Вопрос

После покупки дома, через 2 года, обнаружил что дом в ипотечном разбирательстве между банком и аферистами. Я ничего и не подозревал пока не привлекли соответчиком. Верю во всех Вас! Дела выкладываю по порядку с самого начала.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Recommended Posts

  • 0

После покупки дома, через 2 года, обнаружил что дом в ипотечном разбирательстве между банком и аферистами. Я ничего и не подозревал пока не привлекли соответчиком. Верю во всех Вас! Дела выкладываю по порядку с самого начала.

Скорее всего банк тоже можно отнести к аферистам, пока Вы ничего не выложили.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0
  • 0

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Еще два более ранних дела банка к участникам этого процесса я добавлю завтра. Я не могу разобраться кто был заемщиком кто поручителем, 4 ипотеки организова6ы и разорваны, 4 кредита одно обеспечение, кредит в Измаиле недвижимость в Одессе, даты даты даты!!! договоров купли продажи, решения судей, и т.д. обратите внимание на даты, все подстроено. В общих словах: кредит 2007, как я понял неплатили и 1$. В 2010 иск на предмет ипотеки, 2013 отчуждение через заочное решение, продажа 3им лицам и от них мне в течении 4х мес, отмена заочного решения через месяц после покупки мною, оживился банк и вышел на меня после нескольких решений судов. Ужас в том что я узнал 3 дня как. Спать не могу, жена беременна 3им и дети 2е несовершеннолетних, старенькие родители, сестра с годовалым ребенком, у меня еще долг есть за ремонт и покупку, если повеситься ипотеку отменят?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Обязательно выложу отдельным, только доберусь до стационарного ПК. Смартфон не поддерживает чего-то там

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Ворожинский я читал много Вас, не ожидал что так быстро обратите внимание, это приятно и как то ободряет, не могу писать личные сообщения Вам "array" ошибку выдает,

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Ворожинский я читал много Вас, не ожидал что так быстро обратите внимание, это приятно и как то ободряет, не могу писать личные сообщения Вам "array" ошибку выдает,

У меня отключены личные сообщения, только другие средства коммуникации: в профиле.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Еще два более ранних дела банка к участникам этого процесса я добавлю завтра. Я не могу разобраться кто был заемщиком кто поручителем, 4 ипотеки организова6ы и разорваны, 4 кредита одно обеспечение, кредит в Измаиле недвижимость в Одессе, даты даты даты!!! договоров купли продажи, решения судей, и т.д. обратите внимание на даты, все подстроено. В общих словах: кредит 2007, как я понял неплатили и 1$. В 2010 иск на предмет ипотеки, 2013 отчуждение через заочное решение, продажа 3им лицам и от них мне в течении 4х мес, отмена заочного решения через месяц после покупки мною, оживился банк и вышел на меня после нескольких решений судов. Ужас в том что я узнал 3 дня как. Спать не могу, жена беременна 3им и дети 2е несовершеннолетних, старенькие родители, сестра с годовалым ребенком, у меня еще долг есть за ремонт и покупку, если повеситься ипотеку отменят?

Нет не отменят.

Беда,да и только.

Нужно разбираться и смотреть на перспективы.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0
rada.gif

Справа № 2-1772/11

У Х В А Л А

04 травня 2011 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого-судді Деруса А.В.,

при секретарі Брус Н.П.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки –житловий будинок, загальною площею 343,4 кв.м., літньої кухні, навісу, огорожі, мостіння, шахти, розташованих на земельній ділянці 476 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, № 11.

Сторони в судове засідання не з’явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

При проведенні судового засідання виявилося, що провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності, а саме, згідно п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву прийнято з порушенням правил підсудності, а саме предмет іпотеки –житловий будинок, загальною площею 343,4 кв.м., літньої кухні, навісу, огорожі, мостіння, шахти, розташованих на земельній ділянці 476 кв.м. знаходиться на території Київського району м. Одеси (м. Одеса, пров. Ванцетті, № 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Передати справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки на розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд міста Одеси шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги.

 

Суддя : А.В. Дерус

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0
rada.gif

 


Провадження 2/522/8041/13


Справа №522/10234/13-ц


 


РІШЕННЯ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


(ЗАОЧНЕ)


 


23 травня 2013 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі:


головуючого судді Турецького О.С.


при секретарі Гасуляк С.Г.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та ін., -


 


В С Т А Н О В И В:


 


ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, уточненим 29.04.2013 року, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та ін., який обґрунтував тим, що 02.04.2007 року він позичив у ОСОБА_3 та у ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 415 000,00 грн., строком до 02.04.2010 року, що підтверджується розпискою.


Також, даною розпискою, було погоджено, що у якості забезпечення зобовязань щодо повернення вказаної вище грошової суми в строк до 08.07.2007 року тимчасово ОСОБА_1 передасть у власність ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 належне йому та його дружині нерухоме майно у вигляді житлового будинку загальною площею 343,4 кв.м., що розташований на земельній ділянці 476,9 кв.м. за адресою м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Умови такої угоди виконані її сторонами належним чином, тобто ОСОБА_1 отримано грошові кошти зазначені вище від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і передано одному з них тимчасово у власність вказаний вище будинок.


Зазначене знайшло відображення у договорі купівлі-продажу від 25.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1, його дружиною та ОСОБА_2


18.03.2010 року Позивач повернув ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму позики і останні зобовязалися не пізніше двох місяців переоформити будинок, зазначений вище шляхом укладання відповідного правочину.


При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що претензій до Позивача ніяких не мають, що також є підтвердженням того, що борг повернуто у повному обсязі.


Однак, не зважаючи на домовленості, що виникли між сторонами такої угоди і по сьогоднішній день відповідачі ухиляються від виконання взятих на себе обовязків та не передають (шляхом укладання відповідного правочину) назад у власність житловий будинок за адресою м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Разом з цим, Позивач зазначив, що підписуючи зазначений вище договір купівлі-продажу житлового будинку у нього та його дружини не було наміру продавати таке майно за дуже низькою, фактично збитковою ціною, тобто, фактично він мав намір, одержати за договором купівлі-продажу інші правові наслідки, ніж ті, які були вписані у тексті договору купівлі-продажу, оскільки гроші фактично були надані йому у позику, а договір купівлі-продажу це гарантія його належного виконання зобовязань щодо повернення позики.


Згідно з чим, Позивач вважає, що договір купівлі-продажу суперечить Цивільному кодексу України та моральним засадам суспільства, оскільки він є удаваним, а також даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і він суперечить внутрішньому та зовнішньому волевиявленню сторін, оскільки сторони не виявляли дійсної волі на досягнення певних правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу.


За таких обставин, Позивач вважає, що договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.


Крім цього, Позивачем вказано, що йому нещодавно стало відомо про укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» договори іпотеки, предметом яких є спірний житловий будинок, а саме: іпотечний договір від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1370; Іпотечний договір (з майновим  поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1371; Іпотечний договір (з майновим  поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1372; Іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1373.


Згідно з чим, Позивач вважає, що такі іпотечні договори повинні бути визнані недійсними з подальшим застосуванням наслідків недійсності правочину, з тих підставі, що правочин визнаний судом недійсним (договір купівлі-продажу) є недійсним з моменту його вчинення.


В судове засідання сторони не зявилися, про час, дату та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, позивач надав заяву про розгляд справи в його відсутність, уточнений позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує, відповідачі про причину неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи в їх відсутність до суду не надходило.


Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.


Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.


Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється.


Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідачів.


Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення даного позову, виходячи із нижче викладених підстав.


Як випливає з матеріалів справи, 02.04.2007 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 415 000,00 грн., строком до 02.04.2010 року, що підтверджується розпискою.


Також, даною розпискою було погоджено, що у якості забезпечення зобовязань щодо повернення вказаної вище грошової суми в строк до 08.07.2007 року, ОСОБА_1 тимчасово передасть у власність ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 належне йому та його дружині нерухоме майно у вигляді житлового будинку загальною площею 343, 4 кв.м., що розташований на земельній ділянці 476,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Умови такої угоди були виконані її сторонами належним чином, тобто Позивачем отримано зазначені вище грошові кошти від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та передано ОСОБА_2 тимчасово у власність вказаний вище будинок.


Це знайшло своє відображення у договорі купівлі-продажу від 25.06.2007 року, укладеного між Позивачем, його дружиною та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 3694.


Ціна, за якою було продано будинок склала саме ціну позики.


Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15040397, виданого 26.06.2007 року КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості», ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок № 11 по провулку Ванцетті у м. Одесі.


Так, в момент укладання такого договору купівлі-продажу, Відповідачі взяли на себе зобовязання щодо повернення житлового будинку у власність Позивача та його дружини після повернення позики, що підтверджується розпискою Відповідачів від 25.06.2007 року.


18.03.2010 року Позивач повернув ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму позики і останні зобовязалися не пізніше двох місяців переоформити будинок за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11, шляхом укладання відповідного правочину.


При цьому Відповідачі зазначили, що претензій до Позивача ніяких не мають, що також є підтвердженням того, що борг повернуто у повному обсязі.


Після спливу двох місяців ОСОБА_2 належним чином не виконала умови угоди та не передала у власність Позивачу спірний будинок.


Разом з цим, судом встановлено, що підписуючи зазначений вище договір купівлі-продажу житлового будинку у Позивача та його дружини не було наміру продавати таке майно за дуже низькою, яка і склала суму самої позики.


Тобто, фактично Позивач мав намір одержати за договором купівлі-продажу інші правові наслідки, ніж ті, які були вписані у тексті договору купівлі-продажу, оскільки гроші фактично були надані Позивачу у позику, а договір купівлі-продажу це гарантія його належного виконання зобовязань щодо повернення позики Відповідачам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3


Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.


Оскільки фактично був укладений договір позики, то правочин щодо купівлі-продажу житлового будинку є удаваним.


Згідно ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.


Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (сума позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.


Договір позики є підставою і правовою формою регулювання позикових відносин, які передбачають передачу однією стороною у власність іншій стороні грошей або речей, визначених родовими ознаками, під зустрічне зобовязання повернути їх в майбутньому.


Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, до обовязків позичальника входить повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій же кількості, того ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.


Разом з цим, даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: щодо набуття права власності на вищевказаний житловий будинок ОСОБА_2 та позбавлення Позивача права власності на таке майно.


Також, такий правочин (договір купівлі-продажу від 25.06.2007 року) суперечить внутрішньому та зовнішньому волевиявленню сторін, оскільки сторони (Позивач та Відповідач - ОСОБА_2, Відповідач - ОСОБА_3І.) не виявляли дійсної волі на досягнення певних правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу.


Відповідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 цього кодексу.


Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.


Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.


Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.


У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.


Положеннями ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.


Крім того, під час розгляду справи встановлено, що відповідачем - ОСОБА_2 було укладено з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» наступні іпотечні договори, що і стало перешкодою для належного виконання зобовязань за договором позики.


25 червня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №660/70-514, у якості забезпечення зобовязань за яким, 26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1370 і внесено відповідний запис про заборону відчуження №153.


Переметом такого договору є житловий будинок за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Також, 25.06.2007 року, між ОСОБА_6 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №660/69-514, а ОСОБА_2 за таким зобовязанням виступила майновим поручителем, згідно з чим і уклала з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1371 та внесено відповідний запис про заборону відчуження №154.


Разом з цим, цього ж числа (25.06.2007 р.) між ОСОБА_7 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір за №665/022-514, за виконання грошових зобовязань за яким також виступила майновим поручителем ОСОБА_2


Як наслідок, нею знову ж з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір (з майновим  поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1372 та внесено відповідний запис про заборону відчуження №155.


25.06.2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №665/023-514, майновим поручителем за яким також виступила ОСОБА_2, при цьому остання 26 червня 2007 року уклала з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» Іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1373 та внесено відповідний запис про заборону відчуження № 156.


Предметом вказаних вище трьох Іпотечних договорів (з майновим поручителем) є також житловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11, який переданий за такими договорами в іпотеку.


Згідно з тим, що в силу імперативних вимог законодавства, правочин визнаний судом недійсним (договір купівлі-продажу) є недійсним з моменту його вчинення, то суд приходить до висновку про те, що вказані вище іпотечні договори підлягають визнанню їх недійсними (ст. 215 ЦК України) з подальшим застосуванням наслідків недійсності правочину шляхом скасування відповідних записів щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі прав.


У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Наслідком припинення іпотеки (визнання договору недійсним) згідно ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є скасування відповідного запису в Державному реєстрі прав.


Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» визначено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.


Відповідно до положень абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлено як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.


На підставі ст. ст. 3-48-1115384460109118-119208-209212 215218224-226294 ЦПК України, суд, -


 


В И Р І Ш И В:


 


Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та ін. задовольнити.


Визнати недійсним договір купівлі продажу нерухомого майна, що складається з: житловий будинок «З» загальною площею 343, 4 кв. м., літня кухня «Б», навіс «Ж», огорожа 1-5, мостіння I, розташований на виділеній у постійне користування земельній ділянці площею 476,0 кв.м., по провулку Ванцетті, 11, що в м. Одесі, укладений 25 червня 2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №3694.


Іпотечний договір від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1370, відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: житловий будинок №11 за адресою: м. Одесі, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одесі, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 153, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007  року за реєстровим № 1370.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213638 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору, ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370.


Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1371, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 154, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213700 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371.


Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1372, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем)  від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться  за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 155, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007  року за реєстровим № 1372.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213722 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку жилого будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одеса, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372.


Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1373, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий  будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем)  від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться  за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 156, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213952 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.


Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення.


 


Суддя:                                                                                                      О.С.Турецький


 


23.05.2013


Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0
rada.gif

 


КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ


_________________________________________________________________________________________________________________________          


Справа № 2-4462/11


Провадження № 2-п/520/118/13


УХВАЛА


30.07.2013 року


 


           Київський районний суд м. Одеси в складі:


          головуючого - судді                                      Петренка В.С.


          при секретарі -                                               Сушко М.О., Харитоновій І.С.,


          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 за позовом


публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»


до ОСОБА_2,


за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3


про звернення стягнення на предмет іпотеки, -


ВСТАНОВИВ:


Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 660/69-514, укладеного між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 25 червня 2007року у місті Ізмаїлі, яка дорівнює 283 979 доларів США 66 центів, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення дорівнює 2 267 577 грн. 58 коп. (100доларів США - 798, 50грн. курс НБУ станом на 10.04.2012року), звернуто стягнення на житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2 (29.08.1950року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №3694, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідченим 26 червня 2007року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1371, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, МФО 300023, рахунок 37396660150001), стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 1 700 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 120 грн. 00 коп. витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на наступні реквізити для перерахування сум судового збору та витрат на ІТЗ: рахунок 37396660150001, МФО 300023, ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29.


20 травня 2013року відповідачка - ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення, посилаючись на те, що вона не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, у зв'язку з тим, що жодної повістки особисто не отримувала, оскільки на її адресу вони не надходили, у зв'язку з чим, їй не було надано можливості захистити свої права та інтереси.


Так, ОСОБА_2 вказує на те, що вона не згодна з розрахунком позивача, який наявний у матеріалах справи, оскільки сума заборгованості вирахувана не вірно, а у рішенні суду не наведено, чи є заборгованість за кредитним договором співмірною вартості предмета іпотеки на день ухвалення рішення.


Також, заявниця зазначає, що у рішенні суду не зазначено спосіб реалізації предмета іпотеки, його початкову ціну або порядок її визначення та інші складові, необхідні для законного рішення.


З урахуванням викладеного, вважаючи, що її пояснення при розгляді справи можуть суттєво вплинути на ухвалення рішення, ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення суду.


Сторони про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, у судове засідання 30.07.2013року не з'явились, про поважність причин відсутності не повідомили.


Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.


Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.


Відповідно до ч.1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.


У судовому засіданні встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено.


Зазначене рішення суду було постановлено в порядку 224 ЦПК України у відсутність відповідача.


При викладених обставинах суд вважає, що заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки вона не з'явилася в судове засідання з поважних причин і докази, на які вона посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому є всі підстави для скасування заочного рішення суду та призначення справи до розгляду в загальному порядку.


Керуючись ст.ст. 231232 ЦПК України, суд -


УХВАЛИВ:


          Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 - задовольнити.


Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - скасувати і призначити справу до судового розгляду на 03 жовтня 2013 року о 12 годині 00 хвилин.


          Ухвала оскарженню не підлягає.


 


 


Суддя                                                                       Петренко В. С.


Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0
rada.gif

 


КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ


_________________________________________________________________________________________________________________________          


Справа № 2-4462/11


Провадження № 2/520/2881/14


 


ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


26.08.2014 року


 


           Київський районний суд м. Одеси в складі:


                    головуючого - судді                                      Петренка В.С.


          за участю секретаря -                                    Харитонової І.С., Гарнаженко Н.С.,


          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом


публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»


до ОСОБА_2,


за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3


про звернення стягнення на предмет іпотеки,


ВСТАНОВИВ:


Позивач - ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, в якій, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просить суд стягнути з відповідачки - ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 283  979,66доларів США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату прийняття рішення, а також судовий збір у розмірі 1700грн. та витрати на ІТЗ в сумі 120грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 343, 4кв.м., літню кухню, навіс, огорожі, мостіння, шахта, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності та перебуває в іпотеці ПАТ «Укрсоцбанк», на умовах іпотечного договору від 26.06.2007року за №1371, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, яка буде встановлена оцінкою, проведеною в межах виконавчого провадження.


В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №660/69/514 від 25.06.2007р., відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 198  000, 00доларів США зі сплатою 13% річних, з порядком погашення заборгованості рівними частинами щомісячно до 5 числа, починаючи з вересня 2007року по травень 2017року по 1  675, 00долари США, в червні 2017року 2  025, 00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості до 25 червня 2017року, на умовах, визначених цим договором.


У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 26.06.2007року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання, наступне нерухоме майно, а саме житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476, 0кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.


Невиконання ОСОБА_3 зобов'язань по укладеному кредитному договору зумовило звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Ухвалою  Приморського районного суду м. Одеси від 23.04.2010року було відкрито провадження по зазначеній справі  та призначено попереднє судове засідання.


Після скасування апеляційним судом Одеської області ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2010року про відкриття провадження у справі, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2011року, у зв'язку з тим, що предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 343, 4 кв.м., літньої кухні, навісу, огорожі, мостіння, шахти, розташованих на земельний ділянці 476 кв.м., знаходиться на території Київського району м. Одеси, зазначену цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.


Так, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27.05.2011року вищезазначену цивільну справу було прийнято до свого провадження суддею Київського районного суду м. Одеси Петренко В.С.


Заочним рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.04.2012року позов ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено.


Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30.07.2013року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 було задоволено, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано і призначено справу до судового розгляду.


У судове засідання 26.08.2014року представник позивача не з'явився, однак надав до канцелярії суду заяву, в якій  просив розглянути справу за його відсутності, а також зазначив, що позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.


Відповідачка - ОСОБА_2 та третя особа -  ОСОБА_3 про час та місце судових засідань повідомлялися належним, однак у судові засідання не з'явились, про поважність причин відсутності не повідомили, заперечення на позовну заяву не надали.


При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом  із  розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.


У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.


У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.


Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою «за зазначеною адресою не проживає», суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідачів, за наявними в ній матеріалами.


Відповідно до ст.ст. 224225 ЦПК України за згодою представника позивача Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи.  


Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.


Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 25.06.2007року у місті Ізмаїлі Одеської області між АКБ СР «Укрсоцбанк» та  ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №660/69-514, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 198  000, 00доларів США зі сплатою 13% річних, з порядком погашення заборгованості рівними частинами щомісячно до 5 числа, починаючи з вересня 2007року по травень 2017року по 1  675, 00долари США, в червні 2017року 2  025, 00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості до 25 червня 2017року, на умовах, визначених цим договором.


Відповідно до п.п. 1.2. та 1.3. кредитного договору №660/69-514 від 25.06.2007року кредит надається позичальнику на наступні цілі: на ремонт приватного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає з позичальником нотаріально посвідчений іпотечний договір іпотеки нерухомого майна, а саме: приватний будинок, загальною площею 343, 4кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належать майновому поручителю ОСОБА_2 на праві приватної власності, вартістю предмету іпотеки 4  393  500грн., що в еквіваленті складає 870  000, 00доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору.


П. 3.2.7. кредитного договору №660/69-514 від 25.06.2007року передбачено, що кредитор має право, зокрема, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, у разі несплати позичальником в строки визначені п.п. 1.1., 2.5. цього договору кредиту або його частин, процентів та можливих процентних санкцій.  


Згідно п.п. 3.3.4., 3.3.6. зазначеного кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору платежі на рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів, в строки та в розмірі, передбачені п.п. 1.1., 2.5. цього договору та графіком. Повернути кредитору в повному обсязі суму кредиту в строк, визначений п. 1.1. цього договору.


Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. зазначеного кредитного договору, у разі прострочення позичальником строків платежів в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів згідно графіку, та визначених п.п. 1.1., 2.5., 2.8.3., 3.2.4., 3.3.4., 3.3.6., 4.5., 5.4. цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1 проценту, в національній валюті України,  від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором. У разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.2.-3.3.6., 3.3.8.-3.3.15. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 25 % від суми кредиту визначеної п. 1.1. цього договору, за кожний випадок.


У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 26.06.2007року  в м. Одесі між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання, наступне нерухоме майно, а саме житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476, 0кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстром №3694, право власності на яке зареєстроване відповідно витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №15040397, виданим 26.06.2007року КП «ОМБТІ та РОН», відповідно до якого об'єкт нерухомості зареєстрований в книзі 219-43, номер запису 22571, за реєстраційним номером 6341278, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 26 червня 2007року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1370.


Відповідно до п. 1.2. іпотечного договору, загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 4  393  500, 00грн., що в еквіваленті складає 870  000, 00доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору.


Відповідно до п.п. 1.4.1.-1.5. зазначеного договору, іпотекою за цим договором також забезпечується повернення позивальником кредиту в сумі 198  000, 00доларів США, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13% річних та комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання, сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання, відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням та збитків, завданих порушенням основного зобов'язання, іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов цього договору.


Згідно п.п. 2.4.3., 2.4.4., 2.4.7. договору іпотеки, іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі систематичного понад 2 разів, або триваючого понад 5 днів невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов'язків, встановлених згідно з п.п. 2.1.1.-2.1.4., 2.1.8., 2.1.9. цього договору, вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Законів України «Про іпотеку», «;Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», тощо.


П.п. 4.1., 4.6., 4.6.1., 4.7. договору іпотеки від 26.06.2007року, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду. У разі озернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду.


Відповідно до п. 6.3 договору іпотеки, цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку».              


Враховуючи порушення ОСОБА_3 строків повернення кредиту, 02.09.2009року Одеська обласна філія АКБ «Укрсоцбанк» звернулася на адресу ОСОБА_3 з листом - повідомленням (про наявність несплаченого чергового платежу за кредитом та процентів) за №10.5.2-19/96-2663, в якому повідомило, що станом на 02.09.2009року ОСОБА_3 повторно порушені строки повернення кредитної заборгованості, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору та відповідно до п. 3.3. їй необхідно до 02.10.2009року повністю погасити прострочену заборгованість за кредитом в сумі 2  499, 96доларів США та відсотками у сумі 137, 81доларів США, пеню та штрафні санкції, а також попередило про те, що у разі неповернення зазначеної кредитної заборгованості у повному обсязі протягом 30 днів з моменту отримання листа, до неї будуть застосовані заходи примусового  стягнення боргу у судовому порядку.


Враховуючи відсутність відповіді на надісланий лист-повідомлення, невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань по укладеному кредитному договору, зумовило звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Відповідно до ст.ст. 525526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.


Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).


Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).


Згідно ч.1, ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і з неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.


Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення  параграфа 1 цієї глави,  якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.


Так, відповідно до ст.ст. 10461047 ЦК України за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти  або  інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.


Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на  одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі  або речі, визначені родовими ознаками,  у  такій  самій кількості,  такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.


Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув  суму позики,  він зобов'язаний  сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з   розстроченням),  то  в  разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.


Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.


Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.


Як вбачається із наданого представником позивача розрахунку заборгованості за кредитним договором №660/69-514 від 25.06.2007року станом на 12.10.2011р., у ОСОБА_3 наявна заборгованість за кредитним договором, яка дорівнює 283  979, 66 доларів США, та складається з: 117  266, 00 доларів США - сума строкової заборгованості за кредитом, 67  236, 00 доларів США - сума простроченої заборгованості за кредитом, 866, 13 доларів США - сума строкової заборгованості за відсотками, 79  306, 38 доларів США - сума простроченої заборгованості за відсотками, 8  881, 35 доларів США - розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту, 10  423, 79 доларів США - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків. Доказів сплати зазначеної суми відповідачкою або ОСОБА_3, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, суду не надано.


Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид  забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок  предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.


Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 33 та Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або  неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на


предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки  здійснюється  на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.


Відповідно до п.п. 4.1., 4.6., 4.6.1., договору іпотеки від 26.06.2007року, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду.


Враховуючи викладене, приймаючи до уваги невиконання ОСОБА_3 обов'язків по договору кредиту в частині своєчасного повернення кредиту, суд вважає вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 343, 4кв.м., літню кухню, навіс, огорожі, мостіння, шахта, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності, відповідно до іпотечного договору від 26.06.2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту у розмірі 283  979, 66 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення дорівнює 2  267  577, 58грн. (100доларів США - 1 366, 00грн. курс НБУ станом на 26.08.2014року) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.


Крім того, суд зазначає, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані правовідносини не розповсюджується, оскільки житловий будинок, на який позивач просить звернути стягнення має загальну площу 343, 4кв.м.


Відповідно до ст. 88 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1  700 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення у розмірі 120 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача -  ПАТ «Укрсоцбанк».


Керуючись ст.ст. 88213215226 ЦПК України, суд -


ВИРІШИВ:


Позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.


Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: м. Одеса, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ІПН № НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 14.11.1996р. Київським РВ УМВС України в Одеській  області) на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, МФО 300023, рахунок 37393131000490) заборгованість за договором кредиту №660/69-514 від 25.06.2007року, укладеного між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 25 червня 2007року у місті Ізмаїлі, у розмірі 283  979 (двісті вісімдесят три тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) доларів США 66 центів, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення дорівнює 3  879 162 (три мільйони вісімсот сімдесят дев'ять тисяч сто шістдесят дві) грн. 15 коп. (100доларів США - 1 366, 00грн. курс НБУ станом на 26.08.2014року), 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи шляхом звернення стягнення на житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №3694, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідченим 26 червня 2007року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1371, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, яка буде встановлена оцінкою, проведеною в межах виконавчого провадження.


Заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.


 


 


Суддя                                                                       Петренко В. С.


Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Справа № 520/258/16-ц


Провадження № 2/520/1796/16


УХВАЛА


про відкриття провадження


та призначення до судового засідання


13.01.2016 року


     суддя Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М., розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,


ВСТАНОВИВ :


     12.01.2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення яким в рахунок часткового погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за Договором кредиту № 660/70-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту №665/023-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 665/022-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 660/69-514 від 25.06.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житлового будинку під літ. «З», загальною площею 343,4 кв.м., житловою площею 179,3 кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мощення 1, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476 кв.м. за адресою місто Одеса, пров. Ванцетті, 11, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності / незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження.


     Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір у сумі 65902 гривень.


     Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М.


     Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, предявляються за місцезнаходженням майна або основної його частини.


     Враховуючи те, що спір по справі стосується нерухомого майна, що територіально відноситься до Київського районну м. Одеси, а від так вказана цивільна справа підсудна Київському районному суду м. Одеси.


     Суддя, дослідивши позовну заяву, матеріали цивільної справи, вважає, що позов відповідає вимогам ст.ст. 119120 ЦПК України, тому необхідно прийняти позов та відкрити провадження по справі призначивши до   судового засідання.


     Крім того, обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що у теперішній час йому стало відомо про те, щ оправо власності на предмет іпотеки перейшло до іншої невідомої особи, у зв'язку з чим суддя вважає за доцільне витребувати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформаційну довідку з метою з'ясування теперішнього власника спірного майна.


            Керуючись ст.ст.119120122, ЦПК України, суд


У Х В А Л И В:


     Відкрити провадження по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Призначити судове засідання на 15.02.2016 року о 09 год. 30 хв.


     Надати відповідачу та третім особам час для подання можливих заперечень на поданий позов до 15.02.2016 року.


     Копію ухвали суду направити сторонам по справі та викликати їх у судове засідання.


             Витребувати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформаційну довідку з метою з'ясування теперішнього власника спірного майна.


     Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в частині порушень правил підсудності, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає


Суддя                          Куриленко О. М.


Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0
rada.gif

 


Справа № 522/10234/13-ц


Провадження № 6/522/3/16


У Х В А Л А


Іменем України


«08» лютого 2016 року


Приморський районний суд м. Одеси у складі:


головуючого       судді Погрібного С.О.


за секретаря судового засідання Солодкої А.В.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі заяву представника відповідача Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про поворот виконання рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку,


в с т а н о в и в :


Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення, просив допустити поворот виконання заочного рішення суду від 23 травня 2013 року у частині щодо внесення змін до записів у державних реєстрах, вчинених державним реєстратором. В подальшому вказане заочне рішення суду було спочатку виконане, а потім скасовано. Проте, у державних реєстрах відсутні відомості про заборону відчуження та записи про іпотеку на майно, що перебуває в іпотеці банку. З цих підстав заявник звернувся до суду із вказаною заявою.


Представник заявника у судовому засіданні вимоги клопотання підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні цих вимог у повному обсязі.


Інші учасники справи у судове засідання не зявились, сповіщались належним чином, про причини неявки суд не повідомили.


Заслухавши думку представника заявника, розглянувши заяву, представлені матеріали, суд дійшов висновку, що заява про поворот виконання рішення не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.


Судом встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку задоволено, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що складається з таких споруд: житловий будинок З, загальною площею 343, 4 кв. м., літня кухня Б, навіс Ж, огорожа 1-5, мостіння I, розташований на виділеній у постійне користування земельній ділянці, площею 476,0 кв.м., по провулку Ванцетті, 11, в м. Одесі, укладений 25 червня 2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №3694; іпотечний договір від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку УКРСОЦБАНК та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1370, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майновказаний житловий будинок, що належав на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одесі, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 153, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213638 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору, ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370;


іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1371, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 154, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213700 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371;


іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1372, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 155, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213722 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку жилого будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одеса, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372;


іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1373, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 156, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213952 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, виконуючи зазначене рішення, зареєстровано та внесено зміни до вказаних державних реєстрів.


Ухвалою суду від 20 травня 2014 року за заявою сторони відповідача зазначене заочне рішення скасовано. Під час нового розгляду ухвалою суду від 26 серпня 2014 року вказаний позов залишено без розгляду.


З поданої представником відповідача заяви вбачається, що її вимоги направлені на поворот виконання заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2013 року у частині внесення змін до Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна.


В оцінці змісту поданого клопотання суд має керуватися положеннями ч. 1 ст. 381 ЦПК України, згідно з якими у разі, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа.


Отже, за умови якщо питання про поворот виконання рішення суду не вирішувалось судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, чинне законодавство встановлює єдину можливість вирішення цього питання судом першої інстанції (чи іншим судом, в якому перебуває справа) стосовно рішення, яким з відповідача стягнуто певне майно.


Таким чином за своєю правовою природою поворот виконання скасованого рішення суду полягає у поверненні стягнутого з боржника майна, якщо виконання відбулося на підставі такого рішення суду, що після виконання було скасовано. Правила про поворот виконання рішення суду не поширюється на інші випадки усунення наслідків виконаного, але скасованого в подальшому рішення суду, з огляду на що не може бути поширено на ті правовідносини, що не згадуються у статті 381 ЦПК України.


Додатково судом зясовано, що нині право власності на майно, що становило предмет спору, право власності зареєстроване за іншою особою, яка не брала участь у розгляді цієї справи, що свідчить про виникнення іншого цивільного спору. Названий спір підлягає вирішенню в окремому порядку судом, а не шляхом в цьому провадженні вчинення повороту виконання рішення суду. Такі дії порушуватимуть права та інтересі особи, яка не брала участь у розгляді цієї справи.


Оскільки подана заява не стосується повернення стягнутого з відповідача за скасованим рішенням майна, суд не вбачає підстав для її задоволення.


Згідно з ч. 3 ст. 381 ЦПК України суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу


Керуючись ст.ст. 380381 ЦПК України, СУД


У Х В А Л И В :


У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про поворот виконання рішення суду від 23 травня 2013 року, постановленого Приморським районним судом міста Одеси в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку, відмовити.


Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом пяти днів з дня проголошення ухвали.


 


 


СУДДЯ                                          С.О. Погрібний


08.02.2016


Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0
rada.gif

 


_________________________________________________________________________________________________________________________


Справа № 520/258/16-ц


Провадження № 2/520/1796/16


                      УХВАЛА


             про залучення співвідповідача


15.02.2016 року


Київський районний суд м.Одеси в складі:


Головуючого судді Куриленко О.М.


за участю секретаря Баранової Ю.О.,


розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 про залучення співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки,


ВСТАНОВИВ:


12.01.2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким в рахунок часткового погашення заборгованості перед ОСОБА_1 акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за Договором кредиту № 660/70-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту №665/023-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 665/022-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 660/69-514 від 25.06.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житлового будинку під літ. «З», загальною площею 343,4 кв.м., житловою площею 179,3 кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мощення 1, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476 кв.м. за адресою місто Одеса, пров. Ванцетті, 11, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності / незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження.


Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір у сумі 65902 гривень.


Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М.


Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2016 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання.


В ході судового засідання, яке відбулось 15.02.2016 року представник ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_7, посилаючись на те, що останній на теперішній час є власником спірного нерухомого майна.


Інші сторони по справі у судове засідання не зявились, про час, дату та місце розгляду справи сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили


Суд вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що клопотання представника позивача обґрунтоване, а від так підлягає задоволенню, з наступних підстав.


Дійсно, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме, майно ОСОБА_7 є власником спірного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, а саме житлового будинку під літ. «З», загальною площею 343,4 кв.м., житловою площею 179,3 кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мощення 1, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476 кв.м. за адресою місто Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Відповідно до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи  розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом,  або  залучає  до  участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.


Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку процесуальний закон наділяє правом заміни відповідача або залучення співвідповідача виключно позивача і у відповідності до положеньст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.


Тож, суд не має права відмовити позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача або з власної ініціативи замінити відповідача, і наслідки вчинення процесуальних дій по заміні чи залученню співвідповідача несе позивач.


На підставі викладеного і керуючись ст. 33 ЦПК України, суд,


У Х В А Л И В :


Клопотання представника позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 про залучення співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.


Залучити ОСОБА_7, (Одеська область, Болградський район, місто Болград, вулиця Заводська, буд. 64)  у якості співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Сповістити ОСОБА_7, (Одеська область, Болградський район, місто Болград, вулиця Заводська, буд. 64) про дату судового засідання, яке відбудеться 10.03.2016 року о 11 год. 30 хв., направити притягнутій особі копію позову та додатки до нього.


Ухвала оскарженню не підлягає.


 


                  Суддя                                    Куриленко О. М.


Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Здесь еще 2 начальных дела, только пока не могу текст вытащить,скоро предоставлю

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Как уже сообщал портал недвижимости Stopmakler, Пленум Высшего специализированного суда Украины принял Постановление №5 от 07.02.2014 г. «О судебной практике по делам о защите прав собственности и иных вещных прав».

Наряду с иными в Постановлении №5 содержатся предписания о том, когда у покупателя недвижимости возникают права собственности на нееоб отсутствии права собственности на новострои до принятия их в эксплуатациюоб истребовании недвижимости из чужого незаконного владения, а также следующее разъяснение о признании покупателя недвижимости добросовестным приобретателем: 

Приобретатель имущества признается добросовестным, если в момент совершения сделки (заключения договора купли-продажи или иного отчуждения недвижимости) он не знал и не мог знать о том, что у продавца отсутствуют права на отчуждение недвижимого имущества, являющегося объектом сделки (договора). Например, когда покупатель принял все разумные меры, проявил осмотрительность и осторожность для выяснения правомочий продавца на отчуждение данного недвижимого имущества. При этом в действиях приобретателя недвижимости не должно быть и вины по неосторожности, так как он не только не желал и не осознавал, но и не допускал возможности каких-либо неблагоприятных последствий для настоящего собственника имущества. 

К выбытию имущества из владения собственника, либо лица, которому собственник передал имущество во владение, не по их воле иным путем (ст. З88, ч. 1, п. 3 ГК) относятся, в том числе, такие случаи как совершение сделки под влиянием насилия, обмана, злонамеренного соглашения представителя владельца с другой стороной, – то есть, все случаи, когда имущество выбыло из владения не по воле собственника (или законного владельца). 

Приобретатель (покупатель) недвижимого имущества не может быть признан добросовестным в случае, если на момент заключения сделки по приобретению данного имущества право собственности в Госреестре прав на недвижимость было зарегистрировано не за отчуждателем (продавцом), либо в данном реестре была запись о судебном споре по поводу этого недвижимого имущества (обременения). Одновременно запись в Госреестре прав о правах собственности отчуждателя не является бесспорным доказательством добросовестности приобретателя

Ответчик может быть признан добросовестным приобретателем при условии, что договор, согласно которому он приобрел спорное имущество, отвечает всем признакам действительности сделки, за исключением того, что данная сделка была совершена при отсутствии у продавца имущества прав на его отчуждение. Собственник имущества имеет право опровергнуть возражения приобретателя о его (собственника) добросовестности, доказав, что в момент совершения сделки приобретатель должен был усомниться в правомочиях отчуждателя на отчуждение имущества. 

С полным текстом Постановления №5 можно ознакомиться здесь

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

ЛИЦО У КОТОРОГО Я ПРИОБРЕТАЛ НЕ ФИГУРИРУЕТ В ДЕЛЕ, ОНО ДОБРОСОВЕСТНО ПРИОБРЕЛО И ПРОДАЛО МНЕ, Я ПРИОБРЕЛ И ПОЛЬЗУЮСЬ, СДЕЛАЛ РЕМОНТ ИЗ РАЗВАЛИНЫ - СОСЕДИ ЗНАЮТ, СЕМЬЮ ПОСЛЕ ПОСЕЛИЛ, РЕБЕНКА В ШКОЛУ ПОВЕЛ, НА МОМЕНТ ПРИОБРЕТЕНИЯ И ДО ЧИХ ПОР ПОНЯТИЯ НЕ ИМЕЛ О: УСЛОВНОМ ДОГОВОРЕ - ДОГОВОРЕ С ПРАВОМ ОБРАТНОГО ВЫКУПА 2007ГОДА!! КОТОРЫЙ МОЖНО ВОТ ТАК ВОТ ПРОТАЩИТЬ у судьи в 2014!!!!

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Ваша беда заключается в том, что, согласно последней практики ВСУ, банк теоретически может обратить взыскание на Вашу квартиру. Нужно внимательно изучить дела, связанные с этой квартирой, проверить сроки.

Если запись об ипотеке еще не восстановили - возможно имеет смысл передать в ипотеку "своему человеку" - это сделает невозможным взыскание до восстановления старых записей либо отмены "нового" договора ипотеки.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

А вы можете уточнить последующую процедуру реализации предмета И-И через торги аукцион путем обращения нов ИПОТЕКОДЕРЖАТЕЛя через суд на предмет И-И, не закроет ли БАНК доступ к деньгам после сделки?, что востребует с ИПОТЕКОДЕРЖАТЕЛя при получении им денег? Прекратиться ли ипотека после торгов для новых владельцев договоров купли продажи ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
  • 0

Каким образом, у кого? Кто продал?

Сделкой у нотариуса, у лиц приобревших недвижимость у одного из фигурантов кредита, я так понял имущественного поручителя и фин??? и в тот же момент должника по кредиту вернее 4м кредитам. Так же договор 2007го кажется дополнение к договору 2006го года, БАНК скрывает

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      06 червня 2018 року
      місто Київ
      справа N 301/1583/16-ц
      провадження N 61-24319св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В.А.,
      суддів: Карпенко С.О., Погрібного С.О. (суддя-доповідач), Ступак О.В., Усика Г.І.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_3,
      відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО",
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Готра Т.Ю., Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.,
      ВСТАНОВИВ:
      ОСОБА_3 12 серпня 2016 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізигова компанія "ВАШ АВТО" (далі - ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО") про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу з додатками до нього від 19 травня 2016 року N 003838, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО"; стягнути з ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" на його користь грошову суму в розмірі 15 000, 00 грн.
      Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 19 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" укладено договір фінансового лізингу N 003838, відповідно до пункту 1.1. якого предметом лізингу є трактор марки "Dongfeng", модель "DF 240", двигун к.с/дизель, вартістю 150 000, 00 грн.
      Згідно з пунктом 1.3. договору лізингу ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" зобов'язувався придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу ОСОБА_3 на термін та на умовах, передбачених договором. Під час укладення договору лізингу представник лізингодавця в усній формі повідомила позивачу про термінову необхідність підписання договору та сплати адміністративного платежу у зв'язку із закінченням робочого часу у відділенні банку. 19 травня 2016 року на виконання умов договору лізингу позивач сплатив адміністративний платіж у розмірі 15 000, 00 грн. Після підписання договору та його прочитання позивач зрозумів, що його ввели в обману, оскільки в договорі лізингу зазначена інша марка трактора більшої вартості, ніж та, яку він зазначав у заяві, а саме: "Dongfeng", модель "DF 244", вартістю 86 000, 00 грн.
      06 липня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з листом до ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" з вимогою розірвати договір та повернути сплачені ним кошти, у відповідь на який листом від 22 липня 2016 року N 73 позивачу підтверджено сплату ним 15 000, 00 грн як адміністративного платежу, проте такий платіж відповідно до пункту 12.1. договору лізингу поверненню не підлягає.
      На переконання ОСОБА_3, під час укладення договору лізингу порушено його права як споживача, його введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, відповідач вів нечесну підприємницьку діяльність, оскільки обмежив позивача у достатньому часі для прийняття свідомого рішення щодо укладення оспорюваного договору. У підписаному договорі лізингу обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором, Законом України "Про фінансовий лізинг" та ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та його якості, одночасно розширені права лізингодавця всупереч вимогам чинного законодавства щодо поставки та прийому-передачі предмета лізингу, порядку розірвання договору, повернення коштів, відповідальності сторін та повернення предмету лізингу. Також умовами договору забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін. Разом з тим, всупереч вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у відповідача відсутня ліцензія для надання фінансового лізингу як послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а при укладенні договору не дотримано вимоги щодо його нотаріального посвідчення.
      Як на правові підстави позову ОСОБА_3 посилався на статті 203, 215, 216, 220, 227, 509, 628, 799, 806 ЦК України, статті 18, 19, 22 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 4, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статті 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
      Заочним рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено, суд визнав недійсним договір фінансового лізингу від 19 травня 2016 року N 003838, укладений між ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" та ОСОБА_3; стягнув з ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 15 000, 00 грн. вирішив питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що права лізингоодержувача, передбачені статтею 6, частиною другою статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" не передбачені оспорюваним договором лізингу. З аналізу договору лізингу суд першої інстанції зробив висновок, що на момент укладення договору лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача. В оспорюваний договір лізингу включені несправедливі умови, визначені у частині третій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
      У цьому спорі наявні одночасно всі ознаки, які дали суду підстави для висновку, що умови спірного договору є несправедливими, позаяк вони порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.
      Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, керувався тим, що спірний договір фінансового лізингу сторонами розірвано, із вимогою про визнання спірного договору недійсним ОСОБА_3 звернувся до суду вже після його розірвання, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсним спірного договору.
      У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року та залишити в силі рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції, дослідивши умови фінансового лізингу, зробив обґрунтований висновок, що оспорюваний договір лізингу містить несправедливі умови, передбачені у статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Висновок суду першої інстанції про несправедливість умов договору та визнання його недійсним відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 08 червня 2016 року N 6-330цс16. Всупереч вимогам статті 301 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року N 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), на переконання заявника, апеляційний суд обґрунтовував своє рішення тим, що договір лізингу розірвано, а тому не може бути його визнано недійсним, незважаючи на те, що таких доводів в апеляційній скарзі не зазначалось. Зважаючи на наведене, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги. Додатково заявник стверджує, що апеляційний суд неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_3 є споживачем, а тому звільнений від сплати судового збору, стягнення з нього на користь ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" судового збору за подання апеляційної скарги є неправомірним.
      Відзив на касаційну скаргу не надходив.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження, ухвалою від 19 червня 2017 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
      Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 16 травня 2018 року.
      Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" укладено договір фінансового лізингу N 003838, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався придбати у власність (отримати право власності на предмет лізингу), зокрема трактор марки "Dongfeng", модель "240 DF", двигун 24 к.с, та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_3 на термін та на умовах, передбачених договором. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за цим договором.
      Згідно з підпунктами 3.3.1.-3.3.3. договору лізингу ОСОБА_3 зобов'язався до отримання предмета лізингу, на умовах та у порядку, передбачених договором, сплатити передбачені договором платежі; прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням; у встановлений термін і у повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі.
      Відповідно до додатка N 1 до договору лізингу вартість предмета лізингу становить 5 882, 35 дол. США (150 000, 00 грн); сума виплат авансового платежу (50 %) 2 941, 18 дол. США; щомісячний авансовий платіж 245, 10 дол. США; адміністративний платіж (10 %) - 588, 24 дол. США; комісія за передачу (3 %) - 176, 47 дол. США.
      Згідно з пунктом 1.7 договору лізингу предмет лізингу передається у користування позивачу протягом терміну, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.
      Відповідно до пункту 12.1 лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені у пункті 1.7, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % лізингодавець отримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.
      У пункті 9.7 договору встановлено, що кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються за договором у наступному порядку: адміністративний платіж; авансовий платіж; - комісія за передачу предмета лізингу. Грошові кошти в сумі 15 000, 00 грн. які сплатив ОСОБА_3 на рахунок ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" згідно з квитанцією від 19 травня 2016 року N 71, є адміністративним платежем, який в разі розірвання спірного договору згідно з пунктом 12.1 договору лізингу поверненню не підлягає.
      ОСОБА_3 в порядку, передбаченому у пункті12.1 договору лізингу, звернувся до ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" із заявою про розірвання договору фінансового лізингу від 19 травня 2016 року N 003838, зареєстрованою за вхідним N 2638 від 11 липня 2016 року, яка розглянута ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО". ОСОБА_3 листом від 22 липня 2016 року N 73 повідомлено, що оскаржуваний договір фінансового лізингу вважається розірваним з 11 липня 2016 року.
      Оцінюючи оскаржуване судове рішення на відповідність вимогам статті 213 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд врахував, що правовідносини, які виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України "Про фінансовий лізинг", Законом України "Про захист прав споживачів".
      Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
      Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.
      За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
      Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" здійснювалась нечесна підприємницька практика без отримання ліцензії на здійснення фінансових послуг, умови оспорюваного договору є несправедливими, у договорі відсутні відомості про індивідуальні ознаки предмета лізингу, включено платежі, які не є за природою лізинговими, договір нотаріально не посвідчений, як того вимагає стаття 799 ЦК України.
      Натомість апеляційний суд вважав, що розірваний договір неможливо визнати недійсним за наявності на те правових підстав.
      Верховним Судом з'ясовано, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що оспорюваний договір є юридично нікчемним в цілому з огляду на порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Зазначений договір є змішаним договором, який поєднує в собі, в тому числі ознаки договору найму транспортного засобу.
      Під час ухвалення рішення Верховний Суд керувався положенням частини другої статті 215 ЦК України, в якій встановлено виняток із загального правила статті 11 ЦПК України 2004 року щодо розгляду справ судом в межах заявлених особами вимог. Визнання зазначеного договору судом недійсним відповідно до наведеного правила не вимагається у зв'язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. При цьому суд також застосовує за власною ініціативою наслідки недійсності нікчемного договору, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 ЦК України.
      Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
      Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним договору з підстав нечесної підприємницької практики та несправедливих умов, а також відсутності нотаріального посвідчення оспорюваного договору, суд першої інстанції не застосував наслідки нікчемності правочину, а суд апеляційної інстанції не усунув таких недоліків.
      В оцінці доводів Верховний Суд вважає обов'язковим дотриматися правового висновку, сформульованого Верховним Судом України в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі N 6-1551цс16, щодо обґрунтованості застосування до спірних правовідносин норми статті 799 ЦК України, яка підлягає застосуванню, надавши оцінку відсутності нотаріального посвідчення спірного договору в розумінні частини першої статті 220 цього Кодексу. Верховним Судом не встановлено підстав відступити від зазначеного правового висновку, який визнає обов'язковим у цій справі.
      Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      Зважаючи на наведене, доводи заявника на обґрунтування касаційної скарги, за висновком Верховного Суду, не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин нікчемності підписаного сторонами договору в цілому та застосування Верховним Судом наслідків недійсності нікчемного правочину до спірних правовідносин.
      Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Зважаючи, що Верховний Суд встановив неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, наявні підстави для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.
      Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      З огляду на наведене Верховний Суд зробив висновок про необхідність скасування заочного рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року в частині визнання недійсним договору лізингу із застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину, реституції та поверненням сторін у попереднє становище, а також зміни правових підстав стягнення адміністративного платежу у розмірі 15 000, 00 грн.
      Додатково Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми Закону України "Про судовий збір" та Закону України "Про захист прав споживачів" щодо розподілу судових витрат, стягуючи із ОСОБА_3 на користь ТОВ "ЛК "ВАШ АВТО" судовий збір за подання апеляційної скарги, з таких підстав.
      У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок, що відсутність такої категорії у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист їхніх прав.
      Наведена норма права не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються від сплати за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").
      Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" слова "державного мита" замінені словами "судового збору". Отже, при ухваленні Закону України "Про судовий збір" законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
      Відступаючи від практики Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 761/24881/16-ц сформулювала правовий висновок, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів", стаття 1 ЦПК України 2004 року, стаття 2 ЦПК України).
      Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно стягнув із ОСОБА_3 на користь ТОВ "ЛК ВАШ АВТО" судовий збір за подання апеляційної скарги, що є окремою підставою для скасування рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року.
      Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Відповідно до пункту 7 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року N 1774-VIII) за подання касаційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, що на момент подачі касаційної скарги становило 1 322, 88 грн. Враховуючи, що заявник звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги як споживач, належна до сплати сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, оскільки касаційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково.
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      Скасувати заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року в частині визнання недійсним договору лізингу від 19 травня 2016 року N 003838, ухвалити в цій частині нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про визнання недійсним договору лізингу - відмовити.
      Змінити мотивувальну частину заочного рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року щодо визначення правових підстав стягнення адміністративного платежу у розмірі 15 000, 00 грн шляхом застосування наслідків нікчемного правочину.
      В іншій частині заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.
      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 322, 88 грн.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: Стрільчук В.А.
      Судді: Карпенко С.О.
      Погрібний С.О.
      Ступак О.В.
      Усик Г.І.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      17 квітня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 200/11343/14-ц
      Провадження N 14-59цс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (далі також - позивач) до ОСОБА_3 (далі також - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року, ухвалене суддею Кудрявцевою Т. 0., та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року, постановлену колегією суддів у складі: Куценко Т.Р., Волошина М.П., Демченко Е.Л.
      Учасники справи:
      - позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра",
      - відповідач: ОСОБА_3.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 19 вересня 2006 року N 8/2006/840-МК12/110-Е (далі - кредитний договір), яка складається із заборгованості за кредитом - 3 742,77 доларів США, заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитом - 6 869,52 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за період з 16 травня 2013 року по 15 травня 2014 року - 16 386,10 грн і штрафу за невиконання зобов'язань за кредитним договором - 30 943,57 грн.
      2. Позовна заява мотивована тим, що відповідач не виконує умови кредитного договору стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за ним процентів.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 24 листопада 2014 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив: стягнув з відповідача на користь позивача 10 612,29 доларів США та 47 329,67 грн заборгованості за кредитним договором і 1 711,01 грн судового збору (далі також - заочне рішення).
      4. 30 січня 2015 року представник відповідача звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року. Вказав, що позовна заява подана з пропуском позовної давності.
      5. 28 травня 2015 року Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою відмовив відповідачу у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення. Суд визнав безпідставними доводи щодо того, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності, і що розрахунок заборгованості за відсотками та пенею є помилковим. Суд вказав, що відповідач не надав свого розрахунку, з огляду на що не спростував доводи позивача, а про дату звернення до суду з позовом відповідач знав під час розгляду справи.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 18 листопада 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою залишив без змін заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
      7. Апеляційний суд, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі N 6-25цс15, дійшов висновку про те, що оскільки у статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (в редакції, чинній на час розгляду справи вказаним судом) закріплено, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а відповідач не зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у справі, то апеляційний суд позбавлений можливості застосувати приписи статей 256-258 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України без заяви відповідача, поданої до ухвалення рішення у суді першої інстанції.
      8. Апеляційний суд відхилив доводи відповідача, вказавши, що вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно такої оцінки й особистого тлумачення відповідачем норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У грудні 2015 року відповідач подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
      10. У касаційній скарзі просить скасувати заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року.
      Короткий зміст ухвали судукасаційної інстанції
      11. 7 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      12. Вказану ухвалу суд обґрунтував необхідністю відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі N 6-25цс15, від 30 вересня 2015 року N 6-780цс15 і від 11 жовтня 2017 року у справі N 6-1374цс17.
      13. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що у зазначених постановах вказано, що нові матеріально-правові вимоги, зокрема, заява сторони про застосування позовної давності, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.
      14. Заочний розгляд справи у суді відповідно до статті 224 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, проводиться за відсутності належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи відповідача.
      15. У цій справі суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки дані про належне повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду в матеріалах справи відсутні.
      16. Відповідно до статті 231 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
      17. Пункт 2 частини першої статті 307 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, не передбачав можливість скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції з переданням справи на новий розгляд з підстав її розгляду за відсутності не повідомленого належним чином про час і місце такого розгляду учасника справи.
      18. Отже, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, відсутній механізм забезпечення права відповідача на час апеляційного розгляду подати заяву про застосування позовної давності у випадку заочного розгляду справи за відсутності відповідача та без належного повідомлення його про час і місце розгляду справи.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      19. Відповідач вважає, що позивач, звернувшись до суду у 2014 році, пропустив позовну давність.
      20. Крім того, розгляд справи у суді першої інстанції відбувся без участі відповідача, не повідомленої належним чином про розгляд справи, з огляду на що вона не могла скористатись правом на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.
      21. Відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив її заяву про перегляд заочного рішення, а апеляційний суд, посилаючись на правові висновки Верховного Суду України та статтю 303 ЦПК України, необґрунтовано вважав за неможливе застосувати наслідки пропуску позовної давності за заявою відповідача після ухвалення рішення судом першої інстанції. Тому, на думку відповідача, її право на подання заяви про застосування позовної давності є порушеним.
      (2) Позиція позивача
      22. Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      23. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224).
      24. Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
      25. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
      26. Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу.
      27. Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою, було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа.
      28. Відповідно до абзацу 5 частини п'ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.
      29. Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у матеріалах справи є поштовий конверт, адресований цим судом відповідачеві, разом із повідомленням про вручення поштового відправлення, повернутий відділенням поштового зв'язку за закінченням строку зберігання, а не через відсутність відповідача за місцем проживання. У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання на 19 вересня 2014 року.
      30. Крім того, у матеріалах справи є також адресовані відповідачу супровідні листи Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 вересня 2014 року про відкладення розгляду справи на 21 жовтня 2014 року та від 21 жовтня 2014 року про відкладення розгляду справи на 24 листопада 2014 року, доказів надсилання (і відповідно - вручення) яких відповідачу немає.
      31. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги частини п'ятої статті 74 чинної на той час редакції ЦПК України, порушив право відповідача знати про час і місце судових засідань (частину другу статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи цим судом).
      32. Відповідно до частини першої статті 232 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
      33. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
      34. У заяві від 30 січня 2015 року про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.
      35. Суд першої інстанції в ухвалі від 28 травня 2015 року встановив, що на адресу відповідача направлялися копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками, а також що відповідач належним чином повідомлялася про день, час і місце розгляду справи. Суд вказав, що у заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Зокрема тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви.
      36. В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.
      37. Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18 листопада 2015 року з посиланням на постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі N 6-25цс15 і на статтю 303 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом, залишив без змін рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач не зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності до ухвалення рішення у суді першої інстанції, що унеможливлює застосування статей 256-258 ЦК України відповідача.
      38. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
      39. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом (частина перша статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 47 цього Закону в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 48 вказаного Закону у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
      40. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року N 1402-VIII).
      41. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
      42. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
      43. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
      44. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
      45. Згідно зі статтею 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      46. Велика Палата Верховного суду вважає, що рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій у цій справі порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.
      47. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява N 14448/88, § 33).
      48. Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
      49. Вказане порушення суд першої інстанції міг виправити, задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення. Проте в ухвалі від 28 травня 2015 року суд не встановив причини неявки відповідача на судові засідання через неналежність його повідомлення про час і місце розгляду справи. Крім того, не дослідивши кредитний договір і проведений позивачем розрахунок процентів і пені за цим договором, не визначивши початок перебігу позовної давності за вимогами позивача про стягнення таких процентів і пені, в ухвалі від 28 травня 2015 року суд визнав безпідставними доводи відповідача стосовно того, що вказаний розрахунок є помилковим, і що позивач звернувся до суду, пропустивши позовну давність. Дослідження зазначених обставин, на які посилався відповідач у заяві про перегляд заочного рішення, мало істотне значення для вирішення спору, оскільки у разі їх підтвердження у задоволенні позову може бути відмовлено.
      50. Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      51. Згідно з частиною третьою статті 303 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (стаття 309 ЦПК України у відповідній редакції).
      52. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, зокрема, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню (частина друга статті 309 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи апеляційним судом).
      53. У постановах від 30 вересня 2015 року у справі N 6-780цс15 і від 11 жовтня 2017 року у справі N 6-1374цс17 Верховний Суд України констатував, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності, оскільки стаття 267 ЦК України закріплює норму матеріального права, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, згідно з висновком Верховного Суду України може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
      54. Велика Палата Верховного Суду вважає, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
      55. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
      56. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
      57. Відтак, суд апеляційної інстанції, посилаючись на межі апеляційного перегляду, безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також те, що відповідач, будучи неналежно повідомленою про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, повідомляла останній про пропуск позивачем позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення.
      58. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
      59. З огляду на вказане з метою ефективного гарантування права на справедливий суд Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі N 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі N 6-1374цс17.
      60. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі 7 лютого 2018 року обґрунтовував також необхідність відступити у цій справі від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 18 березня 2015 року у справі N 6-25цс15.
      61. У постанові від 18 березня 2015 року у справі N 6-25цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність, оскільки можливість її застосування згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони, і без такої заяви ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не можуть.
      62. З огляду на обставини справи N 200/11343/14-ц Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цій справі немає підстав відступати від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 березня 2015 року у справі N 6-25цс15, оскільки вказаний висновок стосувався неможливості застосування судом за власною ініціативою, тобто без заяви сторони спору, спеціальної позовної давності.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      63. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема для продовження розгляду.
      64. Відповідно до частини четвертої статті 410 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
      65. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
      66. Визначаючи обґрунтованість розрахунку заборгованості за процентами та пенею за кредитним договором, суди повинні врахувати висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12.
      67. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).
      (2.2) Щодо судових витрат
      68. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      (3) Висновки про правильне застосування норм права
      69. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
      70. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
      71. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
      72. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
      73. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
      74. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
      З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 417, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      2. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 26 червня 2018 року.
       
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 травня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 305/1180/15-ц
      Провадження N 14-82цс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участі секретаря Ільїних Ю.В.,
      розглянула заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Закарпатської області (судді Бондаренко Ю.О., Куцин М.М., Павліченко С.В.) від 28 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (судді Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Червинської М.Є.) від 7 серпня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори Пріц Олени Іванівни, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області, треті особи: ОСОБА_5, Пономаренко Володимир Юрійович, про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І., відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області, треті особи: ОСОБА_5, Пономаренко В.Ю., про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії.
      Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року позов задоволено частково.
      Визнано недійсним іпотечний договір від 14 вересня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори за реєстровим N 1-3032.
      Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 10 грудня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. за реєстровим N 2093.
      Зобов'язано державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нерухомого майна відповідно до іпотечного договору, укладеного між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_3 14 вересня 2007 року, зареєстрованого за реєстровим N 1-2032.
      Внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, зареєстрованого за реєстровим N 1-3032 відповідно до іпотечного договору, укладеного між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_3 14 вересня 2007 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судового збору.
      Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року залишено без змін.
      У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року, ухвалених у цій справі. У заяві ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції статей 205-210, 640 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_3 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року (справа N 6-30641св11), 15 лютого 2012 року (справа N 6-30639св11), 30 січня (справа N 759/8802/15-ц), 1 лютого (справа N 707/247/16-ц), 1 лютого (справа N 725/4397/15-ц), 3 лютого (справа N 127/2-4295/09) та 8 лютого 2017 року (справа N 367/206/14-ц), постанови Вищого господарського суду України від 20 листопада 2012 року у справі N 1/198/-10 та від 12 листопада 2013 року у справі N 910/7500/13.
      Ухвалою судді Верховного Суду України від 23 листопада 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі та витребувано матеріали справи з Рахівського районного суду Закарпатської області.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      12 січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
      Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції та заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
      А тому, зазначені рішення в справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Закону N 2147-VIII.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "АКПІБ") та ОСОБА_5 було підписано кредитний договір N 1515, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США. За користування кредитом була встановлена процентна ставка в розмірі 10 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 11 вересня 2027 року
      12 лютого 2009 року між ЗАТ "АКПІБ" та ОСОБА_5 було укладено договір N 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору N 1515 від 12 вересня 2007 року.
      У пункті 2.1. цього договору зазначено, що банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії у сумі еквівалентній 535 тис. 648 грн на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати 35 тис. 240 доларів США та 264 тис. 300 грн.
      При цьому з 12 лютого 2009 року ліміт кредитної лінії складає 264 тис. 300 грн.
      Згідно з пунктом 2.2 цього договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10 % річних за користування кредитом, наданим в доларах США та 10 % річних за кредитом, наданим у гривні.
      В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 1515, 14 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І., та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним N 1-3032, за умовами якого зазначені особи передали банку в іпотеку чотирикімнатну квартиру на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
      17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (який є правонаступником ЗАТ "АКПІБ") та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло право вимоги за кредитним договором N 1515 від 12 вересня 2007 року, укладеного між ЗАТ "АКПІБ" та ОСОБА_5
      10 грудня 2013 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. було вчинено виконавчий напис за р. N 2093, у відповідності до якого було звернуто стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки за іпотечним договором N 1-3032.
      Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року в справі N 709/2714/12 за позовом ОСОБА_8 до ПАТ "АКПІБ", яке набуло чинності, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 між ОСОБА_5 та ЗАТ "АКПІБ" є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним.
      Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що рішенням Рахівського районного суду від 27 листопада 2012 року у справі N 709/2714/12 за позовом ОСОБА_8 до ПАТ "АКПІБ", ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору N 1515 від 12 вересня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_8 було відмовлено, а формулювання, що оспорюваний кредитний договір не є укладеним, а тому не підлягає судовому захисту, було взято з контексту вказаного рішення, яким навпаки встановлено відсутність доказів, які б дали можливість зробити висновок про те, що зміст кредитного договору суперечить чинному законодавству.
      Разом з тим у наданих заявником для порівняння судових рішеннях, зокрема в постанові Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року в справі N 910/7500/13 та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року (справа N 6-30641св11), 15 лютого 2012 року (справа N 6-30639св11) суди, на відміну від справи, яка переглядається, дійшли висновку про те, що основне зобов'язання - кредитний договір є неукладеним, і це встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, таке зобов'язання не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Постанова Вищого господарського суду України від 20 листопада 2012 року (справа N 1/198/-10), на яку в своїй заяві також посилається ОСОБА_3 прийнята у справі про звернення стягнення на заставне майно; ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня (справа N 759/8802/15-ц), 1 лютого (справа N 707/247/16-ц), 3 лютого (справа N 127/2-4295/09), 8 лютого 2017 року (справа N 367/206/14-ц) прийняті у справах за заявами про заміну сторони виконавчого провадження.
      Отже, у справах наявні інші підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені інші фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
      Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року (справа N 725/4397/15-ц), надана заявником для порівняння не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судове рішення апеляційної інстанції та передав справу на новий апеляційний розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справ.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верхового Суду виходить із такого.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
      Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
      Отже інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов'язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом.
      Відповідно до частини першоїстатті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.
      Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 ЦК України).
      У відповідності до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      Основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
      Відповідно до частин 4 та 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
      Враховуючи те, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року в справі N 709/2714/12, яке набуло чинності, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 є неукладеним, то таке зобов'язання не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки.
      Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).
      Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
      Оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений в забезпечення виконання кредитного договору, який є неукладеним, що суперечать вимогам цивільного законодавства щодо застави майна та частини 4 статті 3 Закону України "Про іпотеку".
      Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
      Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 є неукладеним.
      Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року, яке набуло чинності, відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з тим, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 є неукладеним, а тому у сторін не виникли взаємні права та обов'язки за договором.
      Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки кредитний договір N 1515 від 12 вересня 2007 року є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним.
      Отже, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) є підставою для скасування зазначених рішень.
      За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року.
      Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону України N 2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Велика Палата Верхового Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяву ОСОБА_3 задовольнити.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року скасувати, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська