Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

14 травня 2014 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Наумчука М.І.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Нагорняка В.А.,

Мостової Г.І., Остапчука Д.О.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 01 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 грудня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів.

 

Позивачка посилалась на те, що 28 березня 2008 року вона уклала з відповідачем договір про іпотечний кредит, згідно з умовами якого вона отримала грошові кошти у сумі 126 250 грн зі сплатою 15 % річних строком до 28 березня 2016 року з цільовим призначенням - на поліпшення якості окремої квартири АДРЕСА_1.

 

04 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року, відповідно до умов якої відповідач зобов'язався надати позивачці кошти у розмірі 26 744,94 дол. США на придбання нерухомості. Незважаючи на умови додаткової угоди про надання позивачці кредитних коштів, відповідач здійснив продаж іноземної валюти у сумі 26 744,94 дол. США, на підставі заяви від 04 серпня 2008 року № 49 на продаж іноземної валюти, яку ОСОБА_3 не підписувала, а отримані від продажу іноземної валюти кошти у гривні направив на погашення залишку кредиту у гривневому еквіваленті.

 

Позивачка просила визнати поважними причини пропуску строків позовної давності та поновити строк для звернення до суду із позовом; визнати недійсною додаткову угоду від 04 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року, укладену між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» скасувати нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань, відповідно до умов договору про іпотечний кредит.

 

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 01 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 04 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846, укладену між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

 

Скасовано нарахування кредитної заборгованості, відсотків, комісій, штрафів, пені та інших нарахувань, виконаних ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до умов додаткової угоди від 04 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846, укладеної між ОСОБА_3 та ПАБ КБ «ПриватБанк».

 

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

У касаційній скарзі ПАБ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий судовий розгляд.

 

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

 

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

 

Судами встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір про іпотечний кредит № НЕНLGI000004846, згідно з умовами якого позивачка отримала кредитні кошти в сумі 126 250 грн зі сплатою 15 % річних терміном до 28 березня 2016 року з цільовим призначенням - на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (п. п. 1.1, 1.3 договору про іпотечний кредит).

 

04 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846, відповідно до п. 8.1 якої відповідач зобов'язався надати позивачці на рахунок НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 26 744,94 дол. США на придбання нерухомості зі сплатою 1,17 % на місяць за користування кредитними коштами та 3 % річних за резервування ресурсів.

 

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що на підставі укладеної додаткової угоди від 04 серпня 2008 року (в якій прямо і недвозначно зазначено зобов'язання банку надати їй на рахунок НОМЕР_1 кредитні кошти у сумі 26 744,94 дол. США на придбання нерухомості), банк самостійно, без її згоди, підробивши від її імені первинний платіжний документ - заяву від 04 серпня 2008 року № 49 на продаж іноземної валюти, здійснив продаж іноземної валюти у сумі 26 744,94 дол. США, а отриманий від продажу валюти еквівалент у гривні направив на погашення залишку строкового кредиту у гривні, отриманого нею за договором про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року.

 

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи від 14 серпня 2013 року № 813 підпис від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис клієнта. П.І.Б.» заяви № 49 про продаж іноземної валюти від 04 серпня 2008 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. Крім того, у заяві не йдеться про надання банку повноважень, які він вчинив, оскільки у заяві про перерахування коштів зазначено зовсім інший рахунок, ніж той, який зазначений у додатковій угоді, що вказує на умисне порушення банком умов договору між сторонами та настання наслідків, передбачених ст. 230 ЦК України. Зазначені дії банку вказують на те, що при підписанні угоди банк мав на меті змінити валюту кредиту та збільшити відсоткову ставку, та не мав наміру надавати кредитні кошти позичальнику, але при цьому не повідомив позичальника про свої дійсні наміри. Відповідач ввів ОСОБА_3 в оману щодо природи правочину, а саме, додаткової угоди від 04 серпня 2008 року, шляхом використання двозначних положень договору про видачу кредиту на придбання нерухомості та спонукав її до укладання правочину - додаткової угоди до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року.

 

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

 

Згідно із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

 

Договір є укладеним з моменту передання грошей (ч. 2 ст. 1046 ЦК України) і є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

 

Обставиною, яка має істотне значення у цьому випадку, вважається помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

 

Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовою заявою про конвертацію кредитного договору від 28 березня 2008 року № HEHLGІ0000004846 із гривні в долари США шляхом укладення додаткової угоди.

 

04 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № НЕНLGI000004846.

 

Згідно з п. 1.1 додаткової угоди банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або шляхом перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1 цього договору.

 

Відповідно до п. 1.2 додаткової угоди позичальник доручає банку провадити погашення заборгованості за даним кредитним договором в передбачені даним договором строки за рахунок коштів, розмішених на рахунку позичальника, номер якого зазначений п. 8.2 договору. Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком у випадку пред'явлення позичальником документа, що підтверджує сплату заборгованості іншим способом.

 

Згідно з п. 8.1 додаткової угоди банк зобов'язується надані позичальникові кредиті кошти шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1 на строк з 04 серпня 2008 року по 28 березня 2016 року включно у вигляді строкового кредиту у сумі 26 744,94 дол. США, зі сплатою за користування кредитом у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

 

Станом на 04 серпня 2008 року заборгованість за договором про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № HEHLGІ0000004846 становить 124 096 грн 65 коп., що еквівалентно 26 744,94 дол. США.

 

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

 

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили, чи виконувала позивачка грошові зобов'язання за додатковою угодою та не надали вказаним обставинам належної оцінки.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

 

Суди попередніх інстанції виходити з того, що ОСОБА_3 кредитні кошти за додатковою угодою від 04 серпня 2008 року не отримувала.

 

З огляду на це, вказаний договір відповідно до положень ст. ст. 1051, 1046 ЦК України є неукладеним.

 

Договір який є неукладеним не може визнаватись недійсним.

 

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами в повному обсязі не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

 

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 01 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 грудня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий М.І. Наумчук

Судді: Т.Л. Ізмайлова

Г.І. Мостова

В.А. Нагорняк 

Д.О. Остапчук

 


  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Решение нашел НБ Украины

Share this post


Link to post
Share on other sites

Пример, когда мотивировочная часть важнее резолютивной. 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Пример, когда мотивировочная часть важнее резолютивной. 

Кредитный договор есть консенсуальный, а не реальный. Передача или не передача денег никак не влияет на заключение кредитного договора.

Мотивировачная часть определения кассации противоречит Постановлению ВСУ 6-63цс12 от 11 оюля 2012 года:

 

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов’язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/98f938b48944c0f3c2257a4000400bdb?OpenDocument

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кредитный договор есть консенсуальный, а не реальный. Передача или не передача денег никак не влияет на заключение кредитного договора.

Мотивировачная часть определения кассации противоречит Постановлению ВСУ 6-63цс12 от 11 оюля 2012 года:

 

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов’язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/98f938b48944c0f3c2257a4000400bdb?OpenDocument

 

С какого счета выдаются денежные средства в банке физическому лицу?

Кредитный договор – это предоставление денежных средств на условиях финансового кредита или перевод денежных средств без открытия счета?

Банковский (текущий, клиентский) счет – существенное условие в кредитном договоре?

 

Выдача кредита без открытия клиенту банковского (текущего) счета подлежит обязательному финансовому мониторингу?

Цивільний кодекс України

Глава 71

ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД

§ 2. Кредит

Стаття 1054. Кредитний договір

1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Глава 72

БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК

Стаття 1066. Договір банківського рахунка

1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Стаття 1068. Операції за рахунком, що виконуються банком

1. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

3. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page17

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг

Розділ II

УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Стаття 4. Фінансові послуги

1. Фінансовими вважаються такі послуги:

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

8) переказ коштів;

 

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2664-14

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Постанова Правління

Національного банку України

20.10.2004 N 495

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

8 листопада 2004 р.

за N 1425/10024

ІНСТРУКЦІЯ

з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України

2.3. Операції з видачі клієнтам готівки в національній та іноземній валютах з кас банків відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних видаткових документів, визначених Інструкцією про касові операції, такими бухгалтерськими

проводками:

видача готівки юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних та інших рахунків:

Дебет - 2520, 2530, 2600, 2650;

Кредит - 1001, 1002;

видача готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків:

Дебет - 2620, 2630, 2635;

Кредит - 1001, 1002.

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1425-04

 

 

Затверджено 

Постанова Правління

Національного банку України

06.07.2000 N 279

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

03 серпня 2000

за N 474/4695

Положення

про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків

...

9.4. Робочі документи (кредитна справа) за кожним позичальником (контрагентом) в обов'язковому порядку мають містити:

назву клієнта, його місцезнаходження (місцепроживання); номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0474-00/page3

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=120#entry46192

ЗАТВЕРДЖЕНО

Постанова Правління

Національного банку України

25.01.2012 № 23

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

15 лютого 2012 р.

за № 231/20544

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями

1.8. Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням.

Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.

Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п’яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

1.9. Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку України є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Додаток 2

до Положення про порядок

формування та використання

банками України резервів

для відшкодування можливих

втрат за активними банківськими

операціями

ВИМОГИ

до кредитної документації (справи) боржника

Кредитна документація (справа) формується на паперових носіях і повинна містити:

інформацію про надходження коштів на поточні рахунки в банку та в інших банках щонайменше за останні шість повних місяців (боржником - фізичною особою надається за бажанням);

Таблиця

Дані про боржника за наданим кредитом

3  Номери аналітичних рахунків у банку (поточних, з обліку кредитів, депозитів, нарахованих доходів, позабалансових) 

Інформація в рядках 1-3, 5, 9, 11, 12 оновлюється двічі на рік (за станом на 1 січня та 1 липня) і на дату проведення інспектування.

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12/page5

ЗАТВЕРДЖЕНО

Постанова Правління

Національного банку України

18.06.2003 N 254

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

8 липня 2003 р.

за N 559/7880

ПОЛОЖЕННЯ

про організацію операційної діяльності в банках України

5.6. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. { Абзац другий пункту 5.6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 422 ( z1228-06 ) від 06.11.2006 }

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=120#entry46213

Проверьте самостоятельно, внимательно, заполнение всех обязательных реквизитов.

Проверьте соответствие первичных документов нормативно-правовым актам Национального банка Украины.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=120#entry46207

Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=120#entry46168

 

ВИСНОВКИ

По першому питанню

Видача готівки з внутрішньобанківського рахунку №2203_______ не відповідає Положенню про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України (в редакції станом на 23.08.2007), затвердженого постановою Правління НБУ від 30.12.1998р. №566, Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 р. №337, так як видача грошових коштів за заявкою про видачу готівки здійснюється з поточного (клієнтського) рахунку фізичної особи.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=4#entry108651

Громкие дела, рассматриваемые судами, в отдельных случаях могут привести к весьма отрицательным последствиям. Ведь большинство усматривает проблему не в соблюдении норм закона, что в результате влечет за собой принятие справедливого и законного решения, а в поиске виновной стороны.

Причем самое неприятное то, что ситуацией, как ни странно, воспользовались те, кто должен был бы признать и свою вину в ненадлежащем оформлении документов.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=280#entry93387

Доказательства по валютному кредиту физическому лицу – это как обертки от конфет.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=280#entry92508

На доказ видачі грошей ОСОБА_3 Банк не надав жодного документа, що підтверджує отримання саме ОСОБА_3 грошей готівкою в касі Банку.

Ст. 22 Закону України «Про платіжні системи і перерахування грошей в Україні» в редакції, що діяла під час укладення оспорюваного договору, передбачала чотири види розрахункових документів, а саме: платіжне доручення, платіжна вимога - доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога. Даний перелік є вичерпним.

Банк не надав суду розрахункові документи, передбачені законодавством, які підтверджували б, що ОСОБА_3 дав банку доручення про перерахування грошей з його поточного рахунку на рахунок ТОВ «Надія».

Доданий банком до позовної заяви меморіальний ордер, з якого вбачається, що ТОВ «Надія» отримала гроші за зазначеною кредитним договором не відноситься до числа вищевказаних платіжних документів, які є підставою для перерахунку грошей.

Підпису ОСОБА_3 на цьому ордері немає. Меморіальний ордер є внутрішнім обліковим документом банку і не може служити доказом волевиявлення ОСОБА_3 на перерахування грошей.

Таким чином, банк не пред'явив в обґрунтування своїх вимог жодного доказу, в розумінні ст. 57 ЦПК України, що підтверджує дотримання банком умов кредитного договору, а саме: наявність договору поставки автомобіля, на виконання якого надавався кредит, оформлявся договір застави майнових прав на автомобіль, отримання ОСОБА_3 грошей за цим кредитним договором особисто, або шляхом видачі розпорядження про перерахування грошей.

Позов банку заснований на припущеннях про те, що саме ОСОБА_3 отримав гроші за умовами договору, а згідно п.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Формальність оспорюваного договору і відсутність реальних наслідків для ОСОБА_3 підтверджується також тим, що в кредитній справі відсутній підпис ОСОБА_3 на документі, що роз'яснює йому умови укладення кредитного договору для придбання автомобіля, можливість та умови зміни процентної ставки і т.д.

Хартія захисту прав споживачів від 1973 року, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН « Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.05.1985, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», «Правила надання інформації споживачеві про умови кредитування і загальної вартості кредиту», затверджених постановою Національного Банку України від 10.05.2007 № 168 зобов'язують письмово інформувати споживача про умови видачі кредиту, його сукупної вартості з усіма наданими послугами, порядком повернення і т.д. Тобто ознайомити клієнта з усіма умовами та можливими змінами в кредитному договорі, процентній ставці під розпис.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38637479

Правова позиція № 3-51гс11

Згідно ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

За відсутності визначення договором банківського рахунку розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта та не прийняття банком вкладів на вимогу банк зобов"язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України за аналогією з договором банківського вкладу відповідно ч. 1 ст. 1061 ЦК України.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 червня 2011 року

м. Київ

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобовязується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Керуючись статтями 11123 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

постановив:

Заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 вересня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16571601

У Х В А Л А

і м е н е м у к р а ї н и

16 березня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Суди, розглянувши справу та задовольнивши позов, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач, безпідставно відмовив у здійсненні виплати ОСОБА_2 грошових коштів, які містилися на його банківському рахунку, не довівши причетності цієї операції до таких, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу з послідуючою відмовою у банківському обслуговуванні на підставі ст. 64 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Тим самим, банк порушив свої зобов`язання, передбачені ст.1066 ЦК України та договором банківського обслуговування фізичної особи № 000003936 від 5 жовтня 2007 року.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства “Універсал Банк” відхилити.

Рішення Ленінського районного м. Полтави від 15 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 27 серпня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8531301

Привлечение наличной иностранной валюты осуществляется на основании договора банковского вклада. Почему у Вас принимали наличную иностранную валюту, но грубо нарушали статью 1059 Гражданского кодекса Украины. Было большое желание привлечь наличную иностранную валюту любыми способами? А может быть незаконно завладеть ею?

Транзитный счет позволяет, благодаря Вашему добровольному согласию, не применять ст.1059 ГК Украины.

В данном случае Вы как бы и вкладчик, а по первичным документам - и нет.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=4#entry108458

ПРОЕКТ

З а к о н У к р а Ї н и

Про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму"

Розділ X

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

2) у статті 209 Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25 - 26, ст. 131):

в пункті 1 примітки cлова "(за винятком діянь, передбачених статтями 212 і 212-1 Кримінального кодексу України)" виключити;

Какой умысел у недобросовестных банков?

Сравните и проверьте свои квитанции. А у некоторых есть и заявления на перевод наличных. Почему?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=3#entry108404

Прежде, давайте разберемся с порядком принятия кассой банка наличной иностраннй валюты от клиента банка ......

А что делать с Вашими квитанциями?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6651&page=2#entry104917

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

дада...пишу пока возражения по АльфаБанку.

Чуть позже поглядим что они притащут судье в оправдание, и направим его мысль нужное русло.

А именно - выдача (а точнее не выдача) неучтенного черного нала типо с аналитических счетов банка....и прием отмытого нала с % и пеней на транзитники без опознавательных знаков, после чего такие деньги считаются отмытыми и (или) могут направляться на финасирование терроризма и сепаратизма!

Слава Україні! :)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Героям слава! :)

Могу на спор предположить содержание возражений банка и чухающего тыковку судьи... ;)

Share this post


Link to post
Share on other sites

Могу на спор предположить содержание возражений банка 

 

А вот интересно... Какое содержание...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Героям слава! :)

Могу на спор предположить содержание возражений банка и чухающего тыковку судьи... ;)

 

 

http://photo.i.ua/user/478848/404121/11916066/

28.04.2014 Суддя: Зайченко С. В.

Справа № 253/3236/14-ц

У Х В А Л А

28 квітня 2014 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівки Донецької області у складі :

головуючого судді Зайченко С.В.

при секретарі Бабець О.В.

за участю

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у попередньому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору.

В судовому засіданні позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом витребування у ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» внутрішньобанківського положення про порядок проведення кредитних операцій в банку в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України забезпечення доказів можливе за заявою заінтересованої особи до пред'явлення нею позову, в разі якщо подання потрібних доказів є неможливим або є складнощі в поданні цих доказів. Одним із способів забезпечення судом доказів є витребування та (або) огляд доказів у необхідних випадках судом.

За таких обставин суд вважає, що необхідно в забезпечення доказів витребувати у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» внутрішньобанківського положення про порядок проведення кредитних операцій в банку в іноземній валюті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.133, 135 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

Витребувати у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій в банку в іноземній валюті.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДЯ : С.В.Зайченко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38577595

28.04.2014 Суддя: Зайченко С. В.

Справа № 253/3236/14-ц

У Х В А Л А

28 квітня 2014 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівки Донецької області у складі :

головуючого судді Зайченко С.В.

при секретарі Бабець О.В.

за участю

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у попередньому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,-

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору.

В судовому засіданні позивач заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом витребування у ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» внутрішньобанківського положення про порядок проведення в банку в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України забезпечення доказів можливе за заявою заінтересованої особи до пред'явлення нею позову, в разі якщо подання потрібних доказів є неможливим або є складнощі в поданні цих доказів. Одним із способів забезпечення судом доказів є витребування та (або) огляд доказів у необхідних випадках судом.

За таких обставин суд вважає, що необхідно в забезпечення доказів витребувати у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» внутрішньобанківського положення про порядок проведення в банку в іноземній валюті.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.133, 135 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

Витребувати у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» внутрішньобанківське положення про порядок проведення в банку в іноземній валюті.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДЯ : С.В.Зайченко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38548942

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

А вот интересно... Какое содержание...

1. "банк має право видавати валютні кредити!", - далее следует урезанная версия (неполная цитата) Пленума №5.

2. "ми давали кредити як розміщення залучених коштів на підставі Додатку до Письмового Дозволу"...

3. "Постанова №275 дозволяє банку надавати валютні кредити"

 

А по самой сути иска, - ничего не будет, все "мимо кассы", в расчете на шапкозакидательство и беспредел (зачастую просто тупость) суда.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кредитный договор есть консенсуальный, а не реальный. Передача или не передача денег никак не влияет на заключение кредитного договора.

Мотивировачная часть определения кассации противоречит Постановлению ВСУ 6-63цс12 от 11 оюля 2012 года:

 

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов’язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/98f938b48944c0f3c2257a4000400bdb?OpenDocument

Действительно нестыковачка.

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Действительно нестыковачка.

Все, что касается выдачи денег, есть исполнение договора, который заключен.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Все, что касается выдачи денег, есть исполнение договора, который заключен.

 

Варіант I

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=169#entry55544

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27631975

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29193642

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30611418

Варіант II

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=169#entry55544

Варіант III

Договір який є неукладеним не може визнаватись недійсним.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6702#entry108774

Банковский (текущий, клиентский) счет – существенное условие в кредитном договоре?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6707#entry108972

 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Все, что касается выдачи денег, есть исполнение договора, который заключен.

 

Я с Вами согласен, незаключен тот, в котором отсутствуют существенные условия.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я с Вами согласен, незаключен тот, в котором отсутствуют существенные условия.

 

Банковский (текущий, клиентский) счет – существенное условие в кредитном договоре?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6707#entry109181

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

17 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - судді Кирилюк Г.М.

суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

20.11.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» (надалі - ТОВ «Росвен Інвест Україна») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1002115517 від 12 червня 2012 року в сумі 37 259,85 грн. Також просив відшкодувати судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №1002115517 від 12 червня 2012 року. Згідно з умовами вказаного договору ПАТ «ОТП Банк» надав відповідачу кредит на принципах поворотності, платності, строковості в сумі 28000 грн., з кінцевим строком погашення до 12.06.2014 р. Внаслідок істотних порушень відповідачем зобов'язань за договором кредиту, ПАТ «ОТП Банк» визнав строк повного повернення кредиту таким, що настав, та розпочав процедуру досудового врегулювання проблемної заборгованості. Вимоги банку щодо погашення простроченої заборгованості відповідачем проігноровано.

06.03.2013 р. між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» було укладено договір факторингу №08/03/2013 р., відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк» відступив на користь позивача право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 1002115517 від 12.06.2012 р., прострочена заборгованість по якому станом на 06.03.2013 р. складала 37 259,85 грн., з яких: по тілу кредиту - 28000 грн.; по простроченій комісії - 9259,85 грн. У зв'язку з тим, що до нього, як до нового кредитора, перейшло право вимоги первісного кредитора, просило позов задовольнити.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 р. у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Росвен Інвест Україна» - Докійчук О.Л. просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Свої доводи мотивує тим, що за умов встановлення судом права позивача на звернення до суду та факту порушення відповідачем умов кредитного договору, правові підстави для відмови в задоволенні позову були відсутні.

15.10.2013 р. позивач направляв на адресу відповідача повідомлення про відступлення права грошової вимоги та повідомлення про суму заборгованості, яке 18.11.2013 р. повернулося без вручення «за закінченням терміну зберігання». Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги фактору не є перешкодою для реалізації права останнього на звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Позовна заява містить розрахунок заборгованості, а тому відмова в задоволенні позову з підстав його відсутності є необґрунтованою.

В судовому засіданні представник ТОВ «Росвен Інвест Україна» - Докійчук О.Л. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Інші особи, що беруть участь в справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ ТОВ «Росвен Інвест Україна» отримав від ПАТ «ОТП Банк» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту №1002115517 від 12 червня 2012 року, відповідно до умов укладеного між ними договору факторингу №08/03/2013. Разом з тим, за відсутності доказів одержання відповідачем письмового повідомлення про відступлення права вимоги, відповідно до положень ч.1 ст.1082 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність у останнього обов'язку здійснювати платіж позивачу, як фактору у зобов'язанні. Крім цього, позивачем не надано суду розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2012 року між ТОВ «ОТП Кредит» (кредитор), ОСОБА_1 ( позичальник, держатель) та ПАТ «ОТП Банк» (банк) укладено договір про надання споживчого кредиту №1002115517 ( а.с.14-19).

Відповідно до преамбули вказаного договору, позичальник (держатель) отримує, а кредитор та банк надають йому фінансові послуги на умовах, викладених в договорі. Цей договір є змішаним, в якому містяться елементи різних договорів і позичальнику надаються декілька різних видів фінансових послуг - кредитування та видача і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток.

За умовами вказаного договору ТОВ «ОТП Кредит» (кредитор) надає ОСОБА_1 споживчий кредит на загальну суму 28000 грн. строком на 24 місяців, розмір процентної ставки -17% річних. Погашення кредиту може здійснюватися шляхом перерахування грошових коштів на рахунок кредитора, вказаний у графіку платежів, будь-яким доступним позичальнику способом, утому числі шляхом переказу коштів через банківські установи (а.с.14).

Разом з тим, відповідно до розділу 2 вказаного договору, банк та позичальник підтверджують факт укладення між ними договору про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (приватних) на підставі Правил користування кредитною карткою Master Card Standard та на умовах, викладених в цьому розділі.

За умови належного виконання позичальником кредитного договору та прийняття банком позитивного рішення щодо надання держателю кредиту, банк відкриває держателю картковий рахунок в гривнях та випускає кредитну картку Master Card Standard, а також виконує розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням кредитної картки, її реквізитів чи без використання картки.

Таким чином, як вбачається з умов вказаного договору, кредитором є саме ТОВ «ОТП Кредит», а не ПАТ «ОТП Банк», як про це зазначає позивач.

Доказів відступлення ТОВ «ОТП Кредит» (кредитор) права на отримання кредитних коштів за договором про надання споживчого кредиту №1002115517 від 12 червня 2012 року ПАТ «ОТП Банк» матеріали справи не містять.

За таких підстав висновок суду першої інстанції про перехід від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «Росвен Інвест Україна» права грошової вимоги в сумі 37259,85 грн. за договором про надання споживчого кредиту №1002115517 від 12 червня 2012 р., у відповідності до договору факторингу №08/03/2013 від 06 березня 2013 р., є передчасним.

Відповідно до ч.2 ст.35 ЦПК України, якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Не притягнувши до участі в справі ТОВ «ОТП Кредит», який надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 28000 грн., не встановивши правовідносини, що виникли між ТОВ «ОТП Кредит» та ПАТ «ОТП Банк» відповідно до умов укладеного договору про надання споживчого кредиту, не з'ясувавши відношення первісного кредитора до позову, відмова суду першої інстанції в задоволенні позову з підстав відсутності доказів одержання боржником письмового повідомлення про відступлення права вимоги та розрахунку заборгованості не ґрунтується на законі.

Оскільки судове рішення в даній справі може вплинути на права і обов'язки ТОВ «ОТП Кредит», яке не було притягнуто судом першої інстанції до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 1002115517 від 12 червня 2012 року відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/5137/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38289380

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37154942

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Здесь основания, связанные не с отсутствием порядка выдачи кредита и текущего счета, указанного в договоре.

Доказів відступлення ТОВ «ОТП Кредит» (кредитор) права на отримання кредитних коштів за договором про надання споживчого кредиту №1002115517 від 12 червня 2012 року ПАТ «ОТП Банк» матеріали справи не містять.

За таких підстав висновок суду першої інстанції про перехід від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «Росвен Інвест Україна» права грошової вимоги в сумі 37259,85 грн. за договором про надання споживчого кредиту №1002115517 від 12 червня 2012 р., у відповідності до договору факторингу №08/03/2013 від 06 березня 2013 р., є передчасним.

Не притягнувши до участі в справі ТОВ «ОТП Кредит», який надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 28000 грн., не встановивши правовідносини, що виникли між ТОВ «ОТП Кредит» та ПАТ «ОТП Банк» відповідно до умов укладеного договору про надання споживчого кредиту, не з'ясувавши відношення первісного кредитора до позову, відмова суду першої інстанції в задоволенні позову з підстав відсутності доказів одержання боржником письмового повідомлення про відступлення права вимоги та розрахунку заборгованості не ґрунтується на законі.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Действительно нестыковачка.

 

№ 6-22947ск15

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

 

27 січня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючогоКузнєцова В.О.,суддів:  Наумчука М.І., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору, стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року,

                                      в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»; банк) про визнання недійсним кредитного договору від 28 березня 2008 року, укладеного між нею та банком в особі філії Інгулецького відділення № 7856, та стягнення з банку на її користь коштів у сумі 68 000 грн, сплачених на виконання умов договору.

На обґрунтування вимог ОСОБА_6 посилалася на те, що 28 березня 2008 року між нею та банком укладений кредитний договір № 5126. На забезпечення виконання умов вказаного договору між ними укладений договір застави майна, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Тищенко О.І. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору кредит у сумі 68 000 грн. Згідно із п. 1.3 кредитного договору кредит надається готівкою в національній валюті. Умовами отримання кредиту позичальником є укладення договору застави майна, укладення страхування майна. Ці умови позивачем виконані. Після чого розпорядженням бухгалтерії банку від 28 березня 2008 року було вирішено в рахунок дозволеного кредиту, згідно з кредитним договором від 28 березня 2008 року № 5126, надати ОСОБА_6 з позичкового рахунку № НОМЕР_4 кредит в сумі 68 000 грн. Однак банк свої зобов'язання не виконав, чим порушив умови даного договору. Для виконання зобов'язань та в рахунок їх погашення за кредитним договором від імені позивача було сплачено кошти у сумі 68 000 грн, що становить тіло кредиту. Тому позивач вважала, що наявні підстави для визнання кредитного договору недійсним та повернення сплачених коштів.    

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 27 березня 2008 року між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладений біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до умов якого продавець продав покупцю транспортний засіб марки Т-25А, рік випуску 2007, заводський № НОМЕР_5, № двигуна НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 8).

Продавець продав транспортний засіб покупцю за 78 200 грн.

28 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 5126, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору кредит у сумі 68 000 грн, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 68 000 грн, сплатити відсотки за користування кредитом 15 % річних та комісійні винагороди в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (т. 1, а. с. 9-12).

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається на 36 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 березня 2011 року.

Кредит надається готівкою в національній валюті із кредитного рахунку позичальника для здійснення оплати за новий транспортний засіб   Т-25А за договором купівлі-продажу від 27 березня 2008 року, укладеним між позичальником та продавцем транспортного засобу.

Згідно із заявою, датованою 27 березня 2008 року, ОСОБА_6 просила банк видати їй кредит у сумі 68 000 грн строком на 36 місяців зі сплатою 15 % річних для купівлі транспортного засобу (т. 1, а. с. 138).

28 березня 2008 року розпорядженням бухгалтерії банку в рахунок дозволеного кредиту, згідно з кредитним договором від 28 березня 2008 року № 5126, було вирішено надати ОСОБА_6 з позичкового рахунку № НОМЕР_4 кредит у сумі 68 000 грн (т. 1, а. с. 170).

Відповідно до видаткового касового ордера № 2203 ОСОБА_6 було видано 68 000 грн, що було завірено підписами сторін (т. 1, а. с. 31).

28 березня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір застави майна № 5126, відповідно до п. 1.1 якого заставодавець ОСОБА_6 з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що  виникають із кредитного договору від 28 березня 2008 року № 5126, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності (т. 1, а. с. 33-36).

Предметом застави за цим договором є транспортний засіб Т-25А, 2007 року випуску, заводський № НОМЕР_5, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний № НОМЕР_2. Право власності на майно підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_6, виданим підрозділом Держтехнагляду в Софіївському районі від 28 березня 2008 року згідно із біржовим договором купівлі-продажу транспортного засобу  від 27 березня 2008 року № 037А, що передано в заставу, складає 78 200 грн. На період дії кредитного договору заставне майно залишається в користуванні заставодавця.

Відповідно до довідки банку від 30 вересня 2010 року філія Інгулецьке відділення № НОМЕР_3 «Ощадбанк» повідомила про погашення кредиту за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 5126 ОСОБА_6 у розмірі 68 000 грн (тіло кредиту) (т. 1, а. с. 115, 116).

Згідно із листом від 23 травня 2013 року № 98-38-13 Великоолександрівською міжрайонною прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_6 від 20 травня 2013 року щодо неправомірних дій директора Приватного підприємства «Т.І.К» ОСОБА_10, пов'язаних з отриманням 28 березня 2008 року кредиту в Криворізькій філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України». Встановлено, що факти, викладені в зверненні, на даний час досліджуються слідчим відділенням Великоолександрівського РВ УМВС України в Херсонській області при проведенні досудового розслідування за кримінальним провадженням стосовно вказаної особи за ст. 190 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_6 від 10 травня 2013 року. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснює Великоолександрівська міжрайонна прокуратура. За таких обставин підстав для вжиття заходів прокурорського реагування за зверненням ОСОБА_6 від 20 травня 2013 року не вбачається (т. 1, а. с. 118).

Відповідно до висновку судового експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Коверніченко Л.Р. підписи від імені ОСОБА_6, які розташовані в графах: «підпис позичальника» «Л.Ф. Беззуб» кредитного договору від 28 березня 2008 року № 5126; «позичальник» в додатку 2 до договору від 28 березня 2008 року № 5126, виконані ОСОБА_6; підписи від імені ОСОБА_6, розташовані в графах: «Підпис позичальника» заяви від 27 березня 2008 року; «прізвище та підпис позичальника» кредитної заявки від 27 березня 2008 року, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою. Рукописні записи, розташовані в графах: заяви від 27 березня 2008 року; кредитної заяви від 27 березня 2008 року (крім рукописних записів, виконаних друкованим почерком та розташованих в графах «2.1. Паспортні дані», «Відомості про освіту та зайнятість позичальника» даного документа, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою (т. 1, а. с. 111-114).

Відповідно до висновку від 24 липня 2014 року № 1077-14 судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 201/15850/13-ц, виконаного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_12, підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордера від 28 березня 2008 року № 2203, - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису (т. 1, а. с. 237-245).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що низка укладених позивачем договорів фактично спростовують її твердження про відсутність будь-яких юридичних правовідносин між сторонами, що випливають із кредитного договору, позивачем на надано суду безспірних доказів не укладення нею оспорюваного договору, при цьому вказали, що порушення однією із сторін істотних умов договору є підставою для його розірвання згідно зі ст. 651 ЦК України, а не визнання недійсним договору, який не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод позивача, оскільки укладений з метою оплати придбаного нею за договором купівлі-продажу транспортного засобу, тому вважав, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210640 ЦК України тощо).

Договір позики є реальною угодою і вважається укладеним з моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей не породжує в майбутньому обов'язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей.  

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_6 посилалася на те, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (т. 1 а. с. 160-162).

У справі, яка переглядається, встановивши, що умовами договору передбачено видачу кредиту готівкою, підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордера від   28 березня 2008 року № 2203, - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису, суди попередніх інстанцій на порушення ст. ст. 213214303304 ЦПК України не визначилися із правовідносинами сторін, які випливають із встановлених обставин, та правовими нормами, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, не врахували зміст ст. 1051 ЦК України, яка надає право позичальнику оспорити договір на тій підставі, що грошові кошти насправді не були ним отримані, та помилково вважали, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, позов з підстав, на які посилався позивач, не розглянули.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права (ст. ст. 1060179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому оскаржувані рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336338345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий Судді: В.О. Кузнєцов М.І. Наумчук О.В. Кадєтова С.О. Карпенко Г.І. Мостова

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55612609

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45577702

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42692536 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40727181 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот это да. Супер, поздравляю!

Алекс, это Вы Любовь Федоровну поздравляете? Или коллегию ВССУ?

Коллегия хороша и решения выносит неплохие. Коллегии спасибо )))

 

Касаемо аффтора сообщения #17 этой темы, то он как кидал клиентов, так и до сих пор кидает, как обманывал людей, так и теперь обманывает. 

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Вот это да. Супер, поздравляю!

 

Кузнецов вообще молодец, судья от Бога... неоднократно с ним пересекался и вообще изучаю его практику по разным делам, не только банковским... А Мостова раньше была скотиной, но теперь попав под влияние Кузнецова тоже стала человеком, она полгода уже в его коллегии...

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кузнецов вообще молодец, судья от Бога... неоднократно с ним пересекался и вообще изучаю его практику по разным делам, не только банковским... А Мостова раньше была скотиной, но теперь попав под влияние Кузнецова тоже стала человеком, она полгода уже в его коллегии...

Не, ну канеш, у опытного дрессировщика и скотина начнет вести себя по-человечески )))

Главное, изолировать скотину от пагубного влияния остальных скотов ))) (проста-мысли-вслух  :rolleyes: )

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Кредитный договор есть консенсуальный, а не реальный. Передача или не передача денег никак не влияет на заключение кредитного договора.

Мотивировачная часть определения кассации противоречит Постановлению ВСУ 6-63цс12 от 11 оюля 2012 года:

 

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов’язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/98f938b48944c0f3c2257a4000400bdb?OpenDocument

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року                                                                                            м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого       Луспеника Д.Д.,

суддів:                 Гулька Б.І.,         Закропивного О.В.,

                            Хопти С.Ф.,        ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»     (далі - ПАТ УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у сумі 265 тис. доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9 % річних, унаслідок чого станом на 2 липня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі.

12 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю     «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора, яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області             від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 2 липня 2010 року у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., з яких: кредитна заборгованість                у розмірі 257 637 доларів 37 центів США, що еквівалентно 2 037 576 грн 67 коп., заборгованість по процентах у розмірі 41 764 доларів 36 центів США, що еквівалентно 330 301 грн 79 коп., пеня у розмірі 36 502 грн 51 коп. і 500 грн.          У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовити.

Отже, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до     ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).    

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, допустила кредитну заборгованість.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не довела, що кредит не отримувала, оскільки згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи саме нею підписано договір про надання споживчого кредиту, отже, договір є укладеним з цієї дати, а не з моменту передачі грошей, у зв'язку з чим цей же висновок експертизи про те, що вона не підписувала додаткову угоду до кредитного договору та заявку на видачу готівки у графі «отримувач коштів» значення немає, оскільки вона як позичальник частково виконувала умови договору.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 тис. доларів США зі сплатою 12,9 % річних із кінцевим терміном повернення - 26 грудня 2014 року. Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі.

12 грудня 2011 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора (ст. 512 ЦК України), яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. ст. 526527530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 13 серпня 2014 року зазначив про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів.При цьому також вказував на необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з урахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредит вона мала намір взяти для розвитку бізнесу її батька, уклала договір, проте її батько помер, тому в подальшому кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявках про їх отримання та квитанціях їй не належать, кредит не погашала.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня           2015 року, призначеної після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції, експертами встановлено, що підписи від імені       ОСОБА_3 у договорі про надання споживчого кредиту від 27 грудня      2007 року виконані самою ОСОБА_3, а підписи від її імені в додатковій угоді до кредитного договору від 10 березня 2009 року та в заявках на видачу готівки і графах «підпис отримувача» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу; висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці.

У порушення вимог ст. ст. 105760212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу висновок експертизи лише в частині підписання кредитного договору, проте правових висновків в іншій частині висновку експертизи належним чином не зробив, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків та основаних на припущеннях, що заборонено                   ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

На порушення вимог ст. ст. 101160212-214315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору.  

Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами                    ст. ст. 1060 ЦПК України має довести саме позивач.

Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала.

Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув.    

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_3 не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану  представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.  

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року       в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                               Д.Д. Луспеник

Судді:                                                                          Б.І. Гулько

                                                                                    О.В.Закропивний

                                                                                    С.Ф.Хопта

                                                                                    С.П.Штелик

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311

 

Справа №212/431/11

                                                                           Провадження №22-ц /772/2932/2015

 

ОКРЕМА ДУМКА

02 листопада 2015 року

судді Апеляційного суду Вінницької області Іващука В.А. відносно ухвали апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей - Колект» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 19 ЦПК України при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

     Вважаю за необхідне скористатись вказаною нормою процесуального права та викласти окрему думку стосовно постановленої ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року у цій справі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11279859000 від 27 грудня 2007 року станом на 02 липня 2010 року в розмірі 2404880 грн. 97 коп., з яких:

- 257637,37 дол. США, що еквівалентно 2037576,67 грн. - кредитна заборгованість,

- 41764,36 дол. США, що еквівалентно 330301,79 грн. - заборгованість по процентах,

- 36502,51 грн. і 500,00 грн. - пеня, а також стягнуто 1700,00 грн. судового збору і 120,00 грн. витрат на ІТЗ розгляду справ.

У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на це рішення У скарзі просила скасувати рішення в частині стягнення з неї заборгованості по кредиту та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову задоволенні позову до неї. В іншій частині оскаржуване рішення просила залишити без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року суду залишено без змін.

З ухвалою апеляційного суду як і з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_1 я погодитись не можу через наступне.

Безспірними обставинами у справі є те, що ОСОБА_1 підписала з ПАТ «УкрСиббанк» договір № 11279859000 від 27 грудня 2007 року про надання їй споживчого кредиту на суму 265 000,00 доларів США до 26 грудня 2014 року.

Разом із тим, ОСОБА_1 заперечується, що вона підписувала Додаткову угоду №1 від 10.03.2009 року (а.с.40 том 4). Цей факт підтверджується висновком експертів (а.с.85 том 4).

ОСОБА_1 заперечує той факт, що вона за підписаним нею договором насправді отримувала кредитні кошти, а тому вказує на відсутність правових підстав для стягнення цих коштів з неї.

Доказуючи ці обставини вона заявляла клопотання про проведення почеркознавчої експертизи у документах на отримання кредитних коштів (заяви про отримання готівки). Висновок експертизи підтвердив факт, що ОСОБА_1 заяв про видачу готівки банку не писала, що відповідно є доказом того, що вона не отримувала готівку (а.с.37-57 том 3).

Вважаю, що апеляційному суду слід було погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що борг за кредитним договором дійсно частково сплачено і зокрема сплачено саме відповідачем ОСОБА_1 Слід погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що належними доказами у підтвердження вказаних обставин є не довідка - розрахунок боргу, а первинні бухгалтерські документи яких позивач суду не надав.  

Отже, доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, оскільки могла їх отримати без встановленого порядку видачі коштів згідно з поданими заявами про видачу готівки, є лише припущенням на відміну від наявних доказів наданих суду ОСОБА_1

Згідно з положенням частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому наведені представником позивача припущення щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів не підтверджують цього факту.    

Доводи представника позивача про те, що оскільки згідно з наявними у банку доказами ОСОБА_1 частково оплатила борг, що є доказом отримання нею кредитних коштів, то в цій частині  слід  застосовувати належні докази у справі, яких на підтвердження цього факту позивачем суду не надано.

Не можу погодитись також з висновком колегії суддів апеляційного суду у більшості її складу щодо застосування положень закону про укладення договору (загальних положень, стаття 638 ЦК України), момент укладення договору (стаття 640 ЦК України) до встановлених обставин, оскільки за змістом заперечень відповідача ОСОБА_1 остання не оспорює дійсність укладеного нею кредитного договору, факт його підписання. Спірне питання витікає із виконання укладеного кредитного договору, оскільки вона заперечує факт отримання кредитних коштів за цим договором. Виходячи із цього, застосування правової позиції Верховного Суду України у справі №6-63цс12 від 11 липня 2012 року, на яку колегія суддів посилається, як на таку, що підлягає застосуванню до встановлених обставин, за якою, зокрема слід вирішувати справу, не можна визнати обґрунтованим, оскільки у даній справі йдеться про спірні відносини з приводу виконання договору, підстав для виконання й відповідальності, а не про відносини щодо недійсності укладеного кредитного договору.      

Той факт, що ОСОБА_1 не зверталась з позовом про визнання  кредитного договору чи окремих його положень недійсним не має правового значення для вирішення цієї справи, а тому таке посилання колегії суддів у обгрунтування законності ухваленого рішення  є безпідставним.            

Виходячи із вказаного вище, є всі підстави для висновку про недоведеність заявлених вимог до ОСОБА_1, через що у задоволенні позову до неї слід було відмовити у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.  

Отже, підписуючи вказану ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року я не погоджуюсь з нею, вважаю її такою, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах, незаконною, а рішення суду у цій справі вважаю мало бути ухвалено протилежним за змістом, а саме у задоволенні позову до ОСОБА_1 слід було відмовити через недоведеність заявлених до неї матеріально - правових вимог.    

 Суддя Апеляційного суду

Вінницької області                          /підпис/                             В.А. Іващук

           Згідно з оригіналом

      Суддя               В.А. Іващук

   http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53213961 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Не вдаваясь во все перепетии примеров решений, не могу понять основания для применения этой статьи к решению вопросов по кредитным договорам:

 

Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Если речь о "позике", то согласен.

Но если в иске речь о кредитном договоре, то это совсем другое дело и эта статья, как по мне, здесь неуместна, т.к. позика не равно кредиту!

От сюда и не пойму почему все ликуют?

Может кто пояснит причем при решении вопроса о незаключенности кредитного договора применяются статья о займе?

Share this post


Link to post
Share on other sites

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року                                                                                            м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого       Луспеника Д.Д.,

суддів:                 Гулька Б.І.,         Закропивного О.В.,

                            Хопти С.Ф.,        ШтеликС.П.,

 

Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув.    

 

 

Очередной бред луспеника.

Неполучение заемщиком кредитных денег по заключенному договору - это невыполнение договора со стороны кредитора.

Заемщик может обратиться в суд с требованием разорвать договор. Ст. 651 ЦКУ.

Не путайте кредитный договор с договором позыки.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      13 травня 2020 року
      м. Київ
      справа № 761/25718/17
      провадження № 61-5519 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      відповідач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва
      у складі судді Болотова Є. В. від 26 грудня 2017 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «АКПІБ») про зобов`язання вчинити певні дії.
      Позовна заява мотивована тим, що в липні 2016 року вона звернулася до суду з іншим позовом доПАТ «АКПІБ» про захист прав споживача та стягнення коштів за договором банківського вкладу. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року у цивільній справі № 761/26293/16, зміненим рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, на її користь з відповідача стягнуто кошти за договором банківського вкладу. Рішення суду набрало законної сили, проте відповідач оскаржив судові рішення до суду касаційної інстанції, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який ухвалою від 23 березня 2017 року поновив відповідачу строк на касаційне оскарження, зупинив виконання судових рішень. З цієї справи встановлено, що відповідача віднесено до категорії проблемних банків і може бути віднесено до категорії неплатоспроможних банків, що унеможливить виконання судового рішення, в яких відповдіач є боржником.
      Посилаючись на вищевикладене, зазначила, що вказані обставини зумовили порушення її конституційного права на виконання судового рішення, яке ухвалено на її користь та набрало законної сили, а також охоронюваного законом інтересу, що полягає у забезпеченні виконання цього судового рішення, у разі настання обставин, які можуть унеможливити його виконання.
      Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ПАТ «АКПІБ» внести на депозитний рахунок суду кошти у розмірі стягнення за рішенням суду у справі № 761/26293/16-ц, а саме у сумі 298 796,17 грн до вирішення судом касаційної інстанції цієї справи за касаційними скаргами сторін та за наслідками касаційного перегляду справи перерахувати внесені відповідачем кошти з депозитного рахунку суду на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби для подальшого перерахування їй повністю або частково, та/або повернути ці кошти на рахунок відповідача повністю або частково, відповідно до змісту судового рішення суду касаційної інстанції.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Савицького О. А. від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА _1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що частина друга статті 386 ЦК України, на яку вказує позивач, встановлює превентивний захист права власності та передбачає, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що власник може звернутися до суду за захистом права власності, що реально, а не потенційно (теоретично) може бути порушене у майбутньому для запобігання такому порушенню.
      Наведені позивачем обставини, що відповідно до постанови Національного банку України від 07 червня 2016 року відповідача віднесено до категорії проблемних, не можуть свідчити про безумовну та реальну можливість в будь-який момент віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних, адже доказів того, що Національним банком України після спливу 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних було прийнято рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, як це передбачено статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», матеріали справи не містять.
      Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року було визнано неподаною та повернуто заявнику,
      з підстав, передбачених частиною третьою статті 185 ЦПК України.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Апеляційного суду м . Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків скарги шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у сумі 704 грн.
      Позивач зазначену ухвалу апеляційного суду отримала, проте вимоги апеляційного суду не виконала.
      Крім того, апеляційний суд виходив із того, що зі змісту статті 4 Закону України «Про судовий збір» споживачі звільняються від сплати судового збору лише за подання позовної заяви, а за подання апеляційної скарги справляється судовий збір. При цьому, у статті 4 зазначеного Закону не передбачено такого розміру ставки судового збору, як «0».
      Суд послався на постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати й направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. У подальшому подані відповідні пояснення до касаційної скарги.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
      від 06 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі
      № 761/25718/17, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва та надано учаснику справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
      У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
      від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи заявнику, позбавив позивача права на доступ до правосуддя, яке гарантоване статтями 8, 55, 129 Конституції України. ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані
      з порушенням їх прав. Зазначається, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами вказаного Закону України, так як між ними зобов`язання не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
      Заявник посилається на відповідну судову практику (рішення Конституційного Суду України, судові рішення суду касаційної інстанції, рішення Європейського суду з прав людини).
      Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
      Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      Згідно з пунктом 22 статті 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.
      У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
      Отже, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав.
      Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
      Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суд у постанові від 21 березня 2018 року, у справі № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18.
      У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17, на який послався суд апеляційної інстанції.
      При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі правовідносини сторін, наряду з іншими, також урегульовані нормами законодавства про захист прав споживачів, оскільки зобов`язання між сторонами у справі з договору банківського вкладу не припинено, рішення суду не виконано, позивач залишається бути споживачем послуг банку.
      Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
      у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
      У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним скасувати оскаржувану ухвалу, з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
      Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанціїдля вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: І. А. Воробйова
      Б. І. Гулько
      Р . А. Лідовець
      Ю. В. Черняк
      Джерело: ЄДРСР 89345561
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 372/349/17-ц
      провадження № 61-2482св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є.,
      суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року в складі судді Зінченко О. М. та постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Гуля В .В., Іванової І .В.,
      В С Т А Н О В И В:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» (далі - ТОВ «Перспектива регіону») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., про визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
      Позовна заява мотивована тим, що 25 січня 2017 року ТОВ «Перспектива регіону» неправомірно продало спірні земельні ділянки ОСОБА_1 , які були внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства.
      З урахуванням викладеного, ТОВ «Перспектива регіону» просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 25 січня 2017 року:
      № 187, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036;
      № 188, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040;
      № 189, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В.
      Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок пред`явлено особою, яка не була стороною договорів, порушень прав та законних інтересів позивача при укладенні оспорюваних правочинів судом не встановлено, як і не встановлено і обставин, визначених статтями 203, 215 ЦК України для задоволення позовних вимог.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У січні 2018 року ТОВ «Перспектива регіону» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляду до суду першої інстанції.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не надано належної оцінки усім доказам наявним у матеріалах справи та неправильно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
      Заперечення на касаційну скаргу не подано
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів від 11 січня 2017 року було створено ТОВ «Перспектива регіону» та проведено державну реєстрацію новоутвореної шляхом заснування юридичної особи з записом 10671020000025574. Учасником (засновником) товариства став ОСОБА_2 , якому належить 100% статутного капіталу товариства, а директором було призначено ОСОБА_3 .
      Пунктом 3 протоколу № 1 загальних зборів від 11 січня 2017 року визначено, що з метою забезпечення господарської та іншої діяльності підприємства створено статутний капітал товариства в розмірі 21 598 275,00 грн.
      Вклад засновника ( ОСОБА_2 ) вноситься у вигляді земельних ділянок вартістю 21 598 275,00 грн, що передається до Статутного капіталу станом на 11 січня 2017 року та приймається директором товариства, а саме:
      земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; Ціна згідно з експертною оцінкою - 7 399 103,00 грн;
      земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); Ціна згідно з експертною оцінкою - 6 672 000,00 грн.
      земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Ціна згідно з експертною оцінкою - 7 527 172,00 грн.
      Відповідно до акта приймання-передачі, до статутного капіталу товариства було внесено нерухоме майно, а саме:
      земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства;
      земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
      земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
      Згідно з протоколом № 19/01/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива Регіону» від 23 січня 2017 року за участю усього 1 учасника - 1 особа - ОСОБА_4 прийнято рішення продати нерухоме майно, а саме:
      земельна ділянка, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; продаж провести за 145 000,00 грн.
      земельна ділянка, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); продаж провести за 145 000,00 грн.
      земельна ділянка, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства продаж; провести за 145 000,00 грн.
      24 січня 2017 року на підставі протоколу № 24/01/2017 загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива регіону» прийнято рішення включити фізичну особу - ОСОБА_4 до складу учасників товариства з часткою в статутному капіталі в розмірі 100 %, що еквівалентно 21 598 275,00 грн у зв`язку з придбанням частки ОСОБА_2 . Виключено зі складу учасників товариства - ОСОБА_2 у зв`язку з відчуженням останнього його частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_4 у розмірі 100 %, що еквівалентно 21 598 275,00 грн.
      25 січня 2017 року між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу: № 187, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; № 188, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040; № 189, укладений між ТОВ «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В.
      Позивач посилався на те, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01 лютого 2017 року дізнався, що засновником (учасником) ТОВ «Перспектива регіону» є ОСОБА_4 .
      Дана реєстрація була в подальшому скасована та відновлено первинну реєстрацію в ЄДРПОУ ТОВ «Перспектива регіону», відповідно до якої учасником (засновником) товариства є ОСОБА_2 .
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Перспектива Регіону» посилалось на те, що єдиним учасником (засновником) товариства є ОСОБА_2 , який володіє 100 % статутного капіталу товариства. Проте, ОСОБА_2 наголошував, що він не складав та не підписував примірник протоколу учасників товариства від 24 січня 2017 року за яким він передав належну йому частку статутного капіталу на користь ОСОБА_4 , а також не укладав жодного договору, спрямованого на відчуження належної йому частки.
      Як на підставу для визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, ТОВ «Перспектива Регіону» посилалось на те, що відчуження спірних земельних ділянок відбулось внаслідок незаконних дій (незаконного набуття корпоративними правами засновника ОСОБА_2 та незаконного набуття повноважень директора ОСОБА_2 .) та були укладені в особі нелегітимного директора ОСОБА_4 , а тому на момент таких договорів не додержані вимоги статті 203 ЦК України та відповідно частини перша та третя статті 215 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
      У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
      Рішенням господарського суду м. Києва від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Перспектива Регіону», ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В., про визнання договору, рішення загальних зборів та статуту недійсними, задоволено.
      Визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива регіону» від 19 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
      Визнано недійсним рішення № 24/01/2017 від 24 січня 2017 року загальних зборів учасників ТОВ «Перспектива регіону».
      Визнано недійсним статут ТОВ «Перспектива регіону» у редакції, затвердженій загальними зборами учасників ТОВ «Перспектива регіону» протоколом № 19/01/2017 від 19 січня 2017 року.
      Ухвалюючи рішення про визнання недійсними договору купівлі-продажу корпоративних прав та статуту ТОВ «Перспектива регіону» у редакції, затвердженій загальними зборами учасників ТОВ «Перспектива регіону» протоколом № 19/01/2017 від 19 січня 2017 року, суд виходив із того, що згідно з висновком від 08 квітня 2019 року № 15941ч15943/18-32 судової експертизи підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в рядку «Підписи сторін у договорі купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива Регіону» від 19 січня 2017 року», виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що свідчить про те, що у позивача волевиявлення на укладення спірного договору купівлі-продажу корпоративних прав не було. Згідно з цим же висновком почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 , який міститься в рядку «підписи учасників» у протоколі № 24/01/2017 загальних зборів товариства від 24 січня 2017 року, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
      За встановлених обставин недійсності договору купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Перспектива Регіону» від 19 січня 2017 року, відсутності ОСОБА_2 на загальних зборах учасників товариства від 24 січня 2017 року та його волевиявлення на відчуження його частки в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_4 , суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними правочинів на підставі 98, 203, 215 ЦК України.
      Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Відповідно до частини першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
      Враховуючи вищевикладене та те, що відчуження спірних земельних ділянок відбулось без волевиявлення ОСОБА_2 , який є єдиним засновником та учасником ТОВ «Перспектива Регіону», колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем у справі вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, що входять до статутного капіталу ТОВ «Перспектива Регіону», підлягають задоволенню.
      Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, відповідно до статті 412 ЦПК України оскаржувані рішення суду першої та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
      Щодо судових витрат
      Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Отже, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Перспектива Регіону» підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання позову у розмірі 7325,00грн, апеляційної скарги у розмірі 7177,50 грн та касаційної скарги - 13050,00 грн, а усього - 27552,50 грн.
      Керуючись частиною 13 статті 141, статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» задовольнити.
      Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати.
      Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, задовольнити.
      Визнати недійсними договори купівлі-продажу від 25 січня 2017 року: № 187, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1791 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0036; № 188, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1822 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 322315540:03:025:0040; № 189, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,1292 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:025:0037, що посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В.
      Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива регіону»сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 7325,00грн, апеляційної скарги у розмірі 7177,50 грн та касаційної скарги - 13050,00 грн, а усього - 27552,50 грн.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнанні нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      В. М. Коротун
      Джерело: ЄДРСР 88833940
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      7 квітня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 743/534/16-ц
      Провадження № 14-689цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - приватний нотаріус Ріпкинського районного нотаріального округу Мишко Марина Анатоліївна, про визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими, визнання договору іпотеки припиненим у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, стягнення надлишково сплачених коштів за кредитним договором, виключення записів з державних реєстрів та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, ухвалене суддею Сташківом В. Б., та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      1. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1.1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що 21 березня 2013 року між нею та Банком було укладено договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      1.2. Позивачка зазначила, що виконала умови кредитного договору у повному обсязі, заборгованість за кредитом погасила, проте відповідач відмовляється визнати належне виконання нею кредитного договору та зняти обтяження на предмет іпотеки.
      1.3. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати правовідносини за кредитним договором припиненими у зв`язку з виконанням нею зобов`язань; стягнути з відповідача на її користь надлишково сплачені кошти у розмірі 5574 грн 29 коп.; визнати іпотеку припиненою; виключити з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про обтяження зазначеного вище предмета іпотеки та зняти з них заборону щодо відчуження.
      2. Короткий зміст судових рішень
      2.1. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано правовідносини за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», такими, що припинені у зв`язку з виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 5574 грн 29 коп. надлишково сплачених коштів за договором кредиту, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк». Визнано припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 21 березня 2013 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з припиненням основного зобов`язання. Знято заборону відчуження з належних ОСОБА_1 на праві власності нежитлової будівлі магазину та земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
      2.2. Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 належним чином виконала взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, сплатила кредитну заборгованість у повному обсязі та навіть сплатила на 5574 грн 29 коп. більше, ніж була зобов`язана за договором, що є підставою для визнання правовідносин за договором кредиту припиненими, стягнення надлишково сплачених коштів та визнання іпотеки припиненою.
      2.3. Доводи відповідача про те, що спір у цій справі виник з приводу виконання кредитного договору на фінансування поточної діяльності позивача - фізичної особи - підприємця відхилено з тих підстав, що, уклавши кредитний договір, ОСОБА_1 стала споживачкою фінансових послуг Банку, тож на правовідносини щодо виконання та припинення кредитного договору поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів».
      3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      3.1. У червні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення у справі - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1
      3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що спір виник між двома суб`єктами господарювання, ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки діяла як фізична особа - підприємець, відтак вимоги заявленого позову підлягають розгляду за правилами різного судочинства, зокрема, припинення зобов`язання за кредитним договором має розглядатися у порядку господарського судочинства, а припинення іпотеки - у порядку цивільного судочинства.
      3.3. Крім того, заявник посилався на те, що з 3 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тому суди зобов`язані скасувати штрафні санкції, нараховані після цієї дати.
      4. Рух справи в суді касаційної інстанції
      4.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
      4.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) викладений у новій редакції.
      4.3. Відповідно до п. п. 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції вказаного Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      4.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України.
      4.6. Ухвалу суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» оскаржує рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року, зокрема, з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, вважаючи, що спірні правовідносини кредитування виникли між двома суб`єктами господарювання та підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.
      4.7. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      4.8. 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного провадження.
      5. Фактичні обставини справи
      5.1. Суди встановили, що 21 березня 2013 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір кредиту, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 101 тис. грн.
      5.2. На забезпечення виконання умов кредитного договору ними того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку будівлю магазину загальною площею 121,3 кв. м та земельну ділянку площею 0,03 га, розташовані по АДРЕСА_1 .
      5.3. Рішенням Ріпкинського районного суду від 30 листопада 2015 року, що було залишено без змін ухвалами апеляційного та касаційного судів і набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести перерахунок заборгованості за договором кредиту від 21 березня 2013 року шляхом переказу (перерахування) з розрахункового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , коштів у строки їх сплати: 2 березня, 6 квітня 2015 року та 5 травня 2015 року; визнано такими, що безпідставно нараховані ОСОБА_1 та скасовано: прострочену суму за кредитом у розмірі 3958 грн 43 коп.; суму заборгованості за відсотками у розмірі 5224 грн 20 коп.; суму пені за несвоєчасне повернення боргу у розмірі 1714 грн 60 коп.; 3% річних від суми простроченого боргу у розмірі 85 грн 73 коп.; пеню за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 1517 грн 51 коп.; 3% річних від суми прострочених відсотків у розмірі 76 грн 83 коп.; штраф у розмірі 16 160 грн, а всього 28 737 грн 27 коп.; визнано безпідставно нарахованими ОСОБА_1 та скасовано штраф за відсутність страхування життя позичальника у 2015 році в сумі 2020 грн.; визнано безпідставно збільшеними з 22 березня 2014 року, відсотки за користування кредитом до розміру 31,99 % та зобов`язано ПАТ «Дельта-Банк» провести відповідний перерахунок суми кредитного зобов`язання ОСОБА_1
      5.4. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, проте Банк безпідставно відмовився зараховувати сплачені у травні 2015 року кошти та зарахував їх лише 10 червня 2015 року, що потягло штучне створення заборгованості і нарахування штрафних санкцій.
      6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      6.1. Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      6.2. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      6.3. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
      6.4. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      6.5. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
      6.6. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      6.7. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      6.8. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.
      6.9. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      6.10. Частиною першою статті 1 та статтями 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, розглядаються господарськими судами.
      6.11. Разом з тим за приписами частини другої статті 22 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) позивачами в господарському процесі є підприємства та організації, зазначені в статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
      6.12. Тож господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли: склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) за наявності між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; за наявності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; за відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення зазначеного вище спору судом іншої юрисдикції.
      6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
      6.14. За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.15. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємець, зокрема, самостійно формує програму діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону (стаття 44 ГК України).
      6.16. За частиною першою статті 333 ГК України фінанси суб`єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку; кредитування суб`єктів господарювання врегульовано, крім положень ЦК України, також спеціальною нормою - статтею 346 ГК України.
      6.17. Тож залучення суб`єктом господарювання за кредитним договором коштів для фінансування власної поточної діяльності є складовою частиною господарської діяльності, здійснюваної з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а правовідносини, що виникають у зв`язку з укладенням, виконанням та припиненням такого договору, - господарськими.
      6.18. Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України станом на час вирішення спору були визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у відповідній редакції.
      6.19. У силу пунктів 5 та 7 статті 1 наведеного вище Закону операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів є фінансовою послугою, а учасниками ринку фінансових послуг є, зокрема, споживачі фінансових послуг.
      6.20. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вжите у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час вирішення спору) поняття споживача фінансових послуг було застосовним саме для регулювання правовідносин, передбачених цим Законом, не розмежовувало суб`єктний склад споживачів фінансових послуг (фізичні чи юридичні особи), мети отримання таких послуг (для особистих потреб чи для забезпечення покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку), а тому не може бути безпосередньо ототожнено з поняттям споживача у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
      6.21.Разом з тим за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
      6.22. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного кредитного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
      6.23. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
      6.24. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).
      6.25. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
      Іпотекодавцем може бути боржник за основним зобов`язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (абзаци сьомий і восьмий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
      6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи позивач як боржник за кредитним договором, укладеним для забезпечення його поточної діяльності, також уклав договір іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань за таким договором, тобто узгодив інший спосіб виконання ним своїх зобов`язань за господарським договором.
      6.27. Спір про виконання позичальником - фізичною особою - підприємцем господарського кредитного договору, господарське зобов`язання за яким забезпечене іпотекою комерційної нерухомості такого позичальника належить до юрисдикції господарських судів.
      6.28. Як уже зазначалося вище, у справі, яка переглядається, позивачка просила визнати припиненими зобов`язання за укладеними нею кредитним договором та іпотекою. При цьому в кредитному договорі відображено статус позивачки як фізичної особи - підприємця, а договір іпотеки містить вказівку про підписання його фізичною особою, не зазначаючи про статус іпотекодавця як суб`єкта господарювання.
      6.29. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
      6.30. Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
      6.31. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
      6.32. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
      6.33. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
      6.34. Набуття статусу фізичної особи - підприємця не означає, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
      6.35. Водночас лише та обставина, що фізична особа - підприємець не відобразила наявність у неї такого статусу в тексті укладеного договору, не змінює характеру набутих нею прав та обов`язків як таких, що виникли з господарських правовідносин, якщо такі правовідносини мають ознаки здійснення їх у межах господарської діяльності.
      6.36. Відтак висновки судів попередніх інстанцій про розгляд справи судом загальної юрисдикції не відповідають наведеним вище нормам процесуального права, а отже, й оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права.
      7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      7.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
      7.2. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      7.3. Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      7.4. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
      8. Щодо розподілу судових витрат
      8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
      Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
      Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі № 743/534/16-ц закрити.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. С. Ткачук
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      Н. П. Лященко
      Д.А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О.М. Ситнік
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 89180559
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      01 квітня 2020 року
      м. Київ
      справа № 757/29269/18-ц
      провадження № 61-15058св19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
      суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
      учасники справи:
      позивач -ОСОБА_1 ,
      відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М., Поліщук Н.В., та касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ПриватБанк», банк) про стягнення 846 599,76 доларів США, що включає 24 000,00 доларів США - сума вкладу, 12 161,69 доларів США - сума відсотків, 2 212,00 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 808 226,07 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 і 647 579,94 доларів США, що включає 20 000,00 доларів США - сума вкладу, 4 820,55 доларів США - сума відсотків, 1 699,75 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, 621 059,64 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016.
      Позов мотивований тим, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 позивачем внесено кошти на депозит до банку в сумі 24 000,00 доларів США.
      На виконання умов договору від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, ОСОБА_1 внесено на депозит до банку кошти у сумі 20 000,00 доларів США.
      Вимоги позивача від 05 лютого 2016 року щодо розірвання вказаних договорів і повернення коштів залишені банком без відповіді. В результаті протиправної бездіяльності відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що не погашена на день звернення до суду.
      Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
      Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 24 000,00 доларів США - суму вкладу та 7 987,83 доларів США - суму відсотків, за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 20 000,00 доларів США - суму вкладу і 4 603,93 доларів США - суму відсотків.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк не заперечує факту укладення сторонами договорів від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 та від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, факту отримання банком від позивача суми вкладу в загальному розмірі 44 000,00 доларів США, а посилається лише на відсутність власних екземплярів оригіналів договорів, платіжних документів і відсутність доступу до електронної бази даних. Доводи позивача про неповернення банком суми вкладу відповідачем не спростовані та не заперечуються.
      Доводи відповідача про те, що банк на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя не мав правових підстав і можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, не може бути взято до уваги, оскільки договори банківського вкладу укладені позивачем не з філією, а з банком як юридичною особою, який і повинен відповідати за своїми зобов`язаннями. Ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними та дійсними договорами.
      Загальна сума нарахованих відсотків за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 складає 4 603,93 доларів США, а за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 - 7 987,83 доларів США.
      Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Реалізація права позивача щодо стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» обмежується позовною давністю.
      Обов `язок відповідача з повернення сум вкладів та нарахованих відсотків по договорам банківського вкладу № SAMDN25000724019081 і № SAMDN80000733624016 виник 10 лютого 2016 року на підставі заяв позивача від 05 лютого 2016 року про розірвання вказаних договорів. Отже, саме 10 лютого 2016 року в результаті бездіяльності відповідача порушені майнові права позивача на отримання від банка належних йому коштів. За таких обставин, позивач мав право заявити позовну вимогу про стягнення пені протягом одного року з вказаного моменту, тобто до 10 лютого 2017 року. Однак, позивач звернувся до суду з відповідною вимогою 14 червня 2018 року, тобто реалізував своє право на захист після спливу позовної давності. Будь-яких поважних причин пропуску позовної давності позивачем не наведено.
      Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
      Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000724019081 від 29 лютого 2012 року з 7 987, 83 долари США до 7 986,74 долари США, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 з 4 603,93 доларів США до 4 602, 84 доларів США, в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 3 % річних рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 2 212,00 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 1 699,75 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, у решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року залишено без змін.
      Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно розраховані проценти, які підлягають стягненню з банку на користь позивача, суд вийшов за межі позовних вимог.
      ОСОБА _1 просив стягнути з банку проценти за вкладом від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 за період з 01 березня 2012 року по 11 червня 2018 року, а судом стягнуті зазначені проценти по 22 листопада 2018 року, а тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 24 000х0,01х 402/365 = 2,64 долари США, а не 3,73, як стягнуто судом, тому відповідно сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 7987,83 доларів США до 7 986,74 доларів США.
      За вкладом від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 позивач просив стягнути проценти по 08 червня 2018 року, а судом стягнуто по 22 листопада 2018 року, тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 20000х0,01х369/365= 2,02 доларів США, а не 3,11 долари США, як стягнуто судом. Відповідно вся сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 4 603,93 доларів США до 4 602,84 доларів США.
      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що підставою для такої відмови є розрахунок 3 % річних у доларах США.
      Оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання саме у валюті зобов`язання, то в цій частині апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню, стягується 3 % річних за прострочення кожного із договорів у валюті зобов`язання, а саме: за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 підлягає стягненню1 699,75 доларів США, а за договором 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081- 2 212,00 доларів США.
      Щодо стягнення 3 % пені за кожен день прострочки на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживача», то суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні зазначеної суми.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      05 серпня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Тузова В. О. надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу напостанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, просило суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також відповідач просив на час касаційного розгляду зупинити виконання постанови апеляційного суду.
      07 серпня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив суд касаційної інстанції скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми пені в розмірі трьох відсотків згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів», і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду 11 липня 2019 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 .
      Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      Аргументи учасників справи
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки вона підписана представником - адвокатом Солоною А. А., відомості про яку відсутні в Єдиному державному реєстрі адвокатів України, а свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 березня 2017 року КВ № 5886 видане Головою Ради адвокатів міста Києва ОСОБА_5 . Цей же адвокат підписала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції і всі процесуальні документи, що подавалися у суді апеляційної інстанції.
      Наявність лише свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю не підтверджує наявність у такої особи повноважень на зайняття такою діяльністю.
      Свідоцтво видане нелегітимним органом - Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури м. Києва, члени якого 08 жовтня 2016 року припинили повноваження ОСОБА_5 та 11 жовтня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про зміну керівника Ради адвокатів міста Києва - зазначено ОСОБА_6 . Рішення про обрання нового голови конференцією адвокатів м. Києва від 08 жовтня 2016 року в судовому порядку не скасовано та не змінено.
      Тому 30 березня 2017 року ОСОБА_5 не мала права видавати зазначене свідоцтво.
      Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що відсутність відомостей про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України щодо особи, якою подано касаційну скаргу, є правовою підставою для повернення її заявнику (ухвали від 01 лютого 2018 року в справі № 372/2184/17, від 17 квітня 2018 року в справі № 554/3300/17, від 21 червня 2018 року в справі № 629/182/17, від 16 липня 2018 року в справі № 334/7151/17, від 30 січня 2019 року в справі № 381/4827/17).
      З огляду на такі обставини банк у апеляційному суді заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України, про закриття апеляційного провадження у цій справі за апеляційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 362 ЦПК України.
      Суди обох інстанцій не перевірили повноваження адвоката позивача.
      З приводу клопотання, яке було подано банком через канцелярію апеляційного суду 03 червня 2019 року та підтримано банком у судовому засіданні 06 червня 2019 року апеляційний суд оголосив перерву до 11 липня 2019 року та з виходом до нарадчої кімнати 11 липня 2019 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні такого клопотання банку.
      Проте в матеріалах справи ухвали апеляційного суду щодо цього клопотання немає, про його відхилення також не зазначено в постанові апеляційного суду.
      Щодо суті позовних вимог банк у суді першої інстанції наголошував на відсутності будь-якої інформації про залишок коштів на депозитних рахунках позивача у зв`язку з втратою майна та документів у 2014 році на території Автономної республіки Крим.
      Висновки судів про доведеність неповернення банком коштів позивачу є необґрунтованими, оскільки наявність у позивача оригіналів договорів і квитанцій про внесення коштів не свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань. Позивачем факт неповернення йому коштів банком не доведений. Позивач у 2013-2014 роках міг отримати кошти із своїх депозитних рахунків.
      Банк у апеляційній скарзі зазначав на те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн. Проте у випадку повного задоволення позовних вимог суд міг стягнути максимальну суму збору в розмірі 8 810,00 грн. Суд першої інстанції не в повному обсязі задовольнив позовні вимоги, проте не зменшив пропорційно суму судового збору. Апеляційний суд не надав цим доводам належної правової оцінки.
      Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що позивач у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції зазначив, що суд помилково трактував норми ЦК України, в зв`язку з чим дійшов до хибних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Апеляційний суд не дав цьому доводу оцінки.
      За заявою відповідача застосовується позовна давність, однак вона застосовується аналогічно як і позовна давність до відсотків за статтею 625 ЦК України. Отже, позивач мав право на стягнення пені з 10 лютого 2016 року протягом року до 10 лютого 2017 року, а пеня, яка виникла 10 лютого 2017 року, могла бути стягнута на вимогу позивача з моменту її виникнення до 10 лютого 2018 року.
      Відповідно до параграфу 2 глави 49 ЦК України особливістю пені є те, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не будуть виконані. Період нарахування пені є необмеженим. Проте стягнути її можна лише у межах спеціальної позовної давності.
      Позовна давність за вимогами про стягнення неустойки обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який вона нараховується. Право на позов про стягнення пені виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
      Відповідно до статей 258, 266 ЦК України стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається в межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.
      Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року № 328/2872/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 363/3543/16-ц.
      Позиції інших учасників
      У вересні 2019 року позивач через представника ОСОБА_7 надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
      Відзив мотивований тим, що клопотання банка про залишення позовної заяви без розгляду та закриття апеляційного провадження заявлено на стадії судових дебатів, яка була розпочата в судовому засіданні 23 травня 2019 року. Тому ні дане клопотання, ні додаткові докази, які були до нього долучені, не могли вже розглядатися.
      Банк не надав обґрунтування, чого докази, які стосувалися повноважень представника позивача, не були подані у суді першої інстанції.
      На час подання позовної заяви представництво у суді першої інстанції могли здійснювати не лише адвокати. Повноваження представника позивача підтверджувалися довіреністю, тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду не було.
      Апеляційному суду представник позивача надав належні документи для підтвердження своїх повноважень.
      Свідоцтво про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886 не було визнано недійсним. Судова практика, на яку посилається банк як на підтвердження відсутності у представника позивача повноважень на представництво, не стосується свідоцтва про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886.
      Відсутність запису про адвоката Солону А. А. в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить лише про порушення частини третьої статті 17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», але не про те, що ОСОБА_8 не є адвокатом.
      Жодна норма законодавства не встановлює, що відсутність відомостей про особу в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить про те, що особа не є адвокатом.
      Суд не залишав позовну заяву без розгляду для усунення недоліків позовної заяви щодо її оформлення.
      Доводи касаційної скарги стосовно суті рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки банк не заперечував у суді першої інстанції з приводу невидачі вкладів позивачу, а лише посилався на відсутність у банка первинних документів щодо договорів, укладених з позивачем. Представник банку не ставив питання щодо недоведеності позивачем факту невидачі коштів з депозитних рахунків позивачу, не посилався на зняття позивачем коштів з відповідних рахунків.
      Банк відмовився видати позичальнику довідку про стан рахунків і залишок на них, що свідчить про неможливість надання позивачем такої виписки суду.
      Банк має електронну систему обліку договірних зобов`язань.
      Саме на відповідача покладається обов`язок підтвердити свої заперечення, а саме, належне виконання банком своїх зобов`язань за договором, що, зокрема, підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 707/3132/14-ц.
      Позивач не погоджується з наданим відповідачем розрахунком процентів. У депозитному договорі встановлювався строк його дії, та одночасно в Умовах і правилах розміщення депозитних вкладів у банку (пункт 2.2.1.9.2) передбачалося, що якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад «до запитання» по закінченні строку дії договору, то строк вкладу автоматично продовжується.
      Грошові кошти, що перебували на депозитних рахунках позивача, не були перераховані банком на вимогу вкладника від 09 лютого 2016 року на його поточний рахунок.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг позивача та відповідача.
      Фактичні обставини, встановлені судом
      29 лютого 2012 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу №SAMDN25000724019081 «Стандарт, 12 місяців» на суму 24 000,00 доларів США строком на 12 місяців, з 01 березня 2012 року по 01 березня 2013 року, з процентною ставкою 8 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_1 .
      Згідно з пунктом 3 зазначеного договору у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявить банку про відмову від продовження строку вкладу, то вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений в заяві. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку.
      На виконання умов цього договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26358612304496 грошові кошти в сумі 24 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 29 лютого 2012 року № 62.
      29 лютого 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору №SAMDN25000724019081, згідно з якою відсоткова ставка по вкладу збільшена на 0,5 %, загалом склавши 8,5 % на строк до 01 березня 2013 року.
      06 березня 2013 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDN80000733624016 «Стандарт» на суму 20 000,00 доларів США строком на 366 днів, по 06 березня 2014 року включно, з процентною ставкою за договором 8,5 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_2 .
      Пунктом 5 договору № SAMDN80000733624016 передбачено, що в разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, договір продовжується неодноразово без явки клієнта.
      На виконання умов вказаного договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26354618666046 грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 06 березня 2013 року № 43.
      05 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із двома письмовими заявами про відсутність наміру продовжувати дію договору № SAMDN25000724019081 і договору №SAMDN80000733624016, вимагав повернути суми вкладів і нараховані проценти.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами норм щодо представництва у суді та протиправної відмови апеляційного суду в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі, є необґрунтованими.
      Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
      Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
      Статтею 177 ЦПК України визначений перелік документів, які додаються до позовної заяви.
      Зокрема, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України).
      Позовна заява підписана представником позивача ОСОБА_8 в червні 2018 року.
      До позовної заяви додано копію довіреності, якою позивач уповноважив, зокрема, ОСОБА_8 представляти його інтереси в суді.
      Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 Розділу XVКонституції України представництво виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції запроваджується з 1 січня 2019 року.
      З огляду на зазначене, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви, поданої з підстав її подання особою від імені позивача, яка не мала належних на це повноважень.
      Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття касаційного провадження оскільки апеляційна скарга підписана від імені позивача особою, яка не мала статусу адвоката з огляду на відсутність даних про неї у відповідному реєстрі та видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю неуповноваженою особою, є безпідставними.
      Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
      Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону в день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
      Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є безстроковим.
      Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
      Отже, відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
      Стаття 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
      До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 5886, виданого ОСОБА_8 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 16 березня 2017 року № 61.
      Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять.
      Також відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю в порядку, передбаченому законом.
      Доводи касаційної скарги банку про безпідставне неврахування апеляційним судом доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн, є обґрунтованими.
      Позов поданий у червні 2018 року.
      Оскільки позивач як споживач не сплачував судовий збір і на його користь постановлене рішення судом першої інстанції, то суд першої інстанції правильно стягнув судовий збір з відповідача в дохід держави, проте не дотримався принципу пропорційності його розміру до задоволеної частини позовних вимог.
      Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
      За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позову майнового характеру фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
      Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» прожитковий мінімум на працездатних осіб з 01 січня 2018 року складає 1 762,00 гривні.
      Отже, з огляду на ціну позову, за його подання судовий збір підлягав сплаті в розмірі 8 810,00 грн.
      Суд першої інстанції під час вирішення питання про стягнення з відповідача судового збору правильно врахував суму судового збору, що мав бути сплачений позивачем за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 15 червня 2018 року про передання справи за підсудністю, що була задоволена постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року.
      Згідно з підпунктом 1 пункту 9 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги фізичною особою на ухвалу суду фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнювало на час подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу 352,40 грн.
      Загалом, сума судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на ухвалу складала 9 162,40 грн, яку суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не дотримався зазначеної норми щодо пропорційного стягнення судового збору у разі часткового задоволення позовних вимог.
      Доводи про неправильне обрахування суми судового збору, що підлягала стягненню з відповідача, він зазначав у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.
      Постанова апеляційного суду не містить мотивів відхилення цих доводів відповідача, чим порушено вимогу вмотивованості судового рішення (пункти 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
      Крім того, апеляційний суд зменшив стягнуту судом першої інстанції суму відсотків за договорами банківських вкладів і скасував рішення суду першої інстанції про відмову в стягненні 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань за цими договорами та постановив нове рішення про задоволення цих позовних вимог, однак, не вирішив питання щодо зміни розміру стягнутого судом першої інстанції судового збору.
      Проте, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, апеляційний суд відповідно має змінити розподіл судових витрат.
      З огляду на зазначене, постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні апеляційної скарги банку щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню.
      Доводи касаційної скарги позивача про порушення під час вирішення справи норм щодо позовної давності щодо вимог про стягнення пені є обґрунтованими.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
      Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
      Факт укладення договорів депозиту та внесення ПАТ КБ «Приватбанк» грошових сум у розмірі 20 000,00 і 24 000,00 доларів США підтверджується укладеними між сторонами договорами та квитанціями, які досліджувалися судом першої і апеляційної інстанції, їх копії долучені до матеріалів справи.
      Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем надано належні докази на підтвердження укладеного між ним і банком договору та внесення коштів на депозит. Письмова форма договору банківського вкладу підтверджується договором банківського вкладу, а також документами про внесення коштів.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а отже, не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань і позбавив вкладника права користуватись належним йому майном.
      На відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме, надати докази того, що кошти повернуті вкладникові, а також відсутності коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, банком таких доказів під час розгляду справи не надано.
      При цьому, судами обґрунтовано відхилено доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим і відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
      Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не впливають на законність судових рішень.
      Доводи касаційної скарги позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо позовної давності стосовно пені за порушення умов договору, є обґрунтованими.
      Судами встановлено факт невиплати відповідачем на користь позивача коштів, внесених на депозитні рахунки, а також нарахованих процентів.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
      Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3 % загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
      У відзиві на позовну заяві, поданому до суду першої інстанції 03 жовтня 2018 року, відповідач просив суд застосувати до вимог щодо стягнення пені спеціальну позовну давність у один рік.
      Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік.
      Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ).
      Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
      Виходячи з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
      Згідно зі статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою (постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16).
      Відповідно до правової природи пені позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
      З огляду на зазначене, враховуючи те, що на час вирішення справи кошти банку позивачу не повернуті, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач мав право на стягнення пені, нарахованої у межах річного строку позовної давності до звернення до суду.
      Суд апеляційної інстанцій дійшов неправильного висновку про те, що оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені 14 червня 2018 року, то він реалізував своє право на захист після спливу позовної давності.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги щодо права позивача на стягнення пені у межах річного строку та не встановлював розміру такої пені.
      Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, тому оскаржуване рішення апеляційного суду щодо позову про стягнення пені підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Крім того, апеляційний суд не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції у частині стягнення судового збору.
      Суду апеляційної інстанції необхідно встановити розмір пені, що підлягає стягненню у межах позовної давності, розглянувши справу з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону, вирішивши питання про розподіл судових витрат за розгляд справи у судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
      Щодо судових витрат
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Верховний Судне змінює рішення, не ухвалює нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
      Керуючись статтями 141, 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у частині позову про стягнення пені та відмови в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
      Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в незміненій частині залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий
      В. М. Ігнатенко
      Судді:
      В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.Ю. Тітов
      Джерело: ЄДРСР 88692272
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 лютого 2020 року
      м. Київ
      Справа № 2-82/09
      Провадження № 14-734свц19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді (судді-доповідача) - Ткачука О.С.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      за участю секретаря судового засідання - Войтовича С.М.,
      від позивача - адвокат Тарахкало М.О. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1066, який діє на підставі ордеру Серія ВВ №1001578),
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , подану представником Тарахкалом Михайлом Олександровичем , про перегляд Верховним Судом за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2005 року, постановленої колегією суддів у складі Заведей В.Н., Косогор Г.О., Ісаєвої Н.В., рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, ухвалене суддею Граніним В.Л., ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року, постановленої колегією суддів у складі Кварталової А.М., Плавич Н.Д., Левенця Б.Б., ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2010 року, постановленої колегією суддів у складі Охрімчук Л.І., Левченка Є.Ф., Сеніна Ю.Л.,
      у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Малиновського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області в особі ВГІРФО Хмельницького РВ, треті особи: державний нотаріус Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур`янова Людмила Геннадіївна, Друга Одеська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу та дублікату договору дарування, усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку, відшкодування матеріальної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , державного нотаріуса Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур`янової Людмили Геннадіївни про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання добросовісним набувачем, визнання права власності та зобов`язання зняти з реєстраційного обліку,
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У квітні 2001 року, липні 2002 року та травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із окремими позовами, які в подальшому ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2006 року об`єднано в одне провадження.
      2. Позови обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Проте 26 вересня 2000 року ОСОБА_6 , діючи від його імені та на підставі підробленої, на його думку, довіреності, відчужив цю квартиру ОСОБА_5
      3. Враховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати довіреність на ім`я ОСОБА_6 , дублікат договору дарування, виданий ОСОБА_6 для укладення договору купівлі-продажу, та договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 26 вересня 2000 року недійсними, зобов`язати ОСОБА_5 не чинити перешкод у користуванні належною йому квартирою, зобов`язати Хмельницький ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області зняти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі, стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на його користь 61 тис. грн. матеріальної шкоди.
      4. У березні 2007 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що вона придбала зазначену вище квартиру за договором купівлі-продажу від 26 вересня 2000 року. Цей договір вона уклала зі ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності, виданої власником квартири - ОСОБА_1 , відтак вважає себе добросовісним набувачем.
      5. Також ОСОБА_5 посилалася на те, що 11 серпня 2006 року прокурор Малиновського району м. Одеси порушив кримінальну справу за фактом підробки документа - довіреності від 01 серпня 2000 року, виданої на ім`я ОСОБА_6 . У межах зазначеної кримінальної справи її визнано потерпілою.
      6. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2000 року дійсним, визнати її добросовісним набувачем, визнати за нею право власності на зазначену квартиру та зобов`язати Хмельницький ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку в цій квартирі.
      Короткий зміст судових рішень
      7. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 14 травня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ВГІРФО Хмельницького РВ ОМУ УМВС України в Одеській області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку у зазначеній квартирі. В іншій частині позову ОСОБА_5 відмовлено.
      Рух заяви про перегляд судових рішень
      8. У грудні 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана його представником - Тарахкалом М.О. , про перегляд за виключними обставинами ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2005 року, рішення Малиновського районного суду м Одеси від 06 березня 2009 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2009 року, ухвали Верховного Суду України від 14 травня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні зазначеної справи судом.
      9. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито провадження за виключними обставинами у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та призначено справу до судового розгляду.
      Короткий опис обставин справи
      10. Судами встановлено, що 16 березня 1999 року ОСОБА_1 передав належну йому квартиру АДРЕСА_1 у безстрокове користування ОСОБА_3 , який зобов`язався проживати у цій квартирі, оплачувати комунальні послуги та нести відповідальність за збереження рухомого майна, що знаходиться у цій квартирі.
      11. 26 вересня 2000 року ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 26 лютого 2000 року, відчужив цю квартиру ОСОБА_5
      12. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що він не мав наміру відчужувати зазначену вище квартиру, а довіреність від 26 лютого 2000 року на ім`я ОСОБА_6 , на підставі якої ця квартира продана ОСОБА_5 , підроблена.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      14. Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
      15. З урахуванням видів судових рішень предметом перегляду є судові рішення, передбачені частинами першою, третьою - п`ятою статті 258 ЦПК України, а саме рішення, постанови, ухвали та судові накази.
      16. При зверненні із заявою ОСОБА_1 посилався на рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судових рішень, ухвалених судами України при розгляді зазначеної справи, і розгляд таких заяв є компетенцією Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 425 ЦПК України.
      17. Так, 24 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine», заява № 57706/10), яке набуло статусу остаточного 24 січня 2020 року (далі - рішення ЄСПЛ).
      18. ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (§ 2-4 резолютивної частини рішення ЄСПЛ).
      19. За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
      20. ЄСПЛ вказав на те, що ОСОБА_1 стверджував, що не планував продаж квартири, і що довіреність, яку використав ОСОБА_6 в угоді продажу, була підробленою. У підтримку цих тверджень заявник посилався, зокрема, на твердження нотаріуса про те, що вона не засвідчувала таку довіреність, на витяг з реєстру нотаріуса, який демонстрував, що оскаржувана довіреність не була зареєстрована у відповідному реєстрі, і на висновок експерта про те, що заявник довіреність не підписував (§ 29 рішення ЄСПЛ).
      21. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди виходили із того, що він не надав доказів наведеним вище твердженням, а лист нотаріуса про те, що вона не засвідчувала оскаржувану довіреність, суди відмовилися взяти до уваги, не обґрунтувавши підстав для такої відмови. ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що, оскільки цей лист стосувався суті спору, а також безпосередньо дійсності оскаржуваного договору, суди не повинні були відкидати цей доказ у такий загальний та зневажливий спосіб (§ 30 рішення ЄСПЛ).
      22. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що національні суди звинувачували заявника у тому, що він не клопотав про виклик нотаріуса як третьої особи, проте не уточнили конкретну підставу для надання нотаріусу такого процесуального статусу (§ 30 рішення ЄСПЛ).
      23. ЄСПЛ також наголосив, що пізніше національні суди відмовилися розглянути зміст наданого нотаріусом витягу з реєстру, оскільки, на їхню думку, цей документ не був підписаний нотаріусом на кожній сторінці. Однак національні суди не навели в обґрунтування такого технічного міркування жодного посилання на відповідні процесуальні вимоги. Крім того, вони залишили без відповіді твердження заявника, що всі сторінки витягу були склеєні, прошиті нитками, а потім скріплені печаткою з підписом нотаріуса на останній сторінці (§ 31 рішення ЄСПЛ).
      24. ЄСПЛ вважав, що було дуже важливо належно вирішити ці питання, враховуючи, що суди також не взяли до уваги експертний висновок, який спростовував достовірність підпису заявника на оскаржуваній довіреності. Отримавши цей експертний висновок, в якому стверджувалося, що заявник не підписував довіреність, суди відхилили його, головним чином, на