Постанова ВС-КЦС про незаконність договору факторингу за валютним кредитом без наявності валютної ліцензії


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

5 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      5
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      5
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 461/2900/11

провадження № 61-2309св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» в особі філії Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» у м. Львові, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року у складі судді Юрківа О. Р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановлення факту нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником.

Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові та нею укладено кредитний договір № СМ-SME600/022/2007, за умовами якого банк надав їй кредит у сумі 41 725,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 лютого 2007 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові укладено іпотечний договір № РМ-SME600/022/2007, відповідно до якого вона передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 46,1 кв. м, розташовані в підвалі будинку на АДРЕСА_1 .

22 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та нею укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № РМ-SME600/022/2007, предметом якого є викладення окремих термінів кредитного договору від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 та пунктів 2.1.1 та 2.1.2 статті 2 договору іпотеки в новій редакції.

Під час внесення чергового платежу до каси ПАТ «ОТП Банк» у грудні 2010 року їй стало відомо, що відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» як правонаступника ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», право вимоги за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 ПАТ «ОТП Банк» передало до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

На момент укладення оспорюваного договору в ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були відсутні генеральна та індивідуальна ліцензії Національного банку України, наявність яких є обов`язковою згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для здійснення юридичною особою фінансових операцій з іноземною валютою. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права використовувати іноземну валюту як засіб платежу.

Оскільки оплата за умовами кредитного договору повинна була відбуватись виключно у валюті кредиту - доларам США, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права виступати стороною оспорюваного договору.

Крім того, протягом 2011-2012 років вона продовжувала здійснювати оплату кредитних зобов`язань у валюті кредиту вже на користь нового кредитора, але грошові кошти у розмірі 344,00 доларів США, сплачені нею на погашення кредиту, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зарахувало, а повернуло їй у 2014 році.

Також зазначала, що ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» фактично право негрошової вимоги, тоді як статтею 1078 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено предмет договору факторингу як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною частину договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановити факт нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 769 «Переліку кредитних договорів, що входять до кредитного портфеля» додатка № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що стосується відступлення від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007, зі змінами та доповненнями, з моменту його укладення.

Визнано нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання ОСОБА_1 .

У задоволенні вимоги про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині відступлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки, що входять до кредитного портфеля, додатка № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», з моменту його укладення без застосування наслідків недійсності, відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року (факторингу) в частині, що стосується відступлення від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007, із змінами та доповненнями, суперечить вимогам закону. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались ліцензії на право здійснення операцій з іноземною валютою як засобом платежу. Зазначене унеможливлювало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, оспорюваний правочин укладений відповідачами з порушенням вимоги частини третьої статті 512 ЦК України щодо суб`єктного складу сторін оспорюваного правочину.

Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактор) не могло набути право відступної вимоги до фізичної особи не суб`єкта господарювання, що узгоджується з пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину, укладення договору між клієнтом ПАТ «ОТП Банк» та фінансовою установою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», предметом якого було надання клієнту фінансової послуги факторингу, вважалося законним лише за умови, якщо набуття відступленого права грошової вимоги відбувалося по відношенню до боржників-суб`єктів господарювання, а не фізичної особи - громадянина, якою є позивач.

Оскільки з моменту укладення відповідачами оспорюваного правочину ОСОБА_1 була позбавлена можливості виконувати кредитний договір з підстав відмови відповідачів зараховувати сплачені нею кошти у валюті кредиту на відповідний рахунок, то наявні підстави для визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким кредитором, що прострочив виконання зобов`язання боржником.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 у частині встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд вважав, що доказів, які б вказували на порушення прав позивача під час укладення договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року в частині відступлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки позивачем суду не надано та доводів про це не наведено.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відхилено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 навмисно вносила кошти на поточний рахунок з призначенням платежу «поповнення поточного рахунку», а не «погашення кредиту», що спричинило розбіжність з порядком зарахування коштів. Суди не врахували наданий ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунок заборгованості, відповідно до якого ОСОБА_1 востаннє сплачувала заборгованість за кредитом 12 травня 2010 року, це спростовує доводи позивача про визнання саме ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочило виконання зобов`язання.

Умовами кредитного договору не передбачено обов`язок банку зі списання коштів із рахунка клієнта на вимогу ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення оспорюваного правочину ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування. Посилання позивача на положення пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 також не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки зазначеною нормою не обмежено, а конкретизовано фінансову операцію щодо права вимоги до боржників-суб`єктів господарювання.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скарги, поданому до суду у березні 2018 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів касаційної скарги, зазначивши, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 461/2900/11.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановлення факту нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року касаційне провадження у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційне провадження у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18) поновлено.

Фактичні обставини, встановлені судами

26 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CM-SME600/022/2007, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 41 725,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № CM-SME600/022/2007 26 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено іпотечний договір № РМ-SME600/022/2007, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1039. Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 46,1 кв. м, розташовані в підвалі будинку на АДРЕСА_1 .

22 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № РМ-SME600/022/2007, предметом якого є викладення окремих термінів кредитного договору від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 та пунктів 2.1.1 та 2.1.2 статті 2 договору іпотеки в новій редакції.

10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі, і за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № CM-SME600/022/2007 та договором іпотеки, укладеними між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року грошова вимога до боржника уступається кредитором (ПАТ «ОТП Банк») в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») зобов`язалося сплатити останньому.

Суди встановили, що, починаючи з грудня 2010 року до 2012 року включно, під час внесення ОСОБА_1 до каси ЗАТ «ОТП Банк» грошових коштів у валюті кредиту - доларах США як банк, так і новий кредитор припинили зараховувати ОСОБА_1 такі щомісячні платежі в рахунок погашення кредитного зобов`язання, що підтверджується довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 02 серпня 2013 року № 1132 та роздруківкою руху коштів наданою до суду ЗАТ «ОТП Банк».

У вказаних документах зазначено, що від 27 січня 2011 року (абзац другий стор. 4 роздруківки) всі платежі ОСОБА_1 проводилися ЗАТ «ОТП Банк» з призначенням платежу «поповнення поточного рахунку». До 27 січня 2011 року у призначенні платежів, отриманих від ОСОБА_1 , ЗАТ «ОТП Банк» зазначав «внесок готівки на поточний рахунок», «поповнення поточного рахунку для погашення кредиту» або «часткова оплата прострочених відсотків ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № CM-SME600/022/2007».

Листом ПАТ «ОТП Банк» від 08 лютого 2011 року вих. № 600-01-11/217 ОСОБА_1 повідомлялась про передачу права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та порядок подальшого обслуговування кредиту шляхом внесення грошових коштів на поточний (транзитний) рахунок, відкритий в банку.

З матеріалів справи вбачається, що єдиний поточний рахунок для ОСОБА_1 був відкритий ЗАТ «ОТП Банк» на підставі укладеного між нею та ЗАТ «ОТП Банк» договору від 26 лютого 2007 року № 600/743/07 про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 .

Встановлено, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 протягом 2011-2012 років у валюті кредиту в розмірі 344,00 доларів США для погашення кредиту ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняті не були, і 13 травня 2014 року ці кошти були повернуті ОСОБА_1 , що підтверджується заявою про виплату готівки № 600 T0012RK , виданою ЗАТ «ОТП Банк».

Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви , з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що укладений 10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу.

Вирішуючи вказаний спір, суди встановили, що оспорюваний правочин є договором факторингу.

Правові висновки щодо розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги. Це, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

У постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

Вичерпний перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначених висновків.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що оспорюваний правочин є договором факторингу.

У цій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються.

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки останнє не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення договору факторингу не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування, то колегія суддів Верховного Суду їх відхиляє.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.

Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.

Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.

Водночас Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо статусу божника у правовідносинах факторингу, яким обов`язково має бути суб`єкт господарювання.

Главою 73 ЦК України не обмежено передачу прав кредитора у зобов`язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за таким договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі пункту 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Підпунктом 2 пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб`єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття факторингу не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні, отже, не може впливати на правомірність вказаних правочинів.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 758/4197/17 (провадження № 61-702св18), від 12 грудня 2018 року в справі № 344/6145/16 (провадження № 61-19981св18), від 09 липня 2018 року в справі № 369/5388/16 (провадження № 61-17154св18), від 24 квітня 2019 року в справі № 461/4267/15-ц (провадження № 61-13734св18), від 30 вересня 2020 року в справі № 522/15949/15-ц (провадження № 61-3074св19) та інших.

За таких обставин посилання ОСОБА_1 на неможливість відступлення кредитором права вимоги за кредитним договором з огляду на те, що вона не має статусу суб`єкта господарювання як на одну з підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги не знайшло свого підтвердження.

Незважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Щодо визнання нового кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 613 ЦК України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Обґрунтовуючи вимогу про визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання відповідно до статті 613 ЦК України, ОСОБА_1 зазначила, що протягом 2011-2012 років вона продовжувала сплачувати кредит у валюті зобов`язання вже на користь нового кредитора, але грошові кошти у розмірі 344,00 доларів США, сплачені нею, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зарахувало в погашення кредиту, а повернуло їй у 2014 році.

Суди попередніх інстанцій погодились з тим, що заявлена позивачем вимога про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» новим кредитором, який відмовився прийняти виконання позивачем зобов`язань у валюті кредиту, таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, дозволяє захистити порушене право та інтерес позивача, які полягають у тому, що позивач має право розраховувати на добросовісне виконання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зобов`язань, покладених на неї кредитним договором та чинним законодавством. Невиконання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» своїх зобов`язань та відмова прийняти виконання зобов`язання позивачем спричинило штучне накопичення заборгованості у позивача перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та завдало шкоди законним інтересам позивача.

Пред`явленню зазначеної вимоги передувала вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора.

За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, встановивши недійсність договору про відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», можна дійти висновку про те, що дійсним та єдиним кредитором у цій справі є первісний кредитор ПАТ «ОТП Банк», вимог до якого щодо прострочення зобов`язання ОСОБА_1 не пред`являла.

Визначення відповідачів, предмета спору та підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року в справі №308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року в справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги недійсним, однак в частині визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочило виконання зобов`язання ОСОБА_1 , суди помилково вважали ТОВ «ОТП Факторинг Україна» належним відповідачем у справі і задовольнили позовну вимогу про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», залишити без змін, а в частині позовної вимоги про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачем неналежного відповідача у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», залишити без змін.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк

Джерело: ЄДРСР 93749589

  • Like 2
Link to post
Share on other sites

Верховний суд встановив недійсність договорів факторингу у разі відсутності у сторони якій відступають вимоги за валютним кредитним договором ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.

Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.

Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором.

  • Like 3
Link to post
Share on other sites

Тут знаково, что докладчик по этому делу - Д.Луспеник, который раньше был прямо противоположного мнения (мол, поскольку оплата по договору факторинга проводится в гривнах, то никакая лицензия не нужна).
This is Ukraine, baby... ;) 

  • Like 4
Link to post
Share on other sites
8 минут назад, alexburko сказал:

Тут знаково, что докладчик по этому делу - Д.Луспеник, который раньше был прямо противоположного мнения (мол, поскольку оплата по договору факторинга проводится в гривнах, то никакая лицензия не нужна).
This is Ukraine, baby... ;) 

Да уж Луспеник это нечто, он считает, что он само правосудие, как хочет так и крутит вертит, только он не докладчик по этому делу...

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Плохо ,что у многих уже пропущено строк исковой давности . ..тут надо думать как выкручивать .С 2012 года подаю такие заявления в суд и все время был отказ. Тот же Луспеник считал что можно ...и тут нежданчик ....и шо робить ? 

  • Like 2
Link to post
Share on other sites

Удивительно почему Луспенник не указал, что он отступает от правовой позиции, которую ВС занимал по аналогичным спорам до этого, согласно которой, лицензии на право осуществлять операции в иностранной валюте новым кредиторам по валютным КД не нужна?

И в большую палату ему не нужно было обратиться с тем чтобы БПВС приняла решение...

Как захотел так и ляпнул!

 

Link to post
Share on other sites
1 час назад, Timur сказал:

Удивительно почему Луспенник не указал, что он отступает от правовой позиции, которую ВС занимал по аналогичным спорам до этого, согласно которой, лицензии на право осуществлять операции в иностранной валюте новым кредиторам по валютным КД не нужна?

И в большую палату ему не нужно было обратиться с тем чтобы БПВС приняла решение...

Как захотел так и ляпнул!

Потому что Луспеник это решение не писал и не готовил...

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
13 часов назад, doroshal сказал:

Плохо ,что у многих уже пропущено строк исковой давности . ..тут надо думать как выкручивать .

Да сроки надо восстанавливать... В большинстве случаев я думаю это удастся... Главное, чтобы до этого уже не обращались в суд...

13 часов назад, doroshal сказал:

С 2012 года подаю такие заявления в суд и все время был отказ.

А вот для этих случаев я думаю уже всё и ничего не удастся сделать, так как уже было обращение и получен отказ...

13 часов назад, doroshal сказал:

Тот же Луспеник считал что можно ...и тут нежданчик ....и шо робить ? 

А с чем связан как думаете нежданчик интересно и для кого...?

Link to post
Share on other sites

Я, что правда только один вижу в этом решении, что по этому делу Луспеник не был никаким докладчиком...?) Вроде как чётко написано, что докладчиком был Черняк...

  • Like 1
Link to post
Share on other sites
35 минут назад, Bolt сказал:

Я, что правда только один вижу в этом решении, что по этому делу Луспеник не был никаким докладчиком...?) Вроде как чётко написано, что докладчиком был Черняк...

Не знает правая рука, что делает левая...

  • Thanks 1
Link to post
Share on other sites

 

Верховный суд установил недействительность договоров факторинга в случае отсутствия у стороны, которой отступают требование по валютному кредитному договору, лицензии на совершение операций с валютными ценностями. Более подробно об этом Вы узнаете из видео.

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Сегодня истец подал ходатайство о приобщения к делу распечатки обсуждаемого постановления. Судья его нехотя приняла, но сделала замечание, мол, надо было подавать вместе с исковым заявлением. То есть задолго до появления постановления на свет Божий...

  • Like 1
  • Confused 1
Link to post
Share on other sites
2 часа назад, Лев сказал:

Сегодня истец подал ходатайство о приобщения к делу распечатки обсуждаемого постановления. Судья его нехотя приняла, но сделала замечание, мол, надо было подавать вместе с исковым заявлением. То есть задолго до появления постановления на свет Божий...

Да, уж бывают и такие киноляпы...)) Ну не принять она его в принципе не могла...

  • Like 1
Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      10 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 638/22396/14-ц
      Провадження № 14-16цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом акціонерного товариства закритого типу «Гея» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна, про визнання договору про відступлення прав недійсним, за касаційною скаргою акціонерного товариства закритого типу «Гея» на рішення апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року, ухвалене колегією суддів Котолевець А.В., Піддубного Р.М., Пилипчук Н.П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У грудні 2014 року акціонерне товариство закритого типу «Гея» (далі - АТЗТ «Гея») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 19 липня 2006 року, на забезпечення виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 умов кредитного договору, укладеного між АТЗТ «Гея» та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен банк Аваль») було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку нежитлову будівлю літера «А-2» загальною площею 2 232,4 кв.м по АДРЕСА_1 . Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
      2. 28 листопада 2014 року ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на підставі договору факторингу та договору цесії відступило право вимоги за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ КБ «Хрещатик»), яке того ж дня відчужило це право вимоги товариству з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (далі - ТОВ «Арма Факторинг»).
      3. ТОВ «Арма Факторинг» 28 листопада 2014 року відчужило право вимоги за цими кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_1 .
      4. Посилаючись на те, що договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором ОСОБА_1 було укладено із порушенням вимог частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України, позивач просив визнати цей договір недійсним та скасувати у Державному реєстрі іпотек запис про зміну іпотекодержателя.
      Короткий зміст судових рішень
      5. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2014 року до участі у справі в якості співвідповідачів було залучено ТОВ «Арма Факторинг» та ПАТ «Райффайзен банк Аваль».
      6. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року позов АТЗТ «Гея» задоволено частково. Визнано договір відступлення прав від 28 листопада 2014 року, укладений між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_1 , недійсним. В іншій частині позову відмовлено. Розподілено судові витрати.
      7. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний договір про відступлення прав за своєю правовою суттю є договором факторингу, стороною якого не може бути фізична особа, відтак, цей договір слід визнати недійсним. Відмовляючи у задоволенні вимог про скасування запису в Державному реєстрі іпотек, суд виходив із того, що спір із цього приводу відсутній.
      8. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТЗТ «Гея» відмовлено.
      9. Апеляційний суд виходив із того, що договір відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_1 , не є договором факторингу, тому підстав для визнання його недійсним немає.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      10. У червні 2017 року АТЗТ «Гея» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      11. Касаційна скарга мотивована тим, що фізична особа ОСОБА_1 не може бути стороною договору факторингу, оскільки він не є юридичною особою, не включений до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема щодо факторингових операцій. Відтак, на думку заявника, договір про відступлення відповідачеві права вимоги за договором іпотеки підлягає визнанню недійсним.
      12. Крім того, скаржник посилається на те, що при укладенні оскарженого договору відступлення права вимоги було порушено положення статті 1083 ЦК України.
      Доводи інших учасників справи
      13. У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на те, що спірний договір не є договором факторингу, просив залишити касаційну скаргу АТЗТ «Гея» без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      14. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
      15. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року вказану цивільну справу призначено до судового розгляду.
      16. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» та пункту 4 статті 403 ЦПК України.
      18. Передаючи справу до Великої Палати Верховного Суду колегія суддів виходила із необхідності відступити від висновку щодо обов`язковості статусу фінансової установи у покупця права вимоги, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та від 13 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
      19. 22 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      20. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
      21. Судами встановлено, що 19 липня 2016 року між АППБ «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль») та ФОП ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 297 тис. доларів США.
      22. На забезпечення виконання умов зазначеного договору банк того ж дня уклав із АТЗТ «Гея» договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля літера «А-2» загальною площею 2 232,4 кв.м по АДРЕСА_1 .
      23. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить АТЗТ «Гея», та за рахунок грошових коштів, виручених від реалізації цього майна, вирішено погасили заборгованість, яка виникла у ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 листопада 2016 року у розмірі 270 220,25 доларів США, що еквівалентно 2 159 870 грн 46 коп.
      24. 27 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Арма Факторинг» було укладено договір комісії, відповідно до умов якого останнє взяло на себе зобов`язання вчинити правочини щодо придбання права вимоги за зазначеними вище кредитним договором та договором іпотеки за ціною не вищою за 2 100 000 грн у строк до 28 листопада 2014 року.
      25. 28 листопада 2016 року ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на підставі договору факторингу відступило право вимоги за вказаними вище договорами кредиту та іпотеки ПАТ «КБ «Хрещатик» за ціною 2 100 000 грн.
      26. Того ж дня ПАТ «КБ «Хрещатик» на підставі договору факторингу відступило право вимоги за договорами кредиту та іпотеки ТОВ «Арма Факторинг» за ціною 2 105 000 грн, вказавши при цьому розмір заборгованості за договором кредиту у розмірі 353 604,79 доларів США, що еквівалентно 5 292 362 грн 25 коп.
      27. Того ж дня ТОВ «Арма Факторинг» відчужило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_1
      28. 01 грудня 2014 року ОСОБА_1 надіслав АТЗТ «Гея» повідомлення про порушення і вимогу про усунення порушеного основного зобов`язання, в якому вказав, що заборгованість за кредитним договором станом на 26 листопада 2014 року складає 352 914,40 доларів США, що еквівалентно 5 296 515 грн 39 коп.
      29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      30. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
      31. Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статей 512 ЦК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на день укладення договорів факторингу), у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. Тому рішення Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року у справі № 5023/5239/12, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, не було перешкодою для укладення договорів факторингу та договорів про відступлення прав.
      32. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
      33. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
      34. Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.
      35. Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).
      36. В обох договорах факторингу від 28 листопада 2014 року його сторони погодили, що фактор має право розпоряджатися правами вимоги на свій власний розсуд, в тому числі здійснювати наступне відступлення прав вимоги на користь третіх осіб за будь-яку ціну.
      37. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
      38. У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      39. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      40. Зі статтей 1077 та 1079 Цивільного кодексу Українита частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.
      41. Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
      42. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).
      43. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.
      44. Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
      45. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
      46. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
      47. Підстав для відступу від зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
      48. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
      49. Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
      50. Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.
      51. Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ТОВ «Арма Факторинг» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_1 бути не міг.
      52. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
      53. Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      54. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорюваний договір відступлення прав від 28 листопада 2014 року укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відтак правильно визнаний судом першої інстанції недійсним.
      55. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      56. Ураховуючи те, що судові рішення в частині відмови в позові про скасування запису про зміну іпотекодавця в Державному реєстрі іпотек не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються.
      57. Крім того, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності вдаватись до вирішення питання про відступлення від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та від 13 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) оскільки фактичні обставини у вказаних справах не подібні зі справою, що розглядається.
      58. Пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
      59. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
      60. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі як таке, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      61. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      62. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      63. Ураховуючи задоволення касаційної скарги АТЗТ «Гея», Велика Палата Верховного Суду відшкодовує понесені заявником судові витрати за рахунок відповідачів.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 257, статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      Касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу «Гея» задовольнити.
      Рішення апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року скасувати.
      Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року залишити в силі.
      Стягнути з ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), на користь акціонерного товариства закритого типу «Гея» (ЄДРПОУ 14103904, адреса: 61010, м. Харків, вул. Гордієнківська, 23) судовий збір у розмірі 60 грн 90 коп.
      Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (ЄДРПОУ 32487273, адреса: 03045, місто Київ, вул. Новопирогівська, 50), на користь акціонерного товариства закритого типу «Гея» (ЄДРПОУ 14103904, адреса: 61010, м. Харків, вул. Гордієнківська, 23) судовий збір у розмірі 60 грн 90 коп.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      С .В. Бакуліна О.Р. Кібенко
      В.В. Британчук В.С. Князєв
      Ю.Л. Власов Л.М. Лобойко
      М.І. Гриців О.М. Ситнік
      Д.А. Гудима В.М. Сімоненко
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 93217995
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 квітня 2020 року
      м . Київ
      Справа № 815/4560/15
      Провадження № 11-1046апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Анцупової Т. О.,
      суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу № 815/4560/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
      за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року (у складі колегії суддів Голяшкіна О. В., Донця О. Є., Мороза В. Ф.),
      УСТАНОВИЛА:
      Рух справи
      1. У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» (далі - ТОВ «Компанія Дасті») звернулося до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, АТ «Імексбанк» відповідно), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (далі - ТОВ «Фрегат»), у якому просило:
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» з фізичними особами;
      - визнати протиправним і скасувати рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА;
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо оприлюднення через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» повідомлення про нікчемність правочинів від 05 березня 2015 року;
      - зобов`язати уповноважену особу Фонду оприлюднити через офіційний вебсайт ПАТ «Імексбанк» інформацію про скасування рішення від 03 березня 2015 року № 01-ТА.
      2.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте за відсутності обставин, установлених статтею 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Позивач також вважає, що висновки комісії тимчасової адміністрації ПАТ «Імексбанк», викладені в акті перевірки від 03 березня 2015 року № 03/03, щодо наявності ознак нікчемності правочинів містять відомості, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, не ґрунтуються на дійсних обставинах вчинення правочинів, є передчасними та упередженими.
      3. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2015 року позовні вимоги задовольнив частково.
      Визнав протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» правочинів щодо відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Імексбанк» із фізичними особами.
      Визнав протиправним та скасував рішення уповноваженої особи Фонду від 03 березня 2015 року № 01-ТА. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
      4. Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року постанова Одеського окружного адміністративного суду залишена без змін.
      5. Не погодившись із таким рішенням касаційного суду, 29 червня 2017 року уповноважена особа Фонду подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року з підстав, установлених пунктами 1 та 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
      6. Ухвалою Верховного Суду України від 15 вересня 2017 року відкрито провадження за вказаною заявою.
      7. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      8. Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      9. На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 вказану заяву разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підпункт 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII).
      11. За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12.Оскільки справа за заявою уповноваженої особи Фонду згідно із частиною другою статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою 15 жовтня 2019 року прийняла до розгляду заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      14.Станом на 29 квітня 2020 року відзиви або заперечення на заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року не надходили.
      Фактичні обставини
      15. Суди попередніх інстанцій установили, що 21 листопада 2014 року між ПАТ «Імексбанк» (первісний кредитор) і ТОВ «Фрегат» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор за плату передає/відступає, а новий кредитор одержує/набуває належні первісному кредитору права вимоги в сумі 312 237 465,66 грн за кредитними договорами в кількості 23 254 кредитів, що укладені з позичальниками банку - фізичними особами.
      За умовами цього договору новий кредитор одержав право (замість первісного кредитора) вимагати від позичальників банку належного виконання всіх зобов`язань за відповідними кредитними договорами, в тому числі зобов`язань щодо сплати заборгованості за кредитами, процентами, штрафами, пенею, а також витратами, понесеними первісним кредитором у зв`язку з невиконанням боржниками узятих на себе зобов`язань.
      16. 26 грудня 2014 року між ПАТ «Імексбанк», ТОВ «Фрегат» і ТОВ «Компанія Дасті» укладено тристоронній договір про заміну сторони в зобов`язанні, предметом якого стала заміна сторони кредитора з ТОВ «Фрегат» на нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті».
      За умовами цього договору до нового кредитора - ТОВ «Компанія Дасті» перейшли всі права та обов`язки ТОВ «Фрегат», що існували на дату укладення вказаного правочину. До таких прав та обов`язків, зокрема, належали право на отримання кредиторських вимог, що виступали об`єктом продажу (права вимоги за кредитними договорами), обов`язок щодо проведення їх оплати.
      17. Відповідно до акта від 14 січня 2015 року про виконання зобов`язань до договору про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року новий кредитор - ТОВ «Компанія Дасті» сплатило первісному кредитору - ПАТ «Імексбанк» винагороду в повному обсязі на суму 28 260 000 грн. Первісний кредитор передав/відступив, а новий кредитор одержав/набув права вимоги за кредитними договорами на загальну суму 307 953 215,96 грн. Первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв усі оригінали документів та інформацію стосовно боржників. Сторони підтверджують, що права та обов`язки первісного та нового кредиторів виконані за договором у повному обсязі, сторони не мають претензій одна до одної.
      18. На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ «Імексбанк», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Імексбанк».
      19. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 продовжено здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Імексбанк» по 26 травня 2015 року.
      20. 27 травня 2015 року виконавча дирекція Фонду відповідно до постанови Правління Національного банку України постанови від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» ухвалила рішення № 105 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» та призначила уповноважену особу Фонду строком на 1 рік з 27 травня 2015 року до 26 травня 2016 року включно.
      21. Наказом уповноваженої особи Фонду від 27 лютого 2015 року № 65-в «Про додаткову перевірку правочинів» створено комісія та призначено додаткову перевірку правочинів, вчинених ПАТ «Імексбанк» протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації.
      22. За результатами проведеної перевірки комісією складено акт від 03 березня 2015 року № 03/03, в якому зазначено, що договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року є нікчемними й такими, що не породжують будь-яких правових наслідків, відповідно до підпунктів 3, 7 пункту 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
      Зокрема, в акті зазначено, що договором цесії було обумовлено, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти в сумі 28 260 000 грн. Установлена договором цесії винагорода сплачується новим кредитором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора, визначений у пункті 2.3 договору цесії, а саме на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ «Імексбанк», МФО 328384.
      23. Таким чином, належне виконання новим кредитором узятих на себе зобов`язань мало призвести до збільшення активів банку в результаті надходження відповідної суми грошових коштів і, як наслідок, зміни структури банківського балансу в дохідній його частині. Втім реальне виконання договору цесії не призвело до зазначеного результату, оскільки сплата встановленої цим договором винагороди за рахунок «реальних» надходжень у дійсності не проводилась. Виплата винагороди здійснювалась здебільшого за рахунок внутрішньобанківських проводок, оформлених та проведених банком на підставі складених ТОВ «Компанія Дасті» та пов`язаними з ним фізичними особами - клієнтами банку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідних платіжних доручень і не передбачала фактичного переміщення грошової маси. При цьому лише частина винагороди в сумі 2 075,34 грн оплачувалась реальними коштами.
      24. Зазначені безготівкові операції здійснювалися з рахунку № НОМЕР_2 , належного гр. ОСОБА_1 , рахунку № НОМЕР_3 , належного гр. ОСОБА_2 , а також з рахунку TOB «Компанія Дасті» № НОМЕР_4 .
      25. У зв`язку із цим комісія дійшла висновку, що, укладаючи договір цесії, а згодом і договір про заміну сторони в зобов`язанні, сторони цих правочинів прагнули до настання інших наслідків, реального продажу належного ПАТ «Імексбанк» майна (прав вимоги) за ринковими цінами (зокрема, розмір призначеної до сплати банку винагороди в процентному співвідношенні до відчужуваного портфеля склав лише 9,09 %, що свідчить про явну нерівноцінність визначеної договором цесії ціни та заниження на 20 і більше відсотків від звичайних цін).
      Допустивши укладення вищевказаних правочинів на подібних умовах, банк тим самим фактично надав нічим не обумовлену перевагу окремим кредиторам, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і TOB «Компанія Дасті», на задоволення своїх кредиторських вимог (повернення заборгованості, вираженої у вигляді залишків коштів на їх рахунках). З огляду на фінансовий стан ПАТ «Імексбанк» ці правочини не могли бути задоволені через реальне виконання (тобто шляхом виплати залишків у готівковій формі чи здійснення зовнішніх безготівкових перерахувань).
      26. 03 березня 2015 року на підставі акта перевірки № 03/03 уповноваженою особою Фонду прийнято рішення № 01-ТА «Про визнання правочинів нікчемними та застосування наслідків їх нікчемності», яким визнано нікчемними укладені ПАТ «Імексбанк» договори про відступлення права вимоги від 21 листопада 2014 року, про заміну сторони в зобов`язанні від 26 грудня 2014 року та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги від 06 січня 2015 року. Департаменту правового забезпечення та захисту наказано вчинити необхідні дії, спрямовані на застосування наслідків нікчемності вказаних правочинів, у тому числі звернутися з позовом до господарського суду до ТОВ «Компанія Дасті» про визнання нікчемних правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.
      27. Вважаючи протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними укладених ПАТ «Імексбанк» із ТОВ «Фрегат» та ТОВ «Компанія Дасті» правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, позивач звернувся до суду із цим позовом.
      Оцінка судів попередніх інстанцій
      28. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з протиправності дій та оскаржуваного рішення відповідача про визнання правочинів нікчемними. Такий висновок судів мотивований тим, що при вчиненні та прийнятті оскаржуваних дій і рішень уповноважена особа Фонду діяла без урахування усіх обставин, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), без дотримання принципу верховенства права.
      29.Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
      30. За висновками Вищого адміністративного суду України, відповідачем не надано доказів та не обґрунтовано наявності підстав, наведених у статті 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів.
      31. Твердження уповноваженої особи Фонду щодо нікчемності договорів про відступлення права вимоги, заміну сторони в зобов`язанні та про внесення змін до договору про відступлення права вимоги є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.
      32. Водночас за висновками експерта про проведення дослідження оціночної (ринкової) вартості прав вимоги за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року ринкова вартість прав вимоги коливалась у межах від 10 778 362 до 23 096 491 грн, а ціна продажу вимоги, визначена в пункті 2.1 договору про відступлення прав вимоги від 21 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ «Імексбанк» і ТОВ «Фрегат» та зміненого тристоронніми договорами, складала 28 260 000 грн, тобто була вищою від рівня звичайних цін.
      У відсотковому виразі визначена оціночна вартість прав вимоги за кредитними договорами відносно вартості пакета прав вимог за кредитними договорами станом на 06 січня 2015 року складала 10,8 %, що майже втричі перевищує ринкові пропозиції продажу прав вимоги кредитних портфелів фізичних осіб, про які було заявлено директором департаменту впровадження планів врегулювання і управління активами неплатоспроможних банків Фонду.
      Водночас жодних пільг або переваг перед іншими кредиторами - клієнтами ПАТ «Імексбанк» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія Дасті» не отримали, оскільки розпорядилися своїми правами вкладників шляхом виконання грошових зобов`язань позивача перед ПАТ «Імексбанк» ще до введення тимчасової адміністрації в банку. Також на момент вчинення спірних правочинів не діяло жодних обмежень щодо здійснення банківських операцій, у тому числі щодо переказу грошових коштів з рахунків фізичних осіб, відкритих у банку; не було встановлено й заборон на проведення безготівкових операцій.
      33. У зв`язку із зазначеним Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про протиправність оскаржуваних дій та рішення уповноваженої особи Фонду щодо визнання правочинів нікчемними.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві про перегляд судового рішення вимог
      34. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах, а саме статті 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III).
      35. На обґрунтування заяви надано копії постанови Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г), у якій суд по-іншому застосував одні й ті самі норми права у подібних правовідносинах.
      36. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року уповноважена особа Фонду зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На переконання скаржника, на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Оцінка Великої Палати Верховного Суду
      37. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року доводи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      38. За правилами пунктів 1, 2 частини першої статті 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      39. Як свідчать матеріали справи, підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року Уповноважена особа Фонду зазначила про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статті 2 Закону № 2121-III.
      40.Зокрема, у наданій для порівняння поставі Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) зазначено про відсутність у банку обов`язку щодо перерахування на рахунок позивача коштів зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів, оскільки Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі міста Києва не є кредитором АТ «Брокбізнесбанк» у розумінні статті 2 Закону № 2121-III в спірних правовідносинах.
      41.Водночас у рішенні, про перегляд якого подано заяву, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав, передбачених статтею 38 Закону № 4452-VI, для визнання нікчемними правочинів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між позивачем і третіми особами у справі.
      42.Аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішення, на яке робиться посилання як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права, дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додане на обґрунтування заяви, ухвалене цим судом за інших фактичних обставин справи та не містить іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві уповноваженої особи Фонду.
      43.Надане уповноваженою особою Фонду рішення Вищого господарського суду України від 05 серпня 2015 року (справа № 910/622/15-г) не містить висновку щодо застосування статті 38 Закону № 4452-VI при вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням уповноваженою особою Фонду правочинів банку нікчемними. У цій справі не оскаржувалися рішення Фонду чи його уповноваженої особи щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      44.Наведене свідчить про те, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, установлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви. Ухвалення різних за змістом судових рішень зумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ.
      45.Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права при вирішенні спорів щодо законності визнання нікчемними правочинів, укладених з банком, який перебуває у стані ліквідації.
      46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість поданої уповноваженою особою Фонду заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі № 815/4560/15.
      47. Частиною першою статті 242 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначено, що за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви.
      48. Згідно із частиною першою статті 244 КАС України (у вказаній редакції) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
      Керуючись статтями 241, 242, 244 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Відмовити в задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дасті» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Імексбанк», треті особи: Публічне акціонерне товариство «Імексбанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрегат», про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
      Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
      М. І. Гриців В. В. Пророк
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков О. Г. Яновська
      В. С. Князєв
      Джерело: ЄДРСР 89082869
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      17 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/5737/15-г
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Волковицької Н. О. - головуючого, Міщенка І. С., Могила С. К.
      розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1
      на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі
      за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк"
      до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп"
      про стягнення заборгованості у розмірі 18 306 555,04 грн.
      Короткий зміст і підстави позовних вимог
      1. У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" (далі - ПАТ "Фінростбанк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (далі - ТОВ "Еко-Груп") про стягнення заборгованості за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К у сумі 18 306 555,04 грн.
      2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі № 910/5737/15-г позов ПАТ "Фінростбанк" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Еко-Груп" на користь ПАТ "Фінростбанк" 15 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 667 808,18 грн заборгованості за відсотками, 1 952 465,75 грн пені за несвоєчасне повернення суми кредиту та 87 748,70 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків.
      3. У подальшому, на виконання зазначеного судового рішення видано наказ Господарського суду міста Києва від 15.05.2015.
      4. 17.05.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подав до Господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони виконавчого провадження (від 13.05.2019 вх. №76), в якій на підставі положень статті 334 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" просив суд замінити стягувача - ПАТ "Фінростбанк" його правонаступником - ОСОБА_1 .
      5. Заяву з посиланнями на положення статей 514, 516, 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 12 і частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" обґрунтовано заміною кредитора у зобов`язанні на підставі договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      6. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 (суддя Бондарчук В. В.) у справі № 910/5737/15-г, заяву ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) її правонаступником задоволено; замінено сторону (стягувача) по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015, виданому на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фінростбанк" ТОВ "Еко-Груп" про стягнення заборгованості, а саме ПАТ "Фінростбанк" (65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, буд. 13, ідентифікаційний код - 14366762) на його правонаступника - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).
      7. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 місцевий господарський суд виходив з того, що наявність договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 № 63, свідчить про те, що ОСОБА_1 набув статус нового кредитора в зобов`язанні, яке виникло за кредитним договором з юридичною особою від 09.07.2009 №1-К.
      8. Переглянувши зазначену ухвалу місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд (Буравльов С. І. - головуючий, судді Пашкіна С. А., Хрипун О. О.) постановою від 16.07.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г скасував та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження.
      9. Відмовляючи у задоволенні заяви апеляційний господарський суд, посилаючись на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, положення частини 1 статті 1054 ЦК України, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначив, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
      За договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019 № 63 відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_1 , який не є юридичною особою та фінансовою установою.
      Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
      За таких обставин, відсутні правові підстави для здійснення процесуального правонаступництва та задоволення заяви ОСОБА_1 про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження її правонаступником по виконанню наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5737/15-г від 15.05.2015.
      10. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      11. Підставами для скасування постанови скаржник вважає порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема положень частини 6 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 4, 11, 12, 46, 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 512-518, 1054, 1077 ЦК України.
      12. Скаржник вважає помилковими посилання апеляційного господарського суду на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та наголошує, що набуття ним права вимоги до ТОВ "Еко-Груп" за договором права відступлення вимоги, укладеного з ПАТ "Фінростбанк" відбулося у процедурі реалізації банком свого майна під час ліквідації. Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, які ліквідуються, затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388 та Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, якими не визначено обмежень щодо суб`єктів, які можуть придбати майнові права банку, що ліквідується, зокрема права вимоги за кредитними договорами. На думку скаржника, чинне законодавство не містить жодного обмеження щодо продажу активів банку у вигляді права вимоги до боржників саме фінансовими установами.
      Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
      13. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Еко-Груп" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на правомірність та обґрунтованість висновків апеляційного господарського суду.
      14. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.
      Позиція Верховного Суду
      15. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      16. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" обов`язковість виконання рішення є однією із засад виконання виконавчого провадження.
      17. Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; обов`язковість судового рішення.
      18. Згідно зі статтею 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
      19. За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
      20. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
      21. У рішенні у справі "Янголенко проти України" від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлено від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.
      22. Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
      23. Згідно з частиною 1 статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
      24. Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
      25. Відповідно до положень статті 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
      26. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.
      27. Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
      28. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
      29. Відповідно до положень частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      30. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      31. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
      32. У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус як сторони виконавчого провадження. Заміна такої особи належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", статті 334 ГПК України за заявою, зокрема, заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
      33. Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.
      34. Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
      35. Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      36. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 07.03.2019 ОСОБА_1 став переможцем електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, внаслідок чого ним було придбано лот номер №GL39825. Відповідно до Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-02-18-000018-b, ціна продажу лоту номер №F17GL39825 складає 152 265,58 грн.
      37. 12.03.2019 ОСОБА_1 здійснено оплату у сумі 152 265,58 грн, що підтверджується квитанцією про оплату № 27021695.
      38. 26.03.2019 між ПАТ "Фінростбанк" і ОСОБА_1 укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а ОСОБА_1 набув права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, в тому числі до ТОВ "Еко-Груп" за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
      39. Відповідно до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, що є додатком № 1 до договору № 63 від 26.03.2019 та акта приймання-передачі документів від 26.03.2019, банк передав ОСОБА_1 право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009.
      40. Ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду не містять посилань на наявність у справі доказів визнання недійсним договору № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26.03.2019, укладеного між ПАТ "Фінростбанк" та ОСОБА_1
      41. Таким чином, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неможливість ОСОБА_1 бути належним правонаступником позивача у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.05.2015 виданого у справі № 910/5737/15-г, на тій підставі, що ОСОБА_1 не є фінансовою установою, а тому не може бути новим кредитором, зокрема за кредитним договором № 1-К з юридичною особою від 09.07.2009. Зазначене питання не є предметом розгляду цієї справи у межах вирішення питання про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні.
      Аналогічну правову позицію викладено об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16.
      42. Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про помилковість здійсненого судом апеляційної інстанції посилання на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, адже висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються застосування норм права у справі з іншими фактичними обставинами, що виключає можливість її застосування до правовідносин, що склалися у цій справі.
      43. З урахуванням наведених правових положень і встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, є обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу, оскільки оскаржувану постанову, ухвалено із порушенням норм процесуального права, зокрема статей 52, 334 ГПК України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
      44. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      45. Відповідно до статті 312 ГПК України, у редакції Закону України від 18.12.2019 № 390-IX, чинній на час звернення скаржника із касаційною скаргою до суду, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
      46. За наведених обставин висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають положенням статей 52, 334 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
      47. У свою чергу, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для заміни позивача (стягувача) його правонаступником, як наслідок, прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.
      48. Оскільки доводи, наведені у касаційній скарзі, отримали підтвердження, постанову у справі слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.
      Розподіл судових витрат
      49. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат ОСОБА_1 у виді сплаченого судового збору у сумі 1 921,00 грн, пов`язаних із розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом покладання обов`язку із відшкодування цих витрат на ТОВ "Еко-Груп".
      Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
      ПОСТАНОВИВ :
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/5737/15-г задовольнити.
      Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 910/5737/15-г скасувати.
      Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.05.2019 у справі № 910/5737/15-г залишити в силі.
      Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Груп" (ЄДРПОУ 34355697) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 1 921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
      Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Н. О. Волковицька
      Судді І. С. Міщенко
      С. К. Могил
      Джерело: ЄДРСР 87624657
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      11 грудня 2019 року
      м. Київ
      справа № 761/20611/17
      провадження № 61-22261св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт»,
      третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (далі - ТОВ «ФК «Гровінг Стейт»), ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк» (далі - ПАТ «Фінбанк»), про визнання недійсним договору відступлення права вимоги.
      Позовна заява мотивована тим, що 29 грудня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 укладений договір надання невідновлювальної кредитної лінії № 56/12/11-К. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року у справі № 761/25639/13-ц вказаний договір розірвано та стягнуто заборгованість.
      У подальшому між ПАТ «Фінбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - ТОВ «ФК «Авістар») укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К та договорами забезпечення (з усіма додатковими договорами та угодами до них), до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора за кредитним договором та договорами забезпечення.
      У свою чергу ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» уклало договір про відступлення права вимоги з ТОВ «ФК «Гровінг Стейт», а ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» уклало договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 з ОСОБА_2
      Вважала, що з моменту набрання чинності судового рішення щодо розірвання договору, всі зобов`язання сторін договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К припинені та права вимоги не могли бути відступлені. Крім того, на її думку, договір про відступлення права вимоги за своєю природою є договором факторингу, тому ОСОБА_2 не мав права отримувати права та обов`язки фінансової компанії.
      Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16, укладений між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 .
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, оскільки розірвання договору не припиняє обов`язку боржника сплатити борг, розмір якого визначений судовим рішенням. Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України зобов`язання припиняються з моменту набрання рішенням законної сили про розірвання договору і припиняє його дію на майбутнє та не скасовує його дію до цього моменту. Крім того, сторони договору від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 домовились про передачу прав вимоги щодо належного виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, яке виникло між позивачем та банком, зокрема стягнення боргу за кредитним договором. При цьому угода не свідчить про те, що новий кредитор ОСОБА_2 набуває права надавати фінансові послуги та стає кредитодавцем.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу позивача відхилено. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір не містить ознак факторингу, оскільки за умовами договору жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою судді Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи. Судами не врахований той факт, що відступлення права вимоги за спірним договором здійснено з дисконтом, що є винагородою. За таких обставин відносини між сторонами носять оплатний характер, а договір про відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 за цією ознакою є договором факторингу.
      Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      29 грудня 2011 року між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії № 56/12/11-К (а.с. 5-7).
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року у справі № 761/25639/13-ц позов ПАТ «Фінбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості задоволено, розірвано договір про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, укладений між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_1 , а також стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Фінбанк» заборгованість за договором невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К у сумі 2 062 957,54 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фінбанк» судовий збір у розмірі по 1 720,50 грн з кожного (а.с. 81-84).
      Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2015 року у справі № 761/25639/13-ц рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2013 року скасовано в частині солідарного стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованості за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, а також стягненні судового збору з ОСОБА_3 , ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 77-80).
      02 березня 2016 року між ПАТ «Фінбанк» та ТОВ «ФК «Авістар» укладений договір про відступлення права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, за умовами якого первісний кредитор ПАТ «Фінбанк» відступає, а новий кредитор ТОВ «ФК «Авістар» набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 . До нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором в повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів в розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору.(а.с. 14-16).
      13 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» укладений договір про відступлення права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «ФК «Авістар» відступає, а новий кредитор ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 .
      До нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів в розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору (а.с. 17-19).
      13 вересня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги № 13/09/16, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відступає, а новий кредитор ОСОБА_2 набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 .
      До нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та на умовах, які існували на момент відступлення права вимоги, включаючи, але не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та не сплачених процентів у розмірі, передбаченому кредитним договором, інші платежі, передбачені умовами кредитного договору (а.с. 20-22).
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Указаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
      Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
      Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
      У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
      Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
      Таким чином, у ЦК України як вбачається зі змісту статей 512, 1077, цього Кодексу проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
      З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
      Разом з тим із частини першої статті 1077 ЦК України, та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
      У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.
      У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
      У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
      Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
      Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
      Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
      Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
      При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
      Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
      Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
      Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
      Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
      Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
      13 вересня 2016 року між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги № 13/09/16, за умовами якого первісний кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відступає, а новий кредитор ОСОБА_2 набуває права вимоги за договором про надання відкличної невідновлювальної кредитної лінії від 29 грудня 2011 року № 56/12/11-К зі всіма договорами про внесення змін, укладеними між первісним кредитором та ОСОБА_1 .
      Відповідно до пункту 3 договору відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16 до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора за кредитним договором у повному обсязі та умовах, які існували на момент відступлення прав вимоги, включаючись однак не обмежуючись: право вимоги повернення отриманих коштів, право вимоги отримання нарахованих та несплачених процентів у розмірі передбачених кредитним договором, інші платежі передбачені умовами кредитного договору. Станом на день укладення та підписання даного договору заборгованість позичальника перед первісним кредитором згідно із умовами кредитного договору становить 1 972 437,42 грн. Розмір пені та штрафів розраховується відповідно до умов кредитного договору. Розмір основного зобов`язання позичальника, порядок його виконання, зокрема етапність повернення суми кредиту, порядок нарахування процентів, комісії та підстави нарахування штрафних санкцій визначаються кредитним договором.
      Згідно із пунктом 4 зазначеного договору сторони домовились, що за відступлені права вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму в розмірі 545 000,00 грн, зазначена сума сплачується протягом 10 робочих днів з дня підписання цього договору.
      Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права та правову позицію щодо розмежування договорів цесії та факторингу, у справі, яка розглядається, ні суд апеляційної інстанції, ні суд першої інстанції не врахували, що спірний договір відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року містить умови, притаманні договору факторингу.
      Отже, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором фінансова компанія отримала фінансування у розмірі 545 000,00 грн, а ОСОБА_2 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.
      Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.
      За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
      Вказаний висновок відповідає правовому висновку висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).
      Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
      Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.
      Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Щодо судових витрат
      Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      При поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплачено 640,00 грн, апеляційної скарги - 704, 00 грн, а касаційної скарги - 1 280,00 грн судового збору, а всього 2 624,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ТОВ «ФК«Гровінг Стейт» на її користь у рівних частинах (по 1 312,00 грн з кожного), оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій та задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року скасувати.
      Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фінбанк», про визнання недійсним договору відступлення права вимоги задовольнити.
      Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 13 вересня 2016 року № 13/09/16, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» та ОСОБА_2 .
      Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 1 312,00 (одна тисяча триста дванадцять) гривень.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (код ЄДРПОУ 40427198) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги у загальному розмірі 1 312,00 (одна тисяча триста дванадцять) гривень.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Г. В. Кривцова
      Р. А. Лідовець
      Джерело: ЄДРСР 86565456
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
      07 серпня 2019 року м. Київ
      Справа № 759/9650/19 Головуючий у суді першої інстанції: Ул`яновська О.В.
      № Апеляційного провадження: 22-ц/824/10400/2019 доповідач: Гаращенко Д.Р.
      Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
      головуючого Гаращенка Д.Р.
      суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А. 
      при секретарі Гавриленко М.А.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна,
      ВСТАНОВИВ:
      У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ ІННОВАЦІЯ», ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус КМНО Тверська І.В. про визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна.
      Разом із позовною заявою, ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вчиняти будь - які дії щодо проникнення до зазначеної квартири; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави( іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування зазначену квартиру; заборонити будь - яким третім особам, у тому числі, представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» вселятися та реєструватися в квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь - яких третіх осіб в зазначеній квартирі, а також зняття зареєстрованих осіб з реєстрації.
      В обґрунтування заяви посилався на те, що 31 березня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/10615/12423, відповідно до якого Банк зобов`язався надати позивачу грошові кошти в розмірі 78 409 доларів США зі сплатою 12% річних на термін до 20 березня 2025 року.
      В якості забезпечення виконання зобов`язань, між банком та позивачем було укладено договір іпотеки № 014/10615/2/12423/1, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право приватної власності від 12 березня 2009 року. 
      В подальшому права кредитора за кредитним договором та права іпотекодержателя були відступлені на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ».
      26 квітня 2019 року позивачу стало відомо, що між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір купівлі - продажу квартири, АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В.
      Позивач вважає, відчуження квартири незаконним та безпідставним, яке відбулось всупереч нормам Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
      Тому, у разі не накладення арешту на спірне майно, ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» буде вчиняти дії, пов`язані з реалізацією майна, набутого ним без достатніх правових підстав.
      Ухвалою Святошинського районного суду від 28 травня 2019 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, у решті заяви відмовлено.
      Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , 21 червня 2019 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
      В обґрунтування апеляційних вимог посилалась на те, що 17 травня 2019 року між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» було укладено договір оренди житла з правом викупу, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щвець Р.О.
      25 травня 2019 року, ОСОБА_1 здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів, що підтверджується відповідним актом і на теперішній час, права власності на спірну квартиру належать їй. 
      Судом першої інстанції не було здійснено жодних заходів з метою з`ясування наявності прав інших осіб на спірну квартир.
      Спірна квартира є єдиним житлом з малолітнім ОСОБА_3 , що є інвалідом з дитинства та потребує постійного стаціонарного лікування у відповідних медичних установах м. Києва.
      Твердження суду, що арешт не спричиняє будь - яких збитків власнику є невірним, оскільки позбавлення права ОСОБА_1 зареєструвати за нею право власності на квартиру, призводить до виникнення збитків, що пов`язані з неможливістю реалізувати наміри на отримання позики на лікування дитини з переданням спірної квартири в якості забезпечення.
      Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не взяв до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
      Судом першої інстанції не було зазначено мотивів, з яких він виходив, задовольняючи заяву про забезпечення позову, що призвело до порушення права на справедливий суд та утворило негативні наслідки.
      В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просили ії задовольнити. Просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, в задоволені заяви про забезпечення позову відмовити. 
      Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову залишити без змін.
      Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
      Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інеса Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
      Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.05.2019 року відкрито підготовче провадження.
      Разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири, жилою площею 39,7 кв. м., загальною площею 64,4 кв. м; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайом, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам, у тому числі представникам ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІННОВАЦІЯ» та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ», вселятися в спірну квартиру; забороною будь-яким третім особам реєструватися в спірній квартирі; забороною спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб в спірній квартирі; заборонити спеціально уповноваженому органу вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою квартиру АДРЕСА_1 .
      Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що для забезпечення позову достатньо такої міри забезпечення як арешт.
      Відносини, які виникли між сторонами спору, стосуються предмету позову, а тому за наявності наданих позивачем доказів є підстави допускати ймовірність спрямованих відповідачем дій на реалізацію наміру відчужити спірний об`єкт нерухомого майна, чим ускладнити чи зробити неможливим виконання прийнятого в майбутньому рішення суду, що зумовлює вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони приватизації квартири,
      Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції враховуючи наступне.
      Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Згідно з рекомендаціями визначеними у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядають таку заяву, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
      Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
      Колегія суддів не приймає доводи апелянта відносно того, вона є орендарем спірної квартири на підставі договору оренди від 17 травня 2019 року укладеному між нею та ТОВ «АКТІВ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» з правом викупу, та 25 травня 2019 року здійснила реєстрацію себе та її неповнолітньої дитини в квартирі АДРЕСА_1 , а також сплатила всю суму орендних платежів.
      Суд першої інстанції при наявності спору забезпечив позов позивача оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
      Апелянт не є учасником процесу, а тому суд першої інстанції повинен буде вирішити питання щодо ії прав та обов`язків відносно спору та притягнути до участі в справі.
      Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
      Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
      ПОСТАНОВИЛА:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
      Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
      Повний текст постанови було складено 16 серпня 2019 року.
      Головуючий Д.Р. Гаращенко
      Судді Т.О. Невідома
      А.А. Пікуль
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83869535