Згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(нова редакція), затвердженого загальними зборами учасників  Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»(протокол № 5 від 24 листопада 2011 року) товариство є фінансовою установою та створене для здійснення підприємницької діяльності, яка спрямована на отримання прибутку. Предметом діяльності товариства є надання послуг з факторингу та будь-які та усі інші види господарської діяльності, що не заборонені чинним законодавством України.

3 грудня 2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»видане свідоцтво № 241 серія ФК про реєстрацію фінансової установи.

Згідно додатку до свідоцтва № 241 серія ФК про реєстрацію фінансової установи,  Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»має право надавати факторинг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства.

          Відносно зазначеного в оскаржуваному розпорядженні порушення позивачем частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»щодо недодержання в своїй діяльності вимоги щодо надання послуги з факторингу з урахуванням Цивільного кодексу України та абзаців першого та третього пункту 1 розпорядження    Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових установ»суд зазначає про наступне.

          Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону № 2664-ІІІ фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.

Пунктом 1 Розпорядженням Держфінпослуг від 03.04.2009 № 231 «Про відновлення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно статті 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1079 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

При цьому, згідно статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною першою статті 12 Цивільного кодексу України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до частини другої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

          Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», як покупцем, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», як продавцем, укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду. У договорі зазначено, що загальна сума заборгованості за кредитними договорами, що входить до кредитного портфелю на дату набрання чинності, складає 69 807 200,23 доларів США, 65 037 456,47 грн., 5 750 152,47 швейцарських франків, 910 106,03 євро у тому числі: сума основного боргу, нараховані проценти та сума штрафних санкцій, а також інших платежів, у відповідності до кредитних договорів (у разі наявності).

Відповідно до частини третьої статті 565 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, однією з умов договору факторингу може бути здійснення фінансування клієнта шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, що встановлено частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлене суд зазначає, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року за своєю правовою природою є фактично договором факторингу та відповідає нормам глави 73 Цивільного кодексу України, оскільки передбачає відступлення права грошової вимоги по портфелю кредитних договорів, наведених у додатку № 1 до договору, фінансування клієнта шляхом сплати суми коштів в якості компенсації вартості кредитного портфелю та отримання плати фактором за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта шляхом дисконтування суми боргу.

          Таким чином, враховуючи, що укладений 12 жовтня 2010 року договір визначений сторонами як договір купівлі-продажу, то зазначення в договорі сторін як «продавець»та «покупець»судом визнається правомірним, тому суд приходить до висновку про відсутність порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»частини першої статті 1079 Цивільного кодексу України в частині не визначення у договорі факторингу сторін як фактор і клієнт.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», як фактором, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», як клієнтом, укладений договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, згідно якого у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року між фактором та клієнтом, сторони домовились про наступне: клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно. За цим договором до фактора переходять всі права клієнта, як сторони, що іменується «Іпотекодержатель»/«Заставодержатель» у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором (включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави). Також у договорі зазначено, що у разі, якщо відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку»у зв'язку з невиконанням боржником чи/або іпотекодавцем зобов'язань за кредитними договорами, щодо своєчасної сплати процентів та погашення кредиту, клієнтом було вручено або направлено боржнику/іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень, яка містить стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, до фактора переходять всі права клієнта, що виникли у клієнта в зв'язку з врученням/направленням такої письмової вимоги про усунення порушень (включаючи, але не виключно право звернення стягнення на предмет іпотеки) та зазначено про те, що у разі, якщо у зв'язку з невиконанням боржником чи/або заставодавцем зобов'язань за кредитними договорами, щодо своєчасної сплати процентів та погашення кредиту, клієнтом було вручено або направлено боржнику/заставодавцю письмову вимогу про усунення порушення, яка містить стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання цієї вимоги до фактора переходять всі права клієнта, що виникли у клієнта в зв'язку з врученням/направленням такої письмової вимоги про усунення порушень (включно, але не виключно, право звернення стягнення на предмет застави).

При цьому, суд зазначає, що договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 12 листопада 2010 року укладений на виконання і в межах договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року, оскільки згідно пункту 3.4. договору купівлі-продажу кредитного портфелю продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між продавцем та боржником для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» набуло зокрема відступленого права грошової вимоги за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року до боржника -фізичної особи ОСОБА_2 за кредитним договором №/014/2008 від 17 січня 2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №/014/2008, за умовами якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит, зобов'язується належним чином виконувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користуванням кредитом і виконати всі інші зобов'язання, які визначені у цьому договорі.

17 січня 2008 року з метою забезпечення повного і своєчасного виконання заставодавцем боргових зобов'язань згідно кредитного договору №/014/2008 від 17 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»та ОСОБА_1 укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-701/014/2008 (майнова порука).

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про правомірність зазначення в акті перевірки, що предметом договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 12 листопада 2010 року є відступлення права вимоги, яке не є грошовою і строк платежу за якою не настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому та відносно не фінансування товариством клієнта -суб'єкта господарювання, який уклав договір про відступлення прав вимоги, і з якого не випливає право грошової вимоги.

При цьому, суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Отже, як встановлено під час розгляду справи договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави за своєю правовою природою не є договором факторингу та укладений на виконання договору факторингу, а саме: договору купівлі продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року, тому суд приходить до висновку про неправомірність висновків Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України щодо порушення позивачем частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України в частині укладання товариством договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, за яким одна сторона (фактор) не передає або не зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), порушення частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України в частині укладання договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2010 року, предметом якого є відступлення права вимоги, яке не є грошовою і строк платежу за якою не настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), порушення абзаців першого та третього пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових установ»щодо не фінансування товариством клієнта -суб'єкта господарювання, який уклав договір про відступлення права вимоги, і з якого не випливає право грошової вимоги та щодо не отримання клієнтом плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди від фактора, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

          Відносно зазначеного в оскаржуваному розпорядженні порушення позивачем абзацу другого пункту 1 розпорядження  Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових установ»суд зазначає про наступне.

Абзацом другим пункту 1 Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про відновлення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг»віднесено до фінансової послуги факторингу таку операцію з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.

          При цьому, в які перевірки Державна комісії з регулювання ринків фінансових послуг України зазначила, що суть порушення полягає в тому, що товариство віднесло до фінансової послуги факторингову операцію з набуття відступленого права вимоги до боржників -фізичних осіб.

          Отже, як встановлено під час розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»набуло відступленого права грошової вимоги за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року до боржника -фізичної особи ОСОБА_2 за кредитним договором №/014/2008 від 17 січня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»та ОСОБА_2.

          Проте, виходячи з системного аналізу наведених вище норм права суд приходить до висновку, що нормами чинного законодавства не встановлено обмежень щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб'єктами господарювання.

Крім того, згідно підпункту «а»пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Проте, ні зазначеною статтею, ні іншими статтями Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

З огляду на встановлене, суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем абзацу другого пункту 1 Розпорядженням Держфінпослуг від 03.04.2009 № 231 «Про відновлення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг».

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не було порушено вимог частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»та абзаців першого та третього пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових установ».

Суд також приймає доводи позивача відносно того, що в порушення норм чинного законодавство розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги від імені Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України видано одноособово виконуючим обов'язки директора інспекційного департаменту та зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону №  2664-ІІІ державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

При цьому суд зазначає, що Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1069/2011 ліквідовано Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, а Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070/2011 утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 256 визнано такою, що втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 № 157 «Про затвердження Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України».

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 4 квітня 2012 Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України знаходиться в стані припинення.

Враховуючи наведене, суд застосовує редакцію Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка встановлювала порядок діяльності саме Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

У пункті 4 частини першої статті 20 Закону № 2664-ІІІ встановлено, що державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом застосування уповноваженими державними органами заходів впливу.

Пунктом 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2010 року № 157 визначено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади.

Статтею 23 Закону № 2664-ІІІ встановлено, що уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який працює за колегіальним принципом.

Уповноважений орган складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів Уповноваженого органу - директорів департаментів, яких призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України.

Основною формою роботи Уповноваженого органу є засідання, які збираються за потребою, але не рідше одного разу на місяць.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлене, комісія є колегіальним органом і застосування заходів впливу щодо виявлених порушень законодавства на ринку фінансових послуг, має видавати колегіально.

Зазначена правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 4 жовтня 2011 року № К/9991/20555/11.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку про винесення Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України оскаржуваного розпорядження з порушенням норм законодавства у сфері фінансових послуг.

          За таких обставин, позов визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»задовольнити повністю.

2. Скасувати розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги від 10 січня 2012 року № 44/421/12/3-ФК.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

    Головуючий                                                                          М.А. Бояринцева

    Судді                                                                                    О.О. Власенкова

                                                                                              О.В. Патратій

 

[у.zaporozhskiy]

ВАСУ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27946748

[poi1]

интересная тема.

А как по вашему выкуп кредитного портфели или конкретного лота ликвидируемогоо банка на торгах  - это факторинг, как считает Нацкомфинуслуг или договор уступки прав требования - как считает Фонд гарантирования вкладов, тогда выходит - что Фонд не имеет продавать через торги  лоты по уступке, поскольку они являются факторингом, а при такой покупке факторинг не применяется... а фактор соответственно не может продавать  последующую переуступку поскольку это форма договора нарушает ГК.

 

Очень интересно ваше мнение.

если можно в личку

[у.zaporozhskiy]

интересная тема.

А как по вашему выкуп кредитного портфели или конкретного лота ликвидируемогоо банка на торгах  - это факторинг, как считает Нацкомфинуслуг или договор уступки прав требования - как считает Фонд гарантирования вкладов, тогда выходит - что Фонд не имеет продавать через торги  лоты по уступке, поскольку они являются факторингом, а при такой покупке факторинг не применяется... а фактор соответственно не может продавать  последующую переуступку поскольку это форма договора нарушает ГК.

 

Очень интересно ваше мнение.

если можно в личку

Если уступается право будущего требования за деньги, тогда это факторинга. как я вижу.

[Bolt]

Даже не знаю, это лучше или хуже... Что это нам даёт...

[у.zaporozhskiy]

Даже не знаю, это лучше или хуже... Что это нам даёт...

Согласен, вопрос неоднозначный.

Об этом писал - немного здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=8254&page=2