Решение Беляевского райсуда о признании договора с Укрсиббанком не заключенным

[Олег1964]

Біляївський районний суд Одеської області

22.06.2012

Справа № 1506/2070/2012
Категорія 54

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Біляївський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Бобуйок А.Д.
при секретарі - Кравець В.В.

за участю представника позивачки - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з вказаним позовом і просить визнати недійсними кредитні договори № 11307443000 та № 11307451000 від 28 лютого 2008 року, укладені між нею та ПАТ «УкрСиббанк»і в наслідок цього визнати недійсними Договори № 11307445000 та № 11307449000 від 28 лютого 2008 року, укладені між тими самими сторонами.

Свої вимоги мотивує тим, що 28 лютого 2008 року між нею та ПАТ «УкрСиббанк» були укладені кредитні договори № 11307443000 та № 11307451000, за умовами яких Банк зобов'язався надати позичальнику споживчі кредити (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 473 000 (чотириста сімдесят три тисячі) доларів США, що дорівнює еквіваленту 2 388 650,00 гривень, на строк до 28.02.2029 року, та 172 000 (сто сімдесят дві тисячі) доларів США, що дорівнює еквіваленту 868 600 гривень на строк до 28 лютого 2018 року, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути зазначені кредити та сплатити проценти за користуванням ними в розмірі 11,9 % річних та 13,4 % річних відповідно за перші тридцять днів користування кредитом з переглядом відсоткової ставки за кожен наступний місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на порушення чинного законодавства, а саме вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні кредитних договорів № 11307443000 та № 11307451000 від 28 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк».

В судовому засіданні представник позивачки підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання повторно не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про день слухання справи, повідомлення про причини неявки від нього не надходило, а тому суд, за згодою представника позивачки, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до статті 224 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивачки, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Загальні підстави визнання договору недійсним та застосування правових наслідків визнання його недійсним передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

П. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачена, як одна з основних засад цивільного законодавства, свобода договору. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Скориставшись своїм правом, передбаченим наведеними нормами цивільного законодавства, ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» уклали кредитні договори № 11307443000 та № 11307451000, за умовами яких позивачка одержала кредитні кошти в сумі 473 000 (чотириста сімдесят три тисячі) доларів США, що дорівнює еквіваленту 2 388 650,00 гривень, на строк до 28.02.2029 року, та 172 000 (сто сімдесят дві тисячі) доларів США, що дорівнює еквіваленту 868 600 гривень на строк до 28 лютого 2018 року і зобов'язалась щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 11,9 % річних та 13,4 % річних відповідно.

Стаття 14 Цивільного кодексу України зазначає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Стаття 526 даного Кодексу вказує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розміру та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів. При тлумаченні змісту істотних умов кредитного договору необхідно враховувати норми статей глави 71 ЦК України, а також рекомендації Листа юридичного департаменту НБУ від 18 серпня 2004 року № 18-111/3249-8378. Відповідно до зазначеного Листа, юридичний департамент НБУ з посиланням на положення ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Грошові кошти, які надавались відповідачем позивачці за кредитним договором, були надані на придбання нерухомості, яка в подальшому була передана Банку в іпотеку. З наведеного випливає, що зобов'язання, яке виникло на підставі зазначеного кредитного договору, є іпотечним боргом.

Таким чином, спірні правовідносини врегульовані спеціальною правовою нормою -Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним Законом визначено, як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця і боржника з приводу іпотечного боргу.

Згідно ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладення договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, пов'язаних зі встановленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання в разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця.

Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією зі сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов'язковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»).

Наведені норми чинного законодавства містять припис, згідно з яким надання інформації про умови кредитування є істотною умовою договору про іпотечний борг, яким є кредитний договір, укладений між сторонами по справі.

Відповідно до приписів статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відсутність згоди сторін щодо будь-якої з істотних умов договору має наслідком його неукладеність.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

В судовому засіданні не спростовані доводи позивачки щодо ненадання їй повної і достовірної інформації стосовно всіх умов договорів до їх укладення. Але це не є підставою для визнання кредитних договорів № 11307443000 та № 11307451000 від 28.02.2008 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк», недійсними.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд дійшов висновку, що норми діючого законодавства при укладенні кредитних договорів не порушені, але сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договорів, а тому вони є неукладеними. З факту неукладеності кредитних договорів № 11307443000 та № 11307451000 від 28.02.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк»випливає відсутність між сторонами зобов'язальних відносин, але зазначена обставина жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивачки, а тому вони не потребують судового захисту.

Встановлення судом факту неукладеності кредитних договорів є елементом з'ясування фактичних обставин справи та не призводить до відновлення порушених прав.

Що стосується вимог про визнання кредитного договору недійсним, то в їх задоволенні слід повністю відмовити. Правовим наслідком неукладеності договору є відсутність будь-яких зобов'язань, які б випливали з договору, тому не можна визнати недійсним неіснуючі зобов'язання.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст. ст. 3, 6, 14, 16, 203, 210, 215, 526, 638, 640, 1054 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк»про визнання кредитних договорів недійсними -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Біляївський райсуд.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання відповідачем його копії.

ГоловуючийА. Д. Бобуйок

http://reyestr.court.gov.ua/Review/25034677

[alexburko]

Что-то новенькое... Думаю, апеляция срежет.

[Lada]

В том-то и дело,что не срежет. Читала решение Одесской апелляции по договору поручительства (признание его недействительным). Так вот этим же Беляевским судом договор поручительства был признан недействительным, а апелляция Одесская решила,что он незаключенный, а не недействительный. Кстати, спор был тоже с УкрСиббанком

Это именно УкрСибовская "фишка" - договор не является недействительным, он "не вчинений", "неукладений".

Судимся с УкрСибом, так судья первой инстанции так прямо и заявил, что откажет нам в признании договора недействительным, т.к. не хочет,чтобы апелляция отменила его решение , т.к. догоовр явл-ся неукладеним.

[ANTIRAID]

Вот само письмо НБУ, на которое идет ссылка в решении:

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

Юридичний департамент

Л И С Т

18.08.2004 N 18-111/3249-8378

Територіальним управлінням,

департаментам та самостійним

управлінням центрального

апарату Національного банку

України,

банкам України та їх філіям,

Асоціації українських банків

Про деякі питання застосування

Цивільного кодексу України

в банківській діяльності

З огляду на численні звернення банків України щодо

застосування окремих положень Цивільного кодексу України

( 435-15 ) в сфері банківської діяльності, з метою їх однакового

застосування у діяльності та запобігання конфліктам між банками та

клієнтами Національний банк України доводить до відома банків,

територіальних управлінь та інших підрозділів Національного банку

України таку правову позицію.

1. Щодо публічності договору банківського рахунка

Публічність договору банківського рахунка прямо не визначена

в Цивільному кодексі України ( 435-15 ). Проте відсутність прямого

зазначення у положеннях Цивільного кодексу України щодо публічного

характеру договору банківського рахунка не можна розглядати в

якості самостійної підстави для висновку про те, що зазначений

договір не є публічним. Для віднесення його до категорії публічних

договорів необхідно довести наявність в ньому усіх ознак

публічного договору, що закріплені у ст. 633 Цивільного кодексу

України.

Аналіз положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ), що

регулюють договір банківського рахунка, дає підстави зробити

висновок, що банк є суб'єктом господарювання та при отриманні

ліцензії приймає на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто

до нього звернеться. Всі ці риси співпадають з обов'язковими

ознаками публічного договору.

В той же час однією з необхідних ознак публічного договору є

наявність обов'язку підприємця встановлювати умови такого договору

однаковими для всіх споживачів. Проте у ч. 1 ст. 1067 Цивільного

кодексу України ( 435-15 ) закріплено, що договір банківського

рахунка укладається на умовах, погоджених сторонами. На відміну

від ознак публічного договору, ця норма виключає обов'язок банка

встановлювати однакові умови для всіх клієнтів. Інші положення

Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково

вказують на можливість узгодження сторонами умов договору

(ч. 1, 2, 4 ст. 1068, ч. 1 ст. 1069 Цивільного кодексу України).

Певні обмеження щодо укладення договору банківського рахунка

будуть діяти незалежно від того, чи є договір банківського рахунка

публічним. Відповідно до ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України

( 435-15 ) банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка

з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на

оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським

правилам. У абз. 2 ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України

встановлено, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка,

вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом,

установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім

випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське

обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи

банківськими правилами. Одночасно конкретні умови договору

банківського рахунка мають бути погоджені сторонами (ч. 1 ст. 1067

Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи визначене вважаємо, що договір банківського

рахунка не відноситься до публічних договорів, оскільки не містить

усіх необхідних ознак такого договору.

2. Щодо розуміння поняття "банківські правила"

згідно положень Цивільного кодексу України

( 435-15 )

У контексті Цивільного кодексу України ( 435-15 ) під

поняттям "банківські правила" слід розуміти нормативно-правові

акти Національного банку України. Підтвердженням цьому є норми

ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України. Техніко-юридична

конструкція вказаної статті, де за словосполученням

"нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності" слідом в

дужках викладено словосполучення "(банківські правила)", дають

підстави стверджувати, що зазначені поняття ототожнюються, тобто

мають однаковий зміст. У відповідності до ст. ст. 2, 7, 56 Закону

України "Про Національний банк України" ( 679-14 ) Національний

банк України є особливим центральним органом державного

управління, який здійснює банківське регулювання. Таке регулювання

здійснюється також і у формі видання Національним банком України

нормативно-правових актів у межах його повноважень на виконання

законів України (у тому числі - Цивільного кодексу України) та є

обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого

самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ

незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

3. Щодо обов'язковості для банку нарахування

процентів за користування коштами, що знаходяться

на рахунку клієнта, або права сторін встановити

нульовий розмір процентів за договором

банківського вкладу

Умови договору про те, що проценти за залишок грошових коштів

на рахунку банком не сплачуються, а також передбачення нарахування

нульової процентної ставки на залишок по рахунку відповідає

положенням ч. 1 ст. 1070 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Згідно із зазначеною нормою за користування грошовими коштами, що

знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких

зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором

банківського рахунка або законом.

Таким чином, договором банківського рахунка може бути

передбачено, що проценти за користування грошовими коштами можуть

не нараховуватися і не сплачуватися (таке ж стосується і

встановлення нульового проценту).

Стосовно положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України

( 435-15 ) щодо виплати процентів у розмірі, що звичайно

сплачується банком за вкладом на вимогу, то його застосування

можливе у тому випадку, коли в договорі банківського рахунка між

сторонами не погоджено умову про виплату процентів. Якщо в

договорі банківського рахунка буде встановлено, що за користування

грошовими коштами на рахунку проценти не сплачуються, а також

встановлено нульову процентну ставку, то положення ч. 2 ст. 1070

Цивільного кодексу України не застосовуються.

4. Щодо нарахування процентів при здійсненні

операцій "овернайт" та вимог ч. 4 ст. 1061

Цивільного кодексу України ( 435-15 )

Норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

застосовуються у випадках, коли сторони не передбачили в умовах

договору іншого правила. Одночасно слід враховувати, що у

положеннях ст. ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України

проголошено принцип свободи договору. Так, у відповідності до ч. 3

ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть

відступити від положень актів цивільного законодавства і

врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі

не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства,

якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо

обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства

випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У випадку з нормою ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України

( 435-15 ) не встановлено заборони відступати від цих положень.

Обов'язковість застосування норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу

України не випливає з положень актів цивільного законодавства та

суті відносин між сторонами.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, встановлення умови

про нарахування процентів в день надходження вкладу у банк при

здійсненні операцій "овернайт" на міжбанківському ринку не

суперечить положенням та загальним принципам Цивільного кодексу

України ( 435-15 ).

5. Щодо спадкування права на вклад у банку

Порядок спадкування права на вклад у банках регулюється норма

ми ст. 1228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та п. 10.14

Інструкції про порядок використання і закриття рахунків у

національній та іноземній валютах, затвердженої постановою

Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492

( z1172-03 ) (далі - Інструкція N 492).

Згідно ч. 1 статті 1228 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку

(фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або

зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Порядок складення заповітів регулюється нормами

ст. ст. 1233-1257 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). Згідно

ч. 3 ст. 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути

посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами,

визначеними у ст. ст. 1251-1252 Цивільного кодексу України.

Перелік зазначених осіб не містить в собі посадових та службових

осіб банків. Отже, останні не мають права посвідчувати заповіти

щодо прав на вклади у банках.

Водночас, це не виключає можливості вчинення вкладником

розпорядження банку щодо права на вклад на випадок смерті

(заповідальне розпорядження). Порядок вчинення заповідального

розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями

відповідного банку із урахуванням норм Інструкції N 492

( z1172-03 ). Зокрема, якщо заповідальне розпорядження клієнта

складається у формі окремого документа, то на ньому має бути

зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом

уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з

юридичного оформлення рахунка (п. 10.14 Інструкції N 492).

У випадку відсутності заповіту або заповідального

розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті

вкладника, відбувається спадкування за законом.

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від

способу розпорядження.

Відповідно до п. 220 Інструкції про порядок вчинення

нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом

Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5 ( z0283-04 ),

свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого

вкладник зробив розпорядження банку, після смерті вкладника

видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах.

Водночас, ч. 3 ст. 1298 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

передбачено, що до закінчення строку на прийняття спадщини

нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини

вкладу спадкодавця у банку, якщо це викликано обставинами, які

мають істотне значення.

Отже, оскільки вклад входить до складу спадщини, а свідоцтво

про право на спадкування вкладу у банку, щодо якого вкладник

зробив розпорядження банку або склав з приводу його заповіт,

видається нотаріусом на загальних підставах, то видача вкладу

спадкоємцям має здійснюватися на підставі свідоцтва про право на

спадщину на вклад у банку, дозволу нотаріуса за обставин, що мають

істотне значення або за рішенням суду.

6. Щодо розуміння норми ч. 1 ст. 1058

Цивільного кодексу України ( 435-15 )

про виплату доходу в іншій формі

Згідно ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) за

договором банківського вкладу (депозиту) банк, що прийняв від

вкладника або для нього грошову суму (вклад), зобов'язується

виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в

іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Тобто

вклад здійснюється у грошовій формі, на нього нараховуються

проценти, але виплата на певний термін часу частини чи всієї

вартості вкладу здійснюється не у грошовій формі, а в іншій формі,

що передбачена договором. У такому випадку слід враховувати, що,

крім грошей, ст. 177 Цивільного кодексу України називає об'єктами

цивільних прав цінні папери, інше майно, майнові права, результати

робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності,

інформацію, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Таким

чином, у разі відкриття банківського вкладу (депозиту), за

погодженням сторін у договорі може зазначатися, що грошовий вклад

та проценти виплачуватимуться у будь-якій прийнятній сторонам

формі, визначеній ст. 177 Цивільного кодексу України, зокрема і

банківськими металами, цінними паперами тощо.

7. Щодо письмової форми договору банківського

вкладу згідно ч. 1 ст. 1059

Цивільного кодексу України ( 435-15 )

Відповідно до ст. 1059 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

договір банківського вкладу має бути укладений в письмовій формі.

Цивільним кодексом України також уточнено, що слід розуміти під

письмовою формою договору банківського вкладу. Письмова форма

договору банківського вкладу вважається дотриманою, коли вона

підтверджена одним із таких документів: договір банківського

вкладу; ощадна книжка; ощадний сертифікат; інший документ, що

відповідає вимогам, встановленим законом, іншими

нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності

(банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Ощадна книжка може застосовуватися для посвідчення письмової

форми укладення договору банківського вкладу з фізичною особою та

обов'язково має містити вимоги, визначені ч. 1 ст. 1064 Цивільного

кодексу України ( 435-15 ).

У п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України

вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами,

затвердженого постановою Правління Національного банку України від

03.12.2003 N 516 ( z1256-03 ) (далі - Положення), не вказується

форма договору банківського вкладу. У зазначеному пункті Положення

йдеться про те, якими документами підтверджується залучення банком

вкладів (депозитів).

Тому банки у своїй діяльності при укладенні договорів

банківського вкладу мають керуватися нормами Цивільного кодексу

України ( 435-15 ) та Положення ( z1256-03 ) виходячи з того, що

перелік документів, якими підтверджується письмова форма

банківського вкладу, не є вичерпним. Тому банки можуть випускати

ощадні книжки при здійсненні вкладних (депозитних) операцій із

фізичними особами або випускати інші документи, визначені

Цивільним кодексом України, Положенням та звичаями ділового

обороту. Такими документами, що підтверджують письмову форму

договору, зокрема можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та

видаткові ордери тощо. Проте при застосуванні документів, які

визнані звичаями ділового обороту, слід враховувати вимогу ст. 7

Цивільного кодексу України стосовно того, що звичай, що суперечить

договору або актам цивільного законодавства, у цивільних

відносинах не застосовується.

8. Щодо можливості фізичних осіб у віці

до 14 років (малолітні особи) самостійно укладати

з банком договори банківського вкладу,

рахунка тощо

Цивільний кодекс України ( 435-15 ) прямо не врегульовує

питання щодо можливості особам віком до 14 років укладати договори

банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними

вкладами, тобто на рівні Закону для таких випадків не визначено

обсяги дієздатності малолітніх осіб щодо права на вчинення такого

правочину. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України

лише зазначає, що фізичні особи, які не досягла чотирнадцяти років

(малолітні особи), мають право самостійно вчиняти дрібні побутові

правочини.

Наступна ст. 32 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

визначає, що неповнолітні особи (14 - 18 років), крім правочинів,

що передбачені ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України, можуть

укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися

вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на

рахунку).

Таким чином, Цивільний кодекс України ( 435-15 ) дозволяє

малолітнім особам вчиняти дрібні побутові правочини без зазначення

видів та розмірів останніх.

Тому для практичного вирішення питання щодо можливості

малолітніми особами (до 14 років) укладати договори банківського

вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами

видається цілком обґрунтованим враховувати правові наслідки

недотримання положень ст. 31 Цивільного кодексу України

( 435-15 ). Зокрема, у ч. 1 ст. 221 Цивільного кодексу України

закріплено правило про те, що правочин, який вчинено малолітньою

особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом

схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона

проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці

особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не

заявили претензії другій стороні. З огляду на викладене правило,

можна дійти висновку, що у разі коли банк отримує вклад, відкриває

рахунок і малолітня особа вчиняє правочин щодо розпорядження своїм

вкладом та протягом одного місяця відсутні претензії від батьків

(усиновлювачів) або піклувальників до банку, то такий правочин

банк зі спливом зазначеного строку надалі буде визнаватися

дійсним.

У іншому випадку, якщо протягом одного місяця заявлені

претензії до другої сторони, тобто банку, то договір банківського

вкладу (рахунка) має визнаватися нікчемним правочином (ч. 2

ст. 221 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). До того ж, на

вимогу заінтересованої особи (якою може бути банк) суд може

визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він

вчинений на користь малолітньої особи.

9. Щодо визначення та застосування у банківській

діяльності поняття "дрібний побутовий правочин"

Ст. 31 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначає

правочин дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби

особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку

та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Оскільки визначення "дрібний побутовий правочин" має

оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу

(вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і

майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі

вартості, то банкам при укладанні договорів на банківське

обслуговування деяких категорій фізичних осіб (малолітні, одружені

тощо) для практичного застосування норми ст. 31 Цивільного кодексу

України ( 435-15 ) слід звертати увагу на майновий стан майбутніх

клієнтів. Зокрема, це може включати ідентифікацію майнового стану

самими клієнтами, визначення характеру їх потреб із відображенням

такої інформації у відповідних договорах. У разі судових спорів за

позовами батьків, усиновлювачів, опікунів відповідно до Цивільного

кодексу України або іншого з подружжя згідно ч. 2 ст. 65 Сімейного

кодексу України про визнання певного договору банківського рахунка

недійсним як такого, що вчинений без згоди (схвалення),

вищезазначені положення договору свідчитимуть про побутовий

характер такого договору та його невисоку вартість для даного

клієнта виходячи з його майнового стану або доходу. Відповідно

такий договір можна визнати дрібним побутовим.

10. Щодо визначення істотних умов

кредитного договору відповідно до глави 71

Цивільного кодексу України ( 435-15 )

та ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України

( 436-15 )

У другому реченні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України

( 436-15 ) зазначається, що у кредитному договорі передбачаються

мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та

погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові

ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і

відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Така

норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають,

що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору.

Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови

кредитного договору.

Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного

кодексу України ( 435-15 ) та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу

України ( 436-15 ), істотними умовами цивільно-правового договору

є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як

істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші

умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути

досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу

України ( 436-15 ), при укладенні господарського договору сторони

зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії

договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського

договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк

його дії.

У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2

ст. 345 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (зокрема, мета

кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види

забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит,

обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та

погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними

умовами кредитного договору виходячи із наступного.

Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу

України ( 436-15 ) свідчить, що законодавець прямо зазначає

перелік істотних умов того чи іншого господарського договору,

наприклад, ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5

ст. 318 Господарського кодексу України. Аналогічний підхід

застосовується і в положеннях Цивільного кодексу України

( 435-15 ), зокрема, перелік істотних умов договорів прямо

визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного

кодексу України.

Також слід мати на увазі, що законодавець іноді спеціально

вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними

застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у

договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати".

Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами

кредитного договору як господарського договору відповідно до

закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші

умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути

досягнуто згоди.

При цьому Національний банк України зазначає, що

вищевикладені правові позиції не є офіційним тлумаченням

законодавства, яке відповідно до Конституції України

( 254к/96-ВР ) належить до виключних повноважень Конституційного

Суду України.

Заступник Голови В.Л.Кротюк

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v8378500-04

[andrew33]

Так и у меня укрсвин , и тоже отсутствует заявка на выдачу кредита , в чем фишка банка, суд признает договор незаключенным , в связи с отсутствием документов на выдачу новых траншев кредита ,что предусмотрено основными условиями договора ,что это даст укрсвину ,я так понял суд признал отсутствие обязательств заемщика перед банком , или не правильно? Что в таком случае полуает\добивается банк и что получил от этого заемщик!

[andrew33]

В том-то и дело,что не срежет. Читала решение Одесской апелляции по договору поручительства (признание его недействительным). Так вот этим же Беляевским судом договор поручительства был признан недействительным, а апелляция Одесская решила,что он незаключенный, а не недействительный. Кстати, спор был тоже с УкрСиббанком

Это именно УкрСибовская "фишка" - договор не является недействительным, он "не вчинений", "неукладений".

Судимся с УкрСибом, так судья первой инстанции так прямо и заявил, что откажет нам в признании договора недействительным, т.к. не хочет,чтобы апелляция отменила его решение , т.к. догоовр явл-ся неукладеним.

дайте пож-та ссылку на реестр по одесской апелляции .

[Angelina]

Олег какое решение аппеляции и вазможно уже есть касация по даному решению ?????