Постановление ВСУ по пересмотру о возможности игнорирования прав несовершеннолетних при заключении ипотечных договоров

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_4, третя особа – виконавчий комітет Дніпровської районної у м. Херсоні ради, про визнання договорів недійсними, припинення обтяжень нерухомого майна за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд судових рішень в справі,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що його дружина ОСОБА_4 14 серпня 2008 року продала ОСОБА_3 належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА 1, без урахування інтересів їх неповнолітньої дочки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ 1 року народження. У свою чергу цього ж дня ОСОБА_3 передав вказану квартиру в іпотеку публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк (далі - ПАТ «УкрСиббанк»).

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу в силу вимог статті 234 ЦК України є фіктивним, оскільки з часу продажу квартири ОСОБА_3 він та всі члени його сім’ї продовжують проживати в квартирі, зареєстровані в ній, сплачують комунальні послуги, відповідач гроші за квартиру не сплатив та не зареєстрував своє право власності на неї. 

Крім того, вказані договори були укладені без згоди органу опіки та піклування, що є порушенням приписів статі 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та статті 18 Закону України «Про охорону дитинства». Посилаючись на вказані обставини, просив визнати договори купівлі-продажу та іпотеки недійсними, припинити обтяження забороною відчуження та іпотекою.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 14 квітня 2015 року позов ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтерес неповнолітньої ОСОБА_2, задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА 1, укладений 14 серпня 2008 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3; визнано недійсним договір іпотеки, укладений 14 серпня 2008 року ОСОБА_3 з ПАТ «УкрСиббанк»; припинено обтяження зазначеної квартири.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 20 травня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, заявлених у своїх інтересах, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні його позовних вимог відмовлено; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення суду першої інстанції в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду, та рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_5 на підтримання заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. 

Судом встановлено, що 14 серпня 2008 року ОСОБА_4 уклала із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА 1.

Нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_1 надав письмову згоду своїй дружині ОСОБА_4 на продаж квартири АДРЕСА 1, а також ствердив, що згідно статей 203, 405 ЦК України, статті 59 СК України та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», даний договір не суперечить правам та інтересам малолітніх та неповнолітніх осіб і не порушує їх права на користування житлом (а.с. 142 т.1).

ОСОБА_4 є матір’ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ 1, яка на час укладення даного договору була неповнолітньою, їй на той час виповнилося 11 років. 

Згідно пункту 1.4 договору купівлі продажу квартири продавець стверджує, що на момент укладення цього договору треті особи не мають прав на квартиру, даний договір не суперечить правам та інтересам малолітніх та неповнолітніх осіб і не порушує їх права на користування житлом. (а.с. 8 т.1)

Відповідно до довідки від 13 серпня 2008 року виданої директором КП «Дніпровський ХБК», зазначено, що в квартирі АДРЕСА 1 проживає лише матір неповнолітньої – ОСОБА_4.

14 серпня 2008 року на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_3 передав зазначену квартиру в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк».

Укладаючи іпотечний договір ОСОБА_3 заперечував право третіх осіб на проживання в даній квартирі (пункт 1.7 договору іпотеки).

Однак, як встановлено судом ОСОБА_2 була зареєстрована у квартирі з 22 липня 2007 року і проживала в ній, що підтверджено довідкою КП «Дніпровський» від 21 жовтня 2013 року (а.с. 12 т.1), а також довідкою від 13 березня 2014 року (а.с. 230 т.1), ксерокопією паспорта ОСОБА_2 (а.с. 199 т.1).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що спірна квартира була відчужена без згоди органу опіки та піклування, хоча у ній була зареєстрована неповнолітня ОСОБА_2, яка мала право користуватися спірною квартирою, як місцем свого постійного проживання, а також зареєстрована її матір ОСОБА_4; доказів того, що ОСОБА_2 проживала за іншою адресою або мала право користування іншим житлом суду не надано; належними та допустимими доказами доведено, що після укладення договору купівлі - продажу у спірній квартирі залишились проживати та зареєстрована ОСОБА_4.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 30 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові, виходив із того, що для вчинення правочинів щодо майна, право власності на яке, або право користування яким мають неповнолітні діти обов’язковою є згода органу опіки та піклування на такий правочин, однак при укладенні спірного договору іпотеки особа засвідчувала, що предмет іпотеки не обтяжений правами третіх осіб, зокрема правом власності або користування неповнолітніх чи малолітніх дітей, що підтверджувала власноруч даними документами.

- від 10 лютого 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним та направляючи в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що в разі, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочин, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої особи або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування. Апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, не надав належної правової оцінки діям особи, яка уклала оспорюваний іпотечний договір та дійшов передчасного висновку про визнання такого договору недійсним.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України:

- від 20 січня 2016 року суд виходив із того, що відповідно до норми статті 177 СК України, статті 16 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини. 

- від 10 лютого 2016 року суд виходив із того, що передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. 

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред’явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. 

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім’ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з’ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої – четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. 

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Задовольняючи позовні вимоги, суди не врахували, що ОСОБА_4 - мати неповнолітньої, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, а також ОСОБА_3 (новий власник квартири), укладаючи договір іпотеки квартири, не визнали право проживання дитини в даній квартирі та взагалі вказали, що треті особи не мають прав на квартиру, даний договір не суперечить правам та інтересам малолітніх та неповнолітніх осіб і не порушує їх права на користування житлом (пункт 1.4 договору купівлі-продажу квартири, пункт 1.7 договору іпотеки).

Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. 

З огляду на наведені обставини Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України враховує, що дії ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час укладення договорів купівлі-продажу та іпотеки не можуть вважатися добросовісними. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя – банку, не встановлено.

Окрім того Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. 

14 серпня 2008 року ОСОБА_4 уклала із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА 1, у зв’язку з чим право на житло у попереднього власника припинилось, оскільки при відчуженні цього нерухомого майна право користування квартирою було надано новому власнику, а відтак право неповнолітньої ОСОБА_2 на користування спірною квартирою також припинилося.

Новий власник квартири не був обмежений у праві на передачу свого нерухомого майна в іпотеку, оскільки право неповнолітньої ОСОБА_ 2 на користування спірною квартирою на момент укладення іпотечного договору припинилося. Окрім того, на даний час дитина досягла повноліття, даних про те, що до досягнення дитиною повноліття банк вимагав звернення стягнення на житло, право користування яким мала неповнолітня дитина у справі немає.

Отже при укладенні спірних договорів право неповнолітньої дитини на користування житлом порушено не було.

Відтак відсутність згоди органу опіки та піклування при укладенні зазначених договорів не призвело до погіршення житлових прав дитини.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки, тому ухвалені в справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, пунктом 2 а) частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити. 

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 14 квітня 2015 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 20 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, про визнання договорів недійсними, припинення обтяжень нерухомого майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 699 грн. 60 коп. сплачених ним судових витрат.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 
у справі за № 6-806 цс16 

Норма ст. 177 СК України, ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яка передбачає необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямована на захист майнових прав дітей, відтак підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом його батьків є не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору, а порушення в результаті його укладення майнових прав дитини.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0B940FECAD96599DC2257FB600357E4F

[ANTIRAID]

В очередной безвыходной ситуации с игнорированием прав детей ВСУ сослался на добросовестность. Но все же оставил шанс отстаивать права на основании закона указав, что доказать нужно непосредственное нарушение права малолетнего.

[west11]

Да-а, снова добросовестность, прямая норма СК не в счет

[getikalex]

Если уж такой иск подавать, то не матерью.

По уму его должен бы подавать орган опеки и попечительства, да еще и с претензией к матери. При этом защищать интересы ребенка.  Ребенок не виноват, что мать его подставила. Органы типа не смогли проконтролировать, потому что не знали, нарушены их права по контролю и т.д. и т.п.  Но органы плевать на это хотели.

Раньше еще можно было "попросить" прокурора такой иск подать. Сейчас вроде как прокуроры этим не занимаются.

Есть еще вариант с омбудсменом, или  его представительством. Но тоже не думаю, что они захотят этим заниматься

В крайнем случае какой-то родственник (бабушка-дедушка-сестра-брат и т.д.), но им надо придумать право представительства прав несовершеннолетнего.  Как бы тут изгольнуться ? По идее представительство прав несовершеннолетнего есть только у законных представителей (родителей), а они вроде как ответчиками должны быть. 

Прокатит ли в суде доверенность отца/матери на представительство интересов ребенка в суде против них самих же ?

Кого бы еще придумать истцом для защиты ребенка? 

P.S. В возрасте от 14 до 18 по идее ребенок сам может инициировать представительство (например через безоплатную вторичную помощь). Но что делать с малолетними - ХЗ. 

[west11]

" какой-то родственник (бабушка-дедушка-сестра-брат и т.д.), но им надо придумать право представительства прав несовершеннолетнего.  Как бы тут изгольнуться " - позбаляйте батьківських прав та призначайте бабцю або діда опікуном.

[ais]

6 часов назад, west11 сказал:

" какой-то родственник (бабушка-дедушка-сестра-брат и т.д.), но им надо придумать право представительства прав несовершеннолетнего.  Как бы тут изгольнуться " - позбаляйте батьківських прав та призначайте бабцю або діда опікуном.

Да-а-а, это совет "достойный внимания и подражания"!!!
 

[west11]

Можете не обращать внимания и не подражать ... я не настаиваю, изгольнитесть по-своему....или аргументируйте чем єтот вариант не подходит? 

[у.zaporozhskiy]

В 24.05.2016 в 15:13, west11 сказал:

" какой-то родственник (бабушка-дедушка-сестра-брат и т.д.), но им надо придумать право представительства прав несовершеннолетнего.  Как бы тут изгольнуться " - позбаляйте батьківських прав та призначайте бабцю або діда опікуном.

Бабця та дід й так можуть подати такий позов на підставі положень СК.

[west11]

3 часа назад, y.voronizhskiy сказал:

Бабця та дід й так можуть подати такий позов на підставі положень СК.

Тут есть вопросы полномочного представительства, при наличии живых родителей

 

[Obelix]

А без проблем. Если родители поцеватые, кто мешает бабке мазу тянуть за внучка?

ЗЫ - Ну да, первая инстанция не хотела брать позов от бабци, но апеляха развела педали и признала бабку належним позивачем ))

[west11]

11 часов назад, Obelix сказал:

. Если родители поцеватые....

 

Да-а--а, с таким аргументом апелляция не могла отказать Но : -)  если серьезно, то именно ссылка на конкретные обстоятельства почему родители не могут представлять интересы ребенка и есть отправной

[ais]

34 минуты назад, west11 сказал:

Да-а--а, с таким аргументом апелляция не могла отказать Но : -)  если серьезно, то именно ссылка на конкретные обстоятельства почему родители не могут представлять интересы ребенка и есть отправной

Тоже так мислится.

Папа с мамой - один заемщик, другой поручитель или ипотекодатель (эт для примера). По идее в суде защищать ребенка они не могут, т.к. в иске они будут ответчиками. Вот и выходит - либо бабушка, дедушка, либо старший родной совершеннолетний брат или сестра.

ПС. а вот просто адвокат не может представлять и защищать интересы ребенка в суде (не важно кто его на это зарядил) ?
 

[у.zaporozhskiy]

В 24.05.2016 в 10:26, getikalex сказал:

Если уж такой иск подавать, то не матерью.

По уму его должен бы подавать орган опеки и попечительства, да еще и с претензией к матери. При этом защищать интересы ребенка.  Ребенок не виноват, что мать его подставила. Органы типа не смогли проконтролировать, потому что не знали, нарушены их права по контролю и т.д. и т.п.  Но органы плевать на это хотели.

Раньше еще можно было "попросить" прокурора такой иск подать. Сейчас вроде как прокуроры этим не занимаются.

Есть еще вариант с омбудсменом, или  его представительством. Но тоже не думаю, что они захотят этим заниматься

В крайнем случае какой-то родственник (бабушка-дедушка-сестра-брат и т.д.), но им надо придумать право представительства прав несовершеннолетнего.  Как бы тут изгольнуться ? По идее представительство прав несовершеннолетнего есть только у законных представителей (родителей), а они вроде как ответчиками должны быть. 

Прокатит ли в суде доверенность отца/матери на представительство интересов ребенка в суде против них самих же ?

Кого бы еще придумать истцом для защиты ребенка? 

P.S. В возрасте от 14 до 18 по идее ребенок сам может инициировать представительство (например через безоплатную вторичную помощь). Но что делать с малолетними - ХЗ. 

Как правило, в таких случаях лучше подавать от бабушек или дедушек.

Если и от них нельзя, то от второго родителя.

Как крайний случай от опекунского совета, но пока такого на практике не встречал. 

[у.zaporozhskiy]

В 21.05.2016 в 10:24, ANTIRAID сказал:

В очередной безвыходной ситуации с игнорированием прав детей ВСУ сослался на добросовестность. Но все же оставил шанс отстаивать права на основании закона указав, что доказать нужно непосредственное нарушение права малолетнего.

Можно защитить право ребенка только в случае, если на такое имущество будет обращено взыскание?

[у.zaporozhskiy]

17 часов назад, west11 сказал:

Тут есть вопросы полномочного представительства, при наличии живых родителей

 

В чем проблема?

Делали так у суда никаких вопросов не было.

Дед или бабка обращается в интересах внуков.

[у.zaporozhskiy]

2 часа назад, west11 сказал:

Да-а--а, с таким аргументом апелляция не могла отказать Но : -)  если серьезно, то именно ссылка на конкретные обстоятельства почему родители не могут представлять интересы ребенка и есть отправной

Не могут, потому что бабка узнала, что родители нарушили права детей.

Вроде даже есть Постановление ВСУ по этому вопросу.

[у.zaporozhskiy]

1 час назад, ais сказал:

Тоже так мислится.

Папа с мамой - один заемщик, другой поручитель или ипотекодатель (эт для примера). По идее в суде защищать ребенка они не могут, т.к. в иске они будут ответчиками. Вот и выходит - либо бабушка, дедушка, либо старший родной совершеннолетний брат или сестра.

ПС. а вот просто адвокат не может представлять и защищать интересы ребенка в суде (не важно кто его на это зарядил) ?
 

Поидее бабушка или дедушка может доверить представительство всех своих интересов, а дальше лучше бабушку или дедушку брать с собой, проинструктировать, что им говорить и смотреть на принципиальность судьи.

[west11]

1 час назад, y.voronizhskiy сказал:

Можно защитить право ребенка только в случае, если на такое имущество будет обращено взыскание?

Так, во всяком случае, считает ВСУ... в противном случае ВСУ говорит, что позов про звернення стягнення на майно, право користування яким має неповнолітній, в майбутньому ймовірний, але на час розгляду справи такий позов відсутній, отже факт порушення прав дитини відсутній....

[ais]

1 час назад, west11 сказал:

Так, во всяком случае, считает ВСУ... в противном случае ВСУ говорит, что позов про звернення стягнення на майно, право користування яким має неповнолітній, в майбутньому ймовірний, але на час розгляду справи такий позов відсутній, отже факт порушення прав дитини відсутній....

Поясните событийные моменты, пожалуйста.

Нарушение прав ребенка должно уже быть:

1. до подачи иска о защите его прав;

2. может появиться в процессе дела (как была где-то фраза - до рассмотрения дела по сути);

3. или ВСУ имеет ввиду, что на момент заключения договора ипотеки (этот пункт полный бред, но сдается мне, что ВСУ именно про это говорит)

4. как-то иначе...
 

[west11]

Смотрите выше саму постанову ВСУ: " Окрім того, на даний час дитина досягла повноліття, даних про те, що до досягнення дитиною повноліття банк вимагав звернення стягнення на житло, право користування яким мала неповнолітня дитина у справі немає.

Отже при укладенні спірних договорів право неповнолітньої дитини на користування житлом порушено не було."

[babaika]

В 14.06.2016 в 15:55, y.voronizhskiy сказал:

Бабця та дід й так можуть подати такий позов на підставі положень СК.

100%

[ais]

12 часов назад, west11 сказал:

Смотрите выше саму постанову ВСУ: " Окрім того, на даний час дитина досягла повноліття, даних про те, що до досягнення дитиною повноліття банк вимагав звернення стягнення на житло, право користування яким мала неповнолітня дитина у справі немає.

Отже при укладенні спірних договорів право неповнолітньої дитини на користування житлом порушено не було."

Спасибо, это важная цитата для меня, с которой я не разобрался. Получается логически, что если был иск про стягнення и не важно когда, но до вынесения решения, то суд должен признавать ДИ недействительным.

Я так понимаю, что в такой ситуации о добросовестности родителей уже речь не должна идти, т.к. если есть факт наличия иска (это я абстрактно), который нарушает права ребенка, то это ключевое для недействительности ДИ.

ПС. в моем случае именно так - есть иск про стягнення и выселение ребенка. Посмотрим, что скажет суд
 

[Obelix]

В 15.06.2016 в 09:29, west11 сказал:

Да-а--а, с таким аргументом апелляция не могла отказать Но : -)  если серьезно, то именно ссылка на конкретные обстоятельства почему родители не могут представлять интересы ребенка и есть отправной

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43507033

пример из моей практики. довольно свежий.

[west11]

Очень даже здорово ! Спасибо, надеюсь не пригодится :-) (нашим судам доказывать простые вещи иногда так трудно и муторно). Одновременно, хочу поделиться сомнениями, не является ли в этом деле ключевым то, что " відповідач ОСОБА_4 є її сином і батьком трьох її онуків, а саме: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 "., а посему процесуальный статус відповідача у отца исключает его статус позивача (на разве в зустрічном) ?

[Obelix]

Я в этом деле много креатива использовал.))

Вобщето бабушка обратилась с иском к сыну ( и покупателю), за то, что тот поц продал домик ( в котором любили резвится дети) без согласия опеки. И просила снести дог.купли/продажи.

Реально мамки малышей могли выступить истцом, но они стараются не общаться с этим поцеватым шлемазелом )) Поэтому в бой идут одни старушки )

Третьи стороны - Приват, Нотар, Прокурватура (ювенальная), Опека.