Question

После покупки дома, через 2 года, обнаружил что дом в ипотечном разбирательстве между банком и аферистами. Я ничего и не подозревал пока не привлекли соответчиком. Верю во всех Вас! Дела выкладываю по порядку с самого начала.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Recommended Posts

  • 0

После покупки дома, через 2 года, обнаружил что дом в ипотечном разбирательстве между банком и аферистами. Я ничего и не подозревал пока не привлекли соответчиком. Верю во всех Вас! Дела выкладываю по порядку с самого начала.

Скорее всего банк тоже можно отнести к аферистам, пока Вы ничего не выложили.

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0
  • 0
  • 0

Еще два более ранних дела банка к участникам этого процесса я добавлю завтра. Я не могу разобраться кто был заемщиком кто поручителем, 4 ипотеки организова6ы и разорваны, 4 кредита одно обеспечение, кредит в Измаиле недвижимость в Одессе, даты даты даты!!! договоров купли продажи, решения судей, и т.д. обратите внимание на даты, все подстроено. В общих словах: кредит 2007, как я понял неплатили и 1$. В 2010 иск на предмет ипотеки, 2013 отчуждение через заочное решение, продажа 3им лицам и от них мне в течении 4х мес, отмена заочного решения через месяц после покупки мною, оживился банк и вышел на меня после нескольких решений судов. Ужас в том что я узнал 3 дня как. Спать не могу, жена беременна 3им и дети 2е несовершеннолетних, старенькие родители, сестра с годовалым ребенком, у меня еще долг есть за ремонт и покупку, если повеситься ипотеку отменят?

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Обязательно выложу отдельным, только доберусь до стационарного ПК. Смартфон не поддерживает чего-то там

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Ворожинский я читал много Вас, не ожидал что так быстро обратите внимание, это приятно и как то ободряет, не могу писать личные сообщения Вам "array" ошибку выдает,

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Ворожинский я читал много Вас, не ожидал что так быстро обратите внимание, это приятно и как то ободряет, не могу писать личные сообщения Вам "array" ошибку выдает,

У меня отключены личные сообщения, только другие средства коммуникации: в профиле.

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Еще два более ранних дела банка к участникам этого процесса я добавлю завтра. Я не могу разобраться кто был заемщиком кто поручителем, 4 ипотеки организова6ы и разорваны, 4 кредита одно обеспечение, кредит в Измаиле недвижимость в Одессе, даты даты даты!!! договоров купли продажи, решения судей, и т.д. обратите внимание на даты, все подстроено. В общих словах: кредит 2007, как я понял неплатили и 1$. В 2010 иск на предмет ипотеки, 2013 отчуждение через заочное решение, продажа 3им лицам и от них мне в течении 4х мес, отмена заочного решения через месяц после покупки мною, оживился банк и вышел на меня после нескольких решений судов. Ужас в том что я узнал 3 дня как. Спать не могу, жена беременна 3им и дети 2е несовершеннолетних, старенькие родители, сестра с годовалым ребенком, у меня еще долг есть за ремонт и покупку, если повеситься ипотеку отменят?

Нет не отменят.

Беда,да и только.

Нужно разбираться и смотреть на перспективы.

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0
rada.gif

Справа № 2-1772/11

У Х В А Л А

04 травня 2011 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого-судді Деруса А.В.,

при секретарі Брус Н.П.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки –житловий будинок, загальною площею 343,4 кв.м., літньої кухні, навісу, огорожі, мостіння, шахти, розташованих на земельній ділянці 476 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, № 11.

Сторони в судове засідання не з’явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

При проведенні судового засідання виявилося, що провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності, а саме, згідно п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву прийнято з порушенням правил підсудності, а саме предмет іпотеки –житловий будинок, загальною площею 343,4 кв.м., літньої кухні, навісу, огорожі, мостіння, шахти, розташованих на земельній ділянці 476 кв.м. знаходиться на території Київського району м. Одеси (м. Одеса, пров. Ванцетті, № 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Передати справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»в особі Одеської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки на розгляд до Київського районного суду м. Одеси.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд міста Одеси шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги.

 

Суддя : А.В. Дерус

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0
rada.gif

 


Провадження 2/522/8041/13


Справа №522/10234/13-ц


 


РІШЕННЯ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


(ЗАОЧНЕ)


 


23 травня 2013 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі:


головуючого судді Турецького О.С.


при секретарі Гасуляк С.Г.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та ін., -


 


В С Т А Н О В И В:


 


ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, уточненим 29.04.2013 року, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та ін., який обґрунтував тим, що 02.04.2007 року він позичив у ОСОБА_3 та у ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 415 000,00 грн., строком до 02.04.2010 року, що підтверджується розпискою.


Також, даною розпискою, було погоджено, що у якості забезпечення зобовязань щодо повернення вказаної вище грошової суми в строк до 08.07.2007 року тимчасово ОСОБА_1 передасть у власність ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 належне йому та його дружині нерухоме майно у вигляді житлового будинку загальною площею 343,4 кв.м., що розташований на земельній ділянці 476,9 кв.м. за адресою м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Умови такої угоди виконані її сторонами належним чином, тобто ОСОБА_1 отримано грошові кошти зазначені вище від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і передано одному з них тимчасово у власність вказаний вище будинок.


Зазначене знайшло відображення у договорі купівлі-продажу від 25.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1, його дружиною та ОСОБА_2


18.03.2010 року Позивач повернув ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму позики і останні зобовязалися не пізніше двох місяців переоформити будинок, зазначений вище шляхом укладання відповідного правочину.


При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що претензій до Позивача ніяких не мають, що також є підтвердженням того, що борг повернуто у повному обсязі.


Однак, не зважаючи на домовленості, що виникли між сторонами такої угоди і по сьогоднішній день відповідачі ухиляються від виконання взятих на себе обовязків та не передають (шляхом укладання відповідного правочину) назад у власність житловий будинок за адресою м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Разом з цим, Позивач зазначив, що підписуючи зазначений вище договір купівлі-продажу житлового будинку у нього та його дружини не було наміру продавати таке майно за дуже низькою, фактично збитковою ціною, тобто, фактично він мав намір, одержати за договором купівлі-продажу інші правові наслідки, ніж ті, які були вписані у тексті договору купівлі-продажу, оскільки гроші фактично були надані йому у позику, а договір купівлі-продажу це гарантія його належного виконання зобовязань щодо повернення позики.


Згідно з чим, Позивач вважає, що договір купівлі-продажу суперечить Цивільному кодексу України та моральним засадам суспільства, оскільки він є удаваним, а також даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і він суперечить внутрішньому та зовнішньому волевиявленню сторін, оскільки сторони не виявляли дійсної волі на досягнення певних правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу.


За таких обставин, Позивач вважає, що договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.


Крім цього, Позивачем вказано, що йому нещодавно стало відомо про укладені між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» договори іпотеки, предметом яких є спірний житловий будинок, а саме: іпотечний договір від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1370; Іпотечний договір (з майновим  поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1371; Іпотечний договір (з майновим  поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1372; Іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1373.


Згідно з чим, Позивач вважає, що такі іпотечні договори повинні бути визнані недійсними з подальшим застосуванням наслідків недійсності правочину, з тих підставі, що правочин визнаний судом недійсним (договір купівлі-продажу) є недійсним з моменту його вчинення.


В судове засідання сторони не зявилися, про час, дату та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, позивач надав заяву про розгляд справи в його відсутність, уточнений позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує, відповідачі про причину неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи в їх відсутність до суду не надходило.


Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.


Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.


Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється.


Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідачів.


Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення даного позову, виходячи із нижче викладених підстав.


Як випливає з матеріалів справи, 02.04.2007 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 415 000,00 грн., строком до 02.04.2010 року, що підтверджується розпискою.


Також, даною розпискою було погоджено, що у якості забезпечення зобовязань щодо повернення вказаної вище грошової суми в строк до 08.07.2007 року, ОСОБА_1 тимчасово передасть у власність ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 належне йому та його дружині нерухоме майно у вигляді житлового будинку загальною площею 343, 4 кв.м., що розташований на земельній ділянці 476,9 кв.м. за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Умови такої угоди були виконані її сторонами належним чином, тобто Позивачем отримано зазначені вище грошові кошти від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та передано ОСОБА_2 тимчасово у власність вказаний вище будинок.


Це знайшло своє відображення у договорі купівлі-продажу від 25.06.2007 року, укладеного між Позивачем, його дружиною та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 3694.


Ціна, за якою було продано будинок склала саме ціну позики.


Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15040397, виданого 26.06.2007 року КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості», ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок № 11 по провулку Ванцетті у м. Одесі.


Так, в момент укладання такого договору купівлі-продажу, Відповідачі взяли на себе зобовязання щодо повернення житлового будинку у власність Позивача та його дружини після повернення позики, що підтверджується розпискою Відповідачів від 25.06.2007 року.


18.03.2010 року Позивач повернув ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму позики і останні зобовязалися не пізніше двох місяців переоформити будинок за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11, шляхом укладання відповідного правочину.


При цьому Відповідачі зазначили, що претензій до Позивача ніяких не мають, що також є підтвердженням того, що борг повернуто у повному обсязі.


Після спливу двох місяців ОСОБА_2 належним чином не виконала умови угоди та не передала у власність Позивачу спірний будинок.


Разом з цим, судом встановлено, що підписуючи зазначений вище договір купівлі-продажу житлового будинку у Позивача та його дружини не було наміру продавати таке майно за дуже низькою, яка і склала суму самої позики.


Тобто, фактично Позивач мав намір одержати за договором купівлі-продажу інші правові наслідки, ніж ті, які були вписані у тексті договору купівлі-продажу, оскільки гроші фактично були надані Позивачу у позику, а договір купівлі-продажу це гарантія його належного виконання зобовязань щодо повернення позики Відповідачам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3


Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.


Оскільки фактично був укладений договір позики, то правочин щодо купівлі-продажу житлового будинку є удаваним.


Згідно ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.


Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (сума позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.


Договір позики є підставою і правовою формою регулювання позикових відносин, які передбачають передачу однією стороною у власність іншій стороні грошей або речей, визначених родовими ознаками, під зустрічне зобовязання повернути їх в майбутньому.


Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, до обовязків позичальника входить повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій же кількості, того ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.


Разом з цим, даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: щодо набуття права власності на вищевказаний житловий будинок ОСОБА_2 та позбавлення Позивача права власності на таке майно.


Також, такий правочин (договір купівлі-продажу від 25.06.2007 року) суперечить внутрішньому та зовнішньому волевиявленню сторін, оскільки сторони (Позивач та Відповідач - ОСОБА_2, Відповідач - ОСОБА_3І.) не виявляли дійсної волі на досягнення певних правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу.


Відповідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 цього кодексу.


Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.


Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.


Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.


У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.


Положеннями ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.


Крім того, під час розгляду справи встановлено, що відповідачем - ОСОБА_2 було укладено з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» наступні іпотечні договори, що і стало перешкодою для належного виконання зобовязань за договором позики.


25 червня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №660/70-514, у якості забезпечення зобовязань за яким, 26 червня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1370 і внесено відповідний запис про заборону відчуження №153.


Переметом такого договору є житловий будинок за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Також, 25.06.2007 року, між ОСОБА_6 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №660/69-514, а ОСОБА_2 за таким зобовязанням виступила майновим поручителем, згідно з чим і уклала з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1371 та внесено відповідний запис про заборону відчуження №154.


Разом з цим, цього ж числа (25.06.2007 р.) між ОСОБА_7 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір за №665/022-514, за виконання грошових зобовязань за яким також виступила майновим поручителем ОСОБА_2


Як наслідок, нею знову ж з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Іпотечний договір (з майновим  поручителем) від 26 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1372 та внесено відповідний запис про заборону відчуження №155.


25.06.2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір №665/023-514, майновим поручителем за яким також виступила ОСОБА_2, при цьому остання 26 червня 2007 року уклала з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» Іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1373 та внесено відповідний запис про заборону відчуження № 156.


Предметом вказаних вище трьох Іпотечних договорів (з майновим поручителем) є також житловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Ванцетті, 11, який переданий за такими договорами в іпотеку.


Згідно з тим, що в силу імперативних вимог законодавства, правочин визнаний судом недійсним (договір купівлі-продажу) є недійсним з моменту його вчинення, то суд приходить до висновку про те, що вказані вище іпотечні договори підлягають визнанню їх недійсними (ст. 215 ЦК України) з подальшим застосуванням наслідків недійсності правочину шляхом скасування відповідних записів щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі прав.


У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Наслідком припинення іпотеки (визнання договору недійсним) згідно ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є скасування відповідного запису в Державному реєстрі прав.


Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» визначено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.


Відповідно до положень абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлено як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.


На підставі ст. ст. 3-48-1115384460109118-119208-209212 215218224-226294 ЦПК України, суд, -


 


В И Р І Ш И В:


 


Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Одеської обласної філії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та ін. задовольнити.


Визнати недійсним договір купівлі продажу нерухомого майна, що складається з: житловий будинок «З» загальною площею 343, 4 кв. м., літня кухня «Б», навіс «Ж», огорожа 1-5, мостіння I, розташований на виділеній у постійне користування земельній ділянці площею 476,0 кв.м., по провулку Ванцетті, 11, що в м. Одесі, укладений 25 червня 2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №3694.


Іпотечний договір від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1370, відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: житловий будинок №11 за адресою: м. Одесі, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одесі, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 153, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007  року за реєстровим № 1370.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213638 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору, ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370.


Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1371, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 154, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213700 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371.


Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1372, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем)  від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться  за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 155, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007  року за реєстровим № 1372.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213722 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку жилого будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одеса, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372.


Іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1373, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий  будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем)  від 26 червня 2007 року визнати недійсними.


Скасувати заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться  за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 156, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213952 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_4, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.


Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення.


 


Суддя:                                                                                                      О.С.Турецький


 


23.05.2013


Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0
rada.gif

 


КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ


_________________________________________________________________________________________________________________________          


Справа № 2-4462/11


Провадження № 2-п/520/118/13


УХВАЛА


30.07.2013 року


 


           Київський районний суд м. Одеси в складі:


          головуючого - судді                                      Петренка В.С.


          при секретарі -                                               Сушко М.О., Харитоновій І.С.,


          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 за позовом


публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»


до ОСОБА_2,


за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3


про звернення стягнення на предмет іпотеки, -


ВСТАНОВИВ:


Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 660/69-514, укладеного між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 25 червня 2007року у місті Ізмаїлі, яка дорівнює 283 979 доларів США 66 центів, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення дорівнює 2 267 577 грн. 58 коп. (100доларів США - 798, 50грн. курс НБУ станом на 10.04.2012року), звернуто стягнення на житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2 (29.08.1950року народження, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №3694, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідченим 26 червня 2007року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1371, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, МФО 300023, рахунок 37396660150001), стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 1 700 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 120 грн. 00 коп. витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на наступні реквізити для перерахування сум судового збору та витрат на ІТЗ: рахунок 37396660150001, МФО 300023, ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29.


20 травня 2013року відповідачка - ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення, посилаючись на те, що вона не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, у зв'язку з тим, що жодної повістки особисто не отримувала, оскільки на її адресу вони не надходили, у зв'язку з чим, їй не було надано можливості захистити свої права та інтереси.


Так, ОСОБА_2 вказує на те, що вона не згодна з розрахунком позивача, який наявний у матеріалах справи, оскільки сума заборгованості вирахувана не вірно, а у рішенні суду не наведено, чи є заборгованість за кредитним договором співмірною вартості предмета іпотеки на день ухвалення рішення.


Також, заявниця зазначає, що у рішенні суду не зазначено спосіб реалізації предмета іпотеки, його початкову ціну або порядок її визначення та інші складові, необхідні для законного рішення.


З урахуванням викладеного, вважаючи, що її пояснення при розгляді справи можуть суттєво вплинути на ухвалення рішення, ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення суду.


Сторони про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, у судове засідання 30.07.2013року не з'явились, про поважність причин відсутності не повідомили.


Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.


Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.


Відповідно до ч.1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.


У судовому засіданні встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено.


Зазначене рішення суду було постановлено в порядку 224 ЦПК України у відсутність відповідача.


При викладених обставинах суд вважає, що заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню, оскільки вона не з'явилася в судове засідання з поважних причин і докази, на які вона посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому є всі підстави для скасування заочного рішення суду та призначення справи до розгляду в загальному порядку.


Керуючись ст.ст. 231232 ЦПК України, суд -


УХВАЛИВ:


          Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 - задовольнити.


Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - скасувати і призначити справу до судового розгляду на 03 жовтня 2013 року о 12 годині 00 хвилин.


          Ухвала оскарженню не підлягає.


 


 


Суддя                                                                       Петренко В. С.


Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0
rada.gif

 


КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ


_________________________________________________________________________________________________________________________          


Справа № 2-4462/11


Провадження № 2/520/2881/14


 


ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


26.08.2014 року


 


           Київський районний суд м. Одеси в складі:


                    головуючого - судді                                      Петренка В.С.


          за участю секретаря -                                    Харитонової І.С., Гарнаженко Н.С.,


          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом


публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»


до ОСОБА_2,


за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3


про звернення стягнення на предмет іпотеки,


ВСТАНОВИВ:


Позивач - ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, в якій, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просить суд стягнути з відповідачки - ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 283  979,66доларів США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату прийняття рішення, а також судовий збір у розмірі 1700грн. та витрати на ІТЗ в сумі 120грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 343, 4кв.м., літню кухню, навіс, огорожі, мостіння, шахта, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності та перебуває в іпотеці ПАТ «Укрсоцбанк», на умовах іпотечного договору від 26.06.2007року за №1371, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, яка буде встановлена оцінкою, проведеною в межах виконавчого провадження.


В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №660/69/514 від 25.06.2007р., відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 198  000, 00доларів США зі сплатою 13% річних, з порядком погашення заборгованості рівними частинами щомісячно до 5 числа, починаючи з вересня 2007року по травень 2017року по 1  675, 00долари США, в червні 2017року 2  025, 00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості до 25 червня 2017року, на умовах, визначених цим договором.


У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 26.06.2007року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання, наступне нерухоме майно, а саме житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476, 0кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.


Невиконання ОСОБА_3 зобов'язань по укладеному кредитному договору зумовило звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Ухвалою  Приморського районного суду м. Одеси від 23.04.2010року було відкрито провадження по зазначеній справі  та призначено попереднє судове засідання.


Після скасування апеляційним судом Одеської області ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2010року про відкриття провадження у справі, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2011року, у зв'язку з тим, що предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 343, 4 кв.м., літньої кухні, навісу, огорожі, мостіння, шахти, розташованих на земельний ділянці 476 кв.м., знаходиться на території Київського району м. Одеси, зазначену цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.


Так, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27.05.2011року вищезазначену цивільну справу було прийнято до свого провадження суддею Київського районного суду м. Одеси Петренко В.С.


Заочним рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.04.2012року позов ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено.


Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30.07.2013року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 було задоволено, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року у справі №2-4462/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано і призначено справу до судового розгляду.


У судове засідання 26.08.2014року представник позивача не з'явився, однак надав до канцелярії суду заяву, в якій  просив розглянути справу за його відсутності, а також зазначив, що позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.


Відповідачка - ОСОБА_2 та третя особа -  ОСОБА_3 про час та місце судових засідань повідомлялися належним, однак у судові засідання не з'явились, про поважність причин відсутності не повідомили, заперечення на позовну заяву не надали.


При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом  із  розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.


У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.


У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.


Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою «за зазначеною адресою не проживає», суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідачів, за наявними в ній матеріалами.


Відповідно до ст.ст. 224225 ЦПК України за згодою представника позивача Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи.  


Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.


Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 25.06.2007року у місті Ізмаїлі Одеської області між АКБ СР «Укрсоцбанк» та  ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №660/69-514, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 198  000, 00доларів США зі сплатою 13% річних, з порядком погашення заборгованості рівними частинами щомісячно до 5 числа, починаючи з вересня 2007року по травень 2017року по 1  675, 00долари США, в червні 2017року 2  025, 00 доларів США та кінцевим терміном повернення заборгованості до 25 червня 2017року, на умовах, визначених цим договором.


Відповідно до п.п. 1.2. та 1.3. кредитного договору №660/69-514 від 25.06.2007року кредит надається позичальнику на наступні цілі: на ремонт приватного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає з позичальником нотаріально посвідчений іпотечний договір іпотеки нерухомого майна, а саме: приватний будинок, загальною площею 343, 4кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належать майновому поручителю ОСОБА_2 на праві приватної власності, вартістю предмету іпотеки 4  393  500грн., що в еквіваленті складає 870  000, 00доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору.


П. 3.2.7. кредитного договору №660/69-514 від 25.06.2007року передбачено, що кредитор має право, зокрема, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, у разі несплати позичальником в строки визначені п.п. 1.1., 2.5. цього договору кредиту або його частин, процентів та можливих процентних санкцій.  


Згідно п.п. 3.3.4., 3.3.6. зазначеного кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору платежі на рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів, в строки та в розмірі, передбачені п.п. 1.1., 2.5. цього договору та графіком. Повернути кредитору в повному обсязі суму кредиту в строк, визначений п. 1.1. цього договору.


Відповідно до п.п. 4.2., 4.3. зазначеного кредитного договору, у разі прострочення позичальником строків платежів в рахунок погашення кредиту та нарахованих процентів згідно графіку, та визначених п.п. 1.1., 2.5., 2.8.3., 3.2.4., 3.3.4., 3.3.6., 4.5., 5.4. цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1 проценту, в національній валюті України,  від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором. У разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.2.-3.3.6., 3.3.8.-3.3.15. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 25 % від суми кредиту визначеної п. 1.1. цього договору, за кожний випадок.


У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 26.06.2007року  в м. Одесі між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір відповідно до умов якого, іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання, наступне нерухоме майно, а саме житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476, 0кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстром №3694, право власності на яке зареєстроване відповідно витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №15040397, виданим 26.06.2007року КП «ОМБТІ та РОН», відповідно до якого об'єкт нерухомості зареєстрований в книзі 219-43, номер запису 22571, за реєстраційним номером 6341278, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 26 червня 2007року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1370.


Відповідно до п. 1.2. іпотечного договору, загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 4  393  500, 00грн., що в еквіваленті складає 870  000, 00доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання цього договору.


Відповідно до п.п. 1.4.1.-1.5. зазначеного договору, іпотекою за цим договором також забезпечується повернення позивальником кредиту в сумі 198  000, 00доларів США, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13% річних та комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання, сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене основне зобов'язання, відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням та збитків, завданих порушенням основного зобов'язання, іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов цього договору.


Згідно п.п. 2.4.3., 2.4.4., 2.4.7. договору іпотеки, іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі систематичного понад 2 разів, або триваючого понад 5 днів невиконання іпотекодавцем хоча б одного із своїх обов'язків, встановлених згідно з п.п. 2.1.1.-2.1.4., 2.1.8., 2.1.9. цього договору, вимагати дострокового виконання позичальником основного зобов'язання, а у разі його невиконання - задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Законів України «Про іпотеку», «;Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», тощо.


П.п. 4.1., 4.6., 4.6.1., 4.7. договору іпотеки від 26.06.2007року, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду. У разі озернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду.


Відповідно до п. 6.3 договору іпотеки, цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку».              


Враховуючи порушення ОСОБА_3 строків повернення кредиту, 02.09.2009року Одеська обласна філія АКБ «Укрсоцбанк» звернулася на адресу ОСОБА_3 з листом - повідомленням (про наявність несплаченого чергового платежу за кредитом та процентів) за №10.5.2-19/96-2663, в якому повідомило, що станом на 02.09.2009року ОСОБА_3 повторно порушені строки повернення кредитної заборгованості, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору та відповідно до п. 3.3. їй необхідно до 02.10.2009року повністю погасити прострочену заборгованість за кредитом в сумі 2  499, 96доларів США та відсотками у сумі 137, 81доларів США, пеню та штрафні санкції, а також попередило про те, що у разі неповернення зазначеної кредитної заборгованості у повному обсязі протягом 30 днів з моменту отримання листа, до неї будуть застосовані заходи примусового  стягнення боргу у судовому порядку.


Враховуючи відсутність відповіді на надісланий лист-повідомлення, невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань по укладеному кредитному договору, зумовило звернення ПАТ «Укрсоцбанк» до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Відповідно до ст.ст. 525526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.


Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).


Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).


Згідно ч.1, ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і з неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.


Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення  параграфа 1 цієї глави,  якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.


Так, відповідно до ст.ст. 10461047 ЦК України за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти  або  інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.


Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на  одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі  або речі, визначені родовими ознаками,  у  такій  самій кількості,  такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.


Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув  суму позики,  він зобов'язаний  сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з   розстроченням),  то  в  разі прострочення повернення чергової частини  позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.


Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.


Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.


Як вбачається із наданого представником позивача розрахунку заборгованості за кредитним договором №660/69-514 від 25.06.2007року станом на 12.10.2011р., у ОСОБА_3 наявна заборгованість за кредитним договором, яка дорівнює 283  979, 66 доларів США, та складається з: 117  266, 00 доларів США - сума строкової заборгованості за кредитом, 67  236, 00 доларів США - сума простроченої заборгованості за кредитом, 866, 13 доларів США - сума строкової заборгованості за відсотками, 79  306, 38 доларів США - сума простроченої заборгованості за відсотками, 8  881, 35 доларів США - розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту, 10  423, 79 доларів США - розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків. Доказів сплати зазначеної суми відповідачкою або ОСОБА_3, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, суду не надано.


Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид  забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок  предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.


Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 33 та Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або  неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на


предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки  здійснюється  на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.


Відповідно до п.п. 4.1., 4.6., 4.6.1., договору іпотеки від 26.06.2007року, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду.


Враховуючи викладене, приймаючи до уваги невиконання ОСОБА_3 обов'язків по договору кредиту в частині своєчасного повернення кредиту, суд вважає вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 343, 4кв.м., літню кухню, навіс, огорожі, мостіння, шахта, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності, відповідно до іпотечного договору від 26.06.2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту у розмірі 283  979, 66 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення дорівнює 2  267  577, 58грн. (100доларів США - 1 366, 00грн. курс НБУ станом на 26.08.2014року) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.


Крім того, суд зазначає, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані правовідносини не розповсюджується, оскільки житловий будинок, на який позивач просить звернути стягнення має загальну площу 343, 4кв.м.


Відповідно до ст. 88 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1  700 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення у розмірі 120 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача -  ПАТ «Укрсоцбанк».


Керуючись ст.ст. 88213215226 ЦПК України, суд -


ВИРІШИВ:


Позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.


Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: м. Одеса, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ІПН № НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 14.11.1996р. Київським РВ УМВС України в Одеській  області) на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, МФО 300023, рахунок 37393131000490) заборгованість за договором кредиту №660/69-514 від 25.06.2007року, укладеного між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 25 червня 2007року у місті Ізмаїлі, у розмірі 283  979 (двісті вісімдесят три тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) доларів США 66 центів, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення дорівнює 3  879 162 (три мільйони вісімсот сімдесят дев'ять тисяч сто шістдесят дві) грн. 15 коп. (100доларів США - 1 366, 00грн. курс НБУ станом на 26.08.2014року), 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи шляхом звернення стягнення на житловий будинок під літ. «З», загальною площею 343, 4кв.м., житловою площею 179, 3кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мостіння І, шахта 5, розташовані на земельній ділянці площею 476 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2007року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим №3694, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідченим 26 червня 2007року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1371, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, яка буде встановлена оцінкою, проведеною в межах виконавчого провадження.


Заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.


 


 


Суддя                                                                       Петренко В. С.


Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Справа № 520/258/16-ц


Провадження № 2/520/1796/16


УХВАЛА


про відкриття провадження


та призначення до судового засідання


13.01.2016 року


     суддя Київського районного суду м. Одеси Куриленко О.М., розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,


ВСТАНОВИВ :


     12.01.2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення яким в рахунок часткового погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за Договором кредиту № 660/70-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту №665/023-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 665/022-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 660/69-514 від 25.06.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житлового будинку під літ. «З», загальною площею 343,4 кв.м., житловою площею 179,3 кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мощення 1, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476 кв.м. за адресою місто Одеса, пров. Ванцетті, 11, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності / незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження.


     Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір у сумі 65902 гривень.


     Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М.


     Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, предявляються за місцезнаходженням майна або основної його частини.


     Враховуючи те, що спір по справі стосується нерухомого майна, що територіально відноситься до Київського районну м. Одеси, а від так вказана цивільна справа підсудна Київському районному суду м. Одеси.


     Суддя, дослідивши позовну заяву, матеріали цивільної справи, вважає, що позов відповідає вимогам ст.ст. 119120 ЦПК України, тому необхідно прийняти позов та відкрити провадження по справі призначивши до   судового засідання.


     Крім того, обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що у теперішній час йому стало відомо про те, щ оправо власності на предмет іпотеки перейшло до іншої невідомої особи, у зв'язку з чим суддя вважає за доцільне витребувати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформаційну довідку з метою з'ясування теперішнього власника спірного майна.


            Керуючись ст.ст.119120122, ЦПК України, суд


У Х В А Л И В:


     Відкрити провадження по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Призначити судове засідання на 15.02.2016 року о 09 год. 30 хв.


     Надати відповідачу та третім особам час для подання можливих заперечень на поданий позов до 15.02.2016 року.


     Копію ухвали суду направити сторонам по справі та викликати їх у судове засідання.


             Витребувати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформаційну довідку з метою з'ясування теперішнього власника спірного майна.


     Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в частині порушень правил підсудності, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає


Суддя                          Куриленко О. М.


Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0
rada.gif

 


Справа № 522/10234/13-ц


Провадження № 6/522/3/16


У Х В А Л А


Іменем України


«08» лютого 2016 року


Приморський районний суд м. Одеси у складі:


головуючого       судді Погрібного С.О.


за секретаря судового засідання Солодкої А.В.,


розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі заяву представника відповідача Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про поворот виконання рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку,


в с т а н о в и в :


Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення, просив допустити поворот виконання заочного рішення суду від 23 травня 2013 року у частині щодо внесення змін до записів у державних реєстрах, вчинених державним реєстратором. В подальшому вказане заочне рішення суду було спочатку виконане, а потім скасовано. Проте, у державних реєстрах відсутні відомості про заборону відчуження та записи про іпотеку на майно, що перебуває в іпотеці банку. З цих підстав заявник звернувся до суду із вказаною заявою.


Представник заявника у судовому засіданні вимоги клопотання підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні цих вимог у повному обсязі.


Інші учасники справи у судове засідання не зявились, сповіщались належним чином, про причини неявки суд не повідомили.


Заслухавши думку представника заявника, розглянувши заяву, представлені матеріали, суд дійшов висновку, що заява про поворот виконання рішення не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.


Судом встановлено, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2013 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк про визнання недійсними договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку задоволено, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, що складається з таких споруд: житловий будинок З, загальною площею 343, 4 кв. м., літня кухня Б, навіс Ж, огорожа 1-5, мостіння I, розташований на виділеній у постійне користування земельній ділянці, площею 476,0 кв.м., по провулку Ванцетті, 11, в м. Одесі, укладений 25 червня 2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №3694; іпотечний договір від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку УКРСОЦБАНК та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1370, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майновказаний житловий будинок, що належав на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одесі, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 153, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213638 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору, ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1370;


іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1371, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 154, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213700 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1371;


іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1372, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 155, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213722 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку жилого будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одеса, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1372;


іпотечний договір (з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого на сьогодні є Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за реєстровим №1373, відповідно до якого в наступну іпотеку було передано нерухоме майно, а саме житловий будинок №11 за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2 та всі договори про внесення змін та доповнень до іпотечного договору(з майновим поручителем) від 26 червня 2007 року визнано недійсними;


скасовано заборону відчуження нерухомого майна житлового будинку №11, який знаходиться за адресою: м. Одеса, провулок Ванцетті, що належить на праві власності ОСОБА_2, накладену ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 156, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №5213952 про заборону відчуження житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням нею іпотечного договору (з майновим поручителем) 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373;


виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку житлового будинку №11, що розташований по провулку Ванцетті у м. Одесі, що належить на праві власності ОСОБА_2, внесений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року, у звязку з посвідченням іпотечного договору (з майновим поручителем), ОСОБА_6, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 26 червня 2007 року за реєстровим № 1373.


Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, виконуючи зазначене рішення, зареєстровано та внесено зміни до вказаних державних реєстрів.


Ухвалою суду від 20 травня 2014 року за заявою сторони відповідача зазначене заочне рішення скасовано. Під час нового розгляду ухвалою суду від 26 серпня 2014 року вказаний позов залишено без розгляду.


З поданої представником відповідача заяви вбачається, що її вимоги направлені на поворот виконання заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2013 року у частині внесення змін до Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон, відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна.


В оцінці змісту поданого клопотання суд має керуватися положеннями ч. 1 ст. 381 ЦПК України, згідно з якими у разі, якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа.


Отже, за умови якщо питання про поворот виконання рішення суду не вирішувалось судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, чинне законодавство встановлює єдину можливість вирішення цього питання судом першої інстанції (чи іншим судом, в якому перебуває справа) стосовно рішення, яким з відповідача стягнуто певне майно.


Таким чином за своєю правовою природою поворот виконання скасованого рішення суду полягає у поверненні стягнутого з боржника майна, якщо виконання відбулося на підставі такого рішення суду, що після виконання було скасовано. Правила про поворот виконання рішення суду не поширюється на інші випадки усунення наслідків виконаного, але скасованого в подальшому рішення суду, з огляду на що не може бути поширено на ті правовідносини, що не згадуються у статті 381 ЦПК України.


Додатково судом зясовано, що нині право власності на майно, що становило предмет спору, право власності зареєстроване за іншою особою, яка не брала участь у розгляді цієї справи, що свідчить про виникнення іншого цивільного спору. Названий спір підлягає вирішенню в окремому порядку судом, а не шляхом в цьому провадженні вчинення повороту виконання рішення суду. Такі дії порушуватимуть права та інтересі особи, яка не брала участь у розгляді цієї справи.


Оскільки подана заява не стосується повернення стягнутого з відповідача за скасованим рішенням майна, суд не вбачає підстав для її задоволення.


Згідно з ч. 3 ст. 381 ЦПК України суд розглядає заяву про поворот виконання в судовому засіданні з повідомленням сторін і постановляє ухвалу


Керуючись ст.ст. 380381 ЦПК України, СУД


У Х В А Л И В :


У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про поворот виконання рішення суду від 23 травня 2013 року, постановленого Приморським районним судом міста Одеси в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, іпотечних договорів, скасування заборони відчуження нерухомого майна, виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку, відмовити.


Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом пяти днів з дня проголошення ухвали.


 


 


СУДДЯ                                          С.О. Погрібний


08.02.2016


Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0
rada.gif

 


_________________________________________________________________________________________________________________________


Справа № 520/258/16-ц


Провадження № 2/520/1796/16


                      УХВАЛА


             про залучення співвідповідача


15.02.2016 року


Київський районний суд м.Одеси в складі:


Головуючого судді Куриленко О.М.


за участю секретаря Баранової Ю.О.,


розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 про залучення співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки,


ВСТАНОВИВ:


12.01.2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким в рахунок часткового погашення заборгованості перед ОСОБА_1 акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за Договором кредиту № 660/70-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту №665/023-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 665/022-514 від 25.06.2007 року, Договором кредиту № 660/69-514 від 25.06.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житлового будинку під літ. «З», загальною площею 343,4 кв.м., житловою площею 179,3 кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мощення 1, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476 кв.м. за адресою місто Одеса, пров. Ванцетті, 11, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності / незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження.


Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір у сумі 65902 гривень.


Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М.


Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2016 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання.


В ході судового засідання, яке відбулось 15.02.2016 року представник ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_7, посилаючись на те, що останній на теперішній час є власником спірного нерухомого майна.


Інші сторони по справі у судове засідання не зявились, про час, дату та місце розгляду справи сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили


Суд вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи дійшов висновку, що клопотання представника позивача обґрунтоване, а від так підлягає задоволенню, з наступних підстав.


Дійсно, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме, майно ОСОБА_7 є власником спірного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, а саме житлового будинку під літ. «З», загальною площею 343,4 кв.м., житловою площею 179,3 кв.м., літню кухню літ. «Б», навіс літ. «Ж», огорожі 1-4, мощення 1, шахта 5, розташований на земельній ділянці 476 кв.м. за адресою місто Одеса, пров. Ванцетті, 11.


Відповідно до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи  розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом,  або  залучає  до  участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.


Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку процесуальний закон наділяє правом заміни відповідача або залучення співвідповідача виключно позивача і у відповідності до положеньст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.


Тож, суд не має права відмовити позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача або з власної ініціативи замінити відповідача, і наслідки вчинення процесуальних дій по заміні чи залученню співвідповідача несе позивач.


На підставі викладеного і керуючись ст. 33 ЦПК України, суд,


У Х В А Л И В :


Клопотання представника позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - ОСОБА_2 про залучення співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.


Залучити ОСОБА_7, (Одеська область, Болградський район, місто Болград, вулиця Заводська, буд. 64)  у якості співвідповідача до участі у справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Сповістити ОСОБА_7, (Одеська область, Болградський район, місто Болград, вулиця Заводська, буд. 64) про дату судового засідання, яке відбудеться 10.03.2016 року о 11 год. 30 хв., направити притягнутій особі копію позову та додатки до нього.


Ухвала оскарженню не підлягає.


 


                  Суддя                                    Куриленко О. М.


Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Здесь еще 2 начальных дела, только пока не могу текст вытащить,скоро предоставлю

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Как уже сообщал портал недвижимости Stopmakler, Пленум Высшего специализированного суда Украины принял Постановление №5 от 07.02.2014 г. «О судебной практике по делам о защите прав собственности и иных вещных прав».

Наряду с иными в Постановлении №5 содержатся предписания о том, когда у покупателя недвижимости возникают права собственности на нееоб отсутствии права собственности на новострои до принятия их в эксплуатациюоб истребовании недвижимости из чужого незаконного владения, а также следующее разъяснение о признании покупателя недвижимости добросовестным приобретателем: 

Приобретатель имущества признается добросовестным, если в момент совершения сделки (заключения договора купли-продажи или иного отчуждения недвижимости) он не знал и не мог знать о том, что у продавца отсутствуют права на отчуждение недвижимого имущества, являющегося объектом сделки (договора). Например, когда покупатель принял все разумные меры, проявил осмотрительность и осторожность для выяснения правомочий продавца на отчуждение данного недвижимого имущества. При этом в действиях приобретателя недвижимости не должно быть и вины по неосторожности, так как он не только не желал и не осознавал, но и не допускал возможности каких-либо неблагоприятных последствий для настоящего собственника имущества. 

К выбытию имущества из владения собственника, либо лица, которому собственник передал имущество во владение, не по их воле иным путем (ст. З88, ч. 1, п. 3 ГК) относятся, в том числе, такие случаи как совершение сделки под влиянием насилия, обмана, злонамеренного соглашения представителя владельца с другой стороной, – то есть, все случаи, когда имущество выбыло из владения не по воле собственника (или законного владельца). 

Приобретатель (покупатель) недвижимого имущества не может быть признан добросовестным в случае, если на момент заключения сделки по приобретению данного имущества право собственности в Госреестре прав на недвижимость было зарегистрировано не за отчуждателем (продавцом), либо в данном реестре была запись о судебном споре по поводу этого недвижимого имущества (обременения). Одновременно запись в Госреестре прав о правах собственности отчуждателя не является бесспорным доказательством добросовестности приобретателя

Ответчик может быть признан добросовестным приобретателем при условии, что договор, согласно которому он приобрел спорное имущество, отвечает всем признакам действительности сделки, за исключением того, что данная сделка была совершена при отсутствии у продавца имущества прав на его отчуждение. Собственник имущества имеет право опровергнуть возражения приобретателя о его (собственника) добросовестности, доказав, что в момент совершения сделки приобретатель должен был усомниться в правомочиях отчуждателя на отчуждение имущества. 

С полным текстом Постановления №5 можно ознакомиться здесь

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

ЛИЦО У КОТОРОГО Я ПРИОБРЕТАЛ НЕ ФИГУРИРУЕТ В ДЕЛЕ, ОНО ДОБРОСОВЕСТНО ПРИОБРЕЛО И ПРОДАЛО МНЕ, Я ПРИОБРЕЛ И ПОЛЬЗУЮСЬ, СДЕЛАЛ РЕМОНТ ИЗ РАЗВАЛИНЫ - СОСЕДИ ЗНАЮТ, СЕМЬЮ ПОСЛЕ ПОСЕЛИЛ, РЕБЕНКА В ШКОЛУ ПОВЕЛ, НА МОМЕНТ ПРИОБРЕТЕНИЯ И ДО ЧИХ ПОР ПОНЯТИЯ НЕ ИМЕЛ О: УСЛОВНОМ ДОГОВОРЕ - ДОГОВОРЕ С ПРАВОМ ОБРАТНОГО ВЫКУПА 2007ГОДА!! КОТОРЫЙ МОЖНО ВОТ ТАК ВОТ ПРОТАЩИТЬ у судьи в 2014!!!!

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Ваша беда заключается в том, что, согласно последней практики ВСУ, банк теоретически может обратить взыскание на Вашу квартиру. Нужно внимательно изучить дела, связанные с этой квартирой, проверить сроки.

Если запись об ипотеке еще не восстановили - возможно имеет смысл передать в ипотеку "своему человеку" - это сделает невозможным взыскание до восстановления старых записей либо отмены "нового" договора ипотеки.

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

А вы можете уточнить последующую процедуру реализации предмета И-И через торги аукцион путем обращения нов ИПОТЕКОДЕРЖАТЕЛя через суд на предмет И-И, не закроет ли БАНК доступ к деньгам после сделки?, что востребует с ИПОТЕКОДЕРЖАТЕЛя при получении им денег? Прекратиться ли ипотека после торгов для новых владельцев договоров купли продажи ?

Share this post


Link to post
Share on other sites
  • 0

Каким образом, у кого? Кто продал?

Сделкой у нотариуса, у лиц приобревших недвижимость у одного из фигурантов кредита, я так понял имущественного поручителя и фин??? и в тот же момент должника по кредиту вернее 4м кредитам. Так же договор 2007го кажется дополнение к договору 2006го года, БАНК скрывает

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Answer this question...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 668/9978/15-ц
      Провадження N 14-124цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у складі судді Гаврилова Д.В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів Орловської Н.В., Кутурланової О.В., Майданіка В.В., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
      ВСТАНОВИЛА:
      У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - кафе швидкого харчування, що розташоване по АДРЕСА_1 шляхом його реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.
      Позивач посилався на те, що 19 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" (далі - АКБ "Імексбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк", та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5) був укладений договір відновлювальної кредитної лінії N 1/17/2007, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 250 тис. доларів США терміном до 18 липня 2011 року.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії між АТ "Імексбанк" та ФОП " ОСОБА_5 " було укладено іпотечний договір N 1/17/2007 від 19 липня 2007 року, зареєстрований приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стаднік І.В., реєстровий N 3404.
      Предметом іпотеки відповідно до умов іпотечного договору є магазин продовольчих товарів з кулінарією та баром загальною площею 696,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
      Вказаний об'єкт без дозволу АТ "Імексбанк" був самовільно реконструйований боржником ФОП " ОСОБА_5 " та перебудований у кафе швидкого харчування.
      Рішенням господарського суду Херсонської області у справі N 11/216-08 від 26 червня 2008 року за ФОП " ОСОБА_5 " визнано право власності на об'єкт нерухомості - кафе швидкого харчування за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 683,5 кв. м з урахуванням перетворення, переобладнання об'єкта, до якого належить в тому числі новостворені підвал площею 11,4 кв. м (приміщення N 1), кабінет площею 8,1 кв. м (приміщення N 17), сходи площею 3,8 кв. м (приміщення N 18).
      Ухвалою господарського суду Херсонської області від 11 травня 2011 року порушено провадження у справі N 5024/831/2011 про банкрутство ФОП " ОСОБА_5 ". Ухвалою цього ж суду від 30 січня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ "Імексбанк" в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до третьої черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника. Предмет іпотеки АТ "Імексбанк" був включений до складу ліквідаційної маси банкрута.
      В ході процедури банкрутства ФОП "ОСОБА_5 " 12 грудня 2012 року було призначено перші торги з продажу спірного майна боржника за ціною 3 млн 301 тис. 401 грн 67 коп. Торги не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. 25 грудня 2012 року призначені повторні торги за ціною 2 млн 476 тис. 51 грн 25 коп. Торги відбулися, проте покупцем не було виконано умови попереднього договору купівлі-продажу, укладеного за підсумками торгів, вартість майна у встановлені строки сплачена не була.
      У порушення Порядку продажу майна банкрута, затвердженого комітетом кредиторів, порядку продажу майна, встановленого Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" 10 жовтня 2013 року торговою біржею було складено протокол повторних біржових торгів N Б-111/28-13, переможцем яких визнано ОСОБА_7 за ціною 500 тис. грн (ці кошти також не було сплачено на рахунок банкрута). АТ "Імексбанк" спільно з арбітражним керуючим Марченко С.О. оскаржили правомірність складання протоколу в судовому порядку в господарському суді Херсонської області.
      Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, визнано недійсним протокол N Б-111/28-13 від 10 жовтня 2013 року біржових торгів, організованих товарною біржею "Херсонська обласна товарна біржа" про визначення переможця торгів учасника під N 2 ОСОБА_7 по купівлі спірного нежитлового приміщення.
      Під час укладення іпотечного договору ОСОБА_4 як дружина ОСОБА_5 не заперечувала щодо передачі майна в іпотеку. Майно не перебувало у спільній власності подружжя, що підтверджується пунктом 2.1.4 іпотечного договору.
      Разом з тим, ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, в який було включено й іпотечне майно.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2014 року за нею було визнано право власності на це майно. За договором купівлі-продажу від 9 січня 2015 року ОСОБА_4 відчужила майно ОСОБА_3.
      Зважаючи на те, що зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, ПАТ "Імексбанк" вважало, що у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Посилаючись на те, що відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку", особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, позивач просив позов задовольнити.
      Суди розглядали справу неодноразово.
      В подальшому позивач доповнив свої вимоги, залучив до участі в справі в якості співвідповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_1, посилаючись на те, що набувши право власності на предмет іпотеки ОСОБА_3 31 серпня 2016 року передав спірне майно в іпотеку ОСОБА_1, яка 18 липня 2017 року за договором про задоволення вимог іпотекодержателя набула право власності на нього.
      Останнім рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 квітня 2018 року у задоволенні позову ПАТ "Імексбанк" відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Заборгованість за кредитним договором стягнута постановою Одеського апеляційного господарського суду 14 вересня 2010 року. Доказів на підтвердження того, що до звернення до суду з позовом 18 серпня 2015 року позивач вживав заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не надано, а тому суд застосував наслідки пропуску позовної давності, про що заявила відповідачка ОСОБА_1
      Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Імексбанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ "Імексбанк" задоволено частково.
      У рахунок погашення кредитної заборгованості ФОП ОСОБА_5 у розмірі 221 тис. 079 доларів США, з яких: 202 тис. 777 доларів США 76 центів - заборгованість за кредитом, 18 тис. 301 долар США 24 центи - відсотки за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме кафе швидкого харчування по АДРЕСА_2, загальною площею 682,1 кв. м, у межах вартості предмета іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною визначеною суб'єктом оціночної діяльності на час продажу.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Імексбанк", суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не пропущено строк позовної давності, кредитор не мав можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд поза межами ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_5, оскільки така можливість виникла з часу набуття чинності постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, якою визнані недійсними біржові торги від 10 жовтня 2013 року.
      У жовтні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі, або скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України спори щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, вирішуються господарськими судами. Оскільки ОСОБА_5 було укладено договір із ПАТ "Імексбанк" саме як фізичною особою-підприємцем, то і спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року було стягнуто з ФОП " ОСОБА_5 " на користь АТ "Імексбанк" заборгованість за простроченим кредитом, а отже на підставі частини першої статті 261 ЦК України для АТ "Імексбанк" 15 вересня 2010 року почався перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      ОСОБА_1 вказувала на необґрунтований висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності з часу ухвалення судового рішення про недійсність біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, що суперечить частині другій статті 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до умов якої в разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
      Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
      Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
      Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ПАТ "Імексбанк" до суду з позовом, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
      Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Натомість ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП (статті 1, 12 цього Кодексу).
      Посилання в касаційній скарзі на статтю 20 ГПК України є безпідставним, оскільки зазначена норма набула чинності вже після відкриття провадження у справі.
      Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом банку) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У справі, яка розглядається, позивач - іпотекодержатель звернувся до суду з позовом до фізичної особи - останнього власника предмета іпотеки з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором, забезпечених іпотекою.
      Оскільки на час звернення до суду з позовом спірне нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки, вибуло з власності ФОП " ОСОБА_4 " та перейшло у власність ОСОБА_3, а у подальшому було відчужено ОСОБА_1, які є фізичними особами, то і позовні вимоги до відповідачів фізичних осіб щодо звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
      З огляду на викладене доводи касаційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства є помилковими.
      Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
      Щодо решти доводів касаційної скарги слід зазначити таке.
      Судами встановлено, що відповідно до договору відновлювальної кредитної лінії N 1/17/2007 від 19 липня 2007 року АКБ "Імексбанк", правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк", надало ФОП " ОСОБА_5 " кредит у розмірі 250 тис. доларів США на строк до 18 липня 2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами.
      У рахунок забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між позивачем та ФОП " ОСОБА_5 " було укладено іпотечний договір N 1/17/2007.
      У зв'язку з порушенням боржником умов кредитного договору, банк змушений був звертатись до суду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2010 року стягнуто із ФОП " ОСОБА_5 " на користь АТ "Імексбанк" заборгованість за кредитом.
      Постановою господарського суду Херсонської області від 09 червня 2011 року у справі N 5024/831/2011 ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_5, заборонено накладання нових арештів чи інших обмежень по розпорядженню майном боржника.
      У зв'язку з цим виконавче провадження з примусового виконання рішення господарського суду Одеської області про стягнення з ФОП " ОСОБА_5 " на користь ПАТ "Імексбанк" заборгованості в сумі 1 млн 796 тис. 291 грн 25 коп. було закінчено, а постановою від 16 листопада 2011 року припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Копії постанови направлені стягувачу та боржнику, а судове рішення не виконано.
      Ухвалою господарського суду Херсонської області від 30 січня 2012 року в справі N 5024/831/2011 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, відповідно до якого вимоги АТ "Імексбанк" в сумі 1 млн 909 тис. 327 грн 40 коп. включено до III черги як такі, що забезпечені заставою майна боржника ФОП " ОСОБА_5 " (кафе швидкого харчування, розташованого в АДРЕСА_1). Вказаний предмет іпотеки включений до складу ліквідаційної маси банкрута.
      В ході процедури банкрутства ФОП ОСОБА_5 двічі було проведено торги з реалізації майна боржника. Згідно протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року переможцем торгів було визнано ОСОБА_7 за ціновою пропозицією у 500 тис. грн.
      На підставі проведених торгів рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_7 та знято заборону - обтяження N 802590 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на відчуження та проведено державну реєстрацію припинення обтяження речових прав на спірне нерухоме майно. Здійснено державну реєстрацію припинення обтяження іпотекою - обтяження N 802567 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
      На підставі зазначених судових рішень приватним нотаріусом знято заборону та припинено обтяження іпотекою нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року вищезазначені рішення суду першої інстанції від 26 березня 2014 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 18 липня 2014 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
      В ході нового розгляду справи в суді першої інстанції позов ОСОБА_7 про зняття обтяження та здійснення державної реєстрації залишено без розгляду.
      Правомірність складання протоколу повторних біржових торгів від 10 жовтня 2013 року, за якими переможцем було визнано ОСОБА_7, була оскаржена АТ "Імексбанк" та арбітражним керуючим до Господарського суду Херсонської області, проте ухвалою цього суду від 06 серпня 2014 року відмовлено у визнанні недійсним цього протоколу.
      Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 18 листопада 2014 року, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 06 серпня 2014 року скасовано та визнано недійсним протокол біржових торгів від 10 жовтня 2013 року про визначення переможцем торгів ОСОБА_7 щодо купівлі кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1.
      У період з 26 березня 2014 року, тобто з ухвалення Суворовським районним судом м. Херсона рішення про зняття заборони - обтяження речових прав на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, по 20 жовтня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про обтяження предмету іпотеки.
      У цей період ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та поділ майна, в тому числі спірного нерухомого майна - приміщення кафе швидкого харчування, яке є предметом договору іпотеки від 19 липня 2007 року.
      Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 жовтня 2014 року в порядку поділу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнано за ОСОБА_4 право власності на кафе швидкого харчування по АДРЕСА_1 вартістю 505 тис. грн.
      09 січня 2015 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу та продала зазначене нерухоме майно - кафе швидкого харчування ОСОБА_3. У свою чергу ОСОБА_3 31 серпня 2016 року уклав договір іпотеки, за умовами якого передав спірне нерухоме майно в іпотеку ОСОБА_1, яка 18 липня 2017 року набула право власності на спірне майно за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 серпня 2016 року.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
      Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.
      За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
      Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинна на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
      Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
      Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України "Про іпотеку", а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
      Викладене свідчить про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо правових підстав для задоволення позову банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі зміни власника іпотечного майна.
      В частині доводів касаційної скарги щодо строків позовної давності слід зазначити таке.
      За визначенням статті 1, частин четвертої-сьомої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (з 01 січня 2000 року до 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредитора - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
      Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно із порушенням справи про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Не нараховується неустойка, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 та частини другої статті 26 наведеного Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
      Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
      Судом встановлено, що станом на час відкриття ліквідаційної процедури, боржник за кредитним зобов'язанням ФОП ОСОБА_5 був водночас власником спірного нерухомого майна, що було передано в забезпечення кредитного зобов'язання іпотекодержателю АТ "Імексбанк", правонаступником якого є ПАТ "Імексбанк".
      Відповідно до частини третьої статті 19 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Крім того, на період дії мораторію зупиняється перебіг позовної давності.
      Отже, зняття обтяження за наведеними нормами законодавства про банкрутство не припиняє іпотеку, а обмежує право іпотекодержателя самостійно, поза межами ліквідаційної процедури, здійснювати дії із реалізації предмета іпотеки.
      Відтак, лише з моменту, коли право власності, разом з правами та обов'язками іпотекодателя перейшло до особи, відмінної від боржника - банкрута, припинились і обставини, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, а у банка виникло право і можливість для звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Доводи касаційної скарги в цій частині висновків апеляційного суду не спростовують.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
      Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      19 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 643/17966/14-ц
      Провадження N 14-203цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ "АБ "Укргазбанк", Банк),
      відповідач - ОСОБА_1,
      треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "АБ "Укргазбанк"
      на рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Пилипчук Н.П., Колтунової А.І., Кругової С.С.
      у цивільній справі за позовом ПАТ "АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У листопаді 2014 року ПАТ "АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ "АБ "Укргазбанк" звернулося до суду з указаним позовом, уточнивши який, просило у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року N 20 звернути стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, шляхом надання ПАТ "АБ "Укргазбанк" права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу з початковою ціною 316 200,00 грн із наданням ПАТ "АБ "Укргазбанк" повноважень продавця.
      Позовну заяву мотивовано тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ВАТ "АБ "Укргазбанк"), правонаступником якого є ПАТ "АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір N 20, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року.
      Також позивач вказував, що 09 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки N 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1.Позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором перестав виконувати з грудня 2008 року.
      Крім того, ПАТ "АБ "Укргазбанк" зазначало, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року визнано недійсним договір іпотеки від 09 червня 2008 року N 16/08-Б, укладений між ВАТ "АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, в період чинності якого власником квартири АДРЕСА_1, став відповідач ОСОБА_7 відповідно до договору дарування. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції від 11 вересня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.
      На підставі викладеного позивач просив позов задовольнити.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "АБ "Укргазбанк" відмовлено.
      Суд першої інстанції керувався тим, що умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
      Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ "АБ "Укргазбанк" задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "АБ "Укргазбанк" відмовлено з інших підстав.
      Апеляційний суд зробив висновки, що спірна квартира на час укладення договору іпотеки була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тому відсутні правові підстави вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки. Той факт, що в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відображено, що об'єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, не підтверджує набуття спірною квартирою статусу самостійного предмета іпотеки. Договір іпотеки, копія якого наявна у матеріалах справи, передбачає право Банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (пункт 6.1 договору іпотеки) та не містить процедури звернення стягнення на квартиру як складову частину предмета іпотеки.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У листопаді 2017 року ПАТ "АБ "Укргазбанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення - про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира відчужена без дозволу Банку, тому іпотекодержатель має право одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна. Законом встановлені підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої підстави, як набуття права власності іншою особою.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 квітня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що є підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (справа N 643/9788/13-ц).
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Суди встановили, що 26 грудня 2007 року між ВАТ "АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ "АБ "Укргазбанк", і ОСОБА_2 укладено кредитний договір N 20, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 25 грудня 2012 року.
      ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором перестав виконувати з грудня 2008 року.
      Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року, яке на час розгляду справи не виконано, на користь Банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 долара США, а також судові витрати у розмірі 1 700,00 грн та 120,00 грн.
      На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та іпотекодавцями ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 09 червня 2008 року N 16/08-Б.
      Відповідно до пункту 2.1.1. цього договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок "літ. В-5", загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею 2 285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться на АДРЕСА_1, в тому числі є спірна квартира, належна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року (справа N 2/2906/2008).
      Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону.
      Пунктом 3.1.6. договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору та набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання кредитного договору, якщо іпотекодержатель і наступник іпотекодавців не досягнуть згоди про інше.
      Відповідно до пункту 6.6. вказаного договору у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених у Законі України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV). При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість позичальника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або цього договору), має надіслати іпотекодавцям (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.
      Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року N 16/08-Б визнано недійсним, виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, знято заборону на відчуження житлового будинку "літ. В-5", розташованого на АДРЕСА_1.
      На підставі договору дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. 17 червня 2011 року за реєстровим N 1310, квартира АДРЕСА_1, на праві власності набуто ОСОБА_7.
      Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.
      Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмета іпотеки поновлено за реєстраційним номером 12489264, що підтверджується витягом від 14 травня 2012 року N 36009183.
      Також поновлено відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер 12488862, що підтверджується витягом від 14 травня 2012 року N 36008860.
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилася з висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав у задоволенні позову, зазначивши, що зі скасуванням незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек та дія договору іпотеки поширюється на нового власника цього майна, в тому числі на власника квартири в будинку, який в цілому є предметом іпотеки.
      При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 6?1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі N 643/9788/13-ц зроблено протилежний висновок. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 23 Закону N 898-IV, Верховний Суд України зазначив, що суди, встановивши поширення норми вказаної статті на правовідносини сторін, не в повній мірі правильно застосували цю норму, оскільки не врахували положення частин третьої і четвертої статті 5 цього Закону та не звернули уваги на інші обставини, які мають суттєве значення для її правильного застосування, зокрема, щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Зокрема, суди не можуть звернути стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), не обґрунтувавши такого рішення та не встановивши, як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої відповідачем квартири.
      На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, згідно з положеннями статті 23 Закону N 898-IV суди мають враховувати сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, а ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є саме застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.
      У зв'язку з наведеним колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 6?1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі N 643/9788/13-ц.
      Разом з тим колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що Касаційний цивільний суд розглянув та в ньому перебуває на розгляді понад двадцять справ за позовом ПАТ "АБ "Укргазбанк" до різних осіб за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в яких в одній і тій самій категорії справ ухвалювалися рішення з різними правовими позиціями, а саме: справи N 643/11797/13-ц (провадження N 61-2906ск18), N 643/19761/13-ц (провадження N 61-5447зп18), N 643/5761/16-ц (провадження N 61-8278ск18), N 643/18751/14-ц (провадження N 61-8719ск18), N 643/21674/13-ц (провадження N 61-8520зп18), N 643/10533/13-ц (провадження N 61-12911ск18), N 643/12157/13-ц (провадження N 61-13581ск18), N 643/5572/16-ц (провадження N 61-14384ск18), N 643/13968/13-ц (провадження N 61-17927ск18), N 643/4637/16-ц (провадження N 61-24708ск18), N 643/111/14-ц (провадження N 61-25203ск18), N 643/5575/16-ц (провадження N 61-36057св18), N 643/9788/13 (провадження N 61-35784ск18), N 643/14075/13-ц (провадження N 61-40980ск18), N 643/11626/13-ц (провадження N 61-6016зп18), N 643/19240/13 (провадження N 61-12942ск18), N 643/5757/16-ц (провадження N 61-1734ск19), N 643/10559/13-ц (провадження N 61-3081ск19), N 643/4636/16-ц (провадження N 61-5157ск19), N 643/5566/16-ц (провадження N 61-3403ск19), N 643/19763/13-ц (провадження N 61-4059ск19), N 643/113/14-ц (провадження N 61-627ск19).
      Посилаючись на вказане, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовної практики у подібних правовідносинах.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні правові підстави для відступу від висновків, викладених упостановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16), а також з метою формування єдиної правозастовної практики у подібних правовідносинах зазначає таке.
      Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
      Житло як об'єкт права власності повинен відповідати певним критеріям: 1) це має бути приміщення; 2) вказане приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України.
      ЦК України визначає, зокрема, такі об'єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок (стаття 380 ЦК України), садиба (стаття 381 ЦК України) та квартира (стаття 382 ЦК України).
      Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
      Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року N 417-VIII "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
      Відповідно до статті 5 Закону N 898-ІVпредметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
      Чинне законодавство, зокрема ЦК України, Закон N 898-IVта Закон України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу", не містить жодної статті, яка б визначала особливості іпотеки житла - багатоквартирного житлового будинку чи квартир у ньому.
      Можна зробити висновок, що у разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, то таке житлове приміщення - квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуто стягнення, як на самостійні об'єкти нерухомого майна.
      Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об'єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а може бути визначено як частка багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки.
      За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду підтримує правові висновки, викладені у постановах ВерховногоСуду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16), у яких зазначено, що неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир.
      Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за відсутності підтверджень: введення в експлуатацію на момент передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1; співвідношення предмета іпотеки (будинку) з його частиною (квартирою) і вартості предмета іпотеки з вартістю спірної квартири; передбачення укладеним між сторонами договором, а також законодавством правових підстав, процедури та порядку звернення стягнення в примусовому порядку на квартиру як складову предмета іпотеки - багатоквартирного житлового будинку, у зв'язку із чим зробив обґрунтований висновок, що спірне житлове приміщення не є самостійним об'єктом іпотеки.
      Щодо інших висновків суду апеляційної інстанції, то Велика Палата Верховного Суду України зазначає таке.
      Відповідно до статті 1 Закону N 898-IV іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
      Частиною п'ятою статті 3 цього Закону передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
      Згідно з частиною першою статті 7 Закону N 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
      Частинами першою, третьою статті 33 Закону N 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      Статтею 23 Закону N 898-ІVвизначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
      Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону N 898-IVта поширення її дії на відповідача з огляду на таке.
      Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 898-ІVобтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
      Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV).
      Відповідно до частини третьої статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
      Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону N 898-IV, згідно з якою взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
      Крім того, державна реєстрація іпотек на час її виникнення регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року N 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868.
      Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону N 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
      У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.
      Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.
      Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
      За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
      Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
      Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
      Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
      За таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.
      Саме такі висновки щодо застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону N 898-IVта поширення її дії на особу, щодо якої встановлено факт переходу права власності на квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, викладені у постановах ВерховногоСуду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження N 6-1582цс16), а також неодноразово підтримані колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 травня 2018 року у справі N 643/18839/13-ц (провадження N 61-4453св18), від 23 січня 2019 року у справі N 643/12557/16-ц (провадження N 61-18566св18) та від 13 березня 2019 року у справі N 643/19761/13-ц (провадження N 61-5447зпв18), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав від їх відступу.
      Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитись із висновком суду апеляційної інстанції, що Банк обрав правильний спосіб судового захисту його порушених прав як кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а висновок суду першої інстанції про невідповідність обраного позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві умовам договору та вимогам закону - є помилковим з огляду на таке.
      Суди встановили, що пунктом 6.4. укладеного між сторонами договору іпотеки від 09 червня 2008 року визначено, що за рішенням іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися у такому порядку: шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом укладення довіреності на реалізацію предмету іпотеки:
      - відповідно до пункту 3.1.5. цього договору іпотекодавець на вимогу іпотекодаржателя, повинен передати іпотекодаржателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (пункт 6.4.1. цього договору);
      - за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, процентів, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом, кредитним чи цим договорами, - пеню, штраф), втрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення та реалізації предмета іпотеки, витрати та утримання і збереження предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, а також інших збитків, завданих порушенням умов кредитного договору або цього договору (пункт 6.5.);
      - у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі N 898-IV. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість позичальника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки а повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або даного договору), має надіслати іпотекодавцям, (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки (пункт 6.6.);
      - за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, процентів, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом, кредитним чи цим договорами, - пеню, штраф), витрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за кредитним договором зверненням стягнення та реалізації предмета іпотеки, витрати на утримання і збереження предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, а також інших збитків, завданих порушенням умов кредиток договору або цього договору (пункт 6.7);
      - реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інакше не передбачено рішення суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та з дотриманням вимог Закону N 898-IV.
      Позивач як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону N 898-IV може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі, встановленому статтею 38 цього Закону.
      Продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статей 36, 38 цього Закону та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
      Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим захист порушених прав кредитора стосовно виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону N 898-IV.
      Порядок задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі визначено умовами договору іпотеки (пункт 29 цього договору), та з урахуванням положень статей 36, 38 N 898-ІVЗакону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанцій, вказуючи про можливість задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом із наданням йому всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки сторонами у договорі іпотеки визначено, що судовий спосіб звернення стягнення застосовується у випадку, коли позасудове врегулювання не привело до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Відповідних доказів, які б підтверджували виникнення перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки, позивачем суду не подано. Отже, позивачем не обґрунтовано порушення, невизнання або оспорення права, за захистом якого він звернувся до суду.
      Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 травня 2019 року (провадження N 14-112цс19) та від 12 червня 2019 року (провадження N 14-48цс19).
      Згідно зістаттею 412 ЦПК України рішення апеляційного суду в частині висновків про належність обраного позивачем способу захисту підлягає зміні із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
      В іншій частині рішення апеляційного суду необхідно залишити без змін, оскільки суд апеляційної інстанцій правильно вирішив справу по суті, відмовивши у позові ПАТ "АБ "Укргазбанк".
      Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 406, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити частково.
      Рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      В іншій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      В.І. Данішевська О.Г. Яновська
      Єленіна Ж.М.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 342/180/17
      Провадження N 14-131цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк),
      відповідач - ОСОБА_1,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року у складі судді Ничик Г.І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів Васильковського В.М., Горейко М.Д., Проскурніцького П.І.
      у цивільній справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 18 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
      Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
      ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 02 лютого 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 47 325,26 грн. з яких: 16 058,07 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 071,87 грн - проценти за користування кредитними коштами, та нарахованих за порушення умов кредитного договору 23 465,55 грн - пені, а також 500,00 грн - штрафу (фіксована частина), 2 229,77 грн - штрафу (процентна складова).
      Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2011 року.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2011 року у розмірі 37 188,94 грн. в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 16 058,07 грн. несплачені проценти за користування кредитними коштами у розмірі 5 071,87 грн та 16 059,00 грн - пеня за порушення умов договору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь банку. У анкеті-заяві позичальника зобов'язання зі сплати штрафів відсутні. Умови та Правила не є складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Пеня нарахована банком у межах річного строку спеціальної позовної давності, а тому заява про її застосування до вказаних вимог не може бути задоволена. Оскільки нарахована банком пеня значно перевищує розмір основної суми боргу, тому на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сума пені підлягає зменшенню.
      Суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6-2320цс16.
      Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року залишено без змін.
      Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення вказаної суми кредитної заборгованості.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували її доводів про те, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів нею не підписувались. Цей документ також не містить дати його підписання представником позивача.
      Зауважила, що судами попередніх інстанцій не встановлено підтверджень того, що ці Умови та Правила були додатком до підписаної нею анкети-заяви.
      Крім того, вказувала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна" не містить підпису позичальника, не датований як документ.
      Вважала, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" не можна вважати складовими частинами укладеного між нею та позивачем кредитного договору.
      При цьому посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).
      Також зазначала, що невід'ємною частиною кредитного договору згідно з пунктами 2.1.1.2., 2.1.1.12.13 витягу з Умов та Правил є Пам'ятка клієнта, яка видається позичальнику, визначає, зокрема умови кредитування, вид кредитної картки. Така Пам'ятка у матеріалах справи відсутня, нею не підписувалась, що підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 27 лютого 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі N 6-144цс14.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, також вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України з огляду на таке.
      Суди установили, що 18 лютого 2011 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договірз ОСОБА_1, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку таперсональний ідентифікаційний номер для авторизації.
      У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
      До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
      Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 02 лютого 2017 року становить 47 325,26 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 16 058,07 грн. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами - 5 071,87 грн. нарахованих пені за несвоєчасне виконання умов договору - 23 465,55 грн. а також 500 грн - штраф (фіксована частина), та 2 229,77 грн - штраф (процентна складова).
      Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена.
      Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
      Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
      Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
      При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
      Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
      При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII (частина шоста статті 81).
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
      Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
      Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
      У постанові від 24 вересня 2014 року у справі N 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (стандарт).
      У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження N 6-144цс14), що було обов'язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.
      У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що суди попередніх інстанцій безпідставно взяли уваги при визначенні розміру заборгованості Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, включивши у платіж за кредитом, згідно із ставками, розміром та порядком нарахуванням визначені цими документами 5 071,87 грн несплачених процентів за користування кредитними коштами і 16 059,00 грн пені за порушення умов договору.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява N 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява N 76943/11, § 123).
      ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92, § 36).
      З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження N 6-144цс14).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
      Вказані обставини правильно встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ "ПриватБанк" штрафів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, де суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 2 229,77 грн (процентна складова) у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідачки по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 18 лютого 2011 року, вказавши, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
      Однак, суди попередніх інстанцій зробили суперечливий, та такий, що ґрунтується на припущеннях висновок про наявність правових підстав для стягнення на користь банку 5 071,87 грн процентів за користування кредитом і 16 059,00 грн пені за недотримання умов кредитного договору як таких, що передбачені договором. Суди погодилися, що їх розмір та підстави стягнення визначені сторонами в самому договорі, за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачкою цих умов, що є неприпустимим, фактично визнавши Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, складовою частиною спірного кредитного договору в частині права банку здійснювати такі нарахування.
      Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
      В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
      Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
      Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
      Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
      Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
      Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
      Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
      У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
      У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII).
      Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-ХІІспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
      У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
      Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
      З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
      Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону N 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
      Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
      Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Отже, що рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення 5 071,87 грн процентів за користування кредитними коштами та пені у розмірі 16 059,00 грн за невиконання умов кредитного договору, відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.
      Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
      Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
      Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд обґрунтовано зазначили про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 16 058,07 грн.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2011 року у розмірі 5 071,87 грн - проценти за користування кредитними коштами та 16 059,00 грн - пеня за порушення умов кредитного договору, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
      В іншій частині рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      2 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 753/10895/15-ц
      Провадження N 14-233звц19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      головуючого суддіКнязєва В. С.,
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      за участю
      секретаря судового засідання Брича Я.О.,
      представника позивача- адвоката Дроздовського Л.П.,
      розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_3 (далі також - позивач) про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року (далі також - заява про перегляд) у справі за його позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві в особі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, про визнання батьківства та зобов'язання вчинити дії.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позову
      1. 11 червня 2015 року позивач звернувся з позовом, в якому просив:
      1.1. Визнати його батьком ОСОБА_6 (далі - дитина), ІНФОРМАЦІЯ_1.
      1.2. Зобов'язати відповідний відділ реєстрації актів цивільного стану м. Києва виключити відомості про ОСОБА_4 як батька дитини з актового запису про її народження, зазначивши замість нього позивача як батька дитини.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. У вересні 2005 року позивач познайомився з ОСОБА_5
      2.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 народилася дитина. Вказаних відповідачів було записано батьками дитини в її свідоцтві про народження.
      2.3. Проведений аналіз ДНК підтвердив батьківство позивача щодо дитини. Відтоді позивач сприймає дитину як доньку, піклується про неї, бере участь в її вихованні та матеріально забезпечує. ОСОБА_4 матеріальної допомоги дитині не надає.
      2.4. У 2011 році позивач заповів дитині усе своє майно.
      2.5. Позивачу стало відомо, що ОСОБА_5 уклала новий шлюб і планує разом з дитиною переїхати на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини.
      2.6. Потрібно захистити право дитини знати своїх батьків і отримувати піклування від них згідно зі статтею 7 Конвенції про права дитини.
      3. 9 листопада 2015 року позивач подав пояснення, в яких просив визнати поважними причини пропуску позовної давності. Вказав, що раніше не звертався з позовом до суду, оскільки ОСОБА_5 не чинила перешкод у здійсненні позивачем його батьківських прав. Для того, щоби запобігти штучному їх створенню і травмуванню дитини, позивач до суду не звертався та був вимушений утриматися від офіційного встановлення батьківства. Вважав причини пропуску позовної давності поважними, оскільки перешкоди в реалізації ним його прав як батька виникли на початку 2015 року, коли ОСОБА_5 одноособово вирішила залишити територію України разом із дитиною та переїхати на постійне місце проживання за кордон.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. 17 листопада 2015 року Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив:
      4.1. Визнав позивача батьком дитини.
      4.2. Зобов'язав відділ державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві виключити відомості про ОСОБА_4, записаного батьком дитини, з актового запису про народження N 1689 (далі - актовий запис N 1689), вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва 30 листопада 2006 року.
      4.3. Зобов'язав відділ державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві внести зміни до актового запису N 1689, зазначивши позивача батьком дитини та змінивши прізвище дитини з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_6 ", а по батькові з " ОСОБА_6 " на " ОСОБА_6 ".
      5. Мотивував рішення так:
      5.1. Позивач є біологічним батьком дитини.
      5.2. ОСОБА_5 визнала, що протягом життя дитини позивач матеріально опікувався нею, брав участь в її розвитку та вихованні, придбав ОСОБА_5 транспортний засіб для того, щоб вона привозила дитину до позивача, оскільки вдома, де проживала дитина, зустрічі були неможливі через наявність іншого чоловіка й іншої дитини.
      5.3. Згідно із заповітом, складеним 24 травня 2011 року, позивач заповів дитині все своє майно.
      5.4. Обґрунтованими є доводи позивача щодо підстав нереалізації ним права на судовий захист протягом року від дня, коли він дізнався про те, що є батьком дитини.У позивача були підстави вважати, що ОСОБА_5 чинитиме штучні перешкоди фактичному здійсненню позивачем його батьківських прав та обов'язків. З метою уникнення такої ситуації і травмування дитини позивач до суду не звертався, проте фактично виконував обов'язки батька дитини.А тому причини пропуску позивачем позовної давності є поважними.
      5.5. Мають застосовуватися висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішеннях від 8 квітня 2004 року у справі "Хаас проти Німеччини" ("Haase v. Germany", заява N 11057/02) та від 7 серпня 1996 року у справі "Йогансен проти Норвегії" ("Johansen v. Norway", заява N 17383/90).
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      6. 3 лютого 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року й ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
      7. Мотивував рішення тим, що позовна давність за вимогами про визнання батьківства починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. А тому необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що позивач не пропустив позовну давність, оскільки дізнався про порушення його прав лише на початку 2015 року, коли ОСОБА_5 повідомила про намір вийти заміж і виїхати на постійне місце проживання до іншої країни. Суд вказав, що позивач дізнався, що є батьком дитини, 24 липня 2007 року. Проте з позовом звернувся лише 11 червня 2015 року, тобто пропустивши позовну давність.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      8. 13 липня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року.
      9. Мотивував ухвалу так:
      9.1. Обґрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що позивач пропустив позовну давність.
      9.2. Відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправомірно застосував позовну давність, порушивши право біологічного батька на батьківство, оскільки відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України апеляційний суд застосував позовну даність на підставі заяви матері, поданої під час розгляду справи у суді першої інстанції.
      9.3. Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував обставини справи щодо систематичного та сумлінного виконання позивачем його батьківських обов'язків і відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною до 2015 року, оскільки спір про батьківство виник між позивачем і чоловіком матері дитини.
      9.4. Обставини цієї справи відрізняються від обставин справ, які розглянув ЄСПЛ і які не взяв до уваги апеляційний суд.
      9.5. Слід застосувати висновки ЄСПЛ, викладені у рішеннях від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" ("Saviny v. Ukraine", заява N 39948/06), від 7 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" ("Hunt v. Ukraine" заява N 31111/04), від 8 квітня 2004 року у справі "Гаазе проти Німеччини" ("Haase v. Germany", заява N 11057/02), від 6 липня 2010 року у справі "Гронмарк проти Фінляндії" ("Gronmark v. Finland", заява N 17038/04) і від 29 січня 2013 року у справі "Роман проти Фінляндії" ("Roman v. Finland", заява N 13072/05).
      Короткий зміст рішення ЄСПЛ
      10. 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "М. Т. проти України" ("M.T. v. Ukraine", заява N 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
      11. ЄСПЛ вказав, що у цій справі проблема стосується не дій держави, а неналежності захисту національними судами приватного життя позивача у спорі між приватними особами (§ 23 Рішення).
      11.1. Суди визнали, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.
      11.2. Клопочучи про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.
      11.3. Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в найкращих інтересах дитини поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте. Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства (§ 25 Рішення), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до статті 8 Конвенції (§ 26 Рішення).
      12. З огляду на висновки за статтею 8 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 29 Рішення).
      13. Згідно зі статтею 41 Конвенції ЄСПЛ зобов'язав Україну впродовж трьох місяців сплатити позивачу 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди, й 1 500 (одну тисячу п'ятсот) євро і додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути конвертовані у національну валюту за курсом на день здійснення платежу.
      Рух заяви про перегляд судового рішення
      14. 23 квітня 2019 року позивач звернувся до Верховного Суду із заявою, в якій просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року й ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року.
      15. 2 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою відкрила провадження за виключними обставинами про перегляд судового рішення у цій справі на підставі Рішення та призначила справу до розгляду.
      16. 22 травня 2019 року з Міністерства юстиції України надійшла копія Рішення разом з його автентичним перекладом українською мовою.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення
      17. Позивач вважає, що Рішення є підставою для відновлення настільки, наскільки це можливо, його попереднього юридичного стану. А тому, оскільки суд першої інстанції задовольнив його позовні вимоги, просить залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року.
      18. Мотивує заяву тим, що у Рішенні ЄСПЛ встановив порушення Україною статті 8 Конвенції, вказавши, на думку позивача, на законність рішення суду першої інстанції. А оскільки порушення прав позивача, гарантованих цією статтею, є триваючим, його може припинити тільки ухвалення остаточного та справедливого судового рішення.
      (2) Позиції інших учасників справи
      19. Відповідачі та третя особа позицію щодо заяви про перегляд судового рішення не висловили.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи
      20. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представника позивача, оцінила доводи останнього та зміст встановлених у Рішенні порушень Україною міжнародних зобов'язань і у передбачених законодавством межах відповідно до підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, дійшла таких висновків.
      21. Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
      22. Глава 3 Закону N 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
      23. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).
      24. За статтею 10 Закону N 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
      25. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі (частина третя статті 10 Закону N 3477-IV).
      26. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
      27. Для цього слід враховувати Рекомендацію N R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
      27.1. Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
      27.2. Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
      28. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом.
      29. У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
      30. Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов'язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
      31. З огляду на те, що у Рішенні ЄСПЛ констатував порушення щодо позивача статті 8 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких присуджена ЄСПЛ справедлива сатисфакція не стала адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через скасування рішень національних судів у частині, що не відповідає висновкам ЄСПЛ у справі позивача.
      32. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
      32.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина, яка є донькою позивача та ОСОБА_5, що підтверджує результат дослідження, проведеного у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Євролаб", та визнає матір дитини.
      32.2. Позивач забезпечує дитину матеріально, бере участь в її розвитку та вихованні, придбав для ОСОБА_5 транспортний засіб, аби вона привозила дитину до нього, оскільки вдома де проживала дитина зустрічі були неможливі через наявність іншого чоловіка та іншої дитини.
      32.3. Згідно із заповітом, складеним 24 травня 2011 року, позивач заповів дитині все своє майно.
      32.4. 22 травня 2015 року ОСОБА_5 уклала шлюб із ОСОБА_7.
      33. У Рішенні ЄСПЛ на підставі його практики вказав, що у таких справах має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (§ 23 Рішення).
      34. ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. рішення від 22 березня 2012 року у справі "Каутзор проти Німеччини" ("Kautzor v. Germany", заява N 23338/09), та від 22 березня 2012 року у справі "Аренс проти Німеччини" ("Ahrens v. Germany", заява N 45071/09, § 74)). Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (див. рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року у справі "Ружанські проти Польщі" ("Rozanski v. Poland", заява N 55339/00, § 78). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (див. рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі "Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини" ("Krasztian Barnabas Tot v. Hungary", заява N 48494/06, § 33-38)) (§ 24 Рішення).
      35. Частини перша та друга статті 128 Сімейного кодексу України передбачають, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
      36. Згідно з частиною першою статті 129 того ж кодексу особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
      37. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 Цивільного кодексу України).
      38. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п'ята статті 267 Цивільного кодексу України).
      39. Згідно з частиною другою статті 129 Сімейного кодексу України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
      40. ЄСПЛ констатував, що порушення Конвенції допустили саме суди, які переглядали рішення суду першої інстанції. Останній проаналізував доводи позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності та дійшов висновку про обґрунтованість відповідних доводів позивача. Натомість апеляційний суд, з яким погодився суд касаційний, не спростував висновки суду першої інстанції, але відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що позивач пропустив позовну давність, не навів будь-які альтернативні підстави, які би пояснили його рішення, не з'ясував фактичні стосунки дитини з ймовірним біологічним батьком, законним батьком і вітчимом, а також не вирішив питання про відповідність найкращим інтересам дитини поновлення позивачеві позовної давності та розгляду позову. А тому не забезпечив баланс між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства (§ 25-26 Рішення).
      41. З огляду на зміст Рішення та факти, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій про те, що позивач є біологічним батьком дитини, утримує та виховує дитину протягом усього її життя, вчинив дії спрямовані на забезпечення майбутнього дитини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме висновки суду першої інстанції відповідають сформульованим у Рішенні висновкам ЄСПЛ щодо застосування статті 8 Конвенції.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення
      42. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення (пункт 2 частини третьої статті 429 ЦПК України).
      43. Велика Палата Верховного Суду вважає заяву позивача про перегляд судового рішення обґрунтованою. А тому ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року слід скасувати, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року - залишити в силі.
      Керуючись статтями 416, 418, 419, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву ОСОБА_3 про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року задовольнити.
      2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 13 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року скасувати; рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року залишити в силі.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов Л.І. Рогач М.І. Гриців О.М. Ситнік В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Ж.М. Єленіна О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 310/11024/15-ц
      Провадження N 14-112 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі також -ПАТ) "Перший Український Міжнародний Банк" (далі також - позивач) до ОСОБА_2 (далі також - відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 вересня 2016 року, ухвалене суддею Пустовіт З.П., й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Воробйової І.А., Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
      1.1. Для задоволення вимог позивача до відповідача згідно з кредитним договором N 6780652 від 15 вересня 2008 року (далі - кредитний договір) у сумі 11 877,99 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки N 6780661 від 15 вересня 2008 року (далі - договір іпотеки), а саме на ціле вбудоване приміщення загальною площею 166,6 кв. м, реєстраційний номер 177043 (далі - предмет іпотеки); згідно з витягом з Реєстру права власності на нерухоме майно від 2 вересня 2008 року, виданим Комунальним підприємством з технічної інвентаризації Бердянської міської ради Запорізької області, предмет іпотеки складається з: коридору N 1=4,2 кв. м, підсобного приміщення N 2=4,0 кв. м, основного приміщення N 3=5,8 кв. м, коридору N 4=18,1 кв. м, вбиральні N 5=1,8 кв. м, кабінету N 6=12,7 кв. м, підсобного приміщення N 7=13,2 кв. м, санвузла N 8=2,5 кв. м, коридору N 9=3,0 кв. м, основного приміщення N 10=15,2 кв. м, основного приміщення N 11=12,4 кв. м, коридору N 12=2,2 кв. м, санвузла N 13=3,1 кв. м, санвузла N 14=3,1 кв. м, коридору N 15=2,2 кв. м, основного приміщення N 16=12,5 кв. м, веранди N 17=2,5 кв. м, веранди N 18=2,5 кв. м, основного приміщення N 19=21,2 кв. м, санвузла N 20=4,9 кв. м, підсобного приміщення N 21=6,3 кв. м, підсобного приміщення N 22=11,4 кв. м, лоджії - 3,5 кв. м, з будівель "А, а1" та ґанку до "А" за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу позивачем від власного імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві з початковою вартістю предмета іпотеки у сумі 728 297,00 грн;
      1.2. Надати позивачеві всі повноваження продавця, необхідні для здійснення продажу предмета іпотеки.
      2. Позовну заяву мотивував такими обставинами:
      2.1. 15 вересня 2008 року Закрите акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", правонаступником якого є позивач, уклало з відповідачем кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит у розмірі 32 000,00 доларів США зі сплатою 13,99 % річних на строк до 15 вересня 2023 року;
      2.2. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 вересня 2008 року сторони уклали договір іпотеки;
      2.3. Через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 30 листопада 2015 року становила 11 877,99 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 9 947,11 доларів США, заборгованість за процентами - 1 930,88 доларів США;
      2.4. 15 жовтня 2014 року позивач направив відповідачеві вимогу про повернення кредиту, яку той отримав 22 жовтня 2014 року;
      2.5. Відповідач вимогу не виконав, прострочену заборгованість не погасив;
      2.6. На підставі пункту 4.1 договору іпотеки та статті 33 Закону України "Про іпотеку" позивач вважає, що є підстави звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його від власного імені будь-якій особі-покупцеві й отримати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 5 вересня 2016 року Бердянський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог позивача за умовами кредитного договору у сумі 11 877,99 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 9 947,11 доларів США, заборгованість за непогашеними процентами за користування кредитом - 1 930,88 доларів США; визначив способом реалізації предмета іпотеки його продаж позивачем від власного імені будь-якій особі-покупцеві з початковою ціною продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж 728 297,00 грн. надав позивачеві всі необхідні для здійснення такого продажу повноваження продавця, зокрема подавати заяви, отримувати дублікати правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснювати будь-які платежі за продавця, подавати й отримувати будь-які документи, довідки, витяги, заяви, повноваження вільного доступу уповноважених представників позивача до предмета іпотеки тощо.
      4. Суд вважав, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, а тому позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 22 грудня 2016 року Апеляційний суд Запорізької області постановив ухвалу, якою рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 вересня 2016 року залишив без змін.
      6. Мотивував ухвалу тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором узгоджується з вимогами статей 38 і 39 Закону України "Про іпотеку".
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У березні 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 6 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Ухвалу мотивував, зокрема, тим, що суди вважали обґрунтованим обраний позивачем спосіб судового захисту порушених прав кредитодавця стосовно виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 6-3034цс16, вказавши, що обрання певного способу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
      10. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку Верховного Суду України щодо застосування статей 33, 36-39 Закону України "Про іпотеку" у подібних правовідносинах. Мотивує таку потребу тим, що оскільки сторони у договорі іпотеки у відповідному застереженні передбачили надання іпотекодержателю права від його імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору іпотеки в позасудовому порядку, таке застереження - це позасудовий спосіб врегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорі та для реалізації якого необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя. Для підтвердження такого підходу Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду навів постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38 цс 18), від 7 листопада 2018 року у справі N 520/6819/14-ц (провадження N 14-343 цс 18).
      11. Крім того, наявність протилежних висновків щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, не сприяє єдності правозастосовної практики. Так, у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі N 910/17423/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов протилежного висновку, аніж суди у справі N 310/11024/15-ц, вказавши, що позивач звернувся з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який визначений договором іпотеки як позасудовий. Для реалізації зазначеного способу необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя (з огляду на те, що договором іпотеки не передбачено іншого порядку). Тому позивач обрав неправильний спосіб захисту. Проте це не позбавляє можливості відповідно до статей 38 і 39 Закону України "Про іпотеку" звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж той, який визначений договором іпотеки як позасудовий.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      12. Відповідач мотивує касаційну скаргу так:
      12.1. Уматеріалах справи відсутні докази видачі відповідачу кредиту;
      12.2. Суди попередніх інстанцій не врахували, що сума заборгованості за кредитним договором визначена неправильно, оскільки відповідач її погасив;
      12.3. Позивач не мав підстав стягувати заборгованість за кредитним договором і звертати стягнення на предмет іпотеки, оскільки відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем вимог про дострокове погашення такої заборгованості. Тому вимо