Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Укрсоцбанку во взыскании задолженности в связи с пропуском исковой давности

ANTIRAID · December 25, 2016

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П.,
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 21 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким банк надав боржнику в тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 50 тис. доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим строком повернення 20 серпня 2013 року.

Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконував зобов’язання за цим кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив стягнути з відповідача 133 тис. 196 доларів США 70 центів заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 62 тис. 374 доларів США 79 центів заборгованості за тілом кредиту; 48 тис. 129 доларів США 67 центів процентів за користування кредитом та 22 тис. 719 доларів США 24 центів пені.

Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 6 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 грудня 2015 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 травня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 254, 256, 261, 525, 526, 610, 612 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ «Укрсоцбанк» надало копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року, 9 грудня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 19 березня 2014 року та 2 грудня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Укрсоцбанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 серпня 2006 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким банк надав боржнику в тимчасове користування грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 50 тис. доларів США зі сплатою 12,25 % річних та кінцевим строком повернення 20 серпня 2013 року.

19 березня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за змістом якої надання грошових коштів буде здійснюватись окремими частинами, зі сплатою 13,0 % річних у межах максимального ліміту заборгованості до 86 тис 430 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості 18 серпня 2013 року. Погашення кредиту за змістом цієї додаткової угоди здійснюється за графіком змін максимального ліміту заборгованості до 15 числа кожного місяця.

9 квітня 2009 року між сторонами укладено договір про внесення змін № 2 до кредитного договору, яким змінено режим кредитної лінії з відновлювальної на невідновлювальну, а також установлено графік погашення заборгованості за кредитом, починаючи з квітня 2009 року до серпня 2013 року зі щомісячною сплатою частини боргу в розмірі 1 тис. 123 долари США.

Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з передостаннього робочого дня попереднього місяця до дня, що передує двом останнім робочим дням поточного місяця, а також у день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі. За пунктом 2.5 цього договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 25 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти.

За пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.

Боржник не сплачував кредит та проценти за користування ним з 16 квітня 2009 року (останній платіж здійснений 15 квітня 2009 року).

Протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконував обов'язки, передбачені пунктами 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору.

Відповідач заявив про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 15 квітня 2009 року; відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 90 днів; обов'язок відповідача погасити кредит у повному обсязі, сплатити нараховані проценти та штрафні санкції, також настав через 90 днів після сплати боржником останнього платежу, однак не був виконаний. З огляду на ці обставини суд дійшов висновку, що право на позов про стягнення несплачених сум за кредитним договором виникло в позивача через 90 днів після сплати боржником останнього платежу – наступного дня після порушення боржником зобов'язання за кредитним договором, проте позивач звернувся до суду з позовом лише 28 листопада 2014 року, тобто зі спливом позовної давності, установленої нормами статті 257 ЦК України.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року, 9 грудня 2015 року, наданих заявником для порівняння, касаційний суд установив, що за умовами кредитного договору після спливу 60 календарних днів з моменту здійснення боржником останнього платежу строк користування кредитом вважається таким, що сплив, отже, з цього моменту банк має право вимагати дострокового погашення кредиту.

Водночас суд дійшов висновку про те, що з урахуванням вимог частини другої статті 1050 ЦК України протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання (у тому числі якщо договором встановлено його дію до остаточного виконання зобов’язань боржником), кредитор має право заявити позов про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню в межах позовної давності щодо кожного з цих платежів.

Отже, на користь банку підлягають стягненню несплачені щомісячні платежі в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Таким чином, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 254, 256, 257, 261, 1050 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення – невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з пунктом 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такої зміни.

Останній платіж за кредитним договором позичальник здійснив 15 квітня 2009 року, а тому відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 90 днів після сплати боржником останнього платежу.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено, то через 90 днів після сплати боржником останнього платежу в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 28 листопада 2014 року, тобто зі спливом позовної давності.

Крім того, заявник просив переглянути судові рішення у справі з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах статей 254, 256, 261, 525, 526, 610, 612 ЦК України.

Так, у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року зазначено про те, що аналіз норм статей 261, 530, 631 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 цього Кодексу кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання – 25 липня 2015 року має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті, разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

За обставинами цієї справи строк дії кредитного договору був установлений до 25 липня 2015 року; 8 квітня 2009 року боржник припинив погашення кредиту; банк надіслав боржнику вимогу про дострокове погашення заборгованості 20 травня 2009 року, яку останній не виконав; банк звернувся з позовом до суду 18 вересня 2012 року.

Отже, оскільки за умовами договору позичальник повинен погашати кредит частинами кожного 8 числа поточного місяця, а проценти – кожного місяця з 2 по 8 число, наступного за місяцем, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 25 липня 2015 року – визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору, а також про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, наданій заявником для порівняння. За обставинами справи, що переглядалась, строк дії кредитного договору був установлений до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентами за користування ним; кінцевий строк повернення кредиту – 27 грудня 2010 року; банк звернувся з позовом до суду 25 березня 2013 року.

У наданій заявником для порівняння постанові від 2 грудня 2015 року Верховний Суд України зазначив, що кінцевий строк повернення кредиту був установлений до 28 червня 2026 року; останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 23 жовтня 2008 року; відповідно до пункту 4.5 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 60 днів, тобто 11 січня 2009 року; отже, саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення несплачених сум за кредитним договором, однак банк звернувся до суду з позовом лише 16 квітня 2014 року, тобто зі спливом позовної давності.

Отже, порівняння цих постанов із судовим рішенням суду касаційної інстанції, яке переглядається, не дає підстав стверджувати, що висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 травня 2015 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 травня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-719цс16