Постановление ВСУ по пересмотру о солидарном взыскании с заемщика и поручителя сумм после ранее полученного решения суда о взыскании

[yafet]

Согласен... В данном случае Луспеник молодец...

  І шо ти будеш з цим робити. Асфальт і лижі, лижі і асфальт...

 

    Тут і припинення права на проценти і ! розширений перелік підсстав припинення зобовязань.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/50528371

У х в а л а

іменем    україни

 

9 вересня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  Луспеника Д.Д.

суддів: Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.                          

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2015 року, -

 

в с т а н о в и л а:

 

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду із позовом, в якому просило стягнути на свою користь солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 400 020 грн 78 коп.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким останній отримав кредит у сумі 22 854 доларів США, який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк до 11 грудня 2014 року. В рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 11 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Вказував, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 34 029,28 доларів США. Зазначав, що 8 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами ПАТ «Дельта Банк», у тому числі й за вищевказаним кредитним договором, та просив стягнути на його користь заборгованість у розмірі 34 029,28 доларів США, що становить 400 020 грн 78 коп.

 

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від                  13 листопада 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 400 020 грн 78 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 148 631 грн 01 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_1 не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя.

 

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив із того, що заборгованість за кредитним договором станом на 20 січня 2010 року була стягнута з відповідачів судовим рішенням, яке не виконане, а тому вимоги банку мають бути задоволені виключно в частині стягнення з відповідачів відсотків, нарахованих після 20 січня 2010 року.

 

Проте погодитись з рішенням апеляційного суду не можна.

 

Судами установлено, що 11 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, за яким останній отримав кредит у сумі 22 854 доларів США, який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк до 11 грудня 2014 року.

У рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 11 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким остання зобов'язалась відповідати перед банком за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі як існуючих так і тих, що можуть виникнути у майбутньому.

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі - продажу права вимоги, за яким ПАТ «Дельта Банк» отримало право вимоги за кредитним договором від 11 грудня 2007 року.

Станом на 19 травня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 грудня 2007 року складає 400 020 грн 78 коп.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 червня 2013 року, задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» та стягнуто на користь банку з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2010 року у розмірі 26 628,71 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 20 січня 2010 року становило 213 176 грн 13 коп.

 

Відповідно ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за  кредитним  договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.        

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестають діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Підстави припинення зобов'язань зазначені в ст. ст. 599, 600, 601,                604-609 ЦК України та не передбачають можливості припинення зобов'язань у зв'язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Як роз'яснено у п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5  «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Таким чином, відсутність реального виконання зобов'язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.

З матеріалів справи убачається, що банк, у зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів, у 2010 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором.

Наслідком такого звернення стало ухвалення судового рішення від 2 серпня 2010 року, яким у солідарному порядку з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2007 року, що свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом.

Тобто з моменту набрання рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2 серпня 2010 року законної сили, право банку на отримання процентів за кредитним договором припинилось.

Суд  апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, зазначених вище норм матеріального та процесуального права, а також вимог ст. ст.212 - 214, 316 ЦПК України не врахував; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; не з'ясував, з яких підстав не було виконане судове рішення від 2 серпня 2010 ркоу; не взяв до уваги роз'яснень п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а тому розглядаючи справу вірно встановив, що рішенням суду від 2 серпня 2010 року з відповідачів було солідарно стягнуто заборгованість за тілом кредиту, нараховані відсотки в повному обсязі, та дійшов помилкового висновку про дію кредитних правовідносин в подальшому та наявність у банку права на нарахування відсотків, оскільки з ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України.

Таким чином, висновки суду про наявність правових підстав для стягнення відсотків є передчасними.

 

Оскільки судом апеляційної інстанції, у зв'язку з неповним з᾽ясуванням обставин справи, були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та передачі справи на новий розгляду до апеляційного суду.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

 

Рішення апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

    Головуючий                                                             Д.Д. Луспеник

 

 

Судді                                                                          О.В. Закропивний

 

                                                                                   С.Ф. Хопта

 

                                                                                   В.А. Черненко

 

                                                                                   С.П. Штелик

[Bolt]

Так, что оказывается получается неплохой он парень, этот Дмытро Дмытровыч...)))

[AntiBank]

Так, что оказывается получается неплохой он парень, этот Дмытро Дмытровыч...)))

Иногда и самка может не дать, 

если самец не вскочит. 

 

Это если подбирать слова в уважаемом обществе  ... 

[yafet]

Так, что оказывается получается неплохой он парень, этот Дмытро Дмытровыч...)))

Значить вже в чомусь переконаний твердо. Цікаво було б знати його хід думки. Бухгалтерію ж не визнаЄ.

[Bolt]

Иногда и самка может не дать, 

если самец не вскочит. 

 

Это если подбирать слова в уважаемом обществе  ... 

 

Так кто ж на него интересно вскочил...))) ... раз он такое выдавать начал... )))

[Bolt]

Значить вже в чомусь переконаний твердо. Цікаво було б знати його хід думки. Бухгалтерію ж не визнаЄ.

 

Да уж интересно действительно... 

Хорошо если бы его твёрдость ещё и переломила судей ВСУ...

[AntiBank]

Так кто ж на него интересно вскочил...))) ... раз он такое выдавать начал... )))

В том - то и прикол, что никто на него не вскочил в этот раз..  

Никто не вскочил и поэтому он не дал, т.к.  обычно дает,  когда вскакивают.  

[AntiBank]

Значить вже в чомусь переконаний твердо. Цікаво було б знати його хід думки. Бухгалтерію ж не визнаЄ.

Блин, та тупо кабель не вскочил. Никто не забашлял, для нетвердого переконання. Забашляли бы как обычно, так и было бы иное мнение, уже не твердое. Вот и вынес по закону.  

[yafet]

Блин, та тупо кабель не вскочил. Никто не забашлял, для нетвердого переконання. Забашляли бы как обычно, так и было бы иное мнение, уже не твердое. Вот и вынес по закону.  

    Не факт. А от старенький лист з розясненнями як вирішувати кредитні спори ніхто ж не забув. І до чого це привело. Ніколи ж кодекс про строк виконання цивільного грошового зобовязання не змінювався, а практика роками йшла якось не так. Питання незнання основ права задіває навіть повних безпрєдєльщиків. А він - теоретик з іменем і книжками. Якщо  09.09. і не враховує позицію ВСУ від 02.09. то варіантів 2: або ще не мав інформації про зміну напрямку вітру нормозастосування, або твердо переконаний, що ВСУ помилився. Між іншим на останньому Пленумі ВССУ дали постанову про стадію виконання судових рішень. Якщо є доступ до тексту - викладіть, будь ласка.

[AntiBank]

    Не факт. А от старенький лист з розясненнями як вирішувати кредитні спори ніхто ж не забув. І до чого це привело. Ніколи ж кодекс про строк виконання цивільного грошового зобовязання не змінювався, а практика роками йшла якось не так. Питання незнання основ права задіває навіть повних безпрєдєльщиків. А він - теоретик з іменем і книжками. Якщо  09.09. і не враховує позицію ВСУ від 02.09. то варіантів 2: або ще не мав інформації про зміну напрямку вітру нормозастосування, або твердо переконаний, що ВСУ помилився. Між іншим на останньому Пленумі ВССУ дали постанову про стадію виконання судових рішень. Якщо є доступ до тексту - викладіть, будь ласка.

Так. Як луспеник  упереджений на користь банків був. Так і громадянин упереджений в його упередженості зараз . А якщо щось вийшло не на користь банку, так то просто не забашляли йому. Ось і висновок на рахунок луспеника.

Дійсно, ми всі памятаємо його т.зв. розяснення. 

І тому висновок: НЕ ВІРЮ. 

[yafet]

Обидві палати. Це вже усталена.

 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

23 вересня 2015 року                                                                                           м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого

Романюка Я.М.,

Суддів:

Барбари В.П.,

Колесника П.І.,

Сімоненко В.М.,

 

Берднік І.С.,

Лященко Н.П.,

Шицького І.Б.,

 

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Яреми А.Г.,

 

Ємця А.А.,

Потильчака О.І.,

 

 

Жайворонок Т.Є.,

Сеніна Ю.Л.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року,

 

в с т а н о в и л и :

 

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 листопада 2010 року з позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором станом на 1 січня 2010 року у розмірі   25 963 грн. 15 коп.     

У зв'язку з тим, що після ухвалення рішення суду кредитний договір та договори поруки не були припинені, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просив суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором станом на 3 грудня 2012 року у загальному розмірі 32 277 грн. 93 коп., яка складається з: простроченої заборгованості за процентами 184 грн. 99 коп., простроченої заборгованості по комісії 8 600 грн., пені за несвоєчасне погашення процентів 1 001 грн. 56 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту 25 060 грн. 13 коп., пені за несвоєчасне погашення комісії 5 171 грн. 25 коп.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідач ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим представником позивача заявлено клопотання про залишення позовних вимог в частині стягнення боргу з ОСОБА_3 без розгляду.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 квітня  2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 184 грн. 99 коп. простроченої заборгованості за процентами, 8 600 грн. простроченої заборгованості по комісії, 200 грн. пені за несвоєчасне погашення процентів, 5 000 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 1 000 грн. пені за несвоєчасне погашення комісії, а всього 14 984 грн. 99 коп. 

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня  2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України рішення суду касаційної інстанції ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 599, 625, 1048, 1054 Цивільного кодексу України,   що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_4 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 7 жовтня 2008 року між ВАТ «Банк « Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 10 000 грн. з оплатою за користування кредитними коштами 0,0001 % річних на строк до 7 жовтня 2011 року включно.

Крім того, сторони погодились, що ОСОБА_1 щомісяця, в строк з «1» по «20» число кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 215 грн. до моменту повного виконання зобов’язання по поверненню кредитних коштів (п. 4.7. кредитного договору).

 

 

 

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору при порушенні зобов’язання по поверненню кредиту, погашенню процентів за користування кредитом, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором, позичальник сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочки.

Пунктом 7.3 кредитного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних коштів (їхньої першої частини) та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.

З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», укладено договори поруки від 7 жовтня       2008 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Розділами 1-2 договорів поруки передбачено, що у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором банк має право пред’явити вимоги безпосередньо до поручителів, які вони зобов’язані виконати шляхом сплати суми заборгованості.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 листопада 2010 року з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором станом на 1 січня 2010 року в розмірі 25 963 грн. 15 коп.

Відповідно до постанови головного державного виконавця Тернівського ВДВС Криворізького МУЮ від 26 грудня 2012 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2090 від 11 листопада 2010 року, виданого Тернівським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з   ОСОБА_1 боргу в сумі 25 963 грн. 15 коп. на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» закінчено у зв’язку з стягненням боргу в повному обсязі з заробітної плати боржника.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору законом не передбачено. Строк кредитного договору сторонами визначено до 7 жовтня 2011 року. Крім того, судовим рішенням вся кредитна заборгованість стягнута, тобто договірні правовідносини між сторонами припинились.

У наданих для порівняння:

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що чинне законодавство не пов’язує закінчення строку дії договору з припиненням грошового зобов’язання боржника й не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків. Не можна погодитись із висновками судів попередніх інстанцій щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами лише в межах строку дії договору;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що винесення судового наказу, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України та умовами кредитного договору.

- ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року, від 12 березня 2014 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов’язання залишається виконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

- постанові Вищого господарського суду України від 2 грудня 2009 року суд касаційної інстанції виходив із того, що в разі відсутності іншої домовленості сторін проценти згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Оскільки особа порушила умови договору щодо повернення кредитних коштів, строків сплати відсотків, тому з неї підлягають стягненню пеня за несвоєчасне погашення кредиту та пеня за прострочення сплати процентів.

Отже, наявне неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 599, 1048, 1054 Цивільного кодексу України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами зазначених вище норм матеріального права судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

 

 

Так, п. 6.1 договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів чи/та сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується у разі порушення позичальником строків передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов’язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що з відповідачів на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочена заборгованість за процентами, прострочена заборгованість по комісії, пеня за несвоєчасне погашення процентів, пеня за несвоєчасне погашення кредиту, пеня за несвоєчасне погашення комісії.

За таких обставин суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання не передбачено.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції та ухвалу касаційного суду необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції – залишити в силі.

          Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом  1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

 

                                                п о с т а н о в и л и :

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.

 

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року скасувати.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 квітня 2014 року залишити в силі.

Рішення Верховного Суду України є остаточним і може бути оскаржено тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

 

 

 

Головуючий

 

Я.М. Романюк

 

 

Судді

 

В.П. Барбара

  

 Л.І. Охрімчук

 

 

І.С. Берднік

 

    О.І. Потильчак

 

 

В.І. Гуменюк

 

 

Ю.Л. Сенін

 

 

А.А. Ємець

В.М. Сімоненко

 

 

Т.Є. Жайворонок

 

І.Б. Шицький

 

П.І. Колесник

 

Н.П. Лященко

А.Г. Ярема

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-1206цс15

 

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

 

 

Суддя

Верховного Суду України                                                        Я.М. Романюк

[vit]

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 листопада 2010 року з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором станом на 1 січня 2010 року в розмірі 25 963 грн. 15 коп.

Так, п. 6.1 договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів чи/та сплати відсотків позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується у разі порушення позичальником строків передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов’язання сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

 

Про статтю 1050 ЦКУ ні слова, отже мова про дострокове стягнення всієї суми кредиту не йде.

Відповідно це не скасовує позитивну для позичальників практику ВССУ, що при достроковому повному стягненні "припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України" (ухвала ВССУРЦКС по справі № 6-6837св15 від 9 вересня 2015)

[yafet]

Про статтю 1050 ЦКУ ні слова, отже мова про дострокове стягнення всієї суми кредиту не йде.

Відповідно це не скасовує позитивну для позичальників практику ВССУ, що при достроковому повному стягненні "припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України" (ухвала ВССУРЦКС по справі № 6-6837св15 від 9 вересня 2015)

 Хотілось би, що б з приводу процентів Луспеник взяв верх. Шанси малі.

[у.zaporozhskiy]

А этому прецеденту уже год... как я сам недавно узнал... Уже год такая позиция судов...

 

Этим решение получается разбивается позиция ВССУ о том, что после вступления решения в силу проценты и пеню насчитывать нельзя?

[у.zaporozhskiy]

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

 

Отже суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що з відповідачів на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочена заборгованість за процентами, прострочена заборгованість по комісії, пеня за несвоєчасне погашення процентів, пеня за несвоєчасне погашення кредиту, пеня за несвоєчасне погашення комісії.

 

Если Постановление ВСУ от 23.09.2015 более менее ожидаемо, то Постановление, выложенное в топике, никак не укладывается в границы логики и здравого смысла.

 

Что они курят?

[Bolt]

Если Постановление ВСУ от 23.09.2015 более менее ожидаемо, то Постановление, выложенное в топике, никак не укладывается в границы логики и здравого смысла.

 

Что они курят?

 

Да постановление в топике вообще не укладывается никуда... Это надо до такого додуматься, что поручитель не имеет права взыскать вернуть свои же деньги с боржныка за которого поручался... Это нонсенс... (((