Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредиту на условиях Рассрочка (Стандарт)


Считаете Вы решение законным и справедливым?  

3 голоса

  1. 1. Считаете Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Как раньше отмечал - "пошла жара....."

 

Жара только начинается... Вот как красиво ломается эта постанова... (((

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7434&p=138814

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

  • 2 weeks later...

rada.gif

Дата документу       Справа №


 


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ


 


Єдиний унікальний №336/5480/13                           Головуючий у 1-й інстанції: Іжевська Н.Г.


Провадження№22-ц/778/2762/15                                                         Суддя-доповідач Спас О.В.


 


Р І Ш Е Н Н Я


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


29 квітня 2015 року                                                                      м. Запоріжжя


 


Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:


 


головуючого                          Спас О.В.,


суддів:                                    Полякова О.З.,


                                                Бабак А.М.,                


при секретарі                         Бабенко Т.І.,


 


розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3


на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 11 листопада 2014 року


у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-


 


В С Т А Н О В И Л А:


 


У липні 2013 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом, уточненим в ході судового розгляду, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


В позові зазначало, що 30 липня 2006 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 було укладено договір №DNH4KP29540539, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав строковий кредит в сумі 6  498,68 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,08% в рік на суму залишку заборгованості по кредиту.


 


У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов'язань за договором, станом на 23.05.2013 року сума заборгованості склала 77  030,19 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 6  369,24 грн., заборгованості за відсотками - 25  988,54 грн., суми пені - 40  528,12 грн., штрафи: фіксована частина - 250 грн., штраф процентна складова - 3  644,3 грн.


 


Посилаючись на викладені обставини, ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просило суд стягнути з ОСОБА_3 на їх користь заборгованість за кредитним договором №DNH4KP29540539 від 30.07.2006 року у розмірі 77  030,19 грн. та судові витрати.


 


Справа судами розглядалася неодноразово.


 


При новому розгляді справи рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 11 листопада 2014 року позов задоволено частково. Неустойка (пеня і штраф) зменшена згідно ч. 3 ст. 551 ЦК. Стягнуто з відповідача заборгованість в загальній сумі 41435,77грн.


 


Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.


 


Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 11 листопада 2014 року у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено за пропуском строку позовної давності.


 


Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено частково, рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.


 


Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, представника позивача Кузьмінова Д.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.


 


На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.


 


Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.


 


Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.


 


Судом першої інстанції встановлені та не оспорюються сторонами наступні обставини.


 


30 липня 2006 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 було укладено договір №DNH4KP29540539, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав строковий кредит в сумі 6  498,68 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,08% річних на суму залишку заборгованості по кредиту.


 


У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов'язань за договором утворилась заборгованість, розмір якої не визнається відповідачем, який також просить відмовити у позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.


 


З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції правильно застосував для вирішення справи ст.ст. 5265436256291048-10501054,1055 ЦК України, з системного аналізу яких вбачається, що зобов'язання за договором, у тому числі за договором кредиту, за яким кредитодавець надає кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути за сплатою процентів, є обов'язковими для виконання сторонами, має виконуватися належним чином, з застосуванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання.


 


Суд першої інстанції обґрунтовано визнав на підставі наданих позивачем доказів, що розмір заборгованості за вказаним кредитним договором складає 77  030,19 грн. (заборгованість за кредитом - 6  369,24 грн., заборгованість за відсотками - 25  988,54 грн., сума пені - 40  528,12 грн., штрафи: фіксована частина - 250 грн., штраф процентна складова - 3  644,3 грн.).


 


При цьому на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд зменшив розмір пені (40528,12грн.) до суми заборгованості за кредитом до 6369,24грн.


 


Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення розміру заборгованості не мають свого підтвердження.


 


Апелянт вказує, що платежі у 230,260,50,50,50грн. за період серпня 2008р. по липень 2007р. не враховані позивачем.


 


Ці доводи спростовані розрахунком заборгованості, в якому відображене зарахування вказаних відповідачем платежів у рахунок погашення процентів за вказаним кредитним договором.


 


Доводи апеляційної скарги про неправильне нарахування процентів спростовані під час розгляду справи.


 


Відповідач надав свій розрахунок процентів за договором, який не відповідає умовам договору. Пунктом "Банківські послуги" у заяві позичальника, яка є складовою кредитного договору (а.с.4) встановлено, що банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 6498,70грн. на строк 36 місяців по 30.07.2009р. включно, з умовами сплати відсотків за користування у розмірі 2,09% на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту.


 


Відповідач нараховує проценти не на суму залишку заборгованості за кредитом, а на суму тіла кредиту, не враховуючи, що у зв'язку із неналежним виконанням ним зобов'язань сума залишку заборгованості за кредитом щомісячно зростає, що тягне зростання нарахувань за договором.


 


Таким чином, наведений відповідачем розрахунок заборгованості не відповідає дійсним обставинам справи, умовам договору і не може довести заперечення проти позову банку.


 


Проте, в частині доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якого просив відповідач у заяві до суду першої інстанції, колегія суддів має погодитися, виходячи з наступного.


 


Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року при скасуванні рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року, вказано: належить встановити, які Умови надання споживчого кредиту фізичним особами діяли у банку на 30 липня 2006 року та чи передбачала їх редакція збільшення строку позовної давності; у разі встановлення судом, що на час укладення договору з відповідачем діяли Умови у редакції, яка передбачала збільшення строку позовної давності до 5 років, то суду слід врахувати, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося порушення.


 


Згідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких судом касаційної інстанції скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.


 


Під час розгляду справи апеляційним судом представник позивача пояснив, що вважає достатнім наявність у справі Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, долучених при розгляді справи судом першої інстанції (а.с.56-58).


В ухвалі суду касаційної інстанції від 25 лютого 2015 року наведене посилання на Умови надання споживчого кредиту на аркушах справи 6-15, які складені ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та вказано, що необхідно перевірити, в якій редакції діяли Умови на час укладення сторонами кредитного договору 30 липня 2006 року, коли банк мав назву ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК".


 


Апеляційним судом встановлено, що Умови надання споживчого кредиту на аркушах справи 6-15 не містять пункту 5.5. про збільшення строку позовної давності до 5 років. У цих Умовах міститься п.1.7.31, в якому вказано: строк позовної давності відносно вимог повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки складає 50 років. На ці Умови не посилається позивач при розгляді справи.


 


У матеріалах справи на аркушах справи 56-58 містяться Умови надання споживчого кредиту ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК", в яких міститься п.5.5 про збільшення строку позовної давності до 5 років.


 


З матеріалів справи вбачається, що кінцевий строк виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором є 30 липня 2009 року.


 


Відповідно, строк позовної давності за вимогами про стягнення усієї заборгованості за договором, починає перебіг з 31 липня 2009 року, що відповідає ст. 261 ЦК України.


 


Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


 


Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).


 


Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.


 


Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).


 


Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.


 


Зокрема, частина друга статті 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).


 


Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.


 


За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).


 


Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.


 


Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.


 


Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг при отриманні позичальником кредиту, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).


 


Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014р. у справі №6-127цс14, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.


 


Таким чином, у даній справі перебіг строку позовної давності щодо вимог про повернення кредиту у повному обсязі слід обчислювати після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, яким є 30 липня 2009 року.


 


Стосовно строку позовної давності, який має застосовуватися у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.


 


Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).


 


У наданих до справи Умовах надання споживчого кредиту (п.5.5. а.с. 56-58) передбачено, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.


 


Вирішуючи вказане питання колегія суддів виходить із правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.


 


А саме, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 11 березня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-16цс15, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.


Верховний Суд України вказав наступне.


 


Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


Вказані Верховним Судом у наведеній постанові обставини мають місце у даній справі.


 


А саме, вирішується спір щодо п. 5.5. тих самих Умов надання споживчого кредиту, що і у даній справі. Правочину у письмовій формі щодо збільшення строку позовної давності у справі немає. Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту, у тому числі п.5.5., не підписані позичальником, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. У заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.


 


Судова колегія вбачає підстави для застосування у порядку ст. 360-7 ЦПК України вказаної постанови Верховного Суду України, оскільки вирішується питання щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.


 


Виходячи з викладеного є підстави для висновку про відсутність між сторонами договору про збільшення строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування передбаченого п.5.5 Умов надання споживчого кредиту строку позовної давності, збільшеного до 5 років.


 


Під час розгляду справи встановлено, що строк позовної давності почав перебіг 31 липня 2009 року і сплив 01 серпня 2012 року.


 


Позов пред'явлений до суду 04 липня 2013 року з пропуском трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.


 


Відповідач просить про застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмову у позові, про що 13 серпня 2013 року подав заяву до суду першої інстанції (а.с.36).


 


Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З вказаних підстав порушене право позивача не може бути захищене судом.


 


У вказаній частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.


 


Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".


 


Керуючись ст. ст. 307309313314316317 ЦПК України, колегія суддів,


 


ВИРІШИЛА:


 


Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.


 


Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 11 листопада 2014 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.


 


В задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.


 


Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

А вот здесь уже пошли использовать эту постанову и в других делах... Например для стягнення депозита с Финансов и кредитов...


rada.gif

 


 


                    


      Справа № 550/238/15-ц


                                      Провадження № 2/550/116/15


 


Р І Ш Е Н Н Я


     І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И


 


      22 квітня 2015 року        Чутівський  районний  суд  Полтавської   області


в складі: головуючого - судді Антонова А.А., при секретарі судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чутове справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та захист прав споживачів, -


 


В С Т А Н О В И В :


 


     31.03.2015 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі Банк) про стягнення коштів за договором банківського вкладу та захист прав споживачів, а 08.04.2015 р. надала заяву про зменшення позовних вимог та їх уточнення.


 


     В судовому засіданні позивач позов підтримав і повідомив, що він 06.01.2015 р. уклав договір-заяву (надалі - Договір-заява) про банківський строковий вклад (депозит) «ОСОБА_1 гроші» на 3 місяці в національній валюті та 06.01.2015 р. вніс 100000 грн., а 30.03.2015 р. ще 80000 грн. 06.04.2015 р. між сторонами була укладена додаткова угода до Договору-заяви від 06.01.2015 р., згідно якого сторони домовились продовжити строк розміщення грошових коштів у сумі 171000 грн. строком по 06.10.2015 р. 07.04.2015 р. позивач подав до Банку заяву про повернення йому грошових коштів у розмірі 171000 грн., але на день розгляду справи Банк грошові кошти не повернув, а тому просить стягнути з Банку 171000 грн. Одночасно позивач повідомив, що відповідно до ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати йому вклад на першу вимогу, та що з Основними умовами залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Банку (надалі - Основні умови) працівники Банку його не ознайомлювали та їх він не підписував.


 


     Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.


 


Суд, дослідивши матеріали справи, повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.


 


     Встановлено, що 06.01.2015 р. позивач уклав з Банком Договір-заяву № 331832/278745/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) «ОСОБА_1 гроші» на 3 місяці в національній валюті та в той же день, згідно квитанції № 18599173/441, на депозитний рахунок вніс 100000 грн., а 30.03.2015 р., згідно квитанції № 18, вніс ще 80000 грн.


 


06.04.2015 р. між сторонами була укладена додаткова угода № 2 до Договору-заяви № 331832/278745/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «ОСОБА_1 гроші» в національній валюті від 06.01.2015 р., яка, відповідно до п. 3 Додаткової угоди, є невід'ємною частиною Договору-заяви, згідно якої сторони домовились продовжити строк розміщення грошових коштів у сумі 171000 грн. строком по 06.10.2015 р.


 


Банк 07.04.2015 р. отримав заяву позивача від 07.04.2015 р. про повернення грошових коштів у розмірі 171000 грн., але грошові кошти не повернув.


 


     Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.


 


     Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.


 


     Згідно п. 5 Договору-заяви від 06.01.2015 р. вкладних має право вимагати дострокового повернення суми Вкладу протягом строку, визначеному п. 1 цього Договору-заяви, у порядку та на умовах, викладених у п. 5.3 Основних умов.


 


     Відповідно до п. 5. 3 Основних умов повернення Строкового вкладу, до дати закінчення строку розміщення Вкладу, визначеного Договором-заявою, вважається достроковим поверненням Вкладу із розірванням Договору. У випадку дострокового розірвання Договору за ініціативою Вкладника, Вкладник для повернення Вкладу зобов'язаний повідомити про це Банк не менш ніж за 10 банківських днів до передбачуваної дати розірвання Договору шляхом надання до Банку відповідної заяви у 2-х примірниках.


 


     У п. 9 Договору-заяви зазначено, що Вкладник підписанням цього Договору-заяви усвідомлює та погоджується з тим, що Основні умови разом з цим Договором-заявою складають договір банківського вкладу та є його невідємними частинами. Також Вкладник підписанням цього Договору-заяви підтверджує факт ознайомлення з Основними умовами, чинними на дату підписання Банком та Вкладником цього Договору-заяви, погоджується з положеннями Основних умов у повному обсязі, бере на себе права та обов'язки, що визначені Основними умовами, та безумовно зобов'язується їх виконувати.


 


Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


Судом встановлено, що Основні умови, п. 5.3 яких установлено, що Вкладник для повернення вкладу зобов'язаний повідомити про це Банк не менш ніж за 10 банківських днів до передбачуваної дати розірвання Договору шляхом надання до Банку відповідної заяви, виходячи зі змісту п. 9 Договору-заяви, не містять підпису відповідача. У звязку із цим доводи позивача про неознайомлення його з Основними умовами не можна визнати необґрунтованими.


 


Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11.03.2015 р.


 


Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.


 


     Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.


 


     Судом встановлено, що позивач є власником грошових коштів в розмірі 171000 грн., які знаходяться на депозитному вкладі в установі Банку, який повинен був видати вклад позивачу на його першу вимогу, що Банк не зробив.


 


     Таким чином, суд позов підлягає задоволенню, та з Банку на користь позивача повинна бути стягнуті грошові кошти в розмірі 171000 грн. за договором банківського вкладу.


 


     Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 10-1157-6088212-215 ЦПК України, ст.ст. 45182122 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 202203207316-3193213865095261058-10611060 ЦК України, суд -


 


В И Р І Ш И В :


 


     Позов задовольнити.


 


     Стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_2 171000 (сто сімдесят одну тисячу) грн.


 


     Стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави 1 710 грн. судового збору.


 


Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області через Чутівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43756188

rada.gif

                                                                        

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

Справа № 668/12013/13-ц                                                                    Головуючий в І інстанції: Гаврилов Д.В.

Номер провадження №22-ц/791/680/15                                                                        Доповідач: Цуканова І.В.

Категорія:27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2015 року квітня місяця 17 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

 

Головуючого:Цуканової І.В.Суддів:Вейтас І.В. Капітан І.А.При секретарі:Благовещенській О.О.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні  цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від «20» січня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

 

                                                  В С Т А Н О В И Л А:

 

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11.12.2007р. в сумі 89589,70 грн., посилаючись на невиконання останньою зобов'язань за договором.

 

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 20.01.2015р. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в сумі 19727,44 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

 

Вирішено питання щодо судових витрат.

 

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 просив рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на сплив строку позовної давності за вимогами Банку, невідповідність протилежного висновку суду обставинам справи.

 

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися. Позивач просив розглянути справу у свою відсутність.

 

Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

 

З матеріалів справи вбачається, що 11.12.2007р. між ОСОБА_6 і закритим акціонерним товариством «Акцент-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Акцент-Банк», укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальником, в якій указано, що заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає кредитно-заставний договір, за яким ОСОБА_6 отримала на строк з 11.12.2007р. по 11.12.2008р. включно 11961,60 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10 відсотків на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 161,48 грн. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1993,60 грн. За умовами договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період з 10 по 15 число кожного місяця щомісячними платежами у сумі 1225,19 грн., яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

Факт отримання коштів за кредитним договором представник відповідача не заперечував.

 

Оскільки відповідач свої обов'язки з погашення кредиту не виконує, утворилася заборгованість в сумі 89589,70 грн., яка складається з наступного:

 

- 11961,60 грн. - заборгованість за кредитом;

- 828,08 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 1937,76 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 70119,89 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг:

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 4242,37 грн. - штраф (процентна складова).

 

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

 

При вирішенні спору на підставі ст. 1054 ЦК України судом застосовано положення ч.3 ст. 551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи, та зменшено розмір неустойки до 5000 грн.

 

Загальну суму кредитної заборгованості судом визначено в сумі 19727,44 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 11961,60 грн., по процентам - 828,08 грн., по комісії - 1937,76 грн., по неустойці - 5000 грн. В іншій частині позову судом відмовлено.

 

При цьому суд не прийняв до уваги заперечення представника відповідача про сплив строку позовної давності, оскільки, згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів встановлюється тривалість у 5 років.

 

Проте з таким висновком суду погодитися неможливо, оскільки він не відповідає обставинам справи, а обставини, які суд вважав встановленими, не доведено.

 

Згідно зі статтями 526530610, частиною першою статті 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

 

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

 

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

 

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

 

Зокрема, частина друга ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

 

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 259 ЦК).

 

Згідно із частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

У справі, яка переглядається, суд не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах, і в заяві позичальника від 11.12.2007р. містить розбіжності щодо порядку сплати відсотків (в межах чи понад щомісячного платежу).

 

Крім того, у заяві позичальника від 11.12.2007р. домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

 

У зв'язку з цим доводи відповідача в особі його представника про не ознайомлення з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») є обґрунтованими, тому такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 11.12.2007 року.

 

Такий висновок судової колегії відповідає правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015р. у справі №6-16цс15.

 

Так як умовами укладеного сторонами кредитно-заставного договору передбачено сплату відповідачем щомісячних платежів у період з 11.12.2007р. по 11.12.2008р. включно, то строк позовної давності з огляду на заяву представника відповідача в місцевому суді про застосування такого строку, має рахуватися окремо за кожним платежем, та виходячи з положень ч.1 ст. 257 ЦК України про загальну позовну давність у три роки, строк позовної давності за останнім платежем сплив 11.12.2011р.

 

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 13.09.2013р., то у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про поновлення якого позивач не просив.

 

З огляду на вищенаведене рішення суду слід скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог Банку відмовити.  

 

На підставі ч.1 ст.1054; ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, керуючись ст.ст. 303316, п.2 ч.1 ст.307, п.п. 2,3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів, -

 

В И Р І Ш И Л А:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 задовольнити.

 

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 20 січня 2015 року скасувати, ухвалити нове.

 

Відмовити публічному акціонерному товариству «Акцент-Банк» у задоволенні позову.

 

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах


rada.gif

 


УКРАЇНА


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


 


      Справа № 213/4098/14-ц  22-ц/774/754/К/15      


Справа № 213/4098/14-ц                                                                       Головуючий в 1-й інстанції


Провадження № 22-ц\774\754\К\15                                        Мазуренко В.В.


Категорія 27(4)                                                                                     Доповідач Барильська А.П.


 


Р І Ш Е Н Н Я


І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И


 


22 квітня 2015 року колегія  суддів  судової  палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:


 


головуючого судді:    Барильської А.П.,


суддів:                         Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,


при секретарі:             Булах К.А.,


 


за участю: представника відповідача ОСОБА_2, представника позивача Подолінного Романа Георгійовича,


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -


 


В С Т А Н О В И Л А:


 


У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та просив суд стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість по кредитному договору у сумі 41327,19 грн., з яких: 3749,32 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 15118,50 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1883,10 грн. - заборгованість по комісії, 18132,12 грн. - пеня та штрафи у сумі 500 грн. і 1944,15 грн.


 


В обґрунтування позовних вимог Банк зазначив, що 22.09.2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір № KRXRRX02690172, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5230,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов*язання по кредитному договору, у нього утворилася заборгованість станом на 18.09.2014 року у сумі 41327,19 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.


 


Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року позов ПАТ КБ "Приват Банк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за договором № KRXRRX02690172 від 22.09.2007 року у сумі 11987,66 грн., з яких: 3749,32 грн. - заборгованість за кредитом, 2555.24 грн. - заборгованість по процентам, 1883,10 грн. - заборгованість по комісії, 3800 грн. - неустойка та судовий збір у розмірі 243,60 грн.


 


В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення   суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку у задоволенні позовних вимог.


 


Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не дано належної правової оцінки факту відсутності письмового кредитного договору, укладеного між сторонами у справі, на чому наголошував відповідач у суді першої інстанції. У разі відсутності кредитного договору, на думку апелянта, немає можливості встановити обсяг зобов'язань, взятих на себе сторонами, розмір заборгованості, строків позовної давності, умови договору та санкції за їх порушення.


 


Крім того, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було несвоєчасно виготовлено повний текст рішення суду.


 


Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та   доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.


 


Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що 22.09.2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KRXRRX02690172, згідно умов якого останній отримав кредит у сумі 5230,80 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.09.2009 року. На виконання умов договору Банком відповідачу був відкритий картковий рахунок 29091058596792.


 


Звертаючись до суду з позовом, Банк посилався на неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 18.09.2014 року складає 41327,19 грн.


 


Частково задовольняючи позовні вимоги Банку та стягуючи з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договором у сумі 11987,66 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем строк позовної давності, про застосування якого заявляв відповідач, не порушено та наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитом у сумі 3749,32 грн., заборгованості по процентам у розмірі 24% річних у сумі 2555,24 грн., заборгованості по комісії у сумі 1883,10 грн., та зменшення суми неустойки в межах одного року до 3800 грн.


 


Однак колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, встановлений для звернення до суду з позовом, з наступних підстав.


 


Згідно зі статтями 526530610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).


 


    Згідно положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


 


    Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.


 


    Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про  збільшення  позовної давності укладається у письмовій формі.


 


    Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.


 


    Положеннями статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або  іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.


 


Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.


 


Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).


 


Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.


 


Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-100 цс 14 від 03 вересня 2014 року, яка відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.


 


Частинами 1,2 статті 259 ЦПК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.


 


Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.


 


З аналізу вище вказаних норм закону випливає, що при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України, згідно положень якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.


 


Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.


Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KRXRRX02690172, згідно умов якого останній отримав кредит у сумі 5230,80 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.09.2009 року.


 


Згідно положень заяви позичальника, він зобов'язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов. Також обумовлено, що відповідно до п.4.2 Умов при порушенні позичальником зобов'язань по кредитному договору, позичальник сплачує Банку відсотки в розмірі 11,83% в місяць, нараховані на суму заборгованості.


 


При зверненні до суду з позовом Банком до заяви позичальника було додано Умови та правила надання банківських послуг, введені відповідним наказом по ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", п.4.2 яких передбачено умови обслуговування карткового рахунку, що не співпадає зі змістом п.4.2 Умов, викладеному у заяві позичальника, яку підписав відповідач ОСОБА_4 Зазначеними Умовами не передбачено подовження строку позовної давності. (а.с.42-45).


 


Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) встановлено термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором у 5 років.


 


Однак, роблячи висновок про те, що позивачем не порушено строк позовної давності, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.


 


Крім того, у заяві позичальника від 22.09.2007 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.


 


У зв'язку із цим такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 22.09.2007 року.


 


Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15, яка відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.


 


Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_4 просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити Банку з цих підстав у позові та посилався на відсутність письмового договору щодо подовження строку позовної давності, що підтвердив у засіданні колегії суддів представник відповідача, який пояснив, що з відповідачем ОСОБА_4 Банком не було погоджено збільшення строку позовної давності. ОСОБА_4 була підписана лише заява позичальника, з якою він і був ознайомлений, і якою не передбачено збільшення строку позовної давності до 5 років.


 


На думку колегії суддів, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зазначеній заяві відповідача та дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не порушено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.


 


У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 заслуговують на увагу, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову Банку у задоволенні позову.


 


Посилання Банку на те, що останній платіж на погашення кредиту був здійснений відповідачем 24.02.2011 року, тому, звернувшись до суду з позовом 01.12.2014 року, ними не пропущено строк позовної давності, обумовлений п.5.5 Умов, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки Банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження ознайомлення відповідача саме з цими Умовами та погодження з ним подовження строку позовної давності до 5 років. Враховуючи, що з позовом до суду Банк звернувся 01.12.2014 року, ним пропущено встановлений ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності, який починає перебіг саме з дати останнього платежу, здійсненого відповідачем на погашення кредиту 24.02.2011 року.


 


За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, рішення суду скасувати та на підставі ст.309 ЦПК України ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.


 


На підставі ст.88 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 243,60 грн.


 


          Керуючись ст.ст. 303307309313314316 ЦПК України, колегія суддів,-


 


В И Р І Ш И Л А:


 


Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.


 


Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.


 


У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.


 


Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 243,60 грн.


 


Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.  


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

rada.gif

 

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

      Справа № 213/4098/14-ц  22-ц/774/754/К/15      

Справа № 213/4098/14-ц                                                                       Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц\774\754\К\15                                        Мазуренко В.В.

Категорія 27(4)                                                                                     Доповідач Барильська А.П.

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

 

22 квітня 2015 року колегія  суддів  судової  палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

 

головуючого судді:    Барильської А.П.,

суддів:                         Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

при секретарі:             Булах К.А.,

 

за участю: представника відповідача ОСОБА_2, представника позивача Подолінного Романа Георгійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -

 

В С Т А Н О В И Л А:

 

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та просив суд стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість по кредитному договору у сумі 41327,19 грн., з яких: 3749,32 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 15118,50 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1883,10 грн. - заборгованість по комісії, 18132,12 грн. - пеня та штрафи у сумі 500 грн. і 1944,15 грн.

 

В обґрунтування позовних вимог Банк зазначив, що 22.09.2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір № KRXRRX02690172, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5230,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов*язання по кредитному договору, у нього утворилася заборгованість станом на 18.09.2014 року у сумі 41327,19 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

 

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року позов ПАТ КБ "Приват Банк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за договором № KRXRRX02690172 від 22.09.2007 року у сумі 11987,66 грн., з яких: 3749,32 грн. - заборгованість за кредитом, 2555.24 грн. - заборгованість по процентам, 1883,10 грн. - заборгованість по комісії, 3800 грн. - неустойка та судовий збір у розмірі 243,60 грн.

 

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення   суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Банку у задоволенні позовних вимог.

 

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не дано належної правової оцінки факту відсутності письмового кредитного договору, укладеного між сторонами у справі, на чому наголошував відповідач у суді першої інстанції. У разі відсутності кредитного договору, на думку апелянта, немає можливості встановити обсяг зобов'язань, взятих на себе сторонами, розмір заборгованості, строків позовної давності, умови договору та санкції за їх порушення.

 

Крім того, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було несвоєчасно виготовлено повний текст рішення суду.

 

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та   доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що 22.09.2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KRXRRX02690172, згідно умов якого останній отримав кредит у сумі 5230,80 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.09.2009 року. На виконання умов договору Банком відповідачу був відкритий картковий рахунок 29091058596792.

 

Звертаючись до суду з позовом, Банк посилався на неналежне виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 18.09.2014 року складає 41327,19 грн.

 

Частково задовольняючи позовні вимоги Банку та стягуючи з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договором у сумі 11987,66 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем строк позовної давності, про застосування якого заявляв відповідач, не порушено та наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитом у сумі 3749,32 грн., заборгованості по процентам у розмірі 24% річних у сумі 2555,24 грн., заборгованості по комісії у сумі 1883,10 грн., та зменшення суми неустойки в межах одного року до 3800 грн.

 

Однак колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, встановлений для звернення до суду з позовом, з наступних підстав.

 

Згідно зі статтями 526530610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

 

    Згідно положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

    Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

    Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про  збільшення  позовної давності укладається у письмовій формі.

 

    Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

 

    Положеннями статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або  іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

 

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

 

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

 

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-100 цс 14 від 03 вересня 2014 року, яка відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

 

Частинами 1,2 статті 259 ЦПК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Положенням ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

З аналізу вище вказаних норм закону випливає, що при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України, згідно положень якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

 

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № KRXRRX02690172, згідно умов якого останній отримав кредит у сумі 5230,80 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.09.2009 року.

 

Згідно положень заяви позичальника, він зобов'язується повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов. Також обумовлено, що відповідно до п.4.2 Умов при порушенні позичальником зобов'язань по кредитному договору, позичальник сплачує Банку відсотки в розмірі 11,83% в місяць, нараховані на суму заборгованості.

 

При зверненні до суду з позовом Банком до заяви позичальника було додано Умови та правила надання банківських послуг, введені відповідним наказом по ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", п.4.2 яких передбачено умови обслуговування карткового рахунку, що не співпадає зі змістом п.4.2 Умов, викладеному у заяві позичальника, яку підписав відповідач ОСОБА_4 Зазначеними Умовами не передбачено подовження строку позовної давності. (а.с.42-45).

 

Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) встановлено термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором у 5 років.

 

Однак, роблячи висновок про те, що позивачем не порушено строк позовної давності, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

 

Крім того, у заяві позичальника від 22.09.2007 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

 

У зв'язку із цим такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 22.09.2007 року.

 

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15, яка відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

 

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_4 просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити Банку з цих підстав у позові та посилався на відсутність письмового договору щодо подовження строку позовної давності, що підтвердив у засіданні колегії суддів представник відповідача, який пояснив, що з відповідачем ОСОБА_4 Банком не було погоджено збільшення строку позовної давності. ОСОБА_4 була підписана лише заява позичальника, з якою він і був ознайомлений, і якою не передбачено збільшення строку позовної давності до 5 років.

 

На думку колегії суддів, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зазначеній заяві відповідача та дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не порушено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

 

У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 заслуговують на увагу, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову Банку у задоволенні позову.

 

Посилання Банку на те, що останній платіж на погашення кредиту був здійснений відповідачем 24.02.2011 року, тому, звернувшись до суду з позовом 01.12.2014 року, ними не пропущено строк позовної давності, обумовлений п.5.5 Умов, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки Банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження ознайомлення відповідача саме з цими Умовами та погодження з ним подовження строку позовної давності до 5 років. Враховуючи, що з позовом до суду Банк звернувся 01.12.2014 року, ним пропущено встановлений ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності, який починає перебіг саме з дати останнього платежу, здійсненого відповідачем на погашення кредиту 24.02.2011 року.

 

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, рішення суду скасувати та на підставі ст.309 ЦПК України ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

 

На підставі ст.88 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 243,60 грн.

 

          Керуючись ст.ст. 303307309313314316 ЦПК України, колегія суддів,-

 

В И Р І Ш И Л А:

 

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

 

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

 

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

 

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 243,60 грн.

 

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.  

 

 

Оце добра новина да так кожного разу!!!!!!!! Браво!!!!!

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44088682

 

Апеляційний суд Запорізької області

 

 

Є. у. № 335/9891/14-ц            

№ провадження 22-ц/778/2957/15                                                   Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І.

Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.

 

У Х В А Л А

 

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

 

06 травня 2015 року                         м. Запоріжжя

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

 

головуючого:    Боєвої В.В.,

суддів:               Коваленко А.І.,

                           Денисенко Т.С.,

при секретарі    Хомяк К.В.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя  від 02 березня 2015 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

 

В С Т А Н О В И Л А:

 

    У серпні 2014 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

Позивач зазначав, що 23 травня 2006 року ОСОБА_3 за договором №DNH4KP90980247 отримав кредит в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у вигляді грошових коштів у розмірі 2 380,30 грн., на строк до травня 2008 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, на придбання мобільного телефону SAMSUNG Е770.

 

Згідно з умовами заяви позичальника від 23 травня 2006р. №DNH4KP90980247, кредит надавався на строк до 23 травня 2008р. і позичальник повинен був погасити заборгованість за кредитом у повному обсязі, сплатити нараховані банком відсотки та комісію у зазначений строк.

 

Відповідач належним чином не виконав умови договору. У зв'язку з чим станом на 13 серпня 2014 року мав заборгованість 44045 грн. 89 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 2050,30 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 12702,05 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 26719,93 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 2073,61 грн.

 

Посилаючись на ст.ст. 526527,5301054 ЦК України просили стягнути з відповідача заборгованість за договором в сумі 44045,89 грн. та судові витрати. При цьому зазначили, що строк позовної давності перервався у зв'язку з внесенням 20 травня 2013 року на розрахунковий рахунок відповідачем 330 грн.

 

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

 

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

 

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4, заперечення представника відповідача ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

 

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

 

23 травня 2006 року ОСОБА_3 за договором №DNH4KP90980247 отримав кредит в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у вигляді грошових коштів у розмірі 2 380,30 грн., на строк до травня 2008 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, на придбання мобільного телефону SAMSUNG Е770.

 

Відповідно до ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

 

Відповідач належним чином не виконав умови договору. У зв'язку з чим станом на 13 серпня 2014 року має заборгованість 44045 грн. 89 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 2050,30 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 12702,05 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 26719,93 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 2073,61 грн.

 

  Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

 

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

 

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

 

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

 

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та від 1 жовтня 2014 року № 6-134цс14 у справах за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

 

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 до ухвалення судом рішення заявив про застосування строків позовної давності (а.с. 24-25, 45-46).

 

Позивач звернувся до суду 26 серпня 2014 року з позовом про стягнення заборгованості.

 

Доводи апелянта про те, що строк позивачем не пропущений у зв'язку з переривання строку позовної давності  у травні 2013 року шляхом погашення заборгованості за цим кредитним договором, необґрунтовані.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

 

З наданої позивачем виписки з рахунку ОСОБА_3 за зазначеним кредитним договором вбачається, що 20 травня 2013 року відбулося часткове погашення кредиту шляхом перерахування 300 грн. страховою компанією «Інгосстрах» (а.с 48).

 

Зазначені перерахування здійснені за межами строку позовної давності та не свідчать про дії відповідача про визнання боргу, оскільки він кредит не погашав і ніяких дій для цього не здійснював.

 

Доводи апелянта про те, що строк позовної давності був за згодою сторін збільшений до 5 років також є необґрунтованими.

 

Частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

 

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

 

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

 

Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка" (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

 

Крім того, у заяві позичальника (а. с. 5) домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

 

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, яка відповідно до положеньстатті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

 

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

 

Рішення відповідає обставинам справу та нормам матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

 

Керуючись ст.ст. 307308314315317 ЦПК України, судова колегія

 

У Х В А Л И Л А:

 

    Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» відхилити.

 

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя  від 02 березня 2015 року у цій справі залишити без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44103253


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


 


Справа № 554/10684/13-ц  Номер провадження 22-ц/786/1206/15Головуючий у 1-й інстанції Сорока К. М.  Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.


 


Р І Ш Е Н Н Я


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


29 квітня 2015 року м. Полтава


 


Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:


 


Головуючого судді:                                        Бутенко С.Б.


Суддів:                                                  Обідіної О.І., Прядкіної О.В.


при секретарі:                                                 Кальник А.М.


 


розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»


на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року


по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-


 


В С Т А Н О В И Л А:


 


В серпні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року в сумі 40370 грн. 11 коп. та 412 грн. 70 коп. сплаченого судового збору, а також стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 700 грн. за договором поруки.


 


В обґрунтування позову посилався на невиконання боржником - відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 20.03.2013 року утворилася вказана заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом - 3333 грн. 20 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 13530 грн. 11 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 21965 грн. 37 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 1941 грн. 43 коп.


 


Рішенням Октябрського районного суду від 12 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.


 


В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування вказаного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.


 


Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду від 12 вересня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.


 


Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за заявою позичальника № DNH4KP20181099 від 01.08.2006 року станом на 20.03.2014 року, а саме: 3333 грн. 20 коп. боргу за тілом кредиту, 13530 грн. 11 коп. боргу по сплаті відсотків по кредиту, 21965 грн. 37 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 500 грн. фіксованого штрафу, 1941 грн. 43 коп. процентної складової штрафу, а всього - 41 270 грн. 11 коп.


 


Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 412 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору.


 


У решті позову відмовлено.


 


Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року за касаційною скаргою ОСОБА_2 рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року в частині позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості до ОСОБА_2 - скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.


 


В іншій частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2014 року залишено без змін.


 


Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, в частині вирішення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.


 


Як вбачається з матеріалів справи, 01 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DNH4KP20181099, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 3333 грн. 20 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % річних та кінцевим терміном повернення до 01 серпня 2008 року.


 


На забезпечення виконання умов кредитного договору, 17 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки № DNH4KP20181099-П на суму 700 грн.


 


У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, станом на 20.03.2014 року утворилася заборгованість в сумі 41270 грн. 11 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 3333 грн. 20 коп., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 13530 грн. 11 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 21965 грн.37 коп., штрафу (фіксованої частини) - 500,00 грн., штрафу (процентної складової) - 1941 грн.43 коп.


 


Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення даних коштів, суд першої інстанції виходив з відсутності між сторонами цивільно-правових відносин по договору, оскільки на момент укладення договору Банком були порушені загальні вимоги необхідні для чинності правочину, а отже, кредитний договір є нікчемним.


 


Проте вказані висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам закону.


 


Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.


 


Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.


 


Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).


 


Кредитний договір є нікчемним, якщо він укладений з недодержанням письмової форми (ч. 2 ст. 1055 ЦК України).


 


Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги, що вказаний кредитний договір укладено між сторонами у відповідності до вимог ст.ст. 6341055207 ЦК України, з додержанням обов'язкової письмової форми, а позовних вимог щодо визнання договору недійсним у встановленому законом порядку відповідач ОСОБА_2 не заявляв та таких обставин суду не довів.


 


     Згідно вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування, а відтак і висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.


 


     Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 є необґрунтованим, дане рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.


 


Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги, встановивши невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.


 


Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що неналежне виконання позичальником зобов'язання повернути кредит та сплатити проценти і неустойку (штраф, пеню) у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, є підставою для стягнення таких коштів у судовому порядку.


 


Разом з тим, на заявлені позивачем вимоги поширюється позовна давність.


 


     Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).      


 


Статтями 257258 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.


 


Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).


 


Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


Укладений між сторонами кредитний договір за своєю правовою природою є договором приєднання (ст. 634 ЦК України) та складається із заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифів банку.


 


В матеріалах справи містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 6.6. яких встановлено позовну давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю у п'ять років.


 


Однак вказані Умови не підписані відповідачем, а у заяві позичальника № DNH4KP20181099 від 01 серпня 2006 року, що містить підпис від імені ОСОБА_2, відсутнє застереження, що при укладенні кредитного договору відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»).


 


Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались, матеріали справи не містять. Натомість, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений в заяві позичальника та в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), має розбіжності.


 


Вказане свідчить про те, що надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 6.6 яких встановлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.


 


Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справі № 6-16цс15, що за нормами ст.ст. 214360-7 ЦПК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.


 


У заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає і таких обставин по справі не доведено, тому підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності у п'ять років колегія суддів не вбачає.


 


Відповідно до ст. 260, ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.


 


Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України).


 


По справі встановлено, що 23 лютого 2009 року суддею Диканського районного суду Полтавської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за вказаним кредитним договором у сумі 9798 грн. 52 коп. та 63 грн. 99 коп. судових витрат.


 


Ухвалою цього ж суду від 06 березня 2009 року даний судовий наказ скасовано.


 


Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-214цс14).


 


Отже, внаслідок звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу строк позовної давності у спорі між сторонами перервався, однак із позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося лише 22 серпня 2013 року - після спливу встановленої законом загальної позовної давності у три роки.


 


Вказані обставини та заява ОСОБА_2 від 24 жовтня 2013 року про застосування строку позовної давності (а.с. 30), є підставою для відмови у позові.


 


З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 щодо стягнення кредитної заборгованості з інших правових підстав - у зв'язку із спливом позовної давності.


 


Керуючись ст.ст. 303307309314316319 ЦПК України, колегія суддів,-


 


В И Р І Ш И Л А :


 


Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.


 


Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.


 


Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити за спливом позовної давності.


 


Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

З наданої позивачем виписки з рахунку ОСОБА_3 за зазначеним кредитним договором вбачається, що 20 травня 2013 року відбулося часткове погашення кредиту шляхом перерахування 300 грн. страховою компанією «Інгосстрах» (а.с 48).

 

Зазначені перерахування здійснені за межами строку позовної давності та не свідчать про дії відповідача про визнання боргу, оскільки він кредит не погашав і ніяких дій для цього не здійснював.

 

Справедливо.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.


 


Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.


 


Интересно, какое основание было для отказа во взыскании в первой инстанции?


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

 

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.

 

Интересно, какое основание было для отказа во взыскании в первой инстанции?

 

 

Надо смотреть ришення...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

З наданої позивачем виписки з рахунку ОСОБА_3 за зазначеним кредитним договором вбачається, що 20 травня 2013 року відбулося часткове погашення кредиту шляхом перерахування 300 грн. страховою компанією «Інгосстрах» (а.с 48).

 

Зазначені перерахування здійснені за межами строку позовної давності та не свідчать про дії відповідача про визнання боргу, оскільки він кредит не погашав і ніяких дій для цього не здійснював.

 

Справедливо.

 

Да это вообще супер!

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

 

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 вересня 2014 року - скасувати.

 

Интересно, какое основание было для отказа во взыскании в первой инстанции?

Надо смотреть ришення...

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/40466389

Дата документу 12.09.2014 Справа № 554/10684/13-ц № 2/554/1071/2014

 

РІШЕННЯ

Іменем       України

 

           12  вересня   2014 року Октябрський районний суд м. Полтави в складі:

 

                                                 Головуючого - судді Сороки К.М.

                                                 При секретарі -  Кучарській Т.Є.

 

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовом  публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»  до ОСОБА_1, ОСОБА_2  про стягнення  заборгованості, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

          Позивач звернувся в суд 22.08.2013 року з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2  про стягнення заборгованості  за кредитним договором в сумі    41270, 11 грн., посилаючись на те, що відповідач  ОСОБА_2 згідно з договором № DNH4KP20181099  від   01.08.2006 року отримав кредит  у розмірі 3333,20  грн.у   ПАТ КБ «Приватбанк»  під 25,08  % на рік  з кінцевим терміном повернення 01.08.2008 року. Відповідач порушив умови даного договору, не вносив своєчасно коштів на погашення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом в сумі 41270,11 грн.,  яку позивач просив стягнути з відповідача,  судові витрати в сумі     412, 70 грн.

 

           В судове засідання представник позивача не з'явився, надав суду заяву з проханням слухати справу в його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

 

            Відповідач в судове засідання не з'явився, направив заперечення, в якому прохав відмовити в задоволенні позову.  Посилаючись на те,що ніякого договору  про отримання кредиту він не укладав. Навесні 2006 року ним було втрачено  паспорт та індетифікаційний код , про втрату даних документів звертався  до міліції  з відповідною заявою. 14 липня 2014 року   отримав новий паспорт.

 

           Відповідач ОСОБА_1  в судове засідання не з»явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час слухання справи.

 

           Суд,    дослідивши наявні матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню та  стягнення заборгованості по кредиту з таких підстав.

 

           Судом встановлено, що в підтвердження  кредитних правовідносин  позивачем як письмовий доказ  було надано кредитний договір № DNH4KP20181099   від 01.08.2006 року  в якому відповідач ОСОБА_2 є стороною -позичальником кредитних грошових коштів на суму  3333,20 грн.

 

Як доказ отримання відповідачем кредитних грошових коштів у банку позивачем в якості письмових доказів було   надано: ксерокопію договору № DNH4KP20181099   від 01.08.2006 року.

 

Підпис в реквізитах «позичальник» договору №№ DNH4KP20181099   від 01.08.2006 року (а.с.8 зворотна сторона) не позивача, як він стверджує,, він навіть зовні не схожий на підпис, яким  ОСОБА_2 розписуюсь та який як зразок проставлений ним в паспорті громадянина України НОМЕР_1 на його прізвище.(а.с.9).

 

На ксерокопіях даних документів стоїть також не підпис відповідача, як він стверджує . Цих документів відповідач ніколи не подавав до банку.

 

      Доказом не отримання кредитних коштів в сумі 3333, 20 грн. грн. є наступні і обставини та докази, що їх підтверджують.

 

         В 2006 році відповідачем ОСОБА_2 було втрачено паспорт та ідентифікаційний код. Згідно довідки виданої від 04.03.2009 року №1042 Диканським районним відділом головного управління МВС України в Полтавській області , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 16 червня 2006 року звернувся до СГІРФО Диканського РВ ГУМВС з питання втрати  паспорта серії НОМЕР_1, виданого Диканським  РВ ГУ УМВС України в Полтавській області 12.08.2004 року. Який втрачено 03.06.2006 року. Після розгляду видано новий паспорт  від 14.07.2006 року.

 

З договору, вбачається, що його уклали дві сторони з одного боку позивач в особі представника банку з другого боку фізична особа громадянин України ОСОБА_2.

 

У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір(оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту) другою стороною.

 

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиції на укладення кредитного договору від позивача відповідач   не отримував, а тому не міг таку прийняти чи відмовити у її прийнятті.

 

В кредитному договорі та заяві на видачу готівки стоїть підпис невідомої особи..

 

Відповідно до ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

 

Згідно п.2 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та особою, крім випадків передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

 

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо він підписаний його стороною(сторонами). З огляду на зміст ч.4 ст.207 ЦК України, якщо фізична особа у зв»язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа, при цьому підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідальною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання, або лікування особи, яка його вчиняє.

 

В іншому передбаченому частиною 3 статті 237 ЦК України випадку встановлено, що одна сторона має вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє на підставі договору, закону, акту юридичної особи, з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

 

За цих обставин при укладенні спірного договору Позивачу належало пересвідчитись в особі, яка діяла від імені відповідача та наявності у неї представницьких повноважень на укладення спірного договору.

 

За ч.2 ст.237 ЦК України, не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені Підпис є обов»язковим реквізитом будь-якого документу. Документ підписує тільки особа, яка має повноваження на це.

 

Таким чином на момент укладення спірного договору Позивачем були порушені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину, оскільки було відсутнє вільне волевиявлення відповідача на його укладення, що відповідало внутрішній волі відповідача , а даний правочин був укладений з порушення письмової форми, що є підставою нікчемності правочину.

 

Згідно ч.І ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

 

Згідно ч.2 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним тобто абсолютно недійсним(ч.2 ст.215 ЦК України).

 

Таким чином, слідуючи вище викладеним обставинам справи та нормам цивільного права, при укладенні договору його повинен був підписати особисто відповідач чи інша особа в його присутності, а також особа уповноважена представляти інтереси відповідача , а оскільки спірного договору відповідач не підписував, він не може вважатись укладеним в письмовій формі і являється нікчемним в силу припису ч.2 ст. 1055 ЦК України з 24.07.2008 року.

 

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

 

Згідно ч.І ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з недійсністю.

 

Таким чином , наведені в позовній заяві обставини спростовані відповідачем, а надані суду докази є неналежними та недопустимими доказами в підтвердження існування між відповідачем та банком цивільно-правових відносин по договору 01.08.2006 року, а отже притягнення відповідача в якості відповідача по справі є безпідставним оскільки він є належним відповідачем з підстав відсутності належних допустимих, а в своїй сукупності достатніх доказів , що підтверджують видачу відповідачу кредитних грошових коштів .

 

Крім того не підлягає задоволенню позов в частині стягнення боргу з відповідача ОСОБА_1, так як договір поруки було укладено без згоди основного боржника  та не повідомлено його про це

 

Таким чином суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5103060215,218 ЦПК України,ст.ст. 526,527,530,549,551,610,611,625 ,629,1048-1050,1054 ЦК України ,-

 

ВИРІШИВ:

 

           В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»  до ОСОБА_1, ОСОБА_2  про стягнення  заборгованості відмовити за безпідставністю позовних вимог.

 

          На рішення  може бути  подано апеляційну скаргу  протягом  десяти днів  з дня його  проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний  суд м.Полтави.

 

 

СуддяК. М. Сорока

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

           В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»  до ОСОБА_1, ОСОБА_2  про стягнення  заборгованості відмовити за безпідставністю позовних вимог.

 

          На рішення  може бути  подано апеляційну скаргу  протягом  десяти днів  з дня його  проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний  суд м.Полтави.

 

 

СуддяК. М. Сорока

 

Как я и думал, за безпидставнистю... А это то чего нельзя делать судьям с банками... 

 

Очень хорошая была судья и человек... ((( Таких мало...

Уже больше месяца как умерла...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Как я и думал, за безпидставнистю... А это то чего нельзя делать судьям с банками... 

 

Очень хорошая была судья и человек... ((( Таких мало...

Уже больше месяца как умерла...

Як доказ отримання відповідачем кредитних грошових коштів у банку позивачем в якості письмових доказів було   надано: ксерокопію договору № DNH4KP20181099   від 01.08.2006 року.

 

Підпис в реквізитах «позичальник» договору №№ DNH4KP20181099   від 01.08.2006 року (а.с.8 зворотна сторона) не позивача, як він стверджує,, він навіть зовні не схожий на підпис, яким  ОСОБА_2 розписуюсь та який як зразок проставлений ним в паспорті громадянина України НОМЕР_1 на його прізвище.(а.с.9).

 

На ксерокопіях даних документів стоїть також не підпис відповідача, як він стверджує . Цих документів відповідач ніколи не подавав до банку.

    

 

    В 2006 році відповідачем ОСОБА_2 було втрачено паспорт та ідентифікаційний код. Згідно довідки виданої від 04.03.2009 року №1042 Диканським районним відділом головного управління МВС України в Полтавській області , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 16 червня 2006 року звернувся до СГІРФО Диканського РВ ГУМВС з питання втрати  паспорта серії НОМЕР_1, виданого Диканським  РВ ГУ УМВС України в Полтавській області 12.08.2004 року. Який втрачено 03.06.2006 року. Після розгляду видано новий паспорт  від 14.07.2006 року.

 

Здесь якобы не заемщик заключил договор, если это действительно так, то необходимо было провести почерковедческую экспертизу.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Здесь якобы не заемщик заключил договор, если это действительно так, то необходимо было провести почерковедческую экспертизу.

 

У меня была ситуация недавно тоже с Приватом... Я на безпидставнисть, а судья ни слова об этом в решении и отказывает Приватам по давности... сейчас ломаю голову, что делать... 

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

У меня была ситуация недавно тоже с Приватом... Я на безпидставнисть, а судья ни слова об этом в решении и отказывает Приватам по давности... сейчас ломаю голову, что делать... 

 

Ярослав, что скажите... Вот это решение... Я не знаю как мне лучше действовать... http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6651&p=140163

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Ярослав, что скажите... Вот это решение... Я не знаю как мне лучше действовать... http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6651&p=140163

 

можно жахнуть судью в квалификационную комиссию за необоснованное решение и пускай дублится. Как вариант....

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

можно жахнуть судью в квалификационную комиссию за необоснованное решение и пускай дублится. Как вариант....

 

Да не кошерно как то... Решение его то всётаки в нашу пользу...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Да не кошерно как то... Решение его то всётаки в нашу пользу...

 

если просто по срокам то ладно, а если по мораторию то нужно дальше идти

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Да не кошерно как то... Решение его то всётаки в нашу пользу...

 

и мы то понимаем, что судья пошёл по пути найменьшего сопротивления. типа и волки сыты и овцы целы...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах



№ 336/39/15-ц


провадження № 2/336/570/2015


Р І Ш Е Н Н Я


ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ


 


14 травня 2015 р.                                 м. Запоріжжя


 


Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:


 


головуючого судді                   Дмитрюк О.В.,


при секретарі                      Петрові С.В.,


 


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -


 


В С Т А Н О В И В:


 


ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


За уточненим позовом ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на ст..ст.52652753010501054 ЦК України та умови договору, просить стягнути з відповідача заборгованість за договором в сумі 60689,93 грн. та судові витрати.


 


Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві,


 


Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених в письмових запереченнях (а.с.41-45).


 


Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.


 


Судом встановлені та не оспорюються сторонами наступні обставини.


 


14 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір №DNH4KS84690057, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав строковий кредит в сумі 27900 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 25,08% річних на суму залишку заборгованості по кредиту.


 


Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29.08.2011 р. за вказаним договором було стягнуто з відповідача суму заборгованості станом на 25.08.2010 р. в сумі 88869,35 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 21100,47 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 37476,72 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором - 25584,10 грн.; штраф (фіксована частина) - 500 грн.; штраф (процентна складова) - 4208,06 грн.


 


У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за договором утворилась заборгованість за період з 29.08.2011 р. по 02.12.2014 р. в сумі 60689,93 грн., яка складається з: заборгованості по процентам за користування кредитом - 16373,64 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором - 40950,10 грн.; штрафу (фіксована частина) - 500 грн.; штрафу (процентна складова) - 2866,19 грн., розмір якої не визнається відповідачем, який також просить відмовити у позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.


 


Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст.ст. 5265436256291048-105010541055 ЦК України, з системного аналізу яких вбачається, що зобов'язання за договором, у тому числі зі договором кредиту, за яким кредитодавець надає кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути за сплатою процентів, є обов'язковими для виконання сторонами, має виконуватися належним чином, з застосуванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання.


 


Проте, в частині доводів представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якого просив відповідач у заяві до суду, суд погоджується, виходячи з наступного.


 


У матеріалах справи (а.с.7-10) наявні Умови надання споживчого кредиту ЗАТ КБ «ПриватБанк», в яких міститься п.5.5 про збільшення строку позовної давності до 5 років.


 


З заяви позичальника (а.с.6) вбачається, що 14.12.2005 р. ОСОБА_1 був виданий строковий кредит строком на 42 місяці, тобто по 14.06.2009 р.


 


Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29.08.2011 р. за вказаним вище договором було стягнуто з відповідача суму заборгованості станом на 25.08.2010 р. в сумі 88869,35 грн.


 


З наданої позивачем виписки з рахунку, відкритого на ім»я ОСОБА_3 (а.с.60-77), судом встановлено, що останній платіж за договором відповідач здійснив 26.05.2011 р.


 


Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.


 


Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).


 


Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.


 


Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).


 


Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.


 


Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).


 


Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.


 


За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).


 


Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.


 


Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.


 


Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг при отриманні позичальником кредиту, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).


 


Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014р. у справі №6-127цс14, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.


 


Таким чином, у даній справі перебіг строку позовної давності щодо вимог про повернення кредиту у повному обсязі слід обчислювати з дня внесення відповідачем останнього платежу, яким є 26.05.2011 р.


 


Стосовно строку позовної давності, який має застосовуватися у цій справі, суд виходить із наступного.


 


Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).


 


У наданих до справи Умовах надання споживчого кредиту (п.5.5. а.с.7-10) передбачено, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.


 


Вирішуючи вказане питання суд виходить із правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.


 


А саме, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 11 березня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-16цс15, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


Верховний Суд України вказав наступне.


 


Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.


 


Вказані Верховним Судом у наведеній постанові обставини мають місце у даній справі.


 


А саме, вирішується спір щодо п. 5.5. тих самих Умов надання споживчого кредиту, що і у даній справі. Правочину у письмовій формі щодо збільшення строку позовної давності у справі немає. Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту, у тому числі п.5.5., не підписані позичальником, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. У заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.


 


Суд вбачає підстави для застосування у порядку ст. 360-7 ЦПК України вказаної постанови Верховного Суду України, оскільки вирішується питання щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.


 


Виходячи з викладеного, є підстави для висновку про відсутність між сторонами договору про збільшення строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування передбаченого п.5.5 Умов надання споживчого кредиту строку позовної давності, збільшеного до 5 років.


 


Під час розгляду справи встановлено, що строк позовної давності почав перебіг 26 травня 2011 року і сплив 27 травня 2014 року.


 


Позов пред'явлений до суду 25 грудня 2014 року (а.с.18) з пропуском трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.


 


Відповідач просить про застосування наслідків пропуску строку позовної давності та відмову у позові, про що подав заяву до суду (а.с.41-45).


 


Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З вказаних підстав порушене право позивача не може бути захищене судом, а тому позов не підлягає задоволенню.


 


На підставі ст..88 ЦПК України, суд не стягує з відповідача судові витрати.


 


Керуючись ст.ст. 3101188169209212214215 ЦПК України, суд,


 


В И Р І Ш И В :


 


В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - відмовити.


 


Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.


 


Суддя                                         О.В.Дмитрюк


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Вот где интересно... То о чём спорили мы тут...


 


http://reyestr.court.gov.ua/Review/44160517                                         


   Справа № 2-620/12


 


   Р І Ш Е Н Н Я


   ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ


 


15 травня 2015 року  


 


Житомирський районний суд Житомирської області


 


у складі: головуючої судді - Баренко С.Г.,


за участю секретаря судового засідання Лабенської Л.І., представників сторін,


 


розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,-


 


            ВСТАНОВИВ:


 


22.02.2012 Банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та іншими платежами на загальну суму 24193 грн. 67 коп., мотивуючи тим, що відповідач не виконує взяті на себе договірні зобов'язання. Справа розглядається після скасування заочного рішення від 25.04.2012.


 


Представник Банку у суді заяву підтримав. Наполягав, що сторонами належним чином узгоджено збільшення строку позовної давності до 5 років. Надав судову практику ВСУ з подібних правовідносин та наказ Банку про затвердження нової редакції Умов надання споживчого кредиту «Розстрочка», які діяли на час його підписання.


 


Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з причин пропуску Банком строку позовної давності.


 


На його думку сторони у письмовому порядку не досягли згоди, що позовна давність, установлена законом, збільшена до 5 років. На обґрунтування доводів також послався на правову позицію ВСУ у аналогічних справах.


 


Дослідженим матеріалам справи відповідають цивільні правовідносини.


 


31.08.2006 між Банком та ОСОБА_1 укладено договір      №ZRO0RX05423486 про надання останній кредиту в розмірі 4856 грн. 50 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% річних до 30.08.2007. Договір укладено шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (далі - Умови), тарифами складає кредитний договір(а.с. 8-10).


 


Відповідач здійснювала не регулярні платежі в зв'язку з чим у неї виникла заборгованість, яка за розрахунком Банку складає 24193 грн. 67 коп., у тому числі: по кредиту - 2081 грн. 97 коп., відсотках - 8491 грн. 34 коп., комісії - 77 грн. 70 коп., пені - 11914 грн. 39 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 1128 грн. 27 коп. (а.с.6).


 


У ст.ст.526629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.


 


Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).


 


Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).


 


За положеннями ст.253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (чч.1 та 5 ст.261 ЦК). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.


 


Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.


 


Останній платіж відповідачем здійснено у серпні 2007 року, тобто саме з того часу у Банку виникло право на звернення з позовом.


 


Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 259 ЦК України).


 


Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


Поряд з цим, Умови, пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. Наказ Банку, який не доведений до відповідача, беззаперечно не доводить, що саме ці Умови розуміла ОСОБА_1, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності на час підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема, щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. До того ж зміст п.4.2, що є в Умовах і в заяві ОСОБА_1, має розбіжності. Умови також не містять жодних ідентифікуючих даних як то: номер договору, строк дії, дату заяви тощо. Крім того у заяві позичальника від 31.08.2006 домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.


 


А тому суд вважає, що Банком не надано безсумнівних належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, та ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались.


 


Представники сторін надали суду різні за своєю сутністю постанови ВСУ від 24.09.2014 №6-144цс14 та від 11.03.2015 №6-16цс15, прийнятих за наслідками неоднакового застосування судом одних тих самих норм у подібних правовідносинах. В силу ч.1 ст. 360-7 ЦПК України рішення ВСУ є обов'язкові для всіх судів України. Виходячи із загальних принципів права, суд бере до уваги рішення ВСУ, що було прийняте пізніше. Окрім цього, таке рішення ВСУ ухвалено на користь менш захищеного суб'єкта договору.


 


Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової (стягнення неустойки).


 


Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).


 


Керуючись: ст.ст. 151626126326626752661062562910501054 ЦК України, ст.ст. 57606188130212213215360-7 ЦПК України, суд, -    


 


                         В И Р І Ш И В :


 


У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.


 


Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження.


 


На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Житомирської області через Житомирський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.  


    


    Суддя:                                         С.Г. Баренко


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

 

 

Представники сторін надали суду різні за своєю сутністю постанови ВСУ від 24.09.2014 №6-144цс14 та від 11.03.2015 №6-16цс15, прийнятих за наслідками неоднакового застосування судом одних тих самих норм у подібних правовідносинах. В силу ч.1 ст. 360-7 ЦПК України рішення ВСУ є обов'язкові для всіх судів України. Виходячи із загальних принципів права, суд бере до уваги рішення ВСУ, що було прийняте пізніше. Окрім цього, таке рішення ВСУ ухвалено на користь менш захищеного суб'єкта договору.

 

Красота...

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44222177


Справа № 755/1655/15-ц


Р І Ш Е Н Н Я


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


 


        "18" травня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:


 


Головуючого-судді:     БАРТАЩУК Л.П.


при секретарі:                    Ізвольській С.С.                 


                                                                                        розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -


 


ВСТАНОВИВ:


 


Позивач - ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 17 411,06 грн. з відповідача - ОСОБА_1


 


Позовні вимоги мотивовані тим, що, відповідно до укладеного Договору № б/н від 29.12.2010 року, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.


 


Відповідно до п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.


 


Підписання договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг.


 


Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява на отримання кредиту разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір.


 


При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого і цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.


 


Відповідно до п. 2.1.1.12.6 Умов та Правил користування платіжною карткою, банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами банку.


 


Відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін.


 


Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості умов договору, погашення заборгованості по кредиту, сплати нарахованих за період користування відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.


 


Згідно зі ст.ст. 526527530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.


 


Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.


 


Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.


 


Позивач свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі та строк, встановлені договором.


 


Відповідно до п. 2.1.1.5.5. Умов та Правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.


 


Згідно п. 2.1.1.5.6. Умов та Правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку позичальник має виконати зобов'язання з повернення кредиту, в тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.


 


Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.


 


Відповідач своєчасно кредит не повернув, проценти за його користування не сплатив, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.


 


Таким чином, у порушення умов договору, а також ст. ст. 5095261054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.


 


У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, станом на 31.11.2014 року утворилася заборгованість відповідача в розмірі 17 411,06 грн.


 


Оскільки відповідачем порушені умови договору, представник позивача, направивши письмову заяву про підтримання позовних вимог, просив задовольнити позов, у випадку неявки відповідача не заперечував проти заочного розгляду справи.


 


Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судових засідань у справі розгляду справи повідомленим належним чином, проте, направив до суду письмову заяву про застосування строку позовної давності та ро відмову у задоволенні позову.


 


Суд, вивчивши заяви сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.


 


Відповідно до укладеного Договору № б/н від 29.12.2010 року, відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.


 


Договір складається з заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою ат Тарифами банку.


 


Відповідно до п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.


 


Згідно п. 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін.


 


Згідно п. 1.1.2.6. Умов та Правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку позичальник має виконати зобов'язання з повернення кредиту, в тому числі, простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.


 


Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.


 


Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.


 


Відповідно до статей 256527530, ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.


 


Як підтверджується наданими суду доказами, відповідач зобов'язання за вказаним договором своєчасно не виконав, внаслідок чого з 04.02.2011 року почала формуватися заборгованість.


 


Станом на 31.11.2014 р., відповідно до наявного у справі розрахунку заборгованості, відповідач має заборгованість за кредитним договором в сумі 17 411,06 грн., що складається з наступного:


 


- 8 000,00 грн. - заборгованість за кредитом;


- 7 069,72 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;


- 1 036,05 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;


а також штраф відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов і правил банківських послуг:


- 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина);


-805,29 грн. - штраф (процентна складова).


 


        Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.


 


          Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).  


 


         Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.


 


       При цьому, абзацом 2 ч. 1 ст. 259 ЦК України визначено, що договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.


 


      Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).


 


         Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було підписано Умови та правила надання банківських послуг, витяг з яких надано позивачем,.


 


         Отже, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, - в заяві позичальника також відсутні посилання на погодження сторонами збільшення позовної давності за вимогами банку про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди та неустойки, а також на отримання ним вказаних Умов.


 


      Такий висновок обґрунтовуються і наявною правовою позицією, якої дійшов Верховний Суд України при розгляді справи 6-16цс15 від 11.03.2015р.


 


       Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не містять даних щодо дати їх затвердження та строку їх дії, що виключає можливість їх застосування до спірних правовідносин.


 


         Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 31 постанови від 30.03. 2012 р. N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", роз»яснив, що, враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.


 


       Однак, 18.03.2015 р. Верховний Суд України, розглянувши справу № 6-25цс15 про звернення стягнення на предмет іпотеки, сформував наступний правовий висновок про застосування норм частини 2 ст. 258 ЦК до вимог про стягнення пені за відсутності про це заяви сторони, - без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може ні за яких обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана тільки з наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не вправі застосувати позовну давність.


 


Оскільки позивач звернувся до суду з позовом, пропустивши строк позовної давності, відповідач звернувся з письмовою заявою про застосування строку позовної давності, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості слід відмовити з підстав пропущення позивачем строку позовної давності.


 


Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судовий збір позивачу не відшкодовується.


 


Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 1116257259261610-61262510461054 ЦК України, ст.ст. 101157-6088208,209212-215218223224-226294 ЦПК України, суд, -


 


ВИРІШИВ:


 


У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.


 


Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Дніпровський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва.      


 


Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.      


Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...