Определение ВССУ о недействительности пункта кредитного договора с Родовид банком устанавливающего пеню в размере 1,6% в день от просроченной суммы


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Ухвала
іменем україни

22 березня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,
Ситнік О.М., Ступак О.В., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про захист прав споживача та визнання окремого положення кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним п. 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року № 77.1/АА-00298.07.2, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк»).

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 грудня 2007 року між ним та ПАТ «Родовід Банк» було укладено кредитний договір № 77.1/АА-00298.07.2, а 26 листопада 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою змінено відсоткову ставку за кредитом та розділ 7 «Особливі умови». Відповідно до п. 1.1 кредитного договору відповідач відкрив позивачеві кредитну лінію на загальну суму 15 877,78 доларів США з процентною ставкою 12,5 % річних, яка була змінена додатковою угодою до 16 % річних. Проте відповідно до п. 3.9 кредитного договору за порушення строків повернення чи сплати процентів позичальник зобов'язується сплачувати банку пеню у розмірі 1,6 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки, що становить 584 % річних та суперечить передбаченому законодавством розміру, який не може перевищувати 50 % вартості продукції, що в даному випадку становить 8 %. Позивач вважає, що п. 3.9 договору грубо порушує чинне законодавство, зокрема Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки містить несправедливі по відношенню до споживача умови, що є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним п. 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року № 77.1/АА-00298.07.2, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «Родовід Банк».

Рішенням апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні указаного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом установлено, що 21 грудня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» (на момент укладання договору - Відкрите акціонерне товариство «Родовід Банк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 77.1/АА-00298.07.2, відповідного до якого банк відкрив останньому відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 15 877,78 доларів США з процентною ставкою 12,5 % річних.

26 листопада 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до вказаного кредитного договору, відповідно до якої змінено відсоткову ставку за кредитним договором на 16 % річних.

За прострочення позичальником строку виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів п. 3.9 договору передбачено відповідальність у вигляді пені у розмірі 1,6 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Визначаючи наявність або відсутність ознак «несправедливих умов» в оскаржуваному п. 3.9 кредитного договору, суд першої інстанції обґрунтовано керувався наступним.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (ст. ст. 215, 1048-1052, 1054-1055), ст. ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливою умовою договору.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що визначений у п. 3.9 кредитного договору розмір підвищеної процентної ставки - 584 % річних (1,6 % х 365 днів = 584 %) перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Із посиланням на правові позиції, які викладені в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-12674св15, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Разом із тим суд правильно послався на положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Таким чином, оскільки умови п. 3.9 кредитного договору № 77.1/АА-00298.07.2 є явно несправедливими по відношенню до боржника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання зазначеного пункту кредитного договору недійсним.

Відхиляючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності з тих підстав, що кредитний договір був укладений 21 грудня 2007 року, а позивач звернувся до суду з цим позовом лише у 2016 році, тобто поза встановленим ст. 257 ЦК трирічним строком позовної давності, суд першої інстанції правильно виходив із того, що початок перебігу позовної давності не пов'язаний із моментом укладення правочину, оскільки за правилами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому суд правильно врахував, що кредитним договором № 77.1/АА-00298.07.2 строк виконання зобов'язань визначений не пізніше 21 грудня 2014 року та обґрунтовано вважав, що в зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

У зв'язку з викладеним суд дійшов обґрунтованого висновку про непропущення позивачем строку позовної давності для вказаних позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, усупереч вимогам ст. ст. 303, 304, 309, 316 ЦПК України належним чином не з'ясував характеру і суті заявлених позовних вимог, а також на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Зокрема, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні указаного позову у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності та відмову у зв'язку з цим в судовому захисті порушеного права позивача, оскільки, на думку апеляційного суду, позивач дізнався і міг дізнатись про порушення своїх прав з дати укладення договору, а саме з 21 грудня 2007 року, проте позов подав лише у березні 2016 року, залишивши поза увагою положення ч. 4 ст. 60 ЦПК України, згідно з якою доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, апеляційний суд не звернув достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, а саме: що в даному випадку оспорюється п. 3.9 кредитного договору, яким передбачено відповідальність за прострочення позичальником строку виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів у вигляді пені у розмірі 1,6 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, таким чином зазначені наслідки настануть під час дії договору та в результаті невиконання умов договору.

Таким чином, вважати, що позивач дізнався і міг дізнатись про порушення своїх прав з дати укладення договору, а саме з 21 грудня 2007 року в апеляційного суду не було підстав, тому рішення апеляційного суду не є законним та обґрунтованим.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року скасувати, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2016 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов
Судді: А.О. Леванчук
А.В.Маляренко
О.М.Ситнік
О.В.Ступак

Справа № 381/1114/16-ц

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65505673

Link to comment
Share on other sites

ВССУ со ссылками на прецедентную практику ВСУ, решение Конституционного суда и Закона Украины "О защите прав потребителей" абсолютно обосновано признал правильным, законным и обоснованным вывод суда первой инстанции о том, что определенный в п. 3.9 кредитного договора размер повышенной процентной ставки - 584% годовых (1,6% х 365 дней = 584%) превышает разумный предел платы за услугу, которая установлена законом, явно завышенной, не соответствует предусмотренным в п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 и ч. Ч. 1, 2 ст. 627 ГК Украины принципам справедливости, добросовестности, разумности как составляющим элементам общего конституционного принципа верховенства права.

Кроме того суд опять же абсолютно обосновано отказал в применении исковой давности указав, что она исчисляется с момента когда лицо узнало или могло узнать о нарушении своих прав при этом аргументы ответчика основанные на предположениях не приняты во внимание.

Также ВССУ согласился с судом первой инстанции, что кредитным договором срок выполнения обязательств определен не позднее 21 декабря 2014 и обоснованно считал, что в обязательственных правоотношениях, в которых определен срок исполнения обязательства, ход исковой давности начинается со дня, следующего за последним днем, в который соответствующее обязательство должно быть исполнено.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

  • 3 months later...

Отличное решение... А вот банк всё никак не унимался, ринулся в ВСУ, но у него ничего не вышло...

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67487439

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67775127

Link to comment
Share on other sites

Державний герб України

 

У х в а л а

 

27 червня 2017  року                                               м. КиївСуддя Верховного Суду України Сімоненко В.М., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору,

в с т а н о в и л а:

 

22 червня 2017 року ПАТ «Родовід Банк» звернулося до Верховного Суду України із зазначеною заявою.

Заява про перегляд судового рішення не відповідає вимогам статті 358 ЦПК України, оскільки до заяви не додано документ про сплату судового збору.

Оплата судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюється у розмірах визначених Законом України  від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір".

Судовий збір за подачу заяви про перегляд  судових рішень повинен бути сплачений на рахунок Верховного Суду України з такими реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі, 22030102 р/о                    № 312 132 077 000 07 банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві код класифікації доходів бюджету - 22030102 код банку отримувача - 820019 код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; у графі платіжного доручення "Призначення платежу" зазначається "судовий збір (Верховний Суд України, 060) " символ звітності 207. На адресу Верховного Суду України необхідно надіслати оригінал документу про сплату судового збору.

Відповідно до частини другої статті 359 ЦПК України суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам ЦПК України. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог статей 357 та 358 ЦПК України, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 359 ЦПК України заява повертається заявнику, якщо заяву подано без додержання вимог статей 357 та 358 цього Кодексу і заявник не усунув недоліки протягом установленого строку.

За таких обставин заява ПАТ «Родовід Банк»   про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року підлягає залишенню без руху для усунення вказаних недоліків у встановлений ухвалою строк.

Керуючись статтями  357, 358, 359  ЦПК України,    

 

у х в а л и л а :

Надати  Публічному акціонерному товариству «Родовід Банк» строк до 20 липня 2017 року для усунення зазначених недоліків.

Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали заява буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

    

Суддя

Верховного Суду України                                                                              В.М. Сімоненко

Link to comment
Share on other sites

И вот совсем свеженькое, недельной давности...

Державний герб України

У Х В А Л А

13 липня 2017 року                                                    м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

                                            

Сімоненко В.М.,             Гуменюка В.І.,                  Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву  Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня   2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору,

 

в с т а н о в и л а:

 

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області          від 21 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункту 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року, укладеного між           ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Родовід банк» (далі - ПАТ «Родовід банк»).

Рішенням Апеляційного суду Київської  області від 7 вересня         2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

22 червня 2017 року   ПАТ «Родовід банк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від  22 березня          2017 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення  ПАТ «Родовід банк» посилається на постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-1341цс15),       3 лютого 2016 року (справа № 6-75цс15), 16 листопада 2016 року (справа     № 6-2469цс16), 22 лютого 2017 року (справа № 6-17цс17),  в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про визнання недійсним пункту 3.9 кредитного договору з огляду на те, що процентна ставка, зазначена в цьому пункті, перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом і яка у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою зазначеного договору, що є підставою для визнання цього пункту кредитного договору недійсним. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу позовної давності не пов'язаний з моментом укладення правочину, оскільки за правилами статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права  або про особу, яка його порушила. Суд також зазначив, що в зобов'язальних правовідносинах, у яких визначено строк виконання зобов'язання перебіг позовної  давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання  потрібно було виконати.

Натомість у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від  22 лютого 2017 року та 16 листопада 2016 року міститься висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року міститься висновок про те, що частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальним правилом, визначеним у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Положення частини п'ятої цієї застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року міститься висновок про те, що за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Законупро несправедливі умови в договорах. Цей закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, що передує укладенню договору.  

Отже, відсутні підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм статей 261, 267 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин вважати заяву ПАТ «Родовід банк» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

 

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору за заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  22  березня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Судді:        В.М. Сімоненко             

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Link to comment
Share on other sites

В 21.07.2017 в 01:06, Bolt сказал:

И вот совсем свеженькое, недельной давности...

Державний герб України

У Х В А Л А

13 липня 2017 року                                                    м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

                                            

Сімоненко В.М.,             Гуменюка В.І.,                  Охрімчук Л.І.,

розглянувши заяву  Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня   2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору,

 

в с т а н о в и л а:

 

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області          від 21 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункту 3.9 кредитного договору від 21 грудня 2007 року, укладеного між           ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «Родовід банк» (далі - ПАТ «Родовід банк»).

Рішенням Апеляційного суду Київської  області від 7 вересня         2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

22 червня 2017 року   ПАТ «Родовід банк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від  22 березня          2017 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення  ПАТ «Родовід банк» посилається на постанови Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-1341цс15),       3 лютого 2016 року (справа № 6-75цс15), 16 листопада 2016 року (справа     № 6-2469цс16), 22 лютого 2017 року (справа № 6-17цс17),  в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про визнання недійсним пункту 3.9 кредитного договору з огляду на те, що процентна ставка, зазначена в цьому пункті, перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом і яка у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою зазначеного договору, що є підставою для визнання цього пункту кредитного договору недійсним. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу позовної давності не пов'язаний з моментом укладення правочину, оскільки за правилами статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права  або про особу, яка його порушила. Суд також зазначив, що в зобов'язальних правовідносинах, у яких визначено строк виконання зобов'язання перебіг позовної  давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання  потрібно було виконати.

Натомість у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від  22 лютого 2017 року та 16 листопада 2016 року міститься висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року міститься висновок про те, що частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальним правилом, визначеним у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Положення частини п'ятої цієї застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року міститься висновок про те, що за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Законупро несправедливі умови в договорах. Цей закон застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, що передує укладенню договору.  

Отже, відсутні підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм статей 261, 267 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин вважати заяву ПАТ «Родовід банк» обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

 

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про визнання недійсним окремого положення договору за заявою Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  22  березня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Судді:        В.М. Сімоненко             

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Теперь можно и пеню пошатать

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

1 час назад, ремикс сказал:

А ВСУ как всегда, ухвалой отказал,без будь каких выводов

Да какие тут выводы, тем более, что это ухвала, её всёравно никак не использовать в плане правовых позиций... Значит ВСУ согласился с выводами предыдущих инстанций, то есть ВССУ и первой, и в таком контексте её и нужно использовать...

Link to comment
Share on other sites

1 час назад, ремикс сказал:

Теперь можно и пеню пошатать

Та давно пора...))

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...