Постановление ВС-КГС об отказе Приватбанку во взыскании тела кредита и процентов в связи с пропуском исковой давности и отсутствием доказательств ее увеличения до 5 лет

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа N 204/3294/14-ц

провадження N 61-17184св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В.А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С.О., Кузнєцова В.О., Погрібного С.О., Ступак О.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Пищиди М.М., Деркач Н.М., Глущенко Н.Г.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 10 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено договір N DNXRRX17010153, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3 021 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 10 вересня 2007 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) (далі - Умови) та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 18 квітня 2014 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 25 935 грн 44 коп., яка складається з: 6 029 грн - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 18 195 грн 23 коп. - заборгованості за пенею; 500 грн - штрафу (фіксованої частини); 1 211 грн 21 коп. - штрафу (процентної складової). Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором від 10 березня 2007 року N DNXRRX17010153 у розмірі 25 935 грн 44 коп., з яких: 6 029 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 18 195 грн 23 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 211 грн 21 коп. - штраф (процентна складова) та судовий збір у сумі 259 грн 35 коп., а всього - 26 194 грн 79 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов'язань.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року скасовано. У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконав узяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Поряд з цим, оскільки ОСОБА_1 повинен був повернути кредит до 10 вересня 2007 року, то позивач міг звернутися до суду з вимогами про захист своїх порушених прав до 12 вересня 2012 року (протягом погодженої сторонами у пункті 5.5 Умов п'ятирічної позовної давності). Проте банк пред'явив позов лише у травні 2014 року, тобто з пропуском позовної давності. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

У вересні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2016 року, та залишити в силі заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було досліджено та не враховано факт переривання позовної давності, оскільки 31 грудня 2009 року відповідач частково погасив заборгованість в сумі 3 100 грн. Таким чином, банк звернувся з позовом до суду в межах обумовленої сторонами п'ятирічної позовної давності. Оскільки ОСОБА_1 не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у справі (в тому числі не вказував про це у заяві про перегляд заочного рішення), то апеляційний суд не мав права застосувати приписи статей 256-258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без заяви відповідача, поданої до ухвалення рішення у суді першої інстанції. Також судом не встановлено жодної обставини, яка б виключала право банку нараховувати проценти після спливу строку повернення кредиту.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення і просив відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що у нього відсутня заборгованість перед банком. Надані позивачем Умови не містять його підпису, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає загальна позовна давність у три роки. Останній платіж він здійснив у грудні 2009 року, а тому банк звернувся з позовом до суду поза межами позовної давності.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 квітня 2018 року справу N 204/3294/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам судові рішення повністю не відповідають.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 10 березня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено договір шляхом підписання заяви позичальника N DNXRRX17010153, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 3 021 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 10 вересня 2007 року. Підписавши заяву позичальника, ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом із запропонованими банком Умовами і Тарифами складає між ним та банком договір.

Згідно з пунктом 5.5 Умов терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 18 квітня 2014 року склала 25 935 грн 44 коп., з яких: 6 029 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 18 195 грн 23 коп. - заборгованість за пенею; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 211 грн 21 коп. - штраф (процентна складова).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 200/11343/14-ц, провадження N 14-59цс18, викладено правовий висновок про те, що якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді.

У заяві про перегляд заочного рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року відповідач вказав, що банк звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності.

Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 березня 2015 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення цього суду від 08 липня 2014 року.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для вирішення заяви відповідача про застосування позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, провадження N 14-10цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій справі, оскільки договором встановлений строк кредитування до 10 вересня 2007 року, а тому після його закінчення банк мав право просити стягнення заборгованості за кредитним договором, що виникла в межах строку кредитування.

Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога про стягнення нарахованої на ці проценти неустойки.

Суди попередніх інстанцій не врахували наведених норм права та погодилися з правомірністю продовження нарахування процентів після спливу визначеного договором строку кредитування та неустойки ці проценти.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, провадження N 14-10цс18, зроблено висновок про те, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов'язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред'явити вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.

Відмовляючи у позові у зв'язку із застосуванням позовної давності в частині позовних вимог про стягнення заборгованості після спливу строку кредитування, суд апеляційної інстанції насамперед повинен був встановити наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права особи, яка звернулася за його захистом, проте таке право не підлягало б захисту, у зв'язку з припиненням права на позов у процесуальному розумінні.

Із системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов висновку, що банк не мав права нараховувати проценти та неустойку за кредитом, які стали предметом позову, а отже, відсутні підстави стверджувати про наявність факту порушення суб'єктивного цивільного права, тобто апеляційний суд помилково застосував позовну давність у частині вимог про стягнення нарахованих процентів після закінчення строку кредитування та неустойки на ці проценти.

Застосовуючи також позовну давність у частині вимог про стягнення заборгованості в межах строку кредитування, суд апеляційної інстанції виходив з того, що строк виконання зобов'язання позичальником настав 10 вересня 2007 року, а банк звернувся до суду з позовом 12 травня 2014 року, тобто з пропуском погодженої сторонами у пункті 5.5 Умов п'ятирічної позовної давності.

Такі висновки апеляційного суду є необґрунтованими.

ПАТ КБ "ПриватБанк" вказувало, що ОСОБА_1 частково погасив заборгованість 31 грудня 2009 року в сумі 3 100 грн. що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості та письмовими поясненнями відповідача до апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Отже, вчинення боржником дій з виконання зобов'язання є таким, що перервало перебіг позовної давності.

Враховуючи наведене, апеляційний суд неправильно виходив з того, що початок перебігу позовної давності слід обчислювати з 11 вересня 2007 року, оскільки її перебіг було перервано.

Крім цього, позовна давність у п'ять років, передбачена Умовами, не підлягає застосуванню, оскільки такі умови не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними. Наведене повною мірою узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 11 березня 2015 року у справі N 6-16цс15 та від 04 листопада 2015 року у справі N 6-1926цс15. Тому до вимог банку підлягає застосуванню позовна давність у три роки, визначена у статті 257 ЦК України.

За таких обставин Верховний суд дійшов висновку про те, що оскільки останній платіж у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем було здійснено 31 грудня 2009 року, то банк, звернувшись до суду з позовом 12 травня 2014 року, пропустив трирічну позовну давність в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в межах строку кредитування.

Таким чином, зазначені в оскаржуваному рішенні апеляційного суду правові підстави для відмови в позові є помилковими, в зв'язку з чим це рішення необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові з інших наведених вище правових підстав.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимогв частині стягнення нарахованих процентів за період з 11 вересня 2007 року (наступний день після закінчення строку кредитування) до 18 квітня 2014 року (день, станом на який банк просив стягнути заборгованість) та неустойки на ці проценти у зв'язку з їх безпідставністю, а в частині стягнення заборгованості в межах строку кредитування - у зв'язку з пропуском позовної давності.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором від 10 березня 2007 року N DNXRRX17010153, нарахованої в межах строку кредитування до 10 вересня 2007 року, відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором від 10 березня 2007 року N DNXRRX17010153, нарахованої з 11 вересня 2007 року, відмовити у зв'язку з безпідставністю таких вимог.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Стрільчук Судді: С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов С.О. Погрібний О.В. Ступак

[ANTIRAID]

Верховный суд со ссылкой на целый ряд правовых позиций Верховного суда Украины указал на отсутствие оснований для увеличения срока исковой давности до 5 лет в связи с отсутствием подписи заемщика на установленных банком правилах, а также пропуском исковой давности и безосновательностью начисления процентов после окончания срока действия договора.

[babaika]

В 10.11.2018 в 21:36, ANTIRAID сказал:

Верховный суд со ссылкой на целый ряд правовых позиций Верховного суда Украины указал на отсутствие оснований для увеличения срока исковой давности до 5 лет в связи с отсутствием подписи заемщика на установленных банком правилах, а также пропуском исковой давности и безосновательностью начисления процентов после окончания срока действия договора.

...полезное постановление...

[centurion]

На эту же тему + валюта + поручительство. И опять Луспеник !!!

Постанова                                                  

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

 

справа № 125/296/15-ц

 

провадження № 61-13626св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

 

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представники ОСОБА_5: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8,

 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником - ОСОБА_8, на рішення Барського районного суду Вінницької області

від 26 червня 2015 року у складі судді Єрмічової В. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Медяного В. М., Зайцева А. Ю., Стеблюк Л. П.,

 

ВСТАНОВИВ:

 

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.

 

Позовна заява мотивована тим, що 18 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати ОСОБА_5 кредит у розмірі

21 532,34 доларів США на строк з 18 березня 2008 року по 18 березня 2014 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

 

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між

ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено договір поруки

від 18 березня 2008 року, відповідно до пункту 4 якого позичальник та поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

 

Однак, у порушення умов кредитного договору, ОСОБА_5 свої зобов'язання за кредитним договором перед банком не виконав, так як не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. У зв'язку із чим станом на 11 грудня 2014 року заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором склала 47 908,84 доларів США, з яких: 20 812,43 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 757,54 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 50,14 доларів США - комісія за користування кредитом; 22 992,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 15,85 доларів США - штраф (фіксована сума); 2 280,62 доларів США - штраф (процентна складова). Вимога, що була пред'явлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобов'язання, залишена без задоволення.

 

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з позичальника та поручителя вищевказану кредитну заборгованість.

 

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 березня 2008 року у розмірі 47 908,84 доларів США, що за курсом 15,77 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 11 грудня 2014 року становить 755 522 грн 40 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_5 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

 

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь

ПАТ КБ «ПриватБанк»: заборгованість за кредитом в сумі 2 954,64 доларів США, що за курсом 15,77 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 11 грудня 2014 року становить 46 594 грн 67 коп.; заборгованість за процентами в сумі 1 575,51 доларів США, що еквівалентно

24 845 грн 79 коп.; заборгованість по винагороді за резервування ресурсів в сумі 50,14 доларів США, що еквівалентно 790 грн 70 коп., а також пеню в сумі

72 231 грн 17 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

 

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, ухвалюючи рішення про повне задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме - те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 24 березня 2011 року у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «УФА «Верус», ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, стягнуто з останнього на користь

ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 березня 2008 року станом на 10 червня 2009 року у розмірі 144 478 грн 42 коп. На час ухвалення вказаного рішення стягнута сума була еквівалентна 18 985,34 доларів США з яких: 17 857,79 доларів США - заборгованість за кредитом; 182,03 доларів США - заборгованість за процентами; 9,93 доларів США - пеня; 935,34 доларів США - штрафи. При цьому, враховуючи те, що ОСОБА_5 надалі не виконує свої зобов'язання за кредитним договором,тому з відповідачів на користь

ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню за період з 10 червня 2009 року

по 11 грудня 2014 року: 2 954,64 доларів США - заборгованість за кредитом;

1 575,51 доларів США - заборгованість за процентами; 50,14 доларів США - заборгованість по винагороді за резервування ресурсів (пункт 8.1. кредитного договору); 22 982,33 доларів США - пеня. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що нарахований банком розмір неустойки (пені) в сумі 22 982,33 доларів США, що за курсом 15,77 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 11 грудня 2014 року становить

362 431 грн 34 коп. може бути зменшений до 72 231 грн 17 коп., що становить

4 580,29 доларів США, оскільки він значно перевищує нарахований позивачем розмір збитків.

 

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 в особі представника - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким закрити справу в частині стягнення кредитної заборгованості та відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

 

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Посилався на те, що на підставі частини четвертої

статті 559 ЦК України, оскільки у справі передбачено погашення кредиту і відсотків черговими щомісячними платежами, тому за відсутності строку дії договору поруки банк повинен був протягом шести місяців з моменту виникнення першого прострочення (боргу) за щомісячними платежами пред'явити вимогу до поручителя - ОСОБА_6, а не пред'явлення такої вимоги протягом шести місяців з дати першого прострочення є підставою для припинення поруки. Вказував на те, що порука поручителя припинилась

10 грудня 2009 року - дата закінчення шести місяців з моменту пред'явлення позивачем до ОСОБА_5 позову в Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська про стягнення заборгованості за кредитним договором

від 18 березня 2008 року. Зазначав про те, що в рішенні Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2015 року встановлено, що є рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року, яким вже було достроково стягнуто всю суму кредиту, відсотки, пеню та штраф за кредитним договором від 18 березня 2008 року між тими ж сторонами, з тих же самих підстав, з того ж предмета, тому суди повинні були закрити провадження у вказаній справі в частині стягнення кредиту на підставі пункту 5 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року. Крім того, посилався на те, що суд порушив статтю 59 ЦПК України 2004 року та Інструкцію про касові операції в банках України, затверджену Постановою правління Національного банку України

14 серпня 20013 року № 337. Також вказував на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пред'явив 10 червня 2009 року вимогу до ОСОБА_5, в якій на підставі частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України просив достроково виконати боргові зобов'язання за кредитним договором

від 18 березня 2008 року у повному обсязі, у тому числі щодо повернення всієї суми кредиту, які не були виконані відповідачем, тому право кредитора на стягнення всієї суми кредиту було порушене ОСОБА_5 з 10 червня

2009 року, у зв'язку із чим перебіг строку позовної давності розпочався з

10 червня 2009 року та закінчився 10 червня 2012 року.

 

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано.

 

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

 

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

 

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

 

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

 

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

 

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

 

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

 

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

 

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 18 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов'язався надати ОСОБА_5 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 18 березня 2008 року по 18 березня 2014 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 21 532, 34 доларів США на наступні цілі:

у розмірі 20 тис. доларів США на покращення житлових умов та у розмірі

1 532,34 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбаченому пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 8.2 договору.

 

Додатками № 1 та № 2 до кредитного договору від 18 березня 2008 року є загальна вартість кредиту та графік розрахунків, які є невід'ємною частиною кредитного договору, та у яких встановлено умови кредитування, періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

 

Кредитний договір забезпечений договором поруки, укладеним 18 березня

2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, згідно пунктів 2, 4 якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

 

Згідно ордера-розпорядження № 1 про видачу (погашення) строкового кредиту від 18 березня 2008 року відповідачу ОСОБА_5 видано кредитні кошти у розмірі 20 тис. доларів США.

 

Відповідно до пункту 8.4 кредитного договору від 18 березня 2008 року при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 грн.

 

Згідно виписки по особовому рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_5 останній раз здійснював погашення кредиту 25 червня 2014 року.

 

Відповідно до пунктів 5, 6 договору поруки від 18 березня 2008 року у випадку невиконання зобов'язання, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора на протязі п'яти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

 

Також судом встановлено, що 08 вересня 2014 року на адресу поручителя ОСОБА_6 ПАТ КБ «ПриватБанк» направлено повідомлення про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року, яка залишена останнім без задоволення.

 

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня

2011 року у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «УФА «Верус», ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором стягнуто з останнього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 березня 2008 року станом на 10 червня 2009 року у розмірі 144 478 грн 42 коп. На час ухвалення вказаного судового рішення стягнута сума була еквівалентна

18 985,34 доларам США, з яких: 17 857,79 доларів США - заборгованість за кредитом; 182,03 доларів США - заборгованість за процентами; 9,93 доларів США - пеня; 935,34 доларів США - штрафи.

 

15 червня 2011 року на підставі зазначеного рішення суду виданий виконавчий лист, який був пред'явлений банком до примусового виконання у відділ державної виконавчої служби Барського районного управління юстиції Вінницької області та 23 вересня 2011 року було відкрито виконавче провадження.

 

Станом на день розгляду справи вищевказане рішення суду не виконано.

 

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

 

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

 

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

 

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

 

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

 

Згідно з частиною першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад»

ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

 

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

 

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

 

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

 

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18), наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.

 

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

 

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

 

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 

Покладаючи на відповідачів обов'язок щодо сплати суми заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року, яка станом на 11 грудня

2014 року становить 47 908,84 доларів США, з якої: 20 812,43 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 757,51 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 50,14 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 22 992,26 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 15,85 доларів США - штраф (фіксована сума); 2 280,62 доларів США - штраф (процентна складова), апеляційний суд не взяв до уваги те, що рішенням Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року з ОСОБА_5 стягнуто кредитну заборгованість за вказаним договором.

 

Отже, у вказаній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв, а тому суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог згідно із

частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року, не вирішував питання щодо стягнення інфляції та трьох процентів річних.

 

Відповідно до вимог частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

 

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд вважає за можливе вийти за межі вимог та доводів касаційної скарги.

 

За таких обставин, оскільки у позивача було відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, а також проценти та неустойку після закінчення строку дії кредитного договору, а при наявності судового рішення про стягнення цих сум, вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, банк не заявляв, то у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.

 

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

 

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

 

Згідно з вимогами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

 

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

 

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 слід стягнути 4 384 грн 80 коп. судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги.

 

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

 

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником - ОСОБА_8, задовольнити частково.

 

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2015 року скасувати.

 

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором відмовити.

 

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір у сумі 4 384 грн

80 коп.

 

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

 

Головуючий                                                                                               Д. Д. Луспеник

 

Судді:                                                                                                            О. В. Білоконь

 

Є.В. Синельников

 

С.Ф. Хопта

 

Ю.В. Черняк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77248799

[Михаил86]

Получается основу данных постановлений можно применить практически к каждому делу?

[Bolt]

5 минут назад, Михаил86 сказал:

Получается основу данных постановлений можно применить практически к каждому делу?

Можно, если бы не постанова ВП...

[Михаил86]

23 минуты назад, Bolt сказал:

Можно, если бы не постанова ВП...

Какая именно?

[Bolt]

6 минут назад, Михаил86 сказал:

Какая именно?

Так она всего одна...

[Михаил86]

12 минут назад, Bolt сказал:

Так она всего одна...

Так будьте любезны поделитесь.

[Bolt]

19 минут назад, Михаил86 сказал:

Так будьте любезны поделитесь.

Да что там делиться, про него уже все знают и применяют... Вы разве о нём не слышали...

https://forum.antiraid.com.ua/topic/11605-postanovlenie-bp-vs-ob-otkaze-privatbanku-vo-vzyskanii-procentov-i-peni-po-kreditnomu-dogovoru-v-svyazi-s-ukazaniem-ih-v-ne-podpisannyh-i-somnitelnyh-usloviyah-na-sayte-banka/

[Михаил86]

1 час назад, Bolt сказал:

Да что там делиться, про него уже все знают и применяют... Вы разве о нём не слышали...

https://forum.antiraid.com.ua/topic/11605-postanovlenie-bp-vs-ob-otkaze-privatbanku-vo-vzyskanii-procentov-i-peni-po-kreditnomu-dogovoru-v-svyazi-s-ukazaniem-ih-v-ne-podpisannyh-i-somnitelnyh-usloviyah-na-sayte-banka/

Я не юрист, и изучаю и решаю проблемы по мере их поступления. Спасибо.