ANTIRAID

Определение ВС-КАС о необходимости нотариального заверения доверенности выданной в порядке передоручения от Министерства юстиции

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

УХВАЛА

23 листопада 2018 року

Київ

справа №815/1801/18

адміністративне провадження №К/9901/65894/18

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду

Білоуса О.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року у справі за позовом Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

12 листопада 2018 року скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з вказаною касаційною скаргою.

Пунктом 1 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Згідно з частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

За змістом частин першої, третьої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Частиною шостою статті 59 КАС України встановлено, що оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

Відповідно до частини другої статті 245 Цивільного кодексу України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

Як вбачається з додатків до касаційної скарги, Міністерством юстиції України видана довіреність Головному територіальному управлінню юстиції в Одеській області на представництво в судах України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, їх посадових осіб з правом передоручення.

Водночас, копія довіреності, видана у порядку передоручення Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області ОСОБА_3 на представництво в судах загальної юрисдикції України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України їх посадових осіб не посвідчена нотаріально.

За таких обставин, касаційна скарга підписана ОСОБА_3 без належного підтвердження своїх повноважень на представництво Міністерства юстиції України.

Враховуючи вимоги пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України, касаційна скарга підлягає поверненню, оскільки підписана особою, яка не має права її підписувати.

Керуючись статтею 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В.Білоус

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78077334

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Верховный суд обратил внимание Минюста и Главного управления Минюста в Одесской области на прямые нормы законодательства, а именно части второй статьи 245 Гражданского кодекса Украины, где прямо предусмотрено, что доверенность, выдаваемая в порядке передоверия, подлежит нотариальному удостоверению, кроме случаев, установленных частью четвертой этой статьи.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

при этом первая доверенность тоже ничтожна, нельзя выдавать юрлицам доверенность на представительство в суде, только физлицу

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By Mercato®
      Вот, на досуге написал статью.
      Еще 2 года назад обращения ко мне касательно кредитов в небанковских финансовых учреждениях (микрофинансовых организациях, МФО) составляли не более 20% от общего числа. Сегодня эта цифра на уровне 75-85%.
      МФО (будем использовать эту аббревиатуру для удобства) отличаются использованием крайне наглых и противозаконных коллекторских методов и приемов. Кроме того, как стало уже всем очевидно, сознательно идут на нарушение законодательства, пытаясь "выжать" из заемщика по максимуму.
      Такое положение вещей вызывает у "клиентов", как и практикующих кредитных юристов, крайнее обоснованное негодование и желание дать ответный бой. Еще большее непонимание вызывает бездействие Нацкомфинуслуг, хотя этот государственный орган обязан контролировать такие организации, защищать заемщиков и применять законные механизмы воздействия на вымогателей.
      Но обо всем по порядку.
      Читать дальше >>>
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 905/2559/17
      Провадження № 12-264гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року (суддя Левшина Г. В.) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року (судді Зубченко І. В., Радіонова О. О., Стойка О. В.) у справі № 905/2559/17 за позовом Компанії «Minova Holding GMBH» (далі - Компанія, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінова Україна» (далі - ТОВ «Мінова Україна», Товариство), ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними,
      УСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У листопаді 2017 року Компанія звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ «Мінова Україна» та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, 10 й 14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, укладених відповідачами.
      1.2. Компанія зазначала, що внаслідок укладання оспорюваних правочинів порушені її корпоративні права як власника частки у розмірі 90 % статутного капіталу ТОВ «Мінова Україна», зокрема право на отримання прибутку та право на участь в управлінні цього товариства.
      1.3. Як указував позивач, спірні договори не відповідають вимогам закону, оскільки укладені директором ТОВ «Мінова Україна» всупереч обмеженням, установленим підпунктами 12 та 28 пункту 9.2.6. Статуту ТОВ «Мінова Україна» (далі - статут) щодо виключної компетенції загальних зборів на попереднє погодження розпорядження майном Товариства, вартість якого перевищує 50 000 євро за курсом Національного банку України (далі - НБУ), а також будь-яких правочинів щодо обладнання, яке використовується на виробництві Товариства, незалежно від суми такого правочину та за відсутності реального виконання цих договорів.
      1.4. Також позивач зазначив, що ОСОБА_1 не міг не знати про такі обмеження повноважень директора, оскільки самі договори містять умову про те, що директор діє на підставі статуту.
      2. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року позов задоволено частково, визнано недійсним з моменту підписання договір купівлі-продажу спецтехніки від 17 січня 2014 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      2.2. Місцевий господарський суд установив, що з урахуванням обмежень, установлених статутом, директор Товариства, укладаючи правочин від 17 січня 2014 року щодо відчуження майна на суму, що перевищує еквівалент 50 000 євро, діяв з перевищенням повноважень, а відтак правочин, укладений відповідачами 17 січня 2014 року, слід визнати недійсним за приписами статей 92, 203, 204, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів від 10 й14 лютого 2014 року та 3 березня 2014 року, суд першої інстанції вказав, що вартість майна, відчуженого за цими договорами, не перевищувала еквівалента в 50 000 євро; також позивач не довів факту використання Товариством обладнання, яке є предметом цих правочинів, саме у виробництві, оскільки серед видів діяльності Товариства є також і продаж обладнання.
      2.4. Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо неможливості розгляду цього спору судами господарської юрисдикції, місцевий господарський суд вказав, що спір у цій справі виник у зв`язку із захистом позивачем своїх корпоративних прав, а тому підлягає розгляду господарським судом незалежно від суб`єктного складу сторін.
      2.5. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 3 вересня 2018 року рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог Компанії та ухвалив нове рішення, яким визнав недійсними з моменту підписання договори купівлі-продажу спецтехніки від 10 та 14 лютого, 3 березня 2014 року, укладені ТОВ «Мінова Україна» і ОСОБА_1 ; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      2.6. Апеляційний господарський суд указав на те, що обладнання, відчужене за спірними правочинами, обліковувалось у ТОВ «Мінова Україна» саме як основні засоби відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», а тому на відчуження такого майна поширюється обмеження, встановлене підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту Товариства. Тож директор Товариства діяв з перевищенням повноважень, укладаючи всі спірні правочини.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. 1 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року, в якій просив судові рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      3.2. Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилався на свою необізнаність щодо обмеження повноважень директора Товариства, адже відповідних положень не було у наданій йому копії статуту Товариства, а також на фактичне виконання та подальше схвалення Товариством спірних правочинів шляхом передачі майна та отримання коштів, подальшими правочинами відповідачів щодо придбаного майна. Ці фактичні обставини не були враховані та досліджені судами попередніх інстанцій усупереч статті 241 ЦК України.
      3.3. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що розгляд спорів про визнання недійсними правочинів, де одним з відповідачів є фізична особа, не належить до юрисдикції господарських судів.
      3.4. Ухвалою від 11 жовтня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі № 905/2559/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 та передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки однією з підстав оскарження судових рішень є порушення правил суб`єктної юрисдикції.
      3.5. Ухвалою від 13 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 905/2559/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Мінова Україна» в особі директора Аверкіна Івана Никаноровича (продавець) та фізична особа ОСОБА_1 (покупець) уклали договори купівлі-продажу спецтехніки: від 17 січня 2014 року на загальну суму 650 000 грн, від 10 лютого 2014 року на загальну суму 40 000 грн, від 14 лютого 2014 року на загальну суму 250 000 грн, від 3 березня 2014 року на суму 300 000 грн.
      4.2. На час підписання цих договорів ТОВ «Мінова Україна» діяло на підставі свого Статуту, затвердженого протоколом № 1 установчих зборів учасників від 3 березня 2008 року зі змінами від 17 червня 2008 року, 5 квітня 2012 року, державна реєстрація яких підтверджена відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів на титульному аркуші статуту.
      4.3. Підпунктом 12 пункту 9.2.6 статуту у відповідній редакції визначено, що до виключної компетенції зборів належить попереднє письмове погодження розпорядження грошовими коштами (включаючи перерахування коштів) та майном Товариства, вартість якого перевищує еквівалент 50 000 євро за курсом НБУ на день вчинення операції.
      4.4. Також згідно з підпунктом 28 пункту 9.2.6 статуту до виключної компетенції зборів належить попереднє погодження будь-яких правочинів щодо обладнання, що використовується у виробництві Товариства (включаючи, але не обмежуючись, будь-які договори щодо відчуження обладнання), незалежно від суми такого правочину.
      4.5. Позивач, який є власником частки Товариства у розмірі 90 %, звернувся з цим позовом про визнання недійсними правочинів, укладених директором Товариства з перевищенням повноважень, посилаючись на порушення його корпоративних прав, зокрема права на отримання прибутку та права на участь у Товаристві.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      5.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      5.3. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      5.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      5.5. Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з цим позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      5.6. Підвідомчість господарських справ була установлена статтею 12 ГПК України (у вказаній вище редакції), за змістом пункту 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
      5.7. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди, серед іншого, розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах (стаття 20 цього Кодексу).
      5.8. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
      5.9. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
      5.10. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
      5.11. Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      5.12. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у Товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частини перша, третя статті 167 ГК України).
      5.13. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах.
      5.14. Тобто якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як фізична особа сторона оспорюваного договору.
      5.15. Оскільки позивач має частку у статутному фонді Товариства, посилається на порушення права управління Товариством унаслідок відчуження за спірними правочинами без рішення загальних зборів майна цього Товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, спір належить до юрисдикції господарських судів.
      5.16. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи ОСОБА_1 щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції з огляду на склад сторін справи.
      6. Щодо суті позовних вимог
      6.1. Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
      6.2. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
      6.3. За положеннями статті 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
      6.4. Відповідно до статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
      6.5. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним Товариством, права та обов`язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням товариством договору ніяк не змінюється.
      6.6. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасників.
      6.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 2 травня 2018 року у справі № 923/20/17 дійшов висновків, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленого рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів.
      6.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку у постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства.
      6.9. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права.
      6.10. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.
      6.11. Отже, підписання директором ТОВ «Мінова Україна» оспорюваних договорів без попереднього письмового погодження загальними зборами цього Товариства може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права позивача.
      6.12. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини).
      6.13. Ураховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку законності спірних договорів.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      7.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      7.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      7.4. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат.
      8.2. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
      8.3. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.
      8.4. Оскільки відповідач сплатив судовий збір за подачу касаційної скарги в більшому розмірі, ніж установлено законом, а саме 19 200 грн (замість 12 800 грн (200 % від 1600х4 грн), то згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена в більшому розмірі, ніж установлено законом, сума судового збору повертається за ухвалою судуза клопотанням особи. Відповідне клопотання у матеріалах справи відсутнє.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Господарського суду Донецької області від 4 травня 2018 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 3 вересня 2018 року у справі № 905/2559/17 скасувати.
      Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
      Стягнути з Компанії «Minova Holding GMBH» (45307, Німеччина, Essen, Am Techlogiepark 1, HSBC Trinkaus & Burkhardt AG (Sort Code 300 308 80) 001 4087 001 , IBAN: НОМЕР_4, SWIFT-BIC: TUBDDEDD) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) 9 600 (дев`ять тисяч шістсот) гривень судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 12 800 (дванадцять тисяч вісімсот) гривень за подання касаційної скарги.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      Ю. Л. Власов
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      Джерело: ЄДРСР 85412931
    • By Alex555
      В г. Киеве действует нотариус-оборотень - Левашов Александр Геннадьевич. Этот«черный» нотариус, предварительно вступает в сговор со стороной сделки, фальсифицирует договор таким образом, что вторая сторона сделки остаётся без денег. Помогает отбирать квартиры у одиноких людей. Также, оформляет фиктивные доверенности, которые затем используются при рейдерских захватах. Регулярно меняет рабочий офис, за последнее время поменял три офиса, таким образом заметает следы. Имеет родственницу - Гончаренко Светлану Юрьевну, которая также является киевским нотариусом (её номер телефона +380 50 014 6722), она тоже может быть причастна к мошенническим схемам. Нотариус Левашов действует в составе организованной группы, куда входят кредиторы, посредники и другие нотариусы. 
      Список людей, засвеченных в мошеннических схемах: 1) посредница - Наталья, тел. 0666938239, 0963860510; 2) киевский нотариус Дячук Елена Борисовна, тел. 0672884727 (её офис там же, где и офис Левашова); 3) Трохімовіч (или Трохімович) Вікторія Володимирівна, 1978 года рождения - мошенница, занимается завладением денежных средств, недвижимости и подделкой документов, может проживать у своих родителей по адресу : Киев, ул. Пулюя, 2,кв.302, в настоящее время в отношении Трохимович В. В. открыты несколько уголовных производств
      Более подробная информация на сайте www.levashovag.at.ua 
      Выведем мошенников на чистую воду.
      Если кому - либо известна какая-нибудь информация по этим людям, звонить по телефону 093143033ноль
      Специализируется:  Квартирные аферы, кредитные аферы Номера телефонов нотариуса:  0672095958 0442272729 0443321920 Адрес нотариуса:  Киев, улица Предславинская, 34б
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 668/13907/13-ц
      Провадження N 14-153цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н. 0., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко 0. Р., Лобойка Л.М., Прокопенка 0. Б., Саприкіної І.В., Ситнік 0. М., Ткачука 0. С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_15 про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року у складі суддів Прокопчук Л.П., Базіль Л.В., Полікарпової 0. М. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у складі суддів Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П.
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонгазсервіс" (далі - ТОВ "Херсонгазсервіс") до ОСОБА_15, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Довгань Оксана Іванівна, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним
      ВСТАНОВИЛА:
      У жовтні 2013 року приватне акціонерне товариство "Херсонгазсервіс", правонаступником якого е ТОВ "Херсонгазсервіс", звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2010 року між відкритим акціонерним товариством "Херсонгазсервіс" (далі - ВАТ "Херсонгазсервіс") як продавцем та ОСОБА_15 як покупцем укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - центральної майстерні літ. "В", загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, вартістю 346 749,00 грн. Від імені товариства договір укладений не уповноваженою на те особою - головою правління, який не мав права одноособово розпоряджатися спірним майном.
      Крім того, зазначеним договором передбачена домовленість сторін про встановлення сервітуту, який полягає в праві продавця безперешкодно користуватися приміщенням N 8, розташованим в центральній майстерні літ. "В", відповідно до його цільового призначення у зв'язку з тим, що на його території знаходяться електрощитові виробничої бази, належної товариству. Позивач зазначив, що без дозволу керівних органів управління товариства та без схвалення спостережною радою і без рішення загальних зборів товариства на встановлення сервітуту такі умови договору не могли бути включені до спірного договору, також договором не визначені умови щодо земельної ділянки, якою користується товариство й про такі обмеження відповідачка мала б знати.
      У зв'язку з цим, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2010 року недійсним на підставі статей 92, 115, частин першої - третьої статті 203, частини першої статті 215, статті 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Справа розглядалася судами неодноразово.
      Останнім рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
      Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - центральної майстерні літ. "В" загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, укладений 27 жовтня 2010 року між ВАТ "Херсонгазсервіс" та ОСОБА_15 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року залишено без змін.
      У жовтні 2017 року ОСОБА_15, в інтересах якої діє адвокат Лещенко О.В., звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 92 та 241 ЦК України та статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" в частині надання правової оцінки укладенню виконавчим органом юридичної особи договорів за відсутності відповідного рішення загальних зборів. Просила рішення судів апеляційної та касаційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
      В обґрунтування зазначених підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), ОСОБА_15 послалася на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року у справі N 757/10133/16-ц, постанову Вищого господарського суду України від 9 листопада 2016 року у справі N 918/405/15 та постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 6-72цс17, від 27 квітня 2016 року у справі N 6-62цс16, від 6 квітня 2016 року у справі N 3-84гс16.
      Ухвалою Верховного Суду України від 14 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції, надіслано копії заяви з доданими до неї матеріалами особам, які беруть участь у справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147Л/ІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147Л/ІІІ), яким ЦПК України викладений у новій редакції, у зв'язку із чим заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" цього Кодексу).
      Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року справу призначено до розгляду.
      Відповідно до абзацу другого частини другої статті 3602 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із заявою) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      ОСОБА_15, в інтересах якої діє адвокат Лещенко О.В., подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу цивільної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що у цій справі ухвала суду касаційної інстанції оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї ж норми права судами касаційної інстанції різних юрисдикцій (цивільної та господарської).
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України.
      Ухвалою від 26 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      За змістом положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає задоволенню.
      Під час розгляду справи судами встановлено, що 27 жовтня 2010 року між ВАТ "Херсонгазсервіс", правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_15 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого товариство продало за 346 749 грн об'єкт нерухомого майна, а саме центральну майстерню літ. "В" загальною площею 825,6 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1. Інвентаризаційна вартість об'єкта нерухомого майна складає 41 073 грн. Від імені продавця договір підписаний головою правління Балюком І.Я., який діє на підставі статуту товариства.
      Відповідно до пункту 6.1 статуту ВАТ "Херсонгазсервіс", в редакції 1999 року, товариство є власником майна, що складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших матеріальних і нематеріальних цінностей, активів, переданих йому засновниками, вартість яких відображена в балансі товариства.
      Згідно з пунктом 5.2 статуту товариства його статутний фонд складає 97 056,96 грн.
      Пунктом 6.2 статуту визначено, що товариство має право майно продавати та купувати, передавати і отримувати безкоштовно, обмінювати, здавати і брати в оренду, давати і брати у позичку тощо.
      Згідно з пунктом 8.2 статуту визначено перелік питань, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів, до яких не включено вирішення питань про укладення угод щодо відчуження майна товариства.
      Пунктом 9.3 статуту визначено перелік питань, які належать до компетенції спостережної ради товариства, серед яких - затвердження умов договорів (угод) та надання права на заставу майна товариства на суму, що перевищує його статутний фонд.
      Спостережна рада є колегіальним органом, яка складається з трьох членів і формується на загальних зборах акціонерів строком на три роки. Членами цієї ради можуть бути тільки акціонери товариства (пункт 9.7 статуту).
      Згідно з п. 10.1 статуту виконавчим органом товариства, який здійснює оперативне керівництво його поточною діяльністю, є правління товариства, яке складається з п'яти членів, обирається на загальних зборах акціонерів строком на три роки.
      Відповідно до пунктів 10.4, 10.7 статуту роботою товариства керує голова правління, який є керівником товариства і діє від його імені без доручення, та який обирається загальними зборами акціонерів строком на три роки. Голова правління здійснює від імені товариства усі види цивільно-правових угод, в т. ч. кредитних, розпоряджається майном і коштами товариства, крім випадків, віднесених цим статутом до компетенції загальних зборів акціонерів і спостережної ради.
      Пунктами 10.5, 10.12 статуту встановлено, що правління вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Засідання правління є правомочним, якщо на ньому беруть участь не менше 3/4 членів правління. Рішення правління приймається простою більшістю голосів його членів, присутніх на засіданні.
      Згідно з протоколом N 1 зборів акціонерів ВАТ "Херсонгазсервіс" від 27 червня 2008 року членами правління цього товариства були обрані: Галюк І.Я. (голова правління), Расторгуев С.В., Нікітенко В.Ф., Лапицька Т.Л., Чихун Т.С.
      В протоколі засідання правління ВАТ "Херсонгазсервіс" від 10 вересня 2010 року (на якому вирішено реалізувати цех підготовки виробництва, розташований на АДРЕСА_1, та доручено Галюку І.Я. розробити механізм вільної реалізації цього цеху) вказано, що в засіданні брали участь три члени правління: Галюк І.Я., Лапицька Т.Л., Нікітенко В.Ф.
      Згідно з протоколом засідання спостережної ради N 1 від 11 вересня 2010 року (на якому надано дозвіл реалізувати майстерні підготовки виробництва, розташовані на АДРЕСА_1, та доручено Галюку і. Я. розробити механізм вільної реалізації цеху підготовки виробництва) вказано, що в засіданні брали участь Сердюк О.М. (голова спостережної ради), ОСОБА_25, ОСОБА_26 (члени спостережної ради).
      Відповідно до даних річної фінансової звітності та балансу ВАТ "Херсонгазсервіс" за 2009 рік вартість активів товариства за 2009 рік складає 294 000 грн. Зазначена вартість активів станом на 31 грудня 2009 року підтверджена і аудиторською довідкою незалежної аудиторської фірми "Пріоритет" від 19 квітня 2016 року.
      На час укладення спірного договору ВАТ "Херсонгазсервіс" перебувало у складному фінансовому стані та мало заборгованість перед бюджетом та працівниками з виплати заробітної плати, в тому числі перед акціонерами. Ці підстави зазначені у протоколах засідань правління і спостережної ради від 10 та 11 вересня 2010 року відповідно.
      Після укладення договору відповідачем вчинялись дії щодо оплати нерухомого майна, а позивачем така оплата приймалась, про що свідчать фінансові документи (прибуткові касові ордера).
      Отримавши кошти за договором, підприємство розрахувалось із боргами та погасило заборгованість із заробітної плати, що підтвердив допитаний у судовому засіданні свідок, який на час укладення договору був акціонером товариства та головою спостережної ради.
      У подальшому між сторонами договору погоджувались та вирішувались питання щодо відведення земельної ділянки, про що свідчать листи голів правління Галюка І. Я та ОСОБА_27 ОСОБА_15 брала участь у витратах з охорони майна, оплачувала використану електричну енергію та інші рахунки.
      Рішення правління і спостережної ради від 10 та 11 вересня 2010 року були об'єктом спору у господарській справі N 923/130/14 за позовом ОСОБА_28 до ПАТ "Херсонгазсервіс" про визнання їх недійсними. Одеським апеляційним господарським судом розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_15 (як третьої особи, права якої порушено судовим рішенням суду першої інстанції). Постановою цього суду від 14 січня 2016 року, яка набрала законної сили, у позові ОСОБА_28 відмовлено. Встановлено, що: рішення про відчуження центральної майстерні літ. "В" загальною площею 825,6 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 (яка є предметом оспорюваного договору) мало прийматися спостережною радою; рішення спостережної ради від 11 вересня 2010 року відповідає положенням статуту товариства та чинного законодавства; позивачкою не доведено, що воно прийняте з перевищенням повноважень спостережної ради.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із положень частини третьої статті 92, статті 241 ЦК України, згідно з якими у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Оскільки оспорюваний правочин є значним у силу положень пункту 18 частини другої статті 52, частин першої та другої статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", то його укладення мало відбуватись на підставі рішень загальних зборів товариства за попереднім поданням спостережної ради товариства. У той же час статутом передбачено, що умови договорів (угод) на суму, що перевищує статутний фонд товариства, мали затверджуватись рішенням спостережної ради і статут не містить будь-яких обмежень щодо повноважень голови правління на укладення угод. Ураховуючи викладене, ВАТ "Херсонгазсервіс" не доведено, що ОСОБА_15 знала або за всіма обставинами не могла не знати про наявність обмежень на укладення головою правління товариства угоди від його імені. Мета, з якою позивачем укладено оспорюваний договір, дії позивача з його виконання (у тому числі прийняття оплати, подальше спільне з відповідачем утримання майна) дають підстави вважати правочин схваленим особою; на користь якої його було укладено.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачка зобов'язана була витребувати у ВАТ "Херсонгазсервіс" інформацію про дані останньої річної фінансової звітності (за 2009 рік), щоб упевнитися у наявності повноважень у керівника товариства на укладення оспорюваного значного правочину відповідно до вимог законодавства, чого вона не зробила, а тому вона діяла недобросовісно та нерозумно. Крім того, в ОСОБА_15 була можливість ознайомитися з положеннями статуту товариства та перевірити обсяг повноважень його керівника під час посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом, а тому відповідачка знала і за всіма обставинами не могла не знати про відсутність в нього повноважень на укладення оспорюваного правочину.
      Разом із тим, у наданій для порівняння копії постанови Вищого господарського суду України від 9 листопада 2016 року у справі N 918/405/15, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що директор товариства вчинив значний правочин з перевищенням обсягу повноважень. Проте сторонами оспорюваного правочину протягом тривалого часу вчинялися дії, спрямовані на його виконання, зокрема щодо передачі та прийняття предмету цього правочину, його оплати. Тому саме по собі перевищення директором позивача повноважень на укладення від імені товариства такого договору не створює підстави для визнання його недійсним у силу положень статті 241 ЦК України, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але й виконано. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 20 вересня 2017 року у справі N 757/10133/16-ц, копію якої надано для порівняння, залишено без змін рішення апеляційного суду, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного від імені товариства директором з перевищенням повноважень. В основу цього судового рішення покладено висновок про те, що позивач (товариство) не підтвердив належними та допустимими доказами наявності зловмисної домовленості між представником позивача та відповідачем при укладенні договору купівлі- продажу квартири. Суд апеляційної інстанції правильно застосувавши статтю 92 ЦК України вірно встановив, що покупець, укладаючи оспорюваний договір, діяв добросовісно і розумно, ним виконано обов'язки за договором, а також відсутні обґрунтовані підстави для висновку, що участь відповідача (покупця) в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення товариства нерухомого майна.
      Викладене свідчить про наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статей 92, 241 ЦК України.
      Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 ЦК України зобов'язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
      Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
      Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
      Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
      Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).
      На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
      Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
      Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
      З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов'язки за цією довіреністю.
      Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
      Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України постановах від 27 квітня 2016 року у справі N 6-62цс16, 12 квітня 2017 року у справі N 6-72цс17, копії яких надано в обґрунтування заяви про перегляд судових рішень.
      Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
      Не зазначивши обставин, які безспірно свідчать про обізнаність відповідачки щодо наявності обмежень у представника продавця на відчуження майна, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкових висновків про визнання оспорюваного правочину недійсним. При цьому такого висновку апеляційний суд дійшов, узявши до уваги ті самі факти та обставини, що були встановлені судом першої інстанції, здійснивши їх переоцінку.
      Разом із тим, доводи ОСОБА_15 про неоднакове застосування статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" не знайшли свого підтвердження, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях, і в судових рішеннях, наданих в обґрунтування заяви, в яких міститься посилання на зазначену норму, суди застосували її однаково та відповідно до встановлених у справі обставин.
      Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено обізнаність відповідачки про наявність обмежень повноважень голови правління ТОВ "Херсонгазсервіс" на укладення оспорюваного правочину.
      Отже, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (у редакції, яка відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII підлягає застосуванню під час перегляду справи Верховним Судом) є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
      За таких обставин рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року.
      Статтею 88 ЦПК України (у редакції, яка відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII підлягає застосуванню під час перегляду справи Верховним Судом) встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Згідно з квитанціями від 11 листопада 2016 року N 0.0.649397765.1 та від 26 вересня 2017 року N 0.0.858173298.1 ОСОБА_15 сплачено судовий збір у розмірі 137,64 грн за подання касаційної скарги та 149,11 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті З603, частиною першою статті 3604 ЦПК України у редакції до набрання чинності Закону N 2147-VIII, статтями 403-404, положень підпунктів 1, 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_15 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2016 року скасувати, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 січня 2016 року залишити в силі.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонгазсервіс" на користь ОСОБА_15 286,75 грн (двісті вісімдесят шість гривень сімдесят п'ять копійок) судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судового рішення у справі N 668/13907/13-ц.
      Видачу наказу доручити Суворовському районному суду м. Херсона.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко