Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности взыскании и расчета пени по внутренним договорам в валюте и возможности устного заявления о сроках исковой давности
By
ANTIRAID, in Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
Считаете ли Вы решение законным и справедливым?
9 members have voted
-
Пользователи
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 372/3223/16-ц
провадження № 61-1432св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Іванової І. В., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 10 червня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати останньому грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних строком до 09 червня 2023 року.
Крім того, 10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого в іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1
В зв`язку з порушення умов кредитного договору, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 676 013,40 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08 квітня 2016 року еквівалентно 17 442 017,21 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; стягнути судовий збір у розмірі 261 630,26 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення районного суду мотивовано тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» пропустив строк звернення до суду, не надав до суду належних доказів, які б підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та суму нарахованої ним заборгованості.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року, з урахуванням постанови апеляційного суду Київської області про виправлення описки від 22 грудня 2017 року про виправлення описки, рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
У рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 10 червня 2008 року № 10-29/7325 в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 дол. США та має заборгованість у розмірі 17 442 017,21 грн звернути стягнення на предмети іпотеки, житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 463,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1549 га, кадастровий номер 3223186801:01:020:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом їх продажу ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві з початковою ціною предметів іпотеки: житловий будинок - на рівні не нижче за 4 698 219,67 грн, а земельної ділянки - на рівні не нижче за 249 962,13 грн від 10 червня 2008 року відповідно до іпотечного договору № 02-10/2233, укладеного між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 549 423,55 грн судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а тому іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січня 2018 року ОСОБА_3 , який представляє інтереси ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій просив скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 вересня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив задовольнити позов та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, натомість суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
Крім того, суду не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості позичальника, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.
Апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин позовну давність, зважаючи на те, що останній платіж за кредитним договором було здійснено 23 січня 2009 року, а тому звернувшись до суду з вказаним позовом лише в листопаді 2016 року, позивач пропустив строк позовної давності.
У березні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказав на те, що доводи касаційної скарги є безпідставним та надуманими, оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 червня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/7325, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 400 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, строком до 09 червня 2023 року.
10 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 02-10/2233. В іпотеку банку було передано будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, допустив утворення заборгованості, яка становить 676 013,40 дол. США та складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 334 908,78 дол. США; заборгованості за відсотками у розмірі 341 104,62 дол. США.
15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ОСОБА_1 з листом № 19.301-86/10924 в якому повідомив останньому, що неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором кредиту, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту згідно з графіком, передбаченим договором кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 було запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.
Аналогічна вимога 15 жовтня 2013 року була направлена ОСОБА_2 яка згідно із зворотним повідомленням отримала її 26 жовтня 2013 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
15 жовтня 2013 року ПАТ «Укрсоцбанк» скористалося своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та змінило строк виконання основного зобов`язання, звернувшись до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листом № 19.301-86/10924 в якому запропоновано повернути заборгованість за кредитом та відсоткам.
Згідно копією зворотного повідомлення ОСОБА_1 отримав вказаний лист 26 жовтня 2013 року (а. с. 62).
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ., в поданих до суду запереченнях на позов, просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на зазначене вище уваги не звернув, не надав належної правової оцінки доказам у справі, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та виклав резолютивну частину рішення, визначивши спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив.
У разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України «Про іпотеку»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року, справа № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19 зазначено, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону).
За таких обставин, позивач скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів, однак апеляційний суд визначив спосіб реалізації іпотечного майна, про який позивач в позові не просив, а саме шляхом продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві.
Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (стаття 367 ЦПК України), обставини у справі від яких залежить правильне вирішення спору не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення, постанова апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 рокувідповідно до положень статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий
М. Є. Червинська
Судді:
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
В. П. Курило
http://reyestr.court.gov.ua/Review/84343934
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 202/32532/13-ц
Провадження № 14-374цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційного банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»),
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк»
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року у складі судді Мороза В. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року у складі колегії суддів Черненкової Л. А., Петешенкової М. Ю., Пономарь З. М.
у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПАТ «Акцент-Банк», про визнання договору поруки припиненим та
УСТАНОВИЛА :
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитнимдоговором № МА-36-07від 17 грудня 2007 року у розмірі 109 593,47 долара США; стягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на його користь 10 000,00 грн.
Позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» обґрунтовувало тим, що 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладені окремі договори поруки.
ПАТ КБ «Приватбанк» зазначало, що ОСОБА_1 умови кредитного договору № МА-36-07 належним чином не виконував, на вимоги банку як він так і поручителі не реагували, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 25 липня 2012 року становила 110 845,03 долара США, з яких: заборгованість за кредитом - 56 291,44 долара США, заборгованість по процентах за користування кредитом - 35 468,85 долара США, заборгованість по комісії - 13 776,62 долара США, штраф (фіксована частина) - 31,28 долара США, штраф (процентна складова) - 5 276,85 долара США.
У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду, згідно з пунктом 1.1 якої надання коштів здійснюється окремими частинами (траншами) кредиту, сукупна величина сальдо по яких не буде перевищувати суму, обумовлену у пункті 1.2 цієї угоди, тобто загальна сума кредиту у рамках кредитної угоди - 100 000,00 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним кредитним договором цього ж дня між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір поруки.
При цьому вказував, що у лютому 2011 року він дізнався, що між банком та позичальником укладені договори про видачу траншу від 17 грудня 2007 року та від 17 січня 2008 року по 100 000,00 доларів США кожний, а разом 200 000,00 доларів США, на основі підписаної раніше кредитної угоди. Проте він не був повідомлений про підписання вказаних договорів траншу. Вважав, що кредитор та позичальник своїми діями змінили зобов'язання за кредитною угодою, чим збільшили обсяг відповідальності поручителя та без його згоди на це.
Зазначав, що зобов`язання за кредитною угодою та договорами про видачу траншу виконані у повному обсязі, згідно з квитанцією № 1 від 17 січня 2008 року та прибуткового касового ордеру № 1 від 17 січня 2008 року ОСОБА_1 сплатив у повному обсязі кредит, комісію банку та проценти за користування кредитом відповідно до умов зазначених договорів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано припиненим договір поруки, укладений 17 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк».
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не надано належних доказів видачі кредиту позичальникові, відсутня деталізація розрахунку заборгованості та належного повідомлення боржника щодо здійснення примусового стягнення боргу, а також не надано кредитну справу для огляду судом. ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання стосовно погашення кредиту отриманого від банку частинами та у строк, що визначені додатком № 1 до кредитного договору від 17 грудня 2007 року та додатком № 1 до кредитного договору від 17 січня 2008 року. Спір між сторонами врегульовано шляхом підписання відповідного правочину щодо погашення суми кредитного зобов'язання. ОСОБА_1 погашено у повному обсязі кредит, комісію банку та проценти за користування кредитом відповідно до кредитної угоди та договору про видачу від 17 грудня 2007 року, що підтверджено квитанцією від 17 січня 2008 року та касовим ордером від 18 січня 2008 року.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 дізнався про договори траншу лише у лютому 2011 року, коли ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося вперше до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року скасовано у частині позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, провадження у справі закрито. Повідомлено ПАТ КБ «Приватбанк», що розгляд позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості віднесено до юрисдикції господарських судів. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, апеляційний суд керувався тим, що спірні правовідносини між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості виникли на підставі укладеного між ними окремого договору поруки, який є самостійним предметом розгляду, тому спір між юридичними особами підвідомчий господарському суду.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд керувався тим, що оскільки 18 січня 2008 року позичальник достроково погасив заборгованість, що визнано кредитором, відтак відсутні правові підстави для задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Договір поруки, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 , припинений на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року, які просив скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що докази отримання позичальником кредитних коштів, як і часткова сплата на їх погашення за договором траншу від 17 січня 2008 року, надані суду. Позовні вимоги за зустрічним позовом про припинення договору поруки не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання за кредитною угодою не виконано і не припинено, а відповідальність поручителя не збільшилася.
Також зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі у частині вимог банку до поручителя ПАТ «Акцент-Банк». У виниклих правовідносинах постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-745цс15 не може бути застосована, оскільки позичальником є фізична особа.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначав, що повне виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитною угодою та договору про видачу траншу має наслідком припинення його зобов`язання, і відповідно припинення договору поруки. Спірні правовідносини між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» випливають із договору поруки, тобто між юридичними особами, а тому, на його думку, підвідомчі господарському суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 листопада 2016 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Суди установили, що з позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з фізичної особи - ОСОБА_1 , який уклав з позивачем кредитний договір № МА-36-07, а також до поручителів, якими є фізичні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та юридична особа - ПАТ «Акцент-Банк». Вказані особи є відповідачами у зв`язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» уклав такі договори: 17 грудня 2007 року - договори поруки з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та 20 жовтня 2010 року - договір поруки з ПАТ «Акцент-Банк», кожен з яких за умовами договорів поруки погодився солідарно відповідати із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язання за кредитним договором.
ЦК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.
Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.
Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд.
Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.
У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку послався апеляційний суд, не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.
Однак стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем, який є фізичною особою.
ЦПК України на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.
Умовою розгляду спорів до таких відповідачів була лише наявність єдності предмета і підстав позовних вимог.
Обов `язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя ПАТ «Акцент-Банк», який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - у частині позовних вимог до боржника, та поручителів, які є фізичними особами, несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд необґрунтовано закрив провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, оскільки порука є похідною від основного зобов`язання, позовні вимоги взаємопов`язані між собою і не можуть розглядатися за правилами різних видів судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, 21 березня 2018 року № 14-41цс18, 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, 20 червня 2018 року № 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року № 14-269цс18, від 03 квітня 2019 року № 14-662цс18 та інших і підстав для відступу від них не вбачається.
Що стосується висновків судів попередніх інстанцій по суті спору в частині вирішення вимог первісного позову ПАТ КБ «Приватбанк» та зустрічного позову ОСОБА_3 , то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Суди установили, що 17 грудня 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» укладено із ОСОБА_1 кредитний договір № МА-36-07, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення 14 грудня 2012 року (пункти 1.1, 1.2 договору).
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № МА-36-07 17 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки № МА-36-07, а 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» - договір поруки № 167.
17 січня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № МА-36/2-07, згідно з пунктом 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитного договору № МА-36-07 від 17 грудня 2007 року. Сума траншу - 100 000,00 доларів США.
18 січня 2008 року ОСОБА_1 достроково виконав зобов'язання за кредитним договором № МА-36-07 (т. 1, а. с. 172).
Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
З матеріалів справи убачається, що 17 та 18 січня 2008 року ОСОБА_1 здійснено погашення кредиту та відсотків по кредиту саме згідно з кредитним договором, а не згідно з договором про видачу траншу № МА-36/2-07.
Доказів того, що кредит було видано в іншому, більшому розмірі і він залишився не погашеним, матеріали справи не містять, про що правильно зробили висновок суди на підставі принципу змагальності.
Враховуючи, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № МА-36-07, яка погашена позичальником достроково, Велика Плата Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.
Тому суди обґрунтовано задовольнили зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у частині закриття провадження у справі з направленням справи у цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року підлягає залишенню без змін. У цьому випадку згідно вимог статті 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року скасувати в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства«Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2013 року в нескасованій частині та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко
С. В. Бакуліна В. В. Пророк
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Ю. Л. Власов О. С. Ткачук
М. І. Гриців В. Ю. Уркевич
Д. А. Гудима О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко
Джерело: ЄДРСР 84274316
-
By ANTIRAID
Державний герб України
242/2408/18
2/242/220/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2019 року
Селидівський міський суд Донецької області
у складі головуючого судді Капітонова В. І. секретар Нарижна О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -
За участю представника відповідача Назаренко М.В.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач 17.05.2018 року звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.11.2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 4600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», оскільки підписав анкету-заяву про приєднання до умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку, таким чином між ним і банком укладено договір. Позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених кредитним договором. У порушення умов договору, відповідач зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим за кредитним договором станом на 03.04.2018 року виникла заборгованість у розмірі 104343,56 грн., з яких заборгованість за кредитом 3691,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 90835,03 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4372,03 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна ставка) 4944,93 грн.. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.11.2009 року у розмірі 104343,56 грн., а також судові витрати у розмірі 1762 грн. 00 коп.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 30.07.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.
Відповідач в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.
23.11.2018 року представник відповідача за довіреністю Бабенко Ю.С. надала суду відзив проти позову, в якому заперечувала проти позовних вимог, посилалася на те, що сплив строк позовної давності, розрахунок заборгованості здійснено не вірно і він є необґрунтованим та недоведеним, те, що позивачем не враховано неможливість нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку виконання зобов`язань. Також зазначала про порушення позивачем ч. 3 ст. 509 ЦК України щодо подвійної відповідальності за рахунок одночасного стягнення штрафу і пені, та те, що у правовідносинах між банком та позичальником не дотримано розумного балансу між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків та охоронюваними законом інтересами споживача. Просила відмовити у задоволенні позову та стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі. Окрім іншого, представник відповідача у клопотанні про витребування доказів зазначала про невідповідність доданих до позовної заяви документів вимогам ст.95 ЦПК України, що викликало сумнів у представника відповідача щодо їх дійсності.
17.01.2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 . заперечувала пороти позовних вимог, підтримала відзив на позов, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються на підставі наданих суду доказів.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 22.04.2019 року зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» надати суду оригінали документів, долучених до позовної заяви, а саме: заяву позичальника від 06.11.2009 року, витяг Умов та правил надання банківських послуг і Правил користування платіжною картою.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ПАТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню.
Даний висновок суду ґрунтується на наступному.
Звертаючись із даним позовом позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06.11.2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 4600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та відповідач погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», оскільки підписав анкету-заяву про приєднання до умов і Правил надання банківських послуг у Приват Банку. Зазначав, що між відповідачем і банком укладено договір за яким станом на 03.04.2018 року утворилась заборгованість, оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання, у розмірі 104343,56 грн., з яких заборгованість за кредитом 3691,57 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 90835,03 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4372,03 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна ставка) 4944,93 грн.
На підтвердження позовних вимог до позовної заяви позивач додав, зокрема оригінал розрахунку заборгованості за кредитним договором від 06.11.2009 року, укладеного між «ПриватБанком» і ОСОБА_1 , завірену копію заяви позичальника із позначкою «згідно з оригіналом» та поясненнями, що оригінал зберігається в архіві позивача, довідку про умови кредитування із позначкою «згідно з оригіналом», та витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою із позначкою, що оригінал наявний у позивача, копію паспорта із позначкою, що оригінал наявний у відповідача.
У відповідності до ст.610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Згідно зі ст.612 ЦК Україниборжник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зіст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Стаття 95 ЦПК України визначає поняття письмового доказу, згідно з якою письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Зазначена стаття ЦПК України визначає, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Як вже зазначалось, позивач надав суду копії заяви позичальника від 06.11.2009 року і довідку про умови кредитування від 30.10.2009 року із позначкою «згідно з оригіналом», витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою на якій проставлено підпис, але без позначення чи є це копія, чи є це оригінал.
Суд звертає увагу, що довідка про умови кредитування додана до заяви позичальника від 06.11.2009 року датована 30.10.2009 року, що взагалі передує даті оформленню заяви.
Також, ухвалою суду від 22.04.2019 року зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» у строк до 28.05.2019 року надати суду оригінали документів, долучених до позовної заяви, а саме: заяву позичальника від 06.11.2009 року і витяг умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною картою, яку отримано позивачем 16.05.2019 року, оскільки у представника відповідача викликало сумнів щодо їх дійсності.
08.07.2019 року на адресу суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов лист за №169296-ВБ від 24.06.2019 року в якому зазначено, що надати оригінали документів на виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» немає можливості, оскільки документи кредитної справи знаходяться у Донецькому архіві та на даний час взаємодія з архівом м.Донецька неможлива. Також надати суду оригінал Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою не є можливим, оскільки в Банку діє електронний документообіг та запитувані документи знаходяться в електронному архіві.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Суд звертає увагу, що належних та допустимих доказів того, що документи кредитної справи передавались до Донецького архіву позивачем не надано.
З огляду на викладене, суд відповідно до зазначеної статті ставить під сумнів надані позивачем копію заяви позичальника від 06.11.2009 року та витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, оскільки позивач посвідчив своїм підписом вказані документи без наявності у нього оригіналу, а тому відповідно до ст. 95 ЦПК України не бере їх до уваги.
Згідно ізст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема: чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною4 зазначеноїстатті визначено,що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивачем, окрім заяви позичальника від 06.11.2009 року, витягу Умов та Правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, які суд не взяв до уваги, надано копію довідки від 19.12.2018 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з кредитним договором б/н від 06.11.2009 року отримала картки №41494374044589028, № НОМЕР_2 , та остання мала термін дії до 07.2016 року.
У відзиві на позовну заяву а ні відповідач, а ні його представник не заперечували сам факт укладення кредитного договору. Крім того, у відзиві відповідач зазначала, що 06.11.2009 року між сторонами укладено кредитний договір, у відповідності до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4600,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
З огляду на викладене та відповідно до ст. 82 ЦПК України суд вважає дані обставини доведеними, оскільки учасники справи їх не оспорюють.
Суд бере до уваги довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 19.12.2018 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з кредитним договором б/н від 06.11.2009 року отримала картки № НОМЕР_3 і НОМЕР_2 .
Позивачем надано виписку за картками № НОМЕР_3 і № НОМЕР_2 , де вбачається, що за карткою № НОМЕР_2 користування коштами відбувалось у період з 09.07.2013 року по 30.08.2014 року, а за карткою № НОМЕР_3 користування коштами відбувалось у період з 06.11.2009 року по 26.06.2013 року (дата останнього зняття готівки).
При цьому за карткою № НОМЕР_2 нарахувань пені та штрафу або списання відсотків взагалі не відбувалось, а за карткою № НОМЕР_3 у період з 26.06.2013 року (останній день зняття готівки) по 30.06.2018 року має місце нарахування пені, штрафу та списання відсотків за користування кредитом.
Рух коштів за карткою № НОМЕР_3 збігається із розрахунком заборгованості наданим позивачем.
У зв`язку з тим, що позивач у судове засідання не з`явився та пояснень щодо видачі відповідачу двох карток за якими відповідач користувалась кредитними коштами, суду не надано. Суд бере до уваги виписку за карткою № НОМЕР_3 , яка узгоджується із наданих позивачем розрахунком заборгованості.
Згідноіз ст.263ЦПК Українисудоверішення повинноґрунтуватися назасадах верховенстваправа,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно дост.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідач у відзиві зазначала, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки строк дії картки закінчився 06.11.2012 року та надала суду заяву в якій просила застосувати позовну давність.
Суд звертає увагу, що позивач у відповіді на відзив не заперечував що строк дії картки отриманої відповідачем закінчився 06.11.2012 року, а лише зазначав щодо перевипуску картки строк дії якої встановлено до 07.2016 року.
Також суд звертає увагу, що у довідці від 19.12.2018 року зазначено про отримання карток № НОМЕР_3 і НОМЕР_2 , та картка № НОМЕР_2 , яка не узгоджується із розрахунком заборгованості мала термін дії до 07.2016 року. Термін дії картки за №41494374044589028 не зазначено.
Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної даності, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Учасники справи не оспорюють той факт, що відповідно до Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
Застосування строку позовної давності по платіжним картам роз`яснено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року, справа №6-14цс14, де зазначено, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст..257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Так, відповідач зазначав, що строк дії карти закінчився 06.11.2012 року. Позивачем належних та допустимих доказів того, що картка № НОМЕР_3 , за якою відбулось нарахування заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, пені та штрафів, має строк дії до 07.2016 року суду не надано.
З розрахунку заборгованості наданого позивачем та випискою за карткою № НОМЕР_3 вбачається, що останнє зняття готівки відбулось 26.06.2013 року, останній платіж за кредитом здійснено 24.04.2014 року. Позивач звернувся до суду із відповідним позовом 17.05.2018 року.
Виходячи з аналізу норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, роз`яснень викладених у постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 року, та з огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.
Оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
У відзиві на позовну заяву відповідач просила стягнути з позивача на її користь судові витрати. Розрахунок суми судових витрат, які відповідач понесла у зв`язку з розглядом справи складає: 500,00 грн за підготовку клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 20.11.2018 року; 3000,00 грн за підготовку відзиву від 21.11.2018 року; 1000,00 грн. за підготовку заяви про застосування строків позовної давності від 21.22.2018 року; 500,00 грн. за підготовку клопотання про витребування доказів від 21.11.2018 року. Також відповідач зазначала про орієнтований розрахунок суми судових витрат у розмірі 3000,00 грн. за участь адвоката у судових засіданнях.
На підтвердження понесених судових витрат по справі відповідачем надано копію договору про надання правничої допомоги №306 від 16.11.2018 року та додаток №1 до нього, рахунок на оплату №200 від 19.11.2018 року на суму 4500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1189432787.1 від 19.11.2018 року на суму 4500,00 грн., акт наданих послуг №888 від 22.11.2018 року, рахунок на оплату №208 від 21.11.2018 року на суму 500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1192743173.1 від 21.11.2018 року на суму 500,00 грн., акт наданих послуг №889 від 22.11.2018 року, рахунок на оплату №220 від 28.11.2018 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1242577512.1 від 18.01.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1041 від 01.04.2019 року, рахунок на оплату №33 від 06.02.2019 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1278742377.1 від 25.02.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1042 від 01.04.2019 року, рахунок на оплату №103 від 22.04.2019 року на суму 2500,00 грн, дублікат квитанції №0.0.1344179432.1 від 05.05.2019 року на суму 2500,00 грн., акт наданих послуг №1048 від 06.05.2019 року.
Згідно із ст. 133 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. Розмірсудового збору,порядок йогосплати,повернення ізвільнення відсплати встановлюютьсязаконом. Довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати,зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно дост. 137 ЦПК України витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крім випадківнадання правничоїдопомоги зарахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Статтею 141ЦПК України визначено що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
З урахуванням наданих відповідачем доказів на підтвердження понесених нею судових витрат по справі пов`язаних з правничою допомогою адвоката та виходячи з того, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати у розмірі 7500,00 грн, які складаються з підготовки клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 20.11.2018 року у розмірі 500,00 грн., підготовки відзиву від 21.11.2018 року у розмірі 3000,00 грн, підготовки заяви про застосування строків позовної давності від 21.22.2018 року у розмірі 1000,00 грн., підготовки клопотання про витребування доказів від 21.11.2018 року у розмірі 500,00 грн., участь у судовому засіданні 22.04.2019 року у розмірі 2500,00 грн.
Керуючись ст. ст.12,13,81,259,258,263-265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», яке перейменовано у Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570, що розташований за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) 00 грн.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.09.2019 року.
Суддя В.І.Капітонов
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84141620
-
By ANTIRAID
Державний герб України
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 759/9722/15-ц
провадження № 61-14404 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
представник позивача - Шумейко Павло Миколайович,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Шумейка Павла Миколайовича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», на рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року в складі колегії суддів Махлай Л. Д., Левенця Б. Б., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось в суд з позов до ОСОБА_2 , приватного підприємства «БНВ-Електро» (далі - ПП «БНВ-Електро») про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 283 921,94 грн.
Позов обґрунтований тим, що 28 вересня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, був укладений кредитний договір № 15/04/1055к-07, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 252 500 грн на строк до 27 вересня 2018 року зі сплатою 17,45 % річних за користування кредитом.
Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечене порукою відповідно до договору № 15/04/1055П-07, укладеного 28 вересня 2007 року між позивачем та ПП «БНВ-Електро».
Оскільки відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконали, у зв`язку з чим станом на 28 січня 2014 року загальна заборгованість за кредитним договором склала 283 921,94 грн, позивач просив позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року позов задоволено.
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ПП «БНВ-Електро» на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 15/04/1055к-07 від 28 вересня 2007 року в розмірі 283 921,94 грн.
Суд виходив із доведеності позовних вимог.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у частині задоволення позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено, в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «БНВ-Електро» про стягнення заборгованості провадження в справі закрито.
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не спростований факт видачі ним довіреності, на підставі якої був укладений кредитний договір, відтак не спростований факт неотримання ним кредитних коштів, однак наявні підстави для застосування позовної давності, про що відповідачем було заявлено в суді першої інстанції.
Закриваючи провадження в справі в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «БНВ-Електро», апеляційний суд дійшов висновку, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2017 року ПАТ «Універсал Банк» через свого представника Шумейка П. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 ухвалено судом апеляційної інстанції з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач у жовтні 2009 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором вніс платіж у розмірі 19 097,55 грн, що свідчить про переривання строку позовної давності.
Просив рішення суду апеляційної інстанції в цій частині скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Рішення апеляційного суду в частині закриття провадження в справі в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ПП «БНВ-Електро» позивачем не оскаржується, а тому в касаційному порядку не перевіряється.
Заперечення на касаційну скаргу
У вересні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на вказану касаційну скаргу, відповідно до якої просив її відхилити, рішення апеляційного суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 28 вересня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності від 28 вересня 2007 року, був укладений кредитний договір № 15/04/1055к-07, за умовами якого банк надав останньому кредит в розмірі 252 500 грн із сплатою 17, 45 % річних строком до 27 вересня 2018 року.
28 вересня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» та ПП «БНВ-Електро» був укладений договір поруки № 15/04/1055П-07, за умовами якого ПП «БНВ-Електро» зобов`язалосьвідповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором.
Станом на 28 січня 2014 року у відповідачів перед банком утворилася заборгованість у розмірі 283 921,94 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 239 094,54 грн, суми заборгованості за відсотками в розмірі 34 329,79 грн та суми заборгованості за підвищеними відсотками в розмірі 10 497,61 грн.
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності в суді першої інстанції, однак суд не надав цьому належної оцінки.
03 грудня 2008 року банк направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості в зв`язку з систематичним невиконанням зобов`язань за кредитним договором, а з даним позовом звернувся 16 червня 2015 року.
У виписці з особового рахунку відповідача платіж в сумі 19 097,55 грн не відображений, інших доказів на підтвердження того, що зазначений платіж був внесений ОСОБА_2 , позивач не надав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).
Апеляційний суд установив, що 03 грудня 2008 року позивач направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості, використавши право вимоги дострокового повернення усієї суми заборгованості по кредиту.
Такими діями ПАТ «Універсал Банк» змінив строк виконання основного зобов`язання.
З позовом ПАТ «Універсал Банк» звернувся лише 16 червня 2015 року.
З огляду на викладене висновок апеляційного суду про сплив позовної давності є правильним.
Судам не надано належних та допустимих доказів переривання перебігу позовної давності за позовними вимогами ПАТ «Універсал Банк».
Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються наявними в справі доказами.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 - без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Шумейка Павла Миколайовича, який діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І.Крат
Судді Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84005682
-
-
Темы
-
