ANTIRAID

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Ткачука О.С., Суддів: Умнової О.В., Нагорняка В.А., Фаловської І.М., Савченко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про зобовязання вчинити дії та відшкодування шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року, - в с т а н о в и л а : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет застави автомобіль «Фольксваген», 2003 р.в., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ним та відповідачем, шляхом надання банку права продажу цього автомобіля іншій особі, з правом укладання банком договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця, зняття автомобіля з обліку, надання банку інших повноважень необхідних для продажу автомобіля. Позов мотивований тим, що між позивачем та відповідачем 9.02.2007 року був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав у банку кредит в розмірі 122466 грн. на придбання автомобіля, з кінцевим терміном погашення 8 лютого 2012 року. В забезпечення виконання зобовязань за даним кредитним договором відповідач передав в заставу позивачу належний йому автомобіль. Відповідач, взятих на себе зобовязань за кредитним договором не виконує, своєчасно кредит не погашає, у звязку із чим, виникла заборгованість у розмірі 84990,72 грн., з яких: заборгованість по кредиту 73030,11 грн., заборгованість по простроченим відсоткам 10244,48 грн., пеня 1620,04 грн., комісія 646,91 грн. Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_5 подав зустрічний позов, в якому просив визнати неправомірними дії банку щодо вилучення у нього автомобіля предмету застави за кредитним договором; зобовязати банк повернути йому автомобіль та стягнути з нього 78200 грн. матеріальної шкоди та 25000 грн. моральної шкоди. В обґрунтування зустрічного позову послався на те, що в січні-лютому 2009 року оплачував чергові внески в рахунок погашення кредиту у меншому розмірі, ніж передбачено договором. За телефонним викликом зявився 12 серпня 2009 року до відділення банку, де у нього був вилучений автомобіль працівниками позивача за основним позовом. В акті передачі заставного майна зазначено, що у разі погашення заборгованості до 27 серпня 2009 року транспортний засіб буде повернутий. Разом з тим, після внесення коштів в рахунок погашення заборгованості автомобіль йому не повернули. Вказує на те, що у звязку з неправомірними діями банку він позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність та сплачувати кредит. За час безпідставного утримання належного йому автомобіля ним не отриманий доход у розмірі 78300 грн. Крім того, зазначеними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року у задоволенні основного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволений частково: визнані неправомірними дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо неповернення вилученого автомобіля «Фолькцваген», який належить відповідачу за основним позовом. Вирішено відновити становище, яке існувало раніше; зобовязано банк повернути ОСОБА_5 належний йому автомобіль; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року апеляційна скарга позивача задоволена частково. Рішення суду першої інстанції змінено, шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин рішення посилання на ст.ст. 554, 616, 623, 651, 653 ЦК України. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Позивач за основним позовом, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення вимог основного позову та відмову у задоволенні зустрічного. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи №2-1993,2521/2010, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Разом з тим, оскаржувані рішення місцевого суду та рішення суду апеляційної інстанції не відповідають вищевказаним вимогам закону. Суд першої інстанції з висновками, якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні основного позову та частково задовольняючи вимоги зустрічного позову, виходив з того, що банком не була дотримана процедура, визначена договором щодо порядку звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Вилучення у відповідача автомобіля проведено з порушенням порядку, передбаченому умовами договору. Відповідачу за основним позовом не направлялося письмове повідомлення із зазначенням суми заборгованості, що свідчить про відсутність підстав для виникнення у останнього обовязку доставити предмет застави заставодержателю та подальшого звернення стягнення на нього. Вказані висновки судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Фактичні обставини встановлені судами повно та обєктивно, підтверджуються матеріалами справи. Судами вірно застосовані положення ст.589 ЦК України, ст.20 Закону України «Про заставу» та п.п.17.10, 23 договору застави, укладеного між сторонами. Касаційна скарга позивача за основним позовом не містить ґрунтовних доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відсутності правових підстав для задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк». Зміст касаційної скарги зводиться лише до спростування висновків судів про задоволення вимог зустрічного позову. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками судів в частині стягнення з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь позивача за зустрічним позовом 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. моральної шкоди, виходячи з наступного. Згідно висновків попередніх інстанцій вказана сума матеріальних збитків була завдана ОСОБА_5 у звязку з протиправним вилученням у нього автомобіля предмета застави, та неможливістю використання останнього у власній підприємницькій діяльності. Судами першої та апеляційної інстанції належним чином не перевірено наявність правових підстав для звернення ОСОБА_5 до суду з даними вимогами в порядку ЦПК України. Не встановлено обставин за яких позивач за зустрічним позовом використовував вилучений у нього автомобіль: для власних потреб, як фізичної особи чи як СПД. В матеріалах справи відсутній технічний паспорт на вилучений транспортний засіб, з якого можливо б було встановити факт використання позивачем автомобіля з метою ведення господарської діяльності, або його використання останнім для власних потреб, як фізичної особи. Встановлення даних обставин має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки впливає на вірне визначення підвідомчості спору в частині вказаних вимог та вирішення питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для стягнення відповідних збитків на користь ОСОБА_5 Щодо задоволення вимог зустрічного позову про стягнення з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_5 1000 грн. моральної шкоди слід зазначити наступне. Суди попередніх інстанції, задовольняючи вимоги зустрічного позову у цій частині не встановили наявність причинного звязку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Судами не зясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими саме діями вони заподіяні. Визначаючись із розміром моральної шкоди суди першої та апеляційної інстанцій не навели відповідних мотивів, з яких вони виходили, призначаючи до стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн. Судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права в частині дослідження та оцінки доказів на предмет їх належності і допустимості, їх витребування у випадку неможливості подання останніх заявником. Враховуючи допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, ухвалені ними рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 про стягнення 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. моральної шкоди не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у звязку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України такі рішення у зазначеній частині слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року в частині задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 30000 грн. матеріальних збитків та 1000 грн. моральної шкоди скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. В іншій частині рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 липня 2010 року, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Ткачук О.С. судді Умнова О.В. Нагорняк В.А. Фаловська І.М. Савченко В.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18247252

Мнение судьи Лисичанского горсуда Виталия Фастовца изложенное в статье "Еще раз про валютные кредиты" Юридический вестник Украины №13 (874) за 31 марта - 6 апреля 2012 года: Скан копию статьи прислал пользователь anryzhkov

Вопрос не в юристах или группе юристов, а именно в самих заемщиках, если они сами не хотят защищать свои права, никто другой их не защитит.

Подписать может любой судья.

А Вы действительно, без обмана, готовы идти на предложения описанные Вашим клиентом?Если это так, то я готов Вам помочь найти взаимовыгодный выход из сложившейся ситуации, и думаю, что клиент пойдет Вам навстречу. По поводу бесполезности "специалистов" я бы не был так уверен Банку же нужны деньги, а не выигрыш в суде?

На движимое имущество обжаловать довольно легко. Есть уже решение ВССУ принятое по пересмотру. Те изменения о которых вы говорите не распространяются на кредитные договора заключенные ранее. Это указано в законе которым и вносились изменения.По ипотеке тоже можно оспорить и практики уже предостаточно. Нужна будет помощь, звоните.

Ребята давайте жить дружно. Не стоит друг друга оскорблять. От этого легче никому не станет.

Вы подписывали договор либо какие-то другие обязательства?

Нужно писать жалобы на бездействия госисполнителя начальнику ВДВС и прокуратуру, а также можно в вышестоящее управление ДВС,

У Х В А Л А іменем україни 14 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Ткачука О.С., суддів: Нагорняка В.А., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна», третя особа публічне акціонерне товариство «ВТБ «Банк», про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування неправомірною та стягнення страхової виплати за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «ВТБ «Банк» на рішення апеляційного суду Волинської області від 2 грудня 2010 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 9 листопада 2007 року уклав з відкритим акціонерним товариством (після зміни назви публічним акціонерним товариством) «Страхова компанія «Універсальна» (далі ПАТ «СК «Універсальна») договір добровільного страхування наземного транспорту, а 5 листопада 2008 року настав страховий випадок, так як водій застрахованого автомобіля РЕНО Магнум, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 став учасником дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої вказаному автомобілю, що належить йому, завдані механічні пошкодження, про що в цей же день було повідомлено страховика. У звязку із тим, що ПАТ «СК «Універсальна» йому було відмовлено у виплаті страхової суми, позивач просив визнати таку відмову неправомірною та стягнути страхове відшкодування в розмірі 60 тис. грн., а також пеню в розмірі 60 тис. грн. за прострочення виконання грошового зобовязання на його користь. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову ПАТ «СК «Універсальна» у виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту від 9 листопада 2007 року. Стягнуто з ПАТ «СК «Універсальна» на користь ПАТ «ВТБ «Банк» 60 тис. грн. страхового відшкодування, 6 тис. грн. пені. Розподілено судові витрати. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 2 грудня 2010 року рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, розподілено судові витрати. У касаційній скарзі ПАТ «ВТБ «Банк» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду про часткове задоволення позову, виходив із того, що згідно з підписаною 9 липня 2008 року сторонами додатковою угодою до договору добровільного страхування вигодонабувачем визначено ПАТ «ВТБ «Банк», тому лише банк має право вимагати виплати страхового відшкодування, а не позивач, проте банк таких вимог не заявляв. Крім того, послався на те, що місцевий суд не обґрунтував ні розміру страхового відшкодування, ні розміру стягнутої пені та не перевірив наявність кредитної заборгованості перед банком вигодонабувачем. Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з такого. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 9 листопада 2007 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «СК «Універсальна» договір добровільного страхування наземного транспорту, а згідно з підписаною сторонами 9 липня 2008 року додатковою угодою до договору страхування вигодонабувачем визначено ПАТ «ВТБ «Банк». 5 листопада 2008 року мало місце дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_2 - водія автомобіля РЕНО Магнум, державний номерний знак НОМЕР_1, застрахованому позивачем, який вважає цей випадок страховим. 1 квітня 2009 року ПАТ «СК «Універсальна» відмовлено у виплаті страхової суми з підстав неповідомлення страховика про відчуження транспортного засобу та його перереєстрації в органах ДАІ. Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договору, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно зі ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобовязаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Зазначене положення міститься і в ст. 3 Закону України «Про страхування». За змістом наведених законів України випливає, що договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обовязків останнього. З матеріалів справи вбачається, що вигодонабувач - ПАТ «ВТБ «Банк» - залучений до участі у справі як третя особа, підтримав позов і у своїй заяві просив стягнути страхову виплату на його користь, проте самостійних позовних вимог у встановленому нормами ЦПК України порядку до страховика про переадресацію страхової виплати не заявив. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що в суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 на користь третьої особи, яка доручення йому на представлення її інтересів в суді не надала. Стягувати страхову виплату зі страховика чи ні є правом лише цієї особи. Так само у ОСОБА_1 не було підстав вимагати страхового відшкодування на свою користь, з урахуванням наведеного вище, оскільки такі претензії предявив вигодонабувач, підтримавши позов. Разом із тим, відмовляючи ОСОБА_1 у позові, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не звернув уваги на те, що крім вимог про стягнення страхової виплати позивач заявив вимогу про визнання дій страховика про невизнання випадку, що стався із застрахованим автомобілем, страховим, яка судом першої інстанції була задоволена. Заявлення позивачем такої вимоги навіть при наявності договору страхування на користь третьої особи не позбавляє його права вимагати її розгляду по суті. Це повязано із тим, що страховик письмово відмовив позивачу - стороні за договором страхування - у визнанні випадку страховим, а, отже, вигодонабувач, при такій фактичній ситуації не зможе у подальшому предявити позов про стягнення страхової виплати. Також апеляційний суд допустився суперечливих висновків, оскільки, вказав, що матеріали справи не містять доказів кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ВТБ «Банк» - вигодонабувачем, незважаючи на те, що у своїй заяві банк просив стягнути страхову виплату на його користь. Суд повинен був встановити наявність чи відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед банком відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України та при підтвердженні (відсутності заборгованості) вирішити позов по суті, оскільки у разі відсутності заборгованості позивач буде мати право на стягнення страхової виплати на свою користь. Ураховуючи те, що порушення зазначені у ч.ч. 1, 2 ст. 338 ЦПК України були допущенні, як судом першої так і апеляційної інстанції і зокрема фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судами не встановлені і, крім того, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «ВТБ «Банк» задовольнити частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 2 грудня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.А. Нагорняк В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/18396638

Я так понимаю, что Вам даже лень ссылки посмотреть.

Такие решения есть на форуме: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3090 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2367 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3041 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3235

УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 0413/2-2227/11 Справа № 22-ц/491/530/12 Головуючий в 1-й інстанції Категорія - 46 (ІУ) Пустовіт О.Г. Доповідач – Михайлів Л.В. РІШЕННЯ Іменем України 07 лютого 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді: Михайлів Л.В. суддів: Митрофанової Л.В., Соколан Н.О. при секретарі: Бондаренко І.В. за участю: позивача - ОСОБА_2 та її представника – ОСОБА_3, відповідача - ОСОБА_4 та його представника – ОСОБА_5, третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, представників третіх осіб Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» - Семенова Андрія Васильовича, Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» - Кутового Олега Ігоровича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 24 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал», ОСОБА_6, ОСОБА_7, про розподіл майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про розподіл майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, посилаючись на те, що в період перебування у шлюбі з відповідачем, була придбана квартира АДРЕСА_1 за кошти, взяті останнім в кредит в банку. Право власності на квартиру оформлене на ім’я ОСОБА_4, який відмовляється в добровільному порядку здійснити поділ цієї квартири. Крім того, в період перебування в шлюбі, нею в інтересах сім’ї було оформлено кредити шляхом укладення кредитних договорів від 26.02.2008 року з ПАТ КБ «Правекс-Банк» та 14.12.2009 року з ПАТ «Дельта Банк», боргові зобов’язання за якими входять до складу майна, яке підлягає поділу. Просила суд визнати, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю її та відповідача, розділити між нею та відповідачем майно набуте за час шлюбу, визнавши за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, залишивши у власності відповідача іншу 1/3 її частину; покласти на неї виконання зобов'язань по поверненню 2/3 частин залишку по кредиту за кредитним договором №13136-069/06р від 19 травня 2006 року укладеного ПАТ КБ «Правекс-Банк» з відповідачем; покласти на відповідача виконання зобов'язань по поверненню 1/2 частини залишку по кредиту за кредитним договором №003-26507-141209 від 14.12.2009 року, укладеного з ПАТ «Дельта Банк», а також 1/2 частини залишку по кредиту за кредитним договором №021Т9940650 від 26.02.2008 року укладеного з ПАТ КБ «Правекс-Банк». Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 24 жовтня 2011 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 06 січня 2012 року, відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заявленого позову, посилаючись на порушення судом ч.3 ст. 61, ч.4 ст. 65 СК України та неврахування того, що спірна квартира придбана в кредит й є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке підлягає поділу разом з борговими зобов’язаннями одного з подружжя, відповідальність за виконання яких несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, хто підписав кредитний договір. В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 та треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять відмовити в її задоволенні й залишити без змін рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25 лютого 2006 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 01.03.2011 року й від якого сторони мають малолітню доньку – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. 19 травня 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбано квартиру АДРЕСА_1, яку передано в іпотеку в забезпечення виконання його зобов’язань за кредитним договором №13136-069/06р від 19 травня 2006 року, укладеного з АКБ «Правекс-Банк» з метою придбання вказаної квартири. 22 травня 2006 року право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 26 лютого 2008 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №021Т9940650, право грошової вимоги по якому передано ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал». 14.12.2009 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір №003-26507-141209 про відкриття карткового рахунку на обслуговування платіжної картки на загальну суму 30000 грн. із встановленням ліміту кредитної лінії в сумі 4667,71 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права претендувати на частину квартири, яка є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки остання знаходиться в іпотеці, не підлягають й розподілу між подружжям кредитні зобов’язання ОСОБА_2 за укладеними нею кредитними договорами, а також кредитні зобов’язання ОСОБА_4 за кредитним договором №13136-069/06р від 19 травня 2006 року. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитися не може з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Частиною 3 ст. 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. З викладеного вбачається, що за загальним правилом майно, придбане подружжям в кредит, є спільною сумісною власністю чоловіка та дружини. Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося сторонами, що квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем ОСОБА_4 19 травня 2006 року за договором купівлі-продажу за кошти, отримані ним за кредитним договором №13136-069/06р від 19 травня 2006 року, укладеного з АКБ «Правекс-Банк». Вказаний договір укладено відповідачем в інтересах сім’ї з метою придбання спірної квартири. Отже, квартира АДРЕСА_1 є об’єктом спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Доказів в спростування вищенаведеного відповідачем не надано. При цьому колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що квартира не підлягає поділу між подружжям тільки з тих підстав, що знаходиться в іпотеці в забезпечення виконання ОСОБА_4 основного зобов’язання за кредитним договором, оскільки положення іпотечного договору № 13136-069/06 від 19.05.2006 року про те, що іпотекодавець ОСОБА_4 не має права розпоряджатися квартирою без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку неможливо поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним. Крім того, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Частинами 2, 3 вказаної статті передбачено умови відступу судом при поділі майна подружжя від засади рівності часток за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Аналогічне роз’яснення надане й Пленумом Верховного Суду України в п. 30 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Відповідно до позовних вимог, ОСОБА_2 просила суд при поділі квартири відступити від засади рівності часток в ній з тих підстав, що з нею проживає неповнолітня дитина – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Разом з тим, позивачем всупереч ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України, не доведено, що розмір аліментів, які стягуються за рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31.01.2011 року на її користь на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_8 є недостатнім для забезпечення фізичного та духовного розвитку дитини (а.с. 24). Отже, позивачем не доведено обставин, за наявності яких, суд міг би застосувати положення ч.2, 3 ст. 70 СК України та відступити від рівності часток при поділі спільного сумісного майна подружжя – квартири АДРЕСА_1. Перевіряючи правильність ухвалення рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про поділ боргових зобов’язань, за укладеними нею за час шлюбу в інтересах сім’ї кредитними договорами, а також кредитним договором, укладеним відповідачем від 19.05.2006 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині. Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч.4 ст. 65 СК України). Звертаючись до суду з позовом, позивач, просила захистити її порушене право в спосіб поділу кредитних зобов’язань, які виникли за час шлюбу з відповідачем. Однак, обраний нею спосіб захисту не є належним способом, оскільки ч.4 ст.65 СК України передбачено врахування зобов’язань при поділі майна подружжя, а не їх поділ. Крім того, відносини щодо боргів подружжя, які виникли в період шлюбу сторін, знаходяться за площиною спірних правовідносин й є зобов’язаннями боржника перед кредитором. Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про наявність підстав для поділу кредитних зобов’язань. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 та її поділу – скасуванню з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України у зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин справи, порушенням норм матеріального права з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову. В іншій частині рішення ухвалене судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права й підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1, 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду у м. Кривому Розі від 24 жовтня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 та її поділу - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк», Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал», ОСОБА_6, ОСОБА_7, про розподіл майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності – задовольнити частково. Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4. Визначити частки у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 рівними по 1/2 частці кожному з них, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та визнавши за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21328521

В связи с большим количеством запросов о возможности существования запрета на выезд размещаю образцы заявлений в Гопогранслужбу, направив которые можно узнать о существовании запрета: Адміністрація Державної прикордонної служби України від_____________________________ (П.І.Б., громадянство, дата народження) ________________________________ ________________________________ (адреса проживання) ________________________________ Заява Для ________________________________________________________ прошу Вас надати інформацію про перетинання мною державного кордону України за період з _____________ по ________________. Додаток на _____ аркушах. 1. _____________________________________ (ксерокопія документа, який посвідчує особу) _____________ _____________ (дата) (підпис) Адміністрація Державної прикордонної служби України від_____________________________ (П.І.Б., громадянство, дата народження) ________________________________ ________________________________ (адреса проживання) ________________________________ Заява Прошу Вас надати інформацію про можливе їснування відносно мене тимчасового обмеження на право виїзду за межі України. Додаток на _____ аркушах. 1. Ксерокопія паспорта громадянина України. _____________ _____________ (дата) (підпис) Образцы есть на сайте Госпогранслужбы: http://www.pvu.gov.ua/control/uk/publish/a...p;cat_id=101917

Декларации сдаются в налоговую инспекцию. Ваша знакомая может взять там справку о сдаче декларации и передать своему директору.

Нет не обязаны. Они просто откажут в выдаче разрешения, а арест не наложат.

Вот еще сегодняшнее выступление на Радио ЭРА по этому же вопросу:

Относительно Вашей ситуации еще написал в Урядовом курьере: http://www.ukurier.gov.ua/media/documents/...012_03_29_4.pdfНомер за 29.03.2012, распечатайте и подарите судье на память

Вместо заявления подайте жалобу, что канцелярия отказывается брать заявление о выдаче копии записи и приложите его к своей жалобе. В самой жалобе еще раз попросите выдать копию. Жалобу в любом случае примут

Я не совсем согласен как раз это и может быть основанием для отмены решения третейского суда, посмотрите здесь практику именно по Укрсоцбанку и именно по этим основаниям: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3769

Если оператор не называет своего имени, а также имени своего руководства и не дает Вам номер телефона по которому можно проверить, что действительно существуют такие люди, можете сразу класть трубку и идти в милицию.Вы вправе указать любой адрес для переписки. Если документов у них нет, то соответственно они и не имеют права требовать от Вас оплаты.

Есть вот такое решение http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4007 Почитайте.

Все доказательства обязаны были предоставить Вы сами. В апелляции Вас никто не будет опрашивать как свидетеля, если Вы такие ходатайства не заявляли в суде первой инстанции. В апелляции можете указать, что суд ошибочно не принял во внимания Ваши показания, как стороны по делу.Обратите внимание суда на решение КСУ (о защите прав потребителей) где указано, что потребителя можно обмануть, как слабую сторону.

Банк можно признать кредитором который просрочил принятие долга и соответственно лишить его право насчитывать проценты, пеню и штрафы за это время. Имущетсво вывести из ипотеки можно только признав ипотечный договор недействительным либо прекращенным.

Вариантов есть несколько. Можно попытаться прекратить поручительство если была увеличена процентная ставка либо если кредитор не обратился к Вам с требованием о возврате долга на протяжении 6 месяцев с момента его возникновения.