Постановление ВСУ по пересмотру о солидарном взыскании с заемщика и поручителя сумм после ранее полученного решения суда о взыскании

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2 вересня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Романюка Я.М.,

Суддів: Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,

Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа – ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ»Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року стягнуто з останніх солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 131 133,65 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 044 282 грн. 78 коп. Оскільки за рішенням суду відповідачами не виконувалось зобов’язання за кредитним договором утворилася заборгованість за період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року, а саме: відсотки за користування кредитними коштами – 9 880,77 доларів США, прострочення сплати кредиту – 115 701 грн. 54 коп. та заборгованість зі сплати штрафу за порушення умов кредитного договору – 105 892 грн. 98 коп., яку ПАТ «КБ «Надра» просило стягнути солідарно з відповідачів. 

 

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати поруку як зобов’язання, що випливає з укладеного 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_2, припиненою з тих підстав, що банком пропущено встановлений статтею 559 ЦК України шестимісячний строк на звернення до суду з позовом до поручителя. 

 

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року, позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 5 489,05 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 64 275 грн. 48 коп., заборгованість зі сплати пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 64 275 грн. 48 коп. та заборгованість зі сплати штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 105 892 грн. 98 коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

 

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

 

Судом встановлено, що 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 90 431,31 доларів США зі сплатою 14,99 % річних строком до 10 жовтня 2033 року на придбання земельної ділянки площею S_1 по АДРЕСА_1. 

 

На забезпечення виконання умов кредитного договору від 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_2 укладено договір поруки. 

 

На погашення кредиту ОСОБА_1 сплатив банку 22 вересня 2008 року 1 170 доларів США, 20 жовтня 2008 року – 190,36 доларів США, після чого внесення платежів позичальником припинилося. 

 

16 червня 2009 року банк надіслав вимогу поручителю ОСОБА_2 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором. 

 

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним відмовлено, а зустрічний позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту задоволено та стягнуто з останніх солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 131 133,65 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 044 282 грн. 78 коп.

 

Станом на 28 травня 2014 року за відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 24 412,95 доларів США, яка виникла внаслідок невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року.

 

Задовольняючи частково позов ПАТ «КБ «Надра» та стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості за нарахованими у період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року відсотками у розмірі 5 489,05 доларів США, суму заборгованості за пенею з прострочення сплати кредиту у розмірі 115 701 грн. 54 коп. та суму заборгованості по сплаті штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 105 892 грн. 98 коп. суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що судом вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором від 5 вересня 2008 року та врахував подану заяву представником позивача щодо зменшення розміру позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції, з висновками якого також погодився апеляційний суд, виходив з того, що судовим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року, відповідно до якого з відповідача ОСОБА_2 в солідарному порядку стягнуто заборгованість за основним зобов’язанням, встановлено солідарну відповідальність ОСОБА_2 з відповідачем ОСОБА_1 за невиконання основного зобов’язання за кредитним договором, дане рішення набрало законної сили, а тому доводи ОСОБА_2 не відповідають дійсності. 

 

Скасовуючи рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що у зв’язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів банк у 2011 році скористався своїм правом на пред’явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором. За таких обставин касаційний суд вважав, що оскільки строк виконання зобов’язання за укладеним кредитним договором від 5 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1, в 2011 році банком було змінено, то строк пред’явлення позову до поручителя слід обчислювати з часу порушення позичальником зміненого банком строку повернення кредиту, а банк такий позов пред’явив в 2014 році, на що суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули, оцінки цим фактам не дали, хоча вони, на думку касаційного суду, мають значення для правильного вирішення спору про припинення поруки. Зазначене послугувало підставою для скасування касаційним судом рішень судів нижчого рівня та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 

 

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно вимог частини другої статті 1054 ЦК України та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 16 липня 2009 року, кредитор відповідно до частини другої статі 1054 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання і зобов’язаний був пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. Однак після зміни строку виконання основного зобов’язання банк до суду із позовом звернувся лише 15 травня 2013 року, тобто майже через чотири роки від дня настання строку виконання основного зобов’язання. 

 

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу відповідача, виходив із того, що статтями 1054 та 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, а позовна вимога до поручителя заявлена банком після збігу шести місяців від дня виконання основного зобов’язання, який настав 14 травня 2012 року, з урахуванням вимоги банку та наданим строком – шістдесят один день з моменту отримання вимоги, тоді як з таким позовом банк звернувся 23 листопада 2012 року, а шестимісячний строк сплинув 14 листопада 2012 року. 

 

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року суд дійшов висновку про те, згідно вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів. Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1. кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов’язань, дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання ОСОБА_13 за договором поруки припинилися.

 

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

 

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

 

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

 

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

 

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Уточнивши позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» просив стягнути солідарно з відповідачів сумарну заборгованість по щомісячних платежах (проценти за користування кредитними коштами та штрафні санкції), що утворилася у період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року внаслідок невиконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року, яким заборгованість за кредитним договором стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_2

 

Позов щодо стягнення сумарної заборгованості по зазначених вище щомісячних платежах за період з 31 грудня 2013 року по 28 травня 2014 року було пред’явлено у лютому 2014 року, а тому суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо спливу строку, що зазначений в частині четвертій статті 559 ЦК України, а підстави для визнання поруки припиненою за вищезазначеною заборгованістю відсутні. 

 

За таких обставин відповідно до ст. 360-4 ЦПК України рішення суду касаційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій залишити в силі. 

 

Керуючись п. 1, 4 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року скасувати, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року - залишити в силі.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточним і може бути оскаржено тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Я.М. Романюк

Судді

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко 

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

Правова позиція у справі 6-1085цс15

 

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

 

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

 

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

 

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

 

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 

Суддя 

Верховного Суду України Я.М. Романюк

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7A1E4E4D12F8E81DC2257EC10021018A

[ANTIRAID]

Прочитал несколько раз. Я очень сдержанный в отношении судей. Но тут у меня возник вопрос, что они курят? Они вообще читали, что они подписали?

[у.zaporozhskiy]

Прочитал несколько раз. Я очень сдержанный в отношении судей. Но тут у меня возник вопрос, что они курят? Они вообще читали, что они подписали?

Уже обсуждали.Бред и несусветица полнейшая.

Кому жаловаться?

[Bolt]

То есть поручитель поручается получается за каждый отдельный ежемесячный платёж по отдельности...

[у.zaporozhskiy]

То есть поручитель поручается получается за каждый отдельный ежемесячный платёж по отдельности...

Бред несусветный

Очень опасный прецедент.

[Bolt]

Бред несусветный

Очень опасны прецедент.

 

А этому прецеденту уже год... как я сам недавно узнал... Уже год такая позиция судов...

[yafet]

То есть поручитель поручается получается за каждый отдельный ежемесячный платёж по отдельности...

  Якраз в цьому моменті гріха нема. Поки діє порука і діють не змінені достроковим витребуванням умови кредитного договору, позов банку може бути хоч по кожному порушеній умові окремо. І  до позичальника, і до поручителя. Хоча ВССУ вже був всловився (десь весною 2015р.), що "порука припиняється через шість місяців після першого порушення графіка".

  А тут серед хаосу лізе  "право на отримання процентів до дня фактичного повернення позики". Якщо так, то ВСУ перестав розрізняти кредит, як банківську послугу в фінансовому секторі зі спеціальним нормативним регулюванням і з революційної доцільності приєднався до зародження класу вічних боржників.

[yafet]

Прочитал несколько раз. Я очень сдержанный в отношении судей. Но тут у меня возник вопрос, что они курят? Они вообще читали, что они подписали?

  Дай то Бог, щоб ситуація вийшла на те, що ми шукаємо зміст там, де все пояснюється простою людською неуважністю чи глупістю.

[Bolt]

  Якраз в цьому моменті гріха нема. 

 

А в чём тогда грех...

[Bolt]

Хоча ВССУ вже був всловився (десь весною 2015р.), що "порука припиняється через шість місяців після першого порушення графіка".

 

А можете показать мне что было весной 2015... Потому что ВСУ например противоположное высказал осенью 2014... Получается ВССУ ослушался ВСУ...

[yafet]

А в чём тогда грех...

    В мене логічно не складається, як ВСУ прийшов до того, що написано в тексті (стягнути проценти солідарно за новий період).  Знов відкат до хаосу по позиції права на проценти і  моменті припинення поруки. По цій позиції (швидше по фабулі, ніж по винесеній окремо позиції) зараз повалять заяви банків по всіх рішеннях до року. Може в тому і задумка, щоб вибити всіх розміром судового збору і переглянути під нову позицію старі рішення.  Єдина деталь в цьому рішенні, що вимога пішла тільки поручителю в 2009 році. Але то знов нічо не рішає, бо позов про дострокове був і до позичальника. 

[yafet]

А можете показать мне что было весной 2015... Потому что ВСУ например противоположное высказал осенью 2014... Получается ВССУ ослушался ВСУ...

  про весну 2015  пробував дати посилання зразу, але десь випало з поля зору. Колись памятаю роздруковував по одній справі. Попадеться - дам посилання.

[yafet]

  про весну 2015  пробував дати посилання зразу, але десь випало з поля зору. Колись памятаю роздруковував по одній справі. Попадеться - дам посилання.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43832280 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ            

22 квітня 2015 року                                                                          м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого                       Луспеника Д.Д.,

суддів:                                             Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_8, поданою представником - ОСОБА_9, на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 2 жовтня 2008 року між акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір зі змінами і доповненнями від                 15 липня 2009 року № 1 та від 7 червня 2011 року № 2, за умовами якого ОСОБА_4 надано кредит в розмірі 29 397 доларів США на строк до 14 листопада 2018 року включно зі сплатою 13,2 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 2 жовтня 2008 року між банком, ОСОБА_4 та поручителем ОСОБА_5 було укладено договір поруки, 3 лютого 2010 року між банком,       ОСОБА_4 та поручителями: ОСОБА_6, ОСОБА_8, було укладено два окремих договори поруки, а 8 червня 2011 року між банком, ОСОБА_4 та поручителем ОСОБА_7 було укладено договір поруки. Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_4 укладено договір застави із змінами та доповненнями від 7 червня 2011 року, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належне їй на праві власності рухоме майно, а саме - автомобіль марки ТОYОТА Саmrу 2.4 L, державний номерний знак НОМЕР_1. ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 15 серпня 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 200 642 грн 68 коп., а на вимоги про погашення боргу відповідачі не реагували.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Креді Агріколь Банк» просило суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 200 642 грн 68 коп.

 

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від                      19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2014 року, позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 2 жовтня 2008 року в розмірі 200 642 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 2 186 грн 43 коп. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 2 жовтня 2008 року в розмірі 200 642 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 2 186 грн 43 коп. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та                   ОСОБА_8 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 2 жовтня 2008 року в розмірі 200 642 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 2 186 грн 43 коп. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 2 жовтня 2008 року в розмірі 200 642 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 2 186 грн 43 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 в особі представника - ОСОБА_9, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ПАТ «Креді Агріколь Банк», суд першої інстанції виходив із того, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник, позичальник, не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При  цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

 

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також, що оскільки позивач у визначений законом строк, а також у спосіб, передбачений договорами поруки, пред'явив до поручителів відповідну вимогу, підстави вважати поруку припиненою відсутні.    

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду щодо вимог до поручителя ОСОБА_8 не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 2 жовтня 2008 року між акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір зі змінами і доповненнями № 1 від 15 липня 2009 року та № 2 від 7 червня 2011 року, за умовами якого ОСОБА_4 надано кредит в розмірі 29 397 доларів США на строк до                           14 листопада 2018 року включно зі сплатою 13,2 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 2 жовтня 2008 року між банком, ОСОБА_4 та поручителем ОСОБА_5 було укладено договір поруки, 3 лютого 2010 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк», ОСОБА_4 та поручителями:          ОСОБА_6, ОСОБА_8, було укладено два окремих договори поруки, а 8 червня 2011 року між банком, ОСОБА_4 та поручителем ОСОБА_7 було укладено договір поруки, за умовами яких поручителі зобов'язалися відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору.

На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1).

При цьому у п. 3.2.5 цього договору передбачено право банку  у разі несплати позичальником заборгованості за кредитом (частиною кредиту) згідно з п. 1.1 договору та/або процентів за користування кредитом згідно з п. 2.4 договору банк протягом 30 днів направляє позичальнику письмове повідомлення про наявність простроченої заборгованості, в якому вказується розмір заборгованості з урахуванням належних до сплати процентів та штрафних санкцій.  

 

 

У п. 3.2.6 кредитного договору між сторонами передбачено, що невиконання зобов'язання по повному погашенню простроченої заборгованості в строк до 30 днів з дня направлення повідомлення дає право банку шляхом направлення вимоги вимагати дострокового погашення кредиту в повній сумі, нарахованих процентів за кредитом, штрафів та пені.  

Судом безспірно встановлено, що прострочення кредитної заборгованості почалося з серпня 2012 року, проте банк протягом шести місяців вимоги до боржників не направив, позову до суду не пред'явив.  

Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с. 7) прострочення заборгованості відбулось з серпня 2012 року, однак зазначений розрахунок містить лише розрахунок пені, у матеріалах справи відсутній розрахунок по щомісячним платежам та процентам.

Отже, апеляційний суд не встановив, коли позичальник перестав сплачувати щомісячні платежі та проценти, тобто не встановив настання строку виконання основного зобов'язання ОСОБА_4, і наданий банком розрахунок заборгованості не перевірив.

Також апеляційний суд не врахував, що прострочення заборгованості за кредитним договором відбулось з серпня 2012 року, тобто з цього часу у ПАТ «Креді Агріколь Банк» виникло право звернутися з вимогою до поручителя ОСОБА_8 протягом наступних 6 місяців.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 8 жовтня 2014 року № 6-128цс14, від 29 січня 2014 року № 6-155 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

 

У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5  «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.  

 

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.  

 

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив строк виконання основного зобов'язання позичальником, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання, не врахував, що вказаний строк обчислюється з моменту коли кредитор мав би направити вимогу, а не коли направив і тим частим штучно збільшуючи визначений законом строк та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

 

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, ухвала апеляційного суду в частині вимог ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Щодо судових рішень в частині позовних вимог ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, то підстав для скасування їх в цій частині немає, оскільки зазначені учасники процесу судових рішень не оскаржували та не уповноважували ОСОБА_8 на представництво їх інтересів.

 

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336 - 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_8, подану представником - ОСОБА_9, задовольнити частково.

 

 

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

У решті ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                                           Д.Д. Луспеник                                                                    

Судді:                                                                                                            Б.І. Гулько

 

А.О. Лесько

                                                                                                                                

С.Ф. Хопта

 

                                                                                                                                В.А. Черненко        

[Параска Перебийрекет]

  Якраз в цьому моменті гріха нема. Поки діє порука і діють не змінені достроковим витребуванням умови кредитного договору, позов банку може бути хоч по кожному порушеній умові окремо. І  до позичальника, і до поручителя. Хоча ВССУ вже був всловився (десь весною 2015р.), що "порука припиняється через шість місяців після першого порушення графіка".

  А тут серед хаосу лізе  "право на отримання процентів до дня фактичного повернення позики". Якщо так, то ВСУ перестав розрізняти кредит, як банківську послугу в фінансовому секторі зі спеціальним нормативним регулюванням і з революційної доцільності приєднався до зародження класу вічних боржників.

Якраз достроковим витребуванням змінено умови кредитного договору . Змінено строк виконання зобовязання , який настав 23.05.2011р. за рішенням суду про дострокове стягнення (солідарно) всієї сумми боргу за кредитним договором з усіма витікаючими з цього наслідками....

Ви вважаєте, що банк тепер повторно може пред,являти позов ще й по кожній порушеній умові окремо. На яких підставах?

А як же ст. 61 Конституції України та ст. 223 ЦПК України ?

[yafet]

Якраз достроковим витребуванням змінено умови кредитного договору . Змінено строк виконання зобовязання , який настав 23.05.2011р. за рішенням суду про дострокове стягнення (солідарно) всієї сумми боргу за кредитним договором з усіма витікаючими з цього наслідками....

Ви вважаєте, що банк тепер повторно може пред,являти позов ще й по кожній порушеній умові окремо. На яких підставах?

А як же ст. 61 Конституції України та ст. 223 ЦПК України ?

   Ні. Я вважаю якраз навпаки.  Порука виникає і діє до припинення, а припиняється один раз. Моментом припинення поруки є закінчення преклюзивного строку поруки. Логічно, що ВССУ прийшов до висновку, що перебіг преклюзивного строку поруки діє  не від фактичного заявлення вимоги до поручителя, а від моменту, коли банк міг і повинен був заявити вимогу до поручителя. Перше порушення графіка - зразу вимога поручителю з приводу виконання солідарного обовязку. Не виконано добровільно - позов до поручителя про стягнення добровільно невиконаного.  (Банк має свободу в межах  6 місяців: або заявляє фактично прострочене, або витребовує достроково). Якщо витребовує достроково ( а інакше майже не практикується), і при цьому від першого порушення позичальником і до заявленої у вимозі дати дострокового витребування не пройшло 6 місяців - питання чинності поруки не стоїть.      В рішенні ВСУ, про яке ми тут говоримо, ВСУ поламав логіку ВССУ і прийшов до висновку, що не має значення перше порушення і 6 місяців від нього. Тому що порука діє з приводу кожного зобовязання окремо ( наприклад: припинилась по поверненню тіла  і сплаті процентів за січень, то діє по таких же вимогах за лютий). Але головне ІНШЕ, що ВСУ добив тему "правом на отримання процентів до моменту фактичного виконання в натурі".  Тобто ВСУ також  поламав логіку ВССУ про те, що після дострокового стягнення право на проценти у банку припиняється.  Значить ВСУ десь між строк також не вважає спеціальні правила обліку кредитів і можливість відшкодування за рахунок страхових резервів чимось, що впливає на правовідносини кредитодавця і позичальника.  Такий підхід, на мій погляд, це катастрофа для позичальників, які перейдуть в розряд вічних боржників без можливості банкрутства. А банки отримають своє двічі: перший раз за рахунок страхових резервів, другий раз - довівши боржників до майнового стану за списком майна,на яке не може бути звернено стягнення.  З точки зору справедливості, на мій погляд, рішення(6-1085цс15) НЕ справедливе. А от з точки зору матеріального  права - розмірковуємо спільно.  

[Bolt]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43832280

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ            

22 квітня 2015 року                                                                          м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого                       Луспеника Д.Д.,

суддів:                                             Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

 

Я в лёгком замешательстве... И что теперь делать... Даже Луспеник на нашей стороне...

[yafet]

Я в лёгком замешательстве... И что теперь делать... Даже Луспеник на нашей стороне...

   Я в тяжком. Вся моя 10-річна логіка виявляється до сідєлкі. ВСУ дав новелу, що поручителі не відповідають один перед одним (з точки зору сторін триваючого двостороннього зобовязання кредиту - це ноненс), ВСУ ще ні разу не сказав про пріоритети обтяжень (що по рухомому, що по нерухомому), ВСУ ще ні разу не проаналізував, а що стається, якщо після витребування виконується прострочена частина, ВСУ ні разу не сказав, як правильно застосовувати ст.42 Про іпотеку, ВСУ ні разу не висловився про припинення зобовязань при позасудовому зверненні стягнення як на заставу так і на іпотеку передачею у власність (а в обох законах пише, що всі подальші вимоги - недійсні. Тільки активісти все ще бються за право "ключі на стіл"),  ВСУ ще мовчить про всі підстави припинення зобовязань крім "виконання належним чином", ВСУ коли давав позицію про позики у валюті дав новелу щодо регулювання фінансового сектора (ліцензування) і не фінансового, ВСУ  ні разу не застосував матеріальне про нікчемність (по ст.1055 ЦК) і т.д. й т.п.  А тут - на тобі.

[Bolt]

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_8, подану представником - ОСОБА_9, задовольнити частково.

 

 

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Ну и что оно дало... Апелляция всёравно снова отказала... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48081928

 

Вот для интереса первая апелляция... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41957638

А вот первая инстанция по этому делу... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36222571

[yafet]

Ну и что оно дало... Апелляция всёравно снова отказала... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48081928

 

Вот для интереса первая апелляция... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41957638

А вот первая инстанция по этому делу... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36222571

    Так і зависло 2 питання:

1. Як діє порука ( припиняється щодо кожного грошового зобовязання окремо, чи припиняється раз і назавжди);

2. Як має однаково застосовуватись норма про "дії боржника, які свідчать". Суди загальної кажуть - будь який добровільний платіж боржника, суди господарської - добровільний платіж боржника перериває строк давності тільки в частині суми цього платежу. Цитата: "п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» :     « У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.»

[у.zaporozhskiy]

Якраз достроковим витребуванням змінено умови кредитного договору . Змінено строк виконання зобовязання , який настав 23.05.2011р. за рішенням суду про дострокове стягнення (солідарно) всієї сумми боргу за кредитним договором з усіма витікаючими з цього наслідками....

Ви вважаєте, що банк тепер повторно може пред,являти позов ще й по кожній порушеній умові окремо. На яких підставах?

А як же ст. 61 Конституції України та ст. 223 ЦПК України ?

 

Тело точно не имеет право взыскивать второй раз.

А вот с процентами большой вопрос.

Позиции ВСУ до сих пор нет.

Это Постановление в расчет не берем.

 

[Bolt]

    Так і зависло 2 питання:

1. Як діє порука ( припиняється щодо кожного грошового зобовязання окремо, чи припиняється раз і назавжди);

 

ВСУ уже вроде год как определил... Все суды сейчас ссылаются на постанову 6-53цс14...

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/066CF7644AA9CEFDC2257D62004AC48B

[у.zaporozhskiy]

   Ні. Я вважаю якраз навпаки.  Порука виникає і діє до припинення, а припиняється один раз. Моментом припинення поруки є закінчення преклюзивного строку поруки. Логічно, що ВССУ прийшов до висновку, що перебіг преклюзивного строку поруки діє  не від фактичного заявлення вимоги до поручителя, а від моменту, коли банк міг і повинен був заявити вимогу до поручителя. Перше порушення графіка - зразу вимога поручителю з приводу виконання солідарного обовязку. Не виконано добровільно - позов до поручителя про стягнення добровільно невиконаного.  (Банк має свободу в межах  6 місяців: або заявляє фактично прострочене, або витребовує достроково). Якщо витребовує достроково ( а інакше майже не практикується), і при цьому від першого порушення позичальником і до заявленої у вимозі дати дострокового витребування не пройшло 6 місяців - питання чинності поруки не стоїть.      В рішенні ВСУ, про яке ми тут говоримо, ВСУ поламав логіку ВССУ і прийшов до висновку, що не має значення перше порушення і 6 місяців від нього. Тому що порука діє з приводу кожного зобовязання окремо ( наприклад: припинилась по поверненню тіла  і сплаті процентів за січень, то діє по таких же вимогах за лютий). Але головне ІНШЕ, що ВСУ добив тему "правом на отримання процентів до моменту фактичного виконання в натурі".  Тобто ВСУ також  поламав логіку ВССУ про те, що після дострокового стягнення право на проценти у банку припиняється.  Значить ВСУ десь між строк також не вважає спеціальні правила обліку кредитів і можливість відшкодування за рахунок страхових резервів чимось, що впливає на правовідносини кредитодавця і позичальника.  Такий підхід, на мій погляд, це катастрофа для позичальників, які перейдуть в розряд вічних боржників без можливості банкрутства. А банки отримають своє двічі: перший раз за рахунок страхових резервів, другий раз - довівши боржників до майнового стану за списком майна,на яке не може бути звернено стягнення.  З точки зору справедливості, на мій погляд, рішення(6-1085цс15) НЕ справедливе. А от з точки зору матеріального  права - розмірковуємо спільно.  

Абсолютно незаконне і несусвітне.

Я вже висловлювався в цій темі: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7739&page=4

 

ВССУ вирішив урівняти права банків та позичальників, прийшовши до висновку, що банк не має права нараховувати відсотки та пеню після набрання законної сили рішення суду про стягнення усього тіла кредиту та відсотків, нарахованих на момент звернення до суду, але це теж не зовсім правильно.

Правильним було б інше застосування норм матеріального права, за яким договори мали бути розірвані за позовами позичальників, а зобовязання припиненими.

Але судам ця позиція не подобається, з якої радості невідомо.

[Bolt]

Это Постановление в расчет не берем.

 

Ничего ничего... Суди возьмут в расчёт ещё как и даже позиция здесь не играет главной роли...

[Bolt]

Ярослав, а что Вы скажете по этому поводу... 

 

Як діє порука ( припиняється щодо кожного грошового зобовязання окремо, чи припиняється раз і назавжди);

[у.zaporozhskiy]

ВСУ уже вроде год как определил... Все суды сейчас ссылаются на постанову 6-53цс14...

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/066CF7644AA9CEFDC2257D62004AC48B

 

 

 Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті        559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

 

 

Правильно применение норм материального права в таком случае?

Начинает ли исчисляться шестимесячный срок прекращения поручительства с момента последнего платежа в случае отсутствия досудебного требования?