Определение Дарницкого суда об отказе Вердикт Капитал в замене взыскателя его правопреемником по решению в пользу банка Финансы и кредит


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8191/13-ц
провадження № 6/753/691/19

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2019 р. Дарницький районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Комаревцевої Л.В.
з секретарем Гаврилюк О.В.

за участю представника заявника Семенюка Б.С.

заінтересованої особи ОСОБА_2

представника заінтересованої особи Бабенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (04053, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 5б), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (04050, місто Київ, вул. Січових Стрільців, 60), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (04053, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 5б), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (04050, місто Київ, вул. Січових Стрільців, 60), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником.

В обґрунтування заяви заявник посилався на те, що 20.03.2014 рішенням Дарницького районного суду м. Києва в справі № 753/8191/13-ц позов АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь АТ «Банк «Фінанси та кредит» (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором в розмірі 918071 (дев`ятсот вісімнадцять тисяч сімдесят одну) гривень 50 копійок, судові витрати в розмірі 3341 (три тисячі триста сорок один) грн. 00 коп. та витрати на виклик відповідача до суду в розмірі 420,00 грн. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 24 жовтня 2007 року № 09-409/07-Ап-А-П, укладений між ОСОБА_2 , АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014, скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 березня 2014 року та ухвалено нове наступного змісту. Позов АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 09-409/07-Ап від 24 жовтня 2007 року у сумі 338445.88 грн., яка включає: 161 768.36 грн. копійок - сума простроченої заборгованості за кредитним договором; 14 579.17 грн. - сума простроченої заборгованості по відсотках; 329.99 грн.- сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії; 161 768.36 грн. - сума пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит», в особі Філії «Центральне РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 341.00 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - відмовлено.

15.11.2018 між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту «09-409/07-Ап, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та боржником.

Беручи до уваги обставини викладені в заяві, посилаючись на ст.ст. 512,514 ЦК та ст.ст. 18,442 ЦПК України, заявник просить замінити вибулого стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» в справі № 753/8191/13-ц за позовом АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Ухвалою суду від 01.07.2019 прийнято до провадження заяву ТОВ «Вердикт Капітал», розгляд якої призначено на 16.07.2019.

В судовому засіданні представник заявника підтримав вимоги заяви, яку просив задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 та її представник проти задоволення заяви заперечили, пославшись на обставини, викладені в письмових запереченнях.

Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб, неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження (ч. 3 ст. 442 ЦПК України).

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені заявником підстави для заміни сторони виконавчого провадження, суд приходить до наступного висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20.03.2014 позов АТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Вирішено: стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 918071 грн. 50 коп., судові витрати в розмірі 3341 грн. 00 коп. та витрати на виклик відповідача до суду в розмірі 420,00 грн. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - задоволено. Визнатно припиненим договір поруки від 24 жовтня 2007 року № 09-409/07-Ап-А-П, укладений між ОСОБА_2 , АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014 скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20.03.2014 та ухвалено нове наступного змісту: позов AT «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь AT «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Центральне РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму заборгованості за Кредитним договором № 09-409/07-Ап від 24.10.2007 у сумі 338445 грн. 88 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь AT «Банк «Фінанси та Кредит», в особі Філії «Центральне РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» загальну суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 341 грн. 00 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до AT «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим - відмовлено. Додатковим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.07.2014 вирішено: постановити додаткове рішення по справі за позовом AT «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до AT «Банк «Фінанси та кредит» про визнання договору поруки припиненим, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь AT «Банк Фінанси та Кредит», в особі Філії «Центральне РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати позивача, що складаються з витрат на виклик відповідача до суду в розмірі 420 грн. 00 коп. та подачу апеляційної скарги у розмірі 1827 грн. 00 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 19.11.2014 касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014 в частині позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору поруки припиненим - скасовано. У цій частині залишено в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20.03.2014. В частині вирішення позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 26.06.2014.

15.11.2018 між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту «09-409/07-Ап, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та боржником.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, при зверненні з заявою про заміну позивача правонаступником, на ТОВ «Вердикт Капітал» покладається обов`язок доведення обставин, які в ній описані.

З матеріалів справи вбачається, що до заяви про заміну стягувача його правонаступником заявник додає копію договору про відступлення права вимоги, а також власні правовстановлюючі документи. Жодних інших документів надано не було.

Відповідно до п. 2.2 наданого договору, новий заставодержатель в день укладання цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4.1 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами.

Однак, жодних доказів здійснення такої оплати ТОВ «Вердикт Капітал» не надано, тому відсутні підстави вважати, що право вимоги за зазначеним договором перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал».

Відповідно до ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Предметом договору купівлі-продажу, на підставі якого відбувається відступлення права вимоги, є право майнової (негрошової) вимоги. Предметом договору факторингу згідно із частиною першою ст. 1077 Цивільного Кодексу України є виключно право грошової, а не будь-якої майнової вимоги. Окрім того, згідно із ч. 1 ст. 1084 Цивільного Кодексу України, договір факторингу розглядається як різновид купівлі фактором права грошової вимоги у клієнта. Це означає, що право грошової вимоги може бути предметом купівлі, але виключно за договором факторингу, а не загальної купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу оплата майна (товару), за загальним правилом, здійснюється після передання товару продавцем покупцеві (ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України), тобто покупець сплачує грошову суму після того, як отримає товар. На підставі договору факторингу фінансування завжди відбувається під відступлення права грошової вимоги, тобто спочатку фактор передає грошові кошти, після чого клієнт відступає йому своє право грошової вимоги (ч. 1 ст. 1077 Цивільного Кодексу України). На підставі договору купівлі-продажу до нового кредитора переходить не повний обсяг прав та обов`язків сторони у зобов`язанні, а лише право вимоги боргу майнового (негрошового) характеру (ч. З ст. 656 Цивільного Кодексу України). За договором факторингу фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги (ч. 1 ст. 1084 Цивільного Кодексу України). Параграф 1 глави 54 Цивільного Кодексу України «Загальні положення про купівлю-продаж» не передбачає надання покупцем права вимоги її продавцю послуг додаткового характеру, пов`язаних із цією вимогою.

За умовами договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Вердикт Капітал» фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги виключно на всі грошові кошти, які можна одержати у зв`язку з отриманим правом вимоги за кредитним договором, що є також ознакою договору факторингу.

Отже, аналіз істотних умов (змісту) оспорюваних договорів дає підстави стверджувати, що цей договір за своєю правовою природою є договором факторингу.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 Цивільного Кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-111 «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У ст. 350 Господарського Кодексу України, факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У ст. 1077 Цивільного Кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від Об лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному Кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного Кодексу України можна зробити висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до ст. 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 Цивільного Кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. З ст. 1079 Цивільного Кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру Фінансових установ.

Разом з тим, інформація про ТОВ «Вердикт Капітал» не міститься в державному реєстрі фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний Кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 Цивільного Кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 Цивільного Кодексу України).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. З ст. 656 Цивільного Кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з ч. 1 ст. 1084 Цивільного Кодексу України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 Цивільного Кодексу України). Оскільки факторинг визначено п. З ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до умов договорів про відступлення права вимоги, сторони підтвердили, що укладення цих договорів засвідчує те, що до нового кредитора перейшли усі права, пов`язані з кредитним договором.

За таких обставин первісний кредитор уступив грошову вимогу до позичальника (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі, визначеній договором які новий кредитор зобов`язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Уклавши договори відступлення прав вимоги за кредитним договором, банк отримав фінансування у розмірі, визначеному договором а новий кредитор, в свою чергу, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні новим кредитором від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов`язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору. Підтверджено, що саме новий кредитор отримав прибуток від обміну своїх грошових коштів на дебіторську заборгованість Позичальника перед банком.

Наведене свідчить про те, що укладені між сторонами договори за своєю юридичною природою (незважаючи на їх назву як договір про відступлення права вимоги) є договорами факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваних у даній справі договорів не змінює їх правової природи.

З укладенням договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ «Вердикт Капітал», який не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

За таких обставин та з огляду на те, що за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорювані правочини суперечать наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то вони підлягають визнанню недійсними відповідно до частини першої статті 215 Цивільного Кодексу України.

Все наведене вище повністю узгоджується з судовою практикою, зокрема з позицією Великої палати Верховного суду, яка висвітлена у постанові Великої палати Верховного суду від 11 вересня 2018 року по справі №909/968/16, яка в силу вимог процесуального законодавства, є обов`язковою для застосування судами України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, суд позбавлений можливості вийти за межі заявлених вимог ТОВ «Вердикт Капітал».

При цьому, як зазначається у ст. 512 Цивільного Кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що отримання прав кредитора внаслідок укладення правочину та правонаступництво - окремі підстави для заміни кредитора у зобов`язанні.

Заявник просить замінити сторону у цивільній справі на правонаступника (п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України). При цьому відсутні вимоги стосовно заміни сторони у цивільній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України.

Прохальна частина заяви ТОВ «Вердикт Капітал» містить вимогу заміни сторони правонаступником (ч. 2 ст. 512 ЦК України), однак не містить вимоги заміни сторони внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В свою чергу, у ході розгляду даної справи заявником, у порядку статті 81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а також не було обґрунтовано наявність передбачених статтею 82 ЦПК України обставин, які б зумовлювали звільнення від доказування наявності наведених ним обставин.

За таких обставини, суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи та наданих в їх обґрунтування доказів, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у справі, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що заява не підлягає задоволенню оскільки заявником в силу принципу змагальності сторін не доведено необґрунтованості вимог, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279, 354 ,435 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (04053, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 5б), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (04050, місто Київ, вул. Січових Стрільців, 60), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 16.07.2019

Суддя: Комаревцева Л.В. 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/83053307

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Это наше дело и оно имеет фундаментальное значение для возврата распроданных за бесценок активов обанкротившихся банков компаниям не имеющим статус финансового учреждения.

Суд очень детально расписал данное решение и указал отличие договора переуступки (цессии) от договора факторинга, прийдя к полностью обоснованному выводу о том, что переуступка права требования по кредитному договору не финансовой компании является недействительной. Кроме того, просительная часть заявления ООО «Вердикт Капитал» содержит требование замены стороны правопреемником (ч. 2 ст. 512 ГК Украины), однако не содержит требования замены стороны в результате передачи им своих прав другому лицу по сделке (уступка права требования) (ч. 1 ст. 512 ГК Украины).

Ну и конечно же, каких-либо документов подтверждающих оплату за эту переуступку, а фактически факторинг суду предоставлено не было.

  • Like 4
Link to comment
Share on other sites

13 hours ago, ANTIRAID said:

Это наше дело и оно имеет фундаментальное значение для возврата распроданных за бесценок активов обанкротившихся банков компаниям не имеющим статус финансового учреждения.

Суд очень детально расписал данное решение и указал отличие договора переуступки (цессии) от договора факторинга, прийдя к полностью обоснованному выводу о том, что переуступка права требования по кредитному договору не финансовой компании является недействительной. Кроме того, просительная часть заявления ООО «Вердикт Капитал» содержит требование замены стороны правопреемником (ч. 2 ст. 512 ГК Украины), однако не содержит требования замены стороны в результате передачи им своих прав другому лицу по сделке (уступка права требования) (ч. 1 ст. 512 ГК Украины).

Ну и конечно же, каких-либо документов подтверждающих оплату за эту переуступку, а фактически факторинг суду предоставлено не было.

Своевременное решение. К моему клиенту так же пытается подобраться ФК "Веста", которой не видно в реесте финансовых учреждений ...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

22 часа назад, Лев сказал:

Своевременное решение. К моему клиенту так же пытается подобраться ФК "Веста", которой не видно в реесте финансовых учреждений ...

Здравствуйте, уважаемый коллега! У меня, также, ФК "Веста" предполагается в оппоненты и я понемногу собираю о ней информацию. На сайте Прозоро я нашла информацию о аукционе по покупке ФК "Веста" активов банка Форум - там много полезной информации о лоте (балансовая стоимость, оценочная стоимость, цена продажи, участие покупателей, договора покупки/уступки "активов", документы "победителя" аукциона) и там есть файл свидетельства финансовой компании покупателя - https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-31-000076-b. Предлагаю, по возможности, обмениваться возможными уязвимыми местами данного оппонента, полезной практикой и инсайд-информацией, заранее спасибо :)

Со своей стороны, прошу подсказать ссылочку на реестр ФК, в котором Вы пытались искать "Весту". Хорошего дня!

 

Свидетельство Веста.pdf

Link to comment
Share on other sites

9 minutes ago, Marina-NET said:

Здравствуйте, уважаемый коллега! У меня, также, ФК "Веста" предполагается в оппоненты и я понемногу собираю о ней информацию. На сайте Прозоро я нашла информацию о аукционе по покупке ФК "Веста" активов банка Форум - там много полезной информации о лоте (балансовая стоимость, оценочная стоимость, цена продажи, участие покупателей, договора покупки/уступки "активов", документы "победителя" аукциона) и там есть файл свидетельства финансовой компании покупателя - https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-31-000076-b. Предлагаю, по возможности, обмениваться возможными уязвимыми местами данного оппонента, полезной практикой и инсайд-информацией, заранее спасибо :)

Со своей стороны, прошу подсказать ссылочку на реестр ФК, в котором Вы пытались искать "Весту". Хорошего дня!

Свидетельство Веста.pdf 569.01 kB · 0 downloads

Интересно...

Свидетельство как бы есть (сам пан склепав?) а в Реестре Весты нет...

https://www.nfp.gov.ua/ua/Derzhavnyi-reiestr-finansovykh-ustanov.html

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Фрагмент возражения против замены взыскателя:

 

            На виконання даного судового рішення 13.09.2016 р. було відкрито виконавче провадження ВП № ____.

            20.09.2017 р. виконавче провадження було зупинено і до даного часу не відновлено.

            Протягом майже 2-х років банк-стягувач (на ліквідації) не цікавився ходом його виконання, що є логічним у разі списання кредиту з ліквідаційного балансу банку за малозначністю.

 

            2. Договір укладено в 2019 р. з особою (стягувачем), якої не існує з 16.06.2014 р.

            Згідно ч. 3 ст. 91 ЦК України юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

            Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України „Про банки і банківську діяльність”.

            Згідно ст. 2 цього Закону, банк – це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

            Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов’язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії (ст. 19 Закону України „Про банки і банківську діяльність”).

            Згідно ст. 1 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, банківська ліцензія – це, документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Згідно ст. 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

            Згідно ч. 9 ст. 17 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

            До банківських послуг, зокрема, належить надання банківського кредиту – будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

            Законом України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

            Згідно ч. 1 ст. 3 цього Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

            Згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 цього Закону, ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

            Згідно Постанови Правління Національного банку України від 13.06.2014 № 355 „Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства (ПАТ) „Банк Форум” та згідно рішення виконавчої дирекції Фонду № 49 з 16.06.2014 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ „Банк Форум” та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ „Банк Форум” – начальника відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Фонду Соловйову Н.А. строком на 1 рік з 16.06.2014 р. по 16.06.2015 р. включно.

            Згідно п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв’язку з ліквідацією банку.

            Згідно положень ст. 47 цього Закону уповноважена особа Фонду визначається виконавчою дирекцією Фонду з чітко визначеними межами повноважень. Її повноваження визначені цим Законом (ст. 37).

            Згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 37 цього Закону, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

            Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 48 цього Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.

            Отже, вжиття у встановленому законодавством порядку заходів щодо повернення заборгованості позичальників банку під час здійснення його ліквідації покладено безпосередньо на Фонд або шляхом делегування повноважень на уповноважену особу Фонду.

            Вимоги по даній заяві стосується повернення заборгованості позичальника банку.

            Згідно п.п. 2, 4 ч. 2 ст. 46 цього Закону (в редакції, що діяла на момент призначення уповноваженої особи Фонду – 16.06.2014 р.), з дня призначення уповноваженої особи фонду, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси. Припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку.

            Таким чином, виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, з моменту відкликання банківської ліцензії та початку ліквідації ПАТ „Банк Форум” фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилася. Банк втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб, втратив самостійне право на вчинення юридично значимих дій.

            А тому з 16.06.2014 р. – дати відкликання банківської ліцензії, початку процедури ліквідації та призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Банк Форум” останній не міг самостійно, від свого імені вчиняти юридично значимі дії, в тому числі укладати договори. З цього моменту юридично значимі дії від імені ПАТ „Банк Форум” може вчиняти лише Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Банк Форум”.

            09.10.2017 р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 4679 від про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ „Банк Форум”. Відповідно до зазначеного рішення повноваження ліквідатора ПАТ „Банк Форум”, визначені Законом „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53, у тому числі з підписання всіх договорів, пов’язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Шевченку Олександру Володимировичу з 10.10.2017 р..

            Як вбачається з договору від 26.03.2019 р. № 0002/19/5 відступлення прав вимоги (факторингу), його було укладено саме з ПАТ „Банк Форум”, а не з ПАТ „Банк Форум” у особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Банк Форум”.

            Більше того, договір від імені ПАТ „Банк Форум” був підписаний не Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ „Банк Форум” Шевченком О.В., а гр. Грицівим А.С. з непідтвердженими повноваженнями на його підписання.

            А відтак, даний договір є фіктивним, оскільки „укладений” з особою, не існуючою на момент його „укладення” і підписаний особою, повноваження якої не підтверджені.

 

            3. Ліквідацію ПАТ „Банк Форум” завершено 04.07.2019 р.

            Відповідно до статті 53 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” 04.07.2019 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства „Банк Форум” юридичної особи, а, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.

            Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ „Банк Форум” припинено.

            Зазначена інформація міститься на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua/) та оприлюднена в газеті „Голос України” № 117 (5867) від 20.06.2014 р.

            З цього часу договори про продаж прав вимоги (факторингу) по його кредитах не можуть бути ні укладені, ні змінені (уточнені).

 

            4. Продаж вимоги неналежному покупцю (фактору)

            Виходячи зі змісту договору від 26.03.2019 р. № 0002/19/5 відступлення прав вимоги (фінансування з дисконтом під відступлення права вимоги), цей договір є договором факторингу.

            Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

            Згідно ч. 1 ст. 1078 цього Кодексу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

            Згідно ст. 1079 цього Кодексу, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

            Згідно ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”,

            − фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку;

            − фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

            Згідно п. 11 ч. 1 ст. 4 цього Закону до фінансових послуг належить факторинг.

            Згідно п. 2 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого Розпорядженням від 28.03.2003 р. № 41 Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (у редакції розпорядження від 28.11.2013 р. № 4368 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.09.2003 р. за № 797/8118, у цьому Положенні терміни вживаються в таких значеннях:

            − Державний реєстр фінансових установ (далі – Реєстр) – система одержання, накопичення, зберігання, захисту, використання та поширення адміністративної інформації (даних) про фінансову установу;

            − фінансова установа – ліцензіат – фінансова установа, яка отримала відповідну ліцензію Нацкомфінпослуг на надання фінансової послуги;

            − фінансова установа – юридична особа публічного права – фінансова установа, яка створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування й уповноважена надавати фінансові послуги (крім фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій; Державної казначейської служби України; державних цільових фондів).

            Згідно п. 6 Положення, юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру. Датою внесення відповідного запису до Реєстру для набуття юридичною особою статусу фінансової установи є дата прийняття Нацкомфінпослуг рішення про внесення фінансової установи до Реєстру.

            Станом на 10.07.2019 р. ТОВ „Фінансова компанія „Веста” не внесена до Реєстру (https://www.nfp.gov.ua/ua/Derzhavnyi-reiestr-finansovykh-ustanov.html).

            Таким чином, в силу ч. 3 ст. 1079 ЦК України ТОВ „Фінансова компанія „Веста” не може бути фактором, а відтак вищезазначений договір від 26.03.2019 р. № 0002/19/5 відступлення прав вимоги (факторингу) є нікчемним.

 

            5. „Правонаступник” не має права звернення із заявою про заміну сторони

            Згідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

            Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 15 Закону України „Про виконавче провадження” сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

            Із вищезазначених положень закону вбачається, що із заявою про заміну сторони виконавчого провадження має право звернутись лише державний виконавець або сторона виконавчого провадження, якою є стягувач чи боржник. Вказані положення закону не надають права звернення до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження правонаступнику.

            Таким чином, ТОВ „Фінансова компанія „Веста” не має права звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження взагалі, навіть якби і була належним фактором і уклала договір купівлі права вимоги (факторингу) належним чином.

 

            5. Державний виконавець не має права звернення із заявою про заміну сторони

            Оскільки постановою від 20.09.2017 р. заступника начальника ___ відділу державної виконавчої служби ___ виконавче провадження ВП № _____ зупинено і до даного часу не відновлено, державний виконавець на час його зупинення також не має права звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

 

            Сукупний аналіз заяви про заміну сторони, додатків до неї та існуючих обставин справи дає мені підстави вважати, що ТОВ „Фінансова компанія „Веста” у змові з ліквідатором ПАТ „Банк Форум” або без такої (у інший спосіб) заволоділа моїми персональними даними (в числі інших позичальників) за безнадійними (списаними з балансу) кредитами, виготовила фіктивний договір відступлення права вимоги (факторингу), не являючись належним фактором, не маючи права звернення до суду з даною заявою про заміну сторони взагалі, виявила бажання здійснити рейдерське захоплення належного мені майна з використанням правосуддя в якості інструменту для його здійснення.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Вообще то, могилку банка ФиК окучивало Государственное ипотечное учреждение. А тут вдруг Вердикт капитал нарисовался... Как то не по понятиям...

Link to comment
Share on other sites

29 минут назад, Лев сказал:

Свидетельство как бы есть (сам пан склепав?) а в Реестре Весты нет...

https://www.nfp.gov.ua/ua/Derzhavnyi-reiestr-finansovykh-ustanov.html

Спасибо! Мне удалось найти в этом реестре Весту с помощью расширенного поиска (там необходимо самому убрать лишние галочки в окнах формы) по одному только ЄДРПОУ 41264766

Прилагаю файл с результатами поиска

ВЕСТА Комплексна інформаційна система Нацкомфінпослуг.docx

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

15 минут назад, Лев сказал:

А тут вдруг Вердикт капитал нарисовался...

:) Интересно, кто эта женщина - основной учредитель на 99% и откуда у нее, якобы, английский капитал ?

Как мне показалось, из информации опубликованной Прозоро, Весту "еле уговорили" приобрести этот лот, так как других предложений цены не поступило. 

Link to comment
Share on other sites

3 hours ago, Marina-NET said:

:) Интересно, кто эта женщина - основной учредитель на 99% и откуда у нее, якобы, английский капитал ?

Как мне показалось, из информации опубликованной Прозоро, Весту "еле уговорили" приобрести этот лот, так как других предложений цены не поступило. 

1. Известно только, что эта женщина - не божий одуванчик (эти давно вышли из моды), но самоуверен на 99%, что подставная, какая-нибудь кассирша оффшорной компании.

А вот остальной 1% вместе с его хозяином, похоже, перевесит все "ее" 99%.

2. Видимо, большой процент от выручки ликвидаторы запросили. Хотя... в этих схемах все очень неПрозорро...

 

 

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...
On 8/4/2019 at 12:14 AM, ANTIRAID said:

Это наше дело и оно имеет фундаментальное значение для возврата распроданных за бесценок активов обанкротившихся банков компаниям не имеющим статус финансового учреждения.

Но в реестре финансовых организаций она есть - https://kis.nfp.gov.ua/Home/SrchViewIMDetail/30000001072373

И что интересно, её код ЕГРПОУ цифра в цифру совпадает с другой финансовой компанией - ООО "Кредекс Финанс" (04112, г. Киев, ул. Авиаконструктора Игоря Сикорского, 8, этаж 6, оф. 1), которой в реестре нет (с этим кодом ЕГРПОУ), но которая от своего имени занимается факторингом, даже судится в судах с должниками банков . Какая-то ерунда получается.

 

 

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      16 березня 2021 року
      м . Київ
      Справа № 906/1174/18
      Провадження № 12-1гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      представників відповідачів: Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» -Косигіна С. В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб -Кібець Р. Р., Заплішної О. Д.,
      розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року (суддя Маріщенко Л. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року (головуючий суддя Демидюк О. О., судді Коломис В. В., Савченко Г. І.)
      у справі № 906/1174/18
      за позовом Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій»
      до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка Олександра Володимировича, Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т. А., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
      про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2018 року Приватний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (далі - ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій») звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка О. В., Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» (далі - ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т. А. (далі - приватний нотаріус), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про:
      - визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24 січня 2018 року № 958-Ф, укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (далі - договір № 958-Ф, спірний договір);
      -скасування рішення приватного нотаріуса від 24 січня 2018 року, індексний номер 39341218, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      2. Позовні вимоги мотивовані тим, що договір № 958-Ф за своєю правовою природою є договором факторингу, а відсутність ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» у Державному реєстрі фінансових установ виключає можливість укладення ним договорів про надання фінансових послуг та порушує вимоги законодавства щодо форми, змісту і суб`єктного складу договору факторингу, що є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      3. На думку позивача, договір № 958-Ф є договором факторингу, оскільки заявлена ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» грошова вимога до позивача перевищує номінальну вартість відступленої ПАТ «Банк Форум» вимоги, а отже, ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» має намір отримати винагороду у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю.
      4. Вимогу про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію іпотеки (номер запису 24515233), яким унесені відомості про нового іпотекодержателя - ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» за договором іпотеки від 19 серпня 2008 року № 15309, позивач обґрунтував тим, що запис про скасування державної реєстрації прав може бути внесено до Державного реєстру речових прав лише на підставі судового рішення про скасування попереднього рішення про державну реєстрацію.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5. 19 серпня 2008 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0075/08/52-CLNv, за умовами якого зазначений банк надає позичальникові кредитні кошти в сумі 150 000 доларів США.
      6. Цього ж дня, на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ «Банк Форум» та третьою особою ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким ОСОБА_2 поручився за виконання основним боржником зобов`язань з повернення кредиту.
      7. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0075/08/52-CLNv, між ПАТ «Банк Форум» та ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме: будівлю навчального корпусу та земельну ділянку загальною площею 0,9815 га, на якій розташована будівля ( м. Житомир, пров. Шкільний, 7 ).
      8. У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань ПАТ «Банк Форум» звернулось до Корольовського районного суду м. Житомира із позовом до ОСОБА_1 та його поручителя ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки в розмірі 168 668,30 долара США (1 335 464,99 грн), що утворилася станом на 02 листопада 2010 року.
      9. Суди встановили, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року № 355 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Форум» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 червня 2014 року № 49 «Про початок ліквідації ПАТ «Банк Форум» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум». На момент укладання спірного договору ПАТ «Банк Форум» перебував у процедурі ліквідації, а тому реалізація його активів здійснювалась на відкритих торгах (аукціоні) шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання відповідно до норм Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-IV«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-IV), пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку та нормативно-правових актів Фонду.
      10. 26 грудня 2017 року ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест», шляхом перемоги на електронних торгах придбав право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором від 19 серпня 2008 року, за результатами яких укладений спірний договір № 985-Ф.
      11. За умовами договору № 985-Ф ПАТ «Банк Форум» відступив шляхом продажу ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» права вимоги до позичальника ОСОБА_1 , поручителя ОСОБА_2 та іпотекодавця- ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» відповідно за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором згідно з додатком № 1 у розмірізаборгованості - 4 693 985,11 грн, а новий кредитор сплатив банку ціну продажу (уступки) права вимоги - грошові кошти в розмірі 1 111 414,00 грн.
      12. 24 січня 2018 року приватним нотаріусом як державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      13. 15 травня 2018 року між ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Затишний хутір» укладено попередній договір про купівлю-продаж будівлі навчального корпусу.
      14. Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кузьміної Л. Л. від 03 жовтня 2018 року № 252 ПЮФ «Центр надання юридичної допомоги «Дігест» відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу.
      15. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у справі № 296/10107/18, відмовлено в задоволенні позову ПЮФ «Центр надання юридичної допомоги «Дігест» про визнання незаконною постанови приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кузьміної Л. Л. про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
      16. На обґрунтування рішення у справі № 296/10107/18 судами зазначено, що позивач не здійснює примусову реалізацію майна, а діє відповідно до іпотечного договору від 19 серпня 2008 року, договору відступлення прав за іпотечним договором та Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» та виявив добровільний намір відчужити іпотечне майно через невиконання зобов`язань боржником ОСОБА_1 за основним кредитним договором від 19 серпня 2008 року. Отже, встановивши, що 29 жовтня 2014 року державним реєстратором було зареєстровано обтяження - податкову заставу на вказану будівлю навчального корпусу, а 30 вересня 2016 року на вимогу Корольовського відділу державної виконавчої служби на нього накладено арешт, іпотекодержателя було позбавлено права задовольнити свої вимоги шляхом позасудового врегулювання, а саме від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
      17. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 березня 2019 року № 161459909 будівля навчального корпусу загальною площею 3 073 кв. м, реєстраційний номер 10944522, що розташована за адресою: м. Житомир, пров. Шкільний, 7 , належить на праві приватної власності ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій».
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      18. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02 січня 2019 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні банку - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
      19. Справа судами розглядалася неодноразово. Господарський суд Житомирської області рішенням від 15 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року, позов задовольнив частково: визнав недійсним договір № 958-Ф; в іншій частині позову відмовив.
      20. Судові рішення мотивовано тим, що ціна відступлення права грошової вимоги за умовами договору становила 1 111 414,00 грн, а розмір самої грошової вимоги становив 162 619,57 долара США, що еквівалентно 4 693 985,11 грн, тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги. Окрім цього, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором, банк отримав фінансування у розмірі 1 111 414,00 грн, а ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест», у свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором № 958-Ф. Укладений між ПАТ «Банк Форум» та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» спірний договір за своєю юридичною природою, незважаючи на його назву - договір про відступлення права вимоги, є договором факторингу. Суди також установили, що ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» не є фінансовою установою, доказів включення його до Державного реєстру фінансових установ суду не надано, а тому він не має права укладати договори факторингу.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      21. У жовтні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» та Фонду. Скаржники просять скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі № 906/1174/18 та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
      Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
      22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 листопада 2020 року поновив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» строк для подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження за його касаційною скаргою, призначив справу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Відмовив скаржнику в задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року.
      23. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року Фонду поновлено строк для подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою, призначено справу до розгляду та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      24. 14 січня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав цю справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      25. У вказаній вище ухвалі суд касаційної інстанції зазначив про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц, від 16, 22 грудня 2020 року у справах № 640/14873/19, 761/20317/18 відповідно, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, про застосування як пріоритетних норм Закону № 4452-IVта прийнятих на його виконання нормативно-правових актів Фонду, які не містять заборон щодо придбання фізичними та юридичними особами, які не є фінансовими установами, майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами.
      26. Зазначену ухвалу також обґрунтовано тим, що справа № 906/1174/18 містить виключну правову проблему стосовно розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу з огляду на укладення договорів відступлення (купівлі-продажу) вимог за результатами електронних торгів з продажу активів банку, який ліквідується, за відсутності одного варіанта реалізації розсуду суду, який можна вважати правильним щодо застосування у системному зв`язку статей 512, 514, 1077, 1078, 1079 ЦК України та положень Закону № 4452-IVу співвідношенні із статтями 203, 215 ЦК України, нормативно-правовими актами Фонду, які не містять заборони щодо придбання фізичними та юридичними особами, які не мають статусу фінансової установи, майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
      27. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2021 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      28. Касаційну скаргу ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. А саме: судами застосовані норми ЦК України та статтю 350 Господарського кодексу України (далі -ГК України) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18 (також у справах № 910/4816/18, 908/2251/18, 910/974/18, 910/21040/17, 909/968/16); суди попередніх інстанцій мали застосувати до спірних правовідносин положення статей 3, 15, 16 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 30 листопада 2016 року у справі № 3-1125гс16).
      29. На думку скаржника, провадження у справі підлягало закриттю на підставі підпункту 6 пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки Фонд не є правонаступником ліквідованого ПАТ «Банк Форум».
      30. Скаржник зазначає, що господарські суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, та помилково дійшли висновку, що цей договір є договором факторингу, а не правочином з відступлення права вимоги (цесії), що призвело до порушення статей 11, 14, 210, 236, 238, 316 ГПК України, оскільки ані за суб`єктним складом сторони не підпадають під ознаки договору факторингу, ані за предметом, ані за метою та ціною оспорюваний договір не є факторингом, зокрема тому, що на момент укладення оспорюваного договору у банку була відкликана банківська ліцензія і він не був фінансовою установою.
      31. Фонд у поданій касаційній скарзі, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. А саме: суд апеляційної інстанції застосував положення статей 203, 207, 215, 227, 512, 514, 656, 1077 - 1079 ЦК України, статті 1, 4 Закону України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі -Закон № 2664-ІІІ), статтю 20 Закону України від 02 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18. Застосував положення статей 16, 203, 215 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 405/20/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року та 11 травня 2016 року (справи № 6-78цс13, 6-806цс16 відповідно). Судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин статті 1077, 1079 ЦК України та не застосовано положення статей 512, 514 ЦК України, оскільки неправильно з`ясовано правову природу спірного договору.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      32. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      33. Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
      34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      35. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
      36. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      37. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
      38. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
      39. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      40. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
      41. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
      42. Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.
      43. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
      44. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
      45. Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).
      46. З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб'ютора продукції.
      47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
      48. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
      49. З наведеного вбачається? що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
      50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
      51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
      52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
      53. Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
      54. Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
      55. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
      56. Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
      57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
      58. Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
      59. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.
      60. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
      61. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
      62. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно.
      Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.
      З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      63. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      64. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
      65. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з неправильним застосуванням норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень з ухваленням нового рішення - про задоволення позовних вимог.
      Щодо судових витрат
      У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційні скарги Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
      2.Рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі № 906/1174/18 скасувати в частині визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24 січня 2018 року № 958-Ф.
      3. Прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24 січня 2018 року № 958-Ф.
      4. В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі № 906/1174/18 залишити без змін.
      5. Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (410002, м. Житомир, майдан Путятинський, ЄДРПОУ 13566625)на користь Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» (10003, м. Житомир, вул. Покровська, 5/1, кв. 41, ЄДРПОУ 31231980) судового збору 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні за подання апеляційної скарги та 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні за подання касаційної скарги.
      6. Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (10002, м. Житомир майдан Путятинський, 4, ЄДРПОУ 13566625) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ЄДРПОУ21708016) судового збору 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні за подання апеляційної скарги та 3 964 (три тисячі дев`ятсот шістдесят чотири) гривні 50 коп. за подання касаційної скарги.
      7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя - доповідач Ю. Л. Власов
      Судді:
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Г. Р. Крет
      Джерело: ЄДРСР 96342866
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 грудня 2020 року
      м. Київ
      справа № 461/2900/11
      провадження № 61-2309св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідачі: Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» в особі філії Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» у м. Львові, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року у складі судді Юрківа О. Р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановлення факту нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником.
      Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові та нею укладено кредитний договір № СМ-SME600/022/2007, за умовами якого банк надав їй кредит у сумі 41 725,00 доларів США.
      З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 лютого 2007 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові укладено іпотечний договір № РМ-SME600/022/2007, відповідно до якого вона передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 46,1 кв. м, розташовані в підвалі будинку на АДРЕСА_1 .
      22 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та нею укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № РМ-SME600/022/2007, предметом якого є викладення окремих термінів кредитного договору від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 та пунктів 2.1.1 та 2.1.2 статті 2 договору іпотеки в новій редакції.
      Під час внесення чергового платежу до каси ПАТ «ОТП Банк» у грудні 2010 року їй стало відомо, що відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» як правонаступника ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», право вимоги за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 ПАТ «ОТП Банк» передало до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
      На момент укладення оспорюваного договору в ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були відсутні генеральна та індивідуальна ліцензії Національного банку України, наявність яких є обов`язковою згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для здійснення юридичною особою фінансових операцій з іноземною валютою. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права використовувати іноземну валюту як засіб платежу.
      Оскільки оплата за умовами кредитного договору повинна була відбуватись виключно у валюті кредиту - доларам США, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права виступати стороною оспорюваного договору.
      Крім того, протягом 2011-2012 років вона продовжувала здійснювати оплату кредитних зобов`язань у валюті кредиту вже на користь нового кредитора, але грошові кошти у розмірі 344,00 доларів США, сплачені нею на погашення кредиту, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зарахувало, а повернуло їй у 2014 році.
      Також зазначала, що ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» фактично право негрошової вимоги, тоді як статтею 1078 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено предмет договору факторингу як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
      Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною частину договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановити факт нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
      Визнано недійсним пункт 769 «Переліку кредитних договорів, що входять до кредитного портфеля» додатка № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що стосується відступлення від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007, зі змінами та доповненнями, з моменту його укладення.
      Визнано нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання ОСОБА_1 .
      У задоволенні вимоги про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині відступлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки, що входять до кредитного портфеля, додатка № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», з моменту його укладення без застосування наслідків недійсності, відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
      Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
      Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року (факторингу) в частині, що стосується відступлення від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007, із змінами та доповненнями, суперечить вимогам закону. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались ліцензії на право здійснення операцій з іноземною валютою як засобом платежу. Зазначене унеможливлювало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, оспорюваний правочин укладений відповідачами з порушенням вимоги частини третьої статті 512 ЦК України щодо суб`єктного складу сторін оспорюваного правочину.
      Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактор) не могло набути право відступної вимоги до фізичної особи не суб`єкта господарювання, що узгоджується з пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину, укладення договору між клієнтом ПАТ «ОТП Банк» та фінансовою установою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», предметом якого було надання клієнту фінансової послуги факторингу, вважалося законним лише за умови, якщо набуття відступленого права грошової вимоги відбувалося по відношенню до боржників-суб`єктів господарювання, а не фізичної особи - громадянина, якою є позивач.
      Оскільки з моменту укладення відповідачами оспорюваного правочину ОСОБА_1 була позбавлена можливості виконувати кредитний договір з підстав відмови відповідачів зараховувати сплачені нею кошти у валюті кредиту на відповідний рахунок, то наявні підстави для визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким кредитором, що прострочив виконання зобов`язання боржником.
      Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 у частині встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд вважав, що доказів, які б вказували на порушення прав позивача під час укладення договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року в частині відступлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки позивачем суду не надано та доводів про це не наведено.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відхилено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року залишено без змін.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
      У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 навмисно вносила кошти на поточний рахунок з призначенням платежу «поповнення поточного рахунку», а не «погашення кредиту», що спричинило розбіжність з порядком зарахування коштів. Суди не врахували наданий ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунок заборгованості, відповідно до якого ОСОБА_1 востаннє сплачувала заборгованість за кредитом 12 травня 2010 року, це спростовує доводи позивача про визнання саме ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочило виконання зобов`язання.
      Умовами кредитного договору не передбачено обов`язок банку зі списання коштів із рахунка клієнта на вимогу ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
      Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення оспорюваного правочину ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування. Посилання позивача на положення пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 також не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки зазначеною нормою не обмежено, а конкретизовано фінансову операцію щодо права вимоги до боржників-суб`єктів господарювання.
      Короткий зміст позиції інших учасників справи
      У відзиві на касаційну скарги, поданому до суду у березні 2018 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів касаційної скарги, зазначивши, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 461/2900/11.
      Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановлення факту нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року касаційне провадження у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
      Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційне провадження у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18) поновлено.
      Фактичні обставини, встановлені судами
      26 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CM-SME600/022/2007, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 41 725,00 доларів США.
      З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № CM-SME600/022/2007 26 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено іпотечний договір № РМ-SME600/022/2007, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1039. Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 46,1 кв. м, розташовані в підвалі будинку на АДРЕСА_1 .
      22 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № РМ-SME600/022/2007, предметом якого є викладення окремих термінів кредитного договору від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 та пунктів 2.1.1 та 2.1.2 статті 2 договору іпотеки в новій редакції.
      10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі, і за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № CM-SME600/022/2007 та договором іпотеки, укладеними між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .
      Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року грошова вимога до боржника уступається кредитором (ПАТ «ОТП Банк») в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») зобов`язалося сплатити останньому.
      Суди встановили, що, починаючи з грудня 2010 року до 2012 року включно, під час внесення ОСОБА_1 до каси ЗАТ «ОТП Банк» грошових коштів у валюті кредиту - доларах США як банк, так і новий кредитор припинили зараховувати ОСОБА_1 такі щомісячні платежі в рахунок погашення кредитного зобов`язання, що підтверджується довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 02 серпня 2013 року № 1132 та роздруківкою руху коштів наданою до суду ЗАТ «ОТП Банк».
      У вказаних документах зазначено, що від 27 січня 2011 року (абзац другий стор. 4 роздруківки) всі платежі ОСОБА_1 проводилися ЗАТ «ОТП Банк» з призначенням платежу «поповнення поточного рахунку». До 27 січня 2011 року у призначенні платежів, отриманих від ОСОБА_1 , ЗАТ «ОТП Банк» зазначав «внесок готівки на поточний рахунок», «поповнення поточного рахунку для погашення кредиту» або «часткова оплата прострочених відсотків ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № CM-SME600/022/2007».
      Листом ПАТ «ОТП Банк» від 08 лютого 2011 року вих. № 600-01-11/217 ОСОБА_1 повідомлялась про передачу права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та порядок подальшого обслуговування кредиту шляхом внесення грошових коштів на поточний (транзитний) рахунок, відкритий в банку.
      З матеріалів справи вбачається, що єдиний поточний рахунок для ОСОБА_1 був відкритий ЗАТ «ОТП Банк» на підставі укладеного між нею та ЗАТ «ОТП Банк» договору від 26 лютого 2007 року № 600/743/07 про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 .
      Встановлено, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 протягом 2011-2012 років у валюті кредиту в розмірі 344,00 доларів США для погашення кредиту ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняті не були, і 13 травня 2014 року ці кошти були повернуті ОСОБА_1 , що підтверджується заявою про виплату готівки № 600 T0012RK , виданою ЗАТ «ОТП Банк».
      Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню.
      Мотиви , з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
      Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства.
      Щодо позовної вимоги про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»
      Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що укладений 10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу.
      Вирішуючи вказаний спір, суди встановили, що оспорюваний правочин є договором факторингу.
      Правові висновки щодо розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).
      Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
      Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
      Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      Таким чином, ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги. Це, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
      З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
      У постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
      Вичерпний перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
      Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
      Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)).
      Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
      При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
      Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
      У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначених висновків.
      Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що оспорюваний правочин є договором факторингу.
      У цій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються.
      Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки останнє не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення договору факторингу не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування, то колегія суддів Верховного Суду їх відхиляє.
      Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
      Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.
      Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.
      Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.
      Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.
      Водночас Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо статусу божника у правовідносинах факторингу, яким обов`язково має бути суб`єкт господарювання.
      Главою 73 ЦК України не обмежено передачу прав кредитора у зобов`язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за таким договором.
      Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі пункту 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.
      Підпунктом 2 пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб`єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).
      Поняття факторингу не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.
      Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні, отже, не може впливати на правомірність вказаних правочинів.
      Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 758/4197/17 (провадження № 61-702св18), від 12 грудня 2018 року в справі № 344/6145/16 (провадження № 61-19981св18), від 09 липня 2018 року в справі № 369/5388/16 (провадження № 61-17154св18), від 24 квітня 2019 року в справі № 461/4267/15-ц (провадження № 61-13734св18), від 30 вересня 2020 року в справі № 522/15949/15-ц (провадження № 61-3074св19) та інших.
      За таких обставин посилання ОСОБА_1 на неможливість відступлення кредитором права вимоги за кредитним договором з огляду на те, що вона не має статусу суб`єкта господарювання як на одну з підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги не знайшло свого підтвердження.
      Незважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
      Щодо визнання нового кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Статтею 613 ЦК України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.
      Обґрунтовуючи вимогу про визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання відповідно до статті 613 ЦК України, ОСОБА_1 зазначила, що протягом 2011-2012 років вона продовжувала сплачувати кредит у валюті зобов`язання вже на користь нового кредитора, але грошові кошти у розмірі 344,00 доларів США, сплачені нею, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зарахувало в погашення кредиту, а повернуло їй у 2014 році.
      Суди попередніх інстанцій погодились з тим, що заявлена позивачем вимога про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» новим кредитором, який відмовився прийняти виконання позивачем зобов`язань у валюті кредиту, таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, дозволяє захистити порушене право та інтерес позивача, які полягають у тому, що позивач має право розраховувати на добросовісне виконання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зобов`язань, покладених на неї кредитним договором та чинним законодавством. Невиконання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» своїх зобов`язань та відмова прийняти виконання зобов`язання позивачем спричинило штучне накопичення заборгованості у позивача перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та завдало шкоди законним інтересам позивача.
      Пред`явленню зазначеної вимоги передувала вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора.
      За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
      За таких обставин, встановивши недійсність договору про відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», можна дійти висновку про те, що дійсним та єдиним кредитором у цій справі є первісний кредитор ПАТ «ОТП Банк», вимог до якого щодо прострочення зобов`язання ОСОБА_1 не пред`являла.
      Визначення відповідачів, предмета спору та підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.
      Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року в справі №308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року в справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
      Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги недійсним, однак в частині визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочило виконання зобов`язання ОСОБА_1 , суди помилково вважали ТОВ «ОТП Факторинг Україна» належним відповідачем у справі і задовольнили позовну вимогу про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», залишити без змін, а в частині позовної вимоги про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачем неналежного відповідача у справі.
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.
      Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», залишити без змін.
      Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, відмовити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Г. В. Коломієць
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 93749589
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      10 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 638/22396/14-ц
      Провадження № 14-16цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом акціонерного товариства закритого типу «Гея» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна, про визнання договору про відступлення прав недійсним, за касаційною скаргою акціонерного товариства закритого типу «Гея» на рішення апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року, ухвалене колегією суддів Котолевець А.В., Піддубного Р.М., Пилипчук Н.П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У грудні 2014 року акціонерне товариство закритого типу «Гея» (далі - АТЗТ «Гея») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 19 липня 2006 року, на забезпечення виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 умов кредитного договору, укладеного між АТЗТ «Гея» та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен банк Аваль») було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку нежитлову будівлю літера «А-2» загальною площею 2 232,4 кв.м по АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
      2. 28 листопада 2014 року ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на підставі договору факторингу та договору цесії відступило право вимоги за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ КБ «Хрещатик»), яке того ж дня відчужило це право вимоги товариству з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (далі - ТОВ «Арма Факторинг»).
      3. ТОВ «Арма Факторинг» 28 листопада 2014 року відчужило право вимоги за цими кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_1 .
      4. Посилаючись на те, що договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором ОСОБА_1 було укладено із порушенням вимог частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України, позивач просив визнати цей договір недійсним та скасувати у Державному реєстрі іпотек запис про зміну іпотекодержателя.
      Короткий зміст судових рішень
      5. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2014 року до участі у справі в якості співвідповідачів було залучено ТОВ «Арма Факторинг» та ПАТ «Райффайзен банк Аваль».
      6. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року позов АТЗТ «Гея» задоволено частково. Визнано договір відступлення прав від 28 листопада 2014 року, укладений між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_1 , недійсним. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.
      7. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний договір про відступлення прав за своєю правовою суттю є договором факторингу, стороною якого не може бути фізична особа, відтак, цей договір слід визнати недійсним. Відмовляючи у задоволенні вимог про скасування запису в Державному реєстрі іпотек, суд виходив із того, що спір із цього приводу відсутній.
      8. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТЗТ «Гея» відмовлено.
      9. Апеляційний суд виходив із того, що договір відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_1 , не є договором факторингу, тому підстав для визнання його недійсним немає.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      10. У червні 2017 року АТЗТ «Гея» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      11. Касаційна скарга мотивована тим, що фізична особа ОСОБА_1 не може бути стороною договору факторингу, оскільки він не є юридичною особою, не включений до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема щодо факторингових операцій. Відтак, на думку заявника, договір про відступлення відповідачеві права вимоги за договором іпотеки підлягає визнанню недійсним.
      12. Крім того, скаржник посилається на те, що при укладенні оскарженого договору відступлення права вимоги було порушено положення статті 1083 ЦК України.
      Доводи інших учасників справи
      13. У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на те, що спірний договір не є договором факторингу, просив залишити касаційну скаргу АТЗТ «Гея» без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      14. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
      15. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року вказану цивільну справу призначено до судового розгляду.
      16. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» та пункту 4 статті 403 ЦПК України.
      18. Передаючи справу до Великої Палати Верховного Суду колегія суддів виходила із необхідності відступити від висновку щодо обов`язковості статусу фінансової установи у покупця права вимоги, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та від 13 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
      19. 22 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      20. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      21. Судами встановлено, що 19 липня 2016 року між АППБ «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль») та ФОП ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 297 тис. доларів США.
      22. На забезпечення виконання умов зазначеного договору банк того ж дня уклав із АТЗТ «Гея» договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля літера «А-2» загальною площею 2 232,4 кв.м по АДРЕСА_1 .
      23. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить АТЗТ «Гея», та за рахунок грошових коштів, виручених від реалізації цього майна, вирішено погасили заборгованість, яка виникла у ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 листопада 2016 року у розмірі 270 220,25 доларів США, що еквівалентно 2 159 870 грн 46 коп.
      24. 27 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Арма Факторинг» було укладено договір комісії, відповідно до умов якого останнє взяло на себе зобов`язання вчинити правочини щодо придбання права вимоги за зазначеними вище кредитним договором та договором іпотеки за ціною не вищою за 2 100 000 грн у строк до 28 листопада 2014 року.
      25. 28 листопада 2016 року ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на підставі договору факторингу відступило право вимоги за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки ПАТ «КБ «Хрещатик» за ціною 2 100 000 грн.
      26. Того ж дня ПАТ «КБ «Хрещатик» на підставі договору факторингу відступило право вимоги за договорами кредиту та іпотеки ТОВ «Арма Факторинг» за ціною 2 105 000 грн, вказавши при цьому розмір заборгованості за договором кредиту у розмірі 353 604,79 доларів США, що еквівалентно 5 292 362 грн 25 коп.
      27. Того ж дня ТОВ «Арма Факторинг» відчужило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_1
      28. 01 грудня 2014 року ОСОБА_1 надіслав АТЗТ «Гея» повідомлення про порушення і вимогу про усунення порушеного основного зобов`язання, в якому вказав, що заборгованість за кредитним договором станом на 26 листопада 2014 року складає 352 914,40 доларів США, що еквівалентно 5 296 515 грн 39 коп.
      29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      30. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      31. Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статей 512 ЦК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на день укладення договорів факторингу), у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. Тому рішення Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року у справі № 5023/5239/12, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, не було перешкодою для укладення договорів факторингу та договорів про відступлення прав.
      32. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
      33. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
      34. Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.
      35. Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).
      36. В обох договорах факторингу від 28 листопада 2014 року його сторони погодили, що фактор має право розпоряджатися правами вимоги на свій власний розсуд, в тому числі здійснювати наступне відступлення прав вимоги на користь третіх осіб за будь-яку ціну.
      37. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
      38. У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      39. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      40. Зі статтей 1077 та 1079 Цивільного кодексу Українита частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
      41. Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
      42. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).
      43. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.
      44. Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
      45. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
      46. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
      47. Підстав для відступу від зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      48. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
      49. Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
      50. Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.
      51. Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ТОВ «Арма Факторинг» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_1 бути не міг.
      52. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      53. Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      54. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорюваний договір відступлення прав від 28 листопада 2014 року укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відтак правильно визнаний судом першої інстанції недійсним.
      55. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      56. Ураховуючи те, що судові рішення в частині відмови в позові про скасування запису про зміну іпотекодавця в Державному реєстрі іпотек не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються.
      57. Крім того, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності вдаватись до вирішення питання про відступлення від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та від 13 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) оскільки фактичні обставини у вказаних справах не подібні зі справою, що розглядається.
      58. Пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      59. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
      60. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі як таке, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      61. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      62. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      63. Ураховуючи задоволення касаційної скарги АТЗТ «Гея», Велика Палата Верховного Суду відшкодовує понесені заявником судові витрати за рахунок відповідачів.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 257, статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу «Гея» задовольнити.
      Рішення апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року скасувати.
      Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року залишити в силі.
      Стягнути з ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), на користь акціонерного товариства закритого типу «Гея» (ЄДРПОУ 14103904, адреса: 61010, м. Харків, вул. Гордієнківська, 23) судовий збір у розмірі 60 грн 90 коп.
      Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (ЄДРПОУ 32487273, адреса: 03045, місто Київ, вул. Новопирогівська, 50), на користь акціонерного товариства закритого типу «Гея» (ЄДРПОУ 14103904, адреса: 61010, м. Харків, вул. Гордієнківська, 23) судовий збір у розмірі 60 грн 90 коп.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      С .В. Бакуліна О.Р. Кібенко
      В.В. Британчук В.С. Князєв
      Ю.Л. Власов Л.М. Лобойко
      М.І. Гриців О.М. Ситнік
      Д.А. Гудима В.М. Сімоненко
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93217995
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2020 року
      м . Київ
      Справа № 815/4560/15
      Провадження № 11-1046апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 815/4560/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
      за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року (у складі колегії суддів Голяшкіна О. В., Донця О. Є., Мороза В. Ф.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» (далі - ТОВ «Компанія Дасті») звернулося до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, АТ «Імексбанк» відповідно), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (далі - ТОВ «Фрегат»), у якому просило:
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» з фізичними особами;
      - визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА;
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо оприлюднення через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» повідомлення про нікчемність правочинів від 05 березня 2015 року;
      - зобов`язати уповноважену особу Фонду оприлюднити через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» інформацію про скасування рішення від 03 березня 2015 року № 01-ТА.
      2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте за відсутності обставин, установлених статтею 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Позивач також вважає, що висновки комісії тимчасової адміністрації ПАТ «Імексбанк», викладені в акті перевірки від 03 березня 2015 року № 03/03, щодо наявності ознак нікчемності правочинів містять відомості, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, не ґрунтуються на дійсних обставинах вчинення правочинів, є передчасними та упередженими.
      3. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково.
      Визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» із фізичними особами.
      Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      4. Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року постанова Одеського окружного адміністративного суду залишена без змін.
      5. Не погодившись із таким рішенням касаційного суду, 29 червня 2017 року уповноважена особа Фонду подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року з підстав, установлених пунктами 1 та 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      6. Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження за вказаною заявою.
      7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      8. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      9. На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 вказану заяву разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підпункт 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII).
      11. За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12.Оскільки справа за заявою уповноваженої особи Фонду згідно із частиною другою статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою 15 жовтня 2019 року прийняла до розгляду заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      14.Станом на 29 квітня 2020 року відзиви або заперечення на заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року не надходили.
      Фактичні обставини
      15. Суди попередніх інстанцій установили, що 21 листопада 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (первісний кредитор) і ТОВ «Фрегат» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор за плату передає/відступає, а новий кредитор одержує/набуває належні первісному кредитору права вимоги в сумі 312 237 465,66 грн за кредитними договорами в кількості 23 254 кредитів, що укладені з позичальниками банку - фізичними особами.
      За умовами цього договору новий кредитор одержав право (замість первісного кредитора) вимагати від позичальників банку належного виконання всіх зобов`язань за відповідними кредитними договорами, в тому числі зобов`язань щодо сплати заборгованості за кредитами, процентами, штрафами, пенею, а також витратами, понесеними первісним кредитором у зв`язку з невиконанням боржниками узятих на себе зобов`язань.
      16. 26 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк», ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» укладено тристоронній договір про заміну сторони в зобов`язанні, предметом якого стала заміна сторони кредитора з ТОВ «Фрегат» на нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті».
      За умовами цього договору до нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті» перейшли всі права та обов`язки ТОВ «Фрегат», що існували на дату укладення вказаного правочину. До таких прав та обов`язків, зокрема, належали право на отримання кредиторських вимог, що виступали об`єктом продажу (права вимоги за кредитними договорами), обов`язок щодо проведення їх оплати.
      17. Відповідно до акта від 14 січня 2015 року про виконання зобов`язань до договору про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року новий кредитор - ТОВ «Компанія Дасті» сплатило первісному кредитору - ПАТ «Імексбанк» винагороду в повному обсязі на суму 28 260 000 грн. Первісний кредитор передав/відступив, а новий кредитор одержав/набув права вимоги за кредитними договорами на загальну суму 307 953 215,96 грн. Первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв усі оригінали документів та інформацію стосовно боржників. Сторони підтверджують, що права та обов`язки первісного та нового кредиторів виконані за договором у повному обсязі, сторони не мають претензій одна до одної.
      18. На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Імексбанк».
      19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 продовжено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Імексбанк» по 26 травня 2015 року.
      20. 27 травня 2015 року виконавча дирекція Фонду відповідно до постанови Правління Національного банку України постанови від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» ухвалила рішення № 105 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» та призначила уповноважену особу Фонду строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно.
      21. Наказом уповноваженої особи Фонду від 27 лютого 2015 року № 65-в «Про додаткову перевірку правочинів» створено комісія та призначено додаткову перевірку правочинів, вчинених ПАТ «Імексбанк» протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації.
      22. За результатами проведеної перевірки комісією складено акт від 03 березня 2015 року № 03/03, в якому зазначено, що договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року є нікчемними й такими, що не породжують будь-яких правових наслідків, відповідно до підпунктів 3, 7 пункту 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
      Зокрема, в акті зазначено, що договором цесії було обумовлено, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти в сумі 28 260 000 грн. Установлена договором цесії винагорода сплачується новим кредитором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора, визначений у пункті 2.3 договору цесії, а саме на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «Імексбанк», МФО 328384.
      23. Таким чином, належне виконання новим кредитором узятих на себе зобов`язань мало призвести до збільшення активів банку в результаті надходження відповідної суми грошових коштів і, як наслідок, зміни структури банківського балансу в дохідній його частині. Втім реальне виконання договору цесії не призвело до зазначеного результату, оскільки сплата встановленої цим договором винагороди за рахунок «реальних» надходжень у дійсності не проводилась. Виплата винагороди здійснювалась здебільшого за рахунок внутрішньобанківських проводок, оформлених та проведених банком на підставі складених ТОВ «Компанія Дасті» та пов`язаними з ним фізичними особами - клієнтами банку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідних платіжних доручень і не передбачала фактичного переміщення грошової маси. При цьому лише частина винагороди в сумі 2 075,34 грн оплачувалась реальними коштами.
      24. Зазначені безготівкові операції здійснювалися з рахунку № НОМЕР_2 , належного гр. ОСОБА_1 , рахунку № НОМЕР_3 , належного гр. ОСОБА_2 , а також з рахунку TOB «Компанія Дасті» № НОМЕР_4 .
      25. У зв`язку із цим комісія дійшла висновку, що, укладаючи договір цесії, а згодом і договір про заміну сторони в зобов`язанні, сторони цих правочинів прагнули до настання інших наслідків, реального продажу належного ПАТ «Імексбанк» майна (прав вимоги) за ринковими цінами (зокрема, розмір призначеної до сплати банку винагороди в процентному співвідношенні до відчужуваного портфеля склав лише 9,09 %, що свідчить про явну нерівноцінність визначеної договором цесії ціни та заниження на 20 і більше відсотків від звичайних цін).
      Допустивши укладення вищевказаних правочинів на подібних умовах, банк тим самим фактично надав нічим не обумовлену перевагу окремим кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і TOB «Компанія Дасті», на задоволення своїх кредиторських вимог (повернення заборгованості, вираженої у вигляді залишків коштів на їх рахунках). З огляду на фінансовий стан ПАТ «Імексбанк» ці правочини не могли бути задоволені через реальне виконання (тобто шляхом виплати залишків у готівковій формі чи здійснення зовнішніх безготівкових перерахувань).
      26. 03 березня 2015 року на підставі акта перевірки № 03/03 уповноваженою особою Фонду прийнято рішення № 01-ТА «Про визнання правочинів нікчемними та застосування наслідків їх нікчемності», яким визнано нікчемними укладені ПАТ «Імексбанк» договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року. Департаменту правового забезпечення та захисту наказано вчинити необхідні дії, спрямовані на застосування наслідків нікчемності вказаних правочинів, у тому числі звернутися з позовом до господарського суду до ТОВ «Компанія Дасті» про визнання нікчемних правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.
      27. Вважаючи протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      Оцінка судів попередніх інстанцій
      28. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з протиправності дій та оскаржуваного рішення відповідача про визнання правочинів нікчемними. Такий висновок судів мотивований тим, що при вчиненні та прийнятті оскаржуваних дій і рішень уповноважена особа Фонду діяла без урахування усіх обставин, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), без дотримання принципу верховенства права.
      29.Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
      30. За висновками Вищого адміністративного суду України, відповідачем не надано доказів та не обґрунтовано наявності підстав, наведених у статті 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів.
      31. Твердження уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності договорів про відступлення права вимоги, заміну сторони в зобов`язанні та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.
      32. Водночас за висновками експерта про проведення дослідження оціночної (ринкової) вартості прав вимоги за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року ринкова вартість прав вимоги коливалась у межах від 10 778 362 до 23 096 491 грн, а ціна продажу вимоги, визначена в пункті 2.1 договору про відступлення прав вимоги від 21 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Фрегат» та зміненого тристоронніми договорами, складала 28 260 000 грн, тобто була вищою від рівня звичайних цін.
      У відсотковому виразі визначена оціночна вартість прав вимоги за кредитними договорами відносно вартості пакета прав вимог за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року складала 10,8 %, що майже втричі перевищує ринкові пропозиції продажу прав вимоги кредитних портфелів фізичних осіб, про які було заявлено директором департаменту впровадження планів врегулювання і управління активами неплатоспроможних банків Фонду.
      Водночас жодних пільг або переваг перед іншими кредиторами - клієнтами ПАТ «Імексбанк» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія Дасті» не отримали, оскільки розпорядилися своїми правами вкладників шляхом виконання грошових зобов`язань позивача перед ПАТ «Імексбанк» ще до введення тимчасової адміністрації в банку. Також на момент вчинення спірних правочинів не діяло жодних обмежень щодо здійснення банківських операцій, у тому числі щодо переказу грошових коштів з рахунків фізичних осіб, відкритих у банку; не було встановлено й заборон на проведення безготівкових операцій.
      33. У зв`язку із зазначеним Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про протиправність оскаржуваних дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання правочинів нікчемними.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві про перегляд судового рішення вимог
      34. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, а саме статті 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III).
      35. На обґрунтування заяви надано копії постанови Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г), у якій суд по-іншому застосував одні й ті самі норми права у подібних правовідносинах.
      36. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На переконання скаржника, на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      37. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року доводи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      38. За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      39. Як свідчать матеріали справи, підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року Уповноважена особа Фонду зазначила про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статті 2 Закону № 2121-III.
      40.Зокрема, у наданій для порівняння поставі Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) зазначено про відсутність у банку обов`язку щодо перерахування на рахунок позивача коштів зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів, оскільки Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва не є кредитором АТ «Брокбізнесбанк» у розумінні статті 2 Закону № 2121-III в спірних правовідносинах.
      41.Водночас у рішенні, про перегляд якого подано заяву, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених статтею 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між позивачем і третіми особами у справі.
      42.Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішення, на яке робиться посилання як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права, дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додане на обґрунтування заяви, ухвалене цим судом за інших фактичних обставин справи та не містить іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві уповноваженої особи Фонду.
      43.Надане уповноваженою особою Фонду рішення Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) не містить висновку щодо застосування статті 38 Закону № 4452-VI при вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням уповноваженою особою Фонду правочинів банку нікчемними. У цій справі не оскаржувалися рішення Фонду чи його уповноваженої особи щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      44.Наведене свідчить про те, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, установлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви. Ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ.
      45.Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права при вирішенні спорів щодо законності визнання нікчемними правочинів, укладених з банком, який перебуває у стані ліквідації.
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість поданої уповноваженою особою Фонду заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15.
      47. Частиною першою статті 242 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначено, що за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви.
      48. Згідно із частиною першою статті 244 КАС України (у вказаній редакції) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
      Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 89082869
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/5737/15-г
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Волковицької Н. О. - головуючого, Міщенка І. С., Могила С. К.
      розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1
      на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк"
      до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп"
      про стягнення заборгованості у розмірі 18 306 555,04 грн.
      Короткий зміст і підстави позовних вимог
      1. У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" (далі - ПАТ "Фінростбанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (далі - ТОВ "Еко-Груп") про стягнення заборгованості за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К у сумі 18 306 555,04 грн.
      2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі № 910/5737/15-г позов ПАТ "Фінростбанк" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Еко-Груп" на користь ПАТ "Фінростбанк" 15 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 667 808,18 грн заборгованості за відсотками, 1 952 465,75 грн пені за несвоєчасне повернення суми кредиту та 87 748,70 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків.
      3. У подальшому, на виконання зазначеного судового рішення видано наказ Господарського суду міста Києва від 15.05.2015.
      4. 17.05.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подав до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони виконавчого провадження (від 13.05.2019 вх. №76), в якій на підставі положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" просив суд замінити стягувача - ПАТ "Фінростбанк" його правонаступником - ОСОБА_1 .
      5. Заяву з посиланнями на положення статей 514, 516, 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 12 і частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" обґрунтовано заміною кредитора у зобов`язанні на підставі договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 (суддя Бондарчук В. В.) у справі № 910/5737/15-г, заяву ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) її правонаступником задоволено; замінено сторону (стягувача) по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015, виданому на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фінростбанк" ТОВ "Еко-Груп" про стягнення заборгованості, а саме ПАТ "Фінростбанк" (65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, буд. 13, ідентифікаційний код - 14366762) на його правонаступника - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).
      7. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 місцевий господарський суд виходив з того, що наявність договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63, свідчить про те, що ОСОБА_1 набув статус нового кредитора в зобов`язанні, яке виникло за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К.
      8. Переглянувши зазначену ухвалу місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд (Буравльов С. І. - головуючий, судді Пашкіна С. А., Хрипун О. О.) постановою від 16.07.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г скасував та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження.
      9. Відмовляючи у задоволенні заяви апеляційний господарський суд, посилаючись на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, положення частини 1 статті 1054 ЦК України, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначив, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
      За договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019 № 63 відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_1 , який не є юридичною особою та фінансовою установою.
      Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
      За таких обставин, відсутні правові підстави для здійснення процесуального правонаступництва та задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження її правонаступником по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015.
      10. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема положень частини 6 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 4, 11, 12, 46, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 512-518, 1054, 1077 ЦК України.
      12. Скаржник вважає помилковими посилання апеляційного господарського суду на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та наголошує, що набуття ним права вимоги до ТОВ "Еко-Груп" за договором права відступлення вимоги, укладеного з ПАТ "Фінростбанк" відбулося у процедурі реалізації банком свого майна під час ліквідації. Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388 та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, якими не визначено обмежень щодо суб`єктів, які можуть придбати майнові права банку, що ліквідується, зокрема права вимоги за кредитними договорами. На думку скаржника, чинне законодавство не містить жодного обмеження щодо продажу активів банку у вигляді права вимоги до боржників саме фінансовими установами.
      Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
      13. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Еко-Груп" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду.
      14. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.
      Позиція Верховного Суду
      15. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      16. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" обов`язковість виконання рішення є однією із засад виконання виконавчого провадження.
      17. Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; обов`язковість судового рішення.
      18. Згідно зі статтею 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      19. За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
      20. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
      21. У рішенні у справі "Янголенко проти України" від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлено від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.
      22. Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
      23. Згідно з частиною 1 статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
      24. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      25. Відповідно до положень статті 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
      26. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.
      27. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
      28. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
      29. Відповідно до положень частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      30. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      31. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
      32. У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус як сторони виконавчого провадження. Заміна такої особи належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", статті 334 ГПК України за заявою, зокрема, заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
      33. Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.
      34. Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      35. Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      36. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.03.2019 ОСОБА_1 став переможцем електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, внаслідок чого ним було придбано лот номер №GL39825. Відповідно до Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, ціна продажу лоту номер №F17GL39825 складає 152 265,58 грн.
      37. 12.03.2019 ОСОБА_1 здійснено оплату у сумі 152 265,58 грн, що підтверджується квитанцією про оплату № 27021695.
      38. 26.03.2019 між ПАТ "Фінростбанк" і ОСОБА_1 укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, в тому числі до ТОВ "Еко-Груп" за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
      39. Відповідно до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є додатком № 1 до договору № 63 від 26.03.2019 та акта приймання-передачі документів від 26.03.2019, банк передав ОСОБА_1 право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009.
      40. Ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду не містять посилань на наявність у справі доказів визнання недійсним договору № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019, укладеного між ПАТ "Фінростбанк" та ОСОБА_1
      41. Таким чином, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неможливість ОСОБА_1 бути належним правонаступником позивача у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.05.2015 виданого у справі № 910/5737/15-г, на тій підставі, що ОСОБА_1 не є фінансовою установою, а тому не може бути новим кредитором, зокрема за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009. Зазначене питання не є предметом розгляду цієї справи у межах вирішення питання про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні.
      Аналогічну правову позицію викладено об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16.
      42. Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про помилковість здійсненого судом апеляційної інстанції посилання на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, адже висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються застосування норм права у справі з іншими фактичними обставинами, що виключає можливість її застосування до правовідносин, що склалися у цій справі.
      43. З урахуванням наведених правових положень і встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, є обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, оскільки оскаржувану постанову, ухвалено із порушенням норм процесуального права, зокрема статей 52, 334 ГПК України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
      44. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      45. Відповідно до статті 312 ГПК України, у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX, чинній на час звернення скаржника із касаційною скаргою до суду, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      46. За наведених обставин висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають положенням статей 52, 334 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
      47. У свою чергу, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для заміни позивача (стягувача) його правонаступником, як наслідок, прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.
      48. Оскільки доводи, наведені у касаційній скарзі, отримали підтвердження, постанову у справі слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.
      Розподіл судових витрат
      49. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат ОСОБА_1 у виді сплаченого судового збору у сумі 1 921,00 грн, пов`язаних із розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов`язку із відшкодування цих витрат на ТОВ "Еко-Груп".
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
      ПОСТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/5737/15-г задовольнити.
      Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г скасувати.
      Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити в силі.
      Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (ЄДРПОУ 34355697) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
      Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Н. О. Волковицька
      Судді І. С. Міщенко
      С. К. Могил
      Джерело: ЄДРСР 87624657