yafet

АНТИРЕЙД мабуть дасть Вам свою відповідь. Я ж не можу собі дозволити пройти мимо. 1. Строк позовної давності (якщо Ви його з Приватом письмово узгодили в 5 років) ніякого відношення до строку поруки не має. Правова позиція № 6-2056цс15 саме на цьому акцентує: термін виконання поручителем солідарного зобовязання настає з моменту першої прострочки позичальником. Якщо договором поруки передбачено, що банк повинен повідомити поручителя про прострочку, то в поручителя обовязок виникає з дати, обумовленої договором поруки(наприклад на третій день від повідомлення) . 2. Обовязок поручителя припиняється через 6 місяців після виникнення першого порушення зобовязання позичальником, якщо інше (- інший строк поруки, а не строк давності, обумовлений поручителем і кредитором письмово; - до того не настала жодна з інших 6-ти підстав припинення поруки передбачених ст.559 ЦК) не встановлено. 3. На позицію Феміди може мати сильний вплив конституційне провадження за зверненням Укрсиббанку про тлумачення "вимога до поручителя", "дивна" позиція від 02.09.2015р. і "дивна" позиція про відсутність зворотньої вимоги до повновго виконання зобовязання, але з точки зору чистої юриспруденції - це елементарні проблеми росту. 4. Вам потрібно відраховувати строк дії поруки : 6 місяців від дати не закритого позичальником першого прострочення позичальника. Поки дійдете до остаточного вирішення спору - все стане на свої місця і "позиції від лукавого" втратять своє значення.

Поможіть їй в міру сил і можливостей. Не думаю, що в старих кредитних є якась розшифровка по дії поруки щодо кожного помісячного зобовязання. Порука-це вид забезпечення зобовязання на майбутнє, коли ще невідомо чи буде виконане зобовязання позичальником. Тобто першим моментом, коли настає термін (подія) і починає виконуватись акцесорне зобовязання поруки є ПЕРШЕ порушення позичальником (Луспеник за - ми вже десь про це говорили). У кредитора появляється право на вимогу до поручителя в межах порушеного зобовязання, яке (право) припиняється закінченням преклюзивного строку поруки, тобто через 6 місяців. Може навіть ст.13 ЦК поможе - якщо кредитор тупить і не предявляє, тому, що думає що втратить право вимоги до поручителя за перші місяці, то йому натомість наросте за наступні, то кредитор зловживає і суд вправі відмовити кредитору. З точки зору бухгалтерії кредитор всі платежі мусить проводити наростаючим підсумком по контрагенту і розрив ( в місяцях, по яких поруки нема) бухгалтерськи відобразити неможливо. Надіюсь, що мої необроблені і ще неопробовані штрихи стануть Вам в нагоді. Удачі в понеділок.

Чи не в курсі чи по Дельті таке (застава застави) було?

І все-таки не може. Порука, як беременность: або є, або ні. 6 місяців від першої прострочки і ву а ля. В мене намалювалась інша тема, яка частково підтверджує перше речення. Є давній договір між Х та У. Фірма "У" винна фірмі "Х" грошей за старі поставки. На 10-ий місяць прострочки юрособа(цесіонарій) купує договірне право вимоги у юрособи Х(цедента). Інша юрособа (Z) на 11-ий місяць прострочки грошового зобовязання укладає з цесіонарієм договір поруки, яким поручається за виконання грошового зобовязання фірмою У перед цесіонарієм. Виникло питання: чи є та порука порукою, якщо порукою фактично приховано переведення існуючого боргу з фірми У на Z. Поточна відповідь: конструкція поруки і конструкція переведення боргу є взаємовиключними щодо одного і того ж грошового зобовязання. Щодо зобовязання, строк якого настав, порука неможлива. Побачимо що розкаже Феміда.

2 вересня ж вже було що по кредиту може. Чи гдє?

"...більш детально дослідити заборгованість, що виникла за договорами факторингу..." цих слів достатньо, щоб бухгалтерії всіх фінкомпаній нервово і задумчиво закурили

Таки да ) Детальна інформація про юридичну особу Повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КРЕДИТ КОЛЕКШН ГРУП" (ТОВ "ККГ") Повне та скорочене найменування юридичної особи англійською мовою у разі їх наявності Організаційно-правова форма ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ Назва юридичної особи "КРЕДИТ КОЛЕКШН ГРУП" Ідентифікаційний код юридичної особи 34045919 Центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків Місцезнаходження юридичної особи 01103, м.Київ, ЗАЛІЗНИЧНЕ ШОСЕ, будинок 57 Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі прізвище, ім'я, по батькові, якщо засновник – фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник – юридична особа КОМПАНІЯ "С.М.Х. КОЛЕКШН МЕНЕДЖМЕНТ (ХОЛДІНГЗ) ЛІМІТЕД" Адреса засновника: ДІМОКРІТУ, 15 ПАНАРЕТОС ЕЛІАНА КОМПЛЕКС, квартира/офіс 104 Потамос Гермасогейас, П.С.4041, ЛІМАССОЛ, КІПР Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 5742000.00 КОМПАНІЯ "ЛАЙНРУТ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД" Адреса засновника: ОФІС 104, ДІМОКРІТУ ПАНАРЕТОС, ЕЛІАНА КОМПЛЕКС, ПОТАМОС ГЕРМАСОГЕЙАС, П/С 4041, ЛІМАССОЛ, КІПР Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 58000.00 ВИГОДООДЕРЖУВАЧ-КАНАКІ ЛЕФКІ, КІПР, Е 3968380ЛІМАССОЛ, АСТРОНАФТОН, КАТО, ПОЛЕМІДІЯ, БУД. 10, 4170 Розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0.00 Дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування Розмір (грн.): 5800000.00 Дата закінчення формування: 03.03.2007 Види діяльності Код КВЕД 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н. в. і. у. (основний) Відомості про органи управління юридичної особи ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ Прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи ЛАГНО ЮРІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ - керівник з 14.04.2015 (згідно статуту) Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи – у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Дата запису: 03.03.2006 Номер запису: 1 070 102 0000 018329 Дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу – у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення Статус відомостей про юридичну особу відомості підтверджено Назва установчого документа Дані про наявність відмітки про те, що юридична особа створюється та діє на підставі модельного статуту Дані про відокремлені підрозділи юридичної особи Дані про перебування юридичної особи в процесі провадження у справі про банкрутство, санації 16.11.2015 - порушено справу про банкрутство Підстава: за судовим рішенням про банкрутство Судове рішення: Судове рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи №910/27342/15 від 09.11.2015 Найменування суду: ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА Дата набуття чинності: 09.11.2015 Дані про перебування юридичної особи в процесі припинення Відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог 08.08.2015 Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення Дата та номер запису про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, підстава для його внесення Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа Дані про юридичних осіб-правонаступників: повне найменування та місцезнаходження юридичних осіб-правонаступників, їх ідентифікаційні коди Місцезнаходження реєстраційної справи Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дата та номер запису про взяття та зняття з обліку, назва та ідентифікаційні коди органів статистики, Міндоходів, Пенсійного фонду України, в яких юридична особа перебуває на обліку: ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ: Ідентифікаційний код органу: 21680000; Дата взяття на облік: 10.03.2006 ДПI У ПЕЧЕРСЬКОМУ РАЙОНI ГУ ДФС У М.КИЄВI: Ідентифікаційний код органу: 39669867; Відомості про відомчий реєстр: (дані про взяття на облік як платника податків); Дата взяття на облік: 06.03.2006; Номер взяття на облік: 40575 ДПI У ПЕЧЕРСЬКОМУ РАЙОНI ГУ ДФС У М.КИЄВI: Ідентифікаційний код органу: 39669867; Відомості про відомчий реєстр: (дані про взяття на облік як платника єдиного внеску); Дата взяття на облік: 06.03.2006; Номер взяття на облік: 10-045031 Дані органів статистики про основний вид економічної діяльності юридичної особи, визначений на підставі даних державних статистичних спостережень відповідно до статистичної методології за підсумками діяльності за рік Код КВЕД 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н. в. і. у. Дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску, клас професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності Дані про реєстраційний номер платника єдиного внеску: 10-045031; Дані про клас професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності: 5 Термін, до якого юридична особа перебуває на обліку в органі Міндоходів за місцем попередньої реєстрації, у разі зміни місцезнаходження юридичної особи Дата відкриття виконавчого провадження щодо юридичної особи (для незавершених виконавчих проваджень) Інформація про здійснення зв'язку з юридичною особою Телефон 1: +3802245700 Телефон 2: 3913565 Факс: 3913566 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53357282 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected] УХВАЛА ПРО ПОРУШЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО 09.11.2015Справа № 910/27342/15 За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" (код ЄДРПОУ 34045919) про визнання банкрутом Суддя Чеберяк П.П. Представники: Від заявника (боржника) Бандола О.О. - голова ліквід. ком. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Заявник звернувся до суду з заявою про порушення справи про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" (код ЄДРПОУ 34045919) в порядку, передбаченому ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.10.2015 заяву прийнято до розгляду, призначено підготовче засідання на 09.11.2015, зобов'язано арбітражного керуючого Агафонова Олега Юрійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1582 від 08.08.2013), визначеного автоматизованою системою з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у справах про банкрутство, у строк до 04.11.2015 надати до суду заяву про участь у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп". У судовому засіданні 09.11.2015 представник заявника (боржника) надав пояснення по суті заяви про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп". З матеріалів заяви про порушення справи про банкрутство вбачається наступне. 27.05.2015 Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" було прийнято рішення про ліквідацію юридичної особи та призначено головою ліквідаційної комісії товариства Бандолу Олександра Олексійовича. Вказане рішення оформлене протоколом № 01/27.05-15 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" від 27.05.2015. 29.05.2015 на виконання вимог ч. 1 ст. 105 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про припинення юридичної особи за рішенням засновників. Відповідно до вимог ст. 105 Цивільного кодексу України в Бюлетені державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 320 (15) від 08.06.2015 було опубліковано оголошення про припинення даної юридичної особи. Крім того, на адресу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві було направлено заяву про припинення платника податків за формою № 8-ОПП. Після закінчення строку, встановленого законом, для виявлення кредиторів, ліквідаційною комісією Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" був складений проміжний ліквідаційний баланс, який був затверджений протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" № 01/12.10-15 від 13.10.2015. З вказаного балансу вбачається, що розмір кредиторської заборгованості боржника становить 100 815 160 грн. 87 коп. Разом з тим, розмір активів Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" включених до складу ліквідаційної маси становить 59 347 811 грн. 91 коп. Достовірність відомостей проміжного ліквідаційного балансу боржника підтверджено Аудиторським звітом про наслідки проведеної інвентаризації активів і зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп", складеного Аудиторською фірмою «МВ Групп» від 08.08.2015. Крім того, за результатами аудиторської перевірки, що проводилася Аудиторською фірмою «МВ Групп», складено Аудиторській звіт про аналіз фінансового-господарської діяльності боржника від 07.08.2015, з якого вбачається, що дані бухгалтерського обліку та складеної на їх основі фінансової звітності в цілому підтверджуються первинними документами, розрахунками та іншими необхідними реєстрами, які засвідчують факт здійснення господарських операцій; для встановлення наявності та залишкової вартості основних засобів необхідно проведення інвентаризаційних заходів на момент початку процедури ліквідації підприємства; для встановлення стану заборгованості Товариства перед державними та місцевими бюджетами та соціальними фондами рекомендовано провести звіряння розрахунків з ДПІ та фондами соціального страхування та провести донарахування штрафних санкцій, що були застосовані до Товариства у зв'язку з несплатою податків; для встановлення загальної вартості дебіторської заборгованості, яка може бути погашена боржниками, необхідно провести звіряння розрахунків з дебіторами та більш детально дослідити заборгованість, що виникла за договорами факторингу; у зв'язку з неплатоспроможністю боржників, зумовленою тяжким економічним становищем в країні, ТОВ "Кредит Колекшн Груп" не вдалося здійснити стягнення заборгованості в повному обсязі відповідно до договорів факторингу, а відповідно не змогло погасити заборгованості по кредитним договорам, що призвело до погіршення фінансового стану Товариства; у відповідності до «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства», затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14, ознак та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства ТОВ "Кредит Колекшн Груп" не виявлено; відновлення платоспроможності ТОВ "Кредит Колекшн Груп" є недоцільним у зв'язку з відсутністю матеріально-технічної бази для здійснення господарської діяльності, відсутністю достатньої дебіторської заборгованості для покриття зобов'язань, а також неможливістю відновити діяльність. Таким чином, з огляду на встановлені обставини неплатоспроможності боржника, 13.10.2015 Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" було прийнято рішення звернутись до Господарського суду м. Києва з заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що підтверджується протоколом Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" № 01/12.10-15 від 13.10.2015. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Згідно з ч. 1 ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп", про наявність підстав для порушення провадження у справі про його банкрутство. Керуючись ст. ст. 1, 10, 16, 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд У Х В А Л И В: 1. Порушити провадження у справі № 910/27342/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Колекшн Груп" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 57; код ЄДРПОУ 34045919). 2. Ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів. 3. Розгляд справи призначити на 25.11.2015 о 11:25 год. Засідання буде проведено в приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44 - Б в залі судових засідань № 1. 4. Викликати для участі у судовому засіданні представника заявника (боржника). 5. Копію ухвали надіслати заявнику (боржнику), державній податковій інспекції та державному реєстратору за місцезнаходженням боржника, місцевому загальному суду та органу державної виконавчої служби. Суддя П.П.Чеберяк

Подобається Ваш логічний ряд. Що вийде на практиці - поживем побачим.

Справа № 464/224/11 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М. Провадження № 22-ц/783/5285/15 Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г. Категорія:27 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (вступна і резолютивна частини) 21 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого - Мусіної Т.Г. суддів - Бермеса І.В., Савуляка Р.В. за участі секретаря - Фейір К.О. з участю: представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 06 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами кредиту,- в с т а н о в и л а : Відповідно до ч.3 ст. 209, ст. 218 ЦПК України проголосити вступну та резолютивну частини ухвали, складання повної ухвали відкласти на 5 днів. Керуючись п.2 ч.2 ст.307, п.2 ч.1 ст.312, п.6 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 06 липня 2015 року задовольнити. Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 06 липня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу. Заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Виконавчий лист № 2-224/11 виданий Сихівським районним судом м. Львова 28 березня 2011р. на примусове виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 02 березня 2011р. про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» 56 033,36 грн. заборгованості за договором кредиту № 19/210-07к від 18.06.2007р. та судового збору в розмірі 560, 33 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120,00 грн. - визнати таким, що не підлягає виконанню. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т.Г. Мусіна Судді: І.В. Бермес Р.В. Савуляк

Подібна дискусія (про необхідність виконавчого листа для негайного виконання ухвали про забезпечення) з "суддівським корпусом" привела в тупик, тому і , щодо Вашого питання, від розвитку дискусії поки-що утримаюсь. Поки-що стадія виконання судових рішень проходить в кожному селі по своїх традиціях Головне - потрібний результат.

1. В цьому випадку нереально було ту ухвалу від 2010р. пропустити через ДВС у 2014. Та й сама ухвала про визнання мирової без реквізитів і по-суті ні про що. 2. Дотепер пишуть що ухвала про мирову, як і будь яке інше судове рішення, є виконавчим документом. Чи реально це в 2014-2015р. - за практикою не слідкував. 3. Лірика: виконавчим документом є виконавчий лист суду, а все інше - проблеми підростання.

Дякую. Лаври адвокату А моє - тому, що "участвовал" Ми зайшли в цю історію тільки в 2014. Жаль ВСУ повністю проігнорував моїм другорядним старанням в цій справі про ст.11 ЦК і не дав жодного слова. А якраз там, в матеріальному, і є точніша відповідь: зобовязання боргу не існувало на час затвердження мирової (2010р.). Суд дав ухвалу з мировою угодою, яка передбачала зобовязання (продати спільне і половину ціни дати співвласнику) на майбутнє. СамЕ зобовязання віддати половину вирученої ціни виникло пізніше - в момент отримання плати за авто, коли появився необхідний для складу предмет правового регулювання - сплачена ціна по купівлі-продажу. Коли позивачу стала відома ціна і дата продажу, тоді пішла зміна предмета. Тобто цивільне зобовязання повернути половину виникло не з рішення суду, а з правочину купівлі-продажу. Перша інстанція в цій справі - правильна по суті. Апеляція і касація: тянут ко дну...прежних ошибок груз

наше.

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Романюка Я.М., Суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року, в с т а н о в и л а : ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі - ПАТ «Альфа-банк») до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_1 зазначала, що оскаржуване рішення є незаконним та ухвалене з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, справа про стягнення заборгованості за кредитним договором розглядалась без її участі, повідомлень про час та місце розгляду справи вона не отримувала, тобто третейський суд вирішив питання про її права і обов’язки, хоча вона не брала участі у справі. Також позивачка вважала, що на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому справа не підвідомча третейському суду. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня 2015 року, у задоволені заяви ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня 2015 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини першої статті 203, статей 215, 533 ЦК України, частин четвертої, п’ятої, сьомої статті 12, статті 51 Закону України «Про третейські суди». Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на підтримання заяви та представника ПАТ «Альфа-банк» ОСОБА_4 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а також з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Судом встановлено, що 12 лютого 2008 року між ЗАТ «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_2 була укладена рамкова угода, відповідно до якої банк надав позичальнику кредитні продукти у межах строку, що становить 180 місяців з дати укладення цієї угоди. Сторони домовились, що загальний розмір кредитних продуктів за договорами в межах цієї угоди не повинен перевищувати 2 000 000 доларів США. Позичальник зобов’язувався повернути отримані кошти і сплатити проценти за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором між ЗАТ «Альфа-банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки від 12 лютого 2008 року. Згідно даного договору поручитель ОСОБА_1 взяла на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_2, які виникають з умов Рамкової угоди від 12 лютого 2008 року. У відповідності до п. 4.4 договору поруки від 12 лютого 2008 року та п. 4.7 рамкової угоди від 12 лютого 2008 року, п. 6.2 договорів про надання траншу від 15 лютого 2008 року, 26 лютого 2008 року, 27 травня 2008 року судовий захист прав та законних інтересів, які мають сторони в зв’язку з цим договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні дії даного договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у відповідності до його Регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою постійно діючого третейського суду при Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Сторони домовились, що якщо одна із сторін письмово не наполягатиме на іншому, то розгляд їх спору у третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів без проведення усного слухання і виклику сторін. Рішенням постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа-банк» заборгованість, яка складається з: заборгованість за кредитом – 466 886,18 доларів США, заборгованість по процентам - 10 905,74 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту та процентів - 97 336 грн. 26 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа-банк» заборгованість по договору поруки в розмірі 74 255 грн. 68 коп. Стягнуто солідарно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати на сплату третейського збору. У решті позову відмовлено. Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідно до положень статті 6 Закону України «Про третейські суди» в редакції, чинній на момент ухвалення рішення третейським судом, спори про стягнення заборгованості за кредитним договором були підвідомчі третейському суду, тому відсутні підстави для скасування рішення третейського суду. Крім того, посилання позивачки на те, що рішенням третейського суду було стягнуто суму заборгованості в іноземній валюті без зазначення розрахунків у національній валюті України не може бути підставою для скасування зазначеного рішення відповідно до вимог статті 389-5 ЦПК України та статті 51 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду. У наданих для порівняння: - ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2011 року, постановленій у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій й направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що між сторонами не існували правовідносини, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом, зокрема, передбачених частиною другою статті 192 ЦК України, частиною третьою статті 533 ЦК України та Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суди дійшли помилкового висновку про стягнення з особи присуджених позивачу сум у доларову еквіваленті. Крім того, суд першої інстанції в ухваленому рішенні не перевірив доводів відповідача щодо періодичного погашення ним кредитної заборгованості та його заперечень з цього приводу щодо розміру присудженої суми; - ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року, постановленій у справі за позовом про стягнення заборгованості за договором позики, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що у разі пред’явлення позову про стягнення коштів в іноземній валюті суду необхідно в мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в національну за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Однак суд першої інстанції ухвалюючи рішення наведених вимог закону не врахував та стягнув суму боргу в іноземній валюті. Таким чином, судом касаційної інстанції у справах з подібних правовідносин неоднаково застосовано норми матеріального права, які регулюють порядок проведення на території України грошових розрахунків у валюті. Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначених норм права, Верховний Суд України виходить із такого: Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно зі ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися лише у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту. Такі розрахунки повинні здійснюватися лише через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України. Розрахунки іноземною валютою між резидентами допускаються лише в магазинах безмитної торгівлі, а також під час реалізації товарів на шляху руху транспортних засобів при міжнародних перевезеннях. Отже, рішення третейського суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя в іноземній валюті ухвалене всупереч вимогам закону щодо порядку проведення грошових розрахунків на території України в іноземній валюті. Щодо підстав для скасування рішення третейського суду Верховний Суд України зазначає таке. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України та п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом. У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається Верховним Судом України, вирішено скаргу на рішення третейського суду, постановлене у справі щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта – долари США. Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті, як вже зазначалося вище, регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб – забезпечення стабільності української грошової одиниці – гривні. Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку – третейськими судами. За таких обставин судові рішення судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій відповідно до п. 2 а) ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України слід скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 на рішення третейського суду. За змістом частини п’ятої статті 88 ЦПК України, якщо Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись п. 2 а) ч. 2 ст. 3604ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року задовольнити. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 грудня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 5 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року скасувати. Скаргу ОСОБА_1 на рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 серпня 2009 року задовольнити. Рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у складі судді ОСОБА_5, постановлене 20 серпня 2009 року в м. Чернігові по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» на користь ОСОБА_1 2 197 грн. понесених нею витрат зі сплати судового збору Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Правова позиція у справі №6-831цс14 Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно зі ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися лише у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту. Такі розрахунки повинні здійснюватися лише через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України. Розрахунки іноземною валютою між резидентами допускаються лише в магазинах безмитної торгівлі, а також під час реалізації товарів на шляху руху транспортних засобів при міжнародних перевезеннях. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України та п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом. У справі, рішення касаційного суду в якій переглядається Верховним Судом України, вирішено скаргу на рішення третейського суду, постановлене у справі щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта – долари США. Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб – забезпечення стабільності української грошової одиниці – гривні. Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку – третейськими судами. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

така довідка отримується онлайн за 20 грн. Там зверху написано хто запитував і як (по ЄДРПОУ власника)

постанова в розділі "постанови пленуму", а саме узагальнення (витяг) і розділі "судова практика" 25 вересня 2015 року ВССУ П О С Т А Н О В А № 8 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 25 вересня 2015 року Про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах Заслухавши та обговоривши інформацію судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ткачука О. С. про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, керуючись пунктом 2 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ п о с т а н о в л я є: 1. Інформацію судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ткачука О. С. взяти до відома. 2. Доручити судовій палаті у цивільних справах спільно з науково-експертним управлінням на основі узагальнення підготувати лист апеляційним судам для використання в практичній роботі. Голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Б. І. Гулько Секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Д. Д. Луспеник Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах 25 вересня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах. У зв’язку з цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення. 1. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), регулюються розділом VI Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК). Крім того, під час розгляду питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, суди мають керуватися, зокрема, положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, Загальної декларації прав людини 1948 року, Конституції України, Цивільного кодексу України (ЦК), Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 2453-VI), Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (Закон № 606-ХІV), Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (Закон № 202/98-ВР), Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» (Закон № 2677-VI), Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (Закон № 3857-XII), Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Закон № 3773-VI), постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (постанова КМУ № 952), Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України від 07 лютого 2014 року № 288/5/102, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2014 року за № 273/25050, Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68 (Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді), Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173 (Інструкція з діловодства № 173), Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (Інструкція з організації примусового виконання рішень), Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 (Інструкція про проведення виконавчих дій), а також керуватися листом Міністерства юстиції України від 18 грудня 2006 року № 25-1/899/7 «Щодо порядку підготовки та надіслання державними виконавцями до суду подань і заяв». Зазначений перелік нормативних актів, що регулюють порядок вирішення питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), не є вичерпним. Крім того, судам слід брати до уваги роз’яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України (ВСУ) від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» (Постанова ВСУ № 5), постанові Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (Постанова ВСУ № 2), постанові Пленуму ВСУ від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство» (Постанова ВСУ № 15), постанові пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» (постанова ВССУ № 6), постанові пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (постанова ВССУ № 3), постанові пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (постанова ВССУ № 5), постанові пленуму ВССУ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» (постанова ВССУ № 14), в аналізі судової практики ВСУ щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року (аналіз судової практики ВСУ щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України), Рішенні Конституційного Суду України (КСУ) від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010 за конституційним зверненням громадянина З.В.Г. щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 4 ст. 293 ЦПК у взаємозв’язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) (Рішення КСУ від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010), Рішенні КСУ від 31 травня 2011 року у справі № 4-рп/2011 за конституційним зверненням громадянки С.І.І. щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 376 ЦПК у взаємозв’язку зі статтями 151, 152, 153 ЦПК (Рішення КСУ від 31 травня 2011 року у справі № 4-рп/2011), Рішенні КСУ від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011 за конституційним зверненням військової частини А 1080 щодо офіційного тлумачення положення п. 28 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємозв’язку з положеннями пунктів 2, 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України (Рішення КСУ від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011), постанові ВСУ від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до О.О.О., Т.Т.Т. про стягнення заборгованості за заявою О.О.О. про перегляд ухвали ВССУ від 10 червня 2013 року (постанова ВСУ від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13). 2. Згідно з частинами 1, 2 ст. 8 Закону № 606-ХІV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. Статусу стягувача і боржника сторони набувають після відкриття виконавчого провадження як в разі виконання рішення суду, яким закінчується судовий розгляд справи, так і в разі виконання ухвали суду про забезпечення позову (Рішення КСУ від 31 травня 2011 року у справі № 4-рп/2011). Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 202/98-ВР визначено органи державної виконавчої служби. Суддям при перевірці того, чи належний суб’єкт звернувся до суду з поданням, пов’язаним з виконанням судових рішень, слід враховувати ст. 4 Закону № 202/98-ВР. 3. Жодна зі статей розділу VI ЦПК не містить певних вимог до форми та змісту заяв із питань, пов’язаних з виконанням судових рішень або рішень інших органів. З метою забезпечення єдиної практики підготовки та контролю за розглядом подань і заяв, які надсилаються органом державної виконавчої служби до суду, Департаментом державної виконавчої служби підготовлено відповідні методичні рекомендації, викладені в листі Міністерства юстиції України від 18 грудня 2006 року № 25-1/899/7 «Щодо порядку підготовки та надіслання державними виконавцями до суду подань і заяв». Трапляються випадки, коли суди залишали відповідні заяви без руху, посилаючись на ст. 119, ч. 1 ст. 121 ЦПК, і в разі неусунення зазначених в ухвалі суду недоліків визнавали такі заяви згідно з ч. 2 ст. 121 ЦПК неподаними та повертали їх заявнику. Торезькій міський суд Донецької області, залишаючи без руху заяву П.Ю.В. про заміну способу виконання рішення цього суду від 03 липня 2013 року, зауважив, що відповідно до вимог ст. 119 ЦПК у ній не зазначено, чим підтверджується неможливість виконання рішення суду щодо зобов’язання боржника надати вугілля на побутові потреби в кількості 5 900 кг, не зазначено вартість вугілля, яку П.Ю.В. просить стягнути з боржника (справа № 247/2951/13-ц). Враховуючи, що без наведення доводів з посиланням на відповідні докази розглянути цю заяву неможливо, суди повинні застосувати положення статей 119, 121 ЦПК у контексті відповідної норми глави VI ЦПК аналогічно до п. 13 постанови ВССУ № 6. Відповідно до п. 29.36 Інструкції з діловодства № 173 листування щодо виконання судового рішення підшивається до матеріалів відповідної справи. В разі відсутності у суді цивільної справи, що перебуває на перегляді в суді апеляційної або касаційної інстанції, суд, отримавши заяву боржника про відстрочку виконання рішення суду, має повідомити про це заявника листом та роз’яснити, що його заява буде розглянута у передбачений ст. 373 ЦПК строк, але після повернення до суду відповідної цивільної справи. У жодній зі статей розділу VI ЦПК законодавець не зазначив, які процесуальні дії має вчинити суддя, отримавши заяву чи подання, пов’язані з виконанням судових рішень. У судах це питання вирішується по-різному. Системний аналіз норм ЦПК свідчить про те, що при надходженні заяв, подань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), суд має постановити ухвалу про прийняття заяви, подання до свого провадження та призначення судового засідання. Виконання рішення, ухвали суду є невід’ємною частиною судового процесу, нове провадження за заявою, поданням щодо виконання судового рішення не відкривається. Не передбачено законом проведення за такими заявами, поданнями попереднього судового засідання, метою якого відповідно до ст. 130 ЦПК є врегулювання спору до судового розгляду. 4. Питання, пов’язані зі зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу (ч. 1 ст. 368 ЦПК). Слід зазначити, що VI розділ ЦПК стосується лише примусового виконання судових рішень, тобто у разі звичайної реалізації судових рішень втручання органів держаної виконавчої служби не відбувається. Звернення судових рішень до виконання відбувалося в порядку, визначеному розділом 16 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, що втратила чинність з 01 січня 2014 року. У зв’язку з набранням чинності наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року № 173, яким затверджено Інструкцію з діловодства № 173, порядок звернення судових рішень до виконання починаючи з 01 січня 2014 року регулюється цією Інструкцією. Отже, незалежно від того, що у справі в порядку перегляду апеляційним чи касаційним судом ухвалено власне рішення, а також якщо воно допущено до негайного виконання, виконавчий лист видається судом першої інстанції, оскільки саме цей суд ухвалив рішення суду, а інші інстанції переглядали рішення суду. Крім того, це впливає на визначення суду при оскарженні дій державного виконавця. За загальним правилом відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦПК за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом. Отже, виконавчий лист видається за заявою стягувачу або прокурору, який здійснював представництво інтересів особи. Стаття 367 ЦПК передбачає вичерпний перелік випадків, у яких суд допускає негайне виконання судових рішень. Якщо судом ухвалено рішення про негайне виконання, то згідно з п. 29.32 Інструкції з діловодства № 173 цей суд одночасно, тобто у день постановлення рішення, повинен видати і виконавчий лист. Разом із тим нерідко траплялися випадки, коли резолютивна частина судових рішень у категоріях справ, передбачених ст. 367 ЦПК, не містила відомостей про допуск до негайного виконання, чим порушувалися права позивача і, окрім того, вимоги процесуального закону, тобто для вирішення цього питання не потрібно заяви чи клопотання позивача. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року у справі № 592/8473/13-ц задоволено позовні вимоги працівника П.П.П. до Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, проте рішення суду не було допущено до негайного виконання. На жаль, невиконання вимог ст. 367 ЦПК трапляється дуже часто. Питання про допущення до негайного виконання рішень у справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб судами взагалі не вирішувалося. Суддям слід пам’ятати, що у п. 15 постанови пленуму ВССУ від 30 вересня 2011 року № 10 «Про судову практику в цивільних справах про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб» зазначено, що рішення суду в справі про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, підлягає негайному виконанню. Як встановлено проведеним узагальненням, деякі судді, вирішуючи питання про примусову госпіталізацію хворих на заразну форму туберкульозу до протитуберкульозного закладу, не зазначали в резолютивній частині рішення про його негайне виконання. Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2013 року задоволено позов Новомиргородського протитуберкульозного диспансеру про обов’язкову госпіталізацію С.П.Р. до Кіровоградської обласної протитуберкульозної лікарні для проходження стаціонарного лікування строком на три місяці. Питання про негайне виконання рішення суд першої інстанції не вирішував, незважаючи на приписи процесуального законодавства та загрози, які несе для оточуючих особа, стосовно якої вирішено питання про примусову госпіталізацію. Трапляються також випадки, коли резолютивна частина судових рішень не містить відомостей про конкретну суму платежу за один місяць, стягнення якої допущено в порядку негайного виконання, що призводить до ускладнення їх виконання. Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 22 травня 2013 року задоволено позов Ж.І.Г. про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнуто з ПАТ «К.» на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 14 314 грн та зазначено, що рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання, проте, яка саме сума підлягає стягненню в порядку негайного виконання судом першої інстанції, не зазначено. Як правило, у суддів виникали питання щодо правильного застосування пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК. Суди повинні звернути увагу на те, що вимоги за ст. 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП) та стягнення неустойки за аліментними зобов’язаннями не підлягають негайному виконанню. Із матеріалів, надісланих для проведення узагальнення, встановлено, що різною є позиція суддів апеляційних судів щодо застосування положень ст. 367 ЦПК на стадії апеляційного розгляду при ухваленні нового рішення. Вважаємо, що в разі ухвалення апеляційним судом рішення по суті вимог, якщо є підстави для виконання вимог ст. 367 ЦПК, суд повинен допустити рішення суду в цій частині до негайного виконання. Згідно з п. 21 постанови ВССУ № 6, перевіряючи додержання строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання, суд має враховувати як положення ст. 22 Закону № 606-ХІV, так і інші акти законодавства, якими врегульовано це питання. При цьому відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2677-VI виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі. Статтею 22 Закону № 606-ХІV передбачено строк пред’явлення виконавчого листа до виконання протягом року. 5. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом № 606-ХІV. Згідно з абзацом 2 п. 21 постанови ВССУ № 6 вимоги до виконавчого документа, визначені у ст. 18 Закону № 606-ХІV, є єдиними. Іншими нормативно-правовими актами може бути встановлено додаткові вимоги до виконавчого документа, проте їх звуження не допускається. Згідно з абзацом 6 п. 21 постанови ВССУ № 6 при невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 Закону № 606-ХІV, заявникові роз’яснюється право на звернення до суду, який видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність до закону. Зазначене питання вирішується судом на підставі ст. 369 ЦПК, а якщо відсутні відповідні відомості в судовому рішенні, то відповідно до вимог ст. 220 ЦПК. Відповідні заяви розглядаються у межах розглянутої судом справи. Так, згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену під час його оформлення або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. При цьому не повинен змінюватися загальний висновок і суть судового рішення, що виконується. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону № 606-ХІV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 606-ХІV у разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 6 ч. 1 цієї статті державний виконавець роз’яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із вимогами ст. 18 цього Закону. Проблемним для судів було питання оформлення виконавчого листа за відсутності ідентифікаційного коду суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуального ідентифікаційного номера стягувача та боржника (для фізичних осіб – платників податків). Це пов’язано з неправильними діями державних виконавців, які при цьому застосовували відповідні роз’яснення Міністерства юстиції України. Переважно державні виконавці за відсутності цих відомостей у виконавчому листі відмовляли у відкритті виконавчого провадження. Майже в усіх судах перебували на розгляді заяви стягувачів про виправлення помилки у виконавчому листі шляхом зазначення ідентифікаційного номера боржника. У більшості випадків суди відмовляли у задоволенні таких заяв, виходячи з того, що ці дані суду не відомі, а їх відсутність не може бути достатньою підставою для відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження. Інші суди затягували звернення судових рішень до виконання для з’ясування індивідуального ідентифікаційного номера боржника. Судам при вирішенні зазначеного питання слід враховувати правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 25 червня 2014 року (справа № 6-62цс14), в якому зазначено, що ч. 1 ст. 18 Закону № 606-ХІV містить вимоги до виконавчого документа, у якому, зокрема, має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 26 цього Закону в разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам ст. 18 цього ж Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження. Разом із тим п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-ХІV надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови у відкритті державним виконавцем виконавчого провадження. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК суд в десятиденний строк у судовому засіданні розглядає заяви про виправлення помилки у виконавчому листі та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Проте часто суди не повідомляли учасників виконавчого провадження про час і місце судового засідання щодо розгляду цих заяв, що є порушенням процесуальних норм і може бути підставою для скасування таких ухвал. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні заяви ДП «Н.» в особі відокремленого підрозділу «З.» про виправлення помилки у виконавчому листі, виданому цим же судом на виконання рішення про визнання недійсною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов’язання вчинити нотаріальну дію. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 січня 2014 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції, тому що заява про виправлення помилки у виконавчому листі була розглянута з порушенням ч. 3 ст. 369 ЦПК, оскільки ні стягувач, ні боржник не були повідомлені про час і місце судового засідання. Виправлення до виконавчого листа мають вноситися з урахуванням вимог ст. 219 ЦПК та не можуть стосуватися судового рішення, на виконання якого видано цей виконавчий лист. Частиною 2 ст. 369 ЦПК передбачено, що суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Підстави для цього зазначені у ч. 4 ст. 369 ЦПК. Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-ХІV є закінчення виконавчого провадження. Проте у зв’язку з відсутністю чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у ч. 4 ст. 369 ЦПК, у суддів виникали труднощі під час її застосування. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов’язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв’язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. Обов’язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов’язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п’ятої ЦК. Так, зобов’язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов’язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов’язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: – видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); – коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; – видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; – помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; – видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; – пред’явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред’явлення цього листа до виконання. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-ХІV скасування рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, є самостійною підставою для закінчення виконавчого провадження. У зв’язку з цим у разі, якщо виконавчий лист вже пред’явлено до виконання, необхідності звертатися до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, немає. Виконавче провадження в цьому випадку буде закінчене на підставі зазначеного. За аналізований період у судовій практиці траплялися випадки звернення боржників до суду із заявами про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, після того, як рішення, на виконання якого видано виконавчий лист, набрало законної сили. Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 16 травня 2014 року відмовлено у задоволенні заяви З.С.Є. в інтересах Ж.І.М. щодо визнання виконавчого листа № 2-617/2006, виданого цим же судом, про стягнення аліментів з Ж.І.М. на користь М.Г.В. на утримання сина таким, що не підлягає виконанню. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, посилаючись на безпідставність зазначених вимог та виходячи з того, що виконавчий лист виданий на виконання рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2006 року, яке залишено без змін та є таким, що набрало законної сили. Згідно з ч. 4 ст. 369 ЦПК, якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Для цього боржник до заяви має додати доказ виконання рішення суду (платіжні документи, акт державного виконавця тощо). ...... Голова Б. Гулько Секретар пленуму Д. Луспеник

Нащо так різко. Игра стоит свеч. Візьмемо, наприклад любиму Дельту. Їхній сайт пише http://deltabank.com.ua/press/news/2015/11/2251/ : До уваги фізичних осіб-позичальників, які мають діючий валютний кредит в АТ «Дельта Банк» 4 листопада 2015 Шановні позичальники! Доводимо до Вашого відома, що на період дії процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» (надалі за текстом — «Дельта Банк»), фізичні особи-позичальники Дельта Банку, які мають заборгованість за валютними кредитами, можуть здійснювати погашення цієї заборгованості в гривнях через касу будь-якого відділення Дельта Банку. Чому вигідно погашати валютні кредити гривнями через каси відділень Дельта Банку: · погашення заборгованості здійснюється у національній валюті (гривні) за офіційним курсом НБУ на дату здійснення такої операції; · відсутність комісій за конвертацію національної валюти у іноземну валюту; · відсутність комісій при внесенні коштів на позичковий рахунок через касу Дельта Банку; · для погашення валютного кредиту не потрібно спеціально купувати іноземну валюту за комерційним курсом в іншому банку та сплачувати при цьому збір до Пенсійного фонду України у розмірі 2% від суми покупки валюти; · можливість погашення значно більшої суми кредиту у випадку продажу іноземної валюти у будь-якому іншому банку за комерційним курсом, за рахунок того, що погашення кредиту здійснюватиметься гривнями в касі відділення Дельта Банку за офіційним курсом НБУ на день здійснення такої операції; · відсутність обмежень щодо суми погашення кредиту в касах відділень Дельта Банку на відміну від обмежень, які встановлені НБУ при купівлі готівкової іноземної валюти в інших банках; · проведення автоматичної конвертації гривні у валюту кредиту та спрямування коштів на погашення заборгованості за кредитом в день внесення коштів на позичковий рахунок через касу відділень Дельта Банку. Переваги погашення валютних кредитів гривнями через каси відділень Дельта Банку (для позичальників АТ «Дельта Банк») Довідкова інформація за телефонами: · 0 800-500-600 — «Гаряча лінія АТ «Дельта Банк» (дзвінки по Україні зі стаціонарних телефонів безкоштовні) або 044 428-95-95(тарифікація дзвінків згідно з тарифами оператора зв’язку); · 0-800-5000-18 або 044 428-61-90 — «Гаряча лінія АТ «Дельта Банк» для клієнтів малого та середнього бізнесу (дзвінки зі стаціонарних телефонів по всій території України безкоштовні); · 044 590-02-25 — контактний телефон АТ «Дельта Банк» для корпоративних клієнтів (дзвінки зі стаціонарних телефонів по всій території України безкоштовні). А от з сайта ФГВ : ВІДКРИТО НАКОПИЧУВАЛЬНИЙ РАХУНОК АТ «ДЕЛЬТА БАНК»Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомляє про відкриття накопичувального рахунку неплатоспроможного банку АТ «Дельта Банк» (в національній та іноземній валютах) в територіальному управлінні Національного банку України та в Операційному департаменті Національного банку України. Реквізити накопичувального рахунку АТ «Дельта Банк»: — для платежів у національній валюті України: отримувач: АТ «Дельта Банк» код ЄДРПОУ: 34047020 рахунок отримувача: 32079422901 банк отримувача: Головне Управління Національного банку України по м. Київ та Київській обл. МФО банку отримувача (код банку): 321024 — для платежів в іноземній валюті: USD Отримувач: JSC Delta Bank, Ukraine, Kyiv Рахунок отримувача: 32079115903 Банк отримувача: NBU, Ukraine, Kyiv SWIFT Code NBU: NBUA UA UX Банк-посередник: JP MORGAN CHASE BANK, New York SWIFT Code: CHASUS33 Account: 400807238 270 Park Avenue, New York, NY 10017, USA Призначення платежу: (№ рахунку__________ по кред.дог. ___________________,____________ (ПІБ/Назва платника), ______________(ІПН/ ЄДРПОУ платника) EUR Отримувач: JSC Delta Bank, Ukraine, Kyiv Рахунок отримувача: 32079115903 Банк отримувача: NBU, Ukraine, Kyiv SWIFT Code NBU: NBUA UA UX Банк-посередник: DEUTSCHE BUNDESBANK, Frankfurt SWIFT Code: MARKDEFF Account: 5040040066 IBAN DE05504000005040040066 Wilhelm-Epsteinn-Strabe 14,60431 Frankfurt Am Main,Germany Призначення платежу: (№ рахунку__________ по кред.дог. ___________________,____________ (ПІБ/Назва платника), ______________(ІПН/ ЄДРПОУ платника) CHF Отримувач: JSC Delta Bank, Ukraine, Kyiv Рахунок отримувача: 32079115903 Банк отримувача: NBU, Ukraine, Kyiv SWIFT Code NBU: NBUA UA UX Банк-посередник: UBS SWITZERLAND AG, ZURICH SWIFT Code: UBSW CH ZH 80A Account: 69 089 05 В IBAN CH18 002302300 69 089 05 В P.O.Box, Bahnhofstrasse 45, CH- 8098 Zurich, Switzerland Призначення платежу: (№ рахунку__________ по кред.дог. ___________________,____________ (ПІБ/Назва платника), ______________(ІПН/ ЄДРПОУ платника) GBP Отримувач: JSC Delta Bank, Ukraine, Kyiv Рахунок отримувача: 32079115903 Банк отримувача: NBU, Ukraine, Kyiv SWIFT Code NBU: NBUA UA UX Банк-посередник: Bank of England, London SWIFT Code: BKENGB2L Account: 40000982 Threadneedle Street, London EC2R 8AH, UK Призначення платежу: (№ рахунку__________ по кред.дог. ___________________,____________ (ПІБ/Назва платника), ______________(ІПН/ ЄДРПОУ платника) RUB Отримувач: NBU, Ukraine, Kyiv SWIFT Code NBU: NBUA UA UX Рахунок отримувача: 41018261 IBAN: GB64CHAS60924241018261 Банк отримувача: JP MORGAN CHASE BANK NA, London SWIFT Code: CHASGB2L Через acc.30111810400000000622 Банк-посередник: SBERBANK, MOSCOW SWIFT Code: SABRRUMM012 БИК: 044525225 Рахунок в ЦБ Росії:30101810400000000225 INN: 7707083893 Призначення платежу: acc. 32079115903 JSC Delta Bank ________________ (№ рахунку__________ по кред.дог. ___________________,____________ (ПІБ/Назва платника), ______________(ІПН/ ЄДРПОУ платника) Інформацію щодо реквізитів накопичувального рахунку АТ «Дельта Банк» також можна дізнатись за телефонами: 0 800-500-600 — «Гаряча лінія АТ «Дельта Банк» (дзвінки по Україні зі стаціонарних телефонів безкоштовні) або 044 428-95-95 (тарифікація дзвінків згідно з тарифами оператора зв’язку); 0 800-5000-18 або 044 428-61-90 — «Гаряча лінія АТ «Дельта Банк» для клієнтів малого та середнього бізнесу (дзвінки зі стаціонарних телефонів по всій території України безкоштовні); 044 590-02-25 — контактний телефон АТ «Дельта Банк» для корпоративних клієнтів (дзвінки зі стаціонарних телефонів по всій території України безкоштовні); 0 800-30-40-10, 0 800-503-435, – «Гаряча лінія з питань гарантування вкладів фізичних осіб» (дзвінки по Україні безкоштовні); 0 800 308-108 - «Гаряча лінія» Фонду (дзвінки по Україні безкоштовні). Як кажуть - відчуйте різницю Не так воно все просто. Десь навіть проскакував міжнародний договір, де чорним по білому написано, що іноземні валюти на суверенних територіях учасників договору використовуються виключно для платежів за межі таких суверенних територій. На жаль не можу знайти посилання.

Натомість відкрилось питання про те, що має на увазі ВСУ, коли каже, що правовідносини з приводу платежів в іноземній валюті на території України є публічно-правовими ) Якщо подивитись платіжне доручення в іноземній валюті, то там дійсно присутній "банк-кореспондент". Тобто жоден безготівковий платіж в іноземній валюті не може ініціюватись і закінчитись виконанням без виходу за межі суверенної території України. Як Вам перспектива цього питання, колеги?

вже трохи є про інші причини. На сайті ВССУ є постанова і узагальнення від 25.09.2015 про стадію виконавчого провадження. Інші бувають "матеріально-правові", які передбачені главою 50 ЦК і процесуально-правові.

Адвокатське бюро Романа ПосікіриВподобати сторінку 26 жовтня о 23:08 · Змінено · ЧИ ПРИПИНЯЄ ІПОТЕКУ ПРОПУСК КРЕДИТОРОМ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ? Певний час мене «мучить» питання: чи припиняється іпотека внаслідок пропуску кредитором строку позовної давності в т.ч. при відмові банку в задоволенні позову про зверенення стягнення на предмет іпотеки чи про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстави пропуску строку позовної давності. Чіткої відповіді я довго не знаходив ні в юридичній літературі, ні в судовій практиці. З одного боку можна б по аналогії застосувати правила припинення поруки, яке так само є строковим зобов’язанням. Сплив строку поруки припиняє зобов’язання, тому він відноситься до преклюзивних строків. Як зазначив Верховний суд України в постанові від від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14, строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Однак, дана аналогія не є цілком прийнятною, оскільки, по-перше: застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем (п. 23 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5), а по-друге, строк позовної давності не є присікальним (преклюзивним) строком, а його пропуск лише позбавляє уповноважену особу можливості захистити своє право; позовна давність - це строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права (Луць В.В. Строки і терміни в цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 65, С. 76). Крім того, гл. 50 розд. 1 кн. 5 ЦК України встановлює загальні правила про припинення зобов'язання, визначені у гл. 50 розд. 1 кн. 5 ЦК, які умовно можна поділити на такі: а) підстави, які ведуть до погашення зобов'язання: належне виконання (ст. 599 ЦК України); передання відступного (ст. 600 ЦК України); зарахування (статті 601, 603 ЦК України); б) підстави, в основі яких лежить відмова від зобов'язання: вимога однієї з сторін (ч. 2 ст. 598 ЦК України); домовленість сторін (ч. І ст. 604 ЦК України); новація (частини 2-4 ст. 604 ЦК України); прощення боргу (ст. 605 ЦК України); в) підстави, в основу яких покладено неможливість виконання: поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); неможливість виконання (ст. 607 ЦК України); смерть фізичної особи (ст. 608 ЦК України); ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК України). Отже, на перший погляд, оскільки «потрібної» нам підстави у Цивільному кодексі немає, то пропуск строку позовної давності не припиняє відносин іпотеки, хоча правова підсвідомість підказувала інше. Першу логічну підказку до розв’язання цієї проблеми я знайшов в рефераті дисертаційного дослідження шанованого мною Володимира Цікала (Цікало В.І. Давність у цивільних правовідносинах: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / ЛНУ ім. Івана Франка. - Л., 2004.), п.14 висновків якої звучить так: «14. Із закінченням позовної давності погашується право на захист, внаслідок чого суб’єктивне матеріальне право стає незахищеним. Зі спливом позовної давності незахищене суб’єктивне право припиняє своє існування. Право на захист, а з ним і суб’єктивне матеріальне цивільне право, вважаються припиненими з моменту набрання законної сили рішенням суду про відмову у захисті в зв’язку зі спливом позовної давності. Саму наявність в Цивільному кодексі України інституту позовної давності слід вважати тим випадком, встановленим законом, коли нездійснення у визначений строк права на захист припиняє цивільне право, що порушене. Таким чином, позовна давність це виняток із загального правила, передбаченого ч.2 ст. 20 ЦК України». Зацікавившись цією тезою, я натрапив на статтю В.І.Цікала «Правові наслідки спливу позовної давності» // http://www.contragent.narod.ru/pozownadawnist.html. Наведу з цієї статті декілька широких цитат: «Відмова в позові як наслідок спливу позовної давності позбавляє заінтересовану особу можливості здійснити своє матеріальне право примусово. Це означає припинення права на захист. І хоча втрата права на захист після закінчення позовної давності загалом не викликає сумнівів у юридичній літературі, питання про долю самого суб'єктивного матеріального права,що його супроводжує право на захист,залишається спірним. Суть спору зводиться до того, чи припиняється зі спливом позовної давності суб'єктивне матеріальне право,чи воно продовжує існувати незалежно від погашення права на захист. Причиною такої невизначеності,на мій погляд, є відсутність у законі положення, яке б безпосередньо стосувалося долі суб”єктивного матеріального права після спливу позовної давності. Існуючі правові норми дають підстави вченим робити протилежні висновки щодо одного і того ж питання. Такий стан цивільного законодавства України прямо відображається і на судовій практиці. Суди,відмовляючи в позові у зв”язку з пропущенням позовної давності, в рішенні не дають відповіді на питання про долю суб’єктивного матеріального права, залишаючи її теоретикам. Важко погодитись із доводами М.Я.Кириллової, яка робить висновок про те, що матеріальне суб”єктивне право після спливу позовної давності продовжує існувати. …Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом… незалежно від закінчення строку позовної давності. На думку Кириллової,якщо б внаслідок спливу позовної давності припинялось порушене суб”єктивне право, суд повинен був би відмовляти у прийнятті позовної заяви,однак він цього не робить. Як на мене (В.І.Цікала - прим), то в наведеній нормі,законодавець свідомо вдався до правової фікції, щоб застерегти суди від прийняття незаконних рішень.Справа в тому, що на момент одержання позову суд не може достеменно зробити висновок про закінчення строку позовної давності,він може лише встановити,що з моменту, на який вказує позивач, минуло більше трьох років (у випадку із скороченими строками- менш тривалий період часу). Для того,щоб зробити висновок про те,що позовна давність спливла необхідно встановити чи належало позивачу суб’єктивне право про захист якого він просить,чи воно порушувалося відповідачем,і якщо так,то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися управнена особа,чи протягом перебігу строку давності він не зупинявся або не переривався,і нарешті,чи не було поважних причин його пропущення. Всі ці обставини можуть бути встановлені виключно в судовому засіданні під час розгляду справи по суті. Відмова у прийнятті позовної заяви автоматично призводила б до неможливості встановлення цих обставин, які тісно пов’язані з позовною давністю. Тому зрозуміло,чому закон зобов’язує суди приймати до розгляду всі вимоги про захист порушеного права,навіть, якщо на перший погляд могло скластися враження про пропущення позовної давності. Концепція збереження суб”єктивного права після припинення права на захист не узгоджується із сутністю права взагалі,сутністю суб”єктивного права зокрема,оскільки правом не може вважатися благо,яке втратило примусовість свого здійснення. Положення ст.82 ЦК України (в редакції ЦК 1963 року – прим.), згідно з яким в разі виконання зобов”язання боржником після закінчення строку позовної давності він не вправі вимагати повернення виконаного, хоч би в момент виконання він і не знав про закінчення строку давності, не дає підстав стверджувати про збереження суб”єктивного матеріального права. На мій погляд,законодавець вживає терміни зобов’язання і боржник у минулому часі,маючи на увазі те, чого уже немає. На підставі наведених міркувань та законодавчих положень хочу приєднатись до позиціїї професора Ромовської,яка вважає,що зі спливом позовної давності незахищене суб”єктивне право повинно вважатися втраченим (Ромовская З.В.Спорные вопросы учения об исковой давности. //Вестник Львов.ун-та.Серия юрид.,1988.-Вып.26.-с.47)». На цьому цитування статті В.І. Цікала завершую Смайлик «smile» Знайшовши теоретичне обгрунтування своїх підозр про припинення існування суб’єктивного права (в даному випадку – права, яке випливає з іпотечного договору), я почав пошуки прикладів застосування судами. І – (Бінго!!!) знайшов, а саме: постанову ВГСУ від 09 грудня 2014 року в справі № 910/14754/14, номер в ЄДРСР 41943194 та постанову ВГСУ від 12 січня 2015 року в справі № 910/14759/14, номер в ЄДРСР 42311889 Так, у справі № 910/14759/14 ТОВ НВП "Білоцерківмаз" звернулось до ГС м. Києва з позовом до ПАТ "Банк Форум" про: визнання припиненими договорів іпотеки та договорів застави та зняття заборон відчуження нерухомого та рухомого майна та вилучення цих записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме та рухоме майно. Рішенням ГС м. Києва від 26.08.2014, яке залишено без змін постановою КАГС від 04.11.2014, позов задоволено у повному обсязі. Розглядаючи касаційну скаргу ПАТ "Банк Форум", колегія суддів ВГСУ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. У 2012 році ПАТ "Банк Форум" звернулось до Господарського суду з позовними заявами до ТОВ НВП "Білоцерківмаз" про звернення стягнення на нерухоме майно шляхом визнання за ним права власності на підставі застережень про задоволення вимог іпотекодержателя за Договорами іпотеки. Судовими рішеннями у справі №5024/533/2012 та у справі №7/037-12, які вступили в законну силу, у задоволенні заявлених вказаних вище позовних вимог відмовлено з підстав пропуску ПАТ "Банк Форум" строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Керуючись положеннями ст. 35 ГПК України, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи (№ 910/14759/14 – прим.) визнали такими, що не потребують доведення факти, встановлені судами під час вирішення справ №5024/533/2012 і №7/037-12, щодо спливу строку позовної давності для звернення ПАТ "Банк Форум" з вимогами за Кредитним договором до ТОВ НВП "Білоцерківмаз", а також щодо втрати ПАТ "Банк Форум" через сплив указаного строку права задовольнити свої майнові вимоги до ТОВ НВП "Білоцерківмаз" шляхом набуття права власності на майно, яким забезпечене виконання останнім зобов'язань за Кредитним договором. Також суди встановили, що з огляду на вказані судові рішення у справах №5024/533/2012 та №7/037-12 позивач звернувся до відповідача з вимогою №05/637 від 31.05.2013, в якій у зв'язку з припиненням своїх зобов'язань перед відповідачем за Кредитним договором вимагав протягом трьох робочих днів з дати отримання вказаної вимоги подати заяви до реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про припинення іпотеки за Договорами іпотеки, про припинення застави за Договором застави та про вилучення записів з реєстру іпотек та з єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна. Відповідач листом №4583/315 від 16.08.2013 відмовився виконати вимогу позивача, пославшись на відсутність передбачених чинним законодавством України підстав для припинення іпотеки. Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про визнання припиненими Договорів іпотеки і Договору застави, зняття вказаних вище заборон відчуження нерухомого майна та вилучення цих записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зняття ПАТ "Банк Форум" заборони по рухомому майну позивача №6031729 шляхом подання відповідної заяви. Згідно зі ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. Статтею 28 Закону України "Про заставу", окрім наведених підстав, передбачено також припинення застави при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави, та в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється також у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Строком договору відповідно до ст. 631 ЦК України є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Разом з тим, ст. 256 ЦК України передбачена позовна давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначені у ст. 267 ЦК України, згідно з ч. 4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має бути застосовано при розгляді справ як джерело права. У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду. З огляду на положення наведених норм встановлені судами обставини пропуску ПАТ "Банк Форум" позовної давності для звернення з вимогами за Кредитним договором та втрата у зв'язку з цим права задовольнити свої майнові вимоги до ТОВ НВП "Білоцерківмаз" за рахунок переданого у заставу (іпотеку) майна має наслідком звільнення останнього від виконання обов'язків за Договорами іпотеки і Договором застави та втрату ПАТ "Банк Форум" права і можливості здійснювати відносно вказаного майна свої права заставодержателя (іпотекодержателя). Тобто відповідне майно по суті втратило властивості майна, правовий режим якого регулюється спеціальними нормами законодавства про заставу та іпотеку, і не може розглядатися як таке, на яке розповсюджуються умови Договорів іпотеки та Договору застави, а відтак предмет вказаних договорів фактично припинив існування, у зв'язку з цим є підстави вважати, що ці договори припинили свою дію. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання припиненими Договорів іпотеки та Договорів застави, які по суті є вимогами про припинення господарських правовідносин за цим договором, передбаченими ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України». – кінець цитати. Таким чином у даному випадку відбулася така послідовність дій: 1) рішення суду про відмову кредитору (банку) у звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; 2) вимога заставо/іпотекодавця до Банку подати заяви до реєстраційної служби про припинення іпотеки за Договорами іпотеки, про припинення застави за Договором застави та про вилучення записів з реєстру іпотек та з єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна; 3) відмова Банку; 4) звернення до суду з відповідним позовом. Виникає питання, чи можна використати дану схему, у випадку якщо Банком (заставо/іпотекодержателем) не подавався позов до суду та відсутня відмова суду в задоволенні такого позову через пропуск строку позовної давності? На мою думку, - можна. При цьому задовільняючи такий позов, суд повинен встановити такі обставини: а) чи було порушення суб’єктивного права кредитора? б) з якого момент почався перебіг строку позовної давності; в) чи пропущено кредитором строк позовної давності; г) чи існують поважні причини пропуску та підстави для поновлення строку позовної давності? д) чи існують обставини, які зупиняли чи переривали перебіг строку позовної давності? У разі встановлення фатку пропуску строку позовної давності та відсутності інших вказаних обставин, суд має всі підстави для задоволення цього позову. З іншого боку при подачі такого позову слід зважити на всі «за» і «проти», оскільки недостаньо обгрунтований позов може спонукати кредитора до дій по примусовому захисту свого порушеного права. Розумію, що деякі тези цього допису є спірними, тому запрошую колег до дискусії. Роман Посікіра, Адвокатське бюро Романа Посікіри.

Недосвірлив )). Соррі.

Дивлячись як підходити: по-метафізичному чи по-лінійному. Якщо банк, який списав за рахунок страхового резерву має право на подальше стягнення, то може і продати таке право вимоги на ризик фактора (на шахрайство не натягне). Якщо банк списав за рахунок страхового резерву, потім списав з бозабалансу остаточно, бо не зміг стягнути списане сам і після цього в темну продав фактору - думаю, що шахрайнув по відношенню до фактора ( але ж і фактор не позбавлений можливостей прицінитись - тоді, тобто, якщо все було ясно при факторингу, на шайрайство не натягне). А от, якщо зайти зверху, тобто шахрайство по відношенню до держави (спецрежим витрат фінустанов для формування резервів з метою їх стійкості фактично за рахунок бюджету (бо легально занижується оподатковуваний дохід фінустанови) з подальшим маніпулюванням, то щось в цьому є для правоохоронних. Може не шахрайство, а дії з метою ухилення від оподаткування чи щось таке. З точки зору позичальника, не думаю, що натягне на шахрайство: є договір, гроші надані, гроші не повернені - тут ширше за ст.13 ЦК не виглядає ( якщо контрагент за договором спеціально діє на шкоду іншому контрагенту, то це вихід за межі правомірного здійснення права і суд вправі відмовити в позові).

а, що є шанс , що ВСУ сам поміняє свою позицію?

сходити в конституційний суд

Списання в тому сенсі, що воно обрізає строк давності для стягнення, я не бачу. Але Ваші банкюристи також не праві. Юридичне значення для строку давності має не "віднесення в 5-ту категорію", а дата фактичного "списання за рахунок страхового резерву", тому-що списанню логічно передує дострокове витребування, наявність і дата якого необхідні для правильного вирішення спору. Фактично списана сума (гривнева) підлягає стягненню на загальних підставах (в межах строку давності по кожному із грошових зобовязань). Я пробував пару разів довести, що якраз "НЕСПИСАННЯМ" банк порушує правила добросовісності контрагента (ст.13 ЦКУ), тобто діє на шкоду позичальнику і тому суд вправі відмовити банку в захисті інтересу, але реальних успіхів нема. Для поглиблення в питання можна зайти в постанову, яка діяла до постанови №172. Там було дещо точніше по строках: передбачалось що відшкодування отримувалось банком тільки перший або другий рік після списання (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0998-10 П О С Т А Н О В А 13.09.2010 N 424 : 8. Списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості. 9. Банк відображає в бухгалтерському обліку часткове або повне погашення контрагентом раніше списаної за рахунок резервів суми безнадійної заборгованості такими проводками: а) якщо безнадійну заборгованість було списано за рахунок резервів у поточному році: Дебет Рахунки для обліку грошових коштів, рахунки клієнтів; Кредит Рахунки для обліку відрахувань у відповідний резерв; б) якщо безнадійну заборгованість було списано за рахунок резервів у минулому році: Дебет Рахунки для обліку грошових коштів, рахунки клієнтів; Кредит Рахунки для обліку повернення раніше списаної заборгованості. Одночасно за позабалансовими рахунками здійснюється така проводка: Дебет Контррахунок; Кредит Рахунки для обліку списаної у збиток заборгованості. )