ANTIRAID

Решения 3-х инстанций об отказе Приватбанку во взыскании после решения суда, прекращении поручительства и неправомерности заключения поручительства с несовершеннолетним

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Номер провадження 2/754/2394/15
Справа №754/3586/15-ц

РІШЕННЯ
Іменем України

23 липня 2015 року Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря Базік А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29.11.2007року був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014 з відповідачем ОСОБА_1 та з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором, були укладені договори поруки № К2НСАЕ00000014/2 з відповідачем ОСОБА_2, і № К2НСАЕ00000014/1 з відповідачем ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, до цього часу кошти не повернула, крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу, процент за користування кредитом, а також пеню, в зв'язку з чим має заборгованість у сумі 44084,20доларів США, що еквівалентно 695207,83грн. Тому позивач просять стягнути суму боргу та сплачені судові витрати солідарно з відповідачів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника, позов підтримують з викладених в ньому підстав.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення, оскільки звернення позивач до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1, адже у 2011році Деснянський районний суд м.Києва виніс рішення за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а тому мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився. Крім того, зазначив, що вимога до поручителів протиправна, оскільки позивач не пред'явив до поручителів вимоги протягом встановлених шести місяців, також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали згоду на зміну зобов'язання, передбаченого кредитним договором щодо збільшення обсягу відповідальності, а саме збільшення процентної ставки по кредиту.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до слідуючого.

В судовому засіданні встановлено, що 29.11.2007року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1договору, є надання кредиту в розмірі 21107,00доларів США на наступні цілі: 14000,00 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29.11.2007року, договором особистого страхування від 29.11.2007року на строк до 28.11.2008року у сумі 1114,00 доларів США, а також у розмірі 5566,00доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 відсотків річних і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 відсотків щомісяця від суми виданого кредиту, з терміном дії договору по 28.11.2012року включно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/2.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1, які передбачені кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007року.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За розрахунком банку загальна заборгованість станом на 15.01.2015р. за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року становить 144084,20дол.США, з яких: 10451,31доларів США - заборгованість за кредитом; 2,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 33630,49доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Разом з тим, судом встановлено та не заперечувалось представником ПАТ КБ «ПриватБанк» та представником відповідача ОСОБА_1, що Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18.10.2011 року позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено, яким стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88дол.США, з яких: 11148,79доларів США - заборгованість за кредитом; 1564,85доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2288,80доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Тобто, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Отже, не можна погодитись з поясненнями представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що оскільки рішення суду, яким стягнуто кредитну заборгованість з відповідача ОСОБА_1, невиконане, то договір продовжує діяти, проценти по кредиту правомірно продовжують нараховуватись до повного погашення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст.530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки відповідальність, яка може бути застосована до відповідача ОСОБА_1 це лише на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо про це заявлено позовні вимоги.

Відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи,що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Стаття 10 ЦПК України, закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи, суд вважає необґрунтованими також позовні вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості з поручителів, і тому суд вважає слід відмовити в задоволенні останніх вимог позову, з наступних підстав.

 Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина 4 ст. 559 ЦК України, встановлює правило згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як встановлено судом, Банк з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до винесення та після рішення Деснянським районним судом м.Києва від 18.10.2011р. не звертався. Правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки у відповідності ч. 4 ст. 559 ЦПК України, спростовуючих доказів Банком суду не надано.

Таким чином, порука за договорами поруки № К2НСАЕ00000014/2 та №К2НСАЕ00000014/1 від 29.11.2007 року припинилась, ще 31.11.2011 року, а Банк звернувся до суду з позовом до поручителів лише 11.03.2015р.

Крім того, судом встановлено, що договір поруки №К2НСАЕ00000014/2 не містить дату укладання договору, що не надає можливості встановлення цивільної дієздатності поручителя ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час укладання договору поруки, оскільки станом на 29.11.2007 року він ще не досяг повноліття, а отже не набув повної цивільної дієздатності, відповідно до ч. 2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, суд звертає увагу, що якщо, поручитель на час укладення договору поруки був неповнолітнім, а ст.ст. 31 і 32 ЦК України обмежують можливість вчиняти правочини фізичними особами, які мають часткову та неповну цивільну дієздатність, то при укладенні таких правочинів повинна бути письмова згода батьків або органу опіки та піклування.

Також, відповідно до п. 24 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., передбачено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Між тим, обставин щодо наявності таких цивільних правовідносин між сторонами, на що як на правову підставу позову посилався представник позивача, судом не встановлено, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим обставинам.

Крім того, суд вважає за потрібним зазначити, що зміст позовної заяви стосовно предмету договору про надання кредитивних коштів не співпадає зі змістом самого кредитного договору (п.7.1 договору) № К2НСАЕ00000014 від 29.11.2007року, який був предметом дослідження та на який як на доказ посилався представник позивача. 

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст.ст. 24 та 129).

Відповідно до ст.ст. 59, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено ст.60 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

А оскільки суд відмовив в задоволенні позову, всі судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене і керуючись Конституцією України, Постановою №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., ст.ст. 22, 203, 230, 252, 509, 526, 530, 553, 554, 559, 598-601, 610, 611, 631, 625, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-61,169, 212-215ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити. 

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя Бабко В.В.
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47757049

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/13010/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Бобко А.В.
справа №754/3586/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М.., Болотов Є.В. 
при секретарі Горбачовій І.В.

за участю представника відповідача ОСОБА_2 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», поданою представником за довіреністю Шулікою Аліною Володимирівною, на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,-

УСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів 44084,20 доларів США заборгованості за кредитним договором №К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року, що за курсом НБУ станом на 15 січня 2015 року складає 695207,83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №К2НСАЕ00000014, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 15539,78 доларів США на термін до 28 листопада 2012 року.

Проте, позичальник належним чином умов договору не виконав, у зв»язку із чим станом на 15 січня 2015 року у позичальника існує заборгованість, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 10451,31 долар США та 2,40 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом. Також позичальнику нарахована пеня у розмірі 33630,49 доларів США.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є поручителями за зобов»язаннями позичальника. Відтак повинні нести солідарну з боржником відповідальність.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказує на продовження дії кредитного договору. Посилається на те, що судом не враховано встановлену у кредитному договорі позовну давність терміном п»ять, а також термінів дії договорів поруки, який також становить п»ять років від дня настання терміну повернення кредиту.

В судовому засіданні 19 листопада 2015 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на викладені в ній обставини. В подальшому в судове засідання не з»явився, будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_5 в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з»явились, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та безпідставності, ураховуючи, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18 жовтня 2011 року з позичальника суму заборгованості стягнуто достроково. Уважав припиненими договори поруки відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України. Судом також зазначено, що договори поруки не містять відомостей про дату їх укладення, окрім того, поручитель ОСОБА_6 на дату укладення кредитного договору не досяг повноліття. При цьому, зміст позовних вимог не відповідає умовам кредитного договору.

З матеріалів справи убачається, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №К2НСАЕ00000014, предметом даного договору, відповідно до п.7.1 договору, є надання кредиту в розмірі 21107 доларів США на наступні цілі: 14000 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29 листопада 2007 року, договором особистого страхування від 29 листопада 2007 року на строк до 28 листопада 2008 року у сумі 1114 доларів США, а також у розмірі 5566 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27% суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов»язань позичальника між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000014/2, який не містить дати його укладення, проте станом на час укладення кредитного договору 29 листопада 2007 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім.

З метою забезпечення виконання зобов»язань позичальника між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено Договір поруки №К2НСАЕ00000014/1 із зазначенням дати його укладення 29 листопада 2007 року.

Установлено також, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року, ухваленим у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом в розмірі 15589,88 доларів США. Відповідно до цього рішення станом на 12 квітня 2011 року заборгованість складається з: 11148,79 доларів США - заборгованості за кредитом; 1564,85 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 587,44 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 2288,80 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.553, ст.554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Як убачається із змісту кредитного договору (п.2.3.3) банк вправі вимагати дострокового виконання зобов»язання у випадку порушення умов договору позичальником.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи убачається, що банк скористався зазначеним правом та звернувся до позичальника із позовом про дострокове виконання зобов»язання, за наслідками розгляду якого Деснянським районним судом м.Києва 18 жовтня 2011 року ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом в загальному розмірі 15589,88 доларів США.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, відтак договір закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов»язальні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір продовжував свою дію після ухвалення рішення суду про задоволення вимог кредитора, є помилковими та не ґрунтуються на вимогах закону.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК (п.17 Постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ) .

Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на умови кредитного договору №К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_4, вказує на надання за цим договором кредитних коштів у розмірі 15539,78 доларів США (з яких визначена заборгованість за кредитом 10451,31 долар США), що не відповідає змісту договору та належними доказами не підтверджено.

З матеріалів справи також убачається, що розрахунок розміру заборгованості (в тому числі і пені) проведено позивачем, виходячи із суми 15539,78 доларів, починаючи з 29 листопада 2007 року і по 15 січня 2015 року. Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження видачі кредитних коштів в такому розмірі, що давало б підстави для обрахування заборгованості із застосуванням цієї величини, матеріали справи не містять. При ухваленні рішення 18 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м.Києва виходив із розміру наданих кредитних коштів в сумі 21107 доларів та установив заборгованість станом на 12 квітня 2011 року в загальному розмірі 15589,88 доларів США.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції двічі представником позивача заявлялось клопотання про оголошення перерви в судовому засідання для надання додаткових доказів по справі, які судом задовольнялись. Проте, інших доказів позивачем надано не було та 23 липня 2015 року представником позивача подана заява про розгляд справи без участі позивача.

В суді апеляційної інстанції представником позивача також не заявлено про наявність доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також про наявність нових доказів, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, колегія суддів виходить з того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст.10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи.

У контексті одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін - вирішальним фактором є обов»язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Ураховуючи ненадання позивачем доказів на підтвердження заборгованості за кредитом в розмірі 44084,20 доларів США, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, вимог про застосування цивільної відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивачем не заявлялось.

Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання (кредитного договору) характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів (п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Солідарний поручитель, на відміну від субсидіарного або майнового, несе відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

З урахуванням того, що судом встановлено відсутність підстав для стягнення із боржника заявленої позивачем заборгованості, відсутні також підстави для застосування цивільної відповідальності поручителів.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки відповідно до п.12 цих договорів визначено припинення поруки після закінчення п»яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Проте, такий висновок не призвів до неправильного вирішення справи, а тому не дає підстав для скасування судового рішення.

Обґрунтованих доводів, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог, апеляційна скарга не містить.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів - 

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», подану представником за довіреністю Шулікою Аліною Володимирівною, відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 23 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54418675

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

Постанова
іменем України

6 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 754/3586/15-ц
провадження № 61-1018св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, ухвалене у складі судді Бабко В. В., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року, постановлену колегією у складі суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором у розмірі 44 084,20 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 15 січня 2015 року складала 695 207,83 грн.

Позов мотивовано тим, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № К2НСАЕ00000014, предметом якого є надання кредиту в розмірі 15 539,78 доларів США зі сплатою 1 процента на місяць за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 процентів від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27 процентів суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 листопада 2007 року уклав договори поруки з ОСОБА_5 за № К2НСАЕ00000014/2 та із ОСОБА_6 за № К2НСАЕ00000014/1, відповідно до умов яких боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору станом на 15 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 44 084,2 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 10 451,31 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2,40 доларів США; заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 33 630,49 доларів США, яку банк просив стягнути солідарно з боржника і поручителів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено існування заборгованості у розмірі 44 084,2 доларів США з огляду на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року достроково стягнено суму заборгованості з позичальника. Також суд зазначив, що позивач не скористався правом на пред'явлення позову до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки протягом шести місяців, тому договори поруки припинені відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на його відповідність вимогам закону.

Апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки відповідно до умов цих договорів порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання строку повернення кредиту за кредитним договором. Проте такий висновок суду першої інстанції не призвів до прийняття неправильного рішення у справі з огляду на недоведеність заявленого до стягнення розміру заборгованості, тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачав.

У касаційній скарзі, поданій 31 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заявник просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що пунктом п'ятим кредитного договору передбачено строк позовної давності щодо стягнення, нарахування заборгованості за кредитом та пені у п'ять років. Оскільки кредитний договір діяв до 28 листопада 2012 року, строк позовної давності спливає 28 листопада 2017 року. Також не припинено поруку, строк якої становить п'ять років від дня настання строку повернення кредиту, що передбачено цими договорами.

Заявник вказує на те, що існування заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року не свідчить про припинення договірних правовідносин, оскільки судове рішення не виконано відповідачем; протягом оскаржуваного періоду кредитний договір діяв та на прострочену заборгованість нараховувались проценти і пеня, що підтверджується наданим суду розрахунком заборгованості. Однак суди зазначені факти не дослідили, визначивши наданий розрахунок заборгованості неналежним доказом.

ОСОБА_4 надіслала відзив на касаційну скаргу позивача, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Зокрема, ОСОБА_4 посилається на те, що звернення позивача до суду з даним позовом має на меті подвійне стягнення заборгованості, оскільки заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року у справі № 2-4634/2011 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено і стягнено достроково заборгованість за кредитним договором № К2НСАЕ00000014, а відтак строк договору закінчився. Таким чином, нарахування позивачем пені та процентів після рішення суду, яким достроково стягнено кредит, є неправомірним, оскільки строк дії договору закінчився.

Крім того, ОСОБА_4 вказує, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості, оскільки в даному розрахунку не враховано реалізацію заставного майна, яким забезпечено виконання зобов'язань за кредитним договором. Крім того, вимога до поручителів є протиправною, оскільки позивач протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язань не звертався з вимогою до поручителів, а тому порука припинилась відповідно до статті 559 ЦК України.

Вивчивши матеріли цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № К2НСАЕ00000014. Предметом даного договору відповідно до пункту 7.1 договору є надання кредиту в розмірі 21 107 доларів США на наступні цілі: 14 000 доларів США для купівлі автомобіля, 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування на сплату страхових платежів за договором страхування від 29 листопада 2007 року, на сплату за договором особистого страхування від 29 листопада 2007 року на строк до 28 листопада 2008 року у сумі 1114 доларів США, а також у розмірі 5 566 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 1 процента на місяць за користування кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту на момент надання кредиту, 0,27% суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з терміном дії договору по 28 листопада 2012 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 листопада 2007 року укладено договори поруки з ОСОБА_5 за № К2НСАЕ00000014/2 та із ОСОБА_7 за № К2НСАЕ00000014/1.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № К2НСАЕ00000014 у розмірі 15 589,88 доларів США.

Судом у цьому рішенні встановлено, що станом на 12 квітня 2011 року заборгованість у розмірі 15 589,88 доларів США складається із: 11 148,79 доларів США заборгованості за кредитом; 1 564,85 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом; 587,44 доларів США заборгованості з комісії за користування кредитом; 2 288,80 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Банк вправі вимагати дострокового виконання зобов'язання у випадку порушення умов договору позичальником відповідно до пункту 2.3.3 кредитного договору № К2НСАЕ00000014 від 29 листопада 2007 року.

Cудами попередніх інстанцій встановлено, що позивач скористався зазначеним правом та звернувся з позовом до відповідача про дострокове виконання зобов'язання, за наслідками розгляду якого Деснянським районним судом м. Києва 18 жовтня 2011 року ухвалено заочне рішення, яким стягнено з ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитом у загальному розмірі 15 589,88 доларів США; рішення суду не виконане.

Крім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок розміру заборгованості проведено позивачем за період з 29 листопада 2007 року і по 15 січня 2015 року, виходячи із тіла кредиту у сумі 15 539,78 доларів США. Проте належних та допустимих доказів на підтвердження видачі кредитних коштів у такому розмірі, що б давало підстави для обрахування заборгованості із застосуванням цієї величини, матеріали справи не містять. При ухваленні рішення 18 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м. Києва виходив із розміру наданих кредитних коштів у сумі 21 107 доларів США та установив заборгованість станом на 12 квітня 2011 року в загальному розмірі 15 589,88 доларів США.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача двічі заявляв клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання розрахунку заборгованості та інших додаткових доказів у справі, які суд задовольняв. Проте будь-яких інших доказів позивачем надано не було, натомість подав заяву про розгляд справи без участі представника.

Вказані докази не були подані заявником і до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 10 ЦПК України у редакції Кодексу на час розгляду справи судами попередніх інстанцій цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, сприяє здійсненню особами, які беруть участь у справі, здійсненню їхніх процесуальних прав та обов'язків.

Зокрема, забезпечуючи здійснення позивачем процесуального обов'язку із надання доказів та доведення перед судом переконливості розрахунку заборгованості, долученого до позову, суд першої інстанції неодноразово надавав позивачеві час для надання уточненого розрахунку.

Проте позивач не використав надану можливість і обов'язку із доведення розрахунку не виконав.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволені позову, у зв'язку з тим, що позивач не довів обставини, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог. Зокрема, за відсутності належного доказу на підтвердження розрахунку заборгованості за кредитним договором, яку просить стягнути позивач, та доказу надання ним кредиту у сумі 15 539,78 доларів США, підстав для задоволення позову немає.

Відповідно до статті 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції про припинення договорів поруки, оскільки пунктом 12 цих договорів передбачено припинення поруки після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності підстав для стягнення із боржника заявленої позивачем заборгованості, відсутні також підстави для застосування цивільної відповідальності поручителів.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Доводами касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, зокрема, розрахунку заборгованості, не спростовано. Більше того, позивач у касаційній скарзі продовжує стверджувати про надання за кредитом, укладеним з ОСОБА_4, 15 539,78 доларів США,

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73951986

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. Суды 3-х инстанций отказали во взыскании задолженности с заемщика и поручителей в связи с отсутствием расчета задолженности, отсутствием доказательств выдачи кредита в сумме указанной в иске, наличием решения о взыскании задолженности по этому же кредитному договору и соответственно не возможности взыскания процентов после досрочного взыскания всей суммы задолженности.

Кроме того, на момент заключения договора поручительства один из поручителей был несовершеннолетним и такой договор поручительства фактически является ничтожным.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites

банк лоханулся, конечно

Share this post


Link to post
Share on other sites

Приблизно однакова ситуація у мого клієнта, тільки приматбанк через рік після судового рішення не в суд подав, а звернувся до "свого нотаріуса" і був вчинений виконавчий напис.

Share this post


Link to post
Share on other sites
21 час назад, ANTIRAID сказал:

Это наше решение. Суды 3-х инстанций отказали во взыскании задолженности с заемщика и поручителей в связи с отсутствием расчета задолженности, отсутствием доказательств выдачи кредита в сумме указанной в иске, наличием решения о взыскании задолженности по этому же кредитному договору и соответственно не возможности взыскания процентов после досрочного взыскания всей суммы задолженности.

Кроме того, на момент заключения договора поручительства один из поручителей был несовершеннолетним и такой договор поручительства фактически является ничтожным.

Погано, що ВС не вказав у постанові про припинення договору після судового рішення, як це вказано в 1 і 2 інстанції.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 hour ago, Vladimir AB said:

Погано, що ВС не вказав у постанові про припинення договору після судового рішення, як це вказано в 1 і 2 інстанції.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року без змін.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Vladimir AB сказал:

Погано, що ВС не вказав у постанові про припинення договору після судового рішення, як це вказано в 1 і 2 інстанції.

А они разве утратили силу... Кажется ВС поддержал их и выводы сделанные в них тоже...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 часов назад, centurion сказал:

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року без змін.

Так, але в тексті постанови ВС мав би зазначити, тоді повний "фарш".  

Share this post


Link to post
Share on other sites
4 hours ago, Vladimir AB said:

Так, але в тексті постанови ВС мав би зазначити, тоді повний "фарш".  

В качестве тюнинга  своей позиции - да. В остальном же "фарш" и так присутствует.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
5 часов назад, Vladimir AB сказал:

Так, але в тексті постанови ВС мав би зазначити, тоді повний "фарш".  

Просто в дальнейшем если ссылаться на эту постанову ВС, то надо ссылаться в комплексе на все три решения... Я так и делаю и прилагаю в случае надобности все три решения, так как очень часто такое бывает, что кассация не переписывает полностью позицию предыдущих инстанций, но соглашается с ней...

Да это конечно менее удобно, согласен, но не критично...)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова 
      Іменем України
      12 червня 2019 року
      м. Київ
      справа № 756/11327/16-ц
      провадження № 61-1823св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Висоцької В. С.,
      суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року у складі судді Шевчука А. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк» (далі - ПАТ «Авант-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
      Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2012 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 1 000 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на строк до 26 жовтня 2015 року.
      Оскільки позичальник належним чином не виконав свої кредитні зобов`язання, то станом на 22 серпня 2016 року утворилася заборгованість перед банком у розмірі 985 158,20 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 705 228,92 грн, заборгованість зі сплати процентів - 100 581,82 грн, пеня - 179 347,46 грн.
      На підставі викладеного ПАТ «Авант-Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 985 158,20 грн.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 травня 2017 року позов задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Авант-Банк» заборгованість за договором про встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок фізичної особи з використанням платіжної картки від 27 квітня 2012 року у розмірі 985 158,20 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Авант-Банк» судовий збір у розмірі 14 777,40 грн.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 систематично не виконує взяті на себе за кредитним договором зобов`язання щодо своєчасного та у повному обсязі погашення кредиту, відсотків за його користування, комісії за користування кредитом, допустив заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у розмірі 705 228,92 грн, зі сплати процентів за користування кредитом - 100 581,82 грн, зі сплати пені - 179 347,46 грн.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позичальник порушив умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором. Розрахунок, поданий позивачем, відповідачем не спростований, свого розрахунку ним до суду першої інстанції не подано, не долучено такого й до апеляційної скарги.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що розрахунок заборгованості здійснено невірно, він є необґрунтованим та недоведеним.
      У матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують факт видачі позичальнику кредитних коштів.
      У правовідносинах між банком та позичальником не дотриманого розумного балансу між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків та охоронюваними законом інтересами споживачів.
      Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки тим обставинам, що після закінчення строку дії договору відсотки за користування кредитом підлягають стягненню у розмірі облікової ставки Національного банку України.
      Доводи інших учасників справи
      Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      19 червня 2019 справу передано до Верховного Суду.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Суди встановили, що 27 квітня 2012 року між ПАТ «Авант-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 1 000 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на строк до 26 квітня 2013 року.
      У подальшому за згодою сторін були укладені додаткові договори до кредитного договору, зокрема змінено кінцевий строк кредитування на 26 жовтня 2015 року.
      Пунктами 6.3.2, 6.3.3 кредитного договору встановлено обов`язок відповідача здійснювати погашення заборгованості за кредитним лімітом не пізніше дати закінчення періоду безперервного користування кредитним лімітом, а також в інші строки, що вказані у цьому договорі, сплачувати проценти за користування кредитним лімітом у порядку та в строки, передбачені пунктом 4.3 цього договору.
      Згідно з пунктом 7.2 кредитного договору (в редакції додаткового договору від 26 квітня 2013 року № 6) у випадку порушення строків повернення кредитного ліміту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним, комісій та інших платежів, передбачених цим договором, банк має право вимагати, а позичальник зобов`язаний сплатити банку у п`ятиденний термін від дати прострочення виконання зобов`язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми, за кожний день прострочення виконання та 3 (три) проценти річних від простроченої суми, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
      Апеляційний суд встановив, що обставина перерахування кредитних коштів на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується випискою по особовим рахункам з 27 квітня 2012 року до 08 лютого 2017 року, що міститься в матеріалах справи.
      Відповідач належним чином не виконав свої кредитні зобов`язання, тому виникла заборгованість за кредитним договором.
      Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 22 серпня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Авант-Банк» за кредитним договором становить 985 158, 20 грн, яка складається з: простроченої заборгованості - 705 228,92 грн; нарахованих процентів - 100 581,82 грн; пені -179 347,46 грн.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
      Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 26 жовтня 2015 року.
      Відтак, у межах строку кредитування до 26 жовтня 2015 рокувідповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти частинами (траншами) у межах кредитного ліміту (пункт 5.1 кредитного договору), достроково (пункт 5.2 кредитного договору).
      Починаючи з 26 жовтня 2015 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором.
      Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
      З огляду на вказане, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України банк мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
      Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18.
      Після спливу строку дії кредитного договору, у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, проте суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином наданий банком розрахунок в частині нарахування процентів за користування кредитом після закінчення його дії.
      Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на доводи апеляційної скарги в цій частині та не дав їм належної правової оцінки, не мотивував своїх висновків у цій частині.
      Разом з тим, не можна погодитися з висновками апеляційного суду й щодо розміру пені.
      Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
      Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
      Можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.
      Як встановлено вище, апеляційний суд не правильно визначив період нарахування відсотків за кредитним договором та їх розмір, відповідно, неправильно й нарахував штрафні санкції за порушення грошового зобов`язання.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.
      Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      Отже, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.
      Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. С. Висоцька
      Судді А. І. Грушицький
      І. В. Литвиненко
      В. В. Сердюк
      І. М. Фаловська
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82541275
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      19 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 523/8249/14-ц
      Провадження N 14-70 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л. Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі також - позивач, банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича-комерційна фірма "Прометей-Південь" (далі також - позичальник), ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі разом - поручителі) про стягнення заборгованості за кредитним договором
      за касаційною скаргою позивача на рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., Черевка П.М.,
      та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на це ж рішення у частині задоволення позовних вимог.
      Учасники справи:
      позивач: ПАТ "УкрСиббанк",
      відповідачі: ТзОВ "Виробнича-комерційна фірма "Прометей-Південь", ОСОБА_1, ОСОБА_2.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 24 грудня 2012 року позивачзвернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з позичальника та поручителів заборгованість за кредитним договором N 11186465000 від 20 липня 2007 року (далі - кредитний договір) у розмірі 400 073,18 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 5 грудня 2012 року становило 3 197 784,93 грн. і пеню у розмірі 118 033,05 грн.
      2. Мотивував позов такими обставинами:
      2.1. 20 липня 2007 року позичальник уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство) "УкрСиббанк" кредитний договір, згідно з яким позивач надав позичальникові кредит у сумі 320 000,00 доларів США зі сплатою 12,8 % річних на строк до 20 липня 2018 року, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування ним у повному обсязі.
      2.2. Того ж дня з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позивач уклав з ОСОБА_1 договір поруки N 230590, а з ОСОБА_2 - договір поруки N 128515 (далі також - договори поруки).
      2.3. З листопада 2009 року позичальник зобов'язань за кредитним договором не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 400 073,18 доларів США, що за курсом НБУ станом на 5 грудня 2012 року становило 3 197 784,93 грн. з яких: заборгованість за кредитом - 266 666,29 доларів США, що еквівалентно 648 032,48 грн. заборгованість за простроченими відсотками - 133 406,89 доларів США, що еквівалентно 173 976,12 грн. пеня - 118 033,05 грн. з них: 50 310,83 грн - за несвоєчасне повернення кредиту, а 67 722,22 грн - за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками.
      Короткий зміст рішень суду першої інстанції
      3. 4 квітня 2013 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив заочне рішення, яким задовольнив позовні вимоги: стягнув солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 3 197 784,93 грн. з яких: заборгованість за кредитом - 2 131 463,66 грн. заборгованість за простроченими відсотками - 1 066 321,27 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 50 310,83 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками- 67 722,22 грн.
      4. 4 червня 2014 року Суворовський районний суд м. Одеси задовольнив заяву позичальника та скасував заочне рішення від 4 квітня 2013 року.
      5. 5 серпня 2014 року Суворовський районний суд м. Одеси ухвалив заочне рішення (далі - заочне рішення), яким задовольнив позовні вимоги: стягнув солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 3 197 784,93 грн. з яких: заборгованість за кредитом - 2 131 463,66 грн. заборгованість за простроченими відсотками - 1 066 321,27 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 50 310,83 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками- 67 722,22 грн.
      6. Суд встановив, що позичальник не виконав належно обов'язки за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, і не надав суду доказів на спростування зазначених у позові обставин. Вважав, що позичальник і поручителі мають нести солідарну відповідальність, передбачену Цивільним кодексом (далі - ЦК) України.
      Короткий зміст апеляційних скарг і судових рішень суду апеляційної інстанції
      7. 18 листопада 2014 року позичальник подав до Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу на заочне рішення.
      8. Мотивував її так:
      8.1. Суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позичальника про відкладення розгляду справи, а також неналежно повідомив інших відповідачів про час і місце судового розгляду справи;
      8.2. Вимогу позивача до позичальника має розглядати господарський суд, оскільки відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одному провадженні вимог, які слід розглядати за правилами різних видів судочинства;
      8.3. До цих правовідносин не може застосовуватись частина третя статті 554 ЦК України, оскільки поручителі, не давши спільну поруку, не несуть солідарної відповідальності;
      8.4. Порука є припиненою, оскільки кредитор пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України.
      9. 10 березня 2015 року Апеляційний суд Одеської області за результатами розгляду апеляційної скарги позичальника постановив ухвалу, якою залишив без змін заочне рішення. Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження у справі апеляційний суд визнав необґрунтованими.
      10. У лютому 2017 року ОСОБА_2 подала до Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу на заочне рішення.
      11. Мотивувала апеляційну скаргу так:
      11.1. Суд першої інстанції неналежно повідомив її про час і місце судового розгляду справи та прийняте рішення;
      11.2. Вимогу позивача до позичальника має розглядати господарський суд, оскільки відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одному провадженні вимог, які слід розглядати за правилами різних видів судочинства;
      11.3. Порука є припиненою, оскільки кредитор пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України.
      12. 22 червня 2017 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким скасував заочне рішення в частині вимоги до позичальника та закрив у цій частині провадження у справі. В іншій частині вказане рішення суду першої інстанції змінив, виклавши його резолютивну частину у новій редакції: стягнув солідарно з поручителів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 197 784,93 грн. з яких: заборгованість за кредитом - 2 131 463,66 грн. заборгованість за простроченими відсотками - 1 066 321,27 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 50 310,83 грн. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками- 67 722,22 грн.
      13. Мотивував рішення так:
      13.1. Позовні вимоги юридичної особи-позивача до юридичної особи-позичальника мають розглядатися за правилами господарського судочинства та не можуть розглядатися спільно з вимогами до фізичних осіб-поручителів, які виникли з окремих договорів кредиту та поруки і можуть бути самостійними й окремими предметами позову;
      13.2. Поручителі не звільняються від обов'язку відповідати як солідарні боржники за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору;
      13.3. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини між позивачем і поручителями, перевірив усі докази, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, навів у рішенні встановлені під час розгляду справи фактичні обставини та дійшов правильного висновку про задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів.
      Короткий зміст вимог касаційних скарг
      14. 12 липня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій вказує на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року в частині задоволення вимоги до поручителів та ухвалити нове рішення про відмову в позові у цій частині.
      15. 10 серпня 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року та залишити в силі заочне рішення.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      16. 4 вересня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2.
      17. 5 вересня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив провадження за касаційною скаргою позивача.
      18. 30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував її тим, що рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року оскаржене, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      19. ОСОБА_2 мотивує касаційну скаргу так:
      19.1. Апеляційний суд не оцінив докази та доводи ОСОБА_2, наведені в її апеляційній скарзі;
      19.2. Позивач мав право пред'явити вимогу до ОСОБА_2 як поручителя та солідарного з позичальником боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором до 15 січня 2011 року, однак звернувся з позовом лише 28 грудня 2012 року;
      19.3. Суд має врахувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 17 вересня 2014 року у справі N 6-170цс13 та від 20 квітня 2016 у справі N 6-2662цс15.
      20. Позивач мотивує касаційну скаргу так:
      20.1. 10 березня 2015 року Апеляційний суд Одеської області за результатами розгляду апеляційної скарги позичальника постановив ухвалу, якою залишив заочне рішення без змін. У вказаній апеляційній скарзі позичальник просив закрити щодо нього провадження та відмовити у задоволенні вимоги до поручителів. Натомість, апеляційний суд доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження у справі тоді вважав необґрунтованими;
      20.2. Через 2 роки та 5 місяців після ухвалення заочного рішення його оскаржила в апеляційному порядкуОСОБА_2, якій суд апеляційної інстанції поновив строк на апеляційне оскарження й ухвалив 22 червня 2017 року рішення за її апеляційною скаргою, не скасувавши свою ж ухвалу від 10 березня 2015 року, постановлену за результатами розгляду апеляційної скарги позичальника;
      20.3. Апеляційний суд порушив приписи статей 14 і 318 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та принцип остаточності судового рішення, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, і з урахуванням якого Європейський суд з прав людини 24 липня 2003 року ухвалив рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia, заява N 52854/99);
      20.4. Суд першої інстанції також вирішував клопотання позичальника про закриття провадження у справі, але ухвалою від 3 липня 2014 року відмовив у його задоволенні;
      20.5. Згідно з наявними у матеріалах справах повідомленнями про вручення поштових відправлень та інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження, оскільки вона знала про існування заочного рішення як керівник позичальника, але не оскаржила це рішення у межах встановленого законом строку.
      (2) Позиції учасників справи щодо касаційних скарг
      21. 6 жовтня 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу позивача, які мотивує так:
      21.1. Питання поновлення їй строку на апеляційне оскарження було вирішене в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2017 року, яку позивач міг оскаржити, але не оскаржив у встановленому законом порядку.
      21.2. ОСОБА_2 не знала про ухвалене заочне рішення, оскільки його копію та судові повістки у справі не отримувала.
      21.3. Відсутність посилання у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року на статтю 318 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, як і те, що цей суд не скасував свою ухвалу від 10 березня 2015 року, не змінюють суті справи та не впливають на ухвалене рішення.
      22. У листопаді 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2, які мотивував доводами, наведеними у його касаційній скарзі.
      23. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів позивача та висновків суду апеляційної інстанції
      (1.1) Щодо позовних вимог до позичальника
      (1.1.1) Щодо юрисдикції суду
      24. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час подання позову, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      25. ГПК України у редакції, чинній на час подання позову, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).
      26. Суд апеляційної інстанції 22 червня 2017 року на підставі частин першої та другої статті 15 і статті 16 ЦПК України, а також статті 12 ГПК України у редакціях, чинних на час звернення позивача до суду, закрив провадження у справів частині вимоги до юридичної особи-позичальника, оскільки її не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
      27. Стаття 16 ЦПК України у вказаній редакції не допускала об'єднання в одне провадження вимог, які слід розглядати за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.
      28. Заявлена у цій справі вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки статті 15 ЦПК України та 12 ГПК України у редакціях, чинних на час звернення позивача до суду, не встановлювали відповідної заборони.
      29. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.
      30. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач звернувся до судуу грудні 2012 року з вимогами про стягнення заборгованості до юридичної особи-позичальника, якийдопустив неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, а також до фізичних осіб-поручителів. Тобто, позивач заявив вимоги до позичальника за кредитним договором, а також до його поручителів, кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.
      31. Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не належали спори щодо виконання умов кредитного договору між юридичною особою-кредитором, юридичною особою-позивальником і фізичними особами-поручителями.
      32. Натомість, ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, не встановлював обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      33. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині вимоги до позичальника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині вимоги до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну відповідальність з позичальником, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України у зазначеній редакції, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      34. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду, зроблені у рішенні від 22 червня 2017 року, про закриття провадження у справі в частині вимоги до позичальника, який є юридичною особою.
      35. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.
      36. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
      37. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.
      38. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з фізичними особами-поручителями. Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою. Тому вказані особи не несуть солідарної відповідальності перед позивачем.
      39. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з позичальником як з боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пунктів 1.4 договорів поруки, якідослідили суди першої й апеляційної інстанцій.
      40. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
      41. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором позичальника-боржника за основним зобов'язанням і поручителів кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
      42. У цій справі позивач заявив однакову вимогу до кожного з відповідачів про стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.
      43. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх.
      44. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
      45. Отже, цей спір слід в цілому розглядати за правилами цивільного судочинства.
      46. Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (пункти 54-64), від 27 червня 2018 року у справі N 534/1898/14-ц (пункти 23-39).
      (1.1.2) Щодо протилежних судових рішень апеляційного суду
      47. Позивач у касаційній скарзі вказав, що Апеляційний суд Одеської області у рішенні від 22 червня 2017 року не скасував свою ухвалу від 10 березня 2015 року. Тому чинними залишаються два взаємовиключні судові рішення щодо вимоги до позичальника.
      48. Згідно з частиною другою статті 318 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду (близькі за змістом приписи передбачені частинами першою - третьою статті 370 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      49. 10 березня 2015 року Апеляційний суд Одеської області, розглянувши апеляційну скаргу позичальника на заочне рішення, ухвалою залишив останнє без змін. А 22 червня 2017 року цей же суд, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на те саме заочне рішення, ухвалив рішення, яким скасував заочне рішення щодо позовних вимог до позичальника та закрив провадження у цій частині, авіншій частині заочне рішення змінив, стягнувши на користь позивача заборгованість солідарно з поручителів.
      50. Відповідно до частини другої статті 318 ЦПК України у вказаній редакції у разі встановлення за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення підстав для ухвалення рішення, відмінного за змістом від ухвали апеляційного суду, постановленої 10 березня 2015 року за результатами розгляду апеляційної скарги позичальника на те саме заочне рішення, апеляційний суд був зобов'язаний скасувати цю ухвалу.
      51. Оскільки апеляційний суд 10 березня 2015 року та 22 червня 2017 року ухвалив різні судові рішення щодозаочного рішення у частині вимоги позивача до позичальника, обидва з яких є чинними, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим аргумент касаційної скарги позивача щодо порушення норм процесуального права, яке допустив суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення 22 червня 2017 року. Апеляційний суд має усунути вищевказані порушення та вирішити питання щодо чинності його ухвали від 10 березня 2015 року.
      (1.2) Щодо позовних вимог до поручителів
      (1.2.1) Щодо порядку оскарження заочного рішення
      52. Позивач у касаційній скарзі заперечує обґрунтованість дій суду апеляційної інстанції про поновлення через 2 роки і 5 місяців строку на апеляційне оскарження заочного рішення. Вказує на те, що підставою для поновлення строку на подання апеляційної скарги згідно зі статтею 318 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, є відсутність особи, яка подала апеляційну скаргу під час розгляду справи. Проте ОСОБА_2 брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, що підтверджує, зокрема, ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2013 року про залишення без задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення. Крім того, ОСОБА_2 була присутня на судовому засіданні 17 жовтня 2013 року, що підтверджує відповідний журнал судового засідання.
      53. Відповідно до частини першої статті 318 ЦПК України у зазначеній редакції, якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені, і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.
      54. Згідно з частиною першою статті 292 ЦПК України у тій же редакції сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
      55. Суд апеляційної інстанції, постановляючи 13 березня 2017 року ухвалу про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, вказав про обґрунтованість підстав для поновлення цього строку, оскільки скаржник не отримала копію заочного рішення.
      56. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді (частина третя статті 222 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення).
      57. Заочне рішення разом із супровідним листом від 5 серпня 2014 року у відповідному поштовому конверті (т. 1, а. с. 161-162) суд першої інстанції направив ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1. Проте, відповідно до інформації, витребуваної цим судом у Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (т. 1, а. с. 49) ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. Вказану адресу ОСОБА_2 зазначала у поданій 17 липня 2013 року заяві про перегляд іншого заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухваленого у цій справі 4 квітня 2013 року (яке цей же суд скасував 4 червня 2014 року за заявою позичальника про перегляд заочного рішення).
      58. Надіслання копії судового рішення на іншу адресу, ніж зазначена ОСОБА_2 та Відділом адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, не є належним виконанням судом відповідно до частини дев'ятої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на момент вчинення зазначеної процесуальної дії, обов'язку щодо повідомлення сторони про результати розгляду справи. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції в ухвалі від 13 березня 2017 року дійшов правильного висновку щодо вручення ОСОБА_2 копії заочного рішення.
      59. Згідно з частиною першою статті 224 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
      60. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом із копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі (частина п'ята статті 74 ЦПК України у вказаній редакції).
      61. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 грудня 2018 року у справі N 752/11896/17, приписи ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Тому повернення поштової кореспонденції з повістками про виклик до суду ОСОБА_2 на 3 липня 2014 року та на 5 серпня 2014 року з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про належне інформування цього відповідача про час і місце розгляду справи.
      62. Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 як керівнику позичальника стало відомо про прийняття заочного рішення у 2015 році Велика Палата Верховного Суду також вважає необґрунтованими.Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 стала керівником позичальника з 25 квітня 2015 року, тобто після того як 10 березня 2015 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу за результатами розгляду апеляційної скарги позичальника на заочне рішення. У матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання учасниками справи цієї ухвали як до того, як ОСОБА_2 стала керівником позичальника, так і після цього. Тому Велика Палата Верховного Суду не може бути переконаною у тому, що ОСОБА_2, могла дізнатись або дізналася про заочне рішення, ставши у квітні 2015 року керівником позичальника, як це стверджує позивач.
      63. Аргументи позивача про те, що ОСОБА_2 могла дізнатись про заочне рішення під час участі у розгляді справ N 522/10127/14-ц та N 523/7321/14-ц Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними. У цих справах позичальник оскаржував виконання виконавчого листа N 1527/20078/12 від 14 травня 2013 року, виданого Суворовським районним судом м. Одеси на підставі іншого заочного рішення, ухваленого у справі N 523/8249/14-ц (попередній N 1527/20078/12) 4 квітня 2013 року. Тому у справах N 522/10127/14-ц і N 523/7321/14-ц були встановлені обставини щодо заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 4 квітня 2013 року, яке цей же суд скасував 4 червня 2014 року за заявою позичальника про перегляд заочного рішення.
      64. З огляду на наведене з метою усунення порушень процесуального закону та забезпечення рівності сторін Велика Палата Верховного Суду вважає, що поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження заочного рішення є втручанням у принцип res judicata, але таке втручання цей суд належно мотивував тим, що заочне рішення було ухвалене без участі ОСОБА_2, останній не вручили копію цього рішення, а представник зазначеного відповідача ознайомився з матеріалами справи тільки 8 лютого 2017 року (див. mutatismutandispiшeння Європейського суду з прав людини у справах "Осовська та інші проти України" (Osovska and Others v. Ukraine), заява N 2075/13 та 4 інші заяви, § 27, від 28 червня 2018 року; "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, § 52, 24 липня 2003 року).
      (1.2.2) Щодо інших доводів ОСОБА_2 у касаційній скарзі
      65. ОСОБА_2 вказує, що зобов'язання перед кредитором за договором поруки є припиненим на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України через пропуск шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.
      66. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали дійсними зобов'язання ОСОБА_2 як поручителя перед позивачем за умовами договору поруки.
      67. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
      68. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).
      69. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
      70. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав з поручителями договори поруки, згідно з умовами яких поручителі зобов'язалися перед позивачем як кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, а у випадку їх невиконання позивач мав право звернутися з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором до позичальника та кожного з поручителів.
      71. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      72. Позивач у позові зазначав, що відповідно до пунктів 2.2 договорів поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити вимоги безпосередньо до поручителя, які останній зобов'язаний виконати протягом десяти робочих днів з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).
      73. Згідно з пунктами 3.1 договорів поруки останні набрали чинності з моменту їх підписання обома сторонами та діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителями зобов'язань боржника за основним договором.
      74. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).
      75. Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі N 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі N 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі N 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі N 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі N 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі N 2-1169/11).
      76. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15).
      77. Позивач реалізував право на пред'явлення вимоги до поручителів шляхом подання позову до суду 24 грудня 2012 року.
      78. У пункті 1.3.5 кредитного договору, як зазначив суд першої інстанції у заочному рішенні, сторони погодили, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти з 1 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, в якому були нараховані банком такі проценти.
      79. Суд першої інстанції вказав, що у пункті 1.2.2 кредитного договору передбачений обов'язок позичальника повернути кредит у повному обсязі не пізніше 20 липня 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або вказаного терміну (достроково) відповідно до умов цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4 договору.
      80. Позивач у позові вказував, що згідно з додатком N 1 до кредитного договору (Графік погашення кредиту) погашення кредиту відбувається щомісячно, не пізніше визначеного цим Графіком числа кожного місяця протягом всього строку дії договору.
      81. Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов'язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов'язань з внесення щомісячних платежів за цим договором згідно з додатком N 1 до нього.
      82. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      83. Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред'явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов'язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      84. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов'язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред'явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов'язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв'язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов'язання.
      85. Натомість, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою аргумент апеляційної скарги ОСОБА_2 про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, і вважав, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме через недодержання графіку повернення кредиту та процентів за кредитом, поручителі мають нести відповідальність перед позивачем за виконання всіх прострочених частин основного зобов'язання, визначених періодичними платежами. Питання про те, чи сплив строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, щодо частини з таких платежів, апеляційний суд на підставі наявних у справі доказів не дослідив.
      86. Отже, не надавши оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо припинення поруки та не дослідивши в цій частині докази (договори поруки -т. 1, а. с. 20-21, 22-23, розрахунок заборгованості - т. 1, а. с. 24-39), суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      87. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      88. Оскільки позивач і ОСОБА_2 не просять переглянути заочне рішення, останнє, виконавши припис частини першої статті 417 ЦПК України, має переглянути під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      (2.1) Щодо суті касаційних скарг
      89. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      90. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
      91. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої зазначеної статті).
      92. Відповідно до частини четвертої цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      93. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційні скарги позивача та ОСОБА_2 частково обґрунтованими і доходить висновку, що рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року слід скасувати в цілому (зокрема і щодо задоволених позовних вимог до ОСОБА_1, який є солідарним з ОСОБА_2 боржником), а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      (2.2) Щодо судових витрат
      94. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, частинами третьою, четвертою та шостою статті 411, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скаргиОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.
      2. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська О.Р. Кібенко
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      05 червня 2019 року
      м. Київ
      справа N 523/3082/14-ц
      провадження N 14-243цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до Закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс", ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", треті особи: Закрите акціонерне товариство "Сканінтертранс", ОСОБА_1, про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, ухвалену колегією суддів Вадовською Л.М., Ващенко Л.Г., Колесніковим Г.Я., та касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року, ухвалене суддею Сувертак І.В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року, ухвалену колегією суддів Вадовською Л.М., Ващенко Л.Г., Колесніковим Г.Я.,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У серпні 2011 року заступник прокурора Суворовського району м. Одеси звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") до Закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс" (далі - ЗАТ "Сканінтертранс"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі ПАТ "Родовід Банк" кредитну заборгованість за кредитним договором, яка станом на 01 жовтня 2014 року становить 2 966 346,69 грн.
      1.1. Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору від 21 грудня 2007 року, укладеного між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс", останнє для ведення господарської діяльності в межах ліміту кредитної лінії 120 тис. євро отримало кредитні кошти на загальну суму 84 600 євро на строк до 20 грудня 2011 року. У подальшому, до вказаного договору було укладено ряд додаткових угод.
      1.2. Виконання умов кредитного договору забезпечено договорами поруки від 21 грудня 2007 року, укладеними між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2, з кожним окремо.
      1.3. Крім того, виконання умов кредитного договору також забезпечено договорами застави транспортного засобу, укладеними між ЗАТ "Сканінтертранс" та ПАТ "Родовід Банк" 21 грудня 2007 року та 27 листопада 2008 року, за умовами яких ЗАТ "Сканінтертранс" передало в заставу сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_1, напівпричіп марки "Kogel" SN 24P, державний номерний знак НОМЕР_2, та вантажний сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_3.
      1.4. Ураховуючи те, що ЗАТ "Сканінтертранс" допустило утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була, прокурор просив задовольнити позов.
      2. У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ "Родовід Банк", в якому просила на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України визнати укладений між нею та банком договір поруки від 21 грудня 2007 року припиненим. Позов обґрунтовано тим, що банк в односторонньому порядку та без її як поручителя згоди підвищив відсоткову ставку за кредитним договором, у результаті чого збільшив обсяг її відповідальності.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 06 квітня 2012 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість у розмірі 1 187 656,38 грн.
      4. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14 жовтня 2013 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року змінено, стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість у розмірі 1 098 242,77 грн.
      5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
      6. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року позов заступника прокурора Суворовського району м. Одеси, діючого в інтересах держави в особі ПАТ "Родовід Банк", задоволено частково. Стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс" та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 01 жовтня 2014 року на загальну суму 2 592 008 грн. стягнуто солідарно із ЗАТ "Сканінтертранс" та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором станом на 01 жовтня 2014 року на загальну суму 2 592 008 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" виникли кредитні зобов'язання. Позичальник належним чином не виконав кредитні зобов'язання, у результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з нього та його поручителів. При цьому місцевий суд зменшив розмір пені в порядку частини третьої статті 551 ЦК України.
      8. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності нею факту непідписання додаткової угоди N 1 до договору поруки від 27 лютого 2009 року, яким було збільшено процентну ставку за кредитним договором.
      9. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ЗАТ "Сканінтертранс" про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат та в частині стягнення з ЗАТ "Сканінтертранс" на користь держави судового збору в сумі 1 218 грн скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито.
      9.1. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року в частині позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат; зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ "Родовід Банк", за участю третіх осіб: ЗАТ "Сканінтертранс", ОСОБА_1 про визнання договору поруки таким, що припинив дію, - скасовано.
      9.2. У задоволенні позовних вимог заступника прокурора Суворовського району м. Одеси в інтересах ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3 % річних, інфляційних втрат, - відмовлено.
      9.3. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ "Родовід Банк" про визнання договору поруки таким, що припинив дію, задоволено частково. Визнано припиненою з моменту підвищення процентної ставки поруку ОСОБА_2 за договором поруки N 40.3/05.1-П-07 від 21 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2
      10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" є спором між юридичними особами, вирішення якого можливе незалежно від інших позовних вимог, зокрема до поручителів, якими є фізичні особи. Відтак, вимоги до ЗАТ "Сканінтертранс" про стягнення кредитної заборгованості не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки розгляд таких вимог віднесено до юрисдикції господарських судів.
      11. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки вимогу про погашення кредитної заборгованості було пред'явлено 16 березня 2009 року, а позов до суду подано лише 18 серпня 2011 року, тобто після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для пред'явлення вимог до поручителів.
      12. Також суд послався на те, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи встановлено факт непідписання ОСОБА_2 додаткової угоди до договору поруки, зокрема щодо згоди на підвищення відсоткової ставки за основним договором. Враховуючи зазначені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення договорів поруки, укладених банком з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України через ненадання згоди на підвищення відсоткової ставки за основним договором.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      13. У травні 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Родовід Банк" подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.
      14. Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим судом невірно здійснено розрахунок заборгованості, а апеляційний суд безпідставно застосував норму ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки позов пред'явлено до закінчення строку дії кредитного договору. Крім того, суд апеляційної інстанції не визначив конкретний строк, із якого порука вважається припиненою, не встановив строк прострочення чергового платежу, з якого можливо розпочати обчислення шестимісячного строку для звернення до суду із вимогою про стягнення заборгованості з поручителів.
      15. Аргументом касаційної скарги також указано те, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ЗАТ "Сканінтертранс" та віднесення цих вимог до господарської юрисдикції, оскільки співвідповідачами є фізичні особи, вимоги є взаємопов'язаними між собою і окремий їх розгляд є неможливим, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також зауважено, що зміна юрисдикції після спливу майже 7 років розгляду справи у судах різної інстанції буде порушувати принцип юридичної визначеності.
      16. У червні 2018 року прокурор Суворовського району м. Одеси, який діє в інтересах держави в особі ПАТ "Родовід Банк", також звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.
      17. Касаційна скарга заступника прокурора Суворовського району м. Одеси мотивована тим, що закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ЗАТ "Сканінтертранс", апеляційний суд не врахував суб'єктний критерій, оскільки позов пред'явлено як до позичальника - юридичної особи, так і до поручителів - фізичних осіб, які не мають між собою солідарного обов'язку, а також тим, що позовні вимоги є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. При цьому прокурор зазначив, що апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц.
      Позиція інших учасників справи
      18. У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Родовід Банк". При цьому ОСОБА_1 посилався на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поручителі не надали згоди на підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, у результаті чого збільшилися їхні обов'язки, а також про те, що банк пропустив шестимісячний строк звернення із позовом до поручителів і обидві ці підстави відповідно до положень ч. 1 та 4 ст. 559 ЦК України мають наслідком припинення поруки.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      19. Ухвалами Верховного Суду від 16 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року та касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Родовід Банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року.
      20. У тексті касаційної скарги прокурор просив касаційний розгляд справи провести у судовому засіданні за участю Генеральної прокуратури України.
      21. Крім того, 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про розгляд справи за його участі.
      22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2019 року у задоволенні зазначених вище клопотань прокурора та ОСОБА_1 відмовлено.
      23. 17 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      24. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      25. 06 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Короткий опис обставин справи
      26. 21 грудня 2007 року між ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" було укладено кредитний договір (далі - Договір), відповідно до умов якого для ведення поточної господарської діяльності надано кредит (траншами) у межах загальної суми 120000 євро під 15 % річних на основі додаткових угод про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього Договору, які є його невід'ємною частиною, який підлягав погашенню у строки, вказані в додатку N 1 до цього Договору, але не пізніше 20 грудня 2011 року.
      27. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ "Родовід Банк" 21 грудня 2007 року уклало із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 окремі договори поруки.
      28. Відповідно до додаткових угод від 24 грудня 2007 року та від 17 січня 2008 року ЗАТ "Сканінтертранс" видано кредитні кошти на загальну суму 84 600 євро.
      29. Згідно додаткової угоди N 4 від 07 жовтня 2008 року п. 2.6 кредитного договору викладено у новій редакції та встановлено процентну ставку за користування кредитами у розмірі 15,5 %, що підлягає коригуванню в односторонньому порядку.
      30. 07 жовтня 2008 року ПАТ "Родовід Банк" та ЗАТ "Сканінтертранс" уклали додаткову угоду N 4 до кредитного договору, якою п. 2.6. виклали в новій редакції та встановили відсоткову ставку за користування кредитом на рівні 15,5 %, що підлягає коригуванню в односторонньому порядку банком при збільшенні офіційного курсу Національного банку України на 5 грн 10 коп. за 1 долар США на користь збільшення (т. 1 а. с. 15).
      31. Крім того, виконання умов кредитного договору також забезпечено договорами застави транспортного засобу, укладеними між ЗАТ "Сканінтертранс" та ПАТ "Родовід Банк" 21 грудня 2007 року та 27 листопада 2008 року, за умовами яких ЗАТ "Сканінтертранс" передало в заставу сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_1, напівпричіп марки "Kogel" SN 24P, державний номерний знак НОМЕР_2, та вантажний сідловий тягач марки "Renault Magnum", державний номерний знак НОМЕР_3.
      32. 16 березня 2009 року та 21 грудня 2009 року ПАТ "Родовід Банк" надіслало ЗАТ "Сканінтертранс" вимоги про погашення простроченої заборгованості у розмірі 3 903,58 євро та 28 401,09 євро відповідно.
      33. У подальшому, 23 квітня 2010 року, банк надіслав ЗАТ "Сканінтертранс" вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені (т. 1 а. с. 29).
      Позиція Верховного Суду
      34. Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
      35. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині вимог до ЗАТ "Сканінтертранс" з огляду на наступне.
      36. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      37. При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією зі сторін у спорі є, як правило, але не виключно, фізична особа.
      38. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є як суб'єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.
      39. У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      40. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо вирішення таких справ не віднесено до інших видів судочинства.
      41. ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
      42. Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.
      43. Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.
      44. Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
      45. Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      46. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
      47. У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
      48. При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.
      49. Відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
      50. З аналізу вимог ч. 1 ст. 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими ч. 1 ст. 542 та ст. 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов'язок, встановлений законом та договором.
      51. У п. 1 ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
      52. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
      53. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
      54. Суди установили, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах юридичної особи - ПАТ "Родовід банк" про стягнення заборгованості з іншої юридичної особи - ЗАТ "Сканінтертранс", яке уклало з банком кредитний договір, а також до поручителів, якими є фізичні особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вказані особи є відповідачами у зв'язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором ПАТ "Родовід банк" уклав із ними договори поруки.
      55. Закриваючи провадження у справі в частині вимог до юридичної особи, суд апеляційної інстанції керувався вимогами ст. 15 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) та ч. 1 ст. 19 ЦПК України (у редакції від 15 грудня 2017 року).
      56. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.
      57. Разом з тим позов був пред'явлений до боржника за кредитним договором та поручителів, які зобов'язались солідарно відповідати із ним за наслідки невиконання зобов'язання за кредитним договором.
      58. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є юридичними, а частина - фізичними особами.
      59. ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.
      60. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
      61. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
      62. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту ч. 4 ст. 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.
      63. Отже, позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
      64. Відповідна правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40цс18), від 21 березня 2018 року у справі N 2-1390/11 (провадження N 14-41цс18), від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54 цс 18), від 25 квітня 2018 року у справі N 1522/18417/12-ц (провадження N 14-74цс18), від 20 червня 2018 року у справі N 758/6863/14-ц (провадження N 14-224цс18), від 12 вересня 2018 року у справі N 759/10401/15 (провадження N 14-269цс18), від 23 січня 2019 року у справі N 464/3790/16-ц (провадження N 14-468цс18), від 27 березня 2019 року у справі N 200/15135/14 (провадження N 14-23цс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.
      65. Щодо відмови в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відзначити наступне.
      66. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
      67. Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку - припиняє суб'єктивне право кредитора.
      68. Відповідно до умов кредитного договору боржник ЗАТ "Сканінтертранс" (а відтак і поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2) узяли на себе зобов'язання сплачувати обумовлені платежі за кредитним договором рівними частинами щомісяця згідно з графіком платежів.
      69. Тобто, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
      70. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
      71. Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      72. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
      73. Отже, в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
      74. У разі пред'явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
      75. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
      76. Така правова позиція вже висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 червня 2018 року у справі N 758/6863/14-ц (провадження N 14-224цс18), від 13 червня 2018 року у справі N 408/8040/12 (провадження N 14-145цс18), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.
      77. Ураховуючи те, що 16 березня 2009 року банк пред'явив вимогу до боржника про погашення поточної заборгованості, а не дострокового повернення суми кредиту, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок апеляційного суду про початок обчислення шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, для припинення поруки в цілому саме з цього строку.
      78. Разом з тим банк 23 жовтня 2010 року все ж надіслав ЗАТ "Сканінтертранс" вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісії та пені, і саме з цієї дати слід починати відлік шестимісячного строку пред'явлення позову до поручителів (т. 1 а. с. 29).
      79. Ураховуючи те, що позов до поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явлено 18 серпня 2011 року, прокурор пропустив шестимісячний строк, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України, відтак у задоволенні позову до них слід відмовити.
      80. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте виходив при цьому із неправильних мотивів.
      81. Пунктом 3 ч. 1 ст. 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      82. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 1, 2 та 4 ст. 412 ЦПК України).
      83. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
      84. Отже, порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому для припинення поруки достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. При цьому подальше фактичне виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення обсягу відповідальності).
      85. Збільшення вказаної відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення строку повернення кредиту.
      86. Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15 та у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 522/9232/14-ц (провадження N 61-1106св18), від 20 червня 2018 року у справі N 161/11866/15-ц (провадження N 61-6894св18), від 07 листопада 2018 року у справі N 203/2907/16-ц (провадження 61-9260св18).
      87. За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши, що додаткова угода від 27 лютого 2009 року до договору поруки, укладена між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_2, останньою не підписана, дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України з огляду на те, що вона не надала згоду на збільшення обсягу її відповідальності.
      88. Інші доводи касаційних скарг не можуть бути предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що апеляційний суд не розглядав справу в частині позову до ЗАТ "Сканінтертранс" по суті, тому суд касаційної інстанції відповідно до ст. 400 ЦПК України також позбавлений цієї можливості.
      89. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати в частині закриття провадження за вимогами до ЗАТ "Сканінтертранс", а в іншій частині залишити без змін у резолютивній частині, змінивши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови Великої Палати Верховного Суду.
      Щодо судових витрат
      90. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      91. Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись ст. ст. 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" задовольнити частково.
      Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року в частині закриття провадження щодо вимог до Закритого акціонерного товариства "Сканінтертранс" скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до Одеського апеляційного суду.
      Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року стосовно позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
      В іншій частині постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В Пророк
      В.І. Данішевська Л.І. Рогач
      Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік
      О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
      О.Р. Кібенко О.Г. Яновська