Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности

[centurion]

Решение Ровенского городского суда...  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43363635

 

 

Справа № 1715/962/12

          

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 березня 2015 року                                                                                                              м. Рівне

 

     Рівненський міський суд у складі :

     головуючого - судді Кучиної Н.Г.

    при секретарі Соломон О.М.

 

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом кредитної спілки "Аккорд" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

            В С Т А Н О В И В :

 

Представник позивача звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування позову посилається на те, що 26 грудня 2006 р. між кредитною спілкою "Аккорд" та членом кредитної спілки "Аккорд" ОСОБА_1, було укладено кредитний договір № РВ2345. Згідно з п.1.1. договору, кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 5000 грн. Отримання грошових коштів позичальником підтверджується видатковим ордером. Відповідно до п.2.2 договору кредиту позичальнику було надано строком до 26.12.2007р. В порушення договірних зобов'язань позичальником не було проведено погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у встановлений термін. Своє зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та плати за користуванням кредиту відповідач не виконує, розрахунок за користування коштами не провів.

 

Відповідно до п.2.2. договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати спілці нараховані проценти та частину кредиту в терміни та розмірах, не менше, ніж це вказано в рекомендованому графіку платежів. При дотриманні позичальником умов сплати кредиту, передбачених у рекомендованому графіку платежів, нарахування процентів є мінімальним : на залишок суми кредиту. розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом передбачено п.2.3 договору.

 

Станом на 24.01.2012 року заборгованість позивача становить, сума боргу за тілом кредиту становить 3120,58 грн., за проценти в сумі 5479,53 грн., пеня 3120,58 грн., що в сумі складає 11720,69 грн.

 

Просять суд, стягнути із відповідача заборгованість по договору кредиту у розмірі 11 720 (одинадцять тисяч сімсот двадцять) грн.. 69 коп. та судові витрати по справі.

 

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак надав заяву в якій просить суд справу розглядати у його відсутність позовні вимоги підтримує.

 

Представник відповідача судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву про застосування позовної давності, в якій просить застосувати позовну давність та відмовити в позові кредитної спілки «Аккорд».

 

Розглянувши подані представником позивача документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

 

Судом встановлено, що 26 грудня 2006 р. між кредитною спілкою "Аккорд" та членом кредитної спілки "Аккорд" ОСОБА_1, було укладено кредитний договір № РВ2345.

 

Згідно з п.1.1. договору, кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 5000 грн. Отримання грошових коштів позичальником підтверджується видатковим ордером. Відповідно до п.2.2 договору кредиту позичальнику було надано строком до 26.12.2007 р. В порушення договірних зобов'язань позичальником не було проведено погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у встановлений термін.

 

Відповідно до п.2.2. договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати спілці нараховані проценти та частину кредиту в терміни та розмірах, не менше, ніж це вказано в рекомендованому графіку платежів (додаток до Договору).

 

При дотриманні позичальником умов сплати кредиту, передбачених у рекомендованому графіку платежів, нарахування процентів є мінімальним : на залишок суми кредиту розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом передбачено п.2.3 договору. Однак всупереч договірним зобов'язанням, в установлені графіком терміни позичальником не повернуто належні грошові кошти, в результаті чого сума кредиту не зменшувалась, а проценти (нараховувались на фактичний залишок суми кредиту за кожний день користування кредитом п.2.3 Договору).

 

Позивач свої зобов'язання по договору виконав і видав відповідачу ОСОБА_1 кошти в сумі 5000 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером № 2111 від 26 грудня 2006 року.

 

Відповідно до п. 3.2 договору, при порушенні строків сплати кредиту нараховується пеня в розмірі 0.5% від суми остаточної заборгованості за кожний день прострочення.

 

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

 

Уклавши з кредитною спілкою кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності ОСОБА_1 систематично порушував свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, крім того останній неодноразово був повідомлений про виникненням заборгованості по оплаті передбачених договором платежів. Однак на даний час кредитна заборгованість позичальником погашена не була.

 

Відповідач своїх зобов'язань по договору належним чином не виконав, кредит своєчасно та в повному обсязі не повернув, належну плату за користування кредитом (проценти) не вніс. Як слідує з письмових пояснень позивача, останній платіж по договору був здійснений відповідачем 13 квітня 2007 року.

 

Станом на 24.01.2012 року заборгованість позивача становить: сума боргу за тілом кредиту становить 3120,58 грн., за проценти в сумі 5479,53 грн., пеня 3120,58 грн., що в сумі складає 11720,69.

 

Викладені обставини представником відповідача не заперечуються і не оспорюються.

 

Згідно п.2.7. договору позивач має право достроково розірвати договір і повернути наданий кредит і нараховані проценти, звернувшись з позовом до суду, якщо відповідач протягом двох місяців не сплатив взагалі або сплатив не у повному обсязі платежі, узгоджені сторонами у рекомендованому графіку платежів (додаток № 1 до договору).

 

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

 

Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

 

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд визнає, що про порушення свого права позивач міг довідатися 27 травня 2007 року, оскільки відповідачем чергового платежу згідно рекомендованого графіку платежів (26 травня 2007 року) здійснено не було.

 

Оскільки договором кінцевим терміном повернення кредиту встановлено 26 грудня 2007 року, то, відповідно до вимог ч.5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності почався 27 грудня 2007 року.

 

З позовом до суду кредитна спілка «Аккорд» звернулася 24 січня 2012 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

 

У своєму клопотанні від 03.02.2015р. представник позивача посилається на те, що згідно з умовами кредитного договору його складовою є Положення про кредитування членів КС «Аккорд». Пунктом е) розділу 3 Положення позовну давність за вимогами про стягнення заборгованості за споживчими кредитами, процентами за користування ним, пені встановлено тривалістю 10 (десять) років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України.

 

Однак, суд до вказаного письмового клопотання ставиться критично та вказана обставина не заслуговує на увагу, оскільки у вказаному положенні про кредитування членів КС «Аккорд», в пункті е) розділу 3 зазначено класифікацію кредитів, а в самому пункті е зазначається поділ кредитів за ступенем ризику і перелічені їх види.

 

Крім того, суд при прийняті рішення враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України при розгляді справи №6-240цс14 від 11.02.2015р., відповідно до якої вбачається, що згідно ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до статті 207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Вказаним правововим висновком  Верховний суд України встановив, що при  підписанні  сторонами кредитного договру  діяли Умови надання  споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення  строку позовної давності, ці Умови  не складовою частиною укладеного  між сторонами договору, відповідачкою  вони не підписувались.

 

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору № РВ2345 від 26.12.2006 року п.4  позичальник  підтвердив, що ознайомлений  з положенням про кредитування членів КС " Аккорд" Проте, жодних належних  доказів про  підписання  вказаного положення  відповідачем в судовому засіданні  не встановлено.

 

За таких обставин, враховуючи правову   позицію висловлену Верховним судом України, суд приходить до висновку, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору відповідач підписав  і  Положення  про кредитування  членів КС " Аккорд", навпаки вбачається, що вказане Положення відповідачем не підписувалось.

 

Дослідивши позовну заяву, письмове клопотання від 03.02.2015р., суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин пропущення позовної давності.

 

Відповідно до вимог ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зболеною до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Оскільки, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, а судом не визнано поважними причини пропущення позовної давності, у позові кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором необхідно відмовити за спливом позовної давності.

 

На підставі ч.4 ст.267 ЦК України, керуючись ст.ст.3,10,11,60,88,209,212, 214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -

 

В И Р І Ш И В:

 

В позові кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором - відмовити за спливом  позовної давності.

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 

 

Суддя Рівненського міського суду                                                                     Кучина Н.Г.

За решение по "Аккорду" отдельное спасибо. 

[Bolt]

За решение по "Аккорду" отдельное спасибо. 

 

Это судье спасибо... )))

[Bolt]

За решение по "Аккорду" отдельное спасибо. 

 

Это дело ещё 2012-го года...

Было заочное решение в 2012-ом году... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30221926

А в 2014-ом году это заочное решение было скасовано, вот ухвала... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43079446

 

И теперь вот уже вынесено данное решение в загальном порядке... после скасування заочного решения...

 

Посмотрим будет ли апелляция...

[centurion]

Это дело ещё 2012-го года...

Было заочное решение в 2012-ом году... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30221926

А в 2014-ом году это заочное решение было скасовано, вот ухвала... http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43079446

 

И теперь вот уже вынесено данное решение в загальном порядке... после скасування заочного решения...

 

Посмотрим будет ли апелляция...

Я когда бодался с "Аккордом" и помогал другим, одним из пунктов возражений ссылался именно на "Положение о кредитовании" с последующим истребованием. Выигрышных решений было достаточно, но упомянутую мотивировку суд не применял.

[Bolt]

Я когда бодался с "Аккордом" и помогал другим, одним из пунктов возражений ссылался именно на "Положение о кредитовании" с последующим истребованием. Выигрышных решений было достаточно, но упомянутую мотивировку суд не применял.

 

Как там Ваши дела с Аккордом... Какие успехи...

[centurion]

Как там Ваши дела с Аккордом... Какие успехи...

Суд признал кредитный договор недействительным с выплатой мне полученных ними процентов (в реестре решения нет). Мотивировка - отсутствие в официальном ответе на тот момент "Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг"  отделения КС "Аккорд" по адресу, указанному в кредитном договоре. Это вкратце.  ненадлежащего кредитора в части нарушения процедуры выдачи кредитов и вышеупомянутое "Положение о кредитовании" суд не учёл. Но, как говорится, и на том спасибо.

[alexburko]

Выиграл дело по теме топика. Приват в апелляцию вроде не подавал пока...

[Bolt]

Выиграл дело по теме топика. Приват в апелляцию вроде не подавал пока...

 

Покажете... 

Приват может и через три месяца - полгода подать в апелляцию... 

[Bolt]

alexburko

А какое Ваше мнение по моему вопросу о неокончательных ухвалах ВССУ... вот здесь... http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7434&page=2#entry137378

[alexburko]

Покажете... 

Приват может и через три месяца - полгода подать в апелляцию... 

Пусть подает. Закусившая удила коллегия, которая решится снести решение, - получит жалобу в ВККС и заявление в МВД. И будет получать постоянно.

Хоть на деньги полиняет...

[Bolt]

Пусть подает. Закусившая удила коллегия, которая решится снести решение, - получит жалобу в ВККС и заявление в МВД. И будет получать постоянно.

Хоть на деньги полиняет...

 

Правильно... У меня был случай когда я пожаловался судье отцу судьи на его сыночка судью, уж не знаю о чём они там говорили, но на следующем заседании он оставил позов без розгляду... Так что все средства хороши... Наверное он ему сказал, что зачем ты мараешь нашу честную династию таким вот незаконным судейством... А там была крепкая связка экс-прокурорских, мне все говорили, что я их никогда не смогу победить...

 

Решение дадите посмотреть... Можно на почту...

[Bolt]

Вот на это решение... http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7392&hl= ... уже есть апелляция... ПриватБанк не сдаётся и проигрывает снова по этому делу, но уже в апелляции... Днепропетровской... а кто то недавно говорил, что там как то не так... )))

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43535974

 

  

     АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Провадження № 22-ц/774/4247/15  Справа № 184/3641/14-ц                                                                                  Головуючий у 1 й інстанції - Горбенко Н. В.        Доповідач - Осіян О.М.      

Категорія 27                                                                                                  

  

У Х В А Л А

                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 

08 квітня 2015 року                             м. Дніпропетровськ

 

                    Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:    

 

головуючого - судді - Осіяна О.М.,

суддів                         - Деркач Н.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря  - Ялової Ю.О.      

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

 

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін із наступних підстав.

 

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується копією кредитного договору від 09.02.2006 року та не заперечується сторонами. Згідно умов цього договору, банк надав відповідачу кошти, а останній відповідно до вимог п.6.5. "Умов та правил надання банківських послуг" зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотки за користування кредитом, за перевитрату платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Відповідно до п.8.6 зазначених умов при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500грн+5% від суми позову. Згідно п.5.4 строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам без встановлення мінімального обов'язкового платежу, здійснюється в наступному порядку: 1) строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць; 2) строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Строк дії договору згідно п.9.12 його умов встановлено на протязі 12 місяців з моменту підписання.

 

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

 

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Згідно наданого банком розрахунку оплата заборгованості по процентам за користування кредитом останній раз здійснювалась 16.04.2007 року (а.с. 6 - зворот).

 

Тобто, початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, який в даній справі почався у банку з 01.06.2007 року, після того як не були в черговий раз виплачені проценти за договором.

 

Таку ж саму правову позицію виклав Верховний Суд України у справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначив, що "Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися". Тобто ВСУ у своєму правовому висновку зазначив, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору.

 

Врахувавши те, що відповідачем надано до суду клопотання про застосування строку позовної давності, а позивачем не надано заяви з обґрунтуванням підстав для його поновлення, суд дійшов до обґрунтованого висновку про можливість застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом норм матеріального та процесуального права необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

 

Сторонами не заперечується, що 09 лютого 2006 року було укладено кредитний договір про надання банком відповідачу кредиту строком на один рік. Тобто сторонами був визначений строк виконання зобов'язання. Але цього зобов'язання відповідач не виконав, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, яку позивач і просив стягнути на свою користь.

 

Позивач знав про кінцеву дату повернення відповідачем кредиту (не пізніше 09 лютого 2007 року) і міг звернутися до суду за захистом своїх порушених прав у встановлений законом строк.

 

Але позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 28 липня 2014 року, тобто після спливу позовної давності. Позивач при цьому не просив поновити строк звернення до суду, та не зазначав поважності причин пропущення цього строку.

 

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

 

Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу (а саме перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок).

 

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Тому початком перебігу строку позовної давності, у межах якого позивачу потрібно було звернутися до суду із позовом про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором, є дата закінчення встановленого сторонами строку виконання зобов'язання.

 

Доводи апеляційної скарги позивач не підтвердив належними та достовірними доказами, відповідно до вимог ст.ст.57-60,64 ЦПК України.

 

Так, із наданого банком розрахунку (а.с.6-7) вбачається, що відповідач із квітня 2007 року не зробив жодного платежу на погашення процентів, пені та комісії за цим договором. Таких достовірних і належних доказів, а саме про погашення відповідачем частин боргу вже після закінчення терміну дії договору 09.02.2007 року, позивач не надав і до апеляційної скарги.  

 

Умови кредитування не підписані відповідачем, тому їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі, оскільки вони не є складовою частиною укладеного між відповідачем та банком договору.

 

Тому висновки суду першої інстанції не спростовані достовірними доказами.

 

Таким чином, судом правильно вирішено питання про застосування ст.ст. 256, 257, ч. 5 ст. 261 ЦК України щодо строку позовної давності з урахуванням встановлених обставин і факту пред'явлення позову тільки 28 липня 2014 року.

 

У зв'язку із чим, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України.

 

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд, -

 

УХВАЛИВ:

 

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.

 

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2015 року залишити без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у двадцятиденний строк у касаційному порядку.

 

Судді:

[Bolt]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43631583

 

 

  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/2909/15                                                                      Головуючий 1 інст. - Дудченко В.О.

Справа № 626/136/15-ц                                                                                          

Категорія: договір кредиту                                                                                                Доповідач - Котелевець А.В.

      

 

 

 

                                                                   У Х В А Л А

                                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 

       14 квітня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

 

                                          головуючого - Котелевець А.В.,

                                               суддів -Кіпенка І.С., Шаповал Н.М.,

                                               за участю секретаря  - Варюшичевої А.С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною

скаргою Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 16 лютого 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

 

                                                       в с т а н о в и л а:

 

        В січні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») в особі свого представника Сафіра Федіра Олеговича звернулося у суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

         На обґрунтування представник позивача вказав, що 16 травня 2006 року укладено договір № DNH4KP20820613, відповідно до умов якого Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі- ЗАТ КБ «Приватбанк»), змінене на ПАТ КБ «Приватбанк», надало ОСОБА_3 кредит в розмірі 23 400 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків у розмірі 25,08% строком на 42 місяці.

 

      Оскільки відповідач належним чином не виконав своїх грошових зобов'язань, просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 72 504 грн. 37 коп. та 725 грн. 04 коп. судових витрат.

 

       Відповідач в письмових запереченнях позов не визнав, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду.

 

      Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 16 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

 

         В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «Приватбанк» Шуліка А.В., посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що сторонами був погоджений строк позовної давності терміном 5 років. Крім того, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) є невід'ємною частиною укладеного між сторонами договору кредиту.

 

        Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржив, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надав.

 

      Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 

      Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

         Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

         Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

         Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що  позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

       Згідно з вимогами статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

         Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

         Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

     Матеріали справи свідчать, що 16 травня 2006 року укладено договір  № DNH4KP20820613, відповідно до умов якого ЗАТ КБ «Приватбанк», змінене на ПАТ КБ «Приватбанк», надало ОСОБА_3 кредит в розмірі 23 400 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків у розмірі 25,08% строком на 42 місяці.

 

       Договір складається з заяви позичальника та доданих до нього Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які містять пункт 5.5. щодо збільшення строків позовної давності до п'яти років.

 

         Однак Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались.

 

         Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 лютого 2015 року № 6-240цс14.

 

         Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

 

         За статтями 253, 256, 257 ЦК України загальна позовна давність, у межах якої особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

         Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

 

        Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

 

       Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

 

         Останній платіж за тілом кредиту здійснено 05 грудня 2007 року в сумі 2 438 грн. 22 коп. Ця обставина сторонами не оспорюється.

 

       Отже, у ПАТ КБ «Приватбанк» виникло право пред'явити вимогу до боржника про виконання порушеного зобов'язання щодо повернення кредиту, починаючи з 06 грудня 2007 року протягом наступних трьох років. Проте позов пред'явлено 21 січня 2015 року, тобто після сплину строку позовної давності, встановленої законом.

 

   В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснила, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2011 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнута заборгованість за даним договором в загальному розмірі 79 146 грн. 87 коп. станом на 05 серпня 2010 року. Рішення до цього часу в примусовому порядку не виконано.

 

        З огляду на це, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № DNH4KP20820613 в розмірі 72 504 грн. 37 коп.

 

          Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 307 ч. 1 п. 1, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

 

                                                                      у х в а л и л а:

 

     Апеляційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни - представника Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» відхилити.

 

          Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 16 лютого 2015 року залишити без змін.

 

       Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

[Bolt]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43728615

 

 

Апеляційний суд Запорізької області

 

Провадження №22ц/778/2215/15            Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В.                      Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.       

                                                               

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

               21 квітня 2015 року     м. Запоріжжя

 

             Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

 

головуючого:     Бондаря М.С.

суддів:                    Подліянової Г.С.

                                 Дашковської А.В.

               при секретарі:         Мельник З.П.

 

            розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором, -

 

                                                          ВСТАНОВИЛА:

 

У квітні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось з позовом до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

В позові зазначено, що відповідно до укладеного договору № ZPXRRX03090355 від 23.08.2007 року ОСОБА_3 отримав від позивача кредит у розмірі 1680 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 23.08.2007 р. по 24.08.2008 р.

 

         У порушення умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

 

          У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 25.03.2014 року має заборгованість - 28058.16 грн., яка складається з наступного: 1011.78 грн. - заборгованість за кредитом; 10142.70 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 493.92 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 14597.47 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина). 1312.29 грн. - штраф (процентна складова).

 

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором в сумі 28058,16 грн. та судові витрати.

 

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

 

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

 

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Зідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

 

          Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

 

          Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

 

          Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

 

Судом установлено, що 23 серпня 2007 року ПАТ КБ " ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір шляхом підписання ОСОБА_3 заяви, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1680.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк з 23.08.2007 р. по 24.08.2008 р.

 

          Пунктом 2.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам " Рострочка" (стандарт) визначено, що Банк зобов"язується надати позичальнику Кредит шляхом перерахування на рахунок торгівельно-сервісному підприємству. Строк, термін повернення, розмір кредиту, цілі, відсотки, винагороди, розмір щомісячного платежу та період уплати платежів визначені в заяві.

 

          В заяві позичальника зазначено, що погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, за який приймається період з 23 по 28 число кожного місяця Позичальник повинен надавати банку грошові кошти ( щомісячний платіж) у сумі 190.56 грн. для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди комісії, а також інших витрат згідно з умовами.

 

          Судовим наказом Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.05.2008 року , тобто в межах дії договору, з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто кредитну заборгованість за зазначеним кредитним договором станом на 07.05.2008 року у розмірі 2824 грн.   (а.с. 82-83).

 

            Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

              Згідно зі ст. 257 України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

             Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

           Як вбачається з заяви позичальника банк надає позичальнику кредит на строк 12 місяців, тобто з 23.08.2007 року по 24.08.2008 року ( зворот а.с. 5), тобто строк дії договору закінчився 24.08.2008 року.

 

           Позивач звернувся до суду з позовом 03.04.2014 року, тобто поза межами строку передбаченого ст. 257 ЦК України, та поза межами строку передбаченого п. 5.5. Умов ( п"ять років).

 

         Представником відповідача в судовому засіданні заявлено про застосування позовної давності.

 

            Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи вимоги закону, надав оцінку доказам у справі і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом позовної давності.

 

            Крім того, Згідно Умов надання споживчого кредиту фізичним особам "Розстрочка" (Стандарт), які додані до заяви про видачу судового наказу, п. п. 5.4. 5.5, 5.6 за якими збільшений строк позовної давності до п"яти років, доповнені додатковими штрафними санкціями, неустойкою та пенею, - відсутні, а пункт 5.3 Умов- вказаний як останній в розділі ( а.с. 86-88). Додані до даної позовної заяви Умови надання споживчого кредиту фізичним особам " Розстрочка" " Стандарт" , містять п. п. 5.4. 5.5, 5.6 за якими збільшений строк позовної давності до п"яти років, доповнені додатковими штрафними санкціями, неустойкою та пенею ( а.с. 6-9)..    

 

           Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

         Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту саме в редакції, що долучена до позовної заяви, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались, відмітка про те, що відповідач з ними ознайомлений та копії таких Умов відсутня.

 

         Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, що в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

 

          Отже, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам " Розстрочка" ( Стандарт), які були надані до позовної заяви.

 

          На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з"ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені, застосовані правильно, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги є неспроможними та не спростовують висновків суду.

 

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315  317, 319    ЦПК України, колегія суддів, -

 

УХВАЛИЛА:

 

  Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.        

 

             Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2015 року у цій справі залишити без змін.      

 

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

[Bolt]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43960033

                              Справа № 750/2508/15-ц

Провадження № 2/750/1311/15

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 

     05 травня 2015 року                                                               м. Чернігів

 

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

 

головуючого судді Коверзнева В. О.,

при секретарі Мачачі І. П.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

 

                                                      в с т а н о в и в:

 

17.03.2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 12011 грн 44 коп., а також 243 грн 60 коп. у відшкодування понесених судових витрат.

 

В обґрунтування позову послався на невиконання відповідачем умов кредитного договору в частині дотримання строків розрахунків.

 

Сторони в судове засідання не зявилися, про час і місце розгляду справи сповіщалися належним чином. Представник позивача надіслав суду заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних в ній матеріалів, якою одночасно повідомив про підтримання позову. Відповідач про причини своєї неявки суд не повідомила.

 

Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

 

     Згідно частини третьої статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

 

     Наведене означає, що звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла за кредитним договором, позивач зобовязаний доказати певні факти, які в сукупності породжують у протилежної сторони цивільно-правовий обовязок та надає суду право на задоволення предявленого позову. Зокрема, позивач повинен довести суду:

 

     1) факт укладення кредитного договору з відповідачем на певних умовах,

     2) фактичну передачу кредитних коштів у розпорядження відповідача;

     3) факт неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору.

 

     При цьому умовою задоволення позову є надання позивачем доказів, які в сукупності беззаперечно підтверджують доведеність перелічених вище фактів.

 

     Втім, позивач вимоги закону щодо обовязку доведення всіх обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, не виконав виходячи з наступного.

 

Так, в якості підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору, позивач надав суду копію заяви останньої про оформлення платіжної картки Універсальна з визначенням кредитного ліміту в сумі 2000 грн, зі сплатою за користування кредитними коштами 30% річних.

 

В подальшому, посилаючись на Умови та правила надання банківських послуг, як на невідємну частину кредитного договору, позивач в односторонньому порядку збільшив кредитний ліміт до 3600 грн.

 

Позивач стверджує, що відповідач виконує умови договору неналежним чином, у звязку з чим виникла заборгованість, яка станом на 31.01.2015 року складає 12011 грн 44 коп., зокрема:

 

заборгованість за тілом кредиту 3509 грн 75 коп.,

заборгованість про сплаті процентів 5616 грн 52 коп.,

пеня 1837 грн 01 коп.,

штраф 1048 грн 16 коп.  

 

     З наданого суду розрахунку заборгованості (а. с. 7, 8) неможливо визначити яку-саме суму кредиту всього отримала відповідач. Проте з цього ж розрахунку слідує, що весь час користування кредитними коштами позивач сплатила в погашення тіла кредиту 14192 грн, в погашення відсотків - 1316 грн 61 коп., а всього 15508 грн 61 коп., що значно перевищує заявлену до сплату суму боргу.

 

     Крім того, в якості підстави збільшення кредитного ліміту, а також стягнення з відповідача пені та штрафу позивач посилається на Умови та правила надання банківських послуг, які відповідач не підписувала.

 

     Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України (далі Кодекс) кредитний договір укладається у письмовій формі.

 

     В силу положень частини другої статті 207 Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

     Враховуючи те, що відповідач не підписувала Умови та правила надання банківських послуг, вони не можуть вважатися невідємною частиною кредитного договору та підставою стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми пені та штрафу, а також збільшення ним в односторонньому порядку кредитного ліміту.

 

     Аналогічну правову позицію висловив й Верховний Суд України в постанові від 11.02.2015 року (справа № 6-240цс14), яка є обовязковою для застосування всіма загальними судами України.

 

     За таких обставин, заявлений позов не підлягає задоволенню.  

 

Керуючись статтями 10, 208, 209, 212 215 ЦПК України, суд

 

                                                         в и р і ш и в:

 

     у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити.

 

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області протягом 10 днів з дня його проголошення в порядку, встановленому статтею 294 ЦПК України.

Суддя                                                                                               В. О. Коверзнев

[Bolt]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44114814

Справа № 462/865/13                          Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.

Провадження № 22-ц/783/1594/15             Доповідач в 2-й інстанції:  Ванівський  О. М.

Категорія:27

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 квітня 2015 року                                                      м. Львів

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого

судді: Ванівського О.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Гриновця Б.М.,

при секретарі: Жукровській Х.І.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 листопада 2013 року,-

 

в с т а н о в и л а:

 

В лютому 2013р. ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 80292,60 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору №DNH4KP11890338 від 13.05.2006р. відповідач отримала кредит у розмірі 14950 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25.08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.05.2009р.. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам("Розстрочка")("Стандарт") складає між ним і банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Договором встановлена позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором тривалістю 5 років. У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість перед банком у розмірі 80292,60 грн., яка складається з: 14513,55 грн. - заборгованість за кредитом; 30304,36 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 31175,04 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф(фіксована частина); 3799,65 грн. - штраф(процентна складова).

 

Заочним рішенням Залізничний районного суду м. Львова від 27 листопада 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено повністю.

 

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №DNH4KP11890338 від 13 травня 2006 року у розмірі 80292,60 грн., яка складається з: 14513,55 грн. - заборгованість за кредитом; 30304,36 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 31175,04 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф(фіксована частина); 3799,65 грн. - штраф(процентна складова).

 

Вирішено питання судових витрат.    

 

Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_2.

 

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що в матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення не з її підписом. Також, вказує і на те, що Банком пропущено строки позовної давності, оскільки такий розпочинався 14.05.2009р. та закінчився 14.05.2012 року, проте з позовом Банк звернувся лише в 2013 році. Крім того, судом неправомірно стягнуті завищені суми заборгованості по відсотках, пені, штрафах. До неї застосована подвійна відповідальність що суперечить Конституції України, а саме з неї стягнуто одночасно штрафи та пеню. Враховуючи вищевикладене просить суд скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у позові Банку відмовити повністю.

 

В судове засідання з'явився представник відповідача, а представник позивача та апелянт не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що дає апеляційному суду право, у відповідності до вимог ч.2 ст.305 Цивільного процесуального кодексу(далі-ЦПК) України, розглянути справу у їх відсутності. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а заочне рішення Залізничного районного суду м.Львова від 27 листопада 2013 року скасуванню з наступних підстав.

 

Згідно ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

 

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 303 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

 

Відповідно до ст.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Згідно ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

 

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

 

Задовольняючи позов ПАТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції, керуючись ст.ст.526,527,530,1054 ЦК України виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_2 зазначених вимог закону та договору не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, а відтак така підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

 

Проте, погодитись з такими висновками суду, колегія суддів не може з таких підстав.

 

Матеріалами справи та судом встановлено, що на підставі заяви позичальника ОСОБА_2 №DNH4KP11890338 від 13.05.2006р. отримала кредит строком на 36 місяців у розмірі 14950 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09 % у місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.05.2009р.(а.с.5).

 

Із позовною заявою про стягнення заборгованості позивач звернувся в суд 4 лютого 2013р.(а.с.2)

 

Як вбачається із заяви про скасування заочного рішення(а.с.41) відповідач вказувала на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

 

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки   (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Суд першої інстанції, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернув увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності на підставі статті 259 ЦК України до 5 років, а матеріали справи про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містять Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), у яких відсутні підписи відповідачки про ознайомлення з такими, а відтак вказані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

 

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позовна давність не спливла, оскільки умовами надання споживчого кредиту в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було передбачено збільшення строку позовної давності, є помилковим.

 

Вищенаведена правова позиція викладена також у Постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року по справі № 6-240цс14, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

 

За таких обставин рішення суду першої інстанції в законні силі перебувати не може, воно підлягає скасуванню на підставі п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК Україниз ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

 

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК Українипідставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

 

Керуючись ст.ст. ст.303, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, ст. ст.316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

 

в и р і ш и л а :

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

 

Рішення Залізничного районного суду від 27 листопада 2013 року м.Львова - скасувати та ухвалити нове, яким у позові Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

 

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

[Bolt]

Вот и накрутили намудрили, но красиво, мне нравится... Нельзя проценты считать после окончания срока договора... !!!

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44048240

 

22-ц/775/475/2015(м)                         2-519/134/12

Головуючий у 1 інстанції Чмель О.Л.                Суддя-доповідач Принцевська В.П.

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 

6 травня 2015 року

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

 

                головуючого судді Принцевської В.П.

                суддів Осипчук О.В., Канурної О.Д.

                при секретарі Брежнєві Д.О.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

 

                                          В С Т А Н О В И Л А:

 

У липні 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2007 року № MRXRRX12460161 у розмірі 43 337 грн 40 коп.

 

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 30 березня 2007 року відповідачу виданий споживчий кредит у розмірі 6 000 грн терміном до 29 березня 2008 року під 12 % річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 17 березня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 43 337 грн 40 коп., з яких: 5 385 грн - заборгованість за кредитом, 21 064 грн 95 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 14 347 грн 57 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 039 грн 88 коп. - штраф (процентна складова).

 

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року відмовлено в задоволенні позову.

 

З даним рішенням не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, які неповно з»ясовані, неправильно застосовано норми матеріального закону та порушено норми процесуального права.

 

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року апеляційну скаргу було відхилено, а рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

 

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржив вказані рішення в касаційному порядку.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 385 грн скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

В судове засідання представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не з»явився, звернувся з заявою про розгляд справи в його відсутність.

 

Відповідач ОСОБА_2 до суду також не з»явився, повідомлений про час і місце судового засідання належним чином.

 

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

 

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав.

 

З матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким останній отримав від банку кредит у розмірі 6 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних, з кінцевим терміном повернення 29 березня 2008 року.

 

Відповідно до судового наказу від 14 березня 2008 року № 2-Н-1052/08 з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість, що виникла станом на 12 лютого 2008 року у розмірі  9 180 грн, з яких: 5 385 грн - заборгованість за кредитом, 401 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 729 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом, та яку відповідно до квитанції відповідач сплатив 09 лютого 2009 року.

 

Грошові кошти у сумі 9 180 грн 91 коп., що сплачені ОСОБА_2 на виконання судового наказу від 14 березня 2008 року № 2-Н-1052/08, направлені банком на погашення простроченої комісії - 891 грн, погашення пені - 4 524 грн 53 коп. та прострочених процентів - 3 765 грн 38 коп.

 

Згідно з розрахунком банку заборгованість станом на 17 березня 2011 року, у зв'язку з якою заявлено вимогу, виникла з квітня 2007 року та складається із заборгованості за кредитом - 5 385 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 21 064 грн 95 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором - 14 347 грн 57 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 2 039 грн 88 коп.

 

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є набрання законної сили рішенням суду ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

 

Відповідно до ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.

 

Суд першої інстанцій, на порушення вимог ст. 95 та п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України залишив поза увагою те, що набрання законної сили рішенням суду, ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є підставою для закриття провадження у справі.

 

До матеріалів справи додані заява ПАТ КБ «ПриватБанк» про видачу судового наказу від 12.02.2008 року (а.с. 75), та судовий наказ від 14 березня 2008 року (а.с. 73).

 

Судовим наказом від 14 березня 2008 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, з боржника на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 9180,91 грн.

 

При цьому суд в даному судовому наказі не роз»яснював, з чого складається дана заборгованість, однак з заяви про видачу судового наказу (а.с. 75) вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 9180,91 грн., яка утворилася станом на 12.02.2008 року та яка складається з заборгованості за кредитом - 5385 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 2665,06 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 729 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором 401,85 грн.

 

Тобто, фактично, заборгованість з процентів за користування кредитом в сумі 2665,06 грн., яка утворилася станом на 12.02.2008 року, стягнуто судовим наказом від 14 березня 2008 року, яку відповідач сплатив 9 лютого 2009 року відповідно до квитанції.

 

З огляду на викладене, апеляційний суд ухвалою від 6 травня 2015 року частково задовольнив апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк», рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2665,06 грн., яка утворилася станом на 12.02.2008 року скасував, провадження у справі в цій частині закрив.

 

Статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

 

Із заяви позичальника № MRXRRX12460161 вбачається, що строк кредитного договору сторонами визначено до 29 березня 2008 року.

 

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 21064,95 грн., позивач вказує, що вказана заборгованість утворилася починаючи з 20 квітня 2007 року по 17 березня 2011 рік, тобто, позивач включив до цієї суми вже стягнуті судовим наказом проценти за користування кредитом в сумі 2665,06 грн., які утворилися станом на 12.02.2008 року, які відповідач сплатив 9 лютого 2009 року, також позивач включив до цієї суми проценти за користування кредитом в сумі 806,37 грн. нараховані з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року (термін дії договору), а також позивач нарахував проценти за користування кредитом після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн.

 

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач нарахував проценти за користування кредитом після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн., що не передбачено умовами договору.

 

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні даних позовних вимог, оскільки нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору умовами цього договору не передбачено.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки   (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Статтею 258 ч.2 п.1 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Статтею 214 ч.2 ЦПК України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов»язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 цього Кодексу.

 

З матеріалів справи вбачається, що спірний кредитний договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).

 

В Заяві позичальника вказано, що згідно з п. 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, при порушенні позичальником зобов»язань із погашення Кредиту, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 11,83% в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.

 

Однак п. 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які надані позивачем (а.с. 7), не передбачає обов»язок Позичальника сплатити Банку відсотки за користування кредитом в розмірі 11,83% в місяць при порушенні позичальником зобов»язань із погашення Кредиту, а передбачає зовсім інші умови.

 

Тобто позивач не надав суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, які діяли на момент укладення спірного кредитного договору.

 

З огляду на викладене, враховуючи Правові позиції, які висловлені Верховним Судом України 11 лютого 2015 року при розгляді справи № 6-240цс14, апеляційний суд не може погодитися з доводами позивача, що за домовленістю сторін відповідно до пп. 6.6 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам було збільшено строк позовної давності до п»яти років, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувались.

 

Оскільки Умови надання споживчого кредиту відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору, який передбачав би збільшення строку позовної давності, до вимог позивача про стягнення процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн. застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений Законом, а до вимог про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова) застосуванню підлягає спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст.258 ч.2 п.1 ЦК України.

 

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

 

Апеляційний суд враховує, що позивач звернувся з даним позовом до суду 27.07.2011 року, а тому він пропустив трирічний строк позовної давності, передбачений Законом, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн, а також позивач пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ч.2 п.1 ЦК України, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова).

 

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом нарахованих з 12.02.2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн. у зв»язку з пропуском позивачем позовної давності.

 

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач пропустив спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ч.2 п.1 ЦК України, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова), а тому апеляційний суд вважає необхідним залишити без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова).

 

              Посилання апелянта на те, що у банку у зв»язку з несвоєчасним виконанням боржником судового рішення, виникає право стягувати суми, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України, не може бути підставою для скасування даного рішення, оскільки таких вимог при зверненні до суду 27 липня 2011 року позивач не заявляв.

 

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

 

                                                               В И Р І Ш И В:

 

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» задовольнити частково.

 

Скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн.

 

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку договору з 29 березня 2008 року по 17 березня 2011 року в сумі 17593,52 грн.

 

Скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом нарахованих з 12 лютого 2008 року по 29 березня 2008 року ( термін дії договору) в сумі 806,37 грн.

 

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом нарахованих з 12 лютого 2008 року по 29 березня 2008 року (термін дії договору) в сумі 806,37 грн. у зв»язку з пропуском позивачем трирічної позовної давності, яку встановлено Законом.

 

Залишити без змін рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов»язання за договором та штрафів.

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

[logoped]

К этому сообщению - http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7392&p=140086

 

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42421248

 

УХВАЛА

Іменем   України

21 січня 2015 року                                                                                   м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого        Луспеника Д.Д.,

    

суддів:                   Лесько А.О.,                Хопти С.Ф.,

                               Червинської М.Є.,    Черненко В.А.,                                          

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 5 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня  2014 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого він є, було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 101 500 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,99%+FIDR до 25 квітня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором, 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, як вона так і майнові поручителі на претензії не реагували, унаслідок чого утворилась заборгованість станом на 7 квітня 2014 року у розмірі 543 737 грн 4 коп.

Ураховуючи зазначене, позивач просив суд у рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від  5 серпня 2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» станом на 7 квітня 2014 року у розмірі 543 737 грн 04 коп., з яких: 99 860 грн 48 коп. - заборгованість за кредитом; 15 409 грн 15 коп. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами; 428 467 грн 41 коп. - пеня. Встановлено спосіб реалізації зазначеного нерухомого майна, предмету іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, встановлено початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині розміру заборгованості за кредитним договором змінено. Визначено загальний розмір заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року станом на 7 квітня 2014 року, у рахунок якої звернуто стягнення на предмет іпотеки, у розмірі 215 269 грн 63 коп., з яких: 99 860 грн 48 коп. - заборгованість за кредитом; 15 409 грн 15 коп. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами; 100 тис. грн - пеня.Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник  ОСОБА_3 та майнові поручителі порушили зобов'язання за кредитним договором і допустили заборгованість; у силу ст. ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру кредитної заборгованості і судових витрат та залишаючи в іншій частині рішення районного суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що розмір пені майже у п'ять разів перевищує розмір кредитної заборгованості, тому дійшов висновку про зменшення розміру пені з 428 467 грн 41 коп. до 100 тис. грн та про зміну розміру судових витрат.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 101 500 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,99%+FIDR до 25 квітня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором, 25 квітня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, як вона так і майнові поручителі на претензії не реагували, унаслідок чого утворилась за розрахунком позивача заборгованість станом на 7 квітня 2014 року у розмірі 543 737 грн 4 коп.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 жовтня 2010 року, що набрало законної сили, на користь банку достроково стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_6 заборгованість за указаним кредитним договором, яка утворилась станом на 10 серпня 2009 року у розмірі 120 855 грн 41 коп., яке станом на 7 квітня 2014 року не виконано, знаходиться на стадії примусового виконання.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України вказане не врахував, та, вирішуючи спір, виходив із розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 7 квітня 2014 року, згідно якого нараховано 99 860 грн 48 коп. по кредиту; 15 409 грн 15 коп по відсотках за користування кредитними коштами; 428 467 грн 41 коп. по пені у межах річного строку.        

Таким чином, апеляційний суд вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким достроково вже стягнуто весь кредит.

Тобто, апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням  умов,  визначених  змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст.530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК Україникредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6 - 116 цс 13, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

У порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не перевірив, фактичних обставин справи не з'ясував, оцінку доводам апеляційної скарги не надав, а, зменшивши розмір неустойки згідно вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, не звернув уваги на те, що розмір неустойки може бути зменшено лише у разі, якщо він нарахований згідно вимог закону та умов договору.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу  ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

          

Головуючий      Д.Д. Луспеник

Судді: 

А.О.Лесько  С.Ф. Хопта  М.Є. Червинська   

В.А. Черненко                                                                                        

 

 

Справа № 6-42315св14

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42421248

[Bolt]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44232124

Справа №470/127/14-ц 12.05.2015 12.05.2015 12.05.2015

Провадження № 22ц-784/1243/15                                                              Головуючий у 1-й інстанції Орлова С.Ф.                

Категорія 27                                                                                               Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

 

                                                              Ухвала

                                                     Іменем  України

 

            12 травня 2015 року                                                                          м. Миколаїв

          

            Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

 

            головуючого - Кушнірової Т.Б.,

            суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

 

             при секретарі Орельській Н.М.,

            за участю:

            -  відповідача ОСОБА_2,

 

               розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

 

за  апеляційною  скаргою

Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»

 

на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2015 року

за  позовом

 

Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»

до ОСОБА_2

про

стягнення заборгованості за кредитним договором,

 

                                                       в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк  «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулось   з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Банк зазначав, що  23 серпня 2005 року між Банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 5 000 грн., зі сплатою за користування кредитом 48 % річних на суму залишку заборгованості та зі строком дії картки у 2 роки.

 

Але відповідач зобов'язань по сплаті кредиту, відсотків, інших платежів у визначеному у договорі  розмірі та у встановлений термін, не вносив. У зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 26 січня 2014 року складав 32 680 грн. 17 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 4 181 грн.; заборгованість за відсотками - 28 499 грн. 17 коп.  

 

Посилаючись на наведені обставини, Банк просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 32 680 грн. 17 коп.

 

В подальшому Банк уточнив позовні вимоги, та просив стягнути з відповідача 29 569 грн.25 коп. заборгованості.

 

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

 

             В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

 

            Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.            

 

 

Судом встановлено, що  23 серпня 2005 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір шляхом підписання ним анкети - заяви позичальника, в якій він зазначив, що просить надати йому банківську послугу про відкриття рахунку для надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту у 5 000 грн. на платіжну картку із базовою процентною ставкою по кредитному ліміту на момент підписання договору у 3% в місяць із розрахунку 360 днів в році.  

 

Також в матеріалах справи міститься договір SAMDN 23000003614128 про відкриття карткового рахунку та обслуговування кредитної картки, укладений 23 серпня 2005 року між Банком та від імені ОСОБА_2 відповідно до умов якого Банк відкрив ОСОБА_2 картковий рахунок та надав кредитний ліміт на платіжну картку в розмірі 5 000 грн. на строк до 23 серпня 2008 року (а.с.6).

 

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2014 року вказаний договір SAMDN 23000003614128 від 23 серпня 2005 року визнаний недійсним.

 

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що шляхом підписання заяви позичальника разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, між сторонами укладено договір про надання банківських послуг, а оскільки Банк пропустив строк позовної давності, встановлений  ст.257 ЦК України, тому відсутні підстави для задоволення позову.

 

Колегія погоджується з таким висновком суду виходячи з такого.

 

Із матеріалів справи також видно, що рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 31 січня 2007 року з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за тілом кредиту, яка станом на 19 грудня 2006 року становила 3 191 грн. 92 коп.

 

Згідно з постановою старшого державного виконавця ВДВС Березнегуватського РУЮ Миколаївської області від 20 грудня 2008 року виконавчий лист, виданий 11 лютого 2007 року Березнегуватським районним судом Миколаївської області у згаданій вище справі повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».        

 

Відповідно до ст..526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

 

Згідно зі ст..530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

 

Звертаючись до суду з даним позовом, Банк з урахуванням наявності вказаного судового рішення, надав уточнюючий розрахунок заборгованості  з 19 грудня 2006 року по  26 січня 2014 року, згідно з яким відповідач має заборгованість за кредитним договором за вказаний період в розмірі 14 450 грн.12 коп., з яких :3 879 грн. 96 коп. заборгованості за тілом кредиту; 10 570 грн.16 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом.

 

Відповідно до пункту 6.4 Умов і правил надання банківських послуг (далі - Умови та правила) у разі незгоди зі змінами правил чи тарифів обов'язок клієнта пред'явити банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити заборгованість, яка утворилась перед банком, у тому числі й заборгованість, яка утворилась упродовж 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам.

 

Пунктом 9.12 Умов та правил передбачено, що договір діє 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же строк.

 

По закінченню строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшла письмова заява Держателя карти про закриття картрахунку, а також за умови наявних грошових коштів на картрахунку для сплати послуг за виконання розрахункових операцій по картрахунку (в передостанній день місяця закінчення строку дії), та при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором (п. 3 «Правила користування платіжною карткою»).  

 

Пунктами 3, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

 

Зі змісту п. 3.1 Умов та правил, банк відкриває клієнту картковий рахунок, його вид і строк дії визначений у заяві і пам'ятці клієнта, підписанням якої клієнт та банк укладають договір про надання банківських  послуг.

 

Відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

 

За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України).

 

Зазначена вище позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року №6-14цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України, є обов'язкової для всіх судів України.

 

Згідно  витягу із програмного комплексу строк дії вказаної картки визначено до червня 2008 року.

 

Із наданого Банком розрахунку заборгованості, видно, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором був здійснений відповідачем 27 квітня 2009 року (а.с. 5).

 

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

 

Як свідчить зміст заяви - анкети позичальника, ОСОБА_2 погодився, що його заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами, а також Тарифами  складає  між ним та Банком договір про надання банківських послуг .

 

  Проте, ця заява не містить домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності. Договір про збільшення строку позовної давності між сторонами теж не укладався, а Умовами і правилами, які надані Банком,  збільшення строку позовної давності не передбачено.

 

З урахуванням цих обставин, позивач міг звернутися з позовом про стягнення щомісячних платежів протягом трьох років, з часу їх несплати, а щодо стягнення всієї суми заборгованості з дня  закінчення строку дії картки, тобто з червня 2008 року.    

 

Таким чином , остаточно  позов мав бути пред'явлений до червня 2011 року.

 

Проте, до суду позивач звернувся лише у лютому 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

 

ОСОБА_2 звернувся  до суду із заявою  про застосування строку позовної давності, оскільки вважав, що він позивачем пропущений (а.с. 67).

 

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову Банку.

 

Доводи апеляційної скарги про те, що п.5.12 Умов та правил надання банківських послуг встановлена позовна давність у 5 років, є безпідставними.

 

Відповідно до ст..207 ЦК України  правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).  

 

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки ці Умови не містять підпису позичальника, а належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності не змінювались, матеріали справи не містять.  

 

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14.

 

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

 

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

 

           Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

 

                                                         у х в а л и л а:

 

           Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2015 року залишити без змін.

 

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.  

[Bolt]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43441585

Номер провадження: 22-ц/785/1911/15

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.

Доповідач Калараш А. А.

  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

02.04.2015 року                                                м. Одеса

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

 

головуючого   -   Калараш А.А.

суддів              -   Короткова В.Д., Комаровської Н.В.

з участю секретаря  - Абалдової О.С.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року, -

 

встановила:

 

У липні 2014 року ПАТ КБ "Приват Банк" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту і в обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 28 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "Приват Банк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приват Банк") та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за   № ОDXRF107060597, за яким позивач надав відповідачеві кредит у сумі 5050 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, терміном погашення кредиту до 28.09.2008 року.

 

Проте через невиконання  відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань по поверненню кредиту станом на 27 червня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 34833 грн. 34 коп.,

 

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року у розмірі 34833 грн. 34 коп., та понесені Банком судові витрати.

 

Рішення ухвалено у відсутність сторін.

 

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року позов ПАТ КБ "Приват Банк" задоволено.

 

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приват Банк", заборгованість за кредитним договором за № ОDXRF107060597 від 28 вересня 2007 року у розмірі   34833 грн. 34 коп., яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом - 10817 грн. 64 коп.; заборгованості з комісії за користування кредитом - 1515 грн. 00 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань - 20365 грн. 78 коп.; штрафу - 500 грн. 00 коп.; штрафу - 1634 грн. 92 коп.

 

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку судові витрати у розмірі 348 грн. 33 коп.

 

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню , а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав. .

 

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

 

Суд першої інстанції задовольняючи позов   і стягуючи з відповідача    34833 грн. 34 коп. виходив з того,що за кредитним договором,укладеним 28.09.2007 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_2 ,у позивача виникло право звернення з вимогою про стягнення заборгованості в зв'язку із невиконанням взятих за договором зобов'язань, а відповідач повинна відповідати за порушення зобов'язання.

 

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з наступного.

 

      Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

 

     Відповідно до статті 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові за кредитним договором у розмірі та на умовах,встановлених договором,а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

    Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої само якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

 

З матеріалів справи вбачається , що 28 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "Приват Банк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приват Банк") та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за   № ОDXRF107060597, що складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Рострочка" і "Стандарт"), згідно якого відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 5050 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,42 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, терміном погашення кредиту до 28.09.2008 року (а.с.6-10).

 

ОСОБА_2 зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 27 червня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 34833 грн. 34 коп., яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом - 10817 грн. 64 коп.; заборгованості з комісії за користування кредитом - 1515 грн. 00 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань - 20365 грн. 78 коп.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп.; штрафу (процентна складова) - 1634 грн. 92 коп.,що підтверджується розрахунком заборгованості ,який узгоджується з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та матеріалами справи (а.с.5,37-39)

 

Відповідач ОСОБА_2 в суді першої інстанції звернулася з заявою про застосування строку позовної давності (а.с.40).

 

Строк дії договору кредиту сплинув 28.09.2008 року.

 

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості та пояснень сторін ,наданих ними колегії суддів ,вбачається ,що останній платіж по погашенню кредиту відповідач здійснила у жовтні 2007 року .

 

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки        (стаття 257 ЦК України).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Позивач звернувся до суду з позовом 29.07.2014 року , поза межами  позовної давності .

 

Матеріали справи не містять докази переривання перебігу позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України або спливу позовної давності з поважних причин.

 

Суд першої інстанції помилково виходив з того,що оскільки відповідачем у період з жовтня 2013 року по січень 2014 року ,в рахунок погашення заборгованості сплачено 9000 грн. ,що свідчить про визнання ОСОБА_2 боргу та підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності, оскільки вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким,що перериває перебіг позовної давності ,лише за умови ,коли такі дії здійснено у період позовної давності.

 

Погашення заборгованості або визнання боржником боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

 

Відповідно до п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, при укладенні кредитного договору передбачено терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом,винагороди ,неустойки -пені,штрафів за даним договором встановлюється тривалістю 5 років.

 

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності домовленості між Банком та ОСОБА_2 про збільшення  строку позовної давності до п'яти років через те ,що ОСОБА_2 не підписувала Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"),оскільки Умови не містять підпису ОСОБА_2, матеріали справи не містять докази того,що саме ці Умови розуміла ОСОБА_2,підписуючи заяву позичальника,а також те ,що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника ,або в подальшому такі Умови ,зокрема щодо збільшення строку позовної давності не змінювалися.

 

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України , висловленої в постановах № 6-16 цс-15 від 11.03.2015 року та 6-240 цс -14, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування.

 

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та помилково задовольнив позов Банку.

 

За таких підстав ,відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України , апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню ,а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

 

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПАТ КБ "Приват Банк" підлягає стягненню судовий збір сплачений ОСОБА_2 при принесенні нею апеляційної скарги у розмірі 174 грн.16 коп.

 

Керуючись ст.ст. 303, п.4 ч.1 ст.309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

 

вирішила:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року скасувати.

 

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.

 

Стягнути з ПАТ КБ "Приват Банк" на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 174 грн.16 коп.

 

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

 

Судді апеляційного суду

Одеської області                                                                   А.А. Калараш

                                                                                                                         В.Д. Коротков

                                         Н.В. Комаровська

[ремикс]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43441585

Номер провадження: 22-ц/785/1911/15

Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М.

Доповідач Калараш А. А.

  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

02.04.2015 року                                                м. Одеса

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

 

головуючого   -   Калараш А.А.

суддів              -   Короткова В.Д., Комаровської Н.В.

з участю секретаря  - Абалдової О.С.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року, -

 

встановила:

 

У липні 2014 року ПАТ КБ "Приват Банк" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту і в обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 28 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "Приват Банк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приват Банк") та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за   № ОDXRF107060597, за яким позивач надав відповідачеві кредит у сумі 5050 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, терміном погашення кредиту до 28.09.2008 року.

 

Проте через невиконання  відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань по поверненню кредиту станом на 27 червня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 34833 грн. 34 коп.,

 

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року у розмірі 34833 грн. 34 коп., та понесені Банком судові витрати.

 

Рішення ухвалено у відсутність сторін.

 

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року позов ПАТ КБ "Приват Банк" задоволено.

 

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Приват Банк", заборгованість за кредитним договором за № ОDXRF107060597 від 28 вересня 2007 року у розмірі   34833 грн. 34 коп., яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом - 10817 грн. 64 коп.; заборгованості з комісії за користування кредитом - 1515 грн. 00 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань - 20365 грн. 78 коп.; штрафу - 500 грн. 00 коп.; штрафу - 1634 грн. 92 коп.

 

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку судові витрати у розмірі 348 грн. 33 коп.

 

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню , а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав. .

 

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

 

Суд першої інстанції задовольняючи позов   і стягуючи з відповідача    34833 грн. 34 коп. виходив з того,що за кредитним договором,укладеним 28.09.2007 року між ПАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_2 ,у позивача виникло право звернення з вимогою про стягнення заборгованості в зв'язку із невиконанням взятих за договором зобов'язань, а відповідач повинна відповідати за порушення зобов'язання.

 

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з наступного.

 

      Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

 

     Відповідно до статті 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові за кредитним договором у розмірі та на умовах,встановлених договором,а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

    Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої само якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

 

З матеріалів справи вбачається , що 28 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "Приват Банк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приват Банк") та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за   № ОDXRF107060597, що складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Рострочка" і "Стандарт"), згідно якого відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 5050 грн. 00 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,42 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, терміном погашення кредиту до 28.09.2008 року (а.с.6-10).

 

ОСОБА_2 зобов'язання за договором кредиту належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 27 червня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 34833 грн. 34 коп., яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом - 10817 грн. 64 коп.; заборгованості з комісії за користування кредитом - 1515 грн. 00 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань - 20365 грн. 78 коп.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп.; штрафу (процентна складова) - 1634 грн. 92 коп.,що підтверджується розрахунком заборгованості ,який узгоджується з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та матеріалами справи (а.с.5,37-39)

 

Відповідач ОСОБА_2 в суді першої інстанції звернулася з заявою про застосування строку позовної давності (а.с.40).

 

Строк дії договору кредиту сплинув 28.09.2008 року.

 

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості та пояснень сторін ,наданих ними колегії суддів ,вбачається ,що останній платіж по погашенню кредиту відповідач здійснила у жовтні 2007 року .

 

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки        (стаття 257 ЦК України).

 

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Позивач звернувся до суду з позовом 29.07.2014 року , поза межами  позовної давності .

 

Матеріали справи не містять докази переривання перебігу позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України або спливу позовної давності з поважних причин.

 

Суд першої інстанції помилково виходив з того,що оскільки відповідачем у період з жовтня 2013 року по січень 2014 року ,в рахунок погашення заборгованості сплачено 9000 грн. ,що свідчить про визнання ОСОБА_2 боргу та підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності, оскільки вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким,що перериває перебіг позовної давності ,лише за умови ,коли такі дії здійснено у період позовної давності.

 

Погашення заборгованості або визнання боржником боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

 

Відповідно до п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, при укладенні кредитного договору передбачено терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом,винагороди ,неустойки -пені,штрафів за даним договором встановлюється тривалістю 5 років.

 

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності домовленості між Банком та ОСОБА_2 про збільшення  строку позовної давності до п'яти років через те ,що ОСОБА_2 не підписувала Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"),оскільки Умови не містять підпису ОСОБА_2, матеріали справи не містять докази того,що саме ці Умови розуміла ОСОБА_2,підписуючи заяву позичальника,а також те ,що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника ,або в подальшому такі Умови ,зокрема щодо збільшення строку позовної давності не змінювалися.

 

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України , висловленої в постановах № 6-16 цс-15 від 11.03.2015 року та 6-240 цс -14, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування.

 

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та помилково задовольнив позов Банку.

 

За таких підстав ,відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України , апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню ,а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

 

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПАТ КБ "Приват Банк" підлягає стягненню судовий збір сплачений ОСОБА_2 при принесенні нею апеляційної скарги у розмірі 174 грн.16 коп.

 

Керуючись ст.ст. 303, п.4 ч.1 ст.309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

 

вирішила:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2014 року скасувати.

 

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приват Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити.

 

Стягнути з ПАТ КБ "Приват Банк" на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 174 грн.16 коп.

 

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

 

Судді апеляційного суду

Одеської області                                                                   А.А. Калараш

                                                                                                                         В.Д. Коротков

                                         Н.В. Комаровська

 

 

Вот оно восстановление справедливости !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

[у.zaporozhskiy]

Погашення заборгованості або визнання боржником боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

 

Теперь бы такие положения в Постановлении ВСУ.

[Bolt]

Погашення заборгованості або визнання боржником боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

 

Теперь бы такие положения в Постановлении ВССУ.

 

Я это уже видел и в ВССУ и в апелляциях и с полгода назад... Такая позиция не нова... Я и сам этим пользовался по коммунальщикам...

[у.zaporozhskiy]

Я это уже видел и в ВССУ и в апелляциях и с полгода назад... Такая позиция не нова... Я и сам этим пользовался по коммунальщикам...

Я имел в виду ВСУ.

[0720]

ВСУ сейчас завален заявами про перегляд. В связи с измененями в процессуальном законодательстве, появились отличные переспективы для пересмотра всех дел по кассационным жалобам (давностью до года), несправедливо отклоненным или вовсе не допущенным к производству. ВССУ думал что он отпихивает эти жалобы навсегда, а вышло так что они просто теперь перекочуют в ВСУ по новым процессуальным основаниям.

Судьи Верховного Суда уже поминают незлым тихим словом всех этих фокусников из ВССУ.